Ситуація 1 .У квітні 2015 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду

міста Києва з позовом до відповідача, в якому зазначив, що до 16 лютого 2009 року він
працював у Відкритому акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» (далі -
ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра». 25 грудня 2008 року
письмовим розпорядженням ВАТ «КБ «Надра» № 549 «Про впровадження нового
продукту та проведення семінарів для співробітників банку» (далі - Розпорядження №
549) впроваджувався новий продукт «Від тисячі до мільйона», у зв`язку з чим з 27 по 30
грудня 2008 року проводилися семінари для співробітників цього банку
департаментом управління персоналом і департаментом змін та інновацій роздрібної
мережі. Проведення семінарів серед працівників відповідача передбачалось також
відповідно до розпорядження віце-президента ВАТ «КБ «Надра» від 06 січня 2009 року
№ 3 «Про впровадження нового продукту на площадках продажу» (далі -
Розпорядження № 3) з 12 по 28 січня 2009 року.

Незважаючи на те, що неробочими днями були 27, 28 грудня 2008 року, 17, 18, 24 та 25
січня 2009 року, у період з 27 по 30 грудня 2008 року та з 12 по 28 січня 2009 року
позивач виконував трудові обов`язки з проведення семінарів у Харківському
регіональному управлінні ПАТ «КБ «Надра».   Вважаючи, що відповідач, порушуючи
трудове законодавство, не оплатив роботу у вихідні дні у подвійному розмірі, не надав
інших днів відпочинку та під час звільнення з роботи позивача не виплатив йому
відповідної компенсації, позивач просив стягнути з відповідача компенсацію за роботу
у вихідні дні в розмірі 3 443,96 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати
(індексацію) у зв`язку з порушенням відповідачем строків її виплати , а також середній
заробіток за час затримки розрахунку відповідача при звільненні позивача .

28 травня 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив заочне
рішення, яким позов задовольнив. Заочне рішення суд мотивував тим, що позивач
відповідно до розпоряджень № 549 та № 3 залучався до виконання робіт у вихідні дні -
27, 28 грудня 2008 року, 17, 18, 24, 25 січня 2009 року. Відповідач не оплатив за
виконану позивачем роботу у ці вихідні дні, а тому зобов`язаний виплатити йому згідно
зі статтею 72 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) компенсацію за
роботу у вихідні дні за правилами статті 107 КЗпП України з урахуванням індексації
заробітної плати, передбаченої статтею 95 КЗпП України, та відповідно до статей 116,
117 КЗпП України - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні
позивача.  У зв`язку із цим зменшив загальну суму стягнення. Апеляційний суд,
змінюючи заочне рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач звільнився
з роботи 16 лютого 2009 року та, знаючи про порушене право, звернувся з позовом до
суду лише у квітні 2015 року, тобто більше ніж через шість років після його звільнення.

 Апеляційний суд застосував висновок Верховного Суду України, викладений у

постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16.

Висновок: Частково задовольнити касаційні скарги Публічного акціонерного

товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 . 2.  Рішення Апеляційного суду
міста Києва від 12 вересня 2017 року змінити: викласти його мотивувальну частину в
редакції цієї постанови;викласти абзаци третій і четвертий його резолютивної частини у
такій редакції:
«Зменшити стягнутий з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк
«Надра» на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку
..Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року в частині
зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з Публічного акціонерного
товариства «Комерційний банк «Надра» .В іншій частині рішення Апеляційного суду
міста Києва від 12 вересня 2017 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на
користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» витрати зі
сплатисудового збору за подання касаційної скарги.

Ситуація 2. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до

Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до
Генеральної прокуратури України (далі - відповідач, ГП України), якого уточнено у
справі в якості Офісу Генерального прокурора (далі також - відповідач), у якому просив:

Скасувати наказ ГП України № 1465к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1
з посади заступника прокурора Одеської області; 1. поновити ОСОБА_1 на посаді
заступника прокурора Одеської області;2стягнути з ГП України на користь ОСОБА_1
середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до
моменту фактичного поновлення на публічній службі; 3. зобов`язати ГП України
проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про
застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України
«Про очищення влади».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГП України від 23

жовтня 2014 року № 1465к позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту
7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020

року,  залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду
від 06 липня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ ГП України № 1465к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1
з посади заступника прокурора Одеської області.Поновлено ОСОБА_1 на посаді
заступника прокурора Одеської області;Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на
користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2117152, 88
грн.Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції
України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони,
передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».Допущено до
негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді
заступника прокурора Одеської області та стягнення з Офісу Генерального прокурора
на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми
стягнення за один місяць. Суди попередніх інстанцій вказували на те, що приймаючи
оскаржуваний наказ про звільнення, відповідач не врахував основоположних
принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому
застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» від 16
вересня 2014 року № 1682-VII є передчасним і не відповідає викладеним стандартам
забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. На момент розгляду
Верховним Судом цієї касаційної скарги рішення Конституційним Судом України за
наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено. У
справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних
заходів.

Висновок:  Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити

частково.Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020
року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2020 року
в частині позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь
ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати і в цій частині
направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста
Києва.В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13
лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06
липня 2020 року у справі № 826/17787/14 залишити без змін, змінивши мотивувальну
частину та виклавши її у редакції цієї постанови.

Ситуація 3. У грудні 2019 року в Китайській Народній Республіці у людей були

зафіксовані перші випадки раніше невідомої інфекційної хвороби. За короткий час вона
поширилася у багатьох країнах і розвинулася у пандемію. У грудні 2020 року у світі
почалася масова вакцинація проти цієї хвороби. Станом на 15 листопада 2021 року, за
офіційними звітами ВООЗ, у світі введено 7,52 млрд доз вакцини від COVID?19; 52,2 %
населення світу отримало першу дозу. В Україні заходи щодо запобігання,
профілактики та лікування COVID-19 почали запроваджувати на початку 2020 року.
Серед таких заходів також є вакцинація, у тому числі обов`язкове профілактичне
щеплення. Посилаючись на положення статті 43 Конституції України, статей 2, 2-1, 46,
147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ОСОБА_1 просила
скасувати наказ від 10 грудня 2021 року про відсторонення від роботи, поновити її на
займаній посаді - чергової по переїзду, стягнути з відповідача заробітну плату за час
відсторонення від роботи. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької
області від 24 січня 2022 року позов задоволено. Скасовано наказ виробничого
підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна
залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 10 грудня 2021 року про відсторонення позивачки від
роботи. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу «Жмеринська
дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1
середню заробітну плату за час вимушеного прогулу Додатковим рішенням
Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року
поновлено ОСОБА_1 на роботі черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку
виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-
Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».Ухвалюючи вищезазначене судове рішення, суд
першої інстанції виходив з того, що в Україні відсутні закони, які передбачають право
роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації
проти COVID-19.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року рішення

Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2022 року
скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд дійшов висновку, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи було
здійснено відповідно до норм чинного законодавства. Також апеляційний суд на
власний розсуд трактував норми матеріального права щодо правомірності
відсторонення особи від роботи через відмову зробити щеплення проти СОVID-19. Суд
касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати
судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або
змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд

Висновок: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року скасувати, рішення
Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2022 року змінити,
виклавши його мотивувальну частину щодо скасування наказу про
відсторонення  ОСОБА_1 від роботи в редакції цієї постанови. 

У решті вказане рішення та додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду

Вінницької області від 02 березня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії

«Південно-Західна залізниця» грошове стягнення.

Спільне у цих справах є те , що в усіх 3 справах суди частково  задовольнили  касаційні

скарги позивачів. Щодо повноважень суду :
Суд має виходити з того, що право має одночасно враховувати інтереси обох сторін:
а) працівника і роботодавця;
б) держави/суспільства та особи, яка обіймала певну посаду при старому режимі;
в) працівника і держави/роботодавця.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина
захищаються судом. Кожен має
право будь-якими не забороненими законом засобами
захищати свої права і свободи від порушень і
протиправних посягань. За положеннями ст. 124
Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі.
При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси
фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у
спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний
розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб,
інтересів держави (ст.
1 ЦПК).
Суд повинен зʼясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу
позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний
ним спосіб.
Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Судді при здійсненні правосуддя
незалежні і підкоряються лише закону. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від
будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові
особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи,
громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати
незалежність суддів і не посягати на неї. Щодо безсторонності суду існує дві вимоги:
суд повинен бути суб’єктивно вільний від упередження чи зацікавленості в результаті
справи, по-друге, він також має бути безсторонній з об’єктивної точки зору, тобто має
запропонувати досить гарантій для виключення будь-якого обгрунтованого сумніву
стосовно його безсторонності (справа Фіндлей, ор. сіt). Щоб задовольнити ці вимоги,
суд повинен відповідати суб’єктивному і об’єктивному тесту: "Існування безсторонності
для цілей статті 6 параграф 1 повинно визначатись згідно суб’єктивного тесту, тобто на
підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і також згідно
об’єктивного тесту, тобто встановлення, чи суддя має гарантії, достатні для виключення
будь-якого законного сумніву стосовно безсторонності" (справа П’єрсак, А 53 параграф
30). 
Як зауважував Суд, суддя є безсторонній, поки зворотне не буде доведено (справа ле
Компта, ван Лейвена і де Мейра, А 43 параграф 58). До того ж необхідно зазначити, що,
крім всього, суди зобов’язані заслуговувати на довіру учасників процесу, особливо
обвинувачених.