Рішення від 25.10.2022 № 640/26683/21 Окружний адміністративний суд м.

Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана

Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року м. Київ N 640/26683/21

Окружний адміністративний суд м. Києва в складі судді Смолія І.В., за участю секретаря
судового засідання Стрикун Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до третя особаКиївської міської ради Комунальне підприємство

"Київтранспарксервіс" про визнання протиправним та скасування рішення, за участю
представників сторін:

від позивача: не прибув

від відповідача: Івашова Г.Л.

від третьої особи: Ковтунець Ю.С.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва

з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач), третя особа Комунальне
підприємство "Київтранспарксервіс" (надалі - третя особа), в якому просить суд:

Визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 31 серпня 2021
року N 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011
року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві".

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач порушив право позивача прийнятим

рішенням від 31 серпня 2021 року N 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської
міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і
зборів у м. Києві" та зазначив, що подання на розгляд Київської міської ради проекту
рішення "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 07 жовтня 2005 N 62-6-
00268, укладеного між Київською міською радою та приватним акціонерним товариством
"Квадрат-Україна" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-
розважального комплексу з рекреаційно-оздоровчою та аква зонами, а також дитячи
майданчиком на перетині вул. Милославської та просп. Володимир Маяковського у
Деснянському районі м. Києва та надання статусу парку земельній ділянці площею 7, 2644
га на перетині вул. Милославської та проси. Володимира Маяковського у Деснянському
районі м. Києва" є протиправним. Крім того, відповідач при прийняті оскаржуваного
рішення порушив норми Закону України "Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності", а саме не пройшов процедуру розроблення та
затвердження органом місцевого самоврядування регуляторного акта, оскільки
оскаржуване рішення є регуляторним актом.

Відповідач проти заявленого адміністративного позову заперечив, надавши суду відзив в

якому зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем не було порушено
прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача, за яким останній звернувся.
Тобто, позовні вимоги про визнання протиправним та нечинним рішення Київської міської
ради від 31 серпня 2021 року N 2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської
ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у
м. Києві" є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, посилання позивача на норм
Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" також є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення не підпадає під дію
даного Закону.

Третя особа, надала пояснення з приводу заявленого позову та зазначила, що позивачем

не надано жодних належних та достовірних доказів в підтвердження зазначеного в позові.
Крім того, оскаржуване рішення не є регуляторним актом, зазначене підтверджено та
висвітлено у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року N 816/630/18.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, які випробовувались судом,

з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази наявні та
надані сторонами, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору
по суті, суд зазначає наступне.

Київською міською радою 31 серпня 2021 року прийнято рішення N 2185/2226 "Про
внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про
встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві"

Позивач зазначає, шо Пунктом 1 даного рішення Таблицю N 1 до додатка 5 до рішення

Київської міської ради від 23 червня 20211 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих
податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 24 грудня 2020
року N 22/22) викладено в новій редакції.

У Таблиці N 1 до додатка 5 до Рішення N 2185/2226 визначено перелік паркувальних

майданчиків, закріплених за КП "Київтранспарксервіс", з яких справлятиметься збір за
місця паркування транспортних засобів.

Однак, позивач наголошує, що відповідно до роз'яснення Державної регуляторної служби

України стосовно застосування вимог Закону України "Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності" під час прийняття рішень органів місцевого
самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, чого не було зроблено
відповідачем.

Крім того, як зазначає позивач, Верховний Суд у постанові від 04 травня 2020 року к
справі N 809/276/18 висловив правову позицію, відповідно до якої на законодавчому рівні
закріплена чітка процедура розроблення та затвердження органом місцевого
самоврядування власних регуляторних актів.

Отже, на думку позивача рішення Київської міської ради від 31 серпня 2021 року N
2185/2226 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року "
242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" згідно з правовою
позицією Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі N 320/18 в розумінні статті 1
Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" є регуляторним актом, спрямованим на неодноразове застосування і щодо
невизначеного кола користувачів осіб.

В зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

При вирішенні спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 140 Конституції України передбачено, що особливості здійснення
місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими
законами України.

Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначає спеціальний статус міста
Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого
самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в

Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що
представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх
інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією
України, цим та іншими законами.

Згідно із змістом статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"

визначено, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради
вирішуються такі питання: розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого
бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного
бюджету; встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу
України; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою
території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках,
додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну
відповідальність; затвердження вимог до облаштування майданчиків для паркування
транспортних засобів з урахуванням норм, нормативів, стандартів у сфері благоустрою
населених пунктів, державних будівельних норм, технічних умов, Правил дорожнього руху
та інших нормативних документів;

Відповідно до підпункту 8 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве

самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських
рад належать: підготовка та затвердження переліку спеціально відведених місць для
паркування транспортних засобів.

Конституційний суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп "У справі за
конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень
частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частини
1,10 статті 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів
органів місцевого самоврядування)" в резолютивній частині дійшов висновку: в аспекті
конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції
України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами)
стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті
рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого
самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.

Таким чином, з аналізу вищевикладених нормативно правових актів можна зробити

висновок, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до
них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень розділу XVII "Правила паркування транспортних засобів у м.

Києві", Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради
від 25 грудня 2008 року N 1051/1051 (далі - Правила благоустрою міста Києва), оператор
(уповноважена організація) - комунальне підприємство виконавчого органу Київської
міської ради (Київської міської державної адміністрації), що визначено органом місцевого
самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування
транспорті засобів згідно з діючим порядком.

Пунктом 3 рішення Київської міської ради від 26 червня 2007 року N 930/1591 "Про
вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві", комунальне підприємство
виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
"Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів,
стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з
паркування автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою

Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 N 1342 (далі - Правила паркування
транспортних засобів) спеціально обладнані майданчики для паркування - майданчики
для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та
обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 17.2 Правил благоустрою міста Києва, спеціально обладнані майданчики
для паркування - це місця платного паркування, які знаходяться на земельних ділянках,
розташованих поза межами червоних ліній, або на земельних ділянках, відносно яких не
визначено балансоутримувача, повинні бути огороджені, обладнані дорожніми знаками,
мати освітлення та приміщення для охорони, можуть мати дорожню розмітку (в
залежності від погодних умов, пори року) та можуть бути оснащені пристроями для
контролю часу паркування.

Відповідно до пункту 7 Правила паркування транспортних засобів майданчики для

паркування є об'єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам,
стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

Згідно з пунктом 17.3.1. Правил благоустрою міста Києва, платні місця для паркування
транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової
стоянки транспортного засобу зі стягненням плат и за паркування у відведених або
спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу
або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування
транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць
платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або
підприємствам якими оператор уклав відповідний договір.

Пунктом 17.3.2 Правил благоустрою міста Києва передбачено, що особливі умови

користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціальна обладнані та
відведені місця, полягають в розробці та погодженні установленому цими Правилами
порядку схем організації дорожнього руху згідно з якими у оператора виникає право
надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення
проектів відведення цю

земельних ділянок.

На таких земельних ділянках оператор не має прав: здійснювати будь-яку діяльність,

окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких
місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування),
нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших
елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами.

Згідно з пунктом 24 Правил паркування транспортних засобів, оператор зобов'язаний

використовувати майданчик для паркування за призначенням.

Землі, визначені як місця для паркування, наділені особливою специфікою їх правового

режиму, що, зокрема, виражається у відсутності необхідності у розробленні проектів їх
відведення. Така спрощена процедура їх використання пов'язана з тими обставинами, що
надання водієві місця для паркування автомобіля не є користуванням земельною
ділянкою в розумінні норм Земельного кодексу України, а є наданням послуг (стаття 901
Цивільного кодексу України) з паркування автомобіля.

Таким чином, на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані та

відведені місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних
засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних
послуг з паркування транспортних засобів та такі земельні ділянки не потребують
розроблення проектів їх відведення, а також, на таких земельних ділянках не передбачено
розміщення/будівництво будь-яких будівель.

Тобто, Київською міською радою в межах своїх повноважень внесено паркувальний

майданчик за адресою: м. Київ, вул. А. Ахматової, 15 до таблиці N 1 додатка 5 до рішення
Київської міської ради під 31 серпня 2021 року N 2185/2226 "Про внесення змін до рішення
Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих
податків і зборів у м. Києві" ".

Крім того, підставою для прийняття оскаржуваного рішення стали норми Закону України
"Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування
податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві",
яким удосконалено процедуру адміністрування податків та зборів.

Внесення змін до таблиці 1 додатку 5 розроблено відповідно до Закону України "Про

місцеве самоврядування в Україні", Правил благоустрою міста Києва, затверджених
рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року N 1051/1051 та на виконання
функцій місцевого самоврядування з метою створення належних умов для водіїв
транспортних засобів для паркування автотранспорту.

Концепцією розвитку паркувального простору в місті Києві, затвердженою рішенням

Київської міської ради від 22 січня 2015 року N 22/887, комунальне підприємство
"Київтранспарксервіс" визначено відповідальним за виконання Концепції, одним із завдань
якої є забезпечення умов для зменшення навантаження на вулично-дорожню мережу
міста у робочі дні через гнучке регулювання вартості послуг паркування не тільки в різних
зонах, але й на окремих вулицях, в різні дні тижня та час.

Як встановлено під час судових засідань, в діяльності КП "Київтранспарксервіс" виникла

необхідність внесення змін до таблиці N 1 додатку 5 до рішення Київської міської ради від
23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" у
зв'язку зі зміною схем організації дорожнього руху на паркувальних майданчиках.

Відповідачем наголошено, що прийняття оскаржуваного рішення зумовлене необхідністю

продовження дії понижуючого коефіцієнта 0,75 для фізичних осіб платників податків на
нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, у зв'язку зі збільшенням мінімальної
заробітної плати та ситуацією, яка склалася з пандемією гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

В судовому засідання відповідача наголосив, що завданням оскаржуваного рішення є

унормування положень рішення до вимог Закону України від 16 січня 2020 року "Про
внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування
податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві",
впорядкування паркувального простору в місті Києві, шляхом затвердження переліку
спеціально обладнаних майданчиків для паркування, які закріплені за комунальним
підприємством "Київтранспарксервіс" та зменшення податкового навантаження на
фізичних осіб платників податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки.
Відповідно до положень статті 144 Господарського кодексу України майнові права та
майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод,
передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не
суперечать; з актів органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках,
передбачених законом.

За змістом статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах

повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання
на відповідній території.

Відповідно до змісту статті 12 Податкового кодексу України до повноважень міських рад

належать встановлення ставок місцевих податків тa зборів в межах ставок, визначених
цим Кодексом; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну
розміру їх ставок, об'єкт оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг,
яке тягне з; собою зміну податкових зобов'язань платників податків та Приписами статті 1
Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" встановлено:

регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-

правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання
господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами
або іншими органами державної владі суб'єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційні письмовий документ,

який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо
невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове
регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між
регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами
господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону,
що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів

України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і
радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна
Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий
орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-
якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має
повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також
належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні
спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють
керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного
соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх
повноважень приймають регуляторні акти.

Законодавчо чітко закріплено як визначення регуляторного акта, так і обов'язкові його

ознаки, які визначені статтею 1 Закону України "Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності".

Визначальним є те, що такий акт приймається спеціально визначеним суб'єктом;

встановлює, змінює чи скасовує норми права; застосовується неодноразово та щодо
невизначеного кола осіб; врегульовує господарські відносин, а також адміністративні
відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та
суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно
до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно- правовим актом.

Спірним рішенням підготовлено зміни до текстової частини рішення Київської міської ради
від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.
Києві", враховуючи зміни, прийняті Законом України від 16 січня 2020 року "Про внесення
змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків,
усунення технічних "а логічних неузгодженостей у податковому законодавстві".

В той же час, відповідно до статті 3 Закону України "Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності" дія цього Закону не поширюється на здійснення
регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, якими доводяться до відома
фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань рішення органів, які є вищестоящими по
відношенню до органів, які приймають ці акти.

Пунктом 58 підрозділу 10 розділу XX "Перехідних положення" Податкового кодексу

України встановлено, що у 2020 році до прийнятих рішень органів місцевого
самоврядування, населених пунктів на лінії зіткнення про встановлення місцевих податків
і зборів, які прийняті на виконання цього Кодексу, не застосовуються вимоги підпункту
4.1.9 пункту 4.1 та пункту

4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті
12 цього Кодексу та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері
господарської діяльності".

Листом Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 червня 2021 року
N 052-3901, зазначається про опрацювань я вказаним Департаментом проекту рішення
Київської міської ради "Про внесення змін до таблиці 1 додатку 5 до рішення Київської
міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків та
зборів у м. Києві" та відсутність знак регуляторного акту, згідно з нормами Закону України
"Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (копі я
додається).

Отже, таблиця 1 додатку 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N
242/5629 "Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Києві" - додаток до рішення,
є динамічним і може змінюватися в будь-який період часу, визначає перелік паркувальних
майданчиків, які закріплені за єдиним оператором з паркування транспортних засобів та
стягнення збору за місця для паркування транспортних засобі, комунальним
підприємством "Київтранспарксервіс".

Оскаржуване рішення не змінює та не скасовує норми права, має визначене коло осіб і
відповідно не має ознак регуляторного акта, не повинне проходити регуляторну
процедуру відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у
сфері господарської діяльності".

Суд зазначає, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування

практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд я застосовують при
розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Слід відмітити, що
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає за державами право користуватися
"значною свободою (полем) розсуду" при визначенні суспільного інтересу.

При цьому, суд дотримується думки, що національні органи влади краще знають потреби
свого суспільства, а тому в питанні оцінки "суспільного інтересу" вони знаходяться у
вигіднішому становищі, ніж міжнародний суддя.

Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми,
що становить суспільний інтерес.

Більш того, ЄСПЛ визнає, що поняття "суспільний інтерес" обов'язково має широке
значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші
проти Греції").

Нагляд ЄСПЛ у цій частині обмежується лише випадками зловживань; владою та явного
свавілля (рішення в справах "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Колишній
король Греції та інші проти Греції").

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства
незаперечно становить "суспільний інтерес" рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в
справі "Трегубенко проти України".

Щодо посилань позивача на обов'язковість дотримання відповідачем норм Закону України

"Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", що
оскаржуване рішення є регуляторним актом, спрямованим на неодноразове застосування
і щодо невизначеного кола користувачів осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські
ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та
перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень
приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі
сплати місцевих податків і зборів.

Згідно з підпунктом 10.2.2 пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих
зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір.

Відповідно до підпункту 2681.1.2., пункту 2681.1., статті 268.1 Податкового кодексу України
перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження
діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх
місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для
паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської
ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та
перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору.

З визначенням статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у

сфері господарської діяльності" регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим
регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого
спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних
відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та
суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший
офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права,
застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі
положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також
адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної
влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ
відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Однією з визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний
вплив на урегульовані ним правовідносини.

Оскаржуване рішення міської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед,

функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих
податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні
регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі,
за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України,
закріплених у його статті 12.
До кваліфікуючих ознак регуляторного акту можна віднести й закріплену нормами Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"
спеціальну процедуру його підготовки, розроблення, розгляду, прийняття і офіційного
оприлюднення, яка включає стадії, зокрема, підготовки аналізу регуляторного впливу
такого акту і оприлюднення проекту останнього з метою одержання зауважень і
пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань (статті 8, 9 цього Закону).

Відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції
України кожен (тобто включаючи й суб'єктів господарювання) зобов'язаний сплачувати
податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом.
Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Пунктом 6.1 статті 6 Податкового кодексу України, податком (у тому числі й місцевим
податком і збором, як видом податку) є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного
бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих

бюджетів, є конституційним обов'язком кожного, у тому числі й суб'єктів господарювання, і
обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне
обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності",
не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням
Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.

Тобто, оскаржуване рішення не врегульовує господарських відносин за його участю, а

тому не є регуляторним актом.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі N

0940/2301/18, рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих
податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими
податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання
відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому
цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні
Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності".

Додаткова суд звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста
Києва від 15 березня 2021 року у справі N 640/5887/20, що набрало законної сили,
позовом Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив автолюбителів "Дніпровський"
до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування (шляхом виключення)
закріплення за КП "Київтранспарксервіс" в Таблиці N 1 до додатка 5 до рішення Київської
міської ради від 23.06.2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів
у м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 02.07.2015 року N 667/1531
наступних паркувальних майданчиків в Дніпровському районі: пункт N 11 - вул.
Вершигори, 2 (навпроти); пункт N 14 - вул. Воскресенська, 2-а; пункт N 24 - вул.
Микільсько- Слобідська, 6/2, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Згідно з частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини,

встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що
набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті
самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено
законом.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та
об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також
достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням

адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення
судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав,
свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку
суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ

в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в
наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна

сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім
випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про не обґрунтованість позовних

вимог.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства
України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа

Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" про визнання протиправним та
скасування рішення, відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства

України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма
учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути
оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення
за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства
України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Смолій І.В.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/107241989

Система аналізу судових рішень VERDICTUM.

© ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2023