Національний банк України

Університет банківської справи

Харківський інститут банківської справи

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Харків
2013
 Схвалено навчально-методичною радою ХІБС УБС НБУ.
Протокол № 5 від 28.01. 2013 р.

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін.

Протокол № 6 від 17. 01.2013 р.

Світлична В.В.
Релігієзнавство : Опорний конспект лекцій. – Харків : ХІБС УБС НБУ,
2013. – 83 с.

© Світлична В.В., 2013

© ХІБС УБС НБУ, 2013
 ЗМІСТ

Вступ..................................................................................................................... 4

Лекція 1. Предмет, методи і завдання дисципліни «Релігієзнавство»........... 5

Лекція 2. Етнонаціональні релігії ...................................................................... 17

Лекція 3. Світові релігійні системи ................................................................... 32

Лекція 4. Неорелігії. Вільнодумство. Релігійна ситуація в Україні............... 50

Словник основних релігієзнавчих понять ........................................................ 62

Додаток. Правові акти про свободу віросповідання в Україні....................... 76

Рекомендована література .................................................................................. 82

 ВСТУП

Важливе місце в підготовці висококваліфікованих фахівців у вищих

навчальних закладах належить гуманітарним дисциплінам. Серед них курс
“Релігієзнавство”, що тісно пов’язаний з курсами “ Філософія”, “Історія
української культури”, “Етика та естетика”, “Соціологія”. Оволодіння основами
релігієзнавства допоможе студенту стати фахівцем, який вміє мислити і діяти
самостійно. Саме життя спонукає до осмислення людиною свого ставлення до
дійсності, її світоглядної орієнтації, усвідомлення нею свого місця і ролі в
суспільстві. Щодо складних проблем життя, формування адекватних
світоглядних орієнтирів і цінностей особлива роль належить релігієзнавству.
Засвоючи дисципліну, студенти набудуть навичок ведення світоглядного
діалогу, краще навчаться розуміти і поважати переконання інших людей, що
допоможе їм позбутися, з одного боку, догматизму й авторитаризму, з іншого
— релятивізму і нігілізму. У свою чергу, це сприятиме становленню духовного
клімату взаєморозуміння, нормалізації міжконфесійних відносин і гармонізації
людських стосунків.
Для надання допомоги студентам в опрацюванні навчального матеріалу
підготовлено цей опорний конспект лекцій. Він містить опорні конспекти 4-х
лекцій, передбачених навчальними планами підготовки бакалаврів у
Харківському інституті банківської справи УБС НБУ. Опорний конспект лекцій
носить системний характер і охоплює всі теми навчальної програми з курсу
«Релігієзнавство». Наявність таблиць і схем, полегшує розуміння матеріалу,
сприяє його засвоєнню. У той же час, кількість лекцій, а також обсяг текстового
матеріалу кожної з тем не дає можливості в повному обсязі розкрити та
висвітлити увесь програмний матеріал. Тому необхідно звертатися ще до
рекомендованої літератури, перелік якої подається. При опрацюванні матеріалу
лекцій студент може зустрітися з незрозумілими для нього поняттями. Деякі з
них розтлумачено в Словнику, який додається до посібника. В тому разі, коли
якесь із понять буде в ньому відсутнє, то зверніться до релігієзнавчих чи
філософських словників або ж до енциклопедій.
Викладач прагнув не давати якихось оцінок релігійним процесам і явищам,
а об’єктивно висвітлювати їх природу, полишаючи оціночні судження за тими,
хто про них буде читати і, певно, що має якусь конфесійну зорієнтованість.
Студент має добре знати ті міжнародні та українські правові документи,
які регулюють статус релігійних спільнот в суспільстві, державно- церковні
відносини. Документи розміщено у додатку до опорного конспекту лекцій.
Опорний конспект лекцій дає студентам можливість використовувати його
під час самостійної роботи, що сприяє набуттю міцних знань, розвитку умінь
навчальної діяльності.
 ЛЕКЦІЯ 1

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

«РЕЛІГІЄЗНАВСТВО»

План вивчення:

1. Предмет, об’єкт, методи вивчення релігієзнавства.

2. Поняття релігії. Її структура та функції.
3. Класифікація релігій.
4. Походження релігії.

Література: [1, 2-5, 9, 11, 12, 14].

Терміни і релігієзнавство, світогляд , пантеїзм, деїзм, духовність, релігія,

поняття: релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації та
інститути, міф, анімізм, фетишизм, магія, церква, секта,
деномінація

s ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ І САМОАНАЛІЗУ ЗНАНЬ

1. Що вивчає релігієзнавство? В чому полягає мета та завдання сучасного

релігієзнавства? Наведіть докази в необхідності вивчення курсу.
2. У чому полягає відмінність релігієзнавства та богослов’я; релігієзнавства
та атеїзму?
3. Що вивчає філософія релігії? Чим відрізняється філософія релігії від
релігійної філософії?
4. Дайте характеристику структурних елементів релігії. У якому зв'язку
перебувають складові елементи релігійного комплексу.
5. Назвіть характеристики релігії, які засвідчують її історичну природу.
6. Покажіть характерні особливості релігійного світогляду. Яким чином
релігія відображає дійсність?
7. Поясніть особливості політеїстичних та монотеїстичних релігій. Наведіть
приклади.
8. Визначте комплекс причин виникнення релігії. Під впливом яких умов
виникла релігія? Які психічні особливості людини створюють
передумови для виникнення релігійної віри?
9. Наведіть приклади та поясніть численні забобони й побоювання сучасної
людини, які мають своє походження у первісних формах релігії
архаїчного періоду історії людства.
10. Визначте спільні риси первісних культів з точки зору певної
послідовності виникнення уявлень про одухотвореність сил природи, їх
можливостей впливу на людину.
11. Поняття Бога в релігії та науці: принципові розбіжності.
12. Які методи пізнання використовуються для дослідження предмета
релігієзнавства?
13. Охарактеризуйте зв’язок релігієзнавства з іншими соціально-
гуманітарними науками.
14. Які спільні риси і різниця між релігійною духовністю, моральними та
естетичними цінностями, філософським світоглядом?

1.1. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ, МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

Релігієзнавство — комплексна сфера людських знань про релігію.

Об'єктом релігієзнавства є стан людини,

Об’єкт
який виражає її єдність із
релігієзнавства
трансцендентним, свідчить про її
самовизначення в світі.

Предмет релігієзнавства значно ширший за його об'єкт.

Предметом релігієзнавства є своєрідність

Предмет вияву релігійного феномена; механізм його
релігієзнавства дії на індивідуальному та суспільному
рівнях буття; особливості його
функціонування в історії суспільства; точки
дотику й шляхи взаємодії з іншими
сферами культури - мораллю, мистецтвом,
наукою тощо.
Релігієзнавство — система знань про релігію, її історію, зміст,
структуру і функції у житті людей.

Релігієзнавство вивчає сутність релігії, форми прояву релігійності,

причини походження, закономірностей розвитку і функціонування релігії,
місце та роль її в суспільстві

Релігієзнавство – порівняно молода і водночас одна з

найдавніших галузей гуманітарного знання. Молода тому, що його
складові почали складатися в систему знання лише у ХVІІІ-ХІХ
століттях, давня, бо ж окремі знання про релігію (переважно у
богословській формі) виникають уже в стародавніх країнах. В
тоталітарну добу релігієзнавству взагалі було відмовлено в праві на
самостійне існування. Воно включалося в контекст т. зв. наукового
атеїзму і було зорієнтоване на філософське, історичне та
природничонаукове заперечення релігії. Лише в демократичній
Україні виникла можливість конституювання єдиної академічної
науки про релігію.

УНІВЕРСАЛЬНІ МЕТОДИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

метод історизму. Явище метод об'єктивізму. Явище

досліджується, по-перше, у тих умовах,
в яких воно існує, по-друге,
ураховується не тільки наявний стан
досліджуваного явища, а й процес його
виникнення, попереднього розвитку і
тенденції функціонування загалом.
відтворюється у його
внутрішній суті, незалежно і
від побутових уявлень про
нього, і від теоретико-
методологічних уподобань
самого дослідника.
 ¾ Сучасному релігієзнавству притаманний світоглядний плюралізм,
чого не має теологія. Дослідження релігійних феноменів ведеться
ним з точки зору різних світоглядних установок за відсутності
будь-якої упередженості щодо релігії.

¾ Академічне релігієзнавство є відкритим. Воно виходить за межі

традиційних релігійних комплексів, аналізує прояви неорелігій,
з’ясовує їх сутність.

¾ Вивчення релігійних явищ сучасним релігієзнавством характеризує

системність, бо ж релігія – складний духовно-практичний
феномен, кожний з елементів його внутрішньої і зовнішньої
структури не має залишатися поза увагою науковців.

Полідисциплінарність релігієзнавства

Філософія Соціологія Психологія Історія

релігії релігії релігії релігії

Політологія Футурологія Релігійна Релігійна

релігії релігії культурологія антропологія
 це розділ академічного релігієзнавства, в
якому дається раціональне осмислення
Філософія релігії природи, сутності й сенсу релігійного
феномена. Вона має свої дисциплінарні
складники – метафізику, епістемологію та
праксеологію релігії.

є складовою частиною релігієзнавства і

водночас специфічною галуззю
соціологічного знання. Її предметне поле, як
Соціологія релігії це визначає М.Бабій, охоплює сукупність
проблем, базовими серед яких є релігія,
суспільство, людина в їх взаємозв’язку і
взаємозумовленості.

як релігієзнавча дисципліна об’єктом свого

дослідження має емоційний вимір релігії. На
відміну від філософії релігії,
Психологія релігії раціоналізованої за змістом форми осягнення
феномену релігії та його проявів, сферою
зацікавленості психології релігії, предметами
її комплексного вивчення постають релігійні
почуття, переживання; релігійний досвід,
настрої, вольові мотиви, установки тощо.

це є специфічна галузь знання, розділ

Історія релігії релігієзнавства, що вивчає походження і
розвиток релігії у її власних відношеннях і в
загальних соціально-історичних та
соціально-культурних зв’язках.
 1.2. ПОНЯТТЯ РЕЛІГІЇ. ЇЇ СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ

Багатоманіття типів, форм і функцій релігії, як історичних, так і

сучасних, робить практично неможливим коротке і однозначне її
визначення. В сучасному релігієзнавстві їх нараховують більше
трьохсот. У своїх спробах визначитися в природі релігії дослідники
частіше всього звертаються до латинського слова religare
(пов’язувати, зв’язувати).

Релігія – це віра в реальне існування надприродного (БОГ, АБСОЛЮТ) і

система опосередкованих звязків з ним (культ, богослужіння,
церковна організація)

Абсолют є надприроднім, надреальним, потойбічним (трансцендентним)

Структура релігії

Релігійний Релігійна
Релігійна
культ організація
свідомість

¾ Релігійна свідомість – внутрішній, провідний елемент релігійного

комплексу: Віра в існування надприродного. Віровчення –
розгорнуте обгрунтування віри (релігійні ідеї, уявлення, концепції,
теорії, догмати, зміст священних книг)
 ¾ Релігійний культ – зовнішня сторона релігії: реалізація віри у діях
соціальних груп та окремих індивідів (обряди, молитви,
богослужіння, релігійні свята тощо)

¾ Релігійна організація - стійка форма упорядкування колективних

дій людей. Система взаємодії між священнослужителями та
віруючими

СВЯЩЕННІ ТЕКСТИ РЕЛІГІЙ СВІТУ

Релігії Священні тексти

Іудаїзм Танах (Старий Заповіт за християнським каноном)
Зороастризм Авеста
Веди (складаються з 4-х Вед та коментарів до них, основні з
Індуїзм
яких — Брахмани)
Дао цзен — зібрання філософських, алхімічних,
Даосизм
астрологічнх трактатів (1,5 тис. творів у 5,5 тис. томів)
Синтоїзм Кодзики
Буддизм Типітака (Трипітака)
Християнство Біблія (Старий і Новий Заповіт)
Іслам Коран

Функції релігії - способи, рівень, напрями впливу релігії

на соціум, його структурні елементи, особистість.

Вона є своєрідною реакцією на різноманітні

переживання людини, забезпечуючи процес
розв'язання в трансцендентному вимірі життєво
Компенсаційна важливих суперечностей і проблем людського
функція буття. Релігія психологічно компенсує
обмеженість, безсилля, залежність людей від
об'єктивних умов існування, наповнює змістом
сенс їхнього життя, впливає на ціннісні орієнтації,
систему ідеалів, цілеспрямування.
 Її особливість полягає у виробленні своєрідної
сукупності поглядів, оцінювань, норм,
Світоглядна установок, які визначають розуміння людиною
функція світу, орієнтують і регулюють її поведінку.

Ця функція виявляється в регулюванні

соціальних відносин, вчинків віруючих через
систему заборон, табу, санкції, стосуючись не
Регулятивна лише їх поведінки в суспільстві, а й у сім'ї,
функція інтимній сфері. З цієї точки зору релігія є
ціннісно-орієнтаційною і нормативною
системою. Водночас кожна релігія має свою
систему цінностей, які ґрунтуються на
особливостях її віровчення.

Вона спрямована на забезпечення спілкування

віруючих з Богом (молитва, інші культові дії) і
між собою (під час богослужіння тощо).
Релігійна комунікація охоплює різні процеси
Комунікативна взаємодії: спілкування, соціалізацію,
функція передавання релігійного досвіду, розвиток
зв'язків між окремими віруючими, між
віруючими і релігійною громадою,
духовенством, між релігійними організаціями
різного віросповідання. Вона передбачає
передавання, обмін інформацією, її засвоєння,
оцінювання, що сприяє інтеграції (об'єднанню)
чи дезінтеграції (роз'єднанню) релігійних груп.

Різною мірою інтегративна функція виявляє

себе на рівні суспільства, конфесій, а також
Інтегративна
окремих релігійних громад. Найпомітнішою
функція
вона є, коли система релігійних цінностей
відповідає фундаментальним потребам
суспільства.

1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЛІГІЙ

Оскільки протягом людської історії існували тисячі

релігій, виникає потреба їх упорядкування — класифікації.
 Критерії класифікації

— кількість вірних та їх питома вага в загальній чисельності

населення (статистичний);
— ареал поширення (картографічний);
— форми поширення: існують дискретні релігії, тобто розкидані
по всьому світі (іудаїзм, кришнаїзм), і континуальні, тобто поширені
компактно по країнах і континентах (християнство, іслам);
— правовий статус (релігії, що підтримуються державою; релігії,
що не підтримуються державою; релігії, до яких держава ставиться
нейтрально);
— державний статус (релігії, що мають статус державних; релігії,
статус яких не закріплений державними документами; релігії
національних меншин);
— рівень організації (жорстко централізовані, нежорстко
централізовані, децентралізовані релігії).

Релігії також можуть бути:

— політеїстичними (великий пантеон богів) і монотеїстичними
(єдинобожжя);
— урбаністичними (міськими) і рустикальними (сільськими).

Найпоширеніша і загальновизнана схема, що охоплює розвиток

релігій з найдавніших часів до сьогодення, побудована на
географічному й етнографічному принципах:

І) ранні (родоплемінні, первісні) форми релігії (фетишизм,

тотемізм, анімізм, магія, шаманізм тощо);
2) етнічні регіональні (національно-державні) релігії, поширені у
межах певної
держави або у певних народів (іудаїзм, індуїзм, зороастризм тощо);
3) світові релігії (буддизм, християнство, іслам);
4) нові релігійні рухи (нетрадиційні релігії).
 Існують два основні підходи до вивчення релігії: теологічний
(богословський) і світський (науково-філософський)

Теологічний (богословський) підхід у широкому Науково-

розумінні розглядає релігію «зсередини» -— як філософський підхід
зустріч і повсякчасне переживання людиною вивчає релігію
присутності Бога у власному житті і в «ззовні» — як
навколишньому світі. Це відчуття, вважають складову частину
прихильники богословського (теологічного) людської культури в
підходу, дається людині через безпосереднє її зв'язках і взаємодії з
«бачення» Бога, сповнене тієї ж внутрішньої іншими
достовірності, що й відчуття її власного «Я». компонентами
Цей підхід у християнстві репрезентований культури. Цей підхід
теологією (вчення про Бога у католицькій і репрезентований
протестантській традиції) і богослов'ям (вчення світським,
про прославлення Бога у православній традиції, академічним
оскільки можливість пізнання Бога тут релігієзнавством.
відкидається).

Найсуттєвіші відмінності теологічного і науково-філософського

підходів до вивчення релігії:

¾ сферою уваги філософії та науки є природний світ і людство, а сферою

уваги теології та богослов'я — переважним чином божественне
надприродне одкровення, в якому теологи й богослови сподіваються
відшукати основоположні істини, необхідні для спасіння людської душі;
¾ свій предмет філософія та наука вивчають, дотримуючись правил
емпіричної (дослідної) чи логічної перевірки на істинність, тоді як теологія
та богослов'я змушені, по-перше, визнавати багато положень, просто беручи
їх на віру або покладаючись на авторитет священних текстів та спадщини
«отців Церкви», по-друге, постійно апелювати до Бога як визначальної
надприродної причини всіх явищ;
¾ наукове релігієзнавство намагається виключити особисту реакцію вченого
на досліджуваний об'єкт. У теології (богослов'ї) ж навпаки — вчений не
тільки не відсторонений від об'єкта, що ним вивчається, а безпосередньо
прилучений до нього своєю вірою;
¾ наукове знання про релігію саме по собі не є ані релігійним, ані
антирелігійним, а є нейтральним, відстороненим. Воно однаково ставиться
до різних релігій, намагаючись зрозуміти їхню загальну природу. На
відміну від цього, теологія (богослов'я) завжди є конфесійною, концентрує
свою увагу на одній конкретній вірі, всі інші вивчаючи з позиції саме цієї
віри.
 1.4. ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

Теоретики різних шкіл прагнули з’ясувати процес виникнення

релігійних уявлень на основі здобутків певної сфери наукового знання,
використання до аналізу релігійного феномену порівняльного,
історичного, лінгвістичного та інших методів пізнання.
Розглянемо ті концепції появи і становлення релігії як духовного
явища, які склалися в другій половині ХІХ і в ХХ століттях.

Представники міфологічної школи (брати Грімм, М.Мюллер,

О.Афанасьєв, О.Потебня та ін.) виводили релігійні вірування із
прагнення людини з’ясувати природу небесних явищ, уособлення і
обоготворення їх.

Анімістична школа (Е.Тейлор, Г.Спенсер та ін.) появу релігії виводить

із прагнення людини розкрити особливість таких своїх станів як сон,
непритомність, галюцинація і, нарешті, смерть. На основі цього виникає
віра в душу-двійника.

Прамонотеїстична теорія (Е.Ленг, В.Шмідт та ін.) обстоювали

давність віри в Бога-Творця і вторинний щодо неї характер
політеїстичних уявлень, які з’явилися пізніше з метою якогось
пояснення природних стихій, загадок довкілля. Ідея первинності
єдинобожжя фактично знімає питання про еволюцію релігійного
феномена, обмежує його виключно іманентними зв’язками й не має
історико-культурного вираження.
Послідовники преанімістичної концепції (Дж.Фрезер, Р.Маретт,
В.Богораз та ін.) вихідним етапом становлення релігійної віри
вважали віру в магічну силу самої людини, всезагальну
одухотвореність природи.

Соціологічне вчення про релігію (Е.Дюркгейм, Л.Леві-Брюлль)

виходило із поняття колективних уявлень, з’ясовувало релігію
законами “дологічного мислення”, зокрема законом співпричетності.
Прагматичний напрямок (Д.Дьюї, У.Джемс) виводив релігію із
зручності саме такого пояснення світу, корисності його.
Феноменологізм як концепція (М.Еліаде, Ван дер Леєр та ін.)
виступає за дослідження ахронної сутності “релігії в собі”, утверджує
думку про позаісторичний характер релігії, оскільки їй притаманна
“сокровенна сутність”.

Прихильники марксистської концепції релігії розглядають її як

наслідок теоретичного осмислення боротьби людини за панування над
природними і суспільними силами, боротьби трудящих проти
економічного і духовного гніту.
 ЛЕКЦІЯ 2.

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

План вивчення:

1. Ранні національні релігії.

2. Пізні національні релігії.

Література: [1-6, 8, 9, 11, 12, 14].

Терміни і синкретичне мислення, ритуал, магія; землеробський культ,

поняття: шаманізм; жертвоприношення, Бог, політеїзм, жрецтво, ведизм,
антропоморфізм. монотеїзм, реінкарнація, карма, брахманізм,
індуїзм, синтоїзм, зороастризм, конфуціанство, іудаїзм, рабин,
синагога.

s ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ І САМОАНАЛІЗУ ЗНАНЬ

1. Які релігії сучасне релігієзнавство визначає як національні?
2. Чим відрізняються родоплемінні та національні релігії?
3. Що характерне для національної релігії?
4. Які пізнавальні джерела допомагають з'ясовувати зміст та соціальні
функції давньогрецької релігії? Наведіть приклади.
5. Чим була зумовлена віра в Землю як верховне божество у давньогрецькій
релігії догомерівського періоду?
6. Який культ давньогрецького періоду в розвитку релігії став прототипом
культу святих у християнстві?
7. Центральною фігурою якого культу є напівбог Геракл? Які зміни
відбулися у давньогрецькій релігії післягомерівського періоду?
8. Як ви розумієте ієрократію як суспільне явище Стародавнього Риму?
9. Чому у Стародавньому Римі вважалося, що поповнення пантеону новими
богами підсилює могутність римлян?
10. Вірування римлян характеризувалися тим, що релігія не викликала в них
священного трепету, екстазу. Поясніть чому.
11. Як еволюціонували релігійні уявлення слов'ян-праукраїнців?
12. У чому полягала основна особливість землеробської дохристиянської
релігії?
13. Якими були споруди-святині у культі міських богів пра-слов'ян? Яким
було їх функціональне призначення?
14. Жителі яких країн у наш час сповідують індуїзм?
15. Які племена і коли започаткували в Індії ведичну релігію?
16. Чому, на вашу думку, боги ранньої ведичної культури були
антропоморфними?
17. Доведіть, що виникнення каст пов'язане зі становленням класового
суспільства.
18. Який принцип було покладено у побудову кастової системи?
19. В якій релігії і коли виникло вчення про карму?
20. На вашу думку, чому саме вченню про карму в усіх індійських релігіях
надається пріоритетне значення?
21. Які іпостасі має космічний бог Тримурті? На вашу думку, чому саме ці
боги утворили єдине "космічне ціле"?
22. Що є ідеалом у філософському вченні Конфуція? На вашу думку,
наскільки цей ідеал є актуальним для сьогодення?
23. Що зумовило трансформацію конфуціанського філософського вчення у
релігію?
24. Поясніть, чому конфуціанство є жорстко консервативною системою.
25. Чи всі правила культу батьків, сім'ї, розроблені Конфуцієм, ви
приймаєте? Поясніть свою позицію.
26. Чи справедливе, на вашу думку, твердження, що внаслідок обов'язкового
виконання численних конфуціанських релігійних ритуалів людина
перетворюється на бездушний автомат?
27. На конкретних прикладах доведіть, що конфуціанство — це більше, ніж
просто релігія.
28. Жителі яких країн у наш час сповідують іудаїзм?
29. Доведіть, що монотеїзм — відображення деспотичного абсолютизму як
соціального явища.
30. Поясніть, чому ранній іудаїзм був політеїстичний.
31. Чому, за догматикою іудаїзму, євреї користуються особливим
покровительством Бога як "обраний народ"?
32. На вашу думку, які з десяти заповідей Бога єврейському народу актуальні
для сьогодення?
33. Доведіть, що історія релігії — це послідовний і спадкоємний
еволюційний процес.

Національні релігії – релігійні вірування та культові дії, притаманні

конкретному народові.
Історія цих релігій тісно пов’язана з історією відповідних етносів, а
звідси й назви цих релігій – національні.
 2.1. РАННІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Ранні національні (народні) релігії – релігійні вірування, витворені в лоні

ранніх етносів, які засвідчили перехід від родоплемінного до громадянського
суспільства, об’єктом поклоніння яких були боги.

До них зараховують релігії, що природно сформувалися в лоні ранніх

цивілізацій, етносів у процесі розвитку їх уявлень про природний і
надприродний світи і сили, що ними управляють. Ранні національні релігії ще
не фіксували своїх родоначальників, здебільшого вони не мають письмових
джерел, аргументів і втілені в міфі. Міфологічність – їх основна риса.

Ранні національні релігії

¾ давньоєгипетська
¾ давньоіндійська
¾ давньоєврейська
¾ давньогрецька
¾ давньоперська
¾ давньоримська
¾ давньоіранська
¾ давньослов’янська та ін.

Головні риси ранніх національних релігій

¾ Усунення від офіційного культу низів суспільства.

¾ Порівняно мало живучість.
¾ Суворий політеїзм.
¾ Зародження вчення про посмертну віддяку
(наявність причинного зв’язку між поведінкою
людини в земному житті та її долею у загробному).
¾ Обов’язковість жертвопринесень.
Релігія Стародавнього Єгипту в своїй основі виникла у III
тисячолітті до н.е. і проіснувала до середини І тисячоліття
н.е.

¾ Пантеон Єгипту поділявся на місцевих богів, шанованих у

певній місцевості,і загальноєгипетських.
Загальноєгипетські боги: Ра — бог-сонце, верховний бог
держави, цар богів, покровитель фараонів; Амон — іще
один сонячний бог, що з часом злився з богом Ра; Ізіда —
цариця богів, велика богиня-мати, божество родючості й
землеробства; Озіріс — бог позаземного світу, безсмертя;
Анубіс — бог мертвих, хранитель гробниць.
¾ Крім поклоніння богам, у Єгипті був розвинений культ
тварин. Найшанованіші тварини: бик Апіс; богиня-кішка
Вубастіс; крокодил; сокіл або яструб; змія (зображення змії
використовувалося на головному уборі правителя Єгипту
для захисту від ворогів). Тому, хто скоював замах на
священних тварин, загрожувала смертна кара.
¾ Обожнювався також правитель — фараон. Єгиптяни вірили,
що фараон — нащадок династії богів, які спрадавна
правили небом і землею, земне втілення бога Гора.
¾ Віронавчальні підвалини староєгипетської релігії містяться
у міфах. Особливий вид релігійно-магічної літератури
становлять тексти, присвячені заупокійному культові
(умовна назва — «Книга мертвих»).
¾ Найбільші культові центри Стародавнього Єгипту —
Геліополь, Мемфіс і Фіви, де були споруджені
монументальні храмові комплекси Карнак і Луксор (в
головній залі Карнаку міг би вільно розміститися Собор
Паризької Богоматері).
¾ Найважливішим елементом староєгипетської релігії був
поховальний і заупокійний культ. Метою заупокійного
культу було забезпечити продовження гідного життя
людини і після її смерті. Цей культ включав: збереження
тілесної оболонки померлого (муміфікація тіла);
будівництво гробниці, у якій нібито перебувала Ка —
двійник людини (у віруваннях фігурувала ще Ба — уявна
істота, що являла собою душу людини чи божества);
складання регулярних жертв (іноді у вигляді простих
написів зі спеціальною магічною формулою).
¾ Згідно з єгипетськими уявленнями, фараони після смерті
вирушали у східну частину неба, де перебували разом із
богами. Прості смертні мали ще пройти суд Озіріса.
 Олімпійська релігія в основі своїй склалась у
стародавніх греків у VI—V ст. до н. е. Багато чого із цієї
релігії запозичили римляни, починаючи з III ст. до н. е.

¾ Місцем перебування більшості богів пантеону вважалася

гора Олімп. На чолі олімпійських богів стояв Зевс (рим.
Юпітер), батько богів і людей, який, утім, творцем світу не
був. Його братами були Лід (Плутон), правитель підземного
царства, і Посейдон (Нептун), повелитель водної стихії.
Інші відомі боги: Афіна (Мінерва) — богиня мудрості; Арес
(Марс) — бог війни; Афродіта (Венера) — богиня кохання
й краси; Аполлон — бог мистецтва, скотарства, стрільби з
лука; Діоніс (Вакх) — бог виноробства; Деметра (Церера)
— богиня земної плодючості тощо.
¾ Священні тексти олімпійської релігії відсутні, проте
існували цикли міфів, присвячені олімпійським богам.
¾ Специфічною рисою олімпійської релігії була теофанія —
вірування в те, що боги періодично являються у світі
людей. Про ці явлення оповідали численні міфи. Для
богоявлення достатньо було простої примхи — наприклад,
закоханості бога у земну жінку.
¾ Елементи давньогрецького олімпійського культу:
- співи (переважно хорове виконання гімнів на честь богів);
- театралізована хода й вистави (розігрувалися міфологічні
сцени з життя богів);
- жертвоприношення (криваві й безкровні). Часто складали
масові жертви — гекатомби (до 450 биків).
¾ Свята, що вважалися невіддільною частиною релігії, часто
набували форми ігор на честь якогось бога або героя.
Найвідомішими серед загальногрецьких змагань були
Олімпійські ігри, що проводилися раз на чотири роки. Саме
за олімпіадами стародавні греки вели своє літочислення.
¾ Центрами вшанування богів були кам'яні храми із
фігурними зображеннями цих богів усередині храму. Ці
зображення могли бути кам'яними, дерев'яними,
глиняними, мармуровими тощо. Вони прикрашалися
золотом і слоновою кісткою.
 Релігія Стародавнього Риму

¾ Римська релігійна міфологія від свого початку творила

«римський міф» — легенду про чудесне заснування міста
Рима та його велике всесвітнє призначення.
¾ Римляни поділяли своїх богів на небесних, земних та
підземних. Найбільше значення вони надавали Капітолійській
тріаді, яку становили разом Юпітер, Юнона, Мінерва.
Прикметною особливістю їхнього пантеону було обожнення
загальних понять. Приміром, Вікторія уособлювала перемогу,
Лібертас — свободу, Конкордія — суспільну злагоду.
¾ Культова практика стародавніх римлян чітко поділялась на
домашню (родинну) й публічну.
¾ У колі родини найдужче шанували власних померлих предків,
зображення яких у вигляді масок зберігались у домі. Особливі
обряди виконувались при укладенні шлюбу, народженні
дитини, досягненні повноліття тощо. Виконання жрецьких
обов'язків тут покладалось на голову родини.
¾ Публічний культ включав у себе молитви, урочисті присяги під
час укладання угод, масові процесії під звуки сурм і флейт,
публічні жертвоскладання тощо.
¾ Центром суспільного і державного культу в Стародавньому
Римі вважався храм на честь «Юпітера Найкращого і
Найвеличнішого», що на Капітолійському пагорбі. Жерці
були об'єднані у колегії (товариства). Верховні жрецькі
колегії звалися понтифікатами.
¾ Прикметна особливість і домашнього, і публічного культу —
дивінації (спроби в певних ознаках прочитати волю богів). За
приклад можуть служити авспіції (ворожіння з пташиного
лету), гаруспіції (ворожіння з нутрощів жертовних тварин).
Брахманізм — релігія стародавньої Індії, що розвинулася з
ведизму та домінувала в період приблизно з 500 року до н. е.
до 200 року н. е. Назва релігії походить як від домінуючої
позиції варни священиків — брахманів, так і від значення
Брахми в якості верховної сили.

¾ Пантеон брахманістських богів очолює тріада богів -

трімурті. На чолі їх - Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним -
добротворний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. Ці
боги мають багато різних імен, пов'язаних з їх властивостями
і атрибутами або з їхніми подвигами. Вони антропоморфні,
мають жінок, дітей, родичів. Наприклад, жінка Шиви -
богиня Калі (Дурга), це племінна богиня-матір, вона
уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти
Шиви - бог Ганеша, людина з головою слона, це бог мудрості
і добробуту, успіху і розвитку; бог Сканда - бог війни,
захисник від ворогів і злих духів.
¾ Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого
розвитку: уся природа одухотворена, всюди існують духи і
душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не
вмирає, а перевтілюється в іншу людину чи тварину, навіть у
предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою.
Перевтілення людських душ відбувається як наслідок
оцінювання людського життя, це нагорода чи відплата за
добро чи зло в житті - карма. Для кожної людини є своя
карма, це означає неминучість, збіг невідворотних причин.
Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни,
бо Брахма встановив для них дхарми - норми, закони життя.
Виконання чи нехтування дхарми і є проявом карми.
¾ У брахманізмі одержує застосування традиційна релігійна
ідея потойбічної відплати. Після смерті людини бог Яма
старанно оцінює життя людини. Якщо людина вела праведне
життя, душа її переселяється в тіло більш "благородної"
людини, а якщо грішила - в тіло "нижчої", а то й тварини чи
комахи. За найбільш праведне життя людина може досягти
мокші, тобто спасіння, або "звільнення". Досягнення цього
"звільнення" іменується нірваною. Досягнути нірвани, вчили
ранні буддисти, можуть лише монахи, хоч прагнути до неї
повинен кожен віруючий.
 2.2. ПІЗНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Пізні національні (етнодержавні) релігії. Сформувалися вони на основі

ранніх національних релігій у процесі становлення національних держав,
засвідчивши якісно новий етап розвитку суспільства.

Пізні національні (етнодержавні) релігії – етнорелігійні комплекси, які

сформувалися в лоні певного народу, діють у межах конкретної держави,
тобто серед державних народів.

Пізні національні релігії

¾ індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія);

¾ конфуціанство, даосизм (Китай);
¾ синтоїзм (Японія);
¾ іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу);
¾ зороастризм (Іран) та інші.

Головні риси пізніх національних релігій

¾ Широкі масштаби впливу.

¾ Довга живучість.
¾ Єдність політеїзму й монотеїзму.
¾ Спрощення жертвопринесень.
¾ Розвиненість учення про загробні відплати.
 Індуїзм
Релігію сповідує переважна більшість (понад 80%)
населення сучасної Індії. Загальна чисельність прихильників
індуїзму наближається до 1 млрд. Своїм корінням індуїзм
сягає у II—І тисячоліття до н. е. Основні священні тексти —
це чотири Веди, з яких головною є Ріґведа (Веда Гімнів).

Головна особливість індуїзму — тісний зв'язок із

традиційною структурою індійського суспільства, його поділом
на прошарки, звані варнами і кастами.
Пантеон індуїзму включає безліч богів. На найвищому щаблі
пантеону перебуває Трімурті— індуська трійця: Брахма, Вішну і
Шива.
Віровчення індуїзму може бути зведене до постулату про
циклічний устрій буття і вчення про переселення душ. Світ увесь
час функціонує за циклом: від «золотого віку» до «залізного» —
сучасного стану загального занепаду і кризи. Епохи звуться
ютами.
Душа людини перебуває у сансарі — нескінченному колі
тілесних перероджень. Порядок перероджень визначається
непорушним для всіх живих істот, у тому числі богів, законом
етичної віддяки — кармою. Згідно із законом карми, подальші
перевтілення людини залежать від суми добрих і поганих діянь,
вчинених як у нинішньому втіленні, так і в попередніх.
Завдання людини — жити узгоджуючись зі своєю дхармою
(обов'язком, призначенням) і робити все, щоб вийти з кола
перероджень. З релігійного боку для цього потрібно:
• регулярно здійснювати безкровні домашні жертвоскладання
(пудж);
• виконувати обряди життєвого циклу і вшанування предків;
• відвідувати храми, здійснювати прощу, давати обітниці й
додержувати їх.
Серед жрецтва великим авторитетом користуються гуру, які
виступають у ролі духовних
радників певної (зазвичай дуже заможної) сім'ї або групи сімей.
Найулюбленіше індуїстське свято — Голі— присвячується
божеству любові Камі (в багатьох районах Індії — богові Кришні).
Зараз від його прадавніх ритуалів зберігся тільки звичай посипа-
ти один одного червоним порошком і поливати підфарбованою
водою.
 Конфуціанство
Китайське релігійне і соціально-політичне вчення про
принципи справедливого і гармонійного управління
державою та відносини між людьми. Засновником
конфуціанства став Конфуцій (551-479 рр. до н.е.).
Основний священний текст конфуціанства — «Лунь-
юй», тобто «Бесіди та висловлювання» Конфуція, які записали
його учні (VI-V ст. до н.е.).

¾ У конфуціанстві немає окремо створеного пантеону. Вагоме

значення надається вшануванню Неба як символу
божественного верховного порядку у Всесвіті. Центром
Всесвіту вважався Китай (Піднебесна). Небо, згідно з
традиційними китайськими уявленнями, дає китайському
імператорові верховний дозвіл на управління країною. Самого
Конфуція після його смерті не перетворили на бога, але в очах
простих китайців він і так вищий над усіма богами та героями.
¾ З VI ст. на території Китаю стали будувати храми на честь
Конфуція, їх число сягало 1500. Двічі на місяць у них
проводилися звичайні церемонії із запалюванням свічок і
куріннями ароматів, а двічі на рік — навесні й восени —
особливо урочисті обряди з кривавими жертвоскладаннями.
Нині статуетки Конфуція та ієрогліфічні таблички з його ім'ям
можна зустріти у невеликих каплицях або храмах різних
китайських божеств.
¾ Етика конфуціанства включає у себе чотири чесноти: жень
(шанобливість, людинолюбство), сі (обов'язок), лі (ритуал,
етикет, культурна поведінка), (відданість, стійкість).
Відповідно до конфуціанської етики, найпершим моральним
завданням будь-якої людини є суворе дотримання соціальних
обов'язків, які накладаються на неї тим місцем у суспільстві,
яке вона посідає від народження. Правил лі (соціального
етикету), за деякими підрахунками, нараховується 300
основних і 3000 другорядних; ці правила мають жорстко
виконуватися. Важливе значення мають також культ
синівської шанобливості і культ предків.
 Даосизм
Національна релігія давнього і середньовічного Китаю.
Нарівні з конфуціанством і буддизмом, запозиченим з Індії,
він входить до так званої «тріади вчень», які являють собою
підвалини всієї духовної культури Китаю протягом більшої
частини його історії.
Засновником даосизму є мислитель Лао-цзи (VI—V ст. до
н.е.).

¾ Основний зміст віровчення даосизму може бути зведений до

вчення про безсмертя і шляхи його здобуття.
¾ Даоська практика набуття безсмертя включала в себе не
тільки релігійні обряди, а й різноманітні способи фізичного
та хімічного впливу на організм — від здорового способу
життя до спроб виготовити особливу «пігулку безсмертя».
¾ Існував і своєрідний «народний даосизм», зайнятий
складанням гороскопів, астрологічних карт, книг для
ворожіння, виготовленням талісманів і знахарством.
¾ Елементи релігійної організації в даосизмі з'явилися тільки у
II ст. н.е., коли Чжан Дао Лін на території сучасної провінції
Сичуань створив своєрідну теократичну державу з чіткою
структурою, принципами, підданством. Себе ж він назвав
тянь-ші (небесний наставник). До 1927 р. у різних місцях і з
різним офіційним статусом ця держава існувала у Китаї як
автономне політичне утворення. У VII—X ст. виник
інститут лаоського чернецтва.
¾ Даоський пантеон увібрав у себе всіх найпопулярніших у
народі давніх божеств, духів і т. д. Верховним божеством був
визнаний Юй Хуан Шанді, Нефритовий імператор,
повелитель неба і землі. Поруч із ним у пантеоні
розташувався сам Лао-цзи.
¾ До XX ст. даосизм розчинився у матеріальній і духовній
культурі Китаю (гомеопатичні препарати з лікарських
рослин, дихальна гімнастика цигун і комплекс вправ тайцзи-
цюань).
 Синтоїзм

Традиційна релігія японців, яка зараз співіснує в Японії з

буддизмом, конфуціанством та християнством. Син-то (букв. -
шлях богів) бере початок у VI-VIII ст. н. е.

¾ У центрі культу - Аматерасу, сонячна богиня, ім'я якої

означає "та, що освітлює небо", від неї починали свій родовід
японські імператори.

¾ Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ

предків (камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги і
вдячності, а й з побоювання, щоб вони не наробили лиха
нащадкам.

¾ Також існує культ "чистоти", що розуміється і як фізична, і

як духовна, з цим культом пов'язані обряди очищення.

¾ Співіснування синтоїзму передусім із буддизмом привели до

розділу функцій цих релігій в житті японського суспільства.
Домашні обряди, а також ті, що пов'язані зі шлюбом і
народженням дитини, - це сфера піклування синтоїзму, а
поховальний культ - буддизму.
 Іудаїзм
Релігійна система єврейського народу.
Іудаїзм виник на межі II—І тисячоліть до н.е. у Палестині.
Віровчення й основи культу іудаїзму викладені у Святому
Письмі. Самі євреї називають своє Святе Письмо Тонах; для
християн це Старий Заповіт у Біблії.
Між III і V ст. н.е. було створено Талмуд, побудований на
біблійному віровченні багатотомний релігійно-філософський,
моральний, побутовий, законодавчий і судовий кодекс.

Віровчення іудаїзму базується на вірі у Заповіт — угоду

між Богом та єврейським народом. Цей Заповіт містить два
основні положення:
1) Бог Ягве (Єгова) — не просто один із богів, а єдиний
Бог, творець і владар усього, що відбувається в природі,
суспільстві і долі кожної людини;
2) єврейський народ є богообраним народом — месією.
Він перебуватиме під особливим заступництвом Бога доти,
доки поклонятиметься Йому і свято дотримуватиметься Його
законів.
Основний зміст законів, дотримання яких вимагає
Заповіт, складає Декалог, або 10 заповідей. Ось ці заповіді:
1) вшановувати єдиного Бога;
2) не створювати собі кумира — об'єкт марного
поклоніння;
3) не згадувати імені Бога без необхідності;
4) шанувати день суботній;
5) поважати батьків;
6) не вбивати;
7) не чинити перелюбу;
8) не красти;
9) не лжесвідчити;
10) не бажати майна ближнього свого.
Особливе значення мають також правила вживання
«правильної» (кошерноі) їжі. Наприклад, і досьогодні євреям
не можна їсти деяких видів м'яса.
Серед релігійних обрядів найбільшого значення іудаїзм
надає обрізанню як наочному символові Заповіту.
 молитовний будинок, свого роду
громадський та релігійний центр
самостійної єврейської громади, де
рабини й інші знавці тлумачать людям
Синагога священні тексти, моляться (але не
складають жертв).

людина, яка очолює автономну

єврейську релігійну громаду. Його
призначення — розв'язувати всі
Рабин питання у житті громади, виходячи з
релігійних постанов, які він
зобов'язаний знати напам'ять.

Іудейське богослужіння складається з індивідуальної та

спільної молитви, читання Тори (П'ятикнижжя Мойсеєвого),
виконання особливих релігійних співів.
Окреме місце у святковому циклі євреїв посідає шабат —
субота, яка є не просто вихідним днем, а щотижневим святом.
Свято Великодня триває тиждень, знаменуючи початок
Виходу євреїв з Єгипту. Найяскравіша його подія — Седер,
ритуальна трапеза. Наступні сім діб потрібно вживати в їжу
мацу — прісні перепічки, спечені без дріжджів та солі.

Віровчення і культ іудаїзму стали джерелом для

християнства та ісламу.
 Серед представників різних
напрямів у іудаїзмі звертають на
себе увагу ортодокси — хасиди.
Сформувалася хасидська течія лише
Хасидизм у середині XVIII ст. серед євреїв
України (тоді частини Російської
імперії). Фундатор хасидизму Бешт
(1700—1760) проповідував, що
рабинська вченість і дотримання
численних ритуальних правил не
потрібні, що треба прагнути до
безпосереднього спілкування з
Богом, яке полягає у молитовній
розмові. Це дещо зближує
єврейський хасидизм із
християнським протестантизмом.

¾ Національні релігії сформувались у надрах родоплемінних та

еволюціонували в період становлення і розвитку класового суспільства,
відображаючи процес формування народностей, а згодом націй.
Послідовниками національних релігій є в основному представники
даного етносу, хоч особи інших етносів також можуть бути за визначених
умов прихильниками даної релігії.
¾ У своїй еволюції національні релігії проминули ряд етапів: від ранніх
національних релігій, що сформувалися за рабовласницького ладу, до
пізніх національних релігій, які склались у період існування народностей
та зародження націй. Ранні національні релігії мали обмежений вплив на
населення, позаяк до виконання культу не допускалися раби і частина
бідноти. Термін їх існування був досить коротким; із падінням
рабовласницьких суспільств вони перестали функціонувати, хоча їхні
цінності потім перейшли у пізні національні релігії. Раннім національним
релігіям властивий політеїзм.
¾ Пізні національні релігії формувалися в епоху переходу від
рабовласницького до феодального ладу, занепаду окремих національних
держав чи повного їх зникнення. На них відбивалися не тільки зміни
соціального характеру, а й виникнення нових народностей, на основі яких
згодом формувались окремі нації. За широкої асиміляції народностей
пізні національні релігії набували вагомішої мотивації. Їм властива
більша живучість, окремі з них існують у межах етносу і зараз. Окрім
політеїстичних релігій, виникали монотеїстичні національні релігії.
 ЛЕКЦІЯ 3.

СВІТОВІ РЕЛІГІЙНІ СИСТЕМИ

План вивчення:
3. Буддизм.
4. Християнство.
5. Іслам.

Література: [1-6, 8, 9, 11, 12, 14].

Терміни і буддизм, реінкарнація, карма, дхарма, нірвана, хінаяна, махаяна,

поняття: сангха, дацан; християнство, Біблія, Євангеліє, протестантизм,
католицизм, клерикалізм, Свята Трійця, апостол, апокриф; Аллах,
мусульманство, іслам, Коран, намаз, рамадан, хадж, закят, джихад.

s ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

1. Чи правомірне визначення буддизму, християнства та ісламу як трьох
світових релігій?
2. Знайдіть на сучасній політичній карті світу країни, в яких більшість
населення сповідує буддизм.
3. Чи справедливо стверджувати, що буддизм створив і розвинув не тільки
релігійні уявлення, культи, філософію, а й справжню цивілізацій ну
систему? Доведіть свою думку.
4. У чому полягає характерна особливість буддизму як релігійного вчення?
5. Що стало соціальною причиною виникнення буддизму? 6. Яка подія
започаткувала існування буддизму як релігії?
6. Якими чеснотами віруючі наділили Сіддхартху Вчителя і Сіддхартху-
бога?
7. У чому полягає принципова відмінність доктрини буддизму від доктрин
інших світових релігій?
8. На вашу думку, чому пізнання "чотирьох істин" нагадує принципи
лікування людини?
9. Що є кінцевою метою "восьмиступінчастого шляху" в буддизмі?
10. Чи відрізняється трактування карми у буддизмі від індуїстського її
трактування?
11. Який зміст закладено у категорію "карма"?
12. Проаналізуйте медитацію як негативне і як позитивне явище.
13. З позиції наукового розуміння сутності релігії доведіть, що буддизм — це
релігія.
14. Що собою являють основні гілки буддійської релігії? Назвіть та
охарактеризуйте їх.
15. У чому полягає концептуальна відмінність у буддійських напрямах
хінаяна і махаяна?
16. Чому в ламаїзмі буддизм досяг найбільш завершеного вигляду світової
релігії?
17. На вашу думку, чи справедливе твердження, що буддизм є глибоко
асоціальним за своєю суттю вченням?
18. На вашу думку, Ісус Христос — реальна історична постать чи міфічний
образ?
19. Які особистісні якості були характерні для Ісуса Христа?
20. До чого закликав людей Ісус у своїх проповідях?
21. Які об'єктивні процеси спричинили виникнення і поширення
християнства на початку І тисячоліття — нової ери історії людства?
22. Що було релігійним ґрунтом виникнення християнства?
23. Де і коли виникло християнство?
24. В яких географічних межах поширювалося християнство на різних
історичних етапах?
25. У чому виявляються основні організаційні та культові відмінності між
католиками і православними?
26. Що таке інквізиція як суспільно-політичне явище?
27. Яка мета діяльності лютеранської церкви в екуменічному русі?
28. Чи правильно стверджувати, що іслам — впливова релігія на сучасній
політичній арені світу? Доведіть свою думку.
29. Що стало причиною створення світовим товариством переліку
мусульманських терористичних організацій, які підлягають ліквідації
незалежно від місця їх розташування?
30. Чим кардинально відрізняється мечеть від християнського храму у
своєму облаштуванні?
31. Чи справедливе твердження, що в ісламі, на відміну від інших релігій,
монотеїзм доведений до повного завершення? Обґрунтуйте свою думку.
32. Які ритуальні дії стимулюють згуртованість мусульман? Наведіть
відповідні висловлювання Мухаммеда.
33. На вашу думку, що стало першопричиною виникнення та укорінення
джихаду як святого обов'язку мусульман? Яка його роль в історичному
розвитку ісламу як світової релігії?
34. На вашу думку, шаріат прискорює чи гальмує соціальні процеси в
сучасних мусульманських країнах?
35. Чи є принциповими розбіжності у сунітському і шиїтському напрямах
ісламу?
36. У чому полягає ідеологія сучасного панісламізму?
37. На вашу думку, чим пояснюється життєздатність ісламу?
38. У чому ви бачите подібність та відмінність ісламу щодо християнства?
39. Що ви знаєте про ісламський фундаменталізм? Які чинники, як на вашу
думку, сприяють його поширенню серед мусульман?
3.1. БУДДИЗМ

ВИНИКНЕННЯ БУДДИЗМУ

Буддизм виник у Стародавній Індії приблизно в VI-V ст. до нової

ери. Засновником буддизму вважають реальну історичну особу
Сідхартху Гаутаму, який згодом отримав прізвисько "Будда", що в
перекладі можна розтлумачити як "пробуджений", "просвітлений" і
т. п.
Сідхартха Гаутама (майбутній Будда) був принцем маленької
держави на північному сході Індії. За індійською традицією він жив
у 623- 543 роках до нової ери. До 30-ти років Будда жив у палаці
серед розкоші, був одружений і мав маленького сина. Батько
Сідхартхи Гаутами ретельно запобігав будь-яким його контактам з
реальною дійсністю навколишнього життя, і майбутній Будда довго
не здогадувався про наявність негативних сторін життя, про
існування в світі страждань.
Але одного разу, коли Гаутама виїхав із палацу, сталася раптова
подія, яка повністю перевернула його життя. Він зустрів: 1)
поховальну процесію; 2) людину, яка була безнадійно хвора; 3) дуже
старого і бідного чоловіка, який просив подаяння; 4) йога-аскета, що
свідомо умертвляв своє тіло, шукаючи істину. Ці чотири несподівані
зустрічі так вразили Будду, що він втратив спокій. Будда зрозумів,
що реальний світ наповнений стражданням. Після цього Будда
вирішує залишити свою родину і таємно виходить із палацу.
Протягом 7 років він мандрує по Індії у пошуках істини, але
даремно. Будда старанно навчається у різних релігійних і
філософських школах, але це його ніяк не задовольняє. Він йде далі,
і не має кінця його пошукам.
Одного разу, коли Будда був у відчаю від того, що не бачив для себе
реальних можливостей осягнути коли-небудь істину і вже втратив
надію на спасіння від страждання, він вирішив, що краще померти.
Будда сів під деревом і дав собі обіцянку, що не встане, доки істина
йому не відкриється. Легенда розповідає, що Будда просидів під цим
деревом у стані глибокого самозаглиблення 49 діб доки йому
нарешті не відкрилася очікувана істина. Відтоді він став Буддою.
 ВІРОВЧЕННЯ БУДДИЗМУ

Істину, що її було відкрито людям Буддою, подають у компактній

формі у вигляді 4-х коротких тез (ці буддійські тези ще називають
"чотири благородні істини Будди"). Їхній зміст такий:

Перша благородна істина:

Все є страждання. Буття і страждання є тотожними за своєю
сутністю. Не буває у світі існування без страждань.

Друга благородна істина:

Страждання має свою причину. Причина страждань - це людські
бажання. Всім нам відомо, що ніяке бажання людина не можна
остаточно задовольнити, бо одне бажання тягне за собою друге,
друге - третє, і так - нескінченно. Навіть смерть, за буддійськими
уявленнями, не звільняє від бажань, бо душа людини прагне
існувати знов і знов.

Третя благородна істина:

Причина страждань може бути усунена, а страждання
знешкоджено. Для цього людині необхідно остаточно позбавитись
усяких бажань, вирвати їх із корінням зі своєї душі.

Четверта благородна істина:

Існує практичний життєвий шлях, на якому згасають бажання і
людина назавжди звільняється від страждань. Відповідно до цього
шляху людина повинна жити так, щоб за допомогою спеціальних
духовних вправ тримати себе на рівній відстані як від насолоди,
так і від страждання, уникати їх обох. Після довгих років духовної
практики людина досягне бажаного стану спокою, необоротно
вийде із-під влади страждань. Такий стан спокою і свободи від
страждань буддисти називають “Нірвана”(у перекладі із
санскриту нірвана означає згасання).
 Практичний шлях відмови від бажань і пристрастей, тобто
звільнення від страждань, називається у буддизмі
"серединним шляхом" або "благородним
восьмиступінчастим шляхом спасіння".

Він включає такі складові.

1. Правильні погляди, тобто погляди, в основу яких покладено

"чотири благородні істини".

2. Правильну рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я

істини.

3. Правильну мову, тобто мову доброзичливу, щиру, правдиву.

4. Правильну поведінку, тобто поведінку без зла до інших

людей.

5. Правильний спосіб життя, тобто спосіб життя мирний,

чесний, без злих задумів.

6. Правильні зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

7. Правильну увагу, тобто запобігання, застереження, постійну

турботу про потреби інших людей.

8. Правильне зосередження, тобто концентрацію і споглядання

за допомогою медитативних методик для внутрішнього спокою і
перебування у злагоді з самим собою і з оточенням.
 Вчення про "восьмиступінчастий благородний шлях
спасіння" від страждань характеризує головну своєрідність
буддизму. У ньому йдеться не тільки про можливість
позбавлення страждань, а й указується шлях, ідучи яким кожна
людина власними силами, без допомоги Будди, здатна досягти
свободи і може сама перетворитися на Будду. Цим буддизм
суттєво відрізняється від інших відомих релігійних вчень, жодне
з яких не визнає за людиною можливості власними зусиллями
зробити себе богоподібною істотою.

У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою

різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової
практики. Це:
¾ хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-
східний буддизм;
¾ махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм
(далекосхідний буддизм);
¾ ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм);
¾ ламаїзм.

Головним у цьому напрямі є особисте

спасіння, що вважається досяжним
Хінаяна лише через відхід від світу, тобто
прийняття чернецтва.

Проголошує можливість спасіння не

тільки ченцеві, а й будь-якому
мирянинові, якщо той дотримується
Махаяна
обітниць духовної досконалості, читає
молитви, творить заклинання, отримує
допомогу з боку ченців і обдаровує їх,
надає милостиню бідним.
 У VI ст. буддизм у Китаї набув форми дзен-буддизму (від
санскр. — зосереджене споглядання, медитація). Від
традиційного буддизму махаяни дзен-буддизм відрізняється
тяжінням до ірраціоналізму та містики, вірою в можливість
безпосереднього контакту з всеосяжною істинною мудрістю
Будди, відмовою від писемності як засобу передачі вчення
Будди, переконаністю у здатності осягнення його зверненням
до внутрішнього світу людини. Важливе значення дзен надає
практиці самодисципліни та психічному тренуванню.

Буддійська секта дзен (чань) набула популярності серед молоді

західноєвропейських країн, а також США.

Практикує шлях йоги під керівництвом

Ваджраяна духовного наставника – гуру. Кожний
гуру має свою методику використання
системи йоги для очищення думок.

Визнає всі основні догмати

буддизму, але особливу роль відводить
ламам. Вважається, що без їхньої
допомоги віруючі не зможуть не тільки
Ламаїзм
спастися, потрапити до Раю й
досягнути нірвани, а й навіть
пристойно жити під час наступного
переродження.
 3.2. ХРИСТИЯНСТВО

Християнство — найбільш поширена і розвинена світова монотеїстична

релігія з вірою в Бога-Трійцю і позбавлення своїх послідовників нелюдських умов
життя божественним Спасителем — Месією.

Основу християнства становить учення про міфічну Боголюдину Ісуса

Христа, який, щоб звільнити людей від первородного гріха, прийняв смерть
через розп'яття на хресті, але воскрес, вознісся на небо і обіцяв повернутись на
землю вдруге" У Судний день, для того, щоб судити живих і мертвих; за
результатами Божого суду одних направити до Раю, а інших — у пекло; Рай
гарантовано тим, хто за земного життя мужньо і покірливо переносив усі його
негаразди і нестатки.

ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА

Християнство виникло як релігія пригноблених і скривджених

людей, але часом було пристосоване до потреб і інтересів правлячих
соціальних груп населення. Початок його формування належить до І
ст. н. е. Основоположником прийнято вважати Ісуса Христа (від
давньоєвр. — Єшуа або Ієгошуа Машіах), тобто "помазаника".
Помазаниками в іудаїзмі і християнстві називають пророків,
первосвящеників, монархів, які через обряд помазання єлеєм
отримують нібито свою владу від самого Бога. Ісус Христос, навіть за
легендою, ніколи не царював, але всі християни вірять у те, що він
цар, оскільки Син Божий і помазаний на царство Богом.
За вірою християн, Ісус народився у Віфлеємі (Палестина) на
тридцятому році правління у Стародавньому Римі імператора
Августа. Його батько — Бог Яхве (Саваоф, Єлохім, Єгова і т. ін.),
мати — дружина тесляра Йосифа Діва Марія (за легендою, Марія,
попри зачаття і народження сина, залишилась непорочною). Йосиф і
Марія з немовлям жили в Назареті в Галілеї (на півночі Палестини).
У дванадцять років Ісус в Єрусалимському храмі відчув, що Він
перебуває не просто у приміщенні, а в будинку свого Батька, що Він
Син Божий. У тридцятирічному віці Він отримав хрещення. Всі його
справи і думки навіяні Богом, а в Ньому, Синові Божому, лише
проявляються. Мудра віра Ісуса привертала до Нього кращих людей
ізраїльського народу. Домінуючими рисами Його були покірність,
терплячість і доброзичливість.
 Віровчення християнства як світової релігії викладене у Святому
Письмі, Святому Переказі та працях християнських філософів.

СИМВОЛ ВІРИ ХРИСТИЯНСТВА

(Символ віри — короткий звід головних догматів віровчення, що
беруться на віру, бездоказово).

Символ віри християнства містить дванадцять постулатів

(положень):
• про Бога як творця світу і першу іпостась Святої Трійці;
• про віру в Сина Божого единородного Ісуса Христа;
• про Боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишаючись
Богом, разом із тим став людиною, народившись від Діви Марії;
• про страждання і смерть Ісуса Христа — догмат спокути;
• про воскресіння Ісуса Христа;
• про тілесне вознесіння Ісуса Христа;
• про друге пришестя Ісуса Христа на землю;
• про віру в Святого Духа;
• про ставлення до церкви;
• про таїнство хрещення;
• про майбутнє всезагальне воскресіння мертвих;
• про вічне життя.

"Вірую в єдиного Бога — Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього

видимого і невидимого. І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого,
единородного. Яко же від Отця породженого споконвічного (від початку
світу): Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого,
нествореного, єдиносущого Отця, будучи його суттю. Заради людей і
нашого спасіння зійшов з небес, втілившись від Духа Святого і Діви Марії, і
прийняв людську подобу. Розіп'ятий за нас під час правління Пілата
Понтійського, зазнавши страждань, був похований. Воскрес на третій день,
згідно з Письмом. І піднявся на небеса, і посів по праву руку Отця. І нині, і
вовіки віків зі славою судить живих і мертвих. Його ж царству не буде кінця.
І Духу Святому Господа Животворящого, яко же від Отця небесного
починається. Іже Отцю і Сину поклоняюсь і славлю, як заповідали пророки.
Вірую в Єдину святу, соборну й Апостольську Церкву. Сповідую єдине
хрещення задля позбавлення від гріхів. Прагну воскресіння мертвих і життя
серед майбутніх поколінь. Амінь".
 У християнстві обов'язковими є сім таїнств — культових дій, що
за їх допомогою нібито віруючим передається "невидима благодать
Божа". До них належать: хрещення, миропомазання, причастя,
покаяння (сповідь), священство, шлюб (церковний) і соборування.
Таїнства і богослужіння здійснюються у храмах — церквах.

Хрещення символізує прийняття людини до лона християнської

церкви. Під час хрещення людина нібито "помирає для життя
плотського, гріховного і відроджується для життя духовного,
святого".

Миропомазання — отримання людиною божественної

благодаті. Ритуал миропомазання полягає у змащенні лоба, очей,
вух та інших частин обличчя і тіла віруючого ароматичною
речовиною — миром (сумішшю оливкової олії, білого
виноградного вина і ароматичної речовини).

Причастя — таїнство, під час якого віруючі причащаються

хлібом і вином як символами "тіла і крові Христа". Тим самим
віруючі немовби стають послідовниками Ісуса Христа,
"учасниками божественного єства".

Покаяння (сповідь) — розповідання віруючим священикові про

свої гріхи й отримання від нього прощення ("відпущення гріхів")
ім'ям Христа. Церква гарантує тайну сповіді.

Священство — посвячення у сан священнослужителя.

Шлюб — укладення церковного шлюбу. Майбутнє подружжя

дає перед вівтарем обітницю бути вірними один одному,
отримуючи через здійснення таїнства шлюбу "благодаті чистої
однодушності до благословенного народження і виховання дітей".
Сам Бог оберігає шлюбний союз людей, а церква підкреслює, що
головним у шлюбі є не юридичний чи економічний, а моральний,
тотожний релігійному, елемент.

Соборування — таїнство, що здійснюється над хворим. Воно

полягає у проголошенні певних молитов і помазанні освяченим
єлеєм лоба, щік, губ, грудей і рук (єлей — те саме, що й миро).
 У 1054 р. виникли дві основні течії у християнстві — католицизм і
православ'я. Сталося це шляхом накладення взаємної анафеми
(відлучення від Церкви) з боку Папи Римського та патріарха
Константинопольського.
У XVI—XVII ст. у процесі Реформації— релігійного,
соціокультурного, і громадсько-політичного руху за «виправлення»
католицького віровчення, культу й організації в дусі первинних
євангельських ідеалів — виникло третє відгалуження християнства:
протестантизм. Фундатором і найвидатнішим діячем Реформації був
німецький теолог Мартін Лютер (1483-1546).

Католицизм
Три течії Православ’я
християнства
Протестантизм

Католицьку та Православну Церкви дотепер розділяють такі

догматичні розбіжності:

1) догмат «філіокве». Ідеться про джерело Святого Духа. Західні

християни вважають, що Святий Дух іде і від Бога-Отця, і від Бога-
Сина, тоді як православні переконані, що тільки від Бога-Отця;
2) учення про чистилище як проміжне місце між раєм і пеклом, де
перебувають душі грішників, але таких, чиї гріхи не є смертними.
Католицька церква визнає чистилище, православна визнає тільки
пекло і рай;
3)учення про «над необхідні заслуги», тобто добрі справи, що
перевищують звичайний релігійний обов'язок. Завдяки їм католицька
Церква може допомогти у спасінні душі навіть запеклому грішникові;
4) теорія та практика індульгенцій. Індульгенціями називали
грамоти про відпущення гріхів, що їх видавала католицька церква за
особливі заслуги, а частіше за гроші;
5) особливе шанування Діви Марії (Мадонни) — матері Ісуса
Христа. У православ'ї ставлення до Богородиці шанобливе, але не таке
підкреслене, як у католицизмі;
6) учення про верховенство (примат) Папи Римського над усіма
християнами та його непомильність у справах віри.
 Канонічні відмінності католицького та православного культів:

1) для всього католицького духівництва діє принцип целібату

(латин. саеіеЬя — «неодружений»), себто обітниця безшлюбності;
2) для католиків таїнство шлюбу вважається непорушним,
православ'я ж допускає можливість розлучення й повторного
одруження;
3) у православ'ї й миряни, і духівництво причащаються хлібом та
вином; у католицизмі ж миряни причащаються тільки хлібом;
4) католики хрестяться п'ятьма пальцями, вчиняють хресне
знамення зверху вниз і зліва направо. Православні ж хрестяться
трьома пальцями, хресне знамення вчиняють зверху вниз і справа
наліво;
5) католицьке чернецтво має власні організації— ордени та
конгрегації, яких на сьогодні налічується більш як 140. Православне
чернецтво орденів не має.

Католицизм і православ'я відрізняються і процесом богослужіння.

У православному храмі під час богослужіння треба стояти. У

католицькому храмі віряни сидять, а встають тільки під час співання
певних молитов. У православному богослужінні не використовується
музика, тільки читання і спів; у католицькій службі до цього додається
ще і музичний супровід (орган, фісгармонія). У православному храмі
святе місце — вівтар — відгороджений від власне храму іконостасом;
у католицьких храмах іконостасів немає. В інтер'єрі православного
храму переважають ікони, у католицьких храмах — скульптурні
композиції.
 Якщо православ'я в організаційному плані являє собою сукупність
автокефальних Церков, що об'єднані спільною догматикою, культом, але
дещо розрізняються в обрядах і визнають тільки духовний авторитет
константинопольського патріарха, то Католицька Церква являє собою
єдину організацію на чолі з Папою Римським.
Для керування Церквою Папа має власну систему органів влади —
Святий Престол. Вона включає у себе:
  • єпископський синод — дорадчий орган при Папі;
• Святу Колегію з вищих посадових осіб Церкви — кардиналів:
  • Римську Курію.
  Крім верховного керівництва Церквою, Папі Римському належить
вища законодавча, судова і виконавча влада у межах його резиденції —
  Ватикану.
 
Протестантизм ґрунтується на принципі «спасіння тільки вірою»,
  відкидає посередницьку роль Церкви у спілкуванні між людиною та
Богом і додержує автономії окремих релігійних громад.
У протестантизмі нараховується до 25 тис. різних організацій.
Серед них виділяють такі сучасні впливові напрями:
баптизм;адвентизм;методизм;п'ятдесятництво тощо.

у протестантизмі сформувалися три основні

особливості культу:
¾принцип «загального священства», що насамперед означало
усунення привілейованого становища духівництва. Церковна
ієрархія втрачала права посередника між Богом і людьми.
Хоча служителі культу в протестантизмі зберігаються, вони
позбавлені права сповідати і відпускати гріхи; вони у своїй
діяльності підзвітні тій громаді, що їх обирає; для них
скасовано безшлюбність;
¾принцип «дешевої Церкви». У протестантизмі скасовано всі
зовнішні та внутрішні прикраси, ікони, пишність
богослужіння й церемоніалу. Із семи таїнств зберігаються
два: хрещення й причастя, причому вони розглядаються
радше як символічні дії. Відкинуто
шанування мощів і реліквій, культ святих тощо;
¾ принцип «світського аскетизму», відповідно до якого
повсякденна світська діяльність вірянина вважається
  різновидом релігійної практики і сприяє спасінню душі.
3.3. ІСЛАМ

ВИНИКНЕННЯ ІСЛАМУ

Іслам — наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на

початку VII ст. у кочових і напівкочових народів семітської мовної
сім'ї, що жили на території Аравійського півострова.
Початком становлення ісламу вважається 610 р., коли молодому
купцеві з Мекки Мухаммаду (570-610) почали являтися видіння про
єдиного Бога — Аллаха. Мухаммад у своїх пророцтвах виклав
основні положення віровчення нової релігії, визначив основні
культові обряди, створив релігійну організацію мусульман. У рік
смерті Пророка нова релігія поширилася на територію всього
Аравійського півострова. До IX ст. мусульмани приєднали до сфери
свого впливу Північну Африку, Середню Азію, Закавказзя, південь
Європейського континенту. У IX—XIII ст. арабська культура
досягла найвищого розквіту, а ісламська цивілізація стала лідером
тогочасного світу. Надалі ісламський світ утратив єдність, почалися
громадянські війни, вплив ісламу неухильно скорочувався під
тиском європейського християнства.
У XX ст. питома вага мусульман щодо загального населення
планети зросла з 12-13% до 17-19%, причому прогнозується
подальше збільшення — до 20-25% на 2025 р., тоді як, для
порівняння, питома вага християн останні сто років коливається у
межах 33-35%.
У багатьох країнах арабського світу спостерігається посилення
фундаменталістської орієнтації, яка пропагує повернення до
«справжніх цінностей» часів основоположника релігії.
 ВІРОВЧЕННЯ ІСЛАМУ

Основні положення ісламського віровчення викладено у

Священній книзі — Корані (араб. аль-Куран — «читання»).
Своєрідним коментарем до Корану є Суна (араб, «звичай»,
«приклад»). Суна — це збірка священних переказів (хадисів) про
життя, чудеса та повчання пророка Мухаммеда.
Віровчення Ісламу ґрунтується на таких основних
положеннях:

1) віра в Аллаха. Аллах (араб. аль-Ілах — «божество») — Бог

єдиний, вічний, мудрий і всемогутній, всемилостивий Творець
усього сущого, верховний суддя, чудово обізнаний з усім, що
відбувається у світі;
2) віра у над вічність Корану, списки якого нібито споконвіку
існували на небесах, перш ніж янголи довели їх до пророка
Мухаммада;
3) віра у пророка Мухаммада, що доніс до правовірних слово
й волю Аллаха. Згідно з ученням ісламу, були й інші пророки, але
пророцтво Мухаммада найпізніше за часом і відтак
найавторитетніше;
4) віра у загробну віддяку. Ця віра ґрунтується на трьох
догматах:
¾ про безсмертя людської душі;
¾ про існування пекла і раю;
¾ про неминучість останнього — Судного — дня світу,
коли всі дістануть віддяку за свої вчинки.
5) віра у божественне провидіння. Ця віра випливає з віри у
винятковість, всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські
справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі.
 Існують 5 основних «стовпів» Ісламу —
найважливіших обрядово-культових дій:

1) проголошення першого і найважливішого положення віри,

тобто короткого викладу основних догматів релігії, — аш-шахади,
що говорить: «Немає жодного божества, крім Аллаха, а Мухаммад
— посланець Аллаха»;
2) ритуальна молитва (араб, ас-салят, перс, намаз) —
обов'язкова п'ятикратна молитва. Під час молитви правовірні
нічого не просять в Аллаха, однак вступають із Ним у тісний
духовний зв'язок;
3) піст, що розуміється як утримання від їжі, пиття, статевої
близькості. Триває мусульманський піст цілий місяць, дев'ятий за
місячним календарем (ЗО діб) — рамазан;
4) милостиня — обов'язковий щорічний податок, розмір якого
сягає у середньому 2,5% від прибутку або майна;
5) паломництво — відвідування «святих місць», у першу
чергу Мекки, де треба кілька разів обійти навколо старовинної
святині — Кааби. Уважається, що таку прощу має здійснити
кожен повнолітній мусульманин, якщо тільки має фізичну і
матеріальну змогу.

Правовірні мусульмани мають дотримуватися також і інших,

менш значних розпоряджень і заборон, а саме:
• суворо заборонено виготовляти зображення Бога, а також
зображувати живих істот взагалі;
• заборонено споживати свинину, м'ясо падлини, пити кров
тварин;
• заборона вживати алкогольні напої;
• заборона грати в азартні ігри.
Найважливішими обрядами в ісламі слід вважати обрізання і
жертвоскладання. Обряд жертвоскладання є невіддільною
частиною ісламських свят, таких як:
• курбан-байрам — день жертвоскладань, що знаменує
собою закінчення паломництва;
• ураза-байрам — свято завершення посту.
П'ятниця має таке саме релігійне значення для мусульман,
як субота для іудеїв і неділя для християн.
  

  Важливою частиною релігійно-культової системи ісламу є

шаріат. Шаріат — зведення норм моралі, права, культових
  розпоряджень, що регламентують усе громадське й особисте життя
мусульман.
 

В ісламі існують різні напрями. Головною причиною розбіжностей у них є

суперечка про принципи співіснування релігійної і світської влади.

Сунізм — ортодоксальний напрям

в ісламі. Згідно з уявленнями сунітів,
Сунізм Суна, поряд з Кораном, є одним з
джерел мусульманського віровчення і
права. На думку сунітів, світського і
духовного главу — халіфа-імама —
повинні обирати члени громади, і
спадковість тут ваги не має.

Послідовники шиїзму вважали,

що главою мусульман — імамом —
може стати тільки кровний родич
Мухаммада, бо саме на нього може
зійти божественна благодать, яка
осяяла засновника ісламу.
Найвідоміше шиїтське свято —Ашура,
Шиїзм жалобна декада (десятиденка),
присвячена пам'яті шиїтських
мучеників. Головні святині шиїтів
перебувають в Іраку і пов'язані із
вшануванням родича пророка халіфа
Алі, якого вважають останнім
«праведним» головою всіх мусульман.
Це міста Куфа, де Алі було вбито,
розташоване неподалік Неджеф, де
його поховано, Кербела, центр вищої
духовної освіти, місце останнього
притулку імама Хусейна, онука
пророка Мухаммада.
 В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії
становлять Меншість (менш як чверть від загальної кількості
мусульман), але вони дуже активні і значно впливають на
мусульманський рух. Шиїзм поширений в Ірані й Іраку, Лівані,
Ємені, Бахрейні, Азербайджані.

Світові релігії – це монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного

розвитку подолали етнонаціональні межі і стали відкритими для всіх. Це -
буддизм, християнство та іслам. Незважаючи на значні відмінності між ними,
їм властиві такі спільні риси:

¾ Виникнення у зв’язку з радикальними історичними змінами.

Здебільшого це був перехід до розвинутішої соціально-економічної
формації, що нерідко супроводжувався централізацією
внутрідержавного життя. Все це стосувалось доль багатьох людей.
(так, християнство супроводжувало розпад римської імперії, а
мусульманство – об’єднання арабських племен і створення держави).
Буддизм був реакцією на кризу брахманістської релігії і недоліки
суспільного ладу.
¾ Космополітичний, пропагандистський характер, орієнтація на всіх
людей. Незалежно від віку, соціального стану, національної чи расової
належності, всі вони вважають люей рівними перед Богом, для всіх
доступні можливості самовдосконалення і спасіння.
¾ Відмова від специфічної обрядовості, що розмежовує людей різних
національностей. Проте певні відмінності в обрядових діях існують, не
маючи принципового характеру ( латина в католицькому богослужінні
або заборона перекладати Коран з арабської мови).
¾ Велика роль у їх становленні засновника. Буддизм заснував принц
Сіддхартха Гаутама, християнство – Ісус Христос, якого вважали
сином Бога, а мусульманство (іслам) – пророк Мохаммед.
¾ Відображення способу життя великих регіонів, різних станів, каст,
народностей, націй.
¾ Чітко виражений прозелітизм. Він виявляється у глибокій
прихильності до своєї віри, намаганні навернути до неї якомога більше
послідовників інших віровчень. В буддизмі відчутний найменше. В
християнстві та ісламі позначився появою великої кількості релігійних
завоювань, суперечок, поширення в результаті місіонерської
діяльності, що зумовило величезну кількість послідовників цих
релігій.
 ЛЕКЦІЯ 4

НЕОРЕЛІГІЇ. ВІЛЬНОДУМСТВО. РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ В

УКРАЇНІ

План вивченя

1. Неорелігії, їх ознаки та класифікація.

2. Вільнодумство.
3. Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні.

Література: [8, 9, 11, 12, 14, 15].

Терміни і неорелігії, вільнодумство, єресі, релігійний нігілізм, деїзм,

поняття: пантеїзм, антиклерикалізм, скептицизм, антитеїзм, атеїзм,
свобода совісті, релігійна толерантність.

s ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА САМОАНАЛІЗУ ЗНАНЬ

1. Що є об'єктивною і суб'єктивною основою вільнодумства?

2. В яких формах вільнодумство виявляється стосовно релігії?
3. Охарактеризуйте сучасний скептицизм як вид вільнодумства.
4. На вашу думку, чи є спільні позиції у нігілізму і атеїзму?
5. Що є основою пантеїзму і деїзму?
6. Що лежить в основі концепції натуралізму?
7. Охарактеризуйте ідеї світського гуманізму.
8. Чи цікавлять вас певні сучасні течії релігійного вільнодумства? Якщо так,
то чим?
9. Чому єресі вважаються одним із видів вільнодумства?
10. Назвіть державні програмні документи, що регламентують релігійну
діяльність.
11. На вашу думку, що означає свобода совісті сьогодні?
12. Чи є сьогодні криза православ'я в Україні? Доведіть свою думку.
13. На яких засадах відбувався процес запровадження католицизму на
українських землях? Наведіть приклади.
14. Чим пояснюються суперечливі відносини між православною і греко-
католицькою церквами в Україні?
15. На вашу думку, чи всі релігійні об'єднання національних меншин в
Україні мають однакові права? Обґрунтуйте свою думку.
16. Чи правильно стверджувати, що сучасне суспільство перебуває на етапі
релігійної кризи? Доведіть свою думку.
4.1. НЕОРЕЛІГІЇ

Неорелігії називаються так тому, що за своїм

віровченням, культовою практикою та формами релігійної
організації вони суттєво відрізняються від «традиційних»
релігій. Їхнє піднесення припадає на другу половину XX ст.

Загалом у світі кількість нетрадиційних релігійних

організацій вимірюється п'ятизначними цифрами. До
прихильників неорелігій зараховують себе 160 млн. людей

Виникнення і поширення неорелігій є наслідком

глибоких перетворень сучасної цивілізації.

¾ Релігія, представлена «традиційними» конфесіями, яка

через догматичність віровчення та канонічність культу є
надзвичайно консервативною, не змогла відразу
пристосуватися до суспільних перетворень і досі з
великим запізненням реагує на швидкоплинні соціально-
економічні та політичні зміни у світі.

¾ Поширенню неорелігій в Україні сприяє також

руйнація колишньої комуністично-атеїстичної
ідеології і втрата цінностей, виплеканих цією
ідеологією. Натомість з'явилась духовна порожнеча,
якої не встигли одразу заповнити традиційні релігії.
 Характерні ознаки неорелігій

¾ наявність харизматичного лідера. Засновник організації

уявляється як людина, яка відкрила нову абсолютну істин(або
якій відкрилась така істина). Володіння таким новим знанням
робить їх «святими», невизнаною, але «істинною елітою» світу;
¾ епоха, яка передувала заснуванню організації, розглядається як
час блукань, помилок і страждань. Сучасна епоха неодмінно
розцінюється як «перехідна», коли істина вже відкрилася, але
ще не перемогла, як час боротьби сил зла і добра, що має
земний відповідник у боротьбі послідовників нової релігії з
їхніми суперниками у навколишньому світі;
¾ переконаність у неминучості перемоги «істини». Наявне
уявлення про те, що світ незабаром буде радикально змінено у
результаті остаточної перемоги сил добра. Ті, хто не належать
до неорелігій, будуть знищені (як варіант: «не воскреснуть»)
або підкорені вірянами, які залишаться єдиними жителями
нового перетвореного світу. Деякі неорелігії настроєні по-
екстремістському. Знані навіть багаторазові випадки масового
самогубства членів деяких нетрадиційних сект заради
«остаточного звільнення». Однак більшість неорелігій
орієнтовані все-таки на пристосування до сформованого вже
суспільного ладу й укладу життя;
¾ нові релігії перебувають в опозиції до офіційних Церков, а їхні
керівники часто схильні до фанатизму й ненависті до іновірців;
¾ культ має переважно колективний характер. Може
використовуватися техніка психологічного маніпулювання,
психотерапія, особлива увага приділяється новачкам, їхній
адаптації у групі;
¾ практично всі неорелігії зацікавлені в наверненні нових
прибічників, провадять активну місіонерську діяльність. Часто
задіюється відома методика групового впливу «бомбардування
любов'ю». Її мета — усіма можливими способами створити
атмосферу доброзичливості, яка б контрастувала із сірою
повсякденністю, аби в новонаверненого з'явився психологічний
потяг до спілкування із прибічниками культу.
 Класифікація неорелігій

«Діти Бога», «Церква Тіла Христового»,

«Церква Ісуса Христа святих останніх днів»
(мормони), «Свідки бгові». Ці організації
визнають Біблію як головне джерело свого
вчення, Ісуса Христа — центральною (або
принаймні однією з центральних) постаттю
доктрини, але при цьому їхнє розуміння
Христа докорінно відрізняється від традиційно
Неохристиянські християнського. Вони акцентують увагу на
об'єднання есхатологічному вченні про близький кінець
світу, проголошують ідеї месіанізму;
керівник руху може наділятися статусом
посланника Божого, пророка, який повідомляє
нове одкровення, вищі божественні
розпорядження. Найчастіше нехристиянські
об'єднання генетично пов'язанні з якоюсь із
протестантських течій.

«Товариство свідомості Крішни»,

інтегральна йога Шрі Авробіндо, культ Шрі
Чин-моя, культ Ошо Раджніша,
«Трансцендентальна медитація». В основі
неоорієнталістські таких культів лежать модернізовані варіанти
(нові східні) буддизму або індуїзму, пропонується
об'єднання містичний шлях звільнення — пробудження у
людині божественного начала. Для них
характерним є уявлення про світ як сансару
(нескінченний ланцюг перевтілення душ),
закон Карми. На перший план у таких
організаціях виходить авторитет наставника,
«істинний шлях», власний досвід.
 «Церква саєнтології», «Учення розуму»,
«Християнська наука». Такі організації
можуть проповідувати зв'язок Землі і
саєнпгологічні землян з вищими космічними силами,
напрями космічним розумом. Різні фізичні прилади
можуть набувати містичного значення,
стверджується можливість реєстрації або
виміру впливу на фізичну, біологічну
природу якихось невідомих і таємних
вищих реальностей і факторів. Містично
трактуються недосліджені явища психіки й
навколишньої природи. Орієнтація на
наукові і технічні досягнення поєднується з
практикою психоаналізу.

«Церква Уніфікації», «Всесвітня віра

Багаї», «Велике Біле Братство Юсмалос»
тощо. Вони поєднують у собі кілька
синтетичні релігійних систем (наприклад,
релігії християнство і буддизм), оголошують себе
єдиною універсальною релігією для всіх
людей, створюють власне вчення, обрядову
систему, релігійну організацію. їм
властивий культ лідера організації,
авторитет власних віронавчальних джерел.

характеризуються насамперед
націоналістичною спрямованістю: вони
постулюють, що людина стає особистістю
тільки і виключно через усвідомлення нації.
У пошуках своєї ідентичності людина, якщо
вона послідовна, неминуче повинна
розірвати зі світовими релігіями на користь
неоязичницькі релігії національної.
організації В Україні неоязичницькі організації
репрезентовані «РУНвірою» (Рідна
Українська Національна Віра), «Рідною
Вірою», ладовірством, орантіпцями та ін.
Деякі з таких релігій залишаються
політеїстичними, інші, модернізуючи
язичництво, сповідують монотеїзм.
 Сатанинські культи звеличують зло і
насильство, проповідують спілкування з
сатанинські групи містичними джерелами зла — демонами,
сатаною тощо. Мораль сатанинських груп
перейнята крайнім егоізмом,
індивідуалізмом/ прагматизмом, культом
сили

Деякі дослідники вичленовують ще окультні рухи: агні-йога,

теософія, антропософія, усілякі різновиди екстрасенсорики,
біоенергетики, хіроманти, астрології, магії тощо. Спільним для
цих рухів є те, що усі вони претендують на володіння певними
«таємними знаннями», які забезпечують владу над силами
Всесвіту, практикують систему «втаємничень» («посвячень»), які
нібито гарантують здобуття надприродних властивостей, нових
можливостей у розумінні світу, розвивають філософію
людинобожжя (Божественного в людині).

4.2. ВІЛЬНОДУМСТВО

ВІЛЬНОДУМСТВО

У широкому розумінні У вузькому розумінні:

це вільне пізнання світу, свобода це вільне міркування про
мислення, критичне ставлення до релігію
існуючих порядків і поглядів
Вільнодумство виникло саме в межах релігії як інакомислення
З часом вільнодумство вийшло за межі релігії і стало течією
суспільної думки
Спочатку вільнодумство виникло на рівні буденної свідомості,
здорового глузду – як сумніви в існуванні потойбічного світу,
безсмертя душі та інших обрядів
З часом вільнодумство набуває теоретичного обгрунтування,
доводить свої положення висновками різних наук.

Форми вільнодумства

Єресі

Релігійний нігілізм

Деїзм

Пантеїзм

Антиклерикалізм

Скептицизм

Антитеїзм

Атеїзм - найбільш радикальна форма

вільнодумства

та інші
 Причини виникнення вільнодумства

Гносеологічні причини Соціальні причини

1. Наївний реалізм, сенсуалізм Розвиток суспільства

(людина не вірить в те, чого не обумовлює
відчуває) девальвацію
релігійних цінностей
Здоровий глузд (прагнення до
аналітичного, раціонального Вільнодумство –
пізнання світу) складова соціального
прогресу
Розвиток науки

3. РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні

Наявна чітка тенденція зростання питомої

ваги вірян серед дорослого населення (понад
18 років) України. Якщо у 1991 р. тих, хто
називав себе вірянами, було трохи більш як
40%, то у 2002 р. їх уже понад 60%;

Помітно пожвавились інституційні прояви релігії.

Загалом на 1 січня 2005 р. у країні діяли приблизно
30 тис. релігійних громад. Це приблизно у п'ять
разів більше, ніж у 1988 р.. В Україні налічується
майже 28 тис. священнослужителів, 378 монастирів
(6184 ченців), відкрито більш як 160 духовних
навчальних закладів із майже 20 тис. слухачів, 12
тис. недільних шкіл, виходить друком понад 350
часописів і газет релігійного змісту.
Розширився релігійний спектр. На сьогодні в
Україні кількість відомих релігій сягнула 115,
однак 99,5% всіх релігійних утворень належать
до 25 основних віровизнань чи напрямів.

Стався розкол в українському православ'ї. Нині в

Україні діють:

• Українська Автокефальна Православна Церква

(УАПЦ), що перебуває під духовною опікою глави
Українських Церков в Америці і в діаспорі, — понад 1200
організацій;
• Українська Православна Церква Київського
патріархату (УПЦКП), її очолює патріарх Київський і
Всієї Русі-України — 3600 релігійних організацій;
• Українська Православна Церква Московського
патріархату (УПЦМП) — 10700 релігійних організацій.

Сьогодні релігійна мережа Української

Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) повністю
відновлена на рівні 1930—1940-х років —
періоду її найвищого розквіту. За кількістю
релігійних організацій (3532) вона посідає третє
місце в Україні.

Майже третина релігійних організацій в

Україні є протестантськими. Вони
представлені трьома
«пізньопротестантськими» церквами:
• баптизмом;
• адвентизмом;
• п'ятдесятництвом.

Діють понад 800 громад власне Римсько-

Католицької церкви.
 Особливості сучасного стану протестантизму
в Україні:
1) протестантизм є найдинамічнішою
конфесією, вплив якої на релігійне життя в Україні,
за прогнозами, й надалі зростатиме;
2) протестантизм дедалі більше набуває
національно маркованих рис. Дедалі частіше він
позиціонує себе як невіддільну складову релігійної
історії українського народу, його загальної
культури.

Іудаїзм нині в Україні поділяється на сім

течій, які разом нараховують 251 об'єднання.
Найвідоміший з них — Всеукраїнський
конгрес іудейських релігійних громад.
Створено 120 культурних єврейських центрів,
організацій, товариств. Товариства єврейської
культури діють у 70 містах. У багатьох
населених пунктах розгорнули свою
Діяльність представництва міжнародної
єврейської організації «Сохнут».

Продовжується відродження
мусульманських релігійних громад. Станом
на 1 січня 2005 р. мусульманських громад в
Україні понад 470. Вони розділені між
чотирма управліннями. Найбільше громад
має Духовне Управління мусульман Криму —
333.

Неофіційно до десятки
найпоширеніших в Україні конфесій
увійшли також представники нового
релігійного руху — «Свідки Єгови» (за
їхніми даними — 1400 об'єднань, кількасот
тисяч членів і прихильників).
 Міжконфесійні конфлікти у сучасній Україні, на щастя, не набувають
такої гостроти, як деінде на теренах колишнього СРСР. Релігійні організації (за
поодинокими винятками) намагаються не залучати державних органів влади до
розв'язання внутрішніх непорозумінь.
Однак не можна не помічати деяких «ліній напруги», що пролягають:

¾ між трьома Православними Церквами;

¾ між Православними Церквами, з одного боку, та греко-
католицькими громадами і Римсько-Католицькою Церквою — з
другого;
¾ між «традиційними» Церквами (включаючи Православну, Греко-
Католицьку, Римсько-Католицьку, а також протестантські
організації) та нетрадиційними релігійними організаціями.

Свобода совісті та релігії в Україні.

Поняття свобода совісті означає свободу внутрішнього духовного вибору

тих чи інших поглядів.

Поняття свобода релігії постає як свобода вибору й самоствердження

індивіда у системі релігійних координат — віровченні, культовій діяльності,
релігійній організації чи релігійних стосунках.

Засадничі принципи релігійної свободи викладено у

декількох міжнародних правових документах:

Загальній Декларації прав людини, ухваленій ООН у 1948 р.;

Міжнародному пакті про громадянські й політичні права

(1966 р.);

Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й

дискримінації на підставі релігії чи переконань (1981 р.).
 Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні
встановлено Конституцією України, Законами України «Про
свободу совісті та релігійні організації», «Про освіту»,«Про
альтернативну (невійськову) службу» та деякими іншими.
Ось якими є ці гарантії:

¾ свобода совісті, релігії;

¾ гарантії рівності особи перед Законом незалежно від її
релігійних переконань, участі в релігійних організаціях,
конфесійної приналежності; •
¾ забезпечення прав релігійних меншин;
¾ окремішність Церкви й держави.

Обмеження свободи совісті та релігії встановлюються у таких

сферах:
¾ у царині політичної діяльності. Релігійні організації не мають
права брати участь у діяльності політичних партій, висувати
кандидатів до органів державної влади;
¾ у сфері міжнародних зв'язків. Згідно зі ст. 14 Закону України,
іноземці можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень,
виконанням релігійних обрядів лише у тих релігійних
організаціях, на запрошення яких вони прибули до країни і за
погодженням із відповідними державними органами;
¾ у царині освіти. Тут діє принцип відокремлення релігії від освіти.
Згідно з цим принципом освіта в Україні має науковий, світський
характер. Проте релігійні організації мають право створювати для
релігійної освіти дітей та дорослих навчальні заклади і групи, а
священнослужителі мають право брати участь у навчально-
виховному процесі у школах, надавати педагогам консультативну
допомогу.

В Україні діє коопераційна модель відносин між державою і

Церквою:

¾ держава дотримується нейтралітету щодо релігії. Тому до участі в

офіційних заходах запрошуються представники всіх трьох Православних
Церков, Римсько-Католицької та Греко-Католицької Церкви,
протестантських, мусульманських та іудейських об'єднань.
¾ Для регулювання відносин між Церквою та державою в Україні діє
Державний комітет у справах релігії. Утворено Всеукраїнську Раду
Церков та релігійних організацій. Вона є представницьким
міжконфесійним консультативно-дорадчим органом, що діє на
громадських засадах.
 СЛОВНИК ОСНОВНИХ РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ПОНЯТЬ

Августин Аврелій (Augustinus, 354-430 рр.) – один з Отців християнської

церкви, його основні праці: "Про користь віри", "Сповідь", "Про град Божий",
"Про Тройцю", "Про блаженне життя" та ін., у яких розглядаються проблеми
християнської догматики.

Автокефалія (від грецьк. аutos – сам, kерhаlе – голова) – самостійність,

адміністративна незалежність православної церкви.

Адвентизм (від лат. adventus – пришестя) – течія у пізньому протестантизмі, що

виникла у 30-х роках ХІХ століття в США. Засновник Вільям Міллер, який
передбачав друге пришестя Христа в 1843-44 роках. Незважаючи на провал
пророцтв, учення про друге пришестя Христа займає особливе місце в
догматиці А. Адвентисти вважають, що друге пришестя Христа буде
супроводжуватися воскресінням праведників. Прийнятим є водохрещення
дорослих і обмивання ніг. Е. Уайт запроваджено реформи: "санітарну
реформу", шанування суботи, заперечення безсмертя душі, раю й пекла.

Аджорнаменто (від італ. аggiornamento – осучаснення) – термін, яким після

Другого Ватиканського собору 1963-1965 років названо політику модернізації,
відновлення, проведену католицькою церквою.

Аллах (від араб. "аліллах" – бог) – ім’я Бога в ісламі. А. – єдиний і тільки один
Бог, творець світу, що обрав Мухаммеда посланцем до людства. Символ віри
ісламу: "Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – пророк його".

Англіканство – одна з протестантських течій, що виникла в Англії в XVI ст.

З’єднує католицьке вчення про рятівну місію церкви з протестантським
догматом про порятунок особистою вірою. Символ віри викладено в Книзі
загальних молитов. Організація і культ – католицькі, будівля – єпископальна.
Глава церкви – король Англії. Примас – архієпископ Кентерберійський.

Аніматизм (від лат. аnimatus – живий) – перенесення психічних властивостей

людей на природу.

Анімізм (від лат. аnima – душа) – форма найдавніших вірувань, пов’язана з

уявленням про існування в тілі людини двійника її, душі, від якої залежить і
життя людини, і його стан.

Апокриф (від грецьк. apokrуphos – таємний) – неканонічні релігійні книги, не

визнані священними. Більшість з них не визнані церквою. Дані про них дають
знахідки в Єгипті 1946 р. (Наг-Хаммді), Палестині 1947 р. (Хірбет-Кумран).
Апологети – ранньохристиянські теологи (Тертулліан, Ориген та ін.), які в часи
переслідувань християн (ІІ-ІІІ століття) доводили переваги нової релігії перед
іншими віруваннями та необхідність її для держави.

Архат – за буддійським ученням хінаяни, - це святий, що досяг нірвани й

навіки поринув у неї.

Аскетизм релігійний (від грецьк. askesis – подвиг) –спосіб життя, що передбачає

добровільну відмову від життєвих задоволень, утримування від яких
християнство вважає богоугодним.

Атеїзм (від грецьк. а – заперечення, theos – бог) – світоглядна орієнтація

людини, що заперечує надприродне начало.

Ахімса (санскр. – ненасильство) – в індуїзмі, джайнізмі, буддизмі релігійно-

етичний принцип, що проповідує невбивство нічого живого, що пов’язане з
вірою в переселення душ.

Баптизм (від грецьк. baptizo – хрещу водою) – протестантський рух, що виник

на поч. XVII століття в Англії. Джерело віровчення – Біблія (Новий Завіт).
Визнається: водохрещення дорослих, причастя (хлібопреломлення), віра в
особистий порятунок шляхом віри в спокутну жертву Христа й обрання
віруючих до порятунку, принцип загального священства віруючих.

Берестейська церковна унія – об’єднання православної Київської митрополії з

католицькою церквою, що відбулася в 1596 році на соборі в м. Бересті.
Збережено візантійський (православний) обряд, національні особливості й
традиції при визнанні католицького віровчення. Ліквідована на Львівському
соборі 1946 р. До 1989 р. в Україні греко-католицизм існував нелеґально.

Біблія (від грецьк. biblion – книга) – священна книга християнства. Перша

частина Біблії – Старий Завіт – запозичена в іудеїв (книга Танах). Складалася
протягом 1 тис. до н.е. і І – ІІ століть н.е. Тексти за іудейською та
християнською традицією вважаються богонатхненними. Мова Старого Завіту:
давньоєврейська і давньоарамейська, Нового Завіту – давньогрецька.

Бог – вища надприродна сутність, що відповідно до релігійної точки зору є

творцем і причиною світу, абсолютною досконалістю й могутністю.

Бодхісатва (санскр. – той, хто прагне до просвітління) – людина, яка прийняла

рішення стати буддою; той, хто досяг просвітління, але відмовляється піти в
нірвану, щоб своїм прикладом допомогти іншим досягти просвітління.
Брахма – в індуїзмі бог – творець світу, один із членів тріади верховних богів
(Тримурти). Протистоїть Вішну – богу-охоронцю і Шиві – богу-руйнівнику.

Брахман – 1) творче начало, абсолют, вища об’єктивна реальність, тотожна

атману – особистій душі, суб’єктивному началу; 2) коментар до Вед; 3) каста
жерців в індуїзмі.

Будда (санскр. "прояснений") – 1) царевич Сид-дхартха Гаутама, що став

основоположником буддійського вчення (у хінаяні); 2) істота, яка досягла
вищого ступеня духовного розвитку, символ (у махаяні).

Буддизм – світова релігія, що виникла в VI ст. до н.е. в Індії. Сьогодні у світі

близько 400 млн. буддистів. Засновник – царевич Сиддхартха Гаутама з племені
шак’я (Будда). Основні ідеї: "Життя є страждання" і "Шлях до порятунку".
Існують три галузі буддизму: хінаяна – "мала колісниця"; махаяна – "велика
колісниця"; ваджраяна – "алмазна колісниця". Загальне джерело – священні
тексти "Трипітака" – "три кошики".

В
Великдень – головне свято християн, установлене на честь чудесного
відродження розп’ятого на хресті Ісуса Христа. Запозичене з іудаїзму, де
відзначалося як свято на честь виходу євреїв з Єгипту. Іудеї відзначають свято
великодня 14 числа місяця нисана за місячним календарем. Християни на
Нікейському соборі 325 року вирішили відзначати Великдень у перший
тиждень після весняного рівнодення і наступного за ним повного місяця, але
щоб християнська пасха не збігалася з іудейською.

Веди (санскр. – "священне знання") – священні тексти індуїзму. Головна ідея:

людина – духовна істота, що повинна звільнитися від пут матеріального світу й
повернутися до Бога.

Віра релігійна – бездоказове визнання реального існування надприродних сил. З

релігійної точки зору віра є дарована Богом благодать.

Всесвітні собори – збори вищого духівництва, представників християнських

помісних церков, на яких розроблялися догматична й культова системи
християнства, формувалися канони. До розколу 1054 року проведено сім
загальнохристиянських соборів.

Г
Гріх – учинок людини, що суперечить релігійним нормам. У богослов’ї
розглядається гріх проти віри (байдужість, сумнів, скептицизм), надії
(самовпевненість, малодушність, розпач), любові до Бога (себелюбство,
гординя, прихильність до земного, невдячність).
Гріхопадіння людей – відповідно до біблійного оповідання про вигнання Адама
й Єви з раю – це подія, у результаті якої людство на землі стало смертним. Але,
уже виганяючи людей з раю, Бог нібито дарував людям надію на порятунок,
пророчачи прихід Спасителя.

Двунадесяті свята – дванадцять найважливіших після Великодня

православних свят. Вісім із них присвячені Христу, чотири – Богородиці.

Деїзм (від лат. deus – бог) – релігійно-філософське вчення, відповідно до якого

Бог, будучи безособовим началом і причиною світу, не втручається в його
явища та процеси.

Декалог – релігійно-моральні норми, подані в Старому Завіті (Вихід, гл. 20, і

Второзаконня, гл. 5). Перші чотири заповіді стверджують монотеїзм і релігійні
норми, інші шість – загальнолюдські моральні норми.

Джихад (араб. – зусилля в справі поширення мусульманської віри). Спочатку

розглядався як газават (від араб. "набіг" – війна за віру). Сьогодні переважно
розглядається як війна з власною недосконалістю.

Догмати релігійні (від грецьк. dogmatos – навчання) – основні положення якої-

небудь релігії, що визнаються як вічні й незмінні істини, установлені Богом.

Дхарма (санскр. – 1) доктрина, навчання; 2) правило, закон; 3) вища реальність.

Есхатологія (від грец. eshatos – останній, logos – вчення) – релігійне вчення про
скінченну долю людства і світу.

Євангелія (від грецьк. еuangelion – блага звістка) – ранньохристиянські твори

про життя Ісуса Христа. Авторство євангелій приписується учням Ісуса –
апостолам чи учням апостолів. Відомими є близько 30 євангелій, з них тільки
чотири ввійшли до канону: від Матвія, Марка, Луки, Івана. Перші три за
схожість одне з одним отримали назву синоптичних (від грецьк. synoptikos – що
бачить все разом). Головним джерелом євангелій були старозавітні пророцтва.
Затвердження перших чотирьох євангелій відбулося в 325 р. на Нікейському
соборі.
Єпископ (грецьк. еpiskopos – охоронець) – вища ієрархічна ступінь у більшості
християнських церков.

Жрець – людина, яка в політеїстичних релігіях виконує роль посередника між

Богом і людьми. Термін "ієрей", яким у православ’ї позначається сан
священика, походить від грецьк. hierеus – жрець.

Ікона (від грецьк. eikon – образ, зображення) – мальовниче зображення богів,

святих та ін., що є предметом релігійного поклоніння.

Ісихазм (від грецьк. hesychia – спокій, тиша, відчуженість) – містико-аскетичне

вчення православ’я. Вищий ступінь пізнання – Богопізнання – може бути
досягнута містичним спогляданням у чернечому подвижництві. Заперечує
пізнання Бога за допомогою інтелекту. Представники: Макарій Єгипетський,
Іван Лествичник, Григорій Палама.

Іслам (араб. – покірність) – одна зі світових релігій. Виникла в VII столітті в

Аравії, у період консолідації арабів. Особлива увага приділялася питанням
права і зовнішньої обрядовості. Це знайшло відображення в п’ятьох принципах
віровчення: визнання єдинобожжя і Мухаммеда як посланця Аллаха, молитва
(салят), пост (саум), податок на користь бідних (зак’ят) і паломництво до святих
місць (хадж).

Канон (грецьк. kanon – зразок, правило) – установлення щодо віровчення,

догматики та культу. У християнський канон входять: Символ віри, вчення
Ісуса Христа й апостолів, Святе письмо, правила богослужіння, обрядів,
церковні піснопіння.

Карма (санскр. – борг, відплата) – "закон відплати", відповідно до якого

поведінка людини в реальному житті зумовлює її подальшу долю в процесі
перероджень.

Католицизм (від грецьк. katholikos – всесвітній) – один з основних, разом із

православ’ям і протестантизмом, напрямків у християнстві, який остаточно
сформувався після поділу церков 1054 р. із прийняттям ряду догматів і канонів,
що відрізняються від загальнохристиянських постанов. Має єдиний центр,
розташований у місті-державі Ватикані, та єдиного главу – Папу Римського.
Нинішній Папа Римський – Іоанн Павло ІІ, слов’янин за походженням (поляк
Кароль Войтила).

Комплекс релігійний – сукупність елементів структури релігії: релігійна

свідомість, релігійний культ, релігійні організації, релігійні відносини
(релігійна віра), що взаємодіють між собою і створюють єдину систему.

Конфесія (від лат. confessio – визнання) – спільність віруючих, яка має свою
організацію, культ і віровчення.

Коран (араб. аль-кур’ан – "читання") – священне писання мусульман. З

релігійної точки зору Коран існує одвічно, знаходиться в Аллаха, який передав
його людям через одкровення Мухаммеда. Складається з 114 розділів (сур), що
у свою чергу поділяються на вірші (аяти). За життя Мухаммеда існував в усній
формі, за перших трьох халіфів оформлений письмово. Доповнюється Сунною
– переказами про пророка і його учнів.

Кордоцентризм (від лат. cordis – серце) – концепція Богопізнання, у якій серце

вважається головним органом пізнання Бога.

Креаціонізм (від лат. creatio – творення) – релігійне вчення, що пояснює

походження світу "божественним творчим актом".

Культ релігійний (від лат. cultus – поклоніння) – система релігійних дій,

предметів і символів, пов’язана з релігійними уявленнями віруючих і
спрямована на задоволення релігійних потреб.

Ламаїзм (тибетський буддизм) – релігія, що виникла на Тибеті в VII-XIV

століттях н.е. на основі поєднання махаяни з місцевою релігією бон. Засновник
– тибетський лама Цзонкаба. Збережено основні буддійські положення за
складної обрядовості й масового поширення інституту лам.

Лютеранство – один із напрямків раннього протестантизму. Виник в XVI ст.

Принципи, проголошені Мартином Лютером: спасіння особистою вірою,
священство всіх віруючих, рівність усіх перед Богом, принцип "дешевої
церкви". Із таїнств збережено: водохрещення і причастя. Заперечується
Священний переказ, чернецтво, поклоніння святим, мощам. Основи віровчення
викладено в Книзі згоди.

Люцифер – (від давньоєвр. "супротивник") сатана, відповідно до релігійних

вчень – злий дух чи глава злих духів, що є причиною зла у світі.
 М

Магія (від грецьк. magia – чаклунство) – віра в можливість впливу на

навколишній світ чаклунськими діями: за допомогою духів, фетишів тощо. У
ранніх формах релігії магія – зародкова форма релігійного культу.

Масонство (від франц. franс maçon – вільний каменяр) – міжнародна релігійно-

філософська течія, що набула поширення у XVIII ст. Організаційні форми та
символіку М. запозичило від середньовічних церковних братств каменярів.
Мета М. – "об’єднання людей на основах братерства, любові, взаємодопомоги й
вірності". Для поглядів М. характерними є деїзм, віра у вічний закон природи,
осягти який можуть тільки обрані шляхом просвітління. Головне божество –
Великий архітектор Всесвіту. Має чітку ієрархічну структуру. Сьогодні це одна
з найбільш впливових конспіративних організацій у світі.

Махаяна – напрямок у буддизмі. Від хінаяни відрізняється більшою

релігійністю. Якщо мета хінаяни – досягнення особистого порятунку, то мета
махаяни – досягнення стану бодхісатви. Якщо в хінаяні Будда – реальна
людина, царевич Сиддхартха Гаутама, то в махаяні Будда – це втілення вічного
світового принципу, у кожній живій істоті є частка Будди.

Мекка – головне священне місто мусульман в Аравії, де народився і почав свою

діяльність пророк і засновник ісламу Мухаммед. Тут знаходиться Кааба –
головна святиня мусульман, до якої кожен мусульманин повинен здійснити
паломництво (хадж).

Мечеть (араб. масджид – місце поклоніння) – релігійно-культова споруда в

ісламі. Не освячується, складається з ніші, що вказує напрямок кибли (тобто
моління), кафедри проповідника (мінбар), книгосховища, приміщення для
ритуальних обмивань, веж для заклику до молитви (мінаретів).

Міжнародна асоціація релігійної волі (МАРВ) визнане ООН і ЮНЕСКО

об’єднання представників різних конфесій, мета якого – запобігання
порушенням волі віросповідання. Створено в 1992 році. Центр Асоціації
знаходиться у Вашингтоні. Президент Асоціації – Б. Біч.

Міжнародне товариство свідомості Кришни – сучасний варіант індуїзму (його

гілки – вішнуїзму), створений у 60-і роки ХХ ст. Бгактиведантою Свамі
Прабгупадою. Мета – пропаганда ведичних знань, поширення свідомості
Кришни та брахманської культури. Головне – віра в Кришну як Верховну
особистість Господа, проповідування вірного служіння йому, досягнення
свідомості Кришни. Священні тексти: Бгаґават-Пурана, Брахма-Самхіті.
Здійснюють благодійну діяльність щодо реабілітації ув’язнених, боротьби з
наркоманією і т.д.
Містика (від грецьк. mystika – таємничі обряди, таїнство) – релігійно-
філософська віра в можливість надприродного спілкування з Богом, Вищим
началом, духами, іншими світами тощо. Особливістю є уявлення, що пізнання
Бога і сутності світу можливе тільки шляхом надприродного споглядання,
містичного досвіду. Властива більшості давніх і сучасних релігій.

Міфологія (від грецьк. mуthos – сказання, logos –вчення) – історична форма

світогляду, система міфів і міфологічна свідомість визначеного народу,
універсальний спосіб духовного освоєння дійсності. У класичному міфі –
продукті колективного художньо-образного мислення на почуттєвому рівні –
переплетені реалістичні знання, фетишизм, тотемізм і анімізм.

Монотеїзм (від грецьк. monos – єдиний, theos – бог) – форма вірувань і культу,
пов’язана з поклонінням єдиному Богу, що втілив у собі всі досконалості.

Мораль релігійна – сукупність правил і норм, вироблених будь-якою релігією,

що визначають зобов’язання віруючого стосовно Бога, інших людей,
суспільства. Усі положення релігійної моралі вважаються встановленими
Богом, вічними та незмінними.

Мухаммед (близько 570-632 рр.) – засновник ісламу, "посланець Аллаха". Після

смерті батьків виховувався дідом і дядьком Абу Талібом. Був знайомий із
християнством, його сектами, іудаїзмом, родоплеменними релігіями Аравії. У
610 році в сорокалітньому віці в нього було перше одкровення Аллаха. Усі
одкровення після смерті Мухаммеда зібрано й записано в єдину книгу – Коран.
У 632 р. перед смертю здійснив "велике паломництво" до Мекки.

Національні релігії – релігійні вірування й культи, властиві тому чи іншому

народу, нації. Це іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм та ін. релігії, пов’язані з
певною національністю. У національних релігіях етнічні та релігійні кордони
збігаються, хоча за певних обставин їх прихильниками можуть бути й
представники інших національностей.

Неорелігії – релігійні течії, церкви, що сформувалися в другій половині ХХ ст.,

у появі яких відбилися процеси модернізації в релігійній сфері. Зумовлені
кризою традиційних релігій, взаємовпливом різних культурних традицій;
базуються на визначеній віросповідній традиції чи синкретизмі декількох. Одна
з найбільш поширених класифікацій: 1) неохристиянські; 2) неоорієнталістські;
3) неоязичницькі; 4) ньюейджевські (синкретичні) утворення. Найбільшого
поширення набули серед молоді середніх прошарків населення.

Нірвана (санскр. – угасання) – термін буддизму, що позначає стан відсутності

бажань. Відповідно до буддійських текстів Н. – це протилежність усьому, що
може бути.

Нунцій (від лат. nuntius) – постійний дипломатичний представник Папи

Римського в іноземних державах, прирівнюваний за ранґом до посла.

Нью эйдж (від англ. new age – нове століття) – рух, що виник у 80-і роки ХХ
ст., який спирається на ідею "нового століття", якісно нового періоду в історії
людства на відміну від попереднього невдалого. Термін використовується для
позначення нових теорій сутності людського існування (нетрадиційні способи й
методи трансформації свідомості, поліпшення стану здоров’я, психіки,
засвоєння різних практик езотеричної чи духовної традиції тощо).

Окультизм (від лат. occultus – таємний) – містичне вчення, що визнає існування

надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за
допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

Організація релігійна – об’єднання послідовників певного віросповідання,

цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення і культу, системою
організаційних принципів і правил.

Орден чернечий – об’єднання католицьких ченців, монастирів на основі

схильності до визначених принципів чернечого життя, особливих статутів із
метою ствердження католицької віри. Підкоряється безпосередньо
Апостольській столиці Ватикану, має особливу структуру і власну ієрархію.
Найбільш поширеними є О.: св. Бенедикта, св. Домініка, св. Франциска,
товариство Ісуса (єзуїти) та ін. Особливий тип О. – військово-чернечі
(лицарські), що припускають збройний захист віри (іоанніти, тевтонці,
тамплієри та ін.).

Ортодоксія (від грецьк. orthodoxia – правильна думка) – неухильне дотримання

традиційного вчення церкви. Поняття з’явилось у християнстві в ІІ ст. у зв’язку
з виникненням перших єресей.

Пантеїзм (грецьк. pan – усі, theos – бог) – філософське вчення, у якому Бог
розглядається як Абсолют, злитий із природою. Відомими є дві форми
пантеїзму: натуралістична (розчинення Бога в природі – Дж. Бруно, Б. Спіноза)
і релігійно-містична (розчинення природи в Богу; уважається, що Бог є в усіх
явищах як їхнє надприродне начало – І. Еріугена та ін.).
Пантеон (грецьк. pantheion – усі боги) – в античних релігіях – храм усіх богів;
пізніше – сукупність богів будь-якої релігії.

Папа Римський (від грецьк. рарраs, лат. рара – батько, наставник) – глава
католицької церкви й верховний правитель міста-держави Ватикан. Обирається
конклавом – зборами кардиналів – довічно.

Патристика (від грецьк. patеr (patrоs) – батько) – сукупність богословських

учень християнських мислителів II-VIII ст., відомих як отці церкви: Афанасій
Олександрійський, Василь Великий, Григорій Назіанзін, Августин Аврелій,
Боецій, І. Дамаскін, у творах яких розроблено ідеї та поняття християнського
віровчення. Їх твори ввійшли у Священий Переказ і тривалий час уважалися
непогрішимими.

Патріарх (від грецьк. patriarсhes – праотець) – 1) праотець усього людства; 2)

глава автокефальної церкви в православ’ї.

Політеїзм (від грецьк. poly – багато, theos – бог) – форма вірувань і культу,
пов’язана з поклонінням багатьом богам. Багатобожжя складалося в умовах
формування етносів, відсутності стійких економічних зв’язків і централізованої
державності. Для політеїзму характерне уявлення про ієрархію богів і особливе
шанування верховного бога. Перехідна форма від політеїзму до монотеїзму –
енотеїзм – поклоніння своєму богу і повага до богів інших етносів.

Православ’я – один із трьох основних напрямків у християнстві. Має близько 1

млн. послідовників. Склалося на території Візантії, самостійним напрямком
стало в середині ХІ століття внаслідок церковного розколу, підготовленого
поділом Римської імперії на західну і східну частини. Характерні риси
православ’я: схильність до традиційної догматики й культу. Основа
православ’я: Святе Письмо і Священий Переказ (рішення всесвітніх і помісних
соборів II-VIII ст.ст., праці отців церкви). Символ віри визнаний Нікео-
Константинопольський (апостольський). Церква вважається посередником між
Богом і людьми. Духівництво поділяється на біле (одружені священики) і чорне
(чернецтво). Центр християнської обрядовості – сім християнських таїнств.
Особливу роль відіграють: культ святих, мощів, хреста, святої води, церковні
свята й обряди. Єдиного світового центру немає.

Протестантизм (від лат. protestans – незгодний, заперечуючий) – загальна

назва релігійних напрямків, своїм виникненням зобов’язаних Реформації.
Термін пов’язаний із протестом деяких князів і 14 німецьких міст проти
посягання католицизму на принцип свободи віросповідання. Ранні
протестантські течії: лютеранство, кальвінізм, англіканство й ін. – виникають у
ХVІ ст. Пізній протестантизм – здебільшого наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст.:
методисти, квакери, мормони, адвентисти, п’ятидесятники, свідки Єгови та ін.
Більшість напрямків дотримується загальних віросповідних принципів:
спасіння власною вірою, Біблія як єдине джерело одкровення, принцип
загального священства віруючих, відмова від чернецтва, демократизм
церковного життя. Спрощене оздоблення церков, число християнських таїнств
скорочено до двох: хрещення і причастя. Єдиного світового центру немає.

П’ятидесятники (від біблійного свята П’яти-десятниця) – прихильники

пізньопротестантського напрямку, що виник наприкінці ХІХ ст. – на початку
ХХ ст. В основі віровчення – біблійний сюжет про зішестя Святого Духа на
апостолів. П. заявляють про можливість одержання водохрещення Святим
Духом, а через нього – дарунків Святого Духа будь-якою людиною в її
повсякденному житті. Серед дев’яти дарунків Святого Духа: глосолалія (інакше
мовлення), зцілення вірою, ясновидіння тощо. Визнають хрещення Святим
Духом і одержання дарунків під час безпосереднього спілкування з Богом.
Більшість громад України об’єднано в Раду християн віри євангельської
України.

Релігієзнавство – галузь гуманітарної науки, об’єктом вивчення якої є такий

особистісний стан людини, що при визначенні свого місця у світі орієнтується
на надприродне начало, відчуває свій зв’язок із ним. Предметом релігієзнавства
є природа релігії та її функціональність.

Релігійна свідомість – здатність віруючого визначати своє ставлення до світу

через систему поглядів і почуттів, зміст і значення яких складає віра в
надприродне.

Релігійна філософія – філософські напрямки, орієнтовані на проблеми,

пов’язані з релігійною тематикою.

Релігія – духовний феномен, що відбиває не тільки віру людини в існування

надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, але і є для
людини засобом спілкування з цим началом, входження до його світу. Релігія
заперечує, що буття людини є випадковим, стверджує його як невід’ємну
частину світу.

Сакральне (від лат. sасеr – священний) – наділене божественною благодаттю.

Це релігійна віра, таїнства, церква, священнослужителі, предмети та дії,
пов’язані з релігійним культом.

Сансара (санскр. – повторення народжень і смертей) – в іудаїзмі та буддизмі

уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.
Світові релігії – найбільш поширені монотеїстичні релігії, що в ході свого
розвитку подолали національні кордони. Основні риси: космополітизм, ідея
рівності всіх перед Богом, відмова від специфічної обрядовості, місіонерська
активність, спрощення обрядів посвяти в нову віру.

Світогляд релігійний – система поглядів і уявлень, що відбивають ставлення

віруючої людини до світу, її життєву позицію і ціннісні орієнтації.

Символ віри – короткий виклад основних догматів якої-небудь релігії,

безумовне визнання якого є обов’язком віруючого.

Собор – 1) головний храм міста чи монастиря, де богослужіння проводить

єпископ; 2) збори вищих представників церкви для вирішення питань
віровчення, внутрішнього устрою, дисципліни й правил.

Спіритизм (від лат. spiritus – душа, дух) – містико-ідеалістичний напрям,

послідовники якого вірять в існування потойбічного світу, духів і в можливість
спілкування з ними за допомогою визначених ритуалів. Посередником виступає
медіум – особа, яка в особливому стані свідомості (трансі) нібито може
спілкуватися з духами.

Сунна (араб. звичай, приклад) – Священий Переказ ісламу, викладений у

вигляді висловів Мухаммеда і розповідей про його діяння людьми – хадисів.
Хадиси передавалися усно, записані у VIII-ХI ст.

Суфізм (від араб. "суф" – вовна) – містико-аскетичний напрям в ісламі. Суфії

намагалися зрозуміти таємничий зміст коранічних одкровень, брали участь у
пильнуваннях, дотримувалися додаткових постів з метою досягнення стану
екстазу. Кінцевою метою вважали знищення своїх якостей як особистості й
повне з’єднання з божественною істиною.

Таїнства – обрядові дії в християнстві, якими, за вченням церкви, віруючому

передається божественна благодать.

Теїзм (від грецьк. theos – бог) – форма вірувань і культу, пов’язана з

уявленнями про Бога – творця світу.

Теодицея (від грец. theos – бог, dike – справедливість) – релігійно-філософське

вчення, що доводить, що наявність у світі зла не суперечить уявленням про
Бога як втілення Абсолютного Добра. Уперше поняття введено німецьким
філософом Лейбніцем у книзі "Теодицея" (1710 р.).

Тотемізм (від індійськ. "от-отем" – його рід) – форма найдавніших вірувань,

пов’язана з уявленням про надприродні кревні зв’язки даного роду чи племені з
певним видом рослин чи тварин, явищ природи.

Трипітака (санскр. "три кошики") – збірник буддійської релігійно-канонічної

літератури. Складається з трьох частин: віная-пітака (кошик правил поведінки),
сутта-пітака (кошик сутр), абхідхарма-пітака (кошик тлумачення навчання).

Фетишизм (від порт. fetiço – зачарована річ) – форма найдавніших вірувань,

сутністю якої є уявно-фантазійне надання деяким предметам неживої природи
надприродної могутності.

Харизма (від грецьк. charisma – божественний дарунок) – Божий дарунок,

зроблений Святим Духом апостолам на 50-й день після Великодня.

Харизматики – 1) особи, які вірують в одержання харизми в цьому житті через

безпосереднє спілкування з Богом; 2) рух у сучасному християнстві,
спрямований на модернізацію релігійного життя, пошук нових форм культової
практики. Властивий протестантизму, католицизму, православ’ю.

Храм – загальна назва будівель, призначених для відправлення релігійного

культу. У кожній релігії храм має особливу назву: собор, костьол, мечеть,
синагога. Храм – місце, де людина спілкується з Богом.

Християнство – одна з трьох світових релігій, найбільш численна за кількістю

прихильників. З’явилося в І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії на
ґрунті месіанських сект іудаїзму. Згідно з X. засновник вчення – Ісус Христос,
Син Бога, що за велінням Бога Отця зійшов на землю, олюднився через
народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту (Нагорна
проповідь, найбільш повний варіант – Євангеліє від Матвія, 5 гл.), постраждав
на хресті заради спокути першородного гріха, воскрес і піднісся на небо як одна
з іпостасей Святої Тройці, повинен зійти на землю, щоб здійснити Страшний
Суд. Християнство запозичило від іудаїзму: Святе Письмо (Старий Завіт) і ряд
елементів культу. Теоретичні джерела: філософія Філона Олександрійського,
його вчення про Логос – Сина Божого, посередника між Богом і людьми та
філософія неостоїцизму – учення римського філософа Сенеки. З ІІІ ст. вищим
законодавчим органом християнства стають церковні собори. Нікейський 325 р.
і Константинопольський 381 р. собори затвердили Символ віри. З 324 р. Х. стає
державною релігією Візантії, а згодом – світовою релігією.
 Ц

Церква (від грецьк. kiriake – досл. Божий дім) – 1) християнська культова

споруда з вівтарем і приміщенням для богослужіння; 2) тип релігійної
організації, що склався в ході розвитку віровчення як спосіб реґламентації
відносин усередині релігійної громади і поза нею з державою, із суспільством.
Характерні риси церкви: загальне віровчення і розроблена догматика, загальна
релігійна діяльність, сувора ієрархія.

Цінності релігійні – сукупність ідей, норм поведінки, дій, за допомогою яких

здійснюється задоволення духовних потреб віруючого. Перша група ціннісних
понять: Бог, віра, молитва і т.д. Друга – реальні цінності, інтеґровані в релігійну
систему.

Чернецтво – поширена в ряді релігій форма реалізації ідеалу праведного життя,

що припускає зречення світу, аскетизм.

Шаманство (від евенк. "саман" – знахар) – рання форма релігії, що спирається

на віру в можливість спілкування людини з духом. Шаман – посередник між
світом людей і світом духів, історично перший професійний служитель культу.
Основний обряд Ш. – камлання.

Шаріат (від араб. "шаріа" – "вірний шлях до мети") – комплекс юридичних

норм, принципів і правил поведінки, установлених у релігійному житті
мусульманина. Ш. для віруючого – Божий закон, доведений мусульманам через
Коран і хадиси.

Язичництво – сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття

світових релігій у всіх народів. Охоплює широкий спектр вірувань з
найдавніших часів: віра в духів, культ предків, тотемізм, магія тощо.
Уважається політеїстичною релігією, деякі з дослідників відносять до нього й
енотеїстичні релігії.

Яхве – ім’я Бога в іудаїзмі. Давні іудеї наділяли ім’я Бога магічною силою,
забороняли його написання і проголошення IHVH. У Старому Завіті під цим
написанням стояло слово Адонай (Господь мій). Християнські богослови, що
звернулися в XVI ст. до єврейського тексту Біблії, стали читати його як Єгова.
Значення самого слова точно не встановлено.
 Додаток

ПРАВОВІ АКТИ ПРО СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ (Витяг)

Стаття 4
Усім громадянам України кожної національності гарантується право
сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку,
відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх
народів.
м. Київ, 1 листопада 1991 року

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Витяг) Стаття 35

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право
включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої,
безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і
ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах
охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту
прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа
— від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або
відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі
якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням
громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною
(невійськовою) службою.
м. Київ, 28 червня 1996 року

ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ

ОРГАНІЗАЦІЇ" (Витяг)

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Закону Завданнями цього Закону е:
гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення
цього права;
забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про
державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних
Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних
інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;
визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій; визначення
обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством;
 подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви;
гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і
гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх
світогляду чи віровизнання.
Стаття 2. Законодавство України про свободу совісті та релігійні
організації
В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю
релігійних організацій, регулюються законодавством України.
Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації
складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих
відповідно до нього.
Стаття 3. Право на свободу совісті
Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це
право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за
своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку
релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито
виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду.
Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином
свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до
участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання
релігії.
Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право
виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до
релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише
тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку,
життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені
законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей,
одержаних ними при сповіді віруючих.
Стаття 4. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до
релігії
Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх
галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно
від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до
релігії не вказується.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи
непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і
розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів
громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від
виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку
іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених
законодавством України.
 Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави
В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить
виключно до відання України.
Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє
встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги
між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими
різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає
традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не
суперечать чинному законодавству.
Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність
релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених
за ознакою ставлення до релігії.
Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед
законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії,
віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
Релігійні організації не виконують державних функцій.
Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а
також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової
інформації.
Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не
надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до
органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих
кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь
у політичному житті нарівні з усіма громадянами.
Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних
організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до
невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного
законодавства і правопорядку.
Стаття 6. Відокремлення школи від церкви (релігійних організацій)
Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних
організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти
надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.
Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у тому числі
фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до
загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності
положенням будь-якої релігії або атеїзму.
Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати
релігійну освіту індивіду ально або разом з іншими, вільно обираючи мову
навчання.
Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов
створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а
також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього
приміщення, що їм належать або надаються у користування.
 Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані
виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не
сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.
Розділ II РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ
Стаття 7. Релігійні організації
Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення
релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно
до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і
замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і
центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні
навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених
релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами
(управліннями).
На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не
поширюється.
Стаття 8.Релігійна громада
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян
одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які
добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і
організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами
релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є
обов'язковим.
Стаття 9. Релігійні управління і центри
Релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень),
що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України,
можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому
не порушується законодавство України.
Не регламентовані законом відносини держави з релігійними
управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами
України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними
органами.
Стаття 10. Монастирі, релігійні братства і місії Релігійні управління і
центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень)
засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які
діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку,
встановленому статтею 14 цього Закону.
Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку,
передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх
статутів (положень).
Стаття 13. Релігійна організація — юридична особа Релігійна організація
визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).
 Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе
обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Стаття 16. Припинення діяльності релігійної організації Діяльність
релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією
(поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.
Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно
до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після
реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому
статтею 14 цього Закову.
У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою,
положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може
бути припинено також за рішенням суду.
У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у
випадках:
1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена
статтями 3, б і 17 цього Закону;
2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної
організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;
3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого
законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів
(богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків
або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку
чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних
організацій.
Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації
порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним
кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію
статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.
Розділ VI. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Стаття 29. Державний контроль за додержанням законодавства про
свободу совісті та релігійні організації
Державний контроль за додержанням законодавства України про свободу
совісті та релігійні організації здійснюють місцеві Ради народних депутатів та
їх виконавчі комітети.
Стаття 30. Державний орган України у справах релігій
Державний орган України у справах релігій покликаний забезпечувати
проведення державної політики щодо релігій і церкви. З цією метою він:
на прохання релігійних організацій сприяє досягненню домовленості з
державними органами та подає необхідну допомогу у питаннях, що потребують
вирішення цих органів;
сприяє зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними
організаціями різних віросповідань;
 здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій,
зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до
них;
подає консультативну допомогу державним органам у застосуванні
законодавства про свободу совісті та релігійні організації;
здійснює контакти і координаційні зв'язки з відповідними органами інших
держав;
сприяє участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах,
форумах, ділових контактах з міжнародними релігійними центрами й
зарубіжними релігійними організаціями;
забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю представників релігійних
організацій та відповідних спеціалістів.
Державний орган України у справах релігії утворюється Кабінетом
Міністрів України.

м. Київ, 23 квітня 1991 року

 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство. Підручник за ред. А.Колодного. –К.,2000.

2. Релігієзнавство. Навч.посібник за ред. С.Бублика. – К., 1999.
3. Релігієзнавство. Підручник за ред. В.Лубського. – К., 2000.
4. Релігієзнавство. Підручник за ред. М.Заковича. – К., 2001.
5. Релігієзнавчий словник. За ред. А.Колодного і Б.Лобовика.- К., 1996.
6. Гудима А.М. Релігієзнавство. – Тернопіль, 2000.
7. Докаш В., Лешан Ю. Загальне релігієзнавство. –Чернівці, 2005.
8. Кислюк К.В., Кучер О.В. Релігієзнавство. – К., 2004.
9. Титов В., Качурова С., Барабаш О. Релігієзнавство. – Харків, 2004.
10. Черній А.М. Релігієзнавство. – К., 2003.
11. Яроцький П.Л. Релігієзнавство. – К., 2003.
12. Козловский И. История религий. Учебное пособие.- Донецк, 2004.
13. Історія релігії. Збірник документів і матеріалів. Упорядники
А.Бистрицька та І. Зуляк. – Тернопіль, 2003.
14. Религиоведение. Учебное пособие под ред. П.Лобазова.- Одесса, 2005.
15. Свобода совісті і віросповідань. Збірник міжнародних та українських
правових документів. Упорядник збірника М.Бабій.- К.,2006.
 Навчальне видання

СВІТЛИЧНА В.В.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Опорний конспект лекцій

Відповідальний за випуск: Богатіщев О.М.

Технічний редактор: Нечепуренко О.О.
Коректор: Головаш Л.М.
Комп'ютерная верстка: Бугаєнко С.А.

Формат 21х29,7/2. Гарнітура Times New Roman

Умовн.друк.арк.5 Обл.-вид.арк. 4,6
Друк цифровий.

Оригінал-макет підготовлено в секторі видавничого виробництва

Видавництва Університету банківської справи НБУ (м. Київ)

Надруковано в секторі видавничого виробництва

Видавництва Університету банківської справи НБУ (м. Київ)

61174, м. Харків, пр. Перемоги, 55

Тел. (057) 337-98-83