38747037

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАфЕДРА ТЕОРЕТИЧНОЇ І ПРИКЛАДНОЇ ЛІНГВІСТИКИ
ТА НОВОГРЕЦЬКОЇ фІЛОЛОГІЇ
Терехова Д.І.
ВСТУП
ДО МОВОЗНАВСТВА
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІбНИК
ДЛя СТУДЕНТІВ ПЕРшОГО КУРСУ
(НАПРяМ ПІДГОТОВКИ 6.020303 «фІЛОЛОГІя»,
СПЕЦІАЛЬНІСТЬ «ПЕРЕКЛАД»)
ТА зАГАЛЬНООСВІТНІх НАВЧАЛЬНИх зАКЛАДІВ
(КУРСИ зА ВИбОРОМ ДЛя УЧНІВ ПРОфІЛЬНИх КЛАСІВ
фІЛОЛОГІЧНОГО НАПРяМКУ)
Київ – Полтава
«Полтавський літератор»
2012
УДК 81.1
ббК 4И
Т- 35
Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України
(лист № 1/11-18240 від 23.11.2012 р.)
Затверджено вченою радою
Київського національного лінгвістичного університету
(протокол № 12 від 25 червня 2012 р.)
Рецензенти: В. П. Мусієнко, доктор філологічних наук, професор, завідувач

кафедри російської мови Київського національного лінгвістично
го університету;
Н. Ф. Баландина, доктор філологічних наук, професор, заві
дувач кафедри журналістики Полтавського національного педа
гогічного університету імені В. Г. Короленка;
О. В. Тищенко, доктор філологічних наук, професор, проректор
з наукової роботи Рівненського інституту слов’янознавства Київ
ського славістичного університету.
Т-35 Терехова Д. І. Вступ до мовознавства: Навчальний посіб-

ник для студентів першого курсу (напрям підготовки
6.020303 «Філологія», спеціальність «Переклад») та за-
гальноосвітніх навчальних закладів (курси за вибором
для учнів профільних класів філологічного напрямку) /
Автор-упорядник Терехова Д. І. – К. – Полтава: «Пол-
тавський літератор», 2012. – 224 с.
Навчальний посібник містить перелік основних тем курсу,

плани та літературу до лекцій, плани, запитання для самопере-
вірки, вправи та літературу до практичних занять, теми, плани
і практичні завдання для самостійної роботи студентів, тема-
тику рефератів, зразок модульної контрольної роботи, перелік
питань до іспиту, навчально-методичну літературу до курсу.
Для студентів філологічних спеціальностей вищих навчаль-
них закладів. Посібник буде корисний також викладачам,
учителям, учням профільних класів філологічного напряму за-
гальноосвітніх навчальних закладів.
ББК 4И
УДК 81.1
ISBN
© Терехова Д. І., 2012

ISBN © Полтавський літератор, 2012
ЗМІСТ
1. Вступ ...................................................................................... 5
2. Робоча програма ...................................................................... 8

2.1. Опис дисципліни навчального курсу .................................... 8
2.2. Розподіл навчального часу за модулями,
темами і видами занять ............................................................ 9
2.3. Навчально-методична карта дисципліни..............................10
3. Теми лекційних занять ............................................................18

3.1. Лекція 1. Предмет, завдання та методи мовознавства ...........18
3.2. Лекція 2. Мова, її суспільна природа,
функції та будова ....................................................................20
3.3. Лекція 3. Походження та історичний розвиток мов..............23
3.4. Лекція 4. Мови світу, їх вивчення та класифікація ..............25
3.5. Лекція 5. Фонетика. Три аспекти вивчення звуків.
Фонетичні процеси ..................................................................27
3.6. Лекція 6. Лінгвістичний аспект у вивченні звуків ...............30
3.7. Лекція 7. Слово та його значення.
Лексико-семантична система мови ............................................32
3.8. Лекція 8. Словниковий склад мови. Фразеологія.
Лексикографія ........................................................................34
3.9. Лекція 9. Граматична система мови.
Своєрідність граматичних значень,
граматичних категорій і способів ..............................................39
3.10. Лекція 10. Синтаксис. Словосполучення та речення ...........41
3.11. Умови відпрацювання пропущеного
лекційного заняття .................................................................43
3.12. Критерії оцінювання конспекту лекцій .............................43
4. Практичні заняття ...................................................................44

4.1. Практичне заняття 1. Предмет, завдання та методи
мовознавства. Природа, сутність, функції
та будова мови ........................................................................44
4.2. Практичне заняття 2.Теорії походження мови.
Основні процеси мовного розвитку.
Класифікації мов світу ............................................................59
4.3. Практичне заняття 3. Фонетика. Три аспекти вивчення звуків.
Фонетичні процеси .................................................................74
4.4. Практичне заняття 4. Фонологія. Графіка й орфографія ......86
4.5. Практичне заняття 5. Лексико-семантична система .............96
4.6. Практичне заняття 6. Граматичні значення, категорії, способи.
Частини мови ...................................................................... 114
4.7. Практичне заняття 7. Словосполучення і речення ............. 126
4.8. Умови відпрацювання
пропущеного практичного заняття .......................................... 133
3
5. Самостійна робота студентів ................................................... 136
5.1. Мета та завдання самостійної роботи студентів .................. 136
5.2.Тема 1. Методи наукового дослідження мови ..................... 141
5.3. Тема 2. Мовленнєвий апарат, його будова ........................ 144
5.4. Тема 3. Розвиток лексики. Лексикографія ....................... 147
5.5. Тема 4. Фразеологія ....................................................... 151
5.6. Тема 5. Граматичні способи.
Синтетичні й аналітичні мови ............................................... 153
5.7. Реферат ......................................................................... 158
5.7.1. Методичні рекомендації до написання реферату ............. 158
5.7.2. Орієнтовна тематика рефератів ..................................... 158
5.7.3. Вимоги до оформлення реферату ................................... 161
5.7.4. Критерії оцінювання реферату ...................................... 162
6. Модульна контрольна робота .................................................. 164

6.1. Методичні рекомендації до виконання .............................. 164
6.2. Зразок модульної контрольної роботи ............................. 164
6.3. Критерії оцінювання модульної контрольної роботи ........... 167
7. Екзаменаційні матеріали ....................................................... 169

7.1. Теоретичні питання до іспиту ......................................... 169
7.2. Зразки практичних завдань ............................................ 171
7.3. Критерії оцінювання відповідей
на питання екзаменаційного білета ........................................ 175
8. Система рейтингового контролю оцінки

знань і вмінь студентів .......................................................... 176
8.1. Система рейтингових балів і критерії оцінки .................... 176
8.2. Підсумковий контроль .................................................... 178
9. Навчально-методичні матеріали .............................................. 180

9.1. Література ..................................................................... 180
9.1.1.Основна література. Підручники..................................... 180
9.1.2. Додаткова література. Підручники ................................ 180
9.1.3. Довідникова література ................................................ 181
9.1.4. Додаткова література ................................................... 181
10. Базові терміни курсу ............................................................ 191
11. Додатки .............................................................................. 198

11.1. Додаток І. Таблицы та схеми ......................................... 198
11.2. Додаток ІІ. Види лінгвістичного аналізу .......................... 215
12. Список використаної літератури ........................................... 223
4
1. ВСТУП
Навчальний посібник рекомендовано для студентів першого
курсу (напрям підготовки 6.020303 «Філологія», спеціальність
«Переклад» (дві іноземні мови)).
Курс «Вступ до мовознавства» є одним із найважливіших у
системі підготовки філологів. Його мета – ознайомити студентів
з основами теорії мови, з системою лінгвістичних понять і термі-
нів, з основними методами дослідження мови, а також підготува-
ти їх до свідомого засвоєння рідної та іноземних мов.
Посібник укладено відповідно до програми курсу, у межах
якої передбачено три основні форми навчальних занять: лекції,
практичні заняття, самостійна робота. Загальна кількість годин
– 90, з них: 20 лекційних годин, 14 годин практичних занять і
56 годин самостійної роботи протягом одного семестру навчання.
Завершується курс складанням екзамену.
Пропонована праця призначена для систематизації роботи
студентів при засвоєнні навчального матеріалу, для закріплен-
ня теоретичних знань. У посібнику подано перелік основних тем
курсу, плани та літературу до лекцій, плани, запитання для са-
моперевірки, вправи та літературу до практичних занять, теми,
плани і практичні завдання для самостійної роботи студентів,
тематику рефератів, зразок модульної контрольної роботи, пере-
лік питань та зразки практичних завдань до іспиту, навчально-
методичну літературу до курсу.
Основний зміст курсу об’єднано в один навчальний модуль
«Загальні питання мовознавства. Системно-структурний харак-
тер мови». Він містить такі змістові модулі:
1) мовознавство як наука та навчальна дисципліна;
2) природа, сутність та функції мови;
3) походження і розвиток мови;
4) мова і письмо;
5) мови світу та їх класифікація;
6) структура мови;
7) фонетика і фонологія;
8) лексикологія;
9) граматика.
Тематика змістових модулів розкриває головні аспекти під-
готовки студентів у галузі мовознавства. Кожна тема передбачає
розв’язання основних мовознавчих проблем, які виокремлено в
5
питання для обговорення на практичних заняттях. Для ґрун-
товного засвоєння матеріалу необхідно опрацювати та вивчити
визначення нових лінгвістичних термінів, послуговуючись лінг-
вістичними термінологічними виданнями. До кожної теми пода-
но список обов’язкової та додаткової літератури, яка допоможе
студентам глибоко і всебічно розглянути питання, підготувати
вичерпні відповіді на них. Зазначені джерела стануть у наго-
ді також при написанні рефератів, при підготовці повідомлень і
презентацій до відповідних тем. Наприкінці посібника подано за-
гальний список основної, довідникової та додаткової літератури з
урахуванням новітніх видань. За необхідності студенти, користу-
ючись нею, мають можливість поглиблено вивчити окремі питан-
ня лінгвістики, порівняти сталі та нові підходи до тлумачення
мовних явищ, до вирішення актуальних проблем, прокоментува-
ти суперечливі погляди вчених. У подальшому пропоновані дже-
рела можуть бути використані при виконанні наукових розвідок,
написанні курсової роботи.
Практичні завдання допоможуть студентам застосовувати тео-
ретичні знання на практиці: знаходити і характеризувати мовні
явища, фонетичні процеси; членувати мовленнєвий потік на фра-
зу, синтагму, такт, склад; застосовувати на практиці фонетич-
ну транскрипцію; визначати фонетичні процеси; характеризу-
вати типи системних відношень лексичних одиниць (синонімів,
омонімів, антонімів, паронімів); аналізувати та класифікувати
фразеологічні одиниці; характеризувати граматичні значення
та способи їх вираження; розрізняти і визначати морфологічні
типи мов; розрізняти лексичні та синтаксичні словосполучен-
ня; характеризувати сурядні та підрядні словосполучення, види
зв’язку слів у них; аналізувати речення за різними ознаками;
розрізняти актуальне та граматичне членування речень; вико-
нувати різні види аналізу мовних одиниць тощо. Приклади піді-
брано кількома мовами (українською, російською, англійською,
німецькою, французькою та ін.) з урахуванням специфіки робо-
ти філологів-перекладачів.
Запитання для самоперевірки дають можливість прокон-
тролювати власні знання з кожної теми. Правильні відповіді на
всі запитання є показником високого ступеня засвоєння навчаль-
ного матеріалу, а помилки допоможуть виявити прогалини в зна-
ннях, зорієнтують на доопрацювання окремих проблем і аспектів
мовознавства.
6
Значну увагу приділено самостійній роботі, яка посідає важ-
ливе місце у підготовці майбутніх фахівців. Вона дає можливість
свідомо підходити до підготовки та засвоєння навчального ма-
теріалу, формує навички наукового пошуку, аналізу матеріалу,
є необхідною умовою формування лінгвістичних компетенцій,
сприяє самовдосконаленню і самовихованню студентів. Само-
стійна робота передбачає: 1) вивчення матеріалу за літератур-
ними джерелами та конспектами лекцій; 2) опрацювання тем
для самостійного вивчення, виконання запропонованих вправ і
завдань; 3) відповіді на запитання для самоперевірки; 4) напи-
сання рефератів та підготовку презентацій у системі Power Point.
Останній вид роботи не втрачає своєї актуальності, оскільки дає
можливість заглибитися в конкретну проблему та зібрати відпо-
відний науковий матеріал. Подано приблизну тематику рефера-
тів, зразок оформлення, основні вимоги та критерії оцінювання.
Презентації в системі Power Point надають роботі більш творчого
характеру, унаочнюють інформацію, роблять її зрозумілою та ви-
разною при сприйнятті під час доповідей.
Зразок модульної контрольної роботи зорієнтує студентів у
підготовці до даного виду перевірки знань, дасть уявлення про
різновиди завдань. Перше завдання – тестове – покликане пе-
ревірити переважно теоретичні знання студентів з основних
проблем мовознавства; друге і третє – застосування набутих
знань на практиці. Критерії оцінювання кожного виду завдань
роз’яснюють вимоги до написання роботи, указують на кількість
помилок відповідно до кожної оцінки і систему підрахунків ба-
лів за виконану МКР.
Наприкінці курсу передбачено складання екзамену в усній
формі за білетами, які затверджено кафедрою теоретичної і при-
кладної лінгвістики та новогрецької філології КНЛУ. Кожний бі-
лет містить два теоретичних питання і одне практичне завдання.
У посібнику подано перелік усіх теоретичних питань та зразки
практичних завдань, що сприяє систематизації знань та всебіч-
ній підготовці студентів до іспиту.
Посібник призначений для студентів філологічних спеціаль-
ностей вищих навчальних закладів, а також буде корисний ви-
кладачам, учителям, учням профільних класів філологічного на-
пряму загальноосвітніх навчальних закладів.
7
2. РОБОЧА ПРОГРАМА
2.1. Опис дисципліни навчального курсу
загальна характеристика Напрям підготовки, Тип навчальної дисципліни

навчальної дисципліни (спеціальність), освітньо-
кваліфікаційний рівень
Кількість кредитів ECTS: 2,5 Шифр та назва напряму Назва циклу навчального плану
Кількість модулів: 1 підготовки Обов’язкова
Загальна кількість годин на вивчен 0305 «філологія» Денна форма навчання
ня дисципліни: 90 Шифр та назва професійного Нормативна
з них: спрямування
Курс: І
лекційних: 20 6.020303 «Переклад» (дві
іноземні мови) Семестр: І (ІІ)
практичних: 14 Вид контролю: екзамен
Освітньокваліфікаційний рівень
позааудиторна самостійна робота
студента: 56 «бакалавр»
Кількість аудиторних годин на тиж
день: 2
Кількість годин позааудиторної
самостійної роботи студента на
тиждень: 3
8
2.2. Розподіл навчального часу
за модулями, темами і видами занять
Види занять, з них

кількість годин
Усього навчальних
Номер і назва
самостійна робота
практичні заняття
студента (годин)
модуля, тематика занять
позааудиторна,
годин
(годин)
(годин)
лекції
1 2 3 4 5
Семестр І (ІІ). Модуль І.

Загальні питання мовознавства. Системно-структурний характер мови
Тема 1.1. Мовознавство як наука. Система мовознавчих 4 2 2
дисциплін
Тема 1.2. Природа, сутність, функції та будова мови 5 2 2 1
Тема 1.3. Походження і розвиток мови 3 2 1
Тема 1.4. Мови світу та їх класифікації 6 2 2 2
Тема 1.5 фонетика і графіка 6 2 2 2
Тема 1.6. фонологія. Учення про фонему 6 2 2 2
Тема 1.7. Лексикологія. Лексична система мови 4 2 2
Тема 1.8. Лексика з погляду її походження. Стилістична 8 2 2 4
диференціація словникового складу мови
Тема 1.9. Граматика. Граматична система мови. 6 2 2 2
Граматичні значення і категорії, граматичні способи.
Частини мови
Тема 1.10. Граматика. Словосполучення і речення 6 2 2 2
Модульний контроль
Підготовка і складання екзамену 36 36
Усього за семестр 90 20 14 56
Усього за навчальний рік 90 20 14 56
9
2.3. Навчально-методична карта дисципліни
Назва, короткий зміст питань,
Кількість навчальних годин на

винесених на позааудиторне
самостійну роботу студента
поточного, модульного та
самостійне опрацювання
Методи, форми і засоби

підсумкового контролю
загальна кількість
навчальних годин
Номери і назви модулів, тем, лекцій, їх
зміст (мета вивчення, провідна ідея, основні
№ п/п проблеми, ключові поняття), тема, мета,
короткий зміст практичних, семінарських
занять
1 2 3 4 5 6
Модуль 1. Загальні питання мовознавства.

Системно-структурний характер мови
1. Тема 1.1. Мовознавство як наука.
Система мовознавчих дисциплін. 4 Місце мовознав 2 Усне вибіркове
Лекція 1. 2 ства в системі 2 опитування,
наук, його зв’я письмовий ек
Предмет, завдання та методи мовознав- зок з гуманітар спресконтроль.
ства. ними (історією,
Мета вивчення: ознайомити студентів з предме археологією,
том, проблемами і методами мовознавства як на етнографією,
уки та завданнями курсу «Вступ до мовознавства». соціологією,
літературо
Провідна ідея: мовознавство – одна з знавством та ін.)
найважливіших суспільних наук. і природничими
Основні проблеми: лінгвістика як наука. Заро (фізіологією,
дження і розвиток мовознавства. Місце лінгвістики антропологією,
в системі наук. Основні розділи мовознавства. кібернетикою,
Методи дослідження мови. фізикою, мате
Ключові поняття: загальне, конкретне, теоретич матикою та ін.)
не, прикладне мовознавство; психолінгвістика, науками.
етнолінгвістика, соціолінгвістика, когнітивна
лінгвістика; описовий, порівняльноісторичний,
зіставний, структурний методи, дистрибутивний,
компонентний, трансформаційний аналіз, аналіз за
безпосередніми складниками.
10
2. Тема 1.2. Природа, сутність, функції та 5 1
будова мови. 2 Теорія лінгваль 1 Усне вибіркове
Лекція 2. ної відносності опитування.
Сепіра Уорфа.
Мова, її суспільна природа, функції та
будова.
Мета вивчення: з’ясувати сутність і природу мови,
її функції і будову, взаємозв’язок мови і мислення,
мови і мовлення.
Провідна ідея: мова і мислення перебувають
у діалектичній єдності, проте вони не тотожні,
оскільки різняться за функціями та будовою своїх
основних одиниць.
Основні проблеми: суспільний характер мови, її
функції. Поняття «свідомість», «мова» і «мислення».
Єдність мови і мислення. Відмінності між мовою та
мисленням. Вселюдський характер мислення та
національна специфіка окремих мов. Типи мислен
ня. Невербальне мислення. Роль мови у процесі
пізнання. Мова як знакова система. Мова і мовлен
ня. Структура мови.
Ключові поняття: мислення, свідомість, вербальне
та невербальне мислення; поняттєве, чуттєво
образне, технічне мислення, мовлення, знак, систе
ма, структура, рівень мовної системи.
3. Практичне заняття 1. Предмет, завдання 2 Усне вибіркове
та методи мовознавства. Природа, сут- опитування,
ність, функції та будова мови. письмовий ек
спресконтроль,
Мета та короткий зміст: закріпити основні реферат, тесту
питання тем попередніх лекцій: лінгвістика як на вання, доповідь з
ука. Зародження і розвиток мовознавства. Місце проблеми вза
лінгвістики в системі наук. Основні розділи мово ємозв’язку мови
знавства. Методи дослідження мови. та мислення,
Суспільний характер мови, її функції. Поняття тестування.
«свідомість», «мислення» і «мова». Єдність мови
і мислення. Відмінності між мовою і мисленням.
Вселюдський характер мислення та національна
специфіка окремих мов. Типи мислення. Вербальне
та невербальне мислення. Роль мови у процесі
пізнання. Мова як знакова система. Мова і мовлен
ня. Структура мови.
11
4. Тема 1.3. Походження і розвиток мови.
Лекція 3. 3 Закономірності 1 Усне вибіркове
2 розвитку мов. 1 опитування.
Походження та історичний розвиток мов. Специфіка
Мета вивчення: осмислити гіпотези про похо розвитку різних
дження мови, їх гіпотетичність; з’ясувати загальні рівнів мовної
закономірності розвитку мов. системи.
Провідна ідея: мова – складне соціальне явище,
яке постійно розвивається за об’єктивними за
конами.
Основні проблеми: проблема походження мови.
Гіпотези про походження мови. Первісні центри
виникнення мови. Закономірності розвитку мов.
Розвиток і функціонування мов у різні історичні
епохи. Формування національної мови. Літературна
мова і діалекти. Штучні мови.
Ключові поняття: гіпотези походження мови,
гіпотеза моногенезу, гіпотеза полігенезу, зовнішні
чинники розвитку мов, внутрішні чинники розвит
ку мов, диференціація, інтеграція, конвергенція,
дивергенція, субстрат, суперстрат, адстрат,
літературна мова, діалект, піджин, креольська мова,
штучна мова.
5. Тема 1.4. Мови світу та їх класифікація. 6 2
Лекція 4. 2 Вивчити генеало 2 Усне вибіркове
Мови світу, їх вивчення та класифікація. гічну класифіка опитування.
цію мов.
Мета вивчення: осмислити основні класифікації
мов світу та принципи їх побудови.
Провідна ідея: мови світу класифікуються
за спорідненістю на основі діахронічного їх
дослідження, за аломорфізмом та ізоморфізмом
структури мовних одиниць, на основі синхронічного
дослідження мов.
Основні проблеми: типи класифікацій мов світу
(структурнотипологічна, генеалогічна, ареальна,
функціональна, соціолінгвістична, фонологічна,
синтаксична). Порівняльноісторичне мовознав
ство. Генеалогічна класифікація мов. Стан і пер
спективи розвитку автохтонних мов. Структурно
типологічні та генетичні ознаки мов народів і народ
ностей України.
Ключові поняття: мовна сім’я, група мов, мовна
універсалія, аглютинація, фузія, інкорпорація,
аморфні (ізолюючі) мови, аглютинативні мови,
флективні мови, інкорпоруючі (полісинтетичні)
мови.
12
6. Практичне заняття 2. Гіпотези походжен- 2 Усне вибіркове
ня мови. Основні процеси мовного розви- опитування,
тку. Класифікації мов світу. експрескон
троль, тесту
Мета та короткий зміст: розкрити сутність вання, доповідь
різноманітних гіпотез походження мови. Первісні з проблем
центри виникнення мови. Історичний розви походження та
ток мов. Основні процеси мовного розвитку – розвитку мов,
диференціація, інтеграція. Розвиток їх класифікації,
і функціонування мов у різні історичні епохи. реферат.
Класифікації мов світу (структурнотипологічна,
генеалогічна, ареальна, функціональна,
соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична).
Порівняльноісторичне мовознавство. Генеалогічна
класифікація мов. Стан і перспективи розвитку ав
тохтонних мов. Структурнотипологічні та генетичні
ознаки мов народів і народностей України.
7. Тема 1.5. Фонетика і графіка. 6 Будова 2
мовленнєвого
Лекція 5.Фонетика. Три аспекти вивчення 2 апарату людини.
2 Усне вибіркове
звуків. Фонетичні процеси. Графіка. опитування.
Мета вивчення: розглянути фонетику як науку,
предмет фонетики, її розділи, аспекти вивчення
звуків мови та фонетичні процеси; охарактеризува
ти етапи формування письма.
Провідна ідея: фонетика – наука, яка вивчає
звуки мови; письмо – особлива знакова система
спеціальних графічних знаків для фіксації мовних
текстів.
Основні проблеми: фонетика, її розділи. Предмет
фонетики. Аспекти вивчення мовних звуків. Харак
теристика звуків в акустичному та фізіологічному
аспектах. Класифікація звуків за основними і додат
ковими ознаками. Фонетичні процеси. Фонетичні
закони. Транскрипція і транслітерація. Загальне
поняття про письмо, передумови його виникнен
ня та типи. Виникнення, етапи і форми розвитку
графічного письма. Графіка.
Ключові поняття: звук, акустичний
аспект, фізіологічний аспект, лінгвістичний
(функціональний) аспект, мовленнєвий апарат,
артикуляція, фонема, асиміляція, дисиміляція,
акомодація, діереза, гаплологія, епентеза, мета
теза, субституція, редукція, протеза, «предметне
письмо», піктографія, ідеографія, фонографічне
письмо, алфавіт, транскрипція, транслітерація.
8. Практичне заняття 3. Фонетика. 2 Усне вибіркове
Три аспекти вивчення звуків. опитування,
Фонетичні процеси. бесіда, письмове
опитування, ек
Мета та короткий зміст: Фонетика, її розділи. спресконтроль,
Предмет фонетики. Аспекти вивчення звуків. Харак тестування.
теристика звуків в акустичному та фізіологічному
аспектах. Класифікація звуків за основними та до
датковими ознаками. Фонетичні процеси.
Позиційні, комбінаторні, спонтанні зміни звуків.
Фонетичні закони.
13
9. Тема 1.6. Фонологія. Учення про фонему. 6 2
Лекція 6. 2 Порівняти 2 Усне вибіркове
Лінгвістичний аспект у вивченні звуків. фонологічні опитування.
системи мов, які
Мета вивчення: осмислити лінгвістичну характе вивчають сту
ристику звуків. денти.
Провідна ідея: фонологія – наука про фонеми.
Основні проблеми: Фонологія, предмет її ви
вчення. Фонема і звук. Диференційні та інтегральні
ознаки фонем. Позиції фонем. Фонологічна систе
ма мови. Фонологічні школи. Орфографія. Принци
пи орфографії.
Ключові поняття: фонема, диференційні ознаки
фонем, інтегральні ознаки фонем, варіант фо
неми, варіація, алофон; орфографія, принципи
орфографії.
10. Практичне заняття 4. Фонологія. Графіка 2 Усне вибіркове
та орфографія. опитування,
бесіда, письмове
Мета та короткий зміст: фонологія, предмет опитування, ек
її вивчення. Диференційні та інтегральні ознаки спресконтроль,
фонем. Позиції фонем. Фонологічна система мови. тестування.
Варіанти і варіації фонем. Фонологічні школи.
Письмо. Основні етапи розвитку письма.
Орфографія. Принципи орфографії.
11. Тема 1.7. Лексикологія. 4 2
Лексична система мови. 2 Лексикографія. 2
Лекція 7. Типи словників.
Слово та його значення. Фразеологія.
Класифікація
Лексико-семантична система мови. фразеологізмів.
Мета вивчення: осмислити слово як основну
одиницю мови, принципи побудови лексико
семантичної системи мови.
Провідна ідея: слово – основна структурно
семантична одиниця мови.
Основні проблеми: лексикологія, її розділи
та предмет вивчення. Слово як одиниця мови.
Відмінність слова від речення та морфеми. Основні
функції слова. Лексема, словоформа. Лексичне
значення. Слово, поняття, концепт. Лексична систе
ма мови. Проблеми класифікації слів: а) за значен
ням; б) за сферою вживання; в) у стилістичному
аспекті. Слово в семантичному полі: синоніми,
антоніми, омоніми і пароніми.
Зміна значень слів. Способи перенесення назв.
Способи збагачення словникового складу мови.
Ключові поняття: лексема, полісемія, метафо
ра, метонімія, синекдоха, омонімія, омоформи,
омофони, омографи, синонімія, антонімія, гіперо
гіпонімія, конверсія, денотат, сигніфікат, концепт.
14
12. Тема 1.8. Лексика з погляду її походжен- 8 4
ня. Стилістична диференціація словнико- 2 Лексикографія. 2
вого складу мови. Виписати
Лекція 8. словникові статті
з основних типів
Словниковий склад мови. Фразеологія. словників.
Лексикографія.
Фразеологія.
Мета вивчення: розглянути історичні зміни слов
никового складу мови.
Провідна ідея: лексична система мови постійно
змінюється.
Основні проблеми: причини історичних змін у
лексиці. Історична лексикологія та етимологія.
Принципи етимологічного дослідження. «Народна»
етимологія. Стилістична диференціація словнико
вого складу мови. Фразеологія. Лексикографія.
Ключові поняття: історизм, архаїзм, неологізм,
запозичення, табу, евфемізм, етимологія, ней
тральна лексика, стилістично забарвлена лексика;
фразеологізм, словник, словникова стаття.
13. Практичне заняття 5. Лексико-семантична 2 Співбесіда,
система. вибіркове опиту
вання, доповідь
Мета та короткий зміст: лексикологія, її розділи з теми семінару,
та предмет вивчення. Слово як одиниця мови. тестування.
Відмінність слова від речення та морфеми. Основні
функції слова. Лексема, словоформа. Лексичне
значення. Слово, поняття, концепт. Лексична си
стема мови. Проблема класифікації слів. Слово в
семантичному полі.
Розвиток лексики. Історичні зміни в лексиці. Спо
соби збагачення словникового складу. Етимологія,
принципи наукової етимології. Фразеологія, типи
фразеологізмів. Лексикографія.
15
14. Тема 1.9. Граматика. Граматичні значення, 6 2
категорії, способи. 2 Морфеміка. Гра 2 Усне вибіркове
Лекція 9. матична форма опитування.
слова. Синтети
Граматична система мови. Своєрідність чні, аналітичні
граматичних значень, граматичних катего- форми слова.
рій і способів. Історична змін
Мета вивчення: сформувати поняття про грама ність способів
тичну будову мови як універсальне явище. вираження
граматичних
Провідна ідея: граматичні значення є додатковими значень.
(супровідними) щодо лексичних і служать для по
значення різних зв’язків між предметами і явищами.
Основні проблеми: граматика, її розділи. Предмет
граматики. Основні одиниці граматичної будови
мови. Граматичне значення. Граматичні категорії.
Лексикограматичні розряди (категорії). Структу
ра слова. Способи словотвору. Історичні зміни у
морфологічній будові слова. Граматичні значення і
способи. Типологічна класифікація мов.
Частини мови. Основні критерії визначення частин
мови. З історії питання про частини мови. Харак
теристика основних частин мови та своєрідність їх
виявлення у мовах світу.
Ключові поняття: морфологія, синтаксис,
дериватологія, класифікаційні (словотворчі,
дериваційні), реляційні категорії, лексико
граматичний розряд, морфеміка, морфема,
корінь, афікс, сегментні морфеми, несегментні,
нульові, суперсегментні морфеми, частина мови,
самостійна частина мови, службова частина
мови, іменник, прикметник, дієслово, вербоїд,
прислівник, займенник, прийменник, післяйменник,
артикль, частка, сполучник, предикатив, формаль
нограматичний (морфологічний) критерій, семан
тичний критерій, синтаксичний критерій.
15. Практичне заняття 6. Граматичні значен- 2 Бесіда, доповідь
ня, категорії, способи. Частини мови. з проблем
класифікації
Мета та короткий зміст: закріпити лекційний граматичних
матеріал, розкрити такі питання: граматика, її значень, грама
розділи. Предмет граматики. Основні одиниці тичних способів,
граматичної будови мови. Граматичне значення. реферати, тесту
Граматичні категорії. Лексикограматичні розряди вання.
(категорії). Структура слова. Способи словотво
ру. Історичні зміни у морфологічній будові слова.
Граматичні значення і способи. Типологічна
класифікація мов.
Морфологія. Частини мови. Основні критерії
визначення частин мови. З історії питання про
частини мови. Характеристика основних частин
мови та своєрідність їх виявлення у мовах світу.
16
16. Тема 1.10. Граматика. 6 2
Словосполучення і речення. 2 Актуальне члену 2 Усне вибіркове
вання речення, опитування.
Лекція 10. основні засоби
Синтаксис. Словосполучення та речення. актуального
Мета вивчення: визначити основні ознаки та прин членування.
ципи класифікації словосполучень і речень.
Провідна ідея: шлях до речення лежить через
словосполучення.
Основні проблеми: словосполучення та їх
типи (прості, складні й комбіновані, лексичні й
синтаксичні, сурядні та підрядні, предикативні й
непредикативні). Синтаксичні зв’язки слів. Речення
як комунікативна одиниця. Основні ознаки речення.
Структура речень. Моделі, схеми речення й суджен
ня. Типи речень.
Складне синтаксичне ціле. Актуальне членування
речення.
Ключові поняття: словосполучення, речення,
валентність, актанти, прості, складні, комбіновані,
лексичні, синтаксичні, сурядні, підрядні,
предикативні, непредикативні словосполучення,
узгодження, керування, координація, приляган
ня, тяжіння, інкорпорація, замикання, ізафет,
предикативність, модальність, диктум, пропозиція,
тема, рема.
17. Практичне заняття 7. Словосполучення і 2 Бесіда, усне
речення. вибіркове
опитування,
Мета та короткий зміст: ознайомити студентів письмовий ек
з основними типами словосполучень та речень. спресконтроль,
Синтаксичні зв’язки слів. Речення як комунікативна тестування.
одиниця. Основні ознаки речення. Структура
речень. Моделі, схеми речення й судження. Типи
речень.
Складне синтаксичне ціле. Актуальне членування
речення.
17
3. ТЕМИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ
3.1. Лекція 1. Предмет, завдання
та методи мовознавства
План
1. Мовознавство як наука.
2. Зародження і розвиток мовознавства.
3. Місце лінгвістики в системі наук.
4. Основні розділи та напрями мовознавства.
5. Методи лінгвістичних досліджень.
Література
Основна література
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 7–38.
Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 8–36.
Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К.,
1974. – С. 24–43.
Кодухов В. И. Введение в языкознание. 2-е изд. – М., 1987. –
С. 6–20.
Маслов Ю. С. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 7–32.
Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М., 2001. –
С. 15–59.
Додаткова література
Алефиренко Н. Ф. Современные проблемы науки о языке. –
М., 2005.
Алпатов В. М. 150 языков и политика: 1917-2000. Социо-
лингвистические проблемы СССР и постсоветского простран-
ства. – М., 2000.
Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.
Очерки по истории лингвистики. – М., 1975.
Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной
лингвистики (краткий очерк). – М., 1966.
Бардина Н. В. Проблеми сучасної прикладної лінгвістики //
Мова. – Одеса, 2004.
Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч.
посіб. – К., 2006. – С. 5–17.
18
Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. –
М., 1980.
Білецький А. О. Про мову й мовознавство. – К., 1996.
Будагов Р. А. Что такое общественная природа языка? //
Вопросы языкознания. – 1975. – № 3.
Будагов Р. А. Язык – реальность – язык. – М., 1983.
Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. Серія
друга // Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1. – С. 166–237.
Глисон Г. Введение в дескриптивную лингвистику. – М., 1959.
Залевская А. А. Введение в психолингвистику. – М., 1999.
Горбач О. Російська мова на Україні // Енциклопедія украї-
нознавства. – Л., 1998. – Т. 7. – С. 2571–2573.
Звегинцев В. А. История языкознания ХІХ и ХХ веков в
очерках и извлечениях. 3-е изд. – М., 1964. – Ч. 1; 1965. – Ч. 2.
Методи лінгвістичних досліджень: Навч. посібник / Л. П. Іва-
нова. – К., 1995.
Мусиенко В. П. Введение в психолингвистику. – К., 1997.
Ковалик І. І., Самійленко С. П. Загальне мовознавство: Істо-
рія лінгвістичної думки. – К., 1985.
Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. – М.,
1979.
Лейчик В. М. Терминоведение. Предмет, методы, структура.
– М., 2006.
Леонтьев А. А. Основы психолингвистики. – М., 1999.
О соотношении синхронного анализа и исторического изуче-
ния языка. – М., 1961.
Общее языкознание: Методы лингвистических исследований
/ Под ред. Б. А. Серебренникова. – М., 1973.
Пінчук О. Ф. Нариси з етно- та соціолінгвістики. – К., 2005.
Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики. –
К., 1999.
Солнцев В. М. Язык как структурно-системное образование.
– М., 1977.
Сусов И. П. Введение в теоретическое языкознание.
Электронный учебник, 1999. http://homepages.tversu.ru//~ips/
LingFakl.htm
Сусов И. П. Введение в языкознание: учебник для студентов
лингвистических и филологических специальностей. – М., 2007.
– С. 5–29.
Тараненко О. О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній
19
Україні (на загальнослов’янському тлі) // Мовознавство. – 2003.
– № 2–3.
Хоккет Ч. Ф. Проблема языковых универсалий // Введение в
языковедение: Хрестоматия: Учебн. пособие для студентов вузов
/ Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапо-
ва. – М., 2000. – С. 82–91.
Чикобава А. С. Проблемы языка как предмета языкознания.
– М., 1959.
3.2. Лекція 2. Мова, її суспільна природа,

функції та будова
План
1. Природа і сутність мови.
2. Мова і мислення. Типи мислення: поняттєве, чуттєво-образ-
не, технічне. Вербальне та невербальне мислення.
3. Мова і мовлення.
4. Мова як знакова система.
5. Структура мови.
6. Мова і суспільство. Загальнонародна мова та її диференці-
ація.
7. Функції мови.
1974. – С. 24–43.
Кодухов В. И. Введение в языкознание. 2-е изд. – М., 1987.
– С. 21–44.
Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М., 2001.
– С. 15–59.
Алефиренко Н. Ф. Современные проблемы науки о языке. – М., 2005.
20
посіб. – К., 2006. – С. 18–22, 30–32.
Будагов Р. А. Литературный язык и языковые стили. – М., 1968.
Булаховський Л. А. Виникнення і розвиток літературних мов
// Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1.
Глущенко В. А., Ледняк Ю. В., Овчаренко В. М., Рябініна І. М.
Мова як система. – К., 2011.
Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков
и его влиянии на духовное развитие человечества // Избранные
труды по языкознанию. – М., 1984.
Данилюк Н. О. Знакова природа народнопісенного слова //
Мовознавство. – 2011. – № 6.
Жайворонок В. В. Мовні знаки української етнокультури в ан-
тропоцентричному висвітленні // Мовознавство. – 2012. – № 2.
Жоль К. К. Язык как практическое сознание: Философский
анализ. – К., 1990.
Иванов В. В. Чет и нечет. Асимметрия мозга и знаковых сис-
тем. – М., 1978.
Карцевский С. О. Об асимметричном дуализме лингвистиче-
ского знака // Введение в языковедение: Хрестоматия: Учебн. по-
собие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева,
В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000. – С. 76–82.
Кисленко Ю. І. Системна організація мови. – К., 1997.
– М., 2006.
Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф: Труды по языкознанию. –
М., 1982.
Лурия А. Р. Язык и сознание. – М., 1979.
Мацюк Г. Теорія української літературної мови: етапи фор-
мування і перспективи розвитку // Українська мова. – 2003. –
С. 27–39.
Миллер Е. Н. Что такое язык? Гносеологический аспект:
учебное пособие к спецкурсу. – Изд. 2-е. – М., 2009.
Норман Б. Ю. Теория языка. Вводный курс. Учебное пособие
/ Б. Ю. Норман – М., 2004.
Панфилов В. З. Взаимоотношение языка и мышления. – М., 1971.
21
Потебня А. А. Мысль и язык // Полное собрание сочинений.
– К., 1993. – Т.1.
Пронников В. А., Ладанов И. Д. Язык мимики и жестов. –
М., 2001.
Семиотика. – М., 1983.
К., 1999.
Серякова И. И. Невербальный знак коммуникации в англо-
язычных дискурсивных практиках: Монография / И. И. Серяко-
ва. – К., 2012.
– М., 1977.
Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Кор-
нійчук, К. Тищенко. – К.,1998. – С. 18–30, 102–127.
Степанов Ю. С. Семиотика. – М., 1971.
– С. 29–78.
Ткаченко О. Б. Українська мова як державна у труднощах її
становлення // Мовознавство. – 2010. – № 6.
Толстой Н. И. История и структура славянских литературных
языков. – М., 1988.
Українська мова у ХХ столітті: історія лінгвоциду. – К., 2005.
Чесноков П. В. Слово и соответствующая ему единица
мышления. – М., 1967.
Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого
століття (1900–1941). Стан і статус // Сучасність. – 1987.
Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность. – Л.,
1974.
Язык и мышление. – М., 1967.
Якубинский Л. П. Избранные работы: Язык и его функциони-
рование. – М., 1986.
22
3.3. Лекція 3. Походження
та історичний розвиток мов
План
1. Гіпотези про походження мови:
а) донаукові гіпотези;
б) наукові гіпотези.
2. Первісні центри виникнення мови.
3. Закономірності розвитку мов:
а) зовнішні причини мовних змін;
б) внутрішні причини мовних змін.
4. Розвиток і функціонування мов у різні історичні епохи.
5. Специфіка розвитку різних рівнів мовної системи.
1974. – С. 235–262.
– С. 45–80.
– С. 457–516.
Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації
// Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 48–49.
Атлас народов мира. – М., 1964.
Атлас української мови: у 3 т. – К., 1984–2001.
посіб. – К., 2006. – С. 22–27.
Білецький А. Коріння нашої мови // Вітчизна. – 1992. – № 4.
Будагов Р. А. Литературный язык и языковые стили. – М.,
1968.
// Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1.
Виноградов В. В. Проблемы литературных языков и законо-
мерности их образования и развития. – М., 1967.
23
Клесов А. А., Тюняев А. А. Происхождение человека (по
данным археологии, антропологии и ДНК-генеалогии). – М., 2010.
Гухман М. М. От языка немецкой народности к немецкому
национальному языку. – М., 1958. – Ч. 2.
Журавлев В. К. Внешние и внутренние факторы языковой
эволюции. – М., 1982.
Иллич-Свитыч В. М. Опыт сравнения ностратических
языков: Сравнительный словарь. – М., 1971–1984. – Т. 1–3.
Кононов А. Н. Основные этапы формирования турецкого
письменно-литературного языка // Вопросы языкознания. –
1977. – № 4.
Леонтьев А. А. Возникновение и первоначальное развитие
языка. – М., 1963.
Маковский М. М. У истоков человеческого языка: мифоло-
гема Вселенной, времени и пространства, числа, букв, жизни и
судьбы, узла. – М., 2011.
Малкова О. В. К истории образования восточнославянских
языков (По данным Галицкого евангелия 1266–1301 гг.) //
Мосенкис Ю. Л. Сравнение языков разных надсемей и про-
блема языкового моногенеза. – К., 1997.
Оранский И. М. Иранские языки. – М., 1963.
Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів
та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі
«спільної колиски». – К., 2001.
Потапов В. В. Краткий лингвистический справочник. Языки
и письменность. – М., 1997.
Радевич-Вінницький Я. К. Україна: Від мови до нації. – Дро-
гобич, 1996.
Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. – М.; Л., 1962.
Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и бе-
лорусского языков: Историко-диалектологический очерк. – Л.,
1972.
Энгельс Ф. Диалектика природы (Роль труда в процессе пре-
вращения обезьяны в человека) // Маркс К., Энгельс Ф. Сочине-
ния. – 2-е изд. – Т. 20.
Языки и диалекты мира. – М., 1982.
Якушин Б. В. Гипотезы о происхождении языка. – М., 1984, 2011.
Ярцева В. Н. Развитие национального литературного англий-
ского языка. – М., 1967.
24
3.4. Лекція 4. Мови світу,
їх вивчення та класифікація
План
1. Види класифікацій мов світу: типологічна, генеалогічна,
ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, син-
таксична.
2. Порівняльно-історичне мовознавство.
3. Генеалогічна класифікація мов.
4. Стан і перспективи розвитку автохтонних мов.
5. Структурно-типологічні та генетичні ознаки мов народів і
народностей України.
1974. – С. 263–291.
– С. 262–275.
– С. 386–456.
Атлас языков мира / Конс. Б. Комри, С. Мэтьюс, М. Полин-
ски. – Лондон, 1996.
посіб. – К., 2006. – С. 39–46.
Бенвенист Э. Классификация языков // Новое в лингвисти-
ке. – Вып. 3. – М., 1963. – С. 36–59.
Зограф Г. А. Языки Индии, Пакистана, Цейлона и Непала.
– М., 1960.
Иванов В. В. Генеалогическая классификация языков и по-
нятие языкового родства. – М., 1954.
языков: Сравнительный словарь. – М., 1971-1984. – Т. 1–3.
25
Кузнецов П. С. Морфологическая классификация языков. – М.,
1954.
Красная книга языков народов России: Энциклопедический
словарь-справочник. – М., 1994.
Левицький Ю. М. Мови світу: енциклопедичний довідник. –
Львів, 1998.
Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских
языков. – М., 1938.
языков // Введение в языковедение: Хрестоматия: Учебн. посо-
бие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева,
В. П. Мурат, Г. И. Рапова. М., 2000. – С. 280–308.
Морфологическая типология и проблема классификации
языков. – М.; Л., 1965.
Типология германских литературных языков / Ред. кол.
В. Н. Ярцева. – М., 1976.
Языки Азии и Африки. – Т. 1–2. Индоевропейские языки. –
М., 1976–1978.
Языки народов СССР: в 5 т. – М., 1966–1967.
Языки Российской Федерации и соседних государств.
Энциклопедия. – М., 1997. – Т. 1.
Якобсон Р. О. Типологические исследования и их вклад
в сравнительно-историческое языкознание // Введение в
языковедение: Хрестоматия: Учебн. пособие для студентов вузов
/ Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапо-
ва. М., 2000. – С. 332 – 340.
26
3.5. Лекція 5. Фонетика. Три аспекти
вивчення звуків. Фонетичні процеси
План
1. Фонетика як лінгвістична дисципліна.
2. Три аспекти вивчення звуків:
а) фізичний аспект;
б) фізіологічний аспект;
в) лінгвістичний аспект.
3. Класифікація звуків:
а) класифікація голосних;
б) класифікація приголосних.
4. Фонетичні процеси:
а) позиційні зміни;
б) комбінаторні зміни;
в) живі та історичні фонетичні зміни;
г) спонтанні звукові зміни.
5. Фонетичні закони.
6. Членування мовленнєвого потоку.
7. Транскрипція і транслітерація.
8. Графіка.
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 102–
151, 164–176.
Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 109–
140, 166–177.
1974. – С. 87–106.
Кодухов В. И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 125–131.
– С. 157–209.
посіб. – К., 2006. – С. 53–86.
Бодуэн де Куртенэ И. А. Об отношении русского письма
27
к русскому языку // Избранные труды по обшему языкознанию.
– Т. 2. – М., 1963.
Бондарко Л. В. Фонетическое описание языка и фонологичес-
кое описание речи. – Л., 1981.
Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы об-
щей фонетики: Учеб. пособие. – СПб., 1991.
Бондарко Л. В., Зиндер П. Р. Исследование фонетики //
Основы теории речевой деятельности / Отв. Ред. А. А. Леонтьев.
– М., 1974.
Бордунова Л. И. Фонетический минимум в самостоятель-
ном изучении лингвистических дисциплин: Учеб пособие. –
Куйбышев, 1988.
Брайчевський М. Походження слов’янської писемності. – К.,
1998.
Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства //
Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1. – С. 238–261.
Воронин С. В. Фоносемантические идеи в зарубежном
языкознании. Очерки и извлечения. – Л., 1990.
Гельб И. Е. Опыт изучения письма. Основы грамматологии /
Пер. с англ. – М., 1982.
Гиляревский Р. С., Гривнин В. С. Определитель языков мира
по письменности. – 2-е изд. – М., 1963.
Гордина М. В. Фонетика французского языка. – Л., 1973.
Денисюк Н., Янко Л. Київські глаголичні листки. – К., 2003.
Дирингер Д. Алфавит. – М., 1963.
Драчук В. С. Дорогами тисячоліть: Про що розповідали пись-
мена. – К., 1978.
Дьяконов И. М. Протошумерские иероглифы // Тайны древ-
них племен. Проблемы дешифровки. – М., 1976.
Зиндер Л. Р. Очерк общей теории письма. – Л., 1987.
Златоустова Л. В., Потапова Р. К., Трунин-Донской В. Н.
Общая и прикладная фонетика. – М, 1986.
Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. – М., 1963.
Истрин В. А. Развитие письма. – 2-е изд. – М., 1965.
Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография. – Л.,
1928.
Лоукотка У. Развитие письма. – М., 1950.
Люльфинг Г. У истоков алфавита. – М., 1981.
Макаев Э. А. Язык древнейших рунических надписей. – М.,
1965.
28
Молчанов А. А., Нерознак В. П., Шарыпкин С. Я. Памят-
ники древнейшей греческой письменности: введение в микеноло-
гию. – М., 1988.
Народы мира. Историко-этнографический справочник / Под
ред. Ю. В. Бромлея. – М., 1988.
Карпов Н. П. Фонетика испанского языка (теоретический
курс). – М., 1969.
Николаева Т. М. Фразовая интонация славянских языков. –
М., 1977.
Огієнко І. Повстання азбуки і літературної мови в слов’ян. –
Жовква, 1937.
Орфоэпический словарь русского языка. Произношение, уда-
рение, грамматические формы. – М., 1983.
Попов П. М. Початковий період книгодрукування у слов’ян.
– К., 1958.
Проблемы и методы экспериментально-фонетического анали-
за речи. – Л., 1980.
Реформатский А. А. Из истории отечественной фонологии.
Очерк. Хрестоматия. – М., 1971.
Різник М. Г. Письмо і шрифт. – К., 1978.
Росетті А. Вступ до фонетики / Пер. з румунської. – К.,
1974.
Рубинштейн Р. И. Разгаданные письмена. – М., 1960.
Сапунов Б. В. Книга в России в ХІ-ХІІІ вв. – Л., 1978.
– С. 221–229, 345–380.
Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За
ред. І. К. Білодіда. – К., 1969.
Тайны древних писем. Проблемы дешифровки. – М., 1976.
Тоцька Н. І. Голосні фонеми української літературної мови.
– К., 1973.
Трубецкой Н. С. Основы фонологии. – М., 1960.
Трубецкой Н. С. Основы фонологии // Введение в языко-
ведение: Учебн. пособие для студентов вузов / Сост. А. В. Бли-
нов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
– С. 92–147.
Уроева Р. М., Кузнецова О. Ф. Справочник по фонетике
29
и грамматике немецкого языка: Учеб. пособие. – М., 1985.
Утевська П. Невмирущі знаки. – К., 1976.
Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды. – М. – Т. 1, 1956. –
С. 153–155.
Фридрих И. История письма. – М., 1979.
Щерба Л. В. Избранные работы по языкознанию и фонетике.
– Ч. 1. – Л., 1958.
Юшманов Н. В. Ключ к латинским письменностям земного
шара. – М.-Л., 1941.
Vassilyev Y. A. English phonetics. A theoretical course. – Mos-
cow, 1970.
3.6. Лекція 6. Лінгвістичний аспект

у вивченні звуків
План
1. Фонологія, предмет її вивчення.
2. Фонема і звук.
3. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
4. Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем.
5. Фонологічна система.
6. Фонологічні школи.
7. Орфографія. Принципи орфографії.
159, 176–180.
166, 178–181.
1974. – С. 106–119.
– С. 347–376.
30
посіб. – К., 2006. – С. 87–90.
к русскому языку // Избранные труды по общему языкознанию.
– Т. 2. – М., 1963.
кое описание речи. – Л., 1981.
Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1. – С. 238–261.
Гордина М. В. О различных функциональных единицах
языка // Исследования по фонологии. – М., 1966.
Панов М. В. И все-таки она хорошая! (Рассказ о русской
орфографии). – М., 1964.
Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии.
– М., 1993.
– С. 256–264.
Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За
ред. І. К.Білодіда. – К., 1969.
– К., 1973.
Трубецкой Н. С. Основы фонологии // Введение в языко-
ведение: Учебн. пособие для студентов вузов / Сост. А. В. Бли-
нов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
– С. 92–147.
Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства
ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – 6-е вид., стерео-
тип. – К., 1997.
С. 153–155.
Якобсон Р., Хале М. Фонология и ее отношение к фонетике
// Новое в лингвистике / Отв. ред. В. В. Иванов. – М., 1962. –
Вып. 2.
31
3.7. Лекція 7. Слово та його значення.
Лексико-семантична система мови
План
1. Лексикологія, її розділи та предмет вивчення.
2. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми та
речення. Функції слова.
3. Лексема і словоформа.
4. Лексичне значення слова. Слово, поняття, концепт.
5. Лексична система мови. Проблема класифікації слів.
6. Слово в семантичному полі.
7. Способи збагачення словникового складу мови.
223.
219, 232–257.
1974. – С. 125–155.
– С. 169–188..
– С. 60–155.
Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические
средства языка. – М., 1974.
Аракин В. Д. Омонимы в английском языке // Иностранные
языки в школе. – 1958. – № 4.
Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии. –
М.,1957.
Баранцев К. Т. Курс лексикології англійської мови. – К., 1955.
посіб. – К., 2006. – С. 90–102.
Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания: Оно-
мастика. – К., 1972.
32
Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях // Вве-
дение в языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие для студентов
вузов / Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
Вихованець І. Р. Таїна слова. – К., 1990.
Клименко Н. Ф., Пещак М. М., Савченко І. Ф. Формалізова-
ні основи семантичної класифікації лексики. – К., 1982.
Левковская К. А. Теория слова, принципы ее построения
и аспекты изучения лексического материала. – М., 1962.
Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови: Се-
мантична структура слова. – Х., 1977.
Лисиченко Л. А. Бесіди про рідне слово: слово і його значен-
ня. – Харків, 1993.
Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология. – К., 2004.
Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної україн-
ської літературної мови. – К., 1977.
Національні та інтернаціональні компоненти в сучасних тер-
міносистемах. – К., 1993.
Общее языкознание. Внутренняя структура языка. – М., 1972.
Попова З. Д., Стернин И. А. Лексическая система языка. –
Воронеж, 1984.
Русанівський В. М. Структура лексичної семантики. – К., 1988.
Соколовская Ж. П. Система в лексической семантике: анализ
семантической структуры слова – К., 1979.
Степанова Н. Д., Чернышова П. П. Лексикология современ-
ного немецкого языка. – М., 1962.
Струганець Л. В. Динаміка лексичних норм української літе-
ратурної мови ХХ століття. – Т., 2002.
Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія
/ За ред. І. К. Білодіда. – К., 1973.
Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических ас-
пектах. – К., 1989.
Уфимцева А. А. Лексическое значение. Принципы семиоло-
гического описания лексики. – М., 1986.
Шанский Н. М. Лексикология современного русского языка.
– М., 1964.
Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики. –
М., 1973.
Языковая номинация. Виды наименований. – М., 1977.
Языковая номинация. Общие вопросы. – М., 1977.
33
3.8. Лекція 8. Словниковий склад мови.
Фразеологія. Лексикографія
План
1. Лексика з погляду її походження.
2. Причини історичних змін у лексиці.
3. Стилістична диференціація словникового складу мови.
4. Історична лексикологія та етимологія. Принципи наукової
етимології.
5. Фразеологія. Класифікація фразеологізмів.
6. Лексикографія. Принципи побудови словників різних типів.
261.
232.
1974. – С. 125–162.
– С. 196–204.
Маслов Ю. С. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 120–
124.
– С. 104–155.
Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. – К.,
1987.
М., 1957.
Баран Я. А. Фразеологія у системі мови. – Івано-Франківськ,
1997.
Баранцев К. Т. Курс лексикології англійської мови. – К.,
1955.
посіб. – К., 2006. – С. 102–113.
Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лексико-
графия. – М., 1977. – С. 47–68,140–191.
34
Гамзюк М. В. Емотивний компонент значення у процесі ство-
рення фразеологічних одиниць (на матеріалі німецької мови):
Монографія. – К., 2000.
Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча
проблема. – Львів, 1983.
Мізін К. Людина в дзеркалі компаративної фразеології: Моно-
графія. – Кременчук, 2011.
Пизани В. Этимология: История. Проблемы. Метод. – М.,
1956.
Прадід Ю. Ф. Історія української фразеографії // Мовознав-
ство. – 2012. – № 1.
Русанівський В. М. Структура лексичної семантики. – К.,
1988.
Селіванова О. О. Нариси з української фразеології. – К.– Чер-
каси, 2004.
Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К., 1973.
семантической структуры слова – К., 1979.
нійчук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 86–101.
Ставицька Л. Арго, жаргон, сленг: Соціальна диференціація
української мови. – К., 2005.
Тараненко О. О. Новий словник української мови (Концепція
і принципи укладання словника). – К. – Кам’янець-Подільський,
1996.
35
Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. – К.,
1988.
Ужченко В. Д. Образи рідної мови. – Луганськ, 1999.
Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної україн-
ської мови: Навч. посібник. – К., 2007.
Уфимцева А. А. Опыт изучения лексики как системы. – М.,
1963.
Цейтлин Р. М. Краткий очерк истории русской лексикогра-
фии (Словари русского языка). – М., 1958.
– М., 1964.
М., 1973.
Щерба Л. В. Опыт общей теории лексикографии. // В кн.:
1974. – С. 265–304.
Словники
Академічний тлумачний словник української мови у 20-ти
томах. – Т. 1. – К., 2010.
Баранцев К. Т. Англо-український фразеологічний словник.
– К., 1969.
Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації.
– К., 2007.
Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови.
– Львів, 1979.
Васильева Н. М., Виноградов В. А., Шахнарович А. М.
Краткий словарь лингвистических терминов. – М., 1995.
Гаврись В. І., Пророченко О. П. Німецько-український фра-
зеологічний словник. Т. 1–2. – К., 1981.
Гуцульські говірки: Короткий словник / За ред. Я. Закрев-
ської. – Львів, 1997.
Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка.
– 5-е изд. – М., 1994.
Джабер Аби Джабер Современный большой русско-арабский
словарь: около 110 000 слов и выражений / Под ред. Джабер Аби
Джабер / Сост. Джабер Аби Джабер, Х. Амамджян, В. Либо. –
М., 2012.
36
Дядечко Л. П. 250 крилатих слів і зворотів М. В. Гоголя (укра-
їнсько-російський тлумачний словник). – Сімферополь, 2012.
Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова.
Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К., 2001.
Зализняк А. А. Грамматический словарь русского языка. –
М., 1977.
Інтегрована лексикографічна система «Словники України».
Версія 4.0. – К., 2001–2009.
Исаев М. И. Словарь этнолингвистических понятий и терми-
нов. – М., 2002. – 2-е изд..
Коломиєць М. П., Молодова Л. В. Словник іншомовних слів.
– К., 1998.
Кочерган М. П. Словник російсько-українських міжмовних
омонімів. – К., 1997.
Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., Панкрац Ю. Г., Лузина
Л. Г. Краткий словарь когнитивных терминов. – М., 1996.
Лингвистический энциклопедический словарь / Под
ред. В. Н. Ярцевой. – М., 1990; 2002.
Лукашевич Д. П. Русско-турецкий, турецко-русский словарь.
Около 30 000 слов и словосочетаний. – М., 2012.
Мартінек С. Український асоціативний словник. В 2 т. –
Т. 1: Від стимулу до реакції. – Львів, 2007.
Мартінек С. Український асоціативний словник. В 2 т. Т. 2:
Від реакції до стимулу. – Львів, 2007.
Мюллер В. К. Англо-русский и русско-английский словарь:
150 000 слов и выражений. – М., 2012.
Новий німецько-український та українсько-німецький слов-
ник. – К., 1997.
Обернений частотний словник сучасної української літератур-
ної прози. – К., 1998.
Ожегов С. И. Словарь русского языка. – 6-е изд. – М., 1964.
Орфографічний словник української мови / Уклад. С. І. Голова-
щук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. – К., 1994.
Орфоепічний словник української мови: в 2 т. / Уклад.
М. М. Пещак та ін.. – К., 2001.
Полюга Л. М. Морфемний словник. – К., 1983.
Полюга Л. М. Словник антонімів. – К., 1987.
37
Преображенский А. Этимологический словарь русского
языка. – М., 1959.
Розенталь Д. З., Теленкова М. А. Словарь-справочник линг-
вистических терминов. – М., 1976.
Русский язык: Энциклопедия. – М., 1997.
Русское литературное ударение и произношение. Словарь-
справочник / Под ред. Р. И. Аванесова, С. И. Ожегова. – М.,
1959.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енцикло-
педія. – Полтава, 2006.
Сидоров А. А. Пятиязычный словарь современного молодеж-
ного сленга / А. А. Сидоров и др.; Под общ ред. Н. Л. Шамне,
А. А. Сидорова. – Волгоград, 2012.
Славянский ассоциативный словарь: русский, белорусский,
болгарский, украинский / Н. В. Уфимцева, Г. А.Черкасова,
Ю. Н. Караулов, Е. Ф. Тарасов. – М., 2004.
Словарь современного русского литературного языка. – Т.1–
17. – М.-Л., 1950–1965.
Словник іспансько-український та українсько-іспанський. –
К., 1997.
Словник синонімів української мови. – Т.1–2. – К., 1999–
2000.
Словник староукраїнської мови ХІУ–ХУ ст. / За ред.
Л. Л. Гуменецької. – К., 1977.
Словник труднощів української мови / За ред. С. Я.Єрмоленко.
– К., 1989.
Словник української мови. – Т. 1–11. – К., 1970–1980.
Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. – К., 1968.
Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000.
Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер.
О. Н. Трубачева. – М., 1964–1973. – В 4-х тт.
Философский энциклопедический словарь. – М., 1989.
Фразеологический словарь русского языка / Под ред.
А. И. Молоткова. – 5-е изд. – М., 1994.
Фразеологічний словник української мови: у 2 кн. / Укл.
В. М. Білоноженко та ін. – К., 1999.
Частотний словник сучасної української художньої прози. –
Т.1–2. – К., 1981.
Штейнфельдт Э. Частотный словарь современного русского
литературного языка. – М., 1963.
38
3.9. Лекція 9. Граматична система мови.
Своєрідність граматичних значень,
граматичних категорій і способів
План
1. Граматика та її розділи. Основні одиниці граматичної будови
мови.
2. Граматичне значення.
3. Граматичні категорії та лексико-граматичні розряди.
4. Способи вираження граматичних значень слова. Типологічна
класифікація мов.
5. Структура слова і способи словотворення.
6. Морфема і словоформа. Види морфем.
7. Зміни у морфологічній будові слова.
8. Частини мови і принципи їх класифікації.
9. Характеристика основних частин мови та своєрідність їх виді-
лення в різних мовах світу.
300.
Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства: На-
вчальний посібник. – К., 1974. – С. 203–218.
– С. 214–235.
– С. 244–323.
посіб. – К., 2006. – С. 113–125.
Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Гра-
матика української мови.: Морфологія. – К., 1993.
39
Бондарко Л. В. Теории морфологических моделей. – Л., 1976.
Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение
о слове. – М., 1972.
Вихованець І. Р. У світі граматики. – К., 1987.
Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному
аспекті – К., 1988.
Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія
Глисон Г. Введение в дескриптивную лингвистику // Введе-
ние в языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие для студентов
вузов / Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М.,
2000.
Драгунов А. А. Исследования по грамматике современного
китайского языка. – М., 1952.
Из трудов А. А. Шахматова по современному русскому языку
(учение о частях речи). – М., 1952.
Кубрякова Е. С., Панкрац Ю. Г. Морфология в описании
языков. – М., 1983.
Курилович Е. Проблема классификации падежей // Очерки
по лингвистике. – М., 1962.
Мещанинов И. И. Члены предложения и части речи – Л.,
1978.
Пешковский А. М. Избранные труды. – М., 1959.
Плунгян В. А. Общая морфология: введение в проблематику.
– М., 2003.
Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. – М.,
1958. – Т. 1–2. – Т.1.– С. 44–61.
Реформатский А. А. Агглютинация и фузия как две тенден-
ции грамматического строения слова // Морфологическая типо-
логия и проблема классификации языков. – М.-Л., 1965.
Реформатский А. А. Лингвистика и поэтика. – М., 1987.
Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред.
І. К. Білодіда. – К., 1969.
Холодович А. А. Проблемы грамматической теории. – Л.,
1979.
Щерба Л. В. О частях речи в русском языке // Введение
в языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие для студентов вузов
/ Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
40
3.10. Лекція 10. Синтаксис.
Словосполучення та речення
План
1. Поняття словосполучення.
2. Типи словосполучень.
3. Синтаксичні зв’язки слів.
4. Речення як основна комунікативна одиниця. Ознаки речення.
5. Структура речення.
6. Види речень.
7. Складне синтаксичне ціле.
8. Актуальне членування речення.
320.
320.
1974. – С. 218–235.
– С. 236–247.
Маслов Ю. С. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 167–
185.
– С. 324–345.
Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. – М., 2005.
Бабайцева В. В. Односоставные предложения в современном
русском языке. – М., 1968.
посіб. – К., 2006. – С. 126–136.
Богданов В. В. Семантико-синтаксическая организация пред-
ложения. – М., 1977.
Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения
(на материале русского языка) // Введение в языковедение: Хрес-
41
томатия: учеб. пособие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов,
В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису укра-
їнської мови. – К., 1993.
Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Се-
мантико-синтаксична структура речення. – К., 1983.
Глисон Г. Введение в дескриптивную лингвистику // Введение
Іваницька Н. Л. Синтаксис простого речення. Складні випад-
ки аналізу. – К, 1989.
Иванова В. И. Содержательные аспекты предложения-
высказывания. – Тверь, 1977.
Ломтев Т. П. Предложение и его грамматические категории.
– М., 1972.
Матезиус В. О так называемом актуальном членении предло-
жения // Введение в языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие
для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Ра-
пова. – М., 2000.
Мельничук О. С. Про два синтаксичні рівні формування
й опису словосполучень // Мовознавство. – 1970. – № 6.
Мещанинов И. И. Члены предложения и части речи – Л., 1978.
Николаева Т. М. Актуальное членение – категория текста //
Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении.
– М., 1956.
Прокопович Н. Н. Словосочетание в современном русском ли-
тературном языке. – М., 1966.
Распопов И. П. Строение простого предложения в современ-
ном русском языке. – М., 1970.
Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтак-
сис сучасної української мови: Проблемні питання: Навч. посіб-
ник. – К., 1994.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За ред.
Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. – М., 1988.
Тестелец Я. Г. Введение в общий синтаксис. – М., 2001.
Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській
літературній мові. – К., 1968.
Шахматов А. А. Синтаксис русского литературного языка.
– 2-е изд. – М., 1941.
42
пропущеного лекційного заняття
1. Записати тему пропущеної лекції, план і літературу до неї.

Розкрити питання теми за планом, використовуючи запропоно-
вану літературу.
2. Пред’явити конспект відповідної теми викладачу (протягом
двох тижнів після пропущеного заняття).
3.12. Критерії оцінювання конспекту лекцій
Конспект лекцій зі «Вступу до мовознавства» треба записувати

в окремий зошит. Наприкінці семестру студент отримує оцінку
за ведення конспекту, яка зараховується до аудиторної роботи.
1. Оцінка «відмінно» ставиться за повний послідовний кон-
спект усіх лекційних тем, у якому відображено теми лекцій,
плани, основна і додаткова література, розкрито всі питання.
Лекційний матеріал записано охайно, зазначено основні пробле-
ми, виділено терміни та ключові слова.
2. Конспект оцінюється на «добре», якщо він є достатньо пов-
ним, але в ньому бракує плану, літератури або не виділено основ-
ні тези теми, терміни та ключові слова опрацьовано не у повному
обсязі.
3. Оцінку «задовільно» студент отримує за неповний, поверхо-
вий конспект, у якому відображено не всі теми лекцій, не під-
креслено основні тези, не опрацьовано терміни та ключові слова.
4. Оцінка «незадовільно» ставиться студентові, якщо кон-
спект є неповним, схематичним, у ньому не виділено основні
тези, терміни та ключові слова, не розкрито питання.
43
4. ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ
4.1. Практичне заняття 1. Предмет,
завдання та методи мовознавства.
Природа, сутність, функції
та будова мови
План
3. Основні розділи мовознавства.
4. Сучасні напрями мовознавства.
5. Методи дослідження мови (описовий, порівняльно-історич-
ний, зіставний, структурний).
7. Мова і мислення. Типи мислення: поняттєве, чуттєво-образне,
технічне. Вербальне та невербальне мислення.
10. Мова і суспільство. Загальнонародна мова та її диференціація.
Ключові поняття й терміни

Загальне мовознавство, конкретне, теоретичне, прикладне.
Предмет мовознавства. Об’єкт мовознавства. Порівняльно-істо-
ричне мовознавство. Типологічне мовознавство. Ареальна лінг-
вістика. Функціональна лінгвістика. Етнолінгвістика. Психо-
лінгвістика. Соціолінгвістика. Когнітивна лінгвістика.
Описовий метод, порівняльно-історичний, зіставний, струк-
турний. Синхронія, діахронія. Аналіз, синтез.
Мислення, свідомість. Поняттєве, чуттєво-образне, технічне
мислення. Вербальне та невербальне мислення.
Семіотика, лінгвосеміотика, знак, мовний знак. Вербальні за-
соби спілкування, невербальні засоби спілкування.
Мова. Мовлення, внутрішнє мовлення. Мовленнєва діяль-
ність.
Система, структура, рівень мови, одиниця рівня.
44
Літературна мова, територіальний діалект, соціальний діа-
лект, просторіччя, койне, суржик.
Функції мови: комунікативна, когнітивна, мислеоформлю-
вальна, репрезентативна, емоційна, експресивна, імпресивна,
акумулятивна, естетична, фатична, суспільна та інші. Основні
(базові) функції мови, факультативні функції мови.
1974. – С. 24–43.
– С. 6–44.
– С. 15–59.
М., 2005.
Алпатов В. М. 150 языков и политика: 1917–2000. Социо-
лингвистические проблемы СССР и постсоветского пространства.
– М., 2000.
посіб. – К., 2006. – С. 5–17.
Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. –
М., 1980.
1968.
45
друга // Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1. – С. 166–237.
Гак В. Г., Григорьев Б. Б. Теория и практика перевода. – М., 2000.
Глущенко В. А., Ледняк Ю. В., Овчаренко В. М., Рябіні-
на І. М. Мова як система. – К., 2011.
Горбач О. Російська мова на Україні // Енциклопедія украї-
нознавства. – Л., 1998. – Т. 7. – С. 2571–2573.
Данилюк Н. О. Знакова природа народнопісенного слова //
Мовознавство. – 2011. – № 6.
Жайворонок В. В. Мовні знаки української етнокультури
в антропоцентричному висвітленні // Мовознавство. – 2012. – № 2.
Жоль К. К. Язык как практическое сознание: Философский
анализ. – К., 1990.
Залевская А. А. Введение в психолингвистику. – М., 1999.
Звегинцев В. А. Внутренние законы развития языка. – М.,
1954.
Иванов В. В. Чет и нечет. Асимметрия мозга и знаковых сис-
тем. – М., 1978.
Использование ЭВМ в лингвистических исследованиях / Под
ред. В. И. Перебейнос. – К., 1990.
Карабан В. І., Мейс Дж. Переклад з української мови на ан-
глійську. – Вінниця, 2003.
Карцевский С. О. Об асимметричном дуализме лингвистичес-
кого знака // Введение в языковедение: Хрестоматия: Учебн. по-
собие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева,
Кисленко Ю. І. Системна організація мови. – К., 1997.
Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. – М.,
1979.
Кочерган М. П. Мова як знакова система // Українська мова
і література в школі. – 1973. – №4.
– М., 2006.
46
М., 1982.
Мацюк Г. Теорія української літературної мови: етапи фор-
мування і перспективи розвитку // Українська мова. – 2003. –
С. 27–39.
Методи лінгвістичних досліджень: Навч. посібник / Л. П. Іва-
нова. – К., 1995.
Миллер Е. Н. Что такое язык? Гносеологический аспект:
учебное пособие к спецкурсу. – Изд. 2-е. – М., 2009.
Мусиенко В. П. Введение в психолингвистику. – К., 1997.
Норман Б. Ю. Теория языка. Вводный курс. Учебное пособие
/ Б. Ю. Норман – М., 2004.
Общее языкознание: Методы лингвистических исследований
/ Под ред. Б. А. Серебренникова. – М., 1973.
Панфилов В. З. Взаимоотношение языка и мышления. – М.,
1971.
Пінчук О. Ф. Нариси з етно- та соціолінгвістики. – К., 2005.
– К., 1993. – Т.1.
М., 2001.
К., 1999.
Серякова И. И. Невербальный знак коммуникации в англо-
язычных дискурсивных практиках: Монография / И. И. Серяко-
ва. – К., 2012.
– М., 1977.
нійчук, К. Тищенко. – К.,1998. – С. 18–30, 102–127.
Сусов И. П. Введение в теоретическое языкознание. Электрон-
ный учебник, 1999. http://homepages.tversu.ru
47
– С. 5–78.
Тищенко К. М. Лінгвістичний знак як єдність знаків мови
і мовлення // Мовознавство. – 1980. – №1.
Ткаченко О. Б. Українська мова як державна у труднощах
її становлення // Мовознавство. – 2010. – № 6.
Толстой Н. И. История и структура славянских литературных
языков. – М., 1988.
Тараненко О. О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній
Україні (на загальнослов’янському тлі) // Мовознавство. – 2003.
– № 2–3.
Українська мова у ХХ столітті: історія лінгвоциду. – К., 2005.
Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды. – М.. – Т. 1, 1956. –
Т. 2, 1957.
Хоккет Ч. Ф. Проблема языковых универсалий // Введение
в языковедение: Хрестоматия: Учебн. пособие для студентов ву-
зов / Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И.
Рапова. – М., 2000. – С. 82–91.
– М., 1959.
Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого
століття (1900–1941). Стан і статус // Сучасність. – 1987.
1974.
Язык и мышление. – М., 1967.
Якубинский Л. П. Избранные работы: Язык и его функциони-
рование. – М., 1986.
План-конспект заняття
Мета: визначити об’єкт і предмет мовознавства, його пробле-

матику, зв’язок з іншими науками; з’ясувати сутність, природу,
структуру і функції мови.
Завдання:
• дати визначення мовознавства як науки і навчальної дис-
ципліни;
48
• з’ясувати об’єкт і предмет мовознавства, його розділи та
напрями;
• охарактеризувати проблеми мовознавства;
• обгрунтувати зв’язок мовознавства з іншими науками;
• охарактеризувати мову як суспільне явище, її функції;
• з’ясувати знакову природу мови;
• розглянути взаємозв’язок мови і мислення, мови і мов-
лення;
• охарактеризувати структуру мови.
Теоретичні питання
Вказівки: дати визначення мовознавства як науки і навчаль-
ної дисципліни, «Вступу до мовознавства» як елементарного кур-
су загального мовознавства; визначити об’єкт, предмет і зміст
мовознавства; назвати основні проблеми мовознавства (див.: до-
даток А, схема А1)
Література: Кочерган М. П., с. 7–8. Карпенко Ю. О., с. 8–12.

Вказівки: охарактеризувати зв’язок мовознавства з гуманітар-
ними та природничими науками; пояснити, в чому саме він про-
являється.
3. Основні розділи мовознавства.

Вказівки: охарактеризувати основні розділи лінгвістики: за-
гальне мовознавство, конкретне, теоретичне, прикладне.
4. Сучасні напрями мовознавства.

Вказівки: охарактеризувати основні напрями мовознавства:
психолінгвістику, соціолінгвістику, етнолінгвістику, когнітивну
лінгвістику.
Література: Карпенко Ю. О., с. 20–36.
5. Методи дослідження мови (описовий, порівняльно-історич-

ний, зіставний, структурний).
Вказівки: дати визначення основних методів дослідження
49
мови (описового, порівняльно-історичного, зіставного, структур-
ного); пояснити особливості різних методик структурного методу
(дистрибутивного аналізу, аналізу за безпосередніми складника-
ми, трансформаційного аналізу, компонентного аналізу); дати
характеристику загальнонаукових методів (індукція, дедукція,
аналіз, синтез) розкрити поняття «синхронія» і «діахронія».
Література: Кочерган М. П., с. 11–18, 35–39. Карпенко Ю. О.,
с. 15–18.

Вказівки: розкрити сутність мови як суспільного явища; оха-
рактеризувати знакову природу мови; дати визначення знака,
його головних ознак; з’ясувати двобічну сутність мовного знака,
що саме в мові є знаком.
7. Мова і мислення. Типи мислення: поняттєве, чуттєво-образ-

не, технічне. Вербальне та невербальне мислення.
Вказівки: дати визначення мови, мислення, свідомості; пояс-
нити, що є первинним в онтогенезі і філогенезі: мова чи мислен-
ня; охарактеризувати різні типи мислення: поняттєве, чуттєво-
образне, технічне; з’ясувати, який тип мислення притаманний
людині, а який – тваринам; розкрити поняття «вербальне мис-
лення», «невербальне мислення»; пояснити зв’язок між мовою
і мисленням.
Вказівки: дати визначення мови і мовлення; пояснити відмін-
ності між цими явищами; охарактеризувати внутрішнє мовлення
та етапи формування думки (див. додаток А, схеми А.2.1, А.2.2).
Література: Кочерган М. П., с. 31–34. Карпенко Ю. О., с. 59–
61.
Вказівки: охарактеризувати мову як систему; показати
її структуру; назвати основні та проміжні рівні мовної системи,
одиниці рівнів.
50
10. Мова і суспільство. Загальнонародна мова та її диференціація.
Вказівки: пояснити роль мови в суспільстві; з’ясувати загаль-
нонародний характер мови; охарактеризувати національну мову
та її складові: літературну мову, територіальні діалекти, соціаль-
ні діалекти, просторіччя, койне, суржик.

Вказівки: охарактеризувати функції, які виконує мова в сус-
пільстві: комунікативну, когнітивну, мислеоформлювальну, ре-
презентативну, емоційну, експресивну, імпресивну, акумулятив-
ну, естетичну, фатичну, суспільну; назвати основні та факуль-
тативні функції мови; пояснити, у чому полягають відмінності
у класифікації функцій мови у мовознавців (Кочергана М. П.,
Карпенка Ю. О., Ющука І. П., Кодухова В. І., Реформатсько-
го О. О. та інших); з’ясувати функції основних одиниць мови.
64, 67–70.
Практичні завдання
Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із тво-
рів видатних науковців та прокоментуйте, як ви розумі-
єте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додатко-
вої літератури 1-2 висловлювання мовознавців, філософів,
психологів про мову.
1. «Мову слід розглядати, на моє глибоке переконання, як

безпосередньо закладену в людині, оскільки свідомим витвором
людського розуму мову пояснити неможливо… Мову неможливо
було б вигадати, якби її тип не був уже закладений у людському
розумі. Щоб людина мала можливість опанувати хоча б одне сло-
во не просто як чуттєву спонуку, а як членоподільний звук, що
позначає поняття, вся мова загалом і в усіх своїх взаємозв’язках
уже повинна бути закладена в ній. У мові нема нічого одинич-
ного, кожний окремий її елемент виявляє себе лише як частина
цілого. Яким би природним не здавалося припущення про посту-
пове утворення мов, вони мали виникнути лише одразу. Людина
є людиною тільки завдяки мові, а для того щоб створити мову,
вона вже повинна бути людиною. Коли припускають, що цей
51
процес відбувався поступово, послідовно і начебто по черзі, що
з кожною новою частиною набутої мови людина все більше ста-
вала людиною, і вдосконалюючись таким чином, ми знову стали
вигадувати нові елементи мови, то залишають поза увагою не-
подільність людської свідомості і людської мови, не розуміють
природу дії розуму, необхідного для опанування окремого слова
і разом із тим достатнього для розуміння всієї мови. Тому мову
неможливо уявити собі як дещо подане заздалегідь, оскільки
в такому випадку зовсім не зрозуміло, яким чином людина могла
зрозуміти цю даність і примусити її слугувати собі. Мова за необ-
хідності виникає із людини, і, звичайно, мало-помалу, але так,
що її організм не лежить у вигляді мертвої маси в сутінках душі,
а як закон обумовлює… функції мисленнєвої сили людини…»
(Гумбольдт В. О сравнительном изучении языков примени
тельно к различным эпохам их развития // Избранные труды
по языкознанию. – М., 1984. – С. 313–314).
2. «Якщо вважати, що мови поділяються на граматику і слов-

ник, то ми маємо тут справу з їхніми фізіологічними функціями,
з тим, як працюють їхні складові в цілому і окремо і як крізь них
складається органічне життя мови. Існування ж такого у мов має
бути визнаним. Покоління проходять, а мова залишається, кожне
із поколінь застає мову, як таку, що вже існувала до нього, і при-
тому більш сильною і потужною, ніж саме це покоління; жодне
з поколінь ніколи не збагне до кінця її сутності і такою залишає
її нащадкам; характер мови, її своєрідність пізнаються лише про-
тягом цілого ряду поколінь, проте вона пов’язує всі покоління,
і всі вони виявляють себе в ній; можна бачити, чим зобов’язана
мова певному періоду часу, окремим людям, але залишається не-
визначеним, що винні вони їй. По суті, мова, яка передається на-
щадкам – тільки не у вигляді фрагментарних звуків і мовленнєвих
побудов, а у своєму активному бутті, – мова, яка не є зовнішньою,
а саме внутрішньою, мова у своїй єдності з існуючим завдяки їй
мисленням, ця мова являє собою саму націю і власне націю. Що
ж являє собою мова, як не розквіт, до якого прагне вся духовна та
тілесна природа людини, у якій вперше набуває форми все, що є
невизначеним і хитким, а витончене та ефемерне постає у перепле-
тінні з земним? Мова – це також розквіт усього організму нації.
Людина може опанувати мову, тільки перейнявши її від інших…»
(Гумбольдт В. О влиянии различного характера языков
52
на литературу и духовное развитие // Избранные труды по
языкознанию. – М., 1984. – С. 324–326).
3. «Мова є начебто зовнішнім проявом духу народів: мова на-

роду є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі
що-небудь більш тотожнє…
Мова, якої б форми вона не набувала, завжди є духовним уті-
ленням життя нації».
(Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков
и его влиянии на духовное развитие человеческого рода //
Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 68, 72).
4. «Мова – це система знаків, які виражають поняття, а отже,

її можна порівняти з письмом, з абеткою для глухонімих, з сим-
волічними обрядами, з формами ввічливості, із військовими сиг-
налами тощо. Вона лише найважливіша поміж усіх цих систем».
(Соссюр Ф. де Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Кор
нійчук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 28).
5. «Слово для людини є таким самим реальним умовним по-

дразником, як і всі інші спільні в неї з тваринами, але разом із
тим і таким багатоохоплюючим, як ніякі інші, що не йде в цьому
плані ні в яке кількісне і якісне порівняння з умовними подраз-
никами тварин».
(Павлов И. П. Полн. собр. соч. – 2е изд., доп. – М.; Л.,1951. –
Т.4. – С. 428).
6. «Для індивідуума початок мовлення є початком його мов-

ного розвитку, для цілого ж людського роду початок мови є по-
чатком його історії.
При поступовому розвитку від нижчих, долюдських видів лю-
дина з точки зору мови стала людиною лише тоді, коли розви-
нула в себе мову, або мовлення, у їх сучасному вигляді…
…Люди могли почати говорити лише тоді, коли, переставши
ходити на чотирьох кінцівках, вони почали триматися на двох
ногах, з піднятою вгору головою, з випрямленою шиєю, з кільця-
ми гортані і дихального горла, які лежать один над одним, а не
розташовані один біля іншого. Наскільки стояння на двох ногах
допомогло механізму мовлення, краще за все доводять птахи, які
можуть навчитися наслідувати людське мовлення, у той час як
53
для більш розвинених чотириногих це…є неможливим. Дитина
може почати діяти органами мовлення, як це роблять дорослі,
лише тоді, коли вона ходить, або… вже тримається прямо».
(Бодуэн де Куртенэ И. А. О задачах языкознания // Хрес
томатия по общему языкознанию / Сост. Л. П. Иванова. – К.,
2008. – С. 278–280).
7. «Мова і мовлення є комплементарними структурами. Це

означає, що немає мови без мовлення і мовлення без мови, як
нема лівого без правого. Мова – це система правил, за якими
здійснюється мовлення. Вона може бути подана як таблиця
дискретних одиниць, зразків (парадигм) мовоформ. Мовлення
як реалізація цих форм являє собою безперервну послідовність
складів.
При формуванні мови у процесі комунікації безперервний
складовий (іконічний) код має бути перетворений на дискретні
одиниці – фонеми, морфеми, слова. Це відбувається в ієрархії
нейронних ланцюгів слухового аналізатора».
(Жинкин Н. И. Язык – речь – творчество / Избранные
труды. – М., 1998. – С. 341).
8. «…Мова існує.. оскільки в людському суспільстві є потреба

у спілкуванні. А спілкування – це перш за все обмін «значен-
нями», і все у мові підпорядковано завданню здійснення цього
обміну «значеннями»».
(Звегинцев В. А. Теоретическая и прикладная лингвистика:
Учебное пособие. Изд. 2е. – М., 2007. – С. 15).
9.«Мова – основний об’єкт вивчення мовознавства. Під мо-

вою перш за все розуміють природну людську мову (в опозиції
до штучних мов і мови тварин), виникнення та існування якої
нерозривно пов’язане з виникненням та існуванням людини –
homo sapiens.
Термін «мова» має… два взаємопов’язаних значення: 1) мова
взагалі, мова як певний клас знакових систем; 2) конкретна, так
звана етнічна, або «ідіоетнічна», мова – певна реально існуюча
мовна система, яка використовується в певному соціумі, у пев-
ний час та у певному просторі. Мова у першому значенні – це
абстрактне уявлення про єдину людську мову, осереддя універ-
сальних властивостей усіх конкретних мов. Конкретні мови – це
численні реалізації властивостей мови взагалі.
54
Мова взагалі є семіотичною (знаковою) системою, яка при-
родно (на певній стадії розвитку людського суспільства) виникла
і закономірно розвивається, має властивість соціального призна-
чення, – це система, яка існує перш за все не для окремого інди-
віда, а для певного соціуму».
(Кибрик А. Е. Язык // Лингвистический энциклопедический
словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М., 1990. – С. 604).
Вправа 2. Заповніть таблицю відповідно до зазначених
рубрик.
Основний рівень мови Одиниця рівня Розділ мовознавства
Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів.
Прокоментуйте, будь ласка, які функціі мови проявля-
ються в них більшою мірою.
1. «Форми, в які складалася давня українська міфологія, були
реальні образи, взяті на землі. Бо земля була в давнього чоловіка,
як кажуть, під носом, а небо – під лісом. Молода слабосильна душа
не могла ще думати логічними мислями і мусіла кликати собі до
помочі фантазію. Давні люди мусіли думати, гадати формами кар-
тин, а не душ: тим-то у всіх народів релігія попереджала філосо-
фію й науку. Всі образи для своєї релігії давні Українці мусіли
брати з природи, котра обгортувала їхнє життя з усіх усюдів, як
і всі народи з давніх давен в своїй міфології переносили поперед
усього землю на небо. Тим-то й вийшло так, що все в міфології, що
справді діється на небі, все те ніби діялось десь на землі».
(Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу.
Ескіз української міфології. – 2е вид. – К., 2003. – С. 6.)
2. «Усі мови світу можна поділити на групи за певними

принципами, що покладені в основу класифікації. Так, вони
можуть бути систематизовані за територіальною чи географіч-
ною, ареальною ознакою (наприклад, мови Африки, Австралії,
Європи); залежно від функцій, які вони виконують у суспільстві
(наприклад, латинська мова в римсько-католицькій церкві,
церковнослов’янська – в греко-правословній, арабська – в ісла-
мі); за їх поширеністю тощо».
(Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис:
Навч. посіб. – К., 2006. – С. 39.)
55
3. …Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля, –
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Сини мої невеликі,
Нерозумні діти,
Хто вас щиро без матері
Привітає в світі?
Сини мої! Орли мої!
Летіть в Україну, –
Хоч і лихо зустрінеться, та не на чужині…
(Т. Г. Шевченко «Гайдамаки»).
4. …Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості,

чи що?
Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали!
Галя. Які ж там гості і відкіля?
Стеха. Угадайте.
Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?
Стеха. Із Чигирина, та хто такий?
Галя. Які-небудь старшини?
Стеха. То-то бо й є, що не старшини, і …
Галя. Та хто ж такий? Може… та ні! Сьогодні такий день.
А мені батюшка учора і говорив щось таке.
Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю – тільки не скажу…
(Т. Г. Шевченко «Назар Стодоля»).
5. БАЛАКУНИ
Торочив базіка всім:
Я збудую диво-дім!
Торохтій допомагав –
Язиком дошки «тесав».
Теревенив пустомеля:
Скоро будуть стіни й стеля!
Говорун клав на словах
З бляхи цинкової дах.
І патякало патякав:
Полакую я все лаком!
Балакуха щебетала,
Пахвалялась. Обіцяла
56
Для гостей спекти в печі
Пиріжки і калачі.
В дім без вікон і дверей
Талалай скликав гостей.
На гостину всі прийшли.
Проте дому не знайшли,
Ні дверей, ані стіни…
Он які балакуни!
(О. Сенатович).
6. «Дейнека – у другій половині ХVІІ ст. – селянин-повста-

нець, озброєний дрючком (з турецьк. – «удар палицею»), довбнею,
рогатиною, косою, що брав участь у повстанні на Лівобережній
Україні; цим словом уперше було названо солдатів піхотного пол-
ку, сформованого у 1657 р. полтавським полковником М. Пуш-
карем з погано озброєного натовпу представників нижчих станів
суспільства (цей факт описує «Літопис с. Величка»); дейнеками
поляки називали козаків. Чи то граки, чи то галич, чи то хижі
дейнеки розпускають по Вкраїні загони далекі? (П. Куліш)».
(Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури:
Словникдовідник. – К., 2006. – С. 172.)
7. Укр.: Без муки немає науки.
Рос.: Наука – не медовуха: в рот не вольешь.
Англ.: No pains, no gains.
Нім.: Ohne Flei kein Preis.
Іспан.: El aprender es amargura; el fruto es dulzura.
Лат.: Non est ad astra mollis e terra via. (Нелегкою є дорога від
землі до зірок.)
(Жовківський А. М., Жовківська Г. А, Івасютин Т. Д., Ма-
кар Ю. І., Попеску І. В., Сафроняк О. В., Сулим В. Т., Фур-
дас М. Г. Мудрість народна – мудрість міжнародна: Прислів’я,
приказки, крилаті вислови та мовні звороти дев’ятьма мовами.
– Чернівці, 2004. – С. 9.)
8. … Лисица видит сыр, Лисицу сыр пленил.
57
Плутовка к дереву на цыпочках подходит;
Вертит хвостом, с Вороны глаз не сводит
И говорит так сладко, чуть дыша:
«Голубушка, как хороша!
Ну что за шейка, что за глазки!
Рассказывать, так, право, сказки!
Какие перушки! Какой носок!
И, верно, ангельский быть должен голосок!
Спой, светик, не стыдись! Что, ежели, сестрица,
При красоте такой и петь ты мастерица, –
Ведь ты б у нас была царь-птица!»…
(И. А. Крылов «Ворона и лисица»).
9. AUTUMN
A touch of cold in the Autumn night –
I walked abroad,
And saw the ruddy moon lean over a hedge
Like a red-faced farmer.
I did not stop to speak, but nodded,
And round about were the wistful stars
With white faces like town children.
(T. E. Hulme)
запитання для самоперевірки Відповіді

1. Як називається мовознавство, яке вивчає окремі мови?
2. Як називається мовознавство, що займається проблемами, притаманними всім мовам?
3. Як називається мовознавство, що займається створенням словників, довідників тощо?
4. Поняття «філолог» та «мовознавець» означають одне й те саме? Аргументуйте відповідь.
5. Є вербальні та невербальні засоби спілкування. До яких слід віднести сигнали світлофора?
6. Як називається локальний різновид загальнонародної мови?
7. Яку гіпотезу розробили Е. Сепір і Б. Уорф ? У чому її сутність?
8. Яка функція мови нерозривно пов’язана з комунікативною?
9. Які ви знаєте обов’язкові властивості знаку?
10. Який тип мислення притаманний лише людині?
11. Як називається наука, що вивчає різні системи знаків?
12. Чи потрібна мова для здійснення технічного мислення?
13. Яке явище є психофізичним: мова чи мовлення?
14. Мова – це явище біологічне, психічне чи соціальне?
15. Розвиток мови, зміна її протягом тривалого часу – це синхронія чи діахронія?
58
4.2. Практичне заняття 2. Гіпотези похо-
дження мови. Основні процеси мовно-
го розвитку. Класифікації мов світу
План
1. Походження мови:
2. Закономірності розвитку мов.
4. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін.
5. Класифікації мов: генеалогічна, ареальна, типологічна,
функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична.
8. Структурно-типологічні та генетичні ознаки мов народів
і народностей України.

Гіпотези походження мови: міфологічна, логосічна, звуко-
наслідувальна, вигукова, гіпотеза соціального договору, гіпоте-
за трудових викриків, гіпотеза суспільних регуляторів, статева,
ономатопоетична, гіпотеза жестів, гіпотеза ігор, контактна. Гіпо-
теза моногенезу, гіпотеза полігенезу.
Племінна мова, мова народності, національна мова, літератур-
на мова, мова міжнаціонального спілкування, світова мова.
Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція. Диференціація,
інтеграція. Конвергенція, дивергенція. Субстрат, суперстрат,
адстрат. Піджин. Креольська мова. Штучна мова. Інтерлінгвіс-
тика. Антиномія.
Генеалогічна класифікація. Мовна сім’я. Мовна група. Мовна
підгрупа. Ареальна класифікація.
Типологічна класифікація. Аглютинативна мова. Флективна
мова. Ізолююча (коренева) мова. Інкорпоруюча (полісинтетична)
мова. Синтетичні та аналітичні мови.
Соціолінгвістична класифікація. Одноосібні мови. Частково-
генераційні мови. Частковоетнічні мови. Повноетнічні частко-
вотериторіальні мови. Повноетнічні повнотериторіальні мови.
Мови з позатериторіальною монофункційністю. Поліфункційні
59
мононаціональні мови. Поліфункційні полінаціональні мови.
Поліфункційні поліетнічні мови.
Фонологічна класифікація. Складофонемний тип мов. Фонем-
ний тип мов. Консонантний тип мов, вокалічний тип мов.
Синтаксична класифікація. Номінативний тип мов. Ергатив-
ний тип мов. Пасивний тип мов.
101.
108.
1974. – С. 235–291.
– С. 44–80, 262–275.
– С. 386–516.
// Мовознавство. – 2001. – № 3.
Античные теории языка и стиля. – М.; Л., 1936.
посіб. – К., 2006. – С. 22–27.
ке. – Вып. 3. – М., 1963. – С. 36–59.
Бичакджян Б. Х. Эволюция языка: развитие в свете теории
Дарвина //Вопросы языкознания. – 1997. – № 2.
1968.
// Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1.
60
Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1.
мерностей их образования и развития. – М., 1967.
Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських
мов / За ред. О. С. Мельничука. – К., 1966. – С.7–23.
Гак В. Г. Сравнительная типология французского и русского
языков. – Л., 1977.
Гухман М. М. От языка немецкой народности к немецкому
национальному языку. – М., 1958. – Ч. 2.
Донских О. А. К истокам языка. – Новосибирск, 1988.
Журавлев А. М. Звук и смысл. – М., 1991.
– М., 1960.
Историческая типология словянских языков: фонетика, сло-
вообразование, лексика и фразеология / Под редакцией А. С. Мель-
ничука. – К., 1986.
Клесов А. А., Тюняев А. А. Происхождение человека (по
данным археологии, антропологии и ДНК-генеалогии). – М., 2010.
Кононов А. Н. Основные этапы формирования турецкого пись-
менно-литературного языка // Вопросы языкознания. – 1977. – № 4.
Кузнецов П. С. Морфологическая классификация языков. – М.,
1954.
Красная книга языков народов России: Энциклопедический
словарь-справочник. – М., 1994.
Львів, 1998.
Лейбниц Г. В. Новые опыты о человеческом разуме. – М.; Л.,
1936.
языка. – М., 1963.
Малкова О. В. К истории образования восточнославянских
языков (По данным Галицкого евангелия 1266–1301 гг.) //
61
языков. – М., 1938.
Мейє А. Сравнительный метод в историческом языкознании. –
М.,1954.
языков // Введение в языковедение: Хрестоматия: Учебн. посо-
бие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева,
языков. – М.; Л., 1965.
Радевич-Вінницький Я. К. Україна: Від мови до нації. – Дро-
гобич, 1996.
Рождественский Ю. В. Типология слова. – М., 1969.
Руссо Ж.-Ж. Опыт о происхождении языков, а также о мело-
дии и музыке // Избр. соч., Т. 1. – М., 1961.
Савченко А. Н. Сравнительная грамматика индоевропейских
языков. – М., 1974.
Семереньи О. Введение в сравнительное языкознание. – М.,1980.
Сепир Э. Язык, Введение в изучение речи // Введение
в языковедение: Хрестоматия: Учебн. пособие для студентов ву-
зов / Сост. А. В. Блинов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И.
Рапова. М., 2000. – С. 309–331.
Суслопаров М. Розшифрування найдавнішої писемності з бе-
регів Дніпра // Київ. – 1996. – № 9.
Типология германских литературных языков / Ред кол.
В. Н. Ярцева. – М., 1976.
Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістич-
них учень. – К., 1980.
Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. – М.; Л., 1962.
Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорус-
ского языков: Историко-диалектологический очерк. – Л., 1972.
Энгельс Ф. Диалектика природы (Роль труда в процессе пре-
вращения обезьяны в человека) // Маркс К., Энгельс Ф. Сочине-
ния. – 2-е изд. – Т. 20.
62
Ющук І. П. Про походження української мови // Дивослово
– 1995. – №1.
М., 1976–1978.
Якобсон Р. О. Типологические исследования и их вклад в срав-
нительно-историческое языкознание // Введение в языковедение:
Хрестоматия: Учебн. пособие для студентов вузов / Сост.
А. В. Блинов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. М.,
2000. – С. 332 – 340.
Якушин Б. В. Гипотезы о происхождении языка. – М., 1984.
Ярцева В. Н. Развитие национального английского языка. –
М., 1967.
Мета: розглянути основні гіпотези походження мови, законо-
мірності її розвитку; охарактеризувати класифікації мов світу та
принципи їх побудови.
Завдання:
• охарактеризувати донаукові та наукові гіпотези походжен-
ня мови;
• з’ясувати закономірності розвитку мов;
• охарактеризувати розвиток і функціонування мов у різні
історичні епохи;
• з’ясувати зовнішні та внутрішні причини мовних змін;
• розглянути класифікації мов світу, принципи їх побудови;
• охарактеризувати становлення порівняльно-історичного
мовознавства і створення генеалогічної класифікації;
• розглянути генеалогічну класифікацію мов: основні мовні
сім’ї, групи і підгрупи мов, з’ясувати територію їх поши-
рення на лінгвістичній карті;
• охарактеризувати мови народів і народностей, що прожи-
вають в Україні.
1. Походження мови:
63
Вказівки: назвати авторів та охарактеризувати гіпотези похо-
дження мови: міфологічні, логосічні, звуконаслідувальну, вигу-
кову, гіпотезу соціального договору, гіпотезу трудових викриків,
гіпотезу суспільних регуляторів, статеву, ономатопоетичну, гіпо-
тезу жестів, гіпотезу ігор, контактну гіпотезу; розкрити сутність
гіпотез моногенезу та полігенезу, назвати вчених, які їх поді-
ляють.
2. Закономірності розвитку мов.

Вказівки: розкрити сутність розвитку мови; пояснити понят-
тя: «мовні контакти», «диференціація», «інтеграція», «конвер-
генція», «дивергенція»; охарактеризувати явища, які виникають
внаслідок розвитку мов: субстрат, суперстрат, адстрат, піджин,
креольська мова; назвати, які штучні мови вам відомі та яка на-
ука займається їх вивченням.
77.

Вказівки: охарактеризувати особливості розвитку і функціо-
нування мов у різні історичні епохи; розкрити поняття: «племін-
на мова», «мова народності», «національна мова», «літературна
мова», «мова міжнаціонального спілкування», «світова мова»;
простежити зміни в мовній картині світу в історичному процесі;
дати визначення літературної мови і літературної норми; охарак-
теризувати стан і перспективи розвитку автохтонних мов (див.:
додаток А, схема А.5).
4. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін.

Вказівки: назвати і пояснити зовнішні та внутрішні причини
мовних змін; розкрити специфіку розвитку різних рівнів мовної
структури.
5. Класифікації мов: генеалогічна, ареальна, типологічна,

функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична.
Вказівки: назвати та охарактеризувати основні класифікації
мов світу: генеалогічну, ареальну, типологічну, функціональну,
64
соціолінгвістичну, фонологічну, синтаксичну; пояснити принци-
пи їх побудови, назвати авторів (див.: додаток З, схема З.1).
Література: Кочерган М. П., с. 58–102. Карпенко Ю. О.,
с. 86–109.
Вказівки: назвати основних представників та дати стислу
характеристику становлення порівняльно-історичного мовоз-
навства; охарактеризувати особливості становлення та принци-
пи порівняльно-історичного методу; з’ясувати його можливості
і слабкості.

Вказівки: визначити критерії спорідненості мов; дати деталь-
ну характеристику генеалогічної класифікації мов (див.: додаток
З, схема З.2); охарактеризувати основні мовні сім’ї, групи і під-
групи мов; з’ясувати територію їх поширення та показати на
лінгвістичній карті.
с. 87–97. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 263–291. Ющук І. П.,
с. 105–109.
8. Структурно-типологічні та генетичні ознаки мов народів

і народностей України.
Вказівки: охарактеризувати мови народів і народностей, що
проживають в Україні, зі структурно-типологічного та генетич-
ного погляду.
Література: Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий
нарис: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 45–46.
Вправа 1. Зіставте висловлювання про походження
мови і поясніть сутність поданих гіпотез.
1. «Найдавнішу добу існування людей на землі палеон-

тологи й археологи розділили за типом кам’яних знарядь
на давньокам’яний (палеоліт), середньокам’яний (мезоліт)
і новокам’яний (неоліт). Новокам’яний вік тривав приблизно від
65
5000 до 2500 років до Н. Х. Саме про цю добу ми можемо ска-
зати, що тоді жили люди, які були схожі на нас і розмовляли
різними мовами, про існування яких ми можемо лише здогаду-
ватися.
Ці віки були передісторією людства, тому що власне історія
почалася разом з винайденням письма в країнах Старого Світу
близько 3000 років до Н. Х. Наскільки незначною є за своєю
тривалістю історична доба, можна зрозуміти з такого порівнян-
ня. Існування планети Земля оцінюється приблизно в 5 або 4,5
мільярдів років. Якщо уявити цей час у вигляді однієї доби з 24
годин, то тоді одна година буде дорівнювати 180 мільйонам ро-
ків, одна хвилина – 3 мільйонам, одна секунда – 50000 років.
Якщо палеоліт з його ще досить твариноподібними неандерталь-
цями закінчився приблизно за 120000 років до Н. Х., то в цей
час люди вже повинні були навчитися говорити «по-людськи»,
і це всього лише за якихось дві з чимось секунди в історії нашої
планети! Якщо Африка (або точніше – східна Африка) була ко-
лискою людства, яке поступово розселилося на всіх континентах
і островах,... не виключено, що саме Африка була місцем виник-
нення першої людської мови. Питання про один центр або про
кілька центрів виникнення людського мовлення залишається без
точної відповіді».
(Білецький А. О. Про мову і мовознавство. – К., 1997. – С. 45).
2. «У 1739 шведський природознавець Карл Лінней у сво-

їй Системі природи (Systema Naturae) класифікував людину –
Homo sapiens – як одного з приматів… Примати утворюють один
із рядів у складі класу ссавців і розподіляються на два підряди:
напівмавпи і вищі примати. До останніх належать мавпи і лю-
дина…
Виділяють такі види людини, усі вони належать до роду Homo:
• людина уміла (Homo habilis),
• людина рудольфська (Homo rudolfensis),
• людина працююча (Homo ergaster),
• людина прямоходяча (Homo erectus),
• людина флоресська (Homo floresiensis),
• людина-попередник (Homo antecessor),
• людина гейдельбергська (Homo heidelbergensis),
• людина неандертальська (Homo neanderthalensis)…
• людина розумна (Homo sapiens).
66
• Підвиди:
• людина розумна найстаріша (Homo sapiens idaltu),
• людина розумна розумна (Homo sapiens sapiens).
Сучасна людина – це підвид «людина розумна розумна» (Homo
sapiens sapiens), у середині якого виділяють наявність рас.
Видова класифікація є найбільш сучасною…
Чарльз Дарвін висунув сіміїдну (від лат. simia – мавпа) тео-
рію, яка обґрунтовує походження людини від викопних вищих
(людиноподібних) мавп.
В ущелині Олдувай, на півночі Танзанії, у шарі давнини при-
близно 2 млн. років виявлено залишки стійбища давніх мисливців
і кістки чотирьох мавпоподібних людей (Homo habilis…), які на-
гадували австралопітекових мавп, але таких, що вже перетнули
межу, яка відділяє людину від тваринного царства. Тут же знайде-
но череп австралопітека… і дуже грубі кам’яні знаряддя, що на-
лежать до найдавнішої епохи палеоліту… Шар, що лежить вище,
давністю 1, 4 – 1 млн. років містив кістки людей, які займали
проміжне положення між Homo habilis і пітекантропом. Ще вище
– кістки олдувайської, або шелльської людини (давністю 490 тис.
років). Верхні шари в Олдуваї належать до ашельської культури.
Стоянки такої ж давньої людини було відкрито і в інших міс-
цях планети. Відомі знаряддєві гомініди в Євразії (інтергляціал
Бібер / Донау, 2,3 – 2 млн.), в Індонезії (Моджокерто, Ява; мен-
ше 2,3 – 1,5 млн.), у Франції (Сен-Вальє), на Алтаї (Улалінка,
Горно-Алтайськ, 2,3 млн)».
(Клесов А. А., Тюняев А. А. Происхождение человека
(по данным археологии, антропологии и ДНКгенеалогии)). –
М., 2010. – С. 72–74).
3. «Наші мавпоподібні пращури… були суспільними твари-

нами… Володарювання над природою, яке розпочалося разом із
розвитком руки, разом із працею, розширювало з кожним новим
кроком уперед світогляд людини… У предметах природи вона по-
стійно відкривала нові, не відомі до того властивості. З іншого
боку, розвиток праці за необхідності сприяв більш тісному згур-
туванню суспільства, оскільки завдяки йому почастішали випад-
ки взаємної підтримки, спільної діяльності, і стало зрозумілим
усвідомлення користі цієї спільної діяльності для кожного окре-
мого члена… Люди, які формувалися, прийшли до того, що в них
з’явилася потреба щось сказати одне одному. Потреба створила
67
собі свій орган: нерозвинена гортань мавпи повільно, але невпин-
но перетворювалась шляхом модуляції для все більш розвиненої
модуляції, а органи рота поступово навчалися вимовляти один
членоподільний звук за іншим…
Спочатку праця, а потім разом із нею і членоподільне мовлен-
ня стали двома найголовнішими стимулами, під упливом яких
мозок мавпи поступово перетворився на людський мозок, який,
при всій подібності до мавп’ячого, значно переважає його за роз-
міром і досконалістю».
(Энгельс Ф. Роль труда в процессе превращения обезьяны
в человека. – М., 1979).
4. «Психологічно лінгвістичний акт полягає в тому, щоб нада-

ти знаку символічної зачущості. Цей психологічний процес від-
різняє мову людини від мови тварини. Неправильно протистав-
ляти одну з них іншій, говорячи, що друга – це мова природна,
а перша – штучна й умовна. Людська мова не менш природна,
ніж мова тварин, але людська мова належить до більш високого
порядку явищ у тому розумінні, що людина, яка надала знакам
об’єктивної значущості, може її змінювати до нескінченності за-
вдяки її умовності. Різниця між мовою людини і мовою тварин
полягає в оцінці природи знака...»
(Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю.
– М., 1937. – С. 24 – 25 [Цит. за: Кондрашов Н. А. Сборник за
дач и упражнений по введению в языкознание: Учеб. пособие для
студентов пед. интов по спец. № 2101. – 2е изд., перераб.. – М.,
1991, с. 19]).
5.«Людина, навіть первісна, тим… і відрізняється від твари-

ни, що вона не наслідує пасивно природу, а протистоїть їй. Вона
пов’язана з іншими людьми, допомагає їм. Вона користується
тим, що створюють інші, і сама разом з ними перетворює на-
вколишнє середовище. Виникає новий світ – світ людини і того,
що нею створено, чи то матеріальні чи духовні цінності. Виникає
людська культура.
Звук також є частиною цієї культури. Він потрібен первіс-
ній людині, щоб успішно організувати спільну працю. Він уосо-
блює колективну діяльність, як і кам’яна сокира, наприклад.
Лише сокира – це начебто консервована діяльність поза часом,
конкретною ситуацією і об’єктом. А звук, який керує спільною
68
працею людей, – регулятор їхньої діяльності у часі, у конкретній
ситуації.
Раніше, для тварини, звук був тотожним потребі. Тепер, для
людини, він став тотожним діяльності…
Коли ж звук одержав соціальну значущість, з’явився
об’єктивний критерій для того, щоб порівняти різні соціальні
звуки один з іншим: звук отримав відносну незалежність від
сприйняття окремою людиною, спільний для всіх об’єктивний
зміст. …Лише тепер людина змогла зупинити звук, щоб порів-
няти його з іншими звуками, лише тепер вона змогла поєднати
разом два значущих звука; а це і є здатність говорити, здатність
розуміти іншу людину.
Уперше звук став справжнім людським. Людина втрутилася
у світ звуків, як вона втрутилася у світ природи. Вона по-новому
організувала цей звуковий макрокосм, створила в ньому мікро-
косм слова і пристосувала слово, яке звучить, до своїх, людських,
а це означає – соціальних цілей.
Але й цим ще не завершується розвиток людського звука…
Якщо раніше людина вимушена була позначати свою діяльність
єдиним, нерозчленованим звучанням, то тепер ніщо не заважало
їй поєднувати різні звуки в одній звуковій картині, яка послідов-
но розгортається.
Усе це спричинило… нову революцію у ставленні людини до
світу, в її усвідомленні світу: звук став суб’єктивно пов’язаним
тепер не з діяльністю, а з окремим предметом, який використо-
вується в діяльності. Звук став знаком».
(Леонтьев А. А. Эволюция звука // Язык и речевая деятель
ность в общей и педагогической психологии: Избранные психоло
гические труды. – М., 2003. – С. 215–217).
рубрик, охарактеризуйте основні гіпотези походження
мови.
Назва гіпотези походження Автори та прихильники Сутність гіпотези

мови гіпотези
Вправа 3. Прочитайте подані легенди про створення

світу, людини і мови. Знайдіть і випишіть легенди, бай-
69
ки, міфи про створення світу, людини, мови, які існують
у культурі народів, мови яких ви вивчаєте.
1. Уявлення українців про створення світу.

Колись то було з початку світу;
Втоди не було неба ні землі,
Неба ні землі, нем синє море,
А серед моря та два дубочки.
Сіли, впали два голубочці,
Два голубочці на два дубочки,
Почали собі раду радити,
Раду радити і гуркотати,
Як ми маємо світ основати?
Спустимо ми ся на дно моря,
Винесемо си дрібного піску,
Дрібного піску, синього каменця;
Дрібний пісок посієме ми,
Синій камінець подунеме ми.
З дрібного піску – чорна землиця,
Студена водиця, зелена травиця;
З синього камениця – синєє небо,
Синєє небо, світле сонейко,
Світле сонейко, ясен місячок,
Ясен місячок і всі звіздойки.
(Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз
української міфології. – 2е вид. – К., 2003. – С. 122).
2. Міфологія Давнього Єгипту.

«У Мемфісі існував свій варіант міфу про створення світу.
У цьому міфі бог-творець Пта створює все суще силою думки
і словом: «Умиротворився Пта, створивши всі речі і божественні
слова. Він породив богів, створив міста, розмістив богів у їхні
святилища. Виникли різні роботи, різні мистецтва, рухи рук
і ніг відповідно до наказу, що було замислено серцем і виражено
мовою, які створили сутність усіх речей»».
(Муравьева Т. В. Мифы античности и средневековой Европы.
– М., 2006. – С. 27).
3.Міфологія Китаю.
«Одного разу Нюй-ва, сидячи на березі ставка, взяла шматок
70
глини і, дивлячись у спокійну воду, як у люстерко, виліпила
свою маленьку подобу.
Так з’явилася перша людина. Вона здавалася розумною, ве-
селою і товариською істотою і так сподобалася Нюй-ві, що вона
набрала ще глини і наліпила багато людей.
Їй захотілося заселити людьми всю землю. Щоб полегшити
собі роботу, вона взяла довгу ліану, опустила її в глину та стру-
сила. Шматки глини, що розлетілися, перетворилися на людей.
Пізніше почали говорити, що знатних людей було зроблено вруч-
ну, а простий народ – за допомогою ліани».
(Муравьева Т. В. Мифы народов Востока и Средней Азии. –
М., 2007. – С. 29)
рубрик, розкрийте сутність проблеми.
Гіпотеза моногенезу Гіпотеза полігенезу

Основні представники
Сутність гіпотези
рубрик.
Суспільно-економічний лад форма мови Особливості мовного розвитку
Вправа 6. Проаналізуйте подані приклади та поясніть,
які відповідності спостерігаються в них. Який метод до-
слідження мови ілюструє цей матеріал?
Індоєвропейський корінь Українська Російська Грецька Латинська Готська

мова мова мова мова мова
*dwo – (два) два два dyo duo twai
*dek – (десять) десять десять deka decem taihun
*m ter – (мати) матір мать mtr m ter aipei
*su( )nu (из *seu – рож син сын hyios f lius sunus
дать) (син)
*dhug ter – (дочка) дочка дочь thygat r f lia dauhtr
*swesor – (сестра) сестра сестра heros (близ soror swistar
кая)
71
*bhar te – (брат) брат брат phr t r fr ter br ar
(представник
родового
об’єднання
громадян)
*nebh – (хмара) небо небо nephos neb la milhma
*kerd – (серце) серце сердце kardi cord hairt
Вправа 7. Доберіть до поданих українських слів екві-

валентні слова з тієї мови, яку ви вивчаєте. Доповніть
таблицю власними прикладами, прокоментуйте їх.
Українська мова Російська мова Англійська мова Німецька мова Латинська мова
терен
яблуко
фрукт
яйце
сіль
сім’я
ягня
вовк
миша
Вправа 8. Заповніть таблиці відповідно до генеалогіч-

ної класифікації мов.
Таблиця 1
Мова Сім’я Група Підгрупа
українська
французька
голландська
арабська
циганська
осетинська
таджицька
англійська
іврит
латинська
Таблиця 2
72
німецька
угорська
румунська
турецька
японська
їдиш
бірманська
польська
іспанська
гуарані
Таблиця 3
молдавська
кечуа
булгарська
якутська
болгарська
китайська
санскрит
російська
тибетська
норвезька
Вправа 9. Запишіть подані мови в таблицю відповідно
до типологічної класифікації мов.
Мови: санскрит, чукотська, турецька, українська, угорська,

англійська, гінді, французька, казахська, чинук, фінська, корей-
ська, іспанська, литовська, арабська.
Ізолюючі мови Аглютинативні мови Інкорпоруючі мови флективні мови
73
1. Хто є автором ономатопоетичної гіпотези походження мови?
2. Для вивчення яких мов використовується порівняльноісторичний метод?
3. Як називається сукупність мов, що походять від однієї мовиоснови?
4. Скільки мовних сімей існує у світі?
5. Яка мовна сім’я є найчисельнішою?
6. Які мови входять до східної підгрупи слов’янських мов?
7. Які мови входять до західної підгрупи германської групи мов?
8. До якої групи і сім’ї належать французька та іспанська мови?
9. До якої сім’ї належать турецька, узбецька мови?
10. До якої сім’ї належить японська мова?
11. Як називається класифікація мов, що проходить на морфологічному рівні?
12. Який метод покладено в основу генеалогічної класифікації мов?
13. Які типи мов виділяють у типологічній класифікації?
14. У якій класифікації мов серед багатьох інших виділяють одноосібні мови,
частковогенераційні мови?
15. Які типи мов існують у межах синтаксичної класифікації?
4.3. Практичне заняття 3. Фонетика.

Три аспекти вивчення звуків. Фонетич-
ні процеси
План
4. Фонетичне членування мовленнєвого потоку.
7. Орфоепія. Транскрипція і транслітерація.
74
Фонетика. Загальна фонетика, конкретна, описова, історична,
експериментальна, зіставна.
Аспекти вивчення звуків: фізичний, фізіологічний, лінгвіс-
тичний.
Сила звука, висота звука, довгота звука, чистота, тембр, обер-
тон, формант.
Мовленнєвий апарат. Артикуляція звука, артикуляційна
база. Акцент. Звук. Голосні звуки. Приголосні звуки. Класифі-
кація звуків. Монофтонг, поліфтонг.
Фонема.
Мовленнєвий потік. Фраза, синтагма, такт, склад (закритий,
відкритий, прикритий, неприкритий), наголос (динамічний, му-
зичний, кількісний, фіксований, нефіксований, фразовий, логіч-
ний, емфатичний), інтонація.
Комбінаторні фонетичні процеси. Акомодація. Асиміляція.
Дисиміляція. Гаплологія. Діереза. Епентеза. Метатеза. Субсти-
туція. Стяжіння.
Позиційні фонетичні процеси. Редукція голосних. Протеза.
Оглушення в кінці слова. Позиційні чергування.
Живі та історичні фонетичні процеси. Історичні чергування.
Спонтанні звукові зміни.
Орфоепія. Транскрипція. Фонетична транскрипція. Фонема-
тична транскрипція. Транслітерація.
Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К. ,
1974. – С.87–106.
Кодухов В. И. Введение в языкознание. – М., 1987. – С 125–131.
Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М., 2001. – С. 157–
210.
75
Аванесов Р. И. Русское литературное произношение. – 5-е изд. – М., 1972.
посіб. – К., 2006. – С. 53–86.
Бондарко Л. В. Фонетическое описание языка и фонологическое
описание речи. – Л., 1981.
Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы общей
фонетики: Учеб. пособие. – СПб., 1991.
Бондарко Л. В., Зиндер П. Р. Исследование фонетики // Основы
теории речевой деятельности / Отв. Ред. А. А. Леонтьев. – М., 1974.
Бордунова Л. И. Фонетический минимум в самостоятельном изу-
чении лингвистических дисциплин: Учеб пособие. – Куйбышев,
1988.
Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства // Вибр.
твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1. – С. 238–261.
Воронин С. В. Фоносемантические идеи в зарубежном языкозна-
нии. Очерки и извлечения. – Л., 1990.
Гордина М. В. Фонетика французского языка. – Л., 1973.
Златоустова Л. В., Потапова Р. К., Трунин-Донской В. Н.
Карпов Н. П. Фонетика испанского языка (теоретический курс).
– М., 1969.
Николаева Т. М. Фразовая интонация славянских языков. – М.,
1977.
Орфоэпический словарь русского языка. Произношение, ударе-
ние, грамматические формы. – М., 1983.
Проблемы и методы экспериментально-фонетического анализа
речи. – Л., 1980.
Реформатский А. А. Из истории отечественной фонологии. Очерк.
Хрестоматия. – М., 1971.
Росетті А. Вступ до фонетики / Пер. з румунської. – К., 1974.
Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За ред.
Тоцька Н. І. Голосні фонеми української літературної мови. –
К., 1973.
Трубецкой Н. С. Основы фонологии // Введение в языковедение:
Учебн. пособие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов,
И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000. –
С. 92–147.
76
Уроева Р. М., Кузнецова О. Ф. Справочник по фонетике и грам-
матике немецкого языка: Учеб. пособие. – М., 1985.
С. 153–155.
Щерба Л. В. Избранные работы по языкознанию и фонетике. –
Ч. 1. – Л., 1958.
Vassilyev Y. A. English phonetics. A theoretical course. – Moscow,
1970.
Мета: визначити предмет і різновиди фонетики; розглянути
аспекти вивчення звуків, принципи класифікації голосних і при-
голосних звуків; навчитися розрізняти й характеризувати фоне-
тичні процеси, членувати мовленнєвий потік.
Завдання:
• дати визначення фонетики, її різновидів і предмета ви-
вчення;
• розглянути три аспекти вивчення звуків мови;
• охарактеризувати акустичні властивості звуків;
• пояснити будову мовленнєвого апарату людини;
• з’ясувати творення звуків мови, формування артикуляцій-
ної бази;
• розглянути класифікації голосних та приголосних звуків;
• навчитися поділяти мовленнєвий потік на його складові;
• розрізняти й характеризувати фонетичні процеси;
• навчитися записувати слова фонетичною й фонематичною
транскрипцією.

Вказівки: дати визначення фонетики як науки і як системи
матеріальних засобів мови; визначити предмет фонетики, її різ-
новиди: загальна фонетика, конкретна, описова, історична, екс-
периментальна, зіставна.
Література: Кочерган М. П., с. 102. Карпенко Ю. О., с. 109–112.
77
Вказівки: охарактеризувати аспекти вивчення звуків: фізич-
ний, фізіологічний, лінгвістичний; розповісти про акустичні
властивості звуків: силу звука, висоту, довготу, чистоту, тембр;
з’ясувати складові частини тембру і його роль в розпізнаванні
звуків мови; пояснити будову мовленнєвого апарату людини,
роль центральної нервової системи у творенні та сприйманні зву-
ків (див. Додаток Б, схема Б1); з’ясувати три фази артикуляції
звука; розглянути формування артикуляційної бази в людини;
визначити роль резонатора, голосових зв’язок, місця перепони
і способу подолання перепони в якісному оформленні звуків;
з’ясувати національну специфіку творення звуків.
с. 112–121.
Вказівки: вивчити класифікацію голосних, визначити основні
й додаткові ознаки; з’ясувати національну специфіку розрізнен-
ня голосних у різних мовах (див. Додаток Б, таблиця Б.1.); ви-
вчити класифікацію приголосних, визначити основні й додаткові
ознаки; з’ясувати національну специфіку розрізнення приголо-
сних у різних мовах ( див. додаток Б, таблиця Б.2.).
133. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 44 – 57, 70 – 84. Ющук І. П.
с. 29 – 35. Сучасна українська літературна мова: Вступ. фонетика
/ За редакцією І. К. Білодіда. – К., 1969. – С. 43 – 217.
4. Фонетичне членування мовленнєвого потоку.

Вказівки: розглянути фразу (фразові наголоси, інтонацію),
синтагму, такт і його структуру, склад; охарактеризувати види
складів: закритий, відкритий, прикритий, неприкритий; розгля-
нути різні види наголосу (динамічний, музичний, кількісний,
фіксований, нефіксований, фразовий, логічний, емфатичний),
інтонацію.
с. 133–141.
78
Вказівки: розповісти про основні фонетичні процеси: ком-
бінаторні (акомодацію, асиміляцію, дисиміляцію, гаплологію,
діерезу, епентезу, метатезу, субституцію, стяжіння), позиційні
(редукцію голосних, протезу, оглушення в кінці слова, позицій-
ні чергування), живі та історичні фонетичні процеси, спонтанні
звукові зміни; проілюструвати теоретичні положення приклада-
ми з тих мов, які ви вивчаєте.
с. 141–156.
Вказівки: дати визначення фонетичного закону; назвати основні
ознаки фонетичних законів.
с. 152–154.
7. Орфоепія. Транскрипція і транслітерація.

Вказівки: дати визначення орфоепії, транскрипції; пояснити
відмінності між фонетичною та фонематичною транскрипцією;
охарактеризувати особливості транскрипції української мови та
однієї з виучуваних мов; пояснити використання транслітерації.
с. 154–156.
Вправа 1. Прочитайте різноманітні визначення звука
і з’ясуйте, які ознаки звука покладено в їх основу. Випи-
шіть визначення звука з різних лінгвістичних терміно-
логічних словників (див.: Довідникову літературу в «На-
вчально-методичних матеріалах»).
1. «Звуки речи – минимальные единицы речевой цепи, яв-

ляющиеся результатом сложной артикуляционной деятельности
79
человека и характеризующиеся определёнными акустическими
и перцептивными (связанными с восприятием речи) свойствами.
Звуки относятся к сегментным средствам, поскольку соотносятся
с минимальными линейными единицами языка – фонемами».
(Бондарко Л. В. Звуки речи // Лингвистический энцикло
педический словарь. – М., 1990. – С. 165.).
2. «Звук – це найменша, неподільна одиниця мовного потоку,

що використовується для побудови складів і фонетичних оди-
ниць вищого рівня, за допомогою яких висловлюються думки».
(Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ –
К., 1994. – С.18.)
3. «Звук речи. Элемент произносимой речи, образуемый

речевыми органами. При фонетическом членении речи звук –
это часть слога, кратчайшая, далее неделимая звуковая единица,
произнесённая за одну артикуляцию».
(Розенталь Д. Э., Теленкова Н. А. Словарь – справочник
лингвистичеких терминов. – 3е изд. – М., 1985. – С.80.)
4. «Розмежування звуків мовленнєвого ланцюжка може ґрун-

туватися виключно на акустичному враженні; однак щодо їх
опису, то тут все інакше. Опис повинен робитися лише на осно-
ві артикуляційного акту, адже акустичні одиниці, взяті самі по
собі, не піддаються аналізу; треба вдаватися до ланцюжка арти-
куляторних рухів...
Первинні одиниці, одержувані шляхом поділу мовленнєвого
ланцюжка, ... називають фонемами [сучасний термін – звук]».
(Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики (Пер. з фр. А. Корній
чук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 56.)
5. «Матеріальною основою мовлення є звуки людського голосу,

що утворюються внаслідок роботи мовних органів (мовного апа-
рату) – дихального апарату, гортані і надгортанної порожнини...
Звук як фізична сутність являє собою хвильове механічне ко-
ливання частинок пружного середовища (газу, рідини, твердого
тіла). Звуком називають також відчуття, що виникає внаслідок
дії звукових хвиль на орган слуху – вухо».
(Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Гри
щенка. – К., 1993. – С.10, 12 .)
80
6. «Звук является минимальной незначимой единицей речево-
го потока. Звук выступает в речи нерасчленённо, как единое це-
лое... Сам по себе звук не обладает языковым значением, но кос-
венно связан со значением: из звуков состоят значимые единицы
языка...».
(Русская грамматика. М., 1980. – Т.1. – С.14 [Цит. за:
Кондрашов Н. А. Сборник задач и упражнений по введению
в языкознание: Учеб. пособие для студентов пед. интов по спец.
№ 2101. – 2е изд., перераб.. – М., 1991, с. 27] ).
7. «З усієї сукупності можливих звуків у людському мовленні

використовуються лише обмежена кількість. Це саме ті, що на-
зиваються членоподільними, тобто використовуваними для роз-
різнення змістових елементів «потоку мовлення», іншими сло-
вами, мовного тексту. Цими елементами є не лише слова, але
в такій мові, як українська, також і частини слів».
Вправа 2. Прочитайте текст. Виділіть фрази, синтаг-
ми, такти. Порівняйте їх з реченнями і словами. Оха-
рактеризуйте принципи виділення даних синтаксичних
і фонетичних одиниць. Знайдіть енклітику і проклітику.
Священна мова брахманів

Вивчення санскриту відкрило шлях до ознайомлення з санскрит-
ською літературою у всьому її розмаїтті. В ній були й стародавні
тексти релігійного змісту – Віди (того самого кореня, що й відати),
і старовинні епічні твори історико-міфологічного характеру на зразок
давньогрецької «Іліади», але далеко більші від неї за обсягом – Рама-
яна та Махабхарата. Були й твори з граматики, своєю послідовністю
викладу досконаліші за праці грецьких філологів, наприклад, грама-
тичний трактат Паніні та коментарі до нього Патанджалі. Відкрит-
тям санскриту жваво зацікавилися європейські вчені, особливо німці.
Зразок
1 2 3 4 5
Здається, / гори перевертав би / й не чув би втоми //
єнкліт. прокл. єнкліт.
(М. Коцюбинський)
81
(Ющук І. П. Лекції зі вступу до мовознавства: Навчальний по
сібник. – К., 1995. – С. 32–33).
Коментар: Ця фраза дорівнює реченню. Вона складається
з трьох синтагм, п’яти тактів, які не завжди збігаються зі сло-
вами (їх 10), є явища проклітики: й не чув, та енклітики: пере
вертав би, чув би.
135. Ющук І. П., с. 32– 33.
Вправа 3. Знайдіть і випишіть явища енклітики і про-
клітики.
Укр.: …Цього козарлюгу ні куля, ні шабля не брали. Бо він

був заворожений, тобто – безсмертний. І в огні він не горів, і в воді
не тонув, бо виходив із вогню мокрим, а з води – сухим. А ім’я
його знане було по всій-усій Україні: Мамай.
(М. Слабошпицький «Козак – душа правдивая»).
Рос.: Два голубя как два родные брата жили,

Друг без друга они не ели и не пили;
Где видишь одного, другой уж, верно, там;
И радость и печаль, все было пополам…
(И. А. Крылов «Два голубя»).
Англ.: The ship entered the Tobermory Bay. The twins, Frank
and Jane Graham, stood on deck and watched the lovely scene with
wide-open eyes.
Though they were tired after the long railroad journey and the
see trip from Glasgow, they could not help uttering exclamations
of delight.
(K. Fidler)
Нім.: Die internationale Friedensbewegung hat in den letzten

Jahren grosen Einflus gewonnen.
Франц.: Pour tranquille et paisible qu’elle vous paraisse, ma vie

n’en est pas moins active et laborieuse.
(A. France)
82
рубрик. При виконанні завдання враховуйте акустичні
ознаки звуків.
звуки складаються тільки звуки складаються тільки звуки складаються з тону і шуму
з тону з шуму
Переважає тон Переважає шум
О,О К Л
Зразок: коло
Книга, група, робота, шафа, екзамен, радість, їжак, джміль, мило.
Вправа 5. Визначте, з якою акустичною властивістю

пов’язано розрізнення наступних пар слів. Спробуйте са-
мостійно дібрати приклади за цією ознакою у мовах, які
ви вивчаєте.
Укр.: вікно – підвіконня

довкола – довкілля
кінь – кіннота
Англ.: Sheep (вівця) – ship (корабель)

Leap (стрибок) – lip (губа)
Seat (стілець) – sit (сидіти)
Вправа 6. Знайдіть дифтонги і трифтонги (якщо вони є)
у словах мови, яку ви вивчаєте.
Англ.: go, by, flower, our, will, place, table.
Нім.: mein, die Leute, der Baum, die Saite, der Mai, die B ume,
die Arbeit.
Франц.: science, esquisse, moi, cour, nuit, pied.
Іспан.: bien, papaguayos , viaje, paraguayo.
Вправа 7. Зробіть фонетичний аналіз підкреслених слів
(Див.: схему фонетичного аналізу в Додатках).
За князя, за Ярослава,
Київ – Царьгородом став.
83
Як про друга, як про сина
Дбав про нього Ярослав…
(О. Олесь «Яраслав Мудрий»).
Вправа 8. Запишіть, де потрібно, слова фонетичною

транскрипцією і визначте та охарактеризуйте фонетич-
ні процеси в них.
Укр.: боротьба, Вітчизна, свято, транвай (розм.), Пилип (рос.:

Филипп), тижневий, сонце (рос.: солнце), долоня (рос.: ладонь).
Рос.: дуб, облако, сказка, подоконник, митинг, хлеб, знамено-

сец, калидор (розмов.), лодка.
Англ.: girls, doors, books, go, goose, news, gold.
Вправа 9. Які ви знаєте комбінаторі зміни звуків? За-
пишіть слова фонетичною транскрипцією у таблицю:
а) з повною асиміляцією; б) з неповною асиміляцією звуків.
Укр.: молотьба, смієшся, зшити, розписати, розсіяти, пісню.
Рос.: травка, овца, легко, сшитый, безжалостный.
Слово Повна асиміляція Неповна асиміляція
Вправа 10. Визначте та охарактеризуйте комбінатор-
ні зміни звуків.
Укр: просьба, вокзал, косьба, отже, з печі, нігті, розкіш, без-

шумно, у книжці, світ, цвях, Хома, Тадей; чесний, тижня.
Рос.: просьба, сбить, сделать, отдых, из сада, кости; сыграть,

подыскать, тюбик; феврарь (розм.), бонба (розм.); ндрав (розм.),
страм (розм.); знаменосец, морфонология;
Зразок: просьба – асиміляція за дзвінкістю,

дзвінкий шумний приголосний впливає на попередній глухий,
консонантна, часткова, контактна, регресивна.
84
Вправа 11. У казахській мові діє закон сингармонізму.
Для утворення форм множини використовують суфікси
-лар, -лер. Запишіть іменники у множині, прокоментуйте
фонетичні процеси.
Іменник, форма однини Іменник, форма множини

Калам (ручка)
Ит (собака)
Колхоз (колгосп)
Кептер (голуб)
Бас (голова)
Ат (кінь)
Вправа 12. Порівняйте слова російської та української
мов. Які фонетичні зміни відбулися в українській мові?
Она – вона, Анна – Ганна, огонь – вогонь, Отчизна – вітчизна,

острый – гострий, улица – вулиця, уста – вуста, огород – город.
Вправа 13. Визначте позиційні і спонтанні звукові яви-
ща, фонетично не зумовлені зміни звуків.
Укр.: мам, тат (замість мамо, тато), коня – кінь, хмелю –

хміль, око – вічі, овес – вівса, давн. т нь – тінь.
Рос.: молоко, облако, хлеб, сад, дуб, воз – возить – везти –

вёз, давн. д ло – дело.
Англ.: forward, personal, there (там), goose – geese, tooth –

teeth.
Нім.: der Weg, das Lob.

Зразок.: рос. молоко [м л к ] – редукція голосних, позиційна
зміна.
1. Які ви знаєте активні органи мовлення?
2. Які ви знаєте пасивні органи мовлення?
3. З яких етапів складається артикуляція звуків?
4. Назвіть голосний переднього ряду, високого піднесення.
5. Які ви знаєте лабіалізовані голосні заднього ряду?
6. Назвіть голосний низького піднесення, середнього ряду (або середньозаднього ряду).
85
7. Які специфічні голосні звуки є у французькій та польській мовах?
8. Які ще є терміни на позначення фрикативних приголосних?
9. Визначте активні органи при вимові приголосних [б], [т].
10. Які ви знаєте увулярні приголосні?
11. Який ви знаєте інтердальний приголосний?
12. Якими є звуки [ц], [дз], [дж], [ч] за способом утворення?
13. Які ви знаєте губногубні приголосні?
14. У чому полягає процес асиміляції?
15. У чому сутність сингармонізму?
4.4. Практичне загяття 4.

Фонологія. Графіка й орфографія
План
1. Фонологія як наука про фонеми.
5. Фонологічна система.
7. Графіка. Передумови виникнення письма. Основні етапи роз-
витку письма:
а) піктографія;
б) ідеографія;
в) фонографія.

Фонологія. Фонема. Опозиції (релевантні, нерелевантні). Ін-
тегральні ознаки. Диференційні ознаки. Позиції фонем (сильні,
слабкі). Варіанти фонем, алофони. Варіації фонем. Фонологічна
система. Опозиції (привативні, градуальні, еквіполентні, коре-
лятивні). Ленінградська фонологічна школа. Московська фоно-
логічна школа.
Письмо. «Предметне письмо». Піктографія. Ідеографія. Фоно-
графія (силабічне письмо, консонантне письмо, буквено-звуко-
86
ве). Графіка. Алфавіт. Орфографія. Принципи орфографії (фоне-
тичний, морфологічний, історико-традиційний, ідеографічний).
Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К., 1974.
– С. 57–61.
С. 211–227, 347–385.
Бодуэн де Куртенэ И. А. Об отношении русского письма к рус-
скому языку // Избранные труды по общему языкознанию. –
Т. 2. – М., 1963.
Бондарко Л. В. Фонетическое описание языка и фонологическое
описание речи. – Л., 1981.
Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства // Вибр.
твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1. – С. 238–261.
1998.
Пер. с англ. – М., 1982.
Гиляревский Р. С., Гривнин В. С. Определитель языков мира по
письменности. – 2-е изд. – М., 1963.
Глисон Г. Введение в дескриптивную лингвистику // Введе-
ние в языковедение: Учебн. пособие для студентов вузов / Сост.
А. В. Блинов, И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М.,
2000. – С. 148–158.
Гордина М. В. О различных функциональных единицах языка
// Исследования по фонологии. – М., 1966.
Драчук В. С. Дорогами тисячоліть: Про що розповідали письме-
на. – К., 1978.
Дьяконов И. М. Протошумерские иероглифы // Тайны древних
87
племен. Проблемы дешифровки. – М., 1976.
Истрин В. А. Развитие письма. – 2-е изд. – М., 1965.
Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография. – Л., 1928.
1965.
Молчанов А. А., Нерознак В. П., Шарыпкин С. Я. Памятники
древнейшей греческой письменности: введение в микенологию.
– М., 1988.
Народы мира. Историко-этнографический справочник / Под ред.
Ю. В. Бромлея. – М., 1988.
Жовква, 1937.
Орфоэпический словарь русского языка. Произношение, ударе-
ние, грамматические формы. – М., 1983.
Панов М. В. И все-таки она хорошая! (Рассказ о русской орфо-
графии). – М., 1964.
Росетті А. Вступ до фонетики / Пер. з румунської. – К., 1974.
Русское литературное ударение и произношение. Словарь-спра-
вочник / Под ред. Р. И. Аванесова, С. И. Ожегова. – М., 1959.
Сапунов Б. В. Книга в России в ХІ–ХІІІ вв. – Л., 1978.
– С. 221–229, 345–380.
Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии. –
М., 1993.
Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За ред.
Тоцька Н. І. Голосні фонеми української літературної мови. –
К., 1973.
88
Трубецкой Н. С. Основы фонологии // Введение в языковедение:
Учебн. пособие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов,
И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000. –
С. 92–147.
Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потеб-
ні; Інститут української мови. – 6-е вид., стереотип. – К., 1997.
Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды. – М. – Т. 1, 1956. – С. 153–155.
шара. – М.-Л., 1941.
Якобсон Р., Хале М. Фонология и ее отношение к фонетике //
Новое в лингвистике / Отв. ред. В. В. Иванов. – М., 1962. – Вып. 2.
Мета: дати визначення фонеми; розглянути диференційні та
інтегральні ознаки фонем, варіанти й варіації фонем; з’ясувати
відмінності у поглядах на фонему представників Ленінградської
та Московської фонологічних шкіл.
Завдання:
• дати визначення фонеми;
• з’ясувати диференційні та інтегральні ознаки фонем;
• розглянути варіанти й варіації фонем;
• з’ясувати відмінності у поглядах представників Ленінград-
ської та Московської фонологічних шкіл;
• охарактеризувати етапи розвитку письма;
• розглянути принципи орфографії.
1. Фонологія як наука про фонеми.

Вказівки: дати визначення фонології; охарактеризувати лінг-
вістичний аспект у вивченні звука.
Література: Кочерган М. П., с. 152. Карпенко Ю. О., с. 156–
158.
89
Вказівки: дати визначення фонеми як найменшої одиниці
мови; пояснити, чим фонема відрізняється від звука; охаракте-
ризувати опозиції фонем.
с. 158–160.

Вказівки: охарактеризувати диференційні й інтегральні озна-
ки фонем.
с. 162–164.

Вказівки: охарактеризувати сильні і слабкі позиції фонем;
з’ясувати, що таке алофони, варіанти й варіації фонем.
с. 160–162.
5. Фонологічна система мови.

Вказівки: охарактеризувати фонологічну систему; з’ясувати
національну специфіку фонологічних систем мов, які ви вивча-
єте.
с. 164–166.
Вказівки: назвати основних представників Ленінградської та
Московської фонологічної школи, їх праці; пояснити, що спіль-
ного і що відмінного в їхніх поглядах на фонему.
7. Графіка. Передумови виникнення письма. Основні етапи

розвитку письма:
а) піктографія;
б) ідеографія;
в) фонографія.
Вказівки: дати визначення письма; з’ясувати функції та при-
значення письма в суспільстві; охарактеризувати основні етапи
розвитку письма: зародження письма, «предметне письмо», пік-
тографія, ідеографічне письмо, фонографічне письмо (три етапи
90
його розвитку); з’ясувати формування найпоширеніших європей-
ських алфавітів (див.: додаток В, таблиця В.1.); порівняти ла-
тинський алфавіт з алфавітами виучуваних мов.
с. 166–177.

Вказівки: визначити основні принципи орфографії (фонетич-
ний, морфологічний, історико-традиційний, ідеографічний), по-
яснити їх на прикладах мов, які вивчаєте.
с. 178–182.
Вправа 1. Зіставте різні визначення фонеми. Випишіть
визначення фонеми зі «Словника лінгвістичних термінів»
(Ганич Д. І., Олійник З. С., 1985) та інших довідникових
видань.
1. «Фонема (от греч. Phonema – звук, голос) – единица зву-

кового строя языка, служащая для опознавания и различения
значимых единиц – морфем, в состав которых она входит в каче-
стве минимального сегментного компонента, а через них – и для
опознавания и различения слов.
Фонема – инвариантная единица языка».
(Виноградов В. А. Фонема // Лингвистический энциклопеди
ческий словарь. – М., 1990. – С. 552).
2. «Фонема – це сума акустичних вражень і артикуляторних

рухів, сукупність почутої одиниці та одиниці вимовленої, одна
з яких зумовлює іншу: отже, це вже складна одиниця, що опи-
рається на кожний з ланцюжків».
(Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Корній
чук, К. Тищенко. – К., 1998 – С. 56).
3. «Фонема есть сумма обобщенных антропофонических

свойств известной фонетической части слова, неделимая при
91
установлении коррелятивных связей в области одного языка
и корреспондентных связей в области нескольких языков».
(Бодуэн де Куртенэ И. А. Некоторые отделы сравнитель
ной грамматики славянских языков // Избр. труды по общему
языкознанию. – Т. 1 – М; 1963. – С. 121).
4. «Фонема – (гр. Phonema – звук, голос) – мінімальна одини-

ця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розріз-
нення значеннєвих одиниць – морфем, до складу яких вона вхо-
дить як найменший сегментний компонент, а через них – і для
розпізнання та розрізнення слів».
(Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К., 1999. – С.77).
5. «Фонемы – наименьшие единицы речевого звучания,

которые на основе своих акустических качеств используются в
данном языке для различения значимых единиц речи – слов и
их форм, внешнюю сторону которых, как правило, составляет
определенный ряд последовательно расположенных фонем».
(Гвоздев А. Н. Современный русский литературный язык. Ч. 1:
Фонетика и морфология. – М., 1973. – С. 8).
6. «Фонологические единицы, которые с точки зрения данного

языка невозможно разложить на более краткие следующие друг
за другом фонологические единицы, мы называем фонемами».
(Трубецкой Н. С. Основы фонологии. – М., 1960 – С. 138).
7. «Фонему визначають як мінімальну одиницю звукової бу-

дови мови, функція якої полягає у розрізненні і розпізнаванні
значущих одиниць – морфем, а через них і слів».
(Сучасна українська літературна мова / за ред. Л. П. Гри
щенка. – К., 1993. – С. 13).
8. «...Фонемой является кратчайшая звуковая единица как

независимая по своему качеству величина и потому сама по себе
достаточная для различения звуковых оболочек словоформ».
(Аванесов Р. И. Фонетика современного русского литератур
ного языка: Уч. пос. – М., – 1956. – С. 21).
9. «Фонема – це найменша одиниця звукової системи тієї чи

іншої мови, за допомогою якої розпізнаються значущі одиниці
92
мови (морфеми і слова). Фонеми є єдиним матеріалом для побу-
дови слів і морфем. Вони, як правило, встановлюються для мови
в цілому, а не для мовлення, де розрізняються звуки».
(Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ.
– К., 1994. – С. 44).
10. «Фонема – минимальная звуковая единица, используемая

в языке для образования значимых единиц и для их различения.
В речи фонема предоставлена всегда в виде своих оттенков, алло-
фонов, одни из которых меньше зависят от окружающих звуков,
– другие – больше. Первые называют основными аллофонами,
вторые – комбинаторными или позиционными. При описании
фонемы как функциональной единицы, желая дать ее «портрет»,
называют обычно ее основной аллофон: мы говорим о фонеме [a],
[o], [y] и т. д., называя эти фонемы звучанием данного гласного
в изолированном положении».
(Бондарко Л. В. Звуковой строй современного русского языка.
– М., – С. 114–115).
Вправа 2. Вимовте і зіставте між собою пари слів мо-
вою, яку ви вивчаєте, визначте ознаки фонем та їх функції.
Укр.: лан – пан, тихо – лихо, грати – ґрати, джміль – хміль.
Рос.: кот – кит, сом – том, рад – ряд, мел – мель.
Англ.: run– ran, foot – feet, sit – seat, man – men, lip – leаp,
mitt – meat, thin – thing.
Нім.: der Hut – gut, das Riff – rief, der Ton – tun.
Франц.: sol – saule, son – ton, mot – mont.
Вправа 3. Чому в Кітаї і в наш час користуються іде-
ографічним письмом, тоді як в європейських, в багатьох
азійських країнах використовують переважно буквено-
звукове або складове письмо?
Вправа 4. Визначте, про які види письма йдеться

в уривках з науково-популярної книги. Обґрунтуйте свою
відповідь.
93
1. «Антропоморфні і зооморфні фібули Середнього Подніпров’я
VI –VII ст., танцюючі чоловічки у вишитих сорочках на сріб-
них бляшках Мартинівського скарбу VIІ –VIIІ ст., …зображення
фантастичних звірів і птахів на окутті рогів тура Х ст.. із Чор-
ної Могили у Чернігові мали певний сакральний зміст у системі
язичницьких вірувань…
На керамічних вазах ІV ст. черняхівської культури із сіл Ле-
песівка і Ромашки зображена календарна символіка. Плоскі ши-
рокі вінчики лепесівських ваз поділені на 12 секторів-місяців,
кожен із яких має свою орнаментальну символіку землеробсько-
го змісту…
Особливий інтерес становить так звана «Софійська азбука»,
виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Со-
фійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 – грець-
ких і 4 – слов’янських: Б, Ж, Ш, Щ… «Софійська азбука» відо-
бражає один із перехідних етапів східнослов’янської писемності,
коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі
фонетичних особливостей слов’янської мови. Ймовірно, що перед
нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда
і Діра».
(Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 307, 309).
2. «… «Руські книжки», що з ними познайомився Кирило

«в Херсонесі за рік до початку моравської місії», були написані
не «протоглаголицею»…, а сформованою глаголицею…
Глаголиця не набула поширення за християнства через від-
мінність од грецької графіки та свою графічну складність, посту-
пившись кирилиці, що остаточно склалась у ІХ–Х ст..
«Київські глаголичні листки» – це писемна пам’ятка старо-
української книжної / релігійної мови».
(Денисюк Н., Янко Л. Київські глаголичні листки. – К., 2003.
– С. 77–78).
Вправа 5. Зіставте абетки української та іноземної

мови, яку ви вивчаєте. Дайте кількісну та якісну харак-
теристику букв у кожній абетці. Доповніть відповідь пре-
зентацією.
Вправа 6. Визначте, який принцип орфографії є основ-
ним у мові, яку ви вивчаєте. Проілюструйте ваш висно-
вок прикладами.
94
Вправа 7. Запишіть поданий текст фонетичною та фо-
нематичною транскрипцією (див.: додаток І.)
МОВА
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
(М. Рильський)
Зразок: (подано за підручником: Сучасна українська літера-
турна мова / за ред. А. П. Грищенка. – К., 1993).
Соловей крилом в кущах заб’ється,
і, коли покличу я його,
переллє він пісню в моє серце
з дзьобика солодкого свого.
(В. Сосюра)
Фонетична транскрипція:
o î å î î
[c oë âåj êðè ë îì ¢ ê óø÷àõ çàáj.eö:.à /
³ êîîëè ïîîêëè÷îó j.à jooãîî /
î î
ï ðå ë:.å â³í ï’³ ñí’ ó ¢ì î.j.e ceðöå
î å î î î î î î
ç’äç’ êà ñ îë îòê îã î ñâ îã î //]
Фонематична транскрипція:
Література: Сучасна українська літературна мова / за

ред. А. П. Грищенка. – К.,1993. – С. 20.
Вправа 8. Зробіть фонетичний розбір виділених слів

(див.: додаток І).
Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно

слухати, спокійно відповідати.
(І. Лафатер)
Слово – найтонший різець... Вміти користуватися ним – ве-
лике мистецтво.
(В. Сухомлинський)
95
1. Які три аспекти вивчення звуків вам відомі?
2. Як називається одиниця функціонального аспекту вивчення звуків?
3. Ким і коли було введено в науковий обіг термін «фонема»?
4. Що є робочим прийомом виділення фонем певної мови?
5. Із сукупності яких ознак складається фонема?
6. Ким було запропановано поняття нейтралізації опозицій?
7. Які позиції притаманні фонемам?
8. Як реалізується фонема у мовленні?
9. Яку фонему дає сукупність диференційних ознак: приголосна, губнозубна, дзвінка,
тверда, щілинна?
10. Скільки існує писемність?
11. До якого виду письма належить камінцеве письмо?
12. Кому належить давнє письмо кіпу?
13. До якого виду письма можна віднести дорожні знаки?
14. Як називається письмо, яке поєднує запис змісту повідомлення та його звучання?
15. Як називається сукупність усіх засобів письма?
4.5. Практичне заняття 5/

Лексико-семантична система
План
2. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми та ре-
чення. Функції слова.
4. Лексичне значення.
5. Слово, поняття, концепт.
6. Лексична система мови. Проблема класифікації слів.
7. Лексико-семантичні категорії.
8. Розвиток лексичної системи.
10. Етимологія. Принципи наукової етимології.
12. Лексикографія. Принципи побудови словників різних типів.
96
Лексикологія. Загальна лексикологія, конкретна, історична,
зіставна лексикологія, прикладна. Власне лексикологія, семасіо-
логія, ономасіологія, етимологія, фразеологія, ономастика, лек-
сикографія.
Слово. Типи слів (повнозначні, вказівні, службові, вигукові,
власні, загальні). Лексема. Лексико-семантичний варіант.
Лексичне значення. Концептуальне значення. Денотативне
значення. Конотативне значення. Контекстуальне значення.
Поняття. Сигніфікативне значення.
Пряме значення слова. Переносне значення слова. Вільне
значення. Зв’язане значення. Фразеологічно зв’язані значення.
Синтаксично зумовлені значення. Конструктивно зумовлені зна-
чення.
Полісемія. Лексико-семантичний варіант. Сема.
Перенесення значення. Метафора. Метонімія. Синекдоха. Пе-
ренесення значення за функцією.
Омоніми (повні, неповні, гомогенні, гетерогенні). Омоформи,
омофони, омографи. Міжмовні омоніми.
Синоніми (абсолютні, часткові, семантичні, стилістичні, се-
мантико-стилістичні). Синонімічний ряд. Домінанта.
Антоніми (контрарні, комплементарні, контрадикторні, век-
торні). Контекстуальні антоніми. Антитеза. Оксиморон.
Гіперо-гіпонімія. Гіпоніми, гіпероніми.
Конверсія. Конверсиви.
Лексико-семантична система. Парадигматичні відношення.
Синтагматичні відношення.
Лексико-семантичне поле. Архісема. Лексико-семантична
група.
Активна лексика. Пасивна лексика. Професіоналізми. Діалек-
тизми. Екзотизми. Жаргонізми. Арготизми. Табу. Евфемізми.
Стилістично нейтральна лексика. Стилістично забарвлена
лексика (високого та низького стилю).
Архаїзми (лексичні, семантичні). Історизми. Неологізми (лек-
сичні, семантичні, авторські).
Запозичення (матеріальні запозичення, калькування, семан-
тичні, словотвірні, усні, писемні, прямі, опосередковані). Інтер-
націоналізми.
Історична лексикологія. Етимологія. Принципи етимології
(фонетичний, семантичний, словотвірний, генетичний, речовий,
просторовий). Деетимологізація. Народна етимологія.
97
Фразеологія. Фразеологізм. Класифікація фразеологізмів.
Фразеологічні зрощення. Фразеологічні єдності. Фразеологічні
сполучення. Фразеологічні вирази.
Лексикографія. Теоретична лексикографія. Практична лекси-
кографія. Типи словників (енциклопедичні, лінгвістичні, одно-
мовні, багатомовні).
1974. – С. 125–155.
– С. 169–188.
– С.60–155.
1987.
Амосова Н. Н. Основы английской фразеолологии. – Л., 1963.
языки в школе. – 1958. – № 4.
М., 1957.
Баран Я. А. Фразеологія у системі мови. – Івано-Франківськ,
1997.
Баранцев К. Т. Курс лексикології англійської мови. – К.,
1955.
посіб. – К., 2006. – С. 90–102.
графия. – М., 1977. – С. 47–68, 140–191.
98
Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях // Вве-
дение в языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие для студентов
вузов / Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М.,
2000.
Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча
проблема. – Львів, 1983.
Касарес Х. Введение в современную лексикографию. – М., 1958.
Клименко Н. Ф., Пещак М. М., Савченко І. Ф. Формалізовані
основи семантичної класифікації лексики. – К., 1982.
Левицкий В. В. Лексикология немецкого языка. – Черновцы, 2010.
Левковская К. А. Теория слова, принципы ее построения и
аспекты изучения лексического материала. – М., 1962.
Мостовий М. Є. Лексикологія англійської мови. – К., 1993.
1956.
Попова З. Д., Стернин И. А. Лексическая система языка. –
Воронеж, 1984.
Райхштейн А. Д. Немецкие устойчивые фразы. – Л., 1971.
Рихтер Г. И. Лекции по введению в языкознание. Лексико-
логия. – Донецк, 1970.
1988.
Селіванова О. О. Нариси з української фразеології. – К.-
Черкаси, 2004.
семантической структуры слова. – К., 1979.
99
нійчук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 86–101.
Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических
аспектах. – К., 1989.
Тараненко О. О. Новий словник української мови (Концепція
і принципи укладання словника). – К. – Кам’янець-Подільський,
1996.
Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. – К., 1988.
ської мови: Навч. посібник. – К, 2007.
Уфимцева А. А. Опыт изучения лексики как системы. – М., 1963.
Чернышова И. И. Немецкая фразеология и принципы её на-
учной систематизации // Немецко-русский фразеологический
словарь / Сост. Л. Э. Бинович, Н. Н. Тришин. Под ред. д-ра Ма-
лиге-Клаппенбах и К. Агрикола. – М., 1975.
– М., 1964.
М., 1973.
1974. – С. 265–304.
Языковая система и речевая деятельность. – Л., 1974. –
С. 256–304.
Iskos A., Lenkowa A. Deutsche Lexikologie. – Leningrad, 1960.
100
Словники
Баранцев К. Т. Англо-український фразеологічний словник.
– К., 1969.
Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови.
– Львів, 1979.
Гаврись В. І., Пророченко О. П. Німецько-український фра-
зеологічний словник. Т. 1–2. – К., 1981.
Гак В. Г. Новый большой французско-русский словарь. – М., 2005.
Гуцульські говірки: Короткий словник / За ред. Я. Закрев-
ської. – Львів, 1997.
Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка.
– 5-е изд. – М., 1994.
Зализняк А. А. Грамматический словарь русского языка. –
М., 1977.
Коломиєць М. П., Молодова Л. В. Словник іншомовних слів.
– К., 1998.
Кочерган М. П. Словник російсько-українських міжмовних
омонімів. – К., 1977.
Левинтова Э. И., Вольф Е. М. Испанско-русский фразеологи-
ческий словарь. – М., 1985.
Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред.
В. Н. Ярцевой. – М., 1990.
Новий німецько-український та українсько-німецький слов-
ник. – К., 1997.
Обернений частотний словник сучасної української літератур-
ної прози. – К., 1998.
Ожегов С. И. Словарь русского языка. – 6-е изд. – М., 1964.
Орфографічний словник української мови / Уклад. С. І. Голо-
ващук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. – К.,
1994.
Полюга Л. М. Морфемний словник. – К., 1983.
Полюга Л. М. Словник антонімів. – К., 1987.
Преображенский А. Этимологический словарь русского
языка. – М., 1959.
Розенталь Д. З., Теленкова М. А. Словарь-справочник линг-
Русский язык: Энциклопедия. – М., 1997.
Русское литературное ударение и произношение. Словарь-спра-
вочник / Под ред. Р. И. Аванесова, С. И. Ожегова. – М., 1959.
101
Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енцикло-
педія. – Полтава, 2006.
Славянский ассоциативный словарь: русский, белорусский,
болгарский, украинский / Н. В. Уфимцева, Г. А. Черкасова,
Ю. Н. Караулов, Е. Ф. Тарасов. – М., 2004.
Словарь современного русского литературного языка. – Т.1–
17. – М.-Л., 1950–1965.
Словник іспансько-український та українсько-іспанський. –
К., 1997.
Словник синонімів української мови. – Т.1-2. – К., 1999-
2000.
Словник староукраїнської мови ХІУ–ХУ ст. / За ред.
Л. Л. Гуменецької. – К., 1977.
Словник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмо-
ленко. – К., 1989.
Словник української мови. – Т. 1–11. – К., 1970–1980.
Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. – К., 1968.
Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер.
О. Н. Трубачева. – М., 1964–1973. – В 4-х тт.
Философский энциклопедический словарь. – М., 1989.
Фразеологический словарь русского языка / Под ред.
А. И. Молоткова. – 5-е изд. – М., 1994.
Фразеологічний словник української мови: у 2 кн. / Укл.
В. М. Білоноженко та ін. – К., 1999.
Частотний словник сучасної української художньої прози. –
Т.1–2. – К., 1981.
Мета: розглянути лексикологію та її розділи, слово, його лек-
сичне значення; охарактеризувати словниковий склад мови, про-
аналізувати класифікації фразеологізмів.
Завдання:
• дати визначення лексикології та її розділів;
• дати визначення слова;
• розглянути лексичне значення слова, лексико-семантичні ка-
тегорії;
• дати характеристику шляхів збагачення словникового складу
мови;
102
• з’ясувати поділ слів на групи за значенням, будову лексико-
семантичного поля;
• розглянути групи слів за сферою вживання;
• з’ясувати стилістичне розшарування лексики;
• визначити історичні зміни словникового складу мови;
• розглянути класифікації фразеологізмів;
• охарактеризувати різні типи словників.

Вказівки: дати визначення термінів «лексика», «лексиколо-
гія»; охарактеризувати різновиди (загальна лексикологія, кон-
кретна, історична, зіставна лексикологія, прикладна) та розділи
лексикології (власне лексикологія, семасіологія, ономасіологія,
етимологія, фразеологія, ономастика, лексикографія).
с. 232–257.
2. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми та

речення. Функції слова.
Вказівки: дати різнобічні визначення слова і з’ясувати труд-
нощі у визначенні цього поняття; указати риси відмінності сло-
ва від морфеми і речення; визначити функції слова; розглянути
слово у мові і мовленні.
с. 182–187. Ющук І. П., с. 56–57.
Вказівки: дати визначання понять: «лексема», «лексико-се-
мантичний варіант», «сема», «внутрішня форма слова», розкрити
їх сутність; розглянути мотивованість і немотивованість слова.
с. 187–189, 196–198.
4. Лексичне значення.
Вказівки: дати визначення лексичного значення слова, а також
концептуального, денотативного, конотативного, контекстуально-
го значень, пояснити відмінності між ними; з’ясувати питання
номінації; охарактеризувати пряме й переносне значення слова,
103
вільне та зв’язане значення, фразеологічно зв’язане значення, а та-
кож синтаксично зумовлені та конструктивно зумовлені значення.
с. 189–190.
5. Слово, поняття, концепт.

Вказівки: співвіднести слово і поняття (див.: додаток Г, схема
Г.1), слово і концепт; пояснити, що таке сигніфікативне значення.
Література: Карпенко Ю. О., с. 190–193. Ющук І. П., с.60–61.
6. Лексико-семантична система мови. Проблема класифікації слів.

Вказівки: охарактеризувати парадигматичні та синтагматич-
ні відношення; дати визначення поняттям: «лексико-семантичне
поле», «лексико-семантична група; пояснити труднощі класифі-
кації слів; визначити типи слів (повнозначні, вказівні, службові,
вигукові, власні, загальні; активна і пасивна лексика).
с. 193–196. Ющук І. П., с. 60.
7. Лексико-семантичні категорії.
Вказівки: дати визначення полісемії (див.: додаток Г, схеми
Г.2, Г.3), розуміти шляхи утворення полісемії, перенесення зна-
чення та його види: метафора, метонімія, синекдоха, перенесен-
ня значення за функцією; охарактеризувати омоніми (повні, не-
повні, гомогенні, гетерогенні), омоформи, омофони, омографи,
міжмовні омоніми, синоніми (абсолютні, часткові, семантичні,
стилістичні, семантико-стилістичні) та антоніми (контрарні,
комплементарні, контрадикторні, векторні); розкрити сутність
явищ гіперо-гіпонімії та конверсії.
с. 198–219.
8. Розвиток лексичної системи мови.

Вказівки: охарактеризувати архаїзми (лексичні, семантич-
ні), історизми та неологізми (лексичні, семантичні, авторські);
розповісти про різні види запозичень (матеріальні запозичення,
калькування, семантичні, словотвірні, усні, писемні, прямі, опо-
середковані) та інтернаціоналізми.
с. 219–230.
104
Вказівки: охарактеризувати стилістично нейтральну та сти-
лістично забарвлену лексику (високого та низького стилю).
с. 214–216.
10. Етимологія. Принципи наукової етимології.

Вказівки: дати визначення етимології; охарактеризувати
принципи етимології (фонетичний, семантичний, словотвірний,
генетичний, речовий, просторовий); розкрити поняття «деетимо-
логізація», «народна етимологія».
с. 196–198, 238–241.

Вказівки: охарактеризувати фразеологізми, з’ясувати їхнє
місце в лексичному складі мови; розглянути різні класифікації
фразеологізмів (див.: додаток Г, схема Г.4).
Література: Кочерган М. П., с.241–249. Карпенко Ю. О.,
с. 241–246.
12. Лексикографія. Принципи побудови словників різних ти-

пів.
Вказівки: дати визначення понять «лексикографія», «теоре-
тична лексикографія», «практична лексикографія»; охарактери-
зувати різні типи словників (енциклопедичні, лінгвістичні, од-
номовні, багатомовні), навести приклади; розповісти про будову
словникових статей у словниках різних типів.
с. 246–257.
Вправа 1. Прочитайте та прокоментуйте подані ниж-
че визначення слова. З’ясуйте ознаки слова, на які звер-
тають увагу мовознавці. Випишіть визначення слова зі
«Словника лінгвістичних термінів» (Ганич Д. І., Олійник
І. С., 1985) та інших термінологічних словників.
105
1. «Слово – основная структурно-семантическая единица
языка, служащая для именования предметов и их свойств, явле-
ний, отношений действительности, обладающая совокупностью
семантических, фонетических и грамматических признаков,
специфичных для каждого языка. Характерные признаки сло-
ва – цельность, выделимость и свободная воспроизводимость
в речи».
(Гак В. Г. Слово // Лингвистический энциклопедический сло
варь. – М., 1990. – С. 464).
2. «...Тут же виникає недовіра, коли згадаємо численні супе-

речки щодо визначення природи слова; поміркувавши над цим,
приходимо до висновку, що звичайне розуміння “слова” не суміс-
не з нашим уявленням про конкретну знакову єдність...»
... Тільки-но виникає бажання прирівняти конкретну одини-
цю до слова, як ми відразу опиняємося перед дилемою: або ж
ігнорувати цілком очевидне відношення між val i vo, mwa
і mwaz тощо і твердити, що це різні слова; або ж замість кон-
кретних одиниць задовольнятися абстракцією, що поєднує різ-
ні форми одного слова. Конкретну одиницю треба шукати поза
словом. До того ж чимало слів являють собою комплексні мовні
одиниці, у складі яких неважко виділити одиниці нижчого по-
рядку (суфікси, префікси, основи)... І навпаки, існують одиниці
довші, ніж звичайні слова: це композити (porte – plume “ручка
для пера”), мовні стійкі звороти (s’il vous plaіt “будьте ласкаві”),
аналітичні форми дієвідміни (il a еtе «він був»). Але при відді-
ленні цих одиниць виникають ті самі труднощі, що й при виді-
ленні власне слів.»
(Соссюр Ф. де Курс загальної лінгвістики. – К., 1998. –
С. 133–134).
3. «Слово называется формою мысли... Слово состоит из зву-

кового единства, представления и значения...»
(Потебня А. А. Из записок по русской грамматике – М.: 1958. –
Том 1. С. 20–21 [Цит. за: Кондрашов Н. А. Сборник задач и упраж
нений по введению в языкознание: Учеб. пособие для студентов пед.
интов по спец. № 2101. – 2е изд., перераб. – М., 1991. – С.114]).
4. «У мовній дійсності ми зустрічаємо слово як частину мов-

лення, а саме воно є найменшою самостійною частиною мов-
106
лення, найменшою самостійною одиницею, яка несе значення.
Комплекси b – a – u – m чи l – e – r – n – e – n є словами, тому
що ми можемо виділити їх у мовленнєвому потоці як єдності, що
є самостійними носіями значення».
(W. Schmidt Deutsche Sprachkunde // Искоз А., Ленкова
А. Хрестоматия по лексикологии немецкого языка: Учебное по
собие. – Л., 1975. – С. 99.
5. «Слово представляет собою внутреннее, конструктивное

единство лексических и грамматических значений. Определение
лексических значений слова уже включает в себя указания на
грамматическую характеристику слова».
(Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение
о слове). – 2е изд. – М., 1972. – С.18 [Цит. за: Кондрашов Н. А.
Сборник задач и упражнений по введению в языкознание: Учеб.
пособие для студентов пед. интов по спец. № 2101. – 2е изд.,
перераб.. – М., 1991. – С. 114–115).
6. «У тлумачних словниках різних мов слово за звичаєм визна-

чається як “одиниця мовлення”. Не варто заперечувати: можна ви-
значити і так. Саме наше “слово”, як і більшість слів, що не стали
науковими термінами, багатозначне (полісемантичне). Воно в нас
може означати те саме, що й “промова” (напр., він сказав ветрене
слово). За минулих часів “слово” мало також значення розповідь,
оповідання, повість так, як у назві- “Слово о плъку Игорев ” – слово
означає те, що в грецькій мові означало “епос” [epos], і цю літера-
турну пам’ятку східних слов’ян можна було б назвати: “Епос про
похід Ігоря”. Коли ми даємо комусь “слово честі”, то тут виявля-
ється ще одне значення нашої “лексичної одиниці”, якою ми ствер-
джуємо правдивість сказаного нами. Зазирнувши в етимологічний
словник, ви знайдете там, що слово за своїм походженням пов’язане
з нашим “слава” та іншими словами слов’янських і взагалі індоєв-
ропейських мов. “Слово” можна визначити як самостійний щодо
значення складник тексту, який незалежно від інших складників
в певних умовах спілкування людей може передавати повідомлення
(інформацію)».
(Білецький А. О. Про мову і мовознавство – К., 1997. – С. 41).
7. «Слово – это важнейшая «единица» языка, обозначаю-

щая явления действительности и психической жизни человека
107
и обычно одинаково понимаемая коллективом людей, историчес-
ки между собой связанных и говорящих на одном языке».
(Будагов Р. А. Введение в науку о языке. – М., 1965. – С. 12).
8. «Слово – це основна функціонально-структурна і семан-

тична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і,
характеризуючись самостійністю та відтворюваністю, є будівель-
ним матеріалом для речення».
(Сучасна українська літературна мова / за ред М. Я. Плющ.
– К., 1994. – С. 116).
Вправа 2. Випишіть із тлумачного словника по п’ять
прикладів омонімів та багатозначних слів.
Зразок:
Ордер, а, ч. Письмове розпорядження; припис; // Документ
на одержання або видачу чого-небудь; мандат. Ніколи не був |Ка-
линович| шпіоном! Не був тоді, коли за те ремесло платили гріш-
ми, авансами й ордерами. (Фр.)
Ордер, а, ч. Вид архітектурної композиції, що складається
з вертикальних (колон, пілястрів) і горизонтальних (антаблемен-
та) частин у відповідній архітектурно-стильовій обробці; в кла-
сичній формі сформувався в стародавній Греції.
Орел, а, ч. 1. Птах; беркут, орлан. 2. Герб із зображенням
цього птаха. У запорожців на білих корогвах тільки червоні
хрести, а в городових орли і всяке мальоване золотом. (П. Ку-
ліш); // Зворотній бік монети, медалі. 3. Про сильну, мужню
людину; герой, звитяжець. – Орел, а не козак! – каже знов
Василь Невольник. – Що, якби таких друзяк припливло хоч
дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? (П. Ку-
ліш).
Література: Словник української мови. – 111тт. – К., 1970–1980.
Вправа 3. Визначте слова, вжиті в прямому та пере-

носному значенні. Укажіть вид переносних значень.
Прийшла зима; купили «Запорожець»; сонце сміється; лися-

ча шапка; горло пляшки; столове срібло; зубок часнику; стріля-
ти очима; гірка доля; прочитати Шевченка; голова комісії.
108
Вправа 4. Чи можна вважати омонімами подані слова?
Складіть з ними речення.
Укр.: дорога' (людина), доро'га (до школи); котел (посуд для
варіння чогось) і котел (тактичний військовий прийом на війні).
Рос.: засып ть (под колыбельную песню), засы'пать (зерно в

сеялку); орел (птица), Орел (город).
Англ.: bow – to bend forward at waist in respect (e.g. “bow down”),

bow – the front of the ship (e.g. “bow and stern”),
bow – a kind of tied ribbon (e.g. “bow on a present, a bowtie”).
Нім.: die Konstanz (Best ndigkeit) und Konstanz (Stadt am

Bodensee); der Tau (Niederschlag) und das Tau (Seil).
Вправа 5. Доберіть до поданих іншомовних фразеоло-

гізмів відповідники української та російської мов. Зробіть
дослівний переклад іншомовних фразеологізмів і проко-
ментуйте результати.
Англ.: to give one hot, to carry coals to Newcastle, he laughs
best who laughs last.
Нім.: wie der Baum, so die Frucht; wie die Kuh form neuen Tor,
wie ein hohler Zahn aussehen.
Франц.: montrer les talons, prendre la gorge, mettre dans le

noir.
Зразок:
Англ.: Face to face (обличчя до обличчя)
Нім.: Unter vier Augen (поміж чотирьох очей)
Франц: t tе t tе (голова з головою)
Лат.: caput ad caput (голова до голови).
Укр.: віч на віч
Рос.: с глазу на глаз
Вправа 6. Запишіть по п’ять фразеологічних зворотів
з опорними словами голова, рука українською, російською
та іноземною мовою, яку ви вивчаєте.
Література: Фразеологічний словник української мови.: В 2т.
– К., 1993; інші фразеологічні словники.
109
Вправа 7. Охарактеризуйте фразеологічні звороти за
ступенем семантичного злиття компонентів. Запишіть
їх у таблицю відповідно до зазначених рубрик.
Укр.: байдики бити; бити чолом; блимати очима; блукати по

світу; брати (взяти) до уваги; підсунути свиню; і різки (крих-
ти) в рот не брати; держати хвіст бубликом; як вареник у маслі;
дев’ятий вал; і нашим, і вашим; пекти раків; вести за руку; виби-
вати з сідла; здоровий глузд; гризти граніт науки; лебедина пісня.
Рос.: сесть на шею; накрыть на стол, сесть за один стол; хо-

лодное оружие; дать по шапке; точить лясы; бить баклуши; по-
темкинские деревни; окно в Европу; хранить как зеницу ока;
гробовая тишина; притча во языцех; языком чесать; глас вопи-
ющего в пустыне.
Зразок: Собаку з’їсти – фразеологічне зрощення, ідіома.
фразеологічні зрощення фразеологічні єдності фразеологічні сполучення
собаку з’їсти
Вправа 8. Користуючись «Словником іншомовних слів»,
визначте, з якої мови було запозичене слово і запишіть
його значення.
Ширма, ательє, анонс, масштаб, презентація, штамп, форвард,

циферблат, інтерв’ю, суб’єкт, інвестиція, портьє, маркетинг, кон-
грес, сеньйор, арія, баобаб, верф, прем’єра, банкрот, увертюра.
Зразок: Ширма – з нім.: складна переносна кімнатка, пере-
городка у вигляді рам-ствірок, обтягнутих тканиною.
Вправа 9. Якими відтінками значення відрізняються

подані синоніми? До якого виду вони належать?
Укр.: іти – шкандибати, плентатися; дружина – господиня,

баба; сміятися – реготати; говорити – ректи, базікати; хлопець –
залицяльник, донжуан; кухар – кок; друг – приятель.
Рос.: голова – глава, башка; глаза – очи, зенки; лоб – чело;

губи – уста; венок – венец; ребенок – чадо; подарок – дар; лицо
– лик, морда; поэт – пиит.
110
Вправа 10. Доберіть синоніми до поданих слів. Наведіть
приклади синонімів іноземною мовою, яку ви вивчаєте.
Бідність, колір, будинок, гарний, ворог, великий, літера, вір-

ний, заметіль, родина, дивитися, абетка, дорогий, любов, товстий.
Зразок: бідність – убогість, злидні.
Вправа 11. Прочитайте народні прислів’я та приказ-

ки. Випишіть антоніми. Визначте їх тип. Перекладіть
антоніми іноземною мовою, яку ви вивчаєте. Чи повністю
зберігається їх значення?
Краще гірка правда, ніж солодка брехня. Багатому свято,

а вбогому діла багато. Добро пушить, а лихо сушить. В гостях до-
бре, а дома ліпше. Правда та кривда – як вогонь та вода. Від ма-
лих дітей голова болить, і від великих – серце. Зроби сьогодні те,
що хочеш відкласти на завтра. Мала праця краще за велике без-
ділля. Сміх крізь сльози. Не май сто рублів, але май сто друзів.
Вправа 12. Дайте характеристики діалектизмів та

слів, що містять додаткове до основного емоційне забарв-
лення.
***
Куди гониш, бісноватий?! –
Світ вже смерком почорнів,
Сумненько пугач запів,
Ні там людей, ні там хати!
Блуд ту свище, туман грає,

В густі ліси заведе!..
Козак на се не зважає,
Гомонить си та й жене.
Станув, к землі припадає

Послухати, де дуднить,
Знов на верх ся вихопляє,
Бистрим соколом летить.
І щез стрілою в густій мряці,

Дудонь замовчає.
111
Може, ліг вже де в байраці,
Та й вовк доїдає.
(М. Шашкевич).
Вправа 13. Зробіть стилістичний аналіз тексту (див.:
додаток І.).
1. …Мені здається, якби батьківщина моя була б найбіднішою

на землі – і тоді вона мені здавалася б кращою від Швейцарії
і всіх Італій. Ті, котрі бачили одного разу нашу країну, кажуть,
що бажали б жити і померти на її прегарних полях. Що ж нам
казати, її дітям? Належить любити і пишатися своєю прегарною
матір’ю. Я, як член її великої родини, служу їй коли не на іс-
тотну користь, то принаймні на славу імені України.
(Т. Г. Шевченко. З листа до П. І. Гессе. 1 жовтня 1844 р.)
2. Більшість сучасних машинних словників, на відміну від

традиційних, розраховано на принципово іншого, ніж традицій-
ні словники, користувача – на машину. Проте комунікативна
цілеспрямованість їх залишається та сама, що й у традиційних
словниках: підказувати адресатові способи правильного (з по-
гляду даної літературної мови) використання слів для побудови
окремих тематично або ситуативно обумовлених висловлювань.
(Пещак М. М. Нариси з комп’ютерної лінгвістики. – Ужго
род, 1999. – С. 86).
Вправа 14. Поділіть подані слова на архаїзми та істо-
ризми. Доберіть до архаїзмів сучасні відповідники.
Плахта, гусар, городовий, вельми, перст, гряде, піїт, сотник,

динарій, ректи, орда, фунт, узріти, віче, кольчуга, жупан, ка-
мердинер.
Зразок: історизми: кріпак; архаїзми: оний – той.
Історизми Архаїзми
112
Вправа 15. Зробіть аналіз лексичного складу поданого
тексту (див.: додаток І.).
ТІНІ НЕЗАБУТНІХ ПРЕДКІВ

Ті тридцять срібних теж були грошима.
Це гріх. Це сльози діви Міріам.
Він був святий. Він жив непогрішимо,
І не за гроші будував свій храм,
Різьбив вівтар, збивав тесові паперті,
Клав палець свічки тиші за вуста,
Де з малювань, тонких, як листя папороті,
Світився лик розп’ятого Христа.
Він ставляв хори амфори й амвони,
В єпархію по ладан дибуляв,
А щоб кращіше бамбиляли дзвони,
Шпіальтеру до міді добавляв…
(Л. Костенко).
Вправа 16. Які слова української, російської та інозем-
ної мови, що ви вивчаєте, утворено від латинських слів?
Familia, studio, aqua, terra, optima, administro, circus, commu-

nico, corpus, documentum, medicus, natura, factum, homo, magis-
ter, finis, forma, memoria, patria, historia.

1. Який розділ лексикології досліджує семантику, тобто значення, слів, природу і типи цих зна
чень?
2. Який розділ лексикології узагальнює досвід укладання словників?
3. Слову як основній структурносемантичній одиниці мови властиві самостійність,
цільнооформленність і…?
4. Як називається реальний предмет (чи явище) як об’єкт найменування?
5. Багатозначність і полісемія – це одне й те саме?
6. Які типи перенесення значення ви знаєте?
7. Назвіть омонімічні явища.
8. За класифікацією фразеологізмів В. В. Виноградова фразеологічні зрощення та ідіоми – це
одне й те саме чи ні?
9. Як ще називають фразеологічні єдності?
10. Який розділ мовознавства вивчає стійкі словосполучення?
11. До якої групи слів за сферою вживання належать професіоналізми, жаргонізми,
діалектизми?
113
12. Як називаються слова, що виражають чітко окреслені поняття з певної галузі науки, техніки,
мистецтва?
13. На які групи поділяється лексика зі стилістичного погляду?
14. Що є джерелом лексики?
15. Як називаються пари слів з протилежним значенням?
16. Як називається стрижневе слово в синонімічному ряді?
17. Назвіть термін, яким позначається слово, вживання якого заборонено з різних причин.
18. Як називається розділ мовознавства, який визначає походження слів?
19. На якому методі ґрунтується етимологія?
20. Як називається наука про складання словників?
4.6. Практичне заняття 6.

Граматичні значення, категорії, способи.
План
1. Граматика та її розділи. Предмет граматики. Основні оди-
ниці граматичної будови мови.
3. Граматичні категорії. Лексико-граматичні розряди.
4. Способи вираження граматичних значень слова.
5. Морфологічна будова слова. Морфологічний і словотвірний
аналіз слова.
7. Зміни у морфемній будові слова.
8. Основні способи словотворення. Морфологічні типи мов.
9. Визначення поняття «частини мови». Основні критерії ви-
ділення частин мови.
10. З історії питання про частини мови.
11. Сучасні погляди вчених на частини мови.
12. Характеристика основних частин мови та своєрідність
їх виділення в різних мовах світу.

Граматика. Формальна граматика, контенсивна, синхронічна,
діахронічна, функціональна. Морфологія. Синтаксис. Словотвір.
Граматичне значення (дериваційні, реляційні, модальні зна-
чення).
114
Граматична категорія. Морфологічні категорії (класифікацій-
ні, словозмінні). Синтаксичні категорії. Лексико-граматичні роз-
ряди.
Морфеміка. Морфема. Сегментні морфеми (корінь та афікси:
префікс, постфікс, інтерфікс, інфікс, циркумфікс, трансфікс).
Несегментні морфеми (нульова та суперсегментні морфеми: на-
голос, тон). Словотворчий афікс. Формотворчий афікс.
Граматична форма слова. Синтетичні та аналітичні форми
слова. Основа слова, форманти.
Основні способи словотворення: морфологічний, морфологіч-
но-синтаксичний, лексико-синтаксичний, семантичний (лекси-
ко-семантичний).
Способи вираження граматичних значень. Синтетичні спо-
соби вираження граматичних значень (афіксація, чергування
(внутрішня флексія), наголос, редуплікація, словоскладення, су-
плетивізм). Аналітичні способи вираження граматичних значень
(спосіб службових слів, інтонації, порядку слів).
Граматикалізація фонетичних та лексичних явищ. Зміни мор-
фемної структури слів (опрощення, ускладнення, перерозклад).
Зміни за аналогією.
Частини мови. Семантичний критерій. Морфологічний крите-
рій. Синтаксичний критерій. Словотвірний критерій. Категорії
частин мови. Класифікації частин мови (за часів давніх індій-
ських та грецьких граматик, в Александрійській школі, у дав-
ньому китайському мовознавстві, М. Смотрицького, М. Ломоно-
сова, В. В. Виноградова, І. Вихованця та ін.). Самостійні частини
мови (іменник, прикметник, дієслово, прислівник, числівник,
займенник). Службові частини мови (прийменники, артиклі,
сполучники, частки). Вигук.
306, 321–329.
300.
Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства: На-
вчальний посібник. – К., 1974. – С. 203–218.
посіб. – К.: Вища шк. 2006. – 143 с.
115
– С. 214–236.
– С. 244–323.
посіб. – К., 2006. – С. 113–125.
матика української мови.: Морфологія. – К., 1993.
о слове. – М., 1972.
Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному ас-
пекті – К., 1988.
Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. Теоретиче-
ская грамматика английского языка. – М.: Высшая школа, 1981.
языков. – М., 1983.
Курилович Е. Проблема классификации падежей // Очерки
по лингвистике. – М., 1962.
Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української
мови: Морфологія, ч. 1–2. – К., 1961–1964.
Николаева Т. М. Актуальное членение – категория текста //
116
1958. – Т. 1–2. – Т.1.– С. 44–61.
логия и проблема классификации языков. – М.-Л., 1965.
Супрун А. Е. Части речи в русском языке. – М., 1971.
– С. 180–221.
Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред.
Холодович А. А. Проблемы грамматической теории. – Л., 1979.
Щерба Л. В. О частях речи в русском языке // Введение
Якобсон Р. О. Избранные работы. – М., 1985.
Мета: визначити граматику як розділ мовознавства, з’ясувати
її роль у мові; охарактеризувати типи граматичних значень за
способом вираження та за роллю в мові; розглянути граматичні
категорії, граматичні способи; охарактеризувати частини мови
і принципи їх визначення.
Завдання:
• дати визначення граматики, її розділів та основних оди-
ниць;
• розглянути єдність лексичного і граматичного значень
у слові;
• проаналізувати типи граматичних значень за способом ви-
раження та за роллю в мові;
• розглянути основні граматичні категорії та граматичні
способи;
• з’ясувати національну специфіку граматичних значень
і граматичних категорій у різних мовах;
• охарактеризувати частини мови, визначити критерії їх ви-
ділення;
• проаналізувати класифікації частин мови різних авторів
і різних мовознавчих традицій.
117
1. Граматика та її розділи. Предмет граматики. Основні оди-
ниці граматичної будови мови.
Вказівки: дати визначення граматики, її предмета та розді-
лів (формальна граматика, контенсивна, синхронічна, діахроніч-
на, функціональна. Морфологія. Синтаксис); з’ясувати відбиття
в граматиці найтиповіших зв’язків між явищами дійсності та
найзагальнішими властивостями буття; охарактеризувати осно-
вні одиниці граматичної будови мови.
с. 257–259.
Вказівки: дати визначення граматичного значення; охаракте-
ризувати дериваційні, реляційні, модальні значення; проаналі-
зувати граматичні значення у відомих мовах; пояснити єдність
лексичного і граматичного значення у слові; розглянути морфе-
ми (корінь і суфікси) як матеріальні носії лексичного і граматич-
ного значень слова.
с. 259–261.
3. Граматичні категорії. Лексико-граматичні розряди.

Вказівки: дати визначення терміна «граматична категорія»;
охарактеризувати морфологічні (класифікаційні, словозмінні)
і синтаксичні граматичні категорії; розглянути основні грама-
тичні категорії імен та дієслова; охарактеризувати лексико-гра-
матичні розряди.
с. 261–265.
4. Способи вираження граматичних значень слова.

Вказівки: визначити граматичні способи; розглянути синоні-
мічні й омонімічні граматичні способи; з’ясувати, що таке ну-
льова морфема; охарактеризувати синтетичні граматичні способи
(афіксацію, чергування (внутрішню флексію), наголос, редуплі-
кацію, словоскладення, суплетивізм); визначити аглютинацію
і фузію; охарактеризувати аналітичні граматичні способи (спосіб
службових слів, інтонації, порядку слів); розглянути історичну
мінливість граматичних категорій і граматичних способів, оха-
рактеризувати морфологічні моделі.
118
с. 277–287.
5. Морфологічна будова слова. Морфологічний і словотвірний

аналіз слова.
Вказівки: дати визначення термінів «морфеміка», «морфема»;
розкрити зв’язок морфології, морфонології, словотвору; охарак-
теризувати три типи значення морфем (речове, дериваційне,
реляційне); з’ясувати завдання морфологічного і словотвірного
аналізу.
Література: Кочерган М. П., с. 275–277, 280. Карпенко Ю. О.,
с.271–274, 287–297. Бевзенко С. П., с. 120.

Вказівки: дати визначення термінів «морфема», «словоформа»;
охарактеризувати сегментні морфеми (корінь та афікси: префікс,
постфікс, інтерфікс, інфікс, циркумфікс, трансфікс) та несег-
ментні морфеми (нульова та суперсегментні морфеми: наголос,
тон); розкрити поняття «словотворчий афікс», «формотворчий
афікс».
Література: Кочерган М. П., с. 275–277, 280–284. Карпен-
ко Ю. О., с. 271–274, 287–297.
7. Зміни у морфемній будові слова.

Вказівки: охарактеризувати зміни в морфемній будові слова
(спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляцію; зміни за
аналогією).
8. Основні способи словотворення. Морфологічні типи мов.

Вказівки: охарактеризувати основні способи словотворення:
морфологічний, морфологічно-синтаксичний, лексико-синтак-
сичний, семантичний (лексико-семантичний); повторити основні
типи мов відповідно до типологічної класифікації, ознаки кож-
ного типу.
Література: Бевзенко С. П., с. 212–123. Кочерган М. П.,
с. 321–328.
9. Визначення поняття «частини мови». Основні критерії ви-

ділення частин мови.
119
Вказівки: розкрити поняття «частини мови»; охарактеризува-
ти основні критерії виділення частин мови (семантичний, морфо-
логічний, синтаксичний, словотвірний).
с. 297–301.
10. З історії питання про частини мови.

Вказівки: охарактеризувати класифікації частин мови у Дав-
ній Індії, Давньому Китаї, Давній Греції, у вітчизняній традиції
(М. Смотрицького, М. Ломоносова).
Література: Кочерган М. П., с. 299–301.
11. Сучасні погляди вчених на частини мови.

Вказівки: розглянути сучасну класифікацію частин мови, по-
гляди вчених на це питання (Л. В. Щерби, В. В. Виноградова,
І. Р. Вихованця).
с. 299–301.
12. Характеристика основних частин мови та своєрідність їх

виділення в різних мовах світу.
Вказівки: охарактеризувати самостійні частини мови (імен-
ник, прикметник, дієслово, прислівник, числівник, займенник),
службові частини мови (прийменники, артиклі, сполучники,
частки), вигук.
Вправа 1. У поданих реченнях визначте граматичне
значення кожного слова, укажіть, якими засобами ці зна-
чення передаються. У якій частині слів міститься пе-
реважно лексичне значення, а в яких – граматичне? Чи
можна побудувати речення, використовуючи лише лек-
сичне значення слова? В усіх мовах?
Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів

літопис. Але правильніше його називати письменником та істо-
риком. І не просто першим професійним істориком України-Русі,
а батьком усієї нашої історії.
(М. Слабошпицький «Батько української історії»).
120
Вправа 2. Прочитайте і поясніть, на які особливості
граматики звертають увагу науковці.
1. «Граматика вивчає мову як систему засобів вираження; по-

няття граматичного передбачає поняття синхронічного і значу-
щого, і оскільки немає системи, яка б охоплювала відразу кілька
історичних періодів, ми відкидаємо можливість існування «іс-
торичної граматики»; те, що так називають, насправді є не що
інше, як діахронічна лінгвістика».
(Соссюр Ф. де Курс загальної лінгвістики. – К., 1998. – С 170).
2. «Фонетика и лексика занимают в структуре языка перифе-

рийное положение: лексика относится к смысловой периферии,
фонетика – к материальной.
Грамматика в этом смысле занимает центральное положение.
Если лексика непосредственно называет действительность, а фо-
нетика непосредтвенно воспринимается органом чувств (ухом),
то грамматика всегда является опосредованной.
Связь грамматики с лексикой осуществляется только через
лексику, так как граматика, как таковая, лишена всякой кон-
кретности».
(Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М., 2001. –
С. 248–249).
3. «Граматика … – розділ мовознавства, що вивчає граматичну

будову мови, тобто систему правил, які функціонують об’єктивно
й визначають закономірності словозміни та поєднання слів у
словосполучення й речення. Ці правила зумовлені внутрішніми
законами розвитку мови й виявляються в системі граматичних
форм і граматичних категорій.
Граматика тісно пов’язана з лексикологією, фонетикою й ло-
гікою (наукою про закони мислення)».
(Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літератур
на мова: Модульний курс: навчальний посібник. – К., 2007. – С. 369).
4. «Слова с их номинативной функцией сами по себе еще не

способны обеспечить нормальное человеческое общение: лекси-
ческие значения обязательно должны сопровождаться значения-
ми грамматическими. Только высказывание, состоящее из слов,
построенное и оформленное по законам данного языка, способно
121
выполнять коммуникативную функцию. По-видимому, лишь
в плане языкового филогенеза, применительно к древнейшей эпохе
развития языка, можно говорить о синкретичности, нераздельнос-
ти лексических и грамматических значений. Но как только слово
вычленяется из высказывания, с той поры происходит и обособле-
ние лексики и грамматики как важнейших компонентов языка».
(Общее языкознание / Под общ. ред. А. Е. Супруна. – Мн.,
1983. – С. 236).
Вправа 3. Визначте будову слів та заповніть таблицю.
Пролісок, лісовик, зміна, беззмінний, степи, стежка, стежи-

на, степовий, підземний, ходити, перехід, підфарбовувати, по-
фарбований.
Зразок:
Слово Префікс Корінь Суфікс закінченя

Лісовий – ліс ов ий
Вправа 4. Перекладіть речення іноземною мовою, яку вивча-
єте. Проаналізуйте та прокоментуйте особливості їх будови.
Мати любить дочку.

Батько любить сина.
Жінка читає книгу.
Студент добре відповідає.
Книга лежала на столі.
Вправа 5. Розгляньте подані приклади з української, ро-
сійської й тієї іноземної мови, яку ви вивчаєте. З’ясуйте,
якими мовними засобами виражено граматичні значення
у прикладах з кожної мови.
Укр.: птах – пташка, пташеня; поле – у полі, на полях; хо-

дити – виходити, виходив, виходжу; веселий – веселіший, най-
веселіший.
Рос.: садить – пересадить, посадили; дом – в доме, домик;

спелый – более спелый, самый спелый.
Англ.: books, time – a time, foot – feet, take – took.
122
Нім.: ich spreche – du sprichst, ich bin – du bist, ich – meiner,
mir, mich.
Франц.: je vais, le mur, la maison, nous allons.
Вправа 6. Проаналізуйте наведені приклади, поясніть
їх граматичні значення і способи їх вираження.
Укр.: я – мене, мені, великий – більший, добре – краще.
Рос.: он – его, ребёнок – дети, иду – шёл, говорю – сказал,

много – больше.
Англ.: I – me, she – her, big – bigger, the biggest; good – better,
the best; many – more.
Нім.: der Mensch – die Leute, in – ihn, viel – mehr, gut –

besser, bin – sind – war.
Фран.: je – moi, il – lui, bon – meilleur, bien – mieux.
Латин.: ego – mei, mihi, magnus – major, maximus; parvus –

minor, minimus.
Вправа 7. Порівняйте подані визначення граматичних
категорій. Випишіть визначення цього терміна зі «Слов-
ника лінгвістичних термінів» (Ганич Д. І., Олійник І. С.,
1985) та інших лінгвістичних термінологічних словників.
1. «Грамматическая категория – система противопоставленных

друг другу рядов грамматических форм с однородными значениями».
(Лопатин В. В. Грамматическая категория // Лингвисти
ческий энциклопедический словарь. – М., 1990. – С. 115).
2. «Граматична категорія …– це узагальнене граматичне по-

няття, що об’єднує ряд співвідносних граматичних значень, ви-
ражених певною системою граматичних форм. Вона ґрунтується
на кількох (не менш як двох) граматичних значеннях. Кожна
граматична категорія конкретно виявляється в певному слові,
у його словоформі».
(Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літе
123
ратурна мова: Модульний курс: навчальний посібник. – К., 2007.
– С. 372–373).
3. «Граматична категорія – система протипоставлених одна

одній граматичних величин, тобто граматичних форм з однорід-
ним значенням».
(Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – C. 226).
4. «Грамматические категории – это прежде всего совокупнос-

ти элементов языка (слов, их значимых частей, их сочетаний),
образующие грамматические общности. Что объединяет эти общ-
ности в языке? Мы думаем, что это – грамматические значения,
а не грамматические способы или формы».
(Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М., 2001. – С. 255).
Вправа 8. Користуючись схемами Е.2, Е.3, складіть схе-
му системи частин мови тієї іноземної мови, яку ви ви-
вчаєте.
Вправа 9. Із поданих текстів випишіть по три прикла-
ди самостійних частин мови, визначте їхні граматичні
категорії.
1. Про патріотизм
Нелегко виростити плодове дерево: багато воно потребує праці
і турбот... Патріотизм означає любов до своєї держави, до свого наро-
ду. Як кожна велика любов, патріотизм розширює свідомість. Справ-
жній патріот любить увесь світ. Неможна, відкривши велич рідної
землі, зненавидіти Всесвіт. Безлюбі люди – погані патріоти. Наш па-
тріотизм допамагає нам любити інші, далекі народи, розуміти чужу
культуру.
(І. Еренбург [Цит. за: Кондрашов Н. А. Сборник задач и упраж
нений по введению в языкознание: Учеб. пособие для студентов пед.
интов по спец. № 2101. – 2е изд., перераб. – М., 1991. – С.106–107]).
2. Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на

себе держава і церква. За князювання Володимира Святославовича в
Києві вже існує державна школа, в якій вчились.. діти «нарочитой
чади» – найближчого оточення князя. «Учение книжное» – не про-
124
сто грамотність, а навчання тодішнім наукам. …Дітей «нарочитой
чади», тобто старших дружинників, князівської адміністрації, бояр
брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священ-
ників, а для того щоб виростити із них освічених людей і державних
діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією і іншими кра-
їнами.
(Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – 310–311).
Зразок: іменники: дерево (загальн., неістот., сер. р., ІІ відмі
на, тверд. гр., однина, наз. відм.).
Вправа 10. Поясніть, у чому полягає принципова від-

мінність між різними типами мов відповідно до типоло-
гічної класифікації. Заповніть таблицю прикладами кон-
кретних мов.
Ізолюючі мови Аглютинативні мови Інкорпоруючі мови флективні мови

Зразок: турецька

1. На які два компоненти поділяється граматична будова мови?
2. Граматику слова чи речення вивчає морфологія?
3. Як ще інакше називається розділ мовознавства – дериватологія?
4. Яке значення слів є абстрактним – лексичне чи граматичне?
5. Як ще інакше називають реляційні граматичні категорії (наприклад, відмінок, число та рід
прикметника ) ?
6. Які ще категорії числа існують в окремих мовах, крім однини і множини?
7. Як називаються формальні, матеріальні засоби вираження граматичних значень, грама
тичних категорій?
8. Як називається єдність плану змісту і плану вираження, тобто граматичного значення та
граматичного способу?
9. Як називаються зміни межі між морфемами в слові в процесі його історичного розвитку?
10. У середину якої морфеми вставляється інфікс?
11. Як називаються граматичні способи, коли граматичне значення виражається поза межа
ми слова?
12. До яких граматичних способів – до синтетичних чи аналітичних належить порядок слів?
13. Які ви знаєте критерії визначення частин мови?
14. У яку групу І. Вихованець виокремив іменник, прикметник, числівник, дієслово,
прислівник?
15. Хто з мовознавців у класифікації частин мови виділяв модальні слова?
125
4.7. Практичне заняття 7.
Словосполучення і речення
План
2.Типи словосполучень.
3.Синтаксичні зв’язки слів.
4.Речення та його ознаки.
5.Структура речення та його види.
6.Складне синтаксичне ціле.
7.Граматичне та актуальне членування речення.

Синтаксис. Одиниці синтаксису.
Словосполучення. Валентність. Граматична валентність,
лексична валентність. Типи словосполучень. Прості, складні,
комбіновані словосполучення. Лексичні, синтаксичні словоспо-
лучення. Сурядні, підрядні словосполучення. Іменні, дієслівні,
прислівникові словосполучення. Атрибутивні, об’єктні, реля-
тивні словосполучення. Предикативні, непредикативні слово-
сполучення.
Синтаксичні зв’язки слів (узгодження, керування, приляган-
ня, координація, тяжіння, інкорпорація, замикання, ізафет).
Речення. Ознаки речення (комунікативність, відносна само-
стійність, структурна цілісність, предикативність, модальність).
Види речень (розповідні, питальні, спонукальні; прості, складні;
поширені, непоширені; односкладні, двоскладні). Різновиди од-
носкладних речень. Безсполучникові складні речення, складно-
сурядні речення, складнопідрядні речення. Види підрядних ре-
чень. Члени речення. Синтаксичні категорії речення: категорія
синтаксичного часу, синтаксичного способу, об’єктивної модаль-
ності, суб’єктивної модальності, предикативності. Синтаксема,
алосинтаксема. Висловлення. Актуальне членування речення.
Текст, його компоненти.
126
Написання модульної контрольної роботи
Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К., 1974.
– С. 2111–214.
Кодухов В. И. Введение в языкознание. 2-е изд. – М., 1987. –
С. 250–259.
С. 324–345.
Бабайцева В. В. Односоставные предложения в современном рус-
ском языке. – М., 1968.
Бархударов Л. С. Структура простого предложения современно-
го английского языка. – М., 1966.
Бурлакова В. В. Основы структуры словосочетания в современ-
ном английском языке. – Л., 1975.
Виноградов В. В. Основные вопросы синтаксиса предложения (на
материале русского языка) // Введение в языковедение: Хресто-
матия: учеб. пособие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов,
В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису україн-
ської мови. – К., 1993.
Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семан-
тико-синтаксична структура речення. – К., 1983.
Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского
языка. – М., 1973.
Іваницька Н. Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки
аналізу. – К, 1989.
Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. Теоретическая
грамматика английского языка. – М., 1981.
127
Матезиус В. О так называемом актуальном членении предложе-
ния // Введение в языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие для
студентов вузов / Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Рапова.
– М., 2000.
Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення. –
К., 1966.
Мельничук О. С. Про два синтаксичні рівні формування й опису
словосполучень // Мовознавство. – 1970. – № 6.
Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. –
М., 1956.
Прокопович Н. Н. Словосочетание в современном русском лите-
ратурном языке. – М., 1966.
Распопов И. П. Строение простого предложения в современном
Распопов И. П. Очерки по теории синтаксиса. – Воронеж, 1973.
Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис
сучасної української мови: Проблемні питання: Навч. посібник.
– К., 1994.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За ред.
Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській літе-
ратурній мові. – К., 1968.
Шахматов А. А. Синтаксис русского литературного языка. –
2-е изд. – М., 1941.
Мета: розглянути основні одиниці синтаксису; охарактеризу-
вати різні типи словосполучень; розглянути класифікації речень.
Завдання:
• дати визначення синтаксису, його одиниць вивчення;
• охарактеризувати словосполучення, розглянути їхні типи
та види зв’язку слів;
• визначити речення, з’ясувати його основні ознаки, струк-
туру;
• розглянути класифікації речень за різними ознаками.
128
Вказівки: дати визначення синтаксису, назвати одиниці син-
таксису; охарактеризувати словосполучення; розкрити поняття:
«валентність», «граматична валентність», «лексична валент-
ність».
Література: Кочерган М. П., с. 307. Карпенко Ю. О., с. 301–
307. Бевзенко С. П., с. 126–128.
2. Типи словосполучень.
Вказівки: охарактеризувати різні типи словосполучень (про-
сті, складні, комбіновані словосполучення; лексичні, синтаксич-
ні словосполучення; сурядні, підрядні словосполучення; іменні,
дієслівні, прислівникові словосполучення; атрибутивні, об’єктні,
релятивні словосполучення; предикативні, непредикативні сло-
восполучення).
с. 301–307. Бевзенко С. П., с. 127–130.
3. Синтаксичні зв’язки слів.

Вказівки: з’ясувати типи граматичного зв’язку між членами
сурядних і підрядних словосполучень (узгодження, керування,
прилягання, координація, тяжіння, інкорпорація, замикання,
ізафет) (див.: додаток Ж, схеми Ж.1, Ж.2, Ж.3).
с. 301–307.
4. Речення – найменша комунікативна одиниця.

Вказівки: дати визначення речення; охарактеризувати основні
його ознаки (комунікативність, відносна самостійність, струк-
турна цілісність, предикативність, модальність); розповісти про
синтаксичні категорії речення: категорію синтаксичного часу,
синтаксичного способу, об’єктивної модальності, суб’єктивної
модальності, предикативності; визначити терміни: «синтаксе-
ма», «алосинтаксема».
с. 307–313.
5. Структура речення та його види.
129
Вказівки: розглянути й охарактеризувати структуру речення
(див. додаток Ж, схема Ж.4); розповісти про різні види речень
(розповідні, питальні, спонукальні; прості, складні; поширені,
непоширені; односкладні, двоскладні); охарактеризувати різно-
види односкладних речень, типи складних речень (безсполучни-
кові складні речення, складносурядні речення, складнопідрядні
речення); назвати члени речення.
с. 307–313. Бевзенко С. П., с. 130–131.
6. Складне синтаксичне ціле.

Вказівки: дати визначення поняття «складне синтаксичне
ціле», «текст», «контекст»; назвати основні характеристики
складного синтаксичного цілого; охарактеризувати основні ком-
поненти тексту.
Література: Карпенко Ю. О., с. 314–316. Бевзенко С. П.,
с. 132–133.
7. Граматичне та актуальне членування речення.

Вказівки: охарактеризувати граматичне та актуальне члену-
вання речення, пояснити, чим вони зумовлені; назвати головні
засоби актуального членування речення.
с. 313–314. Бевзенко С. П., с. 134–135.
Вправа 1. Складіть словосполучення, в яких опорні сло-
ва виступали б то головним, то залежним компонентом.
Визначте головне й залежне слово.
Добрий, будувати, писати, вчитися, думка, життя, вище,
близько.
Зразок: рожеві хмари – рожевий від сонця.
Вправа 2. Визначте тип смислового зв’язку, морфологіч-
не вираження стрижневого слова, тип підрядного зв’язку.
Весняний вітер, виконати завдання, п’ять учнів, він відпові-

дав, працювати швидко, земля батьків, зустрічати друзів, холод-
на вода, річка Дніпро, дати відповідь, пожовклий лист, пісня про
матір.
130
Вправа 3. Доберіть словосполучення українською та
і ншими мовами, які ви вивчаєте, відповідно до поданої
схеми. Визначте тип зв’язку слів у словосполученнях.
Стрижневе слово залежне слово

Іменник Прикметник
Дієприкметник
Числівник
Займенник
Дієслово
Іменник Іменник
Прикметник Займенник
Прислівник
Дієслово Прислівник
Прикметник Дієприслівник
Іменник Неозначена форма дієслова
Прислівник
Вправа 4. Прочитайте і прокоментуйте подані визна-
чення речення. Випишіть визначення цього терміна зі
«Словника лінгвістичних термінів» (Ганич Я. І., Олійник
І. С., 1985) та інших словників.
1. «Предложение – одна из основных грамматических катего-

рий синтаксиса, противопоставленная в его системе слову (и сло-
воформе) и словосочетанию по формам, значениям и функциям
(назначениям). В широком смысле это любое – от развёрнутого
синтаксического построения (в письм. тексте от точки до точки)
до отдельного слова или словоформы – высказывание (фраза),
являющаяся сообщением о чем-либо и рассчитаное на слуховое
(в произнесении) или зрительное (на письме) восприятия. Пред-
ложение может быть простым или сложным. В узком, собствен-
но грамматическом, смысле простое предложение – это такая
единица сообщения, которая, будучи образована по специально
предназначенному для этого грамматическому образцу, обла-
дает значением предикативности... и своей собственной семан-
тической структурой, обнаруживает их в системе формальных
изменений и имеет определенную коммуникативную задачу,
выражающуюся интонацией и порядком слов».
(Шведова Н. Ю. Предложение // Лингвистический энцикло
педический словарь. – М., 1990. – С. 395).
131
2. «Речення – це мінімальна комунікативна одиниця, яка
складається із слова чи кількох слів, об’єднаних за граматич-
ними законами, і характеризується відносною смисловою та ін-
тонаційною завершеністю. Виділення речення як лінгвістичної
одиниці базується на таких ознаках:
1) самостійність функціонування;
2) предикативність;
3) інтонаційна оформленість;
4) граматична єдність;
5) завершеність висловлення».
(Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ.
– К., 1994. – С. 309).
3. «Речення – одне з основних понять синтаксису. Це вислов-

лювання, яке повідомляє про щось і розраховане на службове або
зорове (на письмі) сприйняття.
На відміну від слова і словосполучення речення (семантика
речення співвіднесена з основною магічною формою мислення
– судженням, що сприяє передачі конкретного змісту в логічно
зрозумілих формах, і структура речення здатна входити до будь-
яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення);
відносна самостійність (кожне речення виражає відносно закін-
чену думку і виділяється від інших речень паузами); структур-
на цілісність (кожне речення будується за певним структурним
зв’язком, у його основі лежить якась структурна модель)».
(Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 106).
4. «Предложение – минимальная синтаксическая конструк-

ция, используемая в актах речевой коммуникации, характеризу-
ющаяся предикативностью и реализующая определенную струк-
турную схему».
(Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. Теоретическая
грамматика современного английского языка. – М., 1981. – С. 165).
Вправа 5. Охарактеризуйте речення за структурою

та метою висловлювання.
1.Чи я в лузі не калина була?

Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не червона була?
Взяли ж мене поламали
132
І в пучечки пов’язали –
Така доля моя!
Гірка доля моя!
(Народна творчість)
2. Рябина
«Что шумишь, качаясь,
Тонкая рябина,
Низко наклоняясь
Головою к тыну?»
«С ветром речь веду я
О своей невзгоде,
Что одна расту я
В этом огороде…»
(И. З. Суриков)
3. * * *
When first my to fair I took
Few pence in purse had I,
And long I used to stand and look
At things I could not buy.
Not times are altered: if I care
To buy a thing, I can;
The pence are here and here’s the fair,
But where’s the lost young man?
(Alfred Edward Housman)
4. * * *
Ueber allen Gipfeln
Ist Ruh,
In allen Wipfeln
Sp rest du
Kaum einen Hauch
Die Vögelein schweigen im Walde.
Warte nur, balde
Ruhest du auch
(Johann Wolfgang Goethe)
Вправа 6. Установіть актуальне членування речень.
Укр.: Ліс усе густішав, чорнішав. Скрізь п’ялися сосни, буків
вже не було. Стежка ставала прикрішою.
(М. Коцюбинський).
133
Рoс.: В четверг я дам тебе книгу.
Книгу я дам тебе в четверг.
В четверг я дам книгу тебе.
В четверг книгу дам тебе я.
Англ.: That was Мr. Brown who told me this story.

Mr. Brown told me this story.
John loves Mary.
Mary is loved by John.
Нім.: Die T r ffnete sich, und ein Greis trat ins Zimmer.
Die T r ffnete sich, und der Greis trat ins Zimmer.
Франц.: C’est le style que j’admire.

C’est moi qui ai fini le premier.
Вправа 7. Зробіть синтаксичний розбір речень (див. до-
даток І.).
Культура мовлення – це духовне обличчя людини. Вона свід-

чить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучен-
ня її до духовних багатств рідного народу й надбань усього люд-
ства.
Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення.
Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне,
логічне.
запитання для самоконтролю Відповіді

1. Як називаються ті “блоки”, конструкції, у які об’єднуються слова, перш ніж утворити речення?
2. Як називається такий тип зв’язку у підрядному словосполученні, при якому залежне слово є
незмінним?
3. Як називається найменша комунікативна одиниця?
4. Як називається категорія, яка співвідносить речення з дійсністю?
5. Які існують типи зв’язку слів у підрядному словосполученні?
6. Словосполучення виконує номінативну функцію, а речення – ..?
7. Які члени речення ви знаєте?
8. Як називається здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами?
134
9. Які зв’язки вважаються закритими?
10. Як називається зв’язок між словами, при якому потрібне дистантне розташування
найтісніше пов’язаних слів?
11. Як називається зв’язок слів у сурядному словосполученні?
12. Як називається категорія, що прив’язує повідомлення до певного часового моменту?
13. Як називається категорія, що виражає відношення мовця до повідомлення?
14. Як називається поділ речення на члени речення?
15. Що вивчає лінгвістика тексту?

пропущеного практичного заняття:
1. Пред’явити конспект відповідної теми.
2. Виконати домашню самостійну роботу, законспектувати
першоджерела (1–2).
3. Вивчити матеріал, уміти давати розгорнуту відповідь на
питання семінару.
4. Відповісти на питання тесту (аудиторна форма роботи).
135
5. САМОСТІЙНА РОБОТА
5.1. Мета та завдання
самостійної роботи студентів
Самостійна робота студентів зорієнтована на модульно-рейтин-
гову систему оцінювання знань, вона є базовим елементом уні-
верситетської освіти і покликана сприяти систематизації знань,
випроцюванню навичок самостійного вивчення навчального ма-
теріалу і поглибленому вивченню окремих мовознавчих питань.
Самостійна робота передбачає: 1) вивчення матеріалу за лі-
тературними джерелами та конспектами лекцій; 2) виконання
запропонованих вправ і завдань; 3) відповіді на запитання для
самоперевірки; 4) написання рефератів та підготовку презента-
цій у системі Power Point. Подано приблизну тематику рефера-
тів, зразок оформлення, основні вимоги та критерії оцінювання.
Завдання для позааудиторної самостійної роботи передбачають
три рівня підготовки: репродуктивний, творчий, інноваційний.
Для виконання повного обсягу позааудиторної

самостійної роботи необхідно:
І. Опрацювати кожну тему самостійної роботи (подано нижче).
ІІ. Попрацювати з першоджерелами:
1) з’ясувати значення нових термінів (ключових слів) до теми
семінарського заняття за словниками лінгвістичних термінів
(перелік словників подано в літературі до курсу), виписати їх
значення в зошит, вивчити, уміти ілюструвати власними при-
кладами;
2) прочитати та законспектувати основні тези наукової статті
або монографії з теми семінарського заняття (див. додаткову лі-
тературу до кожного семінару).
ІІІ. Написати реферат (за власним бажанням) та захистити
його (та / або підготувати презентацію в системі Power Point).
Перш ніж розпочати виконання завдань, студент повинен
уважно ознайомитися з метою і завданнями, поставленими до
кожної теми курсу, опрацювати подану до даного розділу літе-
ратуру.
136
ПРИКЛАД ЗАВДАНЬ
до теми самостійної роботи
з критеріями оцінювання кожного з них.
Тема: «РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ. ЛЕКСИКОГРАФІЯ»
Мета: простежити розвиток значень слова; визначити історич-

ні зміни в лексиці; характеризувати основні типи лінгвістичних
словників, будову словникових статей різного типу.
Завдання:
• дати визначення застарілих слів (архаїзмів, історизмів) та
неологізмів;
• простежити розвиток значень слова: розширення, звужен-
ня, зміщення значення;
• визначити способи збагачення словникового складу мови;
• характеризувати різноманітні типи лінгвістичних словни-
ків та будову їх статей.
Форма виконання: конспект матеріалів підручників, робота зі
словниками різних типів.
Питання для опрацювання
І. Історичні зміни в лексиці. Застарілі слова. Неологізми. Змі-

на значення слів. Способи збагачення словникового складу мови.
Вказівки щодо виконання: опрацювати відповідний матеріал
підручників; дати визначення основних термінів за словниками.
1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. –
С. 225–260.
2. Ющук I. П. Лекції зі вступу до мовознавства: Навчальн.
посібник – К., 1995. – С. 72–79.
3. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К., 2006 –
С. 109–114,124–126, 206–217.
4. Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К.,
1974. – С. 147–153,159–175.
5. Сучасна українська мова. Лексика і фразеологія / За ред.
І. К. Білодіда. – К., 1973. – С.101–150.
137
Критерії оцінювання першого пункту роботи
1. Оцінка “відмінно” ставиться за повний послідовний конспект
теми, в якому виділено основні проблеми, терміни та ключові слова.
2. Конспект оцінюється на “добре”, якщо він є достатньо пов-
ним, але в ньому не визначено основні тези теми, терміни та
ключові слова виділено не в повному обсязі.
3. Оцінку “задовільно” студент отримує за неповний, поверхо-
вий конспект, у якому не підкреслено основні тези, терміни та
ключові слова виділено з помилками.
4. Оцінка “незадовільно” ставиться студентові, якщо конспект
є схемою, у ньому не виділено основні тези, терміни та ключові
слова.
ІІ. Лінгвістичні словники: тлумачні, перекладацькі, етимоло-

гічні, словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, фра-
зеологізмів, історичні, діалектичні та інші.
Вказівки щодо виконання: опрацюйте зазначену літературу,

випишіть бібліографію основних словників різних типів, умійте
їх охарактеризувати.
1. Кочерган М. П., с. 250–260.
2. Ющук І. П., с.79–80.
3. Карпенко Ю. О., с.130–136.
4. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 142–153,159–175.
5. Ганич Д. І., Олійник І. C. Словник лінгвістичних термінів.
– К., 1985. (відповідні статті).
6. Лингвистический энциклопедический словарь. / Под ред.
В. Н. Ярцевой. – М., 1990 (2002). (відповідні статті).
7. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.,
1969. (відповідні статті).
8. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвіс-
тичних термінів. – К., 2001. (відповідні статті).
9. Українська мова. Енциклопедія. К., 2004. (відповідні
статті).
138
Практичне завдання
Вправа 1. Випишіть бібліографію основних словників

різних типів, кількість слів, яку вони вміщують, та при-
клад словникової статті.
Зразок:
“Словник української мови”, тт. 1–11. – К.: Наукова думка,
1970-1980 (тлумачний словник, близько 135 тис. реєстрових
слів).
Приклад словникової статті:
ОРЕОЛ, у, ч. 1. Променисте коло, сяйво навкруг голови Бога,
святого на іконах, культових картинах, скульптурах і т. ін.;
німб. 2. перен. Атмосфера слави, успіху, пошани і т. ін. навколо
когонебудь. // Слава. Є в році день один – його святкуємо ми, Зі-
бравшись в братерські кола, Щоб промінь ще додать у лютий час
пітьми Поетові до ореола (Сам.). 3. Світлове коло, яке оточує
щонебудь на темному фоні. 4. спец. Яскраве біле сяйво навколо
сонця, місяця, яскравих зірок. Ореол місяця.
Основні словники різних типів.
1. Маслов Ю. С. Введение в языкознание. – С. 85–125, 195–
210.
2. Кодухов В. И. Введение в языкознание. – С. 184–204.
3. Щерба Л. В. Опыт общей теории лексикографии. // В кн.:
1974. – С. 265–304.
4. Ступин Л. П. Лексикография английского языка. – М.,
1985.
5. Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лекси-
кография. – М., 1977. – С.47–68,140–191.
6. Пауль Г. Принципы истории языка. – М., 1960.
Критерії оцінювання другого пункту роботи

1. Оцінка “відмінно” ставиться, якщо студент навів 4 й біль-
ше прикладів організації словникових статей із словників різно-
го типу (тлумачного, перекладного, етимологічного, орфографіч-
ного тощо).
139
2. Студент отримує оцінку “добре”, якщо ним наведено 3 при-
клади структури словникових статей різного типу словників.
3. Оцінка “задовільно” ставиться студентові при наведенні
ним 2 прикладів структури словникових статей у словниках різ-
ного типу.
4. Студент отримує оцінку “незадовільно” за умови наведення
однієї словникової статті або за невиконання завдання.
Запитання для самоперевірки

1. Які розрізняють причини змін у лексиці?
2. Які три типи лексичних змін ви знаєте?
3. Які слова називаються застарілими, а які – неологізмами?
4. У яких трьох напрямах відбувається зміна значення слів?
5. Скільки і які способи збагачення словникового складу мови
ви знаєте?
6. Які основні лінгвістичні словники різних типів ви можете
назвати? Як будуються їхні словникові статті?
Загальна оцінка є середньою за виконання всіх завдань.
140
Завдання
для самостійної роботи студентів
5.2. Тема 1. МЕТОДИ НАУКОВОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ МОВИ
Мета: ознайомитись з основними методами наукового дослі-
дження мови, зі специфікою вивчення мовних явищ у синхронії
та діахронії.
Завдання:
• визначити сутність, мету та сферу застосування описового, по-
рівняльно-історичного і зіставного методів дослідження мови;
• з’ясувати особливості вивчення мовних явищ у синхронії
та діахронії;
• охарактеризувати описове, історичне, порівняльно-істо-
ричне, типологічне мовознавство.
Форма виконання: опрацювання матеріалів підручників, кон-
спект додаткової літератури.
Питання для опрацювання:

1. Основні методи наукового дослідження мови: описовий, по-
рівняльно-історичний, зіставний.
Вказівки щодо виконання: конкретно і лаконічно дати визна-
чення та з’ясувати специфіку основних методів наукового дослі-
дження мови.
1. Кочерган М. П., с. 11–17.
2. Карпенко Ю. О., с. 15 – 17.
3. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 3 – 19.
4. Головин Б. Н., с. 5 – 9, 270 – 293.
2. Синхронія й діахронія у мові. Індукція та дедукція як ме-

тоди дослідження.
Вказівки щодо виконання: встановити особливості вивчення мов-
них явищ у синхронії та діахронії; визначити загальнонаукові мето-
ди дослідження – індукцію та дедукцію, розрізняти різні види мо-
вознавства: описове, історичне, порівняльно-історичне, типологічне.
141
1. Кочерган М. П., с. 11–17.
2. Карпенко Ю. О., с. 15–18.
3. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 3–19.
4. Головин Б. Н., с. 5–9.
Вправа 1. Уважно ознайомтесь із наведеним нижче в

таблицях матеріалом і з’ясуйте, як і в чому виявляється
спорідненість слов’янських мов. Який метод наукового до-
слідження мови застосовується при такому розгляді мов?
Назви найближчих родичів
Таблиця 1
Українська Російська білоруська Польська Чеська болгарська Сербська
мати мать маци ma matka майка мати, majka
батько, отец бацька ojciec otec баща отац
отець
брат брат брат brat bratr брат брат
сестра сестра сястра siostra sestra сестра сестра
Назви частин людського тіла

Таблиця 2
Українська Російськае білоруська Польська Чеська болгарська Сербська
рука рука рука r ka ruka ръка рука
нога нога нога noga noha крак, нога нога
голова голова галава g owa hlava глава глава
серце сердце сэрца serce srdce сърце срце
Назви дій
Таблиця 3
Українська Російська білоруська Польська Чеська болгарська Сербська
жити жить жыць zy iti живея живети
пити пить пиць pic piti пия пити
ходити ходить хадзіць chodzi choditi ходя ходити
бачити видеть бачыць widzie vid ti виждам видети
(Див.: Кондрашов Н.А. и др. Сборник задач и упражнений по
введению в языковедение: Учеб. пособие для студентов пед. ин
тов. – 2е изд. – М., 1991. – С. 164–165.)
142
Вказівки щодо виконання: уважно прочитайте матеріал та-
блиць, порівняйте приклади, зробіть висновок щодо подібності на
фонетичному, лексичному й граматичному рівнях у слов’янських
мовах. Визначте метод дослідження споріднених мов. Аргумен-
туйте свою відповідь.
1. Кондрашов Н. А. и др. Сборник задач и упражнений по
введению в языковедение: Учеб. пособие для студентов пед. ин-
тов. – 2-е изд. – М., 1991. – С. 164–168.
2. Доленко М. Т. Вступ до мовознавства. Збірник вправ і зав-
дань. – К., 1975. – С. 5–7.
1. Реформатский А. А., с. 44–50.
2. Маслов Ю. С., с. 221–238.
3. Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвис-
тики. – М., 1975.
4. Иванова Л. П. Методы лингвистических исследований. –
К., 1995.
5. Общее языкознание: Методы лингвистических исследова-
ний / Отв. ред. Б. А. Серебренников. – М., 1973.
6. Білецький А. О. Основні методи дослідження в сучасному
мовознавстві // Методологічні питання мовознавства . – К., 1966.
7. О принципах и методах лингвистического исследования. –
М., 1966.
8. Мельничук А. С. О всеобщем родстве языков мира // Вопр.
языкознания. – 1991. – № 2.
9. Гухман М. М. Понятие системы языка в синхронии и диа-
хронии // Вопр. языкознания. – 1962. – №4.
10. Мейе А. Сравнительный метод в историческом языкозна-
нии. – М., 1954.
11. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М.,
12. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термі-
нів. –К., 1985. (відповідні статті).
13. Лингвистический энциклопедический словарь. /Под ред.
В. Н. Ярцевой. – М., 1990 (2002). (відповідні статті).
143
14. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвіс-
тичних термінів. – К., 2001. (відповідні статті)
15. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2004. (відповідні
статті)

1. Що таке метод?
2. Що є спільного і що відмінного між методом дослідження
і методикою?
3. Чим відрізняються методи наукового дослідження мовного
матеріалу від навчальних методів?
4. Які ви знаєте основні методи дослідження мови?
5. Як по-іншому називається дескриптивний метод?
6. Який метод дослідження мови вважається найдавнішим?
7. Що таке компаративістика?
8. На які різновиди розподіляється порівняльне мовознавство?
9. Які існують різновиди мовознавства відповідно до методів
дослідження мови: синхронії та діахронії?
10. Чому лінгвісти використовують різні методи в досліджен-
ні мовного матеріалу?
5.3. Тема 2. МОВЛЕННЄВИЙ АПАРАТ,

ЙОГО БУДОВА
Мета: розглянути будову і функції мовленнєвого апарату лю-
дини; з’ясувати анатомо-фізіологічні передумови утворення зву-
ків; дати характеристику звуків мовлення у фізіологічному ас-
пекті.
Завдання:
• назвати активні й пасивні органи мовлення;
• дати визначення артикуляції, розглянути три фази в ар-
тикуляції звука;
• визначити, що таке артикуляційна база мови.
144
1. Активні й пасивні органи мовлення. Роль центральної нерво-
вої системи і слухового апарату в утворенні та сприйманні звуків.
Вказівки щодо виконання: замалювати схему будови мовлен-
нєвого апарату людини; назвати активні й пасивні органи мов-
лення; визначити призначення кожного мовленевого органа;
з’ясувати роль центральної нервової системи і слухового апарату
в утворенні та сприйманні звуків мовлення; описати роботу орга-
нів мовлення при вимові голосних і приголосних звуків.
1. Кочерган М. П., с. 106–110.
2. Карпенко Ю. О., с. 116–121..
3. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 50–57, 70–81, 83–84.
4. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика /
За ред. І. К. Білодіда. – К., 1969. – С. 43–217.
5. Зиндер Л. Р. Общая фонетика. – М., 1974. – С. 4–216.
2. Артикуляція звука. Три фази артикуляції та артикуляцій-

на база. Зміна об’єму й форми резонатора під час творення зву-
ків. Місце перепони на шляху видихуваного повітря і способи
подолання перепон.
Вказівки щодо виконання: засвоїти фази артикуляції звука;
визначити, що таке артикуляційна база слова; з’ясувати зміну
об’єму і форми резонатора під час творення звуків та місце пере-
пони на шляху видихуваного повітря.
1. Кочерган М. П., с. 106–110.
2. Карпенко Ю. О., с. 116–121.
3. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 50–57,70–81, 83–84.
4. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика /
За ред. І. К. Білодіда. – К., 1969. – С. 43–217.
145
Вправа 1. Опишіть артикуляцію органів мовлення під
час вимови звуків:
[а], [у], [б], [л], [с], [с’].

Вказівки щодо виконання: вимовте кожен окремий звук, про-
стежте положення органів мовлення.
Зразок: при вимові звука [а] ротова порожнина розкрита най-
ширше. Голосний вимовляється при найнижчому піднятті язи-
ка, тіло якого відтягнене назад – до стінки глотки. Спинка язика
в задній частині мінімально піднята вгору. Губи при артикуляції
[а] активної участі не беруть. М’яке піднебіння утворює зімкнен-
ня з задньою стінкою глотки й тим самим закриває прохід, що
веде в носову порожнину. Отже, [а] – нелабіалізований голосний
заднього ряду, низького піднесення.
Кочерган М. П., с. 110– 114.
Карпенко Ю. О., с. 121–126.
Вправа 2. Назвіть та запишіть звуки української та

іноземної мов, при вимові яких беруть участь губи.
Кочерган М. П., с. 110–114.
Карпенко Ю. О., с. 121–126.
Вправа 3. Опишіть артикуляцію звуків української

мови [г] та [ґ].
1. Кочерган М. П., с. 110–114.
2. Карпенко Ю. О., с. 121–126.
1. Росетті А. Вступ до фонетики. – К., 1974. – С. 13–74.
3. Головин Б. Н., с. 47–57.
4. Маслов Ю. С., с. 33–85.
146
5. Кодухов В. И., с. 101–138.
7. Уроева Р. М., Кузнецова О.Ф. Справочник по фонетике
и грамматике немецкого языка: Учебное пособие. – М., 1985. –
С. 5–66.
8. Карпов Н. П. Фонетика испанского языка (теоретический
курс). – М., 1969.
9. Chigarevskaj N. Trait de phon tique fran aise. Cours th
orique. – Мoscow, 1973.
10. Vassilyev Y. A. English Phonetics. A theoretical course. –
Мoscow, 1970.
11. Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы
общей фонетики: Учеб. пособие. – СПб., 1991.

1. Що ви розумієте під терміном «апарат мовлення»?
2. З яких частин складається мовленнєвий аппарат людини?
3. Які органи мовлення належать до активних, а які – до па-
сивних?
4. Які функції вони виконують у процесі мовлення?
5. Яку роль в утворенні та сприйнятті звуків відіграє цен-
тральна нервова система?
6. Що таке артикуляція звука, з яких фаз вона складається?
7. З роботою якого органа мовлення пов’язаний розподіл голо-
сних за рядом та піднесенням?
8. Що таке артикуляційна база?
9. Як виникає акцент?
10. Які артикуляційні особливості окремих звуків у виучува-
них мовах ви можете назвати?
5.4. Тема 3. РОЗВИТОК ЛЕКСИКИ.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ
Мета: простежити розвиток значень слова; визначити історич-
ні зміни в лексиці; охарактеризувати основні типи лінгвістичних
словників, будову словникових статей різного типу.
147
Завдання:
• дати визначення застарілих слів (архаїзмів, історизмів) та
неологізмів;
• простежити розвиток значень слова: розширення, звужен-
ня, зміщення значення;
• назвати способи збагачення словникового складу мови;
• охарактеризувати різноманітні типи лінгвістичних слов-
ників та будову їх статей.

1. Історичні зміни в лексиці. Застарілі слова. Неологізми. Змі-
на значення слів. Способи збагачення словникового складу мови.
Вказівки щодо виконання: опрацювати відповідний матеріал
підручників; дати визначення основних термінів за словниками.
1. Кочерган М. П., с. 225–241.
2. Карпенко Ю. О., с. 219–230.
3. Ющук І. П., с. 72–79.
4. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 147–153, 159–175.
5. Сучасна українська мова. Лексика і фразеологія / За ред.
І. К. Білодіда. – К., 1973. – С. 101–150.
6. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М.,
7. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. –
К., 1985. (відповідні статті).
8. Лингвистический энциклопедический словарь. / Под ред.
В. Н. Ярцевой. – 1990 (2002). (відповідні статті).
9. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних
термінів. – К., 2001. (відповідні статті).
2. Лінгвістичні словники: тлумачні, перекладні, етимологічні,

словники синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, фразеологіз-
мів, історичні, діалектні та інші.
Вказівки щодо виконання: опрацюйте зазначену літературу,

випишіть назви основних словників різних типів, охарактери-
зуйте їх.
148
1. Кочерган М. П., с. 249–262.
2. Карпенко Ю. О., с. 246–256.
3. Ющук І. П., с. 79–80.
4. Дорошенко С. І., Дудик П. С., с. 142–153, 159–175.
Вправа 1. Запам’ятайте назви основних словників різ-
них типів. Ознайомтесь із передмовами до них, проаналі-
зуйте структуру словникових статей.
Вказівка щодо виконання: Випишіть приклади словникових

статей із різнотипних словників.
Зразок:
“Словник української мови”, тт. 1–11. – К.: Наукова думка,
1970–1980 (тлумачний словник, близько 135 тис. реєстрових
слів).
Приклад словникової статті:

ОРЕОЛ, у, ч. 1. Променисте коло, сяйво навкруг голови Бога,
святого на іконах, культових картинах, скульптурах і т. ін.;
німб. 2. перен. Атмосфера слави, успіху, пошани і т. ін. навколо
когонебудь. // Слава. Є в році день один – його святкуєм ми, Зі-
бравшися в братерські кола, Щоб промінь ще додать у лютий час
пітьми Поетові до ореола (Сам.). 3. Світлове коло, яке оточує
щонебудь на темному фоні. 4. спец. Яскраве біле сяйво навколо
сонця, місяця, яскравих зірок. Ореол місяця.
Основна література: словники різних типів (див.: Довід-

ники до семінару 5).
1. Кочерган М. П., с. 249–262.
2. Карпенко Ю. О., с. 246–256.
3. Кодухов В. И., с. 184–204.
5. Головин Б. Н., с. 88–103.
149
6. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія /
За заг. ред. І. К. Білодіда. – К., 1973. – С. 101–150.
7. Булаховский Л. А. Введение в языкознание. – Ч. ІІ. – М.,
1954. – С. 52–81, 107–170.
8. Щерба Л. В. Опыт общей теории лексикографии. // Языковая
система и речевая деятельность. – Л., 1974. – С. 265–304.
9. Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лексико-
графия. – М., 1977. – С. 47–68, 140–191.
10. Пауль Г. Принципы истории языка. – М., 1960.
11. Мостовий М. І. Лексикологія англійської мови. – Х., 1993.
12. Ступин Л. П. Лексикография английского языка. – М.,
1985.
13. Тимакова И. Н., Тархова В. А. Лексикология современного
французского языка (на франц. языке). – Л., 1967.
14. Iskos A., Lenkowa A. Deutsche Lexikologie. – Leningrad, 1960.

1. Назвіть причини історичних змін у лексиці.
2. Які три типи лексичних змін ви знаєте?
3. Які слова називаються застарілими, а які – неологізмами?
4. На які два типи розподіляються слова, що вийшли з ужитку?
5. Чим архаїзми відрізняються від історизмів?
6. Якими шляхами можуть виникати неологізми?
7. У яких трьох напрямах відбувається зміна значення слів?
8. Скільки і які способи збагачення словникового складу мови
ви знаєте?
9. Яка мета і завдання лексикографії?
10. Яка різниця між словниками понять і лінгвістичними слов-
никами?
11. Які основні лінгвістичні словники різних типів ви можете
назвати?
12. Як будуються їхні словникові статті?
13. Яке призначення зворотніх словників?
150
5.5. Тема 4. ФРАЗЕОЛОГІЯ
Мета: розглянути класифікації фразеологізмів за різними
критеріями; охарактеризувати типи фразеологічних одиниць.
Завдання
• дати визначення фразеологізмів;
• скласифікувати фразеологізми за структурою, за походжен-
ням і за формою;
• охарактеризувати різні типи фразеологічних одиниць.
спект додаткової літератури або реферат.

1. Фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеоло-
гічні сполучення та фразеологічні вирази. Класифікація фразео-
логізмів за походженням, за формою, за структурою.
Вказівки щодо виконання: опрацюйте вказану літературу,
підготуйте розгорнуту відповідь на запитання або реферат.
1. Кочерган М. П., с. 241–248.
2. Карпенко Ю. О., с. 241–247.
3. Ющук І. П., с. 62–63.
4. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К., 1973.
5. Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. – К., 1988.
Вправа 1. Доберіть по 5 прикладів до різних типів фра-
зеологізмів.
Вказівка щодо виконання: користуючись фразеологічними

словниками, доберіть приклади та заповніть таблицю.
Зразок:
фразеологічні фразеологічні єдності фразеологічні фразеологічні вирази
зрощення сполучення
пекти раків прикусити язика ласкаво просимо Вовків боятися – у ліс не
ходити
151
1. Фразеологічний словник української мови, тт. 1–2. – К.,
1993.
2. Англо-русский фразеологический словарь / Сост. А. В. Ку-
нин – 4-е изд. – М., 1984.
3. Баранцев К.Т. Англо-український фразеологічний слов-
ник. – К., 1969.
4. Німецько-український фразеологічний словник / Уклали
В.І.Гаврись, О. П. Пророченко. – К., 1981. – В 2-х т.
5. Немецко-русский фразеологический словарь / сост. Л. Э. Би-
нович, Н. Н. Гришин. / Под. ред. д-ра Маличе-Клапненбах и К. Агри-
кола. – 2-е изд. – М., 1975.
6. Гак В.Г. Новый большой французско-русский фразеологи-
ческий словарь. – М., 2005.
7. Левинтова Э. И., Вольф Е. М. Испанско-русский фразео-
логический словарь. – М., 1985.
Вправа 2. Як потрібно правильно перекладати фразео-

логізми на іншу мову? Запишіть приклади фразеологізмів
з української мови та доберіть відповідники з іноземних мов.
Вказівка щодо виконання: користуючись фразеологічними

словниками, доберіть 5 прикладів фразеологізмів та доберіть від-
повідники в іноземній мові, яку ви вивчаєте.
Основна література див. до завдання 1.
1. Маслов Ю. С., с. 116–120.
2. Кодухов В. И., с. 174–177.
3. Головин Б. Н., с. 69–88, 107–115.
4. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків,
1987.
5. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К., 1973.
6. Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. – К., 1988.
7. Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. – К., 1968.
8. Амосова Н. Н. Основы английской фразеологии. – Л., 1963.
– С. 58–102.
9. Ларин Б. А. История русского языка и общее языкознание. –
М., 1977. – С.131–147.
152
10. Чернышова И. И. Немецкая фразеология и принципы её на-
учной систематизации // Немецко-русский фразеологический
словарь / Под ред. д-ра Маличе-Клапненбах и К. Агрикола. – М.,
1975. – С. 651–656.
11. Райхштейн А. Д. Немецкие устойчивые фразы. – Л., 1971.
12. Русская фразеология, её развитие и источники. – Л., 1970.
13. Копыленко М. М., Попова З. Д. Очерки по общей фразеоло-
гии. – Воронеж, 1972.

1. Чим різняться між собою стійкі та вільні сполучення слів?
2. Які ознаки мають фразеологічні одиниці?
3. Чому фразеологізми називають еквівалентами слів?
4. Чи є можливим дослівний переклад фразеологізмів з однієї
мови на іншу?
5. Які ви знаєте типи фразеологізмів за ступенем їхньої семан-
тичної злютованості?
6. Що таке ідіоматичність?
7. Які інші класифікації фразеологізмів ви можете назвати?
8. Яку ознаку покладено в основу класифікації В. В. Вино-
градова?
9. Які існують джерела фразеології?
10. Чим можна пояснити специфічність стійких словосполу-
чень для кожної мови?
5.6. Тема 5. ГРАМАТИЧНІ СПОСОБИ.

СИНТЕТИЧНІ Й АНАЛІТИЧНІ МОВИ
Мета: розглянути синтетичні та аналітичні граматичні спосо-
би вираження граматичних значень.
Завдання:
• ознайомитись зі способом вираження граматичних значень;
• з’ясувати два способи поєднання морфем (аглютинація і фу-
зія);
• засвоїти аналітичні граматичні способи;
• вивчити синтетичні способи вираження граматичних значень.
153
спект додаткової літератури або реферат.
1. Синтетичні граматичні способи. Афіксація (префікси, по-

стфікси, інфікси, конфікси, трансфікси, інтерфікси). Два спосо-
би поєднання морфем: аглютинація і фузія. Морфологічні мо-
делі. Інші синтетичні граматичні способи: внутрішня флексія,
наголос, інтонація, повтори (редуплікація), суплетивізм.
підготуйте лаконічну відповідь, проілюстровану прикладами.
1. Кочерган М. П., с. 284–289.
2. Карпенко Ю. О., с. 277–287.
4. Кодухов В. И., с. 214–227.
5. Маслов Ю. С., с. 125–155.
2. Аналітичні граматичні способи: прийменники і післяйменни-

ки, артиклі, допоміжні дієслова, сполучники, частки, порядок
слів. Синтетичні та аналітичні мови.
підготуйте чітку відповідь.
1. Кочерган М. П., с. 289–291.
2. Карпенко Ю. О., с. 277–287.
4. Кодухов В. И., с. 214–219.
Для більшої наочності і кращого запам’ятовування матеріалу мож-

на розмістити основний матеріал теоретичних питань у таблицях:
Таблиця 1
Синтетичні граматичні способи Приклад
154
Таблиця 2
Аналітичні граматичні способи Приклад
Вправа 1. Визначте, за допомогою яких мовних засобів
виражені граматичні значення у поданих нижче словах
(опрацювати приклади української, російської та інозем-
ної мови, яку ви вивчаєте).
Укр.: я – мене, малювати – намалювати, на душі було легко–

легко, він – його.
Рос.: иду – шёл, хорошо – лучше, сон –сна, нар зать – нарез ть,
белый-белый снег, ребёнок – дети.
Англ.: woman – women, go – went, girl – girls, she – her, many

– more, bad – worse, foot – feet.
Нім.: grau – grauer, sch n – besser – best, Frau – Frauen, tun

– tat, viel – mehr, Tr ktor – Trakt ren, er – ihm – ihn, machen –
gemacht.
Франц.: il – lui, je – moi, la fen tre – les fen tres, parle – avait
parl nous allons, tu es.
Іспан.: privar – privarse, alternar – frecuentar, tejedor – tejedora, noruego

–bien, bueno – mejor, hombre – hombres, grande – mayor.
Лат.: tango – tetigi, bonus – melior – optimus, do – dedi, ego –

mei – mihi – me, audio – audimus.
Вказівки щодо виконання: визначте синтетичні граматичні
способи.
Зразок: тихийтихий – редуплікація, служить для посилен-
ня якості прикметників.
Рекомендована література
1. Кочерган М. П., с. 284–289.
2. Карпенко Ю. О., с. 277–287.
155
Вправа 2. Визначте, якими мовними засобами виражені
граматичні значення слів у поданих прикладах (опрацю-
вати приклади української, російської та іноземної мови,
яку ви вивчаєте).
Укр.: будемо читати; писав би; ніч змінює день, день змінює ніч;
більш відомий; я зустрів подругу матері, я зустрів матір подруги.
Рос.: самый лучший; рассказал бы; буду писать; мать любит

дочь, дочь любит мать; менее интересный.
Англ.: has been, was walking, the sister, a sister, the most
wonderful, was born, have to do, of the sister, had spoken, is speaking.
Нім.: ist gekommen, hat bekommen, der See, die See, ein
M dchen, das M dchen, habe zu machen, ist zu machen, wurde
gelesen.
Франц.: livre du pionnier, de la s ur, par la s ur, le plus beau, la plus belle,
une chaise, un appartement, le mur, la table.
Вказівки щодо виконання: визначте аналітичні граматичні

способи.
Зразок: будемо говорити – використання допоміжного дієсло-
ва для вираження форми майбутнього часу.
1. Кочерган М. П., с. 289–291.
2. Карпенко Ю. О., с. 277–287.
Вправа 3. Перекладіть текст мовою, яку ви вивчаєте.
З’ясуйте, які граматичні способи вираження граматич-
них значень використано в обох мовах.
Укр.: Молодість – це найкращий і найвідповідальніший період

життя людини. Кожен повинен багато встигнути. Ґрунтовні зна-
ння і досконало засвоєна професія стануть запорукою гарної долі.
Вказівки щодо виконання: прочитайте і перекладіть подані
речення, порівняйте граматичні способи, використані для вира-
ження тотожних граматичних значень.
156
1.Кочерган М. П., с. 289–291.
2. Карпенко Ю. О., с. 277–287.
2. Кодухов В. И., с. 205–236.
3. Головин Б. Н., с. 122–128.
4. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг.
ред. І. К. Білодіда. – К., 1969. – С. 536–577.
5. Сучасна українська літературна мова / За ред. М. Я. Плющ.
– К., 1994. – С. 191–192.
6. Безпояско Щ. К., Городенська К. Г. Морфеміка української
мови. – К., 1987.
7. Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. Теоретичес-
кая грамматика современного английского языка. – М., 1981. –
С. 11–14, 94–95, 98.
8. Васильева М. М. Практическая грамматика немецкого языка.
– М., 1995. – С. 5–8, 9–12, 31, 61.

1. Які ви знаєте основні властивості граматичних значень, що
відрізняють їх від лексичних значень?
2. Як ви можете пояснити обов’язковість вираження граматич-
них значень спеціальними мовними засобами?
3. Чим розрізняються синтетичні та аналітичні граматичні спо-
соби?
4. Які ви знаєте синтетичні способи вираження граматичних зна-
чень?
5. Які ви знаєте аналітичні способи вираження граматичних значень?
6. За яких умов словесний наголос може бути граматичним засобом?
7. Чим ви можете пояснити невідповідність граматичних значень
тотожних розрядів слів у різних мовах?
8. Охарактеризуйте поділ мов на синтетичні та аналітичні.
9. Як граматичний спосіб співвідноситься з граматичним значен-
ням та граматичною формою?
10. До якого типу мов відносяться мови, що ви вивчаєте?
157
5.7. РЕФЕРАТ
5.7.1. Методичні рекомендації до написання

рефератів
Оберіть тему, яка буде вам цікавою, тоді роботу буде ви-
конано з бажанням і натхненням, що, безумовно, позначить-
ся на її якості. Для написання реферату слід скласти список
літератури з даної проблеми. Спочатку треба звернутися до
списку додаткової літертури, поданого в «Навчально-методич-
них матеріалах». Доповнити власний список потрібно у біблі-
отеці, при цьому звернути увагу на нові надходження. Можна
використовувати матеріали з інтернету, але як додаткові, що
висвітлюють проблему з поглядів, не зазначених у друкованих
джерелах. Обрані джерела треба прочитати, проаналізувати,
систематизувати, вибрати найголовніше, скласти план на-
писання реферату. Оскільки обсяг реферату обмежено, варто
повною мірою висвітлити найголовніші проблеми, залишити
поза увагою другорядні аспекти. До плану входять: вступ, 2-5
питань, висновки, список використаної літератури.
У вступі необхідно обґрунтувати важливість і актуальність теми,
зазначити мету, завдання роботи, шляхи їх вирішення. Вступна
частина повинна бути стислою, але змістовною та інформативною.
Основні питання треба розкривати логічно, послідовно,
зазначати посилання на праці видатних мовознавців, філо-
софів, психологів, етнографів, залучати яскраві приклади,
цікаві аспекти розв’язання проблеми. Перехід від одного пи-
тання до іншого має бути плавним, логічним.
Висновки повинні бути невеликими за обсягом, змістовни-
ми, висвітлювати результати проведеного аналізу.
5.7.2. Орієнтовна тематика рефератів

1. Історія розвитку порівняльно-історичного мовознавства в ХІХ-
ХХ століттях.
2. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства.
3. Вільгельм фон Гумбольдт: провідні ідеї його лінгвістичної
спадщини.
4. Сучасні мовознавчі методи дослідження.
158
5. Структурний метод в історії мовознавства.
6. Мовознавство як суспільна наука.
7. Проблематика прикладної лінгвістики.
8. Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна.
9. Семіотика та лінгвосеміотика.
10. Мова та інші семіотичні системи.
11. Основні положення лінгвістичної концепції Ф. де Соссюра.
12. Зв’язок мови та мислення.
13. Мова і мовлення: позиції вчених щодо визначення та взаємо-
дії цих понять.
14. О. О. Потебня – засновник Харківської лінгвістичної школи.
15. Проблема визначення поняття “мислення” в науковій літе-
ратурі.
16. Теорія лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа.
17. Сучасні теорії походження мови.
18. Мова як історична категорія.
19. Національна мова та її стилі (на матеріалі мов, що вивчають).
20. Інтеграція та диференціація – основні процеси розвитку мов.
21. Різновиди класифікацій мов світу.
22. Історія створення генеалогічної класифікації мов.
23. Типологічна класифікація мов та її значення в історії мовоз-
навства.
24. Етапи розвитку письма та його значення в історії людства.
25. Різновиди предметного письма.
26. Розвиток фонографічного письма.
27. Зародження слов’янської писемності (глаголиця та кирилиця).
28. Українська писемність на тлі писемностей інших мов (ан-
глійської, німецької, французької, іспанської, китайської, араб-
ської, турецької, японської тощо).
29. Витоки і становлення латинського та слов’янського алфавітів.
30. Мова міміки та жестів: етнокультурна специфіка.
31. Походження української, російської та білоруської мов.
32. Сучасні проблеми графіки.
33. Основні та проміжні рівні мовної системи.
34. Поняття лінгвістичних рівнів, їх одиниці та взаємодія.
35. Фонетика як наука. Основні проблеми прикладної фонетики.
36. Основні фонетичні закони.
37. Фонетична та фонематична транскрипція.
38. Внесок М. С. Трубецького в розвиток фонологічної теорії.
39. Вітчизняні та закордонні фонологічні школи.
159
40. Словниковий склад мови та його історичний розвиток.
41. Історичні зміни в лексиці.
42. Типи значень слова та їх зміни.
43. Етимологія як наука, її проблематика.
44. Проблематика лексикографії. Основні види словників.
45. Сучасні класифікації фразеологізмів.
46. Фразеологізми та їх етимологія: зіставний аспект (на матері-
алі мов, що вивчають).
47. Про походження крилатих слів та образних виразів (на мате-
ріалі мов, що вивчають).
48. Морфеміка як наука.
49. Основні способи словотвору (на матеріалі мов, що вивчають).
50. Основні способи вираження граматичних значень в різних
мовах (на матеріалі мов, що вивчають).
51. Лексичне та граматичне значення. Їх схожість та відмінність.
52. Актуальні питання морфології.
53. Поняття “частин мови” в науковій літературі.
54. Характеристика основних частин мови в різних мовах (на
матеріалі мов, що вивчають).
55. Словосполучення та речення, поняття синтаксичної моделі
(на матеріалі мов, що вивчають).
56. Типи простих речень (на матеріалі мов, що вивчають).
57. Односкладне речення: визначення, проблеми, дискусії.
58. Типи складних речень (на матеріалі мов, що вивчають).
59. Синтаксична структура речення, поверхнева та глибинна
структури речення.
60. Методи та прийоми експериментальної фонетики.
160
5.7.3. Вимоги до оформлення реферату
Зразок оформлення реферату
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет
Реферат зі «Вступу до мовознавства» на тему:
«Основні положення
лінгвістичної концепції Ф. де Соссюра»
Виконала студентка І курсу

факультету германської філології
групи 101
Іваненко Ірина Іванівна
Київ – 2012
161
План
1. Вступ.
2. …
3. …
4. …
5. …
6. Висновок.
7. Література.
Приклад оформлення використаних джерел:

1. Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология / Владимир
Николаевич Манакин. – К. : Знання, 2004. – 326 с.
2.Маслова В. А. Когнитивная лингвистика : [учеб. пособие] / Ва-
лентина Авраамовна Маслова. – 2-е изд. – Минск : ТетраСистемс,
2005. – 255 с.
3.Мізін К. І. Психолінгвістичний експеримент чи соціолінгвіс-
тичний моніторинг? Епістемологічні пошуки аксіологічної фра-
зеології (на матеріалі компаративної фразеології) / К. І. Мізін //
Мовознавство. – 2008. – № 1. – С. 67-79.
Посилання в тексті: [1, 56], [7, 45-46] – перша цифра вказує на
номер джерела в списку літератури, наступна – на номер сторін-
ки, з якої взято цитату.
5.7.4. Критерії оцінювання рефератів

Оцінка виставляється з урахуванням двох параметрів: 1) об-
сяг виконаного реферату; 2) якість викладення матеріалу.
1. Оцінка «відмінно» ставиться за реферат, який має обсяг 15
або більше друкованих (рукописних) сторінок; проблема, яка в
ньому розглядається, викладена повно, послідовно, логічно; спи-
сок використаної наукової літератури нараховує 5-6 джерел, від-
повідає сучасним правилам оформлення бібліографії.
2. Оцінка «добре» ставиться за реферат, який має обсяг 10
сторінок; тема реферату викладена досить повно, але є певні не-
доліки в логіці викладу; бібліографічний список нараховує 4-5
джерел, у цілому відповідає сучасним правилам оформлення, але
містить певні помилки.
3. Оцінка «задовільно» ставиться, коли обсяг реферату є не-
162
достатнім для висвітлення обраної проблеми, і тому проблема
розглядається поверхово; у бібліографічному списку менше чоти-
рьох наукових джерел і є помилки в оформленні.
4. Оцінка «незадовільно» ставиться, якщо тема реферату не-
розкрита, у бібліографічному списку менше 2 наукових джерел і
подано не за сучасними правилами; також за умов не самостійної
роботи над рефератом, а вилучення його з інтернет-джерел.
163
6. МОДУЛЬНА
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
6.1. Методичні рекомендації до виконання
Модульну контрольну роботу укладено з метою перевірки
знань студентів професійного спрямування «Переклад». Вона дає
можливість виявити й оцінити рівень знань та вмінь, а також у
цілому визначити якість підготовки студентів.
До фонду контрольних завдань включено найважливіші по-
няття, які пов’язані з професійною діяльністю.
Завдання укладено відповідно до програми курсу «Вступ до
мовознавства». Для правильної відповіді на питання студент по-
винен добре знати теоретичний матеріал, уміти його застосовува-
ти на практиці.
Для виконання модульної контрольної роботи кожному сту-
дентові необхідно дотримуватися такого алгоритму розв’язання
завдань:
• прочитати умови завдання;
• ознайомитися з матеріалом, на якому пропонується
розв’язувати подане завдання;
• знайти правильну відповідь, записати поруч із номером за-
вдання свою правильну відповідь;
• прочитати друге завдання та відповісти на нього;
• прочитати умови третього завдання, виконати його та записати.
6.2. Зразок модульної контрольної роботи

І. Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Де була написана перша мовознавча праця “Граматика” Па-
ніні:
а) у Давній Індії;
б) у Давній Греції;
в) у Давньому Єгипті.
2. Який метод складається з чотирьох методик:
а) описовий;
б) структурний;
164
в) зіставний;
г) порівняльно-історичний.
3. Яка мовна одиниця є повноцінним знаком:
а) фонема;
б) морфема;
в) лексема;
г) речення.
4. Дослідження мови в часі, в її історичному розвитку – це:
а) ахронія;
б) синхронія;
в) діахронія.
5. Які мови досліджує зіставний метод на відміну від порівняль-
но-історичного:
а) споріднені;
б) неспоріднені;
в) споріднені та неспоріднені;
г) штучні.
6. Який рівень мови є найнижчим:
а) морфологічний;
б) лексико-семантичний;
в) фонологічний;
г) синтаксичний.
7. З якою наукою мовознавство утворює філологію:
а) з літературознавством;
б) з філософією;
в) з етнографією;
г) з соціологією.
8. Узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ
дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах – це:
а) уява;
б) світогляд;
в) мислення;
г) сприйняття.
9. Яка мовна одиниця має лише план вираження:
а) фонема;
б) морфема;
в) речення;
г) лексема.
10. Відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в
минулому, – це мета:
165
а) порівняльно-історичного методу;
б) зіставного методу;
в) описового методу;
г) структурного методу.
11. Низьке піднесення, задній ряд – це звук:
а) [і];
б) [о];
в) [у];
г ) [а].
12. Зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною
фазою, це:
а) африкати;
б) фрикативні;
в) зімкнено-прохідні;
г) аспірати.
13. Два голосних, які утворюють один склад, що забезпечує
їх фонетичну цілісність, називаються:
а) фразою;
б) складом;
в) монофтонгом;
г) дифтонгом.
14. Ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи
морфем, називаються:
а) інтегральними;
б) диференційними;
15. Який фонетичний процес не належить до комбінаторних:
а) протеза;
б) дисиміляція;
в) епентеза;
г) діереза.
16. Історично закріплена співвіднесеність слова з певним яви-
щем дійсності – це:
а) граматичне значення;
б) лексичне значення;
в) конотативне значення;
г) стилістичне значення.
17. Значення слова, яке безпосередньо називає явище дійснос-
ті, називається:
а) прямим;
б) вільним;
166
в) переносним.
18. Слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному,
називаються:
а) омофонами;
б) омографами;
в) омоформами.
19. Форми, в яких граматичне значення виражене в межах
слова, тобто лексичне й граматичне значення об’єднані в одній
формі, називаються:
а) аналітичними;
б) синтетичними.
20.До синтетичних способів вираження граматичних значень
належить:
а) інтонація;
б) спосіб службових слів;
в) редуплікація;
г) спосіб порядку слів.
ІІ. Чи можна подані слова віднести до омонімів? Аргумен-

туйте свою відповідь. Які омонімічні явища ілюструють ці при-
клади?
Літній – літній, Місяць – місяць, поза – поза, мати – мати,
три – три, приклад – приклад, Любов – любов.
ІІІ. Запишіть слова фонетичною транскрипцією, охарактери-

зуйте фонетичні процеси в них.
Укр.: Вітчизна, молотьба, казка, око – вічі.
Рос.: сад, травка, паровоз, транвай (розм.).
Англ.: man – men, hands.
6.3. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
При оцінюванні модульної контрольної роботи враховується
обсяг і правильність виконаних завдань:
І. За тестове завдання:
а) оцінка «відмінно» ставиться за правильне виконання всіх
завдань – 100% (20 питань);
167
б) оцінка «добре» ставиться за виконання 75 % усіх завдань
(15 питань);
в) оцінка «задовільно» ставиться, якщо правильно виконано
більше, ніж 50% запропонованих завдань (більше 10 питань);
г) оцінка «незадовільно» ставиться, якщо завдання виконано
менше, ніж на 50 % (менше 10 питань).
ІІ. За ІІ, ІІІ завдання:

а) оцінка «відмінно» ставиться за правильне виконання за-
вдання – 100%;
б) оцінка «добре» ставиться за виконання 75 % завдання або
при наявності 1-2 помилок;
в) оцінка «задовільно» ставиться, якщо правильно виконано
більше, ніж 50% запропонованих завдань або при наявності 3-4
помилок;
г) оцінка «незадовільно» ставиться, якщо завдання виконано
менше, ніж на 50 % або при наявності 5 й більше помилок.
ІІІ. Неявка на модульну контрольну роботу – 0 (нуль) балів.
Загальна оцінка є середньою за виконання всіх завдань.

Ці оцінки трансформуються в рейтингові бали таким чином:
«5» – 20 балів;
«4» – 16 балів;
«3» – 12 балів;
«2» – 8 балів.
Неявка на МКР – 0 балів.
168
7. ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ
Екзамен з курсу «Вступ до мовознавства» складають у І (ІІ)
семестрі. Екзамен відбувається в усній формі.
Кожний білет з курсу «Вступ до мовознавства» складається
з трьох питань: два теоретичних питання, одне – практичне. Перелік
теоретичних питань та зразки практичних завдань подано нижче.
7.1. Теоретичні питання до іспиту

1. Зміст та основні завдання курсу «Вступ до мовознавства». Міс-
це мовознавства в системі наук.
2. Методи вивчення і опису мов.
3. Природа і сутність мови. Функції мови.
4. Мова і суспільство.
5. Структура мови. Синхронія і діахронія.
6. Мова як знакова система. Мова і мовлення.
7. Мова і мислення.
8. Гіпотези походження мови.
9. Мова як історичне явище. Зовнішні і внутрішні фактори роз-
витку мов.
10. Мовні контакти. Субстрат, суперстрат і адстрат.
11. Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і роз-
виток різних рівнів мовної структури.
12. Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, ра-
бовласницькому і феодальному суспільстві.
13. Розвиток і функціонування мов у капіталістичному суспіль-
стві. Поняття національної та літературної мов.
14. Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістич-
ному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у май-
бутньому.
15. Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифі-
кація мов.
16. Поняття типологічної класифікації мов.
17. Флективні мови синтетичної та аналітичної будови.
18. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо»,
піктографія, ідеографія.
19. Основні етапи розвитку фонографічного письма.
20. Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.
169
21. Поняття про звуки мови. Акустичні властивості звука.
22. Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий
апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуля-
ційну базу.
23. Класифікація голосних.
24. Класифікація приголосних.
25. Фонетичне членування мовленєвого потоку (фраза, синтагма,
такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.
26. Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.
27. Інтонація та її складові.
28. Позиційні зміни звуків.
29. Комбінаторні зміни звуків.
30. Спонтанні зміни звуків. Звукові закони.
31. Поняття про орфоепію. Фонетична транскрипція.
32. Фонетичні та історичні чергування звуків.
33. Фонема. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
34. Вчення про позиції фонем. Варіанти і варіації фонем.
35. Поняття фонологічної системи.
36. Слово як предмет лексикології. Розділи лексикології.
37. Значення слова.
38. Полісемія та омонімія.
39. Синонімія та антонімія.
40. Питання про лексико-семантичну систему мови.
41. Характеристика різних груп слів, що входять до словниково-
го складу мови.
42. Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології.
43. Історичні зміни словникового складу. Історична лексикологія.
44. Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень.
45. Фразеологія. Види фразеологізмів.
46. Лексикографія. Основні типи словників.
47. Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці
граматичної будови мови.
48. Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.
49. Морфема. Види морфем.
50. Граматична форма слова.
51. Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія,
аглютинація.
52. Способи вираження граматичних значень: чергування, реду-
плікація, складення, наголос, суплетивізм.
53. Службові слова, порядок слів та інтонація як засіб виражен-
ня граматичних значень.
170
54. Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних
категорій.
55. Граматичні категорії та лексико-семантичні розряди.
56. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принци-
пи класифікації частин мови.
57. Частини мови в різних мовах.
58. Характеристика основних частин мови.
59. Поняття про словосполучення. Класифікація словосполучень.
60. Синтаксичні зв’язки слів у словосполученні та реченні.
61. Речення як основна комунікативна одиниця. Речення і су-
дження.
62. Члени речення і частини мови. Актуальне членування речення.
7.2. Зразки практичних завдань

1. Визначити, до яких мовних типів належать мови: українська,
арабська, угорська, китайська, чукотська, турецька, англійська,
гінді, тибетська.
2. Визначити способи вираження граматичних значень у підкрес-

лених словах:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Л. Українка)
3. Визначити фонетичні процеси в словах:

укр.: проїзний, зшити, овес – вівса;
рос.: сказка, молоко, хлеб, сыворотка – (укр.) сироватка;
англ.: tooth – teeth, hands.
4. Розчленуйте ланцюги мовлення на фрази, синтагми, такти.

МістоКиївцестолиця
Древняіквітуча.
Вінрозкинувсявелично
НаДніпровихкручах.
(Г.Чубач)
171
5. Визначити способи вираження граматичних значень:
укр.: ходити – ходжу, написав би, я – мене;
рос.: Мать любит дочь. – Дочь любит мать.
англ.: she – her, foot – feet, books.
6. Визначити способи вираження граматичних значень:

укр.: на ланах, буду вишивати, попід горою;
рос.: г род – город , веселый – самый веселый, хорошо – лучше;
англ.: man, men’s; workers;
япон.: jama (гора) – jamajama (гори).
7. Зробити синтаксичний аналіз речень.

На вустах радіє колискова,
На руці дитина засина.
І рікою ллється рідна мова,
Вічна, мов Довженкова Десна.
(Н. Клименко)
8. Визначити, до яких мовних типів належать мови: французька,

корейська, урду, мансійська, давньокитайська, іврит, чукотська,
російська.
9. Визначити фонетичні процеси в словах:

укр.: морфонологія, боротьба;
рос.: зуб, облако, Филипп – (укр.) Пилип; Анна – (укр.) Ганна,
сердце – (укр.) серце;
англ.: goose – geese, girls;
казах.: бас (голова) – баслар (голови), ит (собака) – итлер (со
баки).
10. Зробити фонетичний аналіз підкреслених слів.

Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав.
– Добридень! – я світу сказав.
(П.Тичина)
11. Розчленуйте ланцюги мовлення на фрази, синтагми, такти.

Любовгаюсоловейковиспівує
слухаюніжнелящання
172
чистующируюрічукраїнськую
чуюявтімщебетанні
(А. Кримський)
12. Виділити в реченнях словосполучення та охарактеризувати їх.

Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок,
що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу
в одне велике, історично живе ціле… Коли зникає народна мова
– народу нема більше! (К.Ушинський)
13. Зробити синтаксичний аналіз речень.

Он калина розцвілася, уквітчалась білим,
Попід нею простелився зелененький килим.
Зелениться ніжна м’ята, рута, материнка, –
Знов я чую, мов співає давня українка.
(А. Кримський)
14. Зробити морфемний аналіз підкреслених слів.

Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася крутості трав.
Добридень! – я світу сказав.
(П. Тичина)
15. Дати морфологічну характеристику слів.

...Мені здається, якби батьківщина моя була б найбіднішою
на землі – і тоді вона мені здавалася б кращою від Швейцарії
і всіх Італій. (Т.Шевченко)
16. Визначити засоби вираження граматичних значень:

укр.: гаї, попрацюю, найменший, тихотихо;
рос.: зас пал – засып л, я – мне;
англ.: good – better, write – writes, sing – sang;
казах.: кызылкызыл (найчервоніший).
17. Виділити в реченні словосполучення та охарактеризувати їх.

Національна честь – це зірка провідна.
Ідіть вночі лише за нею,
173
Доки над рідною землею
В красі не спиниться вона.
(О.Олесь)
18. Розподілити подані фразеологізми за класифікацією

В.В.Виноградова:
пекти раків; вести за руку; брати до відома; байдики бити;
розквасити ніс; зробити з мухи слона; прикусити язика; під
сунути свиню.
19. Зробити фонетичний аналіз підкреслених слів.

Струмок серед гаю, як стрічечка,
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля, –
Добридень тобі, Україно моя!
(П. Тичина)
20. Зробити морфемний аналіз підкреслених слів.

Вивчати, пізнавати минуле й сучасне своєї землі й свого народу
– це й пізнавати себе. Адже кожен із нас – як зернина на пше
ничному лану народу. (М. Слабошпицький)
21. Охарактеризувати мови фіно-угорської мовної сім’ї і показа-

ти на лінгвістичній карті територію їх поширення.
22. Охарактеризувати мови китайсько-тибетської мовної сім’ї

і показати на лінгвістичній карті територію їх поширення.
23. Охарактеризувати мови тюркської мовної сім’ї і показати на

лінгвістичній карті територію їх поширення.
24. Охарактеризувати мови індійської групи індоєвропейської мов-

ної сім’ї і показати на лінгвістичній карті територію їх поширення.
25. Охарактеризувати мови германської групи індоєвропейської

мовної сім’ї і показати на лінгвістичній карті територію їх по-
ширення.
26. Охарактеризувати мови слов’янської групи індоєвропейської мов-
ної сім’ї і показати на лінгвістичній карті територію їх поширення.
174
27. Охарактеризувати мови балтійської групи індоєвропейської
ширення.
28. Охарактеризувати мови кельтської групи індоєвропейської

ширення.
29. Охарактеризувати мови семіто-хамітської мовної сім’ї і по-

казати на лінгвістичній карті територію їх поширення.
30. Охарактеризувати мови романської групи індоєвропейської

ширення.
7.3. Критерії оцінювання відповідей

на питання екзаменаційного білета
1. Оцінка «відмінно» виставляється за повну відповідь, тобто
в ній містяться визначення всіх понять, про які йдеться в пи-
танні, проаналізовано об’єкт аналізу, охарактеризовано його се-
мантичні та структурні ознаки. Відповідь повинна бути чіткою
і послідовною, супроводжуватися великою кількістю прикладів
із різних мов світу.
2. Оцінка «добре» виставляється за умов, що у відповіді студента
містяться незначні неточності, але при цьому відповідь є повною,
змістовною і логічно побудованою.
3. Оцінка «задовільно» ставиться у тих випадках, коли сту-
дент дав не досить чітке або неповне визначення аналізованого
об’єкта, не дав ілюстративного матеріалу, нелогічно і непослідов-
но розкривав суть питаня.
4. Оцінка «незадовільно» ставиться, якщо студент не подав пра-
вильної відповіді на питання екзаменаційного білета, не знав
термінологічної системи дисципліни, а також якщо відповідь
студента була нелогічною.
175
8. СИСТЕМА РЕЙТИНГОВОГО
КОНТРОЛЮ ОЦІНКИ ЗНАНЬ
І ВМІНЬ СТУДЕНТІВ
8.1. Система рейтингових балів і критерії
оцінки
У структурі модуля оцінюються такі складники:
Аудиторна Самостійна Модульна контрольна робота

робота студента робота студента
Поточне оцінювання всіх видів навчальної діяльності студен-

та (аудиторна робота та самостійна робота) здійснюється в на-
ціональній 4-бальній шкалі – «5», «4», «3», «2». Невиконання
завдань самостійної роботи, невідвідування практичних занять
позначаються «0».
У кінці вивчення навчального матеріалу модуля напередодні
заліково-екзаменаційної сесії викладач виставляє одну оцінку за
аудиторну та самостійну роботу студента як середнє арифметич-
не з усіх поточних оцінок за ці види роботи з округленням до
десятої частки. Цю оцінку викладач трансформує в рейтинговий
бал за роботу протягом семестру шляхом помноження на 10. Та-
ким чином, максимальний рейтинговий бал за роботу протягом
семестру може становити 50.
Модульна контрольна робота є складником семестрового рей-
тингу і виконується наприкінці семестру. Модульна контрольна
робота оцінюються в 4-бальній системі («5», «4», «3», «2»). Ці
оцінки трансформуються в рейтинговий бал за МКР у такий спо-
сіб:
«5» — 20 балів;
«4» — 16 балів;
«3» — 12 балів;
«2» — 8 балів.
Неявка на МКР — 0 балів.
Семестровий рейтинговий бал є сумою рейтингового бала за
роботу протягом семестру і рейтингового бала за МКР.
За результатами роботи студентів під час семінарських занять
176
та самостійної роботи наприкінці семестру проводиться атеста-
ція. Атестуються студенти, які відвідували заняття, відповіда-
ли на практичних заняттях, виконували самостійну роботу. При
цьому:
1) оцінка «відмінно» ставиться студенту, який не пропускав
заняття без поважної причини, відповідав не менше 2-х разів на
семінарських заняттях, має оцінку за реферат «5», середній бал
якого вищий за «4,5»;
2) оцінка «добре» ставиться студенту, який відвідував занят-
тя, виконував завдання самостійної роботи, середній бал якого
вищий за «4»;
3) оцінка «задовільно» ставиться студенту, який відвідував
заняття, виконував завдання самостійної роботи, середній бал
якого вищий за «3»;
4) оцінку «незадовільно» отримує студент, який пропускав
заняття, за відповіді на практичних заняттях має «2». «Незадо-
вільно» ставиться студентові і тоді, коли він відвідував заняття,
але не виконав робочої програми від початку атестації, не відпо-
відав на практичних заняттях, не виконав завдання самостійної
роботи.
5) Не атестується студент, який не був присутній на жодному
практичних занятті, не виконав самостійну роботу і не має жод-
ної оцінки.
Приклад системи рейтингового контролю

Упродовж семестру студент отримав за аудиторну та самостій-
ну роботу такі оцінки: «3», «5», «5», «4», «5», «4». Середня
арифметична оцінка становить 4,33, з округленням до десятої
частки – 4,3. Отриману оцінку множимо на 10: 4,3 10=43. Це
число є рейтинговим балом студента за роботу протягом семе-
стру.
Модульну контрольну роботу було написано на «4», тому дода-
ємо: 43+16=59. Це семестровий рейтинговий бал. Іспит студент
склав на «4», додаємо 59+23 = 82 бали, що відповідає оцінці
за шкалою ЄКТС «В», підсумкова оцінка за національною шка-
лою – «добре».
177
8.2. Підсумковий контроль
Формою підсумкового контролю зі «Вступу до мовознавства»
є екзамен.
Студентам, які мають семестровий рейтинговий бал з дисци-
пліни 60 і вище, за рішенням кафедри може бути виставлена
підсумкова оцінка за дисципліну за національною шкалою «від-
мінно», за шкалою ЄКТС – А. Підсумковий рейтинговий бал
виставляється шляхом додавання до семестрового рейтингового
бала студента 30 балів.
Екзамен відбувається в усній формі. Максимальний екзаме-
наційний бал становить 30. Викладач оцінює відповідь студента
на екзамені (диференційованому заліку) у 4-бальній шкалі. Ця
оцінка трансформується в екзаменаційний рейтинговий бал у та-
кий спосіб:
«5» — 30 балів;
«4» — 23 бали;
«3» — 18 балів;
«2» — 0 балів.
Підсумкова оцінка за дисципліну виставляється за підсумко-
вим рейтинговим балом (сума семестрового рейтингового бала та
екзаменаційного бала) за таблицею:
Підсумковий рейтинговий бал Оцінка за шкалою ЄКТС Підсумкова оцінка за

дисципліну за національною
шкалою
90100 А відмінно
8289 В
добре
7581 С
6674 D
задовільно
6065 Е
4059 FХ незадовільно з можливістю по
вторного складання
39 і менше F незадовільно з обов'язковим
повторним курсом
Якщо студент на екзамені з дисципліни, з якої він мав се-

местровий рейтинговий бал менше 42 балів, отримує позитивну
екзаменаційну оцінку («5», «4», «3»), то такому студенту вистав-
ляється підсумкова оцінка з дисципліни за національною шка-
178
лою лише «задовільно», за шкалою ЄКТС – E, а в екзаменацій-
ній відомості в графі «Підсумковий рейтинговий бал» ставиться
60 балів.
За результатами роботи студентів під час практичних занять
та самостійної роботи наприкінці семестру проводиться атеста-
ція. Атестуються студенти, які відвідували заняття, відповідали
на семінарських заняттях, виконували самостійну роботу. При
цьому:
1) оцінка “відмінно” ставиться студенту, який не пропускав
заняття без поважної причини, відповідав не менше 2-х разів на
семінарських заняттях, має оцінку за реферат “5”, середній бал
якого вищий за “4,5”;
2) оцінка “добре” ставиться студенту, який відвідував занят-
тя, виконував завдання самостійної роботи, середній бал якого
вищий за “4”;
3) оцінка “задовільно” ставиться студенту, який відвідував
заняття, виконував завдання самостійної роботи, середній бал
якого вищий за “3”;
4) оцінку “незадовільно” отримує студент, який пропускав за-
няття, за відповіді на практичних заняттях мав “2”. “Незадо-
вільно” ставиться студентові і тоді, коли він відвідував заняття,
але не виконав робочої програми від початку атестації, не відпо-
відав на практичних заняттях, не виконав завдання самостійної
роботи.
5) не атестується студент, який не був присутній на жодному
практичних занятті, не виконав самостійну роботу і не має жод-
ної оцінки.
179
9. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ
МАТЕРІАЛИ
9.1. ЛІТЕРАТУРА
9.1.1. Основна література. Підручники

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2000.
Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2006.
Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства: Навчаль-
ний посібник. – К.: Вища шк., 1974.
Ющук І. П. Лекції зі вступу до мовознавства: Навчальний посіб-
ник. – К.: Вид. Міжнар. ін–ту лінгвістики і права, 1995.
9.1.2. Додаткова література. Підручники

Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис. – К.,
2006.
Введение в языковедение: Хрестоматия / Сост. А. В. Блинов,
И. И. Богатырева, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
Вендина Т. И. Введение в языкознание. – М., 2001, 2002.
Головин Б. Н. Введение в языкознание. 4–е изд. – М.,1983.
Доленко М. Т. Вступ до мовознавства: Збірник вправ і завдань.
– К., 1975.
Донець С. Л., Мацько Л. І. Вступ до мовознавства: Практикум.
– К.., 1989.
Кодухов В. И. Введение в языкознание. 2–е изд. – М.,1987.
Зиндер Л. Р. Введение в языкознание: Сборник задач. – М.,
1987.
Норман Б. Ю. Сборник задач по введению в языкознание. –
Минск, 1989.
9.1.3. Довідникова література

Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1969.
Васильева Н. В., Виноградов В. А., Шахнарович А. М. Крат-
кий словарь лингвистических терминов. – М., 1995.
180
Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. –
К.,1985.
Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред.
В. Н. Ярцевой. – М., 1990 (2002).
Розенталь Д. З., Теленкова М. А. Словарь–справочник линг-
Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопе-
дія. – Полтава, 2006.
Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних
термінів. – К., 2001.
9.1.4. Додаткова література

Аванесов Р. И. Русское литературное произношение. – 5–е
изд. – М., 1972.
// Мовознавство. – 2001. – № 3.
1987.
М., 2005.
Алпатов В. М. 150 языков и политика: 1917–2000. Социо-
лингвистические проблемы СССР и постсоветского пространства.
– М., 2000.
языки в школе. – 1958. – № 4.
М., 1957.
Бабайцева В. В. Односоставные предложения в современном
181
Баран Я. А. Фразеологія у системі мови. – Івано–Франківськ,
1997.
матика української мови: Морфологія. – К., 1993.
ке. – Вып. 3. – М., 1963. – С. 36–59.
Богородицкий В. А. Введение в татарское языкознание в свя-
зи с другими тюркскими языками. – М., 1934.
к русскому языку // Избранные труды по обшему языкознанию.
– Т. 2. – М.: Изд. АН СССР, 1963.
кое описание речи. – Л.: Изд. ЛГУ, 1981.
Бондарко Л. В., Вербицкая Л. А., Гордина М. В. Основы об-
щей фонетики. – СПб., 1991.
Бондарко Л. В., Зиндер П. Р. Исследование фонетики //
Основы теории речевой деятельности / Отв. ред. А. А. Леонтьев.
– М., 1974.
1998.
1968.
Будагов Р. А. Что такое общественная природа языка?//
друга // Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1.
мерностей их образования и развития. – М., 1967.
о слове. – М., 1972.
графия. – М., 1977.
182
Вихованець І. Р. Частини мови в семантико–граматичному
аспекті – К., 1988.
Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису укра-
їнської мови. – К., 1993.
Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Се-
мантико–синтаксична структура речення. – К., 1983.
Воронин С. В. Фоносемантические идеи в зарубежном
языкознании. Очерки и извлечения. – Л., 1990.
Гак В. Г., Григорьев Б. Б. Теория и практика перевода. – М.,
2000.
Гамкрелидзе Т. В., Иванов В. В. Индоевропейский язык
и индоевропейцы. Реконструкция и историко–типологический
анализ праязыка и протокультуры. – Тбилиси, 1984.
Пер. с англ. – М., 1982.
Гиляревский Р. С., Гривнин В. С. Определитель языков мира
по письменности. – 2–е изд. – М., 1963.
Глущенко В. А. Лінгвістичний метод і його структура // Мо-
вознавство. – 2010. – № 6.
Гордина М. В. О различных функциональных единицах
языка // Исследования по фонологии. – М., 1966.
Драчук В. С. Дорогами тисячоліть: Про що розповідали пись-
мена. – К., 1978.
Жайворонок В. В. Мовні знаки української етнокультури в ан-
тропоцентричному висвітленні // Мовознавство. – 2012. – № 2.
Журавлев В. К. Внешние и внутренние факторы языкового
развития. – М., 1952.
Звегинцев В. А. Внутренние законы развития языка. – М.,
1954.
183
Зиндер Л. Р. Общая фонетика. – М., 1979.
Златоустова Л. В., Потапова Р. К., Трунин–Донской В. Н.
– М., 1960.
Іваницька Н. Л. Синтаксис простого речення. Складні випад-
ки аналізу. – К, 1989.
Іванишин В., Радевич–Винницкий Я. Мова і нація: Тези про
місце і роль мови в національному відродженні України. – Дро-
гобич,1994.
Иллич–Свитыч В. М. Опыт сравнения ностратических
Использование ЭВМ в лингвистических исследованиях / Под
ред. В. И. Перебейнос. – К., 1990.
Истрин В. А. Развитие письма. – 2–е изд. – М., 1965.
Карабан В.І., Мейс Дж. Переклад з української мови на
англійську. – Вінниця, 2003.
Карский Е.Ф. Славянская кирилловская палеография. – Л.,
1928.
Касарес Х. Введение в современную лексикографию. – М.,
1958.
Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. – М., 1979.
языков. – М., 1983.
Кузнецов П. С. Морфологическая классификация языков. –
М., 1954.
Курилович Е. Очерки по лингвистике. – М., 1962.
Львів, 1998.
184
– М., 2006.
языка. – М., 1963.
Лінгвістичний аналіз: Практикум. Навчальний посібник /
За ред. Г. Р. Передрій. – К., 2005.
М., 1982.
Лукінова Т. Б. З історії порівняльно–історичних студій
в Україні // Мовознавство. – 2010. – № 2–3.
1965.
Матусевич М. И. Введение в общую фонетику. – 3–е изд. –
М., 1959.
языков. – М., 1938.
Мельничук О. С. Про два синтаксичні рівні формування
й опису словосполучень // Мовознавство. – 1970. – № 6.
Молчанов А. А., Нерознак В. П., Шарыпкин С. Я. Памят-
ники древнейшей греческой письменности: введение в микеноло-
гию. – М., 1988.
языков. – М.; Л., 1965.
185
Народы мира. Историко–этнографический справочник / Под
ред. Ю. В. Бромлея. – М., 1988.
Николаева Т. М. Фразовая интонация славянских языков. –
М., 1977.
Общее языкознание. Внутренняя структура языка. – М.,
1972.
Общее языкознание: Методы лингвистических исследова-
ний / Под ред. Б. А.Серебренникова. – М., 1973.
Жовква, 1937.
Панов М. В. И все-таки она хорошая! (Рассказ о русской
орфографии). – М., 1964.
Панфилов В. З. Взаимоотношение языка и мышления. – М.,
1971.
Пауль Г. Принципы истории языка. / Пер. с нем. – М., 1960.
Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении.
– М., 1956.
1956.
1958. – Т. 1–2.
– К., 1993. – Т.1.
Проблемы и методы экспериментально–фонетического ана-
лиза речи. – Л., 1980.
Прокопович Н. Н. Словосочетание в современном русском ли-
тературном языке. – М., 1966.
М., 2001.
186
Радевич–Вінницький Я. К. Україна: Від мови до нації. – Дро-
гобич, 1996.
Распопов И. П. Строение простого предложения в современ-
ном русском языке. – М., 1970.
логия и проблема классификации языков. – М.–Л., 1965.
Росетті А. Вступ до фонетики / Пер. з румун. – К.,1974.
1988.
К., 1999.
Селіванова О. О. Нариси з української фразеології. – К. –
Черкаси, 2004.
Сепир Э. Избранные труды по языкознанию и культурологии.
– М., 1993.
Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтак-
сис сучасної української мови: Проблемні питання: Навч. посіб-
ник. – К., 1994.
семантической структуры слова. – К., 1979.
Солнцев В. М. Язык как структурно–системное образование.
– М., 1977.
нійчук, К.Тищенко. – К., 1998.
Сравнительно–историческое изучение языков разных се-
мей. Современное состояние и проблемы. – М., 1981.
187
Ступин Л. П. Лексикография английского языка. – М., 1985.
Суслопаров М. Розшифрування найдавнішої писемності з бе-
регів Дніпра // Київ. – 1996. – № 9.
Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика /
За ред. І. К. Білодіда. – К., 1969.
Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За
Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразео-
логія / За ред. І. К. Білодіда. – К., 1973.
Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических ас-
пектах. – К., 1989.
Тараненко О. О. Новий словник української мови (Концеп-
ція і принципи укладання словника). – К. – Кам’янець–Поділь-
ський, 1996.
Теоретические основы классификации языков мира / Под
ред. В. Н. Ярцевой. – М., 1980.
Теоретические основы классификации языков мира.
Проблемы родства / Под ред. В. Н. Ярцевой. – М., 1982.
Ткаченко О. Б. Українська мова як державна у труднощах її
становлення // Мовознавство. – 2010. – № 6.
Ткаченко О. Б. До проблеми української правописної рефор-
ми // Мовознавство. – 2012. – № 1.
– К., 1973.
Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській
літературній мові. – К., 1968.
Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: Історія лінгвістич-
них учень. – К., 1980.
Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. – К., 1988.
ської мови: Навч. посібник. – К, 2007.
Уфимцева А. А. Опыт изучения лексики как системы. – М., 1963.
188
Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды. – М. – Т. 1, 1956. – Т.
2, 1957.
Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. – М.; Л.,
1962.
Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и бело-
русского языков: Историко–диалектологический очерк. – Л.,
1972.
Холодович А. А. Проблемы грамматической теории. – Л.,
1979.
– М., 1959.
Шахматов А. А. Синтаксис русского литературного языка.
– 2–е изд. – М., 1941.
М., 1973.
Щерба Л. В. Избранные работы по языкознанию и фонетике.
– Ч. 1. – Л., 1958.
Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. – Л.,
1974.
Щерба Л. В. О частях речи в русском языке // Введение в
языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие для студентов вузов /
Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.
шара. – М.–Л., 1941.
М., 1976–1978.
189
Якобсон Р. О. Избранные работы. – М., 1985.
Якобсон Р. О., Хале М. Фонология и ее отношение к фонети-
ке // Новое в лингвистике / Отв. ред. В. В. Иванов. – М., 1962.
– Вып. 2.
Якушин Б. В. Гипотезы о происхождении языка. – М., 1984.
МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: підручники, навчальні по-

сібники, збірники вправ, словники, методичні рекомендації до
тем та розробки практичних занять, рекомендовані списки на-
укової і науково-популярної літератури, пакети тестів і контр-
ольних робіт, запитання для самоперевірки, мультимедійні пре-
зентації до лекцій в системі Power Point.
РЕСУРСИ: (Інтернет, електронні адреси: www.meta.ua;

nbuv.gov.ua; www.auditorium.ru; www.bukinist.agava.ru; www.
rsl.ru).
190
10. БАЗОВІ ТЕРМІНИ КУРСУ
Предмет, завдання
та методи мовознавства
Загальне мовознавство, конкретне, теоретичне, прикладне.

Предмет мовознавства. Об’єкт мовознавства. Порівняльно-істо-
ричне мовознавство. Типологічне мовознавство. Ареальна лінг-
вістика. Функціональна лінгвістика. Етнолінгвістика. Психо-
лінгвістика. Соціолінгвістика. Когнітивна лінгвістика.
Описовий метод, порівняльно-історичний, зіставний, струк-
турний. Синхронія, діахронія. Аналіз, синтез.
Природа, сутність, функції та будова мови

Мова. Мислення, свідомість. Поняттєве, чуттєво-образне, тех-
нічне мислення. Вербальне та невербальне мислення.
Семіотика, лінгвосеміотика, знак, мовний знак. Вербальні за-
соби спілкування, невербальні засоби спілкування.
Мова. Мовлення, внутрішнє мовлення. Мовленнєва діяль-
ність.
Система, структура, рівень мови, одиниця рівня.
Літературна мова, територіальний діалект, соціальний діа-
лект, просторіччя, койне, суржик.
Функції мови: комунікативна, когнітивна, мислеоформлю-
вальна, репрезентативна, емоційна, експресивна, імпресивна,
акумулятивна, естетична, фатична, суспільна. Основні функції
мови, факультативні функції мови.
Гіпотези походження мови

Основні процеси мовного розвитку
Філогенез. Онтогенез. Homo sapiens – homo loquens.
Гіпотези походження мови: міфологічна, логосічна, звуко-
наслідувальна, вигукова, гіпотеза соціального договору, гіпоте-
за трудових викриків, гіпотеза суспільних регуляторів, статева,
ономатопоетична, гіпотеза жестів, гіпотеза ігор, контактна. Гіпо-
теза моногенезу, гіпотеза полігенезу.
191
Племінна мова, мова народності, національна мова, літератур-
на мова, мова міжнаціонального спілкування, світова мова.
Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція. Диференціація,
інтеграція. Конвергенція, дивергенція. Субстрат, суперстрат, ад-
страт. Піджин. Креольська мова. Штучна мова. Інтерлінгвісти-
ка. Антиномія.
Класифікації мов світу

Генеалогічна класифікація мов. Мова, сім’я, група, підгру-
па. Прамова. Індоєвропейська прабатьківщина. Племінні мови.
Національні мови. Міжнародні мови. Мертві мови. Міноритарні
мови.
Ареальна класифікація.
Типологічна класифікація. Аглютинативна мова. Флективна
мова. Ізолююча (коренева) мова. Інкорпоруюча (полісинтетична)
мова. Синтетичні та аналітичні мови.
Соціолінгвістична класифікація. Одноосібні мови. Частково-
генераційні мови. Частковоетнічні мови. Повноетнічні частко-
вотериторіальні мови. Повноетнічні повнотериторіальні мови.
Мови з позатериторіальною монофункційністю. Поліфункційні
мононаціональні мови. Поліфункційні полінаціональні мови.
Поліфункційні поліетнічні мови.
Фонологічна класифікація. Складофонемний тип мов. Фонем-
ний тип мов. Консонантний тип мов, вокалічний тип мов.
Синтаксична класифікація. Номінативний тип мов. Ергатив-
ний тип мов. Активний тип мов.
Фонетика. Три аспекти вивчення звуків

Фонетика. Загальна фонетика, конкретна, описова, історична,
експериментальна, зіставна.
Аспекти вивчення звуків: фізичний, фізіологічний, лінгвіс-
тичний.
Сила звука, висота звука, довгота звука, чистота, тембр, обер-
тон, формант.
Мовленнєвий апарат. Артикуляція звука, артикуляційна
база. Акцент. Звук. Голосні звуки. Приголосні звуки. Класифі-
кація звуків. Монофтонг, поліфтонг.
Фонема.
Мовленнєвий потік. Фраза, синтагма, такт, склад (закритий,
192
відкритий, прикритий, неприкритий), наголос (динамічний, му-
зичний, кількісний, фіксований, нефіксований, фразовий, логіч-
ний, емфатичний), інтонація.
Фонетичні процеси
Комбінаторні фонетичні процеси. Акомодація. Асиміляція.
Дисиміляція. Гаплологія. Діереза. Епентеза. Метатеза. Субсти-
туція. Стяжіння.
Позиційні фонетичні процеси. Редукція голосних. Протеза.
Оглушення в кінці слова. Позиційні чергування.
Живі та історичні фонетичні процеси. Іторичні чергування.
Спонтанні звукові зміни.
Орфоепія. Транскрипція. Фонетична транскрипція. Фонема-
тична транскрипція. Транслітерація.
Фонологія
Фонологія. Фонема. Опозиції (релевантні, нерелевантні). Інте-
гральні ознаки. Диференційні ознаки. Позиції фонем (сильні, слаб-
кі). Варіанти фонем, алофони. Варіації фонем. Фонологічна систе-
ма. Опозиції (привативні, градуальні, еквіполентні, корелятивні).
Ленінградська фонологічна школа. Московська фонологічна школа.
Графіка й орфографія
Письмо. «Предметне письмо». Піктографія. Ідеографія. Фоно-
графія (силабічне письмо, консонантне письмо, буквено-звуко-
ве). Графіка. Алфавіт. Орфографія. Принципи орфографії (фоне-
тичний, морфологічний, історико-традиційний, ідеографічний).
Лексикологія. Загальна лексикологія, конкретна, історична,
зіставна лексикологія, прикладна. Власне лексикологія, семасіо-
логія, ономасіологія, етимологія, фразеологія, ономастика, лек-
сикографія.
Слово. Типи слів (повнозначні, вказівні, службові, вигукові,
власні, загальні). Лексема. Лексико-семантичний варіант.
193
Значення слова
Лексичне значення. Концептуальне значення. Денотатив-
не значення. Конотативне значення. Контекстуальне значення.
Лексичне і граматичне значення.
Поняття. Сигніфікативне значення.
Пряме значення слова. Переносне значення слова. Вільне
значення. Зв’язане значення. Фразеологічно зв’язані значення.
Синтаксично зумовлені значення. Конструктивно зумовлені зна-
чення.
Концепт.
Лексико-семантичні категорії
Полісемія. Лексико-семантичний варіант. Сема.
Перенесення значення. Метафора. Метонімія. Синекдоха. Пе-
ренесення значення за функцією.
Омоніми (повні, неповні, гомогенні, гетерогенні). Омоформи,
омофони, омографи. Міжмовні омоніми.
Синоніми (абсолютні, часткові, семантичні, стилістичні, се-
мантико-стилістичні). Синонімічний ряд. Домінанта.
Антоніми (контрарні, комплементарні, контрадикторні, век-
торні). Контекстуальні антоніми. Антитеза. Оксиморон.
Гіперо-гіпонімія. Гіпоніми, гіпероніми.
Конверсія. Конверсиви.
Лексико-семантична система. Парадигматичні відношення.
Синтагматичні відношення.
Лексико-семантичне поле. Архісема. Лексико-семантична
група.
Словниковий склад мови

Активна лексика. Пасивна лексика. Професіоналізми. Діалек-
тизми. Екзотизми. Жаргонізми. Арготизми. Табу. Евфемізми.
Стилістично нейтральна лексика. Стилістично забарвлена
лексика (високого та низького стилю).
Архаїзми (лексичні, семантичні). Історизми. Неологізми (лек-
сичні, семантичні, авторські).
194
Запозичення (матеріальні запозичення, калькування, семан-
тичні, словотвірні, усні, писемні, прямі, опосередковані). Інтер-
націоналізми.
Історична лексикологія. Етимологія. Принципи етимології
(фонетичний, семантичний, словотвірний, генетичний, речовий,
просторовий). Деетимологізація. Народна етимологія.
Фразеологія
Фразеологія. Фразеологізм. Класифікація фразеологізмів.
Фразеологічні зрощення. Фразеологічні єдності. Фразеологічні
сполучення. Фразеологічні вирази.
Лексикографія
Лексикографія. Теоретична лексикографія. Практична лекси-
кографія. Типи словників (енциклопедичні, лінгвістичні, одно-
мовні, багатомовні).
Граматика. Граматичні значення,

категорії, способи
Граматика. Формальна граматика, контенсивна, синхронічна,
діахронічна, функціональна. Морфологія. Синтаксис. Словотвір.
Граматичне значення (дериваційні, реляційні, модальні зна-
чення).
Граматична категорія. Морфологічні категорії (класифікаційні,
словозмінні). Синтаксичні категорії. Лексико-граматичні розряди.
Морфема і словоформа
Морфеміка. Морфема. Сегментні морфеми (корінь та афікси:
префікс, постфікс, інтерфікс, інфікс, циркумфікс, трансфікс).
Несегментні морфеми (нульова та суперсегментні морфеми: на-
голос, тон). Словотворчий афікс. Формотворчий афікс.
Граматична форма слова. Синтетичні та аналітичні форми
слова. Основа слова, форманти.
Основні способи словотворення: морфологічний, морфологіч-
но-синтаксичний, лексико-синтаксичний, семантичний (лекси-
ко-семантичний).
195
Способи вираження граматичних значень. Синтетичні спо-
соби вираження граматичних значень (афіксація, чергування
(внутрішня флексія), наголос, редуплікація, словоскладення, су-
плетивізм). Аналітичні способи вираження граматичних значень
(спосіб службових слів, інтонації, порядку слів).
Граматикалізація фонетичних та лексичних явищ. Зміни мор-
фемної структури слів (опрощення, ускладнення, перерозклад).
Зміни за аналогією.
Частини мови. Семантичний критерій. Морфологічний крите-
рій. Синтаксичний критерій. Словотвірний критерій. Категорії
частин мови. Класифікації частин мови (за часів давніх індій-
ських та грецьких граматик, в Александрійській школі, у дав-
ньому китайському мовознавстві, М. Смотрицького, М. Ломоно-
сова, В. В. Виноградова, І. Вихованця та ін.). Самостійні частини
мови (іменник, прикметник, дієслово, прислівник, числівник,
займенник). Службові частини мови (прийменники, артиклі,
сполучники, частки). Вигук.
Синтаксис. Словосполучення і речення

Синтаксис. Одиниці синтаксису.
Словосполучення. Валентність. Граматична валентність, лек-
сична валентність. Типи словосполучень. Прості, складні, комбі-
новані словосполучення. Лексичні, синтаксичні словосполучення.
Сурядні, підрядні словосполучення. Іменні, дієслівні, прислівни-
кові словосполучення. Атрибутивні, об’єктні, релятивні слово-
сполучення. Предикативні, непредикативні словосполучення.
Синтаксичні зв’язки слів (узгодження, керування, приляган-
ня, координація, тяжіння, інкорпорація, замикання, ізафет).
Речення. Ознаки речення (комунікативність, відносна само-
стійність, структурна цілісність, предикативність, модальність).
Види речень (розповідні, питальні, спонукальні; прості, складні;
поширені, непоширені; односкладні, двоскладні). Різновиди од-
носкладних речень. Безсполучникові складні речення, складно-
сурядні речення, складнопідрядні речення. Види підрядних ре-
чень. Члени речення. Синтаксичні категорії речення: категорія
синтаксичного часу, синтаксичного способу, об’єктивної модаль-
196
ності, суб’єктивної модальності, предикативності. Синтаксема,
алосинтаксема. Висловлення. Актуальне членування речення.
Текст, його компоненти.
197
11. ДОДАТКИ
11.1. Додаток І. Таблиці та схеми.
Додаток А
Схема А1
Структура мовознавства
Мовознавство
Конкретне Загальне Прикдадне

(часткове)
Власне загальне Теоретичне

(Див.: Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К.: Видавничий
центр «Академія», 2003. – С. 8).
Схема А2.1
Протиставлення мови і мовлення
МОВА МОВЛЕННя
психічне явище, що міститься в мозку людини; психофізичне явище, що знаходиться у фізичному
середовищі;
соціальне індивідуальне
системне несистемне
пасивне активне
потенційне реальне
стійке нестійке
довговічне однократне
синхронічне діахронічне
суттєве побічне
(Див.: Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К.: Видавни-

чий центр “Академія”, 2003. – С. 196).
198
Схема А2.2
Співвідношення мови і мовлення
мовлення мова
(мовна діяльність) (мовна система)

Акти говоріння Акти розуміння
інвентар+граматика
(система (система
Акти Акти одиниць) правил)
говоріння розуміння
тексти
(Див.: Маслов Ю. С. Введение в языкознание. – М.: Высшая шк.,

1998. – С. 11).
Схема А3.1
Класифікація знаків А. Шаффа
ЗНАКИ
природні штучні
симптоми несловесні словесні
сигнали замінники
іконічні символи
(Див.: Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К.: Видавни-
чий центр «Академія», 2003. – С. 172).
199
Схема А3.2.
Класифікація знаків Т. Мілевського
зНАКИ
симптоми сигнали
апелі семантичні
образи довільні сигнали
однокласові двокласові
нефонемні фонемні
(мова)
центр “Академія”, 2003. – С. 172).
Схема А3.3.
Класифікація знаків за типом відношень
між матеріальною формою знака
і позначуваним об’єктом.
ЗНАКИ
знакикопії
знакиіндекси
знакисигнали
знакиприкмети знакисимптоми знакисимволи
200
Схема А3.4.
Словесний знак
№ п/п Властивості словесного знака Експлікація засобів і умов знакоутворення
1. Словесний знак матеріальний Послідовність фонем і /або графем
2. Має значення (двобічна сутність) Ланцюжок фонем повинен бути наділений опосередко
ваним змістом, значенням
3. Має системний характер Означування форми знака відбувається у межах певної
системи мови
4. Є соціальним за природою і викори Словесний знак створююється, сприймається
станням і використовується всією мовною спільнотою
5. Володіє властивостями умовного Зв’язок форми знака з його значенням опосередкова
подразника ний свідомістю, закріплений у пам’яті, автоматизова
ний до ступеня умовного рефлексу
6. Виконує сигнальну функцію Словесний знак є сигналом перших сигналів дійсності
7. Виконує сигніфікативну функцію Виражає поняття класу предметів
8. Виконує ідентифікуючу функцію з Словесний знак ідентифікує позначувані предмети,
комунікативною метою сприяє формуванню комунікативних одиниць
(Див.: Языковая номинация (виды наименований) / Отв. ред. Б. А. Сере-

бренников, А. А. Уфимцева. – М.: Изд-во «Наука», 1977. – С. 11)
Схема А4.1.
Структура мови
Системи мови / частини її будови Розділи мовознавства
1. Звуковий лад Фонетика – опис звукового складу і фонологія – вико
Окремі змісторозрізнювальні звуки цієї мови та ристання звукового складу
їхні можливі поєднання (монофтонги, дифтонги,
поліфтонги, склади)
2. Форми зміни слів: флексія – відмінювання і Граматика
дієвідмінювання (у мовах флективної будови), фор Морфологія
ми творення слів (у мовах з формальним словотво
ренням, з лексичною деривацією).
3. Правила сполучуваності слів, творення вислов Синтаксис
лювань і речень, правила поєднання висловлювань
у складі речень і правила поєднування речень.
4. Словниковий склад мови, окремі слова і стійкі Лексикологія
словосполучення. Формування (стратифікація) Описова (дескриптивна).
лексики. Змістові (семантичні) зв’язки слів.
Історична (етимологічна) – встановлення походження
слів, їхньої етимології.
Фразеологія – наука про словосполучення.
Семасіологія – наука про значення слів. Лексикографія
– теоретичні засади укладання словників
(Див.: Білецький А. О. Про мову і мовознавство. – К.: “Ар-

тЕК”, 1997. – С. 17).
201
Схема А4.2.
Мовні рівні
Основні рівні мови Основні та проміжні рівні мови
СИНТАКСИЧНИЙ СИНТАКСИЧНИЙ
фразеологічний
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ
словотвірний
МОРфОЛОГІЧНИЙ МОРфОЛОГІЧНИЙ
морфонологічний
фОНОЛОГІЧНИЙ фОНОЛОГІЧНИЙ

центр “Академія”, 2003. – С. 215, 216).
Схема А4.3.
Рівні мовної структури
фонемний морфемний синтаксичний лексико

семантичний
ФОНЕМА МОРФЕМА РЕЧЕННЯ СЛОВО
Фонема Слово Слово
Морфема
Фонема
(див.: Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Гри-

щенка. – К.: Вища шк., 1993. – С. 76).
202
Схема А5.
Типи норм
ОРФОЕПІЧНІ Вимова звуків і звукосполучень
ГРАФІЧНІ Передача звуків на письмі
ОРФОГРАФІЧНІ Написання слів
ЛЕКСИЧНІ Слововживання
МОРФОЛОГІЧНІ Вживання морфем
СИНТАКСИЧНІ Усталені зразки побудови словосполучень і речень
СТИЛІСТИЧНІ Відбір мовних елементів відповідно до умов
спілкування
ПУНКТУАЦІЙНІ Вживання розділових знаків
Додаток Б
Схема Б1.
Апарат мовлення
Активні органи мовлення Пасивні органи мовлення
язик зуби
губи альвеоли
нижня щелепа тверде піднебіння
м’яке піднебіння задня стінка зіва
язичок верхня щелепа
діафрагма порожнина носа
легені
пірамідальні хрящі
зв’язки
голосові зв’язки
Таблиця Б1.
Класифікація голосних
Ряд
Передній Середній задній
Підне- Нелабіал. Лабіал. Нелабіал. Лабіал. Нелабіал. Лабіал.

сення
Високе і и ы ы у
(укр.) (нім., фр.) (рос.) (швед.) (казах.)
Середнє
(нім., фр.) (англ.)
Низьке а а (укр.)
(англ.) (рос.) (англ.) (англ.)
203
Таблиця Б2
Класифікація приголосних
місце губні язикові
творення
Співвідношення
передньоязикові задньоязикові
(фарингальні)
голосу і шуму
(ларингальні)
середньоязикові
увулярні
гортанні
глоткові
губно-зубні
губно-губні
серенньопід-
альвеолярні
задньопід-
піднебінні
міжзубні
небінні
небінні
зубні
Спосіб
творення
w j г
дзвінкі в, в’ з, з’ англ. ж, ж’ нім. укр.
англ. англ. тюрк.
щілинні
ch [ ]
(фрикативні) ich- h h
глухі ф, ф’ с, с’ ш, ш’ Laut х’ х нім англ.
англ.
нім
204
d г’ ґ
шумні
дзвінкі б, б’ д, д’ англ. укр. укр.

проривні t
глухі п, п’ т, т’ к’ к
англ.
дзвінкі , ’ , ’
африкати
глухі нім. ц, ц’ ч, ч’
носові
зімкненнопрохідні
м, м’ н, н’ n n’ n нім.
англ. франц. тюрк. англ.
бокові л, л’ l
сонорні англ.
дрижачі p, p’ r
франц.
щілинні j
укр. рос.
(Див.: Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К.: «Академія», 2000. – С. 111, 118).
Додаток Г
Схема Г1.
Відношення слова й поняття
(Семантичний трикутник).
Звучання (С)
Предмет (А) Поняття (Б)
Схема Г2
Зміна обсягу значення слова
А – старе значення слова
В – нове значення слова
Схема Г3
Полісемія та омонімія
А і В – різні значення слова.
(Див.: Карпенко Ю. О., Вступ до мовознавства. – К.: «Акаде-

мія», 2006. – С. 200).
205
Схема Г4
Види класифікацій фразеологізмів
Класифікація Ш. Баллі
Словосполучення
Нерозкладені Перемінні
Стереотипні звороти мовлення
Фразеологічні речення – зв’язок настільки тісний, що

за значенням майже нерозмежовувані, хоча вочевидь
синтаксична членоподільність: рос. Из-под палки,
дать осечку.
Стійкі словосполучення, в яких означуваний, елемент

має лише підсилювальне значення, а його власне
первісне значення ослаблене: рос. Страшно молод,
миллион терзаний.
Означуваний елемент стереотипного словосполучен

ня повнозначний і складає найсильнішу за змістом
його частину, але всетаки зливається зі своїм означу
ваним у певну відносну єдність: рос. Светлая голова,
нечаянная радость.
Частини словосполучення відосно самостійні, значен

ня їх цілісне, бо позначають одне поняття: рос. Вос-
паление лёгких (пневмония)
Критерії класифікації:
а) зовнішні ( 1) незмінність порядку слів; 2) незамінність ком-
понентів);
б) внутрішні ( 1) можливість дібрати повнозначне слово;
2) втрата мотивованості (внутрішньої форми)).
(Див.: Ларин Б. А. История русского языка и общее
языкознание – М.: Просвещение, 1977. – С. 131).
206
Класифікація В. В. Виноградова
Фразеологізми
Фразеологічні Фразеологічні ви

єдності рази рос. Волков
англ. bit by bit бояться – в лес не
(малопомалу), ходить.
а black sheep (пар
шива вівця) цей тип додав
М.М.Шанський
Фразеологічні сполу Фразеологічні зрощення

чення англ. aftrer meat comes
англ. a balty vois (медо mastorol (дорога ложка
вий голос(ок)) до обіду)
Критерії класифікації:
1) принцип мотивованості значення;
2) принцип обмеженості сполучуваності компонентів.
(Див.: Мостовий М. І. Лексикологія англійської мови. – Х.: –
Основа, 1993. – С. 139).
Класифікаця Н. М. Амосової
Вільне
слово- фРАзЕОЛОГІзМИ
сполучення
Змінний Незмінний контекст Узуально обмеже Стійкий контекст

контекст ний контекст
Фраземи Ідіоми Стійкі слово

нім. нім. In den Фразеолоїди сполучення або
Eimеr gucken нім. Etwas фразеологічні
Finsternis (пити, пия zur Debatte, шаблони
(Єгипетська чити) Diskussion stellen нім. An allen
темінь) (винести питання Gliedern zittern
на дискусію) (тремтіти усім
тілом)
207
Класифікація І. І. Чернишової
Фразеологічні одиниці
фРАзЕОЛОГІЧНИЙ СКЛАД МОВИ
Фразеологічні єдності фразеологічні типові утво лексичні
зрощення рення єднання
фразеологічні фразеологічні фразеологічні нім. etwas zur нім. Eile haben (абревіатури)
єдності зрощення вирази (приказ Debatte, (поспішати) нім. USA
нім. Die Zelte нім. Ägiptische ки, прислів’я) Diskussion
abbrechen (роз Finsternis нім. Einmal ist stellen. (вине
бити намети) (Єгипетська Keinmal (один сти питання на
темінь) раз – це жодно дискусію)
го разу)
(Див.: Искоз А., Ленкова А. Хрестоматия по лексикологии не-

мецкого языка. – Л.: Просвещение, 1975. – С. 178-180).
Додаток Д
Схема Д1
№ п/п Типи словників

1. Тлумачні одномовіні словники
2. Двомовні словники іншомовних слів (прямі та зворотні)
3. Багатомовні словники
4. Історичні словники
5. Етимологічні словники
6. Діалектологічні словники, а також професійних жаргонів, арго, сленгів
7. Термінологічні словники
8. Тематичні словники
9. Словники синонімів, омонімів, антонімів
10. Орфографічні словники або довідники
11. Зворотні словники
12. Частотні словники
13. Словники мови окремих авторів
14. Словники власних імен людей певного народу (іменники) та словники географічних назв (словни
ки топонімів)
15. Енциклопедичні словники
16. Словники іншомовних слів
17. Фразеологічні словники та словники прислів’їв, приказок, цитат
(Див.: Білецький А. О. Про мову і мовознавство. – К.: “Ар-

тЕК”, 1997. – С. 157-158).
208
Додаток Е
Схема Е1
Класифікація граматичних категорій
Граматичні категорії
морфологічні синтаксичні
класифікаційні словозмінні
(Див.: Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К.: «Академія»,

2000. – С. 97).
209
– К.: “Експрес–об’ява”, 1998. – С. 16). Схема Е.2.
(Див.: Литвин І. В., Литвин С. І. Українська мова в таблицях. Схема частин мови української мови
частини мови
самостійні вигук службові
змінювані незмінювані незмінювані
відмінювані дієвідмінювані прислівник

210
прийменник
іменник
дієслово
сполучник
прикметник
числівник частка
займенник
Схема Е.3
по введению в языкознание. – М.: Просвещение, 1991. – С. 102) Система частей речи русского язûка
(Див.: Кондрашов Н. А. и др. Сборник задач и упражнений
Части речи
самостоятельные служебные модальные слова

слова и частицы междометия
именные
собственно
имя существительное частицы
211
имя прилагательное
местоимение
глагольные предлоги
собственно глагол
причастие
деепричастие
союзы
наречные
собственно наречие
предикативные связки
наречия
Додаток Ж
Схема Ж1
Типи словосполучень за будовою
Прості Складні
Утворені: Утворені із простих словосполучень, якогось одного
Поєднанням двох повнозначних слів: огірок зелений загального значення не мають: надіслати (що?)
вітання (кому?) другові
Поєднанням слова і складеної словоформи: буду
допомагати бабусі
Поєднанням слів і фразеологічного звороту: пустити
червоного півня
(Див.: Литвин І. В., Литвин С. І. Українська мова в таблицях.
– К.: АГЗТ “Експрес-об’ява”, 1998. – С. 36)
Схема Ж2
Типи словосполучень
за способом вираження головного слова
Тип словосполучень Головне слово якої частини Приклад
мови
1. Іменникові Іменник Зелене листя
2. Прикметникові Прикметник Дуже веселий
3. Займенникові Займенник Хтось з учнів
4. Числівникові Числівник Десятий за списком
5. Дієслівні Дієслово Подорожувати пароплавом
6. Прислівникові Прислівник Втричі дорожче

– К.: АГЗТ “Експрес-об’ява”, 1998. – С. 37).
Схема Ж3
Типи синтаксичного зв’язку у словосполученнях
Тип зв’язку Його ознаки Приклад
Узгодження Залежне слово стоїть у тій самій формі (роду, Чисте небо, ясний день, холодних
числа, відмінка), що й головне ночей
Керування Залежне слово стоїть у тому відмінку, якого Висловлювати

вимагає головне подяку, холодно звірятам
Прилягання Залежне слово – незмінювані слова Закінчився раптом, розповідав хви

(прислівник, дієприслівник, неозначена фор люючись, бажання допомогти
ма дієслова) – приєднується до головного
тільки за змістом

– К.: АГЗТ “Експрес-об’ява”, 1998. – С. 37).
212
– К.: АГЗТ “Експрес-об’ява”, 1998. – С. 37-38). Схема Ж4
Речення як одиниця синтаксису

Роль речення у мові Ознаки речення Види речень
за структурою за метою за емоційним
висловлюваня думки забарвленням
Служить для 1. Має граматичну основу, що 1. Просте речення (односкладне або 1. Розповідні Окличні речення
спілкування, складається з одного чи з двох двоскладне), поширене або непоши (повідомлення) (розповідні, питальні,
повідомлення, впливу граматичних центрів рене, повне або неповне, ускладнене 2. Запитальні (запи спонукальні), які вимов
2. Характеризується смис однорідними і відокремленими члена тання) ляються з підсиленою,
ловою й інтонаційною ми, звертаннями, вставними словами, напруженою інтонацією
словосполученнями чи реченнями. 3. Спонукальні (спону
завершеністю кання
2. Складне речення
213
(з двома або кількома граматичними до дії)

основами)
Додаток З
Схема З1.
Основні мовні сім’ї
№ п/п Сім’я мов та окремі мови Чисельність мовців (млн. люд.)
В%
1 Індоєвропейська 2005 44,3
2 Китайськотибетська 1020 23,4
3 Нігерокордофанська 257 5,9
4 Австронезійська 217 4,9
5 Семітохамітська 214 4,8
6 Дравідська 171 3,9
7 Японська мова 117 2,8
8 Алтайська 111 2,6
9 Австроазіатська 76 1,8
10 Тайська 64 1,5
11 Корейська 59 1,4
12 Індійська 38 0,9
13 Нілосахарська 26 0,7
14 Уральська 24 0,6
15 Кавказька 10 0,3
16 Інші сім’ї та мови 8 0,2
Разом у 1980 р. 4417 100
(Див.: Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К. – Одеса,

1993. С. 269).
214
11.2. Додаток ІI. Види лінгвістичного аналізу
(Для ґрунтовного вивчення особливостей лінгвістичного аналі-

зу див: Лінгвістичний аналіз: Практикум. Навчальний посібник
/ За ред. Г. Р. Передрій. – К.: Видавничий центр «Академія»,
2005. та Видû лингвистического анализа в образцах и коммен-
тариях: Уч. пособие по обобщающему курсу русского язûка /
Под ред. О. Н. Волкогоновой, А. А. Силки. – Сумû: Редакционно-
издательский отдел СГПИ, 1998. Схеми аналізу мовних одиниць
подаємо за останнім джерелом).
Порядок фонетичного аналізу слова

І. Записати слово, поставити наголос. Затранскрибувати сло-
во відповідно до норм літературної вимови. Визначити кількість
букв і звуків.
ІІ. Поділити слово на склади. Визначити тип складу:
за структурою;
відносно до наголосу.
ІІІ. Охарактеризувати звуки в слові:
Голосні:
а) за місцем піднесення язика (за рядом);
б) за ступенем піднесення язика (за піднесенням);
в) за наявністю / відсутністю лабіалізації;
г) відносно до наголосу.
Приголосні:
а) за участю голосу й шуму;
б) за місцем утворення;
в) за способом утворення;
г) за додатковою артикуляцією.
ІV. Указати фонетичні процеси, що зумовили зміни у звуко-
вому складі слова.
Порядок лексико-семантичного аналізу слова

1. Словоформа в тексті.
2. Наявність / відсутність формальних варіантів (акцентоло-
гічних, фонематичних, морфологічних).
215
І. Аналіз значення слова
1. Однозначне чи багатозначне?
а) Однозначне: його лексичне значення;
б) багатозначне: кількість значень за словником; значення
ЛСВ, використане в тексті.
2. Тип лексичного значення:
• за способом номінації (пряме / переносне).
• для ЛСВ в переносному значенні вказати вид переносу (ме-
тафора, метонімія, синекдоха, функціональний переніс);
• за ступенем семантичної вмотивованості (мотивована / не-
мотивована);
• за лексичною сполучуваністю (вільне, фразеологічно-
зв’язане, синтаксично зумовлене, конструктивно обмеже-
не).
ІІ. Аналіз парадигматичних зв’язків слова

1. Назвати слова, синонімічні до даного. Місце аналізуємого
слова в синонімічному ряді (тип синонімії).
2. Дібрати антоніми (якщо є).
3. Навести пароніми (якщо є), омоніми (якщо є), вказати лек-
сичне значення омонімів.
ІІІ. Аналіз системних зв’язків слів, що визначаються харак-

тером функціонування
1. Характеристика слова з погляду сфери поширення.
2. Аналіз слова з погляду експресивно-стилістичної прина-
лежності:
а) функціонально-стильова приналежність;
б) емоційно-експресивна забарвленість.
3. Приналежність слова до активної або пасивної лексики.
IV. Генетична характеристика значення слова

Охарактеризувати слово за походженням.
Порядок морфемного аналізу

1. Визначити частину мови: змінна / незмінна. Указати, як
змінюється надане слово.
2. Виділити основу і закінчення в змінних словах (основу
в незмінних).
216
3. Указати тип закінчення за способом формального виражен-
ня (матеріально виражене чи нульове) і за характером грамати-
ного значення.
4. Охарактеризувати основу слова (похідна / непохідна; пере-
ривчаста / непереривчаста).
5. Шляхом добору однокореневих слів визначити корінь, його
тип (вільний чи зв’язаний).
6. Виділити префікси, вказати їх словотворче (граматичне)
значення.
7. Виділити суфікси, вказати їх словотворче (граматичне) зна-
чення.
8. Якщо в слові є постфікси або інтерфікси, визначити їх.
Стійкі позначення
для проведення морфемного аналізу:
закінчення
корінь
суфікс
основа
префікс
постфікс
інтерфікс
Порядок словотворчого аналізу
1. Визначити, до якої частини мови належить подане слово.
2. Встановити його похідний характер.
3. До кожного мотивованого (похідного) слова дібрати мотиво-
ване слово або словосполучення.
4. Знайти мотивуючу основу.
5. Виділити словотворчий формант.
6. Охарактеризувати морфологічні зміни, що є у складі моти-
вуючої основи.
7. Назвати спосіб словотвору і його різновид.
Порядок етимологічного аналізу

1. Записати значення слова в сучасній мові і провести його
морфемний аналіз на синхронному рівні.
2. За етимологічним словником визначити походження слова:
217
запозичене чи власне.
3. З’ясувати внутрішню форму слова (вихідне значення), ді-
бравши однокореневі лексеми.
4. Установити первісне членування слова на морфеми.
5. Зіставивши вихідне і сучасне членування, вказати історич-
ні процеси, що змінили морфемну структуру слова: опрощення,
перерозклад, ускладнення, декореляцію.
6. Виявити їхні причини: найдавніші фонетичні процеси, що
порушили чіткість членування на морфеми; семантичні зміни;
втрата мотивуючих слів, що спричинило ослаблення мотивацій-
них і дериваційних зв’язків та ін.
Порядок морфологічного аналізу

1. Категоріальна семантика.
2. Морфологічні ознаки (класифікаційні категорії, словозмін-
ні).
3. Синтаксичні властивості.
Схема аналізу іменника

1. Словоформа в тексті.
2. Частина мови. Категоріальне значення.
3. Початкова форма.
4. Лексико-граматичні розряди.
5. Рід.
6. Тип і варіант відміни.
7. Відмінок, значення відмінка.
8. Число.
9. Синтаксична функція.
Порядок розбору словосполучення

Вилучити з тексту словосполучення і записати.
1. Початкова форма словосполучення (за початковою формою
стрижневого слова).
2. Тип словосполучення за структурою.
3. Тип словосполучення за морфологічною природою стриж-
невого слова.
218
4. Структурна схема словосполучення.
5. Тип за злиттям компонентів.
6. Тип за характером семантико-синтаксичних відношень між
компонентами словосполучення.
7. Спосіб підрядного зв’язку, його характеристика.
Порядок синтаксичного розбору простого речення

1. Установити, що речення просте, підкреслити граматичну
основу.
2. Характер членованості/нечленованості.
3. Склад головних членів (двоскладне/односкладне), якщо од-
носкладне, зазначити його різновид.
4. Наявність другорядних членів речення (поширене/непоши-
рене).
5. Наявність структурно обов’язкових членів речення (повне/
неповне), якщо речення неповне, назвати його різновид.
6. Наявність ускладнень (ускладнене/неускладнене); якщо
ускладнене, зазначити чим (однорідними членами, звертанням,
вставленими і вставними конструкціями).
7. Функціональний тип речень (тип за метою висловлювання).
8. Тип речення за емоційним забарвленням.
9. Тип речення за характером предметних відношень.
10. Назвати члени речення, зазначити, чим вони виражені.
Відмітити синкретичні члени речення і детермінанти.
Порядок розбору складносурядного речення

1. Підкреслити граматичні основи, визначити межі преди-
кативних одиниць.
2. Тип речення за характером основного синтаксичного зв’язку
і кількістю предикативних одиниць.
3. Відкритість/закритість структури.
4. Гнучкість/негнучкість структури (для речень закритої структури).
5. Типи речень за характером смислових відношень між
предикативними частинами (вказати загальне і часткове значен-
ня).
6. Засоби зв’язку предикативних частин:
а) основні (сполучник, його характеристика; інтонація);
219
б) додаткові (співвідношення видо-часових форм присудків,
синтаксичний паралелізм, неповнота однієї з частин та ін.).
7. Функціональний тип речення.
8. Тип речення за емоційною окраскою.
9. Структура (лінійна) схема складносурядного речення.
Порядок синтаксичного аналізу

складнопідрядного речення
1. Підкреслити граматичні основи, визначити межі предика-
тивних частин.
предикативних частин та за їх кількістю.
3. Головна і підрядна частина, позиція підрядної частини.
4. Тип речення за структурою (розчленована/нерозчленована;
у нерозчленованих складнопідрядних речень зазначити, до чого
відноситься підрядна частина).
5. Основні засоби зв’язку головного речення та підрядної час-
тини (підрядні сполучники – семантичні/синтаксичні; сполучні
слова – приналежність до частин мови і синтаксична функція;
корелят).
6. Структурно-семантичний тип складнопідрядного речення.
7. Функціональний тип речення (тип за метою висловлюван-
ня).
9. Схема складнопідрядного речення (структурна, лінійна).
1) 1 службове слово Питання

2)
[ ], (службове слово)
2
Порядок синтаксичного розбору
безсполучникового складного речення
1. Підкреслити граматичні основи, визначити межі предика-
тивних одиниць.
і кількістю предикативних частин.
3. Відкритість / закритість структури.
220
4. Гнучкість / негнучкість структури.
5. Диференційованість / недиференційованість семантики
(для речень закритої структури).
6. Тип безсполучникового складного речення за характером
смислових відношень між предикативними одиницями.
7. Засоби вираження цих відношень (інтонація, анафоричні
займенники і займенникові прислівники; відношення видо-ча-
сових форм присудків і модальних планів частин; незаміщеність
синтаксичної позиції в першій частині; неповнота однієї з час-
тин; паралелізм структури; лексичні показники зв’язку та ін.).
8. Функціональний тип речення.
9. Структурна (лінійна) схема складносурядного речення.
Порядок синтаксичного розбору складних

синтаксичних конструкцій
1. Підкреслити граматичні основи, зазначити межі предика-
тивних одиниць, скласти структурну схему речення.
2. Тип речення за кількістю предикативних одиниць, що до
нього входять, і за засобами зв’язку (назвати всі види зв’язку).
3. Кількість структурно-смислових частин і рівнів членуван-
ня складної синтаксичної конструкції, провідний синтаксичний
зв’язок.
4. Характеристика кожного рівня членування, починаючи
з першого:
• характер структури;
• засоби зв’язку;
• відношення між компонентами.
5. Тип речення за функцією.
Схема І ІІ
1 , але 4
2 3 5
221
Порядок проведення стилістичного аналізу
1. Виявити сферу людської діяльності, що обслуговується да-
ним текстом.
2. Визначити функцію мовлення.
3. Встановити, кому і ким адресований текст, у яких умовах
передбачається його сприйняття.
4. Визначити стильові риси тексту.
5. Проаналізувати мовні засоби всіх рівнів (фонетичного, лек-
сичного, морфологічного і синтаксичного), завдяки яким текст
набув вищезазначених стильових рис.
6. Зробити висновок про те, до якого стилю відноситься текст.
(Виды лингвистического анализа в образцах и комментариях:
Уч. пособие по обобщающему курсу русского языка / Под ред.
О. Н. Волкогоновой, А. А. Силки. – Сумы: Редакционно-изда-
тельский отдел СГПИ, 1998).
222
12. Список використаної літератури
Білецький А. О. Про мову і мовознавство. – К.: «АртЕК»,
1997. – 223 с.
Виды лингвистического анализа в образцах и комментариях:
Уч. пособие по обобщающему курсу русского языка / Под ред.
О. Н. Волкогоновой, А. А. Силки. – Сумы: Редакционно-изда-
тельский отдел СГПИ, 1998. – 323 с.
Доленко М.Т. Вступ до мовознавства. Збірник вправ і завдань.
– К.: Вища школа,1975. – 150 с.
Зиндер Л. Ф. Введение в языкознание. Сборник задач. – 2-е
изд. – М.: Высшая. шк., 1998. – 176 с.
Калабина С. И. Практикум по курсу «Введение в языкознание»:
Учеб. пособие для студ. ин-тов и фак-тов иностр. яз. – 2-е изд.,
испр. и доп. – М., 1985. – 113 с.
Карпенко Ю. В. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.: Ви-
давничий центр «Академія», 2006. – 336 с.
Кондрашов Н. А. и др. Сборник задач и упражнений по вве-
дению в языкознание. – 2-е изд., перераб. – М.: Просвещение,
1991. – 175 с.
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий
центр «Академія», 2000. 368 с.
Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К.: Видавничий
центр «Академія», 2003. – 464 с.
Литвин І. В., Литвин С. І. Українська мова в таблицях. – К.:
АГЗТ «Експрес-об’ява», 1998. – 50 с.
Лінгвістичний аналіз: Практикум. Навчальний посібник / За
ред. Г. Р. Передрій. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005.
– 212 с.
Олійник О. Світ українського слова. – К.: «Хрещатик», 1994.
– 416 с.
Плющ М. Я. та ін. Сучасна українська літературна мова: Збір-
ник вправ: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 284 с.
223
Терехова Д.І.
ВСТУП ДО МОВОЗНАВСТВА
Технічний редактор – Карпенко А.А.

Комп’ютерна верстка – Кононов І.О.
Підписано до друку 20.03.2012 р. Формат 60x84/16.

Папір офсетний. Гарнітура SchoolBook. Друк трафаретний.
Умовнодрук. арк. 5,2. Облікововидав. арк 19,8. Тираж 300. Зам. №158.
Видавництво «Полтавський літератор»

36014, м. Полтава, вул. Пушкіна, 115, оф. 7,
тел./факс (0532) 562983, тел. (0532) 562958
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції
серія ДК № 1319 від 2.04.2003 р.

38747037

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

38747037

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Рецензенти: В. П. Мусієнко, доктор філологічних наук, професор, завідувач

Т-35 Терехова Д. І. Вступ до мовознавства: Навчальний посіб-

Навчальний посібник містить перелік основних тем курсу,

© Терехова Д. І., 2012

2. Робоча програма ...................................................................... 8

3. Теми лекційних занять ............................................................18

4. Практичні заняття ...................................................................44

6. Модульна контрольна робота .................................................. 164

7. Екзаменаційні матеріали ....................................................... 169

8. Система рейтингового контролю оцінки

9. Навчально-методичні матеріали .............................................. 180

10. Базові терміни курсу ............................................................ 191

11. Додатки .............................................................................. 198

загальна характеристика Напрям підготовки, Тип навчальної дисципліни

Види занять, з них

Семестр І (ІІ). Модуль І.

Назва, короткий зміст питань,

Кількість навчальних годин на

самостійну роботу студента

Методи, форми і засоби

Модуль 1. Загальні питання мовознавства.

3.2. Лекція 2. Мова, її суспільна природа,

3.6. Лекція 6. Лінгвістичний аспект

1. Записати тему пропущеної лекції, план і літературу до неї.

3.12. Критерії оцінювання конспекту лекцій

Конспект лекцій зі «Вступу до мовознавства» треба записувати

Ключові поняття й терміни

Мета: визначити об’єкт і предмет мовознавства, його пробле-

2. Місце лінгвістики в системі наук.

3. Основні розділи мовознавства.

4. Сучасні напрями мовознавства.

5. Методи дослідження мови (описовий, порівняльно-історич-

6. Мова як знакова система.

7. Мова і мислення. Типи мислення: поняттєве, чуттєво-образ-

11. Функції мови.

1. «Мову слід розглядати, на моє глибоке переконання, як

2. «Якщо вважати, що мови поділяються на граматику і слов-

3. «Мова є начебто зовнішнім проявом духу народів: мова на-

4. «Мова – це система знаків, які виражають поняття, а отже,

5. «Слово для людини є таким самим реальним умовним по-

6. «Для індивідуума початок мовлення є початком його мов-

7. «Мова і мовлення є комплементарними структурами. Це

8. «…Мова існує.. оскільки в людському суспільстві є потреба

9.«Мова – основний об’єкт вивчення мовознавства. Під мо-

Основний рівень мови Одиниця рівня Розділ мовознавства

2. «Усі мови світу можна поділити на групи за певними

4. …Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості,

6. «Дейнека – у другій половині ХVІІ ст. – селянин-повста-

7. Укр.: Без муки немає науки.

Рос.: Наука – не медовуха: в рот не вольешь.

Англ.: No pains, no gains.

Нім.: Ohne Flei kein Preis.

Іспан.: El aprender es amargura; el fruto es dulzura.

запитання для самоперевірки Відповіді

Ключові поняття й терміни

2. Закономірності розвитку мов.

3. Розвиток і функціонування мов у різні історичні епохи.

4. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін.

5. Класифікації мов: генеалогічна, ареальна, типологічна,

7. Генеалогічна класифікація мов.

8. Структурно-типологічні та генетичні ознаки мов народів

1. «Найдавнішу добу існування людей на землі палеон-