Кравець Юрій Романович

Україна – ЄС: тенденції і перспективи розвитку відносин

Студент
Національний університет «Львівська політехніка»
0677886508, jura.kravec007@gmail.com
Богів Ярина Святославівна
к. ек. н., д. юр. н., доцент кафедри
Намір України розбудовувати відносини з ЄС на принципах інтеграції
був вперше проголошений у Постанові Верховної Ради України від 2 липня
1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України». У документі
закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики
є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не
шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних
відносин з Європейськими Співтовариствами Україна підпише Угоду про
партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом
просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій
організації» [1].
Потреба у розробці інтеграційної стратегії України була спричинена
прагненням нашої держави відповідати вимогам сучасної світової
економічної і політичної системи, а також пошуком додаткових засобів
протидії загрозам у сфері міжнародної безпеки. Специфічне геополітичне
положення та історія тривалого співробітництва з європейськими країнами
зумовлюють зацікавленість України в активній участі в інтеграційних
процесах на європейському континенті. Таким чином, на сьогодні
євроінтеграція офіційно проголошена ключовим пріоритетом зовнішньої
політики України. Для України європейська інтеграція – це шлях
модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення
іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць,
підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника,
вихід на світові ринки.
 На законодавчому рівні основними документами, що регулюють
відносини України з ЄС є Угода про партнерство та співробітництво між
Україною та ЄС та його державами-членами від 14 червня 1994 р. та План дій
Україна-ЄС від 2005 р.. 30 березня 2012 р. на рівні глав переговорних
делегацій відбулося парафування Угоди про асоціацію. Готується низка
рішень, які формують нове законодавче поле України, більш наближених до
європейських стандартів. Продовжуються консультації з підготовки Угоди
про асоціацію з ЄС, складовою якої є зона вільної торгівлі з Євросоюзом [2].
Основною проблемою, що заважає інтеграції України до європейського
співтовариства, є відсутність європейської політичної культури. Європейська
політика спрямована на досягнення певної мети, тоді як в Україні — на
прихід до влади. Європейські політики, звичайно, теж йдуть до влади, але
при цьому в них є певні програми і цілі роботи. В Україні ж замість вміння
працювати серед політиків цінується вміння домовлятися. Навіть існує такий
термін серед топ-менеджерів — "недоговороздатна людина". З такою
людиною, за українськими мірками, не можна працювати, укладати угоди. У
зв'язку з виборчою реформою, злиттям бізнесу і політики бізнес-відносини і
бізнес-стандарти міцно увійшли в політику і стали там головувати.
Українцям потрібно чітко усвідомити, що євроінтеграція залежить не від
Заходу, а від них самих та українського політикуму.
Так, українські міністри приїжджають до Брюсселя тільки для того, щоб
дати інтерв'ю журналістам, пофотографувати і влаштувати великий прийом
для роззяв. Тобто для того, щоб зробити шоу, заробити політичний капітал. А
в цей час західні політики тихо зустрічаються і роблять свою роботу,
закріплюючи підписами угоди, принципово обумовлені заздалегідь за
допомогою засобів зв'язку. Кожен український лідер політичної фракції на
подібних заходах докладає максимальних зусиль, щоб влаштувати зустріч на
вищому рівні з яким-небудь західним міністром. Але ті надто зайняті
справами, щоб зустрічатися тільки для того, щоб перед об'єктивами
телекамер випити келих коньяку і усміхнутися один одному. І ніколи жоден
західний політик не буде зустрічатися на офіційному рівні з іншим
політиком, якщо не знає заздалегідь, чого він хоче і що пропонує. Така
політична культура на Заході не має нічого спільного з проблемами
ставлення до України та її народу[3].
Отже, необхідно виділити внутрішні чинники, що гальмують рух
України до ЄС: по-перше, це повільність у проведенні економічних реформ,
відсутність помітних результатів внутрішніх соціально-економічних
трансформацій; по-друге, тривогу викликає рівень корупції та економічної
злочинності; по-третє, відсутність консенсусу стосовно європейського
вибору серед населення; по-четверте, явний дефіцит досвідчених фахівців з
євроінтеграції, насамперед серед політичної еліти і державних службовців
України; по-п’яте, величезний розрив у рівнях економічного розвитку
України і європейських країн; по-шосте, значна відмінність рівня життя
населення; по-сьоме, невідповідність правових систем [4].
Враховуючи зазначене, актуальною для України, на наш погляд, є
необхідність сконцентрувати зусилля на наступному:
По-перше, об’єднати і скоординувати зусилля Президента, Кабінету
Міністрів і Верховної Ради для успішного вирішення завдань європейської та
атлантичної євроінтеграції України.
По-друге, поряд з вирішенням важливих політичних, економічних
критеріїв і критеріїв членства в ЄС, реалізувати положення про необхідність
ведення роз’яснювальної роботи з населенням щодо вступу України в СОТ,
ЄС, НАТО.
По-третє, використати і можливості, які надає Україні вступ до
Євросоюзу сусідніх держав – Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та
мінімізувати негативи розширення ЄС, як-от: введення візового режиму,
проблеми біженців, транзитної міграції та інше.
По-четверте, запровадження Євросоюзом щодо України преференцій в
рамках Генеральної схеми преференцій ЄС, що знизило б імпортні тарифи на
важливі для України товари (метал, зерно, добрива, насіння) і таким чином
скористатись перевагами спільного євросоюзівсько-українського кордону.
По-п’яте, вироблення спільних поглядів на цілі і завдання українсько-
європейських та українсько-євроатлантичних відносин, в тому числі й на
перспективи державної стратегії європейської інтеграції. Адже сьогодні
сторони по-різному бачать майбутнє своїх двосторонніх відносин. Євросоюз
виявляє стійкий намір не враховувати бажання України стати асоційованим
членом співтовариства, а веде лінію на розвиток відносин з Україною лише у
рамках Європейської політики сусідства, уникаючи прямих розмов про
термін вступу нашої держави до ЄС [5].
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Відносини Україна – ЄС: Історія відносин Україна-ЄС, URL:
https://adm.dp.gov.ua/gromadyanam/pamyatki-ta-poradi/ukrayina-yes/vidnosini-
ukrayina-yes (дата звернення 14. 11. 2022р.)
2. Багатенко А. О., Бакал К. В., Винокурова А. І., Галімук Б. О., Гейдарова
К. Т. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
УКРАЇНИ
3. С. В. Зіньковський ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО
ЄВРОСОЮЗУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ: Загальні питання
економіки., Інвестиції: практика та досвід №5, р. 2010
4. Кваш О. С., Синякова А. В. УКРАЇНА ТА ЄС: ПРОБЛЕМИ ТА
ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ: Науковий вісник
Ужгородського національного університету., Серія: Міжнародні економічні
відносини та світове господарство., Випуск №23, частина 1, р. 2019
5. Артьомов І.В. Проблеми і перспективи входження України в
Європейський Союз: Навчальний посібник. – Ужгород: Ліра, 2007. – 384 с.
(Серія “Євроінтеграція: український вимір”. Вип. 7).