МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет соціології та управління

Кафедра соціальної філософії та управління

САМОСТІЙНА РОБОТА
з дисципліни «Ідеологічна діяльність»
на тему: «Анархізм як політична ідеологія»

Студента 3 курсу групи 6.0337

спеціальності
033 «Філософія»
В. В. Остапенко

Запоріжжя – 2020
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………….…………….……3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
АНАРХІЗМУ ЯК ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ………………………….……….…..
1.1. Аналіз історії розробки анархізму як політичної
ідеології…………………..
1.2. Уточнення змісту основних понять дослідження:
«анархізм», «ідеологія», «політична ідеологія», «влада», «політична влада»,
«держава», «свобода»………………………………………..
1.3. Принципи і методи дослідження …………………………………….………
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
АНАРХІЗМУ ЯК ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ……………………………………..
2.1. Розвіювання існуючих міфів щодо сутності анархізму ……………………..
2.2. Основні ідеї та існуючі течії анархізму як політичної ідеології та системи
цінностей…………………………………………………………………….…
РОЗДІЛ 3. ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
АНАРХІЗМУ ЯК ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ……….....………………………….
3.1. Можливості практичного втілення анархізму як політичної ідеології в
сучасному світі………………………………………………………………………..
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…..
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………….…..
 ВСТУП
Актуальність дослідження. Ідеї анархізму на початку XX поступово
набувають популярності, про це свідчить виникнення анархо-
синдикалістського руху в Італії, Франції, Іспанії, активізація в Аргентині
анархо-комуністичної робочої організації ФОРА, а з другої половини 1960-х
років їх відродження з післявоєнного упадку, та початок бунтівних рухів у
Парижі, Берліні, Нью-Йорку та Римі, де на вулиці починають виходити
студентська та робоча молодь, які вимагають свободи, припинення війни у
В'єтнамі, гуманізації суспільства, ліквідації ядерної зброї, рівноправ'я
чорношкірих і т.д, а також поява таких соціальних рухів як: хіпі, «зелених»,
феміністів, антимілітаристів та інших.
Така популярність показує, що анархістські ідеї все більше
приваблюють нові покоління, які бажають змінити сучасний стан соціуму у
світі. Розвиток анархістських видань, дослідницькі центрів, бібліотек,
лібертаріанських профспілок дає змогу зробити висновок, що з кожним
роком все більше людей стають під ідейне крило анархізму, а дослідження
на тему анархізму, під впливом інтересу серед людей, актуалізуються в свою
максиму.
Об’єктом дослідження виступають політичні ідеології, як форми
подання ціннісних орієнтацій, духовної діяльності, як теоретичне
обґрунтування системи практичних дій та як керівництво до дії й інструмент
прогнозування майбутнього.
Предметом вивчення є анархізм як політична ідеологія.
Мета дослідження – аналіз ідей, принципів та цінностей анархізму як
політичної ідеології.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
 проаналізувати історію розробки анархізму як політичної
ідеології;
  уточнити зміст основних понять дослідження;
 розглянути принципи і методи дослідження;
 розвіяти існуючи міфи щодо сутності анархізму, які досі
привалюють у свідомості широких мас населення;
 розглянути основні ідеї та існуючі течії анархізму як політичної
ідеології і системи цінностей;
 проаналізувати можливості практичного втілення анархізму як
політичної ідеології в сучасному світі.
Гіпотеза дослідження: анархізм як політична ідеологія посідає одне з
визначних місць в історії людства та має яскраве майбутнє, як
основоположна система поглядів в грядущому порядку вселюдського устрою
світу.
 РОЗДІЛ 1
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ АНАРХІЗМУ ЯК
ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ

1.1. Аналіз історії розробки анархізму як політичної ідеології

Історію анархізму досліджували такі вчені як: Рябов. П. В., Гелдерлоос
П., Вард К., Боровой А. А., Неттлау М., Ельцбахер П., Вудкок Г., Дам’є В. В.,
Шубін А. В. та інші. В історії анархізму ці дослідники зазвичай виділяють 3
етапи:
1. Протоанархізм
2. Класичний анархізм
3. Посткласичний анархізм
Протоанархізм включає в себе період від IV—III ст. до н. е до кінця
XVIII ст. Цей етап характеризується тим природним прагненням людини до
свободи, самоорганізації, створенню суспільства без ієрархії, експлуатації,
що було і буде завжди будь-коли та будь-де.
Найдавнішими проанархістами можна вважати китайських даосів,
наприклад, Лао-цзи, Чжуан-цзи, які бажали створити суспільство
максимально природнього стану, свободи, спонтанності, без насильства над
природою та людиною, кініків, наприклад, Діоген, учень Антисфена, який
ідеалізував аскетизм, як прояв свободи й незалежності, пропагував простоту
життя, космополітизм та відносність загальноприйнятих норм моралі, а
Олександру Македонському, правителю Еллади, він сказав: «Відійди, не
загороджуй мені сонце». Також слід приділити увагу і формам соціальності,
які існували в цей період та відображали ідеї анархіму. Поліс, як громадська
форма держави, зі всіма недоліками, є прикладом протоанархічного устрою,
де панує пряма демократія, де суспільство не існує окремо від державного
апарату, де громадяни є одночасно ополченцями та суддями.
 У Середньовіччі ми можемо знайти реальні приклади анархічних
утворень, таким було, наприклад, Ісландія, зі своєю системою альтінга, або
загальних зборів, годордов, або альянси, на чолі яких стояв годі, або лідер.
Ще одним прикладом протоахархізму є раннє християнство, представники
якої заперечували ієрархію, приватну власність, владу та патріархат, а також
різні течії християнства: духобори, реформаційні анабаптисти, квакери,
молокани та інші.
Класичний анархізм, як структурна ідея та вчення, сформувався та
самоідентифікувався після підведення підсумків Французької революції, як
реакція на неідеальне буржуазне суспільство, що замінило собою феодальне,
у 1830-1840-х рр. Класиками цього періоду вважають: У. Годвіна, М.
Штірнера, П. Ж. Прудона, М. А. Бакуніна, П. А. Кропоткіна та інколи
Бенджаміна Тукера. В процесі полеміки між лібералізмом та соціалізмом,
анархізм виокремив себе, як суміжну, але протидіючу цим течіям, ідеологію.
Девіз анархізму в цей час виразив представник класичного анархізму
Бакунін: "Свобода без соціалізму є привілеї і несправедливість... Соціалізм
без свободи є рабство і свинство", а Прудон вперше використав слово
«анархізм», щоб пояснити свою соціально-політичну позицію.
С середини XIX ст. анархісти починають грати велику роль в
суспільних рухах, наприклад, в Першому Інтернаціоналі. Ідеї анархізм в цей
час починають притягувати не тільки політичних та наукових, але й
культурних діячів, поетів(Ярослав Гашек, Франц Кафка, Оскар Вайлд, Генрік
Ібсен, Лев Толстой) та художників(Каміль Піссарро, Гюстав Курбе, Ніколай
Гей, Казимир Малевич). А пік впливовості анархізму припадає на кінець
XIX – початку XX ст., коли відбуваються революції, «соціальні вибухи», які
є результатом переходу людей в індустріальне суспільство, відкидання ними
старого буржуазного світу, усвідомлення своєї спроможності змінити
тодішній устрій життя.
 На початок середини XX ст. анархізм переживає спад. Викликано це
суцільним тоталітаризмом, світовими війнами, мілітаризацією, атомізацією
людей і т.д.
Після закінчення Першої світової війни настає період посткласичного
анархізму. Деякий час анархізм був на межі зникнення, але поступово
соціальні заворушення, які виникали на тлі несправедливості, людського
відчуження та кризи споживацького суспільства, наприклад, «Червоний
травень» у Франції 1968 року, третя хвиля фемінізму, міжнародний марш за
клімат, утворюють нові анархістські течії, а старі лозунги анархізму
виявилися знову затребувані. Представниками цього періоду є: Мюррей
Букчин, Пол Фейєрабенд, Андре Горз, Даніель Герен, Наам Чомскі, Пітер
Маршалл та багато інших.
В цей період анархізм вбирає характер різних філософських течій ХХ
ст., наприклад, екзистенціалізму, лібертарного марксизму, ідей
франкфуртської школи, виникають різні субкультури, які несуть в собі ідеї
анархізму, наприклад, панки. Звичайно, теперішній анархістський рух не
такий потужний, в порівнянні з попередніми століттями. Також, як фактор
культури, він не зовсім маргінален, але і не такий сильний, як в часи
Толстого, Гашека чи Кафки. Після закінчення Нового часу, зі своїми
ідеалами, інститутами та планами, анархізм як ідеологія помер, але як
прагнення до свободи, незалежності, знищення експлуатації людини,
бюрократизму, вирішення соціальних проблем анархізм все ще живе та
набирає обертів.

1.2. Уточнення змісту основних понять дослідження анархізму як

політичної ідеології: «анархізм», «ідеологія», «політична ідеологія»,
«влада», «політична влада», «держава», «свобода».
 Анархізм (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада»
+ -ізм) – загальне найменування ряду систем поглядів, що ґрунтуються на
людській свободі і заперечують необхідність примусового управління і
влади людини над людиною.
Ідеологія – теоретично обґрунтована практична свідомість.
Політична ідеологія – система концептуально оформлених уявлень,
ідей і поглядів на політичне життя. Політична ідеологія може розглядатися
як форма суспільної свідомості і як явище культури.
Влада – здатність спрямовувати процеси, події, дії та поведінку людей
у бажаному напрямі. Влада передбачає наявність, по-перше, суб’єкта влади
(того, хто застосовує влада), по-друге, об’єкта влади (до чого чи до кого
владу застосовують), по-третє, засоби, з допомогою яких досягають владу, і,
по-четверте, мету, заради якої владу застосовують.
Політична влада – здатність однієї людини або групи осіб
контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із
загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.
Держава – відповідним чином організована суспільна структура, здатна
здійснювати найвищий контроль над деякими аспектами поведінки людей на
певній території з метою підтримувати лад у даному суспільстві. Найважливіші
ознаки держави полягають у наступному. По-перше, держава контролює
поведінку людей у межах державних кордонів. По-друге, щоб здійснювати
управління, ця суспільна установа повинна володіти владою. Третя ознака
держава - це всеосяжність державної влади: тобто йдеться про владу над усіма
людьми, що населяють певну територію. Четверта ознака полягає у тому, що
державна влада є най вищою, або суверенною.
Свобода – особливий спосіб детермінації духовної реальності.
Оскільки духовність є специфічною властивістю людського існування
(екзистенції), свобода безпосередньо виявляє себе у людській
життєдіяльності, що становить взаємо дію духовних (свідомих і несвідомих)
і природних (тілесно-біологічних) чинників. Тому свобода насамперед є
усвідомленням можливісних меж людської поведінки, які залежать від
конкретної ситуації людського існування (індивідуального і суспільного).
1.3. Принципи і методи дослідження анархізму як політичної
ідеології
Для вирішення поставлених завдань були використані наступні теоретичні
методи:
Метод синтезу і аналізу. За допомогою аналізу я  розклав історію
анархізму на його складові, більш прості елементарні частини і виділив окремі
сторони, властивості анархізму як такого.
За допомогою синтезу я зробив висновки щодо можливого майбутнього
втілення анархізму як політичної ідеології в практиці в сучасному світі .
Метод систематизації. За допомогою цього методу я систематизував
основних представників анархізму, їх ідей та відтворив історію розробки
анархізму як політичної ідеології.
Отже, було досліджено наукову літературу на тему анархізму,
проаналізовано історико-методологічний аспект дослідження. Було проведено
аналіз історичних підходів до розуміння системи соціально-політичних
відносин у суспільстві. Також було конкретизовано принципи і методи
дослідження. На підставі аналізу робіт на тему анархізму, можна дійти
висновку, що анархізм існував і буде існувати завжди, не як ідеологія, а як
система цінностей. Крім того, анархізм, у теперішньому стані, не такий
потужний як декілька століть тому, але сучасні заворушення придають його
ідеям «друге дихання» у сфері культури, науки, філософії та політики.
 РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
АНАРХІЗМУ ЯК ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ

2.1. Розвіювання існуючих міфів щодо сутності анархізму

Аналіз теоретичних засад дослідження анархізму як політичної ідеології
треба почати з розвіювання тих існуючих міфів, що привалюють у свідомості
широких мас населення, які не дозволяють об’єктивно розглянути ідейний
конструкт анархізму. Причиною існування таких міфів є, певною мірою,
наклепи з боку будь-якої влади, тому що ніякій владі не може симпатизувати
анархізм, як безвладдя, і тому держави лякають населення «пагубною
анархією», десь неуцтво самих людей, при цьому самі діячі анархізму є
винними у такому відношенні, що склалося за період заворушень в світовій
історії, прибічниками яких, в більшій мірі, були саме анархісти. Як писав
Джордж Орвелл: «Ніхто не зробив так багато для дискредитації соціалістів як
самі соціалісти», що можна сказати і про анархістів.
Першим міфом, або асоціацією, що виникає при почутому слові «анархія»
є уявлення «хаосу», «розгрому», «безладу», або матросів, які неодмінно п'яні, з
чорним прапор з черепом і кістками у руках, і які кричать загадкову і
«безглузду» фразу: «Анархія - мати порядку!». Цей образ анархії є повністю
невірним. Насправді, анархія, як його констатують самі анархісти, це не «хаос»
чи «безлад», вона зовсім не виключає можливість організації, це не заперечення
порядку як такого, а порядку заснованому на насильстві, примусі або владі,
тому що такий порядок неправильний, неміцний, ненадійний та нелюдяний. В
цьому сенсі, майже дослівне вираження Прудона, що знаймо більшості:
«Анархія - мати порядку.» є логічним, тому що істинний порядок може бути
побудований тільки в умовах свободи, добровільності, самоорганізації.
Прикладом наукового дослідження такого утворення порядку може виступати
синергетика, як міждисциплінарна наука, що займається вивченням
процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур
або систем різної природи.
Другим міфом є сприйняття анархізму як «руйнування», «насильство»,
«тероризм», «екстремізм». Дані слова є надзвичайно забарвленими емоційно,
навантаженими оціночними судженнями, повністю невизначеними та схожими
за двозначністю з вираженням «їх шпигун та наш розвідник» або «їх диверсант
та наш партизан». Треба сказати, що анархія не включає тотальне заперечення
руйнування. За словами Бакуніна: «Дух, що руйнує, є духом, що творить,
пристрасть до руйнування є разом с тим творчою пристрастю», тобто таке
руйнування є утворювальним. Анархізм ставить за принцип руйнування тільки
того, що гідне руйнування, тобто світу насилля, та знаходження альтернативи
тому, що було зруйновано. Анархізм не тотальна деструкція, не тотальне
знищення всього людського ладу у світі, а визволення людини і побудова
нового світового ладу.
Третім міфом є розуміння анархізму як «мрії», «музейного експонату»,
«пережиток минулого». Розглядаючи історії анархізму, можна побачити, що
його вплив суттєво зменшився, а прихильників та діячів стало в декілька раз
менше. Це результат активного пригнічення ідей анархізму, розповсюдження
протилежних йому ідей, переслідування людей, що були анархістами, владою
тоталітаристських, а іноді і демократичних, держав, урбанізма та
індустріалізації у період першої половини – початку другої половини XX ст. У
сучасному світі анархізм все ще існує, а кількість його прихильників,
профспілок та різноманітних течій збільшується.
І останній, четвертий міф, стосується звички надавати анархізму ярлик
«бренда» або образа «значка/майки з характерним символом». Така
комерціалізація ідей слугує відведенню увагу від внутрішніх значень цих ідей
та акцентуванню на їх «брендовості», тобто незначності та залежності, що
призводить до втрати розуміння анархізму як самостійної та впливової системи
цінностей.

2.2. Основні ідеї та існуючі течії анархізму як політичної ідеології та

системи цінностей
Після роз’яснення міфів щодо анархізму, слід почати розглядати основні
ідеї анархізму, задля того, щоб сформувати загальне знання про принципи та
позицію анархізму як політичної ідеології та системи цінностей. Основними
ідеями анархізму є:
1. протест проти держави;
2. природний стан суспільства;
3. анти-клерикалізм;
4. економічна свобода.
Протест проти держави. Влада — це правопорушення проти принципів
свободи та рівності, бо вона ґрунтується на засадах політичної нерівності та
хибному праві однієї особистості впливати на поведінку інших, вона
поневолює, примушує та обмежує права людини. Анархізм сповідує принципи
абсолютної свободи та нічим не обмеженої політичної рівності. Оскільки
людина за своєю природою є вільною та незалежною, для неї бути об’єктом
влади означає бути обмеженою в діях. Бути при владі означає набувати бажання
мати авторитет, контроль та з часом — домінування. Анархісти наголошують на
тому, що влада держави є абсолютною, необмеженою та загальнообов’язковою:
закон може обмежувати суспільну поведінку, політичну активність, регулювати
економіку, втручатися з моральними настановами в приватне життя, вимагати
боротися, вбивати та помирати у війнах, які всі без винятку розпочинаються
через територіальну експансію, пограбування чи національну славу однієї
держави та втрат іншої. Людські істоти можуть бути «добрими», чи «злими»,
залежно від політичних та соціальних обставин, у яких вони перебувають.
Люди, які за інших умов могли б бути кооперативними, співчуваючими та
комунікабельними, стають нічим іншим, як власними тиранами, коли вони
звеличуються над іншими за рахунок влади, авторитету чи багатства. Але
припущення, що державний примус виростає з порочності індивідів через
політичні та соціальні обставини, є замкнутим колом, і тому неможливо
пояснити, чому політична влада займає все-таки перше місце у критиці
анархістів.
Природний стан суспільства. За словами Уїльяма Годвіна, людські істоти
від природи раціональні, схильні до прагнення жити у злагоді і правдою,
користуватися універсальними моральними законами, вони мають природну
схильність організовувати їх життя гармонічно та миролюбно. Уряд, в цьому
контексті, є не вирішенням проблем несправедливості, жадібності та агресії, а
їхньою причиною. Соціальний порядок виникає природно та спонтанно, він не
потребує апарату «закону та порядку». Звичайно, стабільне та миролюбне
бездержавне суспільство часто розглядається як найслабший та суперечливий
аспект анархістської теорії. Опоненти анархізму аргументують це тим, що
егоїстичні та негативні імпульси ґрунтуються на природі людини і є
найкращими доказами її зіпсованості, а процвітання природного порядку є
утопічною мрією.
Анти-клерикалізм. Анархісти іноді виказують стільки ж негативу щодо
церкви, скільки й стосовно держави, особливо в ХІХ ст. Це, можливо, пояснює
той факт, що анархізм набув розвитку в країнах із сильними релігійними
традиціями, такими як Іспанія, Франція, Італія та країни Латинської Америки,
де він допоміг розвинути антиклерикальні почуття. Заперечення анархістів
стосовно релігійної організації суспільства поширюється на критику влади в
цілому. Релігія часто розглядається ними як джерело влади самої по собі. Ідея
про те, що Бог являє собою «надзвичайну істоту», яка має незаперечну владу.
Релігія, як стверджують анархісти, намагається накласти певні моральні
принципи на свідомість індивіда, для того щоб установити певний код
прийнятної поведінки. Релігійне вірування вимагає відповідності стандартам
«добре» та «погано», а індивід, таким чином, позбавляється моральної
незалежності та можливості робити власні висновки. Тим не менше, вони не
відкидають усі релігії разом. Анархісти можуть бути прихильниками духовної
концепції природи людини. Сучасні анархісти часто є прихильниками таких
релігій, як таоїзм та дзен-буддизм, які пропонують розвиток інтуїції та цінують
толерантність, повагу та природну гармонію.
Економічна свобода. Бакунін доводив, що «політична влада та багатство
нероздільні». У ХІХ ст. анархісти працювали зазвичай з робітничим рухом та
поєдналися з широким соціалістичним рухом. Капіталізм вони розуміли з точки
зору класових відносин: правлячий клас експлуатує та пригнічує маси.
Правлячий клас включав у себе тих, хто розпоряджався капіталом, владою чи
привілеями в суспільстві (королі та принци, політики та державні посадовці,
судді, офіцери поліції, священики, промисловці та банкіри). За Бакуніним у
кожному розвинутому суспільству можуть бути ідентифіковані три соціальні
групи: більшість, яку експлуатують, меншість, яка їх експлуатує, і також є
експлуатована та абсолютна еліта, яка експлуатує та пригнічує всіх. Така
система відносин не повинна існувати. Але серед анархістів існують суперечки
щодо заперечення або прийнятності капіталу.
Взагалі, суперечки щодо основних ідей анархізму велися ще у період
класичного анархізму, а сьогодні вони продовжуються з посиленням.
Результатом таких дискусій є великий список відгалужень. Для розуміння того
наскільки анархізм є багатогранним, треба коротко розглянути його течії.
Зазвичай, виділяють такий список течій:
 Анархо-індивідуалізм. Базовий принцип традиції індивідуалістичного
анархізму - право вільно розпоряджатися собою, яке властиво будь-якій
людині від народження.
 Анархо-мютюелізм. Базується на взаємності, свободі асоціацій,
добровільному контракті, федералізмі, а також кредитах і грошовій
реформі. Згідно з Уїльямом Гріном, в мютюелістській системі кожен
робітник отримував би "справедливу і точно покладену плату за його
роботу; послуги, еквівалентні у вартості, що є обміном на послуги,
еквівалентні у вартості, без прибутку або знижки"
 Анархо-соціалізм. Поняття соціального анархізму зазвичай
використовують, щоб ідентифікувати коммунітаристські форми
анархізму, які підкреслюють співпрацю, кооперацію і взаємодопомогу,
при запереченні приватної власності на засоби виробництва і
капіталістичних стосунків. Соціальний анархізм включає анархо-
колективізм, анархо-комунізм, лібертарний соціалізм, анархо-
синдикалізм, соціальну екологію і частково мютюелізм.
 Анархо-колективізм. Найбільший внесок у розвиток цієї теорії вніс
анархіст, член Першого Інтернаціоналу Михайло Бакунін, що виступав
проти державної і приватної власності на засоби виробництва,
пропонуючи замість цього, ідею громадського розпорядження ними
безпосередніми виробниками, через організацію "вільних асоціацій".
 Анархо-комунізм. Його метою є встановлення безвладного суспільства де
влада належить самому суспільству і здійснюється на принципах
виборності і делегування повноважень. Головним теоретиком, що надав
ідеї анархо-комунізму закінченої форми вважається Кропоткін, але він не
був першим анархо-комуністом.
 Анархо-синдикалізм. У його основі лежить ідея про те, що тільки
революційні організації робочих, взаємодопомога, що базується на
 принципах, і колективне самоврядування, можуть сприяти побудові
нового, дійсно справедливого суспільства.
 Анархізм без прикметників. Відноситься до самодостатнього типу
анархізму, тобто без ярликів, таких як комунізм, колективізм, мютюалізм,
або індивідуалізм. Сприймається в якості позиції, яка була толерантною
до співіснування різних анархістських шкіл.
 Постлівий анархізм. Прагне дистанціюватися від традиційної "лівої
політики" і взагалі покинути жорсткі межі ідеологій.
 Повстанський анархізм. Захищає неформальну організацію і пропагує
активний опір державі.
 Біблійський анархізм. Формулює ідею анархічного суспільства, як мережі
невеликих міст, керованих суддями без законодавчої влади.
 Анархо-капіталізм. Лібертаріанська, анархо-індивідуалістична та
політична філософія, що виступає за ліквідацію держави на користь
індивідуального суверенітету в умовах вільного ринку.
 Анархо-фемінізм. Синтез радикального фемінізму і анархізму, який
розглядає патріархат, як фундаментальний прояв існуючої державницької
системи, якій протистоять анархісти.
 Зелений анархізм. Робить акцент на проблемах охорони довкілля.
 Квір-анархізм. Поєднує в собі анархічні ідеї з ідеями радикального руху
квір, розглядаючи гендерне і сексуальне пригноблення, що санкціонується
і підтримується державою та капіталом.
 Анархо-пацифізм. Відкидає застосування насильства у боротьбі за
соціальні зміни.
 Анархо-націоналізм. Поєднує в собі елементи анархізму і етнічного
націоналізму. Є типом політичного руху, що поєднує в собі як ліві, так і
праві принципи.
  Анархо-технократизм. Виступає за перекваліфікацію громадського
виховання за принципами гуманізму, розвитку науки, філософії,
творчості, героїчного архетипу та почуттю власної гідності.
 Агоризм. Має в якості своєї кінцевої мети досягнення «суспільства
вільного ринку», в якому усі стосунки між людьми будуються на
добровільному обміні.
Отже, ми можемо підсумувати, що анархізм може бути зведений до таких
основоположних принципів: відсутність примусової влади, свобода від
примусу, свобода асоціацій, взаємодопомога, різноманітність, рівність та
братерство. Різноманітність напрямків анархізму, а також суттєва несхожість
деяких течій, дає нам змогу сказати, що анархізму, як єдиної наукової,
соціальної та політичної теорії на даний момент не існує, а потреба у
конкретному визначенні анархізму, в сучасному світі, набуває актуальності.

РОЗДІЛ 3.
ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
АНАРХІЗМУ ЯК ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ

3.1 Можливості практичного втілення анархізму як політичної

ідеології в сучасному світі
Практичне втілення будь-якої системи ідей потребує глибокого
теоретичного підґрунтя. Крім цього, таке втілення потребує правильного
вибору місця, часу, способу, напрямку, форми і т.д.
Спочатку, треба уточнити, що анархізм як політична ідеологія не може
бути втілений у світі на даний момент. Світ, яким він є зараз, не придатний
для існування анархізму, як екстраординарного ладу суспільного буття.
Прикладом такої неможливості існування є несумісність ідей капіталізму,
лібералізму, консерватизму чи інших ідеологій з принципами анархізму, що
веде до відторгнення державами, які займають гегемонію у світі, всіх, навіть
дрібних, проявів анархії. Незважаючи на це, анархічні групи все ж таки
знаходять способи життя, які не мають великого впливу. З цього можна
зробити висновок, що при певних змінах самого світу та організації
діяльності активістів та теоретиків анархізму, шанс на втілення існує, його
лише треба збільшити.
Збільшення повинно відбуватися через укріплення позицій у теорії
анархізму, та позицій у реальному світі. У сучасності анархізм виступає як
супротивник держав, але не має єдиної сили, єдності, що крайнє необхідно
задля втілення бажаного результату, і починати треба з фундаментальної
переробки та розробки самого анархізму та його втілення у життя. Такий
масив роботи не може бути здійсненний однією людиною, так як будь-яка
людина не може знати всі деталі дослідження одночасно, та в будь-якому
разі щось упустить.
Я вважаю, що між анархізмом та всіма іншими ідеологіями, які
побудовані на абсолютній владі держави, існує війна, не фізична, проте
інтелектуальна, інформаційна та гібридна. Пригнічення активності
анархістів з боку держав зрозуміла – втрата контролю та влади. Тому
діяльність анархізму повинен відповідати принципам війни. Це не призив до
зброї чи насильства, проте до активного супротиву.
Війна за можливість існування анархізму у майбутньому може бути
вирішене лише при спільному, а не одноосібному, дослідженню, спільної
підтримки і критики усіх анархічний течій одночасно без виключення.
Єдиного шляху при цьому не може бути, результат повинен включати
сукупність шляхів, які виокремлюються з розділених частин поставленого
результату. Як на будь-якій війні, противник не повинен знати про
розроблені плани, здобуття інформації та її захист є найважливішим
пріоритетом.
Світ, в якому може існувати анархізм, як фундаментальна система
соціальних, політичних і економічних стосунків, може бути побудований
лише при знищенні старого фундаменту і побудовою нового, а на чолі
такого фундаменту повинні стояти не лише основні принципи анархізму, але
і те, що замінить собою систему капіталізму, як фундамент існуючого світу.
Анархізм передбачає умови, які йдуть в розріз з нинішніми уявленнями про
світ, і нездібні ефективно існувати у такому світі, але які можуть бути
створені шляхом довгого здійснення ретельно вивіреного плану,
обґрунтованого на чіткій стратегії і тактиці дій.
Отже, можливість практичного втілення анархізму в сучасному світі
має дуже маленькі шанси. Проте, при спільній, злагодженій, прихованій та
довгій роботі, анархізм може бути втілений у життя. Анархія сама по собі не
є утопією, але вона є утопією у рамках сьогодення. Через те, що світ, в
якому анархія буде розквітати, буде зовсім інакше виглядати та не
вписуватись в рамки зрозумілого порядку сучасності.
 ВИСНОВКИ
У процесі виконання роботи її мета була досягнута, а завдання вирішені.
У роботі були проаналізовані основні джерела по темі дослідження. У
результаті проведеної роботи були зроблені наступні висновки:
В першому розділі роботи було виконано перше завдання дослідження, а
саме: «Проаналізувати історію розробки анархізму як політичної ідеології».
Було проаналізовано історико-методологічний аспект дослідження. Було
проведено аналіз історичних підходів до розуміння системи соціально-
політичних відносин у суспільстві. Також було конкретизовано принципи і
методи дослідження. На підставі аналізу робіт на тему анархізму, було зроблені
такі висновки: По-перше, анархізм існував і буде існувати завжди, не як
ідеологія, а як система цінностей. По-друге, анархізм, у теперішньому стані, не
такий потужний як декілька століть тому назад, але сучасні заворушення
придають його ідеям «друге дихання» у сфері культури, науки, філософії та
політики.
У другій главі даної роботи було проаналізовано теоретичні питання
дослідження. Було підсумовано, що анархізм може бути зведений до таких
основоположних принципів: відсутність примусової влади, свобода від
примусу, свобода асоціацій, взаємодопомога, різноманітність, рівність та
братерство. Також, різноманітність напрямків анархізму, а також суттєва
несхожість деяких течій, дає нам змогу сказати, що анархізму, як єдиної
наукової, соціальної та політичної теорії на даний момент не існує, а потреба у
конкретному визначенні анархізму, в сучасному світі, набуває актуальності.
В третьому розділі даної роботи були описані основні проблеми втілення
анархізму у сучасному світі та описані основні напрямки оптимізації анархізму
як ідеології. Було зроблені такі висновки: По-перше, можливість
практичного втілення анархізму в сучасному світі має дуже маленькі шанси.
По-друге, при спільній, злагодженій, прихованій та довгій роботі, анархізм
може бути втілений у життя. По-третє, анархія сама по собі не є утопією, але
вона є утопією у рамках сьогодення. По-четверте, через те, що світ, в якому
анархія буде розквітати, буде зовсім інакше виглядати та не вписуватись в
рамки зрозумілого порядку сучасності.
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Д. Герен. Анархизм. От теории к практике. Москва :

Радикальная теория и практика, 2013. 224 стр.
2. К. Вард. Анархизм. Очень краткое введение. Москва : АСТ, 2009. 128
стр.
3. П. Гелдерлоос. Анархия работает. Москва :
Радикальная теория и практика, 2012. 264 стр.
4. П. Кропоткин "Что такое анархия?" Статья. К 80-тилетию со дня
рождения. Москва : К.Р.А.С., 1922. 2 стр.
5. П. Рябов. Краткий очерк истории анархизма в XIX--XX веках;
Анархические письма. Москва : URSS, 2017. 184 стр.
6. П. Эльцбахер. Суть анархизма. Пер. с нем. Б. Яковенко. — Москва :
АСТ, 2009. 351 стр.
7. Ф. М. Кирилюк. Філософія політичної ідеології. Київ : Центр учбової
літератури, 2009. 518 с.
8. Філософський енциклопедичний словник. VI Т. В. І. Шинкарук (голова
редколегії). Київ : Абрис, 2002. 742 с.
9. Iain McLean, Alistair McMillan. The Concise Oxford Dictionary of
Politics. 3 ed. Oxford : Oxford University Press, 1996. 599 p.