Європейська інтеграція та права людини в Україні: нові виклики та

перспективи

Питання ефективного забезпечення та захисту прав і свобод людини мають першочергове

значення для демократичної, правової, соціальної держави. Особливої актуальності дослідження
проблем вдосконалення механізму захисту прав і свобод людини в Україні набуває у зв’язку із
прагненням нашої держави долучитися до європейської спільноти, зокрема, в контексті виконання
Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Повага до прав і свобод людини є
основоположним принципом, що лежить в основі функціонування Європейського Союзу. Однією із
початкових цілей європейської інтеграції було запобігти повторенню жахливих наслідків Другої
світової війни, і саме тому в першій Європейській Конвенції 1957 року містяться положення,
присвячені саме правам людини, такі, як заборона дискримінації, свобода пересування та право
на гідну винагороду. Водночас надзвичайно важливо розуміти хід європейської інтеграції як
процес підвищення вагомості прав людини в Європейському правовому порядку: більше того,
права людини набувають усе більшого значення у процесі розширення Союзу. Історія доводила
багато разів: хоча права людини не фігурували у початкових договорах, все ж вони неухильно
набули важливого значення з кінця 1960-х років. Цей процес, як видається, прискорився останнім
часом. Найбільш помітним доказом є рішення Європейської ради на саміті у м. Кельні про те, що
для Європейського Союзу повинна бути розроблена Хартія прав людини, тому що «захист
основних прав є основоположним принципом Союзу і необхідною умовою для його легітимності».
На сьогодні Європейський Союз є спільнотою демократичних європейських держав, що прагне до
зміцнення миру і процвітання. Так, відповідно до статті 2 Договору про Європейський Союз (далі –
Договір про ЄС) Союз заснований на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії,
рівності, верховенства права, поваги до прав людини, включаючи права осіб, що належать до
меншин. Ці цінності є спільними для держав-членів в суспільстві, в якому превалюють плюралізм,
недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність і рівність між жінками і чоловікам.
Союз визнає права, свободи і принципи, викладені в Хартії основних прав Європейського союзу від
7 грудня 2000 року, адаптованої в Страсбурзі 12 грудня 2007 року, яка буде мати ту ж юридичну
цінність в якості договорів. Союз приєднався до Європейської конвенції про захист прав людини і
основних свобод. Основні права, як вони гарантовані Європейською конвенцією про захист прав
людини і основних свобод та як вони випливають із загальних конституційних традицій держав-
членів, становлять загальні принципи права Союзу (стаття 6 Договору про ЄС). Стаття 6 (1)
Договору про ЄС, у поєднанні зі статтею 7 (1), закріплює єдині стандарти демократії і прав людини
для всіх державних інституцій, тобто і для держав-членів також. Крім того, стаття 7 Договору про
ЄС дає Союзу можливість діяти проти держави-члена, яка серйозно і наполегливо порушує
принципи статті 6 (1) Договору про ЄС. Таким чином, Договір уповноважує Союз захищати
ліберально-демократичні конституції. Союз, як остання інстанція, повинен гарантувати основи
конституційного ладу всього Союзу і держав-членів. Тим самим Союз також захищає національні
правові устрої, якщо національні гарантії зазнають невдачі. Таким чином, Союз стає організацією
колективного порядку, що стабілізує конституції своїх держав-членів. Слід зауважити, що
принципи свободи, демократії, поваги прав людини та основних свобод і верховенства закону
притаманні і процесу європейської інтеграції. Україна вже давно стала на шлях розвитку більш
тісних зв'язків з Європейським Союзом і його державами-членами. У певному сенсі, Україна вже
дуже добре інтегрувалася в Європу. Крім узгодження своїх власних економічних інтересів з ЄС,
Україна є членом Ради Європи (1995), ОБСЄ (1992), Енергетичного співтовариства (2011) і визнає
юрисдикцію Європейського суду з прав людини, у зв’язку з підписанням Європейської конвенції з
прав людини у 1997 році. Ратифікація 16 вересня 2014 р. Верховною Радою України та
Європейським Парламентом Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським
Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої
сторони стала важливим кроком на шляху вдосконалення механізму захисту прав і свобод людини
і громадянина в Україні. Статтею 2 Угоди про асоціацію визначено, що повага до демократичних
принципів, прав людини та основоположних свобод, а також повага до принципу верховенства
права повинні формувати основу внутрішньої та зовнішньої політики сторін і є основними
елементами цієї Угоди. Відповідно до статті 4 Угоди в усіх сферах, що становлять взаємний інтерес,
між сторонами повинен розвиватися та зміцнюватися політичний діалог. Цілями такого діалогу,
серед іншого, є зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго
врядування, прав людини та основоположних свобод, у тому числі прав осіб, які належать до
національних меншин, недискримінації осіб, які належать до меншин, і поваги до різноманітності,
а також внесок у консолідацію внутрішніх політичних реформ. З метою сприяння імплементації
положень Угоди про асоціацію, Радою асоціації Рішенням № 2015/1 було рекомендовано схвалити
Порядок денний асоціації [6], що є практичним інструментом, спрямованим на підготовку та
сприяння повній імплементації Угоди про асоціацію, а також досягнення загальної мети політичної
асоціації та економічної інтеграції. Низка положень Порядку денного асоціації присвячена
вдосконаленню механізму захисту прав і свобод людини. Зокрема, як визначено пунктом 2.1.
Порядку денного асоціації Україна - ЄС, Сторони погоджуються встановити діалог та співпрацювати
з метою зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та належного
врядування, прав людини та фундаментальних свобод, включаючи права національних меншин,
зокрема, у таких сферах: зміцнення стабільності, незалежності та ефективності інституцій, які
забезпечують дотримання демократичних принципів та верховенство права, забезпечення поваги
до прав людини та основних свобод шляхом всебічного співробітництва з питань захисту прав
людини та основних свобод; сприяння імплементації міжнародних і регіональних стандартів з
прав людини тощо. Здійснення реформування механізму захисту прав і свобод людини в Україні
передбачене також і в контексті виконання Плану лібералізації візового режиму для України. На
виконання вказаних актів Указом Президента України від 25.08.2015 № 501/2015було
затверджено Національну стратегію у сфері прав людини, метою якої є забезпечення
пріоритетності прав і свобод людини як визначального чинника під час визначення державної
політики, прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
23.11.2015 року розпорядженням КМУ № 1393 схвалено План дій з реалізації Національної
стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. Таким чином, слід вказати на важливе
стратегічне значення процесу європейської інтеграції України для подальшого забезпечення
ефективного механізму захисту прав і свобод людини в Україні. Серед викликів, що стоять перед
українською державою, яка обрала європейський вектор розвитку, першочергового значення
набувають питання наближення законодавства України у сфері захисту прав людини до
загальновизнаних європейських стандартів. Водночас перспективними, на наш погляд, в контексті
європейської інтеграції видаються такі напрями реформування законодавства у сфері захисту прав
людини, як: вдосконалення законодавства України у частині забезпечення принципу рівності та
недискримінації; вдосконалення функціонування таких правозахисних інститутів, як
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, суду, прокуратури; вдосконалення
механізму захисту прав національних меншин, прав внутрішньо переміщених осіб, а також осіб,
що перебувають на тимчасово окупованих територіях України.

Підготувала: Мазурчук Вікторія (Англ 14О)