Підготовка до семінару «Техногенні небезпеки.

Соціально-
політичні небезпеки: види та особливості»

1.Загальна характеристика техногенних небезпек , їх класифікація.

Техногенні небезпеки - це потенційна загроза, яка виникає в результаті

діяльності людини та її технічних систем. Вони можуть бути пов'язані з
промисловістю, транспортом, енергетикою, хімічними речовинами, ядерною
енергетикою, а також з іншими сферами людської діяльності. Техногенні
небезпеки можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людей,
навколишнього середовища та економіки.

Класифікація техногенних небезпек може бути здійснена за кількома

критеріями:

За характером техногенні небезпеки поділяються на механічні, хімічні,

енергетичні.

А. Механічні небезпеки створюють об’єкти, які падають, рухаються,

обертаються. До механічних небезпек пасивного характеру відносять
колючі та ріжучі предмети, слизькі та нерівні поверхні, відкриті люки
підземних колекторів.

Б. Хімічні небезпеки. До них відносяться хімічні речовини і елементи, які

використовуються в промисловості, сільському господарстві, побуті та
можуть бути шкідливими для здоров’я людей. До цієї категорії
відносяться забруднення атмосфери, водойм і ґрунтів небезпечними
хімічними речовинами.

В. Енергетичні небезпеки. До енергетичних небезпек належать різного

роду випромінювання (електромагнітні, іонізуючі, теплові світлові тощо),
а також шуми, вібрації, вибухи, пожежі.

За джерелом виникнення:

Промислові аварії: вибухи, витоки шкідливих речовин тощо.

 Транспортні аварії: авіаційні, автомобільні, залізничні катастрофи.

Хімічні викиди та забруднення: викиди шкідливих речовин у

повітря, воду або ґрунт.

Ядерні аварії: аварії на атомних електростанціях або інших об'єктах

ядерної промисловості.

Інші: наприклад, кібернетичні загрози, які можуть вплинути на

інформаційні системи, та інші технологічні аварії.

За видом небезпеки:

Вибухи.

Пожежі.

Викиди токсичних речовин.

Радіаційне забруднення.

Масові затоплення тощо.

За масштабом:

Локальні: обмежені на конкретну територію.

 Регіональні: впливають на значну територію, але можуть бути

обмежені до певного регіону.

 Глобальні: мають потенційний вплив на всю планету.

2. За наслідками:

 Загроза життю і здоров'ю людей.

 Екологічні наслідки.

 Економічні втрати.

Це лише загальні класифікаційні критерії, які можна використовувати для

оцінки техногенних небезпек. В кожному конкретному випадку можуть
застосовуватися інші категорії або додаткові підкатегорії залежно від
специфіки ситуації.

2. Горіння. Три чинники , необхідні для виникнення горіння. Види

горіння. Поділ речовини та матеріали за їх схильністю до виникнення і
поширення горіння.
Для виникнення горіння необхідні три основні чинники, які відомі як
"трикутник пожежі":

1. Паливо: Це речовина, яка може горіти. Паливо може бути у формі газу
(наприклад, метан), рідини (нафта, бензин) або твердої речовини
(дерево, пластик).

2. Кисень: Для горіння потрібен кисень з повітря. Кисень забезпечує

хімічну реакцію, що відбувається під час горіння.

3. Джерело ініціювання та тепло: Це джерело, яке надає енергію для

розпочатку хімічної реакції горіння. Це може бути вогонь, нагріта
поверхня, електричний струм, хімічна реакція тощо.

Щодо видів горіння, основні класифікації включають:

1. За формою палива:

 Газове горіння: залежить від палива у газоподібному стані.

 Рідке горіння: паливо перебуває у рідкому стані.

 Тверде горіння: паливо у твердому стані.

2. За швидкістю розповсюдження:

 Повільне горіння: відбувається повільно, без значного виділення

тепла або підвищення температури.

 Швидке горіння: проходить дуже швидко, з великим виділенням

тепла та підвищенням температури.
  Вибухове горіння: відбувається дуже швидко, з великим тиском і
вибуховими явищами.

Щодо поділу речовин за їх схильністю до виникнення та поширення горіння,

існують такі категорії:

1. По ступеню горючості:

 Легкозаймисті речовини: швидко і легко горять при контакті з

джерелом займання.

 Середньозаймисті речовини: горять менш швидко, аніж

легкозаймисті, але все ще є високо горючими.

 Важкозаймисті речовини: потребують високих температур або

довшого часу для горіння.

2. По взаємодії з киснем:

 Горючі речовини, які можуть горіти тільки в наявності кисню.

 Самогорючі речовини, які можуть горіти, навіть якщо кисень

відсутній (наприклад, фосфор).

3. По швидкості горіння:

 Медленогорючі речовини: горять повільно.

 Швидкогорючі речовини: горять досить швидко.

 Дуже швидкогорючі речовини: горять дуже швидко, іноді із

створенням вибухових умов.

Ці класифікації можуть використовуватися для оцінки рівня ризику та

вибору відповідних заходів безпеки при роботі з різними матеріалами та
речовинами.

3. Пожежа . класифікація пожеж. класи пожеж A , B, C, D ,E та їх

підкласи
Пожежа - це неконтрольований процес горіння, який може призвести до
руйнування майна, пошкодження оточуючого середовища, травмування або
смерті людей та тварин. Пожежі можуть виникати з різних причин, таких як
коротке замикання, несправність обладнання, людські помилки, умисні дії,
природні явища (блискавка, падіння блискавки тощо) або техногенні аварії.

Будь-яка пожежа починається із загорання, яке інколи може ліквідувати одна

людина, якщо має відповідні навички.

Для прикладу, класифікація пожеж необхідна для того, щоб можна було
зрозуміло, що і як горить. Групування пожеж ґрунтується на розходженні
палаючого матеріалу, для визначення виду пожежогасіння.

Залежно від виду матеріалів і речовин, що горять, пожежі поділяють на

класи: А, В, С, Д та Е:

 Клас A — горіння твердих горючих речовин, переважно органічного

походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина,
текстиль, папір).

 Клас B — горіння рідких речовин або твердих речовин, які

розтоплюються.

 Клас C — горіння газоподібних речовин.

 Клас D — горіння металів та їх сплавів.

 Клас E — пожежі пов’язані з горінням електроустановок.

Проте, нещодавно в Україні введено в дію ДСТУ EN 2:2014 «Класифікація

пожеж», відповідно до якого уже не застосовується клас E (горіння
електроустановок, що перебувають під напругою електричного струму), а
натомість введено клас F — горіння речовин, які використовують для
приготування їжі (рослинних і тваринних олій та жирів) та які містяться в
кухонних приладах.
Підкласи пожеж можуть включати конкретні характеристики або умови
пожежі в межах кожного класу. Наприклад, пожежі класу А можуть бути
поділені на підкласи в залежності від типу матеріалу, який горить, або
розміру пожежі.

Ця класифікація допомагає визначити потрібні заходи для гасіння пожежі,

так як різні типи пожеж вимагають використання різних методів і засобів для
їх припинення.

4. Температура спалаху , температура займання , температура

самозаймання.

Температура спалаху (flash point): Це найнижча температура, при якій пари

горючої речовини утворюють змішанку з повітрям, яка дає займання, але не
продовжує горіння при нормальних умовах. Іншими словами, це
температура, при якій речовина виділяється у вигляді пари, яка може
утворювати змішанку з повітрям, здатну спалахнути в результаті відкритого
вогню або іскри.

Температура займання (ignition temperature): Це температура, при якій

горючий матеріал спалахує або починає горіти при наявності джерела
займання (наприклад, вогонь, іскра тощо).

Температура самозаймання (autoignition temperature): Це температура, при

якій горюча речовина починає горіти самостійно, без наявності зовнішнього
джерела займання. Це означає, що речовина нагрівається до такої
температури, де вона самостійно розпочинає горіння внаслідок хімічних
процесів.

Ці характеристики мають важливе значення для безпеки, оскільки вони

допомагають прогнозувати реакцію горючих матеріалів на певні умови
температури та знижують ризик пожежі або вибуху. Точні значення цих
температур залежать від конкретного хімічного складу матеріалу.
5. Спалимі рідини групи горючих рідин і легкозаймистих рідин.
Особлива небезпека легкозаймистих рідин

Спалимі рідини можна поділити на дві основні групи: горючі рідини та

легкозаймисті рідини.

1. Горючі рідини: Це рідини, які можуть підтримувати горіння, але не

відразу спалахувати при нормальних умовах. Вони мають відносно
високу температуру спалаху і не випаровуються швидко. Прикладами
можуть бути різні масла, нафтопродукти, деякі рідкі пластики тощо.

2. Легкозаймисті рідини: Це рідини, які швидко випаровуються при

нормальних умовах і мають низьку температуру спалаху. Вони
зазвичай є дуже легкими, швидкими горючими речовинами, які можуть
спалахувати при навіть невеликому нагріванні або при контакті з
джерелом займання. До цієї категорії належать такі речовини, як
бензин, розчинники, ацетон, етиловий спирт та інші.

Легкозаймисті рідини представляють особливу небезпеку через їх високу

легкозаймистість та низьку температуру спалаху. Ось деякі причини, чому
вони можуть бути особливо небезпечними:

1. Швидке випаровування: Це може призвести до утворення вибухових

концентрацій парів у повітрі навіть без видимих ознак витоку
речовини.

2. Легка спалахність: Легкозаймисті рідини можуть спалахнути при

найменшому джерелі займання, такому як іскра або відкрите вогнище.

3. Висока температура спалаху: Температура спалаху легкозаймистих

рідин зазвичай набагато нижча, ніж у горючих рідинах, що збільшує
ризик інцидентів.

У зв'язку з цим важливо дотримуватися всіх правил безпеки при роботі з

легкозаймистими рідинами, включаючи відповідне зберігання, використання
вентиляції, уникання джерел займання та використання захисного
обладнання. Також важливо проводити регулярну перевірку та
обслуговування обладнання для уникнення витоків та інших аварійних
ситуацій.

6. Процес самозаймання речовини. Види самозаймання

Процес самозаймання речовини відбувається, коли горючий матеріал

починає горіти без зовнішнього джерела займання. Це може траплятися через
хімічні процеси, які відбуваються всередині речовини, що призводять до
підвищення температури до рівня, достатнього для ініціювання горіння.
Самозаймання може статися через різноманітні механізми, існують кілька
видів самозаймання:

1. Теплове самозаймання: Цей тип самозаймання відбувається через

нагрівання горючого матеріалу до досить високих температур
внаслідок взаємодії з навколишнім середовищем або іншими
джерелами тепла. Наприклад, під впливом сонячного проміння або
тепла, що виробляється від розпалювання теплової ізоляції.

2. Хімічне самозаймання: Цей механізм самозаймання виникає через

хімічні процеси, які відбуваються всередині речовини, що можуть
виділяти тепло або кисень, і сприяти горінню. Наприклад, оксидування
органічних речовин, що призводить до генерації тепла та ініціює
горіння.

3. Біологічне самозаймання: Це тип самозаймання відбувається, коли

біологічні процеси, такі як бактеріальний розклад, можуть викликати
виділення тепла, що призводить до горіння. Наприклад,
сільськогосподарські продукти, такі як сіно або солома, можуть
прогріватися внаслідок активності мікроорганізмів, що веде до
самозаймання.
Важливо розуміти, що самозаймання може бути небезпечним, оскільки воно
може виникати без будь-якого очевидного джерела займання, та може
призвести до пожежі або вибуху. Тому важливо дотримуватися правил
пожежної безпеки та контролювати умови зберігання та обробки горючих
матеріалів.

7. Основні заходи та засоби запобігання утворенню горючого середовища

у виробничому приміщенні

Запобігання утворенню горючого середовища у виробничому приміщенні

включає в себе ряд заходів та використання різних засобів, які спрямовані на
запобігання нагромадження горючих матеріалів та відвернення можливості їх
ініціації. Ось деякі основні заходи та засоби:

1. Правильне зберігання матеріалів: Важливо зберігати горючі матеріали

у спеціально призначених для цього місцях, які відповідають вимогам
пожежної безпеки. Матеріали повинні бути захищені від впливу
джерел тепла або відкритого вогню.

2. Вентиляція: Ефективна система вентиляції допомагає відвести

шкідливі пари та гази, що можуть створити горюче середовище. Вона
також може знижувати концентрацію кисню в повітрі, що може
запобігти спалаху.

3. Перевірка на протікання: Регулярна перевірка та обслуговування

систем, що перевозять або зберігають рідини, для виявлення можливих
витоків або протікань, що можуть призвести до утворення горючого
середовища.

4. Контроль за джерелами займання: Уникайте встановлення виробничого

обладнання або матеріалів поруч з джерелами займання, такими як
електричні апарати, теплові джерела або відкритий вогонь.
 5. Навчання персоналу: Регулярне навчання персоналу з правил пожежної
безпеки, включаючи процедури обслуговування обладнання, безпечне
зберігання матеріалів та процедури евакуації в разі пожежі.

6. Використання вогнегасників: Розміщення вогнегасників у

виробничому приміщенні та навчання персоналу їх користуванню
допомагає вчасно придушити початкову пожежу та запобігти
утворенню горючого середовища.

Ці заходи та засоби допомагають зменшити ризики виникнення пожежі та

створення горючого середовища у виробничому приміщенні, забезпечуючи
безпеку для персоналу та майна підприємства.

8. Основні заходи та засоби , які обмежують розповсюдження та розвиток

пожежі у виробничому приміщенні. Основні заходи та засоби захисту
людей при пожежі у виробничому приміщенні.

Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі у виробничому приміщенні

включає в себе використання різноманітних заходів та засобів. Ось деякі з
них:

1. Системи пожежної сигналізації: Вони вчасно сповіщають про

виникнення пожежі, дозволяючи персоналу вчасно евакуюватися та
пожежним службам - вчасно прибути на місце події.

2. Автоматичні системи пожежогасіння (СПГ): Це можуть бути системи

водяного, пінного, порошкового або газового пожежогасіння. Вони
автоматично виявляють пожежу та вживають заходів для її
придушення.

3. Контроль та управління димом: Системи контролю та управління

димом дозволяють керувати розповсюдженням диму у виробничому
приміщенні, зменшуючи ризик отруєння димом та полегшуючи
евакуацію персоналу.
 4. Огородження та перегородки: Вони допомагають утримувати пожежу в
межах певного приміщення або зони, запобігаючи її розповсюдженню
на інші ділянки будівлі.

5. Ізоляція та вогнестійкі матеріали: Використання вогнестійких

матеріалів у конструкції будівель допомагає зменшити
розповсюдження вогню та його вплив на структуру.

6. Вентиляційні системи: Деякі системи вентиляції можуть бути

налаштовані таким чином, щоб зменшити розповсюдження диму або
шкідливих газів.

Основні заходи та засоби захисту людей при пожежі у виробничому

приміщенні включають такі:

1. План евакуації: Складання плану евакуації, який включає маршрути

виходу, місця збору та процедури евакуації, дозволяє персоналу
швидко та безпечно покинути будівлю у випадку пожежі.

2. Пожежні сигналізатори: Встановлення пожежних сигналізаторів та

тренування персоналу у відповіді на їх сигнали дозволяє вчасно
виявити пожежу та розпочати процедуру евакуації.

3. Огляд та навчання персоналу: Регулярні огляди пожежного обладнання

та навчання персоналу з правил пожежної безпеки є ключовими для
ефективної реакції на пожежну небезпеку.

4. Засоби індивідуального захисту: Забезпечення персоналу відповідними

засобами індивідуального захисту, такими як протипилові маски,
окуляри та захисний одяг, може допомогти запобігти ураженням від
диму та шкідливих газів.

Ці заходи та засоби допомагають зменшити ризики та забезпечити безпеку

персоналу у випадку пожежі у виробничому приміщенні.

9. Пожежна сигналізація : її види та принцип дї

Пожежна сигналізація - це система, яка призначена для виявлення пожежі та
автоматичного сповіщення персоналу про виникнення пожежної небезпеки.
Основна мета пожежної сигналізації - надати персоналу можливість вчасно
евакуюватися та уникнути травматичних ситуацій.

Існують різні види пожежних сигналізацій, включаючи:

1. Димові пожежні сповіщувачі: Ці сповіщувачі реагують на наявність

диму, що виникає внаслідок горіння. Вони можуть використовувати
оптичні, іоносенсорні або теплові датчики для виявлення диму.

2. Теплові пожежні сповіщувачі: Такі сповіщувачі активуються при

досягненні певного рівня температури. Вони можуть використовувати
термістори, біметалічні пластини або інші теплочутливі елементи.

3. Комбіновані пожежні сповіщувачі: Ці сповіщувачі можуть виявляти як

дим, так і тепло, що забезпечує більш надійний рівень виявлення
пожежної небезпеки.

Принцип дії пожежної сигналізації полягає в надзвичайно спростованій

схемі:

1. Виявлення пожежі: Сенсори в системі сповіщення реагують на

наявність диму, тепла або інших ознак пожежі в об'єкті.

2. Активація сигналу: При спрацюванні датчиків сигнальна система

негайно активує пожежну сигналізацію.

3. Сповіщення персоналу: Оповіщальні пристрої, такі як димові чи

теплові сповіщувачі, сирени або мовні системи, негайно починають
розповсюджувати сигнал про пожежу.

4. Евакуація персоналу: Персонал отримує сигнал про пожежу та починає

процедуру евакуації з місця події.
Важливо, щоб система пожежної сигналізації була ретельно встановлена,
належно підтримувалася та перевірялася регулярно для забезпечення її
надійності та ефективності у виявленні та сповіщенні про пожежі.

10. Основні принципи ( способи ) пожежогасіння. Їх реалізація

Основні принципи пожежогасіння базуються на тому, щоб придушити
пожежу шляхом зниження температури, видалення кисню, використання
хімічних реакцій або видалення палива. Ось деякі з найпоширеніших
способів пожежогасіння та їх реалізація:

1. Водяне пожежогасіння:

 Реалізація: Вода застосовується для охолодження пожежного

джерела, зниження температури та придушення горіння. Водяні
струмені можуть наноситися з водяних гасінь (водяних кранів),
ручних пожежних гасінь (вогнегасників) або систем
автоматичного пожежогасіння.

2. Пінне пожежогасіння:

 Реалізація: Піна утворює на поверхні палива захисний шар, який

відіграє роль утримання кисню від з'єднання з горючим
матеріалом, що призводить до припинення горіння. Пінна
пожежогасіння може використовуватися як у вогнегасниках, так і
у спеціальних автоматичних системах.

3. Порошкове пожежогасіння:

 Реалізація: Порошок, який містить вуглецевий або хімічний

компонент, застосовується для придушення горіння шляхом
видалення кисню з пожежного середовища. Порошкові
вогнегасники є поширеними, а також існують системи
автоматичного порошкового пожежогасіння.

4. Газове пожежогасіння:
  Реалізація: Газові системи пожежогасіння використовують
газоподібні пожежогасні агенти, такі як діоксид вуглецю (CO2),
галони, галонові агенти, що затушують пожежу шляхом
видалення кисню або охолодження пожежного джерела.

5. Хімічне пожежогасіння:

 Реалізація: Хімічні реакції можуть бути використані для

придушення горіння, наприклад, застосування аерозольних
пожежогасних систем, які використовують хімічні реакції для
утворення тонкодисперсних аерозолів, що придушують пожежу.

Реалізація цих принципів може відрізнятися в залежності від конкретної

ситуації, типу пожежі та доступних засобів пожежогасіння. Важливо, щоб
персонал, який відповідає за пожежну безпеку, був навчений та здатний
ефективно використовувати ці методи для мінімізації ризику виникнення та
розвитку пожежі.

11. Стаціонарні системи пожежогасіння ,які застосовуються у

виробничих приміщеннях . Основні типи ручних та переносних
вогнегасників , які використовуються в установах і організаціях.
Стаціонарні системи пожежогасіння, які застосовуються у виробничих
приміщеннях, включають в себе різноманітні автоматичні системи,
спроектовані для виявлення пожежі та автоматичного придушення її перед
тим, як вона зможе спричинити серйозні матеріальні збитки або загрозу для
життя. Ось деякі основні типи стаціонарних систем пожежогасіння:

1. Системи автоматичного водяного пожежогасіння: Ці системи

використовуються для пошарового або зонового пожежогасіння за
допомогою води під тиском. Вони можуть бути у вигляді стаціонарних
систем з водяними форсунками або систем з пожежних кранів.

2. Системи автоматичного пінного пожежогасіння: Пінні системи

пожежогасіння використовують піну як гасник для придушення
 пожежі. Вони можуть бути ефективними для гасіння класів пожеж А та
В.

3. Системи автоматичного порошкового пожежогасіння: Ці системи

використовують порошок для придушення пожежі, зазвичай
амонійного фосфату або бікарбонату натрію. Вони ефективні для
різних класів пожеж.

4. Системи автоматичного газового пожежогасіння: Газові системи, такі

як системи діоксиду вуглецю (CO2) або газів Halon, використовуються
для придушення пожежі шляхом зменшення вмісту кисню в
пожежному середовищі або охолодження.

5. Системи автоматичного аерозольного пожежогасіння: Ці системи

використовують аерозольні гасники, які генерують тонкодисперсні
аерозольні частинки, що придушують пожежу шляхом хімічних
реакцій.

Щодо ручних та переносних вогнегасників, які використовуються в

установах і організаціях, основні типи включають:

1. Портативні водяні вогнегасники: Вони містять воду під тиском і

застосовуються для гасіння невеликих пожеж.

2. Вуглекислотні (CO2) вогнегасники: Вони містять CO2, який

вивільняється при активації для придушення пожежі.

3. Пінні вогнегасники: Вони містять піну, яка застосовується для

придушення пожежі шляхом утворення захисного шару.

4. Порошкові вогнегасники: Вони містять порошок, який

використовується для придушення пожежі.

5. Хімічні вогнегасники: Вони містять хімічний гасник, який

використовується для придушення пожежі за рахунок хімічних реакцій.
Ці вогнегасники зазвичай розміщуються на доступних місцях і підлягають
регулярній перевірці та обслуговуванню для забезпечення їхньої готовності
до використання.

12. Обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки, які покладаються на

власників, орендарів та керівників підприємств, установ , організацій.
Власники, орендарі та керівники підприємств, установ і організацій несуть
велику відповідальність за забезпечення пожежної безпеки на своїх об'єктах.
Ось деякі основні обов'язки, які покладаються на них:

1. Розробка та впровадження пожежної політики: Власники та керівники

повинні розробляти та впроваджувати ефективну політику пожежної
безпеки, яка включає в себе правила, процедури та вимоги щодо
попередження пожеж та дії в разі їх виникнення.

2. Забезпечення відповідної пожежної інфраструктури: Власники та

керівники повинні забезпечити, щоб їхні об'єкти мали відповідну
пожежну інфраструктуру, таку як вогнегасники, системи сповіщення
про пожежу, автоматичні системи пожежогасіння тощо.

3. Навчання та тренування персоналу: Власники та керівники повинні

забезпечити навчання та тренування персоналу з питань пожежної
безпеки, включаючи процедури евакуації, використання вогнегасників
та інші аспекти пожежного захисту.

4. Регулярна перевірка та обслуговування пожежного обладнання:

Власники та керівники повинні забезпечити регулярну перевірку та
обслуговування всього пожежного обладнання на своїх об'єктах, щоб
вони були готові до використання у разі необхідності.

5. Виконання всіх законодавчих вимог: Власники та керівники повинні

дотримуватися всіх вимог місцевих, національних та міжнародних
нормативних актів з питань пожежної безпеки, а також отримувати всі
необхідні дозволи та сертифікати.
 6. Проведення пожежних інспекцій: Власники та керівники повинні
регулярно проводити пожежні інспекції своїх об'єктів для виявлення
потенційних загроз та вжиття заходів щодо їх усунення.

7. Підтримка планів надзвичайних ситуацій: Власники та керівники

повинні розробляти та підтримувати плани надзвичайних ситуацій, які
включають в себе дії у разі пожежі, евакуаційні процедури та
координацію з місцевими пожежними службами.

Загальний принцип полягає в тому, що власники, орендарі та керівники

повинні приділяти велику увагу питанням пожежної безпеки та робити все
можливе для захисту своїх співробітників, клієнтів та майна від пожежної
небезпеки.

13. Класифікація хімічних речовин . Гранично допустимі концентрації

хімічної сполуки . Терміни «отрута» , «гостре отруєння» , «хронічне
отруєння». Визначення меж гострої дії хімічної речовини і характеру її
ивпливу на організм людини

Класифікація хімічних речовин може бути здійснена за різними критеріями,

такими як їхні фізико-хімічні властивості, токсичність, вплив на здоров'я
тощо. Одним з поширених підходів є класифікація за рівнем токсичності, яка
включає такі категорії:

1. Дуже токсичні речовини: Це речовини, які можуть викликати серйозні

наслідки для здоров'я людини навіть при невеликих дозах. Наприклад,
це можуть бути отруйні гази, дуже отруйні рідини або тверді речовини.

2. Токсичні речовини: Ці речовини також можуть бути шкідливими для

здоров'я при контакті, але їхня токсичність може бути меншою, ніж у
дуже токсичних речовин.

3. Шкідливі речовини: Ці речовини можуть мати небезпеку для здоров'я

при тривалому або повторному контакті, але при негайному відведенні
 можуть бути менш токсичними, ніж дуже токсичні або токсичні
речовини.

4. Не токсичні речовини: Це речовини, які, на перший погляд, не

представляють значної токсичності для людини.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) хімічних речовин визначаються як

максимально допустимі концентрації в повітрі або воді, при яких речовина не
призводить до шкідливих ефектів на здоров'я людини.

Термін "отрута" використовується для позначення будь-якої речовини, яка

може викликати шкоду для здоров'я людини чи тварини.

Гостре отруєння - це відразу ж виникаючий стан, що виникає внаслідок

впливу токсичної речовини на організм у короткий проміжок часу.

Хронічне отруєння - це стан, який розвивається під впливом довготривалого

впливу низьких доз токсичних речовин, і може мати негативний вплив на
здоров'я протягом тривалого часу.

Межі гострої дії хімічної речовини і характер її впливу на організм людини

можуть бути визначені через різні показники, такі як летальна доза,
концентрація в повітрі, часовий інтервал впливу тощо. Ці показники можуть
різнитися залежно від конкретної речовини і умов впливу.

14. Шляхи надходження отруйних речовин в організми людини.

Особливості впливу нереагуючих та реагуючих речовини на організм
людини

Отруйні речовини можуть потрапляти в організм людини через різні шляхи,

включаючи:

1. Інгаляційний шлях: Отруйні речовини можуть потрапити в організм

через дихальні шляхи, якщо людина вдихає заб

руднене отруйне повітря. Це може статися в результаті роботи у забруднених

промислових умовах, вдихання парів розчинених хімічних речовин або диму.
 2. Пероральний шлях: Людина може отруїтися, якщо випадково
проковтне отруйну речовину або вип'є забруднену рідину. Це може
статися через випадкове ковтання хімічних речовин, їжі або рідини, які
містять отруйні речовини.

3. Дермальний шлях: Отруйні речовини можуть потрапляти в організм

через шкіру, контактуючи з нею. Наприклад, це може відбуватися через
проникнення хімічних речовин через шкіру під час роботи з ними без
захисного спорядження або через контакт з отруйними рослинами.

4. Шляхів контакту з кров'ю: Отруйні речовини також можуть потрапити

в організм через контакт з кров'ю, наприклад, через укуси отруйних
тварин або заражену кров від інших джерел.

Особливості впливу нереагуючих та реагуючих речовин на організм людини

можуть включати:

1. Нереагуючі речовини: Ці речовини можуть викликати токсичний ефект

без хімічних реакцій у тканинах організму. Наприклад, важкі метали,
такі як ртуть або свинець, можуть накопичуватися в органах і
тканинах, що призводить до отруєння.

2. Реагуючі речовини: Ці речовини можуть взаємодіяти з біомолекулами

організму, спричиняючи хімічні реакції. Наприклад, хімічні речовини,
які утворюють відновлювальні або окиснювальні реакції з
біомолекулами, можуть призвести до пошкодження ДНК, білків або
інших клітинних компонентів.

Враховуючи це, безпека при роботі з потенційно отруйними речовинами

вимагає належного захисту і запобіжних заходів, щоб уникнути потенційно
шкідливого впливу на здоров'я людини.

15. Соціальна безпека . Складові соціальної безпеки . Характеристика

соціальної безпеки людини , соціальної безпеки суспільства, соціальної
безпеки безпека держави
Соціальна безпека визначається як стан, у якому люди та суспільство загалом
забезпечені усіма необхідними матеріальними, економічними, медичними та
іншими ресурсами для забезпечення свого благополуччя, а також захищені
від ризиків, що можуть загрожувати їхньому здоров'ю, безпеці та
економічній стабільності. Соціальна безпека може бути розглянута на різних
рівнях - від індивідуального до загальносуспільного та державного.

Складові соціальної безпеки включають:

1. Економічна безпека: Забезпечення достатніх матеріальних ресурсів для

життя, включаючи достатній рівень доходу, роботу, житло, доступ до
фінансових послуг та соціального забезпечення.

2. Соціально-політична безпека: Забезпечення захисту прав людини,

правової справедливості, демократичних процесів, рівноправ'я та
соціальної справедливості.

3. Медична та соціальна безпека: Забезпечення доступу до якісних

медичних послуг, освіти, соціальної допомоги, пенсійних програм та
інших соціальних послуг, які допомагають у підтримці здоров'я та
благополуччя людей.

4. Безпека навколишнього середовища: Забезпечення безпечного та

здорового середовища для проживання, роботи та відпочинку, у тому
числі захист від природних катастроф, забруднення довкілля та інших
небезпек.

Характеристика соціальної безпеки може бути різною для різних груп:

1. Соціальна безпека людини: Для індивідуальної людини соціальна

безпека означає матеріальне благополуччя, захищеність від ризиків та
можливість отримати допомогу та підтримку в разі потреби.

2. Соціальна безпека суспільства: Для суспільства соціальна безпека

визначається рівнем соціальної стабільності, рівномірністю розподілу
 ресурсів та можливістю кожного члена суспільства реалізувати свої
права та можливості.

3. Соціальна безпека держави: Для держави соціальна безпека означає

здатність забезпечити своїм громадянам необхідні умови для життя,
захист їхніх прав та інтересів, а також відсутність загроз внутрішньої та
зовнішньої безпеки.

Загалом, соціальна безпека є важливим аспектом для забезпечення

стабільності та процвітання як індивідів, так і суспільства в цілому. Її
забезпечення вимагає комплексного підходу та співпраці різних сфер
суспільства та владних структур.

16. Соціально-політичні небезпеки: джерела , класифікація. Соціально -

політичні конфлікти та війна.
Соціально-політичні небезпеки можна класифікувати за декількома
критеріями, включаючи джерела, масштаби та характер. Ось деякі основні
джерела соціально-політичних небезпек:

1. Етнічні та релігійні розбіжності: Суперечності між різними етнічними

чи релігійними групами можуть призвести до конфліктів і небезпек для
стабільності суспільства.

2. Економічні нерівності: Нерівномірний розподіл ресурсів, бідність та

безробіття можуть створювати соціальну напругу та вести до
конфліктів.

3. Політична нестабільність: Недемократичні режими, корупція та

неправосудність можуть породжувати невдоволеність і конфлікти в
суспільстві.

4. Територіальні претензії: Суперечності стосовно меж, територіальних

прав чи ресурсів можуть призвести до конфліктів між країнами чи
внутрішніми групами.
 5. Соціальні нерівності та несправедливість: Недостатність доступу до
освіти, охорони здоров'я та інших соціальних послуг може спричиняти
невдоволеність та конфлікти.

Класифікація соціально-політичних конфліктів та війн може залежати від

багатьох факторів, таких як сторони конфлікту, масштаб, причини тощо. Ось
деякі загальні типи конфліктів:

1. Міжнаціональні конфлікти: Конфлікти між різними національними або

етнічними групами.

2. Громадянські війни: Конфлікти в межах країни між різними

соціальними, політичними або етнічними групами.

3. Міжнародні конфлікти: Конфлікти між країнами або міжнародними

блоками.

4. Терористичні дії: Насильство, спрямоване на досягнення політичних

або ідеологічних мет цілей шляхом тероризування населення.

5. Гібридні війни: Комбіновані стратегії війни, які використовують

військові, інформаційні, економічні та політичні засоби для досягнення
своїх цілей.

Ці класифікації не є вичерпними, оскільки соціально-політичні конфлікти та

війни можуть мати різноманітні причини та форми прояву.

17. Соціально-політичні небезпеки : тероризм. Терор та його

різновидності

Тероризм - це форма насильства, спрямованого на досягнення політичних,

релігійних або ідеологічних мет цілей шляхом залякування, тиску чи травми
на цільові групи або суспільство в цілому. Терористичні акти можуть
включати вбивства, вибухи, захоплення заручників, саботаж, кібератаки та
інші форми насильства.
Різновидності тероризму можна класифікувати за різними критеріями,
такими як методи, мети, організаційна структура тощо. Ось деякі основні
різновидності тероризму:

1. Політичний тероризм: Це використання насильства або залякування з

метою вплинути на політичні процеси або досягнути політичних цілей.
Прикладами можуть бути терористичні організації, які прагнуть
змінити політичний режим або залучити увагу до конкретних
політичних проблем.

2. Релігійний тероризм: Це форма тероризму, спрямована на вплив на

релігійні вірування чи встановлення світового порядку відповідно до
певної релігійної доктрини. Прикладами є терористичні групи, які
діють у ім'я релігії, і намагаються встановити теократію або змусити
інших підкоритися їх релігійним переконанням.

3. Екстремістський тероризм: Це форма тероризму, яка характеризується

радикальними поглядами і методами, спрямованими на досягнення
радикальних цілей або знищення системи. Екстремістські групи
можуть виступати як політичні, релігійні або ідеологічні організації.

4. Транснаціональний тероризм: Це форма тероризму, коли терористичні

дії відбуваються за межами держави, а терористичні організації мають
глобальні мети або операційні бази в кількох країнах. Прикладами є
міжнародні терористичні мережі, такі як "Аль-Каїда" чи "Ісламська
держава".

5. Кібертероризм: Це використання кібернетичних засобів для здійснення

терористичних актів, таких як хакерські атаки на комп'ютерні системи,
мережі та інфраструктуру для спричинення збитків або залякування
цілей.
Ці різновидності тероризму можуть переплітатися, і багато терористичних
організацій можуть використовувати комбінацію різних методів та мотивів
для досягнення своїх цілей.

18. Вплив факторів соціального середовища на людину соціально

психологічні небезпеки. Натовп і паніка. Суїцид

Фактори соціального середовища можуть впливати на людину і спричиняти

соціально-психологічні небезпеки, такі як натовп і паніка, а також суїцид.
Ось як це може відбуватися:

1. Натовп і паніка:

 Надмірна густина населення: Перебування в товщі натовпу може

призвести до стресу, відчуття стискання та втрати контролю над
ситуацією, що може викликати паніку.

 Втрата орієнтації та комунікації: У густонаселених або панічних

ситуаціях може бути складно отримати інформацію або
спілкуватися з іншими, що призводить до відчуття загрози і
паніки.

 Соціальний вплив: Взаємодія з натовпом може впливати на

людину, що викликає зміни у її поведінці через ефект масової
психології, наприклад, наслідування панічних реакцій або
взаємне збільшення страху.

2. Суїцид:

 Соціальний тиск і відхилення: Суїцид може бути спричинений

соціальним тиском, відчуттям відхилень або неприйняттям від
спільноти.

 Стрес та депресія: Стресові ситуації або депресія, викликана

соціальними проблемами, такими як безробіття, насильство або
втрата близьких, можуть призводити до думок про суїцид.
  Соціальна ізоляція: Відчуття самотності та відсутність підтримки
важливих соціальних зв'язків можуть підвищити ризик суїциду.

Фактори соціального середовища можуть посилювати індивідуальні

вразливості та ризики у людей. Важливо розуміти ці фактори і працювати
над створенням позитивного соціального середовища, яке підтримує
психічне здоров'я та благополуччя всіх його членів.

19. Соціальні хвороби ( венеричні захворювання , ВІЛ , туберкульоз

тощо)

Соціальні хвороби, також відомі як інфекційні захворювання, можуть

поширюватися через соціальні контакти та поведінкові патерни. Вони
можуть мати серйозні наслідки для здоров'я та соціального благополуччя.
Деякі з найбільш відомих соціальних хвороб включають:

1. Венеричні захворювання (СПІД, ВІЛ, сифіліс, гонорея тощо):

 ВІЛ/СНІД: Інфекційний захворювання, що передається через

статевий контакт або кров, інфікує та руйнує імунну систему, що
призводить до СНІДу (синдрому набутого імунодефіциту).

 Сифіліс: Інфекційне захворювання, що передається статевим

шляхом або контактом зі шкірними ушкодженнями. Воно може
мати серйозні наслідки, якщо не лікується.

 Гонорея, хламідіоз і інші: Інші венеричні захворювання, які

також передаються через статевий контакт і можуть мати
серйозні наслідки для здоров'я, якщо не лікуються.

2. Туберкульоз (ТБ):

 Інфекційне захворювання, яке спричиняється бактерією

Mycobacterium tuberculosis і може вражати легені, а також інші
органи. Воно передається повітряно-крапельним шляхом від
 хворої особи до здорових через кашель, чхання або навіть просто
розмову.

3. Гепатит В та С:

 Вони є вірусними захворюваннями печінки, які можуть

передаватися через кров, статеві контакти або інші шляхи
контакту з інфікованими рідинами.

Ці соціальні хвороби часто пов'язані з ризикованою поведінкою, такою як

незахищений статевий контакт або споживання наркотиків. Попередження
таких хвороб передбачає усвідомлення ризикованих поведінок, вакцинацію
(якщо це можливо), регулярні медичні обстеження та доступ до ефективної
медичної допомоги.

20. Шкідливі звички: алкоголь , наркоманія , проституція ,

тютюнокуріння , як джерело екстремальних ситуацій криміногенного
характеру.

Шкідливі звички такі, як алкоголь, наркоманія, проституція, тютюнокуріння,

можуть мати серйозні наслідки для здоров'я та соціального благополуччя.
Деякі з найбільш розповсюджених шкідливих звичок і їх можливі наслідки:

1. Алкоголь:

 Алкогольна залежність: Поступова залежність від алкоголю, яка

може призвести до серйозних проблем зі здоров'ям і соціальними
проблемами.

 Пошкодження органів: Надмірне вживання алкоголю може

призвести до пошкодження печінки, серця, мозку та інших
органів.

 Аварії та насильство: Алкоголь може сприяти виникненню аварій

на дорозі, насильства в сім'ї та інших форм насильства.

2. Наркоманія:
  Фізичні та психічні проблеми: Вживання наркотиків може
призвести до фізичних проблем, таких як погіршення здоров'я, і
психологічних проблем, таких як депресія чи анксіозність.

 Соціальна відстороненість: Наркоманія може призвести до

соціальної відстороненості та втрати підтримки з боку родини та
друзів.

 Злочинність: Часто наркоманія пов'язана зі злочинністю,

оскільки люди можуть вчиняти злочини для отримання грошей
на наркотики.

3. Проституція:

 Соціальне відчуження та стигматизація: Проституція може

призвести до відчуженості та соціальної стигматизації.

 Ризики здоров'я: Проститутки можуть бути викладені ризику

зараження СПІДом, іншими венеричними захворюваннями або
насильством.

 Легалізація: У деяких країнах проституція легалізована, що може

регулювати і зменшувати ризики, пов'язані з цією діяльністю.

4. Тютюнокуріння:

 Захворювання на легені: Тютюнокуріння пов'язане з ризиком

розвитку хронічних захворювань легенів, таких як рак легенів і
хронічний обструктивний захворювання легень (ХОЗЛ).

 Кардіоваскулярні захворювання: Тютюнокуріння збільшує ризик

розвитку серцево-судинних захворювань, таких як інсульт і
інфаркт міокарда.

 Дитячі ускладнення: Куріння вагітних жінок може мати

негативний вплив на здоров'я дитини, включаючи низьку вагу
при народженні та вроджені дефекти.
 5. Джерела екстремальних ситуацій криміногенного характеру:

 Бандитизм та злочинні угруповання: Участь у бандитизмі та

злочинних угрупованнях може призвести до конфліктів з законом
та насильства.

 Насильство та конфлікти: Деякі групи людей можуть

знаходитися в екстремальних ситуаціях насильства або
конфліктів, що може негативно впливати на їхнє фізичне та
психічне здоров'я.

Усі ці шкідливі звички потребують уваги з боку суспільства, уряду та

медичної системи для розробки та впровадження ефективних стратегій
контролю та запобігання.