Professional Documents
Culture Documents
Ref 8740 Parta Ua
Ref 8740 Parta Ua
Вступ.
1. Концепції релігії.
2. Виникнення релігії.
3. Основні теорії походження релігії.
4. Головні функції релігії.
Висновок.
1
Вступ.
Термін «релігія» як означення відношення «людина — Бог» був
запроваджений у XV—XVI ст. Тоді його вживали тільки в теїстичному
значенні, без урахування усіх особливостей феномену, який він позначав.
А перед тим мислителі вдавалися до понять «совість», «пошана», «страх»
перед Богом. Осмислений погляд на релігію як особливий феномен був
започаткований філософією Нового часу, в чому найбільша заслуга
німецьких філософів Фрідріха-Іммануїла Канта (1724—1804), Ернста-
Даніеля Шлейєрмахера (1768—1834), Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля
(1770— 1831), Людвіга-Андреаса Фейербаха (1804—1872), Карла Маркса
(1818—1883), Фрідріха Енгельса (1820—1895), французького філософа
Огюста Конта (1798—1857), англійських філософів Дейвіда Юма (1711—
1776), Герберта Спенсера (1820—1903) та ін.
Походить термін «релігія» з латини (religio — набожність),
охоплюючи своїм змістом благочестя, святиню, предмет, що
співвідноситься у житті людини з абсолютним, вищим, надлюдським —
Богом, Божеством. Кожна релігія по-своєму іменує цю Вищу Силу. Однак
було б некоректно тлумачити релігію лише як відображення зовнішніх що-
до людини сил. Бо релігія є формою самовизначення людини у світі, її
причетності до явищ, що відбуваються під впливом Вищих Сил, а
відповідно, до світу надприродного. Водночас релігія є не лише формою
свідомості, а для багатьох людей реальним життям, що ґрунтується на за-
садах віри.
Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення
людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття
всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ,
причетності до нього.
Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії
без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії.
Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолютом, вивищеним
над людськими, природними силами, здібностями, якостями та
відносинами. Він розглядається як творець світу , хоч і не належить до
нього.
Бог — верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релі-
гійними вченнями, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і
всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.
Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти віками шукають доказів як
«за», так і «проти» існування Бога. Але жодні аргументи нічого не
доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірує. Щодо
цього І. Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні до-
вести, ні спростувати.
2
1.Концепції релігії
Намагання з'ясувати витоки і сутність релігії покликало до життя
спеціальну галузь знань — релігієзнавство, яке разом з теологією є двома,
хоч і відмінними між собою, формами осягнення феномену релігії. У лоні
кожної з них розроблено відповідно до їх засадничих принципів концепції
релігії: теологічні, філософські, соціологічні, біологічні, психологічні,
етнологічні. Прагнучи з'ясувати особливості феномену релігії, кожна з них
виходить зі своїх світоглядних орієнтацій. Водночас вони тісно
взаємодіють між собою, користуючись дослідницьким інструментарієм
одна одної, взаємозбагачуючись і взаємокоригуючись.
Богословсько-теологічні концепції. Теологія (teos — Бог, logos —
вчення) — вчення про Бога і богослов'я — наука про уславлення Бога є
історично першими формами вчення про релігію. Вони сформувалися
внаслідок намагання пояснити, зрозуміти релігію «зсередини»; зробити
доступними для віруючих загальні положення певної релігії, образи,
втілені у священних книгах, догматичні формули. До них належать:
догматика — системний виклад положень, які згідно з конкретною
релігією вважаються істинними, екзегетика (грец. ezegeomai —
витлумачую, пояснюю) — тлумачення біблійних текстів, каноніка — тео-
рія церковного права та ін.
Якщо теологія безпосередньо пов'язана з конкретним
віросповіданням, вивчає релігію, різні форми релігійного життя з погляду
їх практичного використання, то релігієзнавство намагається порівняти
різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів у
історичному розвитку.
Богословсько-теологічний підхід до релігії — це погляд на неї
зсередини, з позиції самої релігії, відповідного релігійного досвіду.
Основою його є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може
тільки релігійна людина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим влас-
тивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід —
переживання, пов'язані з відчуттям присутності у житті Вищого начала.
Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення.
3
«надприродне одкровення», «нестворюваний феномен». Але такий погляд
вступає в суперечність із залежністю еволюції релігії від тенденцій
суспільного розвитку. Саме на це звертали увагу представники історичної
школи в теологи. Найвідоміший серед них німецький теолог, філософ,
соціолог Ернст Трельч (1865— 1923) стверджував, що релігія є водночас
суб'єктивним ставленням до Бога та об'єктивною історичною реальністю.
Згодом у теологічному релігієзнавстві заявили про себе роз'єднуюча
та об'єднуюча тенденції. Стосувалися вони відносин суспільства і релігії.
Представники роз'єднуючої тенденції стверджували, що суспільство і
релігія існують як «самостійні величини», різняться між собою. Втілена у
догматичному вченні суть релігії постає «вічними істинами»,
«позачасовими принципами», «надісторич-ним зерном». Соціальними
аспектами наділені лише явища релігії, а також релігійні організації,
установи. Прихильники об'єднуючої тенденції стверджують, що релігійні
ідеї та принципи неухильно оволодівають світською сферою, яка вже не є
позарелігійною.
Теологічному підходові до релігії (погляду «зсередини») протистоїть
філософський метод розуміння її (погляд «ззовні»).
4
неї — як вирішується у релігії проблема духовного й матеріального начал
(що є первинним): чи Бог створив світ і людину, чи людина створила у
своїй свідомості Бога. Наука вивчає релігію як одну зі сфер суспільного
життя у її взаємозв'язках та взаємодії: як формується релігія; як певні
релігійні системи пояснюють світ; які цінності, норми та моделі поведінки
вони виробляють у людей; як діють релігійні організації; які функції
виконує релігія в суспільстві.
2. Виникнення релігії.
Релігія виникла на певному еиапі історії суспільства, її зародження
та формування зумовлені розвитком людської свідомості. Перший етап
цього розвитку пов'язаний з появою мавполюдей і тривав до епохи неан-
дертальської людини (формування родової общини). Це був період чуттє-
во-конкретної, безпосередньо залученої до трудового процесу стадної сві-
домості. Вона не виходила за межі матеріальної практики, оскільки духов-
на сфера ще не була відокремленою. Вести мову про релігію на цьому
етапі немає підстав.
У родовій общині свідомість людини вже була певною мірою свідо-
містю суспільною. Людина мала світогляд, на основі якого взаємодіяла з
навколишнім світом. Первісну суспільну свідомість характеризували
наївно-реалістичні погляди на світ, які перепліталися з нереалістичними,
фантастичними. Усі вони відображалися в міфах. А міф на той час був
головним носієм інформації, його запам'ятовували і передавали покоління
до покоління.
Міф (грец. Mythos — розповідь, переказ) — символічне уявлення
людей про світ; витвір наївної віри, колективного художньо-образного
мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів, героїв.
Міф виконував роль світогляду, оскільки містив загальну оцінку
світу, формував ціннісні орієнтири, норми поведінки і діяльності. Одні
вчені ототожнюють міф і релігію, інші категорично не згодні з цим. Ос-
новою міфологічного світогляду було уособлення природи, уподібнення її
до людини, перенесення на природу всіх людських якостей, насамперед
здатності діяти свідомо. Міфологічний світогляд формувався під час тру-
дової діяльності людини. Водночас розвивалося її мислення, закладалися
умови для формування системного світогляду.
Формування релігійних уявлень почалося в неандертальську епоху,
яка тривала 100—400 тис. років тому. Свідченням цього є те, що неандер-
тальці вже ховали померлих. На стоянці в печері Кіїк-Коба (Крим) вияв-
лено поховання дорослої людини і дитини. Обох було покладено на бік зі
злегка зігнутими колінами, тіла пофарбовано вохрою. В печері Тешик-Таш
(Узбекистан) було поховано дитину, навколо її черепа парами лежали роги
козла, які, можливо, були об'єктом полювання людей цього роду. В обох
5
випадках наявне певне ставлення до факту смерті, покійника, піклування
про нього. Можливо, тоді з'явилися уявлення про ймовірність існування
людини за межами реального буття.
Інші дослідники вважають, що релігійних уявлень неандертальці не
мали, а поховання вони здійснювали із санітарно-гігієнічних потреб чи
визнання авторитету в общині жінки-матері, яка захищала свою дитину і
після її смерті.
Релігійні уявлення були властиві кроманьйонській людині, залишки
якої знайдено в 1868 р. у печері Кро-Маньон (Франція). її існування
датується пізнім палеолітом (приблизно 40 тис. років тому). Вона вже була
«homo sapiens» — людиною розумною. Кроманьйонці застосовували
вдосконалені засоби полювання, будували землянки, носили одяг, жили
кровнородинною общиною. У цей час панував матріархат.
Неподалік м. Іркутська у долині р. Біла (с. Мальта) на
кроманьйонській стоянці виявлено поховання дитини з численними
прикрасами — намистом, браслетами тощо. Тіло було пофарбовано
червоною вохрою. Очевидно, кроманьйонці мали уявлення, що й після
смерті людина десь існуватиме, її зв'язок з родом не перерветься.
Формування релігійних уявлень людей не було одномоментним,
процес тривав упродовж 20 тис. років, охоплюючи останній період доби
розкладу первіснообщинного ладу і початковий період класового
суспільства.
6
Єдиного. Воно є особливою субстанцією всього світу, його витоком і
основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребує простору і
руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине — незмінне. Релігія є наслідком
споглядання людською душею ідеї Єдиного, яке втілює у собі Бога. Отже,
сповнена ідеєю Бога людська душа згадує про нього в матеріальному світі,
що і є основою релігії.
Цю теорію походження релігії пізніше розвивали мислителі, яких
церковна історія назвала святими отцями Церкви. У православ'ї це
Афанасій Александрійський (прибл. 295—373), Іоанн Златоуст (прибл. 350
—407), Іоанн Дамас-кін (прибл. 675—753), у католицизмі — Августин
Блаженний (354—430), Фома Аквінський (1225—1274).
Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки
ґрунтується на вірі. Стосується вона тільки християнства. Тому набула
значного поширення у християнському богослов'ї. Щодо походження
інших релігій християнство допускає будь-які пояснення.
Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога
як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної,
вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є
джерелом усього, а отже, і релігії.
Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є
результатом розумового розвитку людства. Ця теорія теж виходить із
беззастережного визнання існування Бога. її сповідувало багато визначних
мислителів, особливо у XVI—XIX ст.
7
Містичні теорії. їх єднає визнання надприродного походження
релігії, яка є наслідком Одкровення, але не назавжди даного людям Богом,
а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно.
Наприклад, німецький письменник, філософ-ірраціоналіст Фрідріх-Ген-ріх
Якобі (1743—1819) вважав, що знання Бога людині дають лише її
внутрішні почуття, які і є джерелом релігії. Людина споглядає Бога
внутрішнім зором, не тілесними, а духовними очима. Це споглядання
виникає за певних специфічних умов і потребує не розуму, а віри.
Богослови, які оперують логічними категоріями і науковими даними, до
містичних концепцій ставляться стримано.
8
Політико-державна теорія. Започаткована вона у V ст. до н.е. давньо-
грецьким філософом Крітієм (460—403 до н.е.), який висловив припущен-
ня, що релігія є вигадкою законодавців. її поділяв Лактацій (250—225 до
н.е.), який вважав засновником релігії римського царя Помпілія. Цю гіпо-
тезу розвинули гуманісти(ідейний напрям у культурі Відродження, який
обстоював право на існування незалежної від релігії світської культури) та
енциклопедисти (французькі мислителі-просвітники Дідро, Монтеск'є, Во-
льтер, Руссо та ін.), які брали участь у створенні«Енциклопедії» — першо-
го твору, що систематизував тогочасні наукові знання) XVII—XVIII ст.
Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідо-
мої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспіль-
ного спокою.
11
Терапевтична, втішальна функції. Вони тісно пов'язані з компенса-
ційною, оскільки забезпечують зняття психологічної напруги, відчуття невиз-
наченості й тривоги на індивідуальному рівні, збереження внутрішньої рівно-
ваги, душевного спокою, емоційного, соціального оптимізму. Забезпечується
вона внаслідок спілкування між віруючими, між віруючими і священнослу-
жителями в процесі культових церемоній тощо.
12
чає передавання, обмін інформацією, її засвоєння, оцінку, що сприяє інтег-
рації (об'єднанню) чи дезінтеграції(роз'єднанню) релігійних груп.
13
взаємозалежні з ідеологічною. Історія свідчить, що більшість церков не обми-
нали актуальних суспільних проблем, активно втручалися у їх вирішення.
Нерідко церква перебирає на себе управління суспільними, державними
справами (теократичні держави), в тому числі й законодавчі та арбітражні
повноваження.
14
Висновок.
Зібрати вичерпну інформацію про всі релігії світу, яких натепер зафіксо-
вано до5 тис., ще не вдалося нікому, відповідно ще не вироблено оптимальної
класифікації. Пізнання феномену релігії, особливостей сучасних національних,
світових релігій неможливе без осмислення відомостей про первісні форми
вірувань.
15
Використана література:
16