МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ З ВИВЧЕННЯ

МІНЕРАЛІВ ТА ГІРСЬКИХ ПОРІД

з дисципліни «Геологія з основами геоморфології»

для студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальності

101 «Екологія» денної і заочної форми навчання

ЗАТВЕРДЖЕНО:
Редакційно-видавничою секцією
науково-методичної ради ДДТУ
27. 10. 2016 р., протокол № 10

Кам'янське
2016
 2

Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу Дніпродзержин-

ського державного технічного університету заборонено.

Методичні вказівки до виконання практичних робіт з вивчення мінералів

та гірських порід з дисципліни «Геологія з основами геоморфології» для студе-
нтів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальності 101 «Еколо-
гія» денної і заочної форми навчання. Укладач: Пікареня Д.С. – Кам'янське:
ДДТУ, 2016. – 34 с.

Укладач: доктор геол. наук,

професор кафедри ЕК Пікареня Д.С.
докт.геол.наук,
професор кафедри ЕГМС та ТБ ДДАУ Орлінська О.В.

Відповідальний за випуск:
докт. техн. наук,, професор,
завідувач кафедри ЕК
Зберовський О.В.

Рецензент: канд. техн. наук,

доцент кафедри ЕК
Непошивайленко Н.О.

Затверджено на засіданні кафедри екології та охорони навколишнього се-

редовища
Протокол № 12 від 17.06. 2016 р.

Коротка анотація
Вказівки містять основні теоретичні відомості про фізичні властивості та
класифікацію мінералів і гірських порід. Наведені ознаки, які дозволяють ви-
значати різні мінерали та гірські породи за їх хімічним складом та умовами
утворення.
 3
ЗМІСТ

Передмова ............................................................................................... 4
1. МІНЕРАЛИ ......................................................................................... 5
1.1. Загальні відомості ...................................................................... 5
1.2. Форми знаходження мінералів у природі ................................. 6
1.3. Діагностичні властивості мінералів .......................................... 7
1.4. Класифікація мінералів ............................................................... 10
1.5. Загальна характеристика класів мінералів ............................... 11
1.6. Рекомендації щодо діагностики мінералів…………………… 13
1.7. Порядок виконання роботи……………………………………. 15
2. ГІРСЬКІ ПОРОДИ ............................................................................. 16
2.1. Класифікація гірських порід ...................................................... 17
2.1.1. Магматичні гірські поріди ................................................ 18
2.1.2. Осадові гірські породи ...................................................... 22
2.1.3. Метаморфічні гірські породи ............................................ 26
2.2. Рекомендації щодо діагностики гірських порід……………… 28
Список використаної літератури .......................................................... 30
ДОДАТОК 1. Каталог мінералів .......................................................... 31
 4
Передмова

Курс «Геологія з основами геоморфології» – базова геологічна дисципліна

при підготовці екологів та інших фахівців з вивчення й освоєння надр нашої
планети та збереження навколишнього середовища. Цей методичний посібник
містить практичну частину курсу з вивчення речовинного складу земної кори.
Він призначені для самостійної роботи студентів і для занять під керівництвом
викладача.
Засвоєння матеріалу про природні хімічні сполуки – мінерали та їхні асо-
ціації – гірські породи, що складають земну кору, є першоосновою і необхід-
ною умовою для отримання студентами повноцінних знань практично по всіх
дисциплінах геологічної науки.
У природі відомо понад 2500 мінералів і більш 100 різновидів гірських по-
рід. Навчальною програмою передбачене вивчення 24 найважливіших породоу-
творюючих і рудних мінералів, 30 головних і найбільш розповсюджених різно-
видів гірських порід, зразки яких містяться у навчальній колекції на кафедрі
екології ДДТУ. Більш повні колекції мінералів і гірських порід представлені у
геолого-мінералогічному музеї Національного гірничого університету, з якими
можна познайомиться у вільний від занять час.
Методичний посібник складається з двох розділів: «Мінерали» і «Гірські
породи». У кожному з них приведені сучасні схеми класифікації мінералів і гір-
ських порід і коротко викладені їх фізико-хімічні діагностичні властивості. У
Додатку 1 описані мінерали, передбачені для обов’язкового вивчення. Додат-
ки 2 і 3 містять приклади табличної форми опису і визначення мінералів і гірсь-
ких порід. Вони призначені для роботи студентів у процесі виконання практич-
них занять. Знання речовинного складу земної кори оцінюються за результата-
ми виконання контрольних робіт з визначення мінералів і гірських порід.
 5
1. МІНЕРАЛИ

Мінерал (від лат. „мінера” - руда) – це природна хімічна сполука (або са-
мородний елемент), однорідна за будовою і складом, що утворилася в результа-
ті фізико-хімічних процесів в земній корі або на її поверхні. Мінерали можуть
знаходитися у твердому (кварц, слюда, польовий шпат та ін.), рідкому (вода,
самородна ртуть) і газоподібному (горючі гази, сірководень) стані. Більшість
мінералів є твердими.

1.1. Загальні відомості

На сьогоднішній день відомо близько 2500 мінералів і їхніх різновидів.

Найбільш розповсюдженими серед них є породоутворюючі, їх близько 50.
Менш поширеними, але доволі відомими є так звані рудні (або рудоутворюючі)
мінерали, які утворюють родовища таких корисних копалин як залізо, свинець,
цинк, нікель та інших металів. Мінерали, які в гірських породах зустрічаються
у незначних кількостях називаються акцесорними (від лат. „акцесоріус” - дода-
тковий).
Мінерали у твердому стані бувають двох видів – кристалічні та аморфні.
Мінерали з кристалічною будовою, тобто такі, що здатні утворювати кристали,
переважають, їх близько 98 % від загальної кількості. Вони характеризуються
упорядкованим просторовим розташуванням атомів, іонів, молекул у мінералі –
кристалічною граткою. Завдяки тому, що мінерали відрізняються за будовою
кристалічної гратки, кожен із них має, як правило, властиву лише йому криста-
лічну форму (рис. 1). Наприклад, галіт утворює кубічні кристали, слюда – лус-
коподібні.

Рисунок 1. Різна форма кристалів:

а) галіт; б) кварц; в) магнетит; г) гранат.

Кристалічні речовини є анізотропними – зі зміною напрямку змінюються

їх властивості, та здатними до відтворення кристалів – при рості в насиченому
розчині безформні мінерали набувають правильної огранки.
Аморфні мінерали (від грец. „аморфос” - безформенний), на відміну від
кристалічних, характеризуються хаотичним розташуванням елементарних час-
ток (атомів, іонів, молекул). Такі мінерали є ізотропними, тобто їх властивості
в різних напрямках однакові. Вони приймають будь-які форми, мають характе-
рний матовий, восковий або слабкий жирнуватий блиск. В якості еталону амо-
рфної будови розглядається скло.
За умовами походження всі мінерали поділяють на 2 групи:
1 - мінерали ендогенного (глибинного) походження, серед яких розрізняють
 6
мінерали магматичного та метаморфічного походження  кварц, польові шпати,
алмаз, золото, пірит, сфалерит, біотит та ін.;
2 - мінерали екзогенного (поверхневого) походження, тобто мінерали, утво-
рення яких пов'язане з осадовим процесом і процесом вивітрювання  гіпс, лі-
моніт, каолініт, кам'яна сіль та ін.

1.2. Форми знаходження мінералів у природі

У природному стані мінерали найчастіше зустрічаються у вигляді скуп-

чень, що називаються мінеральними агрегатами. Серед них виділяються зерни-
сті і землисті агрегати, ооліти, конкреції, друзи, щітки, секреції (жеоди), натічні
форми та ін.
Зернисті агрегати – це скупчення зерен одного або декількох кристалічних
мінералів. Зернистими агрегатами складені, головним чином, магматичні і ме-
таморфічні поріди, а також значна кількість осадових порід. Наприклад, граніт
є зернистим агрегатом мінералів: ортоклазу, кварцу, біотиту.
За розміром окремих зерен агрегати поділяють на:
– тонкозернисті (менше 0,1 мм);
– дрібнозернисті (0,1-2,0 мм);
– середньозернисті (2,0-5,0 мм);
– крупнозернисті (5,0-10,0 мм);
– гігантозернисті (більше 10,0).
Землисті агрегати – це пухкі або слабко зцементовані скупчення мікроско-
пічних зерен мінералу, внаслідок чого вони бруднять руки, легко розсипаються
(наприклад, крейда).
Конкреції – це кулясті агрегати сферичної форми, що мають концентричну
або радіально-променисту будову (рис. 2). Їх формування спрямоване від центру
кристалізації до периферії, а розмір може перевищувати 1 м у діаметрі. Дрібні
сферичні агрегати (розміром не більше 1 см) називаються оолітами. Вони утво-
рюються в результаті кристалізації мінеральної речовини в рухомому водному
середовищі. Ооліти характерні для руд заліза, алюмінію, марганцю та ін.

Рисунок 2. Мінеральні агрегати:

А – загальний вигляд конкрецій; Б – конкреція у розрізі; В  ооліти.
 7
Друзи – це зростки кристалів, які прикріплені одним кінцем до спільної
основи (рис. 3). Можуть утворюватися кристалами одного (кварц) або декіль-
кох різних мінералів (галеніт, сфалерит, кальцит). Зростки дрібних кристалів,
які розміщуються на плоскій поверхні часто називаються щітками.

Рисунок 3. Друзи кристалів: а – кварц (гірський кришталь); б – кам'яна сіль.

Секреції – округлі мінеральні форми, які формуються шляхом заповнення

порожнин у породах. На відміну від конкрецій, ріст секрецій проходить в на-
прямку від периферії до центру (рис. 4). Жеодами називаються крупні секреції,
в яких стінки порожнини покриті друзами, щітками, натічними мінеральними
агрегатами.

Рисунок 4. Секреція.

Натічні форми утворюються в процесі виділення мінерального агрегату з

колоїдних розчинів. До них належать сталактити, сталагміти, сталагнати, гро-
ноподібні та ниркоподібні агрегати та ін. Сталактити і сталагміти – це буру-
лькоподібні утворення у вапнякових і гіпсових печерах, ріст яких проходить ві-
дповідно зверху вниз і знизу вверх в результаті розкристалізації колоїдних роз-
чинів, що стікають зі стелі і стін печери. Сталагнати утворюються при
з’єднанні сталактитів і сталагмітів у єдині колони.

1.3. Діагностичні властивості мінералів

В зв’язку з відмінностями хімічного складу і внутрішньої будови мінерали

розрізняються між собою за цілою низкою зовнішніх і фізичних ознак: форма і ро-
змір виділень, твердість, колір мінералу, колір риси, прозорість, спайність, блиск,
злам та ін. Для одного мінералу характерною ознакою може бути твердість, для
другого – колір та блиск, для третього – інша одна або декілька ознак. Іншими
словами, сукупність характерних ознак дає змогу визначати той чи інший мінерал.
 8
За формою виділень встановлюються кристалічні і аморфні мінерали.
Кристалічні утворюють правильні багатогранні форми, серед яких виділяються
ізометричні (куб, октаедр), витягнуті в одному (призматичні, стовбчасті, голча-
сті, волокнисті) або двох (таблитчасті, пластинчасті, листуваті, лускуваті) на-
прямках. Аморфні мінерали (гази, рідини, скло і колоїди) представлені натіч-
ними формами, холодцеподібними масами, часто смугастими (агат) або конце-
нтрично-смугастими.
Твердість – це здатність мінералу протистояти зовнішній механічній дії.
Здебільшого при діагностиці мінералів визначається відносна твердість мінера-
лу шляхом застосування еталонної шкали твердості, яка носить назву шкали
Мооса (на честь її автора, німецького мінералога). Мінерали підібрані так, що
кожний наступний дряпає попередній. Перевага такого відносного методу по-
лягає в простоті, наочності і швидкості виконання визначень. Визначати твер-
дість прийнято в умовних одиницях від 1 до 10, які відповідають твердості де-
сяти мінералів. Порядковий номер мінералу відповідає його твердості:

1. Тальк Mg3[Si4O10](OH)2 6. Ортоклаз KAlSi3O8

2. Гіпс CaSO4 • 2H2O 7. Кварц SiO2
3. Кальцит СаСО3 8. Топаз Al2[SiO4](F,OH)2
4. Флюорит CaF2 9. Корунд А1203
5. Апатит Са5(РО4)3(F,С1,ОН) 10. Алмаз С

При визначенні твердості вибирають на мінералі рівну свіжу поверхню і

проводять по ній гострим краєм мінералу зі шкали твердості. Якщо мінерал, що
визначається, дряпається, то його твердість менше твердості мінералу зі шкали.
Це випробування слід проводити до тих пір, доки твердість випробуваного міне-
ралу не визначиться як проміжна між двома еталонними мінералами зі шкали
твердості або як рівна одному з них. Наприклад, твердість рогової обманки мен-
ше твердості ортоклазу, твердість якого 6, і більше твердості апатиту, твердість
якого 5. Це значить, що твердість рогової обманки дорівнюється близько 5,5.
Спрощене визначення твердості можна проводити наступним чином. Мі-
нерали, які мають твердість 1, жирні на дотик, мінерали з твердістю 2 дряпа-
ються нігтем, мідна монета має твердість З, скло  5, а сталева голка або стале-
вий ніж  близько 6, кварц – 7.
У металургії застосовується абсолютний метод визначення твердості, що
ґрунтується на оцінці опору вдавлення в речовину алмазної або сталевої піра-
міди. Абсолютна твердість виміряється в кгс/мм2.
Колір мінералів залежить від їх хімічного складу, як основного, так і до-
мішок, структури, а також внутрішньої неоднорідності. В зв’язку з цим один і
той же мінерал може мати різне забарвлення, а різні мінерали – однаковий ко-
лір. Колір мінералу також може змінюватися завдяки інтерференції світла на
поверхні кристалів. Таке явище називається іризацією і проявляється у вигляді
різнокольорових плям на гранях мінералу.
Колір риси – це колір мінералу в порошку. Для більшості мінералів (але не
для усіх) порошок легко отримати тертям його об фарфорову пластину, на пове-
 9
рхні якого і залишається риса того або іншого кольору. Колір мінералу в порош-
ку – важлива діагностична ознака, тому що він постійний. Колір мінералу у по-
рошку можу бути таким самим як і колір мінералу, а може і відрізнятися.
Прозорість характеризує властивість мінералу пропускати промені світла. За
цією ознакою мінерали поділяються на прозорі, що пропускають світло як зви-
чайне скло; непрозорі, які не пропускають світла; напівпрозорі, або такі, що про-
свічують подібно до матового скла; такі, що просвічують лише в тонкій пластині.
Блиск – це здатність поверхні мінералу відбивати потік світла, що на ньо-
го падає. Розрізняють металевий блиск, який характерний здебільшого для не-
прозорих мінералів з темнозабарвленою рискою; напівметалевий, який нагадує
блиск потемнілого металу; неметалевий, найпоширенішими різновидами якого
є алмазний, скляний, жирний, перламутровий, матовий і шовковистий блиски.
Найбільш типовими прикладами мінералів з названими видами блиску є такі:
металевий  пірит, галеніт, молібденіт;
напівметалевий – магнетит, гематит, графіт;
неметалевий (алмазний – алмаз, сфалерит; скляний  кварц, кальцит, орто-
клаз; жирний – нефелін, галіт, тальк; перламутровий – слюда, гіпс; шовковис-
тий  азбест; матовий – лімоніт, каолініт).
Спайність – це властивість кристалічних мінералів розколюватися при
ударі на уламки, обмежені поверхнями, що називаються площинами спайності,
які відповідають напрямкам найменшого зчеплення часток у кристалічній стру-
ктурі мінералу. В залежності від того наскільки легко відбувається розщеплен-
ня мінералу виділяють такі ступені спайності:
 цілком досконала, коли мінерал легко розщеплюється на тонкі пластинки
з гладкими блискучими поверхнями;
 досконала, якщо розщеплення мінералу на тонкі пластинки відбувається
під дією певної сили, наприклад удару;
 середня, коли при ударі мінерал розколюється як по рівних площинах,
так і по нерівних поверхнях;
 недосконала, якщо на фоні неправильних поверхонь зламу іноді спосте-
рігаються сколи по рівних площинах;
 дуже недосконала, коли при розколювання утворюються тільки непра-
вильні поверхні; іншими словами, спайність відсутня.
Спайність кристалів може виявлятися в одному, двох, трьох і більше на-
прямках: біотит і мусковіт – в одному, ортоклаз і гіпс – у двох, кальцит і галіт –
у трьох, а сфалерит – у шести.
Площини спайності інколи невірно сприймають як грані кристалу. Тому
слід мати на увазі, що площини спайності мають більш сильний, блиск, ніж
грані кристалів; напрямку спайності мінералу завжди відповідає декілька пара-
лельних одна одній площин.
Злам визначається характером поверхні, по якій розколюється мінерал.
Він властивий, в основному, аморфним мінералам. Найбільш часто зустріча-
ються наступні різновиди зламу:
- раковистий, який нагадує концентрично-хвилясту поверхню черепашки
 10
(наприклад, кремінь, кварц, халцедон);
- занозистий, зустрічається у волокнистих, стовпчастих мінералів (напри-
клад, рогова обманка);
- східчастий злам нагадує східці драбини. Зустрічається у мінералів з дос-
коналою спайністю (наприклад, кальцит);
- землистий злам характеризується пошерхлою поверхнею, покритою дрі-
бним пилом (наприклад, лімоніт, каолініт);
- нерівний злам є найбільш поширеним – мінерал розколюється по нерів-
ній, неправильній поверхні.
Мінерали можуть мати й інші специфічні, індивідуальні властивості. Це
здатність реагувати з розчином соляної кислоти, магнітність, смак, розчинність
у воді, горючість, ковкість, вага, гнучкість та ін.
Розглянуті вище властивості мінералів називаються діагностичними, тобто
такими, на яких ґрунтується діагностика мінералів.

Контрольні питання
1. Що таке мінерал?
2. Чим відрізняються мінерали кристалічної й аморфної будови?
3. Чи можуть мінерали аморфної будови руйнуватися з утворенням рівних
гладких поверхонь?
4. У чому полягає оцінка кольору мінералів у куску й у порошку?
5. Як визначається відносна твердість мінералів за шкалою Мооса?
6. Що таке спайність і які її ступені виділяються?

1.4. Класифікація мінералів

Існує цілий ряд класифікацій мінералів, в основу яких покладені різні

ознаки. Найбільш поширеною класифікацією мінералів є хімічна, яку розробив
академік А.Г. Бетехтін. Згідно з нею, всі мінерали неорганічного походження за
хімічним складом згруповані в 6 класів: самородні елементи, сірчисті сполуки
(сульфіди), оксиди і гідроксиди, галоїди, солі кисневих кислот (карбонати, су-
льфати, фосфати, нітрати, силікати та ін.) й органічні сполуки (табл. 1).

Таблиця 1.
Класифікація мінералів А.Г. Бетехтіна
І. Тип прос- IІ. Тип ПІ. Тип оксидів і IV. Тип солей кис- V. Тип VI. Тип вугле-
тих речовин сульфідів гідроксидів невих кислот галоїдів цевих сполук
Клас Клас Клас Клас Клас Клас
Самородні Моносульфіди Оксиди Карбонати Хлориди Викопні смоли
метали Полісульфіди Гідроксиди Сульфати Фториди Ліптобіоліти
Самородні Фосфати
неметали Нітрати
Борати
Вольфрамати
Силікатів
 11
Обов’язковими для вивчення на практичних заняттях є наступні класи мі-
нералів:
1. Самородні неметали – графіт, сірка.
2. Моносульфіди – пірит, халькопірит, галеніт, сфалерит, кіновар.
3. Оксиди – кварц, магнетит, гематит, піролюзит.
4. Гідрооксиди – лімоніт.
5. Карбонати – кальцит.
6. Сульфати – гіпс.
7. Силікати – гранат, лабрадор, рогова обманка, ортоклаз, серпентин, тальк,
мусковіт, біотит, каолініт.
8. Хлориди – галіт.

1.5. Загальна характеристика класів мінералів

Самородні елементи
Мінерали цього класу складаються з одного хімічного елемента, наприклад
графіт С, алмаз С, сірка S, мідь Сu, платина Pt та ін. Широкого розповсюдження
в природі не мають. Графіт характеризується чорним кольором і твердістю 1
(пише на папері), сірка має жовтий колір і може загорітись від сірника.
Сульфіди (сірчані сполуки)
До цього класу відносяться сполуки, аналоги сірководневої кислоти (H2S).
Сульфіди частіше за все зустрічаються в рудних тілах. Вони також поширені у
вигляді домішок в різноманітних гірських породах. У вугільних пластах, напри-
клад, нерідко можна спостерігати включення мінералу піриту  FеS2 (сірчаний
колчедан). Він має золотисто-жовтий колір і твердість 6,5 (дряпає скло). Мінерал
халькопірит CuFeS, є важливою рудою, з якої отримують мідь. Його діагностич-
ними властивостями є латунно-жовтий колір і твердість 3,5 (скло не дряпає).
Оксиди та гідроксиди (окисли та гідрокисли)
Мінерали цього класу  це сполуки з киснем. Вони досить широко
розповсюджені в земній корі. Найбільш поширеним мінералом цього класу є
кварц  SiO2 Прозорі кристали кварцу називають гірським кришталем,
фіолетові  аметистом, чорні  моріоном, золотисто-жовті  цитріном, димчасті
 раухтопазом. До цього класу також відносяться оксиди заліза: гематит Fe2O3
(червоний залізняк), магнетит  Fe3O4 (магнітний залізняк) і гідроксид заліза
лімоніт  Fe2О3•nH2O (бурий залізняк). Всі три мінерали входять до складу
залізних руд. Для гематиту характерним є червоно-бурий колір риски, для маг-
нетиту  чорний, для лімоніту  жовто-бурий. Магнетит також має здатність
впливати на магнітну стрілку.
Галоїди
До цього класу відносяться солі галоїдно-водневих кислот (HF, HC1 і ін.).
Найбільш розповсюдженим мінералом цього класу є галіт NaCl, який має соло-
ний смак. Рідше зустрічається в природі флюоріт CaF2 (плавиковий шпат), тве-
рдість якого 4. Він має різне забарвлення: від безколірного, молочно-білого, до
темно-фіолетового та чорного.
 12
Карбонати
Широко розповсюджені в осадових породах. Вони входять до складу таких
порід, як крейда, вапняк, доломіт, мергель, мармур. За своїм складом вони є со-
лями вугільної кислоти Н2СО3. Кальцит СаСО3 має твердість 3, досконалу
спайність, бурхливо реагує з розведеною 5-відсотковою соляною кислотою
НС1. Доломіт CaMg (СО3)2 реагує з соляною кислотою НС1 тільки в порошку і
за цією властивістю відрізняється від кальциту.
Сульфати
До цього класу віднесені мінерали, які є солями сірчаної кислоти H7SO4.
Найбільш поширеним мінералом цього класу є гіпс CaSO4•2H2O, твердість яко-
го 2 (дряпається нігтем). Обпечений гіпс зветься алебастром, використовується
в будівництві. Рідше зустрічається природній ангідрит CaSO4 в вигляді щільних
дрібнозернистих мас, у якого твердість 3-3,5.
Силікати
До цього класу відносяться солі різних кремнієвих кислот. Силікати є най-
більш багаточисельним класом мінералів, який об’єднує близько половини всіх
відомих в природі мінералів. Серед них найголовнішу роль відіграють польові
шпати, на частку яких за масою припадає близько 50% Земної кори. Польові
шпати є алюмосилікатами К, Na, Ca. Представником калієвих польових шпатів є
ортоклаз KAl[Si3O8], для якого характерними є твердість 6, досконала спайність,
м’ясо-червоний або рожевий колір. Натрієво-кальцієві польові шпати назива-
ються плагіоклазами. Вони представляють собою ідіоморфну суміш двох міне-
ралів: альбіту NaAl[Si3O8] і анортиту Ca[Al2Si2O8], які є крайніми членами ряду
плагіоклазів. Альбіт має білий колір і твердість 6. Анортит сірого кольору, твер-
дість 6-6,5. Слід зауважити, що макроскопічно (тобто неозброєним оком) не зав-
жди можна надійно відрізняти альбіт від анортиту й ортоклазу, а тому часто
приходиться обмежуватись визначенням мінералу просто як польового шпату.
Важливою підгрупою породоутворюючих силікатів є так звані темноколі-
рні силікати. До них відносяться мінерали, які є кальцієвими, магнієвими і залі-
зистими солями метакремнієвої H2SiO3 і ортокремнієвої H4SiO4 кислот. Най-
більш поширеними з них є метасилікати, представниками яких є рогова обман-
ка. Рогова обманка зустрічається у вигляді видовжених кристалів темно-
зеленого кольору.
Широко розповсюджені в земній корі водні силікати, які характеризуються
лускатою або пластинчастою будовою та дуже досконалою спайністю. У цю пі-
дгрупу входять слюди, тальк і каолініт. Чорна магнезіально-залізиста слюда на-
зивається біотитом, а біла або жовтувата прозора калієва слюда  мусковітом.
Мінерал тальк має твердість 1 і звичайно біле або світло-зелене забарвлення.
Каолініт Al4(HO)8[Si4O10] зустрічається в вигляді щільних і землистих мас, на
дотик жирний, легко намокає та стає пластичним.
Вуглецеві сполуки
Найбільш поширеною скам’янілою сполукою органічного походження є
янтар (бурштин) С10Н16О4. Він має колір від світло-жовтого до темно-медово-
жовтого, дуже легкий.
 13
Контрольні питання
1. За яким принципом побудована класифікація мінералів А.Г. Бетехтіна?
2. Які особливості хімічного складу мінералів самородних класів?
3. Де найчастіше зустрічаються сульфіди?
4. До якого класу належить кварц і які відомі його різновиди?
5. Який мінерал визначається за смаком?
6. Мінерали якого класу за масовою часткою складають близько 50% зем-
ної кори?

1.6. Рекомендації щодо діагностики мінералів

Робота з визначення мінералів розрахована на три заняття. На першому за-

нятті викладач знайомить студентів з основними діагностичними ознаками мі-
нералів та методами їх визначення. На другому і третьому заняттях студенти
самостійно вивчають основні групи мінералів та їх властивості. Для цього сту-
денти отримують учбову колекцію мінералів, скляну та фарфорову пластинки.
Перед тим, як приступати до вивчення фізичних властивостей мінералів
необхідно засвоїти основні методичні прийоми їх визначення та техніку власної
безпеки.
1. Робоче місце студента повинне бути вільне від зошитів, підручників та
ін. предметів, які не використовуються під час проведення заняття.
2. Оскільки досліджувані зразки часто містять не один, а два-три чи більше
мінералів, необхідно уточнити у викладача, який з них підлягає діагностиці.
3. Слід пам’ятати, що скло та фарфор є дуже крихкими предметами, а їх
краї дуже гострі, тому поводитися з ними треба з обережністю. Теж саме стосу-
ється сталевої та мідної голок та ножа, якщо вони залучаються до визначення
твердості.
4. При визначенні твердості мінералів на склі та кольору риси на фарфорі
категорично забороняється утримувати скло та фарфор в руці або проводити
ним по зразку. В першому випадку можна серйозно травмуватися, а в другому –
скляна крихта може попасти в очі або в легені. Скло та фарфор повинні лежати
на столі та міцно триматися вільною рукою, а по ним треба проводити зразком.
5. При перевірці зразку на смак треба на фарфоровій пластинці декілька
разів очистити зразок від бруду та пилу і лише після цього кінчиком язика до-
торкнутися до очищеного міста.
6. При визначенні мінералів, що легко розщеплюються (слюда, азбест, гіпс
та ін.), треба враховувати, що їх дрібні частинки можуть попасти в очі або до
дихальних шляхів.
7. При роботі з соляною кислотою слід пам’ятати, що ця рідина є агресив-
ною та може викликати хімічний опік шкіри або пошкодити одяг. На зразок ки-
слоту необхідно наносити за допомогою піпетки, сірника, стержню від ручки,
грифелю олівця та ін. Для встановлення факту реакції зразка з кислотою доста-
тньо маленької краплі. Категорично забороняється перехиляти склянку з кис-
лотою та «зрошувати» зразок з шийки. У разі попадання кислоти на шкіру тре-
ба негайно змити її великою кількістю води. Якщо води поблизу немає, то спо-
 14
чатку треба нейтралізувати кислоту, для чого використовується крейда, а ще
краще – ганчірка, якою крейда знімається з класної дошки, а потім промити
шкіру водою.
8. Категорично забороняється користуватися для визначення властивос-
тей мінералів відкритим вогнем!
Порядок роботи з визначення мінералів.
1. Студенти отримують учбову колекцію мінералів, переглядають і знайо-
мляться з нею.
2. Визначення мінералів рекомендується проводити за такою схемою:
а). Підрозділити мінерали на дві групи за кольоровою ознакою на світло-
кольорові і темно-кольорові. До світло-кольорових відносять білі, рожеві, жов-
ті, зелені,золотисті мінерали, до темно-кольорових – ржаво-бурі, червоні, кори-
чневі, чорні, темно-сині, сіро-стальні;
б). Визначити твердість мінералу: шляхом шкрябання мінералом об скло
розділити кожну групу на мінерали, що залишають подряпину на склі (тобто
тверді), та ті, що не залишають. Перевірити твердість мінералів останньої групи
шляхом шкрябання об жовту монету або латунний ключ, та визначити м’які мі-
нерали (не залишають подряпини) та мінерали середньої твердості (залишають
подряпину на жовтому металі). Визначити ймовірні мінерали в кожній групі.
в). Визначити колір риси. Це дуже важна ознака, вона в багатьох випадках
має вирішальне значення Для цього треба провести мінералом по неглазурова-
ній поверхні фарфору та подивитися на залишений слід. Зазвичай, колір риси
співпадає з кольором мінералу, але є випадки, наприклад, колір риси піриту чо-
рний, тоді як мінерал – золотистий. Якщо мінерал не лишає риси, то його твер-
дість вища за твердість фарфору, що також є діагностичною ознакою.
г). Визначити блиск мінералу: металевий, напівметалевий (тусклий мета-
левий) та неметалевий (алмазний, скляний, матовий, жирний).
д). Визначити спайність мінералів. Для цього спочатку треба встановити,
чи має мінерал рівні площинки, які добре відбивають світло. Якщо так, то ви-
значають кількість напрямків спайності та ступінь її досконалості (вельми дос-
конала, досконала, добра, недосконала), якщо ні – кажуть, що спайність вкрай
недосконала або мінерал не має спайності. Слід враховувати, що за спайність
помилково може бути прийнята форма кристала мінералу, тому спайність треба
дивитися тільки на його зколу. Наприклад, пірит утворює кристали кубічної
форми, але спайності він не має. Теж саме для кварцю – він часто утворює при-
зматичні кристали, які завершуються пірамідкою (див. рис. 2), але спайності в
нього немає.
е). Після визначення цих властивостей розглядаються інши діагностичні
ознаки. Так, у групі світло-кольорових мінералів три з них мають білий, світло-
сірий колір (галіт, каолініт, гіпс), але галіт і гіпс прозорі або напівпрозорі міне-
рали і мають спайність, а каолініт утворює землисті тонкозернисті непрозорі
агрегати, спайність у більшості випадків не визначається. Допоміжну роль віді-
грають і особливі властивості – галіт має солонуватий смак, каолініт – запах
глини та залишається на шкірі, а гіпс шкрябається нігтем.
 15
У групі темно кольорових мінералів однакову чорну рису мають графіт та
магнетит, але графіт легкій та м’який (пише по паперу), а магнетит – важкий та
твердий, до того ж він притягує сталеву голку. У лабрадору та гранату риса від-
сутня тому що їх твердість більша за фарфорову пластинку, але лабрадор має
особливу ознаку – іризацію, а гранат утворює характерні ізометричні октаедри-
чні невеликі кристали.

1.7. Порядок виконання роботи.

Під час самостійної роботи студенти повинні навчатися розрізняти мінера-

ли, перелік яких надається викладачем під час аудиторних занять шляхом вста-
новлення загальних зовнішніх і фізичних властивостей (форма і розмір виді-
лень, твердість, колір мінералу, колір риси, прозорість, спайність, блиск, злам),
виявлення специфічних, індивідуальних властивостей (здатність мінералів пи-
сати по папері, бруднити руки, реагувати із соляною кислотою, ковкість та ін.)
та користуючись каталогом мінералів (Додаток 1) скласти звітну таблицю за
формою, яка наведена нижче та в яку занести фактично встановлені властивості
кожного мінералу. Складена звітна таблиця передається викладачеві на переві-
рку. Контроль знань студентів проводиться на зразках контрольної колекції, яка
має 30 варіантів що складаються з трьох мінералів різних класів.

Форма таблиці для опису мінералів (зразок)

Назва мінера- Колір Твер- Блиск Спайність Злам Особливі Фізико-

лу, хімічна В зразку Риси дість властивості механічні
формула, клас властивості
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1. Магнетит Чорний Чорна 5,5-6 Метале- Не помі- Земли- Магнітний Важкий,
FeFe2О4, вий тна, за стий міцний
оксиди довідни-
ком – дос-
конала

Примітка. Таблицю розміщати на розвороті зошита, займаючи всю ширину

розвороту. Ширина граф (стовбців) таблиці довільна.
 16
2. ГІРСЬКІ ПОРОДИ

Будова гірських порід характеризується структурою і текстурою. Струк-

тура  це особливості внутрішньої будови породи, які обумовлені ступенем
кристалічності мінеральних зерен, їх розмірами і характером зростання. Розріз-
няють наступні основні типи структур (рис. 5):
– повнокристалічна  порода повністю складається із кристалічних зерен
мінералів (залежно від абсолютного розміру зерен виділяють: крупнозернисту 
зерна крупніше 5 мм; середньозернисту  2-5 мм; дрібнозернисту  0,1-2 мм;
тонкозернисту  менше 0,1 мм, рис. 5-а);
– приховано кристалічна (неповно кристалічна)  коли порода складається
із дрібних кристалів, які видні тільки під мікроскопом (рис. 5-б).

а б

Рисунок 5. Повнокристалічна структура граніту (а) та приховано кристалі-

чна структура базальту (б).

Якщо порода складена уламками мінералів, або інших порід говорять, що

вона має уламкову структуру. Коли порода складена відносно однаковими за
розміром зернами мінералів, говорять про рівномірнозернисту, а в протилеж-
ному випадку  про нерівномірнозернисту структуру.
Під текстурою розуміють характер розташування в просторі кристалічних
зерен і уламків які складають породу. Найбільш розповсюдженими є такі текс-
тури: масивна, плямиста, смугаста, сланцювата, пориста (рис. 6).

а б

Рисунок 6. Плямиста (а) та смугаста (б) текстури.

 17
Масивна текстура відрізняється безладним розміщенням мінералів в поро-
ді (див. рис. 5-а).
Плямиста характеризується нерівномірним розподілом темних і світлих
мінералів у породі (рис. 6-а).
Смугаста  коли темні і світлі мінерали чергуються в породі у вигляді
смуг (рис. 6-б).
Пористу текстуру мають породи, які містять пустоти (рис. 7).

а б
Рисунок 7. Пориста текстура ліпариту (а) та базальту (б).

2.1. Класифікація гірських порід

Кожна гірська порода має свої, притаманні тільки їй геологічні умови

утворення. Тому правильно визначивши породу, можна відтворити умови, в
яких вона виникла. За походженням гірські породи поділяються на три основні
групи (рис. 8):

ГІРСЬКІ ПОРОДИ

МАГМАТИЧНІ ОСАДОВІ МЕТАМОРФІЧНІ

уламкові хемогенні органогенні контактово регіонально

ефузивні інтрузивні
метаморфізовані метаморфізовані

динамо-
грубоуламкові фітогенні
кислі метаморфічні
середні
основні
ультраосновні
піщані зоогенні

алевритові

глинисті

Рисунок 8. Класифікація гірських порід за походженням.

 18
– магматичні, які утворюються в результаті застигання в земній корі або
на її поверхні силікатного розплаву  магми (лави);
– осадові, що формуються на поверхні земної кори в результаті діяльності
різноманітних природних процесів і явищ;
– метаморфічні, які є продуктом переробки в глибинних умовах вже іс-
нуючих магматичних, осадових, а також метаморфічних порід під впливом ви-
соких тисків, температур, різноманітних рідких і газоподібних флюїдів, що на-
дходять з надр Землі.

Вивчення гірських порід, їх текстури та структури розраховано на два ау-

диторних заняття.

2.1.1 Магматичні гірські поріди

Магматичні гірські породи залежно від хімічного і мінерального складу,
перш за все, від вмісту оксиду кремнію (SiО2), поділяються на чотири групи
- ультраосновні, вміст SiО2 не перевищує 45%;
- основні, 45-52% SiО2;
- середні, 52-65% SiО2;
- кислі, вміст SiО2 понад 65%.
Породоутворюючими мінералами магматичних порід є кварц, польові
шпати, слюди, амфіболи, піроксени, олівін, які в сумі складають близько 93%
загального обсягу магматичних порід. В ультраосновних і основних породах
переважають піроксени та олівін, які характеризуються низьким вмістом крем-
незему і темним забарвленням, у зв'язку з чим для порід цих груп властиві тем-
ні кольори. В складі кислих і середніх порід переважають кварц та польові
шпати, що зумовлюють їх світле забарвлення. Ця ж закономірність лежить та-
кож в основі збільшення щільності порід від кислих, де її величина складає
2,58 г/см3, до ультраосновних, щільність яких досягає 3,4 г/см3.
Залежно від умов, при яких відбувається застигання магми, магматичні
породи діляться на дві групи:
1 - інтрузивні, які утворилися при застиганні магми на глибині;
2 - ефузивні, або вулканічні, формування яких відбувалося шляхом засти-
гання магми, що вилилася на земну поверхню і перетворилася на лаву.
На глибині утворюються породи з повнокристалічною (крупно-, середньо-
та дрібнозернистою), порфіроподібною структурами, тому що в умовах посту-
пового зниження температури магма застигає повільно і встигає розкристалізу-
ватися. Коли магма виливається на поверхню, різко падає температура і тиск,
що зумовлює її швидке застигання у вигляді аморфної маси з характерними
прихованокристалічною, склуватою, часто порфіровою, мигдалекам’яною
структурами.
Інтрузивні (повнокристалічні) породи, здебільшого характеризуються ма-
сивною текстурою для якої властива відсутність впорядкованого орієнтування
зерен мінералів. Проте можливе утворення орієнтованих текстур, які відобра-
жають рух магми в процесі застигання. У ефузивних (як правило, не розкриста-
лізованих) породах частіше зустрічаються орієнтовані текстури: смугаста,
 19
флюїдальна. Для ефузивних порід характерна також пориста текстура, зумов-
лена виділенням з лави при її застиганні різноманітних газів.
Класифікація магматичних гірських порід наведена в таблиці 2.

Таблиця 2.
Класифікація магматичних гірських порід

Хімічний тип породи за вмістом SiO2, %

Кислі Середні Основні Ультраоснов- Тексту-
Породи Структура
(>65%) (52-65%) (45-52%) ні ра
(<45%)
Інтрузивні Граніт Діорит Габро Піроксеніт Повнокрис- Масив-
(глибинні) талічна на
Ефузивні Ліпарит Андезит Базальт Пікрит Приховано- Пориста
(вивержені) кристалічна
Головні породо- Кварц, ор- Плагіоклази, Лабрадор, Олівін,
утворюючі токлаз, ортоклаз, плагіоклази, піроксени
мінерали мікроклін, рогова об- піроксени,
біотит, манка, рогова об-
мусковіт біотит манка, олівін
Колір Світло- Сірий, тем- Темно-сірий Чорний
сірий, ро- но-сірий, зе- до чорного
жевий, че- ленуватий
рвоний

Форми залягання магматичних порід. Ці форми відображають умови, за

яких породи утворилися. Для ефузивних, виливних порід ці форми нечисленні
і досить прості – покриви, лавові потоки, куполи.
Лавові покриви – застиглі лавові утворення на поверхні землі площею до
десятків тисяч квадратних кілометрів. Вони формуються з магми, яка має малу
в'язкість і високу температуру. Лава з такими властивостями легко розтікається
на великих площах.
Лавові потоки – витягнуті лавові тіла, які формуються в місцях зі склад-
ним рельєфом місцевості.
Лавові куполи – конусоподібні утворення, що застигли у процесі видавлю-
вання в’язкої магми крізь жерло вулкана.
Інтрузивний магматизм утворює в земній корі різноманітні за формою ма-
гматичні тіла – інтрузії (інтрузиви). Форми інтрузивних тіл, характер їх конта-
ктів з породами, що їх вміщують, залежать як від механізму впровадження ма-
гми, так і від її фізичних властивостей.
У залежності від співвідношення інтрузивів з породами, їх поділяють на
згодні і незгодні. Останні січуть під різними кутами вміщуючи породи.
Згодні інтрузивні тіла – сили, лаколіти, лополіти, факоліти, а незгодні –
батоліти, штоки, дайки, неки, жили (рис. 9).
 20

Рисунок 9. Форми інтрузивних тіл магматичних порід у земній корі. Згідні

інтрузії: 1 – сили, 5 – лопотіти, 6 – лаколіти; незгідні інтрузії: 2 – батоліт, 3 –
шток, 4 – дайка.

Сили – шароподібні тіла, що утворюються внаслідок впровадження магми

між шарами осадочних порід. Площі окремих силів сягають тисяч квадратних
кілометрів.
Лаколіти – тіла грибоподібної форми, що утворюються впровадженням
в’язкої магми між шарами порід. Розміри їх від сотень метрів до кілометрів.
Лополіти – міжшарові чашоподібні тіла, утворення яких зумовлено просі-
данням гірських порід під дією ваги магми, що впровадилася між шарами.
Факоліти – відносно невеликі тіла, які приурочуються до місць перегинів
шарів осадочних порід.
Батоліти – найбільш великі глибинні тіла, що складаються звичайно з
гранітів та близьких до них за складом порід. Площі їх поширення вимірюють-
ся тисячами квадратних кілометрів. До низу батоліти звичайно розширюються,
однак загальна потужність їх за геофізичними даними не перевищує 5-10 км.
Штоки – тіла неправильної форми, які звичайно приурочені до перети-
нань великих глибинних розломів у земній корі. Вони можуть бути представ-
лені різними за своїм складом породами. Нерідко штоки є відгалуженнями від
батолітів.
Дайки – крутопадаючі інтрузії плитоподібної форми, що перетинають
будь-які інші породи. Розміри варіюють від метрових тіл до утворень потужні-
стю у сотні метрів.
Неки – трубоподібні тіла, що являють собою отверділу лаву в жерлах дав-
ніх вулканічних апаратів.
Жили – неправильної форми витягнуті тіла, мінливі за потужністю і часто
з відгалуженнями. Утворюються внаслідок заповнення магмою неправильних
за формою порожнин і тріщинуватих зон у земній корі.
 21
Кислі породи є найпоширенішими в земній корі серед магматичних порід.
Вони мають світле забарвлення сірих та рожевих відтінків і складені кварцом,
польовими шпатами, біотитом, мусковітом, інколи присутні рогова обманка,
піроксени. Найбільш широким розвитком із них користуються інтрузивні гра-
ніти та їх ефузивні аналоги ріоліти (ліпарити) і дацити.
Граніти (див. рис. 5-а) мають повнокристалічну, переважно середньозер-
нисту, рідше крупно- і дрібнозернисту структуру. Складені кварцом (25-35 %),
ортоклазом (35-40 %), плагіоклазом (20-25 %), біотитом, мусковітом, роговою
обманкою (до 5 %).
Ліпарити (див. рис. 6-а) характеризуються порфіровою структурою, де на
фоні світлої склуватої основної маси виділяються вкраплення кристалів та зе-
рен польових шпатів, кварцу. Найпоширенішою текстурою є пориста.
Середні породи мають сірий, світло-сірий колір. Головними породоутво-
рюючими мінералами є плагіоклази і рогова обманка, а кварц і біотит відно-
сяться до другорядних мінералів. Найхарактернішими представниками середніх
порід є діорити і андезити. У порівнянні з кислими породами вони зустріча-
ються рідко і складають не більше 3 % від обсягу усіх магматичних порід.
Діорити – інтрузивні породи повнокристалічної структури. Мінеральний
склад: плагіоклаз – до 70 %, кварц – 1-5 %, темноколірні рогові обманка і біо-
тит – до 30 %.
Андезити – це ефузивні аналоги діоритів. Вони характеризуються порфі-
ровою структурою. На фоні нерозкристалізованої основної маси виділяються
світло-сірі вкраплення плагіоклазу і чорні – рогової обманки і піроксенів. Текс-
тура масивна або флюїдальна.
Основні породи складені плагіоклазом (андезин, лабрадор) і піроксенами.
Значна кількість у породи темноколірних мінералів надає їй темно-сірого до
чорного забарвлення. Найпоширенішими в земній корі породами цієї групи є
габро-лабрадорит і базальт. На зразки цих порід може реагувати магнітна
стрілка компаса завдяки наявністю у їх складі акцесорних кристалів магнетиту.
Габро-лабрадорити – інтрузивні породи з повнокристалічною середньо- і
крупнозернистою структурою. Породоутворюючі темні мінерали представлені
піроксенами (35-50 %) та роговою обманкою і олівіном, а світлі – плагіоклаза-
ми. Якщо порода повністю складена основним плагіоклазом лабрадором, то та-
ка порода називається лабрадорит.
Базальти – це ефузивні аналоги габро, часто порфірової структури. У
порфірових вкрапленнях плагіоклаз, піроксен, інколи олівін. Текстура породи
масивна або пориста (див рис. 5-б, 6-б).
Ультраосновні породи, які ще називають гіпербазитами або ультрамафі-
тами, займають підпорядковане місце. Відомі представники цієї групи – це пі-
роксеніти складені піроксенами та до 10-20 % олівіном.
 22
2.1.2. Осадові гірські породи
Осадові гірські породи утворюються на поверхні Землі під впливом екзо-
генних геологічних процесів. Вони покривають біля 75% поверхні континентів,
утворюючи типові для них геологічні тіла – шари або верстви. За своїм похо-
дженням всі осадові породи поділяються на три генетичні групи:
– уламкові (руйнування на тверді частки магматичних, метаморфічних або
осадових порід, їх перенесення та відкладення);
– хемогенні (відкладення хімічним способом розчинених у воді речовин);
– органогенні (накопичення продуктів життєдіяльності організмів).
Уламкові осадові породи утворюються в результаті механічного руйну-
вання вже існуючих порід і накопичення уламків. В залежності від величини
уламків серед них розрізняють три гранулометричних типи порід:
– грубоуламкові, або псефіти – породи, розмір уламків який перевищує
2 мм в поперечнику;
– піщані, які ще називають псамітами, розмір уламків яких знаходиться в
межах 2-0,1 мм;
– пилуваті, або алеврити, які мають розмір уламків 0,1-0,01 мм;
– глинисті, або пеліти, розмір уламків знаходиться в межах від 0,01 до
0,005 мм.
За формою уламки поділяються на обкатані, напівобкатані та необкатані
кутасті (рис. 9).

а б
Рисунок 9. Зцементовані кутасті уламки брекчії (а) та напівобкатані улам-
ки конгломерату (б).

Ступінь обкатаності залежить від того, на яку відстань, скільки часу та

яким способом (водою, вітром, льодовиком) переносилися уламки. Саме розмір
і форма уламків покладені в основу класифікації уламкових порід (табл. 3).
Уламкові породи можуть бути пухкі (не зцементовані) або скріплені цеме-
нтом (зцементовані). За складом цемент може бути кременистим, залізистим і
карбонатним.
До структурних особливостей уламкових порід відноситься також їх пори-
стість. Розрізняють пористість грубу, крупну, дрібну та тонку.
 23
Таблиця 3
Класифікація уламкових порід (за Л.Б. Рухіним)
Групи Розмір уламків, Пухкі породи Зцементовані породи
гірських порід мм Обкатані Кутасті Обкатані Кутасті
уламки уламки уламки уламки
Грубоуламкові Крупні >200 Валуни Брили
Конгломерати Брекчія
породи Середні 200-10 Галька Щебінка
(псефіти) Дрібні 10-2 Гравій Жорства Гравеліти
Піщані породи Грубі, 2-1 Піски грубозернисті Пісковики грубозернисті
(псаміти) Крупні 1-0,5 Піски крупнозернисті Пісковики крупнозернисті
Середні 0,5-0,25 Піски середньозернисті Пісковики середньозернисті
Дрібні 0,25-0,1 Піски дрібнозернисті Пісковики дрібнозернисті
Алевритові по-
0,1-0,01 Алеврити Алевроліти
роди (алеврити)
Глинисті породи
<0,01 Глини Аргіліти
(пеліти)

Хемогенні породи – це осадові породи, які утворилися в результаті випа-

дання мінеральних солей із водних розчинів. Формуються, в основному, на дні
водойм (океанів, морів, озер, боліт). Хемогенними є також відклади підземних
вод, представлені сталактитами, сталагмітами.
Структури хемогенних порід визначаються агрегатним станом мінералів, які
їх складають (кристалічна або аморфна), і розмірами зерен. Розрізняють яснозер-
нисту (розмір зерен більше 0,1 мм) тонкозернисту (0,1-0,01 мм) і прихованозер-
нисту (0,01 мм) структури. Окрім того, для хемогенних порід (боксити, залізні та
марганцеві руди) характерна оолітова структура (див рис. 2-в).
В основу класифікації хемогенних гірських порід покладений їхній хіміч-
ний склад (табл. 4).
Таблиця 4
Класифікація хемогенних гірських порід

Найменування
Середовище утво-
породи, Структура Текстура
рення
мінеральний склад
Вапняк Масивна,
Тонкозерниста Моря, океани
кальцит Пориста
Мергель
Тонкозерниста Тонкопориста Моря, океани
кальцит, каолініт
Гіпс Мілководні озера,
Кристалічна Масивна
гіпс моря
Кам'яна сіль
Кристалічна Масивна Мілководні моря
галіт
Бурий залізняк Болота, озера,
Оолітова Пориста
лімоніт шельф морів
Боксит Оолітова,
Суша, вологі
бьоміт, діаспор, зерниста, Плямиста
тропіки
гібсит уламкова
 24
Виділяють такі групи порід:
– карбонати (вапняк, мергель);
– сульфати і галоїди (гіпс і кам'яна сіль відповідно);
– оксиди і гідрооксиди заліза (бурий залізняк) і алюмінію (боксит).
Вапняк є одною із найбільш поширених осадових порід. Складається з мі-
нералу кальциту, який реагує із соляною кислотою. Колір вапняку змінюється
від білого до світло-жовтого, сірого, інколи майже до чорного. Структура поро-
ди переважно тонкозерниста, текстура масивна або пориста. Вапняком складені
натічні форми у печерах, найвідоміші серед яких сталактити, сталагміти.
Мергель – це глинистий вапняк, в якому вміст глинистих часток досягає
50 %. Найчастіше мергель має чітко виражену шарувату будову, внаслідок чого
розколюється вздовж шаруватості на окремі пластини. Головною властивістю є
реакція із соляною кислотою, після якої залишається брудна пляма.
Гіпс зустрічається у вигляді світло забарвлених зернистих агрегатів, які
складені мінералом гіпсом. Різні домішки можуть надавати йому різних відтін-
ків. Порода легко дряпається нігтем.
Кам’яна сіль утворює скупчення прозорих кристалів галіту. Найчастіше
має білий колір, рідше світло-сірий, жовтуватий за рахунок домішок. Індивіду-
альна діагностична ознака – солоний смак.
Бурий залізняк (лімоніт) утворюється в результаті випадіння в осадок гід-
ратів оксидів заліза із водних розчинів. Порода може мати оолітову і шкаралу-
пувату структуру і масивну, кавернозну або конкреційну текстуру Характерною
властивістю бурого залізняка є жовто-бура риска.
Боксит характеризується різноманітним зовнішнім виглядом. Присутність
в породі гідроокисів заліза надає породі червоного, бурого, коричневого, зеле-
нувато-сірого забарвлення; зустрічаються також сірі, білі, жовті, чорні різнови-
ди. Структура породи здебільшого оолітова, зерниста та уламкова. Боксити є
головним джерелом видобутку алюмінію.
Органогенні осадові породи в природі тісно пов’язані з хемогенними і
утворюються в результаті накопичення продуктів життєдіяльності організмів і
рослин. Головні органогенні осадові поради – це вапняк-черепашник, крейда,
торф, горючі сланці, буре і кам’яне вугілля, антрацит, нафта. Найбільш поши-
реними серед них є вапняки органогенного походження – вапняки-
черепашники, які складені залишками скелетів організмів або їх черепашок. За
видовою приналежністю органічних решток виділяються вапняки коралові,
брахіоподові, фузулінові та інші. За ступенем цілісності органічних решток ви-
діляються такі типи структур:
– органогенна (порода представлена майже не пошкодженими залишками
організмів і рослин);
– органогенно-уламкова (приблизно в рівних кількостях присутні вцілілі та
подрібнені рештки);
– детритова (порода складена уламками черепашок, частками рослин).
Іноді органічні рештки настільки дрібні, що їх первинну природу можна
виявити лише під мікроскопом, наприклад, крейда складається з мікроскопіч-
них решток молюсків (форамініфер) і вапнистих водоростей (коколітофорид).
 25
В залежності від походження органічної речовини розрізняють структури:
– зоогенну, коли органічна речовина представлена залишками представни-
ків тваринного світу;
– фітогенну, якщо спостерігаються рослинні залишки.
Текстура органогенних порід переважно шарувата, пориста, рідше масивна.
Класифікація органогенних гірських порід приведена в табл. 5.

Таблиця 5.
Класифікація органогенних гірських порід

Найменування Умови
Структура Текстура
породи утворення
Вапняк- Світовий
Органогенна Пориста
черепашник океан
Масивна, Світовий
Крейда Детритова
мікропориста океан
Щільна,
Горючий сланець Тонкозерниста Мілководдя
Шарувата
Пухка,
Торф Фітогенна Болото
Землиста
Буре Щільна, Болота, озера,
Фітогенна
вугілля мікропориста лагуни
Болота, озера,
Кам’яне вугілля Фітогенна Щільна
лагуни

Торф – це пухка порода жовтого, бурого або чорного кольору, що містить

значну кількість рослинних рештків (листя, стебла, коріння, мохи тощо). Він
утворюється при неповному розкладанні в болотах рослинності з участю безки-
сневих (анаеробних) бактерій. Торф є легкою і м’якою породою, що розрізаєть-
ся ножем. Із торфу в глибинних умовах під дією підвищених температур і тиску
утворюється спочатку буре вугілля, а потім кам’яне.
Буре вугілля характеризується темно-бурим або чорним забарвленням,
щільною текстурою, землистим зламом, матовим блиском. Зустрічаються не-
розкладені рештки рослин.
Кам’яне вугілля – це результат подальшого процесу вуглефікації органіч-
ної речовини. Порода має чорний колір, більшу ніж буре вугілля щільність, ра-
ковистий злам. Нерозкладені рештки рослин відсутні.
Антрацит – результат найвищого ступеню перетворення органічної речо-
вини в умовах високих температур і тисків. У порівнянні з кам’яним вугіллям
володіє вищою твердістю – 2-2,5. Порода чорного кольору з сіруватим відтін-
ком і сильним металевим блиском, щільна, не залишає брудного сліду на руках.
Горючий сланець – це змішана порода уламкового і органогенного похо-
дження. Утворюється на дні водних басейнів при одночасному накопиченні ор-
ганічної речовини (від 20 до 60 %) і глинистого та вапнистого матеріалу. Хара-
ктеризується сірим, світло-сірим забарвленням, раковистим зламом. При зго-
ранні сланця виділяється сильний запах бітуму (горілої резини).
 26
2.1.3. Метаморфічні гірські породи

Метаморфічні породи утворюються в результаті перетворення осадових,

магматичних і метаморфічних гірських порід на великих глибинах в земній корі
під впливом температури, тиску, а також газів та водних розчинів. Вони харак-
теризуються повнокристалічними структурами та орієнтованими текстурами.
Успадковані від первинних порід структури і текстури називаються реліктови-
ми. Метаморфічні породи, які утворилися за рахунок метаморфізму магматич-
них утворень називаються ортопородами, осадових порід – парапородами.
Виділяються такі головні текстури метаморфічних порід (рис. 10):

а б в
Рисунок 10. Текстури метаморфічних порід: а – масивна (кварцит), б - сла-
нцювата (глинистий сланець), в – гнейсова (гнейс)

масивна – порода є мономінеральною, а мінерал, який її складає має відно-

сно ізометричну форму (кварцит, мармур, );
сланцювата – характерна для порід, що містять мінерали видовженої при-
зматичної, пластинчастої або лускуватої форми, які розташовуються вздовж
взаємно паралельних площин. Внаслідок цього вони можуть розколюватися на
окремі пластини (глинистий сланець, кристалічний сланець);
гнейсова – утворюється мінералами, які набули видовжених форм в ре-
зультаті метаморфізму (польовий шпат, кварц). Зерна орієнтовані в одному на-
прямку, проте на відміну від сланцюватої текстури не утворюють площин,
вздовж яких порода може розколюватися (гнейс);
смугаста – чергування смуг різного кольору, мінерального складу і поту-
жності (залізистий кварцит).
Найпоширенішими метаморфічним породами є філіт, слюдистий сланець,
кристалічний сланець, гнейс, кварцит, залізистий кварцит, мармур. У табл. 6
приведена класифікація метаморфічних гірських порід.
 27
Таблиця 6.
Класифікація метаморфічних гірських порід

Назва Мінеральний Вихідна

Структура Текстура
породи склад порода
Філіт Слюди, кварц Тонкозерниста Сланцювата Глина, аргіліт
Лускувата,
Слюдистий Польовий шпат,
дрібно- і серед- Сланцювата Глина, аргіліт
сланець слюда, кварц
ньозерниста
Польовий шпат, Осадові або
Кристалічний Середньо- і
біотит, рогова Сланцювата магматичні
сланець крупнозерниста
обманка, гранат породи
Кварц, польові Осадові
Середньо- і
Гнейс шпати, слюди, Гнейсова породи,
крупнозерниста
рогова обманка граніт, діорит
Пісковик
Кварцит Кварц Кристалічна Масивна
кварцовий
Залізистий Пісковик з бу-
Кварц, гематит Кристалічна Смугаста
кварцит рим залізняком
Мармур Кальцит Тонкозерниста Масивна Вапняк

Філіт утворюється в умовах відносно невисоких температур, але при зна-

чному орієнтованому (односторонньому) тиску, що діє на первинні глинисті
породи. Складається із дрібних лусок слюди, які утворюють добре виражену
сланцювату текстуру і має сильний шовковистий блиск на площинах сланцюва-
тості; колір від сірого до чорного, інколи червоний.
Слюдисті сланці – це результат подальшого підвищення тиску і темпера-
тури при метаморфізмі тих же осадових порід. У порівнянні з філітами сланці
набувають повнокристалічної дрібно- та середньозернистої структури, в складі
з’являється кварц, польовий шпат.
Кристалічні сланці характеризуються повнокристалічною середньо- або
крупнозернистою структурою, сланцюватою та гнейсовою текстурами. Утво-
рилися при перетворенні в умовах високих тисків і температур осадових або
магматичних порід основного складу. Як правило, в їх складі переважають
польові шпати, біотит, рогова обманка, гранат при незначній кількості кварцу
(до 5-15 %).
Гнейси – повнокристалічні породи, що виникли в результаті метаморфіч-
них перетворень осадових або магматичних порід кислого та середнього скла-
ду, що визначає їх переважно світло-сірий колір. Володіють типовою гнейсо-
вою текстурою.
Кварцит має повнокристалічну структуру та масивну текстуру, майже ці-
лком складений із кварцу (95-99 %). Утворюється за рахунок кварцових піско-
виків, пісків. У чистому вигляді кварцит характеризується білим або світло-
сірим кольором, але присутність домішок можуть його забарвлювати у бурий,
коричневий, малиновий та інші відтінки.
 28
Залізистий кварцит – це специфічна метаморфічна порода, яка широко
розповсюджена в докембрійських відкладах. Її індивідуальна діагностична
ознака – смугаста текстура, яка створюється чергуванням смуг кварцу та гема-
титу. Ці породи є сировиною для видобутку заліза. Одним із найбільших у світі
родовищем залізних руд є Кривбас.
Мармур утворюється при метаморфізму вапняків, а тому активно реагує з
НС1. Колір породи переважно білий, світло-сірий, сірий, але доволі розповсю-
дженими є рожеві, червонуваті, зеленкуваті, чорні та інші різновиди. Структура
мармуру тонкозерниста до прихованокристалічної, текстура – масивна.

2.2. Рекомендації щодо діагностики гірських порід

1. Визначити структуру породи. Якщо порода має – кристалічно-зернисту

структуру, то це ймовірніше магматична, метаморфічна або хемогенна осадова
порода. Якщо порода має уламкову структуру, то це скоріш за все уламкова або
органогенна осадова порода.
2. Визначити текстуру породи. Якщо текстура масивна або пориста, то це
магматична або метаморфічна порода. В інших випадках керуватися характер-
ними для кожної групи гірських порід текстурами.
3. Перевірити масивні кристалічно-зерністи моно мінеральні (які склада-
ються з одного мінералу) породі на твердість та реакцію з соляною кислотою,
відібрати метаморфічні кварцит та мармур.
4. Для діагностики магматичних порід визначити колір породи, встановити
наявність або відсутність кварцу. Серед порід світлого забарвлення кислими є
ті, де легко діагностується кварц, зважаючи на його високий вміст (до 35 %). В
середніх виявити його значно складніше, і це вдається, як правило, лише з до-
помогою лупи, а в основних та ультраосновних породах від відсутній, і порода
має темне до чорного забарвлення. Потім визначити структуру і текстуру поро-
ди і за цими ознаками віднести її до інтрузивної чи ефузивної генетичної групи,
вона належить. За отриманими діагностичними ознаками дати назву породи
згідно табл. 2.
5. Для діагностики осадових порід треба перевірити породу на тестову реа-
кцію із соляною кислотою, визначити структуру і текстуру породи, характерні
індивідуальні ознаки (наприклад, солоний смак у кам’яної солі, металевий
блиск у антрациту тощо), за встановленими фізичними та хімічними ознаками
дати назву породи у відповідності з класифікаційними табл. 3, 4, 5. При ви-
вченні крупноуламкових порід найперше слід встановити обкатаною є уламки
чи кутастими.
6. Для діагностики метаморфічних порід треба насамперед визначити ко-
лір, мінеральний склад, структуру і текстуру зразків порід та назвати породу
порівнюючи отримані характеристики з даними, наведеними в табл. 6, звірити з
її назвою в колекції.
7. Занести вивчені характеристики гірських порід у звітну таблицю, зразок
якої наведений в табл. 7, та визначити назву гірської породи.
 29
Таблиця 7

Характеристика породи Назва породи,

Структура Текстура Мінеральний Реакція з генетичний
Колір
склад HCl тип
Граніт, маг-
Крупнозернис- Ортоклаз, кварц, Світло- матична, ін-
Масивна Немає
та біотит, рожевий трузивна, ки-
сла

Примітка. Таблицю розміщати на вертикальному аркуші зошита, ширина

граф (стовбців) таблиці довільна.
 30
Список літератури, що рекомендується

1. Кратенко Л.Я. Основи геології (текст лекцій). – Дніпропетровськ: РИК НГА

України, 2001. – 95 с.
2. Орлінська О.В., Козловський Л.М., Кратенко Л.Я. та ін. Методичні вказівки
до виконання лабораторних робіт з вивчення мінералів та гірських порід. –
Дніпропетровськ: НГУ, 2002. – 24 с.
3. Паранько І.С., Сіворонов А.О., Євтєхов В.Д. Загальна геологія. Навчальний
посібник. –Кривий Ріг: Мінерал. –2003. – 464 с.
4. Рудько Г.І., Гамеляк І.П. Основи загальної, інженерної та екологічної геоло-
гії. Навчальний посібник. – Чернівці: Букрек, 2003. – 423 с.
5. Таранець В.І. Мінерали та гірські породи: Навчальний посібник. – Донецьк:
ДОУ, 2004. – 84 стор.
 31

Додаток 1
Каталог мінералів
мінералів
Клас

Назва мінералу,
Діагностичні ознаки Практичне використання
хімічна формула

1 2 3 4
Графіт Колір сталево-сірий. Риса темно-сіра. Твердість 1. Гус- Використовується в електротех-
С тина 2,1-2,3 г/см3. Спайність цілком досконала. Блиск нічній і атомній промисловості,
напівметалевий. Кристали таблитчасті, також зернисті як мастило, як сировина для ви-
агрегати та луски. готовлення електродів, вогнет-
Самородний

ривких тиглів, штучних алмазів.

Сірка Колір жовтий, медово-жовтий, коричневий. Риса жов- Використовується в резинотех-

S тувата. Твердість 1,5-2. Густина 2,1 г/см3. Спайність нічній промисловості, в хімічній
середня по призмі. Блиск алмазний. Горить з характер- для виготовлення сірчаної кис-
ним запахом. Кристали утворює рідко, частіше у вигля- лоти, фарб, сірників, в піротех-
ді землистих або натічних мас. ніці, для вироблення засобів бо-
ротьби з шкідниками та ін.
Пірит Колір солом'яно-жовтий, золотистий. Риса чорна. Твер- Сировина для одержання сірча-
FeS2 дість 6-6,5. Густина 4,9-5,2 г/см3. Спайність недоскона- ної кислоти, частково – як заліз-
ла. Злам нерівний до раковистого. Кристали у формі на руда. Пірит часто вміщує зо-
куба або пентагондодекаедрів. На гранях характерна лото.
штриховка.
Халькопірит Колір латунно-жовтий, золотистий. Риса зеленкувато- Руда на мідь.
CuFeS2 чорна або чорна. Твердість 3-4. Густина 4,1-4,3 г/см3.
Спайність недосконала. Блиск металічний. Кристали
утворює рідко, частіше суцільні зернисті маси, вкрап-
лення.
Сульфідний

Галеніт PbS Колір свинцево-сірий. Риса – свинцево-сіра. Твердість Руда на свинець.

2-3. Густина 7,4-7,6 г/см3. Важкий. Спайність досконала
по кубу. Кристали в вигляді куба, гексаедрів і октаед-
рів, зернисті агрегати, друзи.
Сфалерит ZnS Колір бурий, жовтий, світло-коричневий, чорний (зале- Руда на цинк.
жно від домішок). Риса біла, світло-бура. Твердість 3,5-
4. Густина 3,5—4,2 г/см3. Спайність досконала в шести
напрямках. Блиск алмазний. Крихкий. Кристали тетра-
едричної форми, зернисті агрегати, друзи.
Кіновар HgS Колір яскраво-червоний, темно-червоний. Риса червона. Руда на ртуть. Використовується
Твердість 2-3. Густина 8-8,2 г/'см3. Важкий. Спайність для виготовлення червоної фар-
досконала. Блиск алмазний. Кристали ромбоедричної би.
форми.
Кварц Прозорий, колір різних, переважно світлих, відтінків. Використовують у точному при-
SiO2 Твердість 6-7. Густина 2,65 г/см3. Спайність відсутня, ладобудуванні, для виготовлення
злам раковистий, блиск скляний. При терті електризу- прикрас і як полірувальний ма-
ється, володіє п’єзоефектом, пропускає світло в інфра- теріал, для виготовлення скла і
Оксидній і гідроксидний

червоному діапазоні. Зустрічається у вигляді кристалів, хімічного посуду

друз, жеод, зернистих і прихованокристалічних мас.
Прихованокристалічний різновид кварцу – халцедон.
Магнетит Колір чорний, риса чорна, блиск металевий. Твердість Найважливіша руда на залізо.
Fe3O4 6. Магнітний. Зустрічається у вигляді зернистих агрега-
тів і щільних суцільних мас, а також окремих кристалів.
Гематит Колір – сірий, чорний, червоний, риса – бурувато- Найважливіша руда на залізо,
Fe2O3 червона. Твердість 7. Зустрічається у вигляді кристалів використовується для готування
чорного кольору, лускатих і натічних агрегатів темного фарби – залізний сурик, що є
кольору, землистих утворень буро-червоного кольору. антикорозійним покриттям.
Блиск змінюється від металевого до матового. Спай-
ність відсутня, злам землистий.
 32
Піролюзит Колір чорний, риса чорна бархатиста, блиск металевий, Руда на марганець, використову-
(марганцева чернь) до матового. Твердість змінюється від 1 до 6. Спайність ється для приготування фарби.
MnO2 візуально не спостерігається. Злам землистий. Зустріча-
ється у виді землистих агрегатів, окремих оолітів або
їхніх зростків. Бруднить руки. Розчиняється в соляній
кислоті з виділенням хлору.
Лімоніт Колір темно-коричневий до жовтувато-бурого. Риска Руда на залізо. Використовується
(бурий залізняк) жовто-бура. Твердість 3-4. Густина 3,3-4,4 г/см3. Спай- для виготовлення фарб.
Fe2O3•nH20 ність досконала. Блиск напівметалевий до матового.
Утворює зернисті, натічні ниркоподібні, пористі, поро-
шкуваті, землисті агрегати, а також ооліти, жеоди, кон-
креції.
Галіт Колір білий, частіше безбарвний, риса біла, блиск скля- Застосовується як харчовий про-
Галоїдний

NaCl ний. Твердість 2. Спайність досконала в 3 напрямках – дукт, консервант.

по кубу. Зустрічається у вигляді суцільних зернистих і
кристалічних мас. Має солоний смак, розчиняється у
воді.
Кальцит Колір безбарвний, молочно-білий, жовтий, рожевий, Карбонатні породи широко ви-
СаСО3 блакитний, бурий, чорний. Твердість 3. Густина 2,7-2,9 користовуються для виготовлен-
Карбонатний

г/см3. Спайність досконала в 3-х напрямках по ромбо- ня цементу, вапна, як флюсова

едру. Блиск скляний. Різновиди: ісландський шпат – сировина в металургії, ісландсь-
прозорий, безбарвний, має подвійне променезаломлен- кий шпат – в оптиці, лазерній
ня. Реагує із соляною кислотою. Кристали різної фор- техніці, голографії.
ми, зернисті агрегати, натічні форми, друзи, щітки,
конкреції, землисті агрегати.
Гіпс Колір білий, сірий, жовтий, рожевий, блакитний, бурий, Широко використовується в бу-
CaSO4• інколи чорний. Риса біла. Твердість 2. Густина 2,3 г/см3. дівництві, цементній промисло-
nH2O Спайність цілком досконала. Злам дрібнозернистий, вості, в медицині, при виробниц-
Сульфатний

занозистий у волокнистих різновидів. Блиск скляний, тві паперу, як добриво. Селеніт –

перламутровий, шовковистий. Морфологія: суцільні виробний камінь.
маси, зернисті, волокнисті, пластинчасті агрегати, крис-
тали, друзи, двійники. Різновиди гіпсу: алебастр –
дрібнозернистий щільний гіпс; селеніт – волокнистий
гіпс.
Гранат Колір червоний, зелений, жовтий, червоний з фіолето- Гранати – абразивна сировина.
вим відтінком, чорний. Твердість 6,5-7,5. Густина 3,5— Прозорі гранати (піроп, альман-
4,3 г/см3. Спайність недосконала. Злам нерівний, рако- дин) використовують як кошто-
вистий. Блиск скляний. Різновиди: піроп – темно- вне каміння в ювелірній справі.
червоний; альмандин – червоний, буро-червоний; анд-
радит – бурий, буро-зелений, чорний; гросуляр – блідо-
зелений, жовтий; уваровіт – смарагдово-зелений. Крис-
тали в вигляді ромбододекаедрів, пентагон-додекаедрів,
тетрагон-додекаедрів, а також суцільні маси.
Рогова обманка Колір зелений, бурий, чорний. Твердість 5,5-6. Густина
3,1-3,3 г/см3. Спайність досконала. Злам занозистий.
Силікатний

Блиск скляний. Морфологія: довгопризматичні, інколи

стовпчасті кристали.
Тальк Колір безбарвний, жовтуватий, зеленкуватий. Твердість Тальк використовують у вироб-
1. Густина 2,7-2,8 г/см3. Спайність цілком досконала. ництві паперу, в парфумерії, у
Блиск перламутровий. Морфологія: листи, луски, су- виробництві фарб, в текстильній
цільні маси. Особливі властивості: жирний на дотик, і гумовій промисловості, в меди-
вогнетривкий (t пл.=1400°С). Різновид: благородний цині. Тальк – кислото- і вогнет-
тальк кольору морської хвилі. ривкий матеріал.
Мусковіт Колір безбарвний, жовтуватий, зеленкуватий. Твердість Використовується в електро- і
2-3. Густина 2,7-3,1 г/см3. Спайність цілком досконала. радіотехнічній промисловості як
Блиск перламутровий. Морфологія: суцільні листувато- надійний діелектрик, теплоізоля-
зернисті і лускаті агрегати. Різновид: серицит – дрібно- тор, а також в авіації, в хімічно-
лускуватий мусковіт. Особливі властивості: мінерал є му, паперовому та гумовому ви-
діелектриком, вогнетривкий. робництві.
 33
Біотит Колір чорний, бурий. Твердість 2-3. Густина 3 г/см3. Поширений породоутворюючий
Спайність цілком досконала. Блиск перламутровий. мінерал. Використовують біотит,
Морфологія: пластинчасті та зернисті маси. Різновид: як теплоізоляційний матеріал.
лепідоліт – чорна або фіолетова літієва слюда без маг- Лепідоліт – руда на літій.
нію.
Каолініт Колір білий, сірий, жовтуватий, рожевий, бурий. Твер- Використовують каолініт в фар-
дість 1. Густина 2,6 г/см3. Спайність цілком досконала. форовій, фаянсовій, хімічній,
Блиск матовий. Жирний на дотик. Липне до язика. Гіг- текстильній, паперовій, лакофа-
роскопічний, Морфологія: землисті, пухкі та щільні рбовій промисловості. Каолініт –
тонкозернисті агрегати. Кристали зустрічаються рідко і вогнетривкий матеріал, тепло- і
малих розмірів (до 1 мм). електроізолятор.
Ортоклаз (каліє- Колір світло-рожевий, жовтий, бурий, сірий, м’ясо- Використовується в скляній,
вий польовий червоний, зелений. Твердість 6-6,5. Густина 2,5-2,6 фарфоровій та керамічній про-
шпат) г/см3. Спайність досконала. Злам нерівний. Блиск скля- мисловості.
ний, перламутровий (на гранях). Близький до ортоклазу
мінерал – мікроклін. Розрізняються ці мінерали тільки
під мікроскопом.
Лабрадор (натріє- Колір темно-сірий і зеленкувато-сірий, на площинах Лабрадор – цінний облицюваль-
во-кальцієвий спайності спостерігається характерний синій відлив ний матеріал, використовується
польовий шпат) (іризація). Силікат групи плагіоклазів. Твердість 6. Гус- для виготовлення прикрас, для
тина 2-2,7 г/см3. Спайність досконала. Злам нерівний. спорудження пам’ятників.
Блиск скляний. Морфологія: суцільні крупнозернисті
агрегати, призматичні кристали зустрічаються рідко.
 34

Навчальне видання
Методичні вказівки до виконання практичної роботи з визначення потужностей
тіл гірських порід з дисципліни «Геологія з основами геоморфології» для сту-
дентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальності 101 «Еко-
логія» денної і заочної форми навчання.

Укладач: Пікареня Д.С.

Підписано до друку _____________________________2016 р.

Формат ____________________ Обсяг_____________ др.арк.
Тираж _________________ екз. Заказ ________________

м. Кам'янське, вул. Дніпробудівська,2