До протоколу про адміністративне

правопорушення №
Від:_____________о_____________
______________________________
______________________________
______________________________
______________________________

______________________________

Заперечення до протоколу

(в порядку статті 268 КУпАП)

_________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-

правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії. (ст.8
Конституції України).
В зазначених тезах узагальнений зміст “верховенство права”, яке забезпечується
шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і
громадянина, як домінуючими над змістом і нших законів і нормативно-правових ак-
тів (постанов уряду, наказів міністерств). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-
правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосу-
вання слід використовувати норму Конституції.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України. (ст. 19 Конституції України). Таким чином, слід
стверджувати, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин
чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна
повинні діяти строго у відповідності доКонституції та не мають повноважень виходи-
ти за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон та-
кож не має суперечити Конституції.
При цьому слід звернути увагу на наступне. Відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150
Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішу-
вати питання відповідності законів України Конституції України належить виключно
Конституційному Суду України. Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави
(поліцейські, міністри, депутати, президент тощо), крім Конституційного Суду
України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.
Також слід звернути увагу на практику правозастосування. Так, відповідно до По-
станови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 01.11.1996 року “Про застосу-
вання Конституції України при здійсненні правосуддя”, у разі, якщо діючий закон чи
нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках
слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії .
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто
не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. (ст. 19
Конституції України). Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпо-
рядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи
наказу настає юридична відповідальність. (ст. 60 Конституції України). Із наведе-
них норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено
видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за ви-
конання незаконного розпорядження.
Тобто, сумлінний громадянин, який поінформований про невідповідність Кон-
ституції України певного нормативно-правового акта, зобов’язаний відмовитись
від виконання незаконного акту. Якщо він виконає незаконний акт, для нього
наступить така ж відповідальність, яка передбачена за видання незаконного акту. Це
правило поширюється як на цивільних осіб (простих громадян), так і на поліцейських
та інших представників держави.
Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з
метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній
відповідальності на загальних підставах. (ч. 4 ст. 41 Кримінального кодексу
України). Поліцейський чи інша особа, яка вимагає від громадянина виконання акту,
що суперечить Конституції, є злочинцем і її дії є злочином, який кваліфікується відпо-
відною статтею Кримінального кодексу України.
Незаконність чинного в Україні карантину:

Виходячи і з змісту Конституції України (норми наведені вище), карантин в Україні,

що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного)
акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності,
поряд і з змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки
органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, вста-
новлених законом і Конституцією. Не може вважатись законним акт, навіть пра-
вильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому
випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений право-
порядок .

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про захист населення від і нфекційних

хвороб” карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.
Проте, Кабмін не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження
Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і без-
альтернативної процедури .

Зазначена стаття закону встановлює, що питання про встановлення карантину

порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої вла-
ди, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за
поданням головного державного санітарного лікаря України .

В свою чергу, головний державний санітарний лікар також не є абсолютно

вільним в цьому питанні. Його повноваження на і ніціювання карантину вини-
кають лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан,
підпункт “й” частини 1 статті 40 “Повноваження головного державного санітар-
ного лікаря України” Закону України “Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення” встановлює: “У разі введення в Україні
чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному
органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
охорони здоров’я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення
до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину .”

Відтак, законною і такою, що не суперечить Конституції України є наступна

процедура введення в Україні карантину:

Дія Перша.
Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада
затверджує цей Указ. Указ набуває чинності.
Дія Друга.
Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров’я України
подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про вста-
новлення карантину.

Дія Третя.
Міністерство охорони здоров’я України порушує перед Кабінетом Міністрів
України питання про встановлення карантину.

Дія Четверта.
Кабінет Міністрів України встановлює карантин. Карантин набуває чинності.
При цьому, всі чотири дії є обов’язковими і хронологічними. Тобто, до виконання
першої та другої дії, четверта відбутись не може.
2. Як відомо, надзвичайний стан в Україні не введено . Відповідно, станом на
цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин.
А у Кабінету Міністрів не було підстав встановлювати карантин. Відтак, слід
стверджувати, що в правовому полі чинного законодавства України карантин
не введено .
Таким чином, діюча постанова про введення карантину є незаконною і не
підлягає виконанню. На підставі ст. 60 Конституції України кожна людина зо-
бов’язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину.
На підставі ст. 19 Конституції України у взаємозв’язку і з ст. 60 Конституції
України, жодний орган чи посадова особа не має права вимагати від людини ви-
конання постанови Уряду про введення карантину .
Тому складання поліцією протоколу про порушення карантину людей (ст. 44-3
Кодексу України про адміністративні правопорушення) у зв’язку з порушенням
людиною норм постанови Кабміну про встановлення карантину, є незаконним.
Адже Ст. 44-3 КУпАП не визначає випадків карантину, за які передбачена
адміністративна відповідальність. Такі правила встановлюються відповідними
актами. Цими актами є постанови КМУ, але згідно вище сказаного, що карантин
є незаконним, всі постанови не мають законної сили тому що базуються на неза-
конних правових актах.

Дата:
Підпис
 Очільнику установи (директору, головному лікарю,
головнокомандуючому тощо)
_____________________________________
(Назва установи)

_____________________________________
(Адреса установи)

_____________________________________
(ПІБ очільника)

_____________________________________
(ПІБ заявника)

яка(-ий) проживає за адресою:

_____________________________________________
_____________________________
(індекс, місто, вулиця)

Заява
про відмову від ризикованого медичного втручання
У зв’язку з постійним тиском за місцем моєї роботи щодо необхідності термінового
проведення щеплення від коронавірусної інфекції SARS-COV-2, та погрозами звільнен-
ня мене з займаної посади у разі відмови від проходження вакцинації, роз’яснюю насту-
пне:
Вакцинація (щеплення, імунізація) – створення штучного імунітету в людини до певних
видів інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну.
Жодна вакцина не є абсолютно безпечною і не гарантує стовідсоткового захисту від інфек-
цій усім вакцинованим людям.
У деяких випадках після проведення щеплення можуть виникати післявакцинальні реакції
та ускладнення.
Повнолітнім особам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою.
У відповідності до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гід-
ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забез-
печення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 28 Конституції України визначено, що жодна людина без її вільної згоди не
може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Згідно статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»
згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосу-
вання методів діагностики, профілактики та лікування.
Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна ли-
ше у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отри-
мання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його за-
конних представників.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'яза-
ний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має
право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — за-
свідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та
може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначе-
но, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсу-
тності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам
профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформа-
ції про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.
Зважаючи на вищевикладене, повідомляю, що, користуючись правом, яке належить мені як
людині і зафіксоване в Конституції України (ст.ст. 3, 28), Законі України «Основи законодав-
ства України про охорону здоров’я» ст. 43, Законі України «Про захист населення від інфек-
ційних хвороб» ст. 12, Цивільному кодексі України ст. 281 (3), ВІДМОВЛЯЮСЬ від щеп-
лення від коронавірусної інфекції SARS-COV-2.
Право на відмову від ризикованого медичного втручання закріплено законодавством Укра-
їни і не передбачає жодних санкцій для особи, яка цим правом користується. Нагадую також,
що згідно ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»,
ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ передавати медичні дані людини без її згоди до місця її праці або нав-
чання.
Одночасно повідомляю, що у разі продовження незаконного тиску на мене, та при-
мушування мене до проведення щеплення від коронавірусної інфекції SARS-COV-2 бу-
ду змушена(-ий) звернутися до відповідних правоохоронних органів та суду за захистом
своїх прав.
При цьому, повідомляю, що готова(-ий) переглянути свою позицію щодо проведення
щеплення від коронавірусної інфекції SARS-COV-2 у разі:
1 Надання наступної інформації:
- Оригінал Сертифікату якості препарату (з мокрою печаткою і підписом (не ксерокопію!);
- Відомості про виробника препарату та установи/юридичної особи, яка ввезла та продає да-
ний препарат на території України:
а) виписка з ЄДР;
б) діючі ліцензії установи/юридичної особи в Україні;
в) дозвільні документи, акредитації установи/юридичної особи в Україні;
- Сертифікати випробувань препарату з мокрою печаткою і підписом (не ксерокопію!);
- Перелік побічних дій конкретного препарату з мокрою печаткою і підписом (не ксероко-
пію!);
- Офіційний документ про страхове покриття при виникненні небажаних наслідків для здо-
ров’я пацієнта у разі побічних дій з мокрою печаткою і підписом(не ксерокопію!);
- Документи особи, яка робить щеплення:
а) про навчання/мед. диплом;
б) атестацію;
в) допуск до роботи.
г) медична книжка,
ґ) сертифікат або довідка про відсутність COVID-19.
2. Забезпечення державою проведення мого комплексного медичного обстеження, з ме-
тою встановлення наявності чи відсутності протипоказань до щеплення;
3. Забезпечення надання державою письмових гарантій, що після проведення щеплення
від коронавірусної інфекції SARS-COV-2 в мене не буде побічних реакцій мого організ-
му, що призведуть до втрати працездатності, інвалідності чи смерті;
4. Забезпечення державою мого страхування на випадок побічних реакцій мого організ-
му, що призведуть до втрати працездатності, інвалідності чи смерті під час та після ще-
плення від коронавірусної інфекції SARS-COV-2 з сумою страхової виплати не менше
10 000 000, 00 (десяти мільйонів) гривень.

_________ _____ ____________________

(Дата) (Підпис) (ПІБ)
 ______________________________________
______________________________________
______________________________________
______________________________________

П.І.Б__________________________________
______________________________________
Адреса: ______________________________
______________________________________
______________________________________
тел.:__________________________________

дата:_________________, час:____________
Слідчий: ______________________________
Посвідчення №:________________________

ЗАЯВА
про кримінальний злочин передбачений частиною першою і другою статті
142 та частиною першою статті 120 Кримінального кодексу України,
подається в порядку частини першої статті 214
Кримінального процесуального кодексу України.

Я,
________________________________________________________________________,
паспорт серія____№__________ вида-
ний ______________________________________
__________________________________________________________________________

проживаю за адресою:
_______________________________________________________
__________________________________________________________________________
__ усвідомлюючи всю ступінь відповідальності, яку передбачає стаття 383 і 384 КК
України (про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та завідомо
неправдиві показання), - повідомляю про кримінальний злочин, який підпадає під
кваліфікацію частини першої і другої статті 142 (Незаконне проведення дослідів
над людиною) та частини першої статті 120 (Доведення до самогубства) Кри-
мінального кодексу України, вчинений за місцем мого перебування, безпосередньо
службовими/посадовими особами:
_______________________________________________________________________
______________________________________________________________________.

Власний підпис заявника:__________________________

По факту даного кримінального злочину можу повідомити наступне (викладення об-

ставин починається із зазначення дати, часу і місця скоєння злочину):
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони
прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської
безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних
посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним
правопорушенням.
Визначений частиною першою статті 214 КПК України обов’язок слідчого або про-
курора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет на-
явності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у
внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не пе-
редбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про криміналь-
не правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити
фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона
надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального про-
вадження.
Отже слідчий, прокурор отримавши заяву про кримінальний злочин, зобов’язаний
внести відповідні відомості до ЄРДР. Іншого статтею 214 КПК України, не передбаче-
но.
Враховуючи зазначене вище відповідально заявляю, що зазначеними протиправни-
ми, злочинними діями, вчиненими вказаними вище посадовими/службовими особа-
ми(-ою) – мені, моєму здоров’ю завдано моральної і матеріальної шкоди (сукупно) в
розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.
Враховуючи зазначене вище, керуючись нормами чинного законодавства,
 ВИМАГАЮ:
- прийняти І ЗАРЕЄСТРУВАТИ дану заяву про вчинений кримінальний злочин, що
має ознаки передбачені частиною першою і другою статті 142 та частиною першою
статті 120 Кримінального кодексу України (КК України);
- відповідно до положень частини першої статті 214 Кримінального процесуального
кодексу України (КПК України) та положень Наказу Міністерства внутрішніх справ
України від 08.02.2019 № 100 «Про затвердження порядку ведення єдиного обліку
в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопору-
шення та інші події» та Наказу ОФІСУ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА від
30.06.2020 року № 298 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудо-
вих розслідувань, порядок його формування та ведення», - внести відповідні відо-
мості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) впродовж 24 годин після
прийняття моєї заяви про вчинений кримінальний злочин за вказаною в заяві попе-
редніми кваліфікаціями та через 24 години з моменту внесення таких відомостей
надати мені (заявнику) витяг/витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
- на виконання вимог КПК України і Наказу Міністерства внутрішніх справ
України від 07.07.2017 № 575 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії
органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Націо-
нальної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх вияв-
ленні та розслідуванні» - невідкладно розпочати досудове розслідування, у формі по-
переднього слідства, з підстави вчинення кримінального злочину, що має ознаки скла-
ду злочину, за попередньою кваліфікацією, зазначеною в моїй заяві;
- відповідною постановою визнати мене потерпілими згідно з положеннями частини
другої статті 55 КПК України (з моменту подання заяви про вчинення щодо мене кри-
мінального правопорушення) від кримінального правопорушення, передбаченого
статтями 142,120 КК України;
- вручити мені, як заявнику, пам'ятку, про процесуальні права і обов'язки потерпілого,
передбачені статтями 55-57 КПК України;
- надати мені можливість повідомити додаткові свідчення в порядку пункту 6 частини
першої статті 56 КПК України в рамках відкритого кримінального провадження за
статтями 142, 120 КК України;
- згідно вимог пунктів частини другої статті 60 КПК України: вручити мені документ,
що підтверджує прийняття і реєстрацію моєї заяви про вчинений кримінальний злочин
(талон ЖЄО), а також витяг з ЄРДР.

Додатки:

/____/______________ 2021 року

З повагою, Громадянин України,________________________/_______________________/

 ______________________________________
______________________________________
______________________________________
______________________________________

П.І.Б__________________________________
______________________________________
Адреса: ______________________________
______________________________________
______________________________________
тел.:__________________________________

дата:_________________, час:____________
Слідчий: ______________________________
Посвідчення №:________________________

ЗАЯВА
про кримінальний злочин передбачений частиною першою і другою статті
142 та статтею 127 Кримінального кодексу України,
подається в порядку частини першої статті 214
Кримінального процесуального кодексу України.

Я,
________________________________________________________________________,
паспорт серія____№__________ вида-
ний ______________________________________
__________________________________________________________________________

проживаю за адресою:
_______________________________________________________
__________________________________________________________________________
__ усвідомлюючи всю ступінь відповідальності, яку передбачає стаття 383 і 384 КК
України (про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та завідомо
неправдиві показання), - повідомляю про кримінальний злочин, який підпадає під
кваліфікацію частини першої і другої статті 142 (Незаконне проведення дослідів
над людиною) та статті 127 (Катування) Кримінального кодексу України, вчине-
ний за місцем мого перебування, безпосередньо службовими/посадовими особами:
_______________________________________________________________________
______________________________________________________________________.

Власний підпис заявника:__________________________

По факту даного кримінального злочину можу повідомити наступне (викладення об-

ставин починається із зазначення дати, часу і місця скоєння злочину):
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони
прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської
безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних
посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним
правопорушенням.
Визначений частиною першою статті 214 КПК України обов’язок слідчого або про-
курора не вимагає оцінки цими суб’єктами такої заяви (повідомлення) на предмет на-
явності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у
внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Такі вимоги не пе-
редбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про криміналь-
не правопорушення, а передбачають лише обов’язок уповноважених органів здійснити
фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона
надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального про-
вадження.
Отже слідчий, прокурор отримавши заяву про кримінальний злочин, зобов’язаний
внести відповідні відомості до ЄРДР. Іншого статтею 214 КПК України, не передбаче-
но.
Враховуючи зазначене вище відповідально заявляю, що зазначеними протиправни-
ми, злочинними діями, вчиненими вказаними вище посадовими/службовими особа-
ми(-ою) – мені, моєму здоров’ю завдано моральної і матеріальної шкоди (сукупно) в
розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.
Враховуючи зазначене вище, керуючись нормами чинного законодавства,

ВИМАГАЮ:
- прийняти І ЗАРЕЄСТРУВАТИ дану заяву про вчинений кримінальний злочин, що
має ознаки передбачені частиною першою і другою статті 142 та статтею 127 Кри-
мінального кодексу України (КК України);
- відповідно до положень частини першої статті 214 Кримінального процесуального
кодексу України (КПК України) та положень Наказу Міністерства внутрішніх справ
України від 08.02.2019 № 100 «Про затвердження порядку ведення єдиного обліку
в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопору-
шення та інші події» та Наказу ОФІСУ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА від
30.06.2020 року № 298 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудо-
вих розслідувань, порядок його формування та ведення», - внести відповідні відо-
мості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) впродовж 24 годин після
прийняття моєї заяви про вчинений кримінальний злочин за вказаною в заяві попе-
редніми кваліфікаціями та через 24 години з моменту внесення таких відомостей
надати мені (заявнику) витяг/витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
- на виконання вимог КПК України і Наказу Міністерства внутрішніх справ
України від 07.07.2017 № 575 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії
органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Націо-
нальної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх вияв-
ленні та розслідуванні» - невідкладно розпочати досудове розслідування, у формі по-
переднього слідства, з підстави вчинення кримінального злочину, що має ознаки скла-
ду злочину, за попередньою кваліфікацією, зазначеною в моїй заяві;
- відповідною постановою визнати мене потерпілими згідно з положеннями частини
другої статті 55 КПК України (з моменту подання заяви про вчинення щодо мене кри-
мінального правопорушення) від кримінального правопорушення, передбаченого
статтями 142,127 КК України;
- вручити мені, як заявнику, пам'ятку, про процесуальні права і обов'язки потерпілого,
передбачені статтями 55-57 КПК України;
- надати мені можливість повідомити додаткові свідчення в порядку пункту 6 частини
першої статті 56 КПК України в рамках відкритого кримінального провадження за
статтями 142, 127 КК України;
- згідно вимог пунктів частини другої статті 60 КПК України: вручити мені документ,
що підтверджує прийняття і реєстрацію моєї заяви про вчинений кримінальний злочин
(талон ЖЄО), а також витяг з ЄРДР.

Додатки:

/____/______________ 2021 року

З повагою, Громадянин України,________________________/_______________________/
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 3. КУ Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і без-
пека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 5. КУ Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює
владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самовряду-
вання.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно
народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.
Стаття 6. КУ Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законо-
давчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження
у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Стаття 9. КУ Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Вер-
ховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 21. КУ Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи
людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22.КУ Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конститу-
цією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускаєть-
ся звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пункт 6 статті 17 Конституції України встановлено, на території України заборо-
няється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передба-
чених законом.

Стаття 27. КУ Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати
життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від
протиправних посягань.
Стаття 28.КУ Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або тако-
му, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи
іншим дослідам.
Стаття 29. КУ Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмоти-
вованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Стаття 32. КУ Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне жит-
тя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіде-
нційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і
лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах
місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є
державною або іншою захищеною законом таємницею.
Стаття 33. КУ Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України,
гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно за-
лишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Стаття 48. КУ Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї,
що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 50. КУ Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на
відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки грома-
дян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки грома-
дян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечин-
ними.
Стаття 63. КУ Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або по-
яснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком об-
межень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Стаття 64. КУ Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть
бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
 В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі об-
меження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями
24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Пунктом 12 статтею 92 основного Закону КУ закріплено, що виключно Зако-
нами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, осно-
ви державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Стаття 19. КУ Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до

яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавст-
вом.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові осо-
би зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що перед-
бачені Конституцією та законами України.
Стаття 62. КУ Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути
піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному поряд-
ку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шля-
хом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать-
ся на її користь.
Стаття 60. КУ Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження
чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юриди-
чна відповідальність.

Закон України «Про Національну поліцію»

Стаття 1. Національна поліція України
 1. Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади,
який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, про-
тидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Стаття 2. Завдання поліції
1. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особи-
стих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потре-
бують такої допомоги.
Стаття 6. Верховенство права
1. Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відпо-
відно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та
визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європей-
ського суду з прав людини.
Стаття 7. Дотримання прав і свобод людини
1. Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод
людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародни-
ми договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, і сприяє їх реалізації.
2. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в по-
рядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в об-
сязі, необхідному для виконання завдань поліції.
3. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути не-
гайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необ-
хідності подальшого їх застосування.
4. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбу-
рювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, не-
людського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов’язаний негайно вжити всіх
можливих заходів щодо їх припинення та обов’язково доповісти безпосередньому
керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування
фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник
органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов’язаний
ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до від-
повідальності.
 У разі виявлення таких дій поліцейський зобов’язаний повідомити про це орган
досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних криміналь-
них правопорушень, вчинених поліцейськими.
5. У діяльності поліції забороняються будь-які привілеї чи обмеження за озна-
ками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічно-
го та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або
іншими ознаками.
Стаття 8. Законність
1. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що ви-
значені Конституцією та законами України.
2. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпоря-
дження та накази.
3. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових
та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не мо-
жуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів Украї-
ни.
Стаття 23. Основні повноваження поліції
1. Поліція відповідно до покладених на неї завдань:
1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання
вчиненню правопорушень;
2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністра-
тивних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;
3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопору-
шень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення;
4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю фізичних
осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністра-
тивного правопорушення;
5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адмі-
ністративні правопорушення або події;
6) здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визна-
ченої підслідності;
7) розшукує осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчо-
го судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти,
та інших осіб у випадках, визначених законом;
8) у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адмініст-
ративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стяг-
нень та забезпечує їх виконання;
9) доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрю-
ваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністратив-
не правопорушення;
 10) вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, пло-
щах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових по-
ртах, інших публічних місцях;
11) регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорож-
нього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на
вулично-дорожній мережі;
12) здійснює супроводження транспортних засобів у випадках, визначених зако-
ном;
13) видає відповідно до закону дозволи на рух окремих категорій транспортних за-
собів; у випадках, визначених законом, видає та погоджує дозвільні документи у сфері
безпеки дорожнього руху;
14) вживає всіх можливих заходів для надання невідкладної, зокрема домедичної і
медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок кримінальних чи адміністра-
тивних правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в ситуації,
небезпечній для їхнього життя чи здоров’я;
15) вживає заходів для визначення осіб, які не здатні через стан здоров’я, вік або
інші обставини повідомити інформацію про себе; встановлює особу за невпізнаним
трупом;
16) забезпечує безпеку взятих під захист осіб на підставах та в порядку, визначе-
них законом;
17) у межах своєї компетенції, визначеної законом, здійснює контроль за дотри-
манням вимог законів та інших нормативно-правових актів щодо опіки, піклування
над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, вживає захо-
дів щодо запобігання дитячій бездоглядності, правопорушенням серед дітей, а також
соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі;
18) вживає заходів для запобігання та протидії домашньому насильству або наси-
льству за ознакою статі;
19) здійснює охорону об’єктів права державної власності у випадках та порядку,
визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також бере участь у
здійсненні державної охорони;
20) здійснює на договірних засадах охорону фізичних осіб та об’єктів права прива-
тної і комунальної власності;
21) здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціа-
льних правил та порядку зберігання і використання зброї, спеціальних засобів індиві-
дуального захисту та активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів,
інших предметів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів
внутрішніх справ;
22) здійснює у визначеному законом порядку приймання, зберігання та знищення
вилученої, добровільно зданої або знайденої вогнепальної, газової, холодної та іншої
зброї, боєприпасів, набоїв, вибухових речовин та пристроїв, наркотичних засобів або
психотропних речовин;
 23) здійснює контроль у межах своєї компетенції, визначеної законом, за дотри-
манням вимог режиму радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіоактивно-
го забруднення;
24) бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів
правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної
ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості;
25) виконує в межах компетенції запити органів правопорядку (правоохоронних
органів) інших держав або міжнародних організацій поліції відповідно до закону та
міжнародних договорів України;
26) здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону;
27) вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку під час примусо-
вого виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), здійснює
привід осіб за рішенням тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, а також
вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю державних вико-
навців, приватних виконавців та інших осіб, які беруть участь у вчиненні виконавчих
дій, здійснює привід у виконавчому провадженні, здійснює розшук боржника чи дити-
ни у виконавчому провадженні у випадках, передбачених законом або рішенням суду.
Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за
вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального
органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. Відмова у залученні
поліції для проведення виконавчих дій допускається лише з підстав залучення особо-
вого складу даного територіального органу поліції до припинення групового пору-
шення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання
наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій;
28) забезпечує інформування Комісії з питань осіб, зниклих безвісти за особливих
обставин, про хід досудового розслідування, вжиття заходів для розшуку осіб, зниклих
безвісти, у тому числі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, для внесення да-
них до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
29) виявляє транспортні засоби особистого користування, тимчасово ввезені на
митну територію України громадянами більш як на 30 діб та не зареєстровані в Украї-
ні у встановлені законодавством строки;
30) вживає заходів для виявлення неправомірного керування транспортними засо-
бами, щодо яких порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а са-
ме: порушено строки їх тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі
транзиту; транспортні засоби використовуються для цілей підприємницької діяльності
та/або отримання доходів в Україні; транспортні засоби передано у володіння, корис-
тування або розпорядження особам, які не ввозили їх на митну територію України або
не поміщували в митний режим транзиту, а також заходів для виявлення неправомір-
ного розкомплектування таких транспортних засобів.
31) на підставі відповідної постанови Уповноваженого із захисту державної мови
вживає заходів для забезпечення здійснення Уповноваженим із захисту державної мо-
ви своїх повноважень, у тому числі сприяє збору фактичних даних про наявність або
відсутність у діях (бездіяльності) певних осіб ознак порушення вимог Закону Украї-
ни "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
Залучення працівників поліції здійснюється за вмотивованим зверненням Уповно-
важеного із захисту державної мови, в якому має зазначатися, які саме дії пропонуєть-
ся вчинити працівникам поліції. Таке звернення надсилається керівнику територіаль-
ного органу поліції за місцем вчинення визначених у зверненні дій;
33) у межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням порядку вигулу
домашніх тварин (собак) у громадських місцях, за дотриманням вимог у сфері захисту
тварин від жорстокого поводження та вживають відповідних заходів у разі порушення
законодавства у цій сфері;
34) здійснює у взаємодії зі Збройними Силами України, Національною гвардією
України, Державною прикордонною службою України, Державною спеціальною слу-
жбою транспорту, Службою безпеки України боротьбу з диверсійно-розвідувальними
силами агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими
або збройними формуваннями;
35) сприяє Державній прикордонній службі України у виявленні каналів незакон-
ного перетинання державного кордону, переміщення зброї, боєприпасів, вибухових
речовин та разом із відповідними правоохоронними органами ліквідовує такі канали.
Стаття 24. Додаткові повноваження поліції
1. Виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію
виключно законом.
2. У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної
цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи,
що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у
виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів право-
вого режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в
окремій місцевості.
3. У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у
разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання
завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції
та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області,
міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління На-
ціональної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті
Києві.

ЗУ Основи законодавства України про охорону здоров'я

Стаття 39-1. Право на таємницю про стан здоров'я
Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медич-
ною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обсте-
женні.
 Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію
про діагноз та методи лікування пацієнта.
Стаття 45. Медико-біологічні експерименти на людях
Застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспі-
льно корисною метою за умови їх наукової обгрунтованості, переваги можливого ус-
піху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, гласності за-
стосування експерименту, повної інформованості і вільної згоди повнолітньої дієздат-
ної фізичної особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також
за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Забороняється про-
ведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополо-
нених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має
безпосереднього зв'язку з метою досліду.
Порядок проведення медико-біологічних експериментів регулюється законодав-
чими актами України.

Кримінальний кодекс України

Статтею 260 Кримінального Кодексу України передбачено відповідальність за ство-

рення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, а саме:
 1. Створення не передбачених законом України воєнізованих формувань, або участь у
їх діяльності карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з
конфіскацією майна або без такої.

2. Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності

- карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією май-
на або без такої.
3. Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями, їх
фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової тех-
ніки - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією
майна або без такої.
4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань
у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян - карається позбавлен-
ням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
5. Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелі людей
чи інших тяжких наслідків, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ят-
надцяти років з конфіскацією майна або без такої.
6. Звільняється від кримінальної відповідальності за цією статтею особа, яка перебува-
ла в складі зазначених у цій статті формувань, за дії, передбачені частинами першою
або другою цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідо-
мила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядуван-
ня.

Стаття 41. ККУ Виконання наказу або розпорядження

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам,

визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу
або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в

належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному
законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод лю-
дини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати

явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з

метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній
відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру

наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи
розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ
чи розпорядження.
 Стаття 109. ККУ Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення кон-
ституційного ладу або на захоплення державної влади
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу
або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією
майна або без такої.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу
або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами
до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той
самий строк з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представни-
ком влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів ма-
сової інформації, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той
самий строк з конфіскацією майна або без такої.
Стаття 142. ККУ Незаконне проведення дослідів над людиною
1. Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів
над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров'я, -
карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чоти-
рьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обій-
мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього,
двох або більше осіб, шляхом примушування або обману, а так само якщо вони спри-
чинили тривалий розлад здоров'я потерпілого, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той
самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль-
ністю на строк до трьох років або без такого.
Стаття 145. ККУ Незаконне розголошення лікарської таємниці
Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку
з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тя-
жкі наслідки, -
карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних міні-
мумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока го-
дин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Дискримінацію за ознакою вакцинований/невакцинований порушенням статті

161 Кримінального кодексу України:
1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворож-
нечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів
громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме об-
меження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками
раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та Інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими
ознаками,- караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних Мінімумів доходів
громадян або виправними роботами на ' строк до двох років, або обмеженням волі на
строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев-
ною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті/ самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені служ-
бовою особою,- караються виправними роботами на строк до двох років або позбав-
ленням волі на строк до п'яти років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою
цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель лю-
дей чи інші тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від
двох до п'яти років.

Стаття 355. КУ Примушування до виконання чи невиконання цивільно-

правових зобов'язань
1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань,
тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобо-
в'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошко-
дження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання, -
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до
шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань,
вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства
чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небе-
зпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань,
вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя
чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.
Стаття 356. ККУ - Самоправство
Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчи-
нення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або під-
приємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна
шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам
власника, -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох міся-
ців.
Стаття 364. ККУ - Зловживання владою або службовим становищем
1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одер-
жання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної
особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч ін-
тересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам,
свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам,
або інтересам юридичних осіб, -
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до
трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від
двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро-
мадян.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років,
зі штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів грома-
дян.
Стаття 364-1. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи
приватного права незалежно від організаційно-правової форми
1. Зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної
вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи
приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою та-
кої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюва-
ним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським
інтересам, або інтересам юридичних осіб, -
карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних міні-
мумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі
на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев-
ною діяльністю на строк до двох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається штрафом від чотирьох тисяч до шести тисяч неоподатковуваних мініму-
мів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі
на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. У статтях 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 та 370 цього Ко-
дексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, пере-
ваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи
негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без закон-
них на те підстав.
Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень працівником пра-
воохоронного органу
 1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення праці-
вником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи
повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інте-
ресам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних
осіб, -
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк
від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пе-
вною діяльністю на строк до трьох років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони супроводжувалися на-
сильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних
засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями,
за відсутності ознак катування, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричи-
нили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
 1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відно-
сини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні,
майновій самостійності їх учасників.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - осо-
би).
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановле-
них Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються
відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України про-
ект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний
одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відпо-
відним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випад-
ках, встановлених Конституцією України.
4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів Украї-
ни.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодек-
су або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого
закону.
5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки
Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини,
лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Стаття 10. Міжнародні договори
 1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'я-
зковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільно-
го законодавства України.
2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому
законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом
цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного дого-
вору України.
Стаття 24. Поняття фізичної особи
1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони
мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вва-
жається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповід-
них правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення
правочину може виражатися її мовчанням.
Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття
Документ 995_935, поточна редакція — Приєднання від 12.09.2002, підстава - 152-IV Інфор-
мація Зберегти Картка документа Зміст документа Пошук у тексті Текст для друку

Картахенський протокол про біобезпеку

до Конвенції про біологічне різноманіття
(Про приєднання до Картахенського протоколу див. Закон N 152-IV ( 152-15 ) від 12.09.2002)
Офіційний переклад
Сторони цього Протоколу,
будучи Сторонами Конвенції про біологічне різноманіття
( 995_030 ), далі - "Конвенція",
посилаючись на пункти 3 і 4 статті 19, а також статті 8 g) і 17 Конвенції ( 995_030 ),
посилаючись також на рішення II/5 Конференції Сторін Конвенції від 17 листопада 1995
року розробити Протокол про біобезпеку, приділяючи особливу увагу транскордонному перемі-
щенню будь-якого живого зміненого організму, отриманого внаслідок застосування сучасної
біотехнології, яка може мати несприятливий вплив на збереження і стале використання
біологічного різноманіття, підготувавши для розгляду, зокрема, відповідні
процедури попередньої обґрунтованої згоди,
знов підтверджуючи принцип вжиття застережних заходів, відображений у 15-ому Принципі
Ріо-де-Жанейрської декларації з навколишнього середовища і розвитку ( 995_455 ),
усвідомлюючи швидке поширення сучасної біотехнології, а також зростаючу стурбованість
громадськості щодо її потенційної шкідливої дії на біологічне різноманіття, а також врахову-
ючи ризики для здоров'я людини,
визнаючи, що сучасна біотехнологія відкриває величезні можливості для підвищення
добробуту людей, якщо її розвивати і використовувати з дотриманням відповідних заходів безпеки
щодо довкілля і здоров'я людини,
визнаючи також виключну важливість центрів походження і центрів генетичного різноманіття
для людства,
беручи до уваги обмежені можливості багатьох країн, зокрема країн, що розвиваються, у реагу-
ванні на характер і масштаб відомих і потенційних ризиків, пов'язаних із живими зміненими ор-
ганізмами,
визнаючи, що торговельні та природоохоронні угоди повинні бути взаємодоповнюючими в цілях
досягнення сталого розвитку,
підкреслюючи, що цей Протокол не тлумачиться як такий, що призводить до зміни прав і зо-
бов'язань Сторони відповідно до будь-яких існуючих міжнародних угод,
розуміючи, що вищенаведені твердження не мають на меті підпорядкування цього Прото-
колу іншим міжнародним угодам,
домовилися про таке:
Стаття 1
Мета
Відповідно до принципу вжиття застережних заходів, відображеного у 15-ому Принципі Ріо-де-
Жанейрської декларації з довкілля і розвитку ( 995_455 ), мета цього Протоколу полягає у
сприянні забезпеченню належного рівня захисту в галузі безпечної передачі, обробки і викори-
стання живих змінених організмів, отриманих в результаті використання сучасної біотехнології,
які можуть мати несприятливий вплив на збереження і стале використання
біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини та з приділенням
особливої уваги транскордонному переміщенню.
Стаття 2
Загальні положення
1. Кожна Сторона вживає необхідних та відповідних правових, адміністративних та інших заходів
для виконання своїх зобов'язань, передбачених цим Протоколом.
2. Сторони забезпечують, щоб одержання будь-яких живих змінених організмів, їхня обробка,
транспортування, використання, передача і вивільнення здійснювалися таким чином, щоб не допу-
стити або зменшити ризики для біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здо-
ров'я людини.
3. Ніщо в цьому Протоколі жодним чином не впливає на суверенітет держав щодо їхнього тери-
торіального моря, визначеного відповідно до міжнародного права, та їхні суверенні права і
юрисдикцію, яку мають держави у своїх ексклюзивних економічних зонах і в межах їхніх кон-
тинентальних шельфів відповідно до міжнародного права, а також на здійснення морськими і по-
вітряними судами всіх держав навігаційних прав і свобод, передбачених міжнародним правом і
закріплених у відповідних міжнародних документах.
4. Ніщо в цьому Протоколі не тлумачиться як обмеження прав Сторони вживати заходів, які за-
безпечують більш високий рівень захисту щодо збереження і сталого використання біологічного
різноманіття, ніж той, що передбачений у цьому Протоколі, за умови, що такі заходи
відповідають меті та положенням цього Протоколу та узгоджуються з іншими зобов'язаннями
цієї Сторони в рамках міжнародного права.
5. Сторони заохочуються брати у відповідних випадках до уваги існуючий довід, документи та ре-
зультати роботи, виконаної на міжнародних форумах, компетентних у галузі ризиків для здоров'я
людини.
Стаття 3
Використання термінів
Для цілей цього Протоколу:
a) "Конференція Сторін" означає Конференцію Сторін Конвенції ( 995_030 );
b) "використання в замкнених системах" означає будь-яку операцію, що виконується в межах
установки, споруди або іншої фізичної структури, пов'язану з живими зміненими організмами, до
яких застосовуються спеціальні заходи, які ефективно обмежують їх контакт із зовнішнім середо-
вищем та вплив на нього;
c) "експорт" означає умисне транскордонне переміщення з однієї Сторони до іншої;
d) "експортер" означає будь-яку юридичну або фізичну особу, що знаходиться під юрисдикцією
Сторони експорту, яка організує експорт живих змінених організмів;
e) "імпорт" означає умисне транскордонне переміщення до однієї Сторони з іншої;
f) "імпортер" означає будь-яку юридичну або фізичну особу, яка знаходиться під юрисдикцією
Сторони імпорту, яка організує імпорт живих змінених організмів;
g) "живий змінений організм" означає будь-який живий організм, що містить нову комбінацію
генетичного матеріалу, отриману внаслідок використання сучасної біотехнології;
h) "живий організм" означає будь-яке біологічне утворення, спроможне до передачі або
реплікації генетичного матеріалу, включаючи стерильні організми, віруси і віроїди;
i) "сучасна біотехнологія" означає застосування:
a. методів in vitro з використанням нуклеїнової кислоти, включаючи рекомбіновану дезоксирибо-
нуклеїнову кислоту (ДНК) і пряму ін'єкцію нуклеїнових кислот в клітини або органели, або
b. методів, які ґрунтуються на злитті клітин з різним таксономічним статусом, які дозволяють
подолати природні фізіологічні репродуктивні або рекомбінаційні бар'єри і які не є методами, що
використовуються при традиційному схрещуванні та селекції;
j) "регіональна організація економічної інтеграції" означає організацію, створену суверенними
державами певного регіону,якій її держави-члени передали повноваження з питань, які регулюються
цим Протоколом, і яка належним чином уповноважена відповідно до своїх внутрішніх процедур
підписувати, ратифікувати, приймати, схвалювати Протокол або приєднуватися до нього;
k) "транскордонне переміщення" означає переміщення живого зміненого організму з однієї Сторо-
ни до іншої, за винятком того, що для цілей статей 17 і 24 транскордонне переміщення поширюєть-
ся на переміщення між Сторонами та державами, які не є Сторонами.
Стаття 4
Сфера дії
Цей Протокол застосовується до транскордонного переміщення, транзиту, обробки та вико-
ристання всіх живих змінених організмів, які можуть несприятливо впливати на збере-
ження і стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для
здоров'я людини.
Стаття 5
Фармацевтичні препарати
Незважаючи на положення статті 4 та без шкоди для будь-якого права Сторони проводити оцінку
ризиків щодо всіх живих змінених організмів до прийняття рішення відносно імпорту, цей Прото-
кол не застосовується до транскордонного переміщення живих змінених організмів, які являють
собою фармацевтичні препарати для людини, питання щодо яких регулюються іншими
відповідними міжнародними угодами або організаціями.
Стаття 6
Транзит і використання в замкнених системах
1. Незважаючи на положення статті 4 та без шкоди для будь-якого права Сторони транзиту регу-
лювати транспортування живих змінених організмів своєю територією і надавати Механізму
посередництва з біобезпеки будь-яке рішення цієї Сторони відповідно до пункту 3 статті 2
щодо транзиту її територією конкретного живого зміненого організму, положення цього Протоколу
щодо процедури попередньої обґрунтованої згоди не застосовуються до живих змінених організмів,
які транспортуються транзитом.
2. Незважаючи на положення статті 4 та без шкоди для будь-якого права Сторони піддавати всі
живі змінені організми оцінці ризику до прийняття рішення відносно імпорту та встановлю-
вати норми для використання в замкнених системах в межах своєї юрисдикції, положення цього
Протоколу щодо процедури попередньої обґрунтованої згоди не застосовуються до транскордон-
ного переміщення живих змінених організмів, призначених для використання в замкнених системах,
що здійснюється згідно з нормами Сторони імпорту.
Стаття 7
Застосування процедури попередньої обґрунтованої згоди
1. З урахуванням статей 5 та 6 процедура попередньої обґрунтованої згоди, наведена в статтях
8-10 та 12, застосовується до першого умисного транскордонного переміщення живих змінених
організмів, призначених для умисного введення у навколишнє середовище Сторони імпорту.
2. "Умисне введення у навколишнє середовище", зазначене в пункті 1 вище, не відноситься до
живих змінених організмів, призначених для безпосереднього використання в якості харчових
продуктів або корму або для обробки.
3. Стаття 11 застосовується до першого транскордонного переміщення живих змінених організмів,
призначених безпосередньо для використання в якості харчових продуктів або корму або для
обробки.
4. Процедура попередньої обґрунтованої згоди не застосовується щодо умисного транскордонно-
го переміщення живих змінених організмів, які за рішенням Конференції Сторін, що виступає як
нарада Сторін цього Протоколу, визначені як такі, що навряд чи спроможні несприятливо вплинути
на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків
для здоров'я людини.
Стаття 8
Повідомлення
1. Сторона експорту повідомляє або вимагає, щоб експортер письмово повідомив національний
компетентний орган Сторони імпорту до умисного транскордонного переміщення живого
зміненого організму, що підпадає під дію пункту 1 статті 7. Повідомлення, як мінімум, містить ін-
формацію, зазначену в додатку I.
2. Сторона експорту забезпечує наявність юридичної вимоги щодо точності інформації, наданої
експортером.
Стаття 9
Підтвердження одержання повідомлення
1. Сторона імпорту в письмовій формі підтверджує повідомнику одержання повідомлення протя-
гом дев'яноста днів від дати його одержання.
2. У підтвердженні зазначається:
a) дата одержання повідомлення;
b) чи містить повідомлення prima facie інформацію, зазначену в статті 8;
c) чи можна перейти до здійснення подальших заходів відповідно до національної регламента-
ційної бази Сторони імпорту або відповідно до процедури, зазначеної у статті 10.
3. Національна регламентаційна база, зазначена в пункті 2 c) вище, відповідає положенням цього
Протоколу.
4. Якщо Сторона імпорту не підтверджує одержання повідомлення, це не вважається її згодою на
умисне транскордонне переміщення.
 Стаття 10
Процедура прийняття рішень
1. Рішення, що приймаються Стороною імпорту, відповідають положенням статті 15.
2. Сторона імпорту протягом періоду, зазначеного в статті 9, письмово інформує повідомника про
те, чи може умисне транскордонне переміщення бути здійснене:
a) лише після того, як Сторона імпорту надасть свою письмову згоду; або
b) через не менш ніж дев'яносто днів без наступної письмової згоди.
3. Протягом двохсот сімдесяти днів після дати одержання повідомлення Сторона імпорту пись-
мово інформує повідомника та Механізм посередництва з біобезпеки про своє рішення, зазначене
в пункті 2 a) вище:
a) дозволяючи імпорт на певних умовах або без таких і додаючи інформацію про те, як це рішення
застосовуватиметься до наступних імпортних поставок такого самого живого зміненого організму;
b) забороняючи імпорт;
c) запрошуючи відповідну додаткову інформацію згідно з її національною регламентаційною ба-
зою або додатком I; при визначенні терміну, протягом якого Сторона імпорту має направити
свою відповідь, не враховується кількість днів, протягом яких Сторона імпорту має очікувати на
одержання відповідної додаткової інформації; або
d) інформуючи повідомника про те, що термін, зазначений у цьому пункті, продовжується на
визначений період.
4. За винятком випадків безумовної згоди, в рішенні, яке приймається згідно з пунктом 3, повинні
наводитися підстави, які лежать в його основі.
5. Якщо Сторона імпорту не повідомляє про своє рішення протягом двохсот сімдесяти днів після
дати отримання повідомлення, це не означає її згоду на умисне транскордонне переміщення.
6. Недостатність наукової достовірності у зв'язку з нестачею відповідних наукових інформаційних
даних і знань стосовно масштабів потенційного несприятливого впливу живого зміненого ор-
ганізму на збереження і стале використання біологічного різноманіття в Стороні імпорту, з
урахуванням також ризиків для здоров'я людини, не перешкоджає Стороні імпорту у прийнятті у
відповідних випадках рішення щодо імпорту такого живого зміненого організму, як це обумовлено
в пункті 3 вище, з метою запобігання або мінімізації такого потенційного несприятливого впливу.
7. Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін, на своєму першому засіданні визначає
відповідні процедури і механізми, які сприятимуть прийняттю рішень Сторонами імпорту.
Стаття 11
Процедура щодо живих змінених організмів, призначених
для безпосереднього використання в якості харчових
продуктів або корму або для обробки
1. Сторона, яка приймає остаточне рішення щодо внутрішнього використання, включаючи ре-
алізацію на ринку, живого зміненого організму, який може стати об'єктом транскордонного пе-
реміщення для безпосереднього використання в якості харчового продукту або корму або для
обробки, інформує про це Сторони через Механізм посередництва з біобезпеки протягом п'ят-
надцяти днів після прийняття такого рішення. Така інформація, як мінімум, повинна містити дані,
зазначені в додатку II. Сторона надає письмову копію інформаційних матеріалів національному
координаційному центру кожної Сторони, яка завчасно інформує Секретаріат про відсутність до-
ступу до Механізму посередництва з біобезпеки. Це положення не поширюється на рішення,
які стосуються експлуатаційних випробувань.
2. Сторона, що приймає рішення відповідно до пункту 1, забезпечує наявність юридичної вимоги
щодо точності інформації, наданої заявником.
3. Будь-яка Сторона може запросити додаткову інформацію в органу, зазначеного в пункті b) до-
датка II.
4. Сторона може прийняти рішення щодо імпорту живих змінених організмів, призначених для без-
посереднього використання в якості продуктів харчування або корму або для обробки, в рамках
своєї національної регламентаційної бази, яка відповідає меті цього Протоколу.
5. Кожна Сторона надає Механізму посередництва з біобезпеки копії будь-яких національних за-
конів, нормативних положень і керівних принципів, які застосовуються щодо імпорту живих
змінених організмів, призначених для безпосереднього використання в якості продуктів харчування
або корму або для обробки, якщо такі є.
6. При здійсненні своєї внутрішньої юрисдикції і за відсутності національної регламентаційної
бази, про яку йдеться у пункті 4 вище, Сторона, яка є країною, що розвивається, або Сторона,
яка є країною з перехідною економікою, може заявити через Механізм посередництва з біобезпеки
про те, що її рішення, прийняте до першої імпортної поставки живих змінених організмів, при-
значених для безпосереднього використання в якості продуктів харчування або корму або для
обробки, щодо якого надана інформація відповідно до пункту 1 вище, буде прийняте згідно з
такими
критеріями:
a) проведення оцінки ризиків згідно з положеннями додатка III; і
b) прийняття рішення в прогнозовані терміни, які не перевищують двохсот сімдесяти днів.
7. Факт неповідомлення Стороною свого рішення відповідно до пункту 6 вище не означає її згоди
або відмови у відношенні імпорту живого зміненого організму, призначеного для безпосередньо-
го використання в якості продукту харчування або корму або для обробки, якщо Стороною не
обумовлюється інше.
8. Недостатність наукової достовірності у зв'язку з нестачею відповідних наукових інформаційних
даних та знань стосовно масштабів потенційного несприятливого впливу живого зміненого
організму на збереження та стале використання біологічного різноманіття у Стороні імпорту, з
урахуванням також ризиків для здоров'я людини, не перешкоджає Стороні імпорту у прийнятті у
відповідних випадках рішення щодо імпорту такого живого зміненого організму, призначеного для
безпосереднього використання в якості продукту харчування або корму або для обробки, з метою
запобігання або мінімізації такого потенційного несприятливого впливу.
9. Сторона може зазначити свої потреби у фінансовій і технічній допомозі та у створенні потен-
ціалу щодо живих змінених організмів, призначених для безпосереднього використання в якості
продуктів харчування або корму або для обробки. Сторони співпрацюють для задоволення
цих потреб відповідно до положень статей 22 та 28.
Стаття 12
Перегляд рішень
1. Сторона імпорту може в будь-який час у світлі нової наукової інформації про потенційний
несприятливий вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, з
урахуванням також ризиків для здоров'я людини, переглянути і змінити своє рішення щодо умис-
ного транскордонного переміщення. У цьому разі ця Сторона протягом тридцяти днів інформує
про це будь-якого повідомника, який раніше повідомив її про переміщення живого зміненого ор-
ганізму, про який йдеться в цьому рішенні, а також Механізм посередництва з біобезпеки та
викладає обґрунтування, свого рішення.
2. Сторона експорту або повідомник може звернутися з проханням до Сторони імпорту пе-
реглянути рішення, прийняте нею з цього питання згідно зі статтею 10, якщо Сторона експорту
або
повідомник вважає, що:
a) виникли обставини, які можуть вплинути на результати оцінки ризиків, на підставі яких було
прийняте рішення; або
b) з'явилася відповідна додаткова наукова або технічна інформація.
3. Сторона імпорту письмово відповідає на таке прохання протягом дев'яноста днів і викладає
обґрунтування такого рішення.
4. Сторона імпорту, на свій розсуд, може вимагати проведення оцінки ризиків щодо наступних ім-
портних поставок.
Стаття 13
Спрощена процедура
1. Сторона імпорту може, за умови вжиття належних заходів для забезпечення безпечного умисного
транскордонного переміщення живих змінених організмів згідно з метою цього Протоколу, зав-
часно повідомити Механізм посередництва з біобезпеки про:
a) випадки, коли умисне транскордонне переміщення до неї може відбутися одночасно з повідом-
ленням Сторони імпорту про це переміщення; та
b) імпортні поставки до неї живих змінених організмів, які підлягають виключенню зі сфери
дії процедури попередньої обґрунтованої згоди.
Повідомлення, передбачені в підпункті a) вище, можуть застосовуватися щодо наступних ана-
логічних переміщень до тієї ж Сторони.
2. Інформація відносно умисного транскордонного переміщення, яку необхідно надавати у по-
відомленнях, згаданих у пункті 1 a) вище, повинна відповідати інформації, зазначеній у додатку I.
Стаття 14
Двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди
і домовленості
1. Сторони можуть укладати двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди та домовленості
щодо умисних транскордонних переміщень живих змінених організмів за умови, що вони
відповідають меті цього Протоколу та не призведуть до більш низького рівня захисту, ніж той,
що передбачений Протоколом.
2. Сторони інформують одна одну через Механізм посередництва з біобезпеки про будь-які такі
двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди і домовленості, укладені ними до або після
дати набуття чинності цим Протоколом.
3. Положення цього Протоколу не поширюються на умисні транскордонні переміщення, що
здійснюються відповідно до таких угод і домовленостей між Сторонами цих угод або домовлено-
стей.
4. Будь-яка Сторона може встановити, що її внутрішні нормативні положення застосовуються
щодо конкретних імпортних поставок до неї, і повідомити Механізм посередництва з біобезпеки
про своє рішення.
Стаття 15
Оцінка ризиків
1. Оцінки ризиків, які здійснюються відповідно до цього Протоколу, проводяться шляхом науко-
во обґрунтованого методу згідно з додатком III та з урахуванням визнаних методів оцінки ризиків.
Такі оцінки ризиків ґрунтуються, як мінімум, на інформації, наданій відповідно до статті 8, та
інших наявних наукових даних з метою визначення і оцінки можливого несприятливого впливу
живих змінених організмів на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з
урахуванням також ризиків для здоров'я людини.
2. Сторона імпорту забезпечує, щоб для прийняття рішення згідно зі статтею 10 проводилися
оцінки ризиків. Вона може вимагати від експортера проведення оцінки ризиків.
3. Витрати, пов'язані з проведенням оцінки ризиків, несе повідомник, якщо Сторона імпорту вису-
ває таку вимогу.
Стаття 16
Управління ризиками
1. Беручи до уваги пункт g) статті 8 Конвенції ( 995_030 ), Сторони розробляють та підтримують
відповідні механізми, заходи і стратегії для регулювання, управління і контролю ризиків,
визначених у положеннях цього Протоколу, які стосуються оцінки ризиків, у зв'язку з викори-
станням, обробкою і транскордонним переміщенням живих змінених організмів.
2. Заходи, які ґрунтуються на результатах оцінки ризиків, вживаються в тій мірі, в якій це необ-
хідно для попередження несприятливого впливу живих змінених організмів на збереження і стале
використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини, у межах
території Сторони імпорту.
3. Кожна Сторона вживає відповідних заходів з тим, щоб не допустити неумисні транскордонні
переміщення живих змінених організмів, включаючи такі заходи, як висування вимоги щодо
проведення оцінки ризиків до першого вивільнення живого зміненого організму.
4. Без шкоди для положень пункту 2 вище кожна Сторона намагається забезпечити, щоб будь-
який живий змінений організм, як імпортований, так і створений у ній, пройшов достатній період
спостереження, який відповідає його життєвому циклу або періоду відтворення, до початку його
запланованого використання.
5. Сторони співпрацюють з метою:
a) виявлення живих змінених організмів або конкретних ознак живих змінених організмів, які мо-
жуть несприятливо вплинути на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з
урахуванням також ризиків для здоров'я людини; та
b) вжиття необхідних заходів щодо поводження з такими живими зміненими організмами або кон-
кретними ознаками.
 Стаття 17
Неумисні транскордонні переміщення і надзвичайні заходи
1. Кожна Сторона вживає необхідних заходів для повідомлення зачеплених або тих, що можуть бу-
ти потенційно зачепленими, держав, Механізму посередництва з біобезпеки та, у належних
випадках, відповідних міжнародних організацій, якщо їй стає відомо про те, що на території під її
юрисдикцією мають місце випадки вивільнення, яке призводить або може призвести до
неумисного транскордонного переміщення живого зміненого організму, здатного мати значний
несприятливий вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття, з
урахуванням також ризиків для здоров'я людини у таких державах. Повідомлення направляєть-
ся відразу ж, як тільки цій Стороні стає відомо про виникнення вищезгаданої ситуації.
2. Кожна Сторона не пізніше дати набуття чинності цим Протоколом для неї надає Механізму
посередництва з біобезпеки відповідну детальну інформацію про призначений нею контактний
пункт для цілей одержання повідомлень відповідно до цієї статті.
3. Будь-яке повідомлення, яке направляється відповідно до пункту 1 вище, повинно містити:
a) наявну відповідну інформацію про передбачувану кількість та відповідні характеристики
та/або ознаки живих змінених організмів;
b) інформацію про обставини та приблизну дату вивільнення, а також про використання живого
зміненого організму в Стороні походження;
c) будь-яку наявну інформацію про можливий несприятливий вплив на збереження і стале
використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини, а
також наявну інформацію про можливі заходи з управління ризиками;
d) будь-яку іншу відповідну інформацію; та
e) дані про контактний пункт для отримання додаткової інформації.
4. З метою зведення до мінімуму будь-якого значного несприятливого впливу на збереження та
стале використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини,
кожна Сторона, на території під юрисдикцією якої має місце вивільнення живого зміненого організ-
му, про яке йдеться у пункті 1 вище, негайно проводить консультації із зачепленими або тими, що
можуть бути потенційно зачепленими, державами для того, щоб вони могли визначити належні
дії у відповідь та вжити необхідних заходів, включаючи надзвичайні заходи.
Стаття 18
Обробка, транспортування, пакування та ідентифікація
1. З метою попередження несприятливого впливу на збереження та стале використання біологічного
різноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини, кожна Сторона вживає необхідних
заходів, згідно з якими вимагається, щоб живі змінені організми, які є об'єктом умисного транскор-
донного переміщення в рамках сфери дії цього Протоколу, оброблялися, упаковувалися та
транспортувалися з дотриманням умов безпеки, з урахуванням відповідних міжнародних правил і
норм.
2. Кожна Сторона вживає заходів, відповідно до яких вимагається, щоб у документації, що супро-
воджує:
a) живі змінені організми, призначені для безпосереднього використання в якості продуктів хар-
чування або корму або для обробки, чітко визначалося, що вони "можливо містять" живі змінені
організми і не призначені для умисного введення в навколишнє середовище, із зазначенням
контактного пункту для одержання додаткової інформації. Конференція Сторін, що виступає як
нарада Сторін цього Протоколу, приймає з цією метою рішення про детальні вимоги, у тому числі,
що стосуються ідентифікаційних даних та будь-яких виняткових ознак, не пізніше, ніж через два
роки після дати набуття чинності цим Протоколом;
b) живі змінені організми, призначені для безпосереднього використання в замкнених системах,
вони чітко визначалися як живі змінені організми із зазначенням будь-яких вимог, що стосуються
безпечної обробки, зберігання, транспортування і використання, контактного пункту для одержан-
ня додаткової інформації, включаючи ім'я та адресу особи і назву установи, яким направляються
живі змінені організми; і
c) живі змінені організми, призначені для умисного введення у навколишнє середовище Сторони
імпорту, і будь-які інші живі змінені організми, що підпадають під дію Протоколу, вони чітко
визначалися як живі змінені організми із зазначенням ідентифікаційних даних і відповідних ознак
та/або характеристик, будь-яких вимог, що стосуються безпечної обробки, зберігання, транспорту-
вання та використання, контактного пункту для одержання додаткової інформації і, у відповідних
випадках, імені/назви та адреси імпортера та експортера, а також містилася заява про те, що пе-
реміщення здійснюється відповідно до вимог цього Протоколу, які застосовуються до експортера.
3. Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, розглядає необхідність та
умови розробки норм, які стосуються методів ідентифікації, обробки, пакування і
транспортування, в консультації з іншими відповідними міжнародними органами.
Стаття 19
Компетентні національні органи та національні координаційні центри
1. Кожна Сторона призначає один національний координаційний центр, який від її імені відповідає
за зв'язок із Секретаріатом. Кожна Сторона також призначає один або декілька компетентних
національних органів, які відповідають за виконання адміністративних функцій, які вима-
гаються цим Протоколом, і уповноважені виступати від її імені щодо здійснення цих функцій.
Сторона може призначити єдиний орган для виконання функцій як координаційного центру, так і
компетентного національного органу.
2. Кожна Сторона не пізніше дати набуття чинності цим Протоколом для неї повідомляє Секре-
таріату назву та адресу свого координаційного центру і компетентного національного органу або
органів. Якщо Сторона призначає більше одного компетентного національного органу, вона
направляє до Секретаріату разом із своїм повідомленням про них відповідну інформацію щодо
обов'язків таких органів. Там де це можливо, така інформація, як мінімум, містить дані про те,
який компетентний орган займається тим або іншим видом живого зміненого організму. Кожна
Сторона негайно повідомляє Секретаріат про будь-які зміни щодо призначення свого національно-
го координаційного центру або назви, адреси та обов'язків свого компетентного національного
органу або органів.
3. Секретаріат негайно інформує Сторони про повідомлення, отримані ним відповідно до пункту
2 вище, а також поширює таку інформацію через Механізм посередництва з біобезпеки.
Стаття 20
Обмін інформацією та Механізм посередництва з біобезпеки
1. Цим засновується Механізм посередництва з біобезпеки як частина механізму посередництва,
створеного відповідно до пункту 3 статті 18 Конвенції ( 995_030 ), з метою:
a) сприяння обміну науковою, технічною, природоохоронною і юридичною інформацією та до-
свідом про живі змінені організми; та
b) надання допомоги Сторонам у виконанні Протоколу, враховуючи при цьому особливі по-
треби країн, що розвиваються і є Сторонами, серед них, зокрема, найменш розвинутих країн і ма-
лих острівних держав, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, а також країн, які є
центрами походження та центрами генетичного різноманіття.
2. Механізм посередництва з біобезпеки служить каналом, через який поширюється інформація для
цілей пункту 1 вище. Він забезпечує доступ до інформації про виконання Протоколу, що
надається Сторонами. Він також забезпечує доступ, там де це можливо, до інших міжнародних
механізмів обміну інформацією з питань біобезпеки.
3. Без шкоди для захисту конфіденційної інформації кожна Сторона надає Механізму посеред-
ництва з біобезпеки будь-яку інформацію, яка має надаватися Механізму посередництва з
біобезпеки відповідно до цього Протоколу, а також:
a) будь-які існуючі закони, нормативні положення і керівні принципи для виконання Протоколу, а
також інформацію, необхідну Сторонам для застосування процедури попередньої обґрунтованої
згоди;
b) будь-які двосторонні, регіональні та багатосторонні угоди і домовленості;
c) резюме підсумків її оцінок ризиків або екологічних оглядів щодо живих змінених організмів, які
проводяться в рамках її регламентаційного процесу та здійснюються відповідно до статті 15,
включаючи, де це необхідно, відповідну інформацію про продукти, які входять до їх складу, зо-
крема, про оброблені матеріали, що походять від живого зміненого організму, та містять нові
комбінації відтвореного генетичного матеріалу, що піддаються виявленню та отримані в ре-
зультаті використання сучасної біотехнології;
d) її остаточні рішення щодо імпорту або вивільнення живих змінених організмів; та
e) доповіді, надані нею відповідно до статті 33, включаючи доповіді про здійснення процедури по-
передньої обґрунтованої згоди.
4. Умови функціонування Механізму посередництва з біобезпеки, включаючи надання доповідей
про його діяльність,розглядаються і приймаються Конференцією Сторін,яка виступає як нарада
Сторін цього Протоколу, на її першому засіданні та періодично переглядаються у подальшому.
Стаття 21
Конфіденційна інформація
1. Сторона імпорту дозволяє повідомнику зазначити, яку інформацію з наданої відповідно до
процедур цього Протоколу або на вимогу Сторони імпорту в рамках процедури попередньої
обґрунтованої згоди відповідно до цього Протоколу слід розглядати як конфіденційну. У таких
випадках на запит надається обґрунтування.
2. Сторона імпорту проводить консультації з повідомником у тому разі, якщо вона вважає, що ін-
формація, зазначена повідомником як конфіденційна, не може вважатися такою, і до будь-якого
розголошення, повідомляє повідомнику про своє рішення, викладаючи, на запит, відповідні причи-
ни та забезпечуючи можливість для проведення консультацій і внутрішнього перегляду рішен-
ня до моменту розголошення.
3. Кожна Сторона забезпечує захист конфіденційної інформації, отриманої в рамках цього Про-
токолу, включаючи будь-яку конфіденційну інформацію, одержану в контексті процедури
попередньої обґрунтованої згоди, передбаченої Протоколом. Кожна Сторона забезпечує наявність
у ній процедур для захисту такої інформації і захищає конфіденційність такої інформації у не
менш надійний спосіб, ніж той, що передбачений для конфіденційної інформації, яка стосується
живих змінених організмів, створених у ній.
4. Сторона імпорту не використовує таку інформацію в комерційних цілях, крім як за письмової
згоди повідомника.
5.Якщо повідомник відкликає або відкликав повідомлення,Сторона імпорту дотримується конфіден-
ційності комерційної і промислової інформації,включаючи науково-дослідницьку інформацію, ата-
кож інформацію,щодо якої у цієї Сторони і повідомника є розбіжності відносно її конфіденційності.
6. Без шкоди для пункту 5 вище така інформація не вважається конфіденційною:
a) ім'я/назва та адреса повідомника;
b) загальний опис живого зміненого організму або організмів;
c) резюме оцінки ризиків впливу на збереження і стале використання біологічного різно-
маніття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини; та d) будь-які методи і плани прове-
дення заходів у надзвичайних ситуаціях.
Стаття 22
Створення потенціалу
1. Сторони співпрацюють у розвитку та/або зміцненні людських ресурсів і організаційного потен-
ціалу в галузі біобезпеки, включаючи біотехнологію в тій мірі, в якій це необхідно для
забезпечення біобезпеки, в цілях ефективного виконання цього Протоколу Сторонами, які є
країнами, що розвиваються, серед них, зокрема, найменш розвинутими країнами і малими
острівними державами, що розвиваються, та Сторонами, які є країнами з перехідною економікою, у
тому числі через існуючі глобальні, регіональні, субрегіональні та національні установи й ор-
ганізації
та, за необхідності, сприяючи залученню приватного сектору.
2. З метою виконання пункту 1 вище у тому, що стосується співробітництва, повною мірою при
створенні потенціалу в галузі біобезпеки враховуються потреби Сторін, які є країнами, що
розвиваються, серед них, зокрема, найменш розвинутих країн і малих острівних держав, що розви-
ваються, у фінансових ресурсах, доступі та передачі технології і ноу-хау згідно з відповідними по-
ложеннями Конвенції ( 995_030 ). Залежно від різних умов, можливостей і потреб кожної із
Сторін співробітництво в створенні потенціалу включає підготовку наукових і технічних кадрів з
питань належного та безпечного використання біотехнології, використання оцінки ризиків і
управління ризиками в інтересах біобезпеки, а також розширення технологічних і організацій-
них можливостей в галузі біобезпеки. Потреби Сторін, які є країнами з перехідною економікою,
також повною мірою враховуються при створенні такого потенціалу в галузі біобезпеки.
Стаття 23
Інформування громадськості та її участь
1. Сторони:
a) підтримують і сприяють інформуванню і просвіті громадськості та її участі щодо забезпечення
безпеки при передачі, обробці та використанні живих змінених організмів для збереження і сталого
використання біологічного різноманіття, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини.При
цьому Сторони, за необхідності, співпрацюють з іншими державами і міжнародними органами;
b) докладають зусилля, щоб діяльність з інформування і просвіти громадськості охоплювала питан-
ня доступу до інформації про живі змінені організми, які визначені відповідно до цього Протоколу
та можуть бути імпортовані.
2. Відповідно до своїх національних законів і нормативних положень Сторони консультуються з
громадськістю у процесі прийняття рішень щодо живих змінених організмів і надають гро-
мадськості результати таких рішень, забезпечуючи при цьому захист конфіденційності інформації
відповідно до статті 21.
3. Кожна Сторона докладає зусиль для інформування своєї громадськості про засоби доступу
громадськості до Механізму посередництва з біобезпеки.
Стаття 24
Держави, які не є Сторонами
1. Транскордонні переміщення живих змінених організмів між Сторонами і державами, які не є
Сторонами, повинні відповідати меті цього Протоколу. Сторони можуть укладати двосторонні,
регіональні та багатосторонні угоди та домовленості з державами, які не є Сторонами, щодо таких
транскордонних переміщень.
2. Сторони заохочують держави, які не є Сторонами, приєднатися до цього Протоколу і надавати
Механізму посередництва з біобезпеки відповідну інформацію про живі змінені організми, які
вивільняються в районах під їхньою національною юрисдикцією, завезені в ці райони або вивезені з
них.
Стаття 25
Незаконні транскордонні переміщення
1. Кожна Сторона вживає необхідних внутрішніх заходів, які спрямовані на попередження і, у
відповідних випадках, передбачають покарання за транскордонне переміщення живих змінених ор-
ганізмів, які здійснюються з порушенням її внутрішніх заходів з виконання цього Протоколу.
Подібні переміщення вважаються незаконними транскордонними переміщеннями.
2. У разі незаконного транскордонного переміщення зачеплена Сторона може вимагати від Сторони
походження, щоб вона вилучила за свій власний рахунок відповідний живий змінений організм
шляхом репатріації або знищення, залежно від обставин.
3. Кожна Сторона надає Механізму посередництва з біобезпеки інформацію про випадки незаконих
транскордонних переміщень, які її стосуються.
Стаття 26
Соціально-економічні міркування
1. При виробленні рішення про імпорт в рамках цього Протоколу або внутрішніх заходів, спрямо-
ваних на виконання Протоколу, Сторони згідно зі своїми міжнародними зобов'язаннями мо-
жуть враховувати соціально-економічні міркування, обумовлені впливом живих змінених ор-
ганізмів на збереження і стале використання біологічного різноманіття, перш за все щодо цінності
біологічного різноманіття для корінних і місцевих громад.
2. Сторони заохочуються до співробітництва при проведенні наукових досліджень і обміні
інформацією про будь-які соціально-економічні наслідки, пов'язані з живими зміненими ор-
ганізмами, перш за все для місцевих і корінних громад.
Стаття 27
Відповідальність і відшкодування
Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, на своєму першому засіданні
ініціює процес щодо розробки відповідних міжнародних правил та процедур в галузі відповідаль-
ності та відшкодування шкоди, заподіяної в результаті транскордонних переміщень живих
змінених організмів, на підставі аналізу і належного врахування триваючих процесів у міжнарод-
ному праві з цих питань і докладає зусиль для завершення цього процесу протягом чотирьох років.
Стаття 28
Механізм фінансування та фінансові ресурси
1. Розглядаючи питання про фінансові ресурси для виконання цього Протоколу, Сторони врахову-
ють положення статті 20 Конвенції ( 995_030 ).
2. Механізм фінансування, створений відповідно до статті 21 Конвенції (995_030),шляхом ор-
ганізаційної структури, якій доручено управління ним, є механізмом фінансування цього Про-
токолу.
3. Щодо створення потенціалу, якому присвячена стаття 22 цього Протоколу, Конференція Сторін,
яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, розробляючи керівні принципи щодо механізму
фінансування, згаданого в пункті 2 вище, для розгляду Конференцією Сторін, враховує потреби у
фінансових ресурсах Сторін, які є країнами, що розвиваються, серед них, зокрема, найменш розви-
нутих країн і малих острівних держав, що розвиваються.
4. У контексті пункту 1 вище Сторони також враховують потреби Сторін, які є країнами, що ро-
звиваються, серед них, зокрема, найменш розвинутих країн і малих острівних держав, що
розвиваються, та Сторін, які є країнами з перехідною економікою, у межах їхніх зусиль з визначен-
ня і реалізації своїх потреб у створенні потенціалу для цілей виконання цього Протоколу.
5. Керівні принципи, що надаються механізму фінансування Конвенції ( 995_030 ) у відповідних
рішеннях Конференції Сторін, включаючи ті, які були узгоджені до прийняття цього Протоколу,
застосовуються mutatis mutandis до положень цієї статті.
6. Сторони, які є розвинутими країнами, можуть також надавати, а Сторони, які є країнами, що
розвиваються, і Сторони, які є країнами з перехідною економікою, можуть одержувати по дво-
сторонніх, регіональних і багатосторонніх каналах фінансові та технологічні ресурси для виконання
положень цього Протоколу.
Стаття 29
Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу
1. Конференція Сторін виступає як нарада Сторін цього Протоколу.
2. Сторони Конвенції ( 995_030 ), які не є Сторонами цього Протоколу, можуть як спостерігачі бра-
ти участь у роботі будь-якого засідання Конференції Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього
Протоколу. У разі, коли Конференція Сторін виступає як нарада Сторін цього Протоколу, рішен-
ня в рамках цього Протоколу приймаються лише учасниками, які є його Сторонами.
3. Коли Конференція Сторін виступає як нарада Сторін цього Протоколу, будь-який член бюро
Конференції Сторін, який представляє будь-яку Сторону Конвенції ( 995_030 ), яка, проте, у цей
час не є Стороною цього Протоколу, замінюється членом, який обирається Сторонами цього Про-
токолу з їхнього числа.
4. Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, регулярно стежить за
виконанням положень цього Протоколу та приймає в межах свого мандату рішення, необхідні для
сприяння його ефективному виконанню. Вона виконує функції, покладені на неї відповідно до
цього Протоколу, та:
a) виносить рекомендації з будь-яких питань, необхідних для виконання цього Протоколу;
b) створює такі допоміжні органи, які вважаються необхідними для виконання положень цього Про-
токолу;
c) запитує та використовує, у разі необхідності, послуги, сприяння та інформацію, що надають
компетентні міжнародні організації, а також міжурядові та неурядові органи;
d) визначає форму і періодичність направлення інформації, яка має представлятися відповідно до
статті 33 цього Протоколу, і розглядає таку інформацію, а також доповіді, що надаються будь-
яким допоміжним органом;
e) розглядає і приймає, у разі необхідності, зміни та доповнення до цього Протоколу і додат-
ків до нього, а також будь-які додатки до цього Протоколу, які вважаються необхідними для ви-
конання цього Протоколу;
f) виконує такі інші функції, які можуть бути необхідними для виконання цього Протоколу.
5. У рамках цього Протоколу застосовуються mutatis mutandis правила процедури Конференції
Сторін, а також фінансові правила Конвенції ( 995_030 ), за винятком випадків, коли Конференція
Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, може прийняти інше рішення шляхом
консенсусу.
6. Перше засідання Конференції Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, скликаєть-
ся Секретаріатом разом із першим засіданням Конференції Сторін, проведення якого заплановано
після набуття чинності цим Протоколом. Наступні чергові засідання Конференції Сторін, яка
виступає як нарада Сторін цього Протоколу, проводяться разом з черговими засіданнями Конферен-
ції Сторін, якщо Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, не прийме
інше рішення.
7. Позачергові засідання Конференції Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу,
скликаються тоді, коли Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу,
може вважати це за необхідне, або на письмове прохання будь-якої Сторони за умови, що протя-
гом шести місяців після направлення Секретаріатом прохання на адресу Сторін це прохання буде
підтримане принаймні однією третиною Сторін.
8. Організація Об'єднаних Націй, її спеціалізовані установи і Міжнародне агентство з атомної енергії,
а також будь-яка держава, яка є їхнім членом або спостерігачем при них і не є Стороною Конвен-
ції ( 995_030 ), можуть бути представлені на засіданнях Конференції Сторін, яка виступає як на-
рада Сторін цього Протоколу, як спостерігачі. Будь-які органи або установи, національні або
міжнародні, урядові або неурядові, компетентні з питань, що регулюються цим Протоколом, які
повідомили Секретаріат про своє бажання бути представленими як спостерігачі на Конференції
Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, можуть бути допущені до участі в ній,
якщо тільки проти цього не заперечує щонайменше одна третина присутніх Сторін. За винятком
інших випадків, передбачених у цій статті, допуск та участь спостерігачів регулюються правилами
процедури, згаданими в пункті 5 вище.
Стаття 30
Допоміжні органи
1. Будь-який допоміжний орган, заснований Конвенцією ( 995_030 ) або в її рамках, відповідно до
рішення Конференції Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, може служити
меті Протоколу. У цьому разі нарада Сторін визначає ті функції, які повинен виконувати цей орган.
2. Сторони Конвенції ( 995_030 ), які не є Сторонами цього Протоколу, можуть брати участь як спо-
стерігачі у роботі будь-якого засідання таких допоміжних органів. У тих випадках, коли до-
поміжний орган Конвенції виступає як допоміжний орган цього Протоколу, рішення в рамках
Протоколу приймаються лише Сторонами Протоколу.
3. У тих випадках, коли допоміжний орган Конвенції ( 995_030 ) виконує свої функції у зв'язку
з питаннями, що стосуються цього Протоколу, будь-який член бюро такого допоміжного органу, що
представляє Сторону Конвенції, яка в цей час, однак, не є Стороною Протоколу, замінюється членом,
що обирається Сторонами Протоколу з їхнього числа.
Стаття 31
Секретаріат
1. Секретаріат, заснований відповідно до статті 24 Конвенції, виступає як Секретаріат цього Прото-
колу.
2. Пункт 1 статті 24 Конвенції про функції Секретаріату застосовується mutatis mutandis до цього
Протоколу.
3. У тій мірі, в якій витрати на послуги, що надаються Секретаріатом цьому Протоколу, відокрем-
лені від інших витрат, вони покриваються Сторонами цього Протоколу. Конференція Сторін, що
виступає як нарада Сторін цього Протоколу, на своєму першому засіданні приймає рішення
щодо відповідних бюджетних заходів, необхідних для цього.
Стаття 32
Зв'язок з Конвенцією
Якщо в цьому Протоколі не передбачене інше, положення Конвенції, які стосуються протоколів
до неї, застосовуються до цього Протоколу.
Стаття 33
Моніторинг і звітність
Кожна Сторона здійснює моніторинг виконання своїх зобов'язань за цим Протоколом з періодич-
ністю, яка визначається Конференцією Сторін, що виступає як нарада Сторін цього Протоколу, і
звітує перед Конференцією Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, про заходи,
вжиті для виконання цього Протоколу.
Стаття 34
Дотримання
Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, на своєму першому
засіданні розглядає і затверджує процедури співробітництва та організаційні механізми з метою
сприяння дотриманню положень цього Протоколу та розгляду випадків їх недотримання. Такі про-
цедури і механізми передбачають положення щодо надання, у відповідних випадках, консультатив-
них послуг або допомоги. Вони використовуються незалежно від процедур і механізмів врегулю-
вання спорів, встановлених згідно зі статтею 27 Конвенції, і застосовуються без шкоди для них.
Стаття 35
Оцінка та огляд
Конференція Сторін, яка виступає як нарада Сторін цього Протоколу, через п'ять років після
набуття чинності цим Протоколом і згодом щонайменше через кожні п'ять років проводить
оцінку
ефективності Протоколу, включаючи оцінку процедур і додатків.
Стаття 36
Підписання
Цей Протокол відкритий для підписання державами і регіональними організаціями економічної
інтеграції у Відділенні Організації Об'єднаних Націй у Найробі з 15 по 26 травня 2000 року та в
Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку з 5 червня 2000 року по 4
червня 2001 року.
Стаття 37
Набуття чинності
1. Цей Протокол набуває чинності на дев'яностий день з дня здачі на зберігання п'ятдесятої ра-
тифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання державами або
регіональними організаціями економічної інтеграції, які є Сторонами Конвенції ( 995_030 ).
2. Для держави або регіональної організації економічної інтеграції, яка ратифікує, приймає або
схвалює цей Протокол або приєднується до нього після набуття ним чинності відповідно до пунк-
ту 1 вище, Протокол набуває чинності на дев'яностий день після здачі на зберігання такою державою
або регіональною організацією економічної інтеграції своєї ратифікаційної грамоти або документа
про прийняття, схвалення або приєднання або в той день, коли Конвенція ( 995_030 ) набуває
чинності для такої держави або регіональної організації економічної інтеграції, залежно від того,
що відбудеться пізніше.
3. Для цілей пунктів 1 та 2 вище жодний з документів, зданих на зберігання регіональною ор-
ганізацією економічної інтеграції, не вважається додатковим до документів, зданих на зберіган-
ня
державами-членами такої організації.
Стаття 38
Застереження
Жодні застереження до цього Протоколу не допускаються.
Стаття 39
Вихід
1. У будь-який час після закінчення двох років з дня набуття чинності цим Протоколом для будь-якої
Сторони ця Сторона може вийти з Протоколу, надіславши письмове повідомлення Депозитарію.
2. Будь-який такий вихід набуває чинності після закінчення одного року з дати одержання повідом-
лення Депозитарієм або у такий пізніший термін, який може бути зазначений у повідомленні про
вихід.
Стаття 40
Автентичні тексти
Дійсний примірник цього Протоколу, тексти якого англійською, арабською, іспанською, китайсь-
кою, російською і французькою мовами є рівно автентичними, здається на зберігання Генерально-
му секретарю Організації Об'єднаних Націй.
НА ЗАСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижче підписані, належним чином на те уповноважені, підписа-
ли цей Протокол.
ВЧИНЕНО у Монреалі двадцять дев'ятого січня двохтисячного року.
Додаток I
Інформація, яка повинна міститися у повідомленнях згідно зі статтями 8, 10 та 13
a) Назва, адреса і контактні дані експортера.
b) Назва, адреса і контактні дані імпортера.
c) Назва, ідентифікаційні дані та національна класифікація рівня біобезпеки живого зміненого
організму, якщо така є, в державі експорту.
d) Передбачувана дата або дати здійснення транскордонного переміщення, якщо відомо.
e) Таксономічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання, а також характери-
стики організму-реципієнта або батьківських організмів, що стосуються біобезпеки.
f) Центри походження і центри генетичного різноманіття, якщо такі є, організму-реципієнта та/або
батьківських організмів та опис місць існування, в яких організми можуть вижити або швидко
розмножитися.
g) Таксономічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання, а також характер
стики організму-донора або організмів-донорів, що стосуються біобезпеки.
h) Опис нуклеїнової кислоти або інтродукованої модифікації, використаного методу, а також
отриманих характеристик живого зміненого організму.
i) Передбачуване використання живого зміненого організму або продуктів, що входять до його
складу, зокрема, оброблених матеріалів, що походять від живого зміненого організму, і містять
здатні до виявлення нові комбінації відтворюючого генетичного матеріалу, одержані в результаті
застосування сучасної біотехнології.
j) Кількість або об'єм живого зміненого організму, що підлягає передачі.
k) Попередня та існуюча доповідь про оцінку ризиків, проведену відповідно до додатка III.
l) Методи, що пропонуються для забезпечення безпечної обробки, зберігання, транспортування
і використання, включаючи у відповідних випадках процедури щодо пакування, маркірування,
документації, видалення та вжиття заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій.
m) Регламентаційний статус живого зміненого організму в межах території держави експорту
(наприклад, чи заборонений він у державі експорту; є інші обмеження; або чи наданий дозвіл на
його
загальне вивільнення) та, у разі заборони живого зміненого організму в державі експорту,
виклад причини або причин такої заборони.
n) Результат та мета будь-якого повідомлення, направленого експортером іншим державам щодо
живого зміненого організму, який підлягає передачі.
о) Заява про підтвердження фактичної достовірності вищезгаданої інформації.
Додаток II
Необхідна інформація щодо живих змінених організмів, призначених для безпосереднього ви-
користання в якості харчових продуктів або корму або для обробки відповідно до статті 11
a) Назва і контактні дані суб'єкту, який подає заявку щодо внутрішнього використання.
b) Назва і контактні дані органу, відповідального за прийняття рішення.
c) Назва та ідентифікаційні дані живого зміненого організму.
d) Опис генної модифікації, застосованого методу й отриманих у результаті цього характеристик
живого зміненого організму.
e) Будь-які виняткові ідентифікаційні дані живого зміненого організму.
f) Таксономічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання, а також характери-
стики організму-реципієнта або батьківських організмів, що стосуються біобезпеки.
g) Центри походження і центри генетичного різноманіття, якщо відомо, організму-реципієнта
та/або батьківських організмів та опис місць існування, в яких організми можуть вижити або
швидко розмножитися.
h) Таксономічний статус, загальноприйнята назва, пункт збору або придбання, а також характе-
ристики організму-донора або організмів-донорів, що стосуються біобезпеки.
i) Затверджені види застосування живого зміненого організму.
j) Доповідь про оцінку ризиків відповідно до додатка III.
k) Методи, що пропонуються для забезпечення безпечної обробки, зберігання, транспортуван-
ня і використання, включаючи у відповідних випадках процедури щодо пакування, маркірування,
документації, видалення та вжиття заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій.
Додаток III
Оцінка ризиків
Мета
1. Мета проведення оцінки ризиків згідно з цим Протоколом полягає у виявленні й оцінці потен-
ційного несприятливого впливу живих змінених організмів на збереження і стале використання
біологічного різноманіття в потенційному приймаючому середовищі, з урахуванням також ризиків
для здоров'я людини.
 Використання оцінки ризиків
2. Результати оцінки ризиків використовуються, зокрема, компетентними органами для прийнят-
тя обґрунтованих рішень щодо живих змінених організмів.
Загальні принципи
3. Оцінка ризиків повинна проводитися у науково обґрунтований та прозорий спосіб. При її про-
веденні можуть враховуватися експертні рекомендації та керівні принципи, розроблені відповідни-
ми міжнародними організаціями.
4. Недостатність наукових знань або наукового консенсусу не повинна неодмінно тлумачитися як
вказівка на наявність певного рівня ризику, відсутність ризику або прийнятність ризику.
5. Ризики, пов'язані з живими зміненими організмами або продуктами, які входять до їх складу,
зокрема, з обробленими матеріалами, які походять від живого зміненого організму, і містять
здатні до виявлення нові комбінації відтворюваного генетичного матеріалу, одержані в результаті
використання сучасної біотехнології, повинні розглядатися в контексті ризиків, викликаних
немодифікованими реципієнтами або батьківськими організмами у імовірному потенційному
приймаючому середовищі.
6. Оцінка ризиків повинна здійснюватися для кожного окремого випадку. Необхідна інформація
може відрізнятися за характером і рівнем деталізації у кожному конкретному випадку залежно
від відповідного живого зміненого організму, його передбачуваного використання та імовірного
потенційного приймаючого середовища.
Методологія
7. З одного боку, для оцінки ризиків можливо буде потрібна додаткова інформація з конкретних
питань, яка може бути виявлена і запитана в ході проведення оцінки, а з другого - у деяких випадках
інформація про інші аспекти може бути неактуальною.
8. Для досягнення поставленої мети оцінка ризиків повинна включати, де це необхідно, такі етапи:
a) виявлення будь-яких нових генотипних та фенотипних характеристик, пов'язаних із живим
зміненим організмом, який може несприятливо вплинути на біологічне різноманіття в імовірному
потенційному приймаючому середовищі, з урахуванням також ризиків для здоров'я людини;
b) оцінку рівня можливості фактичного виникнення таких несприятливих наслідків, з урахуван-
ням інтенсивності та характеру впливу живого зміненого організму на імовірне потенційне прийма-
юче середовище;
c) оцінку наслідків у тому разі, якщо такий несприятливий вплив дійсно матиме місце;
d) оцінку сукупного ризику, який викликається живим зміненим організмом, на підставі оцінки
імовірності виникнення та наслідків виявленого несприятливого впливу;
e) винесення рекомендації щодо того, чи є ризики прийнятними або регульованими, включаючи,
якщо це необхідно, визначення стратегій для управління такими ризиками; та
f) у тих випадках, коли немає ясності відносно рівня ризику, ситуація може бути вирішена шляхом
запиту додаткової інформації з конкретних питань, які викликають занепокоєння, або за рахунок
реалізації відповідних стратегій управління ризиками та/або моніторингу живого зміненого ор-
ганізму в приймаючому середовищі.
Питання, що враховуються
9. Залежно від випадку, при проведенні оцінки ризиків враховуються детальні відповідні нау-
ково-технічні дані, що стосуються характеристик з таких елементів:
a) організм-реципієнт або батьківські організми. Біологічні характеристики організму-реципієнта
або батьківських організмів, включаючи інформацію про таксономічний статус, загальноприйняту
назву, походження, центри походження та генетичного різноманіття, якщо відомо, та опис місць
існування, в яких організми можуть вижити та швидко розмножитися;
b) організм-донор або організми-донори. Таксономічний статус і загальноприйнята назва, джере-
ло і відповідні біологічні характеристики організмів-донорів;
c) вектор. Характеристики вектора, включаючи його ідентифікаційні дані, якщо такі є, його джерело
або походження та коло його хазяїв;
d) вставка або вставки та/або характеристики модифікації. Генетичні характеристики інтродуко-
ваної нуклеїнової кислоти і функція, що визначається нею, та/або характеристики інтродукованої
модифікації;
e) живий змінений організм. Ідентифікаційні дані живого зміненого організму і відмінності між
біологічними характеристиками живого зміненого організму та характеристиками організму-
реципієнта або батьківських організмів;
f) виявлення та ідентифікація живого зміненого організму. Методи, що пропонуються для вияв-
лення та ідентифікації, їх точність, чутливість і надійність;
g) інформація щодо запланованого використання. Інформація щодо запланованого використання
живого зміненого організму, включаючи новий або змінений вид використання у порівнянні з
організмом-реципієнтом або батьківськими організмами; та
h) приймаюче середовище. Інформація про місцезнаходження, географічні, кліматичні та еко-
логічні характеристики, включаючи відповідну інформацію про біологічне різноманіття та цен-
три
походження в імовірному потенційному приймаючому середовищі.
 Нюрнбергский кодекс 1947 год

Нюрнбергский кодекс – был принят Нюрнбергским трибуналом после заверше-

ния Нюрнбергского процесса над нацистскими врачами в августе 1947 года.
На этом процессе были раскрыты вопиющие факты чудовищных медицинских экспериментов
над миллионами людей.
Находящиеся в концентрационных лагерях дети, женщины и военнопленные были для нацист-
ских медиков подопытными «животными». Ну а кто будет спрашивать у животного его мнения или
желания участвовать в научных исследованиях? Кто будет объяснять животному о возможных по-
следствиях того или иного опыта? Конечно же никто этого делать не будет.
Нюрнбергский кодекс стал первым международным документом описывающим принципы про-
ведения медицинских опытов на людях, вводящий этические нормы для ученных, занимающимися
медицинскими экспериментами.
Основной принцип сформулированный Нюрнбергским трибуналом в рамках Нюрнбергского ко-
декса сводится к тому, что для проведения эксперимента на человеке необходимо его добровольное
осознанное согласие после предоставления ему полной информации о характере, продолжительности
и цели проводимого эксперимента; о методах и способах его проведения; обо всех предполагаемых
неудобствах и опасностях, связанных с проведением эксперимента, и, наконец, возможных послед-
ствиях для физического или психического здоровья испытуемого, могущих возникнуть в результате
его участия в эксперименте.
Принципы, сформулированные в Нюрнбергском кодексе, стали основой для многих междуна-
родных и национальных законодательных актов в области проведения медицинских исследований на
человеке.
Часть 2 статьи 21 Конституции РФ провозглашает: «Никто не может быть без добровольного
согласия подвергнут медицинским, научным или иным опытам». При этом из этой нормы мы видим,
что медицинские опыты без добровольного согласия человека относятся к таким категориям как
пытка, насилие, жестокое и унижающее человеческое достоинство обращение.
В статьях 32 и 43 Основ законодательства РФ «Об охране здоровья граждан» мы видим отраже-
ние принципов Нюрнбергского кодекса. В ст. 32 устанавливается добровольное согласие на любое
медицинское вмешательство: «Необходимым предварительным условием медицинского вмешатель-
ства является информированное добровольное согласие гражданина», а в ст. 43 непосредственно
добровольное согласие человека на эксперименты:
«Любое биомедицинское исследование с привлечением человека в качестве объекта может про-
водиться только после получения письменного согласия гражданина. Гражданин не может быть
принужден к участию в биомедицинском исследовании.
При получении согласия на биомедицинское исследование гражданину должна быть предостав-
лена информация о целях, методах, побочных эффектах, возможном риске, продолжительности и
ожидаемых результатах исследования. Гражданин имеет право отказаться от участия в исследо-
вании на любой стадии».

Текст
Нюрнбергский кодекс
Тяжесть свидетельских показаний, лежащих перед нами, заставляет делать вывод, что некоторые
виды медицинских экспериментов на человеке отвечают этическим нормам медицинской профессии
в целом лишь в том случае, если их проведение ограничено соответствующими, четко определенны-
ми рамками. Защитники практики проведения экспериментов на людях оправдывают свои взгляды
на том основании, что результаты таких экспериментов чрезвычайно полезна для всего общества,
чего невозможно достичь с помощью других методов исследования. Все согласны, однако, что нуж-
но соблюдать определенные основополагающие принципы, удовлетворяющие соображениям мора-
ли, этики и закона.
 1. Абсолютно необходимым условием проведения эксперимента на человеке является добро-
вольное согласие последнего.
Это означает, что лицо, вовлекаемое в эксперимент в качестве испытуемого, должно иметь за-
конное право давать такое согласие; иметь возможность осуществлять свободный выбор и не испы-
тывать на себе влияние каких-либо элементов насилия, обмана, мошенничества, хитрости или других
скрытых форм давления или принуждения; обладать знаниями, достаточными для того, чтобы по-
нять суть эксперимента и принять осознанное решение. Последнее требует, чтобы до принятия
утвердительного решения о возможности своего участия в том или ином эксперименте испытуемый
был информирован о характере, продолжительности и цели данного эксперимента; о методах и спо-
собах его проведения; обо всех предполагаемых неудобствах и опасностях, связанных с проведением
эксперимента, и, наконец, возможных последствиях для физического или психического здоровья
испытуемого, могущих возникнуть в результате его участия в эксперименте.
Обязанность и ответственность за выяснение качества полученного согласия лежит на каждом,
кто инициирует, руководит или занимается проведением данного эксперимента. Это персональная
обязанность и ответственность каждого такого лица, которая не может быть безнаказанно переложе-
на на другое лицо.
2. Эксперимент должен приносить обществу положительные результаты, недостижимые други-
ми методами или способами исследования; он не должен носить случайный, необязательный по сво-
ей сути характер.
3. Эксперимент должен основываться на данных, полученных в лабораторных исследованиях на
животных, знании истории развития данного заболевания или других изучаемых проблем. Его про-
ведение должно быть так организовано, чтобы ожидаемые результаты оправдывали сам факт его
проведения.
4. При проведении эксперимента необходимо избегать всех излишних физических и психиче-
ских страданий и повреждений.
5. Ни один эксперимент не должен проводиться в случае, если "a priori" есть основания предпо-
лагать возможность смерти или инвалидизирующего ранения испытуемого; исключением, возможно,
могут являться случаи, когда врачи-исследователи выступают в качестве испытуемых при проведе-
нии своих экспериментов.
6. Степень риска, связанного с проведением эксперимента, никогда не должна превышать гума-
нитарной важности проблемы, на решение которой направлен данный эксперимент.
7. Эксперименту должна предшествовать соответствующая подготовка, и его проведение долж-
но быть обеспечено оборудованием, необходимым для защиты испытуемого от малейшей возможно-
сти ранения, инвалидности или смерти.
8. Эксперимент должен проводиться только лицами, имеющими научную квалификацию. На
всех стадиях эксперимента от тех, кто проводит его или занят в нем, требуется максимум внимания и
профессионализма.
9. В ходе проведения эксперимента испытуемый должен иметь возможность остановить его, ес-
ли, по его мнению, его физическое или психическое состояние делает невозможным продолжение
эксперимента.
10. В ходе эксперимента исследователь, отвечающий за его проведение, должен быть готов пре-
кратить его на любой стадии, если профессиональные соображения, добросовестность и осторож-
ность в суждениях, требуемые от него, дают основания полагать, что продолжение эксперимента
может привести к ранению, инвалидности или смерти испытуемого.

Скачать Нюрнбергский кодекс 1947 год.

 Резолюция № 2361 (2021) Парламентской Ассамблеи Совета Европы (ПАСЕ)
«Вакцины против COVID-19: этические, правовые и практические соображения»
ПАСЕ своей Резолюцией № 2361 призвала страны сотрудничать в целях обеспечения рав-
ного доступа к вакцинам против Covid-19 и избегать «вакцинный национализм». Также стоит
отметить, что ПАСЕ указала на необходимость обеспечить информирование граждан о том,
что вакцинация НЕ является обязательной, что никто не может подвергаться политическо-
му, социальному или иному давлению для прохождения вакцинации, если они сами того не
пожелают. Кроме того, подчеркивает необходимость обеспечить, чтобы никто не подвер-
гался дискриминации за то, что не прошел вакцинацию из-за возможного риска для здоро-
вья или нежелания пройти вакцинацию.
Текст резолюции на английском размещен здесь
Оценить перспективы в ЕСПЧ по своему делу здесь
Защита трудовых прав и права на образование в связи с отказом от вакцина-
ции. Юрист
Ниже публикуем текст перевода Резолюция № 2361 (2021) «Вакцины против COVID-19:
этические, правовые и практические соображения» на русский язык.
1. Пандемия COVID-19, инфекционного заболевания, вызванного новым коронавирусом
SARS-CoV-2, принесла много страданий в 2020 году. К декабрю во всем мире было зареги-
стрировано более 65 миллионов случаев заболевания и погибло более 1,5 миллиона чело-
век. Бремя болезней в ходе самой пандемии, а также здравоохранительные меры, необхо-
димые для противодействия ей, разорили мировую экономику, обнажив ранее существо-
вавшие недостатки и неравенство (в том числе в доступе к медицинской помощи) и вызвав
безработицу, экономический спад и нищету.
2. Быстрое развертывание по всему миру вакцинации против COVID-19 с использованием
безопасных и эффективных вакцин будет иметь важное значение для сдерживания панде-
мии, защиты систем здравоохранения, спасения человеческих жизней и содействия восста-
новлению глобальной экономики. Хотя нефармацевтические меры, такие как физическое
дистанцирование, использование масок, частое мытье рук, а также временное закрытие
предприятий и карантин, помогли замедлить распространение вируса, в настоящее время
темпы инфицирования вновь нарастают в большинстве стран мира. Многие государства –
члены Совета Европы переживают вторую волну, которая хуже первой, в то время как их
население все больше испытывает «пандемическую усталость» и неохотно следует реко-
мендациям в отношении моделей поведения, которые призваны защитить себя и окружаю-
щих от вируса.
3. Однако даже быстро распространяемые, безопасные и эффективные вакцины не явля-
ются мгновенной панацеей: после сезона отпусков в конце 2020 года и в начале 2021 года, с
его традиционными встречами в закрытых помещениях, уровень заболеваемости, вероятно,
будет весьма высоким в большинстве государств-членов. Кроме того, французские врачи
только что установили научно обоснованную корреляцию между температурой наружного
воздуха и количеством госпитализированных и умерших пациентов. Вакцин, несомненно,
будет недостаточно для значительного снижения уровня инфицирования этой зимой – осо-
бенно с учетом того, что спрос на них на данный момент значительно превышает предло-
жение. Таким образом, подобие «нормальной жизни» даже в лучших условиях удастся вос-
становить не ранее середины – конца 2021 года.
4. Для того чтобы вакцинация была эффективной, решающее значение будут иметь ее
успешная организация и достаточно широкий охват вакцинируемых. Однако, высокие темпы
разработки вакцин могут осложнить решение важной задачи – добиться доверия к этим вак-
цинам. Для обеспечения эффективности вакцинации также необходимо, чтобы процесс
вакцинации против COVID-19 был организован справедливо. Если не обеспечить широкий
охват населения в сильно пораженном районе страны, то эффективность вакцины как ин-
струмента борьбы заметно снижается. Кроме того, вирус не знает границ, и поэтому в инте-
ресах каждой страны сотрудничать в целях обеспечения равного доступа к вакцинам против
Covid-19 на глобальном уровне. Настороженность в отношении вакцины и «вакцинный
национализм» способны нарушить на удивление быстрый и успешный процесс разработки
вакцин против Covid-19, позволив вирусу SARS-CoV-2 мутировать и притупить, таким обра-
зом, самый эффективный на сегодняшний день в мире инструмент борьбы с пандемией.
5. Поэтому сейчас, как никогда ранее, необходимо международное сотрудничество для
ускорения разработки, производства и справедливого равноправного распределения вакцин
против COVID-19. План распределения вакцин против COVID-19, также известный как
COVAX, является ведущей инициативой по распределению вакцин на глобальном уровне.
Совместно руководимая Всемирной организацией здравоохранения (ВОЗ), Альянсом по
вакцинам (Gavi) и Коалицией по инновационному обеспечению готовности к эпидемиям
(CEPI), эта инициатива имеет целью привлечение финансовых средств стран-участниц для
поддержки исследований, разработки и производства широкого спектра вакцин против
Covid-19, а также переговоров по ценообразованию. Для безопасной и справедливой до-
ставки вакцин против вируса также потребуется надлежащим образом организовать работу
с вакцинами и функционирование логистических цепочек поставки, что в свою очередь тре-
бует международного сотрудничества и подготовки со стороны государств-членов. В этой
связи Парламентская ассамблея обращает внимание на разработанное ВОЗ руководство
для стран по обеспечению готовности программ, их осуществлению и принятию решений на
страновом уровне.
6. Государства-члены уже сейчас должны подготовить свои стратегии иммунизации для
распределения доз с учетом соображений этики и справедливости, включая принятие ре-
шений о том, какие группы населения в первую очередь проходят вакцинацию на начальных
этапах в условиях ограниченности поставок, и как расширять охват вакцинацией по мере
повышения доступности одной или нескольких вакцин против COVID-19. Специалисты в об-
ласти биоэтики и экономисты в целом согласны с тем, что при проведении вакцинации
предпочтение следует отдавать лицам старше 65 лет и лицам в возрасте до 65 лет, состоя-
ние здоровья которых может привести к тяжелым заболеваниям и смерти, медицинским ра-
ботникам (особенно тем, кто работает в тесном контакте с лицами, относящимися к группам
высокого риска), а также лицам, обслуживающим жизненно важную инфраструктуру. Не
следует забывать о детях, беременных женщинах и кормящих матерях, вакцинация которых
до сих пор не разрешена.
7. Ученые в рекордно короткие сроки проделали замечательную работу. Теперь дело за
правительствами. Ассамблея поддерживает мнение Генерального секретаря Организации
Объединенных Наций о том, что вакцины против Covid-19 должны быть глобальным обще-
ственным достоянием. Иммунизация должна быть доступна всем и повсюду. Ассамблея,
таким образом, призывает государства-члены и Европейский союз: 7.1. в отношении разра-
ботки вакцин против COVID-19:
7.1.1.обеспечивать высокое качество испытаний, которые должны быть обоснованными и
проводиться с соблюдением этических норм согласно соответствующим положениям Кон-
венции о правах человека и биомедицине (СЕД № 164 «Конвенция Овьедо») и Дополни-
тельного протокола к ней, касающегося биомедицинских исследований (СДСЕ № 195); эти-
ми испытаниями должны быть постепенно охвачены дети, беременные женщины и кормя-
щие матери;
7.1.2. обеспечить, чтобы регулирующие органы, отвечающие за оценку и разрешение ис-
пользования вакцин против COVID-19, были независимыми и защищены от политического
давления; 7.1.3. обеспечить соблюдение соответствующих минимальных стандартов без-
опасности, эффективности и качества вакцин;
7.1.4. создавать эффективные системы мониторинга вакцин и их безопасности после мас-
совой вакцинации населения, в том числе с целью мониторинга их долгосрочного воздей-
ствия;
7.1.5. учреждать независимые программы компенсации для обеспечения компенсации за
неоправданный ущерб и вред, причиненный в результате вакцинации;
7.1.6.обращать особое внимание на возможную торговлю инсайдерской информацией руко-
водителями фармацевтических предприятий или фармацевтическими компаниями, с тем
чтобы не допустить их необоснованного обогащения за государственный счет, путем вы-
полнения рекомендаций, содержащихся в резолюции 2071 (2015) «Здравоохранение и ин-
тересы фармацевтической индустрии: как гарантировать приоритет интересов здравоохра-
нения?»;
7.1.7.преодолевать барьеры и ограничения, связанные с патентами и правами интеллекту-
альной собственности, с целью обеспечения широкомасштабного производства и распре-
деления вакцин среди всех стран и всех граждан;
7.2. в отношении распределения вакцин против COVID-19:
7.2.1.обеспечить соблюдение принципа равной доступности медицинской помощи, провоз-
глашенного в статье 3 Конвенции Овьедо, в национальных планах распределения вакцин,
гарантируя доступность вакцин против COVID-19 для населения независимо от пола, расы,
религии, правового или социально-экономического положения, платежеспособности, место-
нахождения и других факторов, которые часто приводят к неравенству среди населения;
7.2.2.разрабатывать стратегии справедливого распределения вакцин против COVID-19 в
государствах-членах с учетом того, что на начальном этапе их поставки будут ограничены, и
готовиться к расширению программ вакцинации при наращивании поставок; при разработке
этих стратегий следовать рекомендациям независимых национальных, европейских и меж-
дународных комитетов и учреждений по биоэтике, а также ВОЗ;
7.2.3.обеспечивать равное отношение к лицам, относящимся к одной и той же группе оче-
редности, уделяя особое внимание наиболее уязвимым группам населения, таким как по-
жилые люди, лица с сопутствующими заболеваниями и работники здравоохранения, осо-
бенно те, кто работает в тесном контакте с лицами, относящимися к группам повышенного
риска, а также лица, обслуживающие жизненно важную инфраструктуру и работающие в
общественно значимых службах, в частности в социальных службах, на общественном
транспорте, в правоохранительных органах и школах, а также занятые в сфере розничной
торговли;
7.2.4. содействовать обеспечению равного доступа стран к вакцинам против COVID-19 пу-
тем поддержки международных усилий, таких как Механизм ускоренного доступа к инстру-
ментам противодействия COVID-19 (Механизм ACT) и его механизм COVAX;
7.2.5. воздерживаться от создания запасов вакцин против COVID-19, которое подрывает
способность других стран закупать вакцины для своего населения; обеспечивать, чтобы со-
здание таких запасов не приводило к росту цен на вакцины при продаже их теми, кто их за-
пасает, тем, кто лишен такой возможности; проводить аудит и проявлять должную осмотри-
тельность для обеспечения скорейшей реализации вакцин по минимальным ценам, исходя
из потребностей, а не из конъюнктуры на рынке;
7.2.6.обеспечить, чтобы все страны имели возможность провести вакцинацию своих меди-
цинских работников и уязвимых групп населения до того, как начнется вакцинация групп
населения, не подверженных каким либо рискам, и рассмотреть с этой целью возможность
бесплатного распределения доз вакцины или признать, что приоритетом должны пользо-
ваться страны, которые пока не в состоянии сделать это, исходя из того, что честное и
справедливое распределение доз вакцины представляет собой самый эффективный способ
борьбы с пандемией и облегчения обусловленного ею социально-экономического бремени;
7.2.7. обеспечить, чтобы вакцины против COVID-19, безопасность и эффективность которых
была установлена, были доступны для всех, кто в них нуждается, в будущем путем обраще-
ния, в случае необходимости, к практике принуждения к предоставлению лицензий в обмен
на получение лицензионных отчислений;
7.3. в отношении обеспечения значительного охвата населения вакцинацией:
7.3.1. обеспечить информирование граждан о том, что вакцинация НЕ является обязатель-
ной, что никто не может подвергаться политическому, социальному или иному давлению
для прохождения вакцинации, если они сами того не пожелают;
7.3.2. обеспечить, чтобы никто не подвергался дискриминации за то, что не прошел вакци-
нацию из-за возможного риска для здоровья или нежелания пройти вакцинацию;
7.3.3. на ранней стадии принимать эффективные меры по противодействию недостоверной
информации, дезинформации и настороженности в отношении вакцин против COVID-19;
7.3.4. распространять прозрачную информацию о безопасности и возможных побочных эф-
фектах вакцин, работая с платформами социальных сетей и регулируя их деятельность для
предотвращения распространения дезинформации;
7.3.5. делать достоянием гласности содержание контрактов с производителями вакцин и
обеспечивать их открытость для парламентского и общественного контроля;
7.3.6. сотрудничать с неправительственными организациями и/или другими местными
структурами с целью охвата маргинализированных групп;
7.3.7. привлекать местное население к разработке и реализации индивидуализированных
стратегий в поддержку вакцинации;
7.4 в отношении вакцинации детей против COVID-19:
7.4.1. обеспечить баланс между быстрым расширением вакцинации детей и надлежащим
решением проблем безопасности и эффективности, а также обеспечить полную безопас-
ность и эффективность всех вакцин, применяемых для вакцинации детей, ориентируясь в
первую очередь на соблюдение интересов ребенка в соответствии с Конвенцией ООН о
правах ребенка;
7.4.2. обеспечивать проведение объективных испытаний с надлежащими гарантиями в со-
ответствии с международно-правовыми стандартами и рекомендациями, включая справед-
ливое распределение благ и рисков среди изучаемых детей;
7.4.3. обеспечивать должный учет пожеланий детей в соответствии с их возрастом и зрело-
стью; в тех случаях, когда согласие ребенка не может быть получено, обеспечивать, чтобы
согласие выражалось в других формах и основывалось на достоверной и соответствующей
возрасту информации;
7.4.4. оказывать ЮНИСЕФ поддержку в ее усилиях по поставке вакцин от производителей,
имеющих соглашения с механизмом COVAX, тем, кто в них больше всего нуждается;
7.5. в отношении обеспечения мониторинга отдаленных последствий применения вакцин
против COVID-19 и их безопасности:
7.5.1.обеспечивать международное сотрудничество в целях своевременного обнаружения и
прояснения любых признаков опасности посредством глобального обмена данными о не-
благоприятных событиях иммунизации (AEFI) в режиме реального времени;
7.5.2.использовать сертификаты вакцинации только по прямому назначению, т. е. для мони-
торинга эффективности вакцин, возможных побочных эффектов и нежелательных явлений;
7.5.3.ликвидировать любые пробелы в коммуникационном взаимодействии между местны-
ми, региональными и международными органами здравоохранения, работающими с данны-
ми AEFI, и устранять слабые места в существующих сетях по обмену медицинской инфор-
мацией;
7.5.4.приблизить фармаконадзор к системам здравоохранения;
7.5.5.поддерживать такое новое направление исследований как «адверсомика», которое
имеет целью изучение индивидуальных особенностей реакции на вакцину, обусловленных
различиями во врожденном иммунитете, микробиомах и иммуногенетике.
8. Ссылаясь на резолюцию 2337 (2020) «Демократии перед лицом пандемии COVID19», Ас-
самблея подтверждает, что парламенты как важнейшие институты демократии должны
продолжать выполнять три своих функции – представительство, законодательная работа и
надзор в условиях пандемии. В связи с этим Ассамблея призывает парламенты осуществ-
лять эти полномочия, по мере необходимости, и в отношении разработки, распределения и
применения вакцин против COVID-19.
Ознакомиться с другими документами (неофициальный перевод на русский язык) ре-
комендациями и резолюциями принятыми Парламентской Ассамблеей Совета Евро-
пы в ходе сессии 25 – 28 января 2021 года:
 Гельсінська декларація
Всесвітньої медичної асоціації
"Етичні принципи медичних досліджень за участю
людини у якості об'єкта дослідження"
Прийнята 18-ою Генеральною асамблеєю ВМА,Гельсінкі, Фінляндія, червень 1964,
та переглянута:
29-ою Генеральною асамблеєю ВМА, Токіо, Японія, жовтень 1975
35-ою Генеральною асамблеєю ВМА, Венеція,Італія, жовтень 1983
41-ою Генеральною асамблеєю ВМА, Гонконг, вересень 1989
48-ою Генеральною асамблеєю ВМА, Сомерсет Вест, ПАР, жовтень 1996
52-ою Генеральною асамблеєю ВМА, Единбург, Шотландія, жовтень 2000
53-ою Генеральною асамблеєю ВМА,Вашингтон 2002 (додано пояснюваль нузаписку до
параграфа 29) 55-ою Генеральною асамблеєю ВМА,Токіо 2004 (додано пояснювальну
записку до параграфа 30) 59-ою Генеральною асамблеєю ВМА, Сеул, жовтень 2008
A. ВСТУП
1. Всесвітня медична асоціація(ВМА) розробила Гельсінську Декларацію як конста-
тування етичних принципів медичних досліджень за участю людини у якості об'єкта
дослідження,включаючи дослідження на людських матеріалах та даних, які можна
ідентифікувати. Декларація призначена до прочитання як єдине ціле, і жодний із
параграфів, що входять до її складу,не може бути використаний без урахування
всіх інших відповідних параграфів.
2. Не дивлячись на те, що Декларація адресована в першу чергу до лікарів, ВМА
заохочує інших учасників медичних досліджень за участю людини у якості об'єкта
дослідження слідувати цим принципам.
3. Обов'язок лікаря-підтримувати та охороняти здоров'я пацієнтів, у тому числі
й тих, котрі залучені до медичних досліджень. Знання та совість лікаря присвя-
чені виконанню цього обов'язку.
4. Женевська декларація ВМА зв'язує лікаря зобов'язанням:"Здоров'я мого
пацієнта буде основним моїм клопотом", а Міжнародний кодекс медичної етики про-
голшує, що "Надаючи медичну допомогу, лікареві належить діяти виключно в інте-
ресах пацієнта".
5. Прогрес у медицині базується на роботах,котрі врешті решт мусять включати
дослідження за участю людини у якості об'єкта дослідження.Популяції, що недо-
статньо представлені у медичних дослідженнях, мають бути забезпечені належним
доступом до участі в дослідженнях.
6. У медичних дослідженнях за участю людини у якості об'єкта дослідження благо-
получчя кожного об'єкта дослідження має бути пріоритетним серед інших інтресів.
7. Основна мета медичного дослідження за участю людини у якості об'єкта
дослідження-зрозуміти причини, розвиток і наслідки захворювань та вдосконалити
превентивні, діагностичні й терапевтичні заходи(методики, процедури та лікуван-
ня).Навіть найкращі сучасні заходи мають безупинно оцінюватися за результатами
дослідження їх безпечності,ефективності, результативності, загальнодоступності
та якості. 8. У медичній практиці та медичних дослідженнях більшість заходів
пов'язані з ризиками та труднощами.
9. Медичне дослідження підпорядковане етичним стандартам, котрі заохочують по-
вагу до всіх людських суб'єктів та захист їх здоров'я і прав. Деякі учасники
досліджень особливо вразливі та потребують особливого захисту. До їх числа вхо-
дять ті, хто не може дати згоду чи відмовитися самостійно, а також ті,хто може
піддаватися примусові чи неправомірному впливові.
10. Лікарі мусять враховувати етичні, юридичні та регулюючі норми і стандарти
проведення досліджень на людях, котрі діють у їхніх країнах, а також
відповідні міжнародні норми і стандарти. Жодні національні чи міжнародні етич-
ні, правові або нормативні вимоги не можуть обмежувати чи ігнорувати положення
про захист об'єктів дослідження, описані в пункті 4 дійсної Декларації.
 B. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ МЕДИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
11. Обов'язок лікарів, які проводять медичні дослідження,- охороняти життя,
здоров'я,гідність,недоторканість,право на самовизначення,недоторканість приват-
ного життя й конфіденційність особистої інформації об'єктів дослідження.
12. Медичні дослідження за участю людини у якості об'єкта дослідження мають
відповідати загальноприйнятим науковим принципам,ґрунтуватися на доскональному
знанні наукової літератури,інших значущих джерел інформації, і відповідних
лабораторних експериментах та,у міру необхідності,експериментах на тваринах.
Необхідно зберігати благополуччя тварин,які використовуються у дослідження.
13. Необхідно виконувати певні запобіжні заходи під час проведення медичних
досліджень,котрі можуть нанести шкоду оточуючому середовищу.
14. Дизайн та виконання кожного наукового дослідження за участю людини у якості
об'єкта дослідження мають бути чітко описані у протоколі дослідження. У прото-
колі також необхідно чітко визначити задіяні етичні аспекти та вказати, як вра-
ховані принципи дійсної Декларації. Протокол мусить містити відомості,що стосу-
ються фінансування, спонсорів, інституційної належності, інших потенційних кон-
фліктів інтересів,засобів заохочування суб'єктів та забезпечення лікування
та/або компенсації суб'єктам, що постраждали в результаті участі у науковому
дослідженні. Протокол також мусить включати інформацію про те, яким чином,
після закінчення дослідження, об'єкти дослідження можуть отримати доступ до за-
ходів, які визначені в ході дослідження як благотворні, або до іншого належного
піклування, пільг.
15. Комітет з етики досліджень мусить розглянути і прокоментувати протокол до-
слідження, дати необхідні рекомендації та схвалити його до початку проведення
дослідження. Цей комітет має бути незалежним від дослідників, спонсора та
будь-яких неправомірних дій. Необхідно прийняти до відома закони і нормативні
акти країни чи країн, у яких буде проводитися дослідження, а також відповідні
міжнародні норми і стандарти, але при цьому не можуть бути обмежені чи проігно-
ровані положення про захист об'єктів дослідження, описані в пункті 4 дійсної
Декларації.Комітет мусить мати право здійснювати моніторинг поточних досіджень.
Дослідники мусять надати комітету інформацію для моніторингу, особливо інфор-
мацію про будь-які серйозні побочні ефекти. Жодні зміни не можуть бути внесені
до протоколу без розгляду та схвалення комітетом.
16. Медичні дослідження за участю людини у якості об'єкта дослідження мають
проводитися тільки особами з відповідною науковою підготовкою та кваліфікацією.
Дослідження на пацієнтах чи здорових добровольцях потребують контролю з бо-
ку компетентного лікаря чи іншого медичного працівника, що мають відповідну
кваліфікацію. Відповідальність за захист об'єктів дослідження мусить нести
лікар чи інший медичний працівник, і ніколи - об'єкт дослідження, навіть за
умови, що він дав згоду.
17. Медичні дослідження за участю знедолених та вразливих груп населення чи
спільнот можуть бути виправдані лише в тому випадку, якщо дослідження
відповідає медико-санітарним потребам та пріоритетам цих груп населення чи
спільнот. І якщо існує достатня ймовірність того, що ця група населення
чи спільнота отримає користь з результатів дослідження.
18. Кожному медичному дослідженню за участю людини у якості об'єкта дослідження
мусить передувати ретельне порівняння прогнозованих ризиків та складнощів для
окремих осіб і спільнот, задіяних у дослідженні,з очікуваною користю для них
і для інших осіб чи спільнот, що знаходяться під впливом досліджуваних умов.
19. Кожне клінічне випробування має бути зареєстроване у загальнодоступній
базі даних до набору перших об'єктів.
20. Лікарі можуть не приймати участі в науковому дослідженні за участю людини
у якості об'єкта дослідження,якщо вони не впевнені, що супутні ризики бу-
ли адекватно оцінені і можуть контролюватися достатньою мірою. Лікарі мусять
негайно припинити дослідження у випадку, якщо ризики переважають потенційну ко-
ристь або є переконливий доказ позитивних чи благотворних результатів.
21. Медичне дослідження за участю людини у якості об'єкта дослідження може
проводитися лише в тому випадку, якщо значущість мети переважає неминучі ри-
зики та складнощі для об'єктів дослідження.
22. Участь компетентних осіб у якості об'єкта дослідження в медичному до-
слідженні має бути добровільним. Не дивлячись на те, що консультація
членів родини чи голів спільнот може бути доцільною, жодна компетентна
особа не може бути зареєстрована для участі і дослідженні без його чи її віль-
ної згоди.
23. Мають бути вжиті всі запобіжні заходи,щоб захистити недоторканість приват-
ного життя об'єктів дослідження та конфіденційність їх особистої інформації і
звести до мінімуму вплив дослідження на їх фізичну, психічну та соціальну
цілісність.
24. У медичних дослідженнях за участю компетентних осіб у якості об'єктів
дослідження кожний потенційний об'єкт мусить отримати належну інформацію про
мету, методи, джерела фінансування, про будь-які можливі конфлікти інтересів,
інституціональну належність дослідників, очікувані вигоди та потенційні ризики
дослідження і незручності, які воно може спричинити, і про будь-які інші
відповідні аспекти дослідження. Потенційний об'єкт дослідження мусить бути
проінформований про право відмовитися від участі у дослідженні або відкликати
згоду на участь у будь-який момент без пред'явлення до нього претензій.Особливу
увагу варто приділити специфічним потребам у інформації окремих потенційних
об'єктів дослідження, а також методам подання інформації.Переконавшись в тому,
що потенційний об'єкт дослідження усвідомив інформацію,лікарю чи іншій особі з
відповідною кваліфікацією варто отримати добровільну інформовану згоду потен-
ційного об'єкта дослідження, бажано у письмовій формі. Якщо згода не може бути
оформлена у письмовій формі,необхідно належним чином зафіксувати неписьмову
згоду.
25. Для медичних досліджень із використанням людських матеріалів і даних, які
можна ідентифікувати, лікар повинен належним чином оформити згоду на їх збір,
аналіз, зберігання та/або повторне використання. Можуть виникати ситуації,в
яких неможливо або практично неможливо отримати згоду на таке дослідження, або
згода являтиме собою загрозу достовірності результатів дослідження. У подібній
ситуації дослідження може проводитись тільки після розгляду та схвалення
комітетом з етики досліджень.
26. Під час отримання інформованої згоди учасників дослідження лікар мусить
бути особливо обережним у випадку, якщо потенційний об'єкт дослідження знахо-
диться у залежних стосунках з лікарем або міг дати згоду під примусом. У такому
разі інформована згода має бути отримана особою, що має відповідну
кваліфікацію і не залежить від цих стосунків.
27. Для потенційного некомпетентного об'єкта дослідження лікар зобов'язаний
отримати інформовану згоду від його законного представника. Некомпетентні особи
не повинні бути включені в дослідження, якщо воно не принесе для них імовірної
користі, за виключенням випадків, коли дослідження направлене на зміцнення
здоров'я популяції, яку представляє потенційний об'єкт дослідження, або до-
слідження не може бути проведене на компетентних особах. Або воно тягне за
собою тільки мінімальні ризик та складності.
28. Якщо потенційний об'єкт дослідження, який вважається некомпетентним, здат-
ний дати згоду на участь у дослідженні, лікар повинен отримати цю згоду на
додачу до згоди законного представника. Варто поважати відмову потенційного
об'єкта дослідження.
29. Дослідження за участю об'єктів, які фізично чи психічно не спроможні дати
згоду, наприклад, непритомні пацієнти, може проводитися лише в тому випадку,
якщо фізичний або психічний стан, котрий перешкоджає оформленню інформованої
згоди, є необхідною характеристикою учасників дослідження. У таких обставинах
лікар мусить отримати інформовану згоду від законного представника. Якщо такого
представника немає і якщо дослідження не можна відкласти, дослідження може
здійснюватися без інформованої згоди за умови, що у протоколі дослідження бу-
ли вказані конкретні причини для включення у дослідження об'єктів у
стані, котрий унеможливлює отримання їхньої інформованої згоди, і це до-
слідження було схвалене комітетом з етики досліджень. Згоду на продовження
участі в дослідженні слід отримати від об'єкта або його законного
представника якомога швидше.
30. Автори, редактори та видавці несуть етичні зобов'язання відносно публікації
результатів дослідження. Автори зобов'язані надати гласності результатам своїх
досліджень на людських суб'єктах, і несуть відповідальність за повноту і точ-
ність своїх повідомлень. Вони повинні підкорятися прийнятим настановам з етич-
ного звітування. Негативні та непоказові, так само як і позитивні результати
повинні бути опубліковані або розголошені в інший спосіб. У публікації необ-
хідно вказувати джерела фінансування, інституційну належність та конфлікти
інтересів. Повідомлення за результатами дослідження, оформленні не у
відповідності до принципів цієї Декларації, не повинні прийматися до
публікації.
C. ДОДАТКОВІ ПРИНЦИПИ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ,
ПОЄДНАНИХ З МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ
31. Лікар може поєднувати медичні дослідження з наданням медичної допомоги
лише до тих пір, поки дослідження виправдане своїм потенційним профілактичним,
діагностичним або терапевтичним значенням, та за умови, що лікар має підстави
вважати, що участь у дослідженні не спричинить несприятливого ефекту на
здоров'я пацієнтів, що виступають як об'єкти дослідження.
32. Користь, ризики, складнощі та ефективність нових заходів повинні оцінюва-
тись у порівнянні з кращими випробуваними на даний момент заходами, за виклю-
ченням наступних обставин:
- Використання плацебо або відсутність лікування може застосовуватись для
порівняння у випадках, коли на даний момент не існує випробуваних заходів; або
- Якщо з переконливих та науково обґрунтованих причин необхідно використовува-
ти плацебо для того, щоб встановити ефективність чи безпечність втручання, і
пацієнт, що отримує плацебо або не отримує лікування,не піддається якому-небудь
ризику серйозної чи незворотної шкоди. Особливу увагу слід приділяти за-
побіганню зловживання цим варіантом.
33. По завершенню дослідження пацієнти, що приймали в ньому участь, мають право
отримати інформацію про результати дослідження та скористатися перевагами,
отриманими в ході дослідження, наприклад, доступом до заходів, котрі в
ході дослідження були визначені як благотворні, або до інших належних форм
догляду чи пільг.
34. Лікар повинен повною мірою інформувати пацієнта про те, які аспекти допо-
моги пов'язані з дослідженням. Відмова пацієнта від участі в дослідженні або
рішення пацієнта вийти з дослідження не повинне відображатися на стосунках
пацієнта і лікаря.
35. При лікуванні пацієнта, у разі відсутності випробуваних або ефективних
заходів, лікар, після консультації експертів, з інформованої згоди пацієнта
або його законного представника, може застосувати невипробувані заходи,
якщо, на думку лікаря, вони дають надію на порятунок життя, відновлення здо-
ров'я чи полегшення страждань. За можливості цей захід повинен стати
предметом дослідження, розробленого для оцінки його безпечності та ефектив-
ності. У всіх випадках нова інформація повинна бути зафіксована і, якщо це
доцільно, розголошена.
Основи законодавства України про охорону здоров'я
Документ 2801-XII, чинний, поточна редакція — Редакція від 20.10.2021, підстава - 1756-IX

20.10.2021 •

ЗАКОН УКРАЇНИ
Основи законодавства України про охорону здоров'я

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст.19)

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається
з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні від-
носини у сфері охорони здоров'я.
Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері охорони здоров'я
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охо-
рону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 39-1. Право на таємницю про стан здоров'я
Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за
медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медич-
ному обстеженні.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та
методи лікування пацієнта.
Стаття 40. Лікарська таємниця
Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових
обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і
сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім перед-
бачених законодавчими актами випадків.
При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науко-
во-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути за-
безпечена анонімність пацієнта.
Стаття 44. Застосування методів профілактики, діагностики, лікування та лікарських засобів
 У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування та лікарські
засоби, дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формуван-
ня державної політики у сфері охорони здоров'я.
Нові методи профілактики, діагностики, лікування та лікарські засоби, які
знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосу-
вання, та незареєстровані лікарські засоби, можуть використовуватися в інтере-
сах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди . Щодо особи віком до
14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності
письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років
- за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо
особи, цивільна дієздатність якої обмежується, - за її письмовою згодою та письмовою згодою її пік-
лувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - за письмовою
згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілакти-
ки, діагностики, лікування та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому поряд-
ку, але ще не допущені до застосування, та незареєстрованих лікарських засобів, особі та (або) її за-
конному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий
ризик та очікувані результати.
Порядок застосування методів профілактики, діагностики, лікування та лікарських засобів, за-
значених у частині другій цієї статті, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
В інтересах лікування особи, хворої на коронавірусну хворобу (COVID-19), підтвер-
джену за результатами лабораторного тестування, згідно з протоколом надання медичної допомоги,
затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політи-
ки у сфері охорони здоров’я, за умови отримання інформованої згоди на медичне втру-
чання відповідно до цього Закону можуть також застосовуватися:
незареєстровані лікарські засоби, що рекомендовані офіційним органом Сполу-
чених Штатів Америки, країн - членів Європейського Союзу, Великобританії,
Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Китайської Народної Рес-
публіки, Держави Ізраїль для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19) у відпо-
відній країні;
зареєстровані лікарські засоби за показаннями, не зазначеними в інструкції для медичного засто-
сування, за умови наявності доведеної ефективності щодо лікування коронавірусної хвороби
(COVID-19) та/або якщо такі лікарські засоби рекомендовані офіційним органом Сполучених Штатів
Америки, країн - членів Європейського Союзу, Великобританії, Швейцарської Конфедерації, Японії,
Австралії, Канади, Китайської Народної Республіки, Держави Ізраїль для лікування коронавірусної
хвороби (COVID-19) у відповідній країні.
Порядок призначення та застосування лікарських засобів, зазначених у частині четвертій цієї
статті, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування держав-
ної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 45. Медико-біологічні експерименти на людях
Застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із сус-
пільно корисною метою за умови їх наукової обгрунтованості, переваги можливого
успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, глас-
ності застосування експерименту, повної інформованості і вільної згоди повнолі-
тньої дієздатної фізичної особи, яка підлягає експерименту , щодо вимог його застосу-
вання, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Забороняється про-
ведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також
терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою
досліду.
Порядок проведення медико-біологічних експериментів регулюється законодавчи-
ми актами України.
Про захист населення від інфекційних хвороб
Документ 1645-III, чинний, поточна редакція — Редакція від 16.06.2021, підстава - 1513-IX
Поділитися
Інформація Зберегти Картка документа Зміст документа Пошук у тексті Текст для друку

16.06.2021 •

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про захист населення від інфекційних хвороб

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 29, ст. 228)

Стаття 12. Профілактичні щеплення
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є
обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до
зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим
профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або
ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівни-
ки відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та органі-
зацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповід-
них інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує фо-
рмування державної політики у сфері охорони здоров’я.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення
небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'яз-
кові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на
відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, голов-
ний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі
областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів викона-
вчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони
громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби
безпеки України.
Медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати ві-
дповідну підготовку з питань їх проведення та зобов'язані надати об'єктивну ін-
формацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам
про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні
ускладнення.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі від-
сутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним
громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'є-
ктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствак-
цинальні ускладнення. Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані
у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення прово-
дяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних пред-
ставників. Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено діє-
здатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та
за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа
та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має
право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження -
засвідчити це актом у присутності свідків.
Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від
обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відпо-
відних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеп-
лень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 13. Вимоги до медичних імунобіологічних препаратів, контроль за їх якістю та застосу-
ванням
Для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного
та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку.
Медичні імунобіологічні препарати можуть відпускатися громадянам за рецептами лікарів у по-
рядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я.
Державний контроль за якістю, ефективністю, безпечністю та правильністю застосування вітчи-
зняних та зарубіжних медичних імунобіологічних препаратів здійснюється центральним органом
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських за-
собів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров’я.
{Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
Зберігання, транспортування, а також знешкодження непридатних для вико-
ристання медичних імунобіологічних препаратів здійснюється з додержанням са-
нітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм. Контроль за до-
триманням встановлених порядку та умов зберігання, транспортування, а та-
кож знешкодження медичних імунобіологічних препаратів здійснюється центра-
льним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю
якості та безпеки лікарських засобів.
{Частина четверта статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від
16.10.2012}
Про кожний випадок поствакцинального ускладнення заклади та установи охорони здоров'я не-
залежно від форм власності зобов'язані терміново повідомити центральний орган виконавчої влади,
що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів.
{Частина п'ята статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}
Про затвердження Дорожньої карти з впрова-
дження вакцини від гострої респіраторної хво-
роби COVID-19, спричиненої коронавірусом
SARS-CoV-2, і проведення масово...
Документ v3018282-20, поточна редакція — Редакція від 12.07.2021, підстава - v1423282-21
Поділитися
Інформація Зберегти Картка документа Зміст документа Пошук у тексті Текст для друку

12.07.2021 •

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ
24.12.2020 № 3018

Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від

гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавіру-
сом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на
пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках

{Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства охорони здоров'я

№ 213 від 09.02.2021
№ 369 від 01.03.2021
№ 443 від 11.03.2021
№ 745 від 16.04.2021
№ 927 від 13.05.2021
№ 1423 від 12.07.2021}

Відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пунктів
1 та 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від
24 січня 2020 р. № 90), протоколу засідання оперативного штабу Міністерства охорони здоров'я
України з реагування на ситуації з поширення інфекційних хвороб, яким можна запобігти шляхом
вакцинації від 22.12.2020 року № 5, з метою удосконалення організації порядку проведення
профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавіру-
сом SARS-CoV-2 Н А К А З У Ю :
1. Затвердити Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на
пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, що додається.
2. Директорату громадського здоров'я та профілактики захворюваності (Руденко І.С.) забезпечи-
ти опублікування цього наказу на офіційному вебсайті Міністерства охорони здоров'я України.
3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра охорони здоров'я - го-
ловного державного санітарного лікаря України Ляшка В.К.

Міністр М. Степанов
Наказ МОЗ України від 20.08.2021 № 1775 "Про проведення клінічного випробу-
вання та затвердження суттєвої поправки до протоколу клінічного випробування
лікарського засобу, призначеного для здійснення заходів..."
20 серпня 2021
22523

Статус: Чинний

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ
20.08.2021 N 1775
м. Київ
Про проведення клінічного випробування та затвердження суттєвої по-
правки до протоколу клінічного випробування лікарського засобу, при-
значеного для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнен-
ню та поширенню, локалізацію та ліквідацію коронавірусної хвороби
(COVID-19)

Відповідно до статті 7 Закону України «Про лікарські засоби», пункту 3.2

розділу ІІІ, пункту 2.4 глави 2 розділу Х Порядку проведення клінічних випро-
бувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, за-
твердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23 вересня
2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня
2009 року за № 1010/17026 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я
України від 12 липня 2012 року № 523), та абзацу сорок третього підпункту 12
пункту 4 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердже-
ного постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267
(у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №
90), на підставі висновків експертизи матеріалів щодо проведення клінічного
випробування та затвердження суттєвої поправки від 13 серпня 2021 року,
наданих державним підприємством «Державний експертний центр Міністер-
ства охорони здоров’я України»,

НАКАЗУЮ:

1. Дозволити проведення клінічного випробування лікарського засобу ,

призначеного для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню
та поширенню, локалізацію та ліквідацію коронавірусної хвороби (COVID -
19), згідно з додатком 1.

2. Внести суттєву поправку до протоколу клінічного випробування

лікарського засобу, призначеного для здійснення заходів, спрямованих на за-
побігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію коронавірус-
ної хвороби (COVID-19), згідно з додатком 2.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра

з питань європейської інтеграції Комаріду О.О.

Заступник Міністра Петро ЄМЕЦЬ

ДОКУМЕНТИ

Плацебо (лат. placebo — я сподобаюся) — індиферентні речовини, що застосовуються при

клінічному випробуванні ліків для виключення психотерапевтичного ефекту. Їм надається
найбільшу схожість з випробуваними препаратами за кольором, смаком, запахом; вони ви-
користовуються в тій же лікарській формі (таблетки, пігулки та ін.). Щоб уникнути помилкових
висновків іноді користуються подвійний сліпий пробій, при якій ні хворий, ні медперсонал,
включаючи лікаря, не знають, коли застосовується плацебо. Це особливо важливо при оцін-
ці даних, заснованих переважно на суб'єктивних відчуттях [1]. За речовини для плацебо часто
править лактоза. Ступінь вияву ефекту плацебо залежить від схильності людини
до навіювання та зовнішніх обставин під час «лікування», наприклад, від розмірів та кольору
таблетки, довіри до лікаря, авторитета клініки. Цей термін стосувався релігійних обрядів на
похованнях, вперше згаданий у медичному сенсі у XVIII столітті.
Використовується як контрольний препарат у клінічних випробуваннях нових лікарських пре-
паратів, у процедурі кількісної оцінки ефективності ліків. Одній групі піддослідних дають пре-
парат, що тестується, перевірений на тваринах, а іншій — плацебо. Ефект від застосування
препарату має достовірно перевищувати ефект плацебо, щоб препарат вважався діючим.
Плацебо використовується також для вивчення ролі навіювання у дії лікарських препаратів.
Типовий рівень позитивного ефекту плацебо у клінічних випробуваннях у середньому стано-
вить 5-10 %, при цьому його сила залежить від виду захворювання. Під час проведення бі-
льшості випробувань виявляється і негативний плацебо-ефект (ефект ноцебо): 1-5 % паціє-
нтів відчувають деякий дискомфорт від прийому плацебо (хворий вважає, що у ньо-
го алергія тощо)[2].
 З А К О Н У К Р А Ї Н И 22 березня 2018 року
№ 2362-VIII

Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень в галузі охо-
рони навколишнього природного середовища

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 17, ст.152)

Верховна Рада України п о ст а н о вл я є :
I. Внести зміни до таких законів України:
1. У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" (Відомості Верхов-
ної Ради України, 1992 р., № 34, ст. 502; 2000 р., № 4, ст. 26; 2010 р., № 11, ст. 112;
2012 р., № 2-3, ст. 3; 2017 р., № 12, ст. 131):
1) у частині першій статті 5:
в абзаці другому слова "центральним органом виконавчої влади в галузі охорони
навколишнього природного середовища" замінити словами "центральним органом ви-
конавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охо-
рони навколишнього природного середовища";
в абзаці третьому слова "органами центрального органу виконавчої влади в галузі
охорони навколишнього природного середовища на місцях" замінити словами "облас-
ними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями";
у частині шостій слова "територіальними органами центрального органу вико-
навчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища" замінити сло-
вами "органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони нав-
колишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською
міськими державними адміністраціями";
у частинах дванадцятій і чотирнадцятій слова "центрального органу виконавчої
влади в галузі охорони навколишнього природного середовища" замінити словами
"центральнoго органу
державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки
Крим з питань охорони навколишнього природного середовища";
частину п’яту викласти в такій редакції:
"Зміст кадастрової документації, порядок її складення та строки подання доку-
ментів первинного обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього
природного середовища";
23) частину першу статті 62 викласти в такій редакції:
 "Державний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-
заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони нав-
колишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та
охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони при-
родно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними
органами".
2. Пункт "е" статті 5 Закону України "Про екологічну мережу України" (Відомості
Верховної Ради України, 2004 р., № 45, ст. 502) після слова "сіножаті" доповнити сло-
вом "луки".
II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття рішень з питань, що по-
требують законодавчого врегулювання, крім випадків, визначених статтею
92 Конституції України, щодо проведення у сферах, відповідальність за які несе
Кабінет Міністрів України, зокрема екології, державного управління, охорони здо-
ров’я, експерименту, строк якого не перевищує двох років. Порядок проведення
експерименту встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим
Законом:
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами вико-
навчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України П.ПОРОШЕНКО

м. Київ
22 березня 2018 року
№ 2362-VIII

Публікації документа

• Голос України від 18.04.2018 — № 72

• Відомості Верховної Ради України від 27.04.2018 — 2018 р., № 17, стор. 9,
стаття 152
• Офіційний вісник України від 27.04.2018 — 2018 р., № 33, стор. 20, стаття
1143, код акта 89875/2018
• Урядовий кур'єр від 08.05.2018 — № 87