2. Система сприйняття міфів формує міфологічну свідомість.

Міфологічна свідомість – це така форма суспільної свідомості,

яка сприймає міф як істину і на його основі вибудовує світогляд та різні сфери життя людей. Через міф людина отримує
пояснення походження речей, явищ, обґрунтування певних поглядів і так чи інакше «проживає» міф як реальність під час
його сприймання.

У міфологічній свідомості можна виділити кілька специфічних рис:

– синкретизм (цілісність) – це цілісне світобачення, в якому в нерозчленованій єдності є первинні знання релігійних вірувань,
соціально-політичних уявлень, осяянь і поривів, перших форм мистецтва, елементи буденної свідомості і тому подібне. У ній
переплітаються природне і надприродне, фантазія і реальність, знання і віра, думка і емоція, предмет і знак, річ і слово. Цей
світогляд не помічає суперечностей у самому собі:

– для міфологічної свідомості характерне уявлення світу як одного великого породження, великої спорідненості природних
стихій і богів. Родовід богів, про який розповідає міф, є, по суті, історією світу;

− для міфологічної свідомості характерним є дотримання набору священних, сакральних розпоряджень у поведінці і житті,
які розцінюються як заповідь предків. У цій свідомості не розвинене відчуття часу та історії; міф є ніби позачасовим явищем;

– первісна міфологічна свідомість спирається на особливий тип віри – анімізм. Це віра в душі і духів, які одушевляють все в
природі.

3. Загальноприйнятої класифікації міфів не існує. Так, спроби класифікувати міфи проводили дослідники Джозеф Кемпбелл,
Андрій Топорков, Єлеазар Мелетинський, письменники Хорхе Луїс Борхес та Крістофер Букер. Однією з найпоширеніших є
класифікація Мелетинського:

 Етіологічні (пояснювальні) — пояснюють появу різних природних і культурних явищ. Загалом всі міфи є
етіологічними, оскільки розповідають як дещо виникло або змінилося.

o Культові — пояснюють призначення і появу культу.

 Космогонічні — оповідають про походження світу (Космосу — впорядкованого світу, що протиставляється Хаосу),
його влаштування і зміни.

 Астральні — оповідають про походження небесних світил: Сонця, Місяця, зірок, сузір'їв, комет.

o Солярні та лунарні міфи — розповідають про походження і функції Сонця та Місяця.

 Антропогонічні — про появу людини і набуття нею звичного «тепер» вигляду.

o Міфи про близнюків — розповідають про діяння близнюків, котрі зазвичай є втіленнями протилежних
начал. Близнюки або протистоять один одному, або дружать, вершачи подвиги і добуваючи культурні блага.

 Тотемічні — про тотемних предків-покровителів (тварин або рослин), як вони стали тотемами і впливають на життя
людей.

 Міфи про вмираючого й воскресаючого бога (героя) або календарні міфи — оповідають про причини появи змін
пір року, сезонних свят і обрядів.

 Героїчні міфи — про діяння героїв, облаштування ними світу для життя людей, добування/створення культурних
благ.

 Міфи про непорочне зачаття і чудесне народження — виділяються як у самостійну групу, так і мотив у міфах інших
груп. Оповідають про народження героя чи бога без участі батьків чи тільки від однієї особи.

 Міфи про всесвітній потоп — поширена категорія міфів про потоп, як правило кару богів, що оновлює світ. У ході
потопу рятується невелика група людей, гідних започаткувати нове людство.

 Есхатологічні — оповідають про кінець світу і його відродження[16].

Деякі класифікації міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо,
легендою — історії про героїв-людей, основою яких є історичні події та постаті.
Отже, антична література - це література середземноморського культурного ареалу доби рабовласницької формації; це
література Давньої Греції та Риму від X – IX ст. до зв. е. до IV - V ст. н. е. Вона посідає провідне місце серед інших літератур
рабовласницької доби - близькосхідної, індійської, китайської. Втім, історичний зв'язок античної культури з культурами Нової
Європи наділяє античну літературу особливим статусом преформи новоєвропейських літератур.

Періодизація античної літератури. Основними історичними етапами літературного розвитку античного суспільства
вважаються такі періоди:

1. Архаїчний;

2. Класичний (рання класика, висока класика, пізня класика);

3) елліністичний, або елліно-римський.

Періодизація грецької літератури:

1. Література доби родового ладу та його розпаду (від прадавніх годин до VIII ст. до н. е.). Архаїка. Усна народна
творчість. Героїчний та дидактичний епос.

2. Література періоду становлення полісної системи (VII – VI ст. до н. е.). Рання класика. Лірика.

3) Література розквіту і кризи полісної системи (V – середина IV ст. до н. е.). Класика. Трагедія. Комедія. Проза.

4) Елліністична література. Проза елліністичного періоду (друга половина IV – середина I ст. до н. е.). Новоаттична
комедія. Олександрійська поезія.

Періодизація римської літератури:

1. Література епохи царів та становлення республіки (VIII – V ст. до н. е.). Архаїка. Усна народна творчість.

2. Література періоду розквіту та кризи республіки (ІІІ ст. -3 0 р. до н. е.). Докласичний та класичний
періоди. Комедія. Лірика. Прозаїчні твори.

3 ) Література періоду імперії (3 0 р. до н. е. – V ст. н. е.). Класичний та післякласичний періоди: література становлення
імперії - принципат Августа (3 0 р. до н. е. - 14 р. н. е.), література ранньої (І - ІІ ст. н.е.) і пізньої (ІІІ - V е.)
імперії. Епос. Лірика. Байка. Трагедія. Роман. Епіграма. Сатира.

6. Міфологічна свідомість характеризується протистоянням науковій раціональности, безпосередністю,

невідрефлектованістю світосприймання, що, з одного боку, робить міф вразливим для раціональної критики, з іншої же —
виводить його із простору такої (звідси стійкість міфологічних уявлень і труднощі боротьби з ними; для раціонального
переконування людина уже повинна допустити, що міфологічне пояснення того, що відбувається, не є єдино можливим і
може виявитися недостовірним). міфологеми стійкі в часі й у різних культурних і соціальних умовах дають різні маніфестації.
міфу протистоїть як наукова раціональність, так і раціональність богословська, властива теїстичним релігіям. Тому не можна
ототожнювати міф і релігію, хоча, наприклад, деякі форми релігійності (так звана «народна релігійність») зі сфери теологічно
відрефлектованої релігії переходять в область міфології й вторинного міфологічного осмислення догматів, ритуалів, інших
релігійних практик.

Звідси виникає актуальність міфологічної свідомості для будь-якої культурної епохи, змінюється лише ступінь її соціальної
престижності й сфера поширення. Постійною областю реалізації міфологічної свідомості є повсякденність, де побутування
старих і генерування нових міфів є постійним й інтенсивним. Ця міфологія виражається в сучасному фольклорі (міський
фольклор, пов'язаний з міською міфологією, псевдорелігійний фольклор, що відображає міфологічну інтерпретацію релігії,
професійний фольклор, пов'язаний із професійною міфологією й т. д.). Професійна міфологія є важливою частиною
професійної культури поряд із професійною етикою[17][18]. Побутова міфологія існує по досить старих міфомагічних принципах,
наприклад, змішання каузальної й просторово-тимчасової суміжності (звідси походить маса марновірних практик-прикмет,
«щасливих», «нещасливих» і ін.). Страхи, включаючи масові, також обумовлені не раціональним аналізом їхніх можливих
причин, а міфологічним осмисленням того, що відбувається, й актуалізацією міфологем (наприклад, міфологеми катастрофи).

У соціальних спільнотах, де поширений певний міф, він вважається правдивою історією про події, що мали місце у
минулому[19][20]. Більшість спільнот має два види традиційних історій: «справжні історії» — міфи та «вигадані
історії» — байки чи казки[21]. Історія міфу зазвичай відбувається у прадавні часи, коли світ не був таким, яким він є зараз (так
званий «міфологічний час»)[19], і пояснює яким саме чином він став таким як тепер[22][23][24][25], та як виникли ті чи інші
предмети, звичаї, соціальні норми, соціальні інститути чи табу[19][25]. Головними героями міфів зазвичай
є боги, надприродні істоти, герої і люди[19][26]. Як священні історії, міфи задають суспільні норми, тому часто схвалювалися
правителями, або священиками, чи людьми, які мали справу з релігією та сакральними практиками [19].

Для первісного міфу характерні такі риси:

 Синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений, цілісний попри його
протилежності.

 Символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення.

 Генетизм — походження одних речей і явищ від інших, де старе є ціннішим, ніж нове; основне питання — хто кого
породив.

 Тотемізм — спорідненість людей з певними рослинами чи тваринами, походження від них і отримання
покровительства.

 Анімізм — віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом.

 Фетишизм — віра в речі з магічними силами.

 Магія — віра у вплив на світ за допомогою символів, ритуалів, часто за посередництва надприродних сил.