Гуманітарний чинник у світовій

політиці

Любов Ністорівна Мельничук

к. політ. н., доц. кафедри міжнародних
відносин
 Проблема гуманізму в світовій
політичній думці
1. Предмет і завдання курсу.
2. Гуманітарні аспекти суспільно-
політичних вчень Стародавнього
світу.
3. Гуманітарні аспекти суспільно-
політичних вчень Середньовіччя та
Відродження.
4. Особливості розвитку суспільно-
політичної науки Нового часу.
5. Ф. А. фон Хайєк «Шлях до
рабства».
 Історія розвитку полі-
тичних знань та полі-
Основні етапи Основні представники
тичної думки. Особливо-
сті та характерні риси
Політичне вчення старо- – Політична думка не виді- Хаммурапі, Соломон,
давнього Сходу (Єгипет, лялася в самостійну галузь Заратустра, Конфуцій, Лао
Вавилон, Ассирія, Іран, знань, відображалася в Цзи, Шан ян, Шень Бухай
Китай) міфологічній формі, пану-
вало розуміння божествен-
ного походження влади
Політичне вчення – Поступове звільнення Гомер, Піфагор, Геракліт,
Стародавньої Греції і політичних поглядів від Демокріт, Протагор,
Стародавнього Риму міфологічної фори, відокре- Сократ, Платон,
мленість їх як відносно само- Арістотель, Лукрецій,
стійної частини філософії Цицерон
– Аналіз устрою держави,
класифікація форм держа-
вної влади, визначення
найкращої ідеальної фор-
ми правління
Політичні вчення – Розвиток соціально- Аврелій Августин,
середньовіччя політичної думки в основ- Тома Аквінський
ному зусиллями релігій-
них діячів
– Обґрунтування теологіч-
ної теорії походження
політичної влади
– Роль релігії і держави в
політиці
Політичні вчення епох – Розвиток гуманістичних М. Макіавеллі, М. Лютер,
Відродження та начал в політичній теорії, Т. Мор, Т. Кампанелла,
Просвітництва звільнення її від теології Ж. Боден, Т. Гоббс,
– Аналіз проблем, прав та Г. Гроцій, Дж. Локк
свобод людини, закону і
держави, демократичного
устрою суспільного життя
Політичні вчення Нового – Формування ліберальної Ш. Монтеск’є,
часу політичної ідеології Ж.-Ж. Руссо, Б. Констан,
– Обґрунтування необхід- І. Бентам, О. Конт,
ності розподілу влади О. Радіщев, М. Чернишев-
– Характеристика правової ський
держави
– Аналіз цінностей і меха-
нізму функціонування
буржуазної демократії
– Формування концепції
прав людини та громадя-
нина
2. Гуманітарні
аспекти
суспільно-
політичних
вчень
Стародавнього
світу.
 Давній світ
1. Уявлення єгиптян
2. Шумерська
ранньополітична
думка
Закони Хаммурапі
Закони Хаммурапі - звід законів
рабовласницької держави, названий іменем царя
Вавилонії в 1792-1750 рр. до н.е.
Цінна пам'ятка давньосхідного права.
Нараховують 282 статті.
При складанні збірника у його основу було
покладено старе звичаєве право, нове
законодавство.
Закони Хаммурапі:
 не мають загальних принципів,
 не мають системного викладу,
 не містять релігійного і моралізуючого
елементу.
СТАРОДАВНЯ ІНДІЯ
Історія зороастризму
 Зороастризм, також маздеїзм,
одна з найдавніших світових
релігій, що бере початок в
одкровеннях пророка Спітама
Заратуштри, отримантх ним від
Бога-Ахура Мазди. В основі
вчення Заратуштри - вільний
моральний вибір людиною
благих думок, благих слів і благих
діянь. У давнину і ранньому
середньовіччі зороастризм був
поширений переважно на
території Великого Ірану.
 САРАСВАТІ – БОГИНЯ ЗНАННЯ,
СВЯЩЕННІ ТЕКСТИ ІНДУЇЗМУ
МУДРОСТІ ТА МИСТЕЦТВА. ЗА
II-I ТИС. ДО Н.Е. – ВЕДИ НА
ЛЕГЕНДОЮ, ВОНА ДАЛА ЛЮДЯМ
САНСКРИТІ
СВЯЩЕННУ МОВУ САНСКРИТ
БРАХМАНІЗМ – РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ
ІНДІЇ, ЯКА ВИНИКЛА У
VI – II СТ. ДО Н.Е.

БРАХМА
ГОЛОВНИЙ БОГ, ТВОРЕЦЬ І
ПРАВИТЕЛЬ СВІТУ

ШИВА ВІШНУ
БОГ – РУЙНІВНИК БОГ - ОХОРОНЕЦЬ
БУДДИЗМ – РЕЛІГІЯ, ЩО ВИНИКЛА В ІНДІЇ У
VI СТ. ДО Н.Е. І НАЗВАНА ЗА ІМЕНЕМ СВОГО
ЗАСНОВНИКА БУДДИ

БУДДА – “ПРОСВІТЛЕНИЙ”
– УЧИВ, ЩО ПРАВИЛЬНО
ЖИВЕ ТА ЛЮДИНА, ЯКА
ОБМЕЖУЄ СВОЇ
БАЖАННЯ, ЖИВЕ
СКРОМНО, ЧЕСНО,
СПОКІЙНО І ПРАГНЕ
ПІЗНАТИ ІСТИНУ
СТАРОДАВНІЙ КИТАЙ
 КОНФУЦІАНСТВО
ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ, ЯКЕ
ВИПРАВДОВУВАЛО НЕРІВНІСТЬ І
ЗАКРІПЛЮВАЛО ВЛАДУ ІМПЕРАТОРА.

КОНФУЦІЙ УЧИВ, ЩО КОЖНА

ЛЮДИНА МАЄ ВОЛОДІТИ ДВОМА
ЯКОСТЯМИ: ГУМАННІСТЮ І
ПОЧУТТЯМ ОБОВ’ЯЗКУ. ВІН МРІЯВ
ПРО СУСПІЛЬСТВО ЦІЛКОВИТОГО
ПОРЯДКУ, В ЯКОМУ КОЖЕН ЗНАЄ
СВОЄ МІСЦЕ. ОСНОВА ПОРЯДКУ –
СУВОРЕ ПІДКОРЕННЯ СТАРШИМ.
СЛІПА ПОКОРА ВОЛІ СТАРШОГО –
НЕОБХІДНА УМОВА МІЦНОСТІ
СУСПІЛЬСТВА. КОНФУЦІЙ
CФОРМУЛЮВАВ ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО КОНФУЦІЙ (КОНФУЦЗІ)
ЕТИКИ: «НЕ РОБИ ЛЮДИНІ ТОГО, 551 – 579 рр. до н.е.
ЧОГО НЕ БАЖАЄШ СОБІ».
 ДАОСИЗМ
ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ, ЯКЕ РОЗГЛЯДАЛО
СВІТ ЯК ЄДИНЕ ЦІЛЕ. НАВЧАЛО, ЯК
НАЙМЕНШИМИ ЗУСИЛЛЯМИ ДОСЯГТИ
НАЙБІЛЬШОГО РЕЗУЛЬТАТУ.

ДАО – У КИТАЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ – ШЛЯХ,

ЗАКОН ІСНУВАННЯ, ЗАГАЛЬНИЙ ЗАКОН
ПРИРОДИ.
ЗАСНОВНИК ДАОСИЗМУ – УЧИТЕЛЬ
ЛАО-ЦЗИ – ПРОПОВІДУВАВ ГАРМОНІЮ
ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ.

ЛАО-ЦЗИ
(604 р. до н. е. — 531 р. до н. е.)
ВИСЛОВИ ЛАО-ЦЗИ:
Закон гідних - творити добро і не сваритися.
Причина того, що важко керувати народом,
полягає в тому, що народ навчається і в
ньому багато розумних.
Будьте уважні до своїх думок - вони початок
вчинків.
 Фундатор легізму Шан Ян (390–336 рр. до н. е.) вважав, що заклики до
доброчинності в конфуціанському стилі – балачки, а конфуціанці –
паразити, що сидять на шиї народу. Легісти розробили власне вчення про
техніку реалізації влади, засновану на жорсткій системі адмініст- ративних
розпоряджень. Тільки насильницькими методами, вважали легісти, можна
навести і підтримувати порядок у суспільстві.
 Політичні вчення Стародавнього Сходу
– Політична думка ще не виділилася у самостійну галузь знань, виражалась у міфоло-
гізованій формі ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ
– Панувала ідея божественного походження влади
Стародавній Єгипет Стародавня Іудея Стародавній Китай ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
– Політичні погляди – У XIII–X ст. до Христа – Давньокитайські мисли-
стародавніх єгиптян
висловлені у «Повчанні
на території Палестини
виникло Ізраїльсько-
телі першими в історії
політичної думки почали
СТАРОДАВНЬОГО
Птахотена» (III тисячо-
ліття до н. е.), «Книзі
іудейське царство, мис-
лителі якого зробили
відходити від міфічного
світорозуміння до раціона-
СХОДУ
мертвих» (II тисячоліття вагомий вклад у світову льних політичних доктрин
до н. е.), міфах Середньо- параполітичну думку на земній людській основі.
го, Нового і Пізнього – У І тисячолітті до – Батько давньокитайської
царств (XXI–VI ст. до н. е.). Христа особливої попу- політичної думки Чхоу-
– У них пропагується ідея лярності набули Яхвіст гунаа (XI–X ст. до Христа)
божественності держав- (X–ІХ ст.), Елохіст стверджував, що мандат
ної влади (фараони–сини (УПІ–VII ст.), Второза- володаря Небо надає тому,
бога Ра). коння (VII ст.), Жрець- хто втілює у своїй особі
– Суспільство уявляється кий кодекс, тобто Тора найбільшу кількість «де»
у вигляді піраміди, верхі- (Закон), або (чеснот, благодаті, справед-
вкою якої є боги і фарао- П’ятикнижжя Мойсея ливості).
ни, а підніжжя – народ; (VI ст.). – У І тисячолітті до Христа
між ними – жреці, знать і – Стародавні пророки в Китаї сформувались такі
чиновники. започаткували ідею про течії політичної думки:
– Цікавими є повчання, договірне походження 1) конфуціанство (Конфу-
що стосуються і волода- держави: Бог перебуває в цій, виходячи з моральних
рів країни, і простих особливих договірних засад, розробив концепцію
людей: не зловживати стосунках з єврейським правильного державного
владою, приборкувати в народом, є його провід- правління);
собі корисливі прагнення, ником і царем, законода- 2)моїзм (Мо-цзи обґрунту-
поважати старших, не вцем і суддею. вав концепцію формування
грабувати бідних, не – Засади нового суспіль- держави через укладення
ображати слабких та ін. ного ладу сформовані у суспільного договору;
Заповідях Божих (Коде- сформулював ідеї щодо
ксі Мойсея). необхідності жорсткої
– У Біблії є перші відо- адміністративної структури
мості про параполітичні в суспільному організмі);
партії та угруповання 3) легізм (Шан-Ян твердить,
(книжників, есенів, що держава – найвища мета
садукеїв, фарисеїв), діяльності людини, а закон
висловлені ідеї, які – найефективніший спосіб
стосуються прав і свобод досягнення цієї мети);
людини та громадянина 4) даосизм (Лао-цзи пере-
конував, що держава, суспі-
льство і людина як природні
частки Дао і Космосу під-
порядковуються законам
вічності
 ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ АНТИЧНОЇ ДОБИ

Політичні вчення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

– Поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми та виділення їх у
відносно самостійний розділ філософії
– Аналіз будови полісів, типологія політичної влади юрми державного правління
– Розробка концепцій ідеальної форми державного правління
Етапи Становлення
Політичні ідеї Платона Політична думка
Давньогрецької
(428–347 рр. до н. е.) Стародавнього Риму
політичної думки
3 часів синойкізму У діалогах «Держава», – Політична думка у римлян почала
(творення полісів на «Закони» та ін.: формуватися ще в царському
півдні Балкан у XIII–VII – Розробив концепцію періоді історії (754–510 рр. до н. е.) і
ст. до н. е.) уся давньог- полісу, чотирьох стадій була міфологізованою;
рецька політи-ко- його розвитку; – Першу римську політичну револю-
правова думка розвива- – Обґрунтував концеп- цію здійснив Сервій Туллій, поклавши
лась як ідеологія віль- цію ідеальної держави кінець родовому устрою (поділ насе-
них громадян. (провідна думка – ідея лення за майновим цензом на п’ять
I. Етап античної міфіч- справедливості: кожен класів і шосту верству – пролетарів);
ної передполітології. робить свою справу – Власне політико-теоретична думка
II. Етап формування згідно з власними розвивається лише з І ст. до Христа, на
філософського підходу задатками; суспільство що істотний вплив мало завоювання
до політичних процесів функціонує на засадах Греції у 146 р. до н. е.
(творчість семи мудре- солідарності та колек-
ців з кінця VII до поча- тивізму; найкраща
тку VI ст. – Піфагора, форма держави – арис-
Геракліта, Демокріта тократія)
та ін.)
ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ АНТИЧНОЇ ДОБИ

III. Етап раціоналістич- – Запропонував модель – Засновник римської політології –

ної інтерпретації софіс- державного устрою, у Цицерон (106–43 рр. до н.е.). У тракта-
тами політологічного якій регламентація ті «Про державу» він визначав держа-
розвитку, за- початку- життя громадян набирає ву як «справу народу», а народ – як
вання світської теорії всезагального тотально- сукупність громадян; державою вва-
політики, переміщення го характеру. Основа жав змішану форму правління.
людини в центр полі- такого ладу – детальні й Підкреслював особливу роль держав-
тичного життя. суворі закони, законно ного лідера в житті суспільства. Сфор-
IV . Етап логіко- послушність громадян. мулював власну теорію природного
понятійного аналізу У творах «Політика», права.
політичних інститутів «Афінська політика» та ін.: – Вагомий вплив на розвиток світової
та процесів, створення – Визначив людину як політичної думки справили римські
наукових основ полі- «політичну істоту», чия юристи Сабін, Гай та інші, які стали
тичної філософії сутність проявляється творцями юриспруденції – науки про
(Сократ, Платон). насамперед у держав- «знання справедливого і несправедли-
V . Етап формування ному житті; вого» (І–III ст. н. е.)
політичної юриспруде- – Вперше розмежував
нції, початок емпірико- владу на законодавчу,
теоретичного підходу адміністративно-
до вивчення політичних управлінську та судову;
проблем (Арістотель). – Визначив правильні і
VI. Розвиток політичної неправильні форми
етики (після Арістотеля державного правління.
– Епікур, Зенон), запо- – Найкращим держав-
чаткування політичної ним ладом вважав
історії (Полібій, змішану форму влади,
III–II ст. до н. е.) коли править середня
верства населення.
– Політику тісно
пов’язував з моральніс-
тю чеснотами та ети-
кою, які вважав вступом
до політики
 Марко Туллій
Цицерон
(106-43 р. до н.е.)

• Народився 3 січня 106 р. до н.е у місті Арпінум, у сім’ї

римського вершника Марка. У життя ввійшов як “нова людина”.
Він добре усвідомлював потребу глибокої і всебічної освіти. У
працях «Про державу», «Про закони», «Про межі добра і зла»,
«Про обов´язки» він суттєво розвинув ідеї про державу як
республіку — справу народу, згуртованого спільними інтересами
і згодою в питаннях права.
3. Гуманітарні аспекти суспільно-
політичних вчень Середньовіччя та
Відродження.
Єдність віри і розуму
у Томи Аквінського
(Thomas Aquinas )
 Тома Аквінський (Thomas Aquinas)
Народився 1225 р. в замоку Роккасекка
поблизу Аквіно, що в Італії. Один з
найвизначніших та впливовіших філософів і
теологів в історії, святий католицької церкви.
Монах-домініканець. Вихованець Альбрехта
Великого. Вже 1323 р. зарахований до лику
святих. А з 1879 р. офіційно визнаний
католицьким релігійним філософом, який
поєднав християнське віровчення з
філософією Арістотеля.
Як видатний вчитель Християнської церкви,
він також є головним представником
філософії Високого Середньовіччя —
філософської схоластики. Тома Аквінський
залишив після себе фундаментальну працю,
що мала вплив на виникнення неотомізму та
неосхоластики і досі має важливе теологічне
та філософське значення.
 Вчитель віри …
 Cв. Тома вчить нас, як ми повинні шукати
Бога: за допомогою розуму, через глибоку
формацію, відповідну до життєвої ситуації
кожної людини, через життя, виповнене
любов’ю і молитвою. Церква прийняла
його науку як свою, оскільки вона
найвищою мірою згідна з істинами
Одкровення, вченням Отців Церкви і
природним розумом. Тому ІІ
Ватиканський Собор заохочує до
заглиблення у тайни віри і відкриття
зв’язку між ними з допомогою „прийняття
наставником у цьому св. Тому”.
 Вчитель діалогу …
 Перебуваючи в критичному
діалозі зі своїми сучасниками,
Тома робить спробу творчої
асиміляції не тільки праці
язичника Арістотеля, але й
мусульман Авіцени, Авероеса чи
юдея Мойсея Маймоніда.
Глибший і докладніший аналіз
дискусії, яку провадив Аквінат з
тими, хто мислить інакше, ніж
він, може бути цікавим
натхненням для сучасних спроб
діалогу.
Мартін Лютер (1483–1546) заклав основу
лютеранському (протестантському) віросповіданню.
Лютер чітко розмежовує сферу євангелічну, тобто
релігійну, і сферу закону, яка належить до
компетенції держави.
 Політичні вчення середньовіччя
– Розвиток політичної думки зусиллями релігійних діячів
– Обґрунтування теологічної теорії політичної влади
– З’ясування ролі релігії та держави в політиці
Розвиток середньовічної
Політична думка
політичної думки на Суспільно-політичні погляди
раннього
початку Томи Аквінського (1225–1274)
християнства II тисячоліття
– Раннє християнство – Середньовічні ідеоло- – У творах «Сума теології», Пану-
здійснило «першу ги та діячі церкви активно вання влади» та ін. намагався при-
комуністичну ре- розробляли питання суті мирити віру зі знанням, дати філо-
волюцію» у мисленні людини. софське обґрунтування католицизму,
людства, проголосивши – Батько схоластики використовуючи ідейну спадщину
принципи свободи і англієць А. Кентерберій- Арістотеля.
рівності, незалежно від ський (XI ст.), використо- – Запозичив в останнього думку
походження, майнового вуючи постулати логіки, про людину як суспільну (політичну)
та політичного стану обґрунтував необхідність істоту, а також те, що держава як
людей. Це відкривало втілення Бога в людині. ціле стоїть вище від індивіда.
шлях до становлення Француз – Органіцизм Аквінського набрав
царства Божого на І. Солсберійський (XII форми ієрархізованих уявлень про
Землі. ст.) високо оцінював роль суспільство: все повинно підпоряд-
Але згодом (особливо, римського права у вихо- ковуватись цілому.
коли християнство було ванні людини. – Оскільки світ збудований на
офіційно визнане і – Німець Альберт основі ієрархічності, а на чолі цього
перетворилось на панів- Великий (XII ст.) вважав порядку стоїть Бог, то всі види влади
ну релігію Римської особливим досягненням на Землі від Бога.
імперії) отці церкви людини її сумління, – На чолі держави стоїть світська
висловили судження, завдяки якому особа влада, яка є вторинною щодо релі-
що суперечили Новому втілює універсальні гійної.
Заповіту. За допомогою принципи моральної – Ідеал форми державного правлін-
патристів імператори поведінки. ня: влада одного, монархія.
представлялись наміс- – Шотландець Д. Скотт – Аквінський теологізував розумін-
никами Бога на Землі; (XIII ст.) поставив про- ня права. Його джерелом визнавав
державна влада, зі свого блему свободи волі у вічне право (божественний розум), а
боку, надавала церкві центр свого політичного його проявом – природне право.
допомогу у боротьбі з вчення: тільки в умовах Конкретизацією природнього права є
єресями. абсолютної свободи людське право
– Одночасно в політич- можна створювати велике.
них доктринах патрис- – Провісником свободи
тів формувалася ідея совісті став у XIV ст.
про зверхність священ- Марсиній Подуанський,
ної влади над світською. який був переконаний, що
Особливу роль у відс- Євангеліє – не закон, а
тоюванні цієї концепції повчання, і тому у спра-
відіграв єпископ Авре- вах віри не може бути
Нікколо Макіавеллі
 Нікколо Макіавеллі
(1469-1526)
Нікколо народився 3 травня
1469 в селі Сан-Кашано (поряд з
Флоренцією).
У 1498 році Макіавеллі з'явився
на державній службі як секретар
і посол.
   У ньому дивним чином
поєднувалися:
політик і письменник,
людина дії і мислитель,
практик і теоретик.
«De Principatibus»
Основою і осередком
держави є сім’я. Держава
– це правове управління
багатьма родинами і
тим, що їм належить.
Вище від носія
суверенітету можуть
бути тільки Бог і закони
природи.
Джерелом природного
права є людський
розум. Воно вимагає
утримання від чужого
майна, притягання
людей до заслуженої
кари та ін.
Природне право «не
може бути змінене
навіть самим Богом».
 Політичні вчення епохи Відродження

– Розвиток гуманістичних начал політичної думки від теології

– Звільнення політичної теорії від теології
– Аналіз проблем прав і свобод сутності держави, її законів
Нікколо Макіавеллі Жан Боден Гуго Гроцій
(1469–1527) (1529–1596) (1583–1645)
– Італійський державний – Французький політичний – Голландський юрист та
діяч та політичний мисли- діяч, юрист, теоретик держа- державний діяч.
тель, фундатор сучасної ви. – У трактаті «Про право
політичної теорії; започатку- Основна праця «Шість книг війни і миру. Три книги»
вав виділення науки про про республіку», в якій заклав основи вчення про
політику в окрему галузь. вперше сформульоване природне право.
Основні твори: «Государ», поняття «суверенітету» як – У «природному» стані
«Історія Флоренції», «Мір- суттєвої ознаки держави. люди не знали ні держави, ні
кування На І декаду Тіта – Держава виникає не як приватної власності, але
Лівія». результат добровільної згодом між ними почалася
– У центр світобачення по- угоди, а через завоювання та ворожнеча. Щоб подолати її,
ставив людину, яка у своїй насильство. люди уклали суспільний
діяльності керується власни- – Основою і осередком договір і створили державу.
ми інтересами. держави є сім’я. Держава – – Ідея договірного виник-
– Людський егоїзм вимагав це правове управління бага- нення держави була відома
створення держави як вищої тьма родинами і тим, що їм задовго до Гроція, але саме
сили, здатної регулювати по- належить. він розглядав її як базове
ведінку індивідуумів. – Вище від носія сувереніте- поняття теорії держави.
– Державу розглядав як по- ту можуть бути тільки Бог і – Право поділяв на природне
літичний стан суспільства, закони природи. і воле-встановлююче.
що характеризується певни- – Правитель мусить зали- Джерелом природного права
ми відносинами між владою шати підданим природні є людський розум. Воно
і підданими. Цей стан пос- свободи та їхню власність. вимагає утримання від чужо-
тійно змінюється і залежить – Форма держави залежить го майна, притягання людей
від співвідношення сил, що від географічного середови- до заслуженої кари та ін.
борються за владу. ща. Жителі Півночі, напри- Природне право «не може
– Охарактеризував тенденції клад, розбудовують демок- бути змінене навіть самим
зміни форм влади: монархія ратію та виборні монархії. Богом».
4. Особливості
розвитку суспільно-
політичної науки
Нового часу.
Томас Гоббс (1588-1679)
англійський філософ-матеріаліст,
відомий своїми працями
з політичної філософії, в томі числі,
один з авторів теорії суспільного
договору. Основні праці: трилогія
«Основи філософії» («Про тіло»,
«Про людину», «Про громадянина»)
і «Левіафан, або Матерія, форма і
влада держави церковної й
громадянської».
На думку Гоббса, людина — не суспільно-політична істота, а егоїстична тварина («людина людині вовк»).
Рівна від природи, вона отримує «право на все», яке в умовах суцільного егоїзму, честолюбства
перетворюється на «право ні на що», на війну всіх проти всіх. Для формування стану «людина людині бог»
виникає штучна інституція — держава, яка відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне
життя. Безмежні права держави зосереджуються в руках абсолютного монарха, а тому поділ влад на гілки
неприпустимий, бо знову призведе до громадянської війни. Влада суверена-монарха не підлягає контролю,
він — над законом. За Гоббсом, держава — це і є суспільство, а суспільство — і є держава, які підносяться
над людиною.

Д. Локк був виразником ліберально-конституційного (ліберально-демократичного) напряму англійської

політичної думки. У праці «Два трактати про державне правління» він першим серед мислителів на
концептуальному рівні в ланцюжку «особа — суспільство — держава» поставив на перше місце особу
(потреби й інтереси людини), на друге — потреби й інтереси суспільства і лише на третє — потреби й
інтереси держави. Цей підхід згодом був покладений в основу політичної доктрини класичного лібералізму.

Держава, за Локком, виникла не внаслідок «війни всіх проти всіх», а з первісного миру і злагоди серед рівних
і вільних людей для забезпечення цих природних, невідчужуваних прав і захисту приватної власності. Люди,
передавши державі права, не втрачають їх. Держава оберігає такі права. А найдосконалішою формою
держави є не абсолютна, а конституційна монархія. Гарантом запобігання в ній політичної сваволі щодо
особи повинен бути поділ влад на законодавчу, виконавчу (в т. ч. і судову) та союзну (займається зовнішньою
політикою). Такий поділ слід здійснювати на засадах і принципах верховенства закону, якому
підпорядковуються всі, в т. ч. й законодавці.
 Шарль-Луї Монтеск’є
(1689– 1755)
Суспільний договір, за концепцією Монтеск’є, є не угодою, а лише передачею
народом влади правителям; при цьому народ тільки делегує свою владу. Він
може без згоди правителів змінити форму правління, якщо правителі злов-
живають одержаною владою і правлять тиранічно.
Жан Жак Руссо (1712–1778) – видатний французький просвітитель,
представник політичної думки XVIII ст. Руссо був представником не лише
інтересів «третьої верстви», в яку входили фінансисти і купці, але й інтересів
задавлених нуждою і гнобленням представників «четвертої верстви» –
найбідніших селян, ремісників, робітників. Ядром його політичної програми
є ідея народного суверенітету як основний принцип республіканського ладу.
 Політичні вчення Нового часу
- Формування ліберальної політичної ідеології
- Обґрунтування принципу поділу влади та ідеї правової держави
- Формування концепцій народного суверенітету та прав людини і громадянина
Томас Гоббс
(1588–1679)
Англійський філософ;
Політична доктрина викладена у працях:
«Філософські основи вчення про грома-
дянина» (1642), «Левіафан» (1651) та ін.
Вона включає такі ідеї:
– У природному стані, де люди були
рівні, йде війна всіх проти всіх.
– Перехід від природного стану до дер-
жави відбувається через укладання
«суспільного договору».
– Держава є «Левіафаном» – штучним
у тв о р ен н ям с к о н стр у й о ва н и м л ю д ь м и.
Угоди, за допомогою яких створений
Левіафан, виконують роль Божого веління.
– Уклавши договір індивіди переходять у
громадський стан, втрачаючи попередні
права, в т. ч. право змінювати форму
влади.
– Держава гарантує підданим свободу,
яка дозволяє робити все, що не заборо-
нено правом.
– Коли суверен не забезпечує підданим
безпеки, вони використовують «право
самозахисту»
Джон Локк
(1632–1704)
Англійський філософ і політик, фунда-
тор лібералізму.
Основні політичні погляди викладені в
«Двох трактатах про правління» (1689–
1690).
– Первинним видом людського єднання
вважав «природний стан», у якому люди
є вільними і рівними та керуються при-
родним законом, встановленим Богом.
– Потреба в регламентації відносин
власності стала головною причиною
формування суспільства.
– Відмовившись від частини своїх при-
родних прав, люди уклали між собою
суспільний договір, утворивши грома-
дянське суспільство, а згодом – і полі-
тичне суспільство (державу).
– Держава виступає гарантом природних
прав. Вона не може бути могутнішою за
людей. Суверенітет залишається за
народом.
– Гарантія втілення свободи – рівний для
всіх, обов’язковий і постійний закон.
– Суспільство і держава – не одне і те
саме. Тому руйнація держави не означає
розпаду суспільства. Суспільство може
створити іншу, досконалішу владу.
– Необхідний розподіл повноважень між
законодавчою та виконавчою владами,
щоб запобігти зловживанням короля.
– Доки не буде світового уряду, держави
перебуватимуть у природному стані, а
отже, війни будуть звичайним явищем
 Шарль-Луї Монтеск’є
(1689–1755)
– Французький політичний мисли-
тель, правознавець, письменник.
– Основні праці: «Роздуми про прин-
ципи величі римлян та їх занепад»,
«Про дух законів».
– На відміну від ідеолога лібералізму
Дж. Локка, не ставить особистість над
державою і не протиставляє прав гро-
мадян правам держави. Свобода – це
право «робити все, що дозволено
законом».
– Забезпечення політичних та грома-
дянських свобод можливе тоді, коли в
державі існують незалежні одна від
одної гілки влади – законодавча, вико-
навча, судова (саме незалежність, а не
розподіл функцій стоїть на першому
місці).
– Загроза свободам є й тоді, коли різ-
ні влади очолюють представники одно-
го стану, тобто однієї партії.
– Виступив одним із засновників тео-
рії правової держави, базуючись на
ідеях географічної школи: найбільший
вплив на характер правової системи
держави, на «дух її законів» має клі-
мат, який визначає характер і вдачу
народу.
– На «дух законів» впливають також
густота населення, економічний стан
країни, віросповідання і, особливо,
форма політичного правління.
– Принцип правління визначається
почуттям, яким керуються люди. Для
республіки – це доброчесність, для
монархії – честь, для деспотії – страх.
– Ідеальна форма правління – аристо-
кратична монархія, оскільки демокра-
тія характеризується деспотизмом
більшості
Жан-Жак Руссо
(1712–1778)
– Французький філософ, письменник.
– Автор творів: «Про суспільний до-
ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ
говір, або Принципи політичного пра- ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА
ва», «Міркування про походження і
причини нерівності між людьми»,
«Судження про вічний мир».
– Розвиток цивілізації пов’язаний з
виникненням і ростом суспільної нері-
вності (з регресом свободи).
– Щоб зберегти майно, було створено
публічну владу. Це породило політич-
ну нерівність.
– Оскільки попередній суспільний
договір був «приманкою багатих» для
пригноблення бідних, уявлення про
договірне походження влади в Руссо
пов’язане не так з минулим, як з май-
бутнім.
– Перехід до стану свободи передба-
чає укладення справжнього суспільно-
го договору, за яким суверенітет у
державі повинен належати народові.
– Суверенітет народу проявляється у
здійсненні ним законодавчої влади.
– Свобода полягає в тому, що грома-
дяни перебувають під захистом зако-
нів і самі їх приймають.
– Оскільки народ є єдиним сувере-
ном, немає необхідності ділити владу
на законодавчу та виконавчу.
– Політична рівність громадян немо-
жлива, поки існує майнова і соціальна
нерівність.
– Принципи рівності, свободи та на-
родного суверенітету повною мірою
можуть бути реалізовані лише в умо-
вах республіканського ладу
Ф. А. фон Хайєк «Шлях до рабства»
Відео-інтервʼю:
https://www.youtube.com/watch?
v=PVKNm9BMkvg
https://www.youtube.com/watch?
v=Lpuq4AmVXT8
 Книги про гуманізм
Тема особистісної свободи та людської
цінності часто використовується в літературі.
Гуманізм і милосердя допомагають розглянути
позитивні риси людини та їх значущість для
суспільства і світу в цілому.
«Втеча від свободи»
Е. Фромм. Книга присвячена існуючих
психологічних аспектів влади та набуття
особистісної незалежності. Автор розглядає
значення свободи для різних людей.
«Чарівна гора»
Т. Манн. У цій книзі розповідається про те, що
таке гуманізм, через відносини людей, які
втратили сенс життя для них на перше місце
виходять людські стосунки.
 «Державець» новітньої історії.

Єлизавета II-12-а
Угарте Аугусто Піночет- Королева Великої
військовий і державний Британії та Франклін Делано
діяч Чилі Північної Ірландії Рузвельт-32-й президент
США (4 березня 1933 - 12
квітня 1945)
 Якості, якими потрібно володіти
державцю.
• Справедливість
• Чесність
• Скупість
• Жорстокість

Сталін Йосип Віссаріонович - Маргарет Тетчер-71-й

керівний діяч Радянської держави прем'єр-міністр
Великобританії
 Іммануїл Кант
(1724 – 1804)

Німецький філософ, родоначальник

німецької класичної філософії. У
ранній період своєї діяльності багато
займався питаннями природознавства
і висунув свою гіпотезу походження і
розвитку сонячної системи.
          Головним філософським твором
є «Критика чистого розуму».
Кант у працях «Ідеї загальної історії з космополітичної
точки зору», «До вічного миру», «Метафізичні
начала вчення про право» та інших виклав основи
німецької школи суспільного договору, природних
прав людини, правової держави, нормативізму,
громадянського суспільства, свободи особистості,
співвідношення свободи, права і моралі,
взаємовпливу моралі, права і держави, поділу
влади, мистецтва політичного управління народом,
зовнішньої політики. Пріоритетне місце в його
політичному вченні посідає людина як істота
емпірична

Кант формулює правила «категоричного імперативу»

— морального закону: «Поводься так, щоб максима
твоєї поведінки могла бути водночас і принципом
усезагального законодавства».

За Кантом, мета людства — розвиток і здійснення

свободи, громадянської рівності й справедливості,
створення громадянського суспільства. Мета
громадянського суспільства — щастя громадян,
втілення принципу самоцінності кожної особистості.
Мета держави — торжество ідеї права. Держава
має бути правовою, де влада належить
суверенному народу, але політичних прав у ній
позбавлені «пасивні» громадяни (жінки, слуги,
наймані робітники, підмайстри, матроси та ін.).