Unicheck Similarity Report 1000584574

Власник документу: ID перевірки:
Наталія Небельська 1000584574
Дата перевірки: Тип перевірки:

19.11.2019 15:21:04 GMT+0 Doc vs My Database
Дата звіту: ID користувача:

19.11.2019 21:55:50 GMT+0 35169
Назва документу: 1 роозділ (чистовик).docx
ID файлу: 1000596255 Кількість сторінок: 61 Кількість слів: 15776 Кількість символів: 111907 Розмір файлу: 118.53 KB
1.96% Схожість
Найбільша схожість: 1.61% з джерело бібліотеки. ID файлу: EF-543262
Не знайдено жодних джерел з Інтернету
0% Текстові збіги по Бібліотеці акаунту 9 ...............................................................................................................

Page 63
6.75% Цитат
Цитати 55 .....................................................................................................................................................................
Page 64
Посилання 1 ...............................................................................................................................................................
Page 67
0% Вилучень
Вилучений текст відсутній
Підміна символів
Заміна символів 2
ID файлу:
1000596255
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………...
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ

ФРАНЦУЗЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ………………………………...
РОЗДІЛ 2. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ

СТОЛІТТЯ……………………………………………………………………………
РОЗДІЛ 3. ХРИСТИЯНСЬКА МОДЕЛЬ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ У

ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ………………………………….
3. 1. Загальні положення християнського

екзистенціалізму……………........
3. 2. Творчість Ґабріеля Марселя………………………………………………
3. 3. Творчість Антуана де Сент-

Екзюпері…………………………………….
РОЗДІЛ 4. АТЕЇСТИЧНА МОДЕЛЬ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ У

ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ………………………………….
4. 1. Загальні положення атеїстичного

екзистенціалізму…………………….
4. 2. Творчість Альбера
Камю………………………………………………….
4. 3. Творчість Жана-Поля
Сартра……………………………………………..
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….
Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів
Сторінка 2 з 68
ID файлу:
1000596255
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ

ФРАНЦУЗЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ
Культура ХХ століття значною мірою відрізнялася від минулих століть

людського життя, бо розвивалася під впливом двох світових війн та морально-
культурної кризи. Події Другої світової війни стали ключовими у творенні змін
соціально-політичного та культурного життя людей усього світу, і саме війна
неабияк видозмінила літературний процес [19, с. 43]. У ХХ столітті світ став
уособленням еклектики культур, релігій, філософських напрямків та течій;
вщент зруйнувалися усталені інститути – культурні, національні, моральні,
політичні, релігійні (яскраво прогресує антирелігійний рух) [78, с. 84].
Філософсько-культурна складова урізноманітнилася новаторськими ідеями,
напрямками, новизною тем; характеризувалася змішаністю понять та
методологій [78, с. 84].
Трагічний досвід смерті став провідною темою усіх видів мистецтва, де

кожен із митців пропонував свій спосіб вирішення, хто у класичній формі, а хто
у новаторській – аванґардистській. Письменники та філософи зазвичай
вдавалися до проблем ролі кожної людини як окремого персонажа, її внутрішніх
переживань, протистоянь добра та зла; людини як невід’ємного елементу
суспільства, де кожен несе відповідальність за свої вчинки [19, с. 43].
Митці зосиредилися не на відтворенні реальності, а на вивченні

внутрішнього світу людини, «Я» особистості, яке стало ядром світового
мистецтва.
Література цього періоду наповнилася новим змістом, наблизилася до

таких наук як політологія і соціологія, а її яскравими рисами стали
ID файлу:
1000596255
психологічність та філософічність, та не з метою навчити читача, як це було у

добу Просвітництва, а для того, щоб спонукати до самопізнання [19, с. 43].
ХХ століття відзначилося швидкими темпами розвитку людства,

новаторством та відкриттями у різних сферах життя: відкриттями у генетиці,
розвитком комп’ютерної техніки й довгоочікуваним проривом у космос. Однак,
небачений успіх у науці не виправдав сподівань на успіх та процвітання
людства. Безсумнівна впевненість у людину – підкорювача Всесвіту, була
зруйнована вже під час Першої світової війни. Людство зрозуміло, що відчуття
щастя не залежить від вдосконалення комфортних умов життя та проривів у
науці [8, с. 9].
У попередні століття найбільш значущим стержнем був Бог. Кінець ХІХ і

початок ХХ століття відзначився проголошенням смерті Бога (Ніцше,
Достоєвський). З цього часу найбільш значущим стержнем стала смерть Бога, а
вся відповідальність за те, що відбувається у цьому світі покладається тепер на
людину, яка не в змозі справитися з настільки великою задачею.
Літературний процес ХХ століття відбувався під впливом різноманітних

факторів. Це перш за все соціально-історичні потрясіння, через які довелося
пройти людству у ХХ столітті (дві світові війни 1914-1918 та 1939-1945 років,
що принесли світу незліченні людські втрати та руйнації, революції,
встановлення та занепад тоталітарних режимів, геноцид цілих народів,
винищення людей у концтаборах і створення атомної та вуглецевої зброї тощо);
науково-технічний прогрес, докорінні зміни у філософській та світоглядній
парадигмах [8, с. 9]. Сфера розуму зіткнулася із божевіллям, а найбільші наукові
досягнення були використані проти самої людини. Все це не могло не
відобразитися на людському світосприйнятті, культурі, мистецтві та літературі.
Саме до проблем, пов’язаних із розвитком людства та майбутнього, зверталися
письменники та філософи ХХ століття [2, с. 5].
У літературному процесі ХХ століття умовно можна виокремити два

етапи: 1920-1945 роки та 1945-1990 роки. Межею цих періодів слугує
ID файлу:
1000596255
закінчення Другої світової війни – події, яка вплинула на кардинальну зміну

світогляду людини [8, с. 15].
Домінуючими темами у літературі першої половини ХХ століття є:
1) Тема війни та соціально-політичних катастроф;
2) Проблема людської віри та зневіри;
3) Трагедія особистості, яка шукає справедливості та втрачає духовну

гармонію;
4) Проблема сенсу буття та людського призначення.
У другій половині ХІХ – початку ХХ століття спостерігаємо кардинальну

відмову від раціоналістичної лінії філософії. У Франції та Німеччині під
впливом ідей Артура Шопенгауера в західноєвропейській філософії
сформувався напрям, що отримав назву «філософія життя». До цього
філософського напрямку зараховують Ф. Ніцше, А. Берґсона, Ґ. Зіммеля та
інших, основою мислення яких стало «життя» і «воля». «Воля» тут вважається
головною рушійною силою, яку неможливо пізнати цілком. Досягнення у науці
та технічний прогрес, базуються на раціональному пізнанні, обмеженому, а
пізнання істинного буття, згідно з «філософією життя», можливо осягнути лише
несвідомо, ірраціонально [8, с. 9].
Набувши широкої популярності, філософія Ф. Ніцше стала втіленням

сили та життєвої енергії «надлюдини», і яка, водночас, стоїть «по той бік добра і
зла». Такою «надлюдиною» у Ніцше є перш за все творча особистість,
художник, який здатен осягнути навколишній світ та вступити з ним у боротьбу
[19, с. 23-24].
Фрідріха Ніцше вважають засновником «філософії життя». Саме Ніцше

виявив «трагедію культури» на рубежі ХІХ-ХХ століть. На відміну від
Шопенгауера, Ніцше розвивав категорію «волі». Він вважав, що людське життя
представлене як безліч воль, що постійно змагаються одна з одною, тому
головне – це утвердження власної волі. У філософській концепції Ф. Ніцше
ID файлу:
1000596255
культура – це площина й плід діяльності «надлюдини». Лише «надлюдина»

наділена особливою волею і є вільною від загальноприйнятих норм й моралі;
вона прокладає шлях у історії та культурі; вона не руйнує і не споживає, вона
творить [20, с. 11]. Надлюдина не зважає на стереотипи та думку обмеженого
натовпу, вона, керуючись власною ірраціональною волею, творить історію.
Ідеї Фрідріха Ніцше вплинули не лише на розвиток філософської думки

ХХ століття, а й на світогляд багатьох діячів мистецтва та літератури: Г. Гессе,
Ж. –П. Сартра, А. Камю, Т. Манна та інших [8, с. 11].
Ірраціоналістичну традицію А. Шопенгауера продовжив Анрі-Луї

Берґсон, який вважається засновником інтуїтивізму. Саме Берґсон уводить
поняття «життєвого пориву». Згідно із філософією Берґсона, людський інтелект
не спроможний сприйняти життя цілком, а лише окремі його явища; він
сприймає лише форми, а не сутності.
За Берґсоном художня творчість – це «об’єктивний космічний процес,

зумовлений містичним «життєвим поривом», який проявляє себе у русі
індивідуальної психіки» [8, с. 11]. А під самою діяльністю митця Берґсон
розуміє «створення засобами мистецтва самостійної системи, яка містить у собі
бездоганний лад і стоїть над ілюзорним порядком дійсності» [8, с. 11-12].
Варто зазначити, що «інтуїтивізм А. Берґсона став філософським

підґрунтям для формування естетичних настанов кубізму, дадаїзму, роману
«потоку свідомості», «алітератури» тощо [8, с. 12].
Провідну роль у розвитку культури ХХ століття відіграв психоаналіз.

Засновником психоаналізу вважається австрійський психолог і психоаналітик
Зиґмунд Фройд. «Він сформував концепцію структури психіки людини,
розвинув метод асоціацій і тлумачення сновидінь. Центральним поняттям у З.
Фройда є «несвідоме», яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках»
[8, с. 12]. Витіснені бажання реалізовуються у будь-який спосіб: проявляються
у сновидіннях, фантазіях, у вигляді неврозів чи психозі; вони «сублімуються у
Цитат на сторінці: 1-4, 35

ID файлу:
1000596255
творчій діяльності людини – у науці, релігії, мистецтві, тобто сприяють

розвитку культури» [8, с. 12].
Важко назвати напрям у культурі, течію чи митця ХХ століття, які не

піддавалися б впливу фройдизму. Письменники масово вдавалися до прийомів
психоаналізу у своїй творчості.
Засновником аналітичної психології вважається швейцарський психолог і

культоролог Карл Ґюстав Юнґ. Він розробив власну концепцію несвідомого. За
Юнґом у колективному несвідомому містяться архетипи – «психічні структури,
що мають архаїчний характер і можуть розглядатися як глибинні споконвічні
образи, які людина сприймає лише інтуїтивно, і які внаслідок несвідомої
діяльності людини з’являються на «поверхні» її свідомості у формі видінь,
символів, релігійних уявлень» [8, с. 13]. Юнґ вважав, що архетипи становлять
основу загальнолюдської символіки, найяскравіше проявляються у міфах та
сновидіннях. Саме архетипи є першочерговим матеріалом для творів мистецтва
та літератури [8, с. 12].
«Поняття архетипу ввійшло у науковий обіг культурології, естетики,

мистецтвознавства і літературознавства. Юнґіанівська концепція мистецтва й
художньої діяльності вплинули на творчість Дж. Джойса, Г. Гессе, Т. С. Еліота
та інших» [8, с. 12].
Реалізм ХХ століття значною мірою відрізнявся від реалізму минулого

століття. У реалізмі ХХ століття утвердився пафос заперечення і критики,
соціальний підхід при аналізі дійсності та вимога правдивості [9, с. 6].
Реалізм ХХ століття мав справу з кардинально іншою соціальною

дійсністю, ніж реалізм попереднього століття. Це війни та перевороти,
соціальні та національно-визвольні революції, підпільні художні течії,
авангардизм та ірраціоналізм [9, с. 6]. Реалізм ХХ століття відмовився від
копіювання й так званого «дзеркального повторення» дійсності у формах
самого життя [9, с. 6].
Цитат на сторінці: 4-6

ID файлу:
1000596255
На зміну традиційним описовим формам прийшли ефект «відчуження»,

іронія і підтекст, гротеск, фантастичне та умовне моделювання. Реалізм активно
використовував різноманітні медерністські прийоми, такі як: «потік
свідомості», абсурд, деформацію та інші [9, с. 7]. У реалізмі ХХ століття
продовжилася лінія уваги до глибинних проблем буття та пріоритету
загальнолюдських цінностей, найбільш яскраво це виразилося у творчості Б.
Шоу, А. Франса та інших [9, с. 7]. Філософізм увійшов в
літературу, як прийом, глибоко проника у художню матрицю твору.
У ХХ столітті активно розвивався жанр притчі (Ф. Кафка, А. Камю,

А. де Екзюпері). Змінився герой, образ людини став більш складним та
непередбачуваним; література прагнула проникнути у сферу підсвідомості та
ірраціонального [9, с. 7].
Значних змін зазнала і жанрова палітра роману. Це відбулося у результаті

взаємопроникнення різних жанрів, наприклад, детективно роману і
філософського, сімейного і авантюрного, політичного і науково-фантастичного
[9, с. 7].
Тобто, ХХ століття характеризується різким поворотом від соціуму до

особистості, від типового і загального до індивідуального [9, с. 7].
ХХ століття ввійшло в історію культури як вік експерименту, який згодом

дуже часто ставав нормою. Це час появи різноманітних шкіл, декларацій, які
нерідко впливали на світові традиції [9, с. 7]. Естетика ХХ століття базувалася
на понятті потворного; у мистецтві відмовилися від традиційних пропорцій, де
акцент стоїть на геометричних фігурах [9, с. 7].
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття у Європі набув популярності

новий мистецький та літературний напрямок – модернізм.
«Модернізм (франц. moderne – сучасний) – сукупність мистецьких течій,

своїми естетичними програмами і творчою практикою заперечували реалізм,
Цитат на сторінці: 7
ID файлу:
1000596255
традиційні форми творчості, орієнтували на пошук нових естетичних

принципів» [31, с. 6].
Модернізм (фр. modernisme – від modern – новітній, modo – тільки що) як

філофсько-естетичний рух має наступні стадії:
• Авангардизм, по часу розташований між війнами;
• Неоавангардизм (50-60-ті роки);
• Постмодернізм (70-80-ті роки) [9, с. 8].
Модернізм ХХ століття продовжує нереалістичну тенденцію у літературі.
Модернізм – це і творчий метод, і естетична система, яка знайшла

відображення у літературній діяльності цілого ряду шкіл, нерідко дуже різних
по програмних заявах [34, с. 8].
У другій половині ХІХ – початку ХХ століття Франція визначала

загальний напрям руху європейської та світової культури. Саме у Франції
зародилися різноманітні художні течії та школи (натуралізм, імпресіонізм,
кубізм, символізм та сюрреалізм), які отримали визнання митців усього світу;
з’явилися нові види мистецтва (кінематограф) та сформувалися тенденції, які
стали провідними у мистецтві ХХ століття. Розвиток французької літератури та
культури загалом був тісно пов'язаний із процесами, які відбувалися у
суспільно-політичному та духовному житті країни [38, с. 23].
Кінець ХІХ століття став одним із найдраматичніших та найстрашніших

періодів в історії Франції, який назвали «fin de siècle» («кінець століття»).
Яскравими проявами всезагальної кризи стали поразка у франко-пруській війні
(1870) та викликане ним відчуття національного приниження, розгром
Паризької Комуни (травень 1871) та політична реакція, яка вслід за цим накрила
Францію монархічними заколотами; корупція та зловживання повноваженнями
у вищих правлячих та фінансових колах ІІІ Республіки. Один із видатних
філософів та письменників того часу Ернест Ренан писав: «Франція згасає, не
заважайте її агонії». Тоді представники французької культури відчули цілковиту
Цитат на сторінці: 7, 36
ID файлу:
1000596255
вичерпаність попередніх ідей та понять у літературній, філософській та

науковій сферах, які впродовж останніх століть диктували «культурну» моду
всій західній цивілізації [38, с. 23].
ВИСНОВКИ. Отже, у другій половині ХІХ – початку ХХ століття

Франція визначала загальний напрям руху європейської та світової культури.
Саме у Франції зародилися провідні художні течії та школи, які отримали
визнання усього світу; з’явилися нові види мистецтва, такі як кінематограф та
сформувалися тенденції, які стали провідними у мистецтві ХХ століття.
ID файлу:
1000596255
10
РОЗДІЛ 2. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ

СТОЛІТТЯ
Екзистенціалізм є однією з небагатьох спроб допомоги людині в

осмисленні соціальних потрясінь, в яких опинилася людина в XX столітті.
Підтримка людини здійснювалася шляхом абстрагування від раціонального
мислення і звернення до ірраціональної стороні людини.
У ХХ столітті особливої популярності набув «екзистенціалізм –

філософсько-художня система, у якій найбільш повно виразились настрої і
сподівання воєнного та повоєнного покоління, що усвідомило абсурдність
власного існування, свою приреченість та одинокість» [19, с. 43].
Екзистенціалізм є однією із небагатьох спроб допомоги людині в осмисленні
соціальних потрясінь, в яких опинилася людина у XX столітті. Підтримка
людини здійснювалася шляхом абстрагування від раціонального мислення і
звернення до ірраціональної сторони людини.
У 40-50-х рр. екзистенціалізм набув поширення в інших європейських

країнах, в 60-х рр. також і в США. Представники цього напряму в Італії –
Аббаньяно, Е. Пачі; в Іспанії до нього був близький Ортега-і-Гасет; в США ідеї
екзистенціалізму полуляризовані У. Лоурі, У. Баррет та ін. До екзистенціалізму
близькі релігійно-філософські напрямки: французький персоналізм (Муньє,
Недонсель, Лакруа) і німецька діалектична теологія (Барт, Тілліх, Бультман).
Екзистенціалізм, або філософія існування – одна із найпопулярніших і

значущих течій сучасної суспільної думки. Екзистенціалізм був орієнтований
на осмислення існування людини в спірних ситуаціях. Саме люди, з точки зору
екзистенціалістів, є найважливішими суддями своїх вчинків. Ніщо зовнішнє не
ID файлу:
1000596255
11
владне над людським родом. Людина, на думку екзистенціалістів, є причиною

самого себе.
За часів Другої Світової війни і по її закінченню екзистенціалізм цілком

заповнив сферу західноєвропейської культури. Він знайшов небувалу
популярність в 1950-х роках у Німеччині, за часів проведення судів над
фашистами. Але пік свого розквіту він отримав у Франції завдяки
Ж.-П. Сартру, Г. Марселю, А. Камю. З тих пір екзистенціалізм стрімко
рухається вперед крізь філософські дебати, журнали, романи, п'єси.
На мою думку, екзистенціалізм – спірне та досить умовне позначення, яке

використовується для типологічної характеристики великої кількості концепцій,
в різному ступені близьких і споріднених, які часто розходяться та заперечують
один одного. Екзистенціалізм, як і філософія життя, продовжує критику
раціоналістичної лінії філософії, яка панувала в Європі протягом двох з
половиною тисячоліть. Проблема людини, сенсу і справжності його буття –
основна проблема екзистенціалізму. У вирішенні проблеми сенсу життя кожна
людина та кожне покоління починає з нуля, тому що попередній досвід людей
тут безсилий.
Екзистенціалізм є найбільш значущим напрямом у модерністській

літературі післявоєнної Франції. Як і інші різновиди модернізму, він має
ідеалістичну основу. Екзистенціалізм виник в якості школи літературної і
водночас філософської. Основоположник французького екзистенціалізму Жан-
Поль Сартр у 1943 році опублікував книгу «Буття та ніщо», яка будучи
теоретичним трактатом, водночас стала офіційним маніфестом та розгорнутою
програмою нової літературної школи [74, с. 554].
Зазвичай письменники-екзистенціалісти викладали думки у

загальнодоступній формі, осмислити зміст яких міг як інтелігент, так і
пересічний робітник [19, с. 43]. Тому й екзистенціалістські твори доступно, але
водночас і глибоко тривожили душі читачів у всьому світі, поширюючи вчення
ID файлу:
1000596255
12
екзистенціалізму та захоплюючи весь повоєнний літературний простір [19, с.

43].
Філософія Заходу сьогодні дуже непроста для викладу хоча б тому, що

вона представлена не одним десятком імен, та й то лише в разі, якщо мати на
увазі найбільш значні, авторитетні. Кожен мислитель претендує при цьому на
створення власної філософської доктрини або на істотну модернізацію вже
існуючої системи поглядів. Як наслідок – калейдоскоп позицій, різноманітність
в оцінках.
Зовнішня калейдоскопічність дозволяє відтінити в цій ситуації головне,

характерне якщо не для всієї сучасної філософії на Заході, то для значної її
частини: панував тривалий час раціоналізму змінюється ірраціоналізмом,
набирає силу песимізм. У центрі більшості філософських вчень перебуває не
просто людина, людство, а їх вельми проблематичне сьогодення і майбутнє.
Вихідною позицією екзистенціалізму є переконання у тому, що всі

процеси, які відбувається у житті, позбавлені будь-якої закономірності,
послідовності та причинного взаємозв’язку. Відповідно до цього переконання,
світ – це сукупність протилежностей, де все є абсурдним та підпорядковується
лише безладному чергуванню сліпих випадковостей. Таке уявлення про
дійсність суперечить традиційно-християнському, яке базується на вірі у те, що
світ існує гармонійно та розумно згідно божественної волі. Але, з іншого боку,
екзистенціалізм несумісний і з прогресивною матеріалістичною свідомістю, яка
прагне пізнати об’єктивні закони реальної дійсності для того, щоб ними
керувати на благо людства [74, с. 555].
З уявлення про світ як про хаос, в який не можливо внести розумний

початок, витікав характерний для екзистенціалізму глибокий песимізм та
переконаність у принциповій неможливості історичного прогресу [74, с. 555].
У світоглядній установці екзистенціалізму зливаються три філософських

течії: філософія життя, феноменологія Гуссерля і вчення С. К’єркеґора.
Екзистенціалізм, як і філософія життя, виступає формою сучасного
ID файлу:
1000596255
13
ірраціоналізму. Мається на увазі, що наука не має ваги в процесі формування

світогляду людини і її пошуку життєвого шляху. Філософія повинна бути
виключно позанауковим вченням людського буття. Досліджуючи зв’язок
екзистенціалізму з феноменологією Гуссерля необхідно досліджувати його
феноменологічний метод. Суть цього методу полягає в послідовному винесенні
«за дужки» аналізу всього того, що є перешкодою до осягнення чистого буття
свідомості (інтересів, потреб людей, вплив зовнішнього світу). Завдяки цьому
методу філософи-екзистенціалісти змогли вивчити світ людського існування.
Працюючи в області екзистенціалізму, С. К’єркегор висуває основні

питання, на які повинна відповісти філософія: Що є людина? Яким чином їй
жити? Навіщо людина з’являється на світ? Відповідаючи на ці питання,
С. К’єркегор розробив систему триступеневої реалізації життя людини. Ці три
ступені – стадії розвитку людського духу і типи людей, які уособлюють їх.
Перший тип називається естетичним. Для даного типу людей характерна
захопленість виключно проблемами повсякденності, нерозвиненість свідомого
ставлення до себе і до навколишнього світу, примітивність душевної організації.
Ці люди, на думку С. К’єркегора, далекі від проблем буття, їх життя має
схожість з життям тварини. Другий тип називається етичним, він є вищою
формою життя. Представники даного типу прагнуть реалізувати в собі людську
доброчесність і моральність. На даному ступені людина зазнає серйозних
страждань, але він не відчуває себе ущемленим, тому що він живе з
усвідомленням виконаного обов'язку. Для такої людини торжество спільної
справи набагато важливіше, ніж використання благ лише для себе. Третій і
найвищий тип – релігійний. Згідно С. К’єркегором зійти на цю сходинку
можуть лише одиниці. Ті хто вступають на цей ступінь людського духу,
відмовляються від досягнень розуму і науки, довірившись єдиному Богові.
Виходить, що три ступені розвитку являють собою життєвий шлях людини,
пройти який повністю вдається небагатьом, але кожен може стати винятковим.
Так, в релігійній філософії С. К’єркегора були виражені основні положення
ID файлу:
1000596255
14
екзистенціалізму, згідно з якими одинична справа стає вище загальної, істина є

завжди суб’єктивною, а наука і розум ніяк не пов’язані із пошуком цієї істини.
Філософська концепція екзистенціалізму у своїй суті підкреслено

безперспективна. Згідно з нею, людина безсила не тільки внести розумний
порядок у беззмістовність, яка її оточує, але й взагалі вливати на зовнішній світ.
Єдине, чим вона володіє – це внутрішній світ, право вибору, свобода волі та ін.
Людина не може створювати об’єктивні умови, але вона може визначити власну
лінію поведінки у кожній ситуації, яка виникає [74, с. 555].
Згідно з переконаннями екзистенціалістів, сутність кожної людини

представляє собою дисгармонійну сполуку найбільш суперечливих імпульсів та
прагнень, в значній мірі викликаними причинами фізіологічного характеру. Як
би не намагалися люди здаватися добрими, егоїзм, грубі плотські бажання
більш природні для них, ніж сердечність та високе почуття любові. Об’єктивно
вони не кращі за той світ, в якому вони живуть, але від волі кожного залежить
можливість навести порядок у своєму внутрішньому світі, і в ім’я власної
самоповаги діяти згідно з розумно прийнятим рішенням, а не піддаватися
тваринним імпульсам, які закладені, на думку екзистенціалістів, у кожній
людині [74, с. 556].
«Проблема іншого» займає у філософській концепції екзистенціалізму

важливе місце. Її зміст полягає у тому, що для кожної людини інша людина – це
«сторонній», який йому не просто байдужий, але навіть ворожий, оскільки
внутрішні світи різних людей, як і все на землі, знаходяться між собою в
дисгармонійній невідповідності. На думку екзистенціалістів, навіть дружня,
любов, родинні почуття мають в собі елементи взаємного відчуження та відрази
[74, с. 557].
Філософська сутність екзистенціалізму – суб’єктивний ідеалізм.

Заперечуючи історичний прогрес, можливість існування суспільних моральних
критеріїв та об’єктивних істин, ця філософська теорія об’єктивно виправдовує
ID файлу:
1000596255
15
поведінку людини у дусі цинізму, холодного егоцентризму, неповаги до всього,

що знаходиться «поза особистістю» [74, с. 557].
Сам екзистенціалізм тяжіє до такого «прикордонного» жанру, як есе, а

його представники продовжують традиції французького моралізму –
філософської есеїстики Монтеня, Паскаля, Декарта, Ларошфуко, просвітителів
XVIII століття, які поєднували філософський зміст із літературною формою.
Романи і драми екзистенціалістів насичені філософськими проблемами [43, с.
344].
Розквіту екзистенціалізму в 20-ті - 70-ті рр. ХХ ст. сприяли такі причини:
 моральні, економічні та політичні кризи, які охоплювали людство під час

Першої і Другої Світової війни;
 бурхливий ріст науки і техніки та використання технічних досягнень на
шкоду людині;
 небезпека загибелі людства (винахід і застосування ядерної зброї,
наближення екологічної катастрофи);
 посилення жорстокості, нелюдське ставлення до людини;
 поширення фашистських та інших тоталітарних режимів;
 безсилля людини перед природою техногенним суспільством.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція

(існування) передує есенції (сутності). Представники течії якраз і зосереджують
свою увагу на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з
будь-яких систем (релігійних, політичних, соціальних). Саме існування людини
«наодинці» з буттям і є, на думку екзистенціалістів, єдиною достовірною
реальністю. Світ вони розуміють як дещо вороже особистості, сприймають його
як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються в цьому
світі, повному внутрішніх суперечностей, позбавлені закономірностей,
логічного зв’язку, часової послідовності. Екзистенціалізм – філософія страху,
відчаю й песимізму, філософія боротьби проти прогресу в суспільстві,
філософія крайнього індивідуалізму та егоїзму [43, с. 325].
ID файлу:
1000596255
16
У 1951р. екзистенціалізм був засуджений Ватиканом як песимістична

течія, що є несумісною з християнством. Особистість має в екзистенціалістів
протидіяти суспільству, державі, середовищу. Адже всі вони нав’язують
особистості свою волю, мораль, свої інтереси та ідеали. Вищу життєву цінність
представники екзистенціалістського напряму вбачають у свободі особистості.
Існування людини тлумачиться ними як драма свободи [42, с. 358].
Друга світова війна сприймалася екзистенціалістами як наочний доказ

жахливої беззмістовності всього, що відбувається, і закріпила переконання в
тому, що це і є законом життя. Політика французької влади під час так званої
«дивної війни», окупаційний режим, масове винищення ні в чому невинних
людей у таборах смерті – все це сприймалося як «свято абсурду» [74, с. 559].
Філософсько-світоглядну програму екзистенціалізму можна звести до

наступних тез:
 Світ, в якому живе людина – цілковитий хаос та абсурд, де немає порядку

і сенсу;
 Людина як елемент світу не в змозі впливати на те, що відбувається
довкола неї, їй не під силу впорядкувати хаос;
 Навіть якщо у світу-хаосу є мета, то людині вона не відома;
 Людське життя не має сенсу, не має цілі, тому життя – це лише існування
[19, с. 43].
«Таким чином, не заперечуючи існування об’єктивного світу,

екзистенціалісти визнавали лише те, як цей світ сприймає конкретна свідомість
– важливо те, що усвідомлене». Так званим «відправним пунктом» є досвід
людини, тому й екзистенціалістський твір постає як «фіксація усвідомлених
речей, у якому мірилом всього є авторська свідомість» [19, с. 43].
Філософія екзистенціалізму зосереджена на проблемі духовної витримки

людини, закинутої в ірраціональний світ. Екзистенціалізм справедливо
називають «філософією кризису». Він являється таким не тому, що припускає
теоретичне пояснення протиріч сучасного капіталізму, а тому, що використовує

ID файлу:
1000596255
17
(і по-своєму оспорює) саму кризисну свідомість тогочасного суспільства. Він

відштовхується від найбільш типових форм радикального розчарування в
історії, яке починаючи з 20-х років охоплює на Заході достатньо широкі
прошарки населення [44, 217]. Подібно багатьом течіям існуючої тогочасної
ідеології, екзистенціалізм схильний ототожнювати кризу капіталізму з кризою
розуму і гуманності.
Хоча екзистенціалізм виріс з глибокої кризи тогочасної цивілізації, він не
був безпосередньою, первинною реакцією на нього. Найбільш прямим
вираженням кризи були падіння і складні перетворювання прогресивно-
оптимістичних концепцій історії, що утворили ґрунт, на якій виріс
екзистенціалізм, і що став разом з тим об’єктом його критики.
Довіра до історичного прогресу, впевненість в гуманістичній лінії
розвитку історії, які в епоху просвітників і Гегеля були ще філософським
умонастроєм, що поділявся досить вузьким колом мислителів, на рубежі ХІХ-
ХХ ст. стали загальнокультурним надбанням.
І коли Світова війна 1914-1918 рр. зруйнувала історично-філософські
моделі історії прогресу (і позитивістські, і історично-спекулятивні), показавши,
що всі вони були тільки гуманістичними фікціями історії, лібералісти відчули
себе так, ніби їх позбавили світогляду. Світова війна спростувала
прогресистські концепції очевидною беззмістовністю цих жертв. Але може, ще
більш незрозумілою і жахливою, ніж сама війна, здавалась легкість, з якою її
забули.
Виникає потреба у створенні нової концепції, що могла б пояснити,
розкрити історичну ситуацію, що склалася. Саме і її пропонує екзистенціалізм
[74, с. 559].
Подолання раціоналістичного ставлення до людини – це подолання
об’єктивації людини. Це усвідомлення того, що ніякі дефініції не можуть
адекватно виразити існування.
Існує кілька визначень екзистенціалізму. Серед них найбільш суттєвими
виділяють:
ID файлу:
1000596255
18
 екзистенціалізм – течія ХХ ст., що висуває на перший план абсолютну

унікальність людського буття, яку не можливо виразити мовою понять;
 екзистенціалізм – суб'єктивіське вчення, в якому вихідні значення сущого
(що таке річ, просторовість, часовість, інші люди та інший) виводяться з
існування (екзистенції) людини.
Взагалі екзистенціалізм – це філософія особливого роду. Вона не
претендує на науковість та загальнозначимість.
Предметом даної філософії є людина, її існування, буття. Але наука про
людину, на думку екзистенціалістів неможлива, тому філософія являє собою
поза науковий, поза теоретичний розгляд людського буття, інтимні переживання
окремого індивіда.
А що таке людина? Вслід за Достоєвським екзистенціалісти стверджують,
що людина – таємниця, і філософія повинна займатися не проблемами, а
таємницями, вона не дає вирішення яких-небудь питань, веде пошуки в сфері
раціональної свідомості, сфері емоцій, переживань. Екзистенціалізм –
філософія яскраво вираженого ірраціоналізму і антиінтелектуалізму [71, 342].
Тип філософствування, який культивував екзистенціалізм, був
незвичайним. Його представники не намагались проникнути в методологічні
таємниці науки, розкрити природу мистецтва, моралі ірраціоналізації,
продовжити глобальні філософсько-історичні конструкції. Вони ставили в
центр уваги індивідуальні смислові життєві питання (вини і відповідальності,
рішення і вибору, відношення людини до свого призначення і до смерті) і
проявляли інтерес до проблематики науки, моралі, релігії, філософії історії в тій
мірі, в якій вона дотикалась з цими питаннями. В працях екзистенціалістів
немає руху від простіших визначень предмета до все більш всестороннього і
конкретного його розуміння, що зазвичай відрізняє теоретичну думку від інших
форм духовного освоєння дійсності.
Хоча екзистенціалізм виріс з глибокої кризи тогочасної цивілізації, він не
був безпосередньою, первинною реакцією на нього. Найбільш прямим
вираженням кризи були падіння і складні перетворювання прогресивно-
ID файлу:
1000596255
19
оптимістичних концепцій історії, що утворили ґрунт, на якому виріс

екзистенціалізм, і став разом з тим об’єктом його критики.
На відміну від літератури попередніх століть, яка переважно ставила
запитання, екзистенціалізм дає відповіді, постає як довершена філософсько-
літературна система. Філософія екзистенціалізму відкидає стереотипні теорії
про суспільні ідеали, віру у вічну любов, ідентичність і взагалі роль релігії,
значення моралі і т. д., екзистенціалісти вважають це все «блудом», явищами,
які лише затуманюють розум та ув’язнюють свідомість. Екзистенціалісти
вбачають лише одне рішення проблеми незмістовності існування людини –
смирення, прийняття все таким, як є – первобутнім [19, с. 43].
Представниками екзистенціалістської філософії є люди, які різняться за

своїми політичними переконаннями. Так, Хайдеггер в Німеччині в 30 – 40 рр.
не припиняв співробітництва з нацистами, а ліберал К. Ясперс, який не прийняв
фашизму, був позбавлений можливості викладати і друкувати свої праці,
Ж-П. Сартр і А. Камю були учасниками французького Опору, боролися з
німецьким фашизмом, виступали за мир і демократію. Яким чином об’єднує
цих людей екзистенціалізм? Екзистенціалізм має загальні вихідні принципи.
Центральним положенням цієї філософії є самотня людина з його крайнім
індивідуалізмом і роздвоєним свідомістю. Історичні катаклізми призводять до
висновку про безглуздість традиційних поглядів на історичний розвиток і
непереборного трагізму людського існування. Філософія екзистенціалізму
відповідає запитам вибитої з колії людини, розгубленої перед обличчям
прогресу науки і великих історичних зрушень сучасного світу. Тому, цю
філософію часто називають «філософією розпачу», або «філософією кризи».
Спочатку в період античності до появи Сократа людське мислення і буття

були злиті. Цю первозданну злитість Хайдеггер називає алетейя.
Друга епоха в мисленні буття – від Платона до новоєвропейського

раціоналізму на чолі з Декартом. Істина і буття поділяються. Мислення стає
суб’єктом, що протистоїть об’єкту – предметно-сущого. Істина не є більше
ID файлу:
1000596255
20
ядром буття. Бог стає «надпредметом», він являє собою символом

«матеріальної» свідомості. Це епоха «метафізики» – визначення людської
сутності поза істиною буття.
Третя епоха – діалог мислення і буття. Представник цієї епохи – сам

Хайдегтер. Він намагався відродити мислення буття, відновити втрачену
єдність.
«У творах екзистенціалістів реальність проектується через світовідчуття

героя-протагоніста, який є носієм і виразником авторських ідей та концепцій»
[19, с. 43]. Людина-суб’єкт перебуває в опозиції до навколишнього світу,
соціальних та етичних догм, вона відчуває себе непотрібною та самотньою.
Думки про абсурдність життя породжують страх та відчай. Ці стани свідчать не
про малодухість чи фізичний дискомфорт, а про глибоке внутрішнє прозріння
особистості, яке спонукає до справжнього буття, розширення внутрішнього
світу та вдосконалення власного «Я». Відмовившись від загальносуспільних
стереотипів, герой намагається зрозуміти дійсність такою, як вона є –
справжньою, не спотвореною людиною [19, с. 43].
У статті «Екзистенціалізм – це гуманізм» Жан-Поль Сартр чітко розділив

екзистенціалістів на дві кардинально протилежні течії: християнську (релігійну)
та атеїстичну. З цього приводу він писав: «Справа, в тім, дещо ускладнюється
тим, що існують два різновиди екзистенціалістів: по-перше, це християнські
екзистенціалісти, до яких я відношу Ясперса та сповідуючого католицизм
Ґабріеля Марселя; й по-друге, екзистенціалісти-атеїсти, до яких відносяться
Гайдеґґер і французькі екзистенціалісти, в тому числі я сам» [62, с. 320-321].
Представники більш раннього релігійного спрямування екзистенціалізму

– Карл Ясперс, Ґабріель Марсель, Антуан де Сент-Екзюпері та інші.
Представники атеїстичного екзистенціалізму, розквітлого під час другої світової
війни – Мартін Хайдеггер, Жан-Поль Сартр і Альбер Камю. Треба врахувати,
що подібний розподіл є досить умовним, бо навіть ті мислителі, яких зазвичай

ID файлу:
1000596255
21
відносять до представників атеїстичного напрямку філософії існування, той же

Хайдеггер або Камю, кажуть про неможливість і абсурдність життя без Бога.
Християнський (релігійний) екзистенціалізм вважають результатом

християнської культури. Він утверджує, що Бог створює людину незавершеною,
відкритою до саморозвитку. Відповідно до християнської моделі матеріальне
земне життя не має цінності. Людина повинна жити за законами Господніми,
плекати у серці любов та надію на життя вічне. Ніщо, що має земне
походження, не повинно сіяти страх та сумніви у людській душі, а істинне
щастя може осягнути той, хто у хвилини випробувань душею повертається до
вічного (до Бога). Земне життя приводить людину до Бога. Людська душа
безмежна та вічна.
Релігійна спрямованість екзистенціалізму носить неконфесійної характер,

вона близька до вчення Толстого. Наприклад, Марсель розуміє Бога як
«абсолютне Ти», як найбільш близького та надійного друга (користуючись
лінгвістичною термінологією, можна сказати, що Бог екзистенціалізму існує в
молитві внутрішньому діалозі). Ця гілка екзистенціалізму виділяє залежність
людини від Бога і релігії, від цих морально-етичних установок. Багато
філософів приписували Богу можливість безмежно контролювати життя і долю
людини, розпоряджатися нею на свій вищий розсуд. Деякі вважали, що людина
хоч і залежна від Бога, може самостійно приймати деякі життєві рішення,
здійснювати певний вибір в рамках їй дозволеного, але в основному все-таки
залежить від Бога і вищих сил.
Атеїстична ж гілка приписує людині спрагу влади, прагненню придушити

свободу іншої людини або зменшити придушення свободи своєї власної.
Філософи цього напряму вважали, що кожен з нас, який рухається страхом за
своє життя і прагненням себе убезпечити, прагне зайняти якомога більш вигідне
становище у суспільстві. Людина, наділена владними правами, володіє
великими привілеями і має більший захисту, у порівнянні з іншими. Це робить
її життя більш безпечним і комфортним.
ID файлу:
1000596255
22
Якщо говорити про атеїстичну модель екзистенціалізму, то вона заперечує

існування Бога. Представники цієї моделі екзистенціалізму задаються
запитаннями, чому люди приходять у цей світ, повен абсурду та страждань для
того, щоб все одно померти. Вони не вірять у вічне життя, тому й самогубство
як спосіб порятунку від світу, вважають беззмістовним. Єдине, що залишається,
– це прийняти безглуздість світу та жити. Людина-суб’єкт перебуває в опозиції
до навколишнього світу, соціальних та етичних догм, вона відчуває себе
непотрібною та самотньою.
Сартр стверджував: «Тих і інших об’єднує лише переконання в тому, що

існування передує сутності…» [62, с. 321]. Що означає «існування передує
сутності»? Сартр пояснює це, навівши приклад створення ремісником ножа.
Ремісник чітко знає для чого йому ніж, яким він має бути, яка техніка його
створення та інше. Так само і творець (ремісник божественного рівня), коли
створює людину, добре знає, що він творить. Сартр пише, що у 18-му столітті
атеїзм ліквідував поняття бога, але не ідею про те, що сутність передує
існуванню [62, с. 321]. Людина усвідомлює себе лише після того, як починає
існувати, тобто «істота» стає людиною лише згодом, і лише такою, якою саме
себе зробить (вибере).
Французькі екзистенціалісти не створили унікальної форми філософської

системи, вони переосмислили вже набуті знання своїх попередників –
німецьких філософів Карла Ясперса, Едмунда Гуссерля та данського мислителя
Серена К’єркегора [74, с. 554].
Філософія екзистенціалізму і до сьогодні залишається однією з найбільш

популярних та актуальних у світі.
ВИСНОВКИ. Отже, екзистенціалізм представляє собою найбільш

значний напрямок в модерністській літературі післявоєнної Франції.
Початковою позицією екзистенціалізму, як філософської течії, є впевненість у
тому, що всі процеси, які відбуваються у житті, позбавлені закономірності,
послідовності, причинного зв'язку. Згідно з переконаннями екзистенціалістів,
ID файлу:
1000596255
23
сутність кожної людини представляє собою дисгармонійну сполуку

найсуперечливіших імпульсів та прагнень. Філософська сутність
екзистенціалізму – суб'єктивний ідеалізм. Заперечуючи історичний прогрес,
можливість існування суспільних моральних критеріїв та об'єктивних істин, ця
філософська теорія об'єктивно виправдовує поведінку людини у дусі цинізму,
егоцентризму, неповагу до всього, що знаходиться «поза особистістю». Перехід
екзистенціалізму як філософської течії на літературний напрямок інспірували і
здійснили Ж.-П. Сартр та А.Камю.
РОЗДІЛ 3. ХРИСТИЯНСЬКА МОДЕЛЬ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ У
ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ
3. 1. Загальні положення християнського екзистенціалізму.
Християнські екзистенціалісти природу «іншого» визначають як

«трансценденцію», так звану «додосвідну» сутність, що відкривається лише в
акті віри. На думку релігійних екзистенціалістів, Бог – це не якась людська
подоба, а філософський синонім категорії буття, що розуміється як основа світу.
Бог вищий усіх поділів, категорій, абстракцій. У християнських мислителів
(Марсель, Бердяєв) характеристика трансценденції носить відбиток релігійних
цінностей (наприклад, у Марселя Бог – «абсолютний ти» – найбільш інтимний
та надійний друг). При всіх відмінностях між собою релігійні екзистенціалісти
не мислять божественного існування поза актом віри. Рішення проблем людини
і його «екзистенційної тривоги» релігійні екзистенціалісти вбачають у
подоланні відчуження від Бога [6, с. 125].
Екзистенціалізм у всіх своїх різновидах спрямований до істини і сенсу

Буття. Істину екзистенціалісти розуміють як те, що себе виявляє та відкриває,
істина – це виявлення Буття [20, с. 97].
Для християнських екзистенціалістів важливо не те, як людина виражає

свої думки та наміри, а те, які її основні мотиви та цінності. Інакше кажучи,
потрібно спочатку з’ясувати основи людського сприйняття життя, і тільки після
цього вирішувати питання, як розуміти та як оцінювати все, що вона стверджує.
ID файлу:
1000596255
24
Істинність релігійних переживань і справжність відданості людини релігійним

вченням залежать від того, наскільки глибоко вони вплинули на стан її серця і
на її основні життєві рішення та дії. Екзистенція не аналізується за допомогою
ознак або атрибутів, вона описується за допомогою встановлених ідей.
Основною такою ідеєю є сенс Буття, потрібний для досягнення свідомості

життя і діяльності людини. В якості іншої ідеї залучається розуміння
глибинного людського «Я», як серця людини, пробудженого для сприйняття
вищого сенсу. Екзистенційне пробудження – це досвід здобуття непідвладної
сумніву впевненості у тому, що вищий сенс існує, що доступ до нього
знайдений. Екзистенція – це життя конкретної людини під знаком вищого сенсу
і в руслі його реалізації. В екзистенції розкривається Буття – джерело
цінностей, смислів, значень та людських істин.
Екзистенцію зазвичай описують як існування, притаманне саме людині як

духовній сутності – не просто сутності, яка володіє тілом, але і є цілісною
тілесно-душевно-духовною істотою, яка перебуває у світі саме завдяки тілу.
Вона наділена свободою, свідомістю та здоровим глуздом як співвідношенням
свого існування з Буттям та навколишнім світом. Екзистенція виходить за межі
«світу», що розуміється як сфера відчуженої безликості.
Християнські екзистенціалісти розглядають смерть не як абсурдний

фінал, а як підведення смислового підсумку всього життєвого шляху людини.
Екзистенція охоплює все свідоме життя, мислення, працю та ін. Вона надає сенс
і значення нашій участі в будь-якій діяльності. Екзистенційний досвід буття-в-
світі під знаком Буття, на думку філософів даної моделі екзистенціалізму,
передує будь-якій думці про світ і про нас у світі. Цей досвід передує поділу
мислення і предмета думки.
Згідно християнської філософії екзистенціалізму, вибір екзистенції як

споконвічного феномена веде до того, що всі прояви у свідомому житті є
похідними від неї. Екзистенція, як нерідко вважають, засновує і обґрунтовує
розуміння істини. Це твердження підводить до дилеми: або екзистенція –
ID файлу:
1000596255
25
джерело Істини, або Бог – Істина. Релігійні екзистенціалісти у світлі віри

переконані, що саме трансцендентний Бог, Творець світу і людей, є Істина, є
джерело і основа будь-якої істини.
ВИСНОВКИ. Отже, головна відмінність християнських екзистенціалістів

від атеїстичних полягає у тому, що перші визнавали метафізичну відкритість
людського буття та найрізноманітнішими шляхами шукали втрачений зв’язок
людини з Богом, тоді як другі знаходили підстави для своєї філософії у
замкнутій людській екзистенції та боролися за автономну особистість, що
знаходиться поза соціальними та культурними структурами, тобто за
особистість заради неї самої. У трагічних умовах ХХ століття, коли особистість
зазнавала зневаги та гноблення найрізноманітнішими антидуховними
соціальними рухами і силами, християнський екзистенціалізм взяв на себе її
захист. Він виступив проти дегуманізації у політиці, соціальному житті,
культурі, науці, техніці, економіці та ін. Він захищав свободу і творчу
самореалізацію особистості; він закликав долати як індивідуалізм, так і масове
знеособлення людини; він говорив про сенс буття і гідність особистості, що
бере на себе відповідальність за творення себе і свого ближнього
3. 2. Творчість Ґабріеля Марселя.
Ґабріель Оноре Марсель – видатний французький філософ та письменник

ХХ століття, найяскравіший представник християнського екзистенціалізму,
який порушив проблеми цінності і безсмертя, таємниці родини, безсмертя душі,
втрати близької людини та інші [72, с. 54]. Габріель Марсель був католиком і
вважається основоположником релігійного відгалуження філософії існування.
Його перу належать кілька десятків п’єс і філософських творів, які стали
класикою всесвітньої філософської спадщини. Його творчий доробок
представлений есе, нарисами, філософськими фрагментами та записами
щоденникової форми. На труднощі, що чекають дослідника творчості Марселя,
неодноразово звертали увагу історики філософії: «Позиція Марселя настільки
відверто антисистемна, – пише польський дослідник Бохеньський Ю. М. – що
ID файлу:
1000596255
26
зв’язно викласти його вчення важче, ніж погляди будь-якого іншого

екзистенціаліста. Фактично уявити його в систематичному вигляді ще нікому
не вдалося» [5, c. 152].
У 1929 році, у віці 40 років, Марсель став католиком. Перший твір

«Метафізичний щоденник» Марсель почав писати у 1913 році, який
опублікував у 1927 році. У книзі «Бути і мати» (1935) вміщено «Метафізичний
щоденник» за 1928-1933 роки (той період, коли автор став католиком). На
прикладі «Метафізичного щоденника» можна говорити про особливий стиль
Марселя – фрагментарний, непослідовний, парадоксальний. Марсель прагнув
до форми сповіді, щирої та відкритої. У рік прийняття католицизму, 5 березня
1929 року, він писав: «Я більше не сумніваюся. Цього ранку – дивовижна удача.
Вперше я чітко пережив досвід благодаті (la grace). Слова огидні, але це так. Я
був, нарешті, занурений у християнство. І я потонув у ньому» [54, с. 14].
Однак, пройшовши релігійне перетворення, Марсель продовжував шукати

основи для своєї віри. Раціональні теорії, подібні неотомізму, були для нього
неприйнятні. Марсель шукав віру, виходячи зі свого конкретного досвіду, з
актів індивідуальної свідомості. Марсель писав, що «таємничий зв’язок між
благодаттю і вірою виникає всюди, де є вірність» [54, с. 47]. Після «вірності»
Марсель називав іншу складову віри – надію, яка «можлива тільки в світі, де є
місце диву» [54, с. 65]. На думку Марселя, «душа існує тільки завдяки надії:
надія, можливо, є найбільшою тканиною нашої душі» [54, с. 69-70]. Так
Марсель поступово вибудовував систему екзистенційних понять, заснованих на
особистому життєвому досвіді, а не на абстракціях.
Про онтологію Марселя найкраще сказати його ж власними словами:

«Онтологічна система може бути визнана тільки особисто, усією повнотою
єства, задіяного у драмі, яка є його ж власною» [54, 103]. За Марселем, драма
людини полягає, перш за все, у її волі – виборі між вірою в Бога і Його
запереченням, відкритістю Буттю або закритістю у собі.

ID файлу:
1000596255
27
У статті «Екзистенція та об’єктивність», включеної в книгу

«Метафізичний щоденник», Марсель говорив про два світи: з одного боку,
екзистенція людини як осередок страждань, а з іншого – безликий світ об’єктів
як створення абстрактного розуму. Ця протилежність лягла в основу книги
«Бути і мати». За Марселем, «мати» – це зануритися у світ і матерію, жити
тілесним життям, відмовившись від буття Бога. «Бути» – це подолати
зовнішню підпорядкованість, знайти свободу і повернутися душею до Бога [20,
с. 98].
Марсель вважав, що людина – це «втілене буття». Він, усвідомлюючи

своє втілення, відчував містичний зв’язок духу з тілом. Екзистенційне
філософування неминуче передбачає усвідомлення себе як втіленого, тілесного
суб’єкта «в полоні» простору і часу. У людській екзистенції, і тільки в ній,
Марсель шукав основи для релігійного розуміння буття. За Марселем, єдиний
вихід із замкнутого екзистенційного стану полягає у пізнанні Бога, відчутті
свого зв’язку з Ним. Це пізнання відбувається не раціонально, а шляхом
особистої містичної зустрічі з Богом. Марсель ставить за мету побудувати
«конкретну онтологію», основою якої є проникнення в Таємницю буття.
Поняття Таємниці є те, що Марсель протиставляє раціональним поясненням
християнства. В осягненні Таємниці буття і здобутті Присутності Бога є для
людини можливістю перемогти час і смерть. Про присутність Бога говорять не
раціональні теорії, а свідчення самого життя людини, яка знаходить віру та
відмовляється від зовнішнього світу та його цінностей.
Марсель виступив противником «академічної» філософії, так само як і

будь-якої іншої. Він виступив також проти усіляких систем, звинувативши їх у
зневажливому ставленні до індивідуальної людської думки. Ґ. Марсель
розрізняє два типи філософствування: статичний і динамічний. Перший – це
спроби мислити застарілими формулами. Другий – це метод конкретної
філософії, яку необхідно розуміти як філософію людського існування. Ця
філософія враховує конкретну ситуацію людини, розглядає проблеми, пов'язані
з життям людини, а також вказує напрямок їх дослідження, хоча і не дає готових
ID файлу:
1000596255
28
і раз і назавжди даних рішень. Марсель виводить свої постулати з католицького

віровчення, в той час як А. Камю і Ж.-П. Сартр не належачи до ніяких конфесій,
розглядають релігійні образи як породження індивідуальної свідомості, як
суб’єктивні переживання, що спонтанно виникають [18, с. 30].
На відміну від Сартра, який збирав навколо себе молодих паризьких

бунтарів, активно співпрацював із газетами, телебаченням, радіо, і навіть із
Бертраном Расселом, який виступав свого часу на чолі демонстрацій, Габріель
Марсель не шукав гучної публічної слави, але займав активну життєву позицію.
У 1934 році він приймав у себе німецьких письменників і філософів, вигнаних
нацистами з Німеччини. З 1936 року у своїй паризькій квартирі на вулиці де
Турнон в будинку 21 він організовував неформальні зустрічі філософів і
студентів, які здобули популярність як марселівські «п’ятниці», на яких бували
такі відомі філософи і письменники того часу, як Жак Марітен, Етьєн Жільсон,
Микола Бердяєв, Жан-Поль Сартр, Луі Лавель, Герман Мінковський, Моріс
Блондель, Франсуа Моріак, Поль Клодель та інші [18, с. 30].
У 1937 році Марсель виступив на Декартівському філософському конгресі

в Парижі, а у 1946 році на філософського конгресу в Римі, після якого входить у
вжиток термін «християнський екзистенціалізм» для характеристики його
філософії. Основний внесок в появі цього кліше зробив Жан-Поль Сартр, у
своїй програмній лекції «Екзистенціалізм – це гуманізм» (1946) він
запропонував широко відому класифікацію: «Існує два різновиди
екзистенціалістів: по-перше, це християнські екзистенціалісти, до яких я
відношу Ясперса і сповідуючого католицизм Ґабріеля Марселя і, по-друге,
екзистенціалісти-атеїсти, до яких відносяться Хайдеггер і французькі
екзистенціалісти (маються на увазі А. Мальро, А. Камю, М. Мерло-
Понті, С. де Бовуар), в тому числі я сам» [61, c. 321]. Про те, що це
уявлення невірне, Марсель вказує в багатьох працях, зокрема, для прикладу він
наводить свою зустріч з Хайдеггером, що відбулася 1946 року у Фрайбурзі, де
він запитав, як той ставиться до того, щоб його зараховували до атеїстичному
екзистенціалізму. На це, згадує Марсель, «Хайдеггер став жваво протестувати,

ID файлу:
1000596255
29
сказавши, зокрема, що він не атеїст, але його думка ніби «підвішена» між
атеїзмом і теїзмом [1, c. 306-307]». З приводу себе Марсель у доповіді
«Філософський заповіт», підготовленій для виступу на Міжнародному
філософському конгресі у Відні (1968) говорить недвозначно: «Якщо я і
використовував термін «екзистенціалізм», то, безумовно, у попередньому і
тимчасовому сенсі з твердою рішучістю припинити його вживання. Ті, хто
знає мою творчість, пам’ятають, що я ніколи з власної волі, спонтанно, не
застосовував цей термін. «Екзистенціалізм» – це етикетка, яку до мене
приклеїли, причому епітет «християнський» не зробив її більш адекватною.
Про неспроможність подібної класифікації сьогодні знає, чи повинен знати,
кожен» [1, c. 299].
Після засудження екзистенціалізму енциклікою римського папи в 1950

році Марсель відмовився від цього визначення «християнський
екзистенціалізм» і віддавав перевагу терміну «неосократизм». Тим самим він
заявив відмову від системного філософського мислення на користь запитальної
форми роздумів, вважаючи, що людина-мислитель залучена в драму буття (вона
– не глядач, а свідок). Принципова установка Марселя на особистий релігійний
досвід ставила під сумнів необхідність догматичних принципів в їх
католицькому розумінні, що і призвело до засудження екзистенціалізму
Католицькою Церквою [20, c. 99].
Після війни, у 1948 році, Марсель очолив конференцію ЮНЕСКО у

Бейруті. А в 1945-1965 роках філософ головував відділом драматичної критики
в «Нувель літерер». У 1950 році після виходу енцикліки Папи Пія XII, де був
засуджений екзистенціалізм, Марсель відмовляється зовсім від цієї назви,
віддавши перевагу терміну «неосократизм», який натякає на пошуковий і
діалоговий характер марселівскої філософії. Цей термін він вперше вжив у
передмові до роботи «Таїнство буття» (1951). Сократівский метод постає у
вигляді діалогу між героями на сторінках п’єс. Відомо, що Марсель ніколи не
відділяв своїх філософських робіт від театральної творчості. Як ми бачимо,
певні підстави для такої самоідентифікації у філософа були. «Вивчення моєї

ID файлу:
1000596255
30
творчості в її цілісності, – пише сам Марсель, – нелегке завдання. Але якщо

за неї, тим не менше, візьмуться, то будуть змушені визнати, що деякі
центральні її теми, як наприклад «творча вірність», з усією ясністю
розкриваються у п’єсах» [50, c. 57].
У пізній період свого життя, коли Марсель зацікавився орфічними ідеями

і поетичною ангелологією Райнера Марії Рільке, з’явився термін «новий
орфізм». Головний інтерес був пов’язаний із «Сонетами до Орфея» та
«Дуінськими елегіями», а також «Золотими віршами» французького поета
Жерара де Нарваля. Марсель зізнавався, що міф про Орфея і Еврідіку
знаходиться у самому серці його творчості. У 1951-1952 рр. Марсель виступає
із Гіффордськими лекціями у шотландському університеті Абердіна, а в 1961-
1962 роках – з лекціями у Гарварді [18, c. 31].
В основі філософського осмислення Марселя лежить унікальний

особистий досвід, набутий під час Першої світової війни, коли він керував
службою Червоного Хреста, зайнятої пошуками зниклих безвісти
військовослужбовців. В обов’язки Марселя, тодішнього випускника
філософського факультету Сорбонни, входили комунікація із родичами
розшукуваних солдатів та офіцерів, відповіді на їхні листи, активна участь в
їхній долі та ін. Ця діяльність вимагала особливої неформального уваги, так як
за паперовим обігом стояли людські життя зі своєю особливою біографією. Цей
етап життєвого шляху залишив глибокий слід не лише у біографії французького
мислителя, а й яскраво відобразився у його творчості [18, c. 31]. «Філософом
екзистенції мене зробила війна», – пізніше згадував Марсель. Вона навчила
його дивитися на трагедію і біль інших людей як на свою власну. Життєвий
досвід справив великий вплив на вибір основних тем роздумів, ставши
підставою філософії екзистенціалізму.
Свою філософію Марсель назвав «конкретною», тобто яка розглядає

«людину в ситуації», а не абстрактно взагалі. Конкретне «тут і зараз», якому, за
оцінкою самого Марселя, цілком доречний гайдеггерівский термін «буття-в-
Цитат на сторінці: 21, 51, 53

ID файлу:
1000596255
31
світі», філософ протиставляє трансцендетальному ідеалізму з його концептом

«чистого розуму» або філософії позитивізму, з претензіями останнього на
науковість і об’єктивність. Це основне центральне питання, бо Марсель своє
міркування починає з розмежування сфери науки і сфери філософії. Наука
займається проблемами, а філософія – метапроблемами. Проблема – це те, що
піддається науковому дослідженню, де в ідеалі ми можемо експериментальним
шляхом довести істину. Метапроблема – це те, що неможливо ні продублювати,
ні відсторонено проаналізувати, тобто саме людське життя як вона є. Марсель
критикує позитивізм за його повну зневагу суб’єктивної сторони буття і за те,
що він екзистенційні питання визнав позбавленими сенсу. Відомо, що ідеалом
науки є знання об’єктивне та універсальне. Істина приймається науковим
співтовариством тільки після проведення процедури верифікації безвідносно до
місця і часу, а також особистості експериментатора. Ця відстороненість
суб’єкта, по Марселю, була частковою причиною, що призвела до страшних
воєн, так як для вчених була важлива істина, а не її використання. Ми знаємо,
що слідом за винаходом атомної бомби було її застосування. Цей факт поставив
на порядок питання про відповідальність вченого. З цієї точки зору критика
Марселем даного підходу є цілком правомірною та дуже конструктивною
[18, с. 31].
Марсель звертає увагу на інший полюс існування, де розташовуються

принципово неверифікованість, особливого роду нерепрезентативні феномени,
такі як надія, любов, вірність, дар, таїнство, довіра та інші. Марсель в нарисі
«Втілене буття як центральна точка відліку метафізичної рефлексії» пише:
«Відправною точкою мого дослідження є те, що незаперечним виявляється не
логічне і раціональне, а екзистенційне» [52, c. 12]. У житті часто зустрічаються
ситуації, які неможливо ні повторити, ні тим більше показати. Наука тут
безсила, вона не враховує примат екзистенційного і, отже, втрачає
екзистенційний вимір світу. Марсель солідарний з К’єркеґором і, так само
вважає, що істина є не об’єкт, а суб’єкт. Тому вся надія на філософію [18, с. 32].
ID файлу:
1000596255
32
Під цим кутом зору ставить Марсель питання про завдання філософії
нашого часу і про роль філософа у сучасному світі. Що може філософія
сьогодні? Марсель порівнює відповідальність філософа з відповідальністю
вартового, який охороняє спокій і духовне здоров’я людей, які йому довірилися.
«Роль філософа, – пише він у «Філософському заповіті», – істотно нагадує мені
роль вартового, який стоїть на нічній вахті. Зрозуміло, це важка роль, яка
полягає перш за все у тому, щоб невтомно боротися зі сном, який на рівні
розуму може виражатися у різноманітних формах. Це сон звички, упередження,
догматизму» [51, c. 306-307].
Марсель як учасник двох світових війн, що забрали мільйони життів і

принесли страшні руйнації, нагадує, що людство зазнало, крім очевидних
фізичних, також величезні моральні втрати. Французький філософ підкреслює,
що весь запас наших знань і уявлень про світ, в якому не було передбачено
місця для абсурдного і безглуздого, раптово впав. У результаті чого, людина
опинилася перед обличчям речей, які стали невпізнаними. Причиною цього
Марсель бачить у втраті сучасною людиною коренів і орієнтирів. Людина
перестала бачити в собі гармонійну сутність. Крайньою формою такого
спотворення людського буття стала спроба поставити на місце, яке раніше
займав Абсолют, різного роду абстракції нижчого порядку, такі як клас (випадок
комунізму) або нація (випадок фашизму). Ми живемо у дуже складний час,
коли на людський духу з усіх боків йде атака. Марсель попереджав про те, що у
цій боротьбі дух і все, що ми любимо, може загинути [18, с. 31].
Людський дух заслуговує на всіляку повагу, в історії є прекрасні приклади

вищих людських проявів. Це абсолютно не випадково, а є його онтологічною
потребою. Звідси одне із найскладніших дослідницьких завдань філософії, яку
ставить перед собою Марсель, яке полягає у збереженні та підтримці усього
високого в людині. Фокусом своїх роздумів він зробив умови, при яких це
співвідношення з іншим, більш значущим, трансцендентним може бути
збережене, тобто за яких умов можлива віра? Французького філософа не
влаштовують усі існуючі філософські відповіді на дане питання. Марсель
ID файлу:
1000596255
33
вважає, що після смерті Бога традиційне релігійне мислення має поступитися

місцем екзистенційному філософському мисленню [18, с. 31].
Для вирішення поставлених завдань Марсель створює оригінальний,

більш адекватний для своїх потреб філософський категоріальний апарат.
Основні поняття марселівської філософії наступні – екзистенція, буття,
самообладання, таїнство (метапроблема), первинна рефлексія, вторинна
рефлексія та ін. Дана термінологія, на думку французького філософа, більш
відповідає комплексу ідей, які він розвиває і дозволяє працювати з такими
тонкими феноменами, як довіра, присутність, благодать, святість, таїнство,
відкритість, надія та інші. Марсель створює позаконфесійний філософсько-
релігійний синтез, свого роду «релігійність без релігії», яку можна віднести до
форм сучасного пост-теїзму. Все буття він поділяє на три частини: вище
«абсолютне Буття», його не можна побачити, описати, визначити, воно просто є.
Потім йдуть «фундаментальні онтологічні даності», такі як любов, смерть
близької людини, віра, любов, дружба, таїнство, та інші, тобто екзистенційна
реальність. Ці даності ми можемо відчути, зустріти на своєму життєвому
шляху, про них неможливо говорити відсторонено. Абсолютне Буття в даному
контексті виступає підставою вищеназваних фундаментальних даностей, бо,
спираючись на нього (Абсолютне Буття), люди як смертні істоти вступають в
особливі відносини, які наче запозичують щось від вічності [18, с. 31].
У своїй книзі «До трагічної мудрості та за її межі» Марсель писав, що для

сучасної людини мудрість (знання) може бути лише трагічною [49, с. 407]. Він
поєднав тлумачення смерті Гайдеґґера зі своїм тлумаченням «трагічної
мудрості». Для того, аби вийти за межі цієї «трагічної мудрості», потрібно
звільнитися від протиставлення «буття та сущого». Філософ пояснив
відмінність між поняттями «буття та суще» відмінністю між світлом й тим, що
воно освітлює. Тобто буття – це Світло (у розумінні Марселя – це Бог) освітлює
суще – людину, а сенсом людського існування є відкритість перед цим
божественним Світлом [49, с. 414]. На думку Ґабріеля Марселя, відкритися
Світлу людині найбільше перешкоджає «трагічна мудрість», яка не може
ID файлу:
1000596255
34
осмислити те, що сенс життя – це його кульмінація. Але навіть у мудрості, яка
сумнівається, завжди є передчуття Бога та Світла.
У праці «Досвід конкретної філософії» Ґабріель Марсель запропонував

філософське осмислення смерті коханої людини. Говорячи про «загробне
життя», він переконаний, що той, кого ми любили, залишається для нас
«сущим». Ця людина продовжує жити в нас, у нашій реальності, проте через
обмеженість нашої психології, нам не вдається це осмислити [52, с. 118]. У
праці «Цінність і безсмертя» філософ запропонував два типи ставлення до
людини, яка померла: збереження образу та існування [72, с. 64]. Образ
померлої людини ми бережемо у пам’яті, відтворюємо його, оглядаємо цей
образ з усіх сторін, як річ, спомин про яку з плином часу все більше тьмяніє.
Другий тип ставлення – це продовження існування того, хто помер, але
залишився у люблячих серцях. Марсель пише: «Отже, доведеться тут обирати
між цими двома підходами, одне з яких буде скромним і строго відповідатиме
даним досвіду, тоді як друге буде довільним і майже безглуздим» [53, с. 171].
Також філософ намагався відшукати противагу смерті, не віднайшовши її

у житті, він зробив висновок, що особливу роль у житті людини відіграє любов
як втілення свободи. Він говорив про те, що саме любов є тим надійним
підґрунтям для протистояння перед відчаєм, страхом, смертю. «Ця онтологічна
противага може полягати лише у позитивному використанні свободи, яка стає
поєднанням, тобто любов’ю. І відразу смерть не тільки опускається на терезах,
а й долається…» [52, с. 113]. На думку Марселя, любов неперервна і
підноситься над ірраціональними істинами [72, с. 67].
Марсель використовує екзистенційно-феноменальний метод, який полягає

в описі досвіду переживань особистості на конкретному прикладі. Здається, що
для розуміння творчості Марселя в першу чергу необхідно розглянути ретельно
відібрані ним самим приклади, що складають основу суджень французького
філософа. Потім, реконструювавши логіку, знайти зв’язок між основними

ID файлу:
1000596255
35
темами його філософствування і так, крок за кроком, спробувати поглянути на

всю конструкцію в цілому.
Діяльність Габріеля Марселя була відзначена багатьма нагородами та

преміями. У 1949 році він отримав «Гран-Прі» з літератури Французької
Академії, у 1952 році був обраний в Академію моральних і політичних наук, у
1958 році отримав Національну премію з літератури, у 1964 році – Премію
Миру у Франкфурті-на-Майні, а у 1969 році – премію Еразма. Він пішов з
життя, коли йому було 84 роки. Етьєн Жільсон, який добре знав Марселя, так
сказав про свого вчителя: «У філософії, як і в інших галузях культури, тільки
справжнє виживає, і ось чому таким авторам, як Монтень, як Паскаль, як Мен
де Біран і Ґабріель Марсель, завжди судилося мати своїх читачів» [21, c. 314-
315].
ВИСНОВКИ. Отже, введення в обіг християнських категорій і відхід від

традиційних інтерпретацій реальності дозволяє зробити висновок, що перед
нами – феномен пост-теїзму в сучасній західній культурі. Той факт, що
Марсель тяжіє до явного містицизму, ні в якому разі не затуляє заслуги
французького філософа, який торкнувся, на наш погляд, дуже важливої
проблеми людського існування. Центральною проблемою, на яку за допомогою
особливої філософської мови Марсель звертає увагу – створення адекватної
системи цінностей для європейської людини сучасного типу.
3. 2. Творчість Антуана де Сент-Екзюпері.
Антуан де Сент-Екзюпері – яскравий представник християнського

екзистенціалізму. Він був мислителем, поетом, ученим, пілотом, конструктором,
винахідником. Сент-Екзюпері знайшов своє покликання в авіації та в літературі.
Захоплення авіаційним ремеслом стало для нього джерелом поетичного
натхнення, благодатним ґрунтом для його письменницького таланту [30, с. 119 ].
Але він є і філософом в тій мірі, в якій ми називаємо так людину, яка пережила і
продумала ті найголовніші питання, які незмінно вважаються заповідною
ID файлу:
1000596255
36
галуззю філософії. У цій ролі Екзюпері маловідомий і практично зовсім не

вивчений як у вітчизняній, так і в зарубіжній критичній літературі.
Філософія Екзюпері розвивалася у загальному руслі західноєвропейського

духовного розвитку і в характерному для пізнього модерну манері відображає
новий підхід, нові принципи постановки питань і формулювання відповідей, які
виникали після смерті Бога і утвердження історичної ситуації. На цьому шляху
Екзюпері є наступником Фрідріха Ніцше, вчення якого пронизує і визначає всі
основні елементи філософії Екзюпері.
Те, що Екзюпері вважався і вважається перш за все письменником, цілком

справедливо з формальної точки зору, якщо для викладу свого внутрішнього
досвіду він обрав художню форму, позбавлену філософської методики і
систематики, але філософський зміст є стержнем, навколо якого обертається
його творчість.
Творчості філософа характерні такі риси як філософічність, алегоричність

та символічність. Особливе значення для Екзюпері відіграли філософські ідеї
Блеза Паскаля, Тайяра де Шардена, Йоганна Фіхте та інших світоглядних
концепцій того часу.
Якщо говорити про тематику прози Екзюпері, то варто зауважити, що у

письменника присутні як теми, до яких уже зверталися раніше (наприклад,
дитинство), так і теми, що з’явилися лише у ХХ столітті (наприклад,
антивоєнна тема) [39, 146]. Яскравими рисами творів Антуана де Сент-
Екзюпері є вдале поєднання казкового та реального у його творчості, що й
робить твори письменника цікавими не лише для дітей, а для дорослих. [30, с.
123].
Письменник Антуан де Сент-Екзюпері – яскравий приклад єдності

творчості і власного життя. У своїх творах він писав про польоти, про свою
роботу, про товаришів, про ті місця, де літав і працював і головне – про небо.
Більшість образів Сент-Екзюпері – це його друзі або просто знайомі люди.
ID файлу:
1000596255
37
Жоден свій твір Сент-Екзюпері не писав, і не виношував стільки часу,

скільки казку «Маленький принц». Феномен цієї казки полягає у тому, що
будучи написаною для дорослих, її дуже полюбили діти усього світу.
«Маленький принц» – мудра і людяна казка, адже її автор не тільки поет, а й
філософ. Просто і проникливо, як в повістях так і в листах, письменник
говорить про найважливіше: про вірність, дружбу, любов до життя і до людей,
про нетерпимість до зла і про те, якою має бути людина на цій ще не дуже
влаштованій, часом недобрій, але єдиній планеті Земля. Казка алегорична та
метафорична, її герої, образи і події відображають реальне життя та
філософські проблеми.
Твір «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері надійно ввійшов у

шкільну програму із зарубіжної літератури. Однак в українському
літературознавстві є не так багато праць, присвячених висвітленню мистецького
світобачення Антуана де Сент-Езюпері, зокрема аналізу художньої своєрідності
його знаменитої казки.
Казка «Маленький принц» характеризується виразними романтичними

традиціями. По-перше, це вибір саме фольклорного жанру – казки. Романтики
звертаються до жанрів усної народної творчості не випадково. Фольклор – це
дитинство людства, а тема дитинства в романтизмі є однією з ключових тем
[40, с. 202].
«Маленький принц» – це казка-роздум про людину, його щастя, про сенс

життя. Казка доступна і для юного читача, тим не менш, цей твір французького
письменника призначений, в першу чергу, для дорослих. Казка викликає і
посмішку і сум, а головне – спонукає до мислення, сприяє цьому сам жанр
філософської казки, що має, до того ж алегоричний зміст.
Жанр філософської казки не настільки часто зустрічається в літературі.

На перший погляд, він складний своїми алегоріями, символами, підтекстом.
Казка – це найдавніший жанр усної народно-поетичної творчості, епічний,
переважно прозовий, твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру [59,
ID файлу:
1000596255
38
c. 1102]. Як і все народне мистецтво, казка глибоко національна, але в той же

час більшість казкових сюжетів повторюється у багатьох народів світу. Казка
потрібна для підсвідомого або свідомого навчання дитини у сім’ї правилам і
цілі життя, гідного ставлення до інших. Варто зазначити, що казка несе
інформацію, передану з покоління у покоління, віра в яку ґрунтується на повазі
до своїх предків.
У науковій літературі казка визначається найчастіше як один з видів

фольклорної прози, зустрічається у різних народів і поділяється, у свою чергу,
на жанри.
Оскільки «Маленький принц» – це філософський твір, то автор ставить

глобальні теми в узагальненому вигляді. Він розглядає тему Зла в двох
аспектах: з одного боку, – це «мікрозло», тобто зло всередині окремо взятої
людини. Це змертвіла і внутрішня спустошеність жителів планет, які
уособлюють собою всі людські вади. І не випадково мешканці планети Земля
характеризуються через жителів планет, побачених Маленьким принцом.
«Земля – планета непроста! На ній сто одинадцять королів (в тому числі,
звичайно, і негритянських), сім тисяч географів, дев’ять тисяч ділків, сім з
половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів честолюбців –
разом близько двох мільярдів дорослих» [67, с. 89].
Екзюпері зовсім не песиміст. Він вірить у те, що людство, подібно до

Маленького принца, збагне таємницю буття, і кожна людина знайде свою
дороговказну зірку, яка буде освітлювати його життєвий шлях [40, с. 203].
Другий аспект теми зла можна умовно назвати «макрозлом». Баобаби – це

персоніфікований образ зла взагалі. Одне з трактувань цього метафоричного
образу пов’язано з фашизмом [40, с. 203]. Сент-Екзюпері хотів, щоб люди
дбайливо викорчовували у собі зло «баобабів», що загрожували розірвати
планету на частини. «Стережіться баобабів!» – закликає письменник. Він сам
ілюстрував казку, і коли дивишся на корені цих дерев, які обплутали маленьку
планету, мимоволі згадуєш знак фашистської свастики. Сама казка була

ID файлу:
1000596255
39
написана тому, що це була «річ невідкладна». Письменник часто повторював,

що насіння лежить в землі до пори до часу, а потім проростає, і з насіння кедра
– виростає кедр, а з насіння терну – терен. Потрібно, щоб проростали добрі
насінини. «Адже дорослі спочатку були дітьми…». Люди повинні зберегти і не
розгубити на життєвому шляху все те світле, добре й чисте в душі, що зробить
їх нездатними до зла і насильства [66, с. 74].
Тільки людина з багатим внутрішнім світом, яка прагне духовного

самовдосконалення, має право називатися Особистістю. На жаль, мешканці
маленьких планет і планети Земля забули про цю просту істину.
Вперше тему особистості і натовпу у філософії виділив німецький

філософ-романтик І. Фіхте [40, с. 74]. Він доводить, що всі люди діляться на
обивателів (натовп) і художників (особистість), за їхнім відношенням до
матеріального (зло). Конфлікт між особистістю і натовпом важко піддається
розв’язанню. Дорослі ніколи не зрозуміють принца-дитину. Вони чужі один
одному. Обивателі сліпі та глухі до поклику серця, пориву душі. Їх трагедія в
тому, що вони не прагнуть стати Особистістю. «Серйозні люди» живуть у
власному, штучно створеному світі, відгородившись від решти (у кожного своя
планета) і вважають його справжнім сенсом буття. Ці безликі маски ніколи не
дізнаються, що таке справжня любов, дружба. З цієї теми випливає основний
принцип романтизму – принцип двох світів [4, с. 43-47].
Тільки Художник здатний побачити сутність – внутрішню красу і

гармонію навколишнього світу. Ще на планеті ліхтарника Маленький принц
зауважує: «Коли він запалює ліхтар – начебто ще народжується одна зірка або
квітка. А коли він гасить ліхтар – наче зірку чи квітку. Гарна робота. Це по-
справжньому корисно, тому що красиво» [68, с. 419].
Людська праця повинна мати сенс, а не просто перетворюватися в

механічні дії. Будь-яка справа корисна лише тоді, коли вона внутрішньо чудова.
У розмові з географом зачіпається ще одна важлива естетична тема –
ефемерність прекрасного. «Краса недовговічна [68, с. 423]» – гірко зауважує
ID файлу:
1000596255
40
головний герой. Тому Сент-Екзюпері закликає нас якомога дбайливіше

ставитися до прекрасного і постаратися не розгубити його на важкому
життєвому шляху. Але найголовніше про прекрасне Маленький принц
дізнається від Лиса. Зовні гарні, але порожні всередині троянди не викликають
ніяких почуттів у дитини-глядача. Вони мертві для нього. Головний герой
відкриває істину для себе, автора і читачів – чудове лише те, що наповнене
глибоким змістом. Непорозуміння, відчуженість людей – це ще одна важлива
філософська тема.
Сент-Екзюпері не просто зачіпає тему непорозуміння між дорослими і

дитиною, а тему самотності в космічному масштабі [67, с. 97]. Змертвіла
людська душа призводить до самотності. Людина судить про інших по
«зовнішній оболонці», не бачачи головного в людині – її внутрішньої моральної
краси.
Одна з ключових філософських тем казки «Маленький принц» – тема

буття. Вона ділиться на реальне буття – існування і ідеальне буття – сутність.
Реальне буття тимчасове, минуще, а ідеальне – вічне, незмінне. Сенс людського
життя полягає в тому, щоб осягнути, максимально наблизитися до сутності
[69, с. 95].
Дорослі люди з Землі та з планет-астероїдів розчинені в реальному бутті і

не прагнуть осягнути сутність вічних цінностей. А душа автора і маленького
принца не скуті льодом байдужості, омертвілістю. Тому їм відкривається
справжнє бачення світу: вони дізнаються ціну справжньої дружби, любові та
краси. Це тема «пильність» серця, вміння «бачити» серцем, розуміти без слів
[40, с. 205].
Маленький принц не відразу осягає цю мудрість. Він залишає власну

планету, не знаючи простої істини: те, що він буде шукати на різних планетах,
виявиться так близько – на його рідній. Маленький принц осягає цю мудрість, а
разом з ним вона відкривається і пілотові-оповідачеві, і читачеві. Разом з
маленьким героєм ми заново відкриваємо для себе те головне в житті, що було
ID файлу:
1000596255
41
приховано, але що становить єдину цінність для людини. Маленький принц

дізнається, що таке дружба.
Написані в традиції романтичної філософської казки образи глибоко

символічні [40, с. 205]. Ми можемо тільки вгадувати, що хотів сказати ними
автор, і трактувати кожний образ залежно від особистого сприйняття.
Основними образами-символами є Маленький принц, Лис, Троянда і пустеля.
Маленький принц – це символ людини – мандрівника у всесвіті, який

шукає прихований сенс речей і власного життя. Пустеля – це символ духовної
спраги. Вона прекрасна, бо в ній ховаються джерела, знайти які людині
допомагає тільки серце [40, с. 205].
Оповідач терпить аварію в пустелі – такою є одна з сюжетних ліній в

повісті, її фон. По суті, казка і народилася в пустелі. Казки, які ми знаємо і
любимо, народилися в лісі, в горах, на березі моря – там, де живуть люди. У
казці Сент-Екзюпері лише пустеля і зірки. Чому? Давно помічено, що людина,
потрапивши в екстремальну ситуацію, перебуваючи на межі життя і смерті,
немов заново переживає, переосмислює своє життя, дає їй суворі оцінки,
намагаючись виявити в ній найцінніше. Людина по-новому сприймає і саме
життя: що в ній головне, а що випадкове. Оповідач опиняється сам на сам з
мертвою пустелею, пісками. Побачити, що правдиве у житті, а що хибне, йому
допомагає Маленький принц, прибулець з «планети дитинства». Тому значення
цього образу в творі особливе – він подібний до рентгенівського променю, який
допомагає людині побачити те, що приховано від поверхневого погляду. Тому
тема дитинства з її не затьмареністю погляду, кришталево чистою і ясною
свідомістю і свіжістю почуттів займає центральне місце у повісті. Воістину –
«вустами дитини говорить істина» [73, с. 62].
Герої казки, пройшовши тернистий шлях, здобули свою зірку, і автор

вірить в те, що й читач знайде свою далеку зірку. Казка «Маленький принц»
сприймається як романтична мрія, не зникла зовсім серед людей. Немов саме
дитинство раптом підійшло і стало поруч в тиху годину повної самотності,
ID файлу:
1000596255
42
запитало, з цікавістю дивлячись на розбитий літак: «А що це за штука?» – І

повернуло дорослій людині ту безстрашну прямоту суджень та оцінок, яка буває
у дітей [66, с. 126].
Отже, в якості підсумкового узагальнення слід підкреслити, що

«Маленький принц» не просто казка-притча в традиційному вигляді, а
модернізований, пристосований до проблем нашого часу її варіант, що містить
безліч деталей, натяків, образів, взятих з реалій ХХ століття [67, с. 93].
Вже сам жанр «казки», до якого звертається митець, підкреслює

особливість, незвичайність, можливо деяку нереальність, але лише для того,
щоб на простих, на перший погляд, прикладах, проникнути у світ речей дуже
важливих, без яких несила жити і творити людині за законами добра та краси,
гармонійної довершеності. Однак цей жанр має ще одне надзвичайно важливе
значення – доторкання до творчості народу, себто до тих ідей, понять, над
якими не владний час, до тих розумінь, які переростають вершини різних часів.
Саме така особливість жанрового вибору митцем створює необхідність більш
пильнішого його прочитання, розуміння [40, с. 206].
Ця розумна і глибока історія звернена не тільки до дітей. Образ

Маленького принца постає в казці уособленням найбільш гуманних сторін
людської особистості. Його пригоди на різних планетах – в тому числі і на Землі
– це шлях до подолання самотності і пізнання необхідності любові,
прихильності, відповідальності за своїх близьких.
ВИСНОВКИ.
ID файлу:
1000596255
43
РОЗДІЛ 4. АТЕЇСТИЧНА МОДЕЛЬ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ У

ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ
4. 1. Творчість Альбера Камю.
Філософія Альбера Камю є новаторською в ідеологічному сенсі, хоча й

базується на філософських поглядах відомих мислителів ХІХ – ХХ століття.
Незважаючи на те, що Альбер Камю заперечував свою приналежність до

екзистенціалізму, називаючи його «філософським самогубством», за формою і
типом свого мислення він надзвичайно сприяв якщо не теоретичному
обґрунтуванню та поглибленню цієї філософії, то її впливу та популяризації у
широких колах європейської інтелігенції. Він не був професійним філософом,
не писав філософських трактатів і не викладав в університетах. Але він був
неперевершеним письменником-драматургом, романістом, новелістом, есеїстом,
який блискуче втілював своє світосприйняття у яскравій художній формі. Камю
зумів подолати межі між мистецтвом та філософією, бо саме мистецтво Камю
вважає засобом самовираження екзистенціалістської свідомості.
Камю вважав, що пізнання істини – ірраціональне, тобто таке, яке не

можна пізнати розумом, а яким би не був науково-технічний прогрес, це не
може зробити людство більшою чи меншою мірою щасливими, тобто пізнання
сенсу життя, щастя, любові – в ірраціональному пізнанні світу та пізнанні
самого себе.
ID файлу:
1000596255
44
Фундаментальною проблемою людського існування Камю вважав

абсурд – метафізичний стан людини у світі. Абсурдом і вважав процес
самоусвідомлення людини у світі. Хоча сам світ Камю вважав ні абсурдним, ні
розумним, – він поза людською реальністю.
Шлях прикордоння між літературою і філософією свідомо обраний самим

Камю. У щоденнику письменника за 1936 рік є такий запис: «Інтелектуал – той,
що роздвоюється. Це мені до душі. Мені приємно, що у мені дві людини»
[36, с. 15]. Ми вважаємо, що Камю мав на увазі людину-письменника і
людину-філософа. Якщо навіть подібне припущення занадто сміливе, то
принаймні сам автор неодноразово відкрито визнавав, «що саме художня
творчість якнайкраще втілює філософські погляди» [36, с. 15]. А про роман
Камю писав, що сам роман це ніщо інше, як філософія, втілена в образах. Не
дивно, що у творчості Альбера Камю нелегко провести чітку межу між
філософським і суто літературним. Камю писав: «Немає меж між філософією та
мистецтвом, до яких звертається людина, щоб зрозуміти і любити, і мислитель, і
митець виражає себе та здійснює своє «становлення» у творінні» [36, с. 15].
Світоглядні позиції, які Камю зайняв після закінчення війни, на деякий

час зблизили його з лівою ідеологією. Камю закликав примирити свободу і
справедливість, а газета, в якій він працював, виходила під гаслом: «Від Опору
до революції». Проте письменник досить швидко розчарувався у революційній
ейфорії, що охопила тодішні кола французької інтелігенції, і прийшов до
твердого переконання, що свобода і революція – речі несумісні. З цього приводу
Камю писав: «Всі сучасні революції призвели лише до зміцнення Держави.
1789 рік привів за собою Наполеона, 1848 рік – Наполеона ІІІ, 1917 – Сталіна,
заворушення 20-х років в Італії – Муссоліні, Веймарська республіка – Гітлера»
[36, с. 14]. За образним висловом Камю, революція щоразу приводить до того,
що ідеї свободи, внаслідок зловживання владою, обертаються тоталітаризмом і
насиллям. Камю вважав, що універсальних рецептів звільнення людини не
існує, але принаймні шлях до цього ідеалу проходить не через соціальну
Цитат на сторінці: 28-29, 43-45

ID файлу:
1000596255
45
революцію, а через сферу людського духу, який постійно усвідомлює і морально

удосконалює себе у своєму ставленні до світу та людей.
Альбер Камю був переконаний, що наукові досягнення не наближають нас

до істинного пізнання світу, до пізнання людського сенсу буття. Наука не здатна
дати відповіді на глибокі екзистенційні питання: що таке сенс буття?, чому ми
прийшли у цей світ?, яке наше призначення? тощо, але відповіді на ці запитання
давали релігія та філософія. Хоча, на думку Камю, тлумачення екзистенційних
проблем церквою, були ілюзорними та неправдивими, нездатними задовільнити
так звану «мислячу тростину» новітньої доби [46, с. 22]. Неспроможна дати
відповіді на ці питання й філософія, що у той час опиралася на старомодні
теологічні моделі світу, приписуючи людству вищі цілі.
У філософії Камю абсурд – це вихідна точка роздумів, яка з’являється у

результаті усвідомлення дійсного місця людини у світі, а абсурд – метафізичний
стан людини у світі.
У художній творчості Альбер Камю шукає варіанти виходів із цього

«метафізичного стану» – абсурду. Це питання Камю вирішує категорично, він
вважає, що існує лише два виходи із цього стану абсурду: фізичне самогубство,
тобто знищення того, хто волає про сенс життя, або «філософське самогубство»,
стрибок через стіну абсурду в ілюзію, що наділяє вакуум людським змістом і
сенсом. Піддаючи обидва ці варіанти докладному аналізу, заснованому на
прикладах, Камю, зрештою, не схиляється до жодного з них.
Згідно філософії Камю, мисляча людина приречена на вічне протистояння

абсурду й боротьбу за самоствердження без надії на перемогу. Це яскраво
зображується автором у «Міфі про Сізіфа», де Камю звертається до грецького
міфу про Сізіфа. «Сізіф, пролетарій богів, безсильний і бунтівний, знає про
безкрайність своєї сумної долі; про неї він думає, спускаючись із гори. Ясність
бачення, яка мала бути його мукою, перетворюється на його перемогу»
[36, с. 13].
ID файлу:
1000596255
46
Камю вважав, що ясність розуму не тільки відкриває людині трагізм її

існування. Але й стає її єдиною опорою і джерелом сил, що дозволяє кидати
виклик богам.
Світогляд Камю має радикально ірраціональний характер: на його

переконання, весь світ, усе матеріальне – глибоко безглузде. Будь-яке істинне
пізнання – неможливе, бо що вся дійсність нерозумна й алогічна. У такому світі
раціональне пізнання не може слугувати «ниткою Аріадни». Завдання людини
полягає у тому, щоби здобути всі наслідки з абсурду, що заполонив всесвіт, з
його безглуздості. За Камю абсурд – ключ до всієї філософської проблематики,
– це стержень буття та мислення, єдине можливе керівництво до дії,
життєдіяльності.
Камю зневажливо говорить про визначні наукові відкриття. Він вважає,

що істина відкрита Коперником чи Галілеєм (що Земля обертається навколо
Сонця, чи Сонце навколо Землі) немає суттєвого значення. Камю каже, що всі
наші пошуки слід спрямовувати зовсім в інший напрямок.
Мислителя зовсім не цікавлять гнесеологічні та онтологічні питання, у

центрі його роздумів – етичні теми. «Міф про Сізіфа» Камю розпочинає такими
словами: «Є тільки одна справді серйозна філософська проблема – проблема
самовбивства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб жити, означає дати
відповідь на основне питання філософії» [36, с. 12]. Цим глибоким
екзистенційним питанням перейняті всі твори Альбера Камю. Він пише про
людську приреченість та її смертну долю, її безглузде й водночас трагічне
існування, про відчуження людини від всесвітнього хаосу.
Страх – основний «екзистенціал» його філософії, який набуває тотального

характеру. Заперечуючи на словах примат «існування» (в екзистенціалістському
розумінні цього слова) стосовно «сутності», Камю ототожнює саму «сутність» з
«абсурдом нещасної свідомості». «Абсурд» у філософії Камю спрямовано не
тільки проти раціоналізму, але й проти фідеїзму. Він рішуче заперечує віру в
Бога як безґрунтовний, утопічний самообман, несумісний з безглуздістю всього,
ID файлу:
1000596255
47
що існує. Для віруючих сам «абсурд» став Богом, але не варто залякувати
примарою «страшного суду», якщо все дійсне для нас є постійний страшний суд
[46, с. 6].
Камю ні в що не вірить, у тому числі і в розум, як у божественний, так і в

людський, який передбачає закономірність, логічність, усвідомлення
історичного прогресу і претендує на можливість соціального подолання
універсального абсурду. Все реальне чуже для свідомості, випадкове, а отже,
абсурдне. Абсурд і є реальність.
Усвідомлення безглуздості існування, що перетворює нашу свідомість на

«нещасну свідомість», ставить «основне питання філософії» перед вирішенням
дилеми: навіть при впевненості у своїй безнадійності слід поводитися так, ніби
ми все-таки на щось сподівалися, або заподіяти собі смерть. Камю обирає
першу альтернативу, заперечуючи самогубство. Той, хто зрозумів, що «цей світ
не має значення, одержує свободу». А свободу можна одержати лише тоді, коли
повстанеш проти всесвітнього абсурду, бунтуючи проти нього. Бунт і свобода,
на думку Камю, нероздільні.
Свобода як найвища моральна цінність мислиться не в соціально-

політичному розумінні, а як притаманна природі людини потреба
самовираження особистості; бунт — це не революційне перетворення
суспільства, а повстання проти долі, моральний бунт проти Його Величності
Абсурду. Камю протиставляє формулі Декарта «Я мислю, отже, я існую»
ірраціоналістичне кредо: «Я бунтую, отже, існую».
Його бунт як втілення свободи міститься в індивідуалістичному розумінні

останньої, в карамазовському принципі: «Все дозволено». Справді вільна
людина, вважає Камю, — це та, яка, приймаючи смерть, разом з нею приймає і
можливі наслідки. Водночас Камю, розрізняючи «метафізичний» бунт і
«соціальну» революцію, не ототожнює індивідуалізм, який вимагає повної
свободи, з егоїзмом. Він намагається поєднати індивідуалізм із гуманістичною
«солідарністю».

ID файлу:
1000596255
48
Камю з самого початку усвідомлював, що на фундаментальному понятті

абсурду, на «відчутті абсурдності», тобто на відчутті нерозумності,
незакономірності світу не може бути побудована жодна більш-менш послідовна
науково-філософська система. Свій гуманістичний «Міф про Сізіфа» він
протиставив людиноненависницьким тоталітаристським міфам. Адже
безглуздість уготованої йому долі Сізіф перемагає «безглуздою» дією, не
розрахованою на успіх. Зате Сізіф зневажає вирок богів. Немає такої долі, яка
не перемагалась би презирством.
У п'єсі «Калігула» і в повісті «Сторонній» Камю проникає в темну і

жорстоку сутність двох різновидів нігілізму («активного» і «пасивного»), які
розрізняв Ніцше. У першому випадку викривається «диявольський» прояв
нігілізму — «надмірна радість безкарного вбивці», а в другому — байдуже
безвільне існування «стороннього». Зрештою їх об'єднує байдужість до людей,
та ж сама «безжальна логіка», яка калічить людські життя.
ВИСНОВКИ
Отже, Альбер Камю як філософ зумів геніально втілити філософію

екзистенціалізму у літературі, а проблема абсурду стала центральною у його
творчому доробку. Варто зазначити, що таке поєднання літератури та філософії
є явищем невинятковим, адже саме література Франції, як жодна інша, змогла
наблизитися до філософії. Альбер Камю не вступає в теоретичні та теологічні
суперечки, а обмежується тим, що приймає «стан мислячої людини» таким,
яким він був до середини XX ст. Йому важливі не стільки філософські або
теологічні висновки, скільки фактичний стан думок. Для нього Бога немає, тому
що «Бог помер» у серці людини. Людина, яка усвідомила абсурдність свого
існування, повинна керуватися тільки тим, що вона знає, рахуватися з тим, що
існує, і не дозволяти втручатися у її життя нічому, що не було б достовірним.
Камю закликає людину по-новому усвідомити для себе своє життя, звернутися
до прикладу давньогрецьких міфів, які вважають долю людською справою.
4. 2. Творчість Жана-Поля Сартра.
ID файлу:
1000596255
49
Жан-Поль Сартр – видатний французький філософ та письменник ХХ

століття, один із засновників атеїстичного екзистенціалізму. Згідно з
філософією Сартра, людина – унікальна істота, яка має право на вибір власної
волі, а основним проявом її існування є свобода. Сартр вважав, що бути вільним
– означає бути собою [75, с. 116]. У праці «Екзистенціалізм – це гуманізм»
філософ висловив думку, що атеїстичний екзистенціалізм є більш послідовним,
ніж християнський, бо він вчить, що людина спочатку існує – з’являється на
світ, і лише потім стає сутністю – самовизначається [62, с. 322].
Сартр розвивав свої погляди в белетристичній формі – оповіданнях,

романах і п’єсах, працюючи у той же час над нарисами й теоретичними
роботами, що охоплювали цілий спектр предметів – від літературознавства до
психоаналізу та філософії. Розробляючи свою версію екзистенціалізму, яку він
на відміну від багатьох вважав оптимістичною.
Головні ідеї творів Жана-Поля Сартра:
 «існування людини передує її сутності»;

 напрямок, в якому буде розвиватися життя особистості, завжди під
питанням і є справою випадку;
 ми існуємо у ситуаціях (зазвичай міжособистісних і соціальних),
які впливають на нас, однак те, як ми існуємо в них, повинно
обмежувати нашим вибором;
 необмежена свобода, яка пронизує наші життя, на думку філософа,
робить нас відповідальними за самих себе і один за одного, це
також означає, що від нас вислизає повне і остаточне розуміння
самих себе;
 свобода накладає на нас незмірну відповідальність, і тому люди
часто живуть «у поганий вірі», уникаючи відповідальності за
власне життя за допомогою заперечення реальності своєї волі.
У концепції Сартра свобода – це ключ до всього його світогляду, як в

його теоретичних побудовах, так і в практичних висновках. Свобода аж
ID файлу:
1000596255
50
ніяк не ґрунтується на пізнанні об’єктивної необхідності. Вона не

визначається можливістю людини діяти відповідно до того, якою вона є,
бо свобода – це вибір власного буття, людина така, якою вона себе вільно
обирає. Філософ вважає, що жодні зовнішні чинники не можуть
позбавити людину невід’ємної від неї волі, яка зберігається, незважаючи
на будь-які обставини і виражається у можливості вибирати - не реальні
можливості, а своє ставлення до даної ситуації. Об’єктивна ситуація, за
Сартром, не сама по собі обмежує або пригнічує нашу свободу, а лише в
тій мірі, в якій ми відчуваємо її як обмеження, ставимося до неї як до
перешкоди.
Прагнучи до свободи, людина виявляє, що вона цілком залежить від

волі інших людей і що свобода інших залежить від її волі. Як тільки
починається дія, людина зобов’язана бажати разом зі своєю свободою волі
інших. Свобода постає в екзистенціалізмі Сартра як важкий тягар, який
повинен нести людина, оскільки вона особистість. Вона може
відмовитися від своєї свободи, перестати бути самою собою, стати «як
усі», але тільки ціною відмови від себе як особистості.
В основі моральності, як її розуміє Сартр, лежить вільне

волевиявлення особистості. Людина – єдине джерело, критерій і мета
моральності, ні суспільство, ні людина взагалі, а кожна окрема людина
(«Я» особистість). При цьому мова йде не тільки про особисту моральну
відповідальність, а й про особистость як міру моральності.
Сартр вважав «дуже незручним, що Бога не існує». Він

стурбований відсутністю бога, так як разом з Богом зникає будь-яка
можливість знайти будь-які цінності у розумоосяжному світі.
"Нудота".
Головний герой "Нудоти", історик Рокантан, пише біографію, проте

здійснення цього задуму стикається з дедалі більшими труднощами, так як він
не впевнений в тому, описує він або заново створює предмет своєї праці. Якою
ID файлу:
1000596255
51
мірою ця біографія - заснований на фактах, об'єктивний розповідь, а в якій -

творіння самого Рокантана? Відповідь неясний, але Рокантан приходить до
висновку, що все написане ним рябить його домислами. Тому він кидає
розпочате. В кінці роману він замислюється про те, щоб спробувати себе в
художній прозі.
Нудота, описана Сартром, - це стан, в якому поєднуються втрата

орієнтирів, нудота і навіть огиду, обумовлені свідомістю невизначеності,
характерної для фундаментальної життєвої ситуації людини. В основі цієї
ситуації криється початкова свобода.
Рокантан знайшов, що світ всюди гранично конкретний. Існування

здавалося обговорюють так відверто реальним і все ж настільки необов'язковим
і незрозумілим (особливо існування самого Рокантана), що до горла Рокантана
підступала нудота.
Згодом Рокантан зрозумів, що нудоту викликає здебільшого його почуття

свободи. Рокантан усвідомив, що нудота, викликана боротьбою за те, щоб
впоратися з існуванням, завжди буде десь поблизу.Навіть приборкана,
пригнічена або на час забута нудота нахлине знову і зажадає від нього заново
визначити своє ставлення до альтернатив, які стали перед ним.
"Буття і ніщо" (1943)
У цій книзі Сартр стверджує, що "людина є марна пристрасть".

Фактично жоден із західних філософів не заходив далі, ніж Сартр, який давав
підкреслено позитивну відповідь на питання: "Чи вільна я в своїх діях?"
Досліджуючи існування людини, Сартр все більше зацікавлює тим, що

він називав "дорефлектівним досвідом". Такий досвід, пояснював він, передує
думки про те, що ми робимо, або ретроспективному погляду на вже зроблене.
Сартр помітив, що дорефлектівний досвід - досвід чогось. Він має зміст. Це
"щось", з яким ми стикаємося завжди, Сартр назвав "буттям-в-собі".

ID файлу:
1000596255
52
Сартр зробив висновок, що про буття-в-собі ми можемо сказати лише те,

що воно існує і що воно відмінно від "буття-для-себе".
"Екзистенціалізм - це гуманізм"
В роботі Сартр наводить приклад якогось молодого чоловіка, який не

знає, піти йому захищати батьківщину від окупантів йди залишитися з матір'ю,
для якої він - єдина опора. Сартр підкреслює, що ніяка писана мораль не може
дати тут відповіді. Молода людина може звернутися до кого-небудь за порадою.
Наприклад, до священика. Але відповідь він отримає в залежності oт того, до
якого священика піде. Якщо він піде до того священика, що бореться в рядах
Опору, то отримає одну відповідь, а якщо до священика-колабораціоністи - то
зовсім інший. Так що практично, вибираючи порадника, вибір він все одно
робить сам.
Сартр не вірить в Бога, він повторює слідом за Ніцше, що "Бог помер", і

тому людина в його уяві не може спертися на божественну допомогу, списати
свої діяння на веління Всевишнього або вимолити у нього прощення. Якщо
Бога немає, то все дозволено. І з цього "все" людина вибирає свій вчинок на
власний страх і ризик. Він не може спертися на людей, тому що кожен -
вільний, і на них не обопрешься. Тому індивід вибирає поодинці, без гарантій і
без надії на успіх. При цьому, однак, вважає Сартр, всякий раз при виборі ми
вважаємо, що вибираємо добро, і при тому - добро для всього людства
Існування і сутність. "Існування, - проголошував Сартр, - передує

сутності". Це форма буття, яка завжди прагне вийти за свої межі, але ніколи не
виконує своє завдання повністю.
Те, що буде людина, невизначено до тих пір, поки це не вирішено

свідомістю. Ми суть те, чим ми стаємо, куди в більшій мірі, ніж стаємо тим, що
ми суть. У цьому сенсі наше існування передує утворенню нашої
сутності.Людське існування завжди протікає в конкретний час і в конкретному
місці, а крім того, воно ще більше конкретизується відносинами, в які ми
вступаємо з іншими людьми. Безліч таких ситуацій виконано болю і трагізму.

ID файлу:
1000596255
53
Структура людської свободи зберігається, так як ми не перестаємо прагнути до

того, щоб чимось стати. Нехай нам не вдається досягти того, що ми хочемо,
але, на погляд Сартра, будь-яка людська устремління в основі своїй має на увазі
проголошену ним свободу.
Неспокій спонукає нас до того, щоб досягти повної самототожності, при

якій ми повністю осягнемо себе. Щоб виконати це завдання - людина повинна
була б стати Богом ( "буттям-в-собі-для-себе"), але в цьому підприємстві не
дано досягти успіху нікому. Ідея Бога суперечлива, бо свідомість виключає
самототожність, а самотождественность виключає свідомість. Свідомість
завжди тягнеться за саму себе.
Відповідальність і погана віра. Свобода йде рука об руку з свідомістю, а

наші майбутні задуми ніколи не здійснюються цілком. У той же час свобода
покладає всю відповідальність на нас самих. Сартр вважав, що ні перебільшує,
коли говорить, що ми вибираємо свій світ і навіть своє народження. Сартр мав
на увазі, що до тих пір, поки ми воліємо жити, ми фактично обираємо своє
народження.
Ми несемо відповідальність, говорив Сартр, за те, що робимо зі світу.

Така відповідальність вселяє страх, і тому свобода може бути лякаючою. Сартр
називав це втеча "поганий вірою". Ми змушені вибирати, що буде благом, а що
- злом. Це означає, що ми можемо і повинні вирішити, що має робити.
Відповідальність за таке вживання свободи лежить на нас і тільки на нас.
Жан-Поль Сартр широко висловлювався за естетичними питанням. Його

естетичні погляди пройшли два етапи:
Перший етап. Сартр висловлює думку про те, що твір мистецтва є

ірреальне. Образ предмета - результат смислової активності суб'єкта, емоції -
магічний світ. Тому художник створює лише матеріальний аналог свого задуму,
який час від часу відвідується ірреальним - уявою глядача. Естетичне
ID файлу:
1000596255
54
сприйняття подібно сновидіння, а повернення до дійсності пов'язано з нудотним

відразою до реального світу.
Другий етап. Сартром викладається ангажована медаль літературної

творчості, залученість, відповідальність художника, його причетність проблем
епохи.
У автобіографічній повісті «Слова» (1964) Ж.-П. Сартр писав про те, що у

дитинстві з ним займалися катехизисом, його навчали священної історії та
Євангелії, але не дали можливості вірити, це привело до безладу, який став
своєрідним порядком, а католицьке поняття священності перейшло у
словесність [65, с. 170]. Сартр зізнався, що він тридцять років дивився і не
бачив, бо могутня колективна сила – віра інших, ввела його в оману. На
тридцятому році життя мислитель зробив для себе висновок, що Бога не існує.
«… з того часу у мене ніколи не виникало бажання його воскресити» [65, с.
171].
Найоб’ємнішою працею Сартра є «Буття і ніщо. Досвід номенологічної

онтології» (1943), яку критики назвали «Євангелієм французького атеїстичного
екзистенціалізму» [75, с. 116]. Основними концептами праці є «буття-в-собі» та
«буття-для-себе», а провідною темою – відношення людського буття до самого
себе («буття-для-себе» до «буття-в-собі»). Людське буття Сартр розглядав в
ситуаціях, де і виникають проблеми цінностей, які породжуються розумінням
того, що «буття-для-себе» (людське буття) – це постійне прагнення до
самовдосконалення (до «буття-в-собі»), бо завжди відчувається неповнота.
Отже, існувати – це бути активним, перебувати у постійній роботі над собою
[41, с. 76].
Особливе значення Сартр надавав людській діяльності, бо вважав, що

діяти – означає змінювати світ. Саме на цій стадії дослідження у філософа і
виникло поняття «свобода». Сартр писав: «Свобода – це якраз те ніщо, яке
міститься у серці людини і яке змушує людську реальність робити себе, замість
того, щоб бути… Людина не може бути то вільною, то рабом – вона цілком та

ID файлу:
1000596255
55
завжди вільна або її немає взагалі» [63, с. 452]. Можемо зробити висновки, що
за Сартром, свобода тісно пов’язана із людською діяльністю («буття-для-себе»)
у напрямку до вдосконалення внутрішнього «Я» («буття-в-собі»).
Працю «Екзистенціалізм – це гуманізм» Сартр завершив думкою про те,

що екзистенціалізм – це не атеїзм, який заперечує існування Бога, швидше він
заявляє про те, що навіть, якщо Бог існує, це нічого не змінить. І це зовсім не
означає, що екзистенціалісти не вірять в існування Бога, просто не має значення
існує Він, чи ні. На думку Сартра людина повинна знайти себе та зрозуміти, що
ніщо не спроможне врятувати її від самої себе, навіть беззаперечний факт
існування Бога. «В цьому смислі екзистенціалізм – це оптимізм, вчення про дію.
І тільки внаслідок нечесності, плутаючи свій власний відчай з нашим,
християни можуть називати нас зневіреними» [62, с. 344].
Висновки і перспективи подальшого дослідження.
Християнська та атеїстична моделі екзистенціалізму є абсолютно різними,

протилежними течіями. Головна відмінність полягає у трактуванні свободи як
центральної характеристики людського буття (з точки зору екзистенціалізму).
Для атеїстичного екзистенціалізму свобода не є чимось наперед
детермінованим, людина народжується в оточенні різних ціннісно-культурних
систем, яким повинна кинути виклик, апробувати їх. На відміну від
атеїстичного, християнський екзистенціалізм сповідує свободу як поле,
окреслене цими ціннісно-культурними системами, де пріоритетною є система,
створена християнською релігією.

ID файлу:
1000596255
56
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Marcel G. En chemin? Vers quell eveil ? P, 1971.

2. Андреев Л. Г. История французкой литературы: Учеб. для филол. спец. вузов /
Л. Г. Андреев, Н. П. Козлова, Г. К. Косиков. – М.: Высш. шк., 1987. – 543 с.
3. Барышева С. Г. Литературный процесс во французской литературе ХХ века:
диалог экзистенциализма и депримизма. Русский язык и литература: проблемы
изучения и преподавания : сб. науч. работ. Киев, 2009. С. 216 – 219.
4. Басария Э. От Короля Солнца к Маленькому принцу / Э. Басария // Країна
знань. – 2007. – № 8. – С. 43–47.
5. Бохеньский Ю. М. Современная европейская философия. М. 2000. – 288 с.
6. Василенко Л. И. Введение в философию религии / Л. И. Василенко. – М.:
Православный Свято-Тихоновский Богословский Институт, 2009. – 248 с.
7. Васильєв Є. М. Драматургія Французького Опору : п’єси Ж. Ануя «Антігона»
та Ж.-П Сартра «Мухи». Всесвітня література та культура в навчальних
закладах України. 2006. № 3. С. 2 – 9.
8. Ващенко Ю. А., Г. С. Стовба, Історія зарубіжної літератури ХХ століття, навч.
Посібник, Харків 2014
9. Вераксич И. Ю. Зарубежная литература. XX век: курс лекций / Министерство
образования Республики Беларусь, Учреждение образования "Мозырский
государственный педагогический университет имени И. П. Шамякина" .
Мозырь, 2010. – 252с.
ID файлу:
1000596255
57
10.Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2005, № 6, ст. 61-

64
11.Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2005, №2, ст. 50-
52
12.Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2006, №3, ст. 49-
61
13.Всесвітня література в школах України, 2005, №6, ст. 6-9.
14.Всесвітня література та культура в навчальних закладах України, 2006, №7-8, ст.
30-33
15.Галич О. Екзистенціалізм як літературна течія. Всесвітня література та
культура в навчальних закладах України. 2006. № 3. С. 2.
16.Гараджа В. И. Религиоведение / В. И. Гараджа. – М.: Аспект, 1995. – 382 с.
17.Гудим Г. А. де Сент-Екзюпері. Життєпис письменника. «Маленький принц»:
Притчовий характер твору, його гуманістичний зміст / Г. Гудим // Все для
вчителя. – 2009. – № 9–10. – С. 43–44.
18.Гусейнов Ф. И. Введение в философию Габриэля Марселя. Известия МГТУ
«МАМИ» № 4(18), 2013, т. 2. – С. 29–34.
19.Девдюк І. В. Основні тенденції розвитку світової літератури 40-50-х рр. ХХ ст.
Зарубіжна література в школах України. 2014. № 12. С. 43 – 45.
20.Ершимин О. Т. Философия религии / О. Т. Ершимин. – М.: ПСТГУ, 2009. –
224 с.
21.Жильсон Э. Назидательный пример.- Г. Марсель. Присутствие и бессмертие. М.
2007. – 327 с.
22.Зарубіжна література в школах України, 2008, № 10, ст. 14-19.
23.Зіневич А. Дві феноменології та дві французькі традиції екзистенційної
філософії. Філософська думка. 2017. № 5. С. 76 – 89.
24.Зотов А. Ф. Современная западная философия / А. Ф Зотов. – М.: Высш. шк.,
2005. – 781 с.
25.Зурла Л. Клятий екзистенціалізм. Дніпро. 2015. № 1 – 3. С. 117.
ID файлу:
1000596255
58
26.История французкой литературы в 4-х томах. Том ІV (1917-1960 гг) . Под ред.
Анисимова И. И., Данилина Ю. И., Иващенка А. Ф., Молока А. И.,
Яхонтовой М. А. Москва : Издательство Академии наук СССР, 1963. – 653.
27.История французкой литературы в 4-х томах. Том ІІ (1789-1870 гг) . Под ред.
28.История французкой литературы в 4-х томах. Том ІІІ (1871-1917 гг) . Под ред.
29.История французкой литературы. Под ред. Андреева Л. Г., Козловой
Н. П., Косикова Г. К. Москва : Высшая школа, 1987. – 542 с.
30.Історія зарубіжної літератури ХХ ст. : навч. посіб. за ред. В. І. Кузьменка. – 2-ге
вид., стереотип. – К. : ВЦ «Академія», 2012. – 432 с.
31.Історія зарубіжної літератури ХХ ст.: навч. посіб. / за ред В. І. Кузьменка. – 2-ге
вид. К.: ВЦ «Академія», 2012. – 432 с.
32.Камю А. Избранное. – М.: Правда, 1990. – 480 с.
33.Камю А. Избранное: Сборник. Пер. с франц. / Составл. И Предисл. С.
Ввеликовского. – М.: Радуга, 1989. – 464 с. – (Мастера современной прозы)
34.Камю А. Сторонній: Повість. Чума: Роман. Падіння: Повість / Пер. з фр.
Передм. Д. Наливайка. – К.: Дніпро, 1991. – 655 с.
35.Камю А. Творчество и свобода. Сборник. Пер. с франц. / Составление и
предисловие К. Долгова. Комментарий С. Зенкина. – М.: Радуга, 1990. – 608 с.
36.Камю А. Чума: Романи, повість: Пер. з фр. / Передмова Д. С. Наливайка;
Худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, Л. Д. Киркач-Осипова. – Харків: Фоліо,
2006. – 462 с.
37.Кимилев Ю. А. Философия религии: Систематический очерк / Ю. А. Кимилев.
– М.: Изд. Д. «Nota Bene», 1998. – 424 с.
38.Ковалева Т. В. и др. История зарубежной литературы (Вторая половина ХІХ –
начало ХХ века). Минск: Завигар, 1997.
ID файлу:
1000596255
59
39.Ковальчук О. Проблема утворення і вживання неологізмів у поезії та прозових

творах французької літератури / О. Ковальчук, В. Ковальчук // Лінгвокогнітивні
та соціокультурні аспекти комунікації: зб. матер. V міжнародної наук.-практ.
конф. (Острог, 12 жовтня 2015). – Острог : Видавництво Національного
університету «Острозька академія», 2015. – С. 149–151.
40.Ковальчук О. Романтичні традиції та філософська тематика казки Антуана де
Сент-Екзюпері "Маленький принц" / О. Ковальчук // Актуальні питання
гуманітарних наук. - 2017. - Вип. 17. - С. 201-207.
41.Куцепал С. В. Свобода як скарб і кара у концепції Ж.-П. Сартра. Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2011. №
105. С. 75 – 78.
42.Лесин В.М., Полунець О.С., Словник літературознавчих термінів.К.: „Радянська
школа”, 1965. – с.430.
43. Литературный энциклопедический словарь (под общей редакцией В.Ж.
Кожевникова и П.А. Николаева). Редкоп.: Л.Г. Андреев, Н.И. Балашов, А.Г.
Бочеров и др. – М.: Сов. Энциклопедия, 1987. – с.752.
44. Літвякова І. О. Проблема свободи і гуманізму в філософії М.Бердяєва та
концепції французького екзистенціалізму // Вісник Товариства російської
філософії при Укр. Філософському фонді. Вип. 1. –К.. „парапан”, – 2003. – 648с.
45.Лобода О. П. Бути людиною : до вивчення роману Альбера Камю «Чума».
Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2006. № 3.
С. 11 – 13.
46.Ловцова О. В. Литература Франци / О. В. Ловцова. . – М.: Высш. шк., 1966. –
223 с.
47.Ловцова О. В. Литература Франции (1917 – 1965). Москва :
Высшая школа, 1966. – 224 с.
48. Маркович М. Маркс об отчуждении // Вопр.филос., 1989, С. 36 – 51.

49.Марсель Г. К трагической мудрости и за её пределы. Проблема человека в
западной философии. – М., 1988.
50.Марсель Г. О смелости в метафизике. СПб. 2012. – 411 с.
ID файлу:
1000596255
60
51.Марсель Г. Присутствие и бессмертие. М. 2007. – 328 с.

52.Марсель Ґ. Опыт конкретной философии. Пер. с фр. – М.: Республика, 2004. –
224 с.
53.Марсель Ґ. Цінність і безсмертя. Пер. з фр. – К.: КМ Academia, Пульсари, 1999.
– С. 155 – 177.
54.Марсель Г. Быть и иметь. Новочеркасск, 1994. – 160 с.
55.Міжо М. Сент-Екзюпері / М. Міжо. – Москва: Молода гвардія, 1965. – 137 с.
56.Ніколенко О. М. Постмодернізм – один з найвагоміших мистецьких напрямів
ХХ ст. Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2003.
№ 4. С. 48 – 51.
57.Ніколенко О.М., Мацапура В.І. Літературні епохи, напрями, течії. – К.:
Педагогічна преса, 2014. -228 с.
58.Пащенко В. І. Проти колоніалізму і війни : антиколоніальний роман сучасної
Франції. Київ : Видавництво Київ, 1969. – 214 с.
59.Прохоров А.М. Большой Энциклопедический словарь / Прохоров А.М. – М.:
Норинт, 2004. – 1465 с.
60.Руткевич А. М. От Фрейда к Хайдегеру: Критический очерк экзистенциального
психоанализа / А. М. Руткевич.- М.: Политиздат, 1985. – 1975
61.Сартр Ж.- П. Экзистенциализм – это гуманизм. – Сумерки богов. М. 2000. –
427 с.
62.Сартр Ж. П. Экзистенциализм – это гуманизм. Сумерки богов. – М., 1989. – C.
319 – 344.
63.Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. Опыт феноменологической онтологии. –
М.: Республика, 2000. – 639 с.
64. Сартр Ж.-П. Екзистенціалізм – це гуманізм : уривок. Всесвітня література та
культура в навчальних закладах України. 2006. № 3. С. 10.
65.Сартр Ж.-П. Слова. Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1965. – 174 с.
66.Сент-Екзюпері А. Маленький принц: повісті / А. де Сент-Екзюпері. – Київ:
Школа, 2003. – 144 с.
ID файлу:
1000596255
61
67.Сент-Екзюпері А. Планета людей. Маленький принц / А. де Сент-Екзюпері. Л.:

Вища школа, 1981. – 134 с.
68.Сент-Екзюпері А. Твори в 4-х т. з фр. пер. П. Таращук, А. Перепадя, А.
Жаловський. – К.: Вид-во Жупанського, 2014. Т. IV. – 2017. – 448 с.
69.Сипа Л. Філософський роман епохи Просвітництва у контексті філософської
прози / Л. Сипа // Молодь і ринок. – № 5 (112). – Дрогобич : ДДПУ імені Івана
Франка, 2014. – С. 93–97.
70.Современная западная философия. Энциклопедический словарь / Под ред. О.
Хеффе, В. С. Малахова, В. П. Филатова. – М.: Культурная революция, 2009. –
392 с.
71.Современная западная философия: Словарь. 2-е изд., перераб. и доп. Сост. и

отв. ред.: В.С.Малахов, В.П.Филатов. – М.:ТОН. – Остожье, 2000. – 544 с.
72.Токмань Г. Смерть коханої: діалог лірики Володимира Свідзінського і філософії
Ґабріеля Марселя. Слово і час. 2012. № 11. С. 53 – 67.
73.Філатова М. Маленький принц, хворий любов’ю / М. Філатова // Культура. –
1993. – № 31. – С. 53–54.
74.Черневич, М. Н. История французской литературы. – Москва: Просвещение,
1965. – 640 с.
75.Шпак Ю. Бути вільним – означає бути самим собою. Дніпро. 2013. № 10. С.
114–117.
76.Эко У. Заметки на полях «Имени розы» // Эко У. Имя розы. – М., 1989. – С. 427-
468.
77.Яблоков И. Н. Религиоведение / И. Н. Яблоков. – М.: Гярдарики, 2004. – 317
78.Яковенко М. Соціокультурна актуальність екзистенціалізму. Вища школа. 2012.
№ 10. С. 84 – 91.
79.
ID файлу:
1000596255
Схожість
Схожість по Бібліотеці акаунту 9
1 External file ID файлу: EF-543262 Institution: Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University 1.61%
4 External file ID файлу: EF-586669 Institution: Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University 2 Джерело 0.07%
7 External file ID файлу: EF-588537 Institution: Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University 2 Джерело 0.06%
ID файлу:
1000596255
Цитати
Цитати 55
1 «об’єктивний космічний процес, зумовлений містичним «життєвим поривом», який проявляє себе у русі
індивідуальної психіки»
2 «створення засобами мистецтва самостійної системи, яка містить у собі бездоганний лад і стоїть над ілюзорним
порядком дійсності»
3 «Він сформував концепцію структури психіки людини, розвинув метод асоціацій і тлумачення сновидінь.
Центральним поняттям у З. Фройда є «несвідоме», яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках»
4 «сублімуються у 6 творчій діяльності людини – у науці, релігії, мистецтві, тобто сприяють розвитку культури»
5 «психічні структури, що мають архаїчний характер і можуть розглядатися як глибинні споконвічні образи, які
людина сприймає лише інтуїтивно, і які внаслідок несвідомої діяльності людини з’являються на «поверхні» її
свідомості у формі видінь, символів, релігійних уявлень»
6 «Поняття архетипу ввійшло у науковий обіг культурології, естетики, мистецтвознавства і літературознавства.

Юнґіанівська концепція мистецтва й художньої діяльності вплинули на творчість Дж. Джойса, Г. Гессе, Т. С.
Еліота та інших»
7 «Модернізм (франц. moderne – сучасний) – сукупність мистецьких течій, своїми естетичними програмами і
творчою практикою заперечували реалізм, 8 традиційні форми творчості, орієнтували на пошук нових
естетичних принципів»
8 «екзистенціалізм – філософсько-художня система, у якій найбільш повно виразились настрої і сподівання

воєнного та повоєнного покоління, що усвідомило абсурдність власного існування, свою приреченість та
одинокість»
9 «поза особистістю»
10 «свято абсурду»
11 «фіксація усвідомлених речей, у якому мірилом всього є авторська свідомість»
12 «У творах екзистенціалістів реальність проектується через світовідчуття героя-протагоніста, який є носієм і

виразником авторських ідей та концепцій»
13 «Тих і інших об’єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності…»
14 «Позиція Марселя настільки відверто антисистемна
15 «таємничий зв’язок між благодаттю і вірою виникає всюди, де є вірність»
16 «можлива тільки в світі, де є місце диву»
17 «душа існує тільки завдяки надії: надія, можливо, є найбільшою тканиною нашої душі»
18 «Онтологічна система може бути визнана тільки особисто, усією повнотою єства, задіяного у драмі, яка є його ж
власною»
ID файлу:
1000596255
19 «Існує два різновиди екзистенціалістів: по-перше, це християнські екзистенціалісти, до яких я відношу Ясперса і
сповідуючого католицизм Ґабріеля Марселя і, по-друге, екзистенціалісти-атеїсти, до яких відносяться Хайдеггер
і французькі екзистенціалісти (маються на увазі А. Мальро, А. Камю, М. Мерло- Понті, С. де Бовуар), в тому числі я
сам»
20 «Хайдеггер став жваво протестувати, 29 сказавши, зокрема, що він не атеїст, але його думка ніби «підвішена»
між атеїзмом і теїзмом
21 «Вивчення моєї 30 творчості в її цілісності
22 «Роль філософа, – пише він у «Філософському заповіті»
23 «Отже, доведеться тут обирати між цими двома підходами, одне з яких буде скромним і строго відповідатиме
даним досвіду, тоді як друге буде довільним і майже безглуздим»
24 «Ця онтологічна противага може полягати лише у позитивному використанні свободи, яка стає поєднанням,
тобто любов’ю. І відразу смерть не тільки опускається на терезах, а й долається…»
25 «У філософії, як і в інших галузях культури, тільки справжнє виживає, і ось чому таким авторам, як Монтень, як
Паскаль, як Мен де Біран і Ґабріель Марсель, завжди судилося мати своїх читачів»
26 «Земля – планета непроста! На ній сто одинадцять королів (в тому числі, звичайно, і негритянських), сім тисяч
географів, дев’ять тисяч ділків, сім з половиною мільйонів п’яничок, триста одинадцять мільйонів честолюбців –
разом близько двох мільярдів дорослих»
27 «вустами дитини говорить істина»
28 «Інтелектуал – той, що роздвоюється. Це мені до душі. Мені приємно, що у мені дві людини»
29 «що саме художня творчість якнайкраще втілює філософські погляди»
30 «Сізіф, пролетарій богів, безсильний і бунтівний, знає про безкрайність своєї сумної долі; про неї він думає,
спускаючись із гори. Ясність бачення, яка мала бути його мукою, перетворюється на його перемогу»
31 «Є тільки одна справді серйозна філософська проблема – проблема самовбивства. Вирішити, варте чи не варте
життя того, щоб жити, означає дати відповідь на основне питання філософії»
32 «… з того часу у мене ніколи не виникало бажання його воскресити»
33 «Євангелієм французького атеїстичного екзистенціалізму»
34 «В цьому смислі екзистенціалізм – це оптимізм, вчення про дію. І тільки внаслідок нечесності, плутаючи свій
власний відчай з нашим, християни можуть називати нас зневіреними»
35 «інтуїтивізм А. Берґсона став філософським підґрунтям для формування естетичних настанов кубізму, дадаїзму,
роману «потоку свідомості», «алітератури» тощо
36 «Франція згасає, не заважайте її агонії»
37 «Справа, в тім, дещо ускладнюється тим, що існують два різновиди екзистенціалістів: по-перше, це християнські
екзистенціалісти, до яких я відношу Ясперса та сповідуючого католицизм Ґабріеля Марселя; й по-друге,
екзистенціалісти-атеїсти, до яких відносяться Гайдеґґер і французькі екзистенціалісти, в тому числі я сам»
38 «Я більше не сумніваюся. Цього ранку – дивовижна удача. Вперше я чітко пережив досвід благодаті (la grace).
Слова огидні, але це так. Я був, нарешті, занурений у християнство. І я потонув у ньому»
ID файлу:
1000596255
39 «Якщо я і використовував термін «екзистенціалізм», то, безумовно, у попередньому і тимчасовому сенсі з

твердою рішучістю припинити його вживання. Ті, хто знає мою творчість, пам’ятають, що я ніколи з власної волі,
спонтанно, не застосовував цей термін. «Екзистенціалізм» – це етикетка, яку до мене приклеїли, причому епітет
«християнський» не зробив її більш адекватною. Про неспроможність подібної класифікації сьогодні знає, чи
повинен знати, кожен»
40 «Відправною точкою мого дослідження є те, що незаперечним виявляється не логічне і раціональне, а

екзистенційне»
41 «Коли він запалює ліхтар – начебто ще народжується одна зірка або квітка. А коли він гасить ліхтар – наче зірку
чи квітку. Гарна робота. Це по- справжньому корисно, тому що красиво»
42 «А що це за штука?»
43 «Немає меж між філософією та мистецтвом, до яких звертається людина, щоб зрозуміти і любити, і мислитель, і
митець виражає себе та здійснює своє «становлення» у творінні»
44 «Від Опору до революції»
45 «Всі сучасні революції призвели лише до зміцнення Держави. 1789 рік привів за собою Наполеона, 1848 рік –
Наполеона ІІІ, 1917 – Сталіна, заворушення 20-х років в Італії – Муссоліні, Веймарська республіка – Гітлера»
46 «цей світ не має значення, одержує свободу»
47 «Я бунтую, отже, існую»
48 "людина є марна пристрасть"
49 "Чи вільна я в своїх діях?"
50 «Свобода – це якраз те ніщо, яке міститься у серці людини і яке змушує людську реальність робити себе, замість
того, щоб бути… Людина не може бути то вільною, то рабом – вона цілком та 55 завжди вільна або її немає взагалі»
51 «Філософом екзистенції мене зробила війна»
52 «Стережіться баобабів!»
53 нелегке завдання. Але якщо за неї, тим не менше, візьмуться, то будуть змушені визнати, що деякі центральні її
теми, як наприклад «
54 "Існування
55 передує сутності"
Посилання 1
1 1. Marcel G. En chemin? Vers quell eveil ? P, 1971. 2. Андреев Л. Г. История французкой литературы: Учеб. для филол.
спец. вузов / Л. Г. Андреев, Н. П. Козлова, Г. К. Косиков. – М.: Высш. шк., 1987. – 543 с. 3. Барышева С. Г.
Литературный процесс во французской литературе ХХ века: диалог экзистенциализма и депримизма. Русский
язык и литература: проблемы изучения и преподавания : сб. науч. работ. Киев, 2009. С. 216 – 219. 4. Басария Э. От
Короля Солнца к Маленькому принцу / Э. Басария // Країна знань. – 2007. – № 8. – С. 43–47. 5. Бохеньский Ю. М.
Современная европейская философия. М. 2000. – 288 с. 6. Василенко Л. И. Введение в философию религии / Л. И.
Василенко. – М.: Православный Свято-Тихоновский Богословский Институт, 2009. – 248 с. 7. Васильєв Є. М.
Драматургія Французького Опору : п’єси Ж. Ануя «Антігона» та Ж.-П Сартра «Мухи». Всесвітня література та
ID файлу:
1000596255
культура в навчальних закладах України. 2006. № 3. С. 2 – 9. 8. Ващенко Ю. А., Г. С. Стовба, Історія зарубіжної
літератури ХХ століття, навч. Посібник, Харків 2014 9. Вераксич И. Ю. Зарубежная литература. XX век: курс лекций
/ Министерство образования Республики Беларусь, Учреждение образования "Мозырский государственный
педагогический университет имени И. П. Шамякина" . Мозырь, 2010. – 252с. 57 10.Всесвітня література в середніх
навчальних закладах України, 2005, № 6, ст. 61- 64 11.Всесвітня література в середніх навчальних закладах
України, 2005, №2, ст. 50- 52 12.Всесвітня література в середніх навчальних закладах України, 2006, №3, ст. 49- 61
13.Всесвітня література в школах України, 2005, №6, ст. 6-9. 14.Всесвітня література та культура в навчальних
закладах України, 2006, №7-8, ст. 30-33 15.Галич О. Екзистенціалізм як літературна течія. Всесвітня література та
культура в навчальних закладах України. 2006. № 3. С. 2. 16.Гараджа В. И. Религиоведение / В. И. Гараджа. – М.:
Аспект, 1995. – 382 с. 17.Гудим Г. А. де Сент-Екзюпері. Життєпис письменника. «Маленький принц»: Притчовий
характер твору, його гуманістичний зміст / Г. Гудим // Все для вчителя. – 2009. – № 9–10. – С. 43–44. 18.Гусейнов Ф. И.
Введение в философию Габриэля Марселя. Известия МГТУ «МАМИ» № 4(18), 2013, т. 2. – С. 29–34. 19.Девдюк І. В.
Основні тенденції розвитку світової літератури 40-50-х рр. ХХ ст. Зарубіжна література в школах України. 2014. №
12. С. 43 – 45. 20.Ершимин О. Т. Философия религии / О. Т. Ершимин. – М.: ПСТГУ, 2009. – 224 с. 21.Жильсон Э.
Назидательный пример.- Г. Марсель. Присутствие и бессмертие. М. 2007. – 327 с. 22.Зарубіжна література в школах
України, 2008, № 10, ст. 14-19. 23.Зіневич А. Дві феноменології та дві французькі традиції екзистенційної філософії.
Філософська думка. 2017. № 5. С. 76 – 89. 24.Зотов А. Ф. Современная западная философия / А. Ф Зотов. – М.: Высш.
шк., 2005. – 781 с. 25.Зурла Л. Клятий екзистенціалізм. Дніпро. 2015. № 1 – 3. С. 117. 58 26.История французкой
литературы в 4-х томах. Том ІV (1917-1960 гг) . Под ред. Анисимова И. И., Данилина Ю. И., Иващенка А. Ф., Молока А.
И., Яхонтовой М. А. Москва : Издательство Академии наук СССР, 1963. – 653. 27.История французкой литературы в 4-
х томах. Том ІІ (1789-1870 гг) . Под ред. Анисимова И. И., Данилина Ю. И., Иващенка А. Ф., Молока А. И., Яхонтовой М.
А. Москва : Издательство Академии наук СССР, 1956. – 733. 28.История французкой литературы в 4-х томах. Том ІІІ
(1871-1917 гг) . Под ред. Анисимова И. И., Данилина Ю. И., Иващенка А. Ф., Молока А. И., Яхонтовой М. А. Москва :
Издательство Академии наук СССР, 1959. – 594. 29.История французкой литературы. Под ред. Андреева Л. Г.,
Козловой Н. П., Косикова Г. К. Москва : Высшая школа, 1987. – 542 с. 30.Історія зарубіжної літератури ХХ ст. : навч.
посіб. за ред. В. І. Кузьменка. – 2-ге вид., стереотип. – К. : ВЦ «Академія», 2012. – 432 с. 31.Історія зарубіжної
літератури ХХ ст.: навч. посіб. / за ред В. І. Кузьменка. – 2-ге вид. К.: ВЦ «Академія», 2012. – 432 с. 32.Камю А.
Избранное. – М.: Правда, 1990. – 480 с. 33.Камю А. Избранное: Сборник. Пер. с франц. / Составл. И Предисл. С.
Ввеликовского. – М.: Радуга, 1989. – 464 с. – (Мастера современной прозы) 34.Камю А. Сторонній: Повість. Чума:
Роман. Падіння: Повість / Пер. з фр. Передм. Д. Наливайка. – К.: Дніпро, 1991. – 655 с. 35.Камю А. Творчество и
свобода. Сборник. Пер. с франц. / Составление и предисловие К. Долгова. Комментарий С. Зенкина. – М.: Радуга,
1990. – 608 с. 36.Камю А. Чума: Романи, повість: Пер. з фр. / Передмова Д. С. Наливайка; Худож.-оформлювачі Б. П.
Бублик, Л. Д. Киркач-Осипова. – Харків: Фоліо, 2006. – 462 с. 37.Кимилев Ю. А. Философия религии:
Систематический очерк / Ю. А. Кимилев. – М.: Изд. Д. «Nota Bene», 1998. – 424 с. 38.Ковалева Т. В. и др. История
зарубежной литературы (Вторая половина ХІХ – начало ХХ века). Минск: Завигар, 1997. 59 39.Ковальчук О.
Проблема утворення і вживання неологізмів у поезії та прозових творах французької літератури / О. Ковальчук,
В. Ковальчук // Лінгвокогнітивні та соціокультурні аспекти комунікації: зб. матер. V міжнародної наук.-практ.
конф. (Острог, 12 жовтня 2015). – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2015. – С.
149–151. 40.Ковальчук О. Романтичні традиції та філософська тематика казки Антуана де Сент-Екзюпері
"Маленький принц" / О. Ковальчук // Актуальні питання гуманітарних наук. - 2017. - Вип. 17. - С. 201-207. 41.Куцепал С.
В. Свобода як скарб і кара у концепції Ж.-П. Сартра. Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. 2011. № 105. С. 75 – 78. 42.Лесин В.М., Полунець О.С., Словник літературознавчих термінів.К.: „Радянська
школа”, 1965. – с.430. 43. Литературный энциклопедический словарь (под общей редакцией В.Ж. Кожевникова и
П.А. Николаева). Редкоп.: Л.Г. Андреев, Н.И. Балашов, А.Г. Бочеров и др. – М.: Сов. Энциклопедия, 1987. – с.752. 44.
Літвякова І. О. Проблема свободи і гуманізму в філософії М.Бердяєва та концепції французького
екзистенціалізму // Вісник Товариства російської філософії при Укр. Філософському фонді. Вип. 1. –К.. „парапан”,
– 2003. – 648с. 45.Лобода О. П. Бути людиною : до вивчення роману Альбера Камю «Чума». Всесвітня література та
культура в навчальних закладах України. 2006. № 3. С. 11 – 13. 46.Ловцова О. В. Литература Франци / О. В. Ловцова. .
– М.: Высш. шк., 1966. – 223 с. 47.Ловцова О. В. Литература Франции (1917 – 1965). Москва : Высшая школа, 1966. – 224 с.
48. Маркович М. Маркс об отчуждении // Вопр.филос., 1989, С. 36 – 51. 49.Марсель Г. К трагической мудрости и за её
пределы. Проблема человека в западной философии. – М., 1988. 50.Марсель Г. О смелости в метафизике. СПб.
2012. – 411 с. 60 51.Марсель Г. Присутствие и бессмертие. М. 2007. – 328 с. 52.Марсель Ґ. Опыт конкретной философии.
Пер. с фр. – М.: Республика, 2004. – 224 с. 53.Марсель Ґ. Цінність і безсмертя. Пер. з фр. – К.: КМ Academia, Пульсари,
1999. – С. 155 – 177. 54.Марсель Г. Быть и иметь. Новочеркасск, 1994. – 160 с. 55.Міжо М. Сент-Екзюпері / М. Міжо. –
Москва: Молода гвардія, 1965. – 137 с. 56.Ніколенко О. М. Постмодернізм – один з найвагоміших мистецьких
напрямів ХХ ст. Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2003. № 4. С. 48 – 51. 57.Ніколенко
О.М., Мацапура В.І. Літературні епохи, напрями, течії. – К.: Педагогічна преса, 2014. -228 с. 58.Пащенко В. І. Проти
колоніалізму і війни : антиколоніальний роман сучасної Франції. Київ : Видавництво Київ, 1969. – 214 с. 59.Прохоров
А.М. Большой Энциклопедический словарь / Прохоров А.М. – М.: Норинт, 2004. – 1465 с. 60.Руткевич А. М. От Фрейда
к Хайдегеру: Критический очерк экзистенциального психоанализа / А. М. Руткевич.- М.: Политиздат, 1985. – 1975
61.Сартр Ж.- П. Экзистенциализм – это гуманизм. – Сумерки богов. М. 2000. – 427 с. 62.Сартр Ж. П. Экзистенциализм –
это гуманизм. Сумерки богов. – М., 1989. – C. 319 – 344. 63.Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. Опыт феноменологической
онтологии. – М.: Республика, 2000. – 639 с. 64. Сартр Ж.-П. Екзистенціалізм – це гуманізм : уривок. Всесвітня
література та культура в навчальних закладах України. 2006. № 3. С. 10. 65.Сартр Ж.-П. Слова. Пер. с фр. – М.:
Прогресс, 1965. – 174 с. 66.Сент-Екзюпері А. Маленький принц: повісті / А. де Сент-Екзюпері. – Київ: Школа, 2003. – 144
с. 61 67.Сент-Екзюпері А. Планета людей. Маленький принц / А. де Сент-Екзюпері. Л.: Вища школа, 1981. – 134 с.
68.Сент-Екзюпері А. Твори в 4-х т. з фр. пер. П. Таращук, А. Перепадя, А. Жаловський. – К.: Вид-во Жупанського,
2014. Т. IV. – 2017. – 448 с. 69.Сипа Л. Філософський роман епохи Просвітництва у контексті філософської прози / Л.
Сипа // Молодь і ринок. – № 5 (112). – Дрогобич : ДДПУ імені Івана Франка, 2014. – С. 93–97. 70.Современная западная
философия. Энциклопедический словарь / Под ред. О. Хеффе, В. С. Малахова, В. П. Филатова. – М.: Культурная
революция, 2009. – 392 с. 71.Современная западная философия: Словарь. 2-е изд., перераб. и доп. Сост. и отв. ред.:
В.С.Малахов, В.П.Филатов. – М.:ТОН. – Остожье, 2000. – 544 с. 72.Токмань Г. Смерть коханої: діалог лірики
Володимира Свідзінського і філософії Ґабріеля Марселя. Слово і час. 2012. № 11. С. 53 – 67. 73.Філатова М.
Маленький принц, хворий любов’ю / М. Філатова // Культура. – 1993. – № 31. – С. 53–54. 74.Черневич, М. Н. История
французской литературы. – Москва: Просвещение, 1965. – 640 с. 75.Шпак Ю. Бути вільним – означає бути самим
ID файлу:
1000596255
собою. Дніпро. 2013. № 10. С. 114–117. 76.Эко У.

Unicheck Similarity Report 1000584574

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Unicheck Similarity Report 1000584574

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Власник документу: ID перевірки:

Наталія Небельська 1000584574

Дата перевірки: Тип перевірки:

Дата звіту: ID користувача:

Назва документу: 1 роозділ (чистовик).docx

Не знайдено жодних джерел з Інтернету

0% Текстові збіги по Бібліотеці акаунту 9 ...............................................................................................................

РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ

РОЗДІЛ 2. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ

РОЗДІЛ 3. ХРИСТИЯНСЬКА МОДЕЛЬ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ У

3. 1. Загальні положення християнського

3. 2. Творчість Ґабріеля Марселя………………………………………………

3. 3. Творчість Антуана де Сент-

РОЗДІЛ 4. АТЕЇСТИЧНА МОДЕЛЬ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ У

4. 1. Загальні положення атеїстичного

Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів

РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ

Культура ХХ століття значною мірою відрізнялася від минулих століть

Трагічний досвід смерті став провідною темою усіх видів мистецтва, де

Митці зосиредилися не на відтворенні реальності, а на вивченні

Література цього періоду наповнилася новим змістом, наблизилася до

Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів

психологічність та філософічність, та не з метою навчити читача, як це було у

ХХ століття відзначилося швидкими темпами розвитку людства,

У попередні століття найбільш значущим стержнем був Бог. Кінець ХІХ і

Літературний процес ХХ століття відбувався під впливом різноманітних

У літературному процесі ХХ століття умовно можна виокремити два

Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів

закінчення Другої світової війни – події, яка вплинула на кардинальну зміну

Домінуючими темами у літературі першої половини ХХ століття є:

1) Тема війни та соціально-політичних катастроф;

2) Проблема людської віри та зневіри;

3) Трагедія особистості, яка шукає справедливості та втрачає духовну

4) Проблема сенсу буття та людського призначення.

У другій половині ХІХ – початку ХХ століття спостерігаємо кардинальну

Набувши широкої популярності, філософія Ф. Ніцше стала втіленням

Фрідріха Ніцше вважають засновником «філософії життя». Саме Ніцше

Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів

культура – це площина й плід діяльності «надлюдини». Лише «надлюдина»

Ідеї Фрідріха Ніцше вплинули не лише на розвиток філософської думки

Ірраціоналістичну традицію А. Шопенгауера продовжив Анрі-Луї

За Берґсоном художня творчість – це «об’єктивний космічний процес,

Варто зазначити, що «інтуїтивізм А. Берґсона став філософським

Провідну роль у розвитку культури ХХ століття відіграв психоаналіз.

Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів

Цитат на сторінці: 1-4, 35

творчій діяльності людини – у науці, релігії, мистецтві, тобто сприяють

Важко назвати напрям у культурі, течію чи митця ХХ століття, які не

Засновником аналітичної психології вважається швейцарський психолог і

«Поняття архетипу ввійшло у науковий обіг культурології, естетики,

Реалізм ХХ століття значною мірою відрізнявся від реалізму минулого

Реалізм ХХ століття мав справу з кардинально іншою соціальною

Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів

Цитат на сторінці: 4-6

На зміну традиційним описовим формам прийшли ефект «відчуження»,

У ХХ столітті активно розвивався жанр притчі (Ф. Кафка, А. Камю,

Значних змін зазнала і жанрова палітра роману. Це відбулося у результаті

Тобто, ХХ століття характеризується різким поворотом від соціуму до

ХХ століття ввійшло в історію культури як вік експерименту, який згодом

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття у Європі набув популярності

«Модернізм (франц. moderne – сучасний) – сукупність мистецьких течій,

Схожість Цитати Посилання Коментар A Підміна символів

традиційні форми творчості, орієнтували на пошук нових естетичних

Модернізм (фр. modernisme – від modern – новітній, modo – тільки що) як