ТЕМА: Вступ до вивчення дисципліни «Основи правознавства»

План:
1. Право і закон в житті людини і суспільства.
2. Мета та завдання курсу.

Рекомендована література

Нормативно-правова
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР
[Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
2. Декларацiя про державний суверенiтет України вiд 16 липня 1990
р. № 55-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12#Text
3. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17
листопада 2011 р. № 4061-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу до
джерела : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17#Text
4. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.
№ 2235-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2235-14
5. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого
2014 р. № 794-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-18#Text
6. Закон України «Про місцеве самоврядування в України» від 21
травня 1997 р. № 280/97-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу до
джерела : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text
7. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня
1999 р. № 586-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/586-14
8. Закон України «Про громадські об’єднання» вiд 22 березня 2012
р. № 4572-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17#Text
9. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001
р. № 2365-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2365-14#Text
 10. Закон України «Про прокуратуру» вiд 14 жовтня 2014 р. № 1697-
VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18#Text.
11. Закон України «Про службу в органах місцевого
самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-III [Електронний ресурс]. –
Режим доступу до джерела : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2493-14#Text
12. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня
2016 № 1402-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text
13. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня
2017 р. № 2136-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19#Text
14. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» 10
лютого 2010 року № 1861-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу до
джерела : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-17#Text
15. Кодекс України про адміністративні правопорушення від
07.12.1984 № 8073-X. Із змінами та доповненнями //
https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/80731-10
16. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Із змінами та
доповненнями // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
17. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 р. №
2947-III. Із змінами та доповненнями //
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text
18. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. Із
змінами та доповненнями // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text
19. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III. Із
змінами та доповненнями // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
%2016

Допоміжна література

1. Адміністративне право України (загальна частина) : навч. посіб. /

[Остапенко О. І. Ковалів М. В., Єсімов С. С. та ін.] ; [Вид. 2-е, доп.] Львів :
СПОЛОМ, 2021. 616 с.
2. Гапотій В.Д., Слишик О. Основи права: підручник / В.Д. Гапотій,
О.А. Слишик.- 2-ге вид. із змінами та доп. – Мелітополь: Видавництво
МДПУ ім. Б. Хмельницького, 2019. – 882 с.
3. Конституційне право : підручник / МВС України, Харків. нац. ун-
т внутр. справ ; за заг. ред. О. С. Бакумова, Т. І. Гудзь, М. І. Марчука ; [О. С.
Бакумов, Л. Д. Варунц, Т. І. Гудзь та ін.] ; передм. М. І. Марчука. – Харків,
2019. – 484 с.
4. Конституційне право України : підручник / [Т. М. Слінько, Л. І.
Летнянчин, Ф. В. Веніславський та ін.] ; за заг. ред. Т. М. Слінько. – Харків :
Право, 2020. – 592 с.
5. Конституційне право України : підручник / Т. М. Слінько, Л. І.
Летнянчин, В.П. Колісник та ін.; за заг. ред. Т. М. Слінько. Харків: Право,
2020. 592 с.
6. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [А. А.
Васильєв, Є. О. Гладкова, О. О. Житний та ін.] ; за заг. ред. проф. О. М.
Литвинова; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2020. –
428 с.
7. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Є. С.
Назимко, С. В. Лосич, Ю. О. Данилевська та ін. / за заг. ред. проф. В. М.
Бесчастного та О.М. Джужи. – Київ : ВД «Дакор», 2018. – 386 с
8. Наровлянський О.Д. Правознавство (профільний рівень): підр. /
О.Д.Наровлянський. - Київ : Грамота, 2018. – 272с.
9. Сімейне право України: підручник / за ред. А. О. Дутко. Львів:
Львівський державний університет внутрішніх справ, 2018. 480 с.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/2605/1/simeine%20 pr.pdf
10. Теорія держави і права в схемах та таблицях: навчальний
посібник / Кол. авт.; за заг. ред. Л. Р. Наливайко. — К.: «Хай-Тек Прес»,
2020. — 296 с.
11. Теорія держави і права: навчальний посібник. / Шевченко А.Є.,
Старостюк А.В. – Вінниця, ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. – 270 с.
12. Теорія держави та права : навч. посіб. / [Є. В. Білозьоров, В. П.
Власенко, О. Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.] ; за заг. ред. С. Д.
Гусарєва, О. Д. Тихомирова. – К. : НАВС, Освіта України, 2017. – 320 с.
13. Трудове право (в схемах та визначеннях) : навч. посіб. /
Коваленко А. В., Юнін О. С., Савєльєва М. О. та ін. – Дніпро : Видавець Біла
К. О., 2017. – 166 с.
14. Трудове право України: навчальний посібник / кол. авторів; за
ред. В. О. Кучера. – Львів: ЛьвДУВС, 2017. – 564 с.

Інформаційні ресурси
1. Офіційний сайт Верховної Ради України https://www.rada.gov.ua/
2. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України https://www.kmu.gov.ua/
3. Офіційний сайт МВС України https://mvs.gov.ua/
 4. Офіційний сайт Верховного Суду https://supreme.court.gov.ua/supreme
5. Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ https://www.liga.net/
6. Єдиний державний реєстр судових рішень
http://www.reyestr.court.gov.ua/
7. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
http://www.nbuv.gov.ua/
8. Юридична бібліотека http://www.pravo.biz.ua/
9. Мета – українська пошукова система http//www.meta-ukraine.com –
10. Пошукова система Google http//www.google.com

1. Право і закон в житті людини і суспільства.

Термін «право» вживають у різних значеннях (право першості в черзі;

право на подяку за безкорисну допомогу; право спів-засновника комерційної
корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати
повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках
термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда,
справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має
юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала звичкою,
норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку
за допомогу — це моральна норма. Право спів-засновника комерційної
корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав — це «право», що
ґрунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права.
Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є
суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного
володіння. Лише в двох останніх випадках вживання терміна «право» має
юридичне значення.
Тому в юридичній літературі останніх років (С.С. Алексеев, П.М.
Рабинович) можна зустріти поділ права на:
— загальносоціальне, або безпосередньо-соціальне (випливає
безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);
— спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності,
втіленням волевиявлення держави).
Юридичне право ще називають «законодавчим правом», на відміну від
звичаїв — «передзаконодавчого права».
Юридичне, «законодавче право» нерідко визначають як «позитивне
право». Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено
в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах,
судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як система
норм, що містять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто
то протиставляється «природному праву», яке має глибший, об-
ґрунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого
є сама природа людини. Джерело прав людини — вона сама, її потреби та
інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же виступає їх носієм.
З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має
загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт
нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є
підставою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на
свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують
незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.
Природні права безпосередньо випливають із природного порядку
речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних та
інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще
називають «природженими» суб'єктивними правами. Вони й складають
сутність загальносоціального, або безпосередньо-соціального права. З точки
зору природно-правової теорії, права людини слід розуміти не як державний
дарунок, а к «природжені», дані людині від природи права, які демократична
держава закріплює в нормах Конституції, інших законах і в такий спосіб
визнає їх «позитивними», «юридичними».
Юридичне право, у свою чергу, має два значення:
— об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових
норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор
суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони
одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними
від індивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім
«автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з
«готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від
нього;
— суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як певні
юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний
інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги
щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Термін «суб'єктивне»
означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій
розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі
(інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від
об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.
 Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки
норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкретної сфери
життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права
стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта,
вона є суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може скористатися
суб'єктивним правом на пільгу щодо податків у силу того, що така пільга
передбачена в нормах податкового права. Об'єктивне право складається з
норм, що виражені в законі, норм, що «говорять» про суб'єктивні права
взагалі — безвідносно до конкретного суб'єкта[2].
Велику частину своїх прав суб'єкт не може здійснювати, якщо він не
визнаний державою юридичне правоздатним, дієздатним і не стане носієм
суб'єктивного юридичного права. Наділяючи громадян суб'єктивним
юридичним правом, держава нібито то відкриває доступ до здійснення
основних, невідчужуваних прав людини, даних йому від народження, від
природи.
Це можна зобразити так:
• природні права людини -> норми об'єктивного права -»суб'єктивні
юридичні права
Природні права людини (її безпосередньо-соціальні права)
перетворюються на суб'єктивні юридичні права і одержують офіційне
визнання за допомогою загальнообов'язкових норм права, встановлених і
охоронюваних державою у вигляді об'єктивного права.
Право виступає одним із ефективних засобів координації взаємодії,
регулювання діяльності державних органів, громадських організацій,
представників різних прошарків суспільства. Воно гарантує рівну міру
свободи і справедливості, рівну можливість володіти і користуватися різними
матеріальними і нематеріальними благами; з іншого боку, воно обмежує цю
свободу, покладаючи на людей обов’язки, виконання яких необхідне для
забезпечення прав інших. І саме це досягається дією закону, який виступає
як найважливіша форма права.
Питання місця і ролі закону в демократичній, правовій державі не може
бути з’ясоване без поглибленого аналізу закономірностей його виникнення,
поняття та сутності. Що ж таке закон? Поняття закону розкривається
упродовж декількох тисячоліть, починаючи з античних часів йому
присвячувалися і досі присвячуються багато наукових праць, відомі різні
підходи до визначення закону, його суті, ознак і призначення. Так, визначали
закон філософи-правознавці Стародавньої Греції і Риму. Марк Туллій
Цицерон: закон є рішення, яке відрізняє справедливе від несправедливого і
виражається відповідно до найдавнішого начала всього сущого - природи, з
якою узгоджуються людські закони, що карають стратою поганих людей і
захищають та оберігають чесних1. Папініан: закон є загальний для всіх
припис, рішення досвідчених людей, стримування або із незнання, загальна
для усіх громадян обіцянка держави 2. Найвлучніше визначення закону дав
Хрізіпп: закон є цар всіх божеств і людських справ; він повинен бути
начальником добрих і жорстоких; вождем і керівником істот, які живуть у
державі; мірилом справедливого і несправедливого, яке вказує на те, що
необхідно зробити, і забороняє робити те, чого не слід робити3. Неможливо
не пригадати також відоме стародавнє римське твердження: хай торжествує
закон, якщо навіть загине світ. Саме така оцінка закону в житті суспільства
необхідна українській державі. Хтось може заперечити, сказати, що такий
стан речей призведе наше суспільство до байдужості, жорстокості, адже
наше законодавство недосконале, а закону не відоме співчуття. Але слід
зазначити, що даний вислів - ідеал, а він, як відомо, недосяжний. Людське
співчуття прокладе собі дорогу крізь сухі законодавчі постулати, що, у свою
чергу, буде природним шляхом сприяти гуманізації, удосконаленню
законодавства.
Поняття закону в юридичній літературі може використовуватися як
синонім будь-якого джерела права. Тому ще у XIX ст. було запропоновано
розрізняти закон в матеріальному сенсі як синонім всіх джерел права, і у
формальному - як акт, прийнятий відповідно до встановленої процедури
законодавчим органом4. Популярна юридична енциклопедія дає наступне
визначення закону: це нормативно- правовий акт вищого представницького
органу державної законодавчої влади або самого народу, який регулює
найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості
населення, втілює людські цінності й має найвищу юридичну силу щодо
інших нормативно-правових актів5.
Безумовно, це визначення є результатом розвитку правової думки не
однієї епохи. Це можна підтвердити, розглянувши окремі ознаки закону. Так,
першою і визначальною ознакою закону є те, що він видається тільки
законодавчим органом державної влади або народом. Згадаймо у зв’язку із
цим твердження римського юриста Гая: «Закон - це те, що народ звелів і
встановив»6. «Ми ж говоримо, - писав Марсилій Падуанський, - що
законодавцем або першою і основною причиною закону є народ чи
сукупність громадян або їх найвпливовіша частина, які за допомогою

1
Теория государства и права: Хрестоматия в 2 т. / Сост. Лазарев В. В., Липень С. В. - М., 2001. - Т. 2. - С. 486.
2
Історія вчень про право і державу: Хрестоматія / За ред. Г. Г. Демиденко. - X., 2008. - С. 84.
3
Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. - С. 396.
4
Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. - С. 398.
5
Популярна юридична енциклопедія / В. К Гіжевський, В. В. Головченко, Е. Ф. Демський та ін.. - К., 2002. - С.
142.
6
Історія вчень про право і державу: Хрестоматія / За ред. Г. Г. Демиденко. - С. 81.
обрання або виявлення своєї волі на загальних зборах громадян наказують чи
визначають, які із громадянських діянь людей належить здійснити і від яких
відмовитися, пам’ятаючи про покарання або заохочення, що призначаються у
цьому світі»7. Відповідно до конституційних положень закони в Україні
приймаються Верховною Радою України або народом України на
референдумі.
По-друге, закон, як правило, регулює найбільш важливі суспільні
відносини.
По-третє, приймаються в особливому процесуальному порядку.
Коли і чому виник закон? Історія доводить, що процес його створення
спостерігається безпосередньо після появи і зміцнення державності.
Найперші письмові джерела права були виявлені в Єгипті й датуються VII ст.
до н.е. Але найдавнішими із відомих законів вважаються тексти з
Месопотамії, які сягають ІІ тисячоліття до н. е. Найвідомішим із них є
Кодекс Хаммурапі. Інші закони мають пізніше походження. Так, ми можемо
назвати, наприклад, грецькі Закони Солона (VI ст. до н. е.), давньоримські
Закони дванадцяти таблиць (V ст. до н. е.), десять заповідей іудеїв, індійські
закони Ману (ІІ-І ст. до н. е.), а германці створили свої закони лише на
рубежі V-VI ст. н. е., найстародавніший серед яких - Салічна правда. На Русі
першим письмовим джерелом права, законом вважається Руська Правда.
Закон з’явився пізніше звичаю, і це відбулося, як вважається в
юридичній науці, з двох причин: по-перше, поява писемності, оскільки закон
перш за все передбачає її використання, а по-друге - наявність спеціальних
законодавчих органів.
Поступово у суспільстві, що організовано на державному рівні, разом із
звичаєм і релігійними правилами закон набуває важливого значення.
Удосконалюються його юридична форма та елементи юридичної дії. Його
роль почала зростати при феодалізмі у зв’язку із посиленням абсолютної
монархії. А провідна роль закону в системі регулювання суспільних відносин
зміцнюється в період Великої Французької революції 1789 р. 8. Про панівне
положення закону, серед інших джерел права, ми можемо говорити і на
сучасному етапі. Саме закон є основним юридичним джерелом права в
більшості країн, в різних правових системах, тоді як звичаї, традиції,
релігійні норми тощо стають другорядними. Це пояснюється тим, що, на
відміну від інших джерел права закон є більш гнучким, він здатний швидше
пристосовуватися до нових умов, реагувати на зміни потреб суспільного
розвитку тощо.

7
Історія вчень про право і державу: Хрестоматія / За ред. Г. Г. Демиденко. - С. 114.
8
Тихомиров Ю. А. Теория закона. - М., 1982. - С. 13
 Отже, закон посідає провідне місце на всіх етапах розвитку держави
(рабовласницької, феодальної, буржуазної чи демократичної , правової),
позаяк є необхідним інструментом для здійснення завдань, що стоять перед
нею, шляхом регламентування й упорядкування діяльності як державних
органів, так і народу в цілому.

2. Мета та завдання курсу.