Проблеми викладання іноземної мови у навчальних закладах, які виявились під

час дистанційного навчання.

Коли ми говоримо про дистанційне навчання під час карантину, то зазвичай дивимося
на все очима дітей і батьків. А як сприймають ситуацію ті, хто по інший бік комп’ютера,
— хто сіє розумне, добре?
Вчителі жартують, що зараз працюють на державу на власній техніці, та ще й із власним
Інтернетом. І як називається робота на пана з власним реманентом? Панщина.
Та жарти жартами, а епідемія коронавірусу стала краш-тестом не лише для медицини, а
й для освіти. Ми побачили, що вона не готова до викликів, відчули, наскільки відірвана
від життя система підготовки і перепідготовки вчителів. Це з одного боку. А з іншого —
спостерігаємо, як в екстремальній ситуації мобілізувалися вчителі.
Схоже, порятунок потопаючих— справа рук самих потопаючих. Під час онлайн-
трансляції у Фейсбуці, присвяченій організації дистанційного навчання, нинішня
очільниця МОН Любомира Мандзій порадила вчителям розвивати ІТ-компетентність і
сказала, що потрібно працювати над новим положенням про дистанційне навчання. А на
запитання, як розвивати цю саму компетентність, коли вдома у вчителя немає комп’ютера,
чиновниця відповіла, що, можливо, в когось із учителів є добрий мобільний телефон з
Інтернетом, і з нього можна скористатися тими ресурсами, які на сьогодні доступні.
Серйозно? Оце й усе? А хотілося б почути, що планує зробити держава аби допомогти
вчителям, — наприклад організувати безкоштовні онлайн консультації, тренінги,
електронні ресурси. Хтось заперечить — та їх і так з’являється багато. Але як визначити,
котрі з них справді якісні? Немає єдиного майданчика, на якому були б зібрані й оцінені
експертами кращі курси з організації дистанційного навчання.
Між іншим, якщо копнути глибше, то насправді дистанційне навчання — це не просто
уроки по Інтернету. Для його організації потрібні електронні ресурси, спеціальним чином
організована самостійна робота учнів, система контролю знань. І бажано, щоб усе це було
зібране на одній платформі, щоб учні чи батьки не ганяли по різних сайтах і електронних
поштах своїх учителів. Є все це в нас? Запитання риторичне.
Ось і виходить, що сьогодні дистанційне навчання зводиться до двох крайнощів: перша
— все скинути на самостійне вивчення (Вайбер нам у поміч) і друга — просто перенести
традиційні уроки онлайн. Але вже тепер стає зрозуміло, що все це теж не працює
ефективно.
Коли вляжеться перший подив дітей від уроків онлайн, коли притупиться відчуття
новизни, для вчителів стане очевидно, що недостатньо просто віщати дітям з блакитного
екрана так, як ти це робив у класі. Потрібно знати методики дистанційного навчання.
Адже урок по Інтернету відрізняється від уроку наживо, тут звичні методи і прийоми
працюють інакше. Вчителі мають оволодіти інструментами, які допоможуть організувати
клас, мотивувати учнів, налагодити фідбек. Поки що в цьому доводиться розбиратися
методом проб і помилок, причому сьогодні на вчора.
Та не все в організації дистанційного навчання залежатиме від учителів. Самі студенти
мають бути вмотивовані навчатися. Педагоги скаржаться, що під час уроків онлайн деякі
студенти саботують роботу (займаються своїми справами, не виходять на зв’язок).
Наша система освіти побудована на примусі: діти навчаються не тому, що їм цікаво, а
тому, що їх примушують. І коли у зв’язку з карантином батіг із рук закладів випав,
виявилося, що іншого стимулу вчитися немає. Ну і програми, підручники, навчальні
плани з купою предметів далеко не завжди надихають на навчання, але то вже окрема
історія.
Карантин чітко показав, що в більшості студентів не сформовані такі важливі для життя
навички як, наприклад, уміння працювати з інформацією. Викладання у школі було й
залишається репродуктивним, за своїм характером: учитель розжував — діти
проковтнули. Не розжував — спитали маму або репетитора, не допомогло — списали на
контрольній. Тепер студенти, які звикли лише ковтати не докладаючи зусиль, чекають, що
їм розжують усе батьки або розповість учитель із блакитного екрана. Але дистанційне
навчання так не працює.
Лежить відповідальність за таку ситуацію й на батьках, — самостійність і
організованість своїм дітям мали прищепити вони. І тепер найбільше проблем із
дистанційним навчанням у тих дітей, котрі завжди відчували гіперопіку та тиск із боку
батьків.
Проте найскладніше в дистанційному навчанні лягло на плечі вчителів. Хтось
насолоджується новими реаліями, хтось боїться, а хтось просто втік із поля бою.
 Та жарти жартами, а без мозкового центру не обійтися. Очевидно, що для організації
ефективної системи дистанційного навчання потрібно зробити кілька кроків. Це важливо і
для нинішнього карантину, і на майбутнє.
1. Насамперед важливо забезпечити якісний швидкісний Інтернет, і не лише в
кожній школі в місті та селі, а й у кожній домівці. У Мінцифри обіцяють, що до 2024
року всі населені пункти матимуть доступ до високошвидкісного Інтернету.
2. По-друге, Міносвіти має вичленити найкращі досвіди організації
дистанційного навчання (в нас у країні є дистанційні школи, які давно на ринку
освітніх послуг) і спробувати виписати загальні правила гри під час карантинів.
Поки що складається враження, що МОН не встигає за змінами у закладах освіти. Бо
розміщення уроків для 11-класників на ютуб-каналі та публікація розкладу
телепередач проєкту “Всеукраїнська школа онлайн” — не допомога. І, до речі, у
певної частини студентів Інтернет інколи такий слабкий, що просто не тягне якісне
відео.
Дуже важливо зрозуміти санітарні вимоги до навчання онлайн: діти пів дня сидять
перед комп’ютерами, а потім ще роблять уроки (іноді теж за комп’ютером).
Потрібно зрозуміти, яким має бути розклад занять, яка тривалість уроків і перерв,
обсяги домашніх завдань. Інакше онлайн уроки вирішать одні проблеми, але
додадуть інших.
3. По-третє, потрібно підтримати вчителів, зібрати для них в одному місці
інструменти, методики і кращі ідеї. Зараз дуже стала б у пригоді Національна
електронна платформа освіти, яку ми так і не запустили. І, доки не буде створено
нову, є сенс зробити тимчасовий варіант, хай не крутий, а кособокий, але вже зараз,
бо допомога вчителям потрібна на вчора.
Є над чим замислитися і вчителям. Сьогодні їм доводиться скаженими темпами
надолужувати те, що могло б бути зроблене давно. “На курсах підвищення кваліфікації
нам не розповідали про уроки онлайн, формування ІТ-компетентностей було тільки на
папері”, — кажуть педагоги. Але ж це всіх задовольняло?
Хочу нагадати, що саме з січня змінилася система підвищення кваліфікації вчителів, —
тепер вони можуть самі визначати, як забезпечувати свій професійний розвиток, обирати
його напрям та місце проходження курсів. І їм під силу обирати більше курсів з ІТ,
шукати якісне навчання, а не ходити на заняття для галочки.
4. По-четверте, місцева влада і кожен навчальний заклад мають визначитися, як
вони будуть організовувати навчання в умовах карантину, які платформи й
інструменти використовувати, які форми реалізовувати (крім дистанційної, є й інші).
Чітко і конкретно. Це як план пожежної евакуації, де стрілками намальовані
евакуаційні ходи-виходи і пожежні гідранти, що стоять напоготові.
Особисто я під час карантину використовувала соціальні мережі Вайбер, Телеграм,
куди відправляла текстові та відео матеріали.
І кілька слів про використання інформаційних технологій при викладанні іноземних
мов. Сьогодні комп’ютери стають неодмінним атрибутом нашого життя, інформаційні
технології створюють нові можливості отримання людиною знань. Актуальність
використання ІТ в навчанні англійської мови обумовлено тим, що в комп’ютерних
технологіях закладені невичерпні можливості для навчання студентів на якісно новому
рівні. Вони надають широкі можливості для розвитку особи студентів і реалізації їх
здібностей. Використання анімації і звукового супроводу в навчальних програмах
впливають на декілька каналів сприйняття, що дозволяє при навчанні враховувати
особливості кожного студента. Комп’ютерні технології істотно підсилюють мотивацію
вивчення іноземної мови, підвищують рівень індивідуалізації навчання, інтенсифікують
процес навчання і т.д.
Основна мета навчання іноземних мов – формування комунікативної компетенції. Всі
інші цілі (освітня, виховна, розвиваюча) реалізуються в процесі здійснення цієї мети.
Комунікативна компетенція в сучасному її розумінні передбачає формування здатності
до міжкультурної взаємодії
Специфіка предмету «іноземна мова» полягає в тому, що провідним  компонентом
змісту  навчання іноземній мові є не основи наук, а способи діяльності — навчання
різним видам мовної діяльності: говорінню, аудіюванню, читанню, письму. Для
навчання студентів різним видам мовленнєвої діяльності необхідно надати практику
кожному  з них в тому виді  мовленнєвої діяльності, який він у даний час опановує.
Навчати мовленнєвої діяльності можна лише в спілкуванні, живому спілкуванні. А для
цього потрібний партнер. Комп’ютерна програма, комп’ютерні диски можуть
 забезпечити лише спілкування з машиною, а не з живою людиною. Виключення
складають комп’ютерні телекомунікації, коли студент вступає в живий діалог з
реальним партнером – носієм мови. Під час дистанційного навчання у мене виникли
проблеми з навчання всім 4-м видам мовленнєвої діяльності. А саме: письмові роботи
студенти у більшій своїй кількості списували, завдання на читання – просто
перекладали з допомогою сучасних інтернет-словників, аудіювання робили лише ті, хто
мав змогу отримати допомогу від репетиторів, викладачів зі школи або друзів, що добре
володіють англійською. Про говоріння взагалі мовчу, адже на зв’язок в живому онлайн
режимі вийти можуть не всі і тому цю частину довелось відкласти до початку очного
навчання.

Отже, роблячи висновки, хочу сказати, що для нормального процесу

викладання іноземної мови на дистанційному навчанні мені дуже бракувало
методичної неготовності та мотивації студентів, які часто вважають, що
англійська їм не знадобиться.

Дистанційне навчання під час карантину — справа не лише вчителів. Розділімо з ними
цю відповідальність.
Література
1. Гороховський О. І. Методичні аспекти створення навчальної літератури для
дистанційного навчання / О. І. Гороховський – К., 2007. – 543 с.
2. Дмитренко П. В., Дистанційна освіта / П. В. Дмитренко, Ю. А. Пасічник. –
К. : НПУ, 1999. – 25 с.
3. Хассон В. Дж. Критерії якості дистанційної освіти / В. Дж. Хассон,
Е. К. Вотермен //Вища освіта. – 2004. – № 1. – С. 92-99.
4. http://edu.minfin.gov.ua/LearningProcess/RemoteEducation/Pages/
Проблеми-впровадження-дистанційної-освіти-в-Україні.aspx
5. www.distance-learning.com.ua
6. http://www.forest.lviv.ua/statti/distance.html
7. http://www.osvita.org.ua/distance/