2

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ І. ТРАНСЦЕНДЕТАЛІЗМ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТЕЧІЯ
1.1. Поняття про трансцендетлалізм…………………………………………...5
1.2. Історія розвитку та основні ідеї течії
трансцендеталізму………………...8
Висновки до розділу
1…………………………………………………………..11
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗБІРКИ «ЛИСТЯ ТРАВИ» У. УЇТМЕНА
2.1. Збірка «Листя трави»: символіка
назви…………………………………….13
2.2. Основні мотиви збірки «Листя
трави»……………………………………..15
2.3. Образ ліричного героя як автопортрет У.Уїтмена…………………………
23
Висновки до розділу
2…………………………………………………………..25
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ………………………………..29
 3

ВСТУП
Актуальність. Звернення сучасної філософської думки до
трансценденталізму викликано тією стійкістю, яку він продемонстрував під
час розгортання історії філософії. Він зберіг її всупереч основним тенденціям
думки другої половини XX ст., яка прагнула до деструкції і деконструкції
трансценденталізм з його базисними концептами свідомості і самосвідомості
як останнього оплоту метафізики, з чого можна зробити висновок, що
трансцендентальна філософія витримала процедуру критичної перевірки.
Дослідження ідеї трансцендентного визначають дослідницьку ситуацію
і у сучасній філософії, а також проекти подальшого інтелектуального
розвитку. Вона опинилась у центрі філософської уваги у контексті загальної
кризи метафізичного дискурсу. З огляду на такі ідеологічні та світоглядні
тенденції та їх катастрофічні антропологічні наслідки, необхідно
переосмислити ідею трансцендентного, починаючи від її витоків, і з’ясувати,
які позитивні та негативні інтенції були у ній присутні, чи доцільне взагалі і у
якому контексті в сучасному філософському дискурсі її використання. Лише
в останній час дослідженням проблеми трансцендентного, а саме –
розрізненням трансцендентного і трансцендентального у теорії пізнання
І. Канта і загалом проблеми посткантіанської трансформації філософії
займалися на пострадянському просторі Е.К. Бистрицький, І.В. Бичко, П.П.
Гайденко, Г.А. Заїченко, В.В. Лях, М.К. ММамардашвілі, В.Б. Окороков, В.І.
Пронякін, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук та ін. Останнім часом
з’явилося чимало праць, у яких доволі детально обґрунтовується те, що ідея
 4

трансцендентного виходить за межі історично обмеженого явища німецької

класичної філософії і визначає одну із центральних ліній розвитку
західноєвропейської філософії загалом. Потужним поштовхом звернення
уваги до проблеми трансцендентного в українській філософській традиції
стала київська світоглядно-антропологічна школа, заснована В.І.
Шинкаруком та продовжена ґрунтовними дослідженнями С.Б. Кримського,
В.Г. Табачковського та ін. Різні аспекти дослідження проблеми
трансцендентного висвітлені у працях І.В. Бичка, В.В. Ляха, В.Л.
Петрушенка, Н.Д. Хамітова, І.З. Цехмістро та ін. Так, В.В. Лях розглянув
трансцендентні виміри людського буття. Незважаючи на спроби перевести
європейське мислення у русло посткантіанської традиції, проблематика
трансцендентного у сучасній філософії, зокрема в українській, залишається
малодослідженою.
Заповненням значної прогалини у цій царині, на нашу думку, можна
вважати цю роботу, в якій чи не вперше у вітчизняній філософській думці
досліджені витоки проблеми трансцендента оголошення в історії
європейської філософії. Важливість та новаторський характер дослідження,
проведеного у роботі, полягають ще й у тому, що у ній вперше розкрита
історична ґенеза понятійно-категоріального визначення трансцендентного у
класичній європейській філософії.
Об'єкт дослідження – трансцендетлалізм в історії класичної
європейської філософії.
Предмет дослідження – ідеї трансцендетлалізму в збірці Уолто
Уітмена «Листя трави».
Мета роботи – визначити та розкрити назву, побудову, провідні
мотиви, образ ліричного героя в збірці Уолто Уітмена «Листя трави».
Завдання курсового дослідження:
1. Вивчити поняття про трансцендетлалізм.
2. Досліди основні ідеї трансцендетлалізму.
3. Проаналізувати основні мотиви збірки «Листя трави».
 5

4. Дослідити образ ліричного героя як автопортрет У.Уїтмена.

Методи дослідження. У роботі були використані структурний метод
дослідження; метод літературної герменевтики, який продиктований
тотальним символізмом «Листів трави».
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ТРАНСЦЕНДЕТАЛІЗМ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ТЕЧІЯ

1.1. Поняття про трансцендетлалізм

Німецький дослідник Бруно Пунтель окреслив три найважливіших кола
проблем, де трансценденталізм розкрив свої сильні сторони, які виступають
джерелом його інтелектуальної привабливості і для сучасного мислення.
По-перше, з трансценденталізмом пов'язують, відповідно до Пунтеля,
проблеми критики і обґрунтування філософського знання. По-друге, під
трансценденталізмом часто розуміють фактори і структури, які виступають
як «умови можливості» знання і дії. Відповідно, під трансцендентальної
філософією розуміється мислення, що розкриває ці структури. По-третє, в
рамках характерних для трансцендетальної філософії стратегії
самовиправдання (Selbstverteidigungsstrategie) трансцендентальна філософія
розглядається як єдиний спосіб мислення, в якому експлікується практичне
[1, С. 76-77].
Примітно, що два з трьох кіл проблем, де виступає перевага
трансцендентального способу мислення, пов'язані з критикою. Один - з
самокритикою філософського знання, інший - з критикою повсякденності і
наукової раціональності, їх звичок і інституцій.
Якщо сказане вище вірне для трансцендентальної філософії взагалі, то
ще більшою мірою воно вірне для трансцендентальної-феноменологічної
філософії зокрема. І якщо як критика повсякденній і науковій раціональності
вона продовжує традицію родоначальників трансценденталізму, то, будучи
 6

критикою філософського знання, в тому числі і власних історико-

філософських передумов, вона виступає як подолання «трансцендентальної
наївності», як критика трансцендентального досвіду і тому лежить в основі
будь-якої філософської самокритикою [2]. Тому деструкція і деконструкція
трансценденталізму можуть розглядатися як історичні та систематичні
моменти розвитку трансцендентальної філософії.
Однак і в своїй функції критики повсякденності і наукової
раціональності філософія в сучасному світі поставлена під питання, що і
примушує її до «Оборонної стратегії». Питання в тому, чи є ще
філософствування, а тим більше розробка трансцендентальної філософії,
розумним, осмисленним заняттям в даний час? Звісно ж, що саме
трансцендентально-феноменологічне поняття редукції виступає незлочинним
бастіоном в «оборонних діях» філософії.
Джон Салліс стверджує, що феноменологічна філософія за допомогою
своїх редукцій перевершувала попередню традицію, тому що вона
звертається до регіону, в якому буття і даність схожа за потребою, по самій
природі цього регіону, і тим самим є реалізацією інтенції і завершенням усієї
попередньої раціоналістичної філософії [3: 193-194].
Оскільки, як стверджують трансцендентально-феноменологічно
орієнтовані мислителі, дух строгості і радикальності вже присутній в
класиках трансценденталізму Декарта і Канта, а також в подальшому
німецькому трансцендентальному ідеалізмі.
Поняття трансцендетальної філософії, дослідники тлумачать його по-
різному. У найбільш широкій інтерпретації під увагою трансценденталізму
всяке вчення, поставлені запитання про умови можливості існування
(мислимими) даного об'єкта. З цієї точки зору, особливо, А.Ф. Лосєвим, як
трансценденталісти будуть розглядати Арістотеля і Локка, Канта і Гуссерль.
Більш вузьке трактування пов'язує поняття трансцендетальної
філософії з постановкою трансцендентальної проблеми (проблеми виведення
буття світу з буття суб'єкта) і прагненням виявити умови можливості
 7

існування (мислимими) об'єктів в суб'єктивності (як би при цьому не

формулювалась трансцендентальна проблема і не поширювалась
суб'єктивність). Таке трактування приняте Гуссерлем в «Кризі європейських
наук ...». Відповідно до нього трансцендентальний мотив в філософіі
представлений Декартом і Локком, Юмом і кКантом; до трансцендентально
орієнтований мислитель Літел Гуссерль зараховує і себе. З іншого сторони,
Платон і Арістотель не вважаються виразними трансцендентального мотиву.
Звичайно, слід розводити різні формулювання трансцендетальної проблеми
та різні способи її вирішення, але відмінності, згідно Гуссерля, нічого не
винні заступник сутнісної єдності, що розвивається в історії думки
трансцендентального мотиву.
І, нарешті, в найбільш вузькій інтерпретації під трансценденталізмом
мається увазі філософія, яка вирішує трансцендентальну проблему (причому
в деяких цілком певних її формулюваннях) трансцендентальними методами.
Навіть Декарт, мислитель, який вперше експлікував трансцендентальну
проблему, не буде тут представляти трансценденталізм, оскільки хоча
«трансцендентальна філософія є систематизація головного відкриття
Декарта», але воно у Картезия «було окремим моментом, і ... було
опосередковано іншими метафізичними зубожіннями; трансцендентально-
філософське обґрунтування по можливості всіх метафізичних принципів – це
заслуга Канта» [4: 72].
Отже, трансценденталізмт (з лат. - той, що виходить за межі, даний
поза досвідом) - самобутня релігійно-філософська й етична система, яка
розвивала національну філософську традицію в США. Американські
трансценденталісти поділяли думку І.Канта про апріорне знання, яке нібито
одвічно притаманне свідомості і було умовою й основою для всякого досвіду.
Вони вважали, що людська свідомість від народження - не tabula rasa (чиста
дошка); не сприймали капіталістичного накопичення, протиставляли йому
вищі духовні цінності, ставили в центрі Всесвіту людську особистість,
 8

наділену божественною душею, яка не визнає над собою ніякої влади, окрім
закону "я".
У 1836 році в Бостоні був організований «Трансцендентальний клуб»,
який очолював Р.Емерсон. Членами клубу стали Г.Торо, М.Фуллер,
Е.Олкотт, які прагнули втілити ідеї трансценденталізму на практиці
(створення утопічного гармонійного суспільства (сільськогосподарська
колонія Брук Фарм, заснування Конкордської школи філософії (спроба
американських літніх курсів), видання часопису "Дейл" тощо).
У трактаті «Довір'я до себе» Ральф Емерсон писав, що людину треба
цінувати не за багатства, а за особисті якості, нехай вона покладається на
себе і шукає шляхи до правильного життя. У праці "Природа" він
підкреслював, що з філософської точки зору Всесвіт поділений на Природу і
Душу.

1.2. Історія розвитку та основні ідеї течії трансцендеталізму

Виникнення трансценденталістського руху прийнято позв´язувати з
публікацією в 1836 р. есе Емерсона «Природа» (Nature). Розвиток цих ідей
Емерсон у промові «Американський учений» підсумував закликом до
революції в людській свідомості, що відбудеться завдяки новій ідеалістичній
філософії: «Ми прийдемо до того, щоб дивитися на світ новими очами. Це
повинне відповісти на вічні питання інтелекту — «Що таке істина?» і
почуттів — «Що таке добро?», приво- дячи їх до просвітленої ВОЛІ. ... Тому
будуйте ваш власний світ. Чим швидше ви узгодите ваше життя із чистою
ідеєю у вашій свідомості, тим більше вона розкриється. Відповідна
революція в речах прийде із припливом духу» [4].
У тому ж році новий плин одержав організаційну форму завдяки
створенню Трансцендентального Клубу (Transcendental Club) у Кембриджі,
штат Масачусетс. З 1840 р. група почала видавати часопис «Циферблат» (The
Dial).
 9

Практичні цілі трансценденталістів були різні: одні пов´язували новий

рух з утопічним соціалізмом (Броунсон), тоді як інші (у першу чергу Емерсон
і Торо) бачили в ньому винятково індивідуалістичний та ідеалістичний
проект. У лекції «Трансценденталіст», прочитаній у 1842 р. Емерсон заявив,
що чисто трансценденталістської перспективи життя неможливо досягти
практично: «Ви побачите відповідно до цього ескізу, що не існує такої речі,
як трансценденталістська партія; що немає ніяких чистих
трансценденталістів; що ми не знаємо нікого, крім пророків і глашатаїв такої
філософії. ... Трансценденталізм є Сатурналіями або ексцесом Віри;
передчуттям віри, що личить людині в її цілісності» [5].
Наприкінці 1840-х сам Емерсон констатував занепад
трансценденталізму, думаючи все-таки, що цей рух «представляє цікаву
годину й групу в розвитку американської культури».
Вгасання трансценденталізму супроводжувалося зростанням його
критики. Так, Н. Готорн (Nathaniel Hawthorne), що спочатку приєднувався до
цього руху, у «Блайтдейльскому романі» (The Blithedale Romance, 1852)
висміяв його, описавши власний досвід на Фермі Брук (Brook Farm) —
недовговічній утопічній комуні, заснованій на трансцендентальних
принципах. Е. По (Edgar Allan Poe) демонстрував глибоку ворожість до
трансценденталізму, називаючи його «потоком метафор», «мороком заради
мороку» та «містикою заради містики». Його оповідання «Ніколи не
закладайте дияволові вашу голову» (Never Bet the Devil Your Head) є явним
випадом проти трансценденталізму, який автор називає «хворобою» [11].
Проте, трансценденталізм уплинув на становлення руху «Розумових
Наук» (Mental Sciences) середини 1800-их, що пізніше стане відомим як
«Нова Думка» (New Thought). Емерсона вважали своїм інтелектуальним
батьком засновники «Релігійної Науки» (Religious Science) Е. Холмс (Ernest
Holmes), «Церкви Єдності» (Unity Church) і «Божественної Науки» (Divine
Science) Мелінда Креймер (Malinda Cramer) і Нона Брукс (Nona L. Brooks).
 10

У поглядаху трансценденталістів важко знайти чітку теоретичну

концепцію. Стрижень цих поглядів — принцип самодостатності індивіда,
буквально, його самопокладания (Self-Reliance), що припускає безперервний
пошук істини. У роботі «Літературна етика» (1838) Емерсон закликав:
«Досліджуйте, досліджуйте й досліджуйте. Будьте непохитні у вашій позиції
нескінченного пошуку. Не будьте догматиками самі, і не приймайте
догматизму» [6]. В есе «Самодостатність» Емерсон заявляв: «Дурна
послідовність (consistency) — гоблін недалеких розумів, обожнений
дрібними правителями, філософами й ворожками. Великій душі просто немає
чого робити з послідовністю. Вона з таким же успіхом може спілкуватися зі
своєю тінню на стіні. Твердо кажіть те, що ви думаєте сьогодні, і завтра
настільки ж твердо кажіть те, що будете думати завтра, хоча б це суперечило
всьому тому, що ви сказали сьогодні. — Але тоді вас неправильно
зрозуміють. — Невже це так погано — бути неправильно зрозумілим?
Піфагора неправильно розуміли, і Сократа, і Йсуса, і Лютера, і Коперника, і
Галілея, і Ньютона, як і будь-який інший чистий і мудрий дух, що коли-
небудь знаходив плоть. Бути великим значить бути неправильно зрозумілим»
[7].
Проте, при всій навмисній розмитості та своєрідному
«методологічному анархізмові» у дусі Пола Фойєрабенда, у позиції Емерсона
можна знайти соціально-політичний і філософсько-правовий зміст.
«Суспільство всюди перебуває в змові проти мужності кожного з її членів.
Суспільство — це акціонерна компанія, члени якої заради кращого захисту
шматка хліба для кожного акціонера погоджуються віддавати свою волю й
культуру. За чесноту в більшості випадків уважається конформізм.
Самодостатність — його зворотна сторона. ... Ким би не була людина, вона
повинна бути нонконформістом» [7].
Зміст самодостатності розкривається в причетності індивіда до
природи, і через неї — до універсального розуму. У лекції «Американський
Учений» Емерсон утверджував: «Світ є ніщо, людина — усе; у вас самих
 11

перебуває закон усієї природи, і ви ще не знаєте, як ... у вас самих дрімає весь
Розум; це для вас — знати все, це для вас — сміти все»
. Закликаючи до самостійності американської науки, він говорив: «Ми
будемо ходити на своїх ногах; ми будемо працювати своїми руками; ми
будемо говорити, користуючись своїм розумом» [4].
У практичному житті самодостатність проявляється в моральній
стійкості: «Слабкі люди вірять у вдачу, вірять в обставини. ... Сильні люди
вірять у причину та ефект»[8]. Взагалі: «Людина в її повноті не повинна
потребувати жодних допоміжних засобів для її особистої присутності» [8].
Тому для Емерсона суспільство й держава з їхніми законами — усього
лише перешкоди для повноцінного життя людини. «Кожна існуюча держава
корумпована. Справжні люди не повинні занадто покірно коритися законам.
Яка сатира на уряді може зрівнятися із серйозності цензури, переданої в
слові політика, що завжди означає хитрість,повідомляючи, що Держава —
усього лише трюк?
Отже, чим менше уряду ми маємо, чим менше законів і влади, який
мало довіряють — тим краще. Протиотрута до зловживань формального
уряду — це посилення впливу приватних осіб і розвиток індивідуальності»
[9].
Самодостатність індивідуума означає, як бачимо, і релятивізм стосовно
виконання обов’язків коритися законам. Однак на схилі віку Емерсон
приходить до більш поміркованих поглядів на самодостатність,
припускаючи, що вона все-таки повинна якось узгоджуватися з життям
людини в суспільстві. В «Лекціях і Біографічних ескізах» (1883) знаходимо
фразу: «Жити без обов’язків непристойно» [10].
Критичне відношення до соціуму та держави ще більш різко виявилося
в роботах Генрі Торо. Його есе «Волден, або життя в лісі» (1654) — опис
його дворічного досвіду (18451847) усамітненого життя вдалині від
цивілізації, з опорою тільки на власні сили й розум.
 12

Висновки до розділу 1
Трансценденталісти відкидають принцип «tabula rasa» ( «чистої
дошки») Д. Локка і роль емпіричного досвіду. Для вироблення уявлень
трансцендеталістів про світ величезне значення мали ідеї Шеллінга, Фіхте і
Якобі.
У філософських поглядах спиралися на:
1) європейські фолософские системи, з яких вони взяли те, що
відповідало їх власним світовідчуттям і поглядам, що склалися під впливом
національних релігійно-етичних напрямків і соціальної дійсності Америки 19
століття. В першу чергу це унітаріанство(новоанглійська ліберальна течія) -
вільне і гуманістичне уявлення про духовну природу людини і його місце в
світі.
2) загальні традиції новоанглійського пуританства.
3) елементи східних навчань (особливо Стародавньої Індії).
Члени клубу говорили про велике призначення Америки, але при
цьому критикували багато сторін життя США - протиріччя. Порятунок
суспільства від занепаду і розкладання трансценденталісти пов'язують із
соціальною доктриною «ферми» - повернення до природи, хліборобської
праці, обмеження потреб.
Романтичний ідеал - морально-філософська утопія, побудована на
принципах свобода особистості, любові і дружби, гармонії природи і
людини. У 1841 році була організована комуна Брук Фарм, члени якої
намагалися на практиці здійснити принципи трудової кооперації, поєднання
розумової та фізичної праці. Ця комуна проіснувала до 1847 року.
Головна мета трансценденталістів - оновлення і духовне
самовдосконалення окремої особистості, а не соціальне реформаторство.
Важливіше навчити окрему людину самостійно мислити і тверезо міркувати.
 13

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗБІРКИ «ЛИСТЯ ТРАВИ» У. УЇТМЕНА

2.1. Збірка «Листя трави»: символіка назви

Уолт Уітмен (1819-1892) - американський поет, автор єдиного збірника
«Листя трави». Він був палким патріотом. Для нього Сполучені Штати були
притулком демократії, надією трудових мас. У поезії Уітмен був більше
пророком, ніж художником. Свою творчу індивідуальність він висловив в
численних символах. При цьому його вірші відрізняються виразністю і
життєвістю.
Єдиній суті я співаю, простій окремій особі
Все ще вимовляю слово «Демократія», слово «Гуртом»
Фізіології, з потилиці до п'ят співаю я,
Не лише фізіогномії, не лише мозку, як гідному Музи, я кажу
що Постать досконала є надзвичайно гідною,
Жіночне рівне з Чоловічим, співаю я.
Життю в неосяжній пристрасті, в пульсації та силі,
 14

Безжурному, відкритому для вчинків, скерованих законом

дивовижним,
Новітній Людині співаю я.
(переклад Леся Герасимчука, Са Пачико)
Перші рядки висловлюють авторську позицію: Уітмен складає вірші
про кожну окрему людину, тому що кожен неповторний, як лист трави.
Разом з тим, він співає про всі - в масі (En Masse - по-французьки і курсивом)
- співає про Демократії. Людина, на думку поета, не може існувати поза
суспільством, звідси і другий образ - трави як нероздільно цілого і в той же
час рівного. Уітмен - поет рівності, для нього так само прекрасні всі сторони
життя, важливі всі її прояви. Тому і тіло одно гідно стати предметом поезії.

Вчителями У.Уітмена були У. Блейк і Е. По. У них він запозичив

космізм і геперболізм. У.Уітман перебудовує систему романтизму.
Відмовляється від рим, звичних образних систем поезії і вводить «вільний
вірш», який імітує біблійний вірш і відображає рух свого життя. Прийом -
каталогів - перерахування деяких реалій або предметів без коментарів.

У.Уітман був волоцюгою і його ліричний герой такий. Багато мандрує,

він схильний до споглядальності (любив нічне зоряне небо) отже космізм
лірики збігається з бурхливим розвитком астрономії.

Задум «Листів трави» виник, коли Уітмену не було ще й тридцяти, саме

тоді він і відчув у собі дар поета, точніше, не просто поета, але провидця і
пророка. Він відчув здатність говорити в своїх віршах від імені всього, що
існує на землі. Сама назва книги – «Листя трави» - відображала цю
впевненість поета в тому, що його голос - голос всього людства і самого
життя. У центральній частині цієї книги, в «Пісні про себе», є рядки:

Дитина сказала: «Що таке трава?» - і приніс мені повні жмені трави,
Що я міг відповісти дитині?
Я знаю не більше за його, що таке трава.
 15

Може бути, це прапор моїх почуттів ...

Або, може бути, це хусточка від бога ...
Або, може бути, трава і сама є дитина ...
А може бути, це ієрогліф, вічно один і той же ....
Трава, її зелені паростки, що піднімаються з землі, - що це таке? Це
саме життя, і хіба можна вичерпно відповісти на питання: що таке життя?
Хіба можна пояснити життя? Не можна, але можливо інше: прославити вічно
піднімаються з землі, що вмирають взимку і знову щовесни відроджуються
до життя паростки, листя трави - паростки життя.

«Листя трави» - це особливий образ, з його допомогою людина це

особистість, індивід, але в той же час маса, спільність. + «Трава» - це зелений
колір.

Вірш «Привіт світобудові» - особливий образ смерті; її немає, є вічна

трансформація.

Отже «Листя трави» - книга, яку автор писав протягом майже 40 років.

Збірник сприймається як єдиний цілісний твір, який має оригінальну

будову складається з окремих циклів. Вважається що тема книги - «Це сам
Уолт Уітмен», сюжет - «Людина і Всесвіт», ідея - «вічне і неминуче
торжество людини».

Уітмен писав про світову демократію, братство всіх народів, людей

праці, досягнення науки і технічного прогресу, а також про тіло і душу,
життя і смерть, про природу і людину, людину і космос, про чоловіків і
жінок, Америку і американців, про поетів і поезію, війну і мир і т.д.

Назва збірки «Листя трави» відображає природне єдність людини зі

світом, потужну взаємозв'язок всього існуючого. У книзі Уітмен прагнув
створити національний епос, який би давав вичерпну картину дійсності. Його
«я» «спроектоване» на інших людей, на країни і космос.
 16

Особливе місце в збірнику займає узагальнений образ Америки. Поет

намагався втілити віру в «американську мрію», в винятковості історичної
місії США. Часом у віршах звучать ноти роздратування нерішучою
політикою президента щодо рабовласників півдня.

2.2. Основні мотиви збірки «Листя трави»

Збірник «Листя трави» - це підсумок всієї поетичної творчості Уітмена.
Перше видання складалося з 12 творів (сюди входили «Пісня про себе», «Я
тіло електричне співаю», «Тим, хто зрозумів мене» та ін.). У кожне наступне
видання включалися нові вірші та поеми. Наприклад, у видання 1867 року
увійшли твори, пов'язані з Громадянською війною - цикли «Барабанний бій»
і «Пам'яті президента Лінкольна». Велика частина віршів цих циклів виникла
в результаті роботи Уїтмена санітаром в госпіталях Вашингтона. За словами
поета, саме в госпіталі він «з перших рук» дізнався про достоїнства народної
Америки. Шосте видання «Листів трави» вийшло в 1876 році, після інсульту,
від якого Уітмен так до кінця і не оговтався. У 1881 році збірка набула
закінченого вигляду, в такому ж вигляді, вже дев'ятий раз, вона вийшла в рік
смерті поета - в 1892 році.

Можна виділити кілька основних тем (проблем) збірника «Листя

трави».
1. Тема природного рівності, братерства і злиття окремої людини з
космосом. Особливо яскраво вона представлена в поемі «Пісня про себе».
Вона складається з написаних довгими рядками 52 уривків, для кожного -
характерна нова думка.
Починається поема з твердження, що кидає виклик сучасній (і більш
ранній літературі), яка, на думку Уїтмена, була елітарною. Його поезія
призначена для простої людини і для мас:
Себе я оспівую, себе я славлю,
І що прийнятне для мене, приймете й ви,
Бо кожний атом, що належить мені, і вам належить.
 17

Я блукаю й кличу душу свою…

Я приймаю природу такою, яка вона є…
Я дозволяю їй повсякчас, завжди
Говорити безборонно з первісною силою
(переклад Леся Герасимчука, Са Пачико)
«Пісня про себе» різко відрізняється за світовідчуттям і з художньої
організації від поезії XIX століття. Поет постійно перевтілюється в своїх
персонажів:
Я друг каліфорнійців, друг вільних жителів північного заходу
(мені до вподоби, що високі вони й кремезні),
Я друг плотарів і вуглярів, друг усіх, хто тисне руку і запрошує
до столу,
Я вчуся з неуками і вчу многодумних,
Я новобранець, але маю досвід мільярдів літ,
Я до всіх рас і каст належу, до всіх рангів і релігій,
Я фермер, механік, митець, джентльмен, моряк, квакер,
В'язень, закоханий, скандаліст, адвокат, лікар, священик.
Я можу опиратися будь-чому, та лише не своїй розмаїтості,
Я вдихаю повітря, але після мене його залишається вдосталь,
Я не чванько, і я на своєму місці.
(переклад Леся Герасимчука, Са Пачико)
Уітмен виходить за межі свого «я» і переживає чужий біль як свою.
Своє співпереживання він доводить до повного злиття з іншою людиною:
І з кожним холерним хворим, який зараз помре, я лежу і вмираю
заодно,
Особа моє стало сірим, як попіл, жили мої здулися вузлами, люди
тікають від мене.
Уітмен крокує зі своїми баченнями. Його шлях проходить через всю
Америку, його радує все, що бачить. Його уява переноситься і в минуле: він
бродить з Христом по горбах Іудеї, він бореться поруч з Полем Джонсом (це
 18

командир корабля «Добрий Річард», який вступив в бій з англійським

фрегатом, що значно перевершує його за силою 3 вересня 1779 в ході війни
за незалежність США). Силою любові поет рятує всіх нещасних:
Я занадто багато говорю про себе,
Ці рядки мої всеїдні, але інших я не повинен писати,
Кожного, хто б він не був, я хочу заповнити собою цілком.
Новаторством в цій поемі є космічні образи. Поет прагне охопити
найрізноманітніші події, при цьому відкидаються поняття «поетичне» -
«непоетичне»:
Я той, хто блукає удвох з ніжною, зростаючої вночі,
Я кличу до землі і до моря, наполовину занурившись у ніч ...
Посміхнись і ти, хтива, з холодним подихом, земля!
Земля, твої дерева так сонні і вологі!
Море! Я і тобі віддаюся - бачу, чого ти хочеш,
З берега я побачив, як ваблять мене твої звабливі пальці ...
У космічності і пантеїзмі Уїтмена виявилися загальні для романтизму
особливості сприйняття природи і людини. Однак романтичний ідеал був
виражений нетрадиційно. Для Уїтмена ідеал - сама дійсність, її він і прагне
висловити. Ідеалом прекрасного для поета стає реальний світ. Ця особливість
поетичного бачення відбилася і в назві збірки. У поемі «Пісня про себе» він
пише:
Дитина сказала: «Що таке трава?» - і приніс мені повні жмені трави,
Що я міг відповісти дитині?
Я знаю не більше за його, що таке трава.
Може бути, це прапор моїх почуттів ...
Або, може бути, це хусточка від бога ...
Або, може бути, трава і сама є дитина ...
А може бути, це ієрогліф, вічно один і той же ....
До цієї теми природного рівності відносяться багато творів Уітмена.
Наприклад, «Пісня великої дороги», «Пісня про сокиру», «Пісня радостей» -
 19

тут теж присутній зовнішнє ототожнення однієї і тієї ж особи з багатоликої

масою. При цьому вірші Уітмена не були поліфонічність, оскільки в
дійсності всі вони виявлялися модуляцією одного - голоси Уїтмена. Так, в
«Пісні про сокиру» читаємо:
Ніщо не служило краще - сокира служила всім:
Служила красномовним, вишуканим грекам і задовго до них,
Служила іудеям, персам, древнім індійцям,
Служила тим, хто насипав кургани на Міссісіпі, і тим, чиї
руїни залишилися в Центральній Америці ...
Служила і середніх століть, і давнішим,
Служила не тільки живим, тоді і тепер, але і мертвим.
2. Тема війни. Уітмен сам ніколи не воював, але з учасниками
Громадянської війни був добре знайомий. Працюючи санітаром, поет вносив
умиротворення в душі безлічі солдатів.
Уітмен вважав, що війна може відновити єдність, подолати
насильницький розкол США. Поет страждав через те, що країна розбита на
угруповання і заплуталася в боротьбі прихильників і противників рабства.
Він бачив, що ситуацію заважає вирішити жадібність і егоїзм Півночі,
зарозумілість Півдня. Втіха поетові приносили мужність, любов і реальна
доброта простих людей, яких Уїтмен зустрічав в госпіталях, де вони хворіли і
помирали. У вірші «Відповідайте» він полегшує душу в наступних словах:
Нехай корчаться люди в тузі, простягаючи безцільні руки ...
Про країни! Про дні! Ви задушені загальної продажністю!
Оскільки для поета все люди рівні, він по-людськи готовий любити
ворогів. У вірші «Перемир'я» він пише:
Отже, мій ворог мертвий, мертвий, чоловік, божественний, як я сам,
Я дивлюся, як він лежить блідий і спокійний в труні, - я підходжу
ближче,
Схиляюся і торкаюся ніжно своїми губами білого особи в труні.
 20

Для Уїтмена тема війни пов'язана з народною стихією, чоловічим

началом, фізичною силою. Слово прирівнюється до грізної зброї. У вірші
«Пісня прапора на світанку» він вигукує:
Слова, книжкові слова! Що таке слова?
Більше не потрібно слів, тому що, дивіться і слухайте,
Пісня моя тут, у вільному повітрі, і я не можу не співати,
Коли хлюпоче прапор і прапор.
Війна зробила Уїтмена співаком нації.
3. Тема смерті розглядається як невід'ємна частина життя.
Елегія на смерть президента Лінкольна «Коли у дворі перед будинком
цвіла цієї весною бузок» сповнена глибоких роздумів. Вона оспівує любов
товаришів. Для Уїтмена любов товаришів - духовна основа демократії. Разом
з тим в елегії оплакується загибель «великого друга», «солодкої і мудрої душі
всіх моїх днів і країн». Тіло Лінкольна проносять по всіх штатах - через луки
з польовими травами, через поля з жовтою пшеницею, через яблуневі сади,
вулицями міст:
Труну проходить по стежках і вулицях,
Через день, через ніч у великій хмарі, від якої чорніє земля,
У пишноті напіврозгорнутих прапорів, серед закутаних
в чорний креп міст,
Серед штатів, що стоять, немов жінки, одягнені в траур ...
Смерть Лінкольна стає стимулом для об'єднання нації, а Лінкольн -
виходець з народу, стає символом американської демократії. Ідея
національної єдності знаходить відображення і в конкретних побутових
сценах, і в символічних образах. «Світла і священна», «ніжна» і «ласкава»
смерть не може перервати життя. Тому на фермі цвіте бузок, а дрізд співає
«пісню кровоточить горла, пісню життя, куди виливається смерть». Спів
сіро-бурої птиці в тіні кедрів підсилює елегійний настрій. Світло «великої
зірки на західному небі» (Лінкольна) не згас з його загибеллю. Вірш славить
«могутню посланницю» - смерть: вона завжди несе любов.
 21

У вірші «Іди з поля, батько» звістка про загибель сина приходить на

ферму, де «все так спокійно, повно життя і краси», і приносить невимовне
горе батька і матері. Передчасна загибель молодого - завжди трагедія.
Вбитий воїн перетворюється в романтичного «полеглого героя», увінчаного
лаврами і оплаканого юними дівами. Для Уїтмена кожен померлий - «мій
товариш, мій син», неповторна особистість, з якою поет пов'язаний
нерозривними узами.
4. Аболіціоністська тема.
Поети до Уїтмена зображували негрів як співчуваючих, але сторонніх
глядачів. У збірнику «Листя трави» муки негрів зображуються як власні.
Особливо яскраво це представлено у вірші «Про тіло електричне я співаю»:
З молотка продається тіло чоловіче
(Я часто ходив до війни на невільничий ринок, дивився, як
торгують рабами);
Допоможу продавцеві, - тюхтій, він погано знає свою справу.
Джентльмени, погляньте на це диво!
Яку б ціну ні дав покупець - все буде мало ...
В голові його - всеосяжний мозок;
У ній і під нею - створюються герої ...
Там, усередині, тече кров,
Та ж сама древня кров! Та ж сама червона кров!
Там б'ється поштовхами серце, - там все пристрасті,
бажання, пориви.
(Іль, по-вашому, там їх немає ...)
У поемі «Пісня про себе» Уітмен перетворюється в негра, щоб
зробити їх страждання своїми:
Загнаний раб, весь в поту, знемігши від бігу, упав на тин
віддихатися,
Я - цей загнаний раб, це я від собак відбиваюсь ногами,
Все пекло слідом за мною, клацають, клацають постріли,
 22

Я за тин вхопився, мої струпи здерті, кров сочиться

і капає,
Я падаю на камені в бур'ян,
Коні там затялися, верхові кричать, підганяють їх,
Вуха мої - як дві рани від цього крику,
І ось мене б'ють з розмаху по голові пужалном.
Вірші Вітмена дають фізичне відчуття болю.
5. Урбаністична тема.
Ця тема пов'язана, перш за все, з індустріально-технічною епохою. Так,
у вірші «Локомотив взимку» оспівується «чорне циліндричне тіло» паровоза:
Хочу тебе прославити,
Тебе, що пробивається крізь заметіль зимовим вечором.
Твоє сильне дихання і мірне биття твого серця у важких
обладунках,
Твоє чорне циліндричне тіло, охоплене золотом міді
і сріблом сталі,
Твої масивні борту, твої шатуни, що снують у тебе з боків,
Твій розмірений гул і гуркіт, то наростаючий,
то втрачається далеко,
Твій далеко виступаючий вперед великий ліхтар ...
Сильне враження на Уїтмена справив павільйон Всесвітньої
американської ярмарки, який він побачив на Міжнародній виставці в Нью-
Йорку. У поемі «Пісня про виставку» він пише:
О, ми побудуємо будинок
Пишніше всіх єгипетських гробниць,
Прекрасніше храмів Еллади і Риму.
Твій ми побудуємо храм, про пресвята індустрія ...
Уітмен створює незліченні замальовки Америки, яка стрімко
розвивається. У вірші «Чудеса» поет не втомлюється захоплюватися тим, що
відбувається навколо:
 23

Ну хто ж тепер вірить в чудеса?

А я ось у всьому бачу чудо:
Проходячи вулицями Манхаттена,
Дивлячись поверх дахів на далеке небо ...
Особливості поетики
Новаторський зміст поезії Уїтмена (пильну увагу до повсякденної
дійсності, різноманітність життєвих деталей, вторгнення в «непоетичні»
області), перехідний характер його мистецтва вимагали реалістичної
поетики. Уітмен використовує
1. Вільний вірш, який увібрав в себе ритміку англійської Біблії, а також
синтаксичний паралелізм, яким відрізняється мова проповідників і ораторів
Америки XIX століття.
2. Ритми, передають рух життя. (Справедливо вважається, що стиль
Уїтмена можна відтворити: його можна пародіювати, йому можна
наслідувати, але не відтворити. Цей стиль оригінальний і належить тільки
йому).
3. Музикальність художньої організації.
4. Численні символи. Наприклад, чіткі і виразні символи у вірші «Коли
у дворі перед будинком цвів цією весною бузок»: «бузок, і зірка, і птах».
Часто буває важко розгадати філософську насиченість символіки.
5. Масштабність узагальнень.
Поезія Уолта Уїтмена популярна у всьому світі. Його читають і в
оригіналі, і в перекладах у багатьох країнах. Він зайняв своє місце серед
інших поетів-революціонерів, сучасників по XIX століття, і вирізняється з-
поміж них завдяки особливої виразності і життєвості віршів.

2.3. Образ ліричного героя як автопортрет У. Уїтмена

Уолт Уітмен не раз говорив, що він і його твори - це симбіоз, а збірка
«Листя трави» - його біографія. Багато в чому це дійсно так, проте життя
автора не було настільки поетичним, як може здатися на перший погляд. У
 24

поета була велика сім'я: вісім братів і сестер. Двоє з них мали серйозний
душевний розлад. Сам Уітмен протягом усього життя міг похвалитися
відмінним здоров'ям. Єдине, що вводило поета в стан меланхолії, була
кабінетна робота. До того, як Уітмен став займатися поезією, він кілька років
викладав в одній зі шкіл на Лонг-Айленді, де він і народився. Поет згадував,
що проведе кілька годин за перевіркою робіт учнів, він починав втрачати
смак до життя.
Твори, що увійшли до «Листя трави» - справжні оди Америці, що
вихваляють цю обитель демократії. Уітмен відтворили реальність сучасного
мегаполісу. Поет називав Нью-Йорк «уособленням загальної зв'язків у
всесвіті». Уітмен зображував і описували місто з репортерською точністю,
особливу увагу Приділяючи деталям. Автор оспівував чудеса техніки:
«горлатий красень» - локомотив, що мчить на величезній швидкості, був
описаний в одному з віршів, був для Уітмена символом прогресу.
Ліричний герой - збірний образ американця. Для нього характерні
демократичні погляди, оптимізм, здатність вибудовувати довірчі, дружні
стосунки з людьми і зберігати захват перед життям навіть в найтемніші часи.
«Пісня про себе», яка увійшла до першого видання «Листів трави», є
автопортретом Уїтмена. Ліричний герой тут все той же рядовий американець,
Яким вважав себе і Уітмен. Це людина, Який повен душевних сил і
життєлюбства, Який насолоджується сьогоденням і вірить у велике майбутнє
своєї країни. Уолт Вітмен все своє життя вважав себе «сином Манхеттена»:
людиною, що розділяє цінності, переконання, радощі й негаразди кожного
американця. Уітмен ніколи не протиставляв своє сприйняття світу і дійсності
навколишньому середовищу: життя американця була для нього єдино
можливим варіантом існування. Поет від імені «сина Манхеттена» прагнув
говорить голосом мільйонів своїх співвітчизників, голосом американського
народу.
Співають робітники, кожен свою пісню, сильну і зазивну.
Тесляр - свою, вимірюючи брус або балку,
 25

Каменяр - свою, готуючи вранці робоче місце або залишаючи

його ввечері ...
І понад усе в цьому місті міцна цінувалася любов,
І кожну годину вона позначалася в кожному вчинку жителів
цього міста,
У кожному їхньому слові і погляді…
В юності Уітмен встиг познайомитися з працею простого робітника.
Він опанував ремесло теслі, працював складачем, учителем початкової
школи і репортером. Поет не отримував спеціалізованої освіти, проте це не
завадило йому вивчати науки самостійно. Багато в чому на формування його
особистості і його світогляду вплинула філософія Емерсона, який
підтримував ідею природної еволюції. Крім Емерсона, Уітмен також
захоплювався роботами французького історика «Мішле». Поет неодноразово
наголошував його роботу «Народ», в якій велика увага приділялася концепції
соціалізму та інтерпретації історичних подій як вільної творчості мас.
Все життя і смерті, все в минулому, все в цьому і
майбутньому -
Все обняла нескінченна ця спільність, як обіймала завжди
І як буде завжди обіймати, і об'єднувати, і містити в собі…
Уолт Уітмен був переконаний, що в кожній людині закладено
божественне начало. Саме тому братство є природним, необхідним і
кінцевим продуктом людських взаємин в соціумі. Критики не раз називали
Уїтмена «співаком світової демократії», який об'єднав в своїх віршах людей
праці, позитивних наук, а також любов і товариство. Патріотичні мотиви, так
часто зустрічаються у віршах Вітмена були і залишаються близькими
читачеві. Рядки з його віршів, наприклад, «Чую, співає Америка ...», згодом
не раз використовувалися в рекламних роликах.
Ліричний герой всезахоплюючий і багатоманітний ( «Пісня про себе»,
16). «Я готовий придушити в собі все що завгодно, тільки не свою
багатоликість», - заявляє він. Почуття спорідненості з усіма людьми і всіма
 26

явищами світу виражено за допомогою перетворення ліричного героя в

інших людей і неживі предмети. У героя Уїтмена живуть добро і зло,
страждання і радість, самотність і почуття колективізму; йде нескінченне
перевтілення героя в людей різних національностей, занять, характерів. Душа
героїв являє собою десятки, сотні різних настроїв, станів, почуттів. Уітмен
малює калейдоскопічно змінювані один одного портрети американців -
робітників, фермерів, погоничів худоби, докерів, говорить від імені всіх
людей, з'єднує їх різні риси і якості і показує, що суперечності в
створюваному образі немає, а є нескінченна різноманітність, багатоликість.
Ліричний герой Уїтмена перетворюється в міфологічного титана, який летить
серед зірок і планет, відкриває для себе сенс минулого, сьогодення,
майбутнього.

Висновки до розділу 2
На основі проведеного дослідження збірки «Листя трави» У.Уітмена
ми прийшли до наступних висновків:
1. В збірці «Листя трави» було виділено п’ять основних тем: тема
природної рівності, братерства і злиття окремої людини з космосом; тема
війни; тема смерті, яка розглядається як невід'ємна частина життя;
аболіціоністська тема; урбаністична тема.

2. В образі ліричного героя У. Уїтмена з'єднані автопортрет, збірний

образ американця середини XIX століття і універсальна міфічна людина; всі
три аспекти рівні, розкривають з різних сторін авторську концепцію світу й
особистості і являють собою щаблі, певні рівні в складному процесі пізнання
світу.
3. У. Уїтмен відкинув канонічні поетичні форми, на яких, з його точки
зору, лежить печать млявої літературності. Він вважав, що вірші повинні
бути природні, як дихання, і передавати мову простих американців,
відтворювати шум великого міста, скрип возів переселенців, гудки паровозів
 27

і фабрик, гул мітингів і марш бойових барабанів, відображати стан

природного, життєвого руху і зростання. Кожну закінчену думку Уїтмен
оформляє в рамки одного рядка-речення.

ВИСНОВКИ
На основі дослідженого матеріалу ми можемо зробити наступні
висновки:
1. Провідні риси трансценденталізму: самозаглиблення і «довіра до
себе», духовна незалежність, божественність людського «я», рівність людей,
заперечення насильства над особистістю, пантеїстичне сприйняття життя,
заперечення культу збагачення, віра в існування «Наддуші», частки якої
містилися в кожній людині.
2. Трансценденталізм зіграв значну роль в становленні філософських
засад пізнього романтизму США, був світоглядним і естетичним орієнтиром
 28

для Н.Готорна, Г.Мелвілла, У.Уітмена. Незалежно від того, поділяли

американські романтики ідеї Емерсона і Topo чи ні, вони «відбивали їх прямо
або побічно в своїй творчості», «прогресивні думки, які містилися в творах і
виступах трансценденталістів, не могли не впливати на американську творчу
інтелігенцію».
Отже, трансценденталізм - світоглядна і естетична підстава,
літературно-філософський орієнтир художників США в 30-50-і роки XIX
століття.
3. Особливості індивідуального стилю Уолта Уїтмена:
- схожість образів ліричного героя і творця збірки;
- поєднання конкретного, чуттєво образного плану і плану
абстрактного, філософського значення;
- змалювання життя в контрастах (протилежність образів);
- створення своєрідних "каталогів" (переліку чогось, конкретизації);
- дія музичного принципу на всіх рівнях поетичної композиції;
- форма вірша - верлібр;
- внутрішній і зовнішній ритм;
- поступове наростання емоційної напруги;
- використання прийомів ораторського мистецтва (риторичних
запитань, окличних речень, звернень);
- космізм;
- схильність до символіки.
4. В збірці «Листя трави» було виділено п’ять основних тем: тема
природної рівності, братерства і злиття окремої людини з космосом; тема
війни; тема смерті, яка розглядається як невід'ємна частина життя;
аболіціоністська тема; урбаністична тема
 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абиева Н.А. Поэтика «Листьев травы» Уолта Уитмена: Автореф.

дис. … канд. филол. наук. Л., 1986. 16 с.
2. Аллен У. Традиции и мечта. Критический обзор английской и
американской прозы с 20-х годов до сегодняшнего дня. Пер. с англ. М.:
Прогресс, 1970. 424 с.
3. Американская поэзия в русских переводах. XIX-XX вв. / Сост.
С.Б. Джимбинов. На англ. яз с параллельным русск. текстом. М.: Радуга.
1983. 672 с.
 30

4. Бахтадзе К. Кого называли певцом «всемирного братства людей

труда»? Уолт Уитмен. [Електронний ресурс]: http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-
27153/
5. Боброва М.Н. Романтизм в американской литературе XIX века.
М.: Высшая школа, 1972. 286 с.
6. Венедиктова Т.Д. Поэзия У. Уитмена. М., 1982. 128 с.
7. Гиленсон Б.А. История литературы США: Учебное пособие для
вузов / Б.А. Гиленсон. - М.: Академия, 2003. - 704 с. .История зарубежной
литературы XIX века: Учеб. пособие / Под ред. Я.Н. Засурского, С.В.
Тураева.- М.: Просвещение, 1982. 320 с. .
8. Засурский Я. Н, Корнеева М. М. История литературы США в 7
томах, М. 2003.
9. Зенкин С.У. Уитмен // Большая энциклопедия Кирилла и
Мефодия 2002: (2 CD).
10. Зверев А. М. Уолт Уитмен // История всемирной литературы: в 9-
ти т. / под ред. И. М. Фрадкина. М.: Наука, 1990. Т. 7. С. 291.
11. Евич Е. К вопросу о происхождении версэ Уолта Уитмена.
[Електронний ресурс]: http://yarcenter.ru/content/view/10216/1/
12. Литература середины XIX в. (поздний романтизм). Том III. - М.:
Наследие, 2000. 615 с.
13. Луначарский А. В. Собрание сочинений: в 8-ми т. М.:
Художественная литература, 1965. Т. 5. 756 с.
14. Мендельсон М. Жизнь и творчество Уитмена. М.: Наука, 1969.
350 с.
15. Молчанов В.И. Трансцендентальный опыт и трансцендентальная
наивность в «Картезианских медитациях» Эдмунда Гуссерля. Картезианские
медитации / Э. Гуссерль ; Пер. с нем. В.И. Молчанова. М. 2001.
16. Павлычко С.Д. Философская поэзия американского романтизма:
Эмерсон, Уитмен, Дикинсон. – Киев, 1988. 227 с.
 31

17. Стратулат А. Классика верлибра: Уолт Уитмен, космос, сын

Манхеттена. [Електронний ресурс]: http://verlibr.blogspot.com/2011/03/blog-
post_05.html
18. Толстой Л. Н. О литературе. М.: Государственное издательство
художественной литературы, 1955. 764 с.
19. Уитмен У. Избранное / пер. с англ. М.: Государственное
издательство художественной литературы, 1954. 308 с.
20. Уитмен У. Листья травы. М., 1955. 355 с.
21. Rotenstreich N. Variations of transcendentalism // Philosophy and
Sciences in Phenomenological Perspective / Ed. by Cho K.K. Dordrecht. 1984.