МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО ТА ТЕРМІЧНА ОБРОБКА МЕТАЛІВ

 
ЛЕКЦІЯ 1. БУДОВА МЕТАЛІВ
 
Що ж таке метали?
Більш 200 років тому М.В.Ломоносов у своїй праці “Первые основания
металлургии или рудных дел” дав таке визначення: метали є ковкі блискучі
тіла.
Всі метали мають загальні властивості: пластичність, висока тепло і
електропровідність, специфічний металевий блиск, зменшення електро і
теплопровідності з підвищенням температури. Властивості металів
обумовлені особливостями їх внутрішньоатомної будови.
До металів відносять 80 із 114 елементів періодичної системи
Менделеева.
Теорія металічного становища розглядає метал як речовину, що
складається з великого числа атомів, в яких позитивно заряджені іони
оточені негативно зарядженими частками – електронами, слабко зв’язаними з
ядром. Електрони безперервно переміщуються усередині металу і належать
усій сукупності атомів. Тому інколи  застосовують термін – електронний газ.
Легке переміщення електронів усередині металу і малий їх зв’язок з атомами
обумовлює визначні металічні властивості (висока електропровідність і
теплопровідність, металевий блиск, пластичність та ін.).
 
1. Класифікація металів
 
Метали ділять на дві групи:
Чорні:
1) залізні метали (залізо (Fe), кобальт (Co), нікель (Ni), марганець (Mn));
2) тугоплавкі (вольфрам (W), ванадій (V), титан (Ti), молібден (Mo));
3) уранові (уран (U), плутоній (Pu), торій (Th));
4) рідкоземельні (лантан (La), церій (Ce), неодім (Nd), празеодій (Pr));
5) лужноземельні ( натрій (Na), калій (K), кальцій (Ca), літій (Li));
Кольорові:
1) легкі (берілій (Be), магній (Mg), алюміній (Al));
2) благородні ( срібло (Ag), золото (Au), метали платинової групи
(платіна (Pt)), паладій (Pd), ірідій (Ir), родій (Rh),осмій (Os), рутеній (Ru),
мідь (Cu));
3) легкоплавкі (цинк (Zn), ртуть (Ag), олово (Sn), свинець (Pb), вісмут
(Bi), талій  (Tl), сурма (Sb), галій (Ga), германій (Ge)).
Залежно від умов роботи деталей до матеріалу, з якого виготовлено
деталь, ставлять різні вимоги.
Матеріал повинен мати певні фізичні, хімічні, механічні та технологічні
властивості.
 Фізичні властивості: питома вага, температура плавлення,
теплопровідність, коефіцієнт розширення, магнітні властивості та ін.
Хімічні властивості: корозійна стійкість, стійкість металу проти
окислення і  розчинення в різних середовищах та при різних температурах.
Механічні властивості: міцність, пружність, твердість, в’язкість.
Технологічні властивості: пластичність, ковкість, здатність оброблятися
різанням, ливарні властивості та ін.
 
2. Атомно-кристалічна будова металів
 
Усяка речовина може бути у трьох агрегатних станах – твердому,
рідкому і газоподібному.
У газі немає закономірного розташування часток (атомів, молекул),
частки хаотично рухаються, відштовхуються одна від одної і газ  прагне
зайняти найбільший об’єм.
У рідині частки (атоми, молекули) зберігають так званий близький
порядок, тобто у просторі закономірно розташована невелика кількість
атомів, а не атоми усього об’єму. Близький порядок нестійкий, він то
виникає, то зникає під дією теплових коливань.
У твердому тілі порядок розташування атомів визначений,
закономірний, сили взаємного притягання та відштовхування врівноважені, і
тверде тіло зберігає свою форму.
Правильне, закономірне розташування часток (атомів, молекул) у
просторі характеризує кристалічний стан. Тому в фізиці кристалічний стан і
твердий стан – синоніми.
 Перехід із твердого у рідкий стан, та з рідкого у твердий (так само, як з
газоподібного у рідкий) відбувається при визначеній температурі і
супроводжується різкою зміною властивостей.

 
Рисунок 1 – Галузі твердого, рідкого та газоподібного стану в залежності
від температури і тиску
 
 Метали – кристалічні тіла і багато їх властивостей пояснюються саме їх
кристалічною будовою. Кристалічну будову можна подати у вигляді
просторової кристалічної гратки, у вузлах якої розташовані атоми.

 
 Рисунок 2 – Просторова кристалічна гратка
 
Гіпотеза про те, що у кристалах розташування атомів закономірне, була
висунута давно (Е.С.Федоров, 1860 р.), але тільки після відкриття
рентгенівських променів Макс фон Лауе, Вальтер Фрідріх та Пауль Кніппінг
(1912 р.) встановили, що кристал – це тримірна періодична гратка.
 
3. Типи кристалічних граток. Будова реальних кристалів.
Анізотропія. Вакансії. Дислокації.
 
Речовини у твердому стані мають кристалічну або аморфну будову. В
ідеальній кристалічній речовині атоми розташовані за геометрично
правильною схемою і на певній відстані один від одного, в аморфній ж (склі,
каніфолі) атоми розташовані безладно.
За сучасними уявленнями усі метали та їх сплави складаються з
кристалів. В результаті дослідження будови кристалів за допомогою
рентгенівських променів встановлено, що  кристали складаються з атомів,
розміщених у певному порядку, на певній відстані один від одного так, що
вони становлять правильну геометричну форму.
Площини, проведені через точки розміщення атомів, утворюють
кристалічну або просторову гратку.
Під елементарною кристалічною коміркою розуміється найменший
комплекс атомів, котрий при багаторазовому повторенні у просторі дозволяє
відтворити просторову кристалічну гратку.
Прагнення атомів металу зайняти місця, найбільш близькі одне до
одного, приводить до утворення граток слідуючих типів: кубічна
об’ємноцентрована (ОЦК), кубічна гранецентрована (ГЦК), гексагональна
щільноупакована (ГЩУ).
 
 Рисунок 3 – Елементарні кристалічні гратки
а) кубічна об’ємноцентрована; б) кубічна гранецентрована;
в) гексагональна щільноупакована
 
Кристалічні гратки характеризуються міжатомною відстанню –
параметром гратки (відстанню між атомами).
Відстань між центрами сусідніх атомів вимірюють в ангстремах (1А0= 1*
10-8 см), або в кілоіксах (1КХ = 1,00202 А0).
У металів параметри граток коливаються у межах 2…6 А0.
Гущина упакування – відношення об’єму, зайнятого атомами, до об’єму

гратки (ГУ =  ) ;ГУОЦК = 0,68; ГУГЦК та ГУГЩУ = 0,74.

Базис гратки – число атомів, припадаючих на одну елементарну комірку
(так, для елементарної кубічної гратки – 1 атом, ОЦК – 2 атоми, ГЦК – 4
атоми, ГЩУ – 6 атомів).

Кристали металів звичайно мають невеликі розміри. Тому металічний

виріб складається з великого числа кристалів (по іншому, зерен, або
кристалітів).

Подібна будова називається полікристалічною.

 

 
Рисунок 4 – Приклад полікристалічного тіла
 
 Властивості зерна (кристаліта) у різних напрямах неоднакові. Якщо
взяти велике зерно (кристал, або кристаліт), вирізати з нього кілька
однакових за розміром, але по різному орієнтованих зразків і випробувати їх
властивості, то ми можемо спостерігати дуже значну різницю у властивостях
зразків (наприклад, при випробуванні зразків, вирізаних з кристала міді,
відносне видовження змінювалось в межах від 10 до 55%, а  межа міцності –
від 14 до 35 кгс/мм2). Цю властивість металів
називають анізотропією (неоднаковість властивостей кристала в залежності
від напрямку випробувань). Реальний метал складається з багатьох кристалів.
Різне орієнтування кожного кристала припускає, що у любому напрямі (для
шматка металу) розташовується приблизно однакова кількість різно
орієнтованих кристалів. Тому властивості такого полікристалічного тіла
однакові в усіх напрямках і таке явище називається квазіізотропією (уявною
ізотропією).
Дякуючи рентгеноструктурному аналізу можна підрахувати параметри
кристалічної гратки.
Сучасні методи рентгенівського дослідження дозволяють виміряти
параметр гратки з точністю до четвертого чи п’ятого знака після коми, тобто
однієї десятитисячної – однієї стотисячної долі ангстрема.
Від параметра гратки залежать сили міжатомного притягання. Знаючи
параметр, можна підрахувати теоретично міцність металу.
Експериментальні випробування властивостей металу значно
відрізнялись по результатам від теоретичних у менший бік від 100 до 1000
разів.
Випробування показали, що в реальних кристалах внутрішня
кристалічна структура зерна не є правильною, бо має дефекти.
Дефекти бувають: точкові, лінійні, поверхневі. До таких дефектів
належать вакансії 1 – вільні вузли в кристалічній гратці, де немає атомів; або
зміщені в простір між вузлами атоми 2; або атоми домішок 3.
 

 
а)                                                      б)  
Рисунок 5 – Дефекти кристалічної гратки
а – точкові дефекти; б – лінійні дефекти
 
Лінійні дефекти відзначаються малими розмірами в двох вимірах і
значним розміром – у третьому. Такі дефекти називають дислокаціями.
 На малюнку  подано так звану крайову дислокацію, яка являє собою
край “зайвої” кристалографічної півплощини. При іншому характері
зміщення атомів може утворитися складніша дислокація – гвинтова.
Поверхневі дефекти характеризуються малим розміром тільки в одному
напрямі. Вони утворюються, наприклад, по межах зерен металу.
Наявність дефектів у будові гратки веде до значної зміни властивостей
металу. Відомо, наприклад, що мала міцність металів зумовлюється,
головним чином, легкою рухливістю дислокацій. Звідси випливає, що
підвищення міцності металів можна досягти або ліквідацією дислокацій, або
підвищенням опору їх переміщенню. Взаємодія дислокацій між собою або з
іншими дефектами кристалічної будови утруднює їх переміщення і тим
самим зміцнює метал. Тому при певній кількості дефекти вже не ослаблюють
метал, а, навпаки, утруднюють деформацію, підвищують його міцність. Це
відбувається, наприклад, при обробці металів тиском, куванням, коли
кількість дефектів у них зростає з 104…106 до 1010…1012 см-2.
Останнім часом були виготовлені практично бездислокаційні зразки
металів у вигляді ниткоподібних кристалів – “вусів” довжиною до 10 мм і
діаметром 2…10 мкм майже теоретичної міцності: залізних – 13000
Мн/м2 (1300 кг/мм2); мідних близько 8000 Мн/м2 (800 кг/мм2); цинкових 2250
Мн/м2 (225 кг/мм2). Міцність цих самих металів, добутих у звичайних умовах,
становить відповідно 300, 250 і 180 Мн/м2 (30, 25 і 18 кг/мм2).
Вперше уяви про дислокації були запроваджені у 1934 році фізиками
Орованом, Поляні і Тейлором для опису атомного механізму ковзання при
пластичній деформації як спроба пояснити велику різницю між теоретичною
і практичною міцністю металів. В наш час отримані прямі докази існування
дислокацій. Дислокації можна побачити, розглядаючи кристали металів на
електронному мікроскопі при збільшенні до 40000…50000 разів.