Кайдашева сім’я (розбір для Боді від Дарини)

Соціально-побутова повість, реалістична, хроніка.

Тема твору: зображення життя пореформеного після 1861 року життя
села в атмосфері бездуховності на прикладі однієї сім’ї. (автор взяв
реальну сім’ю Мазурів)

Сам Нечуй-Левицький назвав свою повість «сміхом через сльози»

Головні герої: сім’я Кайдашів – Омелько Кайдаш (батько), Маруся

Кайдашиха (мати, згодом називали Видроокою, бо її невістка Мотря –
дружина Карпа вибила їй око), Карпо (старший син), Лаврін (молодший
син), Мелашка (дружина Лавріна) .

Другорядні персонажі: Параска Гришиха, Баба Палажка (Солов’їха)

Головні проблеми твору:

Проблема батьків і дітей
Проблема сімейних стосунків
Проблема виховання
Проблема народної моралі
Проблема віри в Бога
Проблема людської гідності
Проблема добра і зла
Якщо коротко, у цій повісті автор доповідає нам про буденне життя
звичайних українських сімей після відміни кріпацтва. Кайдаш вічно
прикривався релігійними святами, але любив бахнути горілочки в корчмі.
Він казав шось типу «сьогодні треба сильно молитись, щоб не втопитись».
В результаті Кайдаш помер через те, що пиячив та й втопився. Але про це
згодом. Сам він ремонтував вози.
«Перший в українській літературі твір, який зображує життя української
сім’ї в пореформений період.»
Все починається з того, як два брати починають розмовляти про дівчат, ну і
там був опис села Семигори, де це все дійство відбувалось. Хлопці
перебирали багато варіантів, і все ж Карпу найбільше сподобалась Мотря,
дівчина з сусіднього села. Типова україночка з пишними формами і
чорними бровами, роботяча. «Карпо не зачіпав дівчат, не жартував з
ними. Дівчата звали його гордим». Туди-сюди і вони посватались з Карпом,
згодом й одружились. І тут починається тотал треш.
Мотря тепер живе разом з дурою-кайдашихою, яка вічно ганяє її по хаті
та заставляє працювати, а сама лежить на печі і відпочиває або каже, що
вона хвора (на голову так точно). «Кайдашиха дуже любить говорити
Мотрі що вона якась не така і вічно нічого не робить. У суботу було багато
роботи, Кайдашиха знову нічого не робила, лише стояла над Мотрею та
розповідала, як і що робити. Мотря нарікала, що свекрусі ніяк не вгодиш.
Кайдашиха говорила, що треба її слухати, бо вона багато чого в панів
навчилася.»
Але Мотря теж не пальцем роблена і різко відповідає ті старій
маразматичці. Мотря вирішила, що й вона не буде замітати. Вечері в хаті
було повно сміття і це помітили чоловіки. Кайдашиха пожалілася Карпові,
що його жінка нічого не робить і не слухає її, навіть кричить. Карпо зробив
зауваження Мотрі, але та відповіла, що робить на цілу сім’ю одна, вже й
рук та ніг не чує. Кайдашиха розуміла, що невістка не буде покірною, і
сказала синові, щоб не дуже прислухався до жінки, бо вона й ним буде
командувати. Карпові було жаль і матір, і жінку.
Поки Мотря прала білизну на ставку, мати приготувала вечерю. Мотря
хотіла допомогти накрити на стіл, але Кайдашиха відігнала її, грубо
вилаяла. Мотря не сіла навіть вечеряти. Вона почувала себе сиротою в
чужій родині.
Мотря народила сина від Карпа. «Сварки в Кайдашевій хаті не вщухали.
Свекруха з невісткою не говорили по 3 дні. Мотря не давала бавити онука
Кайдашисі, хоч та дуже любила його, тому Маруся була вимушена
пробиратися до свого лише вночі.

Кайдаш побачив, що треба їм жити окремо. Докупили вона дерева; Мотря

посіяла пшеницю на місці нової хати, вона добре зійшла, а це значило, що
тут чисто.» На цьому грунті в них вічні конфлікти(Мотря ше якась дуже
терпляча)
Згодом Лаврін познайомився з Мелашкою
«У неділю старі Кайдаші, причепурившись, поїхали на оглядини. Мати
очікували побачити гарну хату Балашів. Хлопець відповідав, що кращих за
них немає і в їхньому селі, йому і справді так здавалося. Кайдашиха одягла
усе найкраще, веліла намостити повище сіна і їхала, не вітаючись з
людьми, гордовито виблискуючи новими жовтими чоботами. Коли
Кайдаші поїхали, мати попередила Мелашку, що їй буде важко у такої
гордої свекрухи. Через тиждень після оглядин Лаврін повінчався з
Мелашкою і привіз її в батькову хату.»
І знов та дура-
кайдашиха найшла до
кого вчіпитись.
«Кайдаш сварив жінок,
що вони й досі не
впоралися з обідом, і
послав до Мотрі позичити
хліба. Кайдашиха
заборонила Мелашці це
робити, бо у Мотрі й снігу торішнього не випросиш. Мотря це почула через
відчинені двері й заборонила, щоб переступати її поріг, бо ноги
поперебиває. Хліба позичили у сусідів. Коли Мелашка йшла по хліб, садок і
все навколо для неї неначе пов’яло. А як йшла назад, побачила Лавріна,
той утішив її ласкавими словами — все знов ніби розцвіло. Знову почалися
в Кайдашевій хаті сварки. Кайдашиха щодня нападала на Мелашку. Мотря
її недолюблювала, бо молодша невістка жила разом із свекрухою.»
Потім Мелашка поїхала з бабою Палажкою в Київ по церквах
прошвирнутись бо було свято велике. Час вертатись, а Мелашки нема.
Мелашка злиняла служити в проскурниці. Мотря з Карпом забули вже всі
образи.
«Мелашка тим часом служила в проскурниці і жила, як у Бога за пазухою.
Робота неважка, харч добрий, ніхто не лає. Але вона сумувала за Лавріном.
Одного разу вона так головила, що проскурниця порадила їй повернутися.
Але дівчина згадала про свекра та свекруху і сказала, що не повернеться.
Хоча на душі її був тягар, Мелашка думала, що чинить гріх, мучачи себе й
чоловіка. На другий тиждень Мелашка стала потроху звикати й сама не
знала вже, що їй робити.

Тим часом Кайдаші дісталися до Києва, обходили усі церкви і

розпитували про Мелашку. Нарешті потрапили до церкви, біля якої жила
Мелашка. Проскурниця на східцях продавала проскури. Мелашка вибігла з
пекарні, коли побачила Лавріна — блідого та смутного. Потім свою матір і…
свекруху. Її як крижаною водою облили. Потім ще раз глянула на Лаврінове
лице і не витримала, кинулася до нього і заридала, як мала дитина…»
Потім Мелашка народила сина. Кайдашиха пообіцяла не ображати її. І
«О!ЧУУУДО» Вони реально не сварились. Бо тепер сварився Лаврін з
татом)))) Лаврін хотів господарювати, бо Омелько пропивав всі гроші,
зароблені спільними зусиллями, тому покорятись навіть бажання не
виникало.
«Якось старий Кайдаш звечора сказав Лаврінові косити ячмінь, а той
вирішив їхати до млина. Наступного дня пішов на поле, не питаючи батька.
Той образився і подумав, що синки швидко заженуть його на піч. З того
часу Лаврін забрав господарство у свої руки. Батько майстрував, заробляв
гроші і щовечора вертався з шинку п’яний.»
В баті почались жоскі галюнікі і він почав бачити всяких звірів з ріжками,
згодом він почав говорити з чумаком (з самим собою).

«Однієї місячної ночі Кайдаш знову побачив чумака. Старий почав з ним
говорити і пішов за ним на греблю, потім у ліс. Там йому ввижалися вогняні
квіти і зайчики. Кайдаш підняв голову, стукнувся та й… прокинувся. Він
стояв в одній сорочці серед густого незнайомого лісу. Ледь знайшов
дорогу до млина. Повернувся додому, а жінка думала, що він знову п’яний
десь волочився і почала лаяти. Кайдаш сказав, що його водила нечиста
сила. Раптом побачив чортів на печі, схопив макогона і став лупити ним, аж
шматки глини посипалися. Родичі поперелякувалися, вивели батька
надвір, як він просив, покропили хату свяченою водою, запалили свічки
перед образами. Насилу Кайдаш заспокоївся. Хотів лягти, але у ліжку йому
скрізь ввижалися павуки. Через тиждень Кайдаша знайшли утопленим на
греблі.»
Знову починається двіж. Два брати ділять спадщину. Мотря міряє
поділену територію поясом і піднімає скандал, бо в Лаврина на два пояси в
ширину землі більше. Кайдашиха взагалі була в шоці, бо про неї по факту
забули і нагадала Карпу, шо він взагалі на Омелька з кулаками ліз.

«У волость, Лаврінові присудили усе батьківське добро, бо Карпо забрав

свою частку вже давно. Мотря як почула це, то ледве не скрутилася. Від
того часу не було миру між Кайдашенками і їх жінками. За будь-яку
дрібницю спалахувала сварка.»

«Кайдашиха почула, як на горищі закричали кури. Подумала, що то якийсь

звір чи злодій, вискочила з лампою у сіни. На горищі хтось був із світлом.
Лаврін заглянув туди і побачив Мотрю з куркою в руках. Вона сказала, що
впіймала свою курку на їхньому сідалі, і щоб він повернув ті яйця, які ця
курка давно несе у них. А сама лазила по гніздах і збирала тим часом яйця
за пазуху. Одна курка впала і погасила світло. Мотря стала спускатися, а
Лаврін усе ще стояв на драбині. Молодиця вдарила його п’ятою в зуби,
потім другою в носа. Лаврін закричав і став трясти драбину, а потім
прийняв її. Мотря повисла на стіні і зарепетувала, бо в одній руці у неї була
курка, а в пазусі — яйця, і вона боялася їх потовкти. Вискочив Карпо,
штовхнув Лавріна і матір та врятував свою дружину»
А зараз прям кульмінація. Як Мотря око Кайдашисі вибивала.
«Мотрин хлопець напився води з Мелащиної діжки і розбив випадково
кухоль. Кайдашиха наробила галасу і розбила Мотрин кухоль. Тоді Мотря
забігла до Лаврінової хати і розбила горщик. Кайдашиха побігла до Мотрі і
розбила велику макітру. Мотря й собі вскочила до сусідів і кочергою на
полиці побила всі горщики та миски, тільки черепки посипались.

Ледве розборонили жінок чоловіки, але ті продовжували лаятися.

Кайдашиха, як доказ своєї правоти, тикнула Мотрі дулю, але попала не до
носа, а в око. Мотря вхопила деркача і сунула його межи очі свекрусі так,
що виколола око. Мелашка з Лавріном стали захищати матір, пхнули
Мотрю, а Карпо кинувся на Лавріна. Лаврін розлютувався, поліз на стріху і
став скидати покрівлю з Карпової хати — «одділятися». Кайдашиха
розмазала кров по обличчю і побігла позиватися у волость, наробивши
галасу на все село»
Громада присудила Карпові «відірвати» свою хату та поставити її окремо
на городі. Мотря сіла на два дні в «холодну». Кайдашиха свою хату
охрестила та й Карпові теж. І якось все почало налагоджуватись, діти
забігали одне до одного, та й брати між собою почали краще спілкуватись
для господарської справи і спільною вигодою.
Лише на 9, останній!! розділ повісті сім’я почала жити мирно. Ладно,
брешу. Не сварились вони тільки зимою та весною. Звісно ж були якісь
стички, але вони не є серйозними. Але літо принесло нову сварку через
грушу. Лаврінова груша була на території Карпа, шось не родила вона, але
цього року прям сильно вродила. Кайдашиха сказала дітям Лавріна шо це
груша їхнього батька і вони почали її трусити. Мотря як з ланцюга зірвалась
і почала їх бити різочками. Груші дорого коштували на ярмарку, пахло
карбованцями, а це для селянина не жарт. Мотря продовжувала ганяти
Лаврінових дітей і бити їх.

Брати пішли радитися до священика, але жоден не погоджувався на його

пропозиції. Лаврін не хотів брати за грушу 3 чи 4 карбованці відчіпного, бо
міг щороку на них скільки заробити. Карпо не хотів продавати два аршини
землі з грушею. Скінчилося тим, що священик їх прогнав. Брати
продовжували сваритися, як і жінки.

Повість закінчується так: «Та спір через грушу вирішився сам – груша
всохла і дві сім’ї помирилися.»
Думаю, повість вчить нас мати велику душу та бути добродушним, адже
жити з такими заскоками дуже тяжко. А ще вчить вибирати нормальну
свекруху)))))))) Ну, а якщо чесно, ми повинні цінувати своїх рідних та не
сваритись через дрібниці, поважати працю кожного і допомагати, не
докоряти, а мотивувати на кращі результати. Також автор показує,
наскільки егоїзм може погубити здоровий глузд людей. Так як повість
соціально-побутова, вона є актуальною і сьогодні. Всі ж з батьками
сварились, головне знати компроміс 😊
Все, допомогла чим змогла, я тебе дуже люблю і сильно цьомаю!!! ^^