1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НВЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

КУРСОВА РОБОТА З ТЕОРІЇ ПРАВА

«Демократія і самоврядування»

Виконала:
Студентка 1 курсу 7 групи
факультету прокуратури
Попової Анастасії Андріївни

Науковий керівник:
Професорка, д.ю.н. Дашковська О.Р.
Професор, д.ю.н. Процюк І.В.

Оцінка: Національна шкала

Кількість балів: Оцінка (ECTS):
Члени комісії:

м. Харків 2023 рік

 2

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Демократія як форма реалізації

народовладдя………………………………..5

2. Становлення та розвиток ідеї народовладдя у світовій політико-правовій

думці……………………………………………………………………………...12

3. Основні напрямки реалізації народовладдя в Україні………………………

14

4. Основні концепції місцевого самоврядування: їх зміст та значення………

17

5. Місцеве самоврядування в Україні: новітній період становлення та

розвитку…………………………………………………………………………..21

Висновки…………………………………………………………………………24

Список використаної літератури………………………………………………..25

 3

ВСТУП

Актуальність теми становлення демократії є однією з найважливіших

проблем на сьогодні. Демократія є показником розвиненої правової держави.
Завдяки демократії народ може будувати свою незалежну, автономну та
справедливу державу майбутнього. Також невід’ємною частиною демократії
є місцеве самоврядування, яке сприяє розвитку окремих осередків у державі,
які в свою чергу займаються розвитком свого міста. Ці два поняття є
взаємопов’язані між собою. Адже, завдяки органам місцевого
самоврядування демократія проникає у кожен куточок держави та сприяє її
розвитку, конкуренції та виходу на міжнародну арену.

Мета роботи спрямована на дослідженні питання демократії та

самоврядування. Нам необхідно виокремити підходи дослідження та методи
демократії. З’ясувати, що таке народовладдя, його становлення та розвиток.
Розповісти якими формами здійснюється народовладдя, як воно реалізується
в Україні. Проаналізувати функції демократії. Визначити основні концепції
самоврядування, розкрити їх значення. Дослідити якими формами
здійснюється управління місцевими справами у інших країнах.
Проаналізувати історію становлення та розвитку самоврядування в Україні,
віднайти, що посприяло його становленню.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти правової

науки.

Предмет дослідження – демократія як форма реалізації народовладдя та

основні концепції місцевого самоврядування.

Завданнями дослідження є розгляд наступних питань:

 4

- Демократія як форма реалізації народовладдя;

- Становлення та розвиток ідей народовладдя у світовій політико-
правовій думці;
- Основні напрямки реалізації народовладдя в Україні;
- Основні концепції місцевого самоврядування: їх зміст та значення;
- Місцеве самоврядування в Україні: новітній період становлення та
розвитку.
 5

1. Демократія як форма реалізації народовладдя

Демократія – це форма політичної системи, яка полягає у здійсненні

народовладдя завдяки необмеженим правам і свободам громадян, які
приймають активну участь у функціонуванні та управлінні державними та
політичними апаратами. «Демократія» з грецької мови перекладається, як
(demos – народ і kratos – влада). Часто говорять, що її синонімом є
народовладдя. Але якщо докладно проаналізувати ці два терміни, то можна
дійти висновку, що державна демократія постає, як її внутрішня форма, в той
час як народовладдя постає, як більш глибока та визначальна форма в
державі [1, с.33-35].

До сьогоднішнього часу вченні, ще чітко не сформулювали що є

демократією. Вони висувають безліч пропозицій щодо визначення і функцій,
які будуються на певних підходах, уподобаннях, цілях науково-юридичних
досліджень.

Не дивлячись на те, що єдиного визначення не має, науковці протягом

багатьох років намагаються віднайти підходи для виміру демократичним
політичних систем. В першу чергу вчені, які проводять дослідження
демократичного «транзиту» намагаються визначити чітку якісну оцінку
демократичних перетворень. Зокрема, праці таких українських вчених як: В.
Андрущенка, О. Бабкіної, А. Колодій, Ю. Левенця, Н. Латигіної, М.
Михальченка, О. Скрипнюка, Ю. Шайгородського, Ю. Шведи базуються на
різноманітних методологічних підходах [2, с. 4].

Так як існує багатоманітність різних підходів до досліджень демократії є

необхідність у детальнішому аналізі. Групою вчених було виокремлено такі
теоретичні підходи як: процедурний, інституційний, біхевіоралістський,
 6

змістовний, функціональний (або структурний), процесуальний та

світоглядний [2, с. 5].

Інституційний підхід. Цей метод бере до уваги інституційні засоби

втілення принципів демократії (представницька система, інститути
громадянського суспільства, вибори, референдуми та ін.). Прихильники
цього підходу базують свої теорії на уявленні, що лише політичні інститути
мають вплив на «способи дії індивідів та груп, на рівень довіри серед
громадян і лідерів, на загальні прагнення політичної спільноти, на спільну
мову, розуміння та норми спільноти, а також на значення таких уявлень, як
демократія, справедливість, свобода і рівність». Але, не можна не розглянути
й іншу думку, яка говорить, що політичні інститути, які створені людьми не
завжди можуть відповідати об’єктивним умовам та процесам, які
відбуваються у суспільстві, і тому вони не можуть бути достатньо значним
показником рівня демократії в країні. Зразковим, у цій темі є питання, чому в
країні, у якій наявні різні інститути громадянського суспільства, не мають
самого громадянського суспільства? [2, с. 5]

Процедурний підхід. Цей підхід є дуже схожим з інституційним, через те,

що займається вивченням утвердження політичними інститутами процедур і
правил взаємодії політичних діячів. На думку вченого Л. Морліно, цей підхід
бере до уваги процедури, які дають змогу громадянам моніторити результати
дієвого функціонування законів та ефективність політичних рішень, які
стосуються електорального звітування політичних інститутів та їх
партнерства. Тому, неясність процедурних демократичних визначень можуть
обмежувати коло політичних діянь, за допомогою яких вимірюватиметься
демократія [2, с. 5-6].

Функціональний (або структурний) підхід. Автори цього підходу

запропонували оцінку демократичного рівня через дані таких
функціональних умов як: рівність або соціальне диференціювання громадян;
консенсус громадян; соціальний та економічний розвиток та інші. Разом з
 7

тим, на думку інших вчених, використання цього підходу не завжди дає чітке
визначення міри і сутності впливу якості суспільного життя на
демократичність політичної системи. З цього формується наступне питання:
чи не є передумови демократії результатами самого процесу демократизації?
[2, с. 5-6]

Змістовний підхід. Він оцінює демократичний рівень, звертаючи увагу на

підтримання умов суспільного життя високого рівня, якраз політичним
режимом: чи підтримує він достаток людей, соціальну рівність, політичні
права та громадянські свободи, безпеку, правосуддя, громадянський діалог,
мирне розв’язання конфліктів. Інакше кажучи, ця система буде вважатися
демократичною, якщо зазначені вище ознаки будуть притаманні суспільству.
Водночас коли застосувується цей підхід залишається невизначене до кінця
питання, яке стосується прямої залежності певної риси суспільного життя від
демократичності чи недемократичності політичної системи [2, с. 5-6].

Біхевіоралістський підхід. Представлений підхід окреслює вивчення

поведінки політичних діячів, таких, як виборців і політиків. Прихильники
такого підходу, вважають, що політична поведінка має вплив на якість
функціонування інститутів демократії і демократичних процедур. Особлива
увага припадає на дослідження впливу змінних ідеологічних догматизм,
форм соціалізації та стилів виховання, обсягу вільного часу у різних сферах,
освіту, ступіню задоволеності громадян відповіддю політичної системи на
їхню готовність до участі. При біхевіоралістському підході використовується
«м’яке правило відкидання», це коли демократію можна вважати безпечною,
якщо всі причетні до неї люди дотримуються зазначених правил цієї гри і не
вдаються до антидемократичної поведінки [2, с. 6-7].

Процесуальний підхід. Пояснює те, як наявність демократичних

інститутів та процедур, розвиваються у взаємопов’язаних неперервних
процесах, які є необхідними для демократії. Даний підхід дозволяє дати
оцінку рівню розвитку демократії з урахуванням розтягнутого у часі процесу
 8

демократизації. За такої умови застосування даного підходу вимагає ясного

визначення бажаних демократичних процесів. Наприклад, на думку
дослідника О. Скрипнюка, важливими для оцінки є процеси, які
пов’язуються з гарантуванням прав та свобод людини, залученням громадян
до управління державою, забезпеченням мирного функціонування влади,
зміни політичних еліт[2, с. 7] .

Світоглядний підхід. Дає оцінку поглядам, вподобанням, відчуттям

політичних діячів, які в подальшому формують їх поведінку. Якщо
порівнювати цей підхід з поведінковим підходом, то при даному підході
піддаються вивченню «глибокі води» політичних поглядів, зокрема такі, як
нормативні, стратегічні та когнітивні. До даного підходу, також, можна
додати запропонований Л. Морліно підхід, який орієнтується на підсумок,
що вивчає громадянське сприйняття демократії [2, с. 7].

Також, варто зауважити і про емпіричне вимірювання демократії, яке

визначають за допомогою певних індексів. Індекс політичного розвитку Ф.
Катрайта, демократичні дії Д. Нейбауера є одними з найрозповсюдженіших.
Але, поправді кажучи, ці індекси базуються на основі формалізованих
критеріїв, які є обмеженими і не здатні повністю охопити усю структуру
такого феномену, як демократія. Тому у Індексі політичного розвитку
беруться до уваги показники, які формують законодавчу та виконавчу влади,
у Індексі демократичної дії звертається увага на електоральну рівність та
конкуренцію, а у Індексі інституціональної демократії враховується
конкурентність та контроль політичної участі, конкурентність та відкритість
формування виконавчої влади, обмеження діяльності її глави .

Можна відслідкувати, що ряд теоретичних підходів до вимірювання

демократії є достатньо розгалуженим та при цьому багато вчених
використовують у своїх дослідженнях одразу декілька підходів.
 9

Аналіз вищеперерахованих емпіричних та теоретичних підходів, кожен з

яких має свої переваги та недоліки, свідчить, про те, що об’єктивне
демократичне вимірювання залишається науковою проблемою, яке ще не є
вирішеною. Але пошук ефективного підходу до оцінки демократичності
політичної системи є актуальним для нашої країни. Він повинен сприяти
з’ясуванню точного розташування України на шляху демократичних
перетворень та визначень проблемних питань, які сповільнюють рух на
цьому шляху та можливі способи їх вирішення [2, с. 8-10].

Модель демократії – це певна конструкція, яка базується на теоретичних

засадах і спрямовується на пояснення та виявлення основних елементів
форми демократії, які лежать в основі.

Модель демократії Ліпсета-Лернера. У цій моделі демократія постає,

результатом розвитку низки соціальних та економічних умов, що можуть
призводити до розшарування суспільства та прояву активних дій різних
групових інтересів у сфері владної боротьби у державі. Лернер зробив
наголошення на діяльності різних елітних груп та на наявність
популярних ЗМІ, а Ліпсет – на підтримці населенням легітимізації,
конкуренції між елітами та ефективності дії демократії як засад стабільності
та підтримки цього режиму. Ліпсет, також, визначає, демократію, як
політичну систему, що має беззмінні можливості, які базуються на
конституційних засадах, для зміни правлячих осіб у державі.

Модель «поліархічної демократії» Роберта Даля. Дана модель слідує

основній ліберально демократичній теорії, але увага у ній звертається на
аналізі набору умов, які визначають дійсну демократію. Насамперед, якщо
демократія це ідеальний тип політичної системи, то поліархія це реальний
тип, який представляє собою відблиск певного рівня реалізації цього
ідеального типу. По-друге, поліархія подібна до демократії ознакою
якості політичних систем, але відрізняючись їх виміром, тобто можна
зазначити про ступінь поліархічності системи: повна поліархія або гегемонія.
 10

Економічна модель демократії Ентоні Даунса. У цій моделі Даунс зробив

акцет на урядовій діяльності, який перемагав завдяки електоральній
поведінці та суспільній думці. Його основна мета, це «надати правило
поведінки у демократичній системі управління та знайти його
сенс». Вибудовуючи модель раціонально політичної поведінки та
враховуючи  інші альтернативні можливості, Даунс вибудовує свою
економічно демократичну теорію. Економічна модель ґрунтується на ідеї
раціональності політичної поведінки. Раціональна поведінка включає
певні переваги в політично обміному процесі. При такому критерії політика
розглядається у вигляді ринку, де існує конкуренція та взаємообмін головна
мета якого отримати найбільш зручного результату.

Інтерпретація демократії може змінюватись з часом, адже суспільство

постійно розвивається і змінюється. Також модель демократії дає нам
пояснення основних форм демократії [3].

Декілька сучасних моделей інтерпретації демократії:

1. Модель «чистої» демократії: ця модель передбачає пряму участь

громадян у процесі прийняття рішень. Громадяни вільно висловлюють
свою думку та голосують за рішення, що їх найбільше задовольняє.

2. Модель представницької демократії: ця модель передбачає обрання

громадянами своїх представників для прийняття рішень від їх імені.
Громадяни обирають своїх представників на основі їх політичних
поглядів та програми дій.

3. Модель деліберативної демократії: ця модель передбачає участь

громадян у процесі обговорення та прийняття рішень. Громадяни
зустрічаються та обговорюють проблеми, шукають спільні рішення та
приймають рішення на основі аргументів та раціонального
обгрунтування.
 11

4. Модель гібридної демократії: ця модель поєднує різні елементи

моделей «чистої» демократії, представницької демократії та
деліберативної демократії. Вона передбачає участь громадян у
прийнятті рішень, а також обрання представників, які приймають
рішення від імені громадян.

5. Модель електронної демократії: ця модель передбачає використання

інтернет-технологій та інших електронних засобів для проведення
голосування, обговорення проблем та прийняття рішень. Вона дозволяє
громадянам брати участь у процесі прийняття рішень безпосередньо з
будь-якого місця та в будь-який час.

Отже, можна виокремити два основні підходи до дослідження демократії:

емпіричні та теоретичні, які в свою чергу поділяються ще на групу підходів.
Також модель демократії дає нам пояснення основних форм демократії. На
сьогоднішній день демократія є формою політичного устрою спільноти і є
необхідною. Вона дозволяє суспільству не тільки обирати правлячу верхівку,
а й контролювати виконання владою їх обов’язків та безпосередньо завдань.
 12

2. Становлення та розвиток ідеї народовладдя у світовій політико-

правовій думці

Народовладдя - це політична концепція, яка базується на тому, що

суверенітет належить виключно народу, а не владі монарха. Це означає, що
влада повинна бути в руках народу, який має право голосувати, приймати
рішення і контролювати дії своїх обраних представників[4].

Ця концепція виникла в епоху Просвітництва, саме тоді почали

формуватися ідеї про громадянське суспільство і демократію. Тому вона
стала ключовим принципом конституціональних ладів, які з'явилися в різних
країнах світу. Наприклад, у США концепція народовладдя закріплена в
першій статті Конституції Сполучених Штатів, де зазначено, що влада
належить народу.

Механізм народовладдя проявляється завдяки формуванню органів

державної влади і місцевого самоврядування. Це безспосередньо стосується
розвитку і становлення конституціоналізму на засадах демократії в умовах
утворювання правової державності. Тому, цей механізм втілення
народовладдя є головним критерієм якості конституціоналізму. Певні
недоліки, прогалини у виборчому законодавстві, застосування невідповідних
виборчих технологій, проведення референдумів, результати яких не
втілюються в політично-правовій практиці та не сприяють становленню
народовладдя та конституціоналізму. Конституціоналізм і народовладдя
характеризуються єдиною системою чинників. Вагоме значення для
становлення і розвитку цих чинників в Україні відбувся в період становлення
незалежної державності, перший етап конституційних реформ, при прийнятті
Декларації про державний суверенітет України [6] та Акту проголошення
незалежності України [7 с. 98-99].
 13

У більшості демократичних країн народовладдя забезпечується завдяки

системі виборів та референдумів та через свободу слова і права на публічні
мітинги, виступи та протести. Це дозволяє громадянам виражати свої
погляди та думку стосовно певних проблем і впливати на процеси, що
відбуваються в країні.

Отже, народовладдя є важливою ідеєю для конституційного ладу та

демократичного суспільства, оскільки завдяки йому громадяни
забезпечуються правом контролювати владу та брати участь у владних
процесах, що відбуваються в їхній країні[5].
 14

3. Основні напрямки реалізації народовладдя в Україні

Народовладдя реалізує своє існування в державі через зовнішні

інституалізовані прояви – форми здійснення народовладдя. Існує кілька форм
здійснення народовладдя, які можуть застосовуватися в різних країнах в
залежності від їхнього конституційного ладу та політичних умов. В Україні у
Конституції у розділі 3 («Вибори. Референдум») ст.69 закріплює дві форми
волевиявлення демократії – вибори та референдум [9].

Розрізняють такі форми здійснення народовладдя:

1. Пряме народовладдя: ця форма передбачає, що громадяни беруть

участь у прийнятті рішень, без посередництва представників.
Найпоширенішою формою прямого народовладдя є референдум, коли
громадяни голосують за або проти певної ініціативи, законопроекту чи
змін до конституції. Ст. 72 Конституції України розкриває основні
положення проведення референдуму на території України [9].

2. Представницьке народовладдя: ця форма передбачає, що громадяни

обирають представників, які приймають рішення від їхнього імені.
Представники можуть бути обрані в парламент, муніципальні ради,
депутатські корпуси, або на інших рівнях влади. Громадяни можуть
впливати на рішення через контакт зі своїми обраними
представниками, через публічний тиск (Ст. 71 Конституції України)
[9].

3. Комбіноване народовладдя: ця форма передбачає комбінацію прямого

та представницького народовладдя. Наприклад, у деяких країнах
можливо зібрати петицію, яка вимагає проведення референдуму на
певну тему [8]. У цьому випадку громадяни не тільки збирають
підписи, але також вимагають, щоб їхнє бажання було представлене в
парламенті або на інших рівнях влади.
 15

Отже, форми здійснення народовладдя можуть варіюватись в залежності

від конкретних умов та потреб громадян. Важливо забезпечити громадянам
можливість брати участь у роботі та функціонуванні законодавчих та
державних органах [8].

Функція демократії полягає у впливі на головний напрям суспільних

відносин, а її мета полягає у підвищенні соціальної та політичної ініціативи
громадян щодо управління суспільством і країною. Через те, що демократія є
не статичним, а динамічним суспільним станом, її функції змінювалися,
збагачувались і поглиблювалися в різні історичні періоди. Їх можна поділити
на дві категорії: ті, що розкривають зв'язки із суспільними відносинами, і ті,
що виражають внутрішні функції держави [11, c.133-134].

Демократія має ряд функцій, серед яких можна виділити:

1. Установча функція: демократія гарантує, що влада в країні виходить

від народу і є уповноваженням громадян. Вона забезпечує можливість
громадян брати участь в прийнятті важливих рішень, які стосуються
їхнього життя, а також займається формуванням державних органів і
органів місцевого самоврядування шляхом демократії.

2. Оптимізація державних рішень: демократія забезпечує широку участь

громадян у процесі прийняття рішень, що дозволяє здійснювати вибір з
більшої кількості можливостей та приймати більш виважені рішення.

3. Сприяння виконанню прийнятих рішень: демократія забезпечує

підтримку виконання прийнятих рішень, оскільки ці рішення були
прийняті шляхом широкої участі громадян.

4. Контрольна функція: демократія передбачає систему стримувань і

противаг, що дозволяє забезпечувати контроль за владою та запобігати
її зловживанням. Також ця функція забезпечує діяльність органів
державної влади в межах її компетенції та згідно до вимог нормативно-
правових актів, займається підзвітністю усіх підрозділів державного
 16

апарату. До контрольних механізмів демократії належать верховенство

права, поділ влади та спеціальні процедури, такі як імпічмент,
дострокові вибори, депутатські запити тощо. Крім того, у демократії
існують спеціальні контрольні органи, такі як омбудсман, прокуратура,
конституційний суд, які мають на меті контролювати владу та
захищати права громадян [10].

Отже, демократія має ряд важливих функцій, що забезпечують

народовладдя та контроль за владою в інтересах громадян та формують
демократичну систему країни [11, c.134].
 17

4. Основні концепції місцевого самоврядування: їх зміст та значення

Місцеве самоврядування – це форма місцевої публічної влади, яка

забезпечує самостійне прийняття рішення місцевим населенням місцевого
значення, управління муніципальною власністю, виходячи з інтересів
місцевих жителів даного місця розташування.

Значна кількість підходів до розуміння, формування різних систем та

моделей місцевого самоврядування, на думку багатьох юристів було
зумовлено рядом факторів: особливостями історичного розвитку держав та їх
місцевостей, характером міжнародних відносин з іншими державами,
природно-географічними положеннями та кліматичними умовами,
національним складом населення, ступенем та тенденціями соціального,
економічного та політичного розвитку [12, c. 117]. Беручи до уваги те, що в
самому початку умови формування або вибору і впровадження відповідних
систем місцевого самоврядування суттєво відрізнялися і тому різняться й
характеристики різних систем місцевого самоврядування. Це дає можливість
на існування різних моделей місцевого самоврядування в межах однієї
системи та навіть усередині однієї держави.

Багато вітчизняних вчених стверджують, що деякі засади формування

місцевого самоврядування були започатковані в період античності.
Прикладом цього є те, що в стародавніх містах групи людей об’єднувалися в
міста-поліси під проводом однієї людини – лідера та їх метою було
реалізовувати природні права громадян, які існували на той час.

Наступним періодом у розвитку місцевого самоврядування стало

Магдебурзьке право, яке з’явилося у XIII столітті у Європі, яке давало певну
автономію від держави правову основу захисту від сплати податків. О.О.
Петришин стверджує, що саме Магдебурзьке право стало початком
 18

становлення місцевого самоврядування та здійснило вагомий вплив на

формування моделей місцевого самоврядування у всьому світі [12, c. 118].

Наступний етап розвитку – це теорії природних прав вільної людини.

Прикладом цього можна навести Дж.С. Мілля, який був прихильником
розумного поділу обов’язків між центральною та місцевою владою з метою
належного виконання обов’язків. Місцева влада у його розумінні була, як
виховний інструмент, який спонукає людей, визнавати і звертати увагу не
тільки на власні інтереси, а й на інтереси інших людей. Останнє стає
можливим якщо члени спільноти беруть участь у вирішенні проблем
місцевості. А. де Токвіль вважав, що народ - це джерело влади, яке
здійснюється в громаді та є незалежною від держави або лише частково
поступається цій незалежності. Ш. Фур’є стверджував, що центральна влада
не повинна втручатися у внутрішнє життя автономних соціальних утворень -
«фаланги», які в майбутньому будуть основою соціального прогресу
суспільства.

Таким чином, народилася теорія про примат громади та їх прав над

державою. Саме тому, що громада була сформована до виникнення держави,
вона визнавалася корпорацією, яка є незалежною від держави, її право на
місцеве самоврядування виходило з природи громади. Тому, завдяки цій
теорії, поряд із трьома вже існуючими конституційними гілками влади
необхідно визнати четверту – громадівську владу. Свій розвиток ця теорія
знайшла у господарській теорії. На відміну від попередньої, ця теорія має
недержавну (господарську) природу діяльності органів місцевого
самоврядування. Але вона не стала поширеною через неможливість пояснити
її публічно-правовий характер повноважень, які здійснюють місцеві органи
самоврядування. І результатом возз’єднання цих двох теорій стала
громадівська (громадська) теорія. Її основою стало протиставлення
діяльності органів самоврядування державній владі. Сутність
самоврядування полягав у тому, що до повноважень державної влади
 19

належить здійснення місцевими об’єднаннями таких завдань, які вони

ставлять перед собою, тобто органи самоврядування є органами «місцевого
співтовариства». Але, такі погляди не набули поширення. Адже, ця теорія
пояснювала, що держава – федерація громад, яка отримує свої права від
суспільства, а органи місцевого самоврядування – незалежні і самостійні у
своїй діяльності і керуються законом за принципом «дозволено все, що не
заборонено законом». Але на практиці місцеве самоврядування і громадську
владу не можна прирівнювати. До того ж навіть найдемократичні держави не
можуть дати повну свободу у вирішенні певних територіальних проблем
місцевій владі.

Розвиток походження місцевого самоврядування розвивалися й надалі.

Була сформована державницька (державна) теорія, яка розглядає місцеве
самоврядування, як одну з форм здійснення державного управління у містах.
На відміну від громадівської теорії, ця теорія вбачає у місцевому
самоврядуванні спосіб децентралізації державної влади на рівні міст [12,
c.119]. Один із ідеологів цієї теорії, Р. Гнейст, вважав, що самоврядування -
це здійснення місцевими виборними установами державної волі, а місцеві
органи є представниками волі держави. У свою чергу Л. Штейн стверджував,
що громада є вільним управлінням і народ без цієї громади, буде не вільним,
а адміністративно-рабським народом, а призначенням громади автор
розшифровує, як створення органів держави, відстоюючи його
державницький характер. Ця теорія мала недолік, а саме, надмірний вплив
інтересів держави на здійснення повноважень під час вирішення місцевих
справ місцевими органами, та виконання ними державно-владних
повноважень [12, c. 120].

Отже, на прикладах цих основних підходів можна прослідкувати їх

недоліки та переваги. Вчені вважають, що протиставлення місцевого
самоврядування державі унеможливлює рівноправне існування та
функціонування самоврядування у межах однієї держави. Також, не слід
 20

протиставляти місцеве самоврядування та державну владу. Адже органи

місцевого самоврядування та державна влада на сьогоднішній день
становлять цілісну взаємопов’язану систему органів публічної влади, які
мають подібні цілі, завдання, що полягають у наданні публічних та інших
послуг гідної якості людям, а також ефективне управління місцевими
справами, застосовуючи різні методи та засоби для їх вирішення.

У більшості зарубіжних країн управління місцевими справами

здійснюється в одним із двох способів: через місцеве управління та місцеве
самоврядування.

Місцеве управління передбачає, що державні чиновники, призначені

вищою владою, здійснюють управління на місцях в межах своєї компетенції.
Це означає, що вони приймають рішення з питань, що стосуються конкретної
території та її мешканців, відповідно до законів та положень, що діють на цій
території [13, с. 82].

Місцеве самоврядування передбачає, що управління місцевими справами

здійснюється в рамках адміністративно-територіальних одиниць на основі
волевиявлення місцевого населення. Це означає, що мешканці конкретної
території обирають своїх представників, які відповідальні за управління на
місці та приймають рішення з питань, що стосуються цієї території.

У країнах, які демократично розвинені, зазвичай, місцеве самоврядування

має ширший спектр повноважень та забезпечується більша автономія
місцевим органам влади у вирішенні їхніх проблем [13, с. 82]. Однак, в
деяких країнах, держава відіграє значну роль у місцевому управлінні, яке
забезпечується меншими повноваженнями та обмеженнями.

Отже, місцеве самоврядування є важливим демократичним напрямком у

сучасній державі, відбувається формування свідомого, дієздатного,
незалежного суспільства, завдяки йому громадська активність у державі
 21

зростає, модернізується публічне управління та відбувається самоорганізація

державного населення.

5. Місцеве самоврядування в Україні: новітній період становлення та

розвитку

Місцеве самоврядування в Україні має дуже складну та довгу історію.

Воно починає свій розвиток у середніх віках i часiв козацької держави і
продовжується аж до становлення незалежності України. Намагання
впровадити демократичні основи мiсцевого самоврядування почалися ще за
часів національної революції 1917 – 1920 років, але воно зазнало краху за
часів комуністичного режиму. Саме в перiод iснування України, як члена
Радянського Союзу, держава вважалася певним демократичним здобутком
тодішнього “соціалістичного суспільства” хоча її владу очолювала виключно
комуністична партія, не допускаючи інші опозиції до влади. На етапі
сьогодення діяльність органів місцевого самоврядування регулюється
Конституцією України та Законом України “Про місцеве самоврядування”.
Згідно зі ст. 2 Закону «Про місцеве самоврядування», на місцеве
самоврядування покладено вирішення питаннь місцевого значення в межах
Конституції і законів України [14].

Розвиток місцевого самоврядування є обов’язковою умовою формування

й функціонування громадянського суспільства, що здійснюватиме вплив на
розвиток місцевого самоврядування через відповідні інститути. Ці процеси,
взаємопов’язані. Як зазначав О Бондар, суспільство й держава
розглядаються, як протиставлення, а їхній взаємозв’язок ще недостатньо
досліджений. Такі ж концепції поширюються й на місцеве самоврядування.
Історія підтверджує, що формування в європейський країнах громадянського
суспільства відбувалося шляхом становлення різних структур, таких як:
 22

ремісничі цехи, гільдії, громади, вільні міста, корпорації, у яких закладалися

потреби демократії [15, c. 158]. Українське суспільство впродовж багатьох
віків перебували під владою різних держав, але намагалося зберігати єдність
всупереч тодішній владі. За роки іноземного правління в Україні назбирався
певний громадянський досвід самоврядування та його забезпечення.
Основним осередком організації життя була традиційна громада з рівними
правами кожного на вибори старости, скарбника, часом писаря. Очевидно,
що формування громадянського суспільства в Україні в майбутньому
залежатиме від розвитку інститутів демократії і участі громадян в управлінні
державними справами [16, c. 80-81].

О.Тодика, вважає, що місцеве самоврядування грає велику роль у

становленні громадянського суспільства в Україні, та діє, як механізм його
формування. Коріння місцевого самоврядування формавалося ще за часів
територіальної сусідської общини стародавніх слов’ян. Ця община чинила
свої справи самостійно і в межах їх правових ресурсів. За часів Київської Русі
набуло розвитку громадівське самоврядування. За основу було покладено,
сформовані на виборчій або територіальній основі громади. Самоврядування
формувалося та розвивається завдяки звичаєвому праві. У Середньовіччі
прикладом організації самоврядування виступало Магдебурзьке право. Його
суть полягала у звільнені міського населення від влади уряду та надавало
місту самоуправління на корпоративній основі. Також міста отримували
майнові повноваження. Жителям міст надавалося право керувати економікою
міста. У часи 1917 -1920 рр. також були спроби розбудови місцевого
самоврядування. Прикладом є Універсали УЦР, вони визнавали і зберігали
вже до цього існуючу систему місцевого самоврядування. Саме відродження
місцевого самоврядування в Україні, почалося у березні 1990 р. після
обрання депутатів Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад. Ці
місцеві ради хотіли позбутись партійного і державного нагляду над своєю
діяльністю у сфері місцевого населення. Сьогодні в Україні мешканці села чи
 23

міста можуть не усвідомлювати себе територіальною громадою, яка

створюється за рахунок сплачених ними податків у місцевий бюджет, який
потім витрачається на потреби міста [16, c. 81].

Отже, місцеве самоврядування – це досвід, який напрацьовується у

продовж багатьох віків у сфері організації структури влади та побудови
взаємовідносин влади з суспільством. Цей досвід дає зрозуміти, що влада
буде задовольняти потреби кожної людини або діяти в їх інтересах, тоді коли
саме суспільство буде брати участь в прийнятті рішень разом з владою та
формувати цю владу [16, c. 81-82]. В Україні місцеве самоврядування
пройшло тяжкий шлях та зазнавало значного впливу зі сторін інших держав.
На сьогоднішній день наша держава намагається розвиватися та реформувати
місцеве самоврядування. Україна робить значний крок у демократичну,
сучасну, правову європейську державу.
 24

Висновки

Отже, спираючись на розглянуті нами джерела та літературу, з даного

питання можна стверджувати, що демократія і самоврядування відіграє
важливу роль у житті кожної людини. У сьогоднішньому суспільстві
демократія виступає необхідною формою політичного устрою спільноти, що
дозволяє нам не тільки обирати правлячу верхівку держави, а й впливати на
функціонування влади та контролювати її. Незважаючи на проблеми в
умовах глобалізації, саме демократія успішно справляється з цими
проблемами сучасності. У цій роботи ми змогли вирізними підходи до
дослідження демократії, проаналізувати її основні моделі та дати їм певну
характеристику. Ми підкреслили, що народовладдя є однією з
концептуальних ідей, принципів конституційного ладу. Зазначили, що
народовладдя реалізується в державі через певні прояви – форми здійснення.
Критерієм форми здійснення народовладдя виступає співвідношення
безпосередності та опосередкованості виявлення волі соціуму у відносинах з
владою. Приділили увагу певним функціям демократії. Також, визначили, що
розвиток місцевого самоврядування є важливим напрямком демократизації
успішної країни, самоорганізації населення, формування свідомого та
дієздатного населення, підвищення його громадської активності.
Проаналізували складний історичний досвід України на шляху до визнання
та функціонування органів місцевого самоврядування, згадали, що наша
держава зазнала значного впливу східних та західних вже сформованих
політичних культур. З’ясували, шо Україна робить великий крок до
 25

майбутньої трансформації в правову, демократичну, сучасну європейську

державу.

Отже, можна стверджувати, що демократія є необхідною у кожній

розвинутій державі. І вона не буде існувати без народовладдя та місцевого
самоврядування. Тому, кожна людина повинна робити вклад у сучасну
правову державу.

Список використаних джерел

1. Матеріали VI-их наук. читань, присвяч. В.В. Копєйчикова (17.11.2016):

Завальна В.А. «ДЕМОКРАТІЯ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ
НАРОДОВЛАДДЯ», 33-35 с.

2. Український науковий журнал «Політичний менеджмент» №3(54) 2012;

Андрійчук Т. «Вимірювання демократії: теоретичні та емпіричні підходи», 3-
10 с.

3. Основні теорії та моделі демократії. – Режим доступу:

https://studies.in.ua/paritetna_demokratia-shporu/2217-osnovn-teoryi-ta-model-
demokratyi.html (Дата звернення: 07.05.2023)

4. Тодика О.Ю. Народовладдя на трансформаційному етапі розвитку держави

і суспільства / О.Ю. Тодика – Х.: Право, 2007.– 480 с.

5. Шипілов Л.М. Народовладдя як основа демократичної держави / Л.М.

Шипілов – Х.: «ФІНН», 2009. – 216 с.

6. Декларація про державний суверенітет України // Відом. Верхов. Ради

України. – 1990. – №31. – Ст. 249.

7. Конституційне право та конституційний процес в Україні. Щербанюк О.В.

«Принципи транспарентності та гласності як реальні конституційні умови
здійснення народовладдя» 98-100 с.
 26

8. Правознавство: Підручник В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон

та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.
«2.5. Народовладдя в Україні та форми його здійснення».

9. Конституція України: - розділ 3 «Вибори. Референдум», ст.69-74.

10. Функції демократії. – Режим доступу:

https://studfile.net/preview/5012992/page:32/ (Дата звернення: 04.05.2023)

11. Державне управління. Зозуля В.О. «ФУНКЦІЇ ДЕМОКРАТИЧНОГО

ВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ», 132-136 с.

12. Підприємництво, господарство і право. Теорія держави і права, 3/2018; Я.

Волошина, «МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ТА
ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ», 117-122 с.

13. Науковий вісник Херсонського державного університету; Кодрацька Н.М.

«Концепції місцевого самоврядування: системно-структурний аспект», 80-84
с.

14. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997

№280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, №24, ст.170.

15. Вісник Національної академії державного управління; Шарий В.,

«Місцеве самоврядування в Україні як механізм реалізації делегованих
повноважень» 156-166 с.

16. «Становлення місцевого саМоврядування в Україні», Шаповалова В.В.

80-82 с.