МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

Університет імені Григорія Сковороди

Гуманітарно-природнича освіта
Соціальні технології
Кафедра географії, екології і методики навчання

ПОЛЬОВА ПРАКТИКА
З ГЕОМОРФОЛОГІЇ

Студентки 2 курсу,ГФ-2
Совгуть Ольги М.
Керівник:
кандидат педагогічних наук,
доцент Носаченко В.М

Переяслав– 2022
 Вступ

Польова практика з геоморфології є невіддільною складовою освітньо-

професійної підготовки фахівців, яка спрямована на застосування теоретичних
навичок та умінь для отримання нових даних про досліджувану територію.
На практиці, ми повинні навчитись фіксувати зміни та взаємодію між
компонентами природних комплексів, а також встановити наслідки
антропогенного вплину на них.
Під час проходження польової практики ми повинні закріпити вміння опису
та класифікацій природно-територіальних комплексів і навички проведення
географічних досліджень. Ми повинні навчитись виділяти наявні в природі
територіальні комплекси (місцевості, урочище, фації) для створення загальної
картини морфологічної структури ландшафтів Рафалівського ландшафтного
району.
Провести еколого-господарську характеристику території дослідження та
польові дослідження даної території.
Основною метою навчальної професійної-орієнтованої практики є
дослідження Рафалівського району в польових умовах.
Дана практика спрямована на формування умінь та навичок, які будуть
необхідні нам при виконанні майбутніх робіт.
Об'єкт дослідження – Рафалівський ландшафтний район.
Предмет дослідження – рельєф, форми та процеси схилоутворення.

-2-
 Загальні відомості про рельєф
Відомості про рельєф нагромаджувалися упродовж усього часу розвитку
людського суспільства, але як наукова дисципліна геоморфологія (із гр..ge –
земля, morphe – форма, logos – наука) почала формуватися лише наприкінці
XVIII - початку XIX ст. Мислітелі нового «століття великих відкриттів», -
зазначає М. В. Піотровський (1984) – часу поглибленого вивчення законів
природи. Одними з них є американець В. М. Девіс і німець В. Пєнк. Їх спадщина
суголосна з нашим часом. Оскільки її суть і склад мислення такі, яких наука
вимагає сьогодні.
Ким же вони були і що вони зробили, запитує М. В. Піотровський і дає
відповідь: Девіс геолог за освітою, став різнобічним географом; Пєнк – геолог,
звернувся до вивчення глибинних процесів Землі. Але головним загальним
полем їх досліджень стала геоморфологія – наука про рельєф земної поверхні. Їх
вчення ознаменували створення теорії геоморфології і тим самим становлення
геоморфології як особливої науки. Спадщина Девіса і Пєнка і сьогодні
залишається цінним і власним конкретним змістом, і особливо в якості
методичного прикладу дослідження, але найбільш за усе самою власною
сутністю, яка виражена у двох наукових теоріях. Сьогодні ми бачимо, що ці
вчення є вкладом у загальну теорію пізнання.
М. В. Піотровський коротко характеризує суть геоморфології. Поверхня
Землі являє собою розділ між щільним тілом планети і її рухомими оболонками
– гідро- і атмосферою. Через неї йде обмін енергією і речовиною між
внутрішніми оболонками Землі і між ними і Космосом. Ця поверхня утворює
особливу неповторну підсистему Землі і являє єдину можливу на планеті
можливість для розвитку життя. Поверхня Землі виступає у двох ракурсах:
загальної форми Землі і її рельєфу складних нерівностей, від найвеличних
піднять (континентів) і западин (ложа океанів) до горбів і ярів. Загальну форму
Землі вивчають астрономія, геодезія, геофізика, геотектоніка, географія і
геоморфологія. Але головна область геоморфології – рельєф.
-3-
 З рельєфом по-різному – прямо і побічно - пов’язані усі явища, які
відбуваються на поверхні землі, а частково й під нею, і над нею: геологічна
будова, поверхневі і підземні води, клімат, ґрунти і рослинність, життя і
діяльність людини. Побічні зв’язки рельєфу з іншими елементами ландшафту і
життям людини безмежні і складні. Це важливо знати у
зв’язку з проблемами охорони і використання природного середовища.
За Т. С. Павловською (2009) форми рельєфу земної поверхні є надзвичайно
різноманітними, оскільки утворюються за різних умов навколишнього
середовища й перебувають на певних стадіях свого розвитку. За обсолютною
висотою форми рельєфу бувають низькими, середньовисокими, високими. За
зовнішніми рисами (морфологічними ознаками) – гостро- та плосковершинними,
із розчленованими, плоскими чи хвилястими поверхнями, із крутими,
увігнутими, опуклими чи пологими схилами тощо. За кількісними показниками
(площа, довжина, висота, глибина розчленування) форми рельєфу поділяють на
планетарні, мегаформи, макроформи, мезоформи, мікроформи, наноформи.
За генезисом розрізняють екзогенні, ендогенні та антропогенні нерівності земної
поверхні.
Рельєф земної поверхні формується (і змінюється) під впливом
рельєфоутворюючих чинників та процесів. За способом впливу на рельєф
розрізняють ендогенні (тектоніка, магматизм, петрографічна різноманітність
гірських порід магматичного чи метаморфічного походження) та екзогенні
(баланс тепла й вологи, існуючий рельєф, грунти та рослинний покрив) чинники.
Їх прояв залежить від конкретних тектонічних, геологічних і кліматичних умов.
Основним джерелом ендогенних сил є теплова енергія, яка виникає і
накопичується внаслідок гравітаційної диференціації і радіоактивного розпаду
речовини надр Землі. Це призводить до зміни об’єму мас речовини, які
складають мантію, , до виникнення в ній вертикальних і горизонтальних рухів;
земна кора реагує на них або деформаціями без розриву шарів, або розривами і
переміщенням.
Головним джерелом екзогенних процесів слугує променева енергія сонця,
яка трансформується в енергію руху води, повітря, речовини літосфери, -4-
 льодовикових мас, які відбуваються в умовах земної гравітації і під дією
протягування небесних тіл (схилові процеси, діяльність припливів. Переважання
екзогенних процесів у кінцевому рахунку призводить до денудації (від лат.
denudation – оголення), тобто руйнацію гірських порід і перенесення дрібного
матеріалу у зниження.
Провідну роль у функціонуванні екзогенних геоморфологічних процесів
відіграють чинники, які використовують променисту енергію Сонця за участі
таких посередників, чк атмосфера та гідросфера Землі.
Є група процесів, велике значення для перебігу яких належить не самому
чиннику (рушійній силі), а одній із ендогенних умов. Це – земна гравітація.
Хоча вона є обов’язковою умовою розвитку таких інших екзогенних процесів
(флювіальних, гляціальних, карстових тощо, здійснення яких неможливе без
участі води у різних агрегатних станах), однак щодо групи силових процесів
гравітація має вирішальне значення.
°
Численними дослідженнями встановлено, що при кутах нахилу 1 – 2
величина гравітації, завдяки який частинки гірських порід переміщуються вниз
по схилу, є досить незначною і тому такі ділянки земної поверхні не мають сили
бути місцем розвитку силових процесів, тобто бути схилами на яких гравітація
здатна за певних умов спричинити розвиток силових процесів.
Схилові процеси на більш крутіших схилах проявляють основні тенденції у
розвитку рельєфу Землі – прагнення до вирівнювання поверхні. Руйнування
гірських порід у вехній і середній частинах схилів замінюється акумуляцією у
підніжжя схилу.
Я проводила дослідження на території Рафалівського ландшафтного району, який
знаходиться у межах Волинського Полісся на Волинсько-Подільській плиті та
західномі схилі Українського Щита.
Рельєф та сучасні геоморфологічні процеси
Рафалівський ландшафтний район характеризується рівнинною поверхнею з
середньою висотою 184 м над рівнем моря. Територія району знаходиться в межах
-5-
Поліської низовини, а конкретніше за умовами рельєфоутворення – це Волинське
Полісся.
Серед основних типів рельєфу Волинського Полісся найбільше поширення
мають льодовикові, солові, флювіальні та денудаційні комплекси.
На території Володимирецького району льодовикові форми представлені
залишками кінцевоморенних та інших крайових утворень дніпровського
льодовика, які у вигляді окремих горбів, пасм та валів (висота до 30-40м),
розділених заболоченими зниженнями, велетенською дугою простираються від
Рафалівки на Володимирець-Бережницю-Лютинськ. Ширина зони крайових
утворень сягає 10-15 км.
Долинний рельєф, тобто форми і типи поверхні, у створенні яких брали
участь потоки поверхневих вод, виділяються на Володимирецьких ділянках Стиру
та Горині. Ці ділянки характеризуються наявністю потужних лесових відкладів,
заплавами та над заплавними терасами річкових долин.
Валовий рельєф, основою якого є різні за походженням і віком піщані
відклади, являє собою один з типових ландшафтів частини Володимирецького
району, представлений найрізноманітнішими формами-горбами, кучугурами,
валами, параболічними дюнами, висота яких сягає 10-15м (частіше 5-7). Такі
форми рельєфу характерні для таких населених пунктів – с .Воронки, с. Луко, с.
Біле, с. Бишляк, с. В. Телковичі, с. Зелене, с. Сопачів та інші.
З високим положенням крейди пов’язується і широкий розвиток карстових форм,
представлених різними за розмірами зниженнями та западинами, а часто- лійками,
окремі з яких заповнені водою. Так, перлина Володимиреччини – озеро Біле,
утворилося саме в великій карстовій лійці.

Останнім часом в районі помічені вияви техногенного карсту, утворення якого

пов’язується із змінами гідродинамічних умов циркуляції підземних вод по
тріщинуватій товщі крейди в районах розташування великих інженерних споруд
(зокрема, подібні вияви були помічені на промисловому майданчик Рівненської
АЕС і прилеглих до нього ділянках).

-6-
 Фото зроблено в урочищі Бабка, яке розміщене біля Рівненської АЕС

Також досліджувала рельєф болітної місцевості біля селища Володимирець

Болотний ґрунт - це верхній шар болота, в якому постійно проходять окисно-
відновні процеси з торфоутворенням з ознаками оглеєння.
Формування боліт відбувається шляхом: заболочування суші і заростання
(наростання) водоймищ. Утворення боліт характеризується торфоутворенням -
накопиченням на поверхні ділянки напіврозкла-дених рослинних (органічних)
решток.
Причиною максимального утворення боліт у Поліссі є знижена рівнинна
поверхня території, високий рівень залягання грунтових вод (0,2-5м), повільний
річковий стік, розтягнуті весняні повені, велика кількість опадів, зменшена сонячна
радіація тощо

-7-
 Адреса точки: Володимирецьке лісництво, 20 м від дороги з твердим
покриттям.
Абсолютна висота: 176 м.
Площа: 100 м².
Басейн річки: Прип’ять.
Рельєф і мікрорельєф: рельєф рівнинний, поверхня низовина,
слабохвиляста. Рельєф розчленований незначними підвищеннями та піщаними
горбами, які чергуються з заболоченими пониженими ділянками (заболочена
територія).
Тип і ступінь зволоження: ґрунтове постійне надлишкове.
Материнська порода: водно-льодовикові піски.
Ґрунти: торф'яно-болотні. -8-
 Глибина залягання ґрунтових вод: менше 30 см.
Проводила дослідження на території лісового масиву біля села Жовкині
Володимирецького району, де після незаконного видобутку бурштину утворилися
величезні яри, заповнені водою. Грунти тут пісчані, йдуть часті дощі і під їх дією
постійно відбуваються зсуви піску. Тальвег (дно) яру захаращене різними
гілками і сміттям , в ньому постійно знаходиться брудна вода, а на схилах балки
поросли різні чагарники.

Часто крутий лісовий схил, складений супіщаними суглинками, під дією

водних мас після рясних дощів значними масами переміщаються вниз. Правда їх
структура часто порушується, що видно на наступній світлині.
 -9-

Під час польової практики на березі річки Стир, яка протікає через місто
Вараш Рівненської області, я спостерігала як проявляється сукупна діяльність
впливу атмосфери (зливові дощі) і гідросфери (підйом води в річці і підмивання
пісчаних берегів). Це, а також розріджений або й знищений рослинний покрив
спричинюють його руйнування до такої міри, що схили різної експозиції
набувають асиметричного положення.
-10-
 Це фото зроблено також на річці Стир в районі села Більська Воля
На березі ростуть дерева, які полюбляють піщаний грунт. Але він дуже легко
руйнується, вивітрюється в зв'язку з обмілінням річки. Тоді піщано-глинистий
грунт дуже швидко змиває величезні маси грунту і корені дерев залишаються
оголошеними. За цих умов деревам дуже важко вижити. Коріння починає всихати,
дерева гинуть.

Фото зроблено в долині Панський льох -11-

Часто крутий схил, складений супіщаними суглинками, під дією водних мас після
рясних дощів значними масами переміщаються вниз.

Схили осипу зазвичай складеними породами, які зазнають фізичного вивітрювання,

коли продукти вивітрювання переміщуються вниз по схилу утворюючи конус
осипу. Конус виносу часто заростає травою і навіть чагарниками. Це чітко видно на
світлині.

-12-