ПРАВОВА ПРИРОДА ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСТВА

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Салієва Катерина Андріївна,

здобувач вищої освіти міжнародно-правового факультету
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
(Україна, м. Харків)
Науковий керівник: Гнітій Андрій Олександрович,
асистент кафедри права Європейського Союзу
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
(Україна, м. Харків)

Політичний курс України на європейську інтеграцію та формування в

цьому контексті внутрішньої і зовнішньої політики зумовило потребу
ретельного наукового вивчення усіх правових аспектів функціонування ЄС. На
сучасному етапі розвитку інститут громадянства ЄС все ще перебуває на етапі
свого становлення. Таким чином, цілком актуальним є визначення правової
природи громадянства Європейського Союзу, специфіки регулювання прав і
свобод фізичних та юридичних осіб, особливості юридичного становища
громадян цього міждержавного об’єднання.

Питання теоретичних засад і визначення поняття інституту громадянства

ЄС досліджували представники юридичної спільноти, зокрема Н. І.
Андрусевич, Т. А. Васильєва, О.В. Журавка, А. В. Калабухова, Ю.М. Гладенко,
О. Я. Трагнюк, І. В. Яковюк, С. А. Янковський та інші.

Ідея щодо запровадження громадянства Євросоюзу не настільки нова, як

може здатися на перший погляд. Формування відповідної концепції відбувалося
вже з 70-х років ХХ століття, коли розпочалися перші кроки у напрямку
переходу від економічного об'єднання до політичного союзу. Цей процес
проходив у п’ять етапів.: Паризький самміт (1974 р.), самміт Європейської Ради
у Фонтенбло (1984 р.), підписання Маастрихтського договору про
Європейський Союз (1992 р.), підписання Амстердамського договору (1997 р.)
та підписання Договору про Конституцію для Європи (2004р.) [1]

Нормативно термін і визначення поняття громадянства ЄС міститься в ст.

20 Договору про функціонування Європейського Союзу: «Кожен, хто має
громадянство однієї з держав-членів, є громадянином Союзу». На сьогодні
також каталог прав громадян ЄС визначений Договорі про Європейський Союз
від 07.02.1992 р., Хартії Європейського Союзу про основоположні права від
07.12.2000 р., на виконання яких прийнято низку нормативних актів, що
уточнюють і деталізують їх положення.

Слід зазначити, що правові конструкції «громадянство держави» і

«громадянство Європейського Союзу» не є тотожними. Громадянство держави,
будучи продуктом національного конституційного права, розглядає інститут
громадянства як політико-правовий зв’язок фізичної особи з певною державою,
який виражається в сукупності взаємних прав, обов’язків і відповідальності
особи та держави. У свою чергу, громадянство Європейського Союзу - це
своєрідний правовий феномен, який полягає у зв’язку не з певною державою, а
з певною наднаціональною організацією, яка реалізує численні суверенні права,
властиві державі, однак не є власне державою. [2]

Якщо говорити про правову природу громадянства Союзу, то варто

зазначити, що воно має додатковий характер стосовно громадянства держави-
члена і не замінює собою останнє (ст. 9 ДЄС, ст. 20 ДФЄС). Вказівка на
фактично субсидіарний характер загальноєвропейського громадянства була
відсутня у Маастрихтському договорі і з’явилася лише в Амстердамському
договорі, який вніс зміни і доповнення до Договору про Європейський Союз, а
згодом така особливість була відображена у проекті Конституції.
 Також є підстави вважати, що питання набуття або припинення
громадянства ЄС визначається національним законодавством і що втрата
громадянства відповідної держави-члена ЄС також тягне за собою втрату
громадянства ЄС. Однак це не означає, що окремі держави-члени можуть
приймати рішення з усіх питань, пов’язаних із громадянством ЄС. Регламенти
та закони Європейського Союзу, що регулюють питання громадянства в
Європейському Союзі, містять правила, які сприяють поступовій уніфікації
відповідних законів держав-членів ЄС. [3]

Рисою, яка є характерною для поняття громадянства ЄС, вважають

динамічність. Даний висновок випливає з аналізу ст. 22 Договору про
Європейське Співтовариство та ст. ІІІ-13 проекту Конституції, Важливо
зазначити, що набуття громадянства ЄС не перешкоджає особі реалізовувати в
повному обсязі усі права і свободи як громадянину конкретної держави-члена
ЄС і разом з тим гарантує їй отримання ряду додаткових прав і свобод. Такі
права закріплені у Лісабонському договорі: право на вільний рух та
проживання в межах території держав-членів; право обирати та бути обраними
на виборах до Європейського парламенту та на місцевих виборах у державі-
члені проживання; право не захист дипломатичних представництв і консульств
будь-якої держави-члена; право громадської (законодавчої) ініціативи. Усі інші
права, у тому числі право на належне управління, право доступу до документів
та право на звернення, може бути реалізовано будь-яким індивідом, що
проживає чи має юридичну адресу на території держави-члена. [4]

Інститут громадянства традиційно передбачає наявність у особи не лише

прав, але й обов’язків, як про це вказано у статті 8 проекту Конституції. Але, в
свою чергу, проект Конституції не містить визначеного переліку таких
обов’язків. Крім того, якщо проект Конституції передбачає можливість
розширення закріплених у ньому прав, то стосовно обов’язків особи такого
застереження не міститься. Також частина 2 ст. 20 ДФЄС містить положення,
згідно з якими громадяни ЄС мають як права, так і обов’язки, але не уточнює,
які саме.

Узагальнено, ідея створення громадянства ЄС призвела до численних

викликів, і одним з найскладніших аспектів є правовий статус "громадян третіх
країн". Особи з громадянством третіх країн, які законно проживають в
Європейському Союзі, не можуть бути визнані громадянами Союзу через
відсутність громадянства країни-члена ЄС. Таким чином, положення Договору
про функціонування ЄС щодо громадянства ЄС не застосовуються до них,
навіть якщо вони протягом усього свого життя мешкають у ЄС. ДФЄС надає
громадянам інших країн лише право звертатися з петицією до Європейського
Парламенту та до Омбудсмана.

Конвенція Ради Європи від 5 лютого 1992 р. про участь іноземців у

публічному житті гарантує базові права іноземцям, які постійно проживають в
країнах-членах Ради Європи, включаючи свободу слова, право зборів, активне
та пасивне виборче право на місцевих виборах. Проте, оскільки акти, ухвалені в
рамках Ради Європи, не є юридичним джерелом Європейського Союзу,
включення цієї Конвенції в національне законодавство держав-членів ЄС
призводить до конфлікту з правом ЄС. У результаті мільйони іноземців у ЄС,
які активно сприяють економіці та сплачують податки, мають обмежені права.

На нашу думку, ця ситуація залишиться незмінною доти, поки існує

значна економічна різниця між країнами ЄС та іншими державами. Єдиним
можливим покращенням для іноземців у ЄС може бути зростання значущості
принципу фундаментальних прав людини в праві ЄС, бо це означатиме, що
будь-який акт чи дії повинні перевірятися для з’ясування, чи не порушують
вони базових прав людини, а відтак - й іноземців.

Отже, громадянство ЄС виступає одним із ключових структурних

елементів інтеграції в рамках цієї регіональної міжнародної організації, маючи
велику політичну вагу в міжнародній політиці загалом. Його введення
обумовлене потребою глибокого залучення держав-членів для реалізації
конкретних економічних і політичних програм. Можна зробити припущення,
що реалізація ідеї громадянства Європейського Союзу об'єктивно сприятиме
поступовій ерозії юридичних відносин між громадянином та національними
органами влади. Це зумовлено тим, що ряд важливих прав і свобод, таких як
свобода пересування, право на вибір місця проживання, соціальні права тощо, в
сучасних умовах повністю або частково передаються на рівень Європейського
Союзу.

Список використаних джерел:

1. Яковюк І. В. Громадянство Європейського Союзу: проблеми
визначення [Електронний ресурс] / І. В. Яковюк // Державне будівництво
та місцеве самоврядування. – 2005. – Режим доступу до ресурсу:
https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/2493/1/Yakovyuk_82.pdf
2. Савчук Я. О. ПРАВОВА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСТВА
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ [Електронний
ресурс] / Я. О. Савчук – Режим доступу до ресурсу:
https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/15166/1/Savchuk.pdf
3. Довгий В. А. ГРОМАДЯНСТВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЯК
ОСОБЛИВИЙ ПРАВОВИЙ ФЕНОМЕН [Електронний ресурс] / В. А.
Довгий – Режим доступу до ресурсу:
https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/11257/2/Dovgiy__334-338.pdf.
4. Кулабухова А. В. КАТАЛОГ ПРАВ ГРОМАДЯН ЄВРОПЕЙСЬКОГО
СОЮЗУ [Електронний ресурс] / А. В. Кулабухова // Право та інновації №
1. – 2016. – Режим доступу до ресурсу:
https://ndipzir.org.ua/wp-content/uploads/2016/05/Kulabukhova13.pdf.