МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального процесу

ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри
кримінального процесу
доктор юридичних наук,
професор, полковник міліції
______________Удалова Л. Д.
____. ____________ 2015 року

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
“СУДОВА ВЛАДА В УКРАЇНІ”

ТЕМА 6
ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ І БЕЗПЕРЕШКОДНОГО
ВИКОНАННЯ НИМИ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ

Навчальний час 2 години

Для студентів та слухачів магістратури

Національної академії внутрішніх справ

Обговорена та схвалена
на засіданні кафедри
____. ___________2015,
протокол № ____

Київ - 2015
 2
Вид лекції: фондова.
Навчальна мета: ознайомити студентів із гарантіями незалежності
суддів і безперешкодного виконання ними професійних обов’язків.
Виховна мета: формувати стійку життєву позицію, правосвідомість
студентів щодо гарантій незалежності суддів і безперешкодного виконання
ними професійних обов’язків.
Розвивальна мета: сприяти формуванню наукового світогляду,
моральних, естетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу в
дусі поваги до закону і необхідності суворого виконання його положень.
Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.
Наочні засоби: мультимедійні презентації.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючі дисципліни: теорія держави та права, конституційне
право, судові та правоохоронні органи України, кримінальне право.
Забезпечувані дисципліни: кримінальний процес України,
адміністративне право та процес, кримінально-виконавче право, практикум зі
складання кримінально-процесуальних документів.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
Вступ
1. Поняття незалежності судів та її значення.
2. Правові та організаційні основи забезпечення незалежності та
самостійності судів в Україні.
3. Соціально-економічні гарантії суддівської діяльності.
4. Особливі гарантії незалежності суддів.
Висновки
 3
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята 28.06.1996 р. на V сесії Верховної

Ради України // ВВР України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від
13.04.2012. // Голос України. – 2012. – 19 травня (№ 90-91).
3. Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. // ВВР
України. — 1998. — № 24. — Ст. 146.
4. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів :
Закон України від 23 грудня 1993 р.// Відомості Верховного Суду України. -
1994. - N21. - Ст. 167.
5. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня
1996 р. // ВВР України. — 1996. — № 49. — Ст. 242.
6. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 серпня 2010 р.
[з наст, змінами] // ВВР України. — 2010. — № 51—59.
7. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені
резолюціями 40/32 і 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та
19 грудня 1985 р. // Судові та правоохоронні органи європейських країн:
навч.-метод. посіб. — О.: Юрид. літ., 2005. — С. 55—61.
8. Бойко В. В. Український суд: між «хочемо» і «маємо» / В. В.
Бойко // Політика і культура. — 2004. — № 3. — С. 12—14.
9. Борова Ю. Особливості конституційно-правового статусу суддів:
проблеми теорії та практики / Ю. Борова // Підприємництво, господарство і
право. – 2006. - №8. – С. 25-31.
10.Бринцев В. Д. Організаційпо-правове забезпечення судової влади:
Нормативна база / В. Д. Бринцев, К. С. Садовський, Т. Р. Цицоря. — X.:
Ксилон, 2000. — 408 с.
11.Городовенко В. Порядок призначення та обрання суддів на посаду
як гарантія незалежності суддів / В. Городовенко // Підприємництво, гос-
подарство і право. — 2008. — № 7. — С. 145—148.
 4
12.Єгорова В.С. Принципи діяльності суддів загальної юрисдикції /В.С.
Єгорова // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. - №11/12. – С.
168-174.
13.Ківалов С. В. Потрібна здорова Феміда / С. В. Ківалов // Голос
України. —2009.- № 49. - С. 4.
14.Ківалов С. В. Українська юстиція на шляху до європейських
стандартів / С. В. Ківалов // Голос України. — 2006. — 13 травня (№ 86). —
С. 7.
15.Клеандров М. И. О законодательном обеспечении механизма
формирования судейского корпуса Российской Федерации / М. И.
Клеандров // Государство и право. — 2009. — № 5. — С. 40.
16.Коваль В. Актуальні проблеми функціонування судової системи
України / В. Коваль // Право України. — 2003. — № 12. — С. 20—24.
17.Кривенко В. В. Засоби забезпечення незалежності суддів / В. В.
Кривенко // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. —
2007. - Т. 6. - С. 284-292.
18.Кривенко В.В. Шляхи вдосконалення порядку прийняття
управлінських рішень колегіальними органами судового управління і
суддівського самоврядування / В.В. Кривенко // Актуальні проблеми держави
і права. – 2007. Вип. 36. – С. 328-336.
19.Кузнецова Н. До питания про підвищення професійної підготовки
суддівських кадрів / Н. Кузнецова // Право України. — 2010. — № 5. — С. 24
—31.
20.Мещерякова Н. Дисциплінарна відповідальність суддів / Н.
Мещерякова // Юридичний вісник України. — 2005. — 28 травня—3 червня
(№21).-С. 6.
21.Москвич Л. М. Проблеми підбору суддівських кадрів в Україні / Л.
М. Москвич // Актуальні проблеми держави і права. — 2001. — Вип. 10. C.
275-283.
 5
22.Москвич Л. М. Проблеми проведення кваліфікаційного іспиту
кандидат на посади суддів / Л. М. Москвич // Проблеми законності. — 2007.
Вип. 90.-С. 177-185.
23.Москвич Л. М. Статус судді: питання теорії і практики / Л. М.
Москвич, С. В. Подкопаєв, С. В. Прилуцький. — X.: Інжек, 2004.
24.Назаров І. В. Правовий статус Вищої ради юстиції: монографія /1. В,
Назаров. — X.: Фінн, 2006. — 214 с.
25.Назаров І. В. Призначення суддів на адміністративні посади:
питання нормативного врегулювання /1. В. Назаров // Бюлетень Міністерства
юстиції України. - 2003. - № 7. - С. 98-104.
26.Осетинський А. Г. Організація та функціональні засади діяльності
суду касаційної інстанції господарської юрисдикції: монографія / А.Г.
Осетинський. — К.: Юрінком Інтер, 2006.
27.Пилипчук П. П. Ще раз про незалежність суддів / П. П. Пилипчук //
Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 9. — С. 2—5.
28.Подкопаєв С. В. Фактична підстава дисциплінарної відповідальності
суддів: деякі питання / С. В. Подкопаєв // Актуальні проблеми держави і
права. — 1997—2004. — Вип. 10. — С. 268—276.
29.Селіванов А. Все починається з закону: новелізація судоустрою
України / А. Селіванов // Голос У країни. – 2010. – 12 серпня (№ 119). – С. 3.
30.Сердюк В. Недоторканність та незмінюваність суддів: українські
реалії та європейський досвід / В. Сердюк // Вісник прокуратури. — 2006. —
№10.-С. 116-122.
31.Сердюк В. Обов’язковість судового рішення / В. Сердюк // Вісник
прокуратури. — 2006. — № 8. — С. 79—88.
32.Чебан В. І. Незалежність суддів як складова частина їх
конституційно-правового статусу / В. І. Чебан // Актуальні проблеми
політики. — 2006. — Вип. 29. - С. 333 -336.
33.Ягунов Д. В. Практика Європейського суду з прав людини / В. Д.
Ягунов — О., 2010.
 6
ВСТУП

Із прийняттям Верховною Радою України Закону України від 13 травня

2010 р. № 2181-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо недопущення зловживань правом на оскарження” і ухваленням 7 липня
2010 р. Закону України № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів” в Україні
розпочався черговий етап судової реформи. Основною метою змін
судоустрою визначено зміцнення однієї з базових цінностей демократичного
суспільства – незалежності суддів. Цей принцип закріплений у ст. 129
Конституції України, чинному законодавстві про судоустрій та
процесуальному законодавстві. На жаль, практичний стан дотримання
проголошеного принципу незалежності суддів на сьогодні є незадовільним.
Зокрема, фіксуються численні випадки тиску на суд, втручання в діяльність
судових органів представників влади і громадських організацій, прояви
неповаги до суду. Реальне забезпечення принципу незалежності суддів
потребує створення ефективних гарантій її реалізації. Вказане свідчить про
актуальність проблеми забезпечення незалежності суддів на сучасному етапі.
Аспекти незалежності суддів є життєво важливими не лише для
України, а й для країн Європи. Про це, зокрема, свідчить повідомлення на
офіційному Інтернет сайті “Судоустрій Англії та Уельсу” про існування
“темних сторін” незалежності суддів та потребу її забезпечення на
державному рівні. Правники Сполученого Королівства серед причин того,
що не дозволяє говорити про безумовне втілення принципу незалежності
суддів, називають відсутність системи писаних законів, а звідси – існування
численних протиріч та неврегульованих питань. В Україні ж проблеми
незалежності суддів пов’язують, як правило, із недосконалістю чинного
законодавства, недоліками процедури призначення та функціонування
суддівського корпусу, національним менталітетом, історичними традиціями
тощо.
 7
1. ПОНЯТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДІВ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, “...

незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є
конституційним принципом організації та функціонування судів, а також
професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються
лише закону”.
У преамбулі Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13
червня 2007 р. “Про незалежність судової влади” зазначено: “гарантії
незалежності… суддів як носіїв судової влади та самостійності судів як
судових органів визначено Конституцією та законами України…” (п. 2). А у
п. 4 того ж документа вказано: “…реалізація правових гарантій здійснення
правосуддя є необхідною передумовою виконання судом своїх
конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права,
захисту прав і свобод людини і громадянина…”. Однак жодного слова не
сказано про принцип незалежності суддів, закріплений у ст. 129 Конституції
України. Хоча, на нашу думку, реалізація принципу незалежності суддів, у
тому числі шляхом зміцнення гарантій його забезпечення, є передумовою
утвердження 4 принципу верховенства права та базових інститутів
демократичного суспільства.
На перший погляд, Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №
(94) 12 “Про незалежність, дієвість та роль суддів” від 13 жовтня 1994 р.
також не розмежовує зміст принципу незалежності суддів та гарантії його
реалізації. Цей документ визначає загальні принципи, що стосуються
незалежності суддів. Зокрема, в тексті принципу знаходимо перелік
належних заходів, спрямованих на забезпечення захисту та посилення
незалежності суддів. Отже, знову ж таки ототожнюються принципи і заходи,
а отже принципи і гарантії їх реалізації. Але в оригіналі використовується
термін “principle”, що у перекладі означає не лише принцип як вихідну,
базову ідею, але і правило певного процесу або явища (rules of a process).
 8
Вважаємо, що саме за такого тлумачення стає зрозумілим механізм
забезпечення принципу незалежності суддів.
Не можемо не звернути уваги на те, що законодавець під час укладання
Конституції України так само не підпорядковує логічний обсяг категорій
“принцип незалежності суддів” та “гарантії незалежності суддів”. Оскільки
ч. 1 ст. 126 Конституції України проголошує гарантування засад
незалежності та недоторканності суддів. А сам принцип незалежності суддів
вказаний лише у ч. 1 ст. 129 і застосований у більш широкому значенні, що,
на нашу думку, порушує логіку побудови Основного Закону. Оскільки згідно
із базовими правилами юридичної техніки викладення нормативних приписів
має бути раціонально організовано та побудовано у логічній послідовності,
зокрема від загального (принципу) до конкретного (гарантії).
На перший погляд може здатися, що зазначені вище питання є суто
теоретичними і їх неможливо застосувати на практиці. Однак це не так. Щоб
переконатися в цьому, варто розглянути деякі аспекти принципу
незалежності суддів та гарантій його забезпечення. Згідно з абзацом 9
Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23
Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 р., “нижченаведені
принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів”.
А першим серед них вказується принцип незалежності суддів. Автори цього
документа зазначають механізми застосування принципу незалежності
суддів, а не його гарантій. Ось деякі з них: “1.1. Суддя повинен здійснювати
свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів,
відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього
впливу… 1.2. Суддя дотримується незалежної позиції… 1.6. Суддя виявляє
та підтримує високі стандарти поведінки суддів з метою зміцнення
суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для
підтримки незалежності судових органів…”.
Із зазначеного видно, що реалізація принципу незалежності суддів
лише опосередковано залежить від гарантій його реалізації (скажімо,
 9
процедури призначення на посаду), оскільки йдеться про загальний рівень
професіоналізму конкретного судді. Безумовно, за підбір кандидатів на
посади суддів, ефективність цього механізму визначається насамперед
процедурою формування суддівського корпусу. Але до початку його
формування у суспільстві мають з’явитися кандидати, які відповідатимуть
усім вимогам, пред’явленим до осіб, що мають намір зайняти посаду судді.
Таким чином, незалежність суддів є основною передумовою
функціонування самостійної й авторитетної судової влади, здатної
забезпечити об’єктивне й безстороннє правосуддя, ефективно захистити
права і свободи людини і громадянина.
Принцип незалежності суддів означає незалежну процесуальну
діяльність при здійсненні правосуддя, тобто в ході розгляду й вирішення
спорів про право на основі матеріального й процесуального, керуючись
професійною правосвідомістю суддів, і в умовах, що виключають сторонній
вплив на них.
Гарантії незалежності суддів – це передбачені нормативно-правовими
актами засоби мінімізації та усунення негативних зовнішніх та внутрішніх
впливів на суддю під час відправлення ним правосуддя, спрямовані на
забезпечення постановлення законного і обґрунтованого рішення відповідно
до встановленої процедури.
Аналіз теоретичних джерел та практики забезпечення незалежності
суддів дозволяє виділити загальні (суспільні, політичні, економічні) та
спеціальні (юридичні) гарантії незалежності суддів.
Загальні гарантії діяльності суддів судів загальної юрисдикції
визначаються рівнем розвитку всіх сфер суспільного та державного ладу
України, авторитетом судової влади у суспільстві та державі, станом прав і
свобод людини і громадянина і особливо можливістю звернення до суду за
захистом своїх законних прав і свобод та іншими чинниками.
Спеціальні правові гарантії діяльності суддів судів загальної
юрисдикції – це система нормативно-правових та організаційно-правових
 10
способів і засобів забезпечення здійснення суддями своїх прав і обов’язків.
Без існування комплексу спеціальних юридичних гарантій діяльності суддів
принцип їх незалежності залишається декларативним. Під спеціальними
правовими гарантіями прийнято розуміти наявність гармонійно розвиненої
комплексної законодавчої бази, що визначає правовий статус суддів судів
загальної юрисдикції і судової влади в цілому. Тобто правові норми, що
забезпечують незалежність суддів у здійсненні правосуддя, мають
об’єктивізуватися у цілісній і завершеній системі конституційних,
законодавчих і підзаконних діючих нормативно-правових актів. Спеціальні
правові гарантії поділяються на фінансові, організаційно-правові,
процесуальні та морально-етичні.
Таким чином, незалежність суддів – незалежність судової гілки влади
від інших – інституційний рівень. Індивідуальний рівень – суддів вирішують
судові справи відповідно до їхньої власної оцінки доказів, права і
справедливості без примусу, підкупу, втручання, погроз з боку влади або
окремих громадян.
Зовнішній аспект незалежності суддів – ніхто не може здійснювати
вплив на суддю ззовні: державні органи, недержавні інституції, посадові
особи. Внутрішній аспект – свобода від втручання у діяльність судді
інституцій судової влади, інших суддів, Вищої кваліфікаційної комісії.
Суддю не може бути затримано без згоди ВРУ. Недоторканність житла,
службового приміщення. Кримінальну провадження проти судді може
розпочинати лише Генеральний Прокурор, або його заступник.
 11
2. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ СУДІВ В УКРАЇНІ

Нормативне визначення переліку гарантій незалежності суддів за

чинним законодавством викладено в розділі VІІІ Конституції України, п. 4
ст. 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р. та
процесуальному законодавстві.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р.
встановлює, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є
незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України,
керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність
судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою
відповідальність, установлену законом.
Cуддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які
перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.
Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його
незалежності до Ради суддів України, яка зобов’язана невідкладно
перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних
заходів для усунення загрози (п. 3 ст. 47 Закону України “Про судоустрій і
статус суддів” від 7 липня 2010 р.).
Варто підкреслити, що відповідно до правової позиції Конституційного
Суду України положення ч. 2 ст. 126 Конституції України вислів “вплив на
суддів у будь-який спосіб забороняється” треба розуміти як “забезпечення
незалежності суддів у зв’язку із здійсненням ними правосуддя, а також як
заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку
державних органів, установ та організацій, органів місцевого
самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб
з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або
схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо”.
 12
У п. 4 ст. 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” гарантії
незалежності суддів закріплені текстуально.
Незалежність судді забезпечується:
1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до
відповідальності та звільнення;
2) недоторканністю та імунітетом судді;
3) незмінюваністю судді;
4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним
законом, таємницею ухвалення судового рішення;
5) забороною втручання у здійснення правосуддя;
6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення
діяльності судів, установленим законом;
8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;
9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;
10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки
судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового
захисту;
11) правом судді на відставку.
У п. 6 ст. 47 Закону підкреслюється, що при прийнятті нових законів
або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та
обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
Вказане положення було вперше закріплено у рішенні Конституційного Суду
України від 1 грудня 2004 р. у справі про незалежність суддів як складову
їхнього статусу .
Деякі з гарантій незалежності суддів набувають окремої деталізації.
Так, у ст. 48 Закону розкриваються такі елементи поняття “недоторканність
суддів”:
 13
1) суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної
Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом
обвинувального вироку;
2) суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена
кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно
звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий
приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім
суду;
3) кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише
Генеральним прокурором України або його заступником;
4) відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до
кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною
комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального
прокурора України;
5) проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове
приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду,
обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий
обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і
документів можуть провадитися лише за судовим рішенням;
6) підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину
визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може
розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду
судді;
7) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в
порядку, встановлених законом.
Варто зауважити, що низка процедурних питань притягнення суддів до
відповідальності набула більш чіткої регламентації порівняно з раніше
чинним законодавством про статус суддів. Зокрема, це стосується порушення
кримінальної справи щодо судді лише Генеральним прокурором України (ця
норма відповідає досвіду Російської Федерації) і визначення процедури
 14
відсторонення судді від посади, яка взагалі останніми роками була відсутня
щодо суддів, обраних на посаду безстроково.
Аналізуючи тлумачення поняття “недоторканності суддів”, особливу
увагу слід приділити правовій позиції Конституційного Суду України.
Зокрема, Суд вказав, що “недоторканність суддів є одним із елементів
їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове
призначення – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим,
безстороннім і справедливим судом”.
Стаття 49 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює,
що прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або
присутні в судовому засіданні, тягне за собою відповідальність, установлену
законом. Так, за змістом ст. 185-3 КпАП України неповага до суду, що
виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача,
відповідача, перекладача, експерта або в непідкоренні цих осіб та інших
громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час
судового засідання, вчинення дій, які свідчать про явну зневагу до суду або
встановлених у суді правил, тягнуть за собою накладення штрафу у
відповідних розмірах чи адміністративний арешт. Згідно зі ст. 376 КК
України втручання у будь-якій формі в діяльність судді з метою
перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення
неправосудного рішення тягне за собою можливість застосування
відповідних санкцій. При цьому до втручанням у будь-якій формі науковці
вважають, зокрема, критику судді у ЗМІ до вирішення конкретної справи у
зв’язку з її розглядом .
 15
3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ГАРАНТІЇ СУДДІВСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

У системі гарантій незалежності суддів належне фінансове

забезпечення їх посадової діяльності посідає першочергове місце. Воно
обумовлюється насамперед почесністю суддівської посади, а також
значущістю для держави тих функцій, які виконує суддя.
Ця посадова особа щодня вирішує десятки суперечок про право,
відновлює баланс порушених правовідносин, забезпечує досягнення
справедливості, законності й верховенства права. Суддя, відправляючи
правосуддя, виконує важливі державні функції, а саме – здійснює захист прав
і свобод громадян, забезпечує стабільність правопорядку в державі. Отже,
важко уявити, щоб посадовець такого високого рівня отримував за свою
роботу незначну матеріальну компенсацію. У такому разі суддя стане вкрай
вразливим для корупційних проявів, зокрема, з боку сторін по справі, що
неприпустимо для демократичної держави. Саме тому завданням держави та
її безпосереднім обов’язком є забезпечення суддям таких організаційних і
матеріальних умов праці, які б унеможливили корупційні прояви, з одного
боку, і забезпечили престижність суддівської посади, з другого.
Міжнародні стандарти належного судочинства наголошують на
важливості забезпечення державою гідних умов праці суддів. Так, в
Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя 1983 р.
наголошується, що найвищим пріоритетом держави є забезпечення судів
адекватними засобами для належного відправлення правосуддя, включаючи
матеріальні засоби та приміщення, які створювали б відповідні умови для
незалежної, гідної та ефективної роботи суддів, належний судовий та
адміністративний персонал і достатній поточний бюджет (п. 33). У
Бангалорських принципах поведінки суддів 2006 р. серед визначальних основ
діяльності судді на посаді вказується чесність і непідкупність,
підкреслюється, що спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати
впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів.
 16
Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для
суспільства.
Варто відзначити, що Європейський суд з прав людини у своїй
прецедентній практиці, оцінюючи незалежність суддів, оминає питання
соціально-правового статусу суддів, зосереджуючись на проблемах
організаційно-правового і кадрового характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини можна знайти наступні
аспекти незалежності суддів:
а) процедура призначення суддів, пов’язана із порядком добору і
призначення суддів;
б) тривалість перебування суддів на посаді, яка не може бути занадто
короткою;
в) гарантії, що виключають зовнішній тиск на роботу суду (посадових
осіб або органів державної влади);
г) сприйняття дій суду суспільною думкою і сторонами, що беруть
участь у справі
У рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи “Про
незалежність, дієвість та роль суддів” підкреслюється прямий обов’язок
держави забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності
їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе (принцип ІІІ, пп.
B). Аналогічне положення міститься і в Європейській хартії про закон “Про
статус суддів” 1998 р. У ній, зокрема, вказано, що “розмір винагороди може
залежати від стажу судді, характеру виконуваних суддею посадових
обов’язків, а також від важливості завдань, що покладена на суддів, причому
оцінка вказаних чинників повинна здійснюватися на умовах гласності”. Крім
того, зауважується, що “Закон повинен забезпечити гарантії для професійних
суддів від соціальних ризиків, пов’язаних із хворобою, вагітністю та
пологами, інвалідністю, старістю і смертю. Зокрема, судді, що досягли
встановленого законом віку для виходу у відставку і виконували суддівські
обов’язки протягом певного періоду, повинні отримувати пенсію по виходу у
 17
відставку, рівень якої повинен бути якомога ближчим до рівня останньої
заробітної плати на посаді судді” (п. 6).
При цьому важливо зробити суттєве застереження: рівень матеріально-
правових гарантій діяльності судді відповідно до аналізованих вище
міжнародно-правових документів не повинен звужуватися під час
перебування на посаді.
Водночас не можна розглядати ці значні гарантії й компенсації як
особисті привілеї судді, вони є лише правовими засобами забезпечення
досягнення суддею тих цілей, які ставить перед ним суспільство, ввіряючи
цю відповідальну посаду.
Аналогічну позицію зайняв і Конституційний Суд України в рішенні
по справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу від 1 грудня
2004 р., вказавши, що вона є конституційним принципом організації та
функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при
здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.
Згідно з іншою правовою позицією Конституційного Суду України
чинне законодавство про судоустрій і статус суддів “гарантує досягнутий
рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших
нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі
гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та
матеріального і соціального забезпечення” Тобто норми про матеріальне і
побутове забезпечення суддів, встановлені ст. 44 Закону України “Про статус
суддів” від 15 грудня 1994 р., не можуть бути скасовані чи знижені без
відповідної компенсації. Надання суддям передбачених цим Законом пільг,
компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від грошових доходів
суддів і тим самим не можуть знижуватися гарантії їх незалежності.
Також можна навести приклад Рішення Конституційного Суду України
від11 жовтня 2005 р. за № 8-рп/2005 (справа № 1-21/2005 про рівень пенсії і
щомісячного довічного грошового утримання), в якому йдеться, що за ст. 130
Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для
 18
функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України
окремо визначаються видатки на утримання судів. Це положення передбачає
і фінансування щомісячного довічного грошового утримання суддів за
рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду
України.
Важливою гарантією незалежності суддів є належна оплата їхньої
праці. За підрахунками Державної судової адміністрації того часу, станом на
1 листопада 2008 року середньомісячна заробітна плата суддів (включаючи
надбавки і доплати) повинна була складати 4160 гривень для суддів місцевих
судів і 5050 гривень для суддів апеляційних судів.
Проблема заробітної плати вітчизняних суддів стала предметом
дослідження іноземних експертів. Американська Асоціація Юристів у 2005
році проводила в Україні спеціальне дослідження – із всебічною оцінкою
факторів, важливих для судової реформи у країнах з молодою демократією.
Серед досліджуваних факторів була і оплата праці суддів. Було зроблено
висновок, що розмір заробітної плати суддів є залежним від бажань
виконавчої влади, оскільки фінансування судів здійснює Державна судова
адміністрація України, центральний орган виконавчої влади зі спеціальним
статусом. Окрім того, експерти вказали, що “низькі розміри заробітної плати
вважаються основною причиною корумпованості судової системи” [17].
Значний крок у покращенні матеріального забезпечення суддів
зроблено у Законі “Про судоустрій і статус суддів”. В ньому змінено як
принциповий підхід до визначення заробітної плати судді, так і його розміри.
Так, стаття 129 “Суддівська винагорода” передбачає, що суддівська
винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
 19
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15
мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується
поетапно:
з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших суддів установлюються пропорційно до
посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом:
1) судді апеляційного суду - 1,1;
2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2;
3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду
України - 1,3.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі:
за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20
відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків,
більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30
років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям Конституційного Суду України, які вперше призначені на
посаду судді, виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі
5,5 відсотка за кожен рік роботи.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря
судової палати, заступника секретаря судової палати, секретаря пленуму
вищого спеціалізованого суду, секретаря Пленуму Верховного Суду України
виплачується щомісячна доплата у розмірі 5 відсотків посадового окладу
судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді
відповідного суду.
 20
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь
кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно
15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата а роботу, яка передбачає
доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності
інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "цілком
таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості
та їх носії, що мають ступінь секретності "таємно", - 5 відсотків
посадового окладу судді відповідного суду.
Важливою гарантією незалежності судді є його право на відставку.
Конституція України встановлює принцип незмінюваності суддів і
визначає вичерпний перелік підстав звільнення судді органом, який його
обрав або призначив (ч. 4, 5 ст. 126 Конституції України).
Цей конституційний принцип означає, що суддя, обраний Верховною
Радою на посаду безстроково, посідає свою посаду до настання граничного
терміну перебування на посаді (65 років) і може бути достроково звільнений
лише у чітко передбачених Конституцією України випадках з дотриманням
передбаченої законом процедури. Закон України “Про судоустрій та статус
суддів” у ст. 109 передбачає право на звільнення судді з посади за його
заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Важливою гарантією соціальної захищеності суддів є також
зарахування стажу роботи на певних державних посадах до стажу суддівської
діяльності, враховуючи, що багато суддів до початку роботи суддею
отримали значний досвід роботи за фахом.
Так, відповідно до стаття 131 Закону до стажу роботи на посаді судді
зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України,
державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра
відомчих арбітражів України;
 21
2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України;
3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах
колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право
на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої
практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної
служби.
Окрім цього, суддям надається щорічна оплачувана відпустка
тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди,
допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають
стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка
тривалістю 15 календарних днів (ст. 130 Закону).
Після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України,
Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного,
місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується
службовим житлом за місцем знаходження суду (ст. 132 Закону)
Життя і здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному
страхуванню за рахунок коштів Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Стаття 135 Закону).
Аналізуючи досвід країн Європи, варто зауважити, що відповідне
законодавство встановлює гарантії належного фінансового забезпечення
суддів під час роботи і після завершення суддівської кар’єри. Так, за
Основним Законом ФРН і законодавством про судоустрій передбачено, що
суддя має індивідуальне право на належний посадовий оклад, пенсійне
забезпечення та допомогу членам родин у разі смерті судді. Якщо це право
не забезпечується державою, то суддя вправі звернутися зі скаргою до
 22
Конституційного Суду ФРН. Основною підставою для матеріального
забезпечення судді і обов’язку держави з його надання є службова діяльність
судді, згідно з якою він повинен віддавати всі свої сили, вміння та навички
виконанню своїх службових обов’язків. Після виходу на пенсію (65 років)
судді федерального і земельного рівнів ФРН отримують грошове
забезпечення згідно із законом про забезпечення державних службовців та
суддів на рівні федерації та федеративних земель, розмір якого визначається
лише стажем судді. До суддівського стажу зараховується також час,
витрачений на необхідну професійну підготовку (навчання у ВНЗ, на курсах
підвищення кваліфікації тощо). Пенсія судді складає 75 відсотків від його
посадового окладу.
 23
4. Особливі гарантії незалежності суддів.

Поряд із іншими гарантіями незалежності суддів важливою є роль

етичних гарантій їх діяльності, під якими розуміють “позаправові способи і
засоби забезпечення високого морально-етичного статусу судді та морально-
етичного захисту членів його сім’ї при здійсненні суддею правосуддя”.
Етика судді суду загальної юрисдикції є різновидом професійної етики.
Її сутність і зміст об’єктивізуються в сукупності норм морально-етичної
поведінки суддів, що здійснюють правосуддя у формі цивільного,
господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Ці норми
визначають морально-етичні вимоги до кандидатури судді, суддівську етику
під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та
кримінального судочинства, підстави морально-етичної відповідальності
суддів і форми її реалізації тощо. Окрім того, на суддів судів загальної
юрисдикції поширюються морально-етичні вимоги щодо поведінки людини і
громадянина у суспільстві.
Морально-етичні гарантії незалежності суддів здавна закріплювалися у
різних клятвах, кодексах, зводах правил, корпусах етики суддів і були
гарантією незалежності суддів. В Україні ці гарантії втілені у Кодексі
професійної етики суддів, затвердженому V з’їздом суддів України 24 жовтня
2002 р. Зокрема, в статтях 1, 2, 3 говориться про те, що суддя має бути
незалежним, повинен уникати будь-якого незаконного впливу на його
діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, і не може належати до
політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній
діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані
посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та
творчої. У статті 56 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7
липня 2010 р. уперше на законодавчому рівні визначено, що питання етики
суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом
суддів України.
 24
Особливої уваги заслуговує питання державного захисту суддів та
членів їхніх сімей.
Так, відповідно до ст.134 Закону України “Про судоустрій та статус
суддів” судді, члени їхніх сімей та їх майно перебувають під особливим
захистом держави. Органи внутрішніх справ зобов'язані вживати необхідних
заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім'ї, збереження їхнього
майна, якщо від судді надійде відповідна заява.
Вчинені у зв'язку із службовою діяльністю судді посягання на його
життя і здоров'я, знищення чи пошкодження його майна, погроза вбивством,
насильством чи пошкодженням майна судді, образа чи наклеп на нього, а
також посягання на життя і здоров'я близьких родичів судді (батьків,
дружини, чоловіка, дітей), погроза їм вбивством, пошкодженням майна
тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Суддя має право на забезпечення засобами захисту, які йому надаються
органами внутрішніх справ.
Основні заходи забезпечення безпеки (відповідно до Закону України
“Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві”):
– особиста охорона, охорона житла й майна;
– видання спеціальних засобів індивідуального захисту та сповіщення
про небезпеку;
– використання технічних засобів контролю і прослуховування
телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
– заміна документів і зміна зовнішності;
– зміна місця роботи чи навчання;
– переселення в інше місце проживання;
– поміщення до дошкільної виховної установи чи установи органів
соціального захисту населення;
– забезпечення конфіденційності відомостей про особу;
– закритий судовий розгляд;
 25
– інші заходи безпеки.
Статус судді у відставці
Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у
розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв'язку з
повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата
вихідної допомоги не здійснюється.
Суддя та члени його сім'ї мають право на безоплатне медичне
обслуговування у державних закладах охорони здоров'я. Члени сім'ї судді
можуть обслуговуватися в тих медичних закладах, де обслуговується суддя.
Питання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді
у відставці визначено у стаття 138 Закону.
Так, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку
62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",
виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України
"Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове
утримання. До досягнення віку, встановленого першим реченням цієї
частини, право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання
мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними
такого віку:
60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року;
60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня
1953 року;
61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня
1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною
першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При
досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті
 26
за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового
утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах,
передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу"
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі
80 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний
внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1
січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування, який працює на відповідній посаді.
У разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів
Конституційного Суду України відповідно здійснюється перерахунок раніше
призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Перерахунок
щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з усієї суми
заробітної плати діючих суддів Конституційного Суду України з дня
виникнення права на відповідний перерахунок.
Виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного
на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право
на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами
України "Про прокуратуру", "Про наукову і науково-технічну діяльність",
"Про статус народного депутата України", "Про державну службу",
припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно
до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування".
Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання
суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії,
цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною,
індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім
доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги
перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових
мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне
 27
грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду
України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відставка судді припиняється у разі:
1) повторного обрання на посаду судді;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за
вчинення умисного злочину;
3) припинення його громадянства;
4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
5) його смерті.
Припинення відставки судді є підставою для припинення виплати
йому щомісячного довічного грошового утримання, що було нараховане у
зв'язку з відставкою.
Рішення про припинення відставки судді приймається Вищою
кваліфікаційною комісією суддів України .
Серед новел Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що
спрямовані на забезпечення незалежності суддів, варто відзначити: суттєве
збільшення суддівської винагороди за виконання професійних обов’язків;
удосконалення порядку притягнення суддів до дисциплінарної та інших
видів відповідальності; оптимізація системи органів, що здійснюють
дисциплінарне провадження щодо суддів; удосконалення порядку звільнення
суддів з посад; підсилення статусу органів суддівського самоврядування;
утвердження Державної судової адміністрації шляхом виведення її зі
структури органів виконавчої влади і підпорядкування вищому органу
суддівського самоврядування – з’їзду суддів; зміцнення процесуальних
гарантій незалежності суддів; введення конкурсних засад добору суддів;
можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за
порушення суддівської етики. Реалізація вказаних положень буде сприяти
досягненню реальної, а не декларативної незалежності суддів, утвердженню
в Україні справедливого судочинства.
 28
ВИСНОВКИ

Незалежність суддів є основною передумовою функціонування

самостійної й авторитетної судової влади, здатної забезпечити об’єктивне й
безстороннє правосуддя, ефективно захистити права і свободи людини і
громадянина.
Принцип незалежності суддів означає незалежну процесуальну
діяльність при здійсненні правосуддя, тобто в ході розгляду й вирішення
спорів про право на основі матеріального й процесуального, керуючись
професійною правосвідомістю суддів, і в умовах, що виключають сторонній
вплив на них.
Гарантії незалежності суддів – це передбачені нормативно-правовими
актами засоби мінімізації та усунення негативних зовнішніх та внутрішніх
впливів на суддю під час відправлення ним правосуддя, спрямовані на
забезпечення постановлення законного і обґрунтованого рішення відповідно
до встановленої процедури.
Аналіз теоретичних джерел та практики забезпечення незалежності
суддів дозволяє виділити загальні (суспільні, політичні, економічні) та
спеціальні (юридичні) гарантії незалежності суддів.
Останні, у свою чергу, поділяються на фінансові, організаційно-
правові, процесуальні та морально-етичні.
Фінансово-правові гарантії незалежності суддів спрямовані на
забезпечення належного матеріального рівня існування судді як під час
виконання їм своїх обов’язків, так і після завершення суддівської кар’єри.
Іноземний досвід свідчить, що у разі незадовільного грошового утримання
суддів з’являються значні ризики проявів корупції в суддівському корпусі,
що є неприпустимим у правовій державі.