PDF

М.Я.Сивий, Й.М.
Свинко
ПРАКТИКУМ
Рекомендовано
Міністерством освіти і науки України
Навчальний посібник
для студентів географічних спеціальностей
вищих навчальних закладів
Київ
«Либідь»
2006
ББК 26.3я73
(£34
Рецензенти:
В. П. Паяієнко, доктор географічних наук,
професор (Інститут географії HAH України)
А. Б. Богуцький, кандидат геолого-мінералогічних наук,
професор (Львівський національний університет
ім. І. Франка)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(лист № 14/18-2 - 859 від 22.04.04)
Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено
Редакція літератури з природничих і технічних наук

Головний редактор Т. В. Ковтуненко
Сивий М. Я., Свинко Й. М.

С 34 Геологія. Практикум: Навч. посібник. — К.: Либідь,
2006. 248 с.
ISBN 966-06-0369-Х.
Посібник складається з двох розділів: у першому розглянуто речо

винний склад земної кори (елементи кристалографії, мінералогії, петро
графії) та основи геологічного картування. У другому розділі висвітлено
питання палеонтології та історичної геології. До кожної теми коротко
подано теоретичні відомості, розроблено практичні завдання та мето
дичні вказівки до їх виконання, запитання і завдання для самоперевір
ки. Текст ілюстровано малюнками, таблицями, картами та розрізами,
що доповнюють його та полегшують самостійну роботу студентів.
Для студентів географічних спеціальностей вищих навчальних
закладів.
ББК 26.3я73
ISBN 966-06-0369-Х © М. Я. Сивий, Й. М. Свинко, 2006
ПЕРЕДМОВА
П рактикум з геології для

студентів географічних
спеціальностей вищих навчальних закладів перед
бачає вивчення на практичних заняттях основних
тем таких геологічних дисциплін (розділів геології),
як кристалографія, мінералогія, петрографія,
структурна геологія, палеонтологія, палеогеог
рафія, історична геологія. Розглянуті теми допов
нюють теоретичний матеріал курсу, дають змогу ви
робити практичні навички для роботи географів у
польових умовах, зокрема при описі природних
відслонень гірських верств, збиранні та описанні
колекцій мінералів, гірських порід та скам'янілос-
тей, палеогеографічних реконструкціях тощо.
При підборі тем для практичних занять автори ви
ходили з того факту, що кількість аудиторних занять
з геології останнім часом зменшилася й ціла низка
тем пропонується студентам для самостійного вив
чення. Автори уникали суто палеогеографічного
підходу до опрацювання тем з історичної геології,
зважаючи на те, що відомості з палеогеографії пода
ються в університетах у відповідних курсах.
Практикум складається з двох частин. У першій
подаються теми з кристалографії, мінералогії, петро
графії та геологічного картування. У другій — теми з
палеонтологи та історичної геології. Включено також
тему, яка ознайомить студентів з тектонічними струк
турами України та приуроченістю до них родовищ ко
рисних копалин.
З
ПЕРЕДМОВА
До кожної з тем подано короткі теоретичні відо

мості, розроблено практичні завдання та методичні
вказівки до їх виконання, запитання й завдання для
самоперевірки. У кінці кожної частини пропонується
список літератури, що дає змогу поглиблено ознайо
митись із проблематикою практичних занять, може
бути використаний для виконання курсових робіт,
індивідуальних науково-дослідних завдань, написання
рефератів тощо.
При підготовці посібника використано багаторіч
ний досвід проведення авторами практичних занять з
курсу "Геологія" та відповідні літературні джерела до
тем. Під час самостійної роботи студенти можуть ско
ристатися підручником: Й. М. Свинко, М. Я. Сивий "Гео
логія" (К., "Пибідь", 2003).
основи
ГЕОЛОГІЇ,
МІНЕРАЛОГІЇ
Й ПЕТРОГРАФІЇ
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Геологія — це комплекс наук про

будову й розвиток Землі. Особливість геології полягає в
тому, що вона вивчає надра Землі. Основне завдання гео
логії — вивчення будови й складу та історії розвитку Землі.
Земна кора складається з твердих, рідких і газоподібних
речовин. Частина твердих речовин в її складі досягає 93 %.
Це так звані мінерали, тобто природні хімічні сполуки або са
мородні хімічні елементи, що виникли внаслідок певних
фізико-хімічних процесів у надрах кори чи на її поверхні. У
свою чергу мінерали входять до складу гірських порід, тоб
то природних агрегатів мінералів, склад і будова яких визна
чаються умовами їхнього утворення. Вивченням мінералів
займається мінералогія, а вивченням гірських порід — пет
рографія.
Переважна більшість мінералів перебуває у твердому
кристалічному стані, частина мінералів — у аморфному стані
й незначна їх кількість — у рідкому стані(вода, самородна
ртуть). Кристалічну будову речовин і закономірності утво
рення кристалів вивчає кристалографія.
ТЕМА 1
МОРФОЛОГІЯ, ВЛАСТИВОСТІ
Й ЕЛЕМЕНТИ СИМЕТРІЇ КРИСТАЛІВ
( Обладнання:
набір моделей кристалів,
колекція природних кристалів-індивідів.
Кристали — це тверді тіла, що мають природну форму

багатогранників і характеризуються закономірним розмі
щенням у просторі елементарних частинок (атомів, іонів,
молекул).
Елементарні частинки утворюють у кристалах так звану
кристалічну решітку (гратку), розташовуючись в її вузлах.
Для аморфних тіл характерна невпорядкованість їхніх скла
дових частин. У кристалічній решітці мінералів одні атоми
чи іони можуть заміщуватись іншими з близькими атомни
ми (іонними) радіусами. Таке явище називається ізомор
фізмом. Часто одні й ті самі за хімічним складом речовини
можуть утворювати різні кристалічні решітки (поліморфізм).
Типовий приклад поліморфізму — алмаз і графіт, що скла
даються з вуглецю, але завдяки різній будові кристалічної
гратки мають протилежні властивості (низька твердість
графіту і дуже висока — алмазу).
Головними властивостями кристалів є анізотропність,
однорідність, здатність самоогранюватися й симетрія.
Анізотропність кристалів виявляється у тому, що зна
чення одних і тих самих фізичних параметрів (наприклад,
твердість, тепло-, електропровідність), виміряних у різних
напрямках, будуть різними. Це явище ілюструється відо
мим дослідом, коли кристал гіпсу покривають парафіном і
торкаються до нього гарячою голкою. П р и цьому парафін
РОЗДІЛ 1
Основи reodoru, мінералогії н петрографи
РИС. 1 .
Елементи симетрії кристалів:
1 — площина симетрії; 2 — осі симетрії; 3 — центр симетрії
плавиться навколо голки у вигляді еліпса, а не кола, що

вказує на різну теплопровідність гіпсу в різних напрямках.
Аморфні тіла ізотропні, тобто властивості їх у всіх напрям
ках практично однакові.
Однорідність виявляється у тому, що кожна окремо взя
та ділянка (частина) кристала має один і той самий хімічний
склад і, відповідно, ті самі властивості, що й цілий кристал.
Здатність до самоогранення. П р и вільному зростанні
кристали утворюються у вигляді правильних багатогран
ників різної геометричної форми. Розрізняють такі морфо
логічні елементи кристалів: грані — тобто площини, що об
межують кристал; ребра — лінії, по яких перетинаються
суміжні грані; вершини — точки, в яких перетинаються реб-
8
Морфоиогія, властивості и Є І / Є Ч Р Н Т Й симетрії кристалів
pa кристала; гранні кути, що утворені суміжними гранями.

Троє вчених (данець Н. Стено, француз Роме де Лілль і
росіянин М. В. Ломоносов), незалежно один від одного,
відкрили так званий закон постійності гранних кутів, я к и й
називається основним законом кристалографії. Він полягає
у тому, що гранні кути між відповідними гранями у крис
талах одного і того самого мінерала постійні. Гранні кути
вимірюються за допомогою спеціальних приладів — гоніо
метрів, що дає змогу діагностувати мінерали у найдрібніших
кристаликах.
Під симетрією кристалів розуміють закономірну повто
рюваність елементів їхнього огранення (граней, ребер, вер
шин) у просторі. Це можна спостерігати при уявному пере
тині кристала площиною, обертанні його навколо уявної
осі, а також зіставленні розміщення окремих його елементів
щодо центра. Площина, вісь і центр — елементи симетрії
кристала (рис. 1).
Площина симетрії (Р) — уявна площина, що поділяє
кристал на дві дзеркально рівні частини. Вісь симетрії (L) —
уявна лінія, при обертанні навколо якої на 360 ° кристал
суміщається сам із собою кілька разів. Кількість суміщень
називається порядком осі симетрії. Відомі осі симетрії дру
гого L2, третього L3, четвертого L4 і шостого L6 порядків.
Осі симетрії L3, L 4 і L 6 називаються осями симетрії вищого
порядку, L2 — вісь симетрії нижчого порядку. Центром си
метрії (або інверсії) називається точка всередині кристала,
в якій перетинаються й діляться навпіл усі прямі лінії, що
сполучають однакові (відповідні) елементи його поверхні.
Вона позначається буквою С. У кристалі може бути лише
один центр симетрії. У кожному кристалі існує певна су
купність елементів симетрії чи певна їхня комбінація. У
кристалах можливі лише 32 комбінації елементів симетрії,
названі кристалографічними класами, або видами симетрії.
Наприклад, у кубі є три осі симетрії четвертого порядку, чо
тири осі третього порядку, шість осей другого порядку,
дев'ять площин і центр симетрії. Вид симетрії куба можна
записати у такому вигляді: 3L4 4Z3 6L2 9Р С.
За ступенем складності усі види симетрії групуються
умовно у сім великих підрозділів, що називаються сингоні-
9
РОЗДІЛ 1
О с н о в и геспіогп, мінералоги н петрографії
Рис. 2 .
Поширені форми кристалів:
1, 2 — триклінної сингонії; 3—5 — ромбічної сингонії;
6—8 — моноклінної сингонії; 9 —11 — тригональної сингонії;
12—14 — гексагональної сингонії;
75, 16 — тетрагональної сингонії;
77—20 — кубічної сингонії
ями. У свою чергу сингонії об'єднуються у три категорії -Щ

і й щ у , середню і нижчу (табл. 1).
Для віднесення кристала до певної сингонії необхідно
визначити усі його елементи симетрії, записати їх у вигляді
формули і скористатися табл. 1, у якій наведено необхідний
мінімум елементів симетрії для кожної сингонії.
10
Тема 1
Морфа^ОГІЯ, В./ДСГИООСТ/ ft Є(ІЄНЄМ1Ч СИПСірії І\рНСГкІіІІВ
Таблиця 1
Кристалографічні сингонії
Категорія Сингонія Мінімум елементів симетрії
Вища Кубічна 4L3
Середня Гексагональна L6
Тетрагональна L4
Тригональна L
3
Нижча Ромбічна 3L2

Моноклінна L2,P
Триклінна Немає елементів симетрії
або є лише С
Як видно з таблиці, для віднесення кристалів до вищої

категорії в них має бути чотири осі третього порядку, в
кристалах сингоній середньої категорії є по одній осі вищо
го порядку, що зовсім не виключає наявності в них осей
другого порядку, площин і центра симетрії. У кристалах
нижчої категорії осі вищого порядку відсутні.
Найпоширеніші форми кристалів представлено на рис. 2.
Завдання
На моделях кристалів і природних кристалах-індивідах
навчіться визначати їхні елементи симетрії й сингонію.
Результати визначень оформіть у вигляді табл. 2.
Таблиця 2
Результати визначень
Номер зразка Формула кристала Сингонія
СТЇЇЙІНЧ »рггі*адш
11
Запитання й завдання
для самоперевірки
1. Чим відрізняються кристалічні тіла від аморфних,?]

2. Поясніть явища ізоморфізму й поліморфізму.
3. Опишіть основні властивості кристалічних тіл.
4. У чому полягає суть і практична цінність закону
постійності гранних кутів?
5. Що таке симетрія кристалів?
6. Дайте визначення елементів симетрії кристалів.
7. Що таке кристалографічні сингонії?
8. Який принцип покладений в основу групування
кристалів за сингоніями?
9. На запропонованих викладачем моделях визначте
елементи симетрії і встановіть сингонію кристала.
ТЕМА 2
ФОРМИ ЗНАХОДЖЕННЯ МІНЕРАЛІВ

У ПРИРОДІ. ДІАГНОСТИЧНІ
ВЛАСТИВОСТІ МІНЕРАЛІВ
Обладнання:
зразки мінеральних агрегатів, роздаткові набори
мінералів, шкали твердості Мооса, шматочки скла,
неглазуровані фарфорові пластинки (бісквіти),
компаси, 10 %-й розчин НСІ, піпетки, дистильована вода.
Форми знаходження мінералів

у природі
У природі мінерали зустрічаються в найрізноманітних

формах. Слід зазначити, що поодинокі кристали (монокрис
тали) спостерігаються порівняно рідко. Найчастіше трапля
ються зростки кристалів. Вони поділяються на закономірні
й незакономірні (або мінеральні агрегати). Прикладом зако
номірних зростків можуть слугувати двійники, що утворю
ються внаслідок зростання (чи проростання) двох кристалів
і характерні для гіпсу, так званий "ластівчин хвіст" (рис. 3).
Рис. 3 .
Двійники:
1 — двійник зростання гіпсу; 2 — двійник проростання ортоклазу^
13
РОЗДСП I
Основи гєоііогії, м і н е р а и о п і и петрографії
Двійники, утворені зростанням кількох кристалів, назива

ються полісинтетичними, вони типові для польових шпатів.
Мінеральні агрегати. За формою, структурою та характе
ром заповнення простору мінеральні агрегати поділяються на
кристалічні, зернисті, землисті, щільні, форми заповнення
порожнин, дендрити, натічні форми, псевдоморфози (рис. 4).
Серед кристалічних агрегатів виділяються друзи і щітки.
Друзи — скупчення кристалів різного розміру на спільній
основі. Наприклад, друзи гірського кришталю, аметисту то
що. Щітки — зростки дрібних кристалів на спільній основі.
Зернисті агрегати — це скупчення одного чи кількох мі
нералів. Вони бувають моно- або полімінеральні. Залежно
Рис. 4 .
Форми знаходження мінералів у природі:
1 — друза кристалів кварцу; 2 — жеода, виповнена агатом і кварцем; 3 — конкреція
марказиту; 4 — дендрити; 5 — кристали марказиту в породі; 6 — сталактити (лімоніт)
14
j^, Основи геопогії, мінєраііогії й петрографії
Двійники, утворені зростанням кількох кристалів, назива

ються полісинтетичними, вони типові для польових шпатів.
Мінеральні агрегати. За формою, структурою та характе
ром заповнення простору мінеральні агрегати поділяються на
кристалічні, зернисті, землисті, щільні, форми заповнення
порожнин, дендрити, натічні форми, псевдоморфози (рис. 4).
Серед кристалічних агрегатів виділяються друзи і щітки.
Друзи — скупчення кристалів різного розміру на спільній
основі. Наприклад, друзи гірського кришталю, аметисту то
що. Щітки — зростки дрібних кристалів на спільній основі.
Зернисті агрегати — це скупчення одного чи кількох мі
нералів. Вони бувають моно- або полімінеральні. Залежно
Рис. 4 .
Форми знаходження мінералів у природі:
1 — друза кристалів кварцу; 2 — жеода, виповнена агатом і кварцем; З — конкреція
марказиту; 4 — дендрити; 5 — кристали марказиту в породі; 6 — сталактити (лімоніт)
.14
mm
^ Форми знаходження Іпінєргі.іів у природі.
від розміру зерен виділяються грубо-, середньо- й дрібно

зернисті різновиди. Наприклад граніт, діорит, сієніт тощо.
Землисті агрегати — це пухкі борошнисті маси прихова-
нокристалічної структури. Кристалики у них розрізняються
лише за допомогою мікроскопа. Вони легко розтираються
пальцями. Прикладом можуть слугувати такі мінерали, як
каолін, лімоніт, піролюзит тощо.
До форм заповнення порожнин належать конкреції й сек
реції. Конкреції (або сфероліти) — це сферичні чи більш-
менш округлі тіла часто з радіально-променистою будовою
всередині. Вони особливо характерні для марказиту, фос
фориту. Дрібні конкреції зі шкаралупчастою будовою нази
ваються оолітами. Вони типові для деяких вапняків, бурого
залізняка. Секреції утворюються при заповненні мінералами
порожнин у породі. Для них часто характерною є концент
рична будова, яка відбиває стадійність мінералоутворення.
Великі секреції називають жеодами дрібні — мигдалинами.
Дендрити — це деревоподібні, плоскі, у вигляді плівок
агрегати, які утворюються на стінках, тріщинах порід чи
мінералів. Типовий приклад — дендрити льоду на вікнах у
мороз; характерні також для оксидів марганцю, заліза, са
мородних елементів золота й срібла.
Натічні форми. Вони часто зустрічаються у печерах. Це —
сталактити і сталагміти. Ці форми утворюються при
повільному стіканні розчинів, які швидко кристалізують
ся. Сталактити ростуть згори донизу (звисають зі стелі
печери), сталагміти — назустріч їм, наростаючи на дні
порожнини, і часто зливаються зі сталактитами у колоно
подібні утворення. Найвідоміші сталактити — бурульки
льоду на дахах будинків. Такі форми характерні також для
кальциту.
Псевдоморфози. Інколи у природі виникають мінеральні
утворення, кристалографічна форма яких не властива пев
ному мінералу. Це так звані псевдоморфози. Наприклад,
унаслідок окиснення кристал піриту (FeS 2 ) може бути
повністю заміщений лімонітом (Fe 2 0 3 • п Н 2 0 ) . П р и цьому
зберігається форма знаходження у природі попереднього
мінералу — куб. Ця форма не характерна для лімоніту, я к и й
утворює землисті маси, ооліти.
15
РОЗДІЛ I
/ л Основи геології, мінералогії и петрографи
Діагностичні властивості
мінералів
Для визначення мінералів у польових чи лабораторних

умовах треба навчитися встановлювати їхні основні діагнос
тичні ознаки — фізичні й деякі хімічні. Знання діагностич
них ознак дає змогу достовірно визначати найпоширеніші
мінерали не тільки у великих зразках, а й у разі наявності
їх у породах у вигляді невеликих вкраплень, уламків тощо.
Основними діагностичними фізичними ознаками мінералів
є 'їхні колір, прозорість, блиск, твердість, спайність, злам,
густина. Рідше використовуються магнітність, запах, смак.
Колір мінералів визначається "їхнім хімічним складом,
кристалічною структурою, механічними домішками. Колір
мінералів розрізняють у суцільному стані й у порошку.
Оскільки лише порівняно незначна кількість мінералів має
постійне забарвлення (малахіт — зелений, сірка — жовта,
кіновар — червона), а багато мінеральних видів має різний
колір (флюорит може бути жовтий, коричневий, рожевий,
зелений, фіолетовий, безбарвний; кварц — білий, чорний,
димчастий, рожевий, зелений тощо), то надійнішою озна
кою є колір порошку мінералу, або його риска. Колір рис
ки визначають, потерши мінералом об шорстку поверхню
фарфорової пластинки (бісквіта). Наприклад, колір риски
різнобарвного флюориту завжди білий. Однак колір риски
можна визначати лише для порівняно м'яких мінералів. Як
що ж твердість їх перевищує твердість бісквіта (5...6),
вони дряпають його, не залишаючи риски. Отже, для кож
ного мінералу встановлюють, за можливості, дві характе
ристики — колір його у суцільному стані (в куску), який
визначається візуально, і колір риски. Остання характерис
тика особливо важлива для непрозорих, густозабарвлених
мінералів. У прозорих і напівпрозорих різновидах мінералів
порошок, як правило, безбарвний, білий.
Інколи на поверхні деяких мінералів (халькопірит,
борніт) можна спостерігати характерну райдужну плівку —
побіжалість, що утворюється внаслідок окиснення поверхні
мінералів і може слугувати доброю діагностичною ознакою.
На поверхні деяких польових шпатів (лабрадор) часто спос
іб
v Форми знаходження мінералів у природі...
терігаються голубуваті чи зеленкуваті переливи —іризація,

що зумовлено інтерференцією світла в їхніх поверхневих
частинах.
Блиск мінералів зумовлений відбиттям світла від їхньої
поверхні. За блиском мінерали розподіляються на дві групи.
До першої належать мінерали з металічним і напівмета-
лічним (металоподібним) блиском. Металічний блиск нагадує
блиск поверхні неокисненого металу. Так блищать само
родні метали, сульфіди, деякі оксиди (пірит, галеніт, золо
то, магнетит тощо). Це непрозорі мінерали з чорною чи
темнозабарвленою рискою. Напівметалічний блиск (тьмя
ний металічний) характерний, наприклад, для графіту.
Другу, численнішу групу становлять мінерали з немета-
лічним блиском:
• алмазний блиск — дуже сильний, характерний для про
зорих і напівпрозорих мінералів (алмаз, сфалерит);
• скляний блиск — нагадує блиск поверхні скла, досить
поширений (кальцит, галіт, кварц на гранях кристалів);
• жирний блиск — поверхня мінералу видається ніби зма
щеною жиром чи покритою жирною плівкою (нефелін,
кварц на зламі);
• перламутровий блиск — нагадує блиск внутрішніх по
верхонь черепашок деяких молюсків (слюди, гіпс);
• шовковистий блиск — буває у мінералів, що утворюють
голчасті чи волокнисті агрегати (азбест, селеніт);
• восковий блиск — мають окремі мінерали з аморфною
будовою (кремінь).
Окремі мінерали, зокрема ті, що утворюють землисті аг
регати, взагалі не блищать. У цьому разі їх блиск характе
ризують як матовий (піролюзит, лімоніт).
Прозорість. Крім здатності відбивати світло, мінерали
мають і здатність пропускати світло — прозорість. За цією
ознакою виділяють мінерали прозорі, напівпрозорі (як матове
скло) і непрозорі. До останніх належать мінерали з мета
лічним блиском. Однак майже всі мінерали, за винятком де
яких самородних, прозорі або просвічують у дуже тонких
зрізах, шліфах, які використовують для діагностування їх під
мікроскопом. Деякі мінерали (ісландський шпат) виявляють
17
РОЗДІЛ I
Основи геології, мінералоги и петрографи
подвійне світлозаломлення (подвоюють зображення, яке роз

глядається крізь них). Це явище пояснюється тим, що
світловий промінь, проходячи крізь кристал, поляризується,
розпадається на дві хвилі, які поширюються в перпендику
лярних напрямках з різною швидкістю.
Твердість. Під твердістю мінералів розуміють їхню здат
ність протистояти зовнішній механічній дії (дряпанню,
різанню, стиранню тощо). Німецький мінералог Ф. Моос
запропонував десятибальну шкалу, в якій мінерали ірупують-
ся відповідно до їхньої відносної твердості. Цю шкалу назва
ли шкалою Мооса, або мінералогічною шкалою твердості:
Твердість мінералів (за Ф. Моосом)

Мінерал Твердість
Тальк 1
Гіпс 2
Кальцит З
1
Флюорит 4
Апатит 5
Ортоклаз 6
Кварц 7
Топаз 8
Корунд 9
Алмаз 10
Шкала складається із 10 мінералів-еталонів (мінералів,

твердість яких чітко встановлена), з яких кожний наступ
ний, тобто мінерал з вищим порядковим номером, завдає
подряпин кожному попередньому (залишає на ньому не
глибокий слід). Мінерали з рівними значеннями твердості
не дряпають один одного.
Шкала Мооса дає уявлення лише про відносну твер
дість. З її допомогою можна встановити лише, який міне
рал твердіший. Абсолютну твердість мінералів визначають
спеціальними приладами (склерометрами). Так, твердість
2
тальку й алмазу відповідно 24 і 10060 кг/мм , тобто мінера
ли зі значеннями твердості 1 і 10, за Ф. Моосом, насправді
різняться за твердістю приблизно у 420 разів.
18
V Форми зіі(і\одл\Єпин мшера/іів у прпро/іі...
Для визначення твердості досліджуваного мінералу за

шкалою Мооса по його поверхні дряпають почергово міне-
ралами-еталонами доти, доки еталонний мінерал не зали
шить на досліджуваному ледь помітну подряпину. Твердість
досліджуваного мінералу буде такою, яку має еталон із шка
ли твердості, що залишить подряпину першим. Наступні
щодо зростання твердості еталони зі шкали залишатимуть
чимраз більші подряпини, бо вони твердіші. М'якші етало
ни залишають на твердіших мінералах не подряпину, а рис
ку. За відсутності шкали Мооса твердість мінералу орієн
товно можна визначити підручними засобами. Для цього
доцільно скористатись, наприклад, олівцем (твердість
графіту 1), нігтем (твердість 2...2,5), залізним цвяхом (твер
дість 4), склом (твердість 5...5,5), сталевим ножем (твердість
5...6), голкою (твердість 6).
Спайністю називають здатність мінералів розколюватися
чи розщеплюватися при ударі з утворенням рівних, гладень
ких площин, які збігаються з гранями кристалічної решітки
даного мінералу. Розрізняють такі ступені спайності:
• цілком досконала — мінерал легко розщеплюється паль
цями на окремі гладенькі пластинки (мусковіт, біотит);
• досконала — мінерал від удару розколюється в одному чи
кількох напрямках із утворенням рівних гладких повер
хонь (кальцит, галіт);
• середня — внаслідок удару утворюються окремі рівні по
верхні розколу (ортоклаз);
• недосконала — в разі розколювання утворюються оди-
. ничні невеликі паралельні між собою рівні поверхні,
розвинутий нерівний злам (апатит, олівін);
• цілком недосконала — розкол відбувається за випадкови
ми напрямками, без рівних поверхонь (кварц).
Спайність у мінералів може виявлятися в одному, двох,
трьох, чотирьох і шести напрямках. У разі, коли спайність
виявляється у двох і більше напрямках, фіксують кути між
площинами спайності, що має діагностичне значення. Пло
щини спайності не треба плутати з гранями кристалів. Слід
пам'ятати, що, по-перше, площини спайності відрізняються
сильнішим, ніж на гранях блиском і, по-друге, у мінералах
зі спайністю існує декілька паралельних площин спайності.
19
о с н о в и гго.югії. мінера.іог.і и п е т р о г р а ф и
Злам. Для мінералів з недосконалою чи цілком недоско

налою спайністю важливою діагностичною ознакою може
слугувати злам, тобто характер поверхні неправильних
уламків, на які мінерал розколюється внаслідок удару.
Найпоширенішими видами зламу є такі:
• черепашковий — гладка випукла поверхня з концентрич
ною ребристістю, що нагадує черепашку деяких молюс
ків (кварц);
• занозистий — характерний для стовпчастих чи волок
нистих агрегатів деяких мінералів на поперечному сколі
(рогова обманка, азбест);
• землистий — характерний для тонкозернистих, пилува
тих агрегатів (лімоніт);
• волокнистий (азбест);
• східчастий — з характерними сходоподібними уступами
(галеніт);
• нерівний (нефелін, апатит) тощо.
Густина (питома вага) мінералів визначається лише
орієнтовно звичайним зважуванням на долоні (точні визна
чення проводяться у лабораторіях). Важливо навчитись хоча
б приблизно визначати належність мінералу до певної групи:
3
• легкі мінерали — мають густину до 2,5 г/см ;
3
• середні — до 4 г/см ;
3
• важкі — 4...6 г/см ;
3
• дуже важкі — понад 6 г/см .
За певних навичок вдається досить легко відрізняти міне
рали перших і останніх груп. При цьому обов'язково слід
звернути увагу на те, щоб зразок, густина якого оцінюється,
складався лише з одного мінералу.
Деяким мінералам властиві такі ознаки, як магнітність,
тобто здатність діяти на магнітну стрілку (магнетит), смак
(галіт—солоний, сильвін—гіркуватий), запах (фосфорити
при терті, сірка при горінні), ковкість (золото), жирність на
дотик (тальк), гнучкість (слюди,), горючість (сірка), подвійне
світлозаломлення (ісландський шпат).
З хімічних ознак діагностичне значення мають реакція
з 10 %-м розчином соляної кислоти і розчинність у воді.
20
Тема 2 j
f Форми знаходження мінєрааів у природі...
Реакцію з 10 %-м розчином НС1 (або зі столовим оцтом)

дають мінерали групи карбонатів (скипання). Наприклад:
С а С 0 3 + 2НС1 = СаС1 2 + Н 2 С0 3 ; Н 2 С0 3 -» Н 2 0 + С02Т.

кальцит
Окремі мінерали класу галоїдів (галіт, сильвін) можуть

повністю або частково розчинятись у дистильованій воді.
Завдання
1. Навчіться розрізняти запропоновані викладачем
зростки мінералів. Замалюйте поширені мінеральні
агрегати у робочих зошитах.
2. На зразках мінералів, запропонованих викладачем,
навчіться визначати їхні основні фізичні й хімічні діаг
ностичні ознаки, запишіть їх за такою формою:
Номер зразка Діагностична ознака мінералу
1. Чим відрізняються закономірні зростки

мінералів від незакономірних?
2. Дайте визначення основних мінеральних
агрегатів (друзи, щітки, конкреції, секреції,
дендрити, сталактити тощо).
3. Що таке псевдоморфози?
4. Візуально визначте запропоновані виклада
чем зростки мінералів.
5. Чому колір мінералів визначають у суціль
ному стані й порошку?
7. Як визначається твердість мінералів?
8. Які мінерали входять до шкали Мооса?
9. Як Ви розумієте спайність мінералів?
10. Які Ви знаєте різновиди зламу мінералів?
1 1 . Визначте на зразках основні фізичні власти
вості мінералів.
ТЕМА З
ВИЗНАЧЕННЯ Й ВИВЧЕННЯ МІНЕРАЛІВ

ЗА КОЛЕКЦІЯМИ*
і Обладнання:
\ набори мінералів із різних класів, шкала твердості
! Мооса, фарфорові бісквіти, скляні пластинки, компаси,
і 10 %-й розчин НСІ, піпетки, визначники, рекомендо-
I вана література.
На Практичних заняттях мінерали визначають за допо

могою визначника, наведеного у табл. 3.
Він призначений для визначення мінералів, які широко
застосовуються у господарстві чи мають породотворне зна
чення та рекомендовані до вивчення навчальною програмою.
Для користування ним необхідні навики у встановленні
основних діагностичних ознак^іїнер^лів: блиску, кольору
у суцільному стані та риски на фарфоровій пластинці, твер
дості.
У визначнику мінерали за блиском поділяються на дві
групи: 1) з металічним і напівметалічним блиском; 2) з не-
металічним блиском і матові. Групи у свою чергу діляться
за кольором мінералу, кольором риски й твердістю на під
групи, позначені великими літерами алфавіту (А, Б, В ...).
У межах підгрупи мінерали розміщені в порядку зростання
твердості.
Для того, щоб визначити мінерал, необхідно найперше
визначити його блиск, тобто встановити групу, до якої він
належить. Після цього за його кольором, кольором риски
чи порошку, твердістю встановлюється підгрупа. Колір у
суцільному стані визначається візуально, колір риски — на
Т е м а розрахована орієнтовно на чотири заняття.
22
Таблицу З
Визначник мінералів
№ Колір Риска Твердість Спайність Зовнішні Назва
пор. ознаки мінералу
Густина
'і Група І. Мінерали з металічним і напівметалічним блиском - а

А. Сірого, свинцево-сірого и темно-сірого кольору • • • т
1 Свинцево- Сіра, блискуча 1 Досконала Подібний до графіту, але Молібденіт

сірий з сильнішим блиском. MoS2
4,7-5,0
Лускуваті агрегати й
пластинки, гнучкі але не
пружні. Вкраплення у
породі; заповнення
тонких тріщин
2 Від темно- Чорна, 1 Пластинчасті й Графіт

сірого до блискуча 2,3-2,1 тонколускуваті агрегати, С
залізо-чорного жирні на дотик. Бруднить
руки, пише на папері
3 Свинцево- Сірувато- 2-3 Досконала Суцільні зернисті маси, Галеніт

сірий чорна по кубу кристали часто з PbS
7,2-7,6
характерним східчастим
зламом. Постійні
супутники: пірит,
сфалерит, кварц,
халькопірит
Продовження таКіі. З
Густина
Б. Червоного, жовтого й бурого кольору
4 Золотисто- Жовта, 2-3 Відсутня Зерна, луски, пластинки, Золото

жовтий блискуча (ковкий) вкраплення у породі. Аи
5,6-18,3
Листочки гнучкі й ковкі
5 Жовтувато- Бурувато- 1-5 Відсутня Чорнувато-бурі, лаково- Лімоніт

бурий, темно- жовта до чорні натічні маси, Fe203 • пН 2 0
3,3-4
бурий до чорної землисті, порошко
чорного подібні скупчення,
конкреції, ооліти
6 Латунно- Зеленкувато- 3-4 Недосконала Зернисті, суцільні або Халькопірит

жовтий, часто чорна вкраплені агрегати. CuFeS2
4,1-4,3
із побіжалістю Подібний до піриту,
відрізняється нижчою
твердістю, густішим
забарвленням, часто із
побіжалістю
Продовження табл. З
7 Кристали Вишнево- 5-6 Відсутня Листуваті, лускуваті й
залізо-чорні з червона жирні на дотик агрегати, Гематит
5-5,2
синюватим натічні маси, землисті, Fe203
відтінком, ниркоподібні, оолітові
землисті агрегати, кристали
відміни —
червоні
8 Латунно- Темна, 5-6 Недосконала Жовна (конкреції), Марказит

жовтий 3 зеленкувато- гребінчасті й FeS2
4,6-4,9
сіруватим чорна списоподібні зростки,
відтінком радіально-променисті
агрегати. Стяжіння
зверху покриті бурою
Г плівкою
9 Солом'яно- Зеленкувато- 6-6,5 Кристали у вигляді кубів Пірит

жовтий, жовта із штрихуватістю на FeS2
4,9-5,2
золотисто- гранях, суцільні маси
жовтий світло-жовтого кольору,
вкраплення. Крихкий.
В. Залізо-чорного й чорного кольору
10 Від чорного Чорна або 2-6 Відсутня Порошкуваті, землисті, Піролюзит

до сталево- синювато- натічні маси, ооліти, Мп0 2
4,7-5
сірого чорна конкреції. Бруднить руки
Густина
11 Залізо-чорний Чорна 5,5-6 Відсутня Тонкозернисті масивні Магнетит

4,9-5,2 агрегати, вкраплення, Fe304
кристали залізо-чорного
кольору. Магнітний
12 Чорний Бура 5-6 Суцільні зернисті Хроміт

4,5-4,8 агрегати, заокруглені, FeCr204
неправильні зерна,
плямисті, рябі агрегати.
Немагнітний
Група II. Мінерали з неметалічним блиском і матові

А. 3 жовто-бурою й червоною рискою
13 Малиново- Яскраво- 2-2,5 Досконала Щільні або зернисті Кіновар

червоний червона маси, вкраплення у HgS
8-8,2
породі, а також зернисті
г й порошкуваті примазки
іі- і та нальоти
Продовження таблСЗ
14 Колір Риска світло- 3,5-4 Досконала Суцільні зернисті маси, Сфалерит
різноманітний: бура, світло- вкраплення, кристали. ZnS
3,5-4,2
жовтий, жовта Постійний супутник —
бурий, світло- галеніт. Характерний
коричневий, також сильний,
червонуватий алмазний блиск на
до чорного гранях кристалів
Б. 3 синьою й зеленою рискою
15 Яскраво- Блідо-зелена 3,5-4 Відсутня Суцільні дрібнозернисті Малахіт

зелений, виділення, сталактити, Cu(OH)2[CuC03]
3,9-4,1
трав'янисто- кірки, натічні,
зелений ниркоподібні агрегати
часто з концентричною,
і: смугастою чи радіально-
променистою будовою
16 Яскраво- Блакитна 3,5-4 Досконала Щільні, променисті й Азурит

синій, землисті агрегати, Си3(ОН)2[С03]
3,5-4
блакитний t - нальоти, жовна, рідше
кристали
17 Темно- Зелена з 5,5-6 Призматичні, стовпчасті, Рогова

зелений до різними голчасті кристали, обманка
3,1-3,3
чорного відтінками суцільні маси голчастої
чи призматичної будови
продовження таол. J
Густина
В. 3 білою або злегка забарвленою рискою, м'які — дряпаються нігтем
18 Блідо-зелений Біла 1 Цілком Листуваті й лускуваті Тальк

або білий, досконала агрегати, часто з Mg3[Si4O10](OH)2
2,7-3
інколи 3 перламутровим блиском,
жовтуватим суцільні маси, жирні на
відтінком, дотик
жовтувато-
сірий
19 Білий, 2 Цілком Суцільні Гіпс

сіруватий, 2,3 досконала в мармуроподібні, CaS0 4 2H 2 0
жовтуватий, одному землисті, листуваті,
коричневатий, напрямку волокнисті агрегати,
безбарвний окремі кристали, друзи.
Дряпається нігтем
20 Жовтий, Біла з 1-2 Недосконала Жовті кристали або Сірка

медово- жовтуватим землисті, щільні, S
2,1
жовтий відтінком порошкуваті маси,
друзи, кірки, нальоти.
Крихка, горить з різким
запахом
21 Водянисто- Біла 1,5-2 Досконала по Суцільні зернисті, Сильвін
прозорий, кубу щільні, листуваті КС1
1,9-2
білий, агрегати, кристали.
червоний, Характерний гіркувато-
рожевий солоний смак
,5
22 Прозорий, 2 Те саме Суцільні кристалічні Галіт
білий, зернисті маси,
2,1-2,2
сіруватий, волокнисті, натічні
голубуватий і (сталактити), листуваті
агрегати, кристали,
друзи. Солоний. В руках
стає вологим
23 Жовтий, 2-2,5 Відсутня Аморфні, безструктурні Янтар

медово- маси з черепашковим (бурштин)
2-2,1
жовтий, зламом, округлі шматки,
винно- краплини, натічні
жовтий, форми. Електризується
коричневий, при терті, горить 3
бурий, приємним запахом
червоний гвоздики
24 Зеленкувато- Риски не дає 2,5-3,5 Розщеплю Тонковолокнисті Хризотил-азбест
жовтий, ється на агрегати з гнучкими, Mg3[Si205](OH)2
2,5-2,7
майже білий волокна м'якими, подібними до
ниток волокнами
Густина
25 Білий з Риски 2-2,5 Цілком Листуваті чи лускуваті Мусковіт

жовтуватим не дає досконала агрегати з пружними, (прозора слюда)
2,7-3
або гнучкими листочками,
зеленкуватим що легко відділяються.
відтінком 1 !І Перламутровий блиск,
світле забарвлення
26 Чорний, Те саме 2,5-3 Те саме Листуваті й лускуваті Біотит

коричневий агрегати, що легко (темна слюда)
2,7-3,1
розщеплюються на
і пружні, гнучкі листочки
Г. 3 білою рискою, середньої твердості — ніготь не залишає подряпини на мінералі, мінерал не дряпає скло
27 Білий, рідше Біла 3 Досконала Зернисті, щільні, Кальцит

жовтий, у трьох пористі, натічні, СаС0 3
2,6-2,8
блакитний, напрямках листуваті, радіально-
прозорий променисті агрегати,
і кристали, друзи, жеоди,
сталактити. Скипає з
розведеною НС1
Продовження таЩ: З
28 Сірувато- Біла 3,5-4 Досконала по Мармуроподібні Доломіт
білий, інколи ромбоедру кристалічно-зернисті CaMg[C03]2
2,8-2,9
з жовтуватим, суцільні маси, кристали.
буруватим Слабо реагує з НС1
відтінком,
чорний,
коричневий
29 Білий або 3-3,5 Досконала Крупнозернисті щільні Барит

сірий, іноді під кутом 90 ° маси, друзи, щітки, BaS04
4,3-4,7
голубуватий натічні форми. Важкий
ЗО Зеленкуватий, 4 Досконала Зернисті, щільні, Флюорит

фіолетовий, по октаедру променисті агрегати, CaF2
3,1-3,2
блідо-жовтий, друзи, кристали, маси,
безбарвний часто зонально
забарвлені
31 Жовтувато- 3,5-4,5 Досконала Суцільні зернисті, Сидерит

білий, мармуроподібні, щільні, FeC0 3
3,9
сіруватий до натічні маси, кулясті
буруватого агрегати з радіально-
і : променистою будовою
всередині, рідше
кристали.
Продовження таб%. З

Густина
32 Сірувато- Біла 4-4,5 Досконала Суцільні мармуроподібні Магнезит

білий, інколи по ромбоедру маси, фарфороподібні MgCo3
2,9-3,1
жовтуватий, щільні утворення, рідко
сірий кристали у вигляді
ромбоедрів
33 Найчастіше 5 Недосконала Призматичні кристали Апатит

зелений, (шестигранні), Ca5(P04)3(F,Cl,OH)
3,1-3,2
голубувато- цукроподібні зернисті
зелений, суцільні маси, друзи
рідше білий,
безбарвний
Д. 3 білою рискою, тверді — дряпають скло і не дряпають кварц
34 Непостійний: Порошок 5-6 Відсутня Драглеподібні, натічні Опал

білий, білий утворення, ніздрюваті Si0 2 nH 2 0
2,1-2,5
жовтий, накипи, сталактити,
бурий, землисті маси
червоний,
блакитний,
безбарвний
і V—-і
35 Білий, Риски не дає, 6 Досконала у Суцільні зернисті маси, Ортоклаз
рожевий, порошок двох щільні, призматичні K[AlSi308]
2,5-2,6
м'ясо- білий напрямках кристали. В разі удару
червоний, дає у двох напрямках
жовтуватий рівні, блискучі поверхні
І під кутом 90 °
36 Сірувато- Те саме 5-6 Відсутня Суцільні, щільні, Нефелін

білий 3 зернисті маси, KNa3[AlSi04]4
2,6
жовтуватим, призматичні кристали.
червонуватим Нерівний злам. Жирний
і зеленкуватим блиск
О* відтінком
37 Оливково- Риски не дає 6,5-7 Досконала Суцільні зернисті щільні Олівін

зелений, агрегати, вкраплення у (Mg,Fe)2[Si04]
3,3-4,2
жовто-зелений породі, рідше кристали
38 Прозорий, Риски не дає, 7 Відсутня Суцільні зернисті маси, Кварц

білий, порошок окремі кристали, друзи, Si02
2,6
димчастий, білий пісок
чорний
1
№ Твердість Зовнішні Назва

Колір Риска Спайність
пор. Густина ознаки мінералу
39 Сірий, Риски не дає, 6-7 Відсутня Драглеподібні, Халцедон

синюватий, порошок ниркоподібні, Si02
2,6
блідо- білий сферолітові, волокнисті,
і- :•' рожевий, натічні агрегати часто із
-~*
зелений, зональним
чорний 1
забарвленням. Гострий,
ріжучий злам. Матовий
або восковий блиск
Е. Дуже тверді, дряпають кварц, порошок білий
40 Різноманітний: Риски не дає, 6,5-7,5 Недосконала Окремі ізометричні Гранат

червоний, порошок кристали у вигляді
3,5-4,2
зелений, білий ромбічних
бурий тощо дванадцятигранників
(додекаедрів),
кристалічні скупчення
Зайтеяяя табицЗ
41 Блідо- Те саме 7,5-8 Недосконала Стовпчасті шестигранні Берил

зелений, призматичні кристали із А12(Ве3[5^018])
2,6-2,9
винно- поздовжньою
жовтий, штриховкою, друзи,
смарагдово- суцільні зернисті маси
зелений,
синювато-
блакитний
42 Прозорий, Риски не дає 8 Досконала в Окремі призматичні Топаз

безбарвний одному прозорі кристали з Al2[Si04](F,OH)2
3,4-3,6
або напрямку поздовжньою
блакитний, штриховкою на гранях,
винно-жовтий суцільні зернисті
агрегати
43 Синювато- або Те саме 9 Відсутня Дрібнозернисті суцільні Корунд

жовтувато- маси сірого, синюватого А1203
3,95
сірий кольору, вкраплення у
породі, окремі кристали
бочкоподібної форми
' РОЗДІЛ і
Основи геології, мінералогії и петрографії
фарфоровому бісквіті, порошок нашкрібається сталевим

ножем, твердість — за шкалою Мооса або за допомогою
підручних засобів — олівця, цвяха, шматочків скла, голки,
нігтя тощо. У межах підгрупи мінерал встановлюється за ха
рактерними ознаками, вказаними у визначнику. <
Алфавітний покажчик мінералів
Азурит Кварц Рогова обзйаВка

Алмаз Кіновар Сидерит
Апатит Корунд Сильвін
Барит Лімоніт Сірка
Берил Магнезит Сфалерит
Біотит Магнетит Тальк
Боксит Малахіт Топаз
Галеніт Марказит Флюорит
Галіт Молібденіт Фосфорит
Гематит Мусковіт Халцедон
Гіпс Нефелін Халькопірит
Гранат Олівін Хризотил-азбест
Графіт Опал Хроміт
Доломіт Ортоклаз Янтар (бурштин)
Золото Пірит
Кальцит Піролюзит
Завдання
Навчіться визначати за допомогою визначника, опишіть у
робочих зошитах та вивчіть мінерали за класами:
- 1. Самородні елементи (графіт, золото, сірка).
2. Сульфіди (пірит, марказит, халькопірит, галеніт, сфа
лерит, кіновар).
3. Оксиди і гідроксиди (кварц, халцедон, опал, гематит,
магнетит, лімоніт, піролюзит, корунд, хроміт, боксит).
4. Карбонати (кальцит, магнезит, сидерит, доломіт, ма
лахіт, азурит).
5. Сульфати (барит, гіпс).
6. Фосфати (апатит, фосфорит).
7. Галоїди (галіт, сильвін, флюорит).
8. Силікати (ортоклаз, олівін, рогова обманка, мусковіт,
біотит, тальк, нефелін, топаз, хризотил-азбест, берил,
гранат).
9. Органічні сполуки (янтар).
36
'"""ЧЦ11"^ " - "
ч
Тема 3 ' " ~* "* * *Щ
Мінерали рекомендується описати у вигляді табл. 4
Таблиця 4
Характеристика поширених мінералів
Застосування
знаходження
та родовища
діагностичні
поширення
у природі
мінералу
мінералу
формула
Головні
Хімічна
Райони
Форми
ознаки
Назва
Клас
•
1. Навчіться безпомилково визначати мінерали спо
чатку за допомогою визначника, а потім самостійно.
2. Визначте запропоновані викладачем зразки міне;
ралів і охарактеризуйте їх за схемою (табл. 4).
Група І
Мінерали з металічним і напівметалічним блиском
A. Сірого, свинцево-сірого й темно-сірого кольору (№ 1 —
Б. Червоного, жовтого й бурого кольорів (№ 4—9)
B. Залізо-чорного й чорного кольору (№ 10—12)
Група II
Мінерали з неметалічним блиском і матові
A. З жовтою, бурою й червоною рискою (№ 13—15)
Б. З синьою й зеленою рискою (№ 16—17)
B. З білою або злегка забарвленою рискою, м 'які — дряпа-
ються нігтем (№ 18—26)
Г. З білою рискою, середньої твердості — ніготь не залишає
подряпини на мінералі, мінерал не дряпає скло (№ 27 —
33)
Д. З білою рискою, тверді — дряпають скло і не дряпають
кварц (№ 34—39)
Е. Дуже тверді, дряпають кварц порошок білий (№ 40—
43)
ТЕМА
МАГМАТИЧНІ ГІРСЬКІ
лотки з набором поширених магматичних порід,
лупи, рекомендована література.
Гірські породи — це агрегати мінералів постійного скла

ду, які утворюють самостійні геологічні тіла певної форми,
що складають земну кору. Вони поділяються на мономіне-
ральні, які складені одним мінералом, і полімінеральні, які
складаються з кількох мінералів. За походженням гірські по
роди бувають магматичні, осадові й метаморфічні.
• Магматичні гірські породи утворюються при охолод
женні й кристалізації магми у товщі земної кори або при
охолодженні й застиганні лави на земній поверхні. Різниця
в умовах формування зумовлює утворення різних за будо
вою порід — у першому випадку інтрузивних, у другому —
ефузивних. Під будовою магматичних порід розуміють їхню
структуру та текстуру. Структура породи визначається її
внутрішніми особливостями, тобто розмірами зерен міне
ралів, їхньою формою та співвідношеннями між ними.
Текстура — це зовнішні ознаки породи, зумовлені взаєм
ним розміщенням її складових частин і способом заповнен
ня простору.
Структури інтрузивних порід визначаються умовами їх
утворення (повільне застигання й кристалізація магми при
підвищених температурах і тисках) і найчастіше бувають
рівномірно-зернистими та нерівномірно-зернистими. Серед
останніх виділяються породи крупнозернисті (розмір зерен
38
Matматнчні гірські породи
мінералів від 1 до 0,3 см), середньозернисті (0,3...0,1 см),

дрібнозернисті (0,1...0,05 см), тонкозернисті (менше як
0,05 см). Найпоширенішими текстурами інтрузивних порід
є масивні й щільні, для яких характерне щільне Прилягання
мінералів один до одного, відсутність будь-якої орієнтації у
їх розміщенні. У кожної інтрузивної породи є її ефузивний
аналог, тобто порода тотожна за хімічним і мінералогічним
складом і відмінна від неї лише структурою й текстурою,
які визначаються швидким застиганням магми на поверхні
Землі чи на невеликій глибині.
Для ефузивних порід характерні такі структури як порфіро
ва (на тлі однорідної нерозкристалізованої основної маси
виділяються окремі зерна мінералів), афанітова (порода,
складена дрібними зернами мінералів, які не розрізняються
неозброєним оком) і склувата (виникає внаслідок швидко
го застигання лави, подібна до скла).
Типовими текстурами ефузивних порід є пориста (харак
теризується наявністю пор і виникає внаслідок швидкого
застигання лави, з якої виділяються газоподібні продукти),
мигдалекам'яна (утворюється у випадках, коли пори чи по
рожнини у породі заповнюються вторинними мінералами),
флюїдальна (виділяються чітко виражені сліди течії лавово
го потоку) та ін.
Виверження вулканів часто супроводжуються потужни
ми вибухами, що призводить до утворення уламкового ма
теріалу. В разі його подальшого ущільнення й цементації
формуються породи із уламково-пористою структурою.
До складу магматичних порід входять породотвірні міне
рали, які є основною масою даної породи, та акцесорні, які
містяться в ній у незначних кількостях. Основними поро
дотвірними мінералами є польові шпати (ортоклаз, мікро
клін тощо), кварц, рогова обманка, олівін, піроксени, амфі
боли, слюди. Акцесорні мінерали — це найчастіше апатит,
хроміт, магнетит, циркон, ільменіт тощо.
Класифікація найпоширеніших магматичних порід за
їхнім походженням, хімічним і мінералогічним складом на
ведена у табл. 5.
39
Таблиця 5
Класифікація магматичних порід
Порода
Ступінь
кислотності уламково-вулканічна
Характерні мінерали Колір вулканічна
порід,
Si02, % інтрузивна ефузивна непостійного
складу незцемен- зцемен
тована тована
Багато польового шпату

й кварцу. Темно
Кислі Ліпарит
колірних мінералів Світлий Граніт Попіл —
(70-65) (ріоліт)
(рогова обманка, біотит)
4*
О - 5...10 %
Кварц відсутній або

його дуже мало.
Обсидіан
Основний мінерал — » Вулканічний Вулканічний
Сієніт Трахіт (вулканічне
польовий шпат. пісок туф
скло)
Темноколірних
Середні мінералів до 15 %
(65-52)
Кварц відсутній або
його мало. Основний Лапілі.
мінерал — ортоклаз. Сірий Діорит Андезит Пемза Вулканічні Яшма
Темноколірних бомби
мінералів до 25 %
\
Закінчення табл. 5
Кварц відсутній.
Основні мінерали —
польовий шпат,
Темний Габро Базальт — —
Основні піроксен.
(52-40) Темноколірних
мінералів 35...40 %
Складається з одного
Лабрадорит — — —
мінералу лабрадору
Кварц, польовий шпат

відсутні. Основні
Ультра- мінерали — олівін, Перидотит — — — —
основні піроксен
(40-35)
В основному
Дуніт — — — —
складаються з олівіну
Усі магматичні породи за вмістом кремнекислоти
поділяються на кислі, середні, основні й ультраосновні.
Кислі породи характеризуються світлим забарвленням
внаслідок переважання в їхньому складі польових шпатів і
кварцу. Найпоширенішими породами цієї групи є граніт і
його ефузивний аналог — ліпарит.
Граніт — інтрузивна порода із зернистою структурою й
щільною, масивною текстурою. Основні мінерали — польо
вий шпат і кварц, у невеликій кількості мусковіт. Біотит і
рогова обманка становлять до 10 %. Акцесорні мінерали
граніту — гранат, апатит, циркон, магнетит тощо. Колір йо
го світло-сірий, жовтуватий, рожевий, червоний. Залягає
він у земній корі у вигляді батолітів, штоків, лаколітів,
рідше — дайок. Граніт широко використовують як будівель
ний та облицювальний матеріал. Великі поклади його
відомі на Українському щиті (Житомирщина, Подніпров'я
та Приазов'я).
Ліпарит — щільна або пориста порода з порфіровою
структурою, часто з флюїдальною текстурою. За складом
він не відрізняється від граніту. Порфіроподібні вкраплен
ня представлені польовим шпатом, кварцом. Колір його
білий, світло-сірий, жовтуватий, червонуватий. Залягає він
у вигляді потоків. Використовують ліпарит як будівельний
камінь, у скляній промисловості. Райони залягання — Кар
пати, Подніпров'я, Ліпарські острови у Середземному морі.
Середні породи, як і кислі, характеризуються в основно
му світлим забарвленням. До цієї групи порід належать па
ри діорит—андезит і сієніт—трахіт.
Діорит — інтрузивна порода зернистої структури, най
частіше дрібнозерниста. Текстура масивна, смугаста. Поро
да складається з польового шпату, рогової обманки, інколи
до її складу входить біотит. У разі вмісту до 10 % кварцу по
рода називається кварцовим діоритом. Колір сірий, темно-
сірий, зеленувато-сірий. Залягає у крайових зонах гранітних
масивів, а також у вигляді лаколітів, жил. Застосування
таке саме, як і граніту. Райони залягання — Приазов'я, По
бужжя, Волинь, Поділля, Урал.
Андезит — ефузивний аналог діориту. Структура порфі
рова, текстура — масивна або пориста, шлакова. Основна
42
Тема 4 «„*
Млі мотичні гірські иор^а,н
маса породи — це нерозкристалізоване вулканічне скло з

вкрапленнями зерен польових шпатів, магнетиту, рогової
обманки. Колір андезиту темно-сірий, чорний. Залягає він
у вигляді потоків, куполів. Використовується як кислото
тривкий матеріал, у фарфоровій промисловості. Райони за
лягання — Закарпаття, Приазов'я, Крим (масив Карадаг),
Кавказ, Анди.
Сієніт — інтрузивна порода із рівномірно-зернистою чи
порфіроподібною структурою. Текстура його масивна,
щільна. Основний мінерал — польовий шпат. У складі сіє
ніту в невеликій кількості є рогова обманка, піроксен,
біотит. Зовні порода нагадує граніт, від якого відрізняється
відсутністю кварцу (інколи до 5 % ) . Колір сієніту рожевий,
червоний, світло-сірий. Залягає він у вигляді штоків.
Застосування таке саме, як і граніту. Райони залягання —
Приазов'я, Середнє Подніпров'я, Урал.
Трахіт — ефузивний аналог сієніту, має порфірову
структуру. Основна маса породи склувата або приховано-
кристалічна, мікрозерниста. Трахіт має дрібні вкраплення
польового шпату, рідше біотиту, рогової обманки. Колір
його червонуватий, буруватий, жовтуватий, сірий. Викорис
товується ця порода як будівельний та кислототривкий ма
теріал. Райони залягання — Крим (Карадаг), Приазов'я,
Азорські острови.
Основні породи через значну кількість у них темноколір
них мінералів вирізняються темним забарвленням.
Габро — інтрузивна порода. Структура його переважно
середньо-, крупнозерниста, текстура масивна. Складається
в основному із лабрадору, піроксену, олівіну. Інколи до
складу породи входять рогова обманка й біотит. Колір
габро від темно-зеленого до чорного. Залягає габро у виг
ляді дайок, штоків, лаколітів. Використовують цю породу
як будівельний та облицювальний матеріал, для виготов
лення пам'ятників, сходів тощо. Райони залягання — При
азов'я, Нижнє Подніпров'я, Житомирська область, Крим,
Карелія.
Базальт — ефузивний аналог габро. Структура його
найчастіше тонкозерниста, приховано-кристалічна, тексту
ра масивна, рідше пориста. Мінеральний склад базальту
43
РОЗДІЛ* 1 •.'*--<••
Основи геоаогії, мінералоги и петрографії
аналогічний габро. Колір його чорний, темно-сірий. Базаль

та залягають у вигляді потоків, покривів, куполів. Потоки й
покриви часто мають стовпчасті, шестигранно-призматичні
окремості. Використовують базальт як будівельний, обли
цювальний, кислототривкий матеріал, для виготовлення
бруківки тощо. Райони залягання — Крим (Карадаг), Волинь,
Донбас, Закавказзя.
Лабрадорит — мономінеральна інтрузивна порода.
Структура його переважно середньо- і крупнозерниста,
текстура масивна. Складається він з лабрадору. Колір тем
но-сірий, майже чорний з характерним синюватим відли
вом на площинах спайності (іризація). Залягає лабрадорит
у вигляді штоків. Застосовують його як облицювальний та
декоративний матеріал. Райони залягання — Житомирська,
Черкаська, Кіровоградська області.
Ультраосновні породи представлені переважно інтрузив
ними відмінами. Вони темнозабарвлені. Найпоширенішими
серед них є перидотит і дуніт.
Перидотит — інтрузивна порода із дрібно- або середньо
зернистою структурою й масивною, щільною текстурою.
Складається він з олівіну та піроксену. З другорядних міне
ралів у ньому можуть міститися серпентин, біотит, гранат.
Колір його чорний, темно-зелений, жовто-зелений. Пери
дотит в'язкий, складає штоки. Використовують цю породу
для виробництва щебеню та як облицювальний матеріал.
Райони залягання — Побужжя, Приазов'я, Нижнє Под
ніпров'я.
Дуніт — інтрузивна порода із зернистою структурою та
масивною^ зливною текстурою. Складається він з олівіну.
Акцесорні мінерали — хроміт, магнетит. Колір дуніту тем
но-зелений або жовтувато-зелений. Використовують його
як цінну вогнетривку сировину. Райони залягання — По
бужжя, Київська область.
П р и виверженні магми кислого складу утворюються
такі вулканічні, тнзрдукти, як вулканічний попіл, вулка
нічний туф, вулканічне скло (обсидіан), пемза. Остання за
своїм складом може відповідати середнім, рідше основним
магмам.
44
Тема 4
Магматичні іірсьпі породи
Завдання
Ознайомтеся за навчальними колекціями зі зразками по
ширених магматичних порід. Опишіть їх у робочих зоши
тах за схемою: назва породи, структура й текстура, міне
ральний склад, колір, форми залягання, використання та
райони залягання. Перенесіть у робочі зошити кла
сифікацію магматичних порід і вивчіть її.
1. Дайте визначення гірської породи.

2. За яким принципом класифікуються магматич«
гірські породи?
3. Що таке структура і текстура породи?
4. Які структури й текстури характерні для інтрузив
них і ефузивних порід?
5. Які мінерали характерні для кислих, середніх,
основних і ультраосновних порід?
6. Визначте і опишіть запропоновані викладачем
породи.
' Т Е М А 5_
ОСАДОВІ ГІРСЬКІ ПОРОДИ
(
лотки з наборами поширених осадових гірських
порід, лупи, склянки з 10 %-м розчином НСІ, піпет
ки, фіолетове чорнило, рекомендована література.
Приповерхневі товщі земної кори на 75 % складаються

із осадових гірських порід. Останні є продуктами фізичного
і хімічного вивітрювання магматичних, метаморфічних
раніше утворених осадових порід й власне осадових про
цесів. Деякі осадові породи утворюються з органічних реш
ток — скелетів, панцирів, черепашок тощо. Осадові породи
формуються на дні океанів, морів, озер, боліт, річок, рідше
на поверхні суходолу. За місцем відкладання вони поділя
ються на морські й континентальні, причому найпоши
реніші з них перші. За умовами утворення й складом осадові
породи бувають уламкові, глинисті, хемогенні й органо
генні. Інколи виділяють також породи змішаного походжен
ня: уламково-глинисті (суглинок, супісок, лесоподібний суг
линок тощо), уламково-хемогенні (мергель), органогенно-
хемогенні (вапняк, трепел).
Класифікація уламкових і глинистих порід представлена
в табл. 6.
Хемогенні й органогенні породи можна розглянути таким
чином:
Хемогенні породи Органогенні породи ,«
Карбонатні: Карбонатні:
вапняк оолітовий, вапняний туф, вапняк (черепашковий,
доломіт кораловий, серпуловий,
46
Тема 5
Осадові гірські породи
Кременисті: водоростевий тощо), крейда,

гейзерит, кремінь, опока, трепел мергель
Залізисті: Кременисті:
бурий залізняк, сидерит діатоміт, трепел
Марганцеві: Каустобіоліти:
піролюзит, манганіт, торф, буре вугілля, кам'яне -
псиломелан, родохрозит вугілля, антрацит, сапропеліт,
Галоїдні: нафта, асфальт, озокерит, горючі
кам'яна сіль, калійні солі гази,
Сульфатні: янтар (бурштин)
гіпс, ангідрит, мірабіліт
Алітні (глиноземисті):
латерит, боксит
Фосфатні:
фосфорит
Таблиця 6
Класифікація уламкових і глинистих осадових порід
Уламкові та глинисті породи
Розмір незцементовані зцементовані
Група
уламків,
порід
мм кутасті обкатані кутасті обкатані
уламки уламки уламки уламки
Понад Брилова Валунний

Брила Валун
100 брекчія конгломерат
Конгло
Грубо 100-10 Щебінь Галька Брекчія
мерат
уламкові
(псефіти) Гравеліт
Жорствеліт
(гравійний
10-1 Жорства Гравій (жорствяна
конгломе
брекчія)
рат)
Піщані
1-0,1 — Пісок — Пісковик
(псаміти)
Пилуваті Алеврит
0,1-0,01 — — Алевроліт
(алеврити) (лес)
Менше
Пеліти — Глина — Аргіліт
як 0,01
47
.Основи геології, мінералогії й петрографи
Уламкові породи утворюються внаслідок нагромадження

продуктів механічного вивітрювання різноманітних гірських
порід на поверхні Землі. Продукти вивітрювання при цьому
або залишаються на місці утворення, або переносяться
зовнішніми геологічними агентами (вітром, атмосферними
текучими водами, річками, льодовиками) у понижені ділян
ки рельєфу й там перевідкладаються. Уламкові осадові по
роди класифікують не за хімічним чи мінеральним складом,
а за розмірами й формою уламків, з яких вони складаються.
Таким чином, уламкові породи з однією і тією самою наз
вою можуть мати різний хімічний і мінеральний склад. Крім
цього, уламкові осадові породи поділяють на зцементовані
(щільні, компактні) та незцементовані (сипучі). Перші — це
уламковий матеріал, зцементований будь-якою речовиною
(вапном, глиною, фосфатами, кремнеземом) у суцільну масу
або ущільнений.
Так, кутасті уламки гірських порід різноманітні за скла
дом, розміром понад 100 мм у поперечнику, називаються
брилами. Зцементовані брили — це брилова брекчія. Обка
тані уламки розміром понад 100 мм — це валуни і, відпо
відно, зцементовані валуни — це валунний конгломерат.
Кутасті уламки розміром 100—10 мм називаються щебенем,
зцементований щебінь — це брекчія. Обкатані уламки
гірських порід розміром 100—10 мм характерні, наприклад,
для скелястих морських узбереж, називаються галькою, а
зцементована галька — конгломератом.
Глинисті породи, на відміну від уламкових, складаються
не з уламків магматичних, метаморфічних і осадових порід,
а з мінералів, утворених унаслідок хімічного вивітрювання.
Розмір зерен глинистих мінералів менший як 0,01 мм, тому
мінеральний склад глин неможливо встановити візуально
(діагностика можлива лише за допомогою барвників). Най
поширенішими мінералами глинистих порід є каолініт,
монтморилоніт і гідрослюди. Найчастіше глинисті породи
складаються із суміші багатьох глинистих мінералів. Для
визначення мінерального складу глини методом забарвлен
ня у водну суспензію досліджуваної глини піпеткою додають
кілька крапель фіолетового чорнила, розведеного 5 %-м
розчином соляної кислоти. При цьому каолінітові глини
48
rrnfcr Теиа 5
^, Оса^оа/ гірські породи
стають брудно-фіолетовими, гідрослюдисті — брудно-зеле

ними, монтморилонітові — трав'янисто-зеленими. Окрім
цього, каолінітові глини добре діагностуються за білим,
сірувато-білим кольором, жирністю на дотик, слабким на
буханням у воді. Монтморилонітові глини переважно сірі
чи рожевуваті, навпаки, сильно набухають у воді, збільшу
ючись в об'ємі кілька разів.
Хемогенні й органогенні породи. Хемогенні породи утво
рюються внаслідок випадання в осадок із пересичених
розчинів, найчастіше в умовах засушливого клімату, а
органогенні — це результат життєдіяльності організмів або
скупчення решток відмерлих організмів. Породи цих груп
пов'язані між собою взаємними переходами й часто є
змішаними органогенно-хемогенними утвореннями (крей
да, мергель тощо). їх звичайно класифікують за хімічним
складом. Виділяють карбонатні, кременисті, залізисті, мар
ганцеві, галоїдні, сульфатні, глиноземисті, фосфатні оса
дові гірські породи й каустобіоліти.
Для структур осадових гірських порід єдиної класифі
кації не створено. Розрізняють окремо структури уламкових,
хемогенних і органогенних порід.
Для уламкових порід характерні структури, що виділя
ються за розмірами переважаючих уламків: псефітова (гру
боуламкова) — уламки понад 1 мм, псамітова (піщана) —
уламки від 1 до 0,1 мм, алевритова (пилувата) — 0,1...
0,01 мм, пелітова (глиниста) — менше 0,01 мм.
Хемогенні породи мають переважно зернисті структури
(крупно-, дрібнозернисті), а також оолітові (складаються
з округлих утворень концентричної будови), приховано-
кристалічні (окремі зерна непомітні неозброєним оком)
та ін.
Для органогенних порід типові такі структури як біо-
морфна (у разі, якщо порода складається з добре збережених
черепашок відмерлих організмів) і детритова (порода скла
дається з уламків органічних решток різної величини).
Типовими для осадових порід є верствуваті текстури,
серед яких виділяються горизонтально-верствувата, гори
зонтально-хвиляста, косоверствувата та ін. Трапляються
також такі текстури, як масивна, пориста, трубчаста тощо.
49
РОЗДІЛ 1
Основи гсстогії, чінерааатії й петрографії
Завдання
Ознайомтеся за навчальними колекціями зі зразками
поширених осадових порід і опишіть їх. Під час опису
порід дотримуйтеся такої послідовності: назва породи,
структура й текстура, колір (переважаючий), петрогра
фічний чи мінералогічний склад, форма зерен, ступінь їх
обкатаності (гострокутні, напівобкатані, обкатані), склад
цементуючого матеріалу (за можливістю), застосування,
райони залягання. Для гальки, щебеню, гравію, жорстви
дайте характеристику мінерального (чи петрографічного)
складу, кольору, однорідності. Для конгломератів і
брекчій вкажіть склад уламків, їх однорідність, колір,
мінеральний склад цементу (скипає під дією НСІ — кар
бонатний, не ріжеться ножем — кременистий і т. п.). Під
час опису глин вкажіть їхній колір, фізичні властивості
(здатність поглинати воду, пластичність, реакція з НСІ),
мінеральний склад (визначають методом забарвлення) і
назву породи.
1. Як класифікуються уламкові гірські породи?

2. Які структури й текстури характерні для них?
3. Як класифікуються хемогенні та органогенні по
роди?
4. Які структури й текстури характерні для них?
5. Як визначається мінеральний склад глинистих
порід?
6. Що таке породи змішаного складу?
7. Визначіть і опишіть запропоновані викладачем
породи.
ТЕМА 6
МЕТАМОРФІЧНІ ГІРСЬКІ
ПОРОДИ
І
лотки з набором поширених метаморфічних порід із
розрахунку один на двох студентів, склянки з 10 %-м
розчином НСІ, піпетки, рекомендована література.
Метаморфічні породи утворюються у глибинних зонах

земної кори з осадових чи магматичних порід унаслідок ви
дозміни їх під дією високих температур і тисків, а також
хімічно активних розчинів і газів, що виділяються з магма
тичних осередків. Під впливом вказаних чинників відбу
вається часткова чи повна перекристалізація гірських порід
із утворенням нових мінералів і структур.
Серед мінералів метаморфічних порід розрізняють такі:
• утворені під час перекристалізації без суттєвої зміни
складу порід (кварц, польові шпати, карбонати тощо);
• нові, що утворилися внаслідок різноманітних мета
морфічних процесів (гранат, епідот, хлорит, тальк, каль
цит, магнетит, графіт тощо);
• реліктові — ті, що лишилися від первинних порід.
Метаморфічні породи найчастіше бувають кристалічних
чи кристалічно-зернистих структур, тобто подібних до тих,
що спостерігаються у магматичних порід. Однак вони ут
ворювалися в процесі перекристалізації (бластезу) у твер
дому стані на відміну від магматичних, що формувалися
внаслідок кристалізації розплавів, тому їх прийнято нази
вати кристалобластовими. Залежно від форми зерен серед
кристалобластових структур виділяються такі:
51
РОЗДІЛ 1
Основи геології, мінералогії и петрографії
гранобластова (з переважанням зерен ізометричної фор

ми), характерна для кварцитів, мармурів, роговиків;
лепідобластова або луската (форма зерен пластинчаста,
луската), типова для кристалічних сланців;
порфіробластова (з виділенням кристалів одного чи кіль
кох мінералів на тлі основної маси породи), характерна для
деяких сланців;
пойкілітова (з великою кількістю включень у зернах де
яких мінералів польових шпатів, рогової обманки тощо),
типова для амфіболітів.
Для діагностики метаморфічних порід особливо важливе
значення мають їх текстури. Найтиповішими є так звані
о р і є н т о в а н і текстури, виникнення яких пов'язується з
дією орієнтованого тиску, при якому відбувається пере
орієнтація у породі голчастих і пластинчастих кристалів. До
текстур цього типу належать: сланцювата (зумовлена
взаємно паралельним розміщенням у породі мінеральних зе
рен призматичної чи пластинчастої форми); гнейсова (крім
паралельного розміщення плоских мінералів, спостерігаєть
ся чергування смуг різного мінерального складу — у разі
чергування смужок світлих і темнозабарвлених мінералів
текстура стає смугастою); плойчаста (зі смугами мінералів,
зібраних у дрібні складки, гофрованими); очкова (коли
овальні зерна мінералів оточені сланцюватими, плойчасти-
ми ділянками породи); волокниста (що складається з волок
нистих чи голчастих мінералів, орієнтованих паралельно
один до одного). Для метаморфічних порід характерні також
масивні, щільні текстури.
За текстурними особливостями метаморфічні породи
поділені на дві групи (табл. 7).
Групу масивних порід, для яких характерні кристалічні
структури й масивні текстури, складають мармури й квар
цити. До групи кристалічних сланців, тобто порід зі слан
цюватою текстурою, включено: гнейси, слюдяний, хлорито
вий і тальковий сланець, філіт. Наведені у таблиці породи
формувалися в умовах регіонального метаморфізму й набу
ли значного поширення.
52
Характеристика метаморфічних порід
Колір
С
Мінеральний
Порода Структура Вихідна -
склад і особливі ознаки
порода
Породи із масивною текстурою
Мармур Кальцит, рідше Кристалічна, Різноманітний — білий, Вапняки, доломіти

доломіт середньо- та жовтуватий, блакитний,
дрібнозерниста строкатий, чорний.
Невелика твердість.
Скипає від соляної
кислоти
Кварцит Кварц; другорядні: Щільна, Світлий — білий, Пісковики,
мусковіт, хлорит, дрібнозерниста рожево-білий, сірий, кременисті породи
графіт і ін. жовтуватий. Велика
твердість, жирний блиск,
блискучий злам
І і Породи із сланцюватою, смугастою, гнейсовою текстурою
Гнейс Польовий шпат, Крупно- і Світлий, сірий, рожевий, Глинисті, піщано-

кварц, біотит, середньозерниста червонуватий, глинисті породи,
мусковіт, рогова жовтуватий. Від граніту кислі вивержені
обманка, піроксени, відрізняється смугастою породи
гранат текстурою
Слюдяний Мусковіт, біотит, Кристалічна, Світлий, сіруватий, Аргіліти, граніти,
сланець кварц; другорядні: лускато-зерниста зеленуватий. кислі вивержені
(мусковітовий, польовий шпат, Шовковистий блиск на ПОРОДИ
біотитовий, фанат, графіт, площинах сланцюватості.
графітовий) епідот Легко розколюється на
тонкі плитки
Зелений сланець Хлорит, актиноліт, Дрібнозерниста, Зелений різних відтінків, Мергелі, основні
(хлоритовий, епідот; другорядні: дрібнолуската шовковистий блиск вивержені породи
актиноліте вий) польовий шпат,
карбонат, магнетит
Тальковий Тальк; другорядні: Кристалічна, Світлий, білий, блідо- Перидотит, основні

сланець хлорит, магнезит, луската зелений, сірувато-білий. магматичні породи
рогова обманка Дряпається нігтем.
Жирний на дотик
Філіт Серицит, хлорит, Тонкозерниста, Сірий, темно-сірий до Аргіліти
кварц приховано - луската чорного, зеленувато-
сірий. Шовковистий
блиск із сріблястим
відливом на площинах
сланцюватості.
Плитчастий
Тема 6
Метаморфічні гірські породи
Завдання
Перенесіть у робочі зошити та вивчіть табл. 7, ознайомте
ся із поширеними метаморфічними породами за навчаль
ними колекціями й опишіть їх за такою схемою: назва
породи, структура й текстура, мінеральний склад, колір,
походження, застосування, поширення. При описі порід
скористайтеся підручником. Замалюйте у робочих зо
шитах характерні текстури метаморфічних порід.
Самостійно опрацюйте за рекомендованою літературою
тему «Метаморфізм».
1. Дайте визначення метаморфічних гірських порід.

2. Які мінерали характерні для метаморфічних
порід?
3. Охарактеризуйте типові для метаморфічних порід
структури й текстури.
4. Як класифікують метаморфічні гірські породи?
5. Визначте й опишіть запропоновані викладачем
породи.
ТЕМА 7
ЕОЛОГИШ КАРТИ
Й РОЗРІЗИ
Геологічні карти різних масштабів, тектонічна карта»
геологічні карти з атласів для середніх шкіл, карти
корисних копалин України й світу, навчальні
геологічні карти, міліметровий папір, прості та
І кольорові олівці, лінійки, транспортири, гумки.
Геологічна карта — це графічне зображення на топогра

фічній карті в певному масштабі геологічної будови тієї
ділянки земної кори, для якої вона складена. На геологічній
карті за допомогою умовних знаків (кольору, штриховки,
буквених індексів та ін.) показують поширення осадових,
магматичних і метаморфічних порід різного віку. На ній та
кож може бути показано поширення окремих мінералів або
елементи залягання гірських порід. Кольором позначають
вік осадових, магматичних і метаморфічних порід, штри
ховкою — літологічний склад порід, літерами й цифрами
(індексами) — вік і походження порід. Всі умовні знаки,
задіяні в геологічній карті, виносяться з відповідними пояс
неннями у таблицю умовних знаків. Спочатку розміщують
стратиграфічні підрозділи осадових, магматичних і мета
морфічних порід, починаючи від наймолодших, після цьо
го — знаки інтрузивних і жильних порід, в кінці — всі інші
позначки, що є на карті. Для позначення на картах поши
р е н н я відкладів таких стратиграфічних підрозділів як
відділи й яруси використовується те саме забарвлення, що і
для позначення систем, змінюється лише відтінок кольору,
давніші відклади забарвлюються темніше, молодші — світ-
56
ИР* Тема 7
Hlflflf. і.- Геологічні карти и розрізи
ліше. Розривні тектонічні порушення позначають червони

ми суцільними лініями (встановлені дійсно) або пунктир
ними (передбачувані).
•У зв'язку з тим, що найпоширеніші на поверхні Землі
різні відклади четвертинного (антропогенового) віку закри
вають собою давніші корінні породи, геологи змушені
знімати з карт четвертинний покрив, особливо в тих місцях,
де він малопотужний, і показувати на них поширення лише
корінних порід, які залягають під покривом четвертинних
відкладів. Для четвертинних відкладів складають окремі
карти.
Залежно від масштабів геологічні карти поділяють на такі:
оглядові (1:1 ООО 000 і дрібніше);
дрібномасштабні (1:500 000 - 1:1 000 000);
середньомасштабні (1:100 000 — 1:200 000);
великомасштабні (1:50 000 і більше);
детальні (1: 10 000 і крупніше).
Оглядові карти відображають загальні риси геологічної
будови великих ділянок земної кулі (країн, материків, всієї
земної кулі) та найголовніші особливості будови Землі в
цілому. Топографічна основа оглядових геологічних карт
дуже спрощена. На неї наносяться основні ріки, великі на
селені пункти, обриси морів і озер, які можуть бути зобра
жені у масштабі карти.
Дрібномасштабні карти складаються для окремих ре
гіонів, держав (наприклад, України та окремих її частин).
Вони покликані повніше відображати характерні особли
вості цих територій і закономірності п о ш и р е н н я корисних
копалин.
Середньо- і великомасштабні карти складаються на окре
мих листах у рамках відповідних топографічних планшетів
міжнародної розграфки. Вони призначені для детальнішого
зображення геологічної будови певної території та окремих
регіонів, перспективних для виявлення родовищ корисних
копалин, будівництва міст, підприємств, гідростанцій тощо.
На полях кожного листа такої карти зліва розташовується
стратиграфічна колонка, а на правому її полі — умовні поз
начення (легенда). Стратиграфічну колонку зазвичай скла
дають в крупнішому масштабі, ніж карта. Вона несе інфор-
57
РОЗДІЛ I
^„ Основи гео.іогії, мінералогії и петрографії
мацію про потужність, літологічний склад виділених на

карті стратиграфічних підрозділів.
Детальні карти складаються на спеціальній топографіч
ній основі. Вони дають детальну, вичерпну характеристику
окремих невеликих територій (рудників, шахт, кар'єрів, ро
довищ корисних копалин, різних інженерних споруд тощо).
Для позначення віку порід, крім кольору, на геологічних
картах використовуються й уніфіковані індекси стратигра
фічних підрозділів (наприклад систем: S2, К ь N{). Дрібніші
стратиграфічні підрозділи (яруси, серії, світи) позначають,
додаючи до символу віку праворуч символ ярусу, серії, світи
(наприклад: J3ox — оксфордський ярус верхньої юри, чи
D{dn — дністровська серія нижнього девону). Склад порід
на карті позначають штрихом.
Інтрузивні, ефузивні та метаморфічні породи на картах
позначають також кольором, індексами й штрихом. Ана
логічні за складом підрозділи різного віку зафарбовують
одним кольором різної насиченості (інтенсивність забарвлен
ня зростає від давніх до молодших). Індекси позначають
склад і вік порід одночасно. Так, кислі й середні породи (гра
ніти, сієніти) позначають червоним кольором (індекс у),
основні (габро) — темно-зеленим (індекс \>), ультраосновні
(перидотити, дуніти) — фіолетовим (індекс о). Метаморфічні
породи позначають рожевим кольором. Такі ж позначення
мають і четвертинні ефузиви. Дочетвертинні ефузиви позна
чають тими ж кольорами, що й осадові породи цього ж віку,
тільки у забарвленні додають відповідні штрихові знаки.
Під картою розмішується один чи декілька геологічних
розрізів, які дають уявлення про характер залягання геоло
гічних тіл, зображених на карті.
За формою й послідовністю контурів виходів порід різ
них стратиграфічних підрозділів, показаних на геологічній
карті, можна легко визначити, які геологічні структури є на
цій ділянці земної кори, а саме:
І. Я к щ о конфігурація виходів на денну поверхню стра
тиграфічних підрозділів відповідає конфігурації гори
зонталей топографічної карти, то залягання порід
горизонтальне.
І. Якщо смуги виходів на денну поверхню стратиграфіч
них підрозділів розташовуються у такій же послідов-
58
^ Геологічні карти й розрізи
?
ності, як у стратиграфічній колонці, то залягання порід
моноклінальне (нахилене в один бік).
3. Якщо смуги виходів на денну поверхню розташовують
ся у різній послідовності, то залягання порід складчасте.
Геологічні карти складають в процесі геологічного
знімання, що є одним з основних методів вивчення гео
логічної будови будь-якої ділянки земної кори й виявлення
її перспектив щодо мінеральних ресурсів. Геологічне
знімання складається з двох етапів: польових досліджень і
камеральної обробки зібраного матеріалу. За польових
досліджень планомірно й різнобічно вивчаються природні
відслонення (виходи на поверхню гірських порід), гірничі
виробки та бурові свердловини і позначаються на топогра
фічній карті під відповідними порядковими номерами. При
цьому вказуються елементи залягання верств гірських
порід. Від відслонення до відслонення простежуються й на
носяться на карту геологічні межі, виявляються за заляган
ням гірських порід тектонічні структури. Одночасно ведуть
ся детальні спостереження за всіма проявами корисних
копалин у відслоненнях, за рельєфом, підземними водами
тощо. Всі спостереження записуються в геологічний що
денник, у якому вказується номер відслонення — однако
вий на карті та у щоденнику. Відслонення фотографуються,
замальовуються. Відбираються також зразки гірських порід
(осадових пошарово, магматичних — з контактних зон і
внутрішніх частин масивів), корисних копалин. Пошарово
збираються викопні рештки фауни й флори. В процесі ка
меральної обробки уточнюються результати польових
досліджень: вивчаються зібрані в полі зразки гірських
порід, корисних копалин шляхом спеціальних лаборатор
них досліджень — мікроскопічних, хімічних, спектральних
тощо, визначаються викопні рештки фауни й флори, крес
ляться стратиграфічні колонки, геологічні розрізи, карти та
складається геологічний звіт.
Геологічний розріз — це графічне зображення на вер

тикальній площині умов залягання гірських порід, характе
ру складчастих і розривних порушень. Геологічний розріз
доповнює й уточнює геологічну карту, даючи наочне уяв
лення про зміну геологічної будови з глибиною. Для скла-
59
Основи reofiorn, мінералогії и петрографії
дання геологічного розрізу використовуються не лише

матеріали наземних спостережень, але й дані бурових
свердловин і геофізичних досліджень. Геологічні розрізи
будуються за прямими лініями на карті в напрямках, які
дають найповніше уявлення про залягання порід, що скла
дають зображену на карті територію (найчастіше впоперек
простягання верств гірських порід або під кутом до нього).
За необхідності розрізи можна будувати за ламаними
лініями. Я к щ о є опорні свердловини, то розрізи необхідно
проводити через ці свердловини. Вертикальний та горизон
тальний масштаби розрізів переважно мають відповідати
масштабу карти, але в окремих випадках допускається,
особливо в інженерній геології, перевищення вертикально
го масштабу над горизонтальним у декілька разів. Кінці
лінії розрізу позначаються літерами. Такі ж літери ставлять
ся на карті в кінці лінії розрізу. Якщо розріз проходить по
ламаній лінії, його згини теж підписуються літерами. Всі ге
ологічні межі (контакти) на розрізах позначаються суціль
ними лініями. Глибину розрізу необхідно обґрунтовувати
конкретними даними. Умовні позначення на розрізах по
винні відповідати умовним позначенням карти. Для наоч
ності на розрізах продовження геологічних контактів в
повітрі й на глибині можна показати пунктиром. Загальні
принципи побудови геологічних розрізів такі:
Побудова геологічних розрізів через карту

з горизонтальним заляганням верств*
А. Геологічні карти з горизонталями. Горизонтальне заляган
ня верств гірських порід на таких картах виявляється у тому, що
межі виходів верств проходять паралельно до горизонталей або
збігаються з ними. Найнижчі ділянки рельєфу на таких картах
зайняті найдавнішими породами, а найвищі (вододіли) — най
молодшими. Методика побудови геологічного розрізу через такі
карти полягає в наступному:
1. Вздовж вибраного напрямку на геологічній карті прово
диться лінія, кінці якої позначаються літерами або циф
рами — лінія А—Б або I—II.
*3разки навчальних геологічних карт подано в додатку № 1 (карти 1—8). ;
60
Тема 7
Геоаогічні карте й розрізи
2. По цій лінії будуємо топографічний профіль. Для цього

беремо смужку міліметрового паперу завширшки 8...
10 см і завдовжки на декілька (4...5) сантиметрів біль
шою, ніж довжина лінії розрізу на карті, проводимо на
смужці масштабну лінійку з таким розрахунком, щоб
зверху залишилось місце для напису заголовка, а знизу —
для зображення геологічної будови, запису масштабу,
умовних позначень, прізвища виконавця й дати побудо
ви розрізу. Смужку паперу прикладаємо до лінії розрізу,
відмічаємо зверху на ній точки перетину горизонталей з
лінією розрізу, а потім проектуємо кожну з них на
умовні лінії відповідних висот, проведені в горизонталь
ному напрямку від початку до кінця лінії розрізу. Спо
лучивши ці точки суцільною лінією, одержимо топо
графічний профіль земної поверхні на лінії розрізу.
3. Аркуш паперу, на якому збудований топографічний
профіль, знову прикладаємо до лінії розрізу на карті, на
його верхньому краї відзначаємо всі межі (контакти)
між різними стратиграфічними підрозділами (верства
ми) і проектуємо ці позначки на лінію профілю. У ви
падку горизонтального залягання порід, з'єднавши
відповідні точки покрівель і підошв верств, одержимо
геологічний розріз (профіль) по даній лінії (рис. 5).
Б. Геологічні карти без горизонталей. Якщо на геологічній
карті рельєф не показаний, то в такому випадку горизонтальне
залягання верств може бути встановлене лише дуже приблиз
но. Можна орієнтуватися, наприклад, на повторення страти
графічними межами обрисів річкових долин, вододілів тощо.
При цьому, чим крупніший масштаб карти тим легше встанов
люється горизонтальне залягання порід. До таких карт буду
ються схематичні розрізи й лише в тому випадку, коли відомі
потужності (товщини) окремих стратиграфічних одиниць
(стратонів). Вони вказані у стратиграфічній колонці, яка дода
ється до геологічної карти.
На допоміжну лінію виносяться точки перетину з лінією
розрізу меж стратонів та річок (як і у попередньому випадку).
Вибирається вертикальний масштаб і будується його лінія
ліворуч від допоміжної лінії. Паралельно до допоміжної лінії
проводять у заданому масштабі смужки, ширина яких
відповідає потужності окремих стратонів відповідно до їх віку.
З допоміжної лінії проектують нанесені точки до перетину
відповідно з покрівлею та підошвою окремих стратонів. Отри-
61
62
т Геоаогічпі парти й розрізи
мані таким чином точки з'єднують плавною кривою, яка й бу

де схематичним топографічним профілем. Далі розріз оформ
люється так, як описано вище.
У випадку складчастого залягання порід перш за все від
мічають верстви, що лежать у центральних частинах складок
(в ядрах), після цього, беручи їх за відправну точку, відмічають
решту верств. Якщо при цьому є дані про елементи залягання
верств і їхні потужності, розріз будується з урахуванням цих да
них. Якщо таких даних немає, то побудова буде схематичною.
Нахил верств підбирається в цьому випадку таким, щоб протя
гом всього розрізу потужність кожного шару залишалась
постійною.
Якщо на карті позначені кути падіння верств, то біля кож
ного пункту заміру кута падіння, розташованого поблизу лінії
розрізу, проводять лінію, нахил якої відповідає величині, вка
заній на карті. Після цього від точок перетину контактів стра
тиграфічних підрозділів з поверхнею профілю проводять лінії,
нахил яких відповідає середній величині кута падіння порід у
двох найближчих замірах і добудовують розріз на глибину.
При цьому слід пам'ятати, що потужність верств повинна
зберігатися постійною. Завершується побудова розрізу нане
сенням кольорових позначень і індексів стратиграфічних
підрозділів.
Картина горизонтального й складчастого залягання порід
часто ускладнюється розривними порушеннями. В цьому ви
падку побудова геологічних розрізів здійснюється за блоками,
межами яких є розриви.
Розріз підписується зверху:
Геологічний розріз по лінії А — Б а б о I — I I ,
а знизу:
Масштаб: горизонтальний, вертикальний

Умовні позначення:
Склав: Дата складання:
Рис. 5.
Послідовні стадії побудови геологічного розрізу
для ділянок з горизонтальним заляганням порід:
a — фрагмент геологічної карти з лінією розрізу І — I I ; б — топографічний профіль;
в — межі (контакти) між верствами різних стратиграфічних підрозділів; г — лінії
з'єднання відповідних точок покрівель і підошв верств; д — геологічний розріз
63
РОЗДІЛ-1
Основи геології, мінералогії й петрографії
Завдання
1. Ознайомтеся з легендою геологічної карти та виявіть
на ній райони залягання порід різного походження та віку
(архейського, протерозойського, кембрійського, ордо-
вицького, силурійського, девонського тощо).
Ознайомтеся з легендою тектонічної карти й виявіть на
ній райони залягання окремих тектонічних структур.
Ознайомтеся з легендою карти корисних копалин України
й виявіть основні райони їхнього поширення.
Замалюйте у робочих зошитах основні умовні знаки, що
використовуються на геологічних картах різного змісту,
та запам'ятайте їх.
Коротко опишіть у зошитах аналіз карт.
2. Збудуйте геологічні розрізи до карт з горизонтальним
заляганням верств гірських порід (з горизонталями та
без горизонталей). Використовуючи методику, описану у
вступній частині до даної теми, побудуйте геологічні
розрізи через вибрані ділянки навчальних карт, запропо
новані викладачем. Вертикальний та горизонтальний
масштаби прийміть рівними.
3. Збудуйте геологічний розріз до карти зі складчастим
заляганням гірських верств. Обладнання й зміст роботи
аналогічні описаним вище.
Запитання й завданнях!
1. Що зображають на геологічних картах?

2. Для чого використовуються геологічні карти?
3. Що показують умовними знаками на геологічних
картах?
4. Наведіть класифікацію геологічних карт за масш
табом.
5. Для чого служать геологічні розрізи?
6. Що показують на геологічних розрізах?
7. Побудуйте геологічний розріз із горизонтальним
чи складчастим заляганням гірських верств за
лініями на навчальних картах, запропонованих
викладачем.
64
Список рекомендованої літератури
СПИСОК
РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРА ТУРИ
Ананьев В. П., Потапов А. Д. Основы геологам, минералогии и

петрографии. — М., 1999.
Банк Г. В мире камня. — М., 1979.
Бондарев В. П., Сербаринов А. Е. Практикум по геологии с ос
новами палеонтологии. — М., 1980.
Добровольский В. В. Геология. — М., 2001.
Квасница В. Н., Павлишин В. И., Матковский О. И. Природные
кристаллы Украины. — Львов, 1990.
Короновский Н. В., Якушова А. Ф. Основы геологии. — М.,
1991.
Лазаренко Є. К. Курс мінералогії. У 2-х ч. — Львів, 1960.
Лебединский В. И., Кириченко Л. П. Книга о камне. — М., 1988.
Михайлов А. Е. Структурная геология и геологическое карти
рование. — М., 1984.
Музафаров В. Г. Определитель минералов, горных пород и ока-
менелостей. — М., 1979.
Павлинов В. Н, Соколовский А. К. Структурная геология и ге
ологическое картирование с основами геотектоники. — М.,
1990.
Павлишин В. І., Матковський О. І., Довгий С. О. Генезис міне
ралів. — К., 2003.
Паламарчук М. М., Горленко I. О., Яснюк Т. Є. Географія міне
ральних ресурсів Української РСР. — К., 1985.
Пічугін Б. В., Федченко Ю. І. Шкільний визначник мінералів і
гірських порід. — К., 1982.
Поваренных А. С, Оноприенко В. И. Минералогия: прошлое,
настоящее, будущее. — К., 1985.
З Геологія 65
РОЗДІЛ І
О с н о в и гео.іогії, мінералоги и петрографії
Свинко Й. М., Сивий М. Я. Геологія. — К., 2003.

Семенченко Ю. В., Солонинко И. С. Цветные камни Украины. —
К., 1974.
Соболевский В. И. Замечательные минералы. — М., 1983.
Сребродольский Б. И. Янтарь Украины. — К., 1980.
Сребродольский Б. И. Научно-технический прогресс и минера
лы. - К., 1990.
Супрычев В. А. Самоцветы. — К., 1981.
Ферсман А. Е. Занимательная минералогия. — М., 1959.
Фисуненко О. П., Пичугин Б. В. Практикум по геологии. — М.,
1977.
Шнюков Е. Ф. Мир минералов. — К., 1986.
Шуман В. Мир камня. У 2-х ч. — М., 1986.
основи
ПАЛЕОНТОЛОГІЇ
ТА ІСТОРИЧНОЇ
ГЕОЛОГІЇ
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Палеонтологія — наука, що вив

чає органічний світ минулих геологічних епох, закономір
ності його еволюції, вщтворює складний і тривалий шлях
життя на нашій планеті з моменту його зародження й до на
ших днів.
За об'єктами дослідження палеонтологія поділяється на
палеозоологію і палеоботаніку. У свою чергу перша ділиться
на палеозоологію безхребетних і палеозоологію хребетних.
На відміну від зоології й ботаніки, які можуть безпосеред
ньо вивчати тваринний та рослинний світ Землі, палеонто
логія вивчає пише рештки організмів, що збереглися у ви
копному стані, тобто у пластах осадових гірських порід. Це
так звані скам'янілості або фосилії. Найбільше практичне
значення (для встановлення віку осадових порід, реконст
рукції фізико-географічних умов) мають рештки морських
безхребетних з огляду на те, що у свій час вони набули знач
ного поширення й відносно добре зберігаються у викопному
стані завдяки твердим частинам своїх панцирів, скелетів або
черепашок. Вказані причини частково пояснюють той факт,
що у викопному стані найчастіше спостерігаються рештки
морських безхребетних, значно рідше — залишки рослин і
хребетних. Тому обмежимось коротким ознайомленням із
палеозоологією безхребетних і палеоботанікою.
Перш ніж перейти до безпосереднього вивчення викоп
них організмів, необхідно збагнути деякі загальні поняття,
без яких таке вивчення буде утруднене. Насамперед це сто
сується геохронологічної шкали, умов існування організмів у
водному середовищі, принципів класифікації організмів і
форм збереження їх у викопному стані.
68
д ^ ! , Загальні відомості , *
Геохронологічна шкала
Геохронологічна (стратиграфічна) шкала, що наведена в
табл. 8, відображає низку природних інтервалів в історії
Землі, кожному з яких відповідає певний етап у розвитку
органічного світу (еони, ери, періоди, епохи). Наприкінці
кожного з інтервалів відбуваються значні зміни у складі ор
ганічного світу (вимирання одних груп організмів і поява
нових). Організми, які еволюціонували відносно короткий
проміжок часу, але мали значне географічне поширення, на
зиваються керівними і використовуються для встановлення
відносного віку тих осадових верств, де їх знаходять. Шкалу
необхідно вивчити напам'ять (без запам'ятовування трива
лості періодів). Це дасть змогу вільно орієнтуватися у часі
при ознайомленні з еволюцією окремих груп організмів і в
інших подібних питаннях.
Умови існування організмів

у водному середовищі
і Більшість викопних організмів існувала в морях і океанах, у
яких виділяють бенталь (дно) й товщу води над нею (пелагіаль).
Характер морського (океанічного) дна ілюструє так звана гіпсо
графічна крива (рис. 6). Тут є такі геоморфологічні елементи:
материкова відмілина або шельф, материковий схил, материко
ве підніжжя, ложе Світового океану, глибоководні жолоби.
За способом життя морські організми розподіляються на
три категорії:
1. Бентос, тобто рослини і тварини, які ведуть придонний
спосіб життя: прикріплюються чи вільно лежать на дні, зарива
ються у грунт тощо.
2. Планктон— пасивно плаваючі організми; тут розрізняють
фітопланктон — рослинний планктон і зоопланктон — тварин
ний планктон.
3. Нектон — активно плаваючі організми.
За поширенням бентосу на дні моря виділяються такі
біономічні зони:
літораль — зона, що покривається водою під час припливів
і осушується під час відпливів (від 0 до 20 м);
сублітораль — частина шельфу з глибиною від 20 до 2 0 0 м,
оптимальна для заселення різноманітними організмами, освіт
люється сонцем, добре аерується;
69
Таблиця 8
Геохронологічна (стратиграфічна) шкапа
Шкала абсолютного віку,
млн p.
Еон Період Епоха (відділ),
Ера (група) Початок Індекс
(еонотема) (система) тривалість, млн p.
і кінець Тривалість
періоду
Голоценова
Антропогеновий 1,7 Q
Плейстоценова 1,7
Кайнозойська
Пліоценова (3)
Неогеновий 23 N
Міоценова (20) 25
Олігоценова (13)
Палеогеновий Еоценова (17) 40 р
Фанерозойський
Палеоценова (10) 65
Пізня (32)
Крейдовий 79 К
Рання (47) 144
Мезозойська
Пізня (25)
Юрський Середня (19) 69 J
Рання (25) 213
Пізня (18)
Тріасовий Середня (12) 35 Т
Рання (5) 248
Пізня (10)
Пермський 38 Р
Рання (28) 286
Пізня (10)
t
Кам'яновугільний Середня (24) 74 С
Рання (40) 360
Пізня (14)
Девонський Середня (13) 48 D
Фанерозойський
Палеозойська
Рання (21) 408
Пізня (13)
Силурійський ЗО S
Рання (17) 438
Пізня (20)
Ордовицький Середня (20) 67 О
Рання (27) 505
Пізня (18)
Кембрійський Середня (17) 65 -є
Рання (ЗО) 570
Вендський — 680 110 V
Протеро Пізній Рифейська
зойський
— — 1650 970 R
Ранній — — — 2600 950 PR.
Архей Пізній — — — 1400
AR
ський Ранній — — — 4000
\/ V V V V V \7 v *V
— Мантія-'-^s-^v' v v v Максимальна глибина 11535 м
Зіііапьні відомості
батіаль — з о н а , щ о в і д п о в і д а є м а т е р и к о в о м у с х и л у і матери
ковому підніжжю, поширюється до глибини орієнтовно
3 0 0 0 . . . 4 0 0 0 м, порівняно бідна бентосом;
абісаль — з о н а , щ о в і д п о в і д а є л о ж у о к е а н і в ;
ультраабісаль — з о н а , п о в ' я з а н а з г л и б о к о в о д н и м и ж о л о б а
ми ( 6 0 0 0 м і б і л ь ш е ) , у якій, з а д а н и м и с у ч а с н и х д о с л і д ж е н ь , ба
гатий б е н т о с (губки, к о р а л и , голкошкірі, м о л ю с к и т о щ о ) .
Верхні з о н и — літораль і сублітораль ч а с т о о б ' є д н у ю т ь під
з а г а л ь н о ю н а з в о ю неритова зона ( в і д с л о в а «неритес» — морсь
ка ч е р е п а ш к а ) . Морські о р г а н і з м и , які р о з с е л я ю т ь с я у широко
му інтервалі г л и б и н , н а з и в а ю т ь с я еврибатними, а о р г а н і з м и , які
п о с е л я ю т ь с я л и ш е н а п е в н и х г л и б и н а х , — стенобатними.
В і д п о в і д н о о р г а н і з м и , які м о ж у т ь ж и т и у в о д о й м а х із р і з н о ю со
л о н і с т ю ( о п р і с н е н и х , з а с о л е н и х т о щ о ) , н а з и в а ю т ь с я еври-
галінними; о р г а н і з м и , котрі н е в и н о с я т ь к о л и в а н ь с о л о н о с т і , —
стеногалінними.
1
В и в ч е н н я з а к о н о м і р н о с т е й п о ш и р е н н я о р г а н і з м і в у ком -
плексі з д о с л і д ж е н н я м и о с а д о в и х т о в щ , у я к и х в о н и знайдені>
д а є з м о г у в і д т в о р ю в а т и ф і з и к о - г е о г р а ф і ч н і у м о в и ч а с у й тери
торії ї х н ь о г о і с н у в а н н я , т о б т о з а п о в н ю в а т и с т о р і н к и т р и в а л о ї й
с к л а д н о ї і с т о р і ї Землі.
Принципи
класифікації організмів
Наука п р о к л а с и ф і к а ц і ю о р г а н і з м і в як с у ч а с н и х , т а к і вимер
лих, н а з и в а є т ь с я с и с т е м а т и к о ю а б о т а к с о н о м і є ю . З а с н о в н и к о м
н а у к о в о ї с и с т е м а т и к и в в а ж а є т ь с я ш в е д с ь к и й натураліст Карл
Шнней, я к и й р о з р о б и в ї ї п р и н ц и п и т а о п и с а в ч и м а л о р о с л и н і
тварин.
Г о л о в н о ю о д и н и ц е ю к л а с и ф і к а ц і ї о р г а н і з м і в є вид, т о б т о су
купність о с о б и н , що м а ю т ь спільні м о р ф о л о г і ч н і , біологічні й ге
нетичні о з н а к и та у т в о р ю ю т ь популяції з є д и н и м а р е а л о м (тери
т о р і є ю р о з с е л е н н я ) . В и д и о б ' є д н у ю т ь у роди, р о д и — в родини,
р о д и н и — у ряди, р я д и — у класи, класи — у типи, т и п и — в цар
ства. Інколи є п о т р е б а у в и к о р и с т а н н і д о д а т к о в и х ( п р о м і ж н и х )
о д и н и ц ь — підвидів, п і д р о д і в , н а д р о д і в , н а д р я д і в , підкласів,
підтипів т о щ о .
Рис. 6 .
Схематичний профіль морського дна
й біономічні зони моря
73
РОЗДІЛ 2
* Основи пдіісоитоііогії га і с т о р и ч н о ї геології
Для п о з н а ч е н н я видів користуються так з в а н о ю б і н а р н о ю

н о м е н к л а т у р о ю , з а п р о п о н о в а н о ю К. Ліннеєм, за я к о ю к о ж е н
в и д о т р и м у є п о д в і й н у л а т и н с ь к у н а з в у — р о д о в у і видову. Напри
клад, C a l c e o l a s a n d a l i n a L. Тут п е р ш е с л о в о — р о д о в а н а з в а , дру
г е — в и д о в а , щ о п і д к р е с л ю є певні о с о б л и в о с т і о р г а н і з м у (san
dalina — т у ф л е п о д і б н а ) . Видові назви в ж и в а ю т ь с я й пишуться
л и ш е у б і н а р н і й н о м е н к л а т у р і . Після к о ж н о ї с и с т е м а т и ч н о ї оди
ниці о б о в ' я з к о в о в к а з у є т ь с я п р і з в и щ е а в т о р а , я к и й в п е р ш е
о п и с а в чи в с т а н о в и в п е в н и й в и д (у д а н о м у разі L. — с к о р о ч е н е
п р і з в и щ е К. Ліннея). Тут ми к о р и с т у є м о с я с п р о щ е н о ю кла
с и ф і к а ц і є ю т в а р и н н о г о й р о с л и н н о г о світу з а т и п а м и в і д п о в і д н о
д о п о с т у п о в о г о у с к л а д н е н н я б у д о в и тіла організму.
Тваринний світ п о д і л я є т ь с я н а такі т и п и : н а й п р о с т і ш і , губ
ки, а р х е о ц і а т и , к и ш к о в о п о р о ж н и н н і , ч е р в и , м о х о в а т к и , члени
с т о н о г і , м о л ю с к и , п л е ч о н о г і , голкошкірі, н а п і в х о р д о в і й хор
д о в і . Усі н а з в а н і т и п и , з а в и н я т к о м н а п і в х о р д о в и х і х о р д о в и х ,
о б ' є д н у ю т ь с я під загальною н а з в о ю б е з х р е б е т н и х , б о вони н е
мають внутрішнього скелета.
Рослини п о д і л я ю т ь с я н а такі т и п и : б а к т е р і ї , в о д о р о с т і (си-
н ь о з е л е н і , з о л о т и с т і , д і а т о м о в і , б а г р я н і ) , п с и л о ф і т и , плауно-
п о д і б н і , ч л е н и с т о с т е б л о в і , п а п о р о т е п о д і б н і . Бактерії й водо
р о с т і о б ' є д н а н і у групу н и ж ч и х р о с л и н , а всі р е ш т а н а л е ж а т ь д о
вищих рослин.
Форми збереження організмів

у викопному стані
Д л я з б е р е ж е н н я о р г а н і з м і в у в и к о п н о м у стані н е о б х і д н и й
сприятливий збіг о б с т а в и н — наявність у них твердих частин
с к е л е т у , ш в и д к е з а х о р о н е н и я в о с а д к а х т о щ о . Більшість ор
ганізмів після с в о є ї загибелі р о з к л а д а ю т ь с я і щ е з а ю т ь
б е з с л і д н о . Л и ш е н е з н а ч н а кількість о р г а н і з м і в , у я к и х п р о ц е с и
розкладу замінюються іншими, такими як обвуглення,
скам'яніння, з а м о р о ж у в а н н я зберігаються в о с а д о в и х товщах і
служать матеріалом д л я р о з ш и ф р у в а н н я геологічного минулого
планети.
Обвуглення, або вуглефікація — ц е п р о ц е с зміни рослин
них і тваринних тканин, що с у п р о в о д ж у є т ь с я втратою кисню й
в о д н ю т а з б а г а ч е н н я м в у г л е ц е м . Н а й ч а с т і ш е вуглефікації підда
ються рослинні рештки, рідше скелети тварин.
Скам'яніння — ц е п р о ц е с з а м і щ е н н я о р г а н і ч н и х р е ч о в и н
в і д м е р л и х о р г а н і з м і в чи н а с и ч е н н я їх тіл р о з ч и н е н и м и у воді
карбонатами, кремнеземом, ф о с ф а т а м и , сульфідами тощо.
74
іагапьиі відо-чосіі
Заморожування. Організми, які ж и л и в л ь о д о в и к о в і е п о х и

п о б л и з у л ь о д о в и к і в , у п о л я р н и х чи п р и п о л я р н и х р а й о н а х і з
п е в н и х п р и ч и н п о т р а п л я л и в з а м е р з а ю ч і о з е р а , т о н у л и у трясо
в и н а х т о щ о , п і д д а в а л и с я з а м о р о ж у в а н н ю . У ц ь о м у разі спос
т е р і г а є т ь с я повне збереження о р г а н і з м і в у н е з м і н е н о м у стані.
П р и к л а д а м и т а к о г о з б е р е ж е н н я м о ж у т ь б у т и з н а х і д к и у бага
т о р і ч н і й м е р з л о т і С и б і р у трупів мамонтів, ш е р с т и с т и х носо
рогів, к о н е й (рис. 7 ) .
П о в н е з б е р е ж е н н я о р г а н і з м і в м о ж л и в е т а к о ж у т а к и х біо
л о г і ч н о і н е р т н и х р е ч о в и н а х , я к а с ф а л ь т , я н т а р (бурштин), озоке
рит (гірський віск). Відомі, н а п р и к л а д , з н а х і д к и д о б р е з б е р е ж е
н и х с с а в ц і в у а с ф а л ь т о в и х о з е р а х Каліфорнії, в к л ю ч е н н я к о м а х ,
квітів, п л о д і в в янтарі (бурштині), н о с о р о г а і м а м о н т а в озоке
риті (Прикарпаття) т о щ о .
П р о т е н а б а г а т о ч а с т і ш е п а л е о н т о л о г и м а ю т ь с п р а в у із част
ковим збереженням, к о л и в о с а д о в и х т о в щ а х з у с т р і ч а ю т ь с я
л и ш е ф р а г м е н т и о р г а н і з м і в , як п р а в и л о , їх т в е р д і ч а с т и н и —
панцирі, ч е р е п а ш к и , с к е л е т и (чи їхні ч а с т и н и ) , з у б и т о щ о . В разі
заміни органічної речовини відмерлих р е ш т о к кремнеземом,
к а л ь ц и т о м , п і р и т о м у т в о р ю ю т ь с я т а к звані псевдоморфози. На
приклад, утворюються п с е в д о м о р ф о з и кремнезему п о д е р е в у ,
коли стовбури повалених д е р е в насичуються кремнеземом.
П с е в д о м о р ф о з и у д е т а л я х п е р е д а ю т ь а н а т о м і ч н у б у д о в у відмер
лих організмів.
Д о б р е відомі у викопному стані зліпки організмів чи окремих
їхніх органів. С е р е д зліпків розрізняються внутрішні й зовнішні ядра.
Внутрішнє ядро — ц е з л і п о к внутрішньої п о р о ж н и н и чере
п а ш к и в н а с л і д о к з а п о в н е н н я ї ї о с а д к о м . Так я д р о у т в о р ю є т ь с я
в с е р е д и н і ч е р е п а ш к и й з б е р і г а є т ь с я після її з р у й н у в а н н я , дзер
к а л ь н о в і д б и в а ю ч и о с о б л и в о с т і її внутрішньої б у д о в и . Зовнішнє
ядро, н а в п а к и , в і д о б р а ж а є о с о б л и в о с т і з о в н і ш н ь о ї б у д о в и тва
р и н и ч и р о с л и н и й у т в о р ю є т ь с я п р и з а п о в н е н н і о с а д к о м порож
нини, щ о з а л и ш и л а с ь після руйнування в с ь о г о організму.
Інколи в п о р о д а х з б е р і г а ю т ь с я відбитки с к е л е т і в організмів
чи їх ф р а г м е н т і в , ч е р е п а ш о к , панцирів, листя і к о р и д е р е в ,
м'яких ч а с т и н т в а р и н т о щ о . Останні зустрічаються д о с и т ь р і д к о
й з а в д я к и цьому мають велику наукову цінність. Так, о с н о в н і відо
мості п р о о р г а н і ч н и й світ в е н д с ь к о г о п е р і о д у отримані при
д о с л і д ж е н н і ч и с л е н н и х відбитків медуз, кільчастих червів, ко
ралів, ч л е н и с т о н о г и х п о б л и з у а в с т р а л і й с ь к о г о містечка Едіакара.
О к р е м о у п а л е о н т о л о г і ї р о з г л я д а ю т ь с я сліди життя чи
життєдіяльності організмів (біогліфи), що вивчає о с о б л и в и й
р о з д і л цієї науки — папеоіхнопогія. С е р е д б і о г л і ф і в р о з р і з н я ю т ь
75
Рис. 7 .
Форми збереження викопних організмів:
/ — мамонтеня Діма, повна збереженість у багатолітній мерзлоті; 2 —
гурашка, повна збереженість в янтарі (бурштині); З — риби (відбитки й
псевдоморфози скелетів); 4 — черепашка двостулкового молюска; 5 — кладка яєць
динозавра (псевдоморфоза); 6 — скелет морської лілії; 7 — сліди трилобіта
(відбитки); 8 — слід свердління хижим черевоногим молюском черепашки
двостулки; 9 — копроліт іхтіозавра (псевдоморфоза); 10 — відбитки черепашки
брахіоподи; 11 — зуб іхтіозавра
76
Загальні відомості
екзогліфи і єндогліфи. До перших належать сліди, залишені ор

ганізмами на поверхні осадку — повзання, ходіння, лежання то
що. Ендогліфи — це різноманітні за формою й розмірами ходи
й нірки, вириті у пухких осадках такими безхребетними, як
черви, молюски, деякі губки тощо, а також сліди свердління у
породах і черепашках окремими видами червів, хижих черево
ногих молюсків тощо. Слідами життєдіяльності є також коп
роліти — скам'янілі екскременти, в яких інколи добре зберіга
ються насіння, спори й пилок рослин, що вживали тварини.
Особливо поширені біогліфи у флішових товщах Карпат.
ТЕМА 8
ВИКОПНІ
НАЙПРОСТІШІ
І
колекція викопних найпростіших, роздатковий
матеріал (за кількістю студентів), таблиці із
зображенням черепашок найпростіших, лупи,
рекомендована література.
Тип найпростіші
(Protozoa)
До найпростіших належать одноклітинні організми, най

частіше мікроскопічних розмірів, утворені цитоплазмою й
одним чи кількома ядрами. На відміну від багатоклітинних,
де клітини спеціалізовані, у найпростіших клітина виконує
усі життєві функції — обміну речовин, руху, розмноження.
Ці процеси контролюються окремими ділянками клітини —
органоїдами (органеллами). Цитоплазма й ядро можуть ма
ти тонку оболонку чи бути позбавленими її. Багато найпрос
тіших мають внутрішній або зовнішній скелет, який, у свою
чергу, буває органічним чи мінеральним. Останній може
зберігатись у викопному стані.
Найпростіші населяють моря, океани, солоні й прісно
водні озера, річки, болота, відомі у вологих ґрунтах, підзем
них водах. Однак більшість з них (60 %) — мешканці морсь
ких басейнів, де ведуть бентосний та планктонний спосіб
життя. Розмір тіла найпростіших коливається від кількох
мікрон до 10... 16 см у поперечнику. У викопному стані їх
відомо близько 25—30 тис. видів. Найчастіше у викопному
стані знаходять представників класу саркодових.
78
j Викопні найпростіші
Клас саркодові (Sarcodina). Характерною особливістю

представників класу саркодових є наявність у них тимчасо
вих виростів цитоплазми — псевдоподій, або псевдоніжок,
які виконують функції органів руху, газообміну, захоплен
ня їжі й виділення. Більшість саркодових мають черепашку
й належать до морського бентосу (рідше планктону).
Важливе геологічне значення мають два підкласи сарко
дових: форамініфери та радіолярії.
Підклас форамініфери (Foraminifera). До форамініфер на
лежать більшість саркодових, які мають черепашки з одним
чи багатьма дрібними отворами (фораменами) — звідси і
назва підкласу «форамініфери». Через отвори виходять тонкі
ниткоподібні вирости цитоплазми — псевдоподії. Черепашка
утворюється із продуктів виділення цитоплазми — органічної
речовини й мінеральних солей, рідше буває складена піщин
ками, зцементованими тектином чи мінеральним цементом.
У першому випадку черепашки називаються секреційними і за
складом бувають вапнистими, кремнистими, рідше хітинови
ми. У другому випадку черепашки називаються аглютинова
ними і до їх складу можуть входити зерна кварцу, польових
шпатів, слюд, шматочки битих черепашок, спікули губок
тощо. Розрізняють три основні типи черепашок: одно-, дво-
й багатокамерні (рис. 8).
1 2 3 4 5 б 7
Рис. 8.
Будова черепашок форамініфер:
1 — однокамерна; 2 — двокамерна;
З — багатокамерна однорядна;
4 — багатокамерна спірально-площинна;
5—7 — багатокамерні спірально-конічні
(С — септальні шви, У — устя)
79
РОЗДІЛ 2
Основи палеонтології та ісюричної геолоіп
or Однокамерні черепашки бувають правильними й непра

вильними. Серед перших поширені кулясті, овальні, колбо-,
трубкоподібні форми. Двокамерні черепашки мають початко
ву кулеподібну чи овальну камеру й другу камеру спіральну,
клубкоподібну, правильну чи неправильну. Найпоширені
шими є багатокамерні черепашки, численні камери яких
розділені перегородками — септами й з'єднуються між собою
отворами — апертурами. Багатокамерні черепашки бувають
однорядними, клубкоподібними, спіральними й циклічними.
На поверхні багатьох вапнистих черепашок форамініфер
спостерігаються так звані додаткові скелетні утворення у
вигляді ребер, горбиків, голок, шипів, комірок тощо. За
розмірами ці черепашки поділяються на дрібні (до 1 мм) і
80
Тема 8
Викопні найпростіші
великі (понад 1 мм). Великі черепашки представлені в ос

новному бентосними формами.
Для систематики форамініфер використовується будова
їхніх черепашок. Як правило, виділяються 14 рядів, три з
яких коротко розглянемо (рис. 9):
V Ряд фузулініди (Fusulinida). Черепашка багатокамер
на, спірально-площинна, веретеноподібна, куляста з вап
нистою пористою стінкою. Вона розділена на численні
камери прямими перегородками — септами. Представни
ки цього ряду: p. Fusulina (С 2 — С3) — за розмірами й фор
мою черепашка подібна до зерна ячменю, p. Schwagerina
{Рх) — за розмірами й формою черепашка подібна до зер
на проса.
V Ряд роталіїди (Rotaliida). Черепашка багатокамерна,
спірально-конічна, куляста з вапнистою, тонкопористою
стінкою. На поверхні черепашки часто спостерігаються до
даткові скелетні утворення у вигляді ребер, горбиків, шипів.
Більшість роталіїд належать до планктону. Вони поширені
з тріасу до наших днів. Ряд об'єднує близько 350 родів. Ха
рактерний представник цього ряду p. Globigerina (P—Q) має
черепашку з кількох спірально розміщених кулеподібних
камер.
V Ряд нумулітіди (Nummulitida). Черепашка цього ряду
багатокамерна, спірально-площинна, дископодібна, вапни
ста, пориста. Розміри черепашок, як правило, становлять
3...10 мм, інколи до ЗО... 100 мм. Нумулітіди представляють
рухомий бентос. Вони поширені з крейдового періоду до
наших днів. Характерний представник цього ряду p. N u m -
mulites (Р).
Форамініфери живуть у морях з нормальною солоністю,
хоча деякі види пристосувалися й до життя у басейнах із
підвищеним чи пониженим вмістом солей. Більшість з них
ведуть бентосний спосіб життя, повзаючи по дну або прик
ріплюючись до водоростей чи інших предметів. Такий
спосіб життя вели представники нумулітід і фузулінід, які
заселяли прибережні ділянки тропічних морів. Роталіїди —
це типовий планктон тропічних і субтропічних морів.
Живуть вони у верхніх шарах морів переважно на глибинах
до 200 м, рідше на глибинах до 1000 м. Падаючи на дно,
81
РОЩП 2
Основи палеонтолог^-та історичної геологи
черепашки планктонних форамініфер беруть участь у форму

ванні глибинних органогенних мулів (глобігеріновий мул).
Форамініфери зустрічаються в осадках, починаючи з
кембрійського періоду. Значної різноманітності вони досяг-
ли у морях пізньої палеозойської доби. Скупчення "їхніх че
репашок утворили у цей час потужні товщі вапняків (фу-
зулінових, швагеринових). Роталіїди набули поширення у
крейдовому періоді й кайнозойській ері. У крейдовому періо
ді вони брали участь у нагромадженні товщ писальної крей
ди, де поряд з ними були вапнисті рештки рослинного
планктону — коколітофорид. У палеогені породотвірними
формами були нумулітіди, черепашками яких складені товщі
нумулітових вапняків. Останні як чудовий будівельний ма
теріал використовувались для будівництва єгипетських
пірамід, з них же зведені численні будівлі у таких кримських
містах, як Бахчисарай, Севастополь, Сімферополь.
Завдяки добрій збереженості у викопному стані черепа
шок, значному географічному поширенню й масовості у за
хоронениях, форамініфери використовуються у страти
графії для встановлення відносного віку та кореляції осадо
вих товщ на значних територіях.
Підклас радіолярії (Radiolaria). До радіолярій належать
одноклітинні морські саркодові з кремнистим скелетом. За
розмірами вони дрібніші від форамініфер — найчастіше
40...5 мк, рідше до 1 мм. їхнє кулясте тіло розміщене у
центральній пористій хітиноїдній капсулі, яка ділить цито
плазму на два шари — внутрішньо капсулярний, в якому
розміщене ядро, і зовнішньокапсулярний з численними
псевдоподіями.
Кремнистий скелет складається з окремих голок, прямих
чи вигнутих, простих чи гіллястих, які вільно лежать у тілі
радіолярій або скріплюються кінцями у пучки. За формою
скелет часто кулястий, шоломо-, дзвоноподібний (рис. 10).
За наявністю тонких голок, шипів підклас дістав назву «про-
меневики». Головна роль скелета у радіолярій — це забезпе
чення вільного зависання у товщі води. Він виконує також
захисні функції і служить опорою для цитоплазми.
Сучасні радіолярії — виключно морські планктонні ор
ганізми. Живуть вони переважно у тепловодних басейнах,
82
Тема 8
Викоти найпростіші
1 2 З
Рис. 1 0 .
Черепашки радіолярій
на різних глибинах, у водах з нормальною солоністю. Скуп

чення кремнистих скелетів радіолярій утворюють радіоля
рієві мули, що зустрічаються на глибинах понад 4000 м там,
де черепашки форамініфер розчиняються. Породи, утворені
з радіолярієвих мулів, називаються радіоляритами. Скелети
радіолярій брали участь в утворенні порід змішаного скла
ду — трепелів, опок.
Радіолярії відомі, починаючи з кембрійського періоду.
Значного поширення вони набули у мезо-кайнозойській
добі. У біостратиграфії радіолярії, порівняно з форамініфе
рами, використовуються рідше, що пояснюється невеликою
кількістю викопних видів, слабкою мінливістю протягом
тривалих геологічних епох та іншими причинами.
Завдання
Замалюйте запропоновані викладачем черепашки най
простіших і опишіть їх у робочих зошитах за схемою:
1) спосіб утворення і склад черепашки; 2) кількість
камер; 3) спосіб розміщення камер; 4) форма черепашки;
5) характер поверхні черепашки; 6) спосіб життя ряду;
7) геологічне значення; 8) поширення.
Під час самостійної роботи опрацюйте за рекомендова
ною літературою тему «Найпростіші».
83
P 0 3 JЩІП 2
Основи палеонтології та історичної геологи
^ Запитання й завдання
f для самоперевірки
1. Сформулюйте принципові відмінності найпрості

ших від багатоклітинних.
2. Як класифікуються найпростіші?
3. Опишіть будову черепашок форамініфер.
4. Чим відрізняються аглютиновані черепашки від
секреційних?
5. Назвіть характерні ознаки черепашок фузулінід,
роталіїд, нумулітід.
6. Охарактеризуйте спосіб життя форамініфер.
7. У чому полягає геологічне значення форамініфер?
8. Проаналізуйте відмінності форамініфер від радіо
лярій.
9. Як побудовані черепашки радіолярій?
1 0 . Яке геологічне значення радіолярій?
1 1 . Визначіть й коротко охарактеризуйте запропоно
вані викладачем зразки викопних найпростіших.
TEMAJST
ВИКОПНІ ГУБКИ
І АРХЕОЦІАТИ
лотки з викопними губками, таблиці з рисунками гу
бок і археоціат, рекомендована література.
Тип губки (Spongia)

До типу губки належать найпримітивніші багатоклітинні
організми, які не мають ні постійних тканин, ні відокремле
них органів. Це водні, переважно морські, тварини (оди
ничні або колоніальні). Вони належать до прикріпленого
бентосу. Форма тіла губок найрізноманітніша: мішко
подібна, чашеподібна, куляста, деревоподібна, пластинчаста
тощо. Розміри губок коливаються від кількох міліметрів до
2...3 м.
З
2
Рис. 1 1 .
Поздовжні перерізи губок із різними типами іригаційної системи:
1 — аскон; 2 — сикон; 3 — лейкон
85
РОЗДІЛ 2
Основи п а л е о н т о л о г и ТА і с ю р и ч н о ї геології
У стінках тіла губок розрізняють два види клітин: плоскі

покривні, які утворюють зовнішню поверхню, й внутрішні
джгутикові, або комірцеві, які служать для створення току
води. Між шарами, утвореними цими клітинами, знаходить
ся драглиста речовина (мезоглея) з численними клітинами.
Вони виконують різноманітні функції — травлення, виділен
ня, розмноження. Стінки губок пронизані каналами й
Рис. 1 2 .
Спікули губок:
а — спікули вапнистих губок: 1 — решітчастий скелет,
2 — тривісні спікули; б — спікули кремнієвих губок:
3—8 — мікросклери, 9 — сітчастий скелет,
10, 11, 13 — макросклери, 12 — зв'язний скелет
86
Тема 9
Викопні губки і археоціати
порожнинами, які починаються з поверхні дрібними порами

(звідси інша назва губок — Porifera, пороносці). Через пори
постійно засмоктується вода й рухом джгутиків проганяється
через систему внутрішніх каналів, виходячи верхнім отвором.
Разом з водою у внутрішню порожнину губок потрапляє
їжа — мікроорганізми. Сукупність каналів отримала назву
водносудинної, або іригаційної системи. Різні типи таких
систем — аскон, сикон і лейкон — представлено на рис. 11.
Скелет губок розміщується у мезоглеї й за складом може
бути органічним чи мінеральним. Органічний скелет скла
дається із рогових еластичних волокон — спонгіну. Міне
ральний — за складом може бути вапнистий або кременис
тий і представлений окремими голками — спікулами. Спіку-
ли вапнистих губок складаються з кальциту, кремнистих —
з опалу. За формою виділяються одно-, три- і чотиривісні
спікули (рис. 12). Вони можуть бути розсіяні у мезоглеї або
зростатись, утворюючи скелетні решітки різної форми. Як
правило, основа скелету губки — це великі спікули (макро-
склери) й дрібні спікули (мікросклери), розсіяні між ними.
За особливостями будови й хімічного складу скелету серед
губок виділяють три класи: Demospongia (звичайні), Calcis-
pongia (вапнисті) і Hexactinellida (шестипроменеві).
Клас Demospongia. Звичайні губки мають кремнистий, ро
говий або змішаний скелет. У викопному стані найчастіше
зустрічаються губки, скелет яких складається зі спаяних од
на з одною чотиривісних спікул. До них належать і так звані
свердлильні губки, які живуть на вапнистих породах, чере
пашках молюсків, скелетах коралів. Ці губки відомі з вендсь-
кого періоду до наших днів. їх типові представники:
p. Astylospongia (О— S), p. Siphonia (К2) (рис. 13).
Клас Calcispongia. До цього класу належать найпримі-
тивніші губки, скелет яких складається з вапнистих мікро-
склер різної форми, найчастіше неспаяних між собою. У
викопному стані трапляються окремі спікули, рідше решіт
частий скелет. Час їхнього існування: девонський період —
наші дні.
Клас Hexactinellida. Шестипроменеві, або скляні губки
часто мають скелет решітчастої форми із тривісних кремни
стих спікул. Поширення цих губок: вендський період —
87
РОЗДІЛ 2
Основи палеонтології та історичної геології
6 7 8
Рис. 1 3 .
Викопні губки:
1 — p. Peronidella; 2 — p. Pemmatites; 3 — p. Graticularia; 4 — p. Coeloptychium;
5 — p. Astylospongia; 6 — p. Ventriculites;
7, 8 — p. Siphonia (7 — загальний вигляд, 8 — поздовжній переріз)
наші дні; типові представники: p. Ventriculites (К2), p. Coelo

ptychium (К2).
Губки — це типові морські (рідше прісноводні) прикріп
лені організми. На твердому кам'янистому дні, на скелях
поширені губки, які приростають до субстрату. На значних
88
• Викоти губНи і архіощаги
глибинах з мулистим дном вони вільно лежать на дні або

«вкорінюються» за допомогою довгих спікул. Сучасні
морські губки населяють глибини понад 70 м. Місця їхньо
го поселення покриваються шаром спікул, так званим
«скляним войлоком». Пізніше такі скупчення спікул слу
жили основою для формування кременистих порід — спон-
голітів. Вони поширені у всіх кліматичних зонах, у викоп
ному стані відомі з вендського періоду. В ранньому палео
зої були поширені кремнієві губки, вапнисті ж губки відомі
з девону. У юрському й крейдовому періодах губки мали
породотвірне значення. Палеозойські форми переважно
мешкали у мілководді, з мезозою з'явилися глибоководні
організми. Окремі види губок використовуються у страти
графії.
Тип археоціати
(Archaeocyathi)
До археоціат належать вимерлі морські організми зі ске

летом, що за формою нагадує кубки (звідси й назва типу —
давні кубки). Відомі як одиничні археоціати, так і їх ко
лоніальні форми. Розміри одиничних археоціат коливають-
Одиничні
Колоніальні
Рис. 1 4 .
Форма кубків і колоній у археоціат
(к — каблучок приростання)
89
Ш РОЗДІЛ 2
Основи п а л е о н т о л о г і ї іл і с т о р и ч н о ї | СО/ІОГІЇ
ся від 6... 10 до 150 мм у висоту й від 3...5 до 500 мм у

діаметрі (найчастіше 10...25 мм). Вони мають вапнистий
скелет різної форми: конічний, бокалоподібний, цилін
дричний, грибоподібний тощо (рис. 14). Скелет звичайно
складався із двох пористих стінок: зовнішньої й внутріш
ньої, вставлених одна в одну, як конуси. Простір між стін
ками називається інтерваллюм і в ньому знаходяться поз
довжні (септи) й поперечні (днища) перегородки (рис. 15).
Зустрічаються й примітивні одностінні археоціати. Цент
ральна порожнина їх позбавлена скелетних елементів і слу
жила місцем розміщення м'якого тіла. У нижній частині
кубка археоціат знаходився каблучок приростання, за допо
могою якого вони прикріплювались до дна.
За характером скелету виділяються два класи археоціат:
правильні (Regulares) і неправильні (Irregulares) (рис. 16).
Археоціати — це типові представники морського бенто
су. Більшість з них прикріплювались до різних підводних
предметів чи дна, деякі вільно лежали на дні. Як і губки,
вони були біофільтраторами. Археоціати населяли мілко
водні ділянки тепловодних морів, часто утворюючи разом з
водоростями великі поселення. Вони були першими рифо-
будівниками. Рифові побудови виникали найчастіше на
90
* Тема 9
Іі Викопні губки і археоціати
Рис. 1 6 .
Археоціати:
1 — клас Regulares, p. Tumuliolynthus;
2 — клас Irregulares, p. Verthocyathus
глибинах 20...50 м, на більших глибинах кількість археоціат

різко падала, стінки кубків ставали тонкими, розміри їх
зменшувались. Археоціати були стеногалінними організма
ми. Вони утворювали археоціатові й археоціато-водоростеві
вапняки.
Перші представники археоціатів з'явились, напевно, ще
у протерозої. Причому спочатку це були одностінні форми,
потім двостінні. Найпоширенішими археоціати були в
епоху раннього кембрію. Значне географічне поширення й
швидка еволюція археоціат дає можливість використовува
ти їх для стратиграфії нижньокембрійських відкладів. До
кінця раннього кембрію майже всі археоціати вимерли,
одиничні представники дожили до середини кембрійського
періоду.
Завдання
1. Опишіть і замалюйте у робочих зошитах запропоно
вані викладачем зразки викопних губок. Опис зробіть
за схемою: 1) форма існування (одинична, колоніаль
на); 2) зовнішня форма губки (грибоподібна, кубко-
подібна, грушоподібна, циліндрична, напівсферична);
3) характер центральної порожнини (широка, вузька);
4) розміщення пор (закономірне, хаотичне); 5) склад
91
" ' РОЗД1П 2
Основи палеонтології та історичної гео.югп
скелета (вапнистий, кремнієвий, органічний); 6) спосіб

життя; 7) геологічне значення; 8) вік. Покажіть стрілка
ми напрям току води. Для повнішого опису викорис
тайте рекомендовану літературу.
2. Замалюйте у робочих зошитах поздовжній і попереч
ний переріз кубка археоціат і вкажіть стрілками го
ловні скелетні елементи.
ною літературою теми «Губки» та «Археоціати».
1. Опишіть внутрішню будову губок.

2. Що являє собою скелет губки?
3. Який спосіб життя характерний для губок?
4. У чому полягає геологічне значення губок?
5. Як були побудовані археоціати?
6. Охарактеризуйте спосіб життя й геологічне зна
чення археоціат.
7. Назвіть спільні риси й відмінності між губками й
археоціатами.
8. Визначіть й коротко опишіть запропоновані ви
кладачем зразки викопних губок.
ТЕМА 10
ВИКОПНІ
КИШКОВОПОРОЖНИННІ
І
колекції викопних коралів за кількістю студентів,
таблиці з зображенням коралів, лупи,
Тип кишковопорожнинні
(Coelenterata)
Кишковопорожнинні — виключно водні, переважно

морські мешканці. Серед них відомі як прикріплені, так і
вільноплаваючі форми. Тіло кишковопорожнинних — це
двошаровий мішок з одним отвором, який виконує функції
ротового й анального. У дорослих форм між зовнішнім ша
ром {ектодермою) і внутрішнім {ендодермою) розвивається
середній драглистий шар — мезоглея. Порожнина всередині
мішка кишковопорожнинних {гастрольна) часто ділиться
перегородками на камери й здійснює травні функції. Навко
ло їхнього ротового отвору розміщені щупальця із жалячи
ми клітинами, які викидають пружні нитки з отрутою, па
ралізуючи дрібних тварин.
Відомі як одиничні форми, так і їхні колонії. У деяких
кишковопорожнинних спостерігається твердий скелет.
Тип кишковопорожнинних поділяється на три класи:
гідроїдні, сцифоїдні й коралові поліпи. Важливе геологічне
значення мають представники останнього класу.
Клас коралові поліпи (Anthozoa). Коралові поліпи — це
морські одиничні високоорганізовані кишковопорожнинні
та їхні колонії. Для них характерна лише поліпоїдна стадія
93
і Основи палеонтології та і с т о р и ч н о ї г е о л о і і і
розвитку. Гастральна порожнина поліпу розділена м'якими

складками на камери. Рот оточений віночком щупалець із
жалячими клітинами. Більшість поліпів будують зовнішній
вапнистий скелет, що називається кораліпгом, а сукупність
коралітів утворює поліпняк. Кораліти найчастіше трубко
подібні, у поперечному перерізі можуть бути округлими,
еліптичними, багатокутними. Вони можуть щільно приля
гати один до одного, утворюючи масивні колонії, рости у
вигляді кущів, зростатись бічними сторонами (ланцюжкові
колонії) тощо.
Усередині коралітів є центральні вапнисті стовпчики,
вертикальні перегородки — септи і горизонтальні днища —
табули (рис. 17). Ж и в и й поліп розміщується у верхній час
тині кораліта; зростаючи, він надбудовує скелет.
1 2 3 4
Рис. 1 7 .
Поперечний (а) і поздовжній (б) переріз чотирипроменевих коралів:
7 — однозонні; 2, 3 — двозонні; 4 — тризонні
Корали — представники прикріпленого бентосу. Вони

заселяли переважно мілководні ділянки морів. Так, рифо-
будівні корали зустрічалися на глибинах, що не перевищу
вали 90 м, при температурі води не нижче від 18,5 °С. Оди
ничні корали поселялися у холодних водах і на значних
глибинах (сучасні восьмипроменеві корали трапляються
навіть у глибоководних жолобах). Для нормального розвит
ку рифобудівні корали потребували чистої води, збагаченої
киснем, а також доброго освітлення. їхні колонії зустрічалися
94
Тема 10
Викопні кишковопорожнинні
Рис. 1 8 .
Викопні корали (підклас Tabulata):
/ — p. Chaetetes; 2 — p. Syringopora; 3 — p. Halysites; 4 — p. Favosites;
5 — p. Lithostrotion; 6 — p. Zaphrentis; 7 — p. Calceola
95
РОЗДІЛ 2
на глибинах, куди проникає сонячне світло, у прибережних

районах з інтенсивним перемішуванням води. Виходячи з
цих міркувань зрозуміло, що знахідки таких коралів у
викопному стані дають цінний матеріал для відтворення
фізико-географічного середовища їхнього існування (ор-
ганізми-індикаторії). Коралові поліпи за будовою їхнього
м'якого тіла й скелета поділяють на ряд підкласів (рис. 18),
із яких розглянемо лише два — табуляти та чотирипроме
неві корали.
Підклас табуляти (Tabulata). Табуляти — це вимерла
група палеозойських коралів із найпримітивнішим,
порівняно з іншими коралами, скелетом. Вони існували ви
ключно у колоніальних формах. Корал іти, як правило,
тонкі (0,5...5 мм у поперечнику), довгі, округлої, овальної й
багатокутної форми у перерізі. їхній септальний апарат ви
ражений нечітко й представлений шипиками, пластинками.
У них були добре розвинуті днища (звідки й пішла назва
підкласу — днищевики). Кораліти з'єднувалися між собою
за допомогою трубок або пор. За характером зчленування
виділяються поліпняки масивні, кущисті, і такі, що сте
ляться. Табуляти — типові мешканці морів із нормальною
солоністю. Різкі коливання солоності призводили до їх за
гибелі. Знайдені разом із ними водорості свідчать про їхні
поселення на глибинах, що не перевищували, певно, 50 м.
Табуляти брали участь у рифоутворенні. Вони відомі,
починаючи із середини ордовицького періоду, значно по
ширились у морях силурійського й девонського періодів.
Проте вже у пізньому девоні вимирають й лише окремі
ряди існували до кінця палеозою. їх використовують для
стратиграфії палеозойських товщ.
Рід Halysites (ланцюжковий корал). Колонії складаються
з овальних у поперечному перерізі коралітів, що з'єднують
ся один з одним вузькими краями в однорядні ланцюжки,
їхні вертикальні перегородки шилоподібні, днища горизон
тальні. Цей рід коралів поширений у ранньому силурі (S^.
Рід Favosites (сотовий корал). Його колонії масивні,
складаються з призматичних, багатокутних коралітів, які
щільно прилягають один до одного, нагадуючи у перерізі
бджолині соти. Внутрішні порожнини коралітів з'єднують-
96
ся між собою за допомогою пор, які правильними рядами
розміщені в їхніх стінках. Септи у них або відсутні, або
існують у вигляді шилоподібних, днища горизонтальні.
Цей рід коралів як рифобудівні організми існував в с и л у р і —
девоні (S — D2).
Рід Syringopora утворює кущисті колонії з циліндричних
коралітів з округлим перерізом. Вони з'єднуються між со
бою з допомогою з'єднувальних трубок. Септи численні,
шилоподібні, днища лійкоподібні. Цей рід коралів був по
ширений від ордовику до пермі ( 0 3 — Pj).
Рід Chaetetes характеризується нами разом із табулятами,
хоча систематичне положення хететоідей нині дискусійне.
Колонії цього роду коралів масивні, складаються зі
щільно прилягаючих багатокутних тонких волосоподібних
(чи капілярних) коралітів діаметром 0,15...0,75 мм. Днища у
них горизонтальні, вертикальні перегородки відсутні. Цей
рід був поширений переважно у карбоні ( С ) .
Підклас чотирипроменеві корали (ругози) (Tetracoralla) об'єд
нує групу вимерлих одиничних і колоніальних коралів із
зовнішнім вапнистим скелетом. Одиничні корали мають
найрізноманітнішу форму: рогоподібну, циліндричну, приз
матичну. Поперечний переріз їх також різноманітний. Коло
нії коралів бувають кущисті й масивні. Всередині коралітів
виділяються септи, днища, драглиста тканина й стовпчик. У
найдавніших форм крім септ були розвинуті лише днища
(однозонні корали), в інших форм — септи, днища й драг
листа тканина вздовж стінок, або септи, днища й стовпчик
(двозонні корали) і в найскладніших форм — септи, днища,
драглисті утворення й стовпчик (тризонні корали) (див.
рис. 17). У деяких форм є кришечка. Зовні кораліти покриті
покривним зморшкуватим шаром — епітекою. Звідси і їх
друга назва — ругози (рути — зморшки).
Ругози — мешканці відкритих морів з нормальною со
лоністю. Вони вели прикріплений спосіб життя й перено
сили коливання температур у досить значних інтервалах.
Ругози брали участь у рифоутворенні. Вони відомі з середи
ни ордовицького періоду. Упродовж силурійського й девон
ського періодів вони були найпоширенішими і вимерли у
кінці палеозойської ери. Ці корали, як і табуляти, важливі
для стратиграфії палеозою.
4 Геологія 97
1
V" -~ - РОЗДІЛ 2
^ Основи палеонтологи та історичної геології
м Рід Calceola — одиничний двозонний корал, який нагадує

кінчик туфельки. Поперечний переріз його заокруглено-три-
кутної форми, септи короткі, товсті, днища рідкі, драглиста
тканина відсутня. Він має кришечку (кришечні корали). По
ширений у девонському періоді (Z>2).
Рід Lithostrotion — це колоніальний тризонний корал.
Колонії цих коралів масивні, складаються з багатокутних
або гіллястих коралітів. Корал має добре розвинутий стовп
ч и к й драглисту тканину. Цей рід коралів поширений у кар
боні ( Q .
Рід Zaphrentis — одиничний, конічний корал, зігнутий у
вигляді рогу. Його верхівка — це основа корала. Стовпчик у
нього відсутній. На зовнішній поверхні корала добре вира
жені зморшки (рути). Цей рід поширений від силурійського
до карбонового періодів (в основному девон).
Завдання
Замалюйте наявні в колекції зразки табулят і чотирипро
меневих коралів, опишіть їх за такою схемою: 1) форма
існування (одинична, колоніальна); 2) форма колонії (ку
щиста, масивна, ланцюжкова тощо); 3) форма коралітів
(рогоподібні, конічні, циліндричні, призматичні, туфле-
подібні); 4) поперечний переріз коралітів (круглий,
овальний, багатокутний, неправильної форми); 5) роз
міри коралітів (висота, діаметр); 6) взаєморозміщення
коралітів у колонії (щільне, ізольоване, у вигляді ланцюж
ків тощо); 7) внутрішня будова коралітів (днища, септи,
стовпчик, драглиста тканина); 8) спосіб і умови життя;
9) геологічне значення; 10) поширення.
ною літературою тему «Кишковопорожнинні».
1. Як побудоване тіло кишковопорожнинних?

2. Дайте характеристику скелета коралових поліпів.
98
Тема 10
Викопні кишковопорожнинні
3. У чому полягає відмінність між табулятами й чоти

рипроменевими коралами?
4. Опишіть спосіб життя коралів.
5. Як проходила еволюція табулят і ругоз?
6. Наведіть приклади керівних форм серед коралів.
7. У чому полягає геологічне значення коралів?
8. Визначіть й коротко охарактеризуйте запропоно
вані викладачем викопні зразки табулят і ругоз.
ТЕМА 11
ВИКОПНІ
ПЛЕЧОНОГІ
лотки з викопними плечоногими за кількістю сту
дентів, таблиці з зображенням плечоногих, лінійки,
Тип плечоногі
(Brachiopoda)
Плечоногі — це одиничні морські тварини, тіло яких

розміщене у двостулковій черепашці. Вони налічують понад
10 000 вимерлих видів, поширені й нині. Довжина черепа
ш о к брахіопод становить 0,1...40 см, найчастіше 3...7 см
(рис. 19).
У передній частині черепашки розміщуються дві спіраль-
нозакручені руки з віями, так званий ручний апарат (рис. 20).
Біля основи рук вони мають щілиноподібний ротовий отвір,
у який разом з водою потрапляє їжа (брахіоподи належать
до фільтраторів). Крім травної, у брахіопод розвинуті нерво
ва, кровоносна, видільна системи та статеві органи. Чере
пашка відкривається й закривається за допомогою м'язів,
відбитки яких зберігаються на внутрішньому боці стулок.
Від задньої частини тіла відходить ніжка, завдяки якій бра
хіоподи прикріплювались до субстрату. Брахіоподи належать
до прикріпленого бентосу.
Черепашки у плечоногих бувають хітиново-фосфатні й
вапнисті. Складаються вони з двох стулок, розміри яких не
однакові. Черевна стулка більша й випукла, спинна — менша
й плоска або слабо випукла. За цією ознакою виділяються
100
Рис. 1 9 .
Викопні брахіоподи:
1 — p. Lingula (сучасна); 2 — черевна стулка p. Lingula;
З — p. Obolus; 4 — p. Pentamerus; 5 — p. Productus; 6 — p. Rhynchonella;
7 — p. Spirifer; 8 — p. Terebratula (a — вигляд з боку спинної стулки,
б — вигляд збоку, ф — форамен)
101
РОЗДІЛ 2
мз с п ру
зк
MB Ш Р м
Рис. 2 0 .
Будова брахіопод:
ЗК — задній край; Я — ніжка; МЗ — м'язи-замикачі; С — ceppg;
П — перегородка; РУ — руки; ПК — передній край; М — мантія; ^ а * . рощ
Ш — шлунок; MB — м'язи-відкривачі
А М ДТ
б
Рис. 2 1 .
Схема будови черепашки брахіопод:
а — вигляд з боку спинної стулки; б — вигляд з боку черевної стулки;
— вигляд збоку; А — арея; М — маківка; ДТ — дельтирій; БК — бічний край;
ПКг- передній край; ЗК — задній край; Д — довжина черепашки;
. П Ш — ширина; Т — товщина черепашки
102
Тема 11
*. Викопні паечрьогі
двоопуклі, плоско-вгнуті, вгнуто-опуклі черепашки. Кожна

стулка симетрична й має дзьобоподібний виступ — маківку,
причому остання на черевній стулці, як правило, більша
(рис. 21). Край черепашки, де розміщені маківки, нази
вається заднім, або замковим і, відповідно, протилежний
край — передній. Під маківкою черевної стулки розміщений
отвір круглої (форамен) або трикутної (дельтирій) форми. У
деяких форм отвір закривається особливими пластинами.
Інколи вздовж замкового краю розміщена плоска, вузька
площина — арея. У багатьох плечоногих на черевній стулці
знаходиться поздовжнє заглиблення — синус, на спинній
йому відповідає підвищення — сідло. Стулки замикаються за
допомогою примітивного замка з двох зубчиків на черевній і
двох ямок на спинній стулках. У первісних брахіопод замок
був відсутній і стулки замикалися м'язами-замикачами.
Зовнішня поверхня черепашок брахіопод буває гладкою або
скульптурованою. Скульптурні елементи звичайно виражені
радіальними ребрами, концентричними лініями наростання,
а також голками, шипами, горбиками. Характер зовнішньої
скульптури має важливе значення для систематики брахіопод.
Тип плечоногих розподіляється на два класи: беззамкові
й замкові.
Клас беззамкові (Inarticulata). Представники цього класу
мали хітиново-фосфатну черепашку, рідше вапнисту. Вони
були позбавлені замка й стулки з'єднувалися за допомогою
складної системи м'язів. Ніжка черепашки виходила між
стулками по спеціальному жолобку. У них був відсутній та
кож ручний апарат. На внутрішньому боці стулок спос
терігаються численні відбитки м'язів різного призначення.
До классу беззамкових належать найдавніші й примітивні
брахіоподи.
Рід Obolus (від грецької назви дрібної срібної монети)
мав товсту хітиново-фосфатну, рівностулкову черепашку ок
руглої чи овальної форми. Черепашка звичайно мала чор
ний або темно-коричневий колір, зовні концентричні лінії
наростання, часто радіальну штриховку. Всередині черепаш
ки є чіткі відбитки м'язів. Скупчення черепашок оболюсів
призводило до формування так званих ободових пісковиків.
І іей рід плечоногих був поширений у інтервалі ~€ ~ 0 .
2 { ^
103
РОЗДІЛ 2
t Рід Lingula (від лат. «язичок»). Черепашка тонка хітино

во-фосфатна, майже рівностулкова, видовжено-овальна.
Вона має завдяки хітину коричневий колір. На зовнішній
поверхні черепашки спостерігаються добре помітні концен
тричні лінії наростання, зрідка радіальна штриховка. На
внутрішній поверхні є відбитки м'язів. Сучасні види живуть
у прибережній зоні моря, зариваються у ґрунт переднім
кінцем черепашки. Поширений цей рід у інтервалі О — Q.
Клас замкові (Articulata). Черепашки у представників
класу вапнисті, нерівностулкові, замикаються за допомогою
замка. На черевній стулці є отвір для виходу ніжки. Відомі
представники із ручним апаратом і без нього.
Рід Pentamerus мав двоопуклу вапнисту черепашку, досить
велику, заокруглено-трикутної чи овальної форми. У обох
стулок загнуті маківки. Маківка черевної стулки виступає
над спинною стулкою. Під маківкою знаходиться дельтирій.
Ареї та синуса немає. Зовнішня поверхня черепашки гладка.
Скупчення черепашок утворюють пентамерові вапняки. По
ширений цей рід у силурійському періоді {S).
Рід Productus. Черепашки у представників цього роду
вапнисті, великі, витягнуті у довжину, різко нерівностул
кові з опуклою черевною й плоскою спинною стулками.
Зовнішня скульптура черепашок представлена концентрич
ними зморшками, радіальними ребрами, а також голками й
шипами. Останні рідко зберігаються у викопному стані, на
їх присутність вказують горбики на поверхні стулки. Арея й
отвір для ніжки відсутні. Ці черепашки вільно лежали на
дні, опираючись на голки. Поширений цей рід у кам'янову
гільному періоді ( С ) .
Рід Rhynchonella. Черепашка цього роду вапниста, серед
ніх розмірів, нерівностулкова з маленькою загостреною
маківкою із різко вираженим синусом і сідлом. Під маків
кою черепашки знаходиться форамен, арея відсутня. На
зовнішній поверхні черепашки є тонкі ребра. Поширений
рід у юрському періоді (/3).
Рід Spirifer. Черепашка цього роду вапниста, середніх роз
мірів, витягнута в ширину. Обидві стулки її випуклі з нечітко
вираженими синусом і сідлом. Має добре виражену арею, під
маківкою відкритий дельтирій. На зовнішній поверхні чере-
104
Тема 1 1
Викопні ппсчоноп
пашки є радіальні, гіллясті ребра. Рід був поширений у кар

боні ( Q .
Рід Terebratula (ніс папуги). Черепашка роду вапниста,
велика, видовжено-овальна із сильно загнутою маківкою
черевної стулки. Під маківкою є форамен. Зовнішня по
верхня черепашки гладка або зі слабими концентричними
лініями наростання. Арея її слабо виражена. Теребратули —
прикріплені мешканці субліторалі. Цей рід поширений про
тягом Р — N.
Брахіоподи належать до прикріпленого бентосу, у планк
тонному стані перебувають на стадії личинок. Поселяються
вони як на мулистому, піщаному, так і на скелястому дні.
Окремі їхні представники (p. Lingula) зариваються у мул,
висвердлюючи в ньому трубкоподібну нірку, інші вільно ле
жать на дні чи прикріплюються до нього ніжкою. Більшість
сучасних брахіопод живуть на глибинах ЗО...200 м у морях з
нормальною солоністю. Вважається, що багато палеозойсь
ких і мезозойських форм вели подібний спосіб життя.
Перші брахіоподи населяли, певно, вже моря пізнього
протерозою, однак у викопному стані відомі з раннього
кембрію. У ранньому палеозої досить поширеними були
беззамкові форми, надалі їх кількість різко скоротилася.
Замкові брахіоподи, з'явившись у кембрійському періоді,
інтенсивно розвивались упродовж усього палеозою. До по
чатку мезозойської ери більшість замкових форм вимерли.
З мілководдя їх витіснили молюски. У морях палеозою
брахіоподи були найпоширенішими серед морського бенто
су. Вони використовуються для стратиграфії палеозою.
Завдання
Замалюйте у робочих зошитах 5—6 зразків викопних
плечоногих і опишіть їх за схемою: 1) загальна характе
ристика черепашки (розміри, речовинний склад, форма
тощо); 2) характеристика черевної стулки (кривизна,
характер маківки, наявність чи відсутність вушок, арея,
отвір для ніжки, синус — глибокий, вузький, погано вира
жений тощо); 3) характеристика спинної стулки (кривиз
на — випукла, плоска, вгнута; маківка, сідло — високе,
низьке, широке, вузьке); 4) зовнішня скульптура чере
пашки; 5) спосіб життя; 6) геологічне значення; 7) вік.
105
РОЗДІЛ 2
Основи палеонтології та історичної геологи
На рисунках покажіть стрілками головні морфологічні оз

наки. Під час самостійної роботи опрацюйте тему «Пле
чоногі».
1. Опишіть будову черепашки плечоногих.

2. Як класифікують плечоногих?
3. Охарактеризуйте спосіб життя плечоногих.
4. Як відбувалась еволюція брахіопод?
5. Наведіть приклади керівних форм серед
брахіопод.
6. Визначте і опишіть запропоновані викладачем
зразки брахіопод.
ЧЇЛОгІІ
орфологічні 0 3 -
^ ите тему «Пле-
.я
ЇЧОНОГИХ.
"З,
форм серед
*ні викладачем
--а
ТЕМА 12
ВИКОПНІ
ЧЕРЕВОНОГІ МОЛЮСКИ
І
лотки з викопними черевоногими за кількістю
студентів, таблиці із зображенням черевоногих,
лінійки, рекомендована література.
Тип молюски
(Mollusca)
Тип молюски охоплює досить велику групу (понад 150 тис.

сучасних і викопних видів) морських, прісноводних і на
земних організмів. Більшість цих молюсків має вапнисту
черепашку, всередині якої знаходиться м'яке тіло з голо
вою, тулубом і ногою чи щупальцями. їхнє м'яке тіло огор
нене шкіристою складкою — мантією, що має здатність
виділяти черепашку. Простір між мантією і тулубом молю-
сок називається мантійною порожниною. У ній містяться
зябра цього черевоногого. Молюски — це високоорганізо-
вані тварини, що мають кровоносну, травну, нервову, ви
дільну системи та статеві органи.
Черепашка у молюсків найчастіше буває зовнішньою,
однак є форми й з внутрішньою черепашкою або й зовсім
без неї. Це голі слимаки. За формою черепашки й будовою
м'якого тіла тип молюсків поділяється на ряд класів, серед
яких найбільше стратиграфічне значення мають лише три:
черевоногі, головоногі й сокироногі.
Клас черевоногі молюски (Gastropoda). Черевоногі —
це нацчисленніший клас серед молюсків (рис. 22). Тіло
молюска складається з голови й мускулистого органа («но-
107
РОЗДІЛ 2
Основи палеонтологи та історичної геологи
9 10 11
Рис. 2 2 .
Викопні Gastropoda:
і — p. Murex; 2 — p. Conus; З — p. Helix; 4 — p. Patella (вигляд збоку);
5 — p. Planorbis; 6 — p. Limnaea; 7 — p. Bellerophon (вигляд з боку устя);
8 — p. Cerithium; 9 — p. Trochus; 10 — p. Turitella; І/ — p. Viviparus
108
Рис. 2 3 .
Форма черепашок Gastropoda:
1 — ковпачкоподібна; 2 — спірально-площинна; 3 — слимакоподібна розгорнута;
4 — слимакоподібна чи спірально-конічна; 5 — переріз черепашки
ги»), який служить для пересування, закопування тощо.

Більшість черевоногих мають кальцитову чи арагонітову
черепашку різної форми: ковпачкоподібну, спірально-пло
щинну, спірально-конічну тощо (рис. 23). Найчастіше зус
трічаються конічно-спіральні (слимакоподібні) черепашки,
подібні до трубки, закрученої по низхідній спіралі (рис. 24).
У такій черепашці розрізняють вершину, чи маківку, ряд
обертів, із яких найбільшим є останній. Оберти, розміщені
над ним, разом із вершиною утворюють завиток.
Лінія, що розмежовує на зовнішній поверхні два сусідні
оберти, називається швом, або шовною лінією. Останній
оберт черепашки закінчується отвором — устям найрізно
манітнішої форми. Устя має зовнішній край, або зовнішню
губу та внутрішній край, чи внутрішню губу. В деяких форм
черепашок воно з виїмкою або з більщ-менш витягнутою
трубкою. У таких випадках устя називається сифоностом-
109
а б
• Рис. 2 4 .
Будова черепашки Gastropoda:
а — черепашка із сифоностомним устям (В — вершина; Ш — шов;
СС — спіральна скульптура; ПС — поздовжня скульптура; С — стовпчик; У — устя;
ЗГ — зовнішня губа; СК — сифональний канал; ВТ — внутрішня губа;
ОО — останній оберт; 3 — завиток; б — черепашка із голостомним устям (Л — пупок)
ним. Бувають також цілісні або голостомні устя. Оберти че

репашки, щільно прилягаючи один до одного, утворюють
тверду вісь черепашки — стовпчик. Якщо оберти не доти
каються, то виникає лійкоподібне заглиблення між внут
рішніми стінками обертів — пупок. Багато гастропод закри
вають устя кришечкою, що міститься на нозі. Черепашки
бувають право- та лівозакручені (якщо поставити черепаш
ку вершиною вгору, а устям до себе, у правозакручених
устя виявиться праворуч, у лівозакручених — ліворуч).
Зовнішня поверхня черепашок буває гладкою або най
частіше скульптурованою, тобто покритою ребрами, бороз
нами, шипами, голками, горбиками.
За будовою органів дихання та інших частин м'якого
тіла черевоногих поділяють на три підкласи: передньозяб
рові, задньозяброві й легеневі.
Підклас передньозяброві (Prosobranchia). У представників
цього підкласу зябра розміщені перед серцем. Найчис-
ленніша група цього підкласу — черевоногі молюски.
110
Тема 1 2
Викопні черевоногі молюски
Рід Viviparus (народні назви — живородка, лужанка). У

представників цього роду черепашка тонка, спірально-
конічна з нечисленними випуклими обертами та гладкою
зовнішньою поверхнею. Устя черепашок овальне, цільне,
загострене доверху, зовнішня та внутрішня губи тонкі. Ці
молюски мешкають у прісноводних басейнах: озерах, річ
ках, болотах. Поширені вони від юрського періоду до на
ших днів (J 2 —Q).
Рід Turitella. Має високу, спірально-закручену, башто-
подібну з великою кількістю обертів черепашку. На зов
нішній поверхні — спіральні ребра. Устя черепашки цільне,
округло кутасте без сифонального каналу. Пупок відсутній.
Представники цього роду населяють моря теплої й помірної
зон, ведуть малорухливий спосіб життя, можуть зариватись
у ґрунт. Поширений цей рід у періодах К — Q.
Рід Cerithium. Черепашка у молюсків цього роду башто-
подібна. Складається з великої кількості обертів із чітко
вираженою зовнішньою скульптурою у вигляді тонких спі
ральних ребер і численних горбиків. Пупок відсутній. Устя
черепашки овальне, загострене зверху з коротким сифо-
нальним каналом внизу. Зовнішня губа черепашки потов
щена. Мешкають ці молюски у субліторальній зоні теплих
морів. Були поширений цей рід К — Q.
Рід Trochus. Черепашки цих молюсків мають слимако-,
конусоподібну форму із загостреним завитком. їхня
зовнішня поверхня інкрустована спіральними горбкуватими
ребрами. Устя черепашки косе, низьке. Рід був поширений
у періодах N — Q.
Підклас задньозяброві (Opisthobranchia). У молюсків цьо
го підкласу одна зябра розміщена позаду серця або відсут
ня, тому дихання здійснюється усією поверхнею тіла. Най
важливіший ряд крилоногих (Pteropoda) молюсків об'єднує
вільноплаваючі, часто планктонні форми голі або з тонкою
ніжною черепашкою. Черепашки крилоногих — це істотна
частина так званих птероподових мулів сучасних океанів.
Підклас легеневі (Pulmonata). У легеневих молюсків зяб
ра замінені легенями. Цей підклас представлений наземни
ми та прісноводними формами.
Рід Helix (слимак). Молюск має тонку, спірально-закручену,
низьку, конічну черепашку з опуклими обертами. Ширина й
111
РОЗДІЛ 2
Основи палеонтоііоі іі та і с т о р и ч н о ї геоцогії
~w.^. r ~.*> Aw ^\v.-^ v,.v,:v.v,v: ..-.v.v V.v.-.v. ^.-.v-v-v.-.-.v-v-w.-.v.-.-.-.v.
висота черепашки майже рівні. її зовнішня поверхня глад

ка, устя округле. Цей молюск веде наземний спосіб життя.
Був поширений у періодах Р — Q.
Більшість черевоногих молюсків живуть у морях з нор
мальною солоністю в межах субліторальної зони. Значно
менше їх у батіалі (сифоностомні форми). Ці молюски
належать до рухомого бентосу. У прибережній зоні, в смузі
прибою у черевоногих масивні, товстостінні черепашки, на
більших глибинах, на мулистому дні — черепашки ніжні,
тонкостінні. Помічено також, що у спокійних водах на
мулистому дні черепашки часто мають довгі, тонкі шипи,
вирости.
Наземні молюски розселяються у найрізноманітніших
кліматичних зонах — від тропіків до полярних широт. Се
ред черевоногих відомі як рослиноїдні, так і хижі форми.
Останні зокрема полюють на двостулок, просвердлюючи в
їхніх черепашках отвори, розчиняючи їх за допомогою кис
лоти тощо.
Перші представники Gastropoda відомі з кембрійського
періоду. Вони належали до передньозябрових. У карбоні від
них відділилися задньозяброві й легеневі. Найпоширеніши
ми черевоногі були у мезозої та кайнозої. їхні рештки ма
ють велике значення для стратиграфічного розчленування
кайнозойських відкладів, у меншій мірі — мезозойських.
Вивчення їх важливе також для палеогеографічних рекон
струкцій. Скупчення черепашок черевоногих утворюють у
багатьох випадках потужні товщі вапняків-черепашників.
Завдання
Замалюйте чотири-п'ять зразків викопних черевоногих і
опишіть їх за такою схемою: 1) тип черепашки та спосіб
навивання (ковпачкоподібний, спірально-площинний,
спірально-конічний, спірально-гвинтовий); 2) співвідно
шення висоти завитка й останнього оберту; 3) скульпту
ра черепашки (спіральна, осьова, радіальна, концентрич
на, сітчаста, наявність ребер, шипів тощо); 4) характер
устя; 5) наявність пупка, стовпчика; 6) спосіб життя;
7) геологічна роль; 8) вік.
Під час самостійної роботи опрацюйте за підручниками й
рекомендованою літературою тему «Черевоногі молюски».
112
Тема 12
Викопні черевоногі молюски
W для самоперевірки
1. Як побудована черепашка гастропод?

2. Як визначити право- та лівозакручені черепашки?
3. Охарактеризуйте спосіб життя черевоногих.
4. З якого часу відомі черевоногі та як проходила
їхня еволюція?
5. Визначте й коротко охарактеризуйте запропоно
вані викладачем зразки викопних черевоногих
молюсків.
ТЕМА 13
ВИКОПНІ
ГОЛОВОНОГІ молюски
лотки з набором родів викопних головоногих,
таблиці із зображенням головоногих, лінійки,
Тип молюски
(Mollusca)
Клас головоногі (Cephalopoda). Головоногі молюски — це

типово морські стеногалінні організми, високоорганізовані
форми серед безхребетних. Сучасні представники цього
класу — восьминоги, кальмари, каракатиці й реліктовий рід
наутилус. У минулому (особливо у морях палеозою та мезо
зою) вони набули значного поширення й різноманітності,
що робить цю групу організмів особливо цінною для біо-
стратиграфії.
Тіло Cephalopoda — двосторонньо-симетричне з чітко
відокремленою головою (рис. 25). Тулуб покритий мантією,
що виділяє черепашку. Нога у головоногих видозмінена й
перетворена на щупальця та лійку. Щупальця — це вирос
ти у передній частині голови молюска. Вони служать для
захоплення 'їжі, а також для оборони й частково для пере
сування. Головним органом руху головоногих є лійка, через
яку із зябрової порожнини різко виштовхується вода. Цим
досягається «реактивне» їхнє пересування заднім кінцем
тіла вперед. На голові молюска розміщені очі, рот із дзьо-
боподібними щелепами. У цих молюсків високорозвинуті
нервова й кровоносна системи.
114
Рис. 2 5 .
Будова сучасних головоногих молюсків (p. Nautilus):
ЖК — житлова камера; Ф — фрагмокон; ПК — повітряні камери; С — сифон;
ППК — перегородки повітряних камер; П — первинна камера (протоконх);
О — очі; Щ — щупальця; Л — лійка
Черепашка у головоногих може бути зовнішньою або

внутрішньою. Форма черепашок у зовнішньочерепашкових —
пряма, зігнута чи спірально-закручена трубка. Всередині чере
пашка розділена поперечними перегородками (септами) на
камери. М'яке тіло молюска знаходиться у передній житловій
камері, інші камери заповнені газом чи рідиною (їх називають
повітряними або гідростатичними) і в сукупності вони утво
рюють так званий фрагмокон. Через усі камери від заднього
кінця тіла молюска проходить шкіристий тяж — сифон. Пер
ша початкова камера молюска називається протоконх. Інші
камери утворювались шляхом періодичного просування мо
люска вперед і нарощування стінки та виділення перегородки
позаду. У частини головоногих черепашка у видозміненому
вигляді повністю розміщена всередині м'якого тіла.
Традиційно за характером черепашки клас головоногих
розподіляється на два підкласи, що прийнято і нами. Однак
115
РОЗДІЛ 2
слід зазначити, що чимало авторів (наприклад, Бондарен

ко О. Б., Михайлова І. А. та ін.) використовують дещо ін
ш и й підхід до систематики цих організмів і надають ранг
підкласів надрядам.
Підклас зовніиіньочерепашкові (Ectocochlia). Більшість від
несених до підкласу головоногих мають спірально-закруче
ну в одній площині черепашку, в інших черепашка пряма чи
зігнута. Зовнішньочерепашкові з'явились ще у кембрії й
репрезентовані нині лише одним родом Nautilus. У морях
палеозою й мезозою вони були одними з найпоширеніших
безхребетних. Зовнішньочерепашкові цього підкласу поділя
ються на кілька надрядів, з яких розглянемо лише три най
важливіші.
V Надряд Nautiloidea. Черепашка наутилоідей пряма,
зігнута чи закручена у плоску спіраль (рис. 26). Серед ос
танніх розрізняють черепашки еволютні (коли оберти лише
дотикаються, не перекриваючи один одного) та інволютні
(коли кожний наступний оберт охоплює і закриває собою
попередній). Поверхня черепашки могла бути гладкою, про
те часто на ній спостерігались ребра поздовжні й поперечні,
прямі чи зігнуті, одиничні або гіллясті. Черепашка
розділяється перегородками на камери. Перегородки,
з'єднуючись із внутрішньою стінкою черепашки, утворюють
так звану перегородкову лінію. Вигини перегородкової лінії,
спрямовані у бік житлової камери, називаються сідлами, у
протилежний бік — лопатями. Через це перегородкову лінію
називають ще лопатевою (рис. 27). Характер цієї лінії має
важливе класифікаційне значення для зовнішньочерепаш-
1 2 З
Рис. 2 6 .
Черепашки Nautiloidea:
олютні; 2 — напівеволютні; 3 — інволютні
116
Тема ІЗ
ВИКОПНІ ГОїІОВОНОГІ ІЧОїІЮСКИ , ,
Рис. 2 7 .
Морфологічні типи лопатевої лінії:
1 — агоніатитова; 2 — гоніатитова; З — цератитова; 4 — амонітова
кових. У головоногих цього підкласу лопатева лінія пряма чи

слабохвиляста. Посередині перегородок проходить вапниста
трубка — сифонна дудка.
Сучасний рід Nautilus живе у тропічній частині Тихого
океану на глибинах від кількох метрів до 500...700 м. Це
хижак, він веде придонний, активний спосіб життя. Палео
зойські наутилоідеї за деякими даними жили на мілководді,
добре плавали, окремі з них вели планктонний спосіб жит
ія чи повзали по дну.
Наутилоідеї, з'явившись у кембрії, були найпоширені
шими в ордовику й силурі. До кінця палеозою вони вимер
ли і з мезозою відомий лише один ряд наутилід, представ
ник якого Nautilus дожив до наших днів. Представники: рід
Nautilus (Р 3 — Q), рід Cymatoceras (К).
117
РОЗДІЛ 2
^ О с н о в и пал&рнтологі. та історичної геології
т V Надряд Orthoceratoidea. В головоногих цього класу

пряма, довгоконічна, кругла або овальна у поперечному пе
рерізі черепашка (рис. 28).
11
Рис. 2 8 .
Викопні головоногі молюски:
, 1 — p. Nautilus; 2 - p. Medlicottia; 3 — p. Clymenia; 4 — p. Orthoceras;
5 — p. Endoceras; 6 - p. Timanites; 7 — p. Paragastrioceras; 8 — p. Ceratites;
9 — p. Phylloceras; 70 — Lytoceras; 11 — p. Virgatites
118
Тема 13
Викопні гоаовоногі молюски
У довжину черепашка може досягати 1,5 м, хоча най

частіше становить 10...30 см. Поверхня черепашки гладка з
лініями наростання. її перегородкова лінія пряма чи злегка
хвиляста, сифон вузький, центральний. Типовий представ
ник цього надряду — рід Orthoceras (0 2 ).
V Надряд Ammonoidea. Цей надряд об'єднує групу орга
нізмів надзвичайно цінних для стратиграфії. Черепашка
амоноідей у переважній більшості випадків спірально-зак
ручена в одній площині, вапниста, рідше трапляються чере
пашки розкручені чи прямі. їхній діаметр звичайно 5...
15 см, хоча відомі й гіганти, черепашка яких у поперечнику
досягала 3 м, а за деякими даними й більше. Усередині чере
пашки чітко виділяються: початкова камера (протоконх), дов
гий фрагмокон і кінцева житлова камера, устя якої часто зак
ривається кришечкою-аптихом. Зовнішня скульптура черепа
шок різноманітна — поперечні й поздовжні одиничні чи
гіллясті ребра, горбики, шипи різної величини. Важливою
класифікаційною ознакою у амоноідей є характер лопатевої
лінії. На відміну від наутилоідей, рисунок цієї лінії
складніший. За ступенем складності розрізняють чотири
типи лопатевої лінії: агоніатитовий — сідла й лопаті нечис
ленні, округлі (D); гоніатитовий — сідла і лопаті численніші,
часто загострені (D — Р); цератитовий — сідла гладкі, лопаті
зазубрені (С — Т); амонітовий — сідла й лопаті сильно роз
членовані, розсічені (Т — К). Вважають, що ускладнення
лопатевої лінії зміцнювало черепашку молюсків. Виділяють
сім рядів амоноідей, для кожного з яких характерний (не вик
лючно) свій тип лопатевої лінії. Коротко опишемо деякі з них.
• Ряд Agoniatitida — агоніатити мають плоско-спіральну че
репашку з гладкою чи, рідше, скульптурованою по
верхнею. Лопатева лінія агоніатитова, інколи гоніатитова.
Рід Timanites має вапнисту, дископодібну, плоску, інво-
лютну черепашку із загостреним зовнішнім боком. Зовніш
ня поверхня гладка з тонкими лініями наростання. Лопа
тева лінія гоніатитова. Цей рід був поширений у пізньому
девоні (Дз).
• Ряд Goniatitida — гоніатити мали плоско-спіральну чере
пашку, частіше гладку, рідше скульптуровану. Лопатева
лінія гоніатитова, сифон крайовий.
119
РОЗДІЛ 2
^ Основи палеонтології та історичної геології
Рід Paragastrioceras. Черепашка напівеволютна з низьки

ми широкими обертами й глибоким пупком. На її зовніш
ній поверхні добре виражені грубі горбики й поздовжні
тонкі ребра. Лопатева лінія гоніатитова. Цей рід був поши
рений у ранній пермі (Р,).
• Ряд Ceratitida — цератити. їхня черепашка плоско-спі
ральна, від вузької дископодібної до кулястої. Різнома
нітна скульптура. Лопатева лінія цератитова.
Рід Ceratites має напівеволютну чи напівінволютну чере
пашку з широким округлим чи сплющеним зовнішнім бо
ком. Зовнішня поверхня з рідкими грубими, радіальними
ребрами. Лопатева лінія цератитова. Рід поширений у тріа
совому періоді (Т).
• Ряд Ammonitida — амоніти. Черепашки плоско-спіральні
з різноманітною зовнішньою скульптурою, рідше гладкі.
Лопатеві лінії амонітові.
Рід Virgatites. Черепашка вапниста, напівеволютна. її
оберти високі, зовнішній бік заокруглений, пупок вузький.
На зовнішній поверхні черепашки є гіллясті ребра. Лопатева
лінія амонітова. Поширений цей рід у пізній юрі (J3).
Амоноідеї — це виключно морські тварини. У морях
палеозою вони заселяли в основному прибережні зони, у
мезозої поширилися і у відкритому морі. В основній масі це
були нектобентосні організми. Відомі й представники типо
вого бентосу та планктону. Ці хижаки жили у морях
нормальної солоності. На думку багатьох дослідників, най-
рухливішими були форми зі спірально-закрученими чере
пашками. Форми з довгими прямими черепашками, напев
но, рухались повільно і вели переважно придонний спосіб
життя.
Перші представники амоноідей (агоніатити) з'явились
наприкінці раннього девону й вимерли у кінці тріасу.
Гоніатити відокремились від агоніатитів у середині де
вону і проіснували до кінця пермського періоду.
Цератити також виділились від агоніатитів у середині
девону і вимерли до кінця тріасу.
Амоніти походять від цератитів. Вони існували упродовж
усього мезозою, за якого досягай надзвичайного поширен-
120
$Щ&пні гоаоврн.огі м$^$ррки ^ ^„
ня, великої різноманітності форм і гігантських розмірів.

Аморити повністю вимерли на зламі крейдового й палеоге
нового періодів. Еволюційний розвиток амоноідей ішов
шляхом ускладнення лопатевої лінії.
Підклас внутрішньочерепашкові (Endocochlia). У сучасних
морях цей підклас репрезентований кальмарами, восьмино
гами, сепіями, у минулому — белемнітами. Тоді, коли
наявна черепашка, вона покрита мантією і розміщується
всередині м'якого тіла молюска. В інших груп черепашка
відсутня (кальмари, восьминоги). М'яке тіло побудоване
так, як і в зовнішньочерепашкових. Окрім цього, в них є
чорнильний мішок, який виконує захисні функції. Для
стратиграфії особливо важливими є повністю вимерлі бе
лемніти.
V Надряд Belemnoidea. За зовнішнім виглядом белемніти
нагадували сучасних кальмарів (рис. 29), від яких відрізня
лись наявністю черепашки. Остання складається із фрагмо-
кона і ростра. Фрагмокон, як і в зовнішньочерепашкових, —
це видовжений конус, розділений перегородками на
повітряні камери з крайовим сифоном. Передня частина
фрагмокона закінчується видовженою пластинкою —
проостракумом, який є продовженням спинного боку фраг
мокона. Проостракум і фрагмокон у викопному стані зус
трічаються надто рідко через свою крихкість, проте добре
Щ Г Т ПЛ
10
Рис. 2 9 . -rj:
Будова белемніта:
б — у поздовжньому перерізі; .
М — мантія; ПЛ — плавники; ПР — проостракум; Р —
Т — тулуб; Ф — фрагмокон; Щ — щупальця
121
РОЗДІЛ 2
О с н о в и п а л е о п іtj.icu и т а і с т о р и ч н о ї геологи
зберігаються ростри. Ростри — це циліндричні сигароподібні

чи конічні утворення із голчастого кальциту (рис. ЗО). У їхній
верхній частині знаходиться конічна порожнина — альвео
ла, в якій розміщується задня частина фрагмокона. На
поверхні рострів часто можна спостерігати відбитки крово
носних судин. Довжина рострів становить 10...20 см. їхня
народна назва — «чортові пальці».
А А А А А А
1 2 3 4 5 б
Рис. ЗО.
Ростри белемноідей:
/ — р Cylindroteuthis; 2 — p. Lagonibelus; З — p. Pachyteuthis;
4 — p. Hibolites; 5 — p. Duvalia; 6 — p. Belemnitella;
A — альвеола; АБ — альвеольна борозна;
BP — вершина ростра; ВБ — вершинна борозна;
ВС — відбитки судин; АЩ — альвеольна щілина
Рід Belemnitella мав ростр середніх розмірів циліндрич-

юї форми з тупим заднім кінцем, який закінчувався
чипом. Від переднього кінця простягається альвеольна
ділина. Глибина альвеоли досягала інколи половини рост-
а. Поперечний переріз ростра круглий. На рострі видно
адіальні голочки кальциту. Поширення цього роду — пізня
рейда (К 2 ).
122
Тема 1 З
Викопні головоногі моаюски
Белемніти набули значного поширення в морях усіх

кліматичних зон. Вони вели нектонно-бентосний спосіб
життя, були переважно мешканцями шельфу, активно пла
вали. Ростр у них виконував функції балансира, врівнова
жував організм у горизонтальному положенні й служив
опорою для плавників
Белемніти з'явились у карбоні, особливого поширення
набули в юрському й крейдовому періодах, фактично ви
мерли наприкінці крейдового періоду, хоча релікти відомі й
в еоцені.
Цей рід має важливе стратиграфічне значення для мезо
зою.
Завдання
У робочих зошитах замалюйте одного-двох представ
ників наутило- та ортоцератоідей і трьох-чотирьох
представників амоноідей. Опишіть їх за такою схемою:
1) характеристика черепашки (розміри, форма, попе
речний переріз, співвідношення обертів — еволютна,
інволютна тощо); 2) скульптура поверхні черепашки
(гладка, поздовжньо-ребриста, кільчаста; наявність ре
бер, шипів, горбиків тощо); 3) характер перегородкової
лінії; 4) положення сифона; 5) спосіб життя; 6) гео
логічне значення; 7) вік. Для представників амоноідей
поряд з рисунком окремого роду бажано подати рису
нок лопатевої лінії чи її характерні фрагменти.
Замалюйте представника белемноідей та покажіть на ри
сунку стрілками його основні морфологічні ознаки.
ною літературою тему «Головоногі молюски».
4
> Запитання й завдання
1. Як побудоване тіло головоногих молюсків?

2. Назвіть основні елементи будови черепашки го
ловоногих.
3. Що таке еволютні та інволютні черепашки?
123
РОЗДІЛ 2
4. Що таке лопатева лінія?

5. Які типи лопатевих ліній Ви знаєте?
6. Як проходила еволюція амоноідей?
7. Опишіть будову черепашки белемноідей.
8. Який спосіб життя вели амоноідеї та белем-
ноідеї?
9. У чому полягає геологічне значення викопних го
ловоногих молюсків?
1 0 . Визначте й охарактеризуйте запропоновані вик
ладачем зразки викопних головоногих.
ТЕМА 14
ВИКОПНІ
ДВОСТУЛКОВІ молюски
І
лотки з наборами викопних двостулок за кількістю
студентів, таблиці із зображеннями двостулкових
молюсків, лінійки, рекомендована література.
Тип молюски (Nollusca)
Клас двостулкові (Bivalvia), або сокироногі (Pelecypoda),

чи пластинчасто-зяброві (Lamellibranchiala).
Тіло двостулок переважно двосторонньо-симетричне,
позбавлене голови і складається з ноги й тулуба. Нога — це
мускулисте утворення клиноподібної (чи сокироподібної)
форми, розміщене на черевному боці тулуба, яке служить
молюску для повзання, закопування, свердління. У двосту
лок, що ведуть прикріплений спосіб життя, нога редукуєть
ся або відсутня зовсім. Тулуб у них розміщений над ногою
і в ньому є травна система (з ротом, шлунком, стравоходом,
кишками), кровоносна, нервова, видільна та статеві органи.
М'яке тіло молюска покрите шкіристою оболонкою-
мантією, що виділяє черепашку. В мантійній порожнині
розміщені зябра (рис. 31). Для закривання стулок черепаш
ки служать два м'язи: передній і задній.
У черепашці двостулкових за складом виділяють три ша
ри: зовнішній — органічний, середній — призматичний
(кальцит чи арагоніт) і внутрішній — перламутровий ЧИІ
пластинчастий (арагоніт). Черепашка складається із двох
стулок — правої й лівої, у кожної з яких виділяють передній,
задній, спинний та черевний краї (рис. 32). МНМЗЖОІШЦ
125
МП
Рис. 3 1 .
t . Поперечний переріз двостулкового молюска:
з — зябра; Н — нога; МП — мантійна порожнина; ПЛШ — пластинчастий шир;
призматичний шар; ЗШ — зовнішній (хітиновий) шар; ЗЯ — зуШЩШіті,
ЗВ — зв'язка; ЗУ — зуб
На спинному краї кожної стулки розміщена маківка —

початкова частина черепашки, з якої починається її зрос
тання, що добре видно по лініях наростання. Якщо розміс
тити черепашку маківкою догори й переднім краєм від себе,
тоді праворуч буде розміщена права стулка, а ліворуч — ліва.
Стулки з'єднуються одна з одною за допомогою зв'язки
(лігамента), розміщеної під маківкою, та замка. Завдяки
пружності зв'язки стулки розкриваються, а замикаються
вони м'язами-замикачами. Замок — це найчастіше зубчики
та ямки на протилежних стулках, що заходять одні в одні та
забезпечують таким чином міцність замикання й постійне
положення стулок.
126
Т е м а 14
Викопні двостулкові молюски
МС
а б
Рис. 3 2 .
Будова черепашки двостулкового молюска:
а — права стулка зсередини; б — вигляд з боку спинного краю;
ЧК — черевний край; МЛ — мантійна лінія; ПМВ — передній м'язовий відбиток;
ПК — передній край; ЗА — замковий апарат; 3MB — задній м'язовий відбиток;
ЗК — задній край; МС — мантійний синус; М — маківка
Форма черепашок у двостулок різноманітна і залежить

від їхнього способу життя. Черепашки бувають рівносторонні
й нерівносторонні, округлі, овальні, конусо- й кубкоподібні
тощо. Розміри черепашок коливаються від 2...З см до 1,5 м.
їхня зовнішня поверхня буває гладкою або покритою концент
ричними лініями наростання чи радіальними ребрами. Ос
танні можуть мати на собі горбики, шипи, голки. Сучасні
двостулки тропічних морів мають яскраво забарвлені чере
пашки. У викопному стані колір черепашок не зберігається.
На внутрішньому боці стулок у багатьох форм можна
спостерігати місця прикріплення м'язів-замикачів — м'язові
відбитки та тонку лінію, яка протягується вздовж черевного
краю черепашки — мантійну лінію й часто утворює вигин
біля заднього краю черепашки — мантійний синус, що ха
рактерно для форм, які зариваються у ґрунт.
У класифікації двостулок окреслились два підходи: зоо
логи поділяють їх за будовою м'якого тіла й найперше зябер;
у палеонтології загальноприйнятою є класифікація, що ґрун
тується на будові замка. За останньою ознакою клас Bivalvia
поділяється на сім рядів, деякі з яких коротко охарактери
зуємо (рис. 33).
127
РОЗДІЛ 2
10 11 12
Рис. 3 3 .
Викопні двостулкові молюски:
1 — p. Inoceramus; 2 — p. Mactra; 3 — p. Unio; 4 — p. Ostrea; 5 — p. Gryphaea;
6 — p. Venus; 7 — p. Area; £ — p. Leda; 9 — p. Pecten; 70 — p. Solen;
77 — p. Cardium, 12 — p. Pectunculus
• Ряд рядозубі (Taxodonta). Ці молюски мають рівностулкові

черепашки й замки з численними зубами, майже однако
вими за розмірами. Краї їхніх стулок часто зазубрені.
Рід Pectunculus. Черепашка майже кругла, рівностулкова,
випукла, товстостінна. її зовнішня поверхня покрита кон-
128
Тема 14
Викопні двостулкові МОїІЮСКН
центричними лініями наростання й плоскими радіальними

ребрами. Короткі, розміщені в ряд зуби, краї стулок із внут
рішнього боку зазубрені. Чіткі відбитки м'язів-замикачів.
Поширений цей рід у К — Q.
• Ряд беззубі (Dyzodonta). Черепашки нерівностулкові, замок
відсутній, відбитки м'язів нерівні за величиною (задній
більший). Ці молюски ведуть прикріплений спосіб життя.
Рід Ostrea. Черепашка середніх чи великих розмірів, не-
рівностулкова. Ліва стулка, як правило, випукліша й масив
ніша, ніж права. Зовнішня поверхня лівої нижньої стулки
сильно скульптурована, з численними невисокими радіаль
ними ребрами й концентричною пластинчастістю. Права
верхня стулка часто більш-менш гладка, з концентричною
пластинчастістю. Зуби відсутні. У Ostrea на внутрішньому
боці черепашки — відбиток одного великого мускула. Устриці
приростають до дна маківкою лівої стулки або вільно лежать
на дні. Поселяються у тепловодних басейнах з нормальною
солоністю на невеликих глибинах, утворюючи так звані уст
ричні банки. Цей рід молюсків відомий в опріснених басей
нах (Чорне море). їхнє поширення — К — Q.
Рід Pecten (морський гребінець). Черепашка великих,
рідше середніх розмірів, округла з добре вираженими вуш
ками, нерівностулкова. Права стулка випукла, ліва плоска.
Зовнішня поверхня покрита грубими радіальними ребрами
й складками. М'язовий відбиток один, замок відсутній.
Лежать гребінці на дні на правій стулці. Переміщуються у
придонній товщі води стрибками, різко відкриваючи й зак
риваючи стулки. Вони мешкають у теплих морях з нормаль
ною й пониженою солоністю. Рід поширений з юрського
періоду (J — Q).
• Ряд розщепленозубі (Schizodonta). Ці молюски мають рівно-
стулкові черепашки з цільною мантійною лінією й ш и -
зодонтним замком — два видовжених зуби на правій
стулці й один великий, роздвоєний зуб — на лівій, що
входить у ямку між зубами на правій стулці.
Рід Unio (перлівниця). Черепашка гладка, середніх і ве
ликих розмірів, рівностулкова, видовжено-овальна. Вона
має товстий внутрішній перламутровий шар, зовні — кон
центричні лінії наростання. Черепашки мають відбитки
V 2 5 Геологія 129
О с н о в и , п а л е о н т о л о г і ї та історичної^ геодогії
м'язів-замикачів, мантійна лінія проста, без синуса. Меш

кає перлівниця у прісних водоймах. Цей рід відомий з
юрського періоду (J — Q).
• Ряд різнозубі (Heterodonta) мають рівностулкові черепаш
ки і гетеродонтний замок: складається із 1—3 головних
(кардинальних) зубів і 1—2 бічних зубів. Головні зуби,
розміщені під маківкою — короткі, бічні, розміщені по
краях замкової площини — видовжені.
Рід Cardium (серцевидка). Черепашка овальна, товс-т
тостінна з маківками, повернутими вперед. Збоку черепаць;
ка має серцеподібну форму. На її поверхні чітко виражена
радіальна скульптура. Ребра черепашки покриті шипами/
Має замок у вигляді двох головних і двох бічних зубів;
Нижні краї стулок зазубрені. Добре видно відбитки м'язів^
замикачів. Ці форми бентосні. Мешкають у морях з нор
мальною й пониженою солоністю. Цей рід був поширений
у інтервалі N — Q.
Рід Mactra. Черепашка округла, овально-трикутна з ма
ківками, дещо наближеними до переднього краю. На
правій стулці розташовані два головних і два бічних зуби;
на лівій — один головний і два бічних. Черепашка має
м'язові відбитки. Мантійна лінія з неглибоким синусом.
Зовнішня поверхня черепашки гладка або зі слабкою кон
центричною скульптурою. Вони є морськими бентосними
формами. Рід поширений у Р — Q.
Двостулкові молюски мешкають у водоймах з різною
солоністю: нормальною, підвищеною й зниженою. Вони
ведуть придонний спосіб життя. Повзають за допомогою
ноги по поверхні, зариваються у ґрунт, прикріплюються до
дна так званими бісусними нитками чи приростають чере
пашкою, вільно лежать на дні. Частина двостулок присто^
сувалась до свердління у дереві чи в скельних породах.
Деякі з них можуть нетривалий час плавати. За способом
живлення двостулки поділяються на фільтраторів, грун-
тоїдів, хижаків і деревоточців. Більшість молюсків належить
до першої групи. Вони заселяють в основному прибережні,
мілководні ділянки. Масові скупчення окремих родів (нап
риклад устриць) створювали побудови рифового типу й бу
ли породотвірними (черепашкові вапняки).
130
а
ьмть»*» х яттні#в?^жя«°*ш? к>рр» „
Перші двостулки з'явились у морях наприкінці кембрій

ського періоду. Це були представники рядозубих з тонкими,
дрібними черепашками. У палеозої вони не набули значно
го поширення. Інтенсивно почали розвиватися з мезозою,
найпоширенішими були в кайнозої. Чимало представників
двостулкових вважаються керівними формами. В окремих-
випадках вони є індикаторами середовища (морські, соло
нуваті, прісноводні басейни).
Завдання
1. Складіть загальну схему класифікації типу молюски.
Використайте для цього рекомендовану літературу.
2. Опишіть у робочих зошитах шість—сім родів двостул
кових молюсків за такою схемою: а) форма стулок (ок
ругла, овальна, конічна тощо); б) характер маківки
(дзьобоподібна, нахилена вперед чи назад, спірально-
закручена тощо); в) зовнішня скульптура (черепашка
гладка, з радіальними ребрами, концентричними
лініями наростання, решітчаста, з горбиками, шипами,
голками тощо); г) тип зубного апарату; д) характер
м'язових відбитків і мантійної лінії; е) спосіб життя;
є) геологічне значення; ж) вік. Поряд із описом зама
люйте визначений зразок і покажіть стрілками основні
морфологічні особливості черепашки. Для черепашок
з багатою скульптурою замалюйте стулку із зовніш
нього й внутрішнього боку.
Під час самостійної роботи опрацюйте тему "Двостулко
J
ві молюски".
1. Як побудоване тіло двостулок?

2. Опишіть будову черепашки двостулок.
3. Як класифікують двостулкових?
4. Охарактеризуйте спосіб життя двостулкових.
5. У чому полягає геологічне значення двостулкот'
вих?
6. Визначте й дайте коротку характеристику запропо
нованих викладачем зразків викопних двостулок
ТЕМА 15
ВИКОПНІ ЧЛЕНИСТОНОГІ
Й ГОЛКОШКІРІ
І
лотки з наборами окам'янілостей трилобітів,
морських пузирів, морських лілій та морських їжаків,
лінійки, рекомендована література.
Тип членистоногі
(Arthropoda)
Членистоногі — це найпоширеніші на Землі тварини.

Нині їх налічують до 2 млн видів. Тіло членистоногих сег-
ментоване й покрите у більшості випадків хітиновим панци
ром. Кількість сегментів різноманітна. У кожному сегменті
є пара членистих кінцівок, які виконують різні функції.
Панцир періодично скидається, що пов'язане із зростанням
членистоногих. З внутрішнього боку до панцира прикріплю
ються внутрішні органи й мускулатура. Членистоногі мають
добре розвинені кровоносну, нервову, травну системи, орга
ни дихання (зябри або трахеї) і чуттів. Цей тип поділяється
на ряд підтипів, із яких у викопному стані найкраще зберег
лися трилобітоподібні.
Підтип трилобітоподібні — це вимерлі палеозойські мор
ські тварини. Вони розподілені на три класи, з яких найві-
доміший і численний клас трилобіти.
Клас трилобіти (Trilobita). Цей клас об'єднує вимерлі
морські організми, які набули значного поширення у морях
палеозойської ери й стали однією з домінуючих груп серед
морського бентосу. Тіло трилобітів зверху було покрите
жорстким хітиновим панциром, який поділяють на три час-
132
Тема 15
Викопні членистоногі н голкошкірі
і и ни: головний щит, тулуб і хвостовий щит (рис. 34). У поз

довжньому напрямку двома борознами панцир поділяється
на три лопаті (звідси і назва класу): випуклу осьову та дві
плоских бічних.
Рис. 3 4 .
Будова спинного щита трилобіта:
II — головний щит (цефалон); О — око; Т — тулуб;
П — хвостовий щит (пігідій); С —сегменти; НЩ — нерухома щока;
ЛШ — лицьовий шов; РЩ — рухома щока; Г — глабела
На головному щиті трилобіта є середня осьова части

на — глабела та бічні — щоки, які відділяються від глабе-
/I и борознами. В окремих форм задні частини щок можуть
витягуватись у вигляді шипів. Форма глабели може бути
иіі неподібною, кулястою, циліндричною. По обидва боки
глабели розміщуються очі, через які проходять лицьові
шви. Останні розділяють щоки на дві частини: рухомі й не
рухомі. На нижній частині головного щита розміщувалась
пара членистих кінцівок (антен), які були органами чуттів
і дві пари кінцівок, що, напевно, служили за щелепи.
Тулуб трилобітів складався зі значної кількості сегментів
(до 44), рухомо з'єднаних один з одним. К о ж н и й тулубний
сегмент мав пару двогіллястих кінцівок, верхня гілка яких
служила для плавання й дихання, а н и ж н я — для пересу
вання по дну.
7 J Г> І "оологія 133

РОЗДІЛ 2
Хвостовий щит утворювався за рахунок з'єднання різної

кількості сегментів. Він був єдиною панцирною пластиною.
Поверхня щита могла бути гладкою або мати на собі різно
манітні горбики, ямки, валики, шипи. Щит міг також закін
чуватись одним осьовим або двома крайовими шипами.
Виділяються два підкласи трилобітів: мало- й багаточле-
нисті (рис. 35).
2 З 4
Рис. 3 5 .
Трилобіти:
1 — p. Agnostus, 2 — p. Olenellus, 3 — p. Paradoxides, 4 — p. Asaphus
V Підклас малочленисті (Miomera) — дрібні (до 20 мм)

трилобіти з двома-трьома сегментами тулуба. Вони були
сліпими.
Рід Agnostus мав хітиново-вапнистий панцир з двома сег
ментами, однакові за формою й розмірами головний та
хвостовий щити. На хвостовому щиті було два невеликих
крайових шипи. Лицьові шви і очі у нього були відсутні.
Деякі автори це пояснюють тим, що агностуси жили на му
листих грунтах у каламутній воді або, можливо, це були
глибоководні форми. Цей рід був поширений у кембрійсь
кому періоді (-€).
V Підклас багаточленисті (Polymera) об'єднував трило
бітів більших за розмірами (у середньому 2... 10 см). Тулуб
ний відділ цих багаточленистих налічував п'ять і більше сег
ментів.
134
Тема 15
Викопні членистоногі и голкошкірі
Рід Olenellus. Представники цього роду мали видовже

ний панцир досить великих розмірів (15...20 см) з великим
напівкруглим головним щитом і багаточленистим (15...
І () сегментів) тулубом. Хвостовий щит у них не виражений,
останній сегмент закінчувався великим шипом — тельсо-
пом. Краї щік і кінці бічних частин сегментів тулуба витяг
нуті також у шипи. Поширений був у ранньому кембрії
«•'і).
Рід Paradoxides. Ці багаточленисті мали великий (25...
М) см) хітиновий панцир з великим головним відділом, ма
леньким хвостовим щитом і тулубом, я к и й налічував 17...
23 сегменти. Головний щит мав довгі паралельні щічні ши
пи. Великі лінзоподібні очі знаходились посередині голов
ного щита. Сегменти тулубного відділу у них були витягнуті
у шипи, шипи останнього сегмента довгі. Вони мали ма
ленький хвостовий щит, заокруглено-чотирикутної форми
be і шипів. Цей рід був поширений у середньому кембрії
«''<2).
Рід Asaphus. Цей рід трилобітів мав хітиновий панцир

середніх розмірів. Головний і хвостовий щити були майже
рінні, заокруглені. Вони мали великі очі, розміщені на сте
белинах чи горбиках. їхній тулубний відділ короткий, скла
дений з восьми сегментів. Осьова й бічні частини тулуба
приблизно рівної ширини. Хвостовий щит у них гладкий,
членистість зберігається лише в осьовій частині. Азафуси
мили здатність згортатись у клубок, підгинаючи хвостовий
відділ до головного, захищаючи таким чином черевце. Цей
рід був поширений в ордовицькому періоді (О).
За способом життя трилобіти — типово морські бен-
і о с і і і організми. Вони повзали по дну, заривались у пісок
ибо мул, рятуючись від ворогів чи у пошуках їжі, рили нірки
іощо. Трилобіти заселяли мілководні ділянки теплих ба
сейнів з нормальною солоністю. Деякі їхні форми набули
ш г т о с т і до згортання у клубок. Це був один із способів за
хисту від хижих цефалопод, ракоскорпіонів і риб.
Предки трилобітів існували, певно, ще до палеозойської
ери, однак найпоширенішими вони були у ранньому пале
озої. Виділяють три фауни трилобітів: кембрійську, ордо-
пицьку та силурійську. Кембрійські трилобіти налічували
135
Основи па.іеонтопогії та історичної геології
понад 1000 видів, ордовицькі — 1200. В ордовицькому

періоді ці тварини набули здатності згортатись. У них доб
ре розвинулись головний та хвостовий щити. У силурійсь
кому періоді існувала дещо менша кількість видів. У цей
період у них ускладнювалась будова очей. У девонському
періоді було лише кілька сотень видів, тобто починається їх
занепад. Останні трилобіти вимерли у пермському періоді.
Вони мають важливе стратиграфічне значення для розчле
нування ранньопалеозойських товщ.
Тип голкошкірі
(Echinodermata)
Цей тип об'єднує своєрідних одиничних морських тва

рин, представників рухомого або прикріпленого бентосу,
їхнє тіло має різноманітну форму — мішка, пуп'янка, зірки,
чашечки тощо. Скелет у них внутрішній, складається із тон
ких вапнистих пластинок, розміщених у стінці тіла. Вони ма
ють радіальну (п'ятипроменеву) або двобічну симетрію тіла.
Характерною для них є наявність так званої амбулякральної
(водносудинної) системи органів, що відіграє різноманітні
функції (пересування, дихання, чуття). Ці голкошкірі мають
також кровоносну, нервову і травну системи.
Тип голкошкірі поділяється на чотири підтипи, два з
яких частково охарактеризуємо.
Підтип кринозої (Crinozoa). Представники цього підтипу
ведуть прикріплений спосіб життя. їхні внутрішні органи
розміщуються у чашечці. Для збирання їжі їм служать спе
цифічні руки. Цей підтип має сім класів.
Розглянемо два з них.
Клас морські пузирі (Cystoidea). Чашечка цистоідей най
частіше куляста, рідше грушеподібна. Складається вона з чис
ленних багатокутних вапнистих пластинок, міцно з'єднаних
одна з одною. На верхньому боці в центрі розміщений рото
вий отвір, тут же поруч знаходиться анальний отвір, прикри
тий пірамідкою із трикутних пластинок (рис. 36). Від нижньої
частини чашечки відходить різної довжини стебло, яким пу
зирі прикріплювались до дна. Пластинки скелета пузиря
пронизані порами й каналами.
136
4 5 б
Рис. 3 6 .
Викопні морські пузирі й морські лілії:
1 — p. Echinosphaerites (Р — ротовий отвір; АП — анальна пірамідка);
2 — p. Echinoencrinus; З — загальний вигляд морської лілії
(КР — крона; Р — руки; Ч — чашечка; К — корінь; С — стебло);
4 — p. Pentacrinus; 5 — p. Cromyocrinus; б — p. Synerocrinus
Рід Echinosphaerites. Представники цього роду мали вап

нисту кулясту чашечку, що складалася з численних багато
кутних табличок. На нижньому боці був слабо розвинутий
137
розлт 2
^ ж и О с н о в и п а л е о н т о л о г і ї Тії і с . г о р н Ч Н О І г е о л о г і ї
виступ (залишок стебла). На верхній частині чашечки роз

міщені рот і анальна пірамідка. Між ними деколи спосте
рігається невеликий отвір, я к и й служив для виходу статевих
продуктів. Ці пузирі належать до прикріпленого чи вільно-
лежачого бентосу. Великі поселення морських пузирів запо
чатковували формування ехіносферитових вапняків. Рід був
поширений в ордовицькому періоді (О).
Клас морські лілії (Crinoidea). Назва цього класу пов'яза
на зі зовнішньою подібністю до лілій. Скелет морських
лілій складається із вапнистих члеників і пластинок. Він
поділяється на три частини: чашечку, руки (брахіолі) й стеб
ло. Чашечка має ковпачкоподібну, кулясту форму й скла
дається з кількох рядів табличок, по п'ять у кожному ряду.
Зверху чашечка інколи закрита кришечкою. У ній роз
мішується м'яке тіло морської лілії. Руки (брахіолі) лілії
мають членисту будову й гілляться. До нижньої частини
чашечки прикріплюється стебло різної довжини. Воно
складене члениками з круглим, п'ятикутним, зірчастим
перерізом. Усередині стебло порожнє, а у нижній частині
воно, розгалужуючись, утворює коренеподібні відростки.
Деякі форми лілій, втративши стебло і корінь, перейшли до
планктонного способу життя.
Рід Cromyocrinus. Чашечка цих лілій має напівкруглу
форму і складається з трьох поясів табличок. Руки у них
прості, негіллясті, мають один ряд члеників. У нижній час
тині руки змикаються між собою, вгорі розходяться. До дна
лілії прикріплювались за допомогою довгого стебла. Цей рід
був поширений у карбоновому періоді (С).
Спосіб життя криноідей змінювався протягом тривало
го часу їхньої еволюції. У палеозойських морях вони засе
ляли переважно мілководдя, вели прикріплений спосіб
життя, а починаючи з мезозою, поступово перейшли до
Рис. 3 7 .
< Викопні морські їжаки:
1 — схематичний розріз морського їжака {А — анальний отвір; Г — голки;
З — зябра; Щ — щелепи; Я — ніжки; К — травний канал); 2 — p. Archaeocidaris
(я — загальний вигляд з боку ротового отвору: АП — амбулякральне поле,
МАИ — міжамбулякральне поле; б — голка); 3 — p. Echinocorys (а — вигляд збоку;
б — вигляд знизу: РО — ротовий отвір, А О — анальний отвір); 4 — p. Micraster
138
1
Шт . '"- • * Тема 1 5
ІДІІІЩЩ, і V'V Викопні членистоногі и голкошкірі
139
-ттпШІЩШЩШІЩІШІШШ.
історичної геології
Основи палеонтології та
життя на значних глибинах. У цей час з'явилось багато

планктонних форм. Ті з них, які поселялись у прибережних
умовах, на рифах, мали коротке міцне стебло, прості руки.
У глибоководних мешканців були тонкі ніжні стебла й
складні руки.
Морські лілії відомі з ордовицького періоду. Значного
поширення набули у силурі, девоні, карбоні, пермі. Існують
вони й нині. У викопному стані найчастіше зустрічаються
членики стебла криноідей, скупчення яких можуть утворю
вати криноїдні вапняки.
Підтип ехінозої (Echinozoa). Цей підтип об'єднує пере
важно рухомих голкошкірих з кулястим чи дископодібним
тілом, огорненим жорстким панциром. До них належать
морські їжаки й морські зірки, з яких важливе геологічне
значення мають перші.
Клас морські їжаки (Echinoidea) — це морські рухомі тва
рини, тіло яких покрите панциром, що складається з вели
кої кількості вапнистих пластинок (рис. 37). Останні розта
шовані рівномірними меридіональними рядами. Ці ряди
утворюють п'ять амбулякральних і п'ять міжамбулякральних
полів (чи смуг). Майже всі пластинки покриті горбиками, до
яких прикріплюються голки різної форми (циліндричні,
списо-, булавоподібні) й розмірів (від мікроскопічних до
більших у кілька разів за діаметр панцира). їжаків, у яких
панцир має чітко виражену п'ятипроменеву симетрію, а
ротовий та анальний отвори знаходяться на протилежних
боках тіла, називають правильними, якщо ж ротовий та
анальний отвори знаходяться на нижній частині тіла, а пан
цир має двосторонню симетрію, то таких їжаків називають
неправильними.
Рід Archaeocidaris. Правильний морський їжак має рото
вий отвір, я к и й розміщений у центрі нижньої частини,
анальний — у центрі верхньої. Панцир у них вапнистий,
кулеподібний. Він складається з п'яти вузьких амбуляк
ральних і п'яти широких міжамбулякральних полів. Амбу-
лякральні поля мають по два ряди вузьких, витягнутих у
ширину пластинок, міжамбулякральні — по чотири ряди
пластинок з горбиками для прикріплення голок. Таким
чином, загальна кількість рядів пластинок дорівнює ЗО.
140
Викопні членистоногі и голкошкірі
Пластинки налягають одна на одну як черепиця. їжаки на

лежать до рухомого бентосу. Були поширені у С — P.
Рід Micraster. Неправильний морський їжак, має панцир
двосторонньо-симетричний, серцеподібний, ротовий отвір
біля переднього краю нижнього боку панцира, анальний
отвір займає серединне положення між вершиною й ниж
ньою частиною панцира. На верхній частині панцира є
заглиблення, що нагадує квітку з п'ятьма пелюстками. На
поверхні пластинок — дрібні горбики, на яких закріплюва
лись голки. Жили їжаки у нірках. Вони були поширені у
пізньокрейдову епоху (К 2 ).
Рід Echinocotys. Неправильний морський їжак, мав пан
цир двосторонньо-симетричний, високий, неправильно
конічний з плоскою нижньою стороною яйцеподібної фор
ми. Ротовий отвір був біля переднього краю нижнього боку,
анальний — біля межі нижнього боку. Амбулякральні поля
складаються з двох рядів пластинок, які мають по дві пори
для виходу амбулякральних ніжок, чергуються з двома ряда
ми міжамбулякральних полів. Поверхня їхнього панцира
покрита дрібними численними горбиками для голок. Вони
вели малорухливий спосіб життя, можливо заривались у
ґрунт. Цей рід був поширений у пізньокрейдову епоху (К 2 ).
Морські їжаки належать до рухомого бентосу. Вони за
селяють різні ділянки морського дна від літоралі до абісалі.
В основному це мешканці теплих басейнів з нормальною
солоністю, однак у сучасних морях вони зустрічаються й у
високих широтах.
В еволюції морських їжаків виділяють два етапи. На пер
шому (ордовик-перм) існували так звані давні їжаки, число
рядів пластинок у яких було більшим або меншим за 20, а
пластинки налягали одна на одну як черепиця. На другому
(мезокайнозойському) етапі існували нові морські їжаки,
панцир яких складався із 20 рядів пластинок.
Найбільше з н а ч е н н я морські їжаки мають для страти
графії крейдових і палеогенових відкладів. І н к о л и вони
мають і породотвірне значення (так звані «їжакові» вап
няки).
141
Завдання
1. Ознайомтесь за навчальними колекціями з представ
никами викопних трилобітів і опишіть три-чотири ро
ди у робочих зошитах. Опис подайте за такою схе
мою: а) довжина панцира трилобіта; б) форма голов
ного щита (округлий, трикутний, трапецієподібний
тощо); в) форма глабели (куляста, грушоподібна,
циліндрична); г) форма щік (округлі, загострені, ви
тягнуті у вигляді шипів); д) положення й форма очей;
е) характеристика тулуба (кількість сегментів, їх
розміри, характер зовнішніх кінців); є) хвостовий щит
(розміри, характер поверхні та зовнішнього краю);
ж) спосіб життя; з) геологічний вік.
2. Через те, що у викопному стані панцирі морських пу
зирів і морських лілій зустрічаються лише фрагмен
тарно, замалюйте їхніх представників за рекомендо
ваною літературою. На рисунках покажіть стрілками
їхні основні морфологічні ознаки.
3. Ознайомтеся за навчальними колекціями з представни
ками класу морські їжаки та опишіть два-три роди у ро
бочих зошитах за такою схемою: а) форма панцира (ку
лястий, конічний, дископодібний, сплющений, радіаль
но-симетричний, двосторонньо-симетричний); б) будо
ва панцира (кількість рядів пластинок — нові чи давні
морські їжаки); в) характер амбулякральних і міжамбу
лякральних пластинок; г) розташування ротового й
анального отворів; д) спосіб життя; е) геологічний вік.
ною літературою теми «Тип голкошкірі» і «Тип членисто-
ноп».
І Запитання й завдання
1. Як побудований панцир трилобітів?

2. Який спосіб життя вели трилобіти?
3. Як відбувалась еволюція трилобітів?
4. Чим відрізняються морські пузирі від морських лілій?
5. Опишіть будову панцира морських їжаків.
142
Тема 15
Викопні членистоног! и іоикошкірі
6. Чим відрізнялись правильні морські їжаки від неп

равильних?
7. Яких морських їжаків називають давніми і яких
новими?
8. У чому полягає геологічне значення трилобітів,
морських пузирів, лілій та їжаків?
9. Визначте й коротко охарактеризуйте запропоно
вані викладачем зразки трилобітів і морських
їжаків.
ТЕМА І 6
ВИКОПНІ РОСЛИНИ*
колекція викопних рослин (відбитки листя, кори
дерев, псевдоморфози по дереву, а також
строматоліти, діатоміти, водорослеві вапняки,
писальна крейда тощо), таблиці із зображенням
викопних рослин, рекомендована література.
Тип синьозелені водорості

(Cyanophyta)
Синьозелені водорості — це одноклітинні мікроскопічні
організми, які часто утворюють колонії різної форми: ок
руглої, приплюснутої, кущистої, кіркоподібної. У процесі
своєї життєдіяльності колонії сприяють випаданню з морсь
кої води карбонатів. Останні утворюють вапнисті нарости,
кірки складношаруватої будови й відомі у викопному стані
під назвою строматолітів та онколітів (рис. 38).
Строматоліти й онколіти мають важливе значення Д Л Я
стратиграфії докембрійських товщ, особливо пізнього про
терозою, їхнє поширення від архею до наших днів.
Тип золотисті водорості

(Chrysophyta)
Серед водоростей цього типу найбільше геологічне зна
чення мають коколітофориди — одноклітинні мікроскопічні
*У цій темі розглядаються лише породотвірні й важливі для стратиграфії

викопні рослинні рештки.
144
г д е
Рис. 3 8 .
Викопні водорості:
а, б, в — строматоліти (синьозелені водорості);
г, д — діатомові; е — коколітофориди (золотисті)
організми, в оболонці яких знаходяться вапнисті пластин

ки — коколіти. Вони є складовим елементом писальної
крейди. Коколітофориди — це представники планктону тро
пічних і субтропічних морів. Вони відомі з крейдового
періоду до нашого часу.
Тип діатомові водорості

(Bacillariophyta)
Діатомові водорості — це одноклітинні мікроскопічні

організми. їхня клітина покрита пористим кремнистим пан
циром. Ці водорості є планктонними мешканцями помірних
і холодноводних морів. Скупчення панцирів водоростей ут
ворюють діатоміти. Сучасні відклади — це діатомові мули.
145
РОЗДІЛ 2
ж Основи палеонтології та історичної геології
Використовуються як керівні форми. У викопному стані ві

домі з юрського періоду.
Тип багряні водорості^

(Rhodophyta)
Це багатоклітинні прикріплені водорості. Оболонка

їхніх клітин інкрустована вапном. Починаючи з палеогену,
вони брали участь у рифоутворенні. Багряні водорості утво
рюють округлі стяжіння, жовна, кірки. Відомі вони з
кембрійського періоду до нашого часу.
Тип риніофіти
(Rhyniophyta)
Риніофіти, або псилофіти — це найдавніші наземні чи

напівводні рослини. У них відсутній чіткий поділ на стебло,
листя і корінь. Роль кореневої системи виконує підземне
стебло (кореневище) з ризоїдами — волосками, які служать
1 2
Рис. 3 9 .
Риніофіти:
1 — p. Rhynia; 2 — p. Zosterophyllum
146
для живлення й прикріплення. їхнє стебло гладке, на кінцях
роздвоєних пагонів розміщуються спорангії, утворюючи своє
рідні колоски (рис. 39).
Риніофіти поселялись переважно на заболочених, при
бережних ділянках. З'явились вони у силурі й вимерли до
кінця девону. Через це є цінними керівними формами для
цих періодів. Типовий представник риніофітів — рід Rhy-
иіа. Він був поширений у середньому девоні (Д 2 ).
Тип плауноподібні
(Lycopsida)
Цей тип об'єднує сучасні трав'янисті й вимерлі деревні
форми спорових рослин (рис. 40). Листя плаунів — це ви
рости на стеблі — філоїди. Справжні корені у них відсутні,
їхню роль виконують ризоїди. Спорангії розміщуються на
верхньому боці листків або зібрані у спороносні ш и ш к и —
стробіли.
Рід Lepidodendron. Представники цього роду — великі
деревні рослини (ЗО...40 м заввишки) з прямим, дихо
томічно розгалуженим зверху стовбуром, покритим рубця
ми, рідше гладким. Основа стовбура розгалужується, утво
рюючи так звані стигмарії з тонкими додатковими кореня
ми. Листя у цих рослин лінійне, лінійно-ланцетне чи ш и -
поподібне з однією поздовжньою жилкою. Після його опа
дання на корі залишались специфічні рубці. На кінцях
гілок чи стовбурі рослини мали стробіли. Цей рід був по
ширений у карбоні.
Рід Sigillaria. До цього роду належать деревні рослини з
прямим стовбуром до 20...30 м заввишки. Листові рубці у
них розміщені прямо на гладкій корі (на відміну від лепідо
дендронів), де вони знаходяться на невеликих підвищеннях,
гак званих листових подушках. їхні спорангії зібрані у
шишки. Цей рід був поширений у карбоні.
Плауноподібні з'явились у ранньому девоні, досягай
розквіту в карбоні, наприкінці палеозою їх кількість різко
скоротилась і до наших днів дожили представники чотирьох
родів. Ці рослини — мешканці вологих тропічних лісів. Вони
с: одними з основних вуглеутворювачів палеозою.
147
148
1 11
•"J * Тема 16
Лйиь,*** Викопні росшим
Тип членистостеблові
(Sphenopsida)
Тип членистостеблових об'єднує деревні, кущисті й

трав'янисті форми, единим сучасним представником яких
є відомий трав'янистий хвощ. Ці форми мають порожнис
те стебло, розділене на вузли й міжвузля. Кора у них глад
ка або ребриста, листя розміщується мутовками на вузлах.
Спорангії зібрані у стробіли на верхівці основного стебла
чи його пагонів. Важливе геологічне значення серед чле
нистостеблових мають каламітові. Представники цієї групи
1 2
Рис. 4 1 .
Викопні членистостеблові:
1 — p. Calamites (а — реконструкція;
б — пагін каламіта з листям, зібраним у мутовки); 2 — p. Asterocalamites
149
вимерлих рослин були великими (до 10 м заввишки) дере
вами, з гладкими або ребристими стовбурами. їхнє листя
було від довгого лінійного до ланцетного, зросле біля ос
нови й зібране у мутовку. Ці рослини нагадували гігантські
хвощі. Вони були поширені у тропічних лісах карбону й
вимерли в пермі. Типовий представник членисто-
стеблових — рід Galamites (рис. 41).
Тип папоротеподібні (Pteropsida)
Ёлас безнасінні (Aspermae). Цей клас поділяється на два

підкласи: прапапороті й папороті. До перших належать
2 З
Рис. 4 2 .
Викопні папороті (безнасінні):
Megaphyllon (реконструкція); 2 — p. Archaeopteris;
150
примітивні палеозойські рослини, що посідали проміжне
місце між псилофітами й папоротями. Розвивались вони
під девонського періоду до пермського. Папороті — це
різноманітні рослини від дуже дрібних до деревних форм,
стовбури яких досягали 15...20 м заввишки. У викопному
стані вони зустрічаються переважно як відбитки листя й
спори (рис. 42). Безнасінні — це мешканці тропічних і
субтропічних областей. Важливу роль вони відігравали у
рослинному світі карбону й пермі. Типовий представник
цього класу — рід Archaeopteris (Д 3 ).
Клас голонасінні (Gymnospermae). Репрезентовані дерева
ми, рідше кущами або ліанами. їхні трав'янисті форми
невідомі. На відміну від спорових рослин, ці рослини роз
множуються насінням, яке розвивається із насінного
зародка. У викопному стані голонасінні відомі з девонсько
го періоду. Вони посідали домінуюче місце у рослинному
світі ери мезозою. Важливе геологічне значення мають такі
групи голонасінних:
Порядок цикадові (Cycadales). Вони мають колоноподіб
ний стовбур з пучком перистого пальмоподібного листя. У
викопному стані зберігаються рештки листя, рідше скам'я
нілі стробіли. Мешканці тропіків і субтропіків. Відомі з
іріасу, розквіт їх припав на юрський та крейдовий періоди
(рис. 43).
Порядок бенетитові (Bennettitales). Це невисокі дерево
подібні рослини з бочкоподібним стовбуром, вкритим руб
цями від опалого листя. Листя у них перисте. На стеблі між
листям розміщувались шишки. Ці рослини близькі за будо
вою й зовнішнім виглядом до цикадових. У викопному виг
ляді зберігаються їхні листя, стебла й шишки. Бенетитові
з'явились у тріасовий період, набули поширення в юрсько
му й першій половині крейдового і до кінця ери мезозою
повністю вимерли.
Порядок кордаїтові (Cordaitales). Кордаїтові — це великі
дерева заввишки 20...30 м з діаметром стовбура до 1 м.
Стовбур у них гладкий, гіллястий біля вершини. їхнє листя
не має черенка, еліптичне, ланцетоподібне з гострою або
заокругленою верхівкою. Жилкування листя віялоподібне,
майже паралельне. Кордаїти з'явились у карбоні й набули
151
РОЗДІЛ 2
вимерлих рослин були великими (до 10 м заввишки) дере

вами, з гладкими або ребристими стовбурами. їхнє листя
було від довгого лінійного до ланцетного, зросле біля ос
нови й зібране у мутовку. Ці рослини нагадували гігантські
хвощі. Вони були поширені у тропічних лісах карбону й
вимерли в пермі. Типовий представник членисто-
стеблових — рід Galamites (рис. 41).
Тип папоротеподібні (Pteropsida)
Клас безнасінні (Aspermae). Цей клас поділяється на два

підкласи: прапапороті й папороті. До перших належать
2 З
Рис. 4 2 .
Викопні папороті (безнасінні):
IfegiaphyllOn (реконструкція); 2 — p. Archaeopteris; 5-
150
ст
ті
Рис. 4 3 .
<: Викопні голонасінні:
1 — кордаїтові: а — p. Cordaites, реконструкція;
б — гілочка кордаїта з шишками; 2 — бенетитові (p. Cycadeoidea, реконструкція);
З — цикадові (p. Bjuvia, реконструкція):
А; 4 — гінкгові: й — p . . Ginkgo, пагін з листям; 6 — р.,Ваіега, листрк
152
^ Тема І 6
[ffHtf- •, , Vt?^ Викопні росаивн
значного поширення до кінця палеозойської ери. Вони

заселяли в основному помірні широти (так звана кордаїто-
ва тайга). Вимерли ці дерева до початку юрського періоду.
Брали участь у вуглетворенні.
Порядок гінкгові (Ginkgoales) — це великі листопадні де
рева з гіллястою кроною. Для них досить характерне листя —
віялоподібне, ланцетне, з віялоподібним жилкуванням.
Розміщене воно пучками. З'явившись у карбоні, ці дерева
досягли розквіту в юрському періоді, а наприкінці крейдо
вого періоду вимерли. До наших днів зберігся лише один
вид гінкгових {Ginkgo biloba L.).
Порядок хвойні (Coniferales). Хвойні — найпоширеніша
група голонасінних. Це переважно дерева, рідше кущі. Листя
у них дрібне, голчасте, інколи лускувате, широке. У багатьох
представників листя зібране у пучки. З тріасу до наших днів
відомі соснові, кипарисові, араукарієві, з пізньої крейди —
ялина, піхта, секвойя. Ці хвойні були поширені у мезозої,
нині є другою групою рослин після покритонасінних. їхні
1 2
Рис. 4 4 .
Викопні хвойні:
1 — p. Voltzia; 2 — p. Araucarites (гілочка)
б ГЕОЛОГІЯ 153
РОЗДІЛ 2
Основи паїїеонтоіїогіі та історичної геології
характерні роди: Voltzia (поширений у пермі-тріасі) (рис. 44),

Lebachia (поширений у пермському періоді), Pinus (відомий з
крейди до наших днів).
Клас покритонасінні (Angiospermae). Це найчисленніша
група рослин — дерева, кущі, ліани, трави. У викопному
стані найчастіше зустрічаються відбитки листя, плоди,
пилок цих рослин. Для визначення покритонасінних за
листям важливе значення має форма жилкування. Перші
покритонасінні відомі з ранньої крейди, а вже наприкінці
цього періоду вони посіли домінуюче місце серед рослин. З
пізньої крейди відомі платани, магнолії, пальми, горіхи,
клени. У палеогені в помірному поясі з'являються берези,
в'язи, буки, граби, дуби, вільхи й інші відомі нині рослини.
Завдання
Замалюйте у робочих зошитах наявні у колекції відбитки
листя, кору викопних дерев та інші рослинні рештки. При
потребі скористайтесь рисунками з рекомендованої літе
ратури. Коротко опишіть їх.
ною літературою розділ «Палеоботаніка».
1. Назвіть характерні особливості синьозелених,

золотистих, діатомових, багряних водоростей,
їхнє геологічне значення.
2. Що являли собою риніофіти й коли вони були по
ширені?
3. Яких представників давніх плауноподібних ви
знаєте, час їхньої еволюції?
4. Коли розвивались каламітові, їхні особливості?
5. Охарактеризуйте основні групи голонасінних рос
лин, укажіть їхнє стратиграфічне й породотвірне
значення.
6. Як проходила еволюція покритонасінних?
154
ТЕМА if
ВИЗНАЧЕННЯ ФАЦІАЛЬНОЇ
НАЛЕЖНОСТІ ПОРЩ.
ФАЦІАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
зразки гірських порід різної фаціальної належності,
описи стратиграфічних розрізів, олівці, міліметровий
папір, рекомендована література.
Ііільшість сучасних дослідників геологічного минулого

ротуміють фацію як комплекс відкладів, що відрізняються
г кладом та фізико-географічними умовами утворення від
сусідніх відкладів цього ж віку. Такі дослідники, як М. В. Лог-
ииненко та В. І. Марченко, рекомендують ще коротше визна
чення: фація — це обстановка осадконагромадження, сучасна
Ми давня, відображена в осадку чи породі. Тобто слід роз-
ріншти фації сучасних осадків, які доступні для всебічного
ни ймення обстановки, та осадка, що у ній формується, і фації
пикопні — обстановки осадконагромадження минулого, які
ні «маються шляхом вивчення осадових верств.
Комплекс спеціальних методик, які застосовуються для
відтворення умов формування давніх осадків за всією сукуп
ністю характерних для них ознак (тобто відтворення власне
лшпііх фізико-географічних обстановок) називається фаці-
іі імшм аналізом. При цьому у поняття фізико-географічні
умови (чи обстановки) включають:
характер середовища осадконагромадження (субаераль-
т* чи субаквальне);
приуроченість до певних геоморфологічних елементів
суходолу;
характер басейну (озеро, лагуна, море тощо) і його віро
гідна глибина;
155
РОЗДІЛ 2
розташування в певній частині басейну (прибережній,

батіальній, абісальній тощо);
віддаленість від берега;
динаміка середовища;
умови життя та захоронения організмів;
кліматичні умови тощо.
Фаціальний аналіз умовно можна поділити на дві части
ни: літологічний аналіз, при якому палеогеографічні обста
новки відтворюються за характерними ознаками порід, та
біономічний аналіз — метод реконструкції обстановок за
викопними рештками рослинних і тваринних організмів.
Основними критеріями для виділення фацій можна вва
жати такі:
Тип і речовинний склад гірських порід, включаючи ти
пові мінерали, конкреції та особливості цементу.
Структура порід, гранулометричний склад, колір, склад
уламків, обкатаність їх, характер поверхні. Особливості
поверхонь нашарування, сліди перерв у осадконагромад-
женні. Орієнтація уламків та органічних решток.
Текстурні особливості — типи й характер верствуватості,
вивчення циклічності та ритмічності.
Форми залягання порід, їхні потужності та витриманість
, по площі.
: Палеонтологічні особливості. Склад, збереженість та
о розподіл фауни і флори. Екологія. Сліди життєдіяльг
ності організмів, умови їхнього життя.
Солоність і газовий режим водойм. Мінерали — індика
тори умов утворення.
Гідродинамічні умови середовища осадконагромадження.
Кислотно-лужні та окисно-відновні умови, Eh, р Н .
Вміст у породі окисних та закисних сполук заліза.
Характер і спрямованість тектонічних рухів.
Порівняння з аналогічними сучасними відкладами.
Дані про палеотемператури, присутність вулканогенного
матеріалу, космічного пилу тощо.
Слід підкреслити, що деякі з перерахованих фаціальних
ознак, такі як варіації літологічного складу, потужність на-:
156
Тема 17
мя
ІшшМШ* "ч"»*^"іалннпї належності порід. Фаиіааьнпн аналіз,
псрствувань, характер захоронень органічних решток та ряд

піших, можна спостерігати лише в польових умовах. Тому
шпначення (радіальної належності порід за окремими озна
ками у процесі практичних робіт є дещо умовним.
Фації осадових гірських порід за умовами утворення
поділяють на три групи: морські, перехідні та континен
тальні. Серед морських грацій виділяють літоральні (прибе
режні), субліторальні (неритові), батіальні та абісальні. В
перехідній зоні від океану до континенту формуються фації
лагун, дельт, естуаріїв, лиманів, прибережних озер тощо. В
континентальних умовах формуються фації елювіальні, де
лювіальні, колювіальні, пролювіальні, алювіальні, еолові,
озерні, болотні, льодовикові та ін. (додаток 2).
Завдання
1. Користуючись додатком 2, орієнтовно визначте фаці-
альну належність зразків осадових гірських порід, зап
ропонованих викладачем. Опишіть зразки, звернувши
основну увагу на діагностичні ознаки фацій. Опис
оформіть у такому вигляді:
№ Назва Коротка літолого- Фаціальна

зразка породи палеонтологічна належність
характеристика порід порід
2. За отриманими від викладача описами стратиграфічних

розрізів (додаток 3) побудуйте стратиграфічні колонки,
визначте фаціальну належність кожної верстви. Зразок
побудови стратиграфічної колонки за розрізом 1 пода
но у табл. 9. Хвиляста лінія у колонці означає перерву
в осадконагромадженні протягом відсутніх геохроноло
гічних підрозділів. Умовні позначення до стратиграфічних
колонок подані у додатку 4.
157
Мезозойська Група
Тріасова Юрська Крейдова Система
Нижній Нижній Середній Нижній Верхній Відділ
Індекс
х *t
І
>-< х
X х м h:
н
х >-«:
х :
х х :
х х и 2
ю я
On
Потужність, (м) SG
О Я
^ о ь
І» О Г 3 я Є О Й 03 0 3 о\ ] о
й ^
ч SB'S р » й х Ж
І
о я к S a «< о Я Я FA
Я
в си a Я *
5
^ £ u о 5
CD G 2 и *<
О W
»
к S 2
S
н5Й
и со к я я.
я и Я
ьз Н
О Я
£ "2.
« " І
О
5" й s
5 М
<D
•о' я Є
sib
* Я
и з
я
З
Я
і
?
я _ І
:=.
» Р
о
TO О
я •gи a
•о Ш
!Э
Ы
5" -
°g
Я
Ж
248
млн р
Літораль
Сублітораль
200
Умовні позначення:
Морська седиментація -• Континентальна седиментація
** Лагунна седиментація - " Озерні осадки

t Відсутність осадків
д
Наземний вулканізм
л Підводний вулканізм
Рис. 4 5 .
Палеогеографічна крива до розрізу
Основи палеонтологи/га .с.оричної геологи
3. Для реконструкції особливостей зміни фізико-геогра

фічних обстановок конкретних територій за складени
ми стратиграфічними розрізами побудуйте палеогеог
рафічні чи фаціальні криві. Для цього на міліметровому
папері проведіть пряму лінію, яка представляє нульову
відмітку рівня моря. Нижче неї розмістіть біономічні
зони моря: літораль, сублітораль, батіаль, вище — су
ходіл. Пряма служить також віссю геологічного часу.
На ній відкладається у самостійно вибраному масш
табі абсолютний вік (у млн p.), відрізки часу (періоди,
епохи тощо), які відповідають стратиграфічним під
розділам даного розрізу. Цифри тривалості окремих
періодів та епох, що їх складають, можна взяти із гео
хронологічної шкали, наведеної у даному посібнику.
Визначивши фаціальну належність окремих верств
розрізу (знизу вверх), покажіть зміну умов осадконаг-
ромадження у вигляді плавної кривої, за прикладом
палеогеографічної кривої, побудованої за розрізом 1,
яка наведена на рис. 45. Окремими позначеннями на
кривій можна виділяти річкову, дельтову, лагунну,
озерну, морську седиментацію, наземний чи підводний
вулканізм тощо.
1. Як Ви розумієте поняття «фація»?

2. Як класифікують фації?
3. Назвіть характерні ознаки фацій: літоральних; суб
літоральних; озерних; болотних; лагунних тощо.
4. За поданими викладачем зразками гірських порід
визначіть їхню фаціальну належність.
5. За наведеними у додатках (чи запропонованими
викладачем) описами розрізів побудуйте страти
графічні розрізи та палеогеографічні криві до них.
6. Проаналізуйте зміну фізико-географічних умов
протягом геологічної історії даних територій.
160
ТЕМА " 1 Щ
СКЛОДАННЯ ПАЛЕОТЕКТОШЧНИХЖХЕМ
БУДОВИ ЗЕМНОЇ КОРИ
Ця тема розрахована на чотири заняття, на яких необ

хідно розглянути будову земної кори; 1) кінця докембрію;
) кінця палеозою; 3) кінця мезозою; 4) у сучасну епоху.
контурні карти світу масштабу 1:100 000 000,
тектонічна карта світу, географічні атласи для 6-го
класу, кольорові олівці, рекомендована література.
Заняття 1
Давні платформи називають ще епікарельськими, тому
що після закінчення карельського орогенезу у кінці раннього
протерозою була сформована їхня складчаста основа —
фундамент, до складу якого увійшли власне області карель
ської складчастості — кареліди та протоплатформи, утво
рені в археї. Вважають, що на початку пізнього протерозою
усі давні платформи об'єднувались в єдиний континенталь
ний масив — Пангея-1.
У пізньому протерозої відбувалося дроблення давніх
платформ за розломами на блоки, закладання та розвиток у
їхніх межах континентальних рифтів. Розширення цих
рифтів в окремих випадках призводило до початку форму
вання великих міжконтинентальних геосинклінальних по
ясів, які закладались між платформними масивами на корі
океанічного типу (Урало-Монгольський, Середземноморсь
кий, Північно-Атлантичний). Інші великі геосинклінальні
пояси (окраїнні) закладалися на окраїнах давніх платформ
за рахунок їхнього зламування (Західно- та Східно-Тихо-
161
РОЗДІЛ 2
*/ О с н о в и п а л е о н т о л о г і ї та і с т о р и ч н о ї геології
океанські, Арктичний). Всередині Південно-Американської

та Африкано-Аравійської платформ геосинклінальні пояси
відомі ще з раннього протерозою. їх називають малими по
ясами.
У пізньому протерозої в поясах проявилось декілька оро-
геній, найбільш потужною із яких була байкальська, приуро
чена в часі до кінця рифею — початку венду. Наслідком
байкальського орогенезу було повне завершення гео
синклінального режиму в обох малих поясах: Бразільському
та Внутрішньоафриканському, що спричинило об'єднання
розділених ними блоків у єдині Південно-Американську та
Африкано-Аравійську платформи. Байкальським орогене
зом були створені також складчасті гірські системи у межах
Урало-Монгольського поясу (Урал, Тіманський кряж,
Великоземельска тундра, півострови Канін, Рибачий, Ва-
рангер, а також Східний Саян, Патомське нагір'я, Західне
Забайкалля, Єнісейський та Туруханський кряжі). Одні з
них (наприклад Тімано-Печорська область) приєдналися до
Східно-Європейської, інші — до Сибірської платформ, на
ростивши їх по окраїнах. В єдину Китайську платформу
байкаліди спаяли три невеликі платформи: Тарімську, К и -
тайсько-Корейську та Південно-Китайську. Область Аде
лаїда приєдналася до Австралійської платформи.
Після байкальської складчастості досить чітко виділя
ються давні платформи: Східно-Європейська, Сибірська,
Північно-Американська, Китайська, Південно-Амери-
канська, Африкано-Аравійська, Індійська, Австралійська та
Антарктична. Останні п'ять платформ (південні) напри
кінці протерозою залишалися єдиним цілим — супермате-
риком Гондвана. Теперішні північні платформи існували як
окремі континенти і відділялись від Гондвани широтним
океаном Палеотетіс.
Північно-Атлантичний пояс розділяв Північно-Амери-
канську й Східно-Європейську платформи (на його тери
торії у цей час існував океан Япетус).
Арктичний пояс розмішувався на північ від Північно--!
Американської платформи. »
Урало-Монгольський пояс відділяв Східно-Європейську
й Китайську платформи від Сибірської (океан Палеоазіати
ський).
162
Тема і 8
• к.іадання паїїсотсктонічних схем будоап земної корч
Середземноморський пояс відділяв Східно-Європейську

іі Китайську платформи від Африкано-Аравійської та
Індійської (океан Палеотетіс).
Тихоокеанський пояс розміщувався по краях Сибірсь
кої, Китайської, Австралійської, Антарктичної, Південно- і
І Іівнічно-Американської платформ і відділяв їх від таласок-
ратона (океанічної платформи) Палеотихого океану.
Завдання
Складіть на контурній карті світу масштабу 1:100 000 000
палеотектонічну схему і підпишіть її: «Палеотектонічна
схема будови земної кори в кінці докембрію — на почат
ку палеозою». На схемі умовними позначеннями (кольо
ром) покажіть такі структури земної кори:
1. Області дорифейської складчастості — давні платфор
ми (рожевим кольором).
2. Малі складчасті пояси (бразіліди — байкаліди) (бузко
вим кольором).
3. Області байкальської складчастості — байкаліди (буз
ковим кольором).
•4. Великі геосинклінальні пояси (голубим кольором).
5. На платформах північної півкулі виділіть червоним
кольором щити (Канадський на Північно-Амери-
канській платформі, Український та Балтійський на
Східно-Європейській, Апданський та Анабарський на
Сибірській).
Позначте виділені структури цифрами, буквами та підпи
шіть їх в умовних позначеннях. Покажіть пунктирною
лінією контури Гондвани та підпишіть її.
Під час самостійної роботи за рекомендованою літера
турою опрацюйте тему «Формування земної кори в до
кембрії».
163
-J- ;
Основи
^ Запитання й завдання
f для самоперевірки
1. На тектонічній карті світу покажіть давні платфор

ми та щити у їхніх межах.
2. Коли сформувався та чим складений фундамент
давніх платформ?
3. Покажіть контури Гондвани, викладіть точки зору
щодо її утворення.
4. Покажіть основні структури байкальської склад
частості.
5. Покажіть великі й малі геосинклінальні пояси,
назвіть океани кінця докембрію.
Заняття 2
У ранньому палеозої найвагоміші події відбувалися у ме
жах Північно-Атлантичного та Урало-Монгольського поясів.
Океан Япетус пройшов стадію континентального рифту
ще в пізньому рифеї — венді. Стадія розкриття океанічно
го басейну Япетуса припадає на кембрій та ранній ордовик.
В ордовику океан вступає в острівнодужну стадію свого
розвитку (головний геосинклінальний етап), в його межах
формуються вулканічні острівні дуги та окраїнні моря.
У пізньому силурі відкладені нижньопалеозойські товщі
осадово-вулканогенних порід були інтенсивно дислоковані
та підняті вище рівня моря — Япетус вступив у орогенну
стадію розвитку. Наприкінці силуру — початку девону збли
ж е н н я Північно-Американської та Східно-Європейської
літосферних плит зумовило закриття цього океанічного ба
сейну. Осадово-вулканогенні товщі були зім'яті в складки,
прорвані гранітними інтрузіями, метаморфізовані і перетво
рені на молоді гірські системи — каледоніди (Каледонія —
давньоримська назва Шотландії). Останні сформувалися у
межах таких геосинклінальних областей, як Грампіанська
(охоплювала більшу частину нинішньої Ірландії, Великобри
танії та північну частину Скандинавії), Гренландська (північ
і схід о. Гренландія), Північно-Аппалацька, а також у
західній частині о. Шпіцберген, на о. Ньюфаундленд. Гірські
164
Ск.ыдання пилсотсктонічних схем будови земної корн
системи новостворених каледонід перерахованих областей

'Геднали в єдине ціле зближені Північно-Американську та
Східно-Європейську платформи, утворивши разом з ними
повий материковий масив — Північно-Атлантичний (відо
мий також як Лавренція, або Лаврусія).
В Урало-Монгольському поясі каледонський орогенез
призвів до завершення геосинклінального режиму у двох
областях: Алтає-Саянській та Центрально-Казахстанській
(або Кокчетавсько-Киргизькій).
На території Алтае-Саянської області у пізньому ордо
вику сформувалися структури Гірського Алтаю, Кузнецько-
го Алатау, Гірської Шорії, Західного Саяну, Туви, які на
ростили південно-західну околицю Сибірської платформи й
утворили разом з нею та причленованими ще наприкінці
протерозою байкалідами новий великий материк Ангарида.
У межах Центрально-Казахстанської області каледонсь-
ким орогенезом були сформовані: західна частина Казах
ського дрібносопковика, хребет Каратау, Північний Тянь-
IliaHbj Чу-Ілійські гори, хребти Чінгіз і Тарбагатай. Ці
об'єднані структури представляли гористий континенталь
ний масив посередині Палеоазіатського океану.
У Середземноморському поясі каледоніди утворилися
лише у Центральній Азії — хребет Наньшань приєднався з
півдня до Китайського материка.
У Західно-Тихоокеанському поясі гороутворення охопи
ло південну частину теперішнього Китаю — Катазіатська
область причленувалась до Китайського материка, а у
східній Австралії сформовані каледоніди приєдналися до
Гондвани.
У пізньому палеозої основні події відбувалися у Серед
земноморському та Урало-Монгольському геосинкліналь
них поясах.
У межах Середземноморського поясу (Палеотетіс) у піз
ньому палеозої розвивались такі області, як Західно-Євро-
нейська, Північно-Африканська, Альпійсько-Гімалайська,
Скіфська та ін. На території окремих областей головний
геосинклінальний етап девону та раннього карбону в се
редньому карбоні змінився орогенним, який тривав до кінця
пермського періоду (герцинський орогенез). Девонські і ниж-
165
f T *
4 4
' роздал 2 - ЦіГ "
ньокам'яновугільні відклади були зім'яті в складки й

перетворені у складчасті гірські країни. У Західній Європі
виникли гірські ланцюги Судет, Рудних, Рейнських Сланце
вих гір, Арденн, Гарну, гори Корсики, Сардінії, Піренейсь
кого півострова (Іберійські, Кантабрійські гори, Сьєрра-Мо
рена та ін.). На північ від новостворених гірських масивів у
середньому карбоні — пермі розвивався крайовий прогин,
виповнений вугленосними, соленосними та грубоуламкови
ми відкладами. Прогин називають Західно-Європейським,
або «Великим вугільним каналом Європи».
В середині кам'яновугільного періоду внаслідок зближен
ня континентальних брил Гондвани та Лавренції почалось
поступове закриття Палеотетісу. У межах Середземномор
ського поясу герциніди сформувалися також на території, яка
охоплює сучасні Степовий Крим, Передкавказзя, Устюрт,
Мангишлак, Каракум (Скіфська область), в межах Північно-
Африканської області (південні відроги гір Атлас). До кінця
палеозою більша частина Середземноморського поясу була
охоплена орогенезом. На заході герциніди спаяли Гондвану з
Лавренцією і Палеотетіс у цей час мав вигляд великої зато
ки, яка ніби розклинювала континентальні масиви Гондвани
й Лавренції та відкривалася на схід.
В Урало-Монгольському поясі на початку середнього
карбону також починається орогенний етап, я к и й охопив
майже всю територію поясу. У цей час формуються склад
часті гірські споруди Уралу, Нової Землі, Пай-Хою, Півден
ного Тянь-Шаню, Монголо-Охотської області (гори Мон
голії і Північного Китаю). На межі молодих Уральських гір
та Східно-Європейської платформи протягом пізнього кар
бону — пермі закладається й виповнюється моласами, со
леносними та вугленосними формаціями Передуральський
крайовий прогин.
Наприкінці палеозою, як наслідок герцинського ороге
незу, припиняє своє існування Палеоазіатський океан. У
його північній та центральних частинах спаялись у єдине
ціле Лавренція та Ангарида, почала формуватися епіпалео-
зойська Західно-Сибірська плита. У південній частині оке
ану герциніди причленили Китайський материк до Ангари-
ди. Таким чином, до кінця палеозойської ери сформувався
166
т
Тема 18
J.. , Ч ь£каада*тм п&аеотектрнічмнх схем будови земної корм
величезний суперконтинент Лавразія (об'єднані Лавренція,

Лнгарида та Китайський материки).
У Західно-Тихоокеанському поясі герцинські структури
утворилися лише у Східній Австралії, наростивши Гондвану.
В Атлантичному поясі сформувалися південні відроги
Аппалацьких гір, вздовж яких на межі з Північно-Амери-
канською платформою заклався Передаппалацький крайо
вий прогин.
В Арктичному поясі герцинським гороутворенням були
сформовані острови Канадського архіпелагу.
Отже, до кінця палеозою повністю завершили гео
синклінальний розвиток три великі геосинклінальні пояси:
Арктичний, Північно-Атлантичний та Урало-Монгольсь-
кий. Лавразія об'єднавшись із Гондваною (Аппалачі, За
хідна Європа і Північна Африка), утворили єдиний пізньо-
палеозойський суперматерик Пангея-2, я к и й омивався во
дами єдиного Палеотихого океану.
Завдання
На контурній карті світу масштабу 1:100 000 000 покажіть
умовними знаками (кольором) такі структури:
1. Давні платформи.
2. Молоді епібайкальські платформи.
3. Області ранньопалеозойської складчастості — кале
доніди (фіолетовим кольором).
4. Області пізньопалеозойської складчастості — герци-
ніди (світло-коричневим кольором).
5. Крайові прогини герцинід (темно-коричневим кольо?»
ром). ,
6. Геосинклінальні області (голубим кольором). .::\
Позначте пунктирною лінією континент Пангея-2, підпис
шіть його й Палеотихий океан.
Контури давніх платформ і байкалід можна скопіювати із
попередньої схеми (кінця докембрію).
Схему підпишіть: «Палеотектонічна схема будови земної
кори в кінці палеозою». Позначте цифрами чи буквами на
схемі області каледонської, герцинської складчастостей,
а також крайові прогини і підпишіть їх в умовних позна
ченнях. Під час самостійної роботи опрацюйте теми «Роз
виток земної кори в ранньому палеозої» та «Розвиток
167
РОЗДІЛ 2
Основи паїїеонтоііоі іі та і с ю р н ч н о ї гео.югії
земної кори в пізньому палеозої» за рекомендованою

літературою.
1. Покажіть на тектонічній карті світу області прояву

каледонської складчастості та коротко охаракте
ризуйте їх.
2. Покажіть на тектонічній карті світу області прояву
герцинської складчастості та охарактеризуйте їх.
3. Що являють собою крайові прогини? Покажіть їх
на схемі.
4. Поясніть, як проходило формування материків
Лавренція, Лавразія, Пангея-2.
Заняття З
На початку мезозойської ери геосинклінальний режим
зберігався в обох Тихоокеанських поясах, які розмішувались
на периферії материка Пангея-2, і в Середземноморському
поясі. Території решти геосинклінальних поясів у мезозої
розвивались як молоді платформи: епібайкальські, епікале-
донські та епігерцинські.
В Середземноморському поясі в мезозої розвивались дві
області: Альпійсько-Гімалайська та Індокитайська. Перша
охоплювала Південну Європу, Північно-Західну Африку,
Малу та Передню Азію, Гімалаї. На цій території протягом
мезозою розвивалось багато геосинклінальних систем —
Кавказька, Карпатська, Альпійська, Піренейська, Гімалайсь
ка та ін. Усі вони перебували на головному геосинклінально
му етапі свого розвитку.
В Індокитайській області уже в пізньому тріасі почали
ся процеси складко- й гороутворення, названого мезозойсь
ким або кіммерійським. У тріасі проявилася його так звана
давньокіммерійська або індосінійська фаза, під час якої
сформувалися гірсько-складчасті споруди на півостровах
168
&каадашая пааєотектанічяих схем будови земної корі
Індокитай та Малакка. Дещо пізніше, у пізній юрі (пізньо-

кіммерійська або невадійська фаза) утворення складчастих
структур і вторгнення великих гранітоїдних інтрузій відбу
лось у Центральному Тібеті, Південно-Східному Памірі та
Каракорумі.
У Західно-Тихоокеанському поясі в мезозої інтенсивно
розвивались Верхояно-Чукотська та Далекосхідна області.
У першій з них процеси складко- й гороутворення поча
лися у пізній юрі (пізньокіммерійська фаза) і супроводжува
лись потужним гранітоїдним магматизмом, з яким пов'язані
багаті поклади золота, олова, вольфраму, молібдену та інших
корисних копалин басейнів Колими та Індігірки. На тери
торії області в цей час сформувалися хребти Верхоянський,
Джугджур, Колимський, Черського, Анадирський та ін. Од
ночасно на межі із Сибірською платформою закладається
Передверхоянський крайовий прогин, який виповнюється
моласовими, нафтоносними та вугленосними формаціями.
На території Далекосхідної області мезозойським гороутво
ренням були сформовані хребти Сіхоте-Аліню.
У пізній крейді по східній околиці Верхояно-Чукотської
та Далекосхідної областей проходило формування крайово
го вулканічного Охотсько-Чукотського поясу, складеного
андезитами, базальтами й приуроченого до глибинного роз
лому, який маркував активну континентальну окраїну
андського типу. Перераховані структури причленилися зі
сходу до Лавразії у той час, коли на заході починався роз-;
кол даного суперконтиненту.
У Східно-Тихоокенському поясі у невадійську фазу (J3)
мезозойського орогенезу вступила Кордільєрська область, в
межах якої оформилися гірські масиви Аляски, Кордільєр
та Скелястих гір. Складчастість у Кордільєрах також супро
воджувалась вторгненням гранітних батолітів від Аляски до
Каліфорнії, з якими пов'язані відомі тут родовища золота,
поліметалів, урану тощо.
Таким чином, мезозойський орогенез спричинив відми-і
рання геосинклінального режиму на значних територіях Се
редземноморського та обох Тихоокеанських поясів. г*
У мезозої території байкалід, каледонід та герцинід р о з ^
вивалися як молоді платформи.
169
РОЗДІЛ 2
О с н о в и м а м е о н т о н о г і і % mm і с г о р и ч н о ї геоііогм.
У Середземноморському поясі у цей час відомі Скіфсь

ка (Добруджа, Рівнинний Крим, Передкавказзя, Каракуми,
Афгано-Таджицька западина), Західно-Європейська (тери
торія сучасних Польщі, Німеччини, Голландії, Бельгії,
Франції, півдня Великої Британії), Іберійська (більша час
тина Піренейського півострова) та Північно-Африканська
(південь Марокко, Алжиру, Тунісу) епігерцинські молоді
платформи.
Більша частина Урало-Монгольського поясу у мезозої
також представляла собою молоду платформу (Євразійську)
з гетерогенним (різнорідним) байкало-каледоно-герцинсь-
к и м фундаментом. У складі платформи виділялись Західно
сибірська, Тімано-Печорська, Північно-Туранська плити
та Тургайський прогин.
В межах Атлантичного поясу виділяється молода Аппа-
лацько-Мексиканська платформа із палеозойським фунда
ментом. Вона включає складчасту область Аппалачів та
розміщені на південний схід і на південний захід від них
рівнинні області на узбережжі Атлантики й Мексиканської
затоки.
У Західно-Тихоокеанському поясі молода епікаледонська
(Катазіатська) платформа розташована на південному сході
Китаю, а Східно-Австралійська — займає східну частину
Австралії. її фундамент складений байкалідами і палеозоїда-
ми (каледонідами та герцинідами). Складчастий палеозой
подекуди виступає на поверхню у вигляді невисоких гір:
Австралійські Альпи, Голубі гори та ін.
У Східно-Тихоокеанському поясі розташована молода
Патагонська платформа із палеозойським фундаментом, а
територія Арктичного поясу у мезозої вся представляла со
бою молоду епіпалеозойську платформу — Канадського
Арктичного архіпелагу.
На молодих платформах, як і на давніх, виділяють висту
пи на денну поверхню складчастого фундаменту (молоді щи
ти) й ділянки, покриті чохлом мезо-кайнозойських осадків
(плити). Однак термін «щит» для характеристики таких об
ластей вживається рідко. Частіше невеликі за площею виходи
складчастої основи на поверхню називають масивами і висту
пами. Для молодих платформ дуже характерна наявність
170
тттт
ка ня
І* $ ЩЩШ пааеатектоаічних схем Б У Д Щ Я земної кори
лінійних піднять, практично відсутніх на давніх платформах,

їх називають хребтами, кряжами, пасмами.
Геосинклінальні умови у мезозої зберігались в межах Се
редземноморського й Тихоокеанського поясів. У Середзем
номорському поясі геосинклінальний режим панував у Аль
пійсько-Гімалайській (Південна Європа, Північно-Західна
Африка, Мала Азія, Гімалаї) області. У Західно-Тихоокеансь
кому поясі геосинклінальний розвиток тривав у Східно-
Азіатській (Коряцьке нагір'я, Камчатка, Сахалін, Курильські,
Японські, Алеутські острови) та Індонезійській областях
(Індонезія, частина Філіппін, Нова Гвінея), у Східно-Тихо-
океанському — в Андській області (західна частина Півден
ної Америки) та у так званій області Берегових хребтів
(південь Аляски, Каліфорнійське узбережжя СІЛА).
Завдання
умовними знаками такі структури:
1. Давні платформи.
2. Області мезозойської складчастості (мезозоїди) та їхні
крайові прогини (відповідно зеленим і темно-зеленим
кольорами).
3. Молоді епіпалеозойські платформи, тобто території,
зайняті байкалідами, каледонідами і герцинідами,
4. В межах молодих платформ виділіть світлішими
відтінками плитні ділянки й темнішими — виступи
складчастого фундаменту на поверхню.
5. Геосинклінальні області (голубим кольором).
Позначте цифрами чи буквами на схемі області мезо
зойської складчастості, молоді платформи, плити молодих
платформ та геосинклінальні області й підпишіть їх в умов
них позначеннях. Схему підпишіть «Палеотектонічна схема
будови земної кори кінця мезозою». Контури Гондвани та
Лавразії показувати не треба, тому що протягом мезозою
вони піддалися розколюванню, яке спричинило форму
вання нових океанів — Атлантичного, Північно-Льодовито-
го та Індійського.
Під час самостійної роботи опрацюйте тему «Розвиток
земної кори у мезозої» за рекомендованою літерату
рою.
171
РОЗДІЛ 2
Основи панеонто/іоги та історичної гєо.юііі
1. Покажіть на тектонічній карті світу області мезо

зойської складчастості та назвіть гірські структу
ри, сформовані у їхніх межах.
2. Як Ви розумієте поняття «молоді платформи»?
Чим вони відрізняються від давніх платформ?
3. Покажіть на тектонічній карті світу молоді епібай-
кальські та епіпалеозойські платформи.
Заняття 4
Протягом кайнозою в геосинклінальних поясах (Серед
земноморському й Тихоокеанському) проявилися епохи
складчастості альпійського тектонічного циклу. При цьому
найбільш інтенсивно альпійський орогенез проявився в
Альпійсько-Гімалайській області Середземноморського поя
су, на місці якої виник гірсько-складчастий пояс, який прос
тягнувся від Піренеїв до Гімалаїв на відстань понад 10 тис. км
при ширині близько 1000 км. У межах поясу наприкінці
палеогену — початку неогену почалось формування цілої
низки молодих гірських систем: Піренеї, Андалузькі гори,
Альпи, Апенніни, Динарські гори, північна частина гір Ат
лас, Карпати, Балкани, гори Малої Азії (хр. Тавр, Понтійські
гори), Кримські гори, Великий та Малий Кавказ, хр. Ельбрус,
Копетдаг, Памір, Гіндукуш, Загрос, Гімалаї. Вздовж цих сис
тем на межі з платформами формувалися крайові прогини:
Передальпійський, Передкарпатський, Передкавказький,
Передкопетдазький, Передпамірський, виповнені переважно
грубоуламковими та нафтогазоносними формаціями.
У Західно-Тихоокеанському геосинклінальному поясі в
межах Східно-Азіатської, Індонезійської та Меланезійської
областей відбулось підняття острівних дуг, формування гли
боководних жолобів та окраїнних морів. Ця територія, куди
входять Коряцьке нагір'я, п-ів Камчатка, о. Сахалін, Ку-
рильські, Японські, Філіппінські острови, Нова Гвінея, Но
ва Зеландія, Соломонові острови, Нові Гебріди й Нова Ка-
ледонія, перебуває нині на головному геосинклінальному
172
Тема 18
Ск.іадання TIJ.ICOI ектопічних с\ем буди an иниої кори
era пі розвитку (стадія острівних дуг) і розглядається як су

часна модель геосинкліналей (евгеосинклінальні зони).
У Східно-Тихоокеанському поясі альпійським гороутво
ренням було охоплено дві області: Берегових хребтів (пів
денне узбережжя Аляски й Берегові хребти в Каліфорнії) та
Андійську (гори Центральної Америки, Великі й Малі Ан-
тильські острови, Анди). Орогенний етап тут не завершив
ся, хоча початок його відносять до раннього кайнозою.
Вздовж високогірної області Анд з боку Тихого океану роз
вивається глибоководний Перуанський жолоб.
Значного поширення у неогені набули процеси епіплат-
формного орогенезу, якими було охоплено ділянки давніх
платформ, епіпалеозойських плит та мезозоїд. Наслідком
цих процесів було створення на місці старих зруйнованих
складчастих гірських систем молодих гір, названих склад-
часто-бриловими, або відновленими. В такий спосіб фор
мувався сучасний гірський рельєф Тянь-Шаню, Алтаю, Са
ян, Судет, Аппалачів, Скелястих гір та ін. У мезозойській
Верхояно-Чукотській області бриловими рухами наприкінці
неогену було оновлено гірські споруди Верхоянського хреб
та та хребта Черського. Загальне підняття спричинило утво
рення перемички (сухопутного моста) між Чукоткою та
Аляскою — виникла "суша Берінгія".
У Східній Африці на початку неогену почалось форму
вання склепінчасто-брилових піднять, в осьовій частині
яких закладалися континентальні рифти (Великі Афри
канські рифти). Інколи вони заповнювались водою — так
утворилися озера Рудольф, Ньяса, Танганьїка, Мертве й
Червоне моря, Аденська й Суецька затоки. Рифтоутворен-
ня в Африці супроводжувалось інтенсивним базальтовим
вулканізмом, який триває й досі (вулкани Кенія, Кіліманд
жаро, Меру, Карасімба та ін.).
Подібні до Африканських структури утворилися і на
південь від Сибірської платформи. Тут в олігоцені — неогені
оформилось Байкальське склепінчасте підняття, в перик-
лінальній частині якого заклалась система рифтів, одним із
яких є відоме оз. Байкал.
Відома також велика Західно-Європейська рифтова сис
тема, закладена ще в мезозої, в якій, починаючи з еоцену,
інтенсивно розвивався Верхньорейнський рифт.
173
РОЗДІЛ 2
„. Основи паїїсонтоііогії та історичної гео/югії
Отже, протягом альпійського тектонічного циклу, який

триває й нині, завершилося формування сучасної структу
ри земної кори. Гороутворення у Середземноморському по
ясі спричинило виникнення у його межах протяжної смуги
гірських систем і, як наслідок, закриття океану Тетіс.
Структури поясу й зараз знаходяться на орогенному етапі.
Не завершився орогенний етап і в областях Східно-Ти-
хоокеанського поясу — Андійській та Берегових хребтів (чи
Каліфорнійській).
Області Західно-Тихоокеанського поясу у даний час зна
ходяться на головному геосинклінальному етапі розвитку.
Завдання
умовними знаками (кольором та штриховкою) такі струк
тури:
1. Давні платформи (щити — червоним кольором, плитні
ділянки — рожевим). На південних платформах виділіть
та підпишіть в умовних позначеннях такі щити: Гвіансь
кий та Бразільський на Південно-Американській плат
формі, Центральноафриканський, Гвінейський, Речі-
батський (захід Сахари), Туарегський (центр Сахари) —
на Африкано-Аравійській, Деканський — на Індійській
та Калгурлі — на Австралійській платформах.
2. Молоді платформи — епібайкальські, епікаледонські,
епігерцинські (відповідно бузковим, фіолетовим та
світло-коричневим кольорами).
3. Мезозоїди (зеленим кольором).
4. Альпійські структури, або альпіди (жовтим кольором).
5. Крайові прогини герцинід, мезозоїд та альпід (відпо
відно темно-коричневим, темно-зеленим та оранже
вим кольорами).
6. Області епіплатформного орогенезу. Заштрихуйте на
карті відновлені гірські системи. Червоним пунктиром
покажіть континентальні рифти, позначте їх та
підпишіть в умовних позначеннях.
Карту підпишіть: «Будова земної кори». Використайте
для нанесення перелічених структур «Географічний атлас
світу».
ною літературою тему «Еволюція земної кори в кайнозої».
174
1
ІШ/Ш^І^^ШІ®?** -** палеатектаяічких схем булава земної пори
•
1. На тектонічній карті світу покажіть області альпійсь
кого орогенезу, назвіть гірські системи, сформо
вані у їхніх межах.
2. Що таке епіплатформний орогенез? Покажіть об
ласті епіплатформного орогенезу.
3. Як побудовані та розвиваються континентальні
рифти? Покажіть на карті найбільші рифтові сис
теми Землі.
4. Коли відбулося закриття океану Тетіс і чим це бу
ло спричинено?
5. Як формувалися у кайнозої Атлантичний, Індійсь
кий та Північно-Льодовитий океани?
P
ЙАНЕСБННЯ
СВІТУ OCfrlDOCI^
і ро/дов№аові. '
-Y< і о б л а А * * а н н я : :яниня*=^
п ^ л е о т ^ к т о н і ч щ ніно-оні-« Лщ
схема бУДОви маадові^*?

рекомендован, нбвоваш*^;
Д о к е м б р і й с ь к і т» 7 іш>кі
В
Ної с и р о в и н ^ - ' Н И ^ Я В HfcKvW.
РУД заліза, т и т а н у , ^ Д"
також в е л и к і л о к л а ^ ц а а о к л а а ^ \ ^
ту, платини, слюд, ^ ^ Д Я І
при 0и
залйиих />М УРО# У:^Лі1
Нижнього пр^терозс^гогерс^ііі
^орфізму первинни^кннннн^_А1|иі|
(залізистих ^ а р ц и т ж ї т к ) і с р ц ^ ^ \ #
Менчуцьке); Рот - - f c u —
C j j j A - р а й о н оз. З ^ to оз. Y
ь 4$
И д и залізних РУД (oc^>O))Wa С Г * ^
(Вакальська група впуупа. *
к р а с н о я р с ь к о м у краЙЗДУУ Ч | = * Л
Гїівденноафряканськ-^нанс; J B E ^
^аньтошо) ^
* а КольськоМУ п-ві)^ <іа -п п - * з ^

З а м б і ї (Кабве)- ... \ц
ЕМ А 1 9
НАНЕСЕННЯ НА ПАЛЕОТЕКТОШЧШ СХЕМИ

СВІТУ ОСНОВНИХ ГЕНЕТИЧНИХ ГРУП
РОДОВИЩ КОРИСНИХ КОПАЛИН
І Обладнання:
І І палеотектонічні схеми будови земної кори кінця
І докембрію, кінця палеозою, кінця мезозою; сучасна
і! схема будови земної кори; кольорові олівці;
І рекомендована література.
Докембрійська епоха рудоутворення

Докембрійські товщі багаті на родовища цінної мінераль
ної сировини: в них зосереджено до 70 80 % всіх запасів
руд заліза, титану, нікелю, золота, урану; 1/5 запасів хрому,
також великі поклади поліметалів (свинцю й цинку), кобаль
ту, платини, слюд, азбесту та інших корисних копалин.
Дуже поширені на всіх давніх платформах родовища
залізних руд, приурочені до залізистих кварцитів архею та
нижнього протерозою, які сформувалися внаслідок мета
морфізму первинних осадових порід. Родовища джеспілітів
(залізистих кварцитів) відомі в Україні (Кривий Ріг, Кре
менчуцьке); Росії — Курська магнітна аномалія (КМА), ро
довища Оленегорське й Кіровогорське (п-ів Кольський);
С Ш А — район оз. Верхнього; Канаді (п-ів Лабрадор). Інші
види залізних руд (осадові та метаморфогенні) відомі в Росії
(Бакальська група родовищ на Уралі, Ангаро-Пітське у
Красноярському краї), у Швеції (Кіруна), Бразілії (Ітабіра),
Південноафриканській Республіці (Трансвааль), Китаї (Ань-
шань тощо)
Нікелево-кобальтові родовища відкриті в Росії (Нікель
на Кольському п-ві), Канаді (Садбері, Кобальт, Томсон),
Замбії (Кабве).
176
Тема 19
/І.чич ЛІНІЯ I/.J IJ.I n О М ЬТОШЧНІ с л е м н світу родовищ кориснім лсша.шн
Титанові родовища. Вони пов'язані з основними та ульт-

раосновними породами рифею й середнього протерозою: у
США (Тегавус у шт. Нью-Йорк), у Південноафриканській
Республіці — Бушвельдський комплекс.
Мідисті пісковики — цінні мідні руди. Вони були найпо
ширенішими у докембрії. Це, насамперед, міденосний пояс
Шаба-Колвезі в Африці, Удоканське родовище в Росії
на Алданському щиті, комплексне родовище у Канаді —
Садбері. Унікальним вважається гідротермальне родовище
самородної міді у районі оз. Верхнє у США.
Поліметалічні руди утворюють дуже багаті поклади у Ка
наді (Салліван) та Австралії (Брокен-Гілл).
Хром. Його великі родовища відомі в Африці: Бушвельд
ський комплекс у Південноафриканській Республіці, родо
вища Замбії.
Олов'яне зруднення докембрію розміщується в центрі
Африки, утворюючи тут пояс, який простягається в ме
ридіональному напрямі через Конго, Бурунді, Уганду, Тан
занію на 1200 км (Маноно-Кітотоло).
Золото. Його докембрійські родовища мають світове
значення. Унікальним є район Вітватерсранд (Південно
африканська Республіка), де нижньопротерозойські конг
ломерати, окрім золота, містять також уран і алмази. На
другому місці за запасами золота — родовища Канади
(райони озер Гурон та Велике Невільниче). Значні поклади
золота цього віку відомі в Росії (Адданська золотоносна
провінція), Австралії (район Калгурлі), С Ш А (у штаті Вайо-
мінг) тощо.
Алмази докембрійського віку відомі у Бразілії (штати
Парана та Мінас-Жерайс), в Індії.
Графіт. Його родовища розвідані в Україні (Заваллівсь-
ке), у Південній Кореї (Хванган), на Мадагаскарі, у Ш р і -
Ланці.
Слюда. її великі родовища відомі у Росії (Мамсько-
Чуйський район в Забайкаллі, Слюдянка біля оз. Байкал,
Ковдор на п-ві Кольський тощо), а також в Індії (Кодарма),
Бразілії (штат Мінас-Жерайс).
Уран. Його значні ресурси пов'язані з докембрійськими
товщами. Дуже великими є родовища району Блайнд-Рівер
177
О С Н О В И ПА І С О Н І О . І О І І І га історичної I . U U . I M
на узбережжі оз. Гурон в Канаді, родовище Шинколобве

(Конго), район Аделаїда в Австралії. В Україні відоме родо
вище Жовті Води у Дніпропетровській області.
Ранньопалеозойська епоха
рудоутворення
Ранньопалеозойські відклади загалом бідні на корисні
копалини. Слід зазначити появу в них родовищ нафти й га
зу, які відсутні серед докембрійських товщ, а також чималі
поклади хромітів, фосфоритів, азбесту.
Нафта. Кембрійський та ордовицький вік мають про
дуктивні горизонти гігантського родовища нафти Хассі-
Мессауд у Сахарі та поклади Мідконтиненту в США (штати
Канзас, Оклахома, Техас). Останні дають третину річного
видобутку нафти СІЛА.
Горючі сланці. їхні багаті родовища формувалися в се
редньому ордовику.
Хроміти. Найвідоміші родовища у країнах Балтії. Вони
пов'язані з ультраосновними породами Уралу. Унікальні за
якістю та запасами родовища хромітів: на Південному Уралі
(Кімперсайська група родовищ) та на Середньому Уралі
(Сарановська група родовищ).
Залізні руди. В ордовицькому й силурійському періодах
утворилися родовища оолітових залізних руд Уобана на
о. Ньюфаундленд (Канада) та Клінтон і Бірмінгем (США
поблизу м. Атланта).
Фосфорити. З відкладами кембрію та ордовику пов'язані
численні родовища фосфоритів, які відомі у Казахстані
(хр. Каратау), Росії (Ленінградська обл.), Естонії (Азери,
Маарду), Китаї (провінція Юньнань), С Ш А (штат Теннессі).
Азбест. Його родовища генетично пов'язані з ранньока-
ледонськими ультраосновними породами. Найвідоміші ро
довища на Уралі (Асбест), в Забайкаллі, Східному Саяні,
Оренбурзькій обл. Росії (Киємбаєвське), а також у Канаді
(о. Ньюфаундленд, Тетфорд-Майкс у провінції Квебек).
Графіт. У Східному Саяні розташоване велике Бото-
гольське родовище графіту, пов'язане із кембрійськими
відкладами.
178
Нанесення'на па.іеотектонічні схеми світу родовищ корисних Копалин
Кам 'яна сіль. У кембрії відклались також потужні покла

ди кам'яної солі, відомі, зокрема, на Сибірській платформі
(Лено-Вілюйський соленосний басейн), в силурі сформу
вався Мічманський басейн (США).
Пізньопалеозойська епоха
З верхньопалеозойськими осадовими товщами генетич
но пов'язані найважливіші родовища паливно-енергетичної
сировини (нафти й газу, кам'яного вугілля, урану), а також
поклади залізних та алюмінієвих руд, калійних солей, фос
форитів тощо.
Вугільні родовища. Найдавніші в історії Землі вугільні ро
довища девонського віку відомі на о. Медвежий (Норвегія),
на Тіманському кряжі, в Кузбасі (Барзаське). Це здебільшо
го невеликі за запасами поклади.
Основна маса вугільних родовищ та басейнів формува
лися у карбоні та пермі. Кам'яновугільний вік мають такі
басейни, як Донецький (Україна), Львівсько-Люблінський
(Україна—Польща), Карагандинський, Екібастузький (Ка
захстан), Підмосковний буровугільний (Росія), Рурський,
Аахенський, Саарський (Німеччина), Йоркширський, Пів-
денно-Уельський, Шотландський (Велика Британія), Пів
нічно-французький, Бельгійський, Сілезький (Польща),
Аппалацький та Пенсільванський (США). Пермо-карбоно-
вий вік мають такі великі басейни в Росії, як Тунгуський,
Кузнецький, Мінусинський; пермський — Печорський та
Таймирський.
Нафта й газ. Протягом пізнього палеозою формувалися
багаті родовища нафти й газу Волго-Уральської та Тімано-
Печорської нафтогазоносних провінцій (Росія), Дніпровсь-
ко-Донецької нафтогазоносної провінції (Україна). У С Ш А
нафтогазоносні товщі приурочені до Передаппалацького
прогину, відомі вони також у штаті Канзас. В Канаді девон
ський вік має унікальне нафтове родовище Атабаска.
Залізо. Його родовища є у Казахстані (Кустанайський
басейн, Караджальське), Росії (Качканарське на Уралі), Ал
жирі (Гара-Джебіле), Німеччині (Зальцгіттер, Пейне).
179
Боксити. Девонський вік мають боксити Тіманського
кряжу та Уралу (Червона Шапочка, Південно-Уральське),
кам'яновугільний — Тіхвінське та Північно-Онезьке, остан
ні уже майже відпрацьовані.
Мідні руди. З девонським вулканізмом пов'язані мідні ру
ди Уралу (Блявинське, Сибаївське). У карбоні формувалося
велике Джезказганське родовище (Казахстан). З герцинсь-
ким магматизмом пов'язане унікальне родовище Ріо-Тінто
(Іспанія), родовище Корнуел у Великій Британії, родовище
мідистих пісковиків Мансфельд (Польща), пермський вік
має мідно-молібденове родовище Коунрад (Казахстан).
Свинцево-цинкові (поліметалічні) родовища. У девоні сфор
мувалися на території Рудного Алтаю — Леніногорське,
Зміїногорське, Зиряновське (Казахстан), у карбоні — родо
вища хр. Каратау (Казахстан). Великі родовища поліметалів
розробляються у С Ш А (свинцевий пояс Південно-Східного
Міссурі, рудний район верхнього Міссісіпі), Німеччині
(Обергарц, Мегген та ін.), Італії (Монтепоні та ін.).
Ртуть. З гідротермальними процесами пов'язане фор
мування великих родовищ ртуті: Микитівського (Донбас,
Україна), Хайдаркен (Киргизстан) та унікального за своїми
запасами — родовища Альмаден (Іспанія).
Золото. Його пізньопалеозойські родовища відомі на
Уралі (Росія), в Кизилкумах (Узбекистан).
Калійні солі. В аридному кліматі девону сформувалися
родовища цих солей у провінції Саскачеван (Канада) та Ста-
робінського (Білорусь), у пермському періоді — Верхньокамсь-
кий басейн (Росія), Делаверський басейн (південь США),
басейн Верра-Фульда та Стасфуртське родовище у Німеччині.
Кам 'яна сіль. У пермі відкладалися також соленосні товщі
Артемівського та Слов'янського родовищ кам'яної солі (Ук
раїна).
Апатити, фосфорити. На Кольському півострові розташо
ваний дуже великий апатиторудний район — Хібінський,
фосфоритоносний басейн відомий в Скелястих горах (США).
Графіт. У Росії відомі два великих родовища графіту —
Курейське й Ногінське (Сибірська платформа).
В С Ш А розташована велика флюоритова провінція — і
рудний район долини р. Міссісіпі.
180
л£1ар§с&іня цруП4%я.щте&танічні схени світу родовищ корисних КЦЩ^Щ^
Мезозойська епоха
Мезозойська ера ознаменувалась утворенням унікаль
них за запасами покладів нафти й газу, вугілля, залізних,
олов'яних, вольфрамових руд, золота та алмазів. Більшість
з них зосереджені у межах обох Тихоокеанських та Серед
земноморського поясів.
Нафта. У тріасі формувалися нафтові поклади Аляски
(США), юрський та крейдовий вік мають нафтогазоносні
провінції Західного Сибіру (Уренгой, Самотлор та ін.),
Прикаспію, Передкавказзя (Росія), Середньої Азії (Газлі),
Саудівської Аравії, Лівії, Алжиру, Кувейту, Ірану, Нігерії,
Габону, Венесуели, Мексиканської затоки та ін.
Вугілля. У юрському періоді відклались вугленосні товщі
таких басейнів, як Кансько-Ачинський, Іркутський, Пів-
денно-Якутський (Росія), басейнів Китаю, Австралії, родо
вищ Закавказзя (Ткварчелі й Ткібулі). З відкладами крейдо
вої системи пов'язані Ленський та Зирянський басейни
(Росія), а також басейни Заходу Північної Америки (район
Скелястих гір) та ін.
Залізні руди. До юрського та крейдового періодів приу
рочена одна з великих залізорудних епох в історії Землі.
Великий басейн розташований на південному сході
Західно-Сибірської низовини, на Сибірській платформі —
Ангаро-Ілімський басейн (Росія), Аятське родовище в Ка
захстані, Лотарінзький басейн у Франції, Фрондгем і Клів
ленд у Великій Британії та ін.
Мідь. Нікель. Платина. На Сибірській платформі розта
шоване велике комплексне родовище цих корисних копа
лин, генетично пов'язане з ультраосновними інтрузіями, —
Норільське.
Олово. Великий олов'яний пояс простягається через Ма
лайзію, Таїланд, Індонезію. Значні поклади олова відомі й
у Росії (Забайкалля, Примор'я, Республіка Саха).
Поліметали. їхні промислові поклади відомі на Кавказі
(Садон), в Польщі (Битом, Тарновські гори та ін.), в Забай
каллі, Примор'ї (Росія).
Боксити юрського віку простягаються у вигляді двох по
ясів: перший — від Південної Європи й узбережжя Серед-
181
РОЗДІЛ 2
Основи па.іеонто/іогії га історичної гсо.югп
земного моря через Туреччину і Південний Іран в Північну

Індію і Малакку; другий — від Німеччини через Угорщину,
Румунію на Урал, Єнісейський кряж.
Золото. З мезозойськими гранітоїдами пов'язані дуже
багаті його родовища на сході Росії (Верхояно-Чукотська,
Сіхоте-Алінська, Південно-Забайкальська золоторудні про
вінції), а також золотоносні райони Аляски (Фербенкс та
ін.) і Каліфорнії (США).
Алмази. З кімберлітовими трубками вибуху асоціюються
алмазні родовища Якутської алмазоносної провінції (Росія),
утвореної переважно в тріасовому періоді.
Кайнозойська епоха
Серед кайнозойських відкладів особливо виділяються
багаті родовища нафти і газу, бурого вугілля, солей, поліме
талів, марганцю, фосфоритів та алмазів.
Нафта й газ. Палеоген-неогеновий вік мають родовища
Західно-Української провінції (родовища Передкарпатсько-
го прогину), Північно-Кавказької, Азербайджанської
провінцій, дуже багаті поклади Ірану, Іраку, Саудівської
Аравії, Кувейту, Мексики, Венесуели (Маракайбо), Калі
форнії (США), Західного Туркменистану тощо.
Кам 'яне вугілля. Його поклади відомі на о. Сахалін, в Япо
нії, на сході Китаю (Фушунь).
Буровугільні родовища мають значно більше поширення
й відомі в Україні (Дніпровський басейн еоценового віку),
Росії (Південно-Уральський басейн), Німеччині (Рейнсь
кий басейн).
Залізо. Осадові руди заліза (бурі залізняки) розробля
ються в Керченському басейні неогенового віку (Україна),
Західно-Сибірському палеогеновому басейні (Росія), Ліса-
ковському родовищі (Казахстан). В зоні вологих тропіків
(Південна й Центральна Америка, Індія, Австралія, Гвінея)
поширені залізорудні родовища кори вивітрювання.
Боксити. З кайнозойською корою вивітрювання пов'я
зані дуже багаті родовища бокситів Австралії (Уейпа),
Гвінеї, Ямайки, Сурінама, Гайяни, в яких міститься до 95 %
усіх світових запасів.
182
^внесення п& пааеотектошчаі схемы світу родовищ корисних копяаин t
Марганець. В палеогені утворилися найбільші за запаса

ми родовища марганцю: Нікопольське і Великотокмацьке
(Україна), Чіатурі (Грузія), Моанда (Габон).
Уранові руди. їхні дуже значні поклади палеогенового
віку відкрито у штаті Вайомінг (США), а також у Скеляс
тих горах (Канада).
Олово. Майже 4/5 його світових запасів зосереджені у
двох оловоносних провінціях: Малайській (Малайзія, Індо
незія) та Південно-Американській (Болівія, Аргентина).
Ртуть. В кайнозої сформувалися унікальні за запасами
її родовища. Насамперед, це Альмаден в Іспанії та Ідрія у
Словенії, а також родовища Італії, Туреччини, Перу, Болівії.
Мідь. її родовища кайнозойського віку віднайдено у Чілі
(Токепала, Ель-Сальвадор та ін.), Болівії, Перу, на півден
ному заході США (Майамі).
Калійні солі добуваються в Передкарпатському басейні:
Калуш, Стебник (Україна) та Ельзасі (Франція).
Фосфорити. Кайнозойський вік мають родовища Північ-
но-Африканської фосфоритоносної провінції, в якій міс
титься 3/4 світових запасів фосфоритів.
Сірка. У неогені формувалися дві великі сірконосні про
вінції: Середземноморська та Східно-Азіатська. До першої
належать осадові родовища Передкарпатського сірконосного
басейну: Яворівське, Немирівське та ін. (Україна), а також
родовища Італії, Туреччини, Іраку. Друга, вулканогенна,
охоплює Курильські та Японські острови, п-ів Камчатку.
Алмази. В Африці залягає більш як 99 % світових запасів
алмазів (без Росії), як корінних, так і розсипних, більшість
із яких мають палеогеновий та неогеновий вік. Це родови
ща Конго, Танзанії, Намібії, Південноафриканської Респуб
ліки, Гани, Анголи, Гвінеї та ін.
Завдання
Із легенди до тектонічної карти світу перенесіть в робочі
зошити умовні знаки, якими позначаються родовища
різних корисних копалин та запам'ятайте їх.
На побудовані палеотектонічні схеми будови земної кори
кінця докембрію, кінця палеозою, кінця мезозою та сучас
ну тектонічну схему нанесіть умовними знаками родови
ща корисних копалин відповідної епохи рудоутворення.
183
РОЗДІЛ 2
Пронумеруйте їх та підпишіть в умовних позначеннях.

Скористайтесь при цьому «Географічним атласом світу».
ною літературою тему: «Типи корисних копалин».
- * Запитання й завдання
1. Як класифікуються корисні копалини за призна

ченням та за генезисом?
2. Назвіть та покажіть на Тектонічній карті світу ос
новні родовища докембрійської, каледонської,
герцинської, мезозойської та альпійської епох ру
доутворення.
НАНЕСЕННЯ НА КОНТУРНІ КАРТИ
ОСНОВНИХ ГЕОТЕКТОНІЧНИХ СТРУКТУР
ТА КОРИСНИХ КОПАЛИН УКРАЇНИ
І
Контурні карти України, кольорові олівці, тектонічна
карта України.
В основу виділення великих геологічних регіонів (тек

тонічного районування) покладено принцип районування за
часом прояву головної чи завершальної складчастості, після
якої регіон припинив свій геосинклінальний розвиток.
За цим принципом у межах України виділяють давню
Східно-Європейську платформу із добайкальською склад
частою основою (фундаментом), молоду епіпалеозойську
Західно-Європейську платформу із гетерогенним фундамен
том (байкало-каледонським), молоду Скіфську платформу із
герцинським фундаментом, а також складчасті споруди, що
облямовують платформи — Карпати, Гірський Крим, Дон
бас і Чорноморську глибоководну западину (рис. 46).
Східно-Європейська платформа на півдні України межує із
розташованою в північній частині Середземноморського
складчастого поясу молодою Скіфською платформою, яка
охоплює рівнинний Крим. Межа проходить від гирла Дунаю
через північно-західну частину Чорного моря, Перекопський
перешийок і північну частину Азовського моря. На заході
України межу платформи проведено вздовж північно-східно
го борту Передкарпатського крайового прогину та вздовж
молодої Західно-Європейської платформи. Фундамент
Східно-Європейської платформи складений метаморфізова-
ними та інтрузивними породами архею — нижнього проте
розою, які відслонюються в межах Українського щита, а на
7 Геологія 185
Основ^чігааявонтрдогі1 та історичної геології
територіях плит (Руської та Волино-Азовської) занурюються

під осадовий чохол на глибини від декількох сотень метрів до
20...22 км.
Осадовий чохол платформи складають неметаморфізо-
вані й слабо дислоковані відклади пізньопротерозойського —
кайнозойського віку.
Український щит обмежений на півночі та північному
сході Прип'ятським прогином та Дніпровсько-Донецькою
западиною, на південному сході — Донецькою складчастою
спорудою, на півдні й заході — Волино-Азовською плитою.
Структура щита нині уявляється двоярусною, складчасто-
блоковою. Виділяють шість великих мегаблоків — Волинсь
к и й , Подільський, Білоцерківський, Кіровоградський,
Придніпровський та Приазовський, які розділені міжблоко-
вими зонами. Нижній ярус складений архейськими порода
ми, верхній — нижньопротерозойськими. Архейські породи
складають майже весь Придніпровський блок і значну час
тину Подільського та Приазовського блоків. Кіровоградсь
к и й , Білоцерківський та Волинський блоки складені
нижньопротерозойськими породами.
З нижньопротерозойськими метаморфічними породами
щита пов'язані великі поклади залізних руд — Криворізь
к и й залізорудний басейн та Кременчуцький залізорудний
район, з кайнозойськими відкладами осадового чохла —
Дніпровський буровугільний басейн та Нікопольський мар
ганцеворудний басейн.
Дніпровсько-Донецька западина відповідає українській
частині Руської плити й розташована на Лівобережній Ук
раїні. На півночі вона обмежена Воронезькою антеклізою,
на півдні — Українським щитом, на південному сході —
складчастими спорудами Донбасу, на північному заході —
Прип'ятським прогином. Западина є двоповерховою струк
турою. Нижній структурний поверх — це пізньодевонський
континентальний рифт, верхній — накладена на нього си
некліза (Українська). Дніпровсько-Донецький рифт поділя
ють на Прип'ятську западину-грабен (на території Білорусі)
та Дніпровську западину-грабен (на території України), між
н и м и розташована Брагінсько-Чернігівська сідловина-
горст.
186
Нанесения на контурні карти основних геотектонічних с
-І' ш
Із відкладами Дніпровсько-Донецької западини гене-
тично пов'язані великі поклади кам'яного вугілля, солі,
нафти й газу (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна
провінція), а також будівельних матеріалів.
Во.піно-Азовська плита на півдні межує зі Скіфською
платформою, на південному заході — з фрагментом Західно
європейської платформи, на півночі Ратненським горстом
відділяється від Брестської западини, на сході контактує з
Українським щитом. Деякі дослідники розділяють її на Во-
лино-Подільську плиту та Причорноморську западину.
Во л ино-Подільська плита поділяється на геоструктурні
райони: західний схил Українського щита, Львівський про
гин та Ковельсько-Ратненський (або Поліський) виступ
фундаменту. Плита має двоярусну (двоповерхову) будову.
Нижній структурний ярус-фундамент, складений метамор
фічними та магматичними породами архей-середньопроте-
розойського віку. Верхній структурний ярус — це осадовий
чохол, тобто осадові породи верхньопротерозойсько-фане-
розойського віку.
З породами осадового чохла плити пов'язані переважно
родовища будівельних матеріалів, кам'яного (Львівсько-
Ііолинський басейн), а також бурого вугілля (Кременецьке,
кшочівське та ін. невеликі родовища), торфу, природного га
гу (Локачинське та Великомостівське родовища), фосфоритів
(Хмельницька обл.), глауконітів, мінеральних вод тощо.
Причорноморська западина на півдні межує зі Скіфською
плитою по глибинному розлому вздовж осьової зони так
тканої Причорноморської групи прогинів (Переддобруд-
жинського, Каркінітсько-Північно-Кримського, Північно-
Азовського). На півночі її обмежує Український щит. За
структурою — це монокліналь (Південно-Українська), до-
рифейський фундамент якої і осадові утворення фанеро
зойського віку занурюються у південному напрямку.
З прогинами на межі зі Скіфською платформою пов'я-
зані промислові поклади природного газу, кам'яної солі,
мінеральних вод і будівельних матеріалів.
Скіфська молода платформа охоплює територію рівнин
ного Криму, прилеглу до неї частину шельфу Чорного мо
ря та більшу частину Азовського моря. Південна межа її
187
РОЗДІЛ 2
Основи паїїеонто.іогії та історичної геології
Рис. 4 6 .
Схема тектонічного районування України:
Платформні області: 1 — З — Східно-Європейська (/ — Український щит;
2 — Волино-Азовська плита); 3 — Руська плита; 4 — Західно-європейська;
5 — Скіфська;
Складчасті споруди: 6 — Донбас; 7 — Гірський Крим; 8 — східне продовження
Гірського Криму; 9 — Передкарпатський прогин; 10 — Карпати;
11 — Закарпатський прогин; 12 — Чорноморська глибоководна западина;
13, 14, 15 — межі платформних і складчастих областей, блоків щита
Цифри в кружечках: 1 — Дніпровсько-Донецький авлакоген; 2 — 3 — Волино-
Азовська плита; 4 — 5 — Скіфська плита; 6 — 12 — блоки й шовні зони
Українського щита (блоки: 6 — Волино-Подільський; 8 — Центрально-Український;
11 — Приазовський
проходить по системі розломів вздовж північного схилу

Кримських гір. Фундамент плити, на думку більшості дос
лідників, гетерогенний, складений трьома структурно-фор
маційними комплексами: байкальським, герцинським та кім
мерійським. Герцинський орогенез, очевидно, був основним.
Тоді сформувалися головні ознаки фундаменту плити (тому
її часто називають епігерцинською). Осадовий чохол плити
представлений породами від нижньої крейди до антропогену
включно. У структурі плити виділяють Центральнокримське
підняття, Азовський вал та Альминську западину.
188
Нанесення на контурні карти QCHQRHHX геотек чних с груд тур
З відкладами осадового чохла плити пов'язані родовища

горючого газу, залізних руд (Керченське родовище), кам'я
ної солі, мінеральних вод, будівельних матеріалів.
Західно-Європейська платформа. На території України
розташований лише невеликий фрагмент цієї молодої плат
форми. Він вклинюється між давньою Східно-Європейською
платформою та альпійською структурою Карпат на крайньо
му північному заході країни. У складі молодої платформи;
виділяють у межах України чотири тектонічні структури:
епібайкальську Розтоцьку зону, Лежайський епібайкальсь-
кий масив та епікаледонські складчасті зони — Коханівську
й Рава-Руську. При цьому на тектонічній карті показано ли
ше частину Рава-Руської та Розтоцьку зони, інші тектонічні
масиви перекриті утвореннями Передкарпатського прогину
та Карпат.
Донецька складчаста споруда на північному заході обме
жена Дніпровсько-Донецькою западиною, на півночі — Во
ронезькою антеклізою, на південному заході — Українським
щитом. Деякі дослідники вважають складчастий Донбас
ішутріплатформним грабеноподібним прогином, закладеним
у пізньому протерозої на добайкальському фундаменті й де
формованим герцинською складчастістю. У будові складчас
того Донбасу спостерігається чітка зональність. Центральна
зона великих лінійних складок поділяє регіон на дві майже
рівні частини: північну та південну зони дрібних складок. У
Центральній зоні виділяють Головний антиклінал Донбасу,
Головну та Південну синкліналі. Поперечним Ровеньківсь-
ким підняттям Головна синкліналь поділяється на Боково-
Хрустальську та Довжансько-Садкинську мульди, а Південна —
на Чистяківську та Несвітаївсько-Шахтинську улоговини.
Із породами фанерозойського осадового чохла Донбасу
пов'язані такі корисні копалини, як кам'яне вугілля, ртуть,
крейда, вогнетривкі глини, кам'яна сіль, будівельні матеріали.
Карпатська складчаста система, яка належить до Альпій
сько-гімалайської області Середземноморського поясу в ме
жах України складається із Карпатської покривно-складчас
тої споруди, Передкарпатського та Закарпатського прогинів.
Складчаста споруда Карпат сформована на докембрій
ському й палеозойському фундаментах, які залягають на
глибинах 9... 15 км. Гребенеподібні складки, витягнуті у
північно-західному напрямку, часто перекинуті й насунуті
189
ч ,«s РОЗДІЛ 2 * '
на Передкарпатський прогин (скиби), групуються у декіль

ка структурно-фаціальних зон (з північного сходу на пів
денний захід): Скибова, Кросненська, Дуклянська, Чорно
горська, Магурська, Свидовецька тощо.
Передкарпатський крайовий прогин, розміщений між
Карпатською складчастою спорудою і Волино-Подільською
плитою, поділяють на Внутрішню та Зовнішню зони, випов
нені моласами. Із моласами Внутрішньої зони пов'язані ро
довища нафти, кам'яної та калійної солей (Калуш, Стебник
та ін.). З відкладами Зовнішньої зони, яка прилягає до пли
ти, пов'язані родовища природного газу та самородної сірки.
Закарпатський прогин простягається вздовж Карпат
смугою завширшки 25...35 км і поділяється на Чопсько-Му-
качівську й Солотвинську западини та Вигорлат-Гутинське
вулканічне пасмо.
З породами прогину генетично пов'язані родовища го
рючого газу (Солотвинське, Русько-Комарівське), кам'яної
солі (Солотвинське), поліметалічних руд (Біганське, Бере
гівське), золота (Мужіївське), бариту (Берегівське), мар
мурів, цеолітів, мінеральних вод, вулканічних туфів тощо.
Гірський Крим, як і Карпати, входить до складу Альпій
сько-гімалайської складчастої області. Мезокайнозойські
породи, які складають цю гірську систему, утворюють три
гірські пасма, витягнуті паралельно до Південного берега
Криму. Найвищим є перше пасмо, яке утворює південне
узбережжя. У тектонічному розумінні Гірський Крим є
мегаантиклінорієм, південна частина якого опущена по
розломах і занурена у Чорне море. Тому він має пологе
північне крило й обривистий південний край. Північна ме
жа мегаантиклінорію простягається вздовж глибинного роз
лому й геоморфологічно збігається із Передгірним пасмом.
Мегаантиклінорій охоплює також південно-західну частину
Керченського півострова. До складу мегаантиклінорію вхо
дять дрібніші складчасто-брилові структури: антиклінорії
(Качинський, Південнобережний, Туацький, Балаклавсь-
кий), розділені прогинами чи синкліноріями (Швденно-
Західним, Східно-Кримським, Судацьким та ін.).
Корисні копалини представлені переважно будівельни
ми матеріалами: цементними мергелями, пиловими вапня
ками, глинами, гравієм, піском тощо.
190
Тема 20
Нанесення на контурні карти основнн\ геотектонічних структур
Чорноморська глибоководна западина — це велика внут

рішньоматерикова депресія, північна частина якої розташо-
нана на території України. Встановлено, що у межах шель
фу та континентального схилу продовжуються структури
( хід но-Європейської платформи, Скіфської плити та Гірсь
кого Криму. Для внутрішньої частини моря характерна ко
ра субокеанічного типу.
Шельфові ділянки Чорного моря за геофізичними дани
ми перспективні на нафту й газ.
Завдання
На контурні карти України перенесіть, зафарбуйте, по
кажіть умовними знаками та підпишіть у легенді основні
геоструктурні елементи території. Скористайтесь для цьо
го тектонічною схемою із даного посібника чи тектонічни
ми картами із географічних атласів. Нанесіть на схему ос
новні родовища корисних копалин України та підпишіть їх.
Під час самостійної роботи за рекомендованою літерату
рою опрацюйте теми «Великі геологічні регіони України»
та «Корисні копалини України».
1. Який принцип покладено в основу тектонічного

районування?
2. Які структурні елементи виділяють на території
України?
3. Охарактеризуйте основні риси (тектонічна струк
тура, елементи стратиграфії, корисні копалини)
геологічної будови Українського щита, Дніпровсь-
ко-Донецької западини, Волино-Подільської пли
ти, Причорноморської западини, Скіфської плити,
фрагмента Західно-Європейської платформи, До
нецької складчастої споруди, Карпат, Гірського
Криму та Чорноморської западини.
4. Покажіть генетичний зв'язок тих чи інших груп ро
довищ корисних копалин з певними геоструктур-
ними елементами території України.
191
БЪдшевск^уащ
Л . , 1984.
Бондаренк^щщ
копаемыхэодзщщ
БондаренкъщЩ
ИЗУЧЄНИІС^Ж!НЗР([1|
Войлошни т щ
Войткеви\&щ
Друшиц ^ . щ
Короновсыпщ
Крумбиге^іщ
1980. ||
Мейен С. .ОКЙЦ
Методы z ибоцзЦ
М?/>оз С. .0й||
Немкое А йии|
курс п а л • щ п щ р
Природа й Ц |
К., 1 9 8 6 . .^„1
Свинко
Совреллєн\щ^
Тектог іи*\
М.,
Хамя S . - %
Хаин В. А
гєологіііяіщ
Список рекомендованої літератури
СПИСОК
РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРА ТУРИ
Бодыяевский В. И. Малый атлас руководящих ископаемых. —

Л., 1984.
Бондаренко О. Б., Михайлова И. А. Краткий определитель ис
копаемых безпозвоночных. — М., 1984.
Бондаренко О. Б., Михайлова И. А. Методическое пособие по
изучению ископаемых безпозвоночных. — М., 1986.
Войлошников В. Д. Геология. — М., 1979.
Войткевич Г. В. Геологическая хронология Земли. — М., 1984.
Друшиц В. В., Обручева О. П. Палеонтология. — М., 1971.
Короновский Н. В. Основы геологии. — М., 1991.
Крумбигель Г., Вальтер X. Ископаемые / Пер. с нем. — М.,
1980.
Мейен С. В. Основы палеоботаники. — М., 1987.
Методы палеогеографических реконструкций. — Л., 1984.
Мороз С. А. Історія біосфери Землі: У 2 кн. — К., 1996.
Немков Г. И., Левицкий Е. С, Вахрамеев В. А. и др. Краткий
курс палеонтологии. — М., 1978.
Природа Украинской ССР. Геология и полезные ископаемые. —
К., 1986.
Свинко Й. М., Сивий М. Я. Геологія. — К., 2003.
Современная палеонтология. — М., 1988.
Тектоника Украины / Под ред. Круглова С. С, Цыпко А. К. —
М., 1988.
Хаин В. Е., Михайлов А. Е. Общая геотектоника. — М., 1985.
Хаин В. Е., Короновский Н. В., Ясаманов Н. А. Историческая
геология. М., 1997.
ДОДАТКИ
КАРТА № 4 Продовження
М А С Ш Т А Б 1: 25 ООО
Горизонталі проведено через 10 м f
Додатки
іШІШЙЙІІІІІІйвіШ
Ознаки поширених
Групи Склад Структурні
Фації
фацій порід особливості
1 2 3 4
Галечники, піски Розмір уламків на пляжах
її ід дрібнопіщаного до
галечникового, валунів
і брил. Добра
відсортованість матеріалу,
Літоральні (орієнтовно до 20 м)
обкатаність і блискуча
поверхня піщинок. В
аридних зонах
переважають ооліти,
кристали гіпсу, мірабіліту
Морські
Глини, алеврити Погано відсортовані,

часто з піщаними й
гравійними зернами,
часто бітумінозні
Вапняки Переважно біогенного

походження:
форамініферові,
черепашкові, коралові,
моховаткові, водоростеві.
У теплих морях на
Літоральні
Морські
глибинах до 15...20 м
можуть нагромаджуватися
оолітові вапняки, часто з
добре вираженою косою
верствуватістю
202
ill'
Додаток 2
фацій
Текстурні Палеонтологічні Інші
Потужність
особливості рештки ознаки
5 6 7 8
Для пісків Скупчення битих Значні Відсутність
характерна коса та обкатаних потужності глинистих
верствуватість з черепашок, проверстків
дуже пологами наявність морської
кутами нахилу й наземної фауни,
(1...10°),а рослинного
також знаки детриту із
брижів, закономірною
заплеску, орієнтацією
жолобків стоку
На поверхнях Уламки Невелика Розвиваються у

наверствуван- черепашок, потужність захищених від
ня — сліди фрагменти прибою й
крапель дощу, наземних рослин, хвилювань
повзання чи водорості місцях
бігання різних
тварин, зокрема
й наземних,
тріщини й
багатокутники
висихання
Верствуватість Биті черепашки, Переважно Складають
не прослідко- форамініфери — невелика берегові рифи
вується великі бентосні на невеликих
форми. Окрім глибинах із
цього, для літоралі коралів,
типовими є нірки водоростей,
риючих тварин моховаток тощо
(морських раків,
червів, брахіопод),
сліди наземних
тварин і птахів,
залишені на
м'якому грунті.
Скельні літоралі
203
Додатки
іШШШтшШШШШш

Фації
1 2 3 4
Пісковики Дрібно- й тонкозернисті,

часто з глауконітом
Субліторальні (мілководні 20... 100 м)
Морські
204
Додатки
Продовження додатку 2
5 6 7 8
заселені
вусоногими
раками, крабами,
гастроподами,
морськими
їжаками,
форамініферами
та ін.; піщані —
заселені менше —
це вищі
ракоподібні,
черви, гастроподи,
двостулки. В зоні
слабкого прибою
з'являються
водорості. Всюди
відомі риби
Паралельна, Різноманітна Помірні Сублітораль
паралельно- фауна: брахіоподи, потужності характеризується
хвиляста пелециподи, багатством
верствуватість, моховатки, викопних
знаки морські їжаки, решток
хвильових одиничні організмів
брижів гігантські (60... різних типів,
80 см) амоніти, порівняно
червоні водорості доброю
збереженістю
їхніх
черепашок,
скелетів,
наявністю
решток різних
водоростей
(зелених,
червоних). У
глибоководних
осадках багато
205
Додатки

Фації
1 2 3 4
Глини В верхах зони переважно

піщанисті
Карбонатні породи: Коралові вапняки,

вапняки водоростево-моховаткові
Субліторальні
рифи (до 50 м), вапняки

Морські
масивні
Устричні вапняки.
Дрібногрудкуваті вапнисті
мули. Чисті чи
слабкоглинисті вапняки
Хемогенні породи:
бокситові,
залізисті, фосфатні,
кременисті
Вапняки Світло-сірі й сірі,
пелітоморфні
Біла писальна
крейда
206
Додатки
5 6 7 8
тонкостінних
черепашок
молюсків,
наявні
черепашки
планктонних
форамініфер
тощо
Паралельна Дрібний Значні
верствуватість, органогенний потужності
дрібна детрит,
горизонтально- мілководна фауна
хвиляста (брахіоподи,
верствуватість, пелециподи тощо)
знаки брижів
Корали, Значні
водорості, потужності
моховатки
Неверствуваті Устриці, Значні

чи рідше форамініфери, потужності
горизонтально- пелециподи,
верствуваті голкошкірі, рідкі
брахіоподи і
водорості
— — — —,
Тонка Фауна збіднена, Інколи

горизонтальна характерна значні
верствуватість наявність потужності
чи мікро- амонітів, деяких
—
верствуватість. брахіопод,
Відсутність дрібних
207
Додатки
ШШШІІІІІШШІШШІІШШІІІІІШІІІШІІШІІІІІІ

Фації
1 2 3 4
глибоководні, більше 100 м
Субліторальні (відносно
і до 500)
Морські
Але врито- Глинисті Переважно глини з дуже

породи незначною домішкою
піщаного матеріалу,,;
Мули глинисті, Переважає темний колір,

кременисті, зумовлений розсіяною
вапнисті, а також органічною речовиною,
Батільні, умовні глибини 200(500)...3000 м
алевритові вапняки наявний також пірит.

з глауконітом, Відрізняються тонким
6. тонкоалевритисті складом уламкового
О
глинисті вапняки і матеріалу
мергелі
Мікроверствуватість або
відсутність верствуватості
208
Додатки
особливості рештки і іи і улъпю і D ознаки
5 6 7 8
слідів хвильової форамініфер. Рідкі
діяльності. рештки дрібних
Нечітка пелецилод,
циклічність морських їжаків,
моховаток.
Черепашки
тонкостінні
Тонка Фауна Інколи і
горизонтальна одноманітна: значні
верствуватість, амоніти, потужності
верстви не пелециподи,
перевищують дрібний детрит,
кількох одиничні корали,
сантиметрів кремнієві губки
Звичайно Потужності Для відкладів
відсутність або значно верхньої батіалі
специфічність і менші характерне
збідненість фауни. від велике
У верхах батіалі: мілковод збіднення
різні рештки них осадків фауни у
амонітів, (тжіг порівнянні 3
тонкостінні 0 | | д | и . низами шельфу.
Листуваті черепашки В нижній
текстури дрібних батиметричній
Мікроверству*- пелеципод, дуже зоні зверху ше
вата (0,02... дрібних зустрічаються
0,009 мм) форамініфер і релікти
текстура панцирі дрібних форамініфер
морських "їжаків. та одиничні
Детрит амоніти.
голкошкірих і Внизу — повна
моховаток із відсутність
тонкими решток фауни
скелетами
Внизу: одиничні
релікти дуже
209
Додатки

Фації
1 2 3 4
Форамініферові Домішки тшіЩкого

мули (3000... матеріалу
4500 м)
Кремнисті мули
(глибини більше
4500 м)
Червона Дуже тонкий осадок із

глибоководна підвищеним вмістом
глина сполук заліза і марганцю
Відклади муттєвих Наявність уламків
Абісальні
Морські
потоків (очевидно ущільнених глин

попередники
флішових товщ)
• г -
Додатки
5 6 7 8
дрібних
форамініфер,
одиничні амоніти,
мініатюрні
пелециподи або
відсутність
фауністичних
решток
Текстури Планктонні Незначні У викопному
органогенно- форамініфери, потужності стані невідомі.
детритові птероподи, інколи Поданий опис
коколітофориди сучасних фацій
Те саме Черепашки Те саме
радіолярій
та діатомових —
водоростей
— — — —
Типова Значні
градаційна потужності
верствуватість
(чергування
пачок осадків, в
кожній з яких
розміри улам
кового мате
ріалу поступово —
зменшуються
зверху вниз).
Сліди підводних
зсувів. Повто
рення у розрізі
пачок із града-
ційною верству-
ватістю
211
Додатки

Фації
1 2 3 4
Тонкі піски, глини,
хемогенні осадки:
доломіти, гіпси,
солі (засолені
Лагунні
лагуни)
Тонкі піски, глини,
часто збагачені
органікою
(опріснені лагуни)
Континентальні Колір переважно сірий

відклади (надводна і буруватий (помірні
1
частина): піски, широти) та строкатий:

глини, галечники зелений, червоний
(тропіки). Добре
відсортований матеріал
Перехідні
{
Дельтові
Піщано-алевритові
відклади, глини,
прошарки вапняків
(підводна частина)
Піщано-глинисті
та естуаріїв
Лиманів
породи.
Із хемогенних
порід відомі
залізисті
j
212
Додати
5 6 7 8
Добре виражена Викопні рештки, Потужності При
верствуватість, як правило, невеликі заболоченні
часто сезонного відсутні утворюються
характеру прошарки
торфу і
сапропелю
Горизонтальна Пригнічена Рослинний

верствуватість, морська фауна, детрит, ходи
дрібна хвиляста рідше прісноводна тварин
Коса Відклади збагачені Переважно Характерною
верствуватість, рослинним досить особливістю
тріщини матеріалом, значна дельтових
висихання, наземна фауна відкладів є
сліди крапель (прісноводна) наявність в них
дощу, сліди морської і
тварин тощо. прісноводної
В перехідній фауни,
частині дельти чергування
верствуватість різних форм
може бути і верствуватості
горизонтальною тощо
Коса й Переважання
косохвиляста тваринних решток
верствуватість із над рослинними,
змінним морська фауна
нахилом та
напрямком
косих
проверстків
У відкладах Органічний світ Потужності Розглядувані
верхньої різноманітний: незначні фації можуть
частини морська фауна, бути
естуаріїв — коса прісноводні рудоносними
верствуватість, форми, рослинні (глинозем,
213
Додатки

Фації
1 2 3 4
ПереїХІДНІ
Глинисті,
Приморських озер
алеврито-глинисті
породи
Руслова фація: В гірських ріках —

піщано- різноманітний
галечниковий мінеральний склад, різна
матеріал форма і ступінь
обкатаності уламків
іювіальні
Заплавна фація: (галечники, гравій,

алевритові та валуни)
Континені альні
глинисті осадки
< Старична фація:

глинисті піски, й
алеврито-глинисті —
осадки
Прісноводні озера: Сірі, темно-сіт#КШйегш

піщано-глинисті
Озерні
породи, сапропель,
діатоміти, торф і
переважання глин
214
5 6 7 8
у нижній рештки: спори, залізо,
частині — пилок дерев тощо марганець)
лінзоподібна
верствуватість,
яка
перешаровується
із правильною
паралельною
верствуватістю
Горизонтальна, Прісноводні Незначні Лінзоподібні
рідше хвиляста молюски: потужності тіла
верствуватість двостулки,
гастроподи,
а також
ракоподібні, добре
збережені
фрагменти
наземних рослин
Типова коса Рослинні рештки, Невелика В поперечному
верствуватість іноді рештки розрізі фації
прісноводних мають
Крупна коса, і наземних тварин лінзоподібну
перехресна чи (найчастіше форму
дрібнохвиляста молюски)
Горизонтальна
часто — тексту
ри зминання
і сповзання
Тонка Прісноводна Незначні У великих
горизонтальна фауна наземних потужності озерах у
верствуватість, рослин, панцирі відкладах
зональне розмі діатомей, спори, можуть
щення осадків пилок, плоди спостерігатися
215
Додатки

Фації
1 2 3 4
Солоні озера: Строкаті кольори
хемогенні осадки:
природна сода,
мірабіліт,
астраханіт,
карбонати
Переважно В глинистих породах
глинисті породи: часто присутній каолініт,
аргіліти, інколи — сидерит,
алевроліти, вуглисті вівіаніт ї І
Фації боліт
аргіліти, рідше і
пісковики 3
РОСЛИННИМ ;
детритом,
сапропелі, торф,
буре та кам'яне
Континенігальні
вугілля
Переважають піща Строкаті кольори, добра
но-глинисті поро обкатаність піщаного
Фації пустинь
ди, часто щебене матеріалу, досить добра

во-глинисті, відсортованість, часто
а також соленосні матові поверхні
товщі з вапняками,
мергелями, до
ломітами
Піски Добра відсортованість
зерен з переважанням
часток 0,15...0,30 мм.
Високий ступінь
[ові фації
обкатаності піщинок
з матовою поверхнею
3
ш
216
*- ,,.„„,,„* ,,„„.,, Додатки
5 6 7 8
Те саме коса
знаки брижів
тощо
Горизонтальна Численні Інколи Характерні

верствуватість, рослинні рештки: значна ознаки —
інколи не відбитки листя, вуглистість *
прослідкову- кори дерев, осадків,
ється рештки наявність торфу
кореневищ, чи вугілля. В
1
стовбури, пні, основі вугільних
спори, пилок пластів — часто
тощо. Наземні викопні грунти
рослини й
водорості
Мінлива Органічні рештки Невеликі
верствуватість, поодинокі потужності
сліди вітрових
брижів,
тріщини —
усихання,
еолові
багатогранники
Типова коса Органічні рештки, Часто
верствуватість з як правило, значні
кутами падіння відсутні потужності
верств біля
ЗО...33 °, індекс
знаків брижів
звичайно більше
15; наявність
иітрогранни-
кін — кутастих
уламків порід
217
Додатки
Склад Структурні
Фаці
порід особливості
Морени (тиліти — Невідсортований

викопні морени): матеріал
піщано-глинистий
матеріал з галькою
й валунами
-Є*
'« Водно-льодовикові Погана відсортованість
о відклади: матеріалу
К
CQ
галечники, гравій,
О піски
л
Озерно- Тонкозернистість
льодовикові
відклади: стрічкові
глини
218
Додатки
Закінчення додатку 2
5 6 7 8
Відсутні Частіше Льодовикові
невелика шрами й
потужність поліруваннг
на валунах
Коса
Тонка
горизонтальна
Додатки
Додаток З
ипис розрізів
РОЗРІЗ 1
1. К2.
У верхній частині залягають глауконітові пісковики
з банками устриць (40 м).
Нижче по розрізу — вапняки з рештками двостулкових
молюсків та водоростей (200 м).
У нижній частині — доломіти та мергелі (20 м).
2. Кх. Мергелі з рештками двостулкових молюсків та аммо-
ноїдей (100 м).
Глауконітові піски (80 м).
Голубувато-сірі глини із лінзами гіпсів (80 м).
Лімнічні піщано-глинисті осадки з прісноводними чере
воногими молюсками (120 м).
3. J2. Перешарування темно-сірих глин з лавами базальто
вого складу (80 м).
Піски й пісковики з рослинними рештками і провер-
стками кам'яного вугілля (160 м).
Пісковики грубозернисті з рештками наземних рослин і
лінзами річкового алювію (180 м).
4. Jt. Перешарування пісковиків з рештками прісноводних
водоростей, туфів та базальтів (220 м).
5. Ті. Червоноколірні алевроліти, аргіліти та пісковики з
косою верствуватістю та з рештками прісноводних риб
(150 м).
Конгломерати (70 м).
РОЗРІЗ 2
1. Р2. Перешарування доломітів, ангідритів та пластів
кам'яної солі (500 м).
2. С 3 . Перешарування верств пісковиків, аргілітів, вап-
220
Додатки
няків та вугілля. У вапняках — рештки фауни брахіопод

та наутилоідей (200 м).
3. Сх. Кремнисті сланці з радіоляріями перешаровуються з
ефузивами основного складу (1500 м).
4. Д 3 . Товща глинистих вапняків і мергелів з фауною нау
тилоідей (100 м).
5. Д 2 . Вапняки з багатою фауною брахіопод та коралів.
Чорні глинисті сланці з рештками форамініфер (1300 м).
6. Ді. Червоноколірні пісковики з косою верствуватістю,
алевроліти та аргіліти з фауною прісноводних панцир
них риб (700 м).
РОЗРІЗ з
1. Q3. Суглинки лесоподібні палево-жовті (10 м).
2. N t . Гіпси крупнокристалічні коричневі, жовтувато-сірі
(10 м).
Вапняки органогенні (водоростеві) світло-сірі з фауною
двостулок та гастропод (40 м).
3. К2. Вапняки піщанисті з фауною голкошкірих, зубами
акул (20 м).
Конгломерати з галькою й гравієм кременю, пісковиків
(5 м).
4. Д,. Пісковики, аргіліти та алевроліти червоного кольору
з відбитками псилофітів (80 м).
Вапняки та аргіліти темно-сірі з фауною брахіопод, ко
ралів, наутилоідей, трилобітів (100 м).
РОЗРІЗ 4
1. Т. У верхній частині — гіпси, ангідрити, кам'яна сіль (50 м).

Внизу ~ світло-сірі мергелі, глини.
2. J2. Темно-сірі глини з рослинними рештками (ЗО м).
3. Jj. Глинисті сланці з проверстками кам'яного вугілля
(100 м).
Конгломерати (15 м).
221
Додатки
4. С 3 . Вапняки з фауною моховаток, коралів, голкошкірих

(20 м).
L j Дрібнозернисті пісковики з глауконітом, панцирами
морських їжаків (ЗО м).
Внизу — пісковики з хвилеприбійними знаками на пло
щинах наверстування (10 м).
5. Ct. Доломіти, вапняки форамініферові (150 м).
6. Д ь з . Вапняки брахіоподові, хемогенні, мергелі, доломіти
(120 м).
7. S2. Перешарування вапняків, аргілітів та алевролітів з
фауною наутилоідей та колоніальних коралів (80 м).
8. -Є2' Глинисті сланці, алевроліти та вапняки з провер-
стками туфів (120 м).
РОЗРІЗ 5
11 Nj. Вверху — гіпси темно-коричневі (30 м).
Внизу — вапняки світло сірі, детритові, рифові з фау
ною коралів, двостулок та гастропод (80 м).
2 К2. Аргіліти та мергелі з фауною форамініфер (40 м).
Піски кварцові тонкозернисті з черепашками устриць,
панцирами морських "їжаків, місцями озалізнені (60 м).
3. J 3 . Мергелі, доломіти з фауною амоноідей (30 м).
Вапняки з фауною моховаток, морських лілій (40 м).
4. J 2 . Вверху — пісковики та аргіліти з фауною белемнітів
та амоноідей (20 м).
Внизу — конгломерати з галькою та гравієм із піско
виків кварцово-глауконітових (30 м).
5. P j . Гіпси, кам'яна сіль, червоноколірні пісковики та
піски (80 м).
6. С 3 . Горизонтально-верствуваті грудкуваті вапняки з фау
ною устриць, форомініфер, брахіопод (200 м).
22.1
Додаток 4
Умовні позначення до стратиграфічних розрізів
11 16 21
У У У
У У 12 17 22
У У У й о
х х
/ / х /
13 18 23
/ Ч / \ / \
to
14
A A A
19
+ + + 24
А А + +
^/ /3/ 10 15
Г
г
Г
г
Г
20
V
V
V
V
V
25
/ — вапняки; 2 — піщанисті вапняки; 3 — глинисті вапняки; 4 — писальна крейда; 5 — мергелі;

6 — доломіти; 7 — опоки, трепели; 8 — діатоміти; 9 — піски; 10 — глинисті піски, піщанисті глини;
11 — пісковики; 12 — конгломерати, галечники; 13 — щебінь, брекчія; 14 — суглинки, леей, лесоподібні суглинки;
15 — алевроліти; 16 — глинисті сланці; 17 — глини аргіліти; 18 — карбонатні глини;
19 — солі, соленосні породи (евапорити); 20 — гіпси, ангідрити; 21 — пласти та проверстки вугілля;
22 — фосфорити; 23 — вулканогенні породи (туфи, лави, туфобрекчії);
24 — інтрузивні породи кислого та середнього складу (граніти, гранодіорити, сієніти); 25 — інтрузивні породи основного
та ультраосновного складу (габро, дуніти, перидотити та ін.)
словник
ПОШИРЕНИХ Г Е О Л О Г И Н М Ш Ш Ш Ш
А
Абісальна зона — найбільш глибока (понад З ООО м) частина океа
ну, відповідає ложу океану.
Абляція — зменшення маси льодовика за рахунок танення, випа
ровування та механічного руйнування.
Абразія — процес механічного руйнування морських берегів хви
лями й течіями.
Авлакоген — великий (до тисяч кілометрів завдовжки) грабено-
подібний прогин у фундаменті давньої платформи, виповне
ний осадками. Похована структура.
Австралопітек — одна з найдавніших перехідних форм від лю
диноподібних мавп до гомінідів. Знайдений в Африці, розви
вався в інтервалі 5—1 млн років тому.
Айсберг — великі плавучі брили льоду, що відкололись від льодо
виків Арктики чи Антарктики.
Акантоди — вимерлі акулоподібні риби з тілом, покритим твер
дою лускою. Перші справжні риби. Силур-рання перм.
Акреція — нарощування первісного тіла Землі за рахунок приєд
нання частинок протопланетної хмари.
Актуалізм — метод пізнання історії планети, згідно з яким до ро
зуміння минулого ідуть через вивчення сучасних процесів із
врахуванням специфіки віддалених у часі фізико-географічних
обстановок.
Акумуляція — нагромадження на суші чи на дні водного басей
ну осадків різного походження.
Алювій — осадові відклади, які нагромаджуються в долинах рік.
Альпійська епоха складчастості — складчастість, яка прояви
лась у кайнозойській ері в межах Тихоокеанського та Серед
земноморського геосинклінальних поясів.
224
Словник поширених геологічних термінів
Амоноідеї — вимерлий надряд головоногах молюсків з черепаш

кою, розділеною перегородками на камери. Ранній девон —-
пізня крейда.
Ангарида — гіпотетичний материк, який існував у палеозої в
північній Азії.
Антекліза — велике пологе підняття в межах плит з неглибоким
заляганням фундаменту й відносно тонким осадовим чохлом.
Антикліналь — складка, ядро якої складене більш давніми поро
дами, ніж крила; повернута випуклістю вверх.
Антиклінорій — велика складчаста структура антиклінальної бу
дови, ускладнена дрібнішими складками.
Антракофітова ф л о р а — флора кам'яновугільного періоду, з
якої сформувалися пласти кам'яного вугілля.
Анхітерієва фауна — міоценова фауна лісових і саванних форм,
в якій переважали предки сучасних коней (анхітеріїв), а також
носороги, мастодонти, антилопи, свині, олені та ін.
Аридний клімат — сухий клімат, типовий для пустель та напів
пустель.
Архантропи — викопні найдавніші люди, які жили 2 млн....
300 тис. років тому: пітекантропи, синантропи, гейдельберзь
ка людина та ін.
Археоптерикс — викопний птах, належить до першоптахів.
Пізня юра.
Археоціати — тип одиничних і колоніальних морських тварин із
вапнистим скелетом кубко- або дископодібної форми. Ранній
кембрій.
Асиміляція — розплавлення магмою гірських порід, які потрапи
ли в неї, та утворення магми змішаного складу.
Астеносфера — шар верхньої мантії, який підстеляє літосферу.
Відносно пластичний, із зниженими швидкостями поширення
поперечних сейсмічних коливань.
_ Б _
Базис ерозії — поверхня, на рівні якої водний потік втрачає
швидкість і нижче якого він не може поглиблювати своє ложе.
Базити — породи основного складу.
Байкальська епоха складчастості — складчастість, яка проя
вилася в геосинклінальних поясах в кінці протерозою.
225
С11 о в н и к п о ш и р е н и х г е о л о г і ч н и х т е р м і н і в
Бар — піщана гряда, розташована на деякій відстані від морсько

го берега паралельно до нього.
Баранячий л о б — горб, згладжений і відполірований льодовиком,
з пологим схилом, оберненим в бік льодовика, та крутим —
протилежним.
Бархан — серпоподібний піщаний пагорб з пологим навітреним
і крутим підвітреним схилами.
Батіальна зона — область океанічного дна, яка відповідає кон
тинентальному схилу з орієнтовними глибинами від 200...500
до 3000 м.
2
Батоліт — велике інтрузивне тіло (площею понад 200 км ), складе
не переважно гранітоїдами, часто залягає в ядрах антикліноріїв.
Белемніти — вимерлі внутрішньочерепашкові головоногі молюс
ки. Ранній карбон — еоцен.
Бенетитові — вимерлі голонасінні рослини, невисокі дерева з
бочкоподібними стовбурами. Карбон—крейда.
Бентос — організми, які населяють морське дно.
Біономічний аналіз — відтворення умов нагромадження осадків
за комплексом знайдених в осадових породах викопних ор
ганізмів; частина фаціального аналізу.
Брахіскладки — складки овальної форми із співвідношенням
довжини до ширини не більше 3:1.
Бронтотерієва фауна — еоцен-олігоценова фауна заболочених ни-
, зовин, болотистих лісів тощо (бронтотерії, амінодонти, тапіро-
,г подібні, свиноподібні, халікотерії та ін.)
Ваді — ерозійні долини тимчасових (часто зливових) потоків з

крутими схилами. Зустрічаються в пустелях.
Верховодка — найближчий до поверхні горизонт безнапірних
підземних вод, перервний у часі та просторі.
Вид симетрії — повна сукупність елементів симетрії у кристалі.
Вивітрювання — процес руйнування на поверхні Землі гірських
порід. Буває фізичним і хімічним. §
Вуглефікація — сукупність процесів перетворення торфу в
кам'яне вугілля. |
Вулканізм — сукупність процесів і явищ, пов'язаних з перемін
щенням магматичних мас із глибин Землі на її поверхню.
226
Словник поширених геологічних терміні
_ г _
Гайоти — окремі підводні плосковершинні гори вулканічного по
ходження.
Гальміроліз — підводне вивітрювання.
Гамади — кам'янисті, щебінчасті пустелі у Східній Африці, Цент
ральній Азії.
Гейдельберзька людина — найдавніша людина, рештки якої
знайдені у Німеччині (~ 400 тис. років).
Гейзер — джерело гарячої води з температурою 80... 100 °С в об
ластях з вулканічною діяльністю. Періодично викидає пару і
воду.
Геоїд — геометрична фігура Землі, яку утворює поверхня Світо
вого океану умовно продовжена під континентами.
Геологічна карта — карта, на якій умовними знаками та кольо
ром показані виходи на денну поверхню гірських порід різно
го складу та віку.
Геологічне середовище — геодинамічно активна тверда, рідка
й газоподібна частина літосфери, яка знаходиться під безпосе
реднім впливом техногенної діяльності людини.
Геосинкліналь — рухлива, лінійно витягнута зона в земній корі,
яка відрізняється значною розчленованістю, проникністю ко
ри, інтенсивними процесами осадконагромадження, магма
тизму та метаморфізму.
Геотектоніка — розділ геології, який вивчає будову й історію
розвитку земної кори та Землі в цілому.
Геотермічний градієнт — приріст температури на кожні 100 м
глибини нижче від шару постійних температур.
Геотермічний ступінь — інтервал глибин нижче шару постійних
температур, протягом якого температура змінюється на 1 °С.
Геохронологічна шкала — шкала, яка відображає послідовність
і тривалість геологічних процесів, явищ, етапів розвитку Землі
та її органічного світу.
Герцинська епоха складчастості — складчастість, яка прояви
лась в кінці палеозою, привела до формування герцинід та за
вершення геосинклінального розвитку таких поясів, як Урало-
Монгольський та Арктичний.
Гідратація — процес мінералоутворення, який супроводжується
зв'язуванням речовиною молекул води, і, d,.,.,-^-. -tt.•.
227
^ С.ІОЕІНИК поширених геологічних термінів
Гідрогеологія — наука про підземні води, їхній склад, власти

вості, походження та поширення.
Гідроліз — процес обмінного розкладу мінералів за рахунок дії
води з розчиненими у ній газами.
Гідротермальний процес — процес, пов'язаний з дією висхід
них гарячих водних розчинів (гідротерм). Утворюється при ос
тиганні магми.
Гінкгові — деревні листопадні голонасінні рослини, представлені у
викопному стані переважно листям. Відомі з пізнього карбону.
Гіпаріонова фауна — міоцен-пліоценова фауна степів, саван,
прерій (гіпаріони, носороги, давні коні, хоботні, антилопи,
бізони та ін.).
Гіпергенез — поверхневі процеси зміни гірських порід і міне
ралів в атмосфері, гідросфері та верхній частині літосфери.
Гіпоцентр землетрусу — місце в надрах планети, де виникає
землетрус.
Гірська порода — природні агрегати з одного чи декількох міне
ралів, уламків інших гірських порід, утворені внаслідок геоло
гічних процесів; залягають в земній корі у вигляді самостійних
тіл.
Глибинний розлом — розривне порушення земної кори значної
довжини та глибини; зона рухомого зчленування великих бло
ків земної кори та верхньої мантії.
Гондвана — гіпотетичний материк, який об'єднував у палеозої
Південно-Американську, Африканську, Індійську, Австралійську
та Антарктичну древні платформи.
Горст — ділянка земної кори, піднята по скидах чи підкидах, час
то східчастих.
Грабен .— ділянка земної кори, опущена по скидах чи підкидах.
Гравіметрія — наука, що вивчає розподіл сили тяжіння в різних
точках земної поверхні, що використовується для вивчення
внутрішньої будови Землі.
Г р а п т о л і т и — вимерлі морські колоніальні планктонні та
прикріплені тварини, особливо характерні для ордовицьких
морів. Середній кембрій — ранній карбон.
Гуміфікація — процес мікробіологічного розкладу органічних
решток у вологому середовищі при утрудненому доступі кис
ню. Призводить до утворення гумусу.
228
Словник поширених геологічних ХШРМІНІВ
Дайка — інтрузивне напівглибинне пластиноподібне тіло, яке ут

ворюється при заповненні магмою тріщин у вмісних породах.
Делювій — уламкові, погано обкатані, невідсортовані відклади,
знесені до підніжжя схилу тимчасовими водними потоками.
Дендрити — деревоподібні, гіллясті агрегати кристалів, які утво
рюються у процесі швидкої кристалізації чи при кристалізації
в тонких тріщинах.
Денудація — знос, видалення продуктів вивітрювання в пони
жені ділянки рельєфу.
Десквамація — відшарування, шолудіння тонких лусок з гірсь
ких порід під впливом різких коливань температур.
Дефляція — розвіювання, видування вітром продуктів вивітрю
вання.
Динамометаморфізм — метаморфізм гірських порід під дією
тектонічних сил при складкотвірних процесах без участі магми.
Діагенез — процес перетворення осадка на гірську породу.
Друза — агрегат кристалів, які наросли одним кінцем на яку-не-
будь поверхню.
Друмлін — продовгувато-овальний пагорб висотою до 25 м і дов
жиною у декілька кілометрів, складений мореною.
Дюна — невисокий, серпоподібний піщаний пагорб, утворений
вітром на піщаних узбережжях морів, озер чи річок.
Евгеосинкліналь — найбільш рухливі, внутрішні частини гео

синклінальних областей, закладені на океанічній корі, харак
теризуються активним вулканізмом.
Едіакарська фауна — викопна фауна вендського віку, представ
лена переважно кишковопорожнинними, червами, петанола-
мами, знайдена вперше у Південній Австралії.
Екзарація — руйнування льодовиком гірських порід, які склада
ють його ложе, та винос продуктів руйнування до краю льодо
вика.
Елювій — продукти вивітрювання гірських порід, які залишили
ся на місці свого утворення.
229
Словник поширених геоііоіічних термінів
Еон — найкрупніший підрозділ геохронологічної шкали, показує

час формування верств гірських порід, які складають еонотему.
Еонотема — найбільший підрозділ стратиграфічної шкали, від
повідає товщі гірських порід, що сформувалася протягом еону.
Епіплатформний орогенез — процеси формування складчасто-
брилових гір в межах давніх та молодих платформ в неоген-
четвертинний час.
Епіцентр з е м л е т р у с у — вертикальна проекція гіпоцентру зем
летрусу на денну поверхню.
Ера — підрозділ геохронологічної шкали, частина еону, відповідає
часу формування товщ гірських порід, що складають ератему
(групу).
Ератема (група) — підрозділ стратиграфічної шкали, відповідає
товщі порід, яка сформувалася протягом ери.
Ерозія — процес руйнування гірських порід водними потоками.
_ ж _
Ж е о д а — пустота в гірських породах, стінки якої покриті друза

ми кристалів.
Ж е р л о вулкана — вертикальний канал, який з'єднує магматич
ний осередок з поверхнею Землі, де закінчується кратером.
Ж и л а — пластоподібне геологічне тіло, утворене при заповненні
тріщини мінеральною речовиною.
_ з _
Зандри — пологохвилясті рівнини, розташовані перед кінцевою

мореною, складені відкладами талих льодовикових вод.
Запаси корисних копалин — кількість корисної копалини в
надрах.
Зеленокам'яні породи — змінені магмою основні гірські поро
ди з великою кількістю вторинних мінералів зеленого кольору
(хлориту, епідоту тощо).
Здвиг (зсув) — розривне порушення, при якому гірські породи
зміщені по горизонталі.
З е м л е т р у с — підземні поштовхи та коливання земної кори,
спричинені раптовим вивільненням потенційної енергії при
тектонічних процесах.
230
Земна кора — верхня частина літосфери, від поверхні Мохоро-
вичича до поверхні планети.
Зона Вадаті-Заварицького-Беньофа — зона глибокофокус-
них землетрусів, яка проникає у верхню мантію, співпадає з
віссю глибоководного жолоба.
_ І _
ізоморфізм — здатність хімічних елементів (атомів, іонів)

заміщувати один одного в кристалічних решітках.
Індрикотерієва фауна — олігоценова фауна долинних лісів, боліт,
саван (індрикотерії — безрогі носороги, антракотерії — свино
подібні, амінодонти — болотні носороги, тапіроподібні та ін.).
Інтенсивність землетрусу — сила землетрусу, виражена за два-
надцятибальною шкалою.
Інтрузивна порода — гірська порода, утворена в процесі роз-
кристалізації магми в надрах Землі.
Іхтіозавр (рибоящер) — вимерла рибоподібна (чи дельфіно-
подібна) морська рептилія; чудовий плавець. Середній тріас —
пізня крейда.
_ к_
Каламїти — вимерлі великі деревоподібні членистостеблові рос

лини, нагадували гігантські хвощі. Середній карбон — рання
перм.
Каледонська епоха складчастості — складчастість, яка проя
вилась у ранньому палеозої в основному у Атлантичному
та Урало-Монгольському поясах. Сформовані складчасті сис
теми — каледоніди.
Кальдера — циркоподібна западина на місці вершини вулканіч
ного конуса, часто затоплена водою.
Ками — льодовикові горбкуваті форми рельєфу, розкидані у виг
ляді округлих конусоподібних куполів, складені відсортованою
мореною.
Карельська епоха складчастості — складчастість, яка прояви
лась на рубежі раннього та пізнього протерозою, призвела до
5.» формування фундаменту давніх платформ, сформувала склад
часті системи — каре л іди.
231
Карри — виступи, борозни й жолобки, утворені на поверхні роз

чинних порід дією струминок стікаючої води, форми поверх
невого карсту.
Карст — сукупність явищ, пов'язана з дією води на розчинні по
роди, яка призводить до утворення пустот різної форми та
розмірів.
Катагенез — процес зміни осадових порід після діагенезу й до
метаморфізму. Одна із стадій зміни гірських порід в умовах
низьких температур і тисків.
Каустобіоліти — горючі корисні копалини (торф, вугілля, горючі
сланці, нафта, асфальт, озокерит тощо).
Керівні форми — викопні організми, з допомогою яких встанов
люють відносний вік осадових верств. Відрізнялись коротко
часною еволюцією та широким географічним поширенням.
Кларк — число, яке показує середній вміст хімічного елемента в
земній корі, літосфері тощо.
Коколітофориди — одноклітинні мікроскопічні морські планк
тонні джгутикові водорості (золотисті). Входять до складу пи
сальної крейди. Відомі з кембрію.
Колювій — продукти вивітрювання, зміщені по схилу під дією
сили тяжіння.
Кондиції — вимоги промисловості до родовищ корисних копалин
(якість руд, параметри покладів, гірничогеологічні умови тощо).
Конкреція — округлі мінеральні утвори, які виникають в гірських
породах іншого складу при діагенезі.
Кора вивітрювання — комплекс гірських порід в верхній час
тині земної кори, сформованих в умовах жаркого вологого
клімату процесами вивітрювання.
Коразія — руйнування поверхні гірських порід піщинками, які
переносяться з вітром.
Корда і т и — вимерлі голонасінні дерева, нагадували сучасні
хвойні. Вуглеутворювачі. Карбон—перм.
Корисна копалина — природний мінеральний агрегат, який мо
же використовуватись у господарській діяльності людини без
посередньо чи після переробки.
Крайовий прогин — лінійно витягнутий асиметричний прогин,
який формується на межі геосинклінальної області та плат
форми на орогенному етапі.
232
ИШ№-. !
Ив? J
Кратер вулканічний — заглибина у вигляді чаші чи лійки, якою

завершується жерло вулкана.
Криптозой — стратиграфічний підрозділ, який об'єднує архейсь
ку та протерозойську еонотеми.
Кристалічна гратка — модель, яка дає уявлення про внутрішню
будову кристалів.
Кристалографія — наука про кристалічний стан речовини. Вив
чає форму, склад, властивості кристалів.
Кроманьйонці — представники вимерлої раси сучасних людей. їхні
рештки були вперше знайдені у Франції (грот Кро-Маньйон).
Створили культури пізнього палеоліту (40...50 тис. років тому).
Кучеряві скелі — групи зближених пагорбів із твердих гірських
порід, відшліфованих льодовиком.
Лава — магма, яка витікає чи витискається на поверхню Землі під

час виверження вулканів.
Лавове плато — велика вирівняна поверхня складена ефузивни
ми породами основного складу.
Лавразія — гіпотетичний материк, який об'єднував у другій
половині палеозою Швнічно-Американську, Східно-Євро-
пейську, Сибірську, Таримську, Китайсько-Корейську та
Південно-ЬСитайську платформи.
Лавренція (Лаврусія, Північно-Атлантичний материк) —
гіпотетичний материк, який об'єднував у ранньому палеозої
Швнічно-Американську та Східно-Європейську платформи.
Лаколіт — невелике інтрузивне тіло грибоподібної форми.
Лапілі — округлі чи кутасті вулканічні викиди розміром у декіль
ка сантиметрів.
Латерит — цегляно-червона порода, продукт вивітрювання алю
мосилікатів в жаркому вологому кліматі.
Л е с — алевритова порода світло-жовтого (пальового) забарвлен
ня, неверствувата, вапниста, однорідна, часто з прошарками
викопних грунтів.
Літогенез — поняття, яке включає в себе всі стадії формування
осадових порід.
Літологія — наука про осадові породи (про їхній склад, структу
ри й текстури, генезис тощо).
233
Словник поширених геологічних те.рмінів
Літоральна зона (літораль) — прибережна зона морів та оке

анів, яка періодично осушується під час відпливів.
Л і т о с ф е р а — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає зем
ну кору й верхню мантію до поверхні астеносфери.
Л о п о л і т — велике інтрузивне тіло чашоподібної форми.
_ м _
Маар — плоскодонний кратер вибуху з жерлом без конуса. Часто

заповнений водою.
Магма — розплавлена вогняно-рідка маса частіше силікатного
складу, яка виникає у верхній мантії і утворює при застиганні
гірські породи.
Магнітуда — відносна енергетична характеристика землетрусу.
Введена Ріхтером.
Мантія Землі — одна з внутрішніх геосфер Землі, яка простя
гається від підошви земної кори (поверхня Мохоровичича) до
поверхні ядра (поверхня Віхерта-Гутенберга, 2900 км).
Мегаантиклінорій — велика складно побудована антиклінальна
структура, яка включає декілька антикліноріїв.
Мегасинклінорій — велика синклінальна структура, яка об'єднує
кілька синкліноріїв.
Мезозойська (кіммерійська) епоха складчастості — склад
частість, яка проявилась в мезозойській ері в основному в
межах Середземноморського та Тихоокеанського геосинкліналь
них поясів. Сформувала мезозощи.
Метагенез — стадія глибоких мінеральних та структурних змін
осадових порід під впливом підвищених температур, тисків та
мінералізованих розчинів. Передує метаморфізму.
Металогенія — розділ вчення про корисні копалини. Вивчає ме
талічні (рудні) корисні копалини.
Метаморфізм — ендогенні процеси, з якими пов'язані зміни в
мінеральному складі та структурі гірських порід. Чинниками
метаморфізму є температура, тиск та флюїди.
Метасоматоз — метаморфізм із зміною хімічного складу вихід
них гірських порід. Проходить у твердому стані порід.
Мінерал — природна хімічна сполука чи самородний хімічний
елемент, які виникли внаслідок певних фізико-хімічних про
цесів у земній корі чи на поверхні.
234
Мінеральна сировина — корисні копалини, добуті з надр.

Мінеральні ресурси — корисні копалини у надрах певного
регіону, встановлені геологічними методами.
Міогеосинкліналь — зовнішня частина геосинклінальної об
ласті, відносно слаборухома, авулканічна. Закладена на корі
континентального типу, межує з платформою.
Мобілізм — наукова концепція, в основі якої лежать уявлення
про домінування горизонтальних переміщень блоків земної
кори й літосфери.
Моласи — формації, які утворюються на орогенному етапі в
крайових прогинах, міжгірних западинах, у складі яких пере
важають грубоуламкові відклади.
Монокліналь — форма залягання верств гірських порід, яка ха
рактеризується пологим нахилом їх в один бік.
Морена — уламковий матеріал, який переміщується й відкла
дається льодовиком.
Мульда — ізометрична чи овальна в плані полога синклінальна
складка.
. . н _
Насув — розривне порушення типу підкиду з пологим нахилом

змішувача, по якому висячий бік насунутий на лежачий.
Неандертальці — давні викопні люди, представники палеоант-
ропів, створили культуру ашель, мустьє. Вимерли близько
40 тис. років тому.
Нектон — активно плаваючі морські організми, які живуть в
товщі води.
Неоантропи — люди сучасного виду, з'явилися близько 35 тис.
років тому. Населяють Землю й нині.
Неотектоніка — розділ геології, який вивчає найновіші (неоген-
антропогенові) тектонічні процеси, що зумовили формування
сучасного рельєфу.
Неритова зона — прибережна частина морів та океанів, приб
лизно відповідає шельфу.
Нейтральний шар — шар у верхній частині земної кори, в яко
му температури порід відповідають середньорічним для даної
,£і місцевості.
235
Спевни к поширених геологічних термінів
_ о
Ози — пасма, які складені з пісків, гравію, гальки, уламкових вод
но-льодовикових відкладів.
Океанічна плита — область дна океанів між підводними ок
раїнами континентів та серединно-океанічними хребтами, має
типовий океанічний тип кори.
Окраїнне море — море, розташоване на окраїні материка, від
ділене від океану острівною дугою, півостровом, часто із суб-
океанічною корою.
Орогенний етап — завершальний етап розвитку геосинкліналі,
під час якого формується гірський рельєф, проходить вторг
нення гранітних інтрузій тощо.
О ф і о л і т — асоціації гірських порід, складені ультраосновними,
основними породами та глибоководними океанічними осадка
ми. Типові для евгеосинкліналей.
_ п _
Палеоантропи — викопні люди, які існували 350...35 тис. років

тому. Нащадки архантропів.
Палеогеографія — наука, що вивчає географічну оболонку ми
нулого.
Палеонтологія — наука, що вивчає органічний світ минулих ге
ологічних епох. Поділяється на палеозоологію та палеобо
таніку.
Парагенезис — спільне знаходження мінералів, зумовлене одно
часним чи послідовним їх утворенням в подібних фізико-
хімічних умовах.
Пелагіальна зона — товща води океанів, морів, озер як середо
вище існування пелагіальних організмів.
Петрографія — наука про гірські породи.
Пітекантроп — викопна мавполюдина. Жив у інтервалі 1,9...
0,5 млн років тому. Створив культуру шель. Належав до архан
тропів.
Планктон — сукупність найпростіших рослин і тварин, що прово
дять життя у воді в завислому стані, пасивно переносяться водою.
Платформа — основний елемент структури материків. Вирізняєть
ся вирівняним рельєфом, відносно стабільним тектонічним
236
Ш&; Словник поширених геологічних^^рміїїіи ^
режимом, ізометричною формою. У будові виділяють два струк?

турні поверхи — кристалічний фундамент і осадовий чохол.
Плейстоцен — відділ четвертинної (антропогенової) системи.
Плечоногі (брахіоподи) — одиничні морські тварини, тіло яких
розміщене у двостулковій черепашці. Налічують понад 10 000
вимерлих видів; поширені й нині.
Плита — велика від'ємна структура платформи; характеризується
наявністю осадового чохла, часто — значної потужності.
Плита літосферна — великі жорсткі блоки літосфери Землі, які
переміщуються по астеносфері від зон розтягу (спрединг) до
зон стиску (субдукція, колізія).
Плікативна дислокація — складчаста дислокація, за якої оса
дові верстви згинаються без порушення їхньої суцільності й
без розриву.
Пліоцен — верхній відділ неогенової системи.
Пневматоліз — явище взаємодії летких сполук, які виділяються
з магми, із вмісними породами з утворенням нових мінераль
них сполук.
Поверхня Віхерта-Гутенберга — межа між мантією й ядром,
установлена сейсмічним методом на глибині 2 900 км.
Поверхня Конрада — підошва гранітно-метаморфічного шару,
яка відокремлює його від базальтового.
Поверхня Мохоровичича (Мохо, М) — межа між земною ко
рою й мантією, встановлена за стрибкоподібним зростанням
швидкості поширення сейсмічних хвиль.
Поліморфізм — явище, коли одні й ті самі за хімічним складом
речовини можуть утворювати різні кристалічні решітки, тобто
кристалізуватись у різних кристалографічних сингоніях.
Полтавська ф л о р а — тропічна рослинність (пальми, лаври, оле
андри, мірти, бамбук, тис тощо), яка заселяла великі території
на півдні США, Європи (до широти м. Харкова), Південну й
Центральну Азію у палеогені.
Пролювій — генетичний тип материкових відкладів, що являють
собою продукти вивітрювання корінних гірських порід, змиті
зі схилів гір і відкладені біля їхнього підніжжя тимчасовими
водними потоками.
Протогеосинкліналь — первинний (3000...2500 млн p.) геосинк
лінальний прогин, який розвивався у пізньому археї після
нуклеарного етапу і розділяв протоплатформи-
237
f -тс режимом, ізометричною формою. У будові виділяють два струк

турні поверхи — кристалічний фундамент і осадовий чохол.
Плейстоцен — відділ четвертинної (антропогенової) системи.
Плечоногі (брахіоподи) — одиничні морські тварини, тіло яких
розміщене у двостулковій черепашці. Налічують понад 10 000
вимерлих видів; поширені й нині.
Плита — велика від'ємна структура платформи; характеризується
наявністю осадового чохла, часто — значної потужності.
Плита літосферна — великі жорсткі блоки літосфери Землі, які
переміщуються по астеносфері від зон розтягу (спрединг) до
зон стиску (субдукція, колізія).
Плікативна дислокація — складчаста дислокація, за якої оса
дові верстви згинаються без порушення їхньої суцільності й
без розриву.
Пліоцен — верхній відділ неогенової системи.
Пневматоліз — явище взаємодії летких сполук, які виділяються
з магми, із вмісними породами з утворенням нових мінераль
них сполук.
Поверхня Віхерта-Гутенберга — межа між мантією й ядром,
установлена сейсмічним методом на глибині 2 900 км.
Поверхня Конрада — підошва гранітно-метаморфічного шару,
яка відокремлює його від базальтового.
Поверхня Мохоровичича (Мохо, М) — межа між земною ко
рою й мантією, встановлена за стрибкоподібним зростанням
швидкості поширення сейсмічних хвиль.
Поліморфізм — явище, коли одні й ті самі за хімічним складом
речовини можуть утворювати різні кристалічні решітки, тобто
кристалізуватись у різних кристалографічних сингоніях.
Полтавська ф л о р а — тропічна рослинність (пальми, лаври, оле
андри, мірти, бамбук, тис тощо), яка заселяла великі території
на півдні США, Європи (до широти м. Харкова), Південну й
Центральну Азію у палеогені.
Пролювій — генетичний тип материкових відкладів, що являють
•-ЭН собою продукти вивітрювання корінних гірських порід, змиті
•• №з\ схилів гір і відкладені біля їхнього підніжжя тимчасовими
- водними потоками.
Протогеосинкліналь — первинний (3000...2500 млн p.) геосинк
лінальний прогин, який розвивався у пізньому археї після
нуклеарного етапу і розділяв протоплатформи. [о вс Й О Т
237
Словник поширених геогюі ІЧІІІІХ термінів
Протоплатформа — ранньопротерозойська структура часто

овальних чи ізометричних обрисів, зона ранньої стабілізації.
Фундамент може бути складений як нуклеарними структурами,
так і фанітизованими протогеосинклінальними комплексами.
Псамітова структура — структура, властива для піщанистих
гірських порід (розмір зерен 1...0Д мм).
Псевдоморфоза — агрегатний стан мінералу, за якого його криста
лографічна форма не властива речовині, що його складає. Відомі
також мінеральні псевдоморфози за органічними рештками.
Псефітова структура — структура, характерна для уламкових
порід (конгломератів, брекчій), складених з великих (більш як
1 мм) обкатаних чи кутастих уламків.
П с и л о ф і т и (риніофіти) — одні з найдавніших наземних рослин,
трав'янисті чи кущисті форми з дихотомічним стеблом. Вони
вели амфібійний спосіб життя. Силур — середній девон. Пред
ки членистостеблових, плаунів і папоротеподібних.
_ Р _
Радіолярії — підклас одноклітинних саркодових, які вели пере
важно планктонний спосіб життя. Утворюють радіолярієві му
ли (радіолярити). Відомі з кембрію.
Регіональний метаморфізм — тип метаморфізму, який охоп
лює великі площі й потужні товщі гірських порід.
Регресія — відступ моря. Відбувається у разі підняття суходолу
або зниження рівня моря.
Рекультивація — комплекс гірничих, меліоративних, сільсько
господарських, гідротехнічних та інших робіт, спрямованих на
відтворення господарської цінності порушених гірничими ро
ботами земель.
Рифт — лінійно витягнута (інколи понад 1000 км) щілиноподібна,
грабеноподібна структура глибинного походження. Розрізня
ють континентальні й океанічні рифти.
Родовище корисних копалин — ділянка земної кори, на якій
унаслідок певних геологічних процесів нагромадилася міне
ральна речовина, яка за кількістю, якістю та умовами заляган
ня придатна для промислового використання.
Руда — твердий мінеральний агрегат з певним вмістом корисних
компонентів, які роблять економічно доцільним їхній видобу
ток за сучасного рівня матеріального виробництва.
238
Сповнак поширених геологічних терм
Рудопрояв — дрібні скупчення корисних копалин у надрах, які

за кількістю запасів не відповідають поняттю родовищ.
Седиментогенез (седиментація) — утворення усіх видів осад

ків у природних умовах.
Сейсмологія — розділ геофізики, який вивчає сейсмічні явища
(землетруси) та досліджує внутрішню будову Землі на основі
спостережень за пружними коливаннями.
Секреція — округлі чи лінзоподібні природні мінеральні агрега
ти, які утворюються при заповненні пустот у гірських породах
мінеральною речовиною.
Серединний масив — уламок платформи, за рахунок дроблен
ня якої виникла дана геосинклінальна область (пояс), аналог
мікроконтинентів, відомих у сучасних океанах.
Серединно-океанічний хребет — елемент рельєфу Землі, який
являє собою потужну гірську систему, що простягається через
усі океани. В їхній осьовій частині звичайно розміщуються
рифтові ущелини.
Синантроп (людина пекінська) — викопна людина, знайдена
уперше поблизу м. Пекіна. Жила 0,5...0,3 млн р. тому. Створила
культуру ашель, уміла добувати вогонь. Належить до архантропів.
Сингонія — класифікаційна одиниця у кристалографії; об'єднує
групи симетрії з однаковою головною віссю (третього і вищих
порядків), а якщо їх немає — групи з однаковими неголовни
ми осями.
Синекліза — велика платформна від'ємна структура злегка витяг
нутої чи ізометричної форми. Осадовий чохол у її межах дося
гає значних потужностей (8...10 км і більше). -,
Синклінальна складка — вгнута складка верств гірських порід,
у ядрі якої залягають породи молодші, ніж на крилах.
Синклінорій — система паралельних складок, що знижуються до
його осі. У центральній частині залягають породи молодші, ніж
по краях. Утворюється на місці геосинклінальних прогинів.
Скам'янілості (фосилії) — рештки організмів, що збереглися в
осадових верствах гірських порід.
Скид — розрив щільності верств гірських порід з вертикальним
або нахиленим змішувачем у бік опущеного крила. Утворюєть
ся внаслідок розтягування земної кори.
239
* Словник поширених геологічних термінів
Складки — хвилеподібні згини верств гірських порід різних

розмірів.
С о л ь ф а т а р и (сірчисті ф у м а р о л и ) — вулканічні гази (темпе
ратура 100...300 °С), у складі яких переважають сірчистий
газ, сірководень, вуглекислий газ, пара води, азот, метан
тощо.
Спайність — здатність мінералів розколюватись під час удару з
утворенням рівних гладких площин, які збігаються з гранями
кристалічної решітки даного мінерала.
Спрединг — розростання океанічного дна в рифтових долинах
серединно-океанічних хребтів.
Сталагміт — натічне мінеральне утворення на дні печер. Його
ріст відбувається знизу вверх навпроти сталактиту.
Сталактит — натічне мінеральне утворення, яке звисає зі стелі
печер. За складом він найчастіше вапнистий.
С т е г о ц е ф а л и (дахоголові) — вимерлі земноводні організми,
голова яких покривалась кістяним панциром. Походять від
кистеперих риб. Існували в інтервалі середній девон — тріас.
Стратиграфічна шкала — шкала, яка відображає послідовність
наверстування осадових товщ порід різного віку. Стратиг
рафічні одиниці шкали різного рангу (еонотема, група, систе
ма, відділ, ярус) відповідають геохронологічним підрозділам
(еон, ера, період, епоха, час), які вказують на час формування
стратиграфічних відповідників.
Стратиграфія — наука (розділ геології), яка вивчає послідовність
наверствувань гірських порід, їхнє географічне поширення,
мінеральний склад та викопні органічні рештки.
Структура породи — особливості будови гірських порід, зумов
лені морфологією і просторовим взаєморозміщенням їхніх
складових частин.
Субдукція — процес підсування океанічної плити під континен
тальну біля активних континентальних окраїн в зонах Вадаті-
Заварицького-Беньофа.
С у б л і т о р а л ь — область дна морів і океанів у межах шельфу від
урізу води до 200 м.
Суфозія — винос розчинених речовин і дрібних мінеральних
частинок з гірських порід водою, що просочується у їхній
товщі.
240
_ т _
Таласократичний режим — типовий режим для еволюційних

етапів розвитку геосинклінальних поясів; характеризуєть
ся створенням сприятливих умов для розвитку органічного
світу.
Танатоценоз — скупчення у певних пунктах решток відмерлих
організмів. Складається як із автохтонних організмів, так і з
принесених течіями, прибоєм, вітром тощо.
Текстура породи — сукупність ознак будови породи, які визна
чаються орієнтацією й відносним розміщенням та розподілом
складових частин (зерен) породи.
Тектонічний цикл — сукупність геологічних явищ в просторово
спрямованому розвитку тектоносфери. Характеризується зако
номірною еволюцією рухомої (геосинклінальної) області від її
закладення до завершення процесів гороутворення.
Тиліт — викопна морена.
Трансгресія — наступ моря на суходіл. Найчастіше спричиняєть
ся опусканням суходолу.
Трансформні розломи — поперечні розривні порушення сере
динно-океанічних хребтів, по яких відбуваються горизонтальні
зміщення осьових рифтів іноді на сотні кілометрів.
Трапи — породи основного складу (діабази, порфірити, базальти)
характерні для платформ.
Трилобіти — викопні морські тварини типу членистоногих.
Відомі з пізнього протерозою, досягли розквіту у палеозойсь
ких морях, вимерли до початку мезозою.
Тургайська ф л о р а — флора помірно теплої фітогеографічної
провінції, сформованої у палеогені на півночі Північної Аме
рики, у Гренландії, на півночі Європи, у Західному й Східно
му Сибіру. До її складу входили листопадні й хвойні дерева:
клен, береза, бук, каштан, липа, магнолія, тис, ялина тощо.
У._.
Ультраметаморфізм — особлива крайня стадія регіонального
метаморфізму, супроводжується повним розплавленням
вихідних гірських порід. З ультраметаморфізмом пов'язують
утворення мігматитів
241
*, Словник поширених геолог.іяних термінів
Ультраосновні гірські породи — магматичні породи, утворені

з магми, яка містить менш як 40 % кремнезему. Зустрічають
ся лише інтрузивні відміни темного забарвлення (дуніт, пери
дотит, серпентиніт, піроксеніт).
ф
Факоліт — інтрузивні магматичні тіла, які утворюються при за
повненні магмою пустот на згинах складок.
Фанерозойський еон — еон, який розпочався 570 млн р. тому;
включає палеозойську, мезозойську і кайнозойську ери.
Фаціальний аналіз — метод відтворення умов формування
давніх осадків за усією сукупністю характерних для них ознак.
Фації — обстановки осадконагромадження (сучасні чи давні), оре-
чевлені в осадку чи гірській породі.
Фіксизм — геотектонічна концепція, яка виходить із припущен
ня про зафіксоване взаємне розташування континентів протя
гом геологічної історії Землі. При поясненні розвитку планети
віддається перевага вертикальним тектонічним рухам.
Ф л е к с у р а — східчастий вигин осадової верстви. Розвиток флек
сур часто спричиняє розриви суцільності верств.
Ф л і ш (флішова формація) — потужні товщі тонковерствува-
тих осадових гірських порід. Характерне ритмічне перешару-
№ вання декількох різновидів порід. Утворюється в глибоких
прогинах у кінці головного геосинклінального етапу розвитку
територій.
Флювіогляціальні відклади — піщано-глинисті осадки, вине
сені талими водами й відкладені поблизу переднього краю льо-
іовика.
Форамініфери — велика група найпростіших організмів із класу
саркодових. Відомі бентосні й планктонні форми. Поширені з
: кембрію до наших днів.
Формація — угрупування геологічних тіл (верств, гірських порід),
об'єднаних у парагенетичному, стратиграфічному чи іншому
відношеннях. Комплекс генетично пов'язаних фацій.
ф у з у л і н і д и — викопні найпростіші організми з підкласу фора-
cm мініфер. Мають породотвірне значення, особливого поширен-
ыщ ня набули у палеозої (карбон, перм).
Фу>мароли — гарячі вулканічні гази. Залежно від стадії вивержен
ня поділяються на сухі, кислі, лужні, сірчисті та вуглекислі.
242
Фундамент платформи — основа платформи, яка складена дис

локованими геосинклінальними осадовими, магматичними й
метаморфічними породами. Формується на геосинклінальній
стадії розвитку території.
— Ц —
Центр симетрії — точка всередині кристала, у якій перетиЩІ
ються й діляться навпіл лінії, що сполучають відповідні точки
на поверхні кристала. :,Ш
Цератити — амоноідеї з цератитовою лопатевою лінією. Вони
розвивались у пермі — тріасі.
Цефалоподи — головоногі молюски, морські високоорганізовані
тварини, які набули значного поширення у морях палеозою та
мезозою.
^ч___
Четвертинний (антропогеновий, льодовиковий) період —
останній період в історії Землі тривалістю 1,7 млн p. Однією з
головних подій періоду була поява первісної людини.
_ ш _
Шар'яж — горизонтальний чи пологий насув з переміщенням
гірських товщ у вигляді покриву на значні відстані (десятки чи
сотні кілометрів).
Шахта — вертикальна гірнича виробка.
Ш е л ь ф — затоплена морем континентальна відмілина глибиною
200...250 м.
Шкала Мооса (десятибальна шкала твердості) — запропо
нований німецьким вченим Ф. Моосом набір мінералів — ета
лонів з послідовно зростаючою твердістю. Використовується
для орієнтовного визначення твердості мінералів.
2
Шток — порівняно невелике (до 200 км ) інтрузивне тіло часто
неправильної форми, близької до циліндричної.
Штольня — горизонтальна підземна гірнича виробка з безпосе
реднім виходом на денну поверхню.
Штрек — горизонтальна підземна гірнича виробка без виходу на
денну поверхню.
243
Ш у р ф — вертикальна гірнича виробка з квадратним чи прямокут

ним перерізом, яка проводиться з поверхні Землі під час
розвідки корисних копалин. Максимальна глибина виробки
становить 20...ЗО м.
— Щ -
Щебінь — незцементована гірська порода, складена із необката-
них уламків розміром 10... 100 мм.
Щит — ділянка давньої платформи, на поверхню якої виступає
кристалічний фундамент.
Я д р о Землі — центральна область Землі, яка обмежена сферич

ною поверхнею із середнім радіусом 3470 км. Поділяється на
зовнішнє й внутрішнє.
Япетус — гіпотетичний океан, який розділяв у ранньому палео
зої Північно-Американський та Східно-Європейський конти
нентальні масиви.
ЗМІСТ
_J ОЗДШ 1
О С Н О В И ГЕОЛОГІЇ, М І Н Е Р А Л О Г И Й І М І Р © Г Р А Ф Е
Загальні відомості 6
Тема 1. Морфологія, властивості
й елементи симетрії кристалів гп,.: 7
Тема 2. Форми знаходження мінералів
у природі. Діагностичні властивості мінералів 13
Форми знаходження мінералів у природі 13
Діагностичні властивості мінералів 16
Тема 3. Визначення й вивчення мінералів
за колекціями „,....»»» 22
Тема 4. Магматичні гірські породи „ 38
Тема 5. Осадові гірські породи 46
Тема 6. Метаморфічні гірські породи . . . . . . . 51
Тема 7. Геологічні карти й розрізи ... 56
Список рекомендованої літератури .^ийыз> 65
...ШШАІ
О С Н О В И П А Л Е О Н Т О Л О Г И Т А ІСТОРИЧНОЇ Г Е О Л О Г И
Загальні відомості 68
Геохронологічна шкала 69
Умови існування організмів
у водному середовищі .. . . . . . 69
Принципи класифікації організмів . ....— 73
Форми збереження організмів
•у викопному стані. v^vs^ww^, 74
245
Зміст
Тема 8. Викопні найпростіші 78

Тип найпростіші (Protozoa) 78
Клас саркодові (Sarcodina) 79
Тема 9. Викопні губки і археоціати 85
Тип губки (Spongia) . . . 85
Тип археоціати (Archeocyathi) 89
Тема 10. Викопні кишковопорожнинні 93
Тип кишковопорожнинні (Coelenterata) 93
Тема 11. Викопні плечоногі 100
Тип плечоногі (Brachiopoda) 100
Тема 12. Викопні черевоногі молюски 107
Тип молюски (Mollusca) 107
Тема 13. Викопні головоногі молюски 114
Тема 14. Викопні двостулкові молюски 125
Тема 15. Викопні членистоногі й голкошкірі 132
Тип членистоногі (Arthropoda) 132
Тип голкошкірі (Echinodermata) 136
Тема 16. Викопні рослини 144
Тип синьозелені водорості (Cyanophyta) 144
Тип золотисті водорості (Chrysophyta) 144
Тип діатомові водорості (Bacillariophyta) 145
Тип багряні водорості (Rhodophyta) 146
Тип риніофіти (Rhyniophyta) 146
Тип плауноподібні (Lycopsida) 147
Тип членистостеблові (Sphenopsida) . . . 149
Тип папоротеподібні (Pteropsida) 150
тема і У. Визначення фаціальної належності порід
!
Фаціальний аналіз . . . . . 155
Тема 18. Складання палеотектонічних схем будови
земної кори. 161
Заняття 1 . І • • • 161
Заняття 2. . . . . . . 164
Заняття 3 168
Заняття 4 . . . . . :7 172
Тема 19. Нанесення на палеотектонічні схеми світу основних
генетичних груп родовищ корисних копалин 176
Докембрійська епоха рудоутворення 176
Ранньопалеозойська епоха рудоутворення...± 178
Пізньопалеозойська епоха рудоутворення . ч у; 179
246
^1Г:«2^^ ZZ^Z:77'7CZ^:77^2Z7S7.
Мезозойська епоха рудоутворення 181

Кайнозойська епоха рудоутворення 182
Тема 20. Нанесення на контурні карти
основних геотектонічних структур
та корисних копалин України 185
Список рекомендованої літератури 192
Додаток 1. Навчальні геологічні карти 194

Додаток 2. Ознаки поширених фацій 202
Додаток 3. Опис розрізів М 220
Додаток 4. Умовні позначення
до стратиграфічних розрізів 223
Словник поширених геологічних термінів 224
навчальне 'вщання
Мирослав Якович Сивий,

Йосип Михайлович Свинко
ГЕОЛОГІЯ
Практикум
Художній редактор О. Г. Григір

Технічний редактор Т. О. Щур
Коректори А. І. Бараз, А. В. Бородавко, Л. В. Дрожжина
Комп'ютерна верстка С. В. Чаплінського
Підп. до друку. 12.04.06. Формат 84 х 108/32.

Папір офсет. № 1 . Гарн. Тайме. Друк офсет. Ум.-друк. арк. 13,02.
Обл.-вид. арк. 12,00. Тираж 3700 пр. Вид. № 4208. Зам. № 6-314.
Видавництво "Либідь", 01004 Київ, Пушкінська, 32
Свідоцтво про державну реєстрацію № 404 від 06.04.2001
Віддруковано на ВАТ „Білоцерківська книжкова фабрика",

09117, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.

PDF

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

PDF

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

М.Я.Сивий, Й.М.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Редакція літератури з природничих і технічних наук

Сивий М. Я., Свинко Й. М.

Посібник складається з двох розділів: у першому розглянуто речо­

П рактикум з геології для

До кожної з тем подано короткі теоретичні відо­

Геологія — це комплекс наук про

Кристали — це тверді тіла, що мають природну форму

плавиться навколо голки у вигляді еліпса, а не кола, що

pa кристала; гранні кути, що утворені суміжними гранями.

ями. У свою чергу сингонії об'єднуються у три категорії -Щ

Вища Кубічна 4L3

Нижча Ромбічна 3L2

Як видно з таблиці, для віднесення кристалів до вищої

1. Чим відрізняються кристалічні тіла від аморфних,?]

ФОРМИ ЗНАХОДЖЕННЯ МІНЕРАЛІВ

Форми знаходження мінералів

У природі мінерали зустрічаються в найрізноманітних

Двійники, утворені зростанням кількох кристалів, назива­

Двійники, утворені зростанням кількох кристалів, назива­

від розміру зерен виділяються грубо-, середньо- й дрібно­

Для визначення мінералів у польових чи лабораторних

терігаються голубуваті чи зеленкуваті переливи —іризація,

подвійне світлозаломлення (подвоюють зображення, яке роз­

Твердість мінералів (за Ф. Моосом)

Шкала складається із 10 мінералів-еталонів (мінералів,

Для визначення твердості досліджуваного мінералу за

Злам. Для мінералів з недосконалою чи цілком недоско­

Реакцію з 10 %-м розчином НС1 (або зі столовим оцтом)

С а С 0 3 + 2НС1 = СаС1 2 + Н 2 С0 3 ; Н 2 С0 3 -» Н 2 0 + С02Т.

Окремі мінерали класу галоїдів (галіт, сильвін) можуть

Номер зразка Діагностична ознака мінералу

1. Чим відрізняються закономірні зростки

ВИЗНАЧЕННЯ Й ВИВЧЕННЯ МІНЕРАЛІВ

На Практичних заняттях мінерали визначають за допо­

Т е м а розрахована орієнтовно на чотири заняття.

'і Група І. Мінерали з металічним і напівметалічним блиском - а

1 Свинцево- Сіра, блискуча 1 Досконала Подібний до графіту, але Молібденіт

2 Від темно- Чорна, 1 Пластинчасті й Графіт

3 Свинцево- Сірувато- 2-3 Досконала Суцільні зернисті маси, Галеніт

Б. Червоного, жовтого й бурого кольору

4 Золотисто- Жовта, 2-3 Відсутня Зерна, луски, пластинки, Золото

5 Жовтувато- Бурувато- 1-5 Відсутня Чорнувато-бурі, лаково- Лімоніт

6 Латунно- Зеленкувато- 3-4 Недосконала Зернисті, суцільні або Халькопірит

8 Латунно- Темна, 5-6 Недосконала Жовна (конкреції), Марказит

9 Солом'яно- Зеленкувато- 6-6,5 Кристали у вигляді кубів Пірит

В. Залізо-чорного й чорного кольору

10 Від чорного Чорна або 2-6 Відсутня Порошкуваті, землисті, Піролюзит

11 Залізо-чорний Чорна 5,5-6 Відсутня Тонкозернисті масивні Магнетит

12 Чорний Бура 5-6 Суцільні зернисті Хроміт

Група II. Мінерали з неметалічним блиском і матові

13 Малиново- Яскраво- 2-2,5 Досконала Щільні або зернисті Кіновар

15 Яскраво- Блідо-зелена 3,5-4 Відсутня Суцільні дрібнозернисті Малахіт

16 Яскраво- Блакитна 3,5-4 Досконала Щільні, променисті й Азурит

17 Темно- Зелена з 5,5-6 Призматичні, стовпчасті, Рогова

В. 3 білою або злегка забарвленою рискою, м'які — дряпаються нігтем

18 Блідо-зелений Біла 1 Цілком Листуваті й лускуваті Тальк

19 Білий, 2 Цілком Суцільні Гіпс

20 Жовтий, Біла з 1-2 Недосконала Жовті кристали або Сірка

23 Жовтий, 2-2,5 Відсутня Аморфні, безструктурні Янтар

25 Білий з Риски 2-2,5 Цілком Листуваті чи лускуваті Мусковіт

Посібник складається з двох розділів: у першому розглянуто речо

До кожної з тем подано короткі теоретичні відо

Двійники, утворені зростанням кількох кристалів, назива

Двійники, утворені зростанням кількох кристалів, назива

від розміру зерен виділяються грубо-, середньо- й дрібно

подвійне світлозаломлення (подвоюють зображення, яке роз

Злам. Для мінералів з недосконалою чи цілком недоско

На Практичних заняттях мінерали визначають за допо

Гірські породи — це агрегати мінералів постійного скла

аналогічний габро. Колір його чорний, темно-сірий. Базаль

стають брудно-фіолетовими, гідрослюдисті — брудно-зеле

гранобластова (з переважанням зерен ізометричної фор

Геологічна карта — це графічне зображення на топогра

ліше. Розривні тектонічні порушення позначають червони

Геологічний розріз — це графічне зображення на вер

мані таким чином точки з'єднують плавною кривою, яка й бу

Палеонтологія — наука, що вив

екзогліфи і єндогліфи. До перших належать сліди, залишені ор

До найпростіших належать одноклітинні організми, най