Professional Documents
Culture Documents
Політеї́зм
Політеї́зм
θεός — «бог») —
багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Властивий усім первісним релігіям.
Протилежне поняття — монотеїзм.
Походження
Походження і зв'язок політеїзму з монотеїзмом є предметом дискусій серед
антропологів та істориків релігій. Більшість дослідників схиляються до думки, що
політеїзм є найдревнішою формою релігійного життя людини, із якої виріс
монотеїзм. У Біблії політеїзм отожнюється із язичництвом (сприймається як зрада
єдиному Богу), в яке впадав єврейський народ протягом всієї своєї історії. За часів
царя Соломона і пізніших царів в Ізраїлі легально існували священні гори та
священні гаї, де здійснювалося поклоніння язичницьким богам: Ваалу, Дагону,
Астарті та іншим божествам, поширеним у Середземномор'ї і Передній Азії.
Види політеїзму
Виділяють різноманітні види політеїзму: анімізм, за яким всі явища природи
одухотворені, джерелом яких служать вплив духів і демонів; фетишизм —
поклоніння матеріальним предметам, наділеним надприродними властивостями;
тотемізм — віра в близький зв'язок між племенем із однієї сторони і певною
твариною, рослиною або явищем природи — з іншої. Для архаїчних форм
політеїзму також характерний культ предків, які магічно беруть участь у житті
спадкоємців. Ці форми первісних релігійних уявлень існували в тісному сплетінні
один з одним.
Релігійна практика
Релігійна практика політеїзму (його ритуали) направлена на встановлення
контакту із божеством і отримання від нього якоїсь допомоги в обмін на
подарунок (жертвопринесення) зі сторони людини. Знання законів взаємодії з
богами і вміння застосовувати їх на практиці дає владу над навколишньою
реальністю. Утвердження влади над реальністю за допомогою ритуалу — це магія.
Політеїзм магічний за своєю суттю, оскільки світ богів не є трансцендентним, він
розчинений в природі; тому будь-яка господарська, військова або політична
діяльність людини стикається з тим чи іншим богом і правильний ритуал
забезпечить її успішність. Оскільки ритуал є повторенням сакрального акту
створення світу, як і кожна дія — повторення первісних дій бога-деміурга, міф
стверджує дану реальність як абсолютно значиму. Нічому новому, жодній
ініціативі, спонтанним актам у цій реальності нема місця. Тому політеїстичне
суспільство є традиційним суспільством, в якому будь-який розвиток і зміни не
мають цінності.
Сучасний стан
Політеїзм представлений в сучасному світі в таких релігіях як індуїзм, синтоїзм,
африканські культи та інших. Теоретичним обґрунтуванням політеїзму є
міфологія. Тому дослідження політеїзму часто пов'язане із вивченням міфів, що є
зібранням оповідей про богів і героїв. Розрізняють теогонічні міфи — міфи про
походження богів і космогонічні — міфи про походження світу. В первісних і
традиційних суспільствах міф, що розповідає про походження всесвіту і людини,
про виникнення соціальних інститутів, про культурні надбання, про життя і
смерть, виконують функції релігії, ідеології, філософії, історії та науки. Первісний
міф — це проста, образна і часто поетична схема світу, що пояснює і приписує
певний спосіб існування в ньому.
Вивчення політеїзму
Науковий підхід до вивчення політеїзму виник в епоху Відродження. Проте до
XVIII століття в Європі вивчалась в основному антична міфологія. У
християнській традиції політеїм вважався вторинним по відношенню до
природного монотеїзму. Політеїзм, як деградація і відхід від єдиного Бога,
пов'язаний з моральним занепадом людства; це стан, що має бути подоланий.
Проте в Новий час у зв'язку із секуляризацією релігійних досліджень з'являються
теорії, що вважають політеїзм первісним станом людини. Так, Девід Юм називає
політеїзм «первісною релігією неосвідченного людства», що сформувалася
«піклуванням про житейські справи, надіями і страхами»[джерело?]. Відповідно,
розвиток людського розуму і споглядання творінь природи призвело людство до
монотеїзму. Знайомство з історією, культурою і міфологією інших країн, таких як
Єгипет, Америка, Індія та Китай дало можливість перейти до порівняльного
вивчення політеїзму і відійти від теорії міфу як «первісного невігластва». Так,
шотландський поет Джеймс Макферсон, німецький письменник і філософ Йоганн
Гердер та інші трактували міфологію як вираження суспільної мудрості,
зашифрованої в поетичних образах. У XX столітті політеїзм вивчається в ракурсі
його міфологічної складової. Міф сприймається як особливий спосіб
раціоналізації світу. Люсьєн Леві-Брюль говорить про первісне мислення як
«дологічне», принципово відрізняється від сучасного мислення. Структурна
антропологія (французький вчений Клод Леві-Строс) бачить у міфології поле
безсвідомих логічних операцій, що мають розв'язати протиріччя людської
свідомості. Карл Юнг знаходить в міфології джерело архетипів колективного
безсвідомого. Майже у всіх теоріях світу є вказівки на першочергову роль
несвідомого в первісній ментальності. Особливу зацікавленість до політеїзму в
його міфологічній складовій доводить значимість релігійних джерел будь-якої
раціоналізації.