Пояснення третьої особи

Стосовно позову пояснюю наступне.

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа
за позовом ________________ (далі - позивач/) до Держави в особі Одеської обласної
прокуратури та 3-і особи - Державної казначейської служби України (далі -
ДКСУ/Казначейство) щодо визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної
прокуратури щодо ненарахування та невиплати заробітної плати та стягнення з
Державного бюджету України через ДКСУ шляхом списання коштів єдиного
казначейського рахунку на користь позивача 1 139 375,14 грн. на відшкодування
матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Розділ І
Відповідно до п.3 ч.3 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України), учасники справи мають право подавати заяви та клопотання,
надавати пояснення суду. Частиною 1 ст. 165 КАС України передбачено, що у
поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, що не заявляє
самостійних вимог на предмет спору, викладає свої аргументи і міркування на
підтримку або заперечення проти позову.
3 огляду на вищевказане, Казначейство позов не визнає, вважає його
необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач вказує на те, що незаконними діями
органу державної влади, зокрема Одеської обласної прокуратури йому завдана
матеріальна шкода та просить суд стягнути матеріальну шкоду у вигляді не
донарахованої заробітної плати у розмірі 1 139 375,14 грн. шляхом стягнення з
Державного бюджету України через ДКСУ шляхом списання коштів з єдиного
казначейського рахунку.
Згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно
відповідає по своїм зобов’язанням. Казначейство є окремою юридичною особою, яка
самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями, в повному обсязі
виконує свої завдання та функції і ніяких прав та законних інтересів позивача не
порушувала.
 Вiдповідно до Положення про Державну казначейську службу України,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 Ne215, ДКСУ
є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і
координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України,
входить до системи органів виконавчої влади та утворена для реалізації державної
політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є юридичною
особою публічного права, самостійно несе відповідальність по своїм зобов’язанням.
Звертаємо увагу суду, що ДКСУ це окрема юридична особа, яка не може нести
відповідальність за дії (бездіяльність) чи рішення інших установ, підприємств або
державних органів.
Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України, ДКСУ та її територіальні
органи здійснюють казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не
уособлюють Державний бюджет України, Єдиний казначейський рахунок, державу,
як зазначалося вище.
Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу виплати державних коштів з державного
бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Разом з цим, ст.ст. 92 і 95 Конституції України зазначено, що виключно законами
України визначається державний бюджет України і бюджетна система України та
виключно законом про Державний бюджет України будь-які видатки держави на
загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу
в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в
якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного Кодексу та
Закону про Державний бюджет України.
Відповідно до п. 8 ст. 7, п. 1, 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти
використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які
встановлюються Законом про Державний бюджет України.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що
повноваження на здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання
бюджету надаються розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного
призначення.
В даному випадку, позивач ототожнює органи Казначейства з Державним бюджетом
України та з особою яка спричинила шкоду та на його думку, має відповідати за дії
правоохоронних органів, що суперечить матеріалам справи та нормам чинного
законодавства України.
Звертаємо увагу суду, що відповідно до п. 23-1 ст. 1 Бюджетного кодексу
України, єдиний казначейський рахунок відкритий центральному органу виконавчої
влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування
бюджетних коштів (Казначейству), у Національному банку України для обліку
коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного
банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів,
фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування та
кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на
казначейському обслуговуванні.
Водночас, згідно з положеннями ч. 4 ст. 45 Бюджетного кодексу України,
податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на
єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на інших рахунках.
Жодної розбивки Єдиного казначейського рахунку на «відшкодування
матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями органу державної влади» не
існує, та використання коштів які акумулюються на єдиному казначейському рахунку
на сплату матеріальної шкоди не є можливим, так як єдиний казначейський рахунок
є своєрідним центром, куди зараховуються усі кошти отримані від податків, зборів та
інших видів доходу державного бюджету та відрахування з нього можливі виключно
для виконання державних програм передбачених Законом України «Про державний
бюджет на 2020 рік».
Тому, стягнення з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України
матеріальної шкоди в розмірі 1 139 375,14 грн., призведе до нецільового
використання бюджетних коштів саме ДКСУ, оскільки кошти, які виділяються на
утримання органів Казначейства, як окремих юридичних осіб та субʼєктів
господарювання, на цілі визначені чинним законодавством України, не можуть бути
стягнуті на користь інших осіб.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі І 139 375,14
грн. з Державного бюджету України через ДКСУ шляхом списання коштів з єдиного
казначейського рахунку є такими, що не підлягають задоволенню.
Жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що Казначейство повинно
нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та
службових осіб інших органів державної влади або уособлювати Державу або
Державний бюджет України або ж Єдиний казначейський рахунок.
Узагальнюючи зазначене, Казначейство здійснює безспірне списання коштів
державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду в
установленому законодавством України порядку, проте є окремим учасником
цивільних відносин та не несе відповідальності за дії органів державної влади,
держави або інших суб’єктів.
Як випливає зі змісту заяви, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не
порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не
завдало, відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та
інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність за дії інших
суб’єктів (зокрема й Одеської обласної прокуратури), а покладення будь-якої
відповідальності на Казначейство свідчить про невірне вирішення справи по суті.
Аналогічну правову позицію висловлює Вищий спеціалізований суд України з
розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 05.07 2017 по справі N°
210/327/15-1, провадження № 6-9601cB16).
За результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду
дійшла висновку, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган через який
грошові кошти мають перераховуватись процесуальний закон не встановлює,
оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов’язковість
відновлення права Позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю
суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що
відображається у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині
рішення.
3 огляду на зазначене, позивачем було не належним чином сформульовано
порядок відшкодування завданої йому шкоди.
Розділ ІІ
З позовної заяви та доданих до неї додатків вбачається (зокрема до копії трудової
книжки), починаючи з 26.07.2011 позивач працював на різних посадах в органах
прокуратури (стажист, слідчий, прокурор) до 29.10.2019.
Заробітна плата за спірні періоди виплачувалась із урахуванням посадових окладів,
визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про
упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Проте, позивач вважає, що відповідачем у порушення вимог Закону України «Про
прокуратуру» не донараховано та не виплачеано йому заробітну плату у повному
обсязі.
Просимо суд звернути увагу, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
14 жовтня 2014 року було прийнято Закон України №1697-VII «Про прокуратуру»,
який набрав чинності 15.07.2015 ( редакція, яка діяла на момент виникнення спірних
правовідносин). Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»
посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12
мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:
1. З 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;
2. З 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;
3. З 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.
Відповідно до положень ст.ст. 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови
розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з
бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків передбачених
ч.3 цієї статті та ч.1 статті 10 Закону.
Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету,
здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних
асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ організацій. що
фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Частиною 9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що
фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного
бюджету України. Згідно зі ст.ст. 89 і 90 Закону України «Про прокуратуру»
фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету
України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо
фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною
прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з
кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним
прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним
бюджетом України на поточний бюджетний період.
Частинами 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які
бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності
відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про
Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України
(рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Водночас
Законом України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного
кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до
Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого
доповнено п. 26, яким встановлено що норми і положення ст. 81 Закону України
«Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом
Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого
бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального
страхування.
Також, п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет
України на 2015 рік» встановлено, що положення ч. 2 ст. 33, ст. 81 Закону України
«Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом
Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого
бюджетів та бюджетів фондів загальнообов’язкового державного соціального
страхування.
Тобто, Бюджетним кодексом та Законом України «Про Державний бюджет
України на 2015 рік», як спеціальними законами, які регулюють бюджетні
відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів
прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження
Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати
працівників органів прокуратури. Аналогічні положення закріплені у п. 11
Прикінцевих, положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016
рік». Вищенаведені законодавчі приписи, на час виникнення спірних правовідносин
неконституційними не визнавались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 М 505 «Про
упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»
(надалі – Постанова № 505) надано право керівникам органів прокуратури у межах
затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури
посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових
окладів та інші виплати.
Видатки, пов’язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань
на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури
відповідно до п.2, п.6.
Підпунктом 1 п. 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру»
доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з наступного дня після
опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність
із цим Законом та забезпечити нормативно-правові акти міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація
положень Закону України «Про прокуратуру» є неможливою без внесення
відповідних змін до Постанови N° 505, так і до Бюджетного кодексу України, Закону
про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати
працівників органів прокуратури.
Надалі відповідач (Одеська обласна прокуратура) не наділена правом
самостійно без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету
України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної
плати у розмірі, встановленому Законом України «Про прокуратуру» (правова
позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 18.03.2620 по справі
№0840/3667/18 (провадження №K/9901/1780/19) та від 07.05.2020 по справі
Ne802/1179/16-а (провадження №K/9901/9971/18).
Розділ ІІІ
На думку позивача, для визнання бездіяльності Одеської обласної прокуратури
щодо невиплати заробітної плати й стягнення з Державного бюджету України через
ДКСУ шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь
позивача 1 139 375,14 грн., рішення Конституційним Судом від 26.03.2020 у справі
№1-223/2018 (2840/18) визнається таким, що не відповідає Конституції України й п.
26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення «Бюджетного кодексу України у
частині, яка передбачає норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»
від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах,
встановлених Кабінетом Міністрів України, з фінансових ресурсів державного і
місцевого бюджетів та фондів загальнообовʼязкового державного соціального
страхування, отже позивач має право на перерахунок посадового окладу за період з
15.07.2015 по вересень 2020 року.
Разом з цим, відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони та інші
акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними
повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або
якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду,
ухвалення або набрання ними чинності.
У ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» №2136-VIII від
13.07.2017 передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом
рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено рішенням, але не
раніше дня його ухвалення. Згідно із ст. 97 Закону України «Про Конституційний
Суд України» суд у висновку рішення може встановити порядок і строки їх
виконання, а також зобов’язати відповідні державні органи забезпечити контроль за
виконанням рішення, додержанням висновку. Суд може вимагати від відповідних
органів письмове підтвердження.
Конституційним Судом України в п. 2 резолютивної частини рішення №6-р/2020
від 26.03.2020 по справі № 1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності
положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного
кодексу України у частині, з дня ухвалення Конституційним Судом України цього
Рішення 26.03.2020 року.
З цього часу втратили чинність положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та
перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що
норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 No1697-
VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом
Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого
бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює
законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати
ухвалення рішення.
 Відповідно, визнання неконституційними певних положень чинного
законодавства в подальшому, не може мати як наслідок визнання протиправними дій
або рішень відповідача, які були вчинені або прийняті до визнання таких норм
неконституційними, оскільки відповідач, у спірних відносинах був зобов’язаний і
діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення
спірних відносин, а тому висновки Конституційного Суду України, викладені в
рішенні від 26.03.2020 No6-p/2020 по справі No1-223/2018(2840/18) не можуть бути
підставою для перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за період з
15.07.2015 (дата набрання чинності Законом України №1697VII «Про прокуратуру»)
до 26.03.2020 (дата прийняття рішення Конституційним Судом від 26.03.2020 року у
справі No1-223/2018(2840/18)) відповідно до ст. 81 Закону України «Про
прокуратуру». Позивач мав право на перерахунок виключно у випадку нездійснення
нарахування Одеською обласною прокуратурою належних йому коштів заробітної
плати за період з 26.03.2020 до дати подання позову.
Узагальнюючи викладене Казначейство вважає, що позовні вимоги _____ є
необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.44 та 165 КАС України,
ПРОШУ СУД:
1. Врахувати при розгляді справи та приєднати дані пояснення на позовну
заяву до матеріалів справи;
2. У задоволенні позовних вимог – _________С.С. по справ відмовити у
повному обсязі.
Додаток:
1. Копія довіреності представника ДКСУ від 19.06.2020 М5-18-08/10723 на І арк.

Представник ДКСУ