Сучасна релігійна філософія

(неотомізм, персоналізм)
Предмет філософії неотомізму — буття Бога. Це відкрита ре­лігійна
філософія. Вона протиставляє абсолютне, надприродне бут­тя — буттю
конкретних речей. Буття саме по собі — це чисте буття (Бог). Неотомізм
проголошує існування аналогії між Богом і його творінням: Творець
протилежний світові, але його творіння дозво­ляє судити про нього.

Буття Бога неотомісти доводять на підставі створених ним речей. В основі

теорії буття лежить ідея креаціонізму. За цією ідеєю органічний і
неорганічний світ виникає вна­слідок акту Божественного творіння. Звідси
випливає, що матерія не вічна, вона другорядна. Питання про те, що таке
буття, вирішуєть­ся таким чином: «бути — значить бути створеним Богом,
бути — значить бути в Богові».

Центральним принципом неотомізму є принцип гармонії віри та розуму.

Він спрямований на те, щоб примирити догматичні основи християнської
віри з вимогами мислячого розуму, узгоди­ти недоказові положення релігії
з раціонально-логічною силою знання і таким чином виправдати
християнство перед наукою і освітою, авторитет яких дедалі зростає.

Мета філософії неотомізму — раціональне обґрунтування бут­тя Бога.

З метою переконати в істинності релігійних догматів неотомі­сти

«опановують» найсучаснішу наукову термінологію, активно оперують нею.
Говорячи про створення світла в перший день тво­ріння, Бог, запевняють
вони, мав на увазі взаємоперетворення позитронів-електронів на потоки
фотонів. Не заперечують неотомі­сти еволюційну теорію Ч. Дарвіна.

До сучасної релігійної філософії належить і такий напрям, як персоналізм.

Основні положення пер­соналізму такі:

а) Його центральне поняття — особа, але не просто як реальна люди­на,

особистість, а як першоелемент буття, духовна сутність, якій вла­стиві
активність, воля, самосвідомість; витоки людської особи йдуть від
Верховної особи, тобто Бога;
б) світ (природа) є сукупністю духовних осіб, найвища з яких — Бог

в) процес пізнання здійснюється індивідуальною особою завдя­ки її

оцінювальній здатності (здатності визначати цінність об'єктів);

г) взаємовідносини особи і суспільства є ворожими (антагоні­стичними);

зняття ворожості можливе через самовдосконалення особи і оновлення
суспільства.

Персоналізм існує у двох варіантах: американському і французь­кому.

Американський персоналізм (з кінця XIX століття) виникає як своєрідна
реакція на деперсоналізацію і дегуманізацію особи в умо­вах техногенного
прогресу і бюрократизованого суспільства. На відміну від американського
(більш абстрактного і академічного вчення) французький персоналізм, що
виникає в 30-і роки XX століття, був набагато ближчим до життя. Це
філософська доктрина, яка в осмисленні сучасного світу виходить з
проблем «то­тального» розвитку людини на основі першості духов­них
цінностей.

Ос­новні положення французького персоналізму такі:

а) криза людини є наслідком кризи цивілізації в цілому: криза
виробництва позбавляє людину саморозвитку, недоліки системи
розподілу ведуть до занепаду моралі, насадження соціальних стан­дартів
гасить індивідуальну творчість, а засилля комфорту перетво­рює борця на
споживача;

б) буття людини має два виміри: «зовнішнє буття» — біологічні,

економічні і соціально-політичні проблеми людини, які вивчають­ся
конкретними науками; «внутрішнє буття» — психологічні, еко­номічні і
культурні проблеми людини, які є предметом антрополо­гічного знання;

в) індивід (окрема людина) включається в загальне (суспільне) завдяки

своєму діяльному характеру. Діяльність характеру — це практична
життєдіяльність людини, яка знаходить свій вияв у тру­довій діяльності;

г) внутрішній світ людини — основний предмет філософії і сер­цевина не

тільки людського існування, а й системи «людина-світ». Він має такі три
рівні: по-перше, органічне і колективне несвідоме (досвідоме); по-друге,
свідомість, змістом якої є спрямованість людського індивідуального
розуму на реальний світ і усвідомлення реальності; по-третє, дух, змістом
якого є надсвідомість «Я» та самосві­домість «я». Це — «безодня
особистої трансценденції», де здійснюєть­ся перетворення реальності
шляхом відродження об'єктивного в суб'єк­тивному. На цьому рівні
існування осмислюється з позиції Добра і Зла, Блага і Гріха, а також
тільки тут особисте існування набуває істинної свободи — спрямованості
окремої особи до Верховної особи (Бога).

Отже, основні орієнтації сучасної релігійної філософії полягають у:

- повороті від теоцентризму до антропоцентризму, визнанні
абсолютної цінності людини;
- спробі скоригувати релігійну філософію і науку;
- визнанні важливості збереження гуманістичної орієнтації культури;
- увазі до проблеми суспільного розвитку;