Тема 3.

Конституційно-правові засади парламентської реформи в

Україні

З навчальної дисципліни: "Конституційна реформа в Україні"

Категорія: слухачі, студенти НАВС
Навчальна мета: ознайомити слухачів, студентів з конституційно-
правовими засадами реформування організації і діяльності Верховної Ради
України та її органів. Особливу увагу зосередити на удосконаленні
конституційно-правового статусу народного депутата України.
Виховна мета: сприяння у формуванні у слухачів, студентів високого
рівня правової культури і правової свідомості, почуття патріотизму, національної
самосвідомості, належних морально-професійних якостей, особистої
відповідальності щодо забезпечення правопорядку і законності в Україні.
Розвивальна мета: формування власної оцінки, позиції щодо минулого,
сучасного та майбутнього України, розуміння сучасних проблем розвитку
держави і суспільства та напрямів і способів їх вирішення.
Навчальний час: 2 години
Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.
Наочні засоби: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючі дисципліни: конституційне право України, конституційне
право зарубіжних країн, державне будівництво та місцеве самоврядування в
Україні, муніципальне право України, міжнародне право, право Європейського
Союзу.

П л а н:
1. Поняття, ознаки та головні напрямки парламентської реформи
2. Верховна Рада – парламент України. Поняття та ознаки парламенту.
Види парламентів
3. Чисельний склад, структура та строк повноважень Верховної Ради України
4. Компетенція та акти Верховної Ради України
 2

5. Статус народного депутата України

6. Сесії Верховної Ради України

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року. – К.: Юрінком, 1996. – 80 с.
2. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня
2004 року № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. –
Ст. 44.
3. Закон України "Про внесення змін до Конституції України щодо
проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України,
депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та
сільських, селищних, міських голів" від 1 лютого 2011 року № 2952-VI // Голос
України. – 2011. – 4 лютого.
4. Закон України "Про відновлення дії окремих положень Конституції
України" від 21 лютого 2014 року № 742-VII // Голос України. – 2014. – 1
березня.
5. Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий
режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014
року № 1207-VII (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6
липня 2014 року № 1237-VII, від 12 серпня 2014 року № 1635-VII) // Офіційний
вісник України. – 2014. – № 36. – Ст. 957.
6. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 17
листопада 2011 року № 4061-VI (щодо визнання неконституційними окремих
положень див. рішення Конституційного Суду України від 4 квітня 2012 року
№ 7-рп/2012, від 5 квітня 2012 року №  8-рп/2012, зі змінами, внесеними згідно із
Законом України від 16 жовтня 2012 року № 5463-VI, від 16 травня 2013 року
№ 245-VII, від 21 листопада 2013 року № 709-VII, від 8 квітня 2014 року № 1184-
VII, від 17 квітня 2014 року №1227-VII) // Офіційний вісник України. – 2011. –
№ 97. – Ст. 3526.
 3

7. Закон України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого

2010 року №1861-VI (зі змінами, внесеними згідно із законами України від 9
березня 2010 року № 1952-VI, від 27 квітня 2010 року № 2157-VI, від 8 жовтня
2010 року № 2600-VI, від 18 листопада 2010 року № 2704-VI, від 7 липня 2011
року № 3614-VI, від 9 грудня 2011 року № 4162-VI, від 11 січня 2012 року
№ 4308-VI, від 17 травня 2012 року № 4711-VI, від 5 червня 2012 року № 4874-
VI, Рішенням Конституційного Суду України від 11 липня 2012 року №
15-рп/2012, Законом України від 3 липня 2012 року № 5029-VI, від 16 жовтня
2012 року № 5463-VI, від 6 листопада 2012 року № 5474-VI, від 6 грудня 2012
року № 5520-VI, від 22 лютого 2013 року № 29-VII, від 14 травня 2013 року
№ 224-VII, від 16 травня 2013 року № 245-VII, від 3 вересня 2013 року № 429-
VII, від 23 лютого 2014 року № 767-VII, від 23 лютого 2014 року № 769-VII, від
27 березня 2014 року № 1170-VII, від 6 травня 2014 року № 1235-VII, від 22
липня 2014 року № 1599-VII) // Офіційний вісник України. – № 12. – Ст. 565.
8. Закон України "Про комітети Верховної Ради України" в редакції від 22
грудня 2005 року № 3277-IV (зі змінами, внесеними згідно із законами України
від 23 жовтня 2009 року № 1692-VI, від 8 липня 2010 року № 2457-VI, від 25
грудня 2012 року № 10-VII) // Офіційний вісник України. – 2006. – № 3. – Ст. 82.
9. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17
листопада 1992 року № 2790-XII (зі змінами і доповненнями, внесеними
законами України від 26 липня 1994 року № 123/94-ВР, від 23 вересня 1994 року
№ 181/94-ВР, від 7 липня 1995 року № 276/95-ВР, від 5 жовтня 1995 року
№ 358/95-ВР, від 18 червня 1997 року № 369/97-ВР, від 25 вересня 1997 року
№ 548/97-ВР, від 15 січня 1998 року № 24/98-ВР, від 11 грудня 1998 року № 312-
XIV, від 5 жовтня 2000 року № 2015-III, від 22 березня 2001 року № 2328-III, від
4 липня 2002 року № 56-IV, від 12 вересня 2002 року № 144-IV, від 19 лютого
2004 року № 1520-IV, від 22 жовтня 2004 року № 2131-IV, від 18 листопада 2004
року № 2210-IV, від 8 липня 2005 року № 2784-IV, від 20 грудня 2005 року
№ 3235-IV, від 19 грудня 2006 року № 489-V, Рішенням Конституційного Суду
України від 25 червня 2008 року № 12-рп/2008, законами України від 15 січня
 4

2009 року № 895-VI, від 16 квітня 2009 року № 1276-VI, від 7 липня 2010 року
№ 2453-VI, від 2 грудня 2010 року № 2756-VI, від 8 липня 2011 року № 3668-VI,
від 22 грудня 2011 року № 4282-VI, від 24 квітня 2012 року № 4661-VI, від 17
травня 2012 року № 4711-VI, від 20 листопада 2012 року № 5492-VI, від 16
травня 2013 року № 245-VII, від 28 лютого 2014 року № 836-VII, від 27 березня
2014 року № 1166-VII, від 3 червня 2014 року № 1301-VII) // Відомості Верховної
Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
10. Закон України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 року № 315/96-
ВР (зі змінами і доповненнями, внесеними рішенням Конституційного Суду
України від 23 грудня 1997 року № 7-зп, законами України від 15 грудня 2005
року № 3205-IV, від 28 грудня 2007 року № 107-VI, від 1 червня 2010 року
№ 2289-VI, від 13 квітня 2012 року № 4652-VI, від 16 жовтня 2012 року № 5463-
VI, від 4 липня 2013 року № 406-VII, від 27 березня 2014 року № 1170-VII) //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
11. Постанова Верховної Ради України "Про затвердження Положення про
помічника-консультанта народного депутата України" від 13 жовтня 1995 року
№ 379/95-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Верховної
Ради України від 8 квітня 1999 року № 575-XIV,Законами України  від 26 квітня
2001 року № 2401-III, від 19 лютого 2004 року № 1519-IV, від 20 грудня 2005
року № 3235-IV, додатково див. ст. 97, 98 Закону України  від 19 грудня 2006
року № 489-V та Рішення Конституційного Суду від 9 липня 2007 року
№ 6-рп/2007, Постановою Верховної Ради України від 10 січня 2012 року
№ 4301-VІ, Законом України  від 17 травня 2012 року № 4711-VI) // Відомості
Верховної Ради України. – 1995. – № 37. – Ст. 283.
12. Постанова Верховної Ради України "Про структуру апарату Верховної
Ради України" від 20 квітня 2000 року № 1678-III (із змінами і доповненнями,
внесеними постановами Верховної Ради України від 4 липня 2002 року № 30-IV,
від 1 липня 2004 року № 1944-IV) // Офіційний вісник України. – 2000. – № 17. –
Ст. 698.
 5

13. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. –

Вид. 4-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2007. – 568 с.
14. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. – К.:
Наукова думка, Прецедент, 2006. – 334 с.
15. Стрижак А.А. Конституція України в актах Конституційного Суду
України (аналіт. огляд та комент.) / А.Стрижак. – К.: Ін Юре, 2010. – 631
с.Медведчук В. Актуальні проблеми бікамералізму (двопалатної структури
парламенту) в класичній європейській державно-правовій теорії // Право
України. – 2013. – № 3-4. – С. 341-348.
16. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – Вид. 3-є,
перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
17. Чиркин В.Е. Верхняя палата современного парламента: сравнительно-
правовое исследование. – М.: Норма: ИНФРА-М, 2011. – 144 с.
18. http://portal.rada.gov.ua/ – офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

1. Поняття, ознаки та головні напрямки парламентської реформи

Парламентська реформа в Україні – це політико-правовий процес, що

передбачає внесення змін у Конституцію і закони України, інші нормативно-
правові акти України з метою підвищення ефективності діяльності Верховної
Ради України, її органів та народних депутатів України.
Можна виділити такі ознаки парламентської реформи:
1) парламентська реформа передбачає удосконалення елементів
конституційно-правового статусу Верховної Ради України, її органів та народних
депутатів. В окремих випадках, вона спрямована на формування нових
конституційно-правових інститутів, наприклад, інституту відкликання народного
депутата України виборцями або інституту парламентської більшості та
парламентської опозиції тощо;
2) нововведення, що закріплюються та здійснюються відповідно до
парламентської реформи мають за завдання забезпечення розвитку
 6

парламентаризму в Україні. Парламентська реформа виступає як прояв загальної

тенденції до прогресу, що властива для суспільного життя;
3) парламентська реформа повинна мати характер поступального,
поетапного, еволюційного процесу, що протистоїть революційному та
радикальному ламанню діючих інститутів і норм конституційно-правового
статусу Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Головні напрямки парламентської реформи в Україні:
1. Побудова раціональної системи законодавчої діяльності Верховної Ради
України.
2. Покращення якості законодавчої діяльності Верховної Ради України.
3. Формування оптимальної структури Верховної Ради України як
представницького органу Українського народу.
4. Вдосконалення конституційно-правового статусу народного депутата та
Верховної Ради України в цілому як єдиного законодавчого органу.
5. Підвищення професіоналізму парламенту України.
6. Посилення прозорості діяльності парламенту України.
7. Створення науково обґрунтованої комплексної системи управління
законодавчим процесом, що б забезпечувала планомірність, послідовність та
системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні.
8. Формування оптимальної системи комітетів Верховної Ради України,
розумне розмежувати їхньої компетенції.
9. Законодавче визначення конституційно-правового статусу
парламентської більшості та парламентської опозиції.
10. Забезпечення адекватного характеру представництва Верховною Радою
України суспільних інтересів та сприяння більш чіткому структуруванню
парламенту.
Вдосконалення конституційно-правового статусу народного депутата
України передбачає:
- посилення зв’язків народних депутатів України з виборцями;
 7

- нормативно-правове закріплення інституту відкликання народного

депутата України виборцями;
- вдосконалення взаємозв’язку виборців і народних депутатів України, що
обрані за списками політичних партій;
- розробку та запровадження механізмів запобігання конфлікту інтересів
(розмежування влади і бізнесу). Втілення в життя вимог ч. 3 ст. 78 Конституції
України щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності.
При цьому доцільно запровадження несумісності депутатського мандату з
іншими видами діяльності як оплачуваними, так і неоплачуваними (на
громадських засадах);
- напрацювання та впровадження дієвих засобів виконання положень ч. 3
ст. 84 Конституції України –"Голосування на засіданнях Верховної Ради України
здійснюється народним депутатом України особисто.";
- удосконалення інституту дисциплінарної відповідальності народних
депутатів України;
- внесення змін до Конституції та законів України в частині зняття
депутатської недоторканості;
- заміну депутатських пільг прямими відшкодуваннями або
відшкодуваннями витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю тощо.
Потребують вдосконалення і контрольні повноваження парламенту
України за напрямками:
- удосконалення контрольних процедур, що здійснюються безпосередньо
парламентом;
- вдосконалення контрольних повноважень парламентських комітетів;
- нормативне врегулювання та підвищення ефективності роботи
тимчасових слідчих та спеціальних комісій;
- підвищення ефективності контрольної діяльності народних депутатів
України;
- підвищення ефективності парламентського контролю за дотриманням
прав і свобод людини та громадянина;
 8

- посилення ролі Рахункової палати як незалежного органу аудиту

публічних фінансів.
Практика функціонування Верховної Ради України виявила ряд проблем,
пов'язаних з вдосконаленням системи її повноважень, що вимагає внесення
відповідних змін до Конституції України. Взяти, наприклад, таке начебто просте
питання, як тлумачення законів. Відповідно до ст. 147, його здійснює
Конституційний Суд України. Відсутність у єдиного законодавчого органу –
Верховної Ради України права офіційного тлумачення змісту прийнятих нею ж
законів не може позитивно впливати на правозастосовну практику.
Здійснення парламентської реформи передбачає оптимальну систему
законодавчої діяльності, яка б забезпечувала планомірну, послідовну та системну
законодавчу діяльність.
Немає жодного сумніву в тому, що для вдосконалення законодавчого
процесу неабиякого значення набуває якнайшвидше прийняття Закону "Про
закони та законодавчу діяльність" та низки інших законів, зокрема, "Про
тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові
спеціальні комісії Верховної Ради України".
Звичайно, здійснення парламентської реформи багато в чому залежить і від
результатів виборів нового складу парламенту за новим виборчим законом, від
структуризації Верховної Ради України. Парламентська реформа потребує
впровадження й інших конкретних заходів.

2. Верховна Рада – парламент України. Поняття та ознаки парламенту.

Види парламентів

Відповідно до ст. 75 Конституції України – єдиним органом законодавчої

влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.
Парламент (від лат. раrlаre – говорити, англ. – раrliament, фр. раrlement
- говорити) – родова назва вищого або єдиного колегіального
загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в
 9

демократичних державах, який відображає суверенну волю народу, працює

на постійній основі та покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини
головним чином шляхом прийняття законів.
Верховній Раді України притаманні такі ознаки:
1) це єдиний загальнодержавний орган, що наділений законодавчою
владою. Його діяльність поширюється на всю територію держави. Верховна Рада
України – єдиний орган у державі, який правомочний видавати акти вищої
юридичної сили – закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу
самостійно, без участі інших органів. Проте учасниками законодавчого процесу
на його відповідній стадії є визначені в ч.1 ст. 93 Конституції України суб’єкти
права законодавчої ініціативи [18, с. 275];
2) це колегіальний орган, що складається з 450 народних депутатів
України, чисельність яких є достатньою для забезпечення його представницького
характеру;
3) це однопалатний парламент. Проте неодноразово висловлювалися
пропозиції про запровадження в Україні двопалатного парламенту, що знаходили
своє відображення у відповідних законопроектах. З цього приводу
Конституційний Суд України зазначив, що аналіз сучасної практики зарубіжних
країн свідчить про те, що створення двопалатного парламенту в унітарній
державі є питання доцільності. На зміст і обсяг прав і свобод людини сама по
собі структура парламенту безпосередньо не впливає. Проте вплинути на них
можуть порядок формування палат та розподіл повноважень між ними;
3) як представницька установа парламент здійснює свою діяльність згідно з
належними йому правами, а не в силу будь-яких розпоряджень, наданих йому
будь-ким іншим;
4) формується парламент на виборних засадах шляхом вільних виборів, які
проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів
виборчого права, що забезпечує його легітимний характер;
5) парламент – це орган загальної компетенції, до його відома віднесене
широке поле питань, які потребують законодавчого регулювання, він бере участь
 10

у реалізації практично всіх функцій держави. Статтею 92 Конституції України

закріплено низку питань, що визначаються або встановлюються законами
України.
Види парламентів:
1) За структурою парламенти поділяють на:
а) монокамерні (однопалатні);
б) бікамерні (двопалатні).
2) За формою правління:
а) парламенти типу арени.
Парламент такого типу відіграє вирішальну роль у формуванні уряду, який
несе перед ним політичну відповідальність, а в разі неспроможності сформувати
уряд його повноваження можуть бути достроково припинені. При цьому
діяльність парламентів типу арени значною мірою зводиться до обговорення ідей
та напрямків політики, що формується урядом. Подібні парламенти
функціонують у країнах з парламентськими формами правління, наприклад,
Великій Британії, Німеччині, Італії.
б) парламенти типу конгресу (перетворюючі або трансформуючі
законодавчі органи).
Такі парламенти існують у країнах з президентською формою правління,
яка характеризується відсутністю інститутів парламентської відповідальності
виконавчої влади та розпуску парламенту. При цьому, головним завданням
подібних парламентів є законодавча діяльність, визначення основних напрямків
політики держави, тобто безпосереднє перетворення ідей в закони – звідси й їх
назва: перетворюючі або трансформуючі парламенти. Вказані парламенти
функціонують в таких країнах як США, Мексика, Бразилія тощо.
в) змішані парламенти.
Парламенти в країнах, де існує змішана форма правління, тобто в основу
організації державної влади покладено елементи як моделі "гнучкого", так і
моделі "жорсткого" поділу влад.
3) За характером функцій, які здійснюються парламентами, їх поділяють на
 11

активні, реактивні, маргінальні та мінімальні.

До активних відносять парламенти, які відіграють значну роль як у
прийнятті законів, так і у формуванні уряду та контролі за його діяльністю
(наприклад, Конгрес США).
На діяльність реактивних парламентів значний вплив мають уряди, хоча
парламент зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою
(наприклад, парламенти Великої Британії, Канади, Австралії).
Маргінальними є парламенти, які фактично повністю контролюються
виконавчою владою, в силу чого їх внесок у формування політики досить
незначний (наприклад, Марокко, Йорданія).
Мінімальні парламенти – це органи, які виконують лише декоративну
функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існуючому
режиму (наприклад, парламенти "радянського" типу).

3. Чисельний склад, структура та строк повноважень Верховної Ради

України

За Конституцією України Верховна Рада України є однопалатним

парламентом, який складається з 450 народних депутатів, що обираються на
основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування за змішаною виборчою системою строком на 5 років. Верховна Рада
України є повноважною у випадку обрання не менш як 2/3 від її конституційного
складу.
Структура Верховної Ради України це її внутрішня організація, яка
обумовлена її представницьким, колегіальним характером, функціями та
компетенцією та складається:
1) Голови Верховної Ради України, Першого заступника та
заступника Голови Верховної Ради України;
2) Підготовчої депутатської групи;
3) депутатських фракції;
 12

4) депутатських груп;
5) міжфракційних депутатських об'єднань;
6) Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп);
7) Лічильної комісії;
8) Тимчасової президії першої сесії Верховної Ради України;
9) комітетів;
10) підкомітетів;
11) тимчасових спеціальних комісій;
12) тимчасових слідчих комісії;
13) спеціальної тимчасової слідчої комісії;
14) Постійного представника Президента у Верховній Раді України;
15) робочих груп Верховної Ради України.
Інфраструктура парламенту також включає:
1) апарат Верховної Ради України;
2) парламентське видавництво;
3) парламентську бібліотеку;
4) Інститут законодавства Верховної Ради України;
5) друковані органи – журнал "Віче", газета "Голос України" та ін.
Коротко охарактеризуємо правовий статус окремих органів та посадових
осіб Верховної Ради України.
Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради
України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та
відкликає їх з цих посад. Кандидатури на вказані посади пропонуються на
пленарному засіданні Верховної Ради України депутатськими фракціями,
народними депутатами. Рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної
Ради України приймається шляхом відкритого поіменного голосування.
Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради
України;
 13

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами
державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України здійснює інші повноваження, передбачені
Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Підготовча депутатська група створюється з числа новообраних народних
депутатів для підготовки пропозицій щодо організації та проведення пленарних
засідань першої сесії Верховної Ради нового скликання, підготовки проектів
відповідних актів. Перше засідання Підготовчої депутатської групи скликає
Голова Верховної Ради України попереднього скликання, а в разі його
відсутності – Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України не
пізніш як через 10 днів після офіційного оприлюднення Центральною виборчою
комісією результатів виборів, за умови обрання не менш як двох третин
народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо
Голова Верховної Ради України попереднього скликання, а в разі його
відсутності – Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України не
скликає з будь-яких причин у зазначений термін перше засідання Підготовчої
депутатської групи, народні депутати, делеговані до її складу, збираються на її
засідання самостійно наступного дня після закінчення десятиденного строку.
Депутатські фракції формуються на першій сесії Верховної Ради нового
скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України,
створення органів Верховної Ради. Якщо цього не відбулося, головуючий на
пленарному засіданні оголошує перерву для їх формування.
Депутатські фракції формуються із числа народних депутатів, обраних за
виборчими списками політичних партій та народних депутатів, які були висунуті
політичною партією в одномандатних округах. При формуванні депутатської
фракції до її складу також за умови додержання засад діяльності такої фракції
можуть увійти народні депутати, обрані в одномандатних округах, які
реєструвалися кандидатами у народні депутати шляхом самовисування.
 14

Політична партія має право формувати у Верховній Раді лише одну

депутатську фракцію.
Народний депутат може входити до складу лише однієї депутатської
фракції (депутатської групи).
Голова Верховної Ради України, Перший заступник та заступник Голови
Верховної Ради України не входять до складу депутатської фракції (депутатської
групи).
Народний депутат, який не увійшов до складу депутатської фракції, якого
виключено чи який вийшов із складу депутатської фракції, є позафракційним.
Позафракційні народні депутати можуть входити до складу депутатських
фракцій або об'єднуватися у депутатську групу народних депутатів (далі -
депутатська група). Кількість осіб у депутатській групі не може бути меншою,
ніж кількість осіб у найменшій фракції, що сформована протягом першої сесії.
Кожна депутатська фракція (депутатська група) реєструється в Апараті
Верховної Ради. Умовою реєстрації є надходження до Апарату Верховної Ради
підписаного особисто кожним народним депутатом, який увійшов до складу
депутатської фракції (депутатської групи), письмового повідомлення про
сформування депутатської фракції (депутатської групи). У письмовому
повідомленні зазначаються повна (та, за наявності, скорочена) назва депутатської
фракції (депутатської групи), її персональний склад та партійна належність
членів депутатської фракції (депутатської групи), а також прізвища голови
депутатської фракції (депутатської групи) та заступників голови депутатської
фракції (депутатської групи) з розрахунку не більше одного на 15 членів
депутатської фракції (депутатської групи). Повна та скорочена назва
депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної політичної партії. Повна
та скорочена назва депутатської групи не повинна співпадати з назвами
зареєстрованих депутатських фракцій (депутатських груп).
Народні депутати можуть добровільно об'єднуватися у міжфракційні
депутатські об'єднання без реєстрації, кадрового, матеріально-технічного,
інформаційного, організаційного забезпечення їх діяльності Апаратом Верховної
 15

Ради України.
Погоджувальна рада депутатських фракцій (депутатських груп)
створюється як консультативно-дорадчий орган для попередньої підготовки і
розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради.
До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України,
Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України, голови
депутатських фракцій (голови депутатських груп) з правом ухвального голосу та
голови комітетів з правом дорадчого голосу. У разі відсутності голови
депутатської фракції (голови депутатської групи) чи голови комітету за їх
дорученням у засіданні Погоджувальної ради бере участь відповідно заступник
голови депутатської фракції (заступник голови депутатської групи), перший
заступник (заступник) голови комітету з правом відповідно ухвального чи
дорадчого голосу.
Погоджувальна рада проводить свою роботу у формі засідань, як правило, в
понеділок тижня пленарних засідань. Засідання Погоджувальної ради є
правомочним за умови присутності на ньому не менше половини її складу з
правом ухвального голосу.
Засідання Погоджувальної ради скликаються Головою Верховної Ради
України, а в разі його відсутності – Першим заступником чи заступником Голови
Верховної Ради України або за ініціативою представників двох чи більше
депутатських фракцій (депутатських груп) у разі необхідності.
Пропозиції Погоджувальної ради ухвалюються такою кількістю голосів
членів Погоджувальної ради з правом ухвального голосу, яка у сумарному
підрахунку голосів членів відповідних депутатських фракцій (депутатських груп)
є достатньою для прийняття позитивного рішення при голосуванні питання у залі
засідань.
Лічильна комісія обирається для організації голосувань Верховної Ради
України і визначення їх результатів. Вона підраховує голоси під час голосування,
за дорученням Верховної Ради України в разі необхідності встановлює
присутність народних депутатів на пленарному засіданні, а також розглядає
 16

звернення народних депутатів, пов'язані з порушенням порядку голосування чи

іншими перешкодами в голосуванні, здійснює контроль за використанням
електронної системи підрахунку голосів картками.
Лічильна комісія обирається Верховною Радою України з числа народних
депутатів з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських
фракцій шляхом відкритого поіменного голосування за списком без його
обговорення.
Тимчасова президія першої сесії Верховної Ради складається з шести
народних депутатів. До її складу входять голова Підготовчої депутатської групи та
по одному представнику від кожної політичної партії, між виборчими списками
яких розподілено депутатські мандати.
Члени Тимчасової президії першої сесії Верховної Ради виконують обов'язки
головуючого на пленарному засіданні почергово. Кожен член Тимчасової президії
першої сесії Верховної Ради головує протягом одного пленарного засідання.
Черговість головування визначається кількістю депутатських мандатів, отриманих
партією в загальнодержавному виборчому окрузі. Першим після голови
Підготовчої депутатської групи веде пленарне засідання представник політичної
партії, яка отримала найбільшу кількість депутатських мандатів.
Після обрання Голови Верховної Ради України він веде пленарне засідання
Верховної Ради, а Тимчасова президія першої сесії Верховної Ради припиняє свою
діяльність.
Комітети Верховної Ради України – це постійно діючі органи, які
створюються на строк повноважень Верховної Ради України на основі
пропорційного представництва депутатських фракцій (груп). Згідно зі ст. 89
Конституції України Верховна Рада України для здійснення законопроектної
роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її
повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції
України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради
України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих
комітетів [1]. Функції парламентських комітетів визначені в Законі України "Про
 17

комітети Верховної Ради України" [5].

Для забезпечення конкретних напрямів своєї діяльності комітет створює із
свого складу підкомітети, які формуються у складі не менш як трьох членів
комітету. Члени комітету можуть входити до складу кількох підкомітетів. Голова
підкомітету обирається на засіданні комітету відкритим голосуванням більшістю
голосів членів комітету від їх фактичної кількості [5, ст. 37].
Для підготовки проектів законодавчих актів Верховної Ради України,
проектів рішень, рекомендацій, висновків комітетів і розгляду питань, що
обговорюються на засіданнях комітетів, можуть створюватися робочі групи і
призначатись їх керівники [5, ст. 15].
Тимчасові спеціальні комісії створюються Верховною Радою для
підготовки і попереднього розгляду відповідних питань, наприклад, для
доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, для вивчення чи
дослідження питань, віднесених до її компетенції. Тимчасова спеціальна комісія
згідно з Регламентом Верховної Ради обирається з числа народних депутатів
України, які дали на це згоду. Кількісний склад тимчасової спеціальної комісії
формується з урахуванням принципу пропорційного представництва
депутатських фракцій [4, ст. 85].
Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для
проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, за умови,
якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу
Верховної Ради України. Висновки і пропозиції таких тимчасових слідчих
комісій згідно з Конституцією України (ч. 5 ст. 89) не є вирішальними для
слідства і суду [1].
Апарат Верховної Ради України – це допоміжний орган, який забезпечує
Верховну Раду, її органи, посадових осіб та народних депутатів в їх правовій,
науковій, організаційній, документальній, інформаційній, кадровій, фінансово-
господарській, матеріально-технічній, соціально-побутовій та іншій діяльності і є
юридичною особою [4, ст. 7].
Повноваження народних депутатів починаються з моменту складення
 18

присяги. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття

першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Президент України має право достроково припинити повноваження
Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію
депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції України;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не
сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть
розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України
приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради
України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді
України.
Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах,
проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень
Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені
протягом одного року з дня її обрання.
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково
припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень
Верховної Ради України або Президента України.

4. Компетенція та акти Верховної Ради України

Компетенцію Верховної Ради України становлять закріплені Конституцією
України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій
Верховної Ради України.
Конституційні повноваження Верховної Ради України можна
систематизувати відповідно до її функцій за групами:
1. Законодавчу компетенцію становлять такі повноваження Верховної
Ради України:
 19

а) внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади",

розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції
України";
б) призначення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території
України; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та
внесення до нього змін;
в) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження
загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального,
національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
г) надання у встановлений законом термін згоди на обов'язковість
міжнародних договорів України та денонсації міжнародних договорів України .
2. Установчу компетенцію Верховної Ради України становлять її
повноваження з формування органів державної влади і державних установ,
призначення, затвердження або обрання посадових осіб тощо. До них, зокрема,
можна віднести:
а) повноваження щодо призначення виборів органів публічної влади
(призначення виборів Президента України, чергових та позачергових виборів до
органів місцевого самоврядування);
б) повноваження щодо надання згоди на призначення на посаду та
звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України;
в) повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади
відповідних посадових осіб на власний розсуд (Голови та інших членів
Рахункової палати, половини складу Ради Національного банку України,
половини складу Національної ради України з питань телебачення і ра-
діомовлення, Уповноваженого з прав людини, третини складу
Конституційного Суду України);
г) повноваження щодо призначення на посаду за поданням Президента
України (Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра
закордонних справ України, Голови Служби безпеки України, Голови
національного банку України, членів Центральної виборчої комісії України);
 20

д) повноваження з обрання посадових осіб (обрання суддів безстроково).

3. Контрольну компетенцію становлять повноваження Верховної Ради
України, що забезпечують реалізацію контрольної функції парламенту. Відпо-
відно, можна виділити контрольні повноваження по відношенню до:
а) Президента України – заслуховування щорічних та позачергових послань
Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; усунення
Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту),
встановленої статтею 111 Конституції України; прийняття рішення про
направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата
України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України;
б) Кабінету Міністрів України – розгляд і прийняття рішення щодо
схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; здійснення
контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції
України; розгляд за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради України питання про
відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри
Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної
Ради України (наслідком прийняття такої резолюції є відставка Кабінету
Міністрів України).
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод
людини і громадянина здійснює згідно зі ст. 101 Конституції України
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
У фінансовій сфері Верховна Рада України здійснює такі контрольні
повноваження: контролює виконання Державного бюджету України, приймає
рішення щодо звіту про його виконання; затверджує рішення про надання
Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним
організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і
міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним
бюджетом України; здійснює контроль за їх використанням. Відповідно до ст. 98
Конституції України контроль від імені Верховної Ради України за
 21

надходженням коштів Державного бюджету України та їх використанням

здійснює Рахункова палата.
4. Повноваження в галузі зовнішньої політики, оборони та безпеки
передбачають права Верховної Ради України: оголошувати за поданням
Президента України стан війни і укладати мир; схвалювати рішення Президента
України про використання Збройних Сил України та інших військових
формувань у разі збройної агресії проти України; затверджувати загальну
структуру, чисельність, визначати функції Збройних Сил України, Служби безпе-
ки України, інших, утворених відповідно до законів України, військових
формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; схвалювати рішення
про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів
Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил
інших держав на територію України; затверджувати протягом двох днів з
моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи
надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; про загальну або
часткову мобілізацію; про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації.
5. Повноваження із самоорганізації роботи Верховної Ради України
включають: обрання Голови Верховної Ради України, першого заступника і
заступника Голови Верховної Ради України та їх відкликання; затвердження
переліку комітетів Верховної Ради України та обрання голів цих комітетів;
створення тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій; призначення
на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України;
затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату.
Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які згідно з
Конституцією України віднесено до її відання.
Акти Верховної Ради України
Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України
приймає закони, постанови та інші акти, більшістю від її конституційного
складу. Стаття 46 Регламенту Верховної Ради України закріплює, що акти
 22

Верховної Ради приймаються у формі закону, постанови, резолюції, декларації,

звернення, заяви.
Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої
влади (Верховною Радою України) або безпосередньо народом України (на все-
українському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який
має вищу (щодо всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та
регулює найбільш важливі суспільні відносини переважно загального характеру.
Стаття 92 Конституції України закріплює, які питання визначаються та
встановлюються виключно законами України.
Постанова – ненормативний акт, за допомогою якого Верховна Рада
України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових
осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їх голів), обрання, призна-
чення, затвердження відповідних посадових осіб тощо.
Заяви та звернення – це акти ненормативного характеру, які містять заклики
до парламентів, інших вищих органів зарубіжних країн здійснити певні дії (або
утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого
розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення
міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин.
Декларація – це акт, який в загальній, принциповій формі передає основні
властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та
зобов'язання учасників правових відносин. Приклади – Декларація про
державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Декларація прав націо-
нальностей України від 1 листопада 1991 року.
Резолюція – це акт Верховної Ради України про оголошення недовіри
певному органу (Кабінету Міністрів України) чи певній посадовій особі
(Генеральному прокуророві України), наслідком прийняття якого є відставка
останніх.
 23

5. Статус народного депутата України

Народним депутатом може бути тільки громадянин України, який на день

виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх
5 років. Не може бути обраний до Верховної Ради України громадянин, що має
судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не
знята у встановленому законом порядку.
Народний депутат України є обраний відповідно до Закону України "Про
вибори народних депутатів України" представник Українського народу у
Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських по-
вноважень здійснювати повноваження, що дає можливість брати участь у
законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України.
Правовий статус народного депутата України встановлюється положеннями
Конституції України (статті 78-81), Законом України "Про статус народного
депутата України" в редакції Закону від 28 лютого 2014 року № 836-VII,
Регламентом Верховної Ради України від 10 лютого 2010 року та іншими актами.
В них закріплюються такі елементи статусу народного депутата як: принципи
статусу народного депутата України, строк його повноважень, права і обов'язки та
гарантії депутатської діяльності.
Принципами статусу народного депутата України є:
1) вільний депутатський мандат;
2) здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі;
3) несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності;
4) рівноправність депутатів;
5) депутатська недоторканність та депутатський індемнітет.
Принцип вільного депутатського мандата по суті означає, що парламен-
тарій є представником всього народу (нації), ніхто не може давати йому
обов'язкові накази.
 24

Принципи здійснення повноважень народним депутатом України на

постійній основі та несумісності депутатського мандата закріплені в ст. 78
Конституції України та в ст. 3 Закону України "Про статус народного депутата
України".
Принцип несумісності депутатського мандата означає, що народний
депутат України не має права:
1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального
органу виконавчої влади;
2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній
службі;
3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за
винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної
практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;
5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а
також займатися адвокатською діяльністю;
6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства,
установи, організації, що має на меті одержання прибутку
Принцип депутатської рівноправності знаходить свій вияв у рівному праві
народних депутатів України обирати і бути обраними до органів Верховної Ради
та на парламентські посади, у праві законодавчої ініціативи, брати участь у де-
батах тощо.
Принцип депутатської недоторканності означає, що:
1. Народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України
притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.
2. Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і
багажу, транспорту, житлового чи службового приміщення народного депутата,
а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та
іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону
обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у
 25

разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кри-
мінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію
неможливо (ч. 3 ст. 80 Конституції України, ст. 27 Закону України "Про статус
народного депутата України").
Депутатський індемнітет розглядається в двох аспектах, по-перше, як
невідповідальність народного депутата України – він не несе юридичної
відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та
його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80
Конституції України), по-друге, як винагорода народного депутата України за
його парламентську діяльність (заробітна плата)
Строк повноважень народного депутата України – п’ять років (ч. 5 ст. 76
Конституції України).
Повноваження народного депутата України починаються після складення
ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту
скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Відмова скласти присягу
має наслідком втрату депутатського мандата.
Припиняються повноваження народного депутата України одночасно з
припиненням повноважень Верховної Ради України, тобто з моменту відкриття
першого засідання Верховної Ради України нового скликання.
Повноваження народного депутата України можуть бути припинені і
достроково: за рішенням Верховної Ради України, Президента України, вищого
керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних
партій) або за рішенням суду.
Так, повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою (приймає рішення
Верховна Рада України);
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього
(повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду);
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім (повноваження
припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду);
 26

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за

межі України (приймає рішення Верховна Рада України);
5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять
до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами
діяльності, ці обставини ним не усунуто (приймає рішення суд);
6) не входження народного депутата України, обраного від політичної партії
(виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї
політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного
депутата України із складу такої фракції (за рішенням вищого керівного органу
відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня
прийняття такого рішення);
7) його смерті (повноваження припиняються з дня смерті, засвідченої
свідоцтвом про смерть).
Повноваження народного депутата України закріплюються Конституцією та
Законом України "Про статус народного депутата України". Відповідно їх
можна поділити на повноваження: а) у Верховній Раді України та її органах; б) у
виборчому окрузі та за його межами.
Працюючи у Верховній Раді та її органах, народний депутат реалізує такі
основні права: ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на
засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;
обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати
питання для розгляду Верховною Радою України або її органами; законодавчої
ініціативи; вносити проекти постанов, інших актів; вносити у Верховну Раду
України та її органи пропозиції; звертатися із запитами, брати участь у дебатах,
вимагати відповіді на запит; виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій;
об'єднуватися у депутатські фракції тощо.
До основних обов'язків народного депутата у Верховній Раді України та її
органах Закон відносить: бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної
Ради України та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їх доручення;
додержуватися Регламенту Верховної Ради України; брати участь у контролі за
 27

виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів;

інформувати Верховну Раду України та її відповідні органи про виконання їх
доручень.
Працюючи у виборчому окрузі та за його межами, народний депутат
України користується правом: брати участь у розгляді в органах державної
влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій;
звертатися в державні органи і органи об'єднань громадян, підприємств, установ
і організацій з питань своєї депутатської діяльності; відвідувати будь-які
державні органи і органи об'єднань громадян, підприємства, установи і
організації з питань своєї депутатської діяльності; перевіряти відомості про
порушення закону, прав та інтересів громадян і організацій та вимагати від
відповідних посадових осіб, органів і організацій припинення цих порушень
тощо.
При цьому народний депутат України зобов'язаний: підтримувати тісні
зв'язки з виборцями; вивчати громадську думку, потреби і запити населення;
вести регулярний прийом виборців.
Гарантіями діяльності народного депутата України є:
1) непорушність повноважень народного депутата України;
2) депутатська недоторканність;
3) забезпечення народному депутату України умов для виконання
депутатських повноважень;
4) звільнення народного депутата України від призову на військову службу
або збори;
5) державне страхування народного депутата України;
6) забезпечення народному депутату України умов для підвищення
професійного рівня;
7) фінансове, медичне та соціально-побутове забезпечення народного
депутата України;
8) відшкодування витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю;
9) забезпечення народного депутата України житловим приміщенням тощо.
 28

6. Сесії Верховної Ради України

Сесія Верховної Ради України – це термін, протягом якого Верховна Рада

України проводить пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених
до її відання Конституцією України.
Сесія являє собою головну організаційно-правову форму за допомогою якої
парламент України реалізує свої повноваження.
Розрізняють порядок організації і проведення:
1) першої;
2) чергових;
3) позачергових сесій.
На свою першу сесію Верховна Рада України збирається не пізніше ніж на
тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. В Регламенті
Верховної Ради України деталізуються конституційні положення відносно
порядку організації і проведення першої сесій.
Чергові сесії Верховної Ради України проводяться два рази на рік і
починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Відкриття чергової сесії Верховної Ради України оголошується головуючим на
засіданні на початку першого пленарного засідання, яке проводиться в перший
день роботи сесії. Тривалість сесії визначається Верховною Радою України. Вона
може доручити окремим комітетам чи комісіям продовжити роботу сесії на їх
засіданнях.
За звичайних обставин перший і третій тижні кожного календарного
місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради
України, другий – для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і
тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях, четвертий – для роботи
народних депутатів з виборцями.
У вівторок та четвер тижня, відведеного для пленарних засідань, протягом
дня проводяться два засідання: ранкове – з 10 до 14 години з перервою з 12
 29

години до 12 години 30 хвилин та з обідньою перервою з 14 до 16 години і

вечірнє – з 16 до 18 години. У середу та п'ятницю проводяться лише ранкові
засідання. Друга половина середи відводиться для роботи народних депутатів у
комітетах, тимчасових спеціальних комісіях та тимчасових слідчих комісіях,
депутатських фракціях. Понеділок та друга половина п'ятниці відводяться для
самостійної роботи народних депутатів, пов'язаної із здійсненням депутатських
повноважень.
У період проведення пленарних засідань, як правило, щопонеділка
проводиться засідання Погоджувальної ради.
Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного,
скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України
або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради України (150 депутатів).
Вмотивовані вимоги про скликання позачергової сесії Верховної Ради,
підписані їх ініціаторами, разом із проектами документів, які пропонуються до
розгляду, надсилаються Голові Верховної Ради України. При цьому підписи
ініціаторів не відкликаються.
Позачергова сесія Верховної Ради скликається не пізніш як у семиденний
строк після дня надходження вимоги про її скликання. Розпорядження Голови
Верховної Ради України про скликання позачергової сесії Верховної Ради
публікується у газеті "Голос України" не пізніш як за три дні до її відкриття із
зазначенням питань, які пропонується розглянути на позачерговій сесії Верховної
Ради.
У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада
збирається на позачергову сесію не пізніш як у дводенний строк без скликання і
працює до скасування воєнного чи надзвичайного стану. Голова Верховної Ради
України, а у разі його відсутності – Перший заступник чи заступник Голови
Верховної Ради України, який виконує обов'язки Голови Верховної Ради
України, визначає місце і час проведення засідання Верховної Ради, про що
терміново повідомляється народним депутатам.
30