Семінар №4

Тема: Основи пожежної безпеки

1.Умови виникнення та припинення горіння.
2.Джерела підвищення температури горючих речовин до температури
займання.
3.Первинні засоби гасіння пожеж.
4.Вибір вогнегасників для об'єктів різного призначення.

1. Умови виникнення та припинення горіння.

Для виникнення горіння необхідна наявність в одному місці та в один час
трьох компонентів: горючої речовини, окисника та джерела запалювання.
Крім того, потрібно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної
температури та знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з
окисником, а джерело запалювання мало необхідну енергію для
початкового імпульсу (запалювання). Так, сірником можна запалити
аркуш паперу, а дерев'яну колоду - неможливо. Необхідність для горіння
одночасно трьох компонентів, так званий трикутник вогню, виявив ще в
XVIII ст. французький вчений Лавуазьє.
Після виникнення горіння протікає тим інтенсивніше, чим більшою є питома площа
контакту горючої речовини з окисником (паперові обрізки горять інтенсивніше, ніж
пачки паперу) і чим вищою є концентрація окисника, температура та тиск. На
пожежах температура досягає 1000-1300 °С, а в окремих випадках, наприклад, під час
горіння магнієвих сплавів - 3000 °С.

Горючими речовинами вважаються речовини, які у разі дії на них високих

температур, відкритого полум'я чи іншого джерела запалювання можуть
займатися і в подальшому горіти з утворенням тепла та, зазвичай,
випромінюванням світла. До горючих речовин належать: дерево, папір,
тканини, більшість пластмас, природний газ, бензин, гас та інші речовини
в твердому, рідинному, газоподібному стані. Як правило, найбільш
небезпечними у пожежному відношенні є горючі речовини в
газоподібному стані.
Горючі речовини мають різну теплотворну здатність, тому температура на
пожежах залежить не лише від кількості речовини, що горить, але й від її
якості (хімічного складу).
Джерелом запалювання, тобто ініціатором пожежі може бути: відкрите
полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси
хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та
тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання. Джерела
запалювання можуть бути високо-, середньо- та малопотужними.
Різновиди горіння:
Розрізняють такі різновиди горіння: вибух, детонація, спалах, займання,
спалахування, самозаймання, самоспалахування, тління.
Вибух - надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується
виділенням енергії й утворенням стиснених газів, здатних виконувати
механічну роботу. Переважно ця механічна робота зводиться до
руйнувань, які виникають під час вибуху й обумовлені утворенням
ударної хвилі - раптового скачкоподібного зростання тиску. При
віддаленні від місця вибуху механічна дія ударної хвилі послаблюється.
Детонація - це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів
за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням
та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум'я, що призводить
до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі.
Таким чином, наявність достатньо потужної ударної хвилі є необхідною
передумовою для детонації, оскільки в цьому разі передача теплоти в
суміші здійснюється не шляхом повільного процесу теплопровідності, а
поширенням ударної хвилі.
Спалах - короткочасне інтенсивне згоряння обмеженого об'єму
газоповітряної суміші над поверхнею горючої речовини або
пилоповітряної суміші, що супроводжується короткочасним видимим
випромінюванням, але без ударної хвилі й стійкого горіння.
Займання - початок горіння під впливом джерела запалювання.
Спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я.
Тління - безполуменеве горіння матеріалу (речовини) у твердій фазі з
видимим випромінюванням світла із зони горіння.
Самозаймання - початок горіння внаслідок самоініційованих
екзотермічних процесів.
Самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я.
Самозаймання виникає тоді, коли внаслідок екзотермічних процесів
швидкість виділення тепла в масі горючої речовини перевищує швидкість
його розсіювання в навколишнє середовище. Ініціювати екзотермічні
процеси, а відтак спричинити самозаймання можуть:
висока температура горючої речовини, обумовлена дією зовнішнього
джерела нагрівання (теплове самозаймання);
 • - життєдіяльність мікроорганізмів у масі горючої речовини, що
призводить до її самонагрівання (мікробіологічне самозаймання);
• - хімічні реакції, внаслідок дії на речовину повітря, води чи хімічно
активних речовин (хімічне самозаймання).
Теплове самозаймання виникає в масі матеріалів, які знаходяться в
енергетично сприятливому вихідному стані для вступу в реакцію обміну з
киснем повітря, під час нагрівання ззовні. Таке нагрівання може
здійснюватись такими шляхами:
• - контактним (унаслідок теплообміну під час контакту з нагрітим
предметом);
• - радіаційним (унаслідок променистого тепла);
• - конвективним (унаслідок передачі тепла повітряним потоком).

Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла,

називається пожежогасінням. Припинити процес горіння можливо
зниженням вмісту горючого компонента, зменшенням концентрації
окисника, збільшенням енергії активації процесу в полум’ї за допомогою
інгібіторів горіння, зниженням температури.
Існують таки основні способи припинення горіння:
1. Охолодження зони горіння або речовин, що горять, нижче певних
температур.
2. Ізоляція вогнища горіння від повітря.
3. Зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення
негорючими газами.
4. Хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окиснення
(горіння) у полум’ї.
5. Механічний зрив полум’я сильним струменем води, порошку чи газу.
6. Створення умов вогнеперешкоди, за яких полум’я поширюється через
вузькі канали, переріз яких менше діаметра, що гасить.
До вогнегасних речовин належать речовини, що мають фізико-хімічні ,
властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння.
Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження
розповсюдження пожежі, захисту людей та матеріальних цінностей.
Використовуються такі види вогнегасних речовин:
 - вода;
- вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність; піна;
- газові вогнегасні склади; вогнегасні порошки; комбіновані
вогнегасні склади.
Вибір вогнегасної речовини та способу її подавання визначається умовами
виникнення та розвитку пожежі.
Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид
вогнегасних засобів, які можна поділити на:
- охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та
ін.);
- розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.);
- ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);
засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки,
брометил, хладон та ін.).
Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб.
Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується
внаслідок контакту з високотемпературним осередком. Найбільший
вогнегасний ефект спостерігається при застосуванні води у
дрібнорозпиленому стані. Такою водою можна гасити навіть горючі
рідини, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води спричиняє
ізолювальний ефект. Вода добре проводить електричний струм. Це треба
пам’ятати під час гасіння пожеж в електроустаткуванні, що перебуває під
напругою.
Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається з комірок -
пузирчиків газу. Стінки пузирчиків утворюються із розчинів
поверхневоактивних речовин і стабілізаторів. Піни розподіляють на
хімічні та повітряно-механічні.
Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних
технічних пристроїв - піногенераторів із водних розчинів поверхнево-
активних речовин (піноутворювачів).
Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати
випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів,
теплового випромінювання. Все це визначає її ізолювальні властивості.
Для найбільшої ефективності гасіння вогню треба застосовувати піни, які
мають як ізолювальні, так і охолоджувальні властивості.
Важливими характеристиками піни є її стійкість і кратність. Низько
кратними пінами гасять вогонь, головним чином, на поверхнях.
Для гасіння горючих рідин застосовуються піни кратністю до 100. Вони
добре затримуються і розтікаються на поверхні, ефективно
перешкоджають проникненню крізь них горючих парів, мають
охолоджувальну дію.
Для об’ємного гасіння, витіснення диму, ізоляції технологічних установок
від впливу теплових потоків використовують високократну піну. При і
об’ємному гасінні пожежі не слід подавати водяні струмені на піну,
оскільки під їх дією вона руйнується.

Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих,

рідких та газоподібних речовин. Вогнегасний ефект застосування
порошків складається з:
- ихімічного гальмування реакції горіння внаслідок дії порошку
(кристали введеного у полум’я порошку викликають суміжні
реакції, які руйнують радикали, здатні горіти, або перешкоджають їх
утворенню);
- утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки;
- утворення хмари порошку, яка має властивості екрану; м
- еханічного збивання полум’я твердими частинками порошку;
- виштовхування кисню із зони горіння.
Недоліком порошків є їх здатність до злежування, що ускладнює їх
зберігання, особливо тривале.
Практично усі вогнегасні речовини характеризуються комплексною дією
на процес горіння. Наприклад, вода може охолоджувати, ізолювати та
розбавляти палаючі речовини; піна ізолює та охолоджує; газові засоби
пожежогасіння одночасно діють як інгібітори і розбавляють горючі
речовини; порошки гальмують хімічні реакції і ізолюють зону горіння при
утворенні стійкої порошкової хмари. Однак припинення горіння
досягається одним із застосовуваних способів, в той час як інші тільки
сприяють його припиненню. Це визначається співвідношенням
властивостей вогнегасної речовини та матеріалу, що горить. Для кожної
вогнегасної речовини існує домінуюча властивість. Для води - це
охолодження, для піни - ізоляція осередку горіння, для порошку -
гальмування реакції горіння, для діоксиду вуглецю - розбавлення
парогазоповітряної суміші та газів з повітрям (киснем), для галогенованих
вуглеводнів - інгібування.
Залежно від основного процесу, який призводить до припинення горіння,
найбільш розповсюдженими способами ліквідації пожеж є:
- охолодження струменями води, розпиленими струменями води,
шляхом перемішування матеріалів, що горять;
- розбавлення газової та конденсованої фаз (твердої, рідкої)
струменями тонко розпиленої води; горючих рідин - водою,
розбавлення негорючими газами або водяною парою;
- ізоляція шаром піни або шаром порошку;
- хімічне гальмування реакції горіння за допомогою вогнегасних
порошків чи галогенованих вуглеводнів.
-

Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі та

визначається:
- властивостями і агрегатним станом речовин, що горять;
- параметрами пожежі (площею горіння, інтенсивністю горіння,
температурою тощо);
- видом пожежі (у закритих приміщеннях, будівлях, на відкритому
просторі);
- умовами тепло- і газообміну на пожежі;
- наявністю та кількістю вогнегасних засобів;
- вогнегасною здатністю щодо гасіння речовин та матеріалів;
- ефективністю способу гасіння пожежі.
При визначенні способів пожежогасіння слід розраховувати на досягнення
максимального ефекту при мінімальних витратах вогнегасних речовин.
2. Джерела підвищення температури горючих речовин до температури
займання.\
Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх
речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина,
тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої
пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні
Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим
показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі,
важкогорючі та горючі.
Негорючі — речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі
нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.
Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі
від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до
самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та
негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.
Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також
займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його
вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі
матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від
джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього
нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного
джерела запалювання.
Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій
над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела
запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого
горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру
спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон,
етиловий спирт).
— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху
понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні
мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча
температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою
швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Температура самоспалахування — найнижча температура речовини, при
якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що
призводить до виникнення полум'янистого горіння Температури спалаху та
спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише
рідин та твердих речовин.
Важливими показниками, що характеризують пожежовибухо-небезпечні
властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум'я
(запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі
поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля
горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе
займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним
поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела
запалювання.
Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не
можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів
надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та
використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи
вибуху.
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі
пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої
концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та
пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є
вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ
— пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).
Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі
поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ — це такі
температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному
окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ.
Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для
вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація
насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки.
Існують і інші показники для оцінки пожежної та вибухової небезпеки
речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

3.Первинні засоби гасіння пожеж

Первинні засоби пожежогасіння - це пристрої, інструменти та матеріали,
призначені для локалізації і (або) ліквідації загоряння на початковій стадії
(вогнегасники, внутрішній пожежний кран, вода, пісок, кошма, азбестове
полотно, відро, лопата та ін.) Ці кошти завжди повинні бути напоготові і, як
кажуть, під рукою. Правильніше було б назвати ці кошти засобами
вогнегасіння, т. к. протистояти розвиненому пожежі з їх допомогою
неможливо і навіть - небезпечно для життя. Гасіння пожежі - це робота
пожежників-професіоналів, а боротьба із загорянням посильна для
неспеціалістів. Потрібно пам'ятати, що первинні засоби застосовуються для
боротьби із загорянням, але не з пожежею.
Вода - найбільш поширений засіб для гасіння вогню. Вогнегаснівластивості
її полягають головним чином у здатності охолодити палаючий предмет,
знизити температуру полум'я. Будучи поданою на вогнище горіння згори,
невипарувалися, води змочує і охолоджує поверхню палаючого предмета і,
стікаючи вниз, ускладнює загоряння його інших, не охоплених вогнем,
частин. Вода електропровідність, тому її не можна використовувати для
гасіння мереж і установок, що знаходяться під напругою. При попаданні
води на електричні дроти може виникнути коротке замикання. Виявивши
загорання електричної мережі, необхідно в першу чергу знеструмити
електропроводку в квартирі, а потім вимкнути загальний рубильник
(автомат) на щиті введення. Після цього приступають до ліквідації вогнищ
горіння, використовуючи вогнегасник, воду, пісок. Забороняється гасити
водою палаючий бензин, гас, масла та інші легкозаймисті та горючі рідини
в умовах житлового будинку, гаража або сарая. Ці рідини, будучи легше
води, спливають на її поверхню і продовжують горіти, збільшуючи площу
горіння при растекании води. Тому для їх гасіння, крім вогнегасників, слід
застосовувати пісок, землю, соду, а також використовувати щільні тканини,
вовняні ковдри, пальто, змочені водою.
Пісок і земля з успіхом застосовуються для гасіння невеликих осередків
горіння, в тому числі проток горючих рідин (гас, бензин, масла, смоли та
ін.) Використовуючи пісок (землю) для гасіння, потрібно принести його у
відрі або на лопаті до місця горіння. Насипаючи пісок головним чином по
зовнішній кромці палаючої зони, намагайтеся оточувати піском місце
горіння, перешкоджаючи подальшому розтіканню рідини. Потім за
допомогою лопати потрібно покрити палаючу поверхню шаром піску, який
вбере рідина. Після того як вогонь з палаючої рідини буде збитий, потрібно
відразу ж приступити до гасіння палаючих навколишніх предметів. У
крайньому випадку замість лопати або совка можна використовувати для
підношення піску шматок фанери, лист, сковороду, ківш. (Прим.: ящик для
піску повинен мати місткість 0,5, 1,0 або 3 м3 і комплектуватися совковою
лопатою).
Пожежний щит. Будинки й приміщення повинні бути забезпечені
первинними засобами пожежогасіння. Для їх розміщення встановлюють
спеціальні щити. На щитах розміщують вогнегасники, ломи, багри, сокири,
відра. Поруч зі щитом встановлюється ящик з піском і лопатами, а також
бочка з водою 200-250л (прим.: щит пожежний - призначений для
розміщення первинних засобів пожежогасіння, немеханізованого
інструменту та пожежного інвентарю у виробничих і складських
приміщеннях, не обладнаних внутрішнім протипожежним водопроводом і
автоматичними установками пожежогасіння, а також на території
підприємств (організацій), які не мають зовнішнього протипожежного
водопроводу, або при видаленні будівель (споруд), зовнішніх
технологічних установок цих підприємств на відстань більше 100 м від
зовнішніх пожежних вододжерел, повинні обладнуватися пожежні щити.
Комплектується в залежності від типу щита і класу пожежі).
Кошма призначена для ізоляції вогнища горіння від доступу повітря. Цей
метод дуже ефективний, але застосовується лише при невеликому вогнищі
горіння. Не можна використовувати для гасіння загоряння синтетичні
тканини, які легко плавляться і розкладаються під впливом вогню,
виділяючи токсичні гази. Продукти розкладання синтетики, як правило,
самі є горючими і здатні до раптової спалаху.
Внутрішній пожежний кран призначений для гасіння загорянь речовин і
матеріалів, крім електроустановок під напругою. Розміщується в
спеціальній шафці, обладнується стовбуром і рукавом, сполученим з
краном. При виникненні загоряння потрібно зірвати пломбу, або дістати
ключ з місця зберігання на дверцятах шафки, відкрити дверцята, розкачати
пожежний рукав, після чого зробити з'єднання ствола, рукави і крана, якщо
це не зроблено. Потім максимальним поворотом вентиля крана пустити
воду в рукав і приступити до гасіння загоряння. При введенні в дію
пожежного крана рекомендується діяти вдвох. У той час як одна людина
виробляє пуск води, другий підводить пожежний рукав із стволом до місця
горіння. Категорично забороняється використання внутрішніх пожежних
кранів, а також рукавів та стволів для робіт, не пов'язаних з гасінням
загорянь та проведенням тренувальних занятій.
При виникненні несанкціонованого горіння або виявленні пожежі
необхідно негайно викликати пожежну охорону. Це треба зробити навіть в
тому випадку, якщо загоряння ліквідовано власними силами, оскільки
вогонь може залишитися непоміченим в прихованих місцях (в порожнечах
дерев'яних перекриттів і перегородок, в горищному приміщенні і т. д.), і
згодом горіння може поновитися. Це можливо навіть через декілька годин.
Не намагайтеся гасити вогонь, якщо він починає поширюватися на меблі та
інші предмети, а також якщо приміщення починає наповнюватися димом.
Гасити пожежу самостійно доцільно тільки на його ранній стадії, при
виявленні загоряння, і в разі впевненості у власних силах. Якщо із
загорянням не вдалося впоратися протягом перших кількох хвилин, то
подальша боротьба не тільки марна, а й смертельно небезпечна.
Саме основне, що хотілося б порадити: не економте на малому, купіть собі
надійний вогнегасник, ознайомтеся з правилами його застосування,
поставте на чільне місце, і нехай він буде ангелом-охоронцем вашого дому.
4. Вибір вогнегасників для об'єктів різного призначення.
Під час пожежі у приміщенні з’являється значне задимлення та висока
температура. Вогнегасник потрібно застосовувати відразу ж, коли виникло
загоряння. Тип вогнегасника залежить від класу пожежі.
Нагадаємо, які бувають класи пожеж.
А — горіння твердих матеріалів, зазвичай органічного походження, під
час якого, як правило, утворюються тліючі вуглини;
В — горіння рідин або твердих речовин, які переходять у рідкий стан;
С — горіння газів;
D — горіння металів;
F — горіння речовин, які використовують, щоб приготувати їжу, і які
містяться у кухонних приладах.
При виборі типу та кількості вогнегасників потрібно зважати на такі
критерії:
• категорія виробничого та складського приміщення за
вибухопожежною і пожежною небезпекою;
• клас можливої пожежі;
• придатність вогнегасника для гасіння пожежі певного класу та
відповідність умовам його експлуатації.
ПЕРЕЛІК
об’єктів різного призначення, які мають бути оснащені переносними
вогнегасниками
№ Тип та позначення Найменування об’єктів, які рекомендується оснащувати
з вогнегасника переносними вогнегасниками
/
п
1 2 3 4
1 Водяний ВВ-2* Громадські будинки та споруди, квартири житлових будинків,
ВВ-5, приміщення гуртожитків, будинки індивідуальної забудови, кіоски
ВВ-6
ВВ-9, Виробничі, сільськогосподарські, складські та лабораторні будинки і
ВВ-12 приміщення, адміністративні, побутові будинки і приміщення та
споруди промислових підприємств, громадські будинки та споруди,
гаражі та автомайстерні
2 Водопінн ВВП-6 Громадські будинки та споруди, квартири житлових будинків,
ий приміщення гуртожитків, будинки індивідуальної забудови, кіоски
ВВП-9, Виробничі, сільськогосподарські, складські та лабораторні будинки і
ВВП- приміщення, адміністративні, побутові будинки і приміщення та
12 споруди промислових підприємств, громадські будинки та споруди,
гаражі та автомайстерні
3 Газовий* ВВК- Громадські будинки та приміщення з наявністю оргтехніки,
* 1,4, приміщення обчислювальних центрів, споруди промислових
ВВК-2 підприємств
ВВК- Громадські будинки, споруди та приміщення з наявністю оргтехніки,
3,5, приміщення обчислювальних центрів, споруди промислових
ВВК-5 підприємств
4 Порош- ВП-2, Квартири житлових будинків, приміщення гуртожитків, будинки
ковий*** ВП-3, індивідуальної забудови, приміщення для зберігання
ВП-4 автомототранспорту, що розташовані у підвальних та цокольних
поверхах житлових будинків, пересувні ремонтні майстерні та
лабораторії
 ВП-5, Виробничі, сільськогосподарські, складські та лабораторні будинки і
ВП-6, приміщення, адміністративні, побутові будинки і приміщення та
ВП-9, споруди промислових підприємств, громадські будинки та споруди,
ВП-12 гаражі та автомайстерні
__________

0
ПЕРЕЛІК
об’єктів різного призначення, які мають бути оснащені пересувними
вогнегасниками
№ Тип та позначення Найменування об’єктів, які рекомендується оснащувати
з/ вогнегасника переносними вогнегасниками
п
1 2 3 4
1 Водопінний ВВП-50, Виробничі, сільськогосподарські, складські будинки і
ВВП-100, приміщення та споруди промислових підприємств,
ВВП-150 склади нафти та нафтопродуктів, автозаправні станції
2 Газовий* ВГ(ВВК)-14, Споруди промислових підприємств та енергетичних
ВГ (ВВК)-18, об’єктів, склади нафти та нафтопродуктів, автозаправні
ВГ (ВВК)-28, станції
ВВК-56
3 Порошковий** ВП-20, Виробничі, сільськогосподарські, складські будинки і
ВП-50, приміщення, споруди промислових підприємств, гаражі
ВП-100, та автомайстерні, склади нафти та нафтопродуктів,
ВП-150 автозаправні станції