1. Значення терміну «міф». Різниця між міфом, казкою та епосом.

Класифікація давньогрецьких міфів: космогонія, теогонія та

антропогонія.

Міф - форма суспільної свідомості в умовах порівняно невисокого соціального

розвитку, яка у вигляді образних розповідей відбиває фантастичні уявлення
про природу, суспільство і особу

Художній твір — розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що

ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на
естетичне враження й містить у собі його передумови.

Художній твір можна визначити як розповідь про певну життєву подію

(вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з
розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Від
інших словесних творів літературно-художній твір відрізняється тим, що
предметом його розповіді є умовно-, а не реально-життєва подія, яка існує
виключно в суб'єктивній, авторській або його оповідача уяві, а завдяки
їхньому посередництву в такій же суб'єктивній читацькій уяві, але не в
об'єктивній реальності, навіть у тому випадку, коли в основу предмета
розповіді покладені якісь реальні життєві факти (історії, біографії і т. п.). На
відміну, скажімо, від історика, письменника більше цікавить не те, як було
насправді, а як мало б чи могло б бути.

Художній твір — це не хаотичне нагромадження слів, образів, ідей, а

упорядкована система їхніх зчеплень, в якій — в ідеалі — усе так тісно
«підігнане» одне під інше і одне з іншого випливає, що з нього, без відчутних
втрат для розуміння його ідейно-художньої суті, не можна вилучити жодного
слова (особливо у віршових творах), жодної сцени (в прозових творах),
оскільки у справжньому — довершеному художньому творі немає нічого
випадкового й зайвого, усе в ньому, до найменших, здавалося б, «дрібниць»,
має свій внутрішній, мотивований змістом цілого сенс і виконує певне
смислове навантаження. Цілісність твору забезпечується єдністю авторського
погляду на речі, про які він пише, взаємовмотивованим співіснуванням усіх
значущих елементів його твору.

Етіологічні міфи (пояснювальні) розповідають про появу різних природних і

культових об'єктів (рослин, тварин).
Космогонічні міфи описують створення Космосу і його частин з хаосу.
А астральні є різновидом космогонічних міфів і розповідають про створення
сузірь, планет, зірок, небесних світил.
Антропогонічні міфи розповідають про походження людини.
Міфи тотемічні пояснюють спорідненість певного племені і священного
предмета (тварини, рослини, явища природи).
Героїчні - про важливі моменти біографії героя: чудесне народження,
випробування, пошуки дружини, боротьба із чудовиськами.
Теогонічні міфи – міфи про походження богів і їх взаємовідносини між
собою.

2. Поняття про міфологічний та історичний час.

Історія міфу зазвичай відбувається у прадавні часи, коли світ не був таким,
яким він є зараз (так званий «міфологічний час»), і пояснює яким саме чином
він став таким як тепер, та як виникли ті чи інші предмети, звичаї, соціальні
норми, соціальні інститути чи табу. Головними героями міфів зазвичай є
боги, надприродні істоти, герої і люди.

Міфологічний час – це час першопочатковий, ранній, перший; це прачас, час

до часу, до початку історичного відліку часу. Це час першопредків,
першотворення, «час сновидінь», в якому не існує межі між минулим,
теперішнім і майбутнім.

Історичний час – це конкретний історичний період в історії (Стародавній,

Середньовіччя, Новий час, Новітній час).

3. Міф у культурно-історичному розвитку: хтонічна міфологія,

фетишизм, анімізм, тотемізм, магія. Поняття про докласичну та
класичну міфологію. Загальна характеристика.

Хтонічні божества — у різних релігіях назви божеств пов'язаних з

потойбіччям.

Хтонічні божества виконували подвійну релігійну функцію: з одного боку,

вони уособлювали сили родючості, з іншого як володарі підземного світу
вважалися божествами що охороняли померлих.

Фетишизм(маленький предмет символізує щось велике. Наприклад кулон в

формі серця символізує любов) тісно пов'язаний з анімізмом(оживлення
мертвих людей) — вірою в те, що всі істоти та предмети наділені душею та в
певному сенсі живі. Переносячи власні властивості на навколишній світ,
людина намагається зрозуміти його і знайти спосіб правильної взаємодії з
ним — вшановувати, задобрювати чи карати. Підґрунтям для перетворення
предмета на фетиш є його незвичайність, порівняно з подібними, в чому
вбачається особлива сила, що міститься в предметі та може бути
використана. Найсильнішими фетишами зазвичай вважаються предмети, що
уявляються вмістилищем надприродних істот або їхніх сил. Ознаками цього є
зовнішня подібність, наявність атрибутів, приписуваних надприродним
істотам.

Тотемізм — одна з первісних форм релігійних вірувань, за якою нібито існує

надприродний зв'язок між даною родовою групою людей і твариною(кровний
зв’язок). Наприклад, стоїть вагітна жінка біля дерева, в неї заворушилась
дитина і вона думає що у цього роду спорідненість із деревом.

Магія.

Існує 2 види магії

• гомеопатична (відбувається тоді, коли взаємний вплив є наслідком схожості

двох об’єктів або подібне породжує подібне) Наприклад: лялька вуду, яка
подібна до певної фігури і ці маніпуляції будуть впливати на певну особу.

• контагіозна (грунтується на уявленні що 2 предмети , що бодай 1 раз

фізично контактували продовжують взаємодіяти на відстані) Наприклад: на
нігтях чи волоссі певної людини.

Це все симпатична магія (породжується між предметами)

• вербальна (прокльони, замовляння)

Це сукупність дій, що здійснюються з метою спричиняти події шляхом

задіяння невидимих чи надприродних сил. Магія є реалізацією магічного
мислення. В переносному значенні магія — дещо загадкове, незрозуміле,
несподіване, чи те, що відрізняє речі від подібних речей, робить їх
привабливим.
Класична (антична, давньогрецька та римська, греко-римська)
міфологія — сукупність та сучасна інтерпретація пов'язаних між собою
міфів стародавніх греків та римлян.

Антична міфологія, або антична мітологія, — міфологія народів античного

періоду. Як правило дослідниками розглядається за регіонами — зокрема
єгипетська, грецька, римська, міфологія Межиріччя тощо. Традиційно в
західній культурі саме з античною міфологією порівнюють міфологічні
системи інших племен і народів.

Фантастичні оповідання про виникнення світу, народження богів, появу

людей на землі, про початки культури — вміння використовувати й добувати
вогонь, про стосунки людей і тварин, про всякі дива, про все
«надприродне» — це міфи, що у своїй сукупності складають міфологію. В
античній міфології було вперше сформульовано ідею посмертного суду, але
антична міфологія не відрізнялась ані моральним рівнем, ані
моралізуванням. Головною чеснотою була мужність, якій протиставлялося
боягузтво.
4. Героїзм як етап розвитку античної міфології. Герой та олімпійський
бог, їхні функції та характеристики. Етапи героїчної міфології: етап
Геракла, Одіссея та Персея

Антична героїчна міфологія, побудована на фабулі боротьби героя з

хтонічним чудовиськом і його перемоги над потворою, має три етапи
розвитку, які трактуються як рефлексія боротьби між патріархатом і
матріархатом й умовно називаються:

1) «етапом Геракла» (перемога героя завдяки неймовірній фізичній силі);

2) «етапом Одіссея» (перемога героя завдяки кмітливості й хитрощам);

3) «етапом Персея» (перемога героя завдяки кмітливості й хитрощам та

отримання у винагороду дівчини).
5. Світоглядна та сюжетна різниця між давньогрецькою і
давньоримською міфологією.

Стародавні греки були найбільшими міфотворцем Європи. Саме вони

придумали слово «міф» (у перекладі з грецької «переказ», «сказання»), яким
ми сьогодні називаємо дивовижні історії про богів, людей і фантастичних
істот.
Міфи були покладені в основу всіх літературних пам'яток Давньої Греції,
включаючи поеми Гомера, настільки улюблені в народі. Наприклад, афіняни з
дитинства були знайомі з головними героями «Орест», трилогії поета Есхіла.

Римляни, спадкоємці культурних традицій Егейського світу, багатьох

італійських божеств прирівняли до богів грецького пантеону.
Римські міфологічні герої виглядають набагато блідіше в порівнянні з
грецькими та, якщо так можна висловитися, більш «політично
заангажованим».

У греків боги — живі, людиноподібні; у римлян боги були не такими

поетичними, більш абстрактними. Характеристики богів дещо відрізнялися,
оскільки ієрархія богів у римі мала пряме відношення до соціальної ієрархії у
Римській імперії, яка дуже відрізнялась від грецької демократії, на якій був
побудований давньогрецький пантеон. Римські боги — це відображення
необхідного для існування імперії і мають три соціальні функції, які
поєднують богів у тріади: воєнну, ідеологічну та господарську.