Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм.

Це означає, що
активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою.
Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є
джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути
готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних
духовних зусиль. Важливішою темою середньовічної філософії була тема відношення Бога
та створеного ним світу. В цей час знання розглядалося як абсолютне, незмінне, як
«божественне одкровення». Джерелом всіх знань вважалася Біблія. Процес пізнання
зводився до процесу викладання, передачі знання Біблії від знаючих до незнаючих. Під
наукою розумівся зміст Біблії, під вивченням — засвоєння давно знайденого людством
знання. Метою пізнання була перебудова душі за допомогою слова Божого. По-друге ідея
духовності, яка пов’язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя
відкриває людину як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту. Однак людина все
одно ще не є індивідуальністю (перші прояви – в лицарській літ-рі). Центральною у
філософській проблематиці стає тема внутрішнього світу людини. На відміну від античного
культу людської тілесності, захоплення її красою, в середньовічному світогляді людська
плоть розумілася як носій гріховності. Тому її необхідно постійно приборкувати,
умертвляти. На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній
сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і
небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець
божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому «сидить»
диявол. По-третє, світ сприймається як двоїсте буття, справжній (божественний, небесний) і
несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну
філософію. Світогляд античної людини був горизонтальним. Навіть боги знаходились десь
поряд з людьми. У середні віки формується вертикальний світогляд, окрім світу земного
існує світ небесний і пекло. Багато подій відбуваються по цій вертикалі, іноді у душі героя,
що спричиняє до появи психологічності.
Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування
теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом,
що полягав переважно у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів і Біблії та
виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії,
насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання,
виходячи з текстів Платона). Значного впливу схоластика зазнала з боку антично-грецької
діалектики, а також науки та логіки в розумінні Арістотеля.

У повсякденному спілкуванні схоластикою часто називають знання, відірвані від життя, які
засновані на абстрактних міркуваннях, що не перевірялися досвідом.