2.Міжнародно-політична думка Стародавнього Китаю.

Державно-правова та економічна думка в Китаї виникла в добу Шань-

Інської цивілізації
- складної військово-політичної структури, яка сформувалася в XIV-
XIII ст. до н.е. Політичний лад Китаю являв собою військово-бюрократичну
монархію. Основні течії суспільної думки Стародавнього Китаю
конфуціанство, легізм, даосизм сформувались у VI - III ст. до н.е. Протягом
століть між цими напрямами велась гостра полеміка щодо економічного ладу
суспільства, общини, її історичної долі, міри втручання держави в
економічне життя країни та методів управління ним.
Провідною течією в давньому Китаї було конфуціанство, яке
акумулювало ряд уявлень про державу і право тих часів. Родоначальником
цієї течії був філософ, історик і державний діяч Кун-цзи, або Кунфу-цзи (551-
479 pp. до н.е.), котрий сьогодні відомий світові як Конфуцій. Основні
положення вчення Конфуція викладені в книзі "Лунь-юй" (VI ст. до н.е.), яку
перекладають як "Бесіди і судження". Основний зміст "Лунь-юй"
присвячений людським взаємовідносинам у позадержавній та позаправовій
сфері:
- Лі - система правил, що регулює поведінку людини та будувалась на
основі моралі, а не закону. Загальним принципом взаємовідносин між
людьми Конфуцій вважав принцип "не роби іншим того, чого не бажаєш
собі";
- Жень - моральний принцип - любов до людини;
- Сяо - синівська повага - ядро етичної та політичної теорії Конфуція;
- Жан - поступливість, яка особливо важлива була для державних
чиновників;
- Гу - повага до давнини, яка мала реалізовуватись шляхом вивчення
"Книги історії" ("Шу цзин"), "Книги віршів" ("Ши цзин"), в яких зафіксовано
як реальні, так і легендарні факти давньої історії Китаю.
 Основною темою філософії Конфуція було вчення про досконалу
державу та доброчесну людину. Політичні структури Конфуцій і його
послідовники розглядали в органічному взаємозв'язку з правовими, у
співвідношенні між собою та з іншими соціонормативними регуляторами
(звичаями, мораллю, обрядами). Конфуціанці порівнювали державу з
великою родиною, а владу правителя - із владою глави сімейства, відносини
панування та підлеглості - з ієрархічними родинними стосунками, де панує
беззаперечне підкорення молодших старшим. Прибічники цієї концепції
переоцінювали вплив на суспільні відносини моральних норм і принципів.
Найефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б
система норм моралі, звичаї та інші неписані правила поведінки. Конфуцій
був рішучим противником законів, тому що, по-перше, вони передбачали
юридичну рівність, а по-друге, зазвичай мали жорсткий характер. Насилля як
засіб управління заперечувалось Конфуцієм, віддаючи перевагу
переконанню, вихованню та особистому прикладу. Конфуціанське вчення
про методи державного правління часто називають теорією управління за
допомогою доброчинності.
Саме Конфуцій створив ідеальну модель китайського бюрократа,
оскільки визначив ряд фундаментальних принципів китайської державності.
Серед них виділяють принципи аристократичного правління, освіченість
чиновників, поєднання управління з виховною діяльністю, а також
самовдосконалення "благородного чиновника". Конфуцій вважає природно
виправданим існування різних форм власності: великої спільноти
(колективної власності селянських общин), особистого володіння родової
аристократії і неродових рабовласників.
Політичні ідеї Конфуція та його послідовників справили значний вплив
на формування китайської цивілізації, становлення її політичних інститутів,
соціальної та морально-правової думки.
Формування цього вчення асоціюється в історії філософської та
політичної думки з іменем Лао-цзи, який визначав негативне ставлення до
державної служби. Згідно його вчення, держава виникла і розвивається
відповідно до закону Дао. Дао - це абсолютне світове начало, джерело всього
існуючого, вічний кругообіг народження та смерті. Прихильники даосизму
обстоювали ідею про природне походження Всесвіту, суспільства і держави.
Вони розвивались за вічним законом дао, відповідно до якого існують і
процвітають природа і суспільство.
Згідно з Лао-цзи, у світі все перебуває в русі та змінюється, в результаті
чого всі речі неминуче переходять у свою протилежність. Держава, за Лао-
цзи, теж природне утворення, що розвивається власним шляхом. Він
виступав проти державної регламентації суспільного життя, вважав
недопустимим впливати на народ за допомогою сили, адже не можна
примусити людей бути розумними, чесними, порядними й інтелектуально
розвиненими.
Концепція даосизму мала характер консервативної утопії. Відродження
та переосмислення поглядів даосистів на державу і право розпочалося з
проникненням до Китаю буддизму. Даосизм набув розвитку у дзен-буддизмі.
У III-V ст. до н.е. в Китаї періоду Чжаньго посилилась роль права з
його стабільними каральними санкціями. В цю добу остаточно сформувалося
завершене вчення про управління народом і державою - легізм, школи
законників. Засновником легізму був Шан Ян (390-338 рр. до н.е.) - радник
правителя царства Цінь, під керівництвом якого було здійснено низку
реформ економічного, адміністративного та судового характеру. їх зміст
викладено в праці "Книга правителя області Шан". Найвідоміші
представники легізму: Шан Ян, Хань Фей, Лі Сі.
Виходячи з уявлення про вроджену порочність людини та добру владу,
Шан Ян дійшов висновку, що інтереси народу та держави протилежні, тобто
легісти першими в історії політичної думки Стародавнього Світу
обгрунтували думку про несумісність політики і моралі. Вони відстоювали
ідею абсолютної влади правителя, який повинен правити методом "батога і
пряника" на основі жорстких законів, які тотально регламентували б життя
підданих і не підлягали осуду та оскарженню. Таким чином, на відміну від
Конфуція, Шан Ян головним регулятором суспільних відносин вважав
закон (фа), який розумів як інструмент у руках влади.
Теорію успішного управління державою Шан Ян будував на концепції
агресивної війни і вважав її панацеєю від усіх соціальних проблем. До
основних функцій держави відносились: землеробство, ведення війн та
регулювання господарською діяльністю суспільства. Шан Ян виступав за
збереження сільської общини. Він був проти перетворення вільного
населення в орендарів та рабів і пропонував заборонити вихід з общини
незаможним і малоземельним селянам. Таким чином, легісти започаткували
ідею тоталітарної держави з її непогрішимістю і тотальною вседозволеністю.
Завершеної форми легізм набув у вченні Хань Фея (288-233 рр. до н.е.).
Проаналізувавши історію існування в Китаї різних філософських шкіл за 400
років, він дійшов висновку, що найбільшої шкоди державі завдає філософія,
що стимулює вільнодумство, сіє смуту, применшує повагу до законів,
заважає управляти державою. Хань Фей був прихильником жорсткої
централізації влади в державі, зміцнення її економічної та військової
могутності завдяки беззаперечному виконанню законів. Він проголошував
принцип: закон - для народу, а мистецтво управління - для правителя.
Накопичення багатства схвалювалося лише в державній скарбниці.
Економічною основою країни Хань Фей вважав сільське господарство. Він
вимагав заохочення землеробів. Головну причину бідності вбачав у лінощах
та марнотратстві, радив правителям оподатковувати багатих.
Після об'єднання Китаю та утворення централізованої імперії (221 р. до
н.е.) легізм починає застосовуватись на практиці в масштабі всієї
Піднебесної. Легісти досягай своєї мети: в країні здійснено уніфікацію життя,
діяв величезний бюрократичний апарат. У розпалі реформ імператора Цінь
Шіхуанді легіст Лі Сі звернувся до нього із законопроектом про знищення
всіх філософів, ліквідацію книг і приватних шкіл.
 Вагомою течією державно-правової думки Давнього Китаю була школа
юристів. її автори відстоювали ідею поширення в державі єдиного,
уніфікованого писаного права, яке покликане захищати особу, державу,
власність. Разом з тим, відстоюючи ідею правового порядку, суспільної
безпеки, вони допускали можливість превентивного (випереджувального,
запобіжного) покарання, запровадження принципу колективної
відповідальності, а також покарання за принципом об'єктивної осудності
(коли до відповідальності за злочин притягують родичів правопорушника).
Взагалі закони та покарання прихильники школи юристів вважали головним
інструментом державного управління, засобом регулювання суспільних
відносин.
Отже, економічна та політико-правова думка Стародавнього Китаю
відповідала господарським потребам, традиціям і конкретно-історичним
особливостям розвитку країни того часу. Даосизм переплітаючись з
буддизмом та іншими місцевими віруваннями, набуває риси "Магія", але
втрачає свій вплив у політико-правовій ідеології. Легізм посилив деспотизм,
породив жах, всезагальну підозру. З утвердженням династії Хань (III ст. до
н.е. - III ст. н.е.) відбулося злиття легізму і конфуціанства в нове вчення -
ортодоксальне ханське конфуціанство. Провідною ідеєю цієї ідеології стала
конфуціанська ідея нерівності людей за соціальною, становою, ранговою
належністю, а також у залежності від статі, віку, становища в сім'ї. У новій
ідеології мораль і право збігалися. Норми моралі стали стереотипом
поведінки, а право, на підставі жорстких карних санкцій, забороняло
ухилятись від виконання норм моралі. Ідеологія ортодоксального
конфуціанства відіграла значну роль у створенні імператорсько-
бюрократичної системи управління в Китаї, яка проіснувала до початку XX
століття.