ФІЛОСОФІЯ КИТАЮ

Роботу виконав
Студент І курсу ІТК КБ-1.02
Мостовий Дмитро Вадимович

Науковий керівник
Іванова Оксана Станіславівна
Викладач філософії
Державного університету
інтелектуальних технологій і зв’язку
 ЗАРОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ
КИТАЮ
• VII — VI ст. до н. е. у Стародавньому Китаї —
період формування і розвитку рабовласницького
суспільства. Тоді ж проявляються дві основні
тенденції у розвитку філософії: матеріалістична та
ідеалістична, атеїстична і містична. У ході
боротьби двох тенденцій дедалі ширше
розповсюджувалися ідеї: про п'ять
першоелементів, з яких утворений увесь світ
(метал, дерево, вогонь, земля, вода); про
протилежні джерела, початки: інь та янь, боротьба
між якими і веде до розвитку усіх речей та явищ;
про природний шлях — дао, по якому йде розвиток
Всесвіту. Але формування розвинених
філософських вчень припадає на VI — V ст. до н.
е..
• Перший китайський філософ, особа якого історично достовірна,
Кун Фу-цзи — Учитель Куй, відомий у Європі під ім'ям Конфуцій
(552 — 479 до н. е.). Походив Конфуцій з родовитої, але збіднілої
сім'ї. Маючи природний розум і міцне здоров'я, з п'ятнадцяти
років захоплено займався самоосвітою. У 33 роки Конфуцій
відкрив приватну школу і вже потім ніколи не розлучався з
учнями. Так почалася його філософська діяльність. У II ст. до н. е.
вчення Конфуція здобуло статус офіційної ідеології царства Хань
(Китай) і залишалося таким аж до 1912 року. У китайській
культурі духовний вплив Конфуція і в сучасних умовах дуже
великий, особливо на Тайвані і в Сінгапурі. Назва епохи, в яку жив
Конфуцій - Весни і Осені, — виражала ідею часового циклу —
весни, коли народжується все, і осені, коли підводять підсумки
розвитку. Це епоха великих змін у китайському суспільстві, що
викликали розпад на окремі царства Стародавнього Китаю і
протиборство семи найсильніших із них.
• Тоді в царстві Лу, на батьківщині Конфуція,
знайшли притулок усунуті від керма влади учені —
інтелектуали, які спеціалізувалися на культурній
діяльності — збереженні та відтворенні писемних
пам'ятників минулого, присвячених різним галузям
знань, включаючи й астрономо-астрологічні
дослідження. Очевидно, це нащадки більш давньої
династії китайських правителів Пань-Інь, що
втратила владу і повалена в XII — XI ст. до н. е.
племінним союзом Чжоу, який перебував на більш
низькому щаблі культурного розвитку. Можливо, їх
соціальне падіння в етимології терміна жу —
слабий — визначає інтелектуальний прошарок
китайського суспільства.
 ОСОБЛИВОСТІ ТА БАЗОВІ
ПОНЯТТЯ
• Радикальна деміфологізація здійснювалася в стародавній культурі як би зсередини міфосвідомості
- через переосмислення міфологічної моделі світу при збереженні її загальної структури, перш за
все, - принципу єдиносутності макро - і мікрокосму, тому базисною інтенцією китайського
філософського мислення була ідея органічної єдності людини і світу . Органіцизм мислення
зумовив розуміння речей як рухливих , мінливих утворень : "ці" , універсальний субстрат світу,
трактується як безперервне середовище динамічних коливань, поляризоване дією протилежних
сил - "ян" та "їнь" (світла й темряви, напруги і податливості); кожна річ містить в собі початки
"їнь" і "ян" , по черзі домінуючи і забезпечуючи пульсацію змін. Емпірично наявний стан справ
постійно повинен приводитися у відповідність з початковою гармонією великої тріади Небо -
Людина - Земля , тому китайське філософське мислення характеризується чітко вираженим
практицизмом . Знання - "чжи" 知 - предмета включає не тільки його опис, а й спонукання до дії:
володіти знанням значить передусім "знати свою справу". У центрі уваги китайських мислителів
перебували етико-політичні проблеми, оскільки діяльність з упорядкування Піднебесної (соціуму)
розумілася як найважливіший фактор підтримки вселенської гармонії.
• Уже в період Західної Чжоу (кін. ІІ - поч. I тис. до н.е.)
оформилася одна з центральних категорій китайської
думки - "де" 德 , що позначає силу породження і
впорядкування. Завдяки силі "де" Небо (Небо-і-Земля)
породжує і зрощує все суще. Правитель - "ван" 王 , будучи
Сином Неба, долучається до " Великого Де Неба-і-Землі "
(космосу) і поширює його на міріади людей, гармонізуючи
Піднебесну. У свою чергу, на мир і благополуччя, що
панують в Піднебесній, Небо відповідає правильним
порядком природних процесів, хаос же у суспільстві
викликає природні катаклізми.
• «Золотою добою» китайської філософії є період 6-3 ст. до н.е. ЗОЛОТА ДОБА
У цей час виникли конфуціанство, даосизм, моізм, легізм,
школа натурфілософів і Школа імен (див. Сто шкіл). В умовах
, коли влада чжоуського вана стала суто номінальною, стан
справ у Піднебесній усвідомлюється як залежний від "де"
кожної свідомої людини. Родоначальники двох основних течій
китайської філософії - Конфуцій і Лао-цзи - вводять у зв'язку з
цим категорію "дао" - шляхи як мірила належного в
індивідуальній поведінці. Накопичення "де" досягається
пізнанням "дао" і проходженням по ньому; володіння знанням
виявляється важливим засобом гармонізації Піднебесної.
Конфуцій і Лао-цзи розробляють взаємодоповнюючі моделі
пізнання "дао". Для Конфуція характерна опора на формальну
впорядкованість людської поведінки за допомогою строгого
дотримання правилам церемоніалу "лі". Втіленням знання
виступає «шляхетний чоловік» ("цзюнь цзи" ), за допомогою
жорсткого самоконтролю приборкуючий природно-хаотичне
начало в людині. На противагу конфуціанському
культуроцентризму даосизм висуває стратегію «природності».
• ». Відмова від усякої навмисності і цілеспрямованості в дії
(принцип "недіяння" - "у вей") дозволяє досконаломудрому
долучитися до "дао" як загальносвітового природного ритму
подій. При імперії Хань (3 ст. до н.е. - 3 ст. н.е.)
конфуціанство набуло статусу офіційної ідеології і згодом
протягом століть справляло величезний вплив на вигляд
традиційної китайської цивілізації. Даоське вчення
трансформувалось у так званий "релігійний даосизм",
зайнятий переважно вирішенням проблеми безсмертя і
утворює неортодоксальну складову китайської духовної
культури. Розвиток філософської думки в Китаї
характеризувалося традиційністю: для неї була характерна
значна стабільність кола основних філософських проблем і
категорій, а переважними формами філософської творчості
були коментарі та компіляція канонічних творів[1].
• У той же час, збереження класичних термінів та уяв не
позначувало відсутності розвитку: під впливом буддизму
філософи Китаю створювали нові інтерпретації старих
категорій.
 ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ
• Вплив конфуціанства як суспільної філософії життя дуже
значний у сучасному Китаї. Воно охоплює всі сфери життя
держави: виховання громадянина, політику, економіку та
соціальну сферу. Причому саме особливий світогляд
китайського населення став фундаментом для такого
швидкого прогресу Китаю на світовій арені. А цей
світогляд побудовано саме на конфуціанстві. Консерватизм
китайців та їхнє слідування традиціям дозволяє їм
зберігати все те, що дав їм Вчитель-Мудрець. Політична
філософія конфуціанства спрямована на досягнення
внутрішньої злагоди між верхами та низами за допомогою
перебільшеної ролі традиційних правил поведінки –
найважливішої основи культури суспільства для
ефективності сталого розвитку держави. Вчення Конфуція
про державу було консервативним, бо не відходило від
старих методів та правил управління, а він лише згрупував
їх.
• Стабільність держави за Конфуцієм базується на основі
ненасильницьких принципів – людинолюбства, що
упорядковуються через систему правил поведінки, норм і ритуалів.
Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти у
вченні Конфуція різко протиставляється керуванню на основі
законів. Індійська та китайська філософії як плодючі зерна, що
продовжують надихати моральними ідеями світову людську думку.
Жодна філософія більше не зробила такого сильного впливу на
Захід, як індійська і китайська. Пошуком мудрості як істини, що
йде зі Сходу, про походження людського роду, були зайняті багато
філософів в 60-70 роках ХХ століття. Філософія Індії та Китаю – це
не тільки екзотичний магнетизм, а й привабливість цілющих
рецептів знань, які допомагають людині вижити в складних умовах
буття.