Анкета

Доброго дня, мене звати Богдан Бурка, мені 19 і я намагаюся бути Людиною.
Перш, ніж у вашій голові промайне думка “ЩО?”, або “ він що -дурник?” прошу,
дозвольте мені все пояснити. Перш за все, слід розібратися із самим поняттям,
хоча це не так вже й легко. Людина — поняття багатозначне, багатогранне та
неточне. В біології поняття людина це — рід приматів, ссавців, що включає
вид людина розумна (Homo sapiens) і тут все легко, за всіма фізіологічними
ознаками мене можна віднести до даного виду. Проте невже самих лише фізичних
ознак досить, щоб вважатися людиною. На мою думку — ні. Психологи мають
зовсім інше трактування даного терміну. Для них «людина» — це жива, наділена
інтелектом істота, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури. Тут, наче
також все просто. Я навчаюся на II курсі Львівського інституту банківської
справи, пишу наукові роботи та статті, одна з яких навіть була надрукована в
збірнику тез ХХ Міжнародної наукової конференції молодих вчених, аспірантів та
студентів, брав участь у Всеукраїнському конкурсі наукових студентських робіт
м. Київ, ДВНЗ “Університет Банківської справи”, за що отримав диплом ІІ
ступеня. Я займаюся самоосвітою та саморозвитком відвідував наукові семінари,
тренінги, курси, клуб англійської мови. А в час карантину проходжу онлайн курси
на площадці Prometheus, серед останніх: «Підприємництво. Власна справа в
Україні»; «Маркетинг: розробка та продаж пропозиції цінності»; «Менеджмент».
Але хіба одного інтелекту достатньо? В історії можна знайти чимало прикладів
справді геніальних людей, яких за їхнього життя вважали монстрами, єретиками,
нелюдами. Для соціологів поняття, яке ми так ретельно зараз досліджуємо,
символізує істоту соціальну, якій властиво жити в оточенні собі подібних. Саме
тут починаються непорозуміння. Я знайомий із великою кількістю людей, завжди
стараюся вести себе гідно, поважаю думку інших, вмію слухати та намагаюся не
заважати іншим, не нав’язую їм своєї думки, намагаючись переконати їх у чомусь
завжди використовую аргументи. Але, незважаючи на це все, людей, яких я міг би
назвати своїми друзями, в моєму житті можна полічити на пальцях однієї руки.
Так що ж, все ж таки означає — «бути людиною?» . Насправді, я не знаю. Віра,
релігія, наука намагаються дати відповідь на це запитання, проте все, що в них
наразі виходить, це боротися за першість у нашому житті. Ось чому я взяв собі за
мету дізнатися справжнє значення цього, на перший погляд, банального слова. І
почав я свої пошуки з себе самого.
Цей розділ моєї розповіді буде описувати лише частину мого шляху, проте я
сподіваюся, шо він допоможе вам краще зрозуміти мою мету. Ще змалку я
полюбив досліджувати цей світ, знаходити свій власний спосіб розв’язання
проблем. Мої батьки завжди вчили мене думати про інших, поважати кожну
особистість, яка трапляється на моєму життєвому шляху. Цієї філософії я
дотримуюся і зараз. Мої знайомі вважають мене чесною людиною і мають на це
причину. Це трапилося на I курсі мого навчання в стінах інституту. Тоді я ще
отримував соціальну стипендію у зв’язку з інвалідністю. Того року, у зв’язку з
моїм повноліттям я перейшов з категорії «дитина інвалід» у категорію «інвалід ІІІ
групи з дитинства» відповідно виплату соціальної стипендії перенесли на
наступний місяць, коли я подав усі нові документи. Наступного місяця мені
виплатили не дві стипендії, а чотири. Сказати, що я здивувався (і звісно дуже
зрадів), це не сказати нічого. Подвійна сума надходить одним платежем, тому
спершу я подумав, що десь помилився сам. Два платежі, дві стипендії, наче все
правильно. Проблема полягала саме у сумі отриманих мною коштів, вона надто
відрізнялася від попередніх. Запідозривши, що кошти надійшли мені помилково, я
пішов в бухгалтерію, щоб все з’ясувати. Я був правим, помилка все ж мала місце.
Мені сказали, що це проблема банку, адже саме вони здійснили хибний переказ і
вся ситуація зайшла в глухий кут. Проте згодом вияснилося, що це не просто
продубльований переказ, а чужа соціальна стипендія, і я далеко не один такий, хто
внаслідок помилки отримав чуже. Ми отримали соціальні стипендії дітей-сиріт та
дітей із багатодітних сімей. Ці кошти їм були вкрай необхідні. Працівники банку
не знали про свою помилку і не могли її знайти, коли до них звернулися з приводу
заборгованості. Кошти вже надіслані, а адресати їх так і не отримали. Сталося так,
що моя подвійна соціальна стипендія була не чим іншим, як коштами інших таких
самих студентів відправленими не тому адресатові. Я був єдиним, хто звернувся і
запропонував віддати помилково отримані кошти, і саме цей вчинок, за їхніми
словами, допоміг вирішити наявну проблему.
Навчаючись у нашому вузі я зрозумів, що братерські відносини набагато
цінніші, ніж купка зелених папірців. В нашій маленькій групі з 7 студентів, у якій
я є старостою, є 3 людини, які навчаються на бюджетних місцях і лише один з них
має право отримувати академічну стипендію. Перші пів року нашого навчання її
отримував мій друг. За результатами сесії таку можливість отримав і я. Довгий час
я отримував соціальну стипендію і перспектива отримати підвищену,
наповнювала мене приємними нотками щастя. Проте, цей вибір виявився далеко
не таким легким і очевидним, як здавалося. Як я вже казав, лише один із 3 міг
отримувати державну стипендію, тому зробивши вибір на користь підвищеної
стипендії я відібрав би у свого друга, який був і є одним із тих трьох, усе. Отже
ситуація була така: збільшити свій пасивний дохід на шість сотень, тим самим
позбавивши мого друга 1300 грн/місяць, чи віддати підвищену стипендію йому, а
самому лишитися із соціальною стипендією. Для студента І курсу спеціальності
економіка вибір був очевидним, але я вибрав власний варіант. Для мене дружба
виявилася ціннішою за гроші, тому я відмовився від підвищеної стипендії на
користь мого друга і ніколи не шкодував про це.