Ідеологізація суспільного життя та репресії у радянській Україні.

1. На основі фрагментів джерел наведіть факти, що свідчать про

прагнення влади нав’язати суспільству бажані для неї погляди,
спонукати до певної поведінки.

Опрацювавши та ретельно проаналізувавши основні фрагменти джерел,

які були наведені у параграфі, ми знайомимося з чіткими фактами, на базі
яких можемо сформувати свою думку щодо прагнення тогочасної влади
примусом нав’язати суспільству бажані для неї погляди та сформувати певну
модель поведінки в народу. Серед таких фактів особливо яскравим, як на
мене, виявляється так званий «культ особи», який і слугував певною
основою, на котрій трималась влада. Будь-які виступи та протести
придушувались. Як відомо з джерел, проти непокірних застосовували
жорстокі репресії, перед обличчям народу таких клеймили ганебними
словами «диверсант» або «шпигун» та прирікали до довічних ув’язнень,
смертельної кари чи заслання.

Наступним фактом я визначила жорстоку цензуру, яку згадується у

фрагменті з щоденника громадського діяча та вченого Сергія Єфремова.
Добре зрозуміло, що одним зі способів змусити людей мовчати є цензура, до
якої вдалась і влада тих часів. Вона мала ідеологічний характер і
перешкоджала в першу чергу «антирадянській пропаганді», крім того,
заборонам були піддані й твори окремих авторів незалежно від їх форми і
змісту. Єфремов також пише про пануючу, особливо в селах, ненависть між
людьми: куркулів викидали з громади, нелегко було й незаможним, проте
місцева комуністична влада не дає їм і слова зайвого сказати.

2. На основі наведеного уривка з джерела визначте причини репресій

проти української інтелігенції. Чому у ГУЛАГу опинилися
представники різних галузей знань і різних культурних царин?
 На мою думку, причини дій комуністичної влади проти української
інтелігенції є доволі очевидними, зважаючи на впливовість інтелігенції в
житті українського народу, який завжди прагнув до волі, та імперіалістичні
погляди Москви, яку це не задовольняло. Представники культури являли
собою неабияку загрозу для Московського самодержавства, саме тому
найкращі розуми та світлі надії України були заслані у найвіддаленіші
куточки РСФРР. Багатьох митців серед яких Микола Зеров, Павло
Филипович, Олекса Слісаренко, Микола Куліш, Лесь Курбас, Євген
Плужник, Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Марко Вороний, Мирослав
Ірчан, Антін Крушельницький і т.д. було заслано до Соловків, на
Соловецький концтабір. Відповідно до документу, у 30-х роках неабияких
репресій зазнали й неокласики, яких за свідченням професора Ю. Чиркова,
було звинувачено в «змові, тероризмі, спробі відторгнення України від
СРСР і т. ін.». Згідно з дослідженнями, з 1934 по 1953 рік було проведено до
800 тисяч політичних страт у ГУЛАГу.

3. Визначте заходи, до яких вдалася влада, щоб ліквідувати Українську

автокефальну православну церкву та інші вияви релігійності. Навіщо
влада це робила?

У 1921 році було створено Українську автокефальну православну церкву,

якій було властиво національний характер та прагнення до відродження
національної традиції. Діяльність УАПЦ та зростання її авторитету неабияк
лякало радянську владу, яка відстоювала атеїстичні погляди. На мою думку,
це було черговим елементом державної ідеології. У 1923 році радянська
влада вилучила з монастирів, храмів та церков понад 10 млн. пам’яток історії
на суму 10 млрд. карбованців. У 1925 році створено громадську організацію
«Союз безбожників», наступного ж року влада здійснила наступ на
Українську церкву. 1929-го року було видано закон про посилення контролю
місцевої влади над релігійним життям населення, цього ж року почалась
конфіскація церковних дзвонів та руйнування храмів. 1930 року УАПЦ було
ліквідовано, а В. Липківського – розстріляно. Для радянської влади УАПЦ
була потенційною загрозою, адже вона являла собою потужний та впливовий
духовний осередок, що збирав довкола себе усіх неприхильників
вищезгаданих.