Тема 2

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ

2.1. Політичні ідеї стародавнього світу

2.2. Політичні вчення доби середньовіччя і Відродження
2.3. Політичні вчення Нового часу: західна традиція

2.1. Політичні ідеї Стародавнього світу

Історично першою формою пізнання політики було її релі-

гійно-міфологічне трактування. У ІІ–І тисячоліттях до н. е. панува-
ли уявлення про божественне походження влади і суспільно-
політичного устрою. Політичні погляди давніх єгиптян, вавилонян,
євреїв, ассирійців, мідян, шумерів, персів, індусів, китайців, греків,
римлян та інших народів відображали спочатку міфологічні уяв-
лення про правду, справедливість, місце людини у світі.
Вже у VIII–VI ст. до н. е. намітилася тенденція відходу від
релігійно-міфологічного до більш раціонального, «земного» погля-
ду на світ взагалі, та державу, владу, право зокрема. Згодом ця тен-
денція знайшла своє втілення та оформилася в ученнях Будди в Індії,
єврейських пророків Єремії, Ісаї та інших – у Палестині, муд- реців
софістів і філософів – у Греції, юристів – у Римі.
З часом політичні погляди набувають певної філософсько-
етичної спрямованості. У Давньому Китаї фундаментальну роль в
історії розвитку політичної та етичної думки відіграло вчення Кон-
фуція (551–479 до н. е.) – конфуціанство, що стало певного роду
еквівалентом релігії. Головна праця Конфуція – «Луньюй» («Бесіди і
судження»). Визнаючи божественну і природну сторони похо-
дження влади, Конфуцій свій головний інтерес вбачав у тому, як
улаштувати життя людей, забезпечити мудрий і справедливий по-
рядок у державі. Цей порядок передбачає п’ять видів відносин:
володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька і сина, старшого і
молодшого братів, друзів.
На противагу конфуціанству виникли такі напрямки, як дао-
сизм та моцзизм. Засновником школи даосів став Лао Цзи (VI ст до

1
н.е.), який вважав, що цивілізація, ускладнюючи й удосконалюючи
життя, призводить до конфліктів і загибелі. Доктрина даосизму
ґрунтується на таких основних принципах: держава є апаратом
насильства і пригнічення; найліпший уряд той, який найменше
керує; і головне – ігнорувати політику, тобто не перейматися спра-
вами держави та суспільства.
З критикою конфуціанства виступили легісти (законники) –
прихильники напряму китайської політичної думки IV ст. до н.е. Фун-
датор легізму Шан Ян (390–336 рр. до н. е.) вважав, що заклики до
доброчинності в конфуціанському стилі – балачки, а конфуціанці –
паразити, що сидять на шиї народу. Легісти розробили власне вчення
про техніку реалізації влади, засновану на жорсткій системі адмініст-
ративних розпоряджень. Тільки насильницькими методами, вважали
легісти, можна навести і підтримувати порядок у суспільстві.
З численних мислителів Давньої Греції особливе місце в роз-
витку політичної думки займають Сократ, Платон і Арістотель.
Сократ (469–399 до н.е.) – видатний мислитель, який зали-
шив помітний слід у розвитку політико-правової думки. Дві його
провідні ідеї мають особливе значення. По-перше, це принцип за-
конності: у своєму ставленні до закону Сократ був прихильником
законності. По-друге, принцип верховенства знань та інтелекту в
управлінні державою.
Платон (427–347 до н. е.) – один із найвидатніших мислите-
лів не тільки античної, але і всієї історії філософії і політичних вчень.
Політичні погляди Платона викладені в діалогах «Держава»,
«Політика» і «Закони».
Будучи філософом-ідеалістом, Платон розробляє ідеальні ва-
ріанти суспільного устрою, зокрема, проект ідеальної держави.
Платон вважав, що ідеальна держава повинна відповідати природі
людини, що містить у собі три частини: розумну (правителі), люту
(воїни) і ту, що жадає (селяни і ремісники). Платон створив такі
політичні форми правління, як тимократія, олігархія і демократія.
Арістотель (384–322 до н. е.) – автор понад двадцяти політи-
ко-філософських праць, головна з яких – «Політика». Він заклав
основи теорії політики. Держава, говорив Арістотель, виникає з
необхідності людей спілкуватися, допомагати один одному, для
задоволення їхніх спільних потреб.
Головне завдання політичної науки Арістотель вбачав у то-
му, щоб відшукати найбільш досконалу форму державного устрою.

2
Проаналізувавши 158 відомих йому державних устроїв, Арістотель
розробив типологію форм державного устрою. Усі форми держав-
ного устрою він розділив на «правильні» і «неправильні».
За Арістотелем, політичне правління – це правління закону, а
не людей: правителі, навіть кращі, схильні до почуттів і афектів,
закон же – «урівноважений розум». Арістотель не розмежовує дер-
жаву і суспільство.

3
 Таблиці та схеми
до першого питання
Таблиця 2.1
Історія розвитку полі-
тичних знань та полі-
Основні етапи Основні представники
тичної думки. Особливо-
сті та характерні риси
Політичне вчення старо- – Політична думка не виді- Хаммурапі, Соломон,
давнього Сходу (Єгипет, лялася в самостійну галузь Заратустра, Конфуцій, Лао
Вавилон, Ассирія, Іран, знань, відображалася в Цзи, Шан ян, Шень Бухай
Китай) міфологічній формі, пану-
вало розуміння божествен-
ного походження влади
Політичне вчення – Поступове звільнення Гомер, Піфагор, Геракліт,
Стародавньої Греції і політичних поглядів від Демокріт, Протагор,
Стародавнього Риму міфологічної фори, відокре- Сократ, Платон,
мленість їх як відносно само- Арістотель, Лукрецій,
стійної частини філософії Цицерон
– Аналіз устрою держави,
класифікація форм держа-
вної влади, визначення
найкращої ідеальної фор-
ми правління
Політичні вчення – Розвиток соціально- Аврелій Августин,
середньовіччя політичної думки в основ- Тома Аквінський
ному зусиллями релігій-
них діячів
– Обґрунтування теологіч-
ної теорії походження
політичної влади
– Роль релігії і держави в
політиці
Політичні вчення епох – Розвиток гуманістичних М. Макіавеллі, М. Лютер,
Відродження та начал в політичній теорії, Т. Мор, Т. Кампанелла,
Просвітництва звільнення її від теології Ж. Боден, Т. Гоббс,
– Аналіз проблем, прав та Г. Гроцій, Дж. Локк
свобод людини, закону і
держави, демократичного
устрою суспільного життя
Політичні вчення Нового – Формування ліберальної Ш. Монтеск’є,
часу політичної ідеології Ж.-Ж. Руссо, Б. Констан,
– Обґрунтування необхід- І. Бентам, О. Конт,
ності розподілу влади О. Радіщев, М. Чернишев-
– Характеристика правової ський
держави
– Аналіз цінностей і меха-
нізму функціонування
буржуазної демократії
– Формування концепції
прав людини та громадя-
нина

4
 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ
СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Політичні вчення Стародавнього Сходу
– Політична думка ще не виділилася у самостійну галузь знань, виражалась у міфоло-
гізованій формі
– Панувала ідея божественного походження влади
Стародавній Єгипет Стародавня Іудея Стародавній Китай
– Політичні погляди – У XIII–X ст. до Христа – Давньокитайські мисли-
стародавніх єгиптян на території Палестини телі першими в історії
висловлені у «Повчанні виникло Ізраїльсько- політичної думки почали
Птахотена» (III тисячо- іудейське царство, мис- відходити від міфічного
ліття до н. е.), «Книзі лителі якого зробили світорозуміння до раціона-
мертвих» (II тисячоліття вагомий вклад у світову льних політичних доктрин
до н. е.), міфах Середньо- параполітичну думку на земній людській основі.
го, Нового і Пізнього – У І тисячолітті до – Батько давньокитайської
царств (XXI–VI ст. до н. е.). Христа особливої попу- політичної думки Чхоу-
– У них пропагується ідея лярності набули Яхвіст гунаа (XI–X ст. до Христа)
божественності держав- (X–ІХ ст.), Елохіст стверджував, що мандат
ної влади (фараони–сини (УПІ–VII ст.), Второза- володаря Небо надає тому,
бога Ра). коння (VII ст.), Жрець- хто втілює у своїй особі
– Суспільство уявляється кий кодекс, тобто Тора найбільшу кількість «де»
у вигляді піраміди, верхі- (Закон), або (чеснот, благодаті, справед-
вкою якої є боги і фарао- П’ятикнижжя Мойсея ливості).
ни, а підніжжя – народ; (VI ст.). – У І тисячолітті до Христа
між ними – жреці, знать і – Стародавні пророки в Китаї сформувались такі
чиновники. започаткували ідею про течії політичної думки:
– Цікавими є повчання, договірне походження 1) конфуціанство (Конфу-
що стосуються і волода- держави: Бог перебуває в цій, виходячи з моральних
рів країни, і простих особливих договірних засад, розробив концепцію
людей: не зловживати стосунках з єврейським правильного державного
владою, приборкувати в народом, є його провід- правління);
собі корисливі прагнення, ником і царем, законода- 2)моїзм (Мо-цзи обґрунту-
поважати старших, не вцем і суддею. вав концепцію формування
грабувати бідних, не – Засади нового суспіль- держави через укладення
ображати слабких та ін. ного ладу сформовані у суспільного договору;
Заповідях Божих (Коде- сформулював ідеї щодо
ксі Мойсея). необхідності жорсткої
– У Біблії є перші відо- адміністративної структури
мості про параполітичні в суспільному організмі);
партії та угруповання 3) легізм (Шан-Ян твердить,
(книжників, есенів, що держава – найвища мета
садукеїв, фарисеїв), діяльності людини, а закон
висловлені ідеї, які – найефективніший спосіб
стосуються прав і свобод досягнення цієї мети);
людини та громадянина 4) даосизм (Лао-цзи пере-
конував, що держава, суспі-
льство і людина як природні
частки Дао і Космосу під-
порядковуються законам
вічності

5
 ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ АНТИЧНОЇ ДОБИ
Таблиця 2.2
Політичні вчення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму
– Поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми та виділення їх у
відносно самостійний розділ філософії
– Аналіз будови полісів, типологія політичної влади юрми державного правління
– Розробка концепцій ідеальної форми державного правління
Етапи Становлення
Політичні ідеї Платона Політична думка
Давньогрецької
(428–347 рр. до н. е.) Стародавнього Риму
політичної думки
3 часів синойкізму У діалогах «Держава»,– Політична думка у римлян почала
(творення полісів на «Закони» та ін.: формуватися ще в царському
півдні Балкан у XIII–VII– Розробив концепцію періоді історії (754–510 рр. до н. е.) і
ст. до н. е.) уся давньог- полісу, чотирьох стадій була міфологізованою;
рецька політи-ко- його розвитку; – Першу римську політичну револю-
правова думка розвива-– Обґрунтував концеп- цію здійснив Сервій Туллій, поклавши
лась як ідеологія віль- цію ідеальної держави кінець родовому устрою (поділ насе-
них громадян. (провідна думка – ідея лення за майновим цензом на п’ять
I. Етап античної міфіч- справедливості: кожен класів і шосту верству – пролетарів);
ної передполітології. робить свою справу – Власне політико-теоретична думка
II. Етап формування згідно з власними розвивається лише з І ст. до Христа, на
філософського підходу задатками; суспільство що істотний вплив мало завоювання
до політичних процесів функціонує на засадах Греції у 146 р. до н. е.
(творчість семи мудре- солідарності та колек-
ців з кінця VII до поча- тивізму; найкраща
тку VI ст. – Піфагора, форма держави – арис-
Геракліта, Демокріта тократія)
та ін.)

6
III. Етап раціоналістич- ної – Запропонував модель – Засновник римської політології –
інтерпретації софіс- державного устрою, у Цицерон (106–43 рр. до н.е.). У тракта-
тами політологічного якій регламентація ті «Про державу» він визначав держа-
розвитку, за- початку- життя громадян набирає ву як «справу народу», а народ – як
вання світської теорії всезагального тотально- сукупність громадян; державою вва-
політики, переміщення го характеру. Основа жав змішану форму правління.
людини в центр полі- такого ладу – детальні й Підкреслював особливу роль держав-
тичного життя. суворі закони, законно ного лідера в житті суспільства. Сфор-
IV. Етап логіко- послушність громадян. мулював власну теорію природного
понятійного аналізу У творах «Політика», права.
політичних інститутів «Афінська політика» та ін.: – Вагомий вплив на розвиток світової
та процесів, створення – Визначив людину як політичної думки справили римські
наукових основ полі- «політичну істоту», чия юристи Сабін, Гай та інші, які стали
тичної філософії сутність проявляється творцями юриспруденції – науки про
(Сократ, Платон). насамперед у держав- «знання справедливого і несправедли-
V. Етап формування ному житті; вого» (І–III ст. н. е.)
політичної юриспруде- – Вперше розмежував
нції, початок емпірико- владу на законодавчу,
теоретичного підходу адміністративно-
до вивчення політичних управлінську та судову;
проблем (Арістотель). – Визначив правильні і
VI. Розвиток політичної неправильні форми
етики (після Арістотеля державного правління.
– Епікур, Зенон), запо-– Найкращим держав-
чаткування політичної ним ладом вважав
історії (Полібій, змішану форму влади,
III–II ст. до н. е.) коли править середня
верства населення.
– Політику тісно
пов’язував з моральніс-
тю чеснотами та ети-
кою, які вважав вступом
до політики

7
 2.2. Політичні вчення
доби середньовіччя і Відродження

У V–ХVІ ст., тобто в епоху середньовіччя, філософсько-

етичні концепції політики в Західній Європі витісняються релігій-
ною (християнською) концепцією. Центральною проблемою полі-
тичних вчень цього періоду є питання: яка влада повинна мати
пріоритет – духовна (церква) чи світська (держава). Ідеологи церк-
ви доводили, що могутність правителів походить від церкви, а цер-
ква одержала свою владу безпосередньо від Христа; звідси – хрис-
тиянські правителі зобов’язані підпорядковуватися главі християн-
ської церкви.
Одним із засновників християнської політичної теорії був
Тома Аквінський (Аквінат) (1225–1274). Аквінський стверджував,
що влада є божественним законом, вона повинна нести людям доб-
ро, красу, благо.
На основі вчення Арістотеля, Тома Аквінський створив хри-
стиянську доктрину держави. Мету держави він вбачав у досягнен-
ні загального блага, забезпеченні умов для пристойного життя, а
сутність влади – у підпорядкуванні нижніх прошарків суспільства
верхнім згідно з порядком, заведеним Богом, так званим вічним
законом.
На початку XVI ст. майже вся Європа зазнала впливу Рефор-
мації – релігійного і політичного руху, спрямованого проти като-
лицької церкви. Мартін Лютер (1483–1546) заклав основу лютеран-
ському (протестантському) віросповіданню. Лютер чітко розмежо-
вує сферу євангелічну, тобто релігійну, і сферу закону, яка нале-
жить до компетенції держави.
Одним із найяскравіших політичних мислителів епохи Від-
родження був італієць Нікколо Макіавеллі (1469–1527) – фундатор
світської політичної науки. Його погляди викладені у працях «Во-
лодар», «Міркування з приводу першої декади Тита Лівія», «Мис-
тецтво війни». Макіавеллі заперечував теологічне уявлення про
політику та державу, ставив людину з її інтересами у центр світо-
гляду, розглядав політику як автономну сферу людської діяльності,
що має свої закони, які не збігаються з нормами християнської
моралі.
Макіавеллі вважав, що володар повинен забезпечити неподі-
льність політичної влади в державі, концентруючи її у своїх руках.

8
Володар має виступати у ролі опікуна народу, не турбуючись особ-
ливо про етичні норми.
Мислитель розрізняв три форми держави (єдиновладдя, пра-
вління небагатьох, правління всього народу) і виокремлював види
влади – монархію, аристократію та демократію. Найкращою вважав
«змішану владу», яка б втілила у собі найкращі риси кожного виду
влади.
Проте найвизначнішою заслугою Макіавеллі як видатного
теоретика політики є формулювання предмета і методу політичної
науки. Предметом цієї науки він вважав владу в усіх її проявах, а
методом – пряме спостереження за фактами: за поведінкою лідерів
і мас, за їхньою взаємодією.

9
 Таблиці та схеми
до другого питання
Табиця 2.3
ЗАСНОВНИКИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТЕОРІЇ
Політичні вчення середньовіччя
– Розвиток політичної думки зусиллями релігійних діячів
– Обґрунтування теологічної теорії політичної влади
– З’ясування ролі релігії та держави в політиці
Розвиток середньовічної
Політична думка
політичної думки на Суспільно-політичні погляди
раннього
початку Томи Аквінського (1225–1274)
християнства II тисячоліття
– Раннє християнство – Середньовічні ідеоло- – У творах «Сума теології», Пану-
здійснило «першу ги та діячі церкви активно вання влади» та ін. намагався при-
комуністичну ре- розробляли питання суті мирити віру зі знанням, дати філо-
волюцію» у мисленні людини. софське обґрунтування католицизму,
людства, проголосивши – Батько схоластики використовуючи ідейну спадщину
принципи свободи і англієць А. Кентерберій- Арістотеля.
рівності, незалежно від ський (XI ст.), використо- – Запозичив в останнього думку
походження, майнового вуючи постулати логіки, про людину як суспільну (політичну)
та політичного стану обґрунтував необхідність істоту, а також те, що держава як
людей. Це відкривало втілення Бога в людині. ціле стоїть вище від індивіда.
шлях до становлення Француз – Органіцизм Аквінського набрав
царства Божого на І. Солсберійський (XII форми ієрархізованих уявлень про
Землі. ст.) високо оцінював роль суспільство: все повинно підпоряд-
Але згодом (особливо, римського права у вихо- ковуватись цілому.
коли християнство було ванні людини. – Оскільки світ збудований на
офіційно визнане і – Німець Альберт основі ієрархічності, а на чолі цього
перетворилось на панів- Великий (XII ст.) вважав порядку стоїть Бог, то всі види влади
ну релігію Римської особливим досягненням на Землі від Бога.
імперії) отці церкви людини її сумління, – На чолі держави стоїть світська
висловили судження, завдяки якому особа влада, яка є вторинною щодо релі-
що суперечили Новому втілює універсальні гійної.
Заповіту. За допомогою принципи моральної – Ідеал форми державного правлін-
патристів імператори поведінки. ня: влада одного, монархія.
представлялись наміс- – Шотландець Д. Скотт – Аквінський теологізував розумін-
никами Бога на Землі; (XIII ст.) поставив про- ня права. Його джерелом визнавав
державна влада, зі свого блему свободи волі у вічне право (божественний розум), а
боку, надавала церкві центр свого політичного його проявом – природне право.
допомогу у боротьбі з вчення: тільки в умовах Конкретизацією природнього права є
єресями. абсолютної свободи людське право
– Одночасно в політич- можна створювати велике.
них доктринах патрис- – Провісником свободи
тів формувалася ідея совісті став у XIV ст.
про зверхність священ- Марсиній Подуанський,
ної влади над світською. який був переконаний, що
Особливу роль у відс- Євангеліє – не закон, а
тоюванні цієї концепції повчання, і тому у спра-
відіграв єпископ Авре- вах віри не може бути

10
 лій Августин (354–430). примусу, тобто вона була,
У творі «Про державу є і буде справою сумління
Божу» думка про верхо- кожного. Марсиній пер-
венство церкви в полі- шим у середньовічній
тичному житті сформу- політичній думці підтри-
льована ним як пану- мав ідею суспільно дого-
вання «світла над царс- вору та народного суве-
твом темряви» ренітету

Табиця 2.4
ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Політичні вчення епохи Відродження

– Розвиток гуманістичних начал політичної думки від теології

– Звільнення політичної теорії від теології
– Аналіз проблем прав і свобод сутності держави, її законів
Нікколо Макіавеллі Жан Боден Гуго Гроцій
(1469–1527) (1529–1596) (1583–1645)
– Італійський державний – Французький політичний – Голландський юрист та
діяч та політичний мисли- діяч, юрист, теоретик держа- державний діяч.
тель, фундатор сучасної ви. – У трактаті «Про право
політичної теорії; започатку- Основна праця «Шість книг війни і миру. Три книги»
вав виділення науки про про республіку», в якій заклав основи вчення про
політику в окрему галузь. вперше сформульоване природне право.
Основні твори: «Государ», поняття «суверенітету» як – У «природному» стані
«Історія Флоренції», «Мір- суттєвої ознаки держави. люди не знали ні держави, ні
кування На І декаду Тіта – Держава виникає не як приватної власності, але
Лівія». результат добровільної згодом між ними почалася
– У центр світобачення по- угоди, а через завоювання та ворожнеча. Щоб подолати її,
ставив людину, яка у своїй насильство. люди уклали суспільний
діяльності керується власни- – Основою і осередком договір і створили державу.
ми інтересами. держави є сім’я. Держава – – Ідея договірного виник-
– Людський егоїзм вимагав це правове управління бага- нення держави була відома
створення держави як вищої тьма родинами і тим, що їм задовго до Гроція, але саме
сили, здатної регулювати по- належить. він розглядав її як базове
ведінку індивідуумів. – Вище від носія сувереніте- поняття теорії держави.
– Державу розглядав як по- ту можуть бути тільки Бог і – Право поділяв на природнеі
літичний стан суспільства, закони природи. воле-встановлююче.
що характеризується певни-– Правитель мусить зали- Джерелом природного права
ми відносинами між владою шати підданим природні є людський розум. Воно
і підданими. Цей стан пос- свободи та їхню власність. вимагає утримання від чужо-
тійно змінюється і залежить– Форма держави залежить го майна, притягання людей
від співвідношення сил, що від географічного середови- до заслуженої кари та ін.
борються за владу. ща. Жителі Півночі, напри- Природне право «не може
– Охарактеризував тенденції клад, розбудовують демок- бути змінене навіть самим
зміни форм влади: монархія ратію та виборні монархії. Богом».
11
 вироджується у тиранію, – Найкраща форма правління – – Установлююче право
аристократія – в олігархію, обмежена законами монархія. поділяв на людське і божест-
демократія – в анархію, – Монарх – суверен, але венне, які повинні відповіда-
анархія – в монархію. Най- управління країною, призна- ти приписам природного
краща форма влади – зміша- чення на державні посади права.
на, де різні суспільні сили слід поєднувати з аристокра-– Народ може вибрати будь-
врівноважують одна одну. тичними та демократичними яку форму державного
– Розумів політику як боро- принципами правління, але в подальшому
тьбу за досягнення та здійс- не може змінювати її.
нення влади. Влада повинна – Природне право слід по-
належати тому, хто зумів ширити і на міжнародні
перемогти у процесі вільного відносини. Не сила, а спра-
змагання. ведливість і закон мають
– Змалював правителя, який визначати взаємини між
не звертав уваги на закони державами
моралі під час боротьби за
владу.
Це стало основою уявлення
про те, що Макіавеллі начеб-
то відстоював принцип «мета
виправдовує засоби» (фено-
мен т. з. «макіавелізму»).
– Вважав, що держава –
вищий вияв людського духу,
а служіння їй – мета і зміст
щастя людини

12
 2.3. Політичні вчення Нового часу:
західна традиція

Одним із перших теоретиків політики Нового часу вважають

французького мислителя і правознавця Жана Бодена (1530–1596).У
своїй роботі «Шість книг про республіку» він першим дав визна-
чення суверенітету як найважливішої ознаки держави – суверенітет
державної влади означає вищу, необмежену, неподільну владу,
незалежну ні від папи, ні від імперії, ні від внутрішньокласової
боротьби.
Томас Гоббс (1588–1679) – англійський мислитель, у своїй
праці «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та
цивільної» проголосив концепцію суспільного договору, як підста-
ви влади і суспільного порядку. Державу Гоббс розглядав як спіль-
ноту людей, організацію, подібну до чудовиська Левіафана; її лан-
кою є окрема людина, головним мотивом вчинків якої виступає
егоїзм, істота жадібна, боязлива та честолюбна. Внаслідок цього
виникає фатальна неминучість «війни всіх проти всіх».
Джон Локк (1632–1704) – англійський мислитель, виклав свої
політичні погляди в праці «Два трактати про державне управ-
ління». Локк вважається основоположником лібералізму, він пер-
шим чітко розділив поняття «особистість» – «суспільство» – «дер-
жава» і поставив особистість над усе.
Заслугою Локка також є висунення концепції поділу держав-
ної влади на законодавчу, виконавчу (яка виконує і судові функції)
та федеративну, що відає міждержавними відносинами. Це, на його
думку, має запобігти деспотичному використанню влади.
Слідом за Джоном Локком Шарль-Луї Монтеск’є (1689– 1755)
виділив три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову, кожна з
яких має здійснюватися особливими державними органа- ми, які у
виконанні своїх функцій є незалежними один від одного.
Держава, на його думку, з’являється тоді, коли стан війни,
що виникає у суспільстві, не може бути припинено без насильства.
Проте обов’язковою передумовою утворення держави є згода всіх
людей стати її громадянами. Суспільний договір, за концепцією
Монтеск’є, є не угодою, а лише передачею народом влади правите-
лям; при цьому народ тільки делегує свою владу. Він може без згоди
правителів змінити форму правління, якщо правителі злов- живають
одержаною владою і правлять тиранічно.

13
 Жан Жак Руссо (1712–1778) – видатний французький просві-
титель, представник політичної думки XVIII ст. Руссо був предста-
вником не лише інтересів «третьої верстви», в яку входили фінан-
систи і купці, але й інтересів задавлених нуждою і гнобленням
представників «четвертої верстви» – найбідніших селян, ремісни-
ків, робітників. Ядром його політичної програми є ідея народного
суверенітету як основний принцип республіканського ладу.
Будучи прихильником теорії суспільного договору, Руссо, на
відміну від Гоббса, вважав, що у природному стані не тільки не було
війни всіх проти всіх, але між людьми панували дружба і гар- монія
(«Про суспільний договір»).
Вивчення та засвоєння історії політичних вчень є необхідним
елементом для опанування та розуміння сучасних політичних про-
цесів як в Україні, так і в інших державах.

14
 Таблиці та схеми
до третього питання
Табиця 2.5
ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ДОБИ НОВОГО ЧАСУ

Політичні вчення Нового часу

- Формування ліберальної політичної ідеології
- Обґрунтування принципу поділу влади та ідеї правової держави
- Формування концепцій народного суверенітету та прав людини і громадянина
Томас Гоббс
(1588–1679)
Англійський філософ;
Політична доктрина викладена у працях:
«Філософські основи вчення про грома-
дянина» (1642), «Левіафан» (1651) та ін.
Вона включає такі ідеї:
– У природному стані, де люди були
рівні, йде війна всіх проти всіх.
– Перехід від природного стану до дер-
жави відбувається через укладання
«суспільного договору».
– Держава є «Левіафаном» – штучним
утворенням сконструйованим людьми.
Угоди, за допомогою яких створений
Левіафан, виконують роль Божого веління.
– Уклавши договір індивіди переходять у
громадський стан, втрачаючи попередні
права, в т. ч. право змінювати форму
влади.
– Держава гарантує підданим свободу,
яка дозволяє робити все, що не заборо-
нено правом.
– Коли суверен не забезпечує підданим
безпеки, вони використовують «право
самозахисту»
Джон Локк
(1632–1704)
Англійський філософ і політик, фунда-
тор лібералізму.
Основні політичні погляди викладені в
«Двох трактатах про правління» (1689–
1690).
– Первинним видом людського єднання
вважав «природний стан», у якому люди
є вільними і рівними та керуються при-
родним законом, встановленим Богом.
– Потреба в регламентації відносин
власності стала головною причиною
формування суспільства.
– Відмовившись від частини своїх при-
родних прав, люди уклали між собою
суспільний договір, утворивши грома-
дянське суспільство, а згодом – і полі-
тичне суспільство (державу).
– Держава виступає гарантом природних
прав. Вона не може бути могутнішою за
людей. Суверенітет залишається за
народом.
– Гарантія втілення свободи – рівний для
всіх, обов’язковий і постійний закон.
– Суспільство і держава – не одне і те
саме. Тому руйнація держави не означає
розпаду суспільства. Суспільство може
створити іншу, досконалішу владу.
– Необхідний розподіл повноважень між
законодавчою та виконавчою владами,
щоб запобігти зловживанням короля.
– Доки не буде світового уряду, держави
перебуватимуть у природному стані, а
отже, війни будуть звичайним явищем

15

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА
Шарль-Луї Монтеск’є
(1689–1755)
– Французький політичний мисли- тель,
правознавець, письменник.
– Основні праці: «Роздуми про прин-
ципи величі римлян та їх занепад»,
«Про дух законів».
– На відміну від ідеолога лібералізму Дж.
Локка, не ставить особистість над
державою і не протиставляє прав гро-
мадян правам держави. Свобода – це
право «робити все, що дозволено
законом».
– Забезпечення політичних та грома-
дянських свобод можливе тоді, коли в
державі існують незалежні одна від
одної гілки влади – законодавча, вико-
навча, судова (саме незалежність, а не
розподіл функцій стоїть на першому
місці).
– Загроза свободам є й тоді, коли різ- ні
влади очолюють представники одно-го
стану, тобто однієї партії.
– Виступив одним із засновників тео- рії
правової держави, базуючись на ідеях
географічної школи: найбільший вплив
на характер правової системи держави,
на «дух її законів» має клі- мат, який
визначає характер і вдачу народу.
– На «дух законів» впливають також
густота населення, економічний стан
країни, віросповідання і, особливо,
форма політичного правління.
– Принцип правління визначається
почуттям, яким керуються люди. Для
республіки – це доброчесність, для
монархії – честь, для деспотії – страх.
– Ідеальна форма правління – аристо-
кратична монархія, оскільки демокра-
тія характеризується деспотизмом
більшості
16
Табиця 2.6
Жан-Жак Руссо
(1712–1778)
– Французький філософ, письменник.
– Автор творів: «Про суспільний до-
говір, або Принципи політичного пра-
ва», «Міркування про походження і
причини нерівності між людьми»,
«Судження про вічний мир».
– Розвиток цивілізації пов’язаний з
виникненням і ростом суспільної нері-
вності (з регресом свободи).
– Щоб зберегти майно, було створено
публічну владу. Це породило політич-
ну нерівність.
– Оскільки попередній суспільний
договір був «приманкою багатих» для
пригноблення бідних, уявлення про
договірне походження влади в Руссо
пов’язане не так з минулим, як з май-
бутнім.
– Перехід до стану свободи передба- чає
укладення справжнього суспільно- го
договору, за яким суверенітет у
державі повинен належати народові.
– Суверенітет народу проявляється у
здійсненні ним законодавчої влади.
– Свобода полягає в тому, що грома-
дяни перебувають під захистом зако-
нів і самі їх приймають.
– Оскільки народ є єдиним сувере- ном,
немає необхідності ділити владу на
законодавчу та виконавчу.
– Політична рівність громадян немо-
жлива, поки існує майнова і соціальна
нерівність.
– Принципи рівності, свободи та на-
родного суверенітету повною мірою
можуть бути реалізовані лише в умо-
вах республіканського ладу
 План
1. Зародження політичної думки в країнах Стародавнього Схо-
ду. Політичні вчення Стародавньої Греції та Стародавнього
Риму.
2. Релігійно-політичні концепції середньовіччя. Відродження і
Реформація.
3. Політичні концепції Нового часу (Дж. Локк, Т.Гоббс, Ш. Мон-
теск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін.).

Терміни та поняття для засвоєння: політична думка Ста-

родавнього Сходу, конфуціанство, політичні вчення античної доби,
християнські доктрини, макіавеллізм, концепція суспільного дого-
вору, концепція географічного детермінізму, Відродження, Рефор-
мація, гуманістичні політичні вчення доби Просвітництва, політич-
на думка Нового часу, політична ідеологія, політично-ідеологічна
доктрина, ідейно-політична течія.

Теми рефератів
1. Теорія ідеальної держави Платона.
2. Арістотель про політику, державу і політичну справедли-
вість.
3. Соціально-політичне вчення християнства.
4. Епоха Відродження як етап розвитку політичної думки.
5. Соціально-політичні погляди М. Макіавеллі.
6. Політичні концепції Нового часу.
7. Утопічний соціалізм як політичне вчення.
8. Просвітництво: суть та причини виникнення.

17
18