Зима. Сніг окутав землю село та ліс. У цей день усі пам'ятають як один з найтрагічніших.

бо
саме в цей день померли Лукаш і Мавка, які усім запам'ятались як представники найщирішого
кохання. Усе село і увесь Чарівний ліс - горював. Килина після смерті чоловіка, майже одразу
знайшла собі нового, бо як з'ясувалося вона і до цього, поки Лукаш був у від'їзді, гуляла з
іншими. Після смерті Мавки, лісовою царівною стала її сестра - Русалка. Через деякий час
коли у всіх вже почалась нове життя, у Мавки і Лукаша воно тільки починається.
-Що? Де це я? Невже це життя після смерті? – з’явилися питання в голові Мавки.
Переді мною стояв Чорт, але він не був схожий на страшного потвору, як нам розповідають.
Він був високого зросту схожий на людину.
-Так тут є життя після смерті, але не таке як ти собі його уявляєш. - відповів батько пекла.
Повернувши голову я побачила, що зліва від мене стоїть … Лукаш?
-Мавка, це ти? Очам своїм не можу повірити.
Коли я подивився на Мавку, я не міг повірити, що це саме та Лісова царівна яку я покохав. І
зараз вона стоїть така ж сама гарна як і в першу нашу зустріч. Ми подивилися один на одного,
але в її очах була нудьга, злість і печаль.
Я подивилась на Лукаша і побачила, що в його зелених очах любов і сором. Я згадала усі
моменти з ним, але поганого було більше, ніж хоршо. Я згадала, як він мене вдарив сокирою,
як проміняв мене на Килину. В моєму серці не було любові до нього… Чи це я так думала?
-Ви потрапили до пекла. - сказав чорт. Ти - Мавка за те, що дуже багато мала надії, і майже
усе своє життя, після того як Лукаш тебе кинув, сумувала та горювала. А ти - Лукаш, у пеклі за
те, що проміняв своє справжнє кохання на якусь дівку, яку хотіла твоя мати бачити в невістках.
Ви в пеклі пробудете стільки років, скільки кохали один одного..

Пекло. Спекота. Душе роздираючи крики усіх грішників. Мавка була прив'язана кайданами
до стіни на якій були шипи, які впивалися у тіло. Вона відчувала увесь той біль яку відчувала в
той день, коли зрозуміла, що Лукаша вона більше не поверне. Недалеко від неї, майже напроти,
був Лукаш який знаходився у кімнаті в якій він проживав усю біль, ту саму яку проживала
Мавка на протязі усього свого життя. Не розуміючи, що вони один одному роблять боляче.
Лукаш, поки відчував біль Мавки, так само відчував і свій біль, а Мавка окрім свого болю,
відчувала і Лукашеву. Також була умова, на протязи свого кохання вони будуть відчувати біль,
і чим сильніше їх кохання, тим сильніші муки. Так пройшло 10 років, потім 15, 20 років.
Сам Чорт вже не міг дивитися на їх страждання, бо такого щирого кохання він не бачив вже
декілька століть. Тому вирішив дати їм шанс… Шанс на щасливе кохання.
Підійшовши до них, Чорт сказав, що має для них подарунок. Він їх на деякий час відпустив і
дозволив трішки прогулятися по його дому - пеклу. Коли Лукаша і Мавку відпустили вони оба
знесилені впали на землю і не могли повірити, що хоча б на деякий час їхні страждання
зупинились. Почавши гуляти по пеклу, хлопець весь час намагався якось поговорити з
Мавкою, але дівчина на все відповідала дуже холодно і не хотіла взагалі гуляти. Вона за 15
років, ще більше зненавиділа Лукаша. Він розумів, що більше не зможе ніколи побачити ті самі
зелені очі, наповнені любов'ю до нього і любов'ю до всебічної краси. Хоча він так і не зрозумів,
що це він убив в ній ту саму безтурботливу дівчинку, яка полюбляла його пісні. Мавка ж на
той час ходила і хотіла, як можна скоріше якось відірватись від Лукаша. Їй було просто
неприємно його знаходження поряд з нею.
-Що з тобою трапилось, в той день коли ти пішла до лісу і майже з нього не виходила?
 -Яка тобі взагалі різниця? Мені не хочеться розмовляти з таким як ти. Ти мене покинув, ти
мене прогнав… -Далі Мавка нічого не могла сказати, бо очі в неї почали на повнюватися
гіркими сльозами. Але він розумів її. Він також би ненавидів себе, за те що зробив.
-Можна тебе запита…. - Не вспів Лукаш договорити, як Мавка сказала йому що бачить
якесь світло. Вони захотіли подивитися, що це, бо в пеклі скрізь темрява, а тут світло. Для них
це було як промінчик сонця, хоча для Лукаша промінчик сонця - була його Мавка.
Лісова царівна навіть і не подивилась на Лукаша коли пішла вперед, Лукаш пішов за нею, бо
він розумів, що не може її відпустити. Через декілька годин непреривної ходьби вони
зрозуміли, що щось не те, бо світло начебто навпаки віддаляється. Побачивши це, Мавка
переборовши, своє не хотіння розмовляти з Лукашем, заговорила спокійно:
-Тобі не здається що світло віддаляється від нас?
-Так, я це теж помітив. Що це тоді?
-Може якийсь демон вирішив прогулятися?
-Та ні навряд чи. Демони з ліхтариком не гуляють. - посміхнувся Лукаш
Дуже коротка розмова, але для закоханого сельчанина - це був вже успіх, що вони змогли
поговорити. Та і Мавка начебто вже не так сердиться.
Ідучи вони навіть і не помітили, як знову почали спілкуватися, але тему минулого не зачіпали.
а світло тим часом наближалося. Закохані навіть не зрозуміли як опинилися перед … дверима?
-Що це за двері? Звідки вони в пеклі? Що за ними? - швидко пробурмотів хлопець.
-Єх Лукаш, яким допитливим був, таким і залишився. - посміхаючись промовила дівчина.
Хоча досі не розуміла навіщо вона з ним розмовляє, якщо ненавидить його. Та її з роздумів
витянув ще більш зацікавлений дверьми хлопець, який намагався розібратися.
-Тут навіть ручки не має, а якщо штовхнути? - штовхнувши разом двері і витративши уйму
сил, вони нічого не досягли. Сівши під двері в мить у повітрі повисла мовчанка.
-Слухай, а ти любив Килину? -ненароком запитала Мавка.
-Ні. В моему сердці завжди була ти.
-А чому кинув мене заради неї? -ще з більшою цікавістю запитала дівчина.
-Приворожила мене, як казала мама на неї - відьма. - з посмішкою відповів хлопець.
У цей момент лісова красуня зрозуміла, що у весь цей час їх кохання було справжнім.
-Я тебе кохаю, Лукаш…
-Я тебе кохаю, Мавка…
(Водночас вони сказали)
-Двері відкрились. Тобто усе, що нам треба було зробити це …
-...поговорити. - Не даючи договорити сказала Мавка.
-Тоді ходімо туди? - схвильовано запитав Лукаш.
-Я боюсь, мені страшно. Я не хочу тебе втрачати… знову. Я тебе кохаю, розумієшь? -Зі
сльозами на очах сказала обраниця Лукаша.
-Я тебе також кохаю, мила моя. Ми предначертані долею один одному. Ми в любому світі і
місці будемо разом. Ходімо…
-Ходімо…

***

Та сама містина, тільки весна далі поступила; узлісся наче повите ніжним зеленим
серпанком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в
зелених берегах, як у рутвянім вінку.
 З лісу на прогалину виходять дядько Лев і донька його Мавка. Лев уже старий чоловік,
поважний і дуже добрий з виду.
Мавка — дуже молода дівчина, гарна, чорноброва, струнка, яка названа на честь лісового духа,
яка колись врятувала її батька.
-Донька принеси пару гілок для багаття. А сам лісовик, щось воркочучи, закурює люльку,
сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він
розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки,
потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті.
Дика рожа появляє ніжні пуп'янки.
З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить хлопець, в ясно-зеленій одежі, з
чорними з зеленим полиском, розправляє руки і проводить долонею по очах.
-ААА, ти хто? - з переляку запитала дівчина
-Я лісовий дух, почув твій спів. І знаешь Весна ще так ніколи не співала,
як тепер. Заспівай ще щось, будь ласка заспівай ще.
-Гаразд - сказала дівчина і почала співати.
А тим часом хлопець дивився і милувався дівчиною, більше ніж музикою…
-От і все, мені вже треба йти. Ой. ледь не забула, як тебе звати? - поцікавилась дівчина. Їй
було самій цікаво як звати гарного лісового духа, який запав в душу дівчині.
-Я Лукаш - посміхнувся хлопець
-Лукаш…-сказала про себе дівчина і поспішила до батька.
-Тоді ще побачимось, Лукаші на прощання дівчина подарувала саму гарну свою посмішку.