ТИТУЛЬНА СТОРІНКА

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1 ПРИРОДНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЧОРНОГО МОРЯ
1.1 Геолого-геоморфологічні особливості узбережжя Чорного
моря……………………………………………………………………………...…5
1.2 Кліматичні особливості узбережжя Чорного моря………….……
11
1.3 Рослинний і тваринний світ…………………………………..……
13
РОЗДІЛ 2 КУРОРТИ ЧОРНОГО МОРЯ
2.1 Іноземні курорти Чорного моря………………………………..
……..19
2.2 Українські курорти Чорного моря……………………………………
26
2.3 Екологічні проблеми Чорного моря та узбережжя та шляхи їх
вирішення ………………………………………………………………….…….38
ВИСНОВКИ……………………………………………………….………40
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………
41
 3

ВСТУП

Сучасне Чорне море - це частина Середземного моря, відноситься до

басейну Атлантичного океану. Його площа 420325 кв. км, об'єм 537 тисяч
куб. км, найбільша глибина 2245 м, середня - від 1271 до 1301 м, середня
солоність води 18 проміле, що майже в 2 рази нижче, ніж у Світовому океані,
але вдвічі більше, ніж в Азовському морі.
Безкраї простори берогової лінії з давніх давен розвивалися в сфері
курортного відпочинку, адже прекрасні краєвиди постійно приваблюють
туристів з року в рік.
Об’єктом дослідження є курортні зони Чорного моря.
Предмет дослідження. Особливості розвитку курортних зон Чорного
моря.
Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати курортні зони берегів
Чорного моря.
Висвітлення даної мети дослідження зумовило вирішення наступних
завдань:
- Дослідити геолого-геоморфологічні особливості узбережжя
Чорного моря;
- Охарактеризувати кліматичні особливості узбережжя Чорного
моря;
- Проаналізувати рослинний і тваринний світ;
- Дослідити іноземні курорти Чорного моря;
- Охарактеризувати Українські курорти Чорного моря;
 4

- Дослідити екологічні проблеми Чорного моря та узбережжя та

шляхи їх вирішення.
Методологічну основу дослідження становлять наступні методи:
аналізу, зіставлення, порівняння, історичний, синтезу, статистичний та багато
інших.
Наукова новизна. Вперше досліджено та проаналізовано курортні зони
Чорного моря та запропоновано шляхи подолання екологічної небезпеки.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати
дослідження можна використати для вирішення екологічних проблем
курортних зон Чорного моря, а також для більш маштабнішого їх розвитку.
Структура дослідження. Висвітлення даної теми зумовило наступну
структуру роботи: вступ, два розділи, що в свою чергу поділяються на
підрозділи, висновки та список використаних джерел в загальній кількості 15
шт. Загальний обсяг роботи становить 42 сторінок машинописного тексту.
 5

РОЗДІЛ 1
ПРИРОДНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЧОРНОГО МОРЯ

1.1 Геолого-геоморфологічні особливості узбережжя Чорного моря

Чорне море простягається із заходу на схід на 1 167 км, його найбільша
ширина 624 км. Загальна площа акваторії — понад 482 тис. квадратних
кілометрів. Море займає велику тектонічну западину, максимальна глибина
його становить 2 245 м. Довжина берегової лінії Чорного моря 4 090 км, в
межах України — 1 540 км. [1, c.19].

Рис.1.1 Чорне море [1, c.56]

До форм рельєфу, сформованої хвилеприбійною діяльністю моря

відносяться абразивні схили та уступи. Велика роль у формуванні берегової
лінії належить також гравітаційним процесам.
Ділянка узбережжя від Водяної балки до Великофонтанської балки
включає Одеське узбережжя, на 90% захищене протизсувними спорудами,
 6

що являють собою комплекс зсувних схилів і хвилеломів з траверсами, що

гасять руйнівну енергію хвиль. По всьому узбережжю намиті широкі пляжі
до 50 м, встановлені підпірні стіни та споруджені дренажні галереї.
Проведеним комплексом заходів у районі Одеського узбережжя досягнуто
певної стійкості схилів.
На ділянці узбережжя від Великофонтанської балки до мису Б.Фонтан
позначки плато збільшуються від 25 до 34 м, ширина відмінка досягає 100 м.
Схил сформований обвалами та осипами, місцями зсувами. Вертикальний
уступ плато складений червоно-бурими глинами, суглинками та блоками
вапняків. Ширина пляжу досягає 8-10 м, проте на мисі Б.Фонтан
відзначаються глибові завали вапняку, які далеко виступають у морі у
вигляді кам'яної гряди. Спостерігається активна абразія. На південний захід
мису Б.Фонтан, протягом 1,5 км проведено протизсувні заходи. Нижче на
південь, висота кліфу сягає 30-35 м.
Уступ складений лісоподібними суглинками, червоно-бурими глинами
та вапняками. Ширина пляжу становить 5-10 м. Схил складений численними
осипами та обвалами. Активна абразія берегового відмінка призводить до
великих зсувних рухів. У гирлі Люстдорфської балки висота активного кліфу
до 5-20 м і переходить у піщаний акумулятивний пересип довжиною до 450-
500 м при ширині 100 м. Пляж складений дрібно-середньозернистими
пісками голоценового віку. Абразія на ділянці гирла балки відсутня.
На відрізку узбережжя між Люстдорфською балкою та Сухим лиманом
поширені зсувні схили при висоті кліфу до 30 м. В обриві оголюються
лісоподібні суглинки та вапняки. Ширина зсувного схилу коливається від 25
до 40 м. Ширина пляжу до 5-8 м. Для всієї ділянки характерна активна
абразія. Протягом багатьох років біля берегового урвища фіксувалися
обвалення та обвали лесових порід, що розмиваються хвилеприбоєм під час
штормів.
На акваторії шельфу виділяються такі форми рельєфу акумулятивно-
денудаційного рельєфу, сформованого ерозією, як продовження днищ балок
 7

на шельфі. Ці ділянки поверхні морського дна являють собою продовження

Малофонтанської та Великофонтанської балок, а також Люстдорфської
балки. Розміри цих форм коливаються від 800 м до 1,5 км завдовжки та до
500 м завширшки. У рельєфі морського дна ці форми рельєфу виражаються
слабо, вони перекриті невеликими потужностями сучасних морських
відкладень. Складають їх алювіально-делювіальні відкладення верхнього
плейстоцену та голоцену, представлені як і на суші, алевритами, пісками,
щебенем та брилами вапняку. Ці форми ерозійного рельєфу наклалися на
абразійну морську терасу при нижчому базисі ерозії, а потім при трансгресії
опинилися під рівнем моря[2, c.18].
До генетичної категорії акумулятивно-денудаційного рельєфу належать
також форми, сформовані хвилеприбійною діяльністю моря. На прибережних
ділянках території суші та акваторії шельфу фактор хвильової діяльності
моря є основним рельєфоутворюючим фактором, що характеризується
руйнуванням, перенесенням та накопиченням пухкого матеріалу.
До позитивних форм акумулятивно-денудаційної генези на шельфі
відноситься велика форма - морська абразійна тераса (бенч). Ця форма
рельєфу вироблена хвилеприбоєм у корінних породах, простежується, у
межах району досліджень повсюдно. Ширина тераси не скрізь однакова і
коливається від 6 км у місцях, де простежуються абразійні береги, до кількох
сотень метрів, або взагалі відсутня навпроти пересипів лиману.
Якщо простежити конфігурацію зовнішньої кромки бенча і
конфігурацію берегової лінії, то видно, що на більшій частині акваторії
обриси повторюють один одного. Тераса була вироблена хвилеприбоєм у
неогенових відкладеннях в пізньоплейстоцен-голоценовий час. У районі
досліджень бенч представлений корінними породами неогену, переважно
меотичними глинами та алевритами, а також понтичними вапняками.
Зовнішній край бенча лежить на глибинах моря 10-15 м. Глибше за ці
позначки крутість схилу збільшується і 10-20 разів, потім у неогеновій
 8

поверхні простежується уступ, який і обмежує зовнішній край абразійної

тераси.
Поверхня тераси рівна, одноманітна, з рідкісними неглибокими
улоговинами субширотного простягання, утвореними хвильовою діяльністю.
Тераса перекрита переважно невеликим шаром сучасних морських
відкладень потужністю до 1,5 м-коду.
На поверхні абразійної тераси у вигляді виступів виділяється такий
позитивний елемент рельєфу, як зсувні блоки, складені понтичними
вапняками. Вони утворилися в результаті абразійної хвильової діяльності та
виявилися затопленими морем під час голоценової трансгресії моря.
Зазначається приуроченість зсувних блоків до прибережної зони.
Основна роль формуванні інженерно-геологічних умов належить
покривним четвертинним і неогеновим відкладень різного генези.
Для району дослідження можна назвати такі комплекси.
Комплекс сучасних техногенних відкладень (ТН). У прибережній
частині шельфу техногенні утворення є відвали ґрунту, що вибирається при
поглибленні підводних каналів. Це суміш пісків, черепашників, мулів,
неогенових глин, уламків вапняку[3, c.92].
Комплекс сучасних морських, лиманних відкладень (m,lmН)
плащеподібно перекриває донну поверхню акваторії лиманів. Залягає
першим від поверхні (другим лише на обмежених ділянках, де його
перекрито техногенними утвореннями). Включає близькі за складом і
властивостями відкладення чорноморського горизонту. Представлений
переважно черепашниками, пісками, мулами.
Черепашники. Фізико-механічні властивості ракушняків важко
піддаються вивченню лабораторними методами. Відкладення порівняно
щільні, пористість їх становить 38-56%, мулистих різниць до 130% і більше.
Щільність ґрунту 1,42-1,94 г/см3, щільність сухого ґрунту 1,0-1,4 г/см3.
Консистенція глинисто-карбонатного матеріалу варіює від пластичної до
текучої. Залежно від консистенції пластична міцність ґрунту змінюється в
 9

широких межах – від 0,007 до 0,135 МПа. За результатами робіт, проведених

під час інженерно-геологічних досліджень шельфу Одеської затоки мулисті
різниці мають щільність ґрунту 1,39-1,82 г/см3, щільність сухого ґрунту 0,65-
1,29 г/см3, природну вологість 42-113%. У піщаних різниць ці показники
відповідно дорівнюють 1,54-1,97, 0,88-1,53 г/см3, 29-74%. При збільшенні
крупності раковинно-детритового матеріалу збільшується їхня щільність і
зменшується їх пористість. Міцні характеристики грунтів достатньо
(сприятливі для проведення днопоглиблювальних робіт та використання їх як
підстав для споруд.
Мули поширені у районі досліджень. Мули в основному глинисті та
суглинні, іноді на невеликих площах зустрічаються супіщані. Ґрунти
сильностисні, коефіцієнт ущільнення >1,0 МПа-1. Для мулів характерна
тенденція до зменшення вологості і пористості та поліпшення властивостей
міцності (в 2-3 рази) у міру збільшення в них вмісту крупнозернистого
матеріалу. Мули не можуть використовуватися як підстави інженерних
споруд.
Піски у майданному відношенні тяжіють до приурезових ділянок дна
моря. Потужність пісків у приурезовій смузі до 1 м. Піски тут знаходяться
під постійним впливом течій і широкого спектра впливів і мають дуже
динамічний стан, мінливість складу і властивостей.
За своїми властивостями морські піски не викликають ускладнень під
час проходження каналів. Можлива можливість їх як підстав для споруд.
Міоцен-пліоценовий комплекс представлений вапняками (N2P),
глинами з прошарками пісків, вапняків, алевритів (N1m, N1). Виділяється
другим від поверхні вздовж усього узбережжя на абразійній морській терасі
(бенче). Перекритий комплексом сучасних морських, лиманних відкладень,
представлених мулами, галечниками або черепашниками або комплексом
нижньочетвертинних алювіальних відкладень, представлених пісковиками та
конгломератами.
 10

Фізичні властивості вапняків суші характеризуються такими

показниками. Міцність пухких вапняків у сухому стані 0,65-0,87 МПа, у
водонасиченому 0,31-0,76 МПа. Щільність пухких вапняків 120 г/см3
пористість 547%. Щільність частинок 263-268 г/см3. Водопоглинання пухких
вапняків 24,2%. Коефіцієнт розм'якшення від 0,63 до 0,80. Фізико-механічні
властивості вапняків на шельфі не вивчалися, проте можна припускати їхню
незначну відмінність від властивостей вапняків на суші. Верхня частина
товщі вапняків схильна до підводного вивітрювання, ознаками якого є зміна
мінерального складу, дезінтеграція порід і у зв'язку з цим різке зниження
їхньої міцності. За даними деяких дослідників, потужність зони інтенсивного
руйнування вапняків і сильної їхньої тріщинуватості становить кілька
десятків сантиметрів і залежить від висоти стовпа води, потужності опадів,
що перекривають, і їх літологічного складу[4, c.48].
З вище викладеного випливає, що залежність потужності вивітрілої
зони вапняків від сучасного стовпа води в інтервалі 0-20 м має нестійкий
характер. При глибині моря від 0 до 5 м спостерігається збільшення
потужності щебеневої (вивітрілої) зони. В інтервалі глибин 5-9 м потужність
зони поступово зменшується, а за подальшого зростання глибин від 9-12 до
20 м знову збільшується. Спостерігається зворотна залежність між
потужністю щебеневої зони вапняків і потужністю опадів, що її
перекривають.
Глини, переважно переущільнені (показник ущільненості 0,90-1,32).
Верхня межа пластичності 46-65, число пластичності 22-34, щільність
частинок ґрунту 2,71-2,76 г/см3, густина сухого ґрунту 1,45-1,61 г/см3,
пористість 40,8-44,6% . Кут внутрішнього тертя 16-22 °, питоме зчеплення
0,042-0,046 МПа.
Глини описуваних комплексів у верхню частину розрізу також схильні
до підводного вивітрювання, що підтверджується невисокими показниками
властивостей міцності: кут внутрішнього тертя 12°, питоме зчеплення 0,019
МПа. Неогенові глини є надійною основою для різноманітних споруд,
 11

виключаючи зсувні схили, де у зв'язку з деформацією глини нестійкі в масиві

і прибережні бенчі, де при дрібному закладенні фундаменту через абразію
можливий підмив основ і деформація споруд[5, c.105].

1.2 Кліматичні особливості узбережжя Чорного моря

Північна частина акваторії моря лежить у перехідній зоні від морської
до континентальної області помірного кліматичного поясу, а південна — в
середземноморській області субтропічного.
На клімат Чорного моря великий вплив має його
посередконтинентальне положення[6, c.75].
На півночі панують помірні повітряні маси. Переважає західний
перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік
переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, в холодну пору
року шторми[13].
На півдні влітку переважають тропічні повітряні маси. Значні сезонні
амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів з відносно
теплою дощовою зимою і ясним жарким літом. 
Чорноморське узбережжя Кавказу та південний берег Криму захищені
горами від холодних північних вітрів, внаслідок чого маютьвнаслідок чого
мають м'який середземноморський клімат, а на південний схід від
Туапсе — вологий субтропічний клімат.
Значний вплив на погоду над Чорним морем надає Атлантичний океан,
над яким зароджується велика частина циклонів, що приносять на море
погану погоду та бурі. На північно-східному узбережжі моря, особливо в
районі Новоросійська, невисокі гори не є перешкодою для холодних
північних повітряних мас, які, перевалюючись через них, обумовлюють
сильний холодний вітер (бору), місцеві жителі називають його «норд-ост».
Південно-західними вітрами зазвичай в чорноморський регіон приносяться
теплі та достатньо вологі середземноморські повітряні маси. У літній час над
 12

морем знаходиться відріг Азорського антициклону. Як підсумок, для більшої

частини території моря характерна тепла волога зима і спекотне сухе літо.
Середня січнева температура повітря в північній частині Чорного моря
+2 °C, але в окремі роки може опускатися і до-10 °C і більше. На територіях,
прилеглих до Південного берега Криму та узбережжя Кавказу, зима набагато
м'якша: температура рідко опускається нижче +5 °C. Сніг, тим не менш,
періодично випадає в північних районах моря. Середня температура липня на
півночі моря — +23 — +25 °C. Максимальні температури не настільки високі
завдяки пом'якшувальному дії водного резервуара та зазвичай не
перевищують 37 °C. Найтепліше місце на узбережжі Чорного моря —
узбережжі Кавказу, зокрема місто Гагра на території
сучасної Абхазії (середньорічна температура +17 °C).

Рис.1.2 Температура[7, c.36]

Найбільша кількість опадів в чорноморському регіоні випадає на
узбережжі Кавказу (до 1500 мм на рік), найменше — в північно-західній
частині моря (близько 300 мм на рік). Хмарність за рік в середньому
становить 60 % з максимумом взимку та мінімумом влітку.
Води Чорного моря, як правило, не схильні до замерзання. Однак в
дуже суворі та тривалі зими північна частина моря може покриватися
льодом, проте це буває не частіше, ніж раз на кілька десятків років.
Температура води в середньому по морю не опускається нижче +7-8 °C.
 13

Рис.1.2 Температура води Чорного поря по горизонтам[7, c.36]

Влітку біля берегів Чорного моря спостерігається стійкий термоклин —

межа між холодною глибинною водою і теплою водою поверхневого шару.
Щоб це відчути, треба опуститися на глибину в кілька метрів, потрапивши з
20-градусної в 12-градусну воду.

1.3 Рослинний і тваринний світ

Флора Чорного моря включає близько 1 тис. видів водоростей, значна
кількість бактерій, грибів і тільки декілька видів вищих покритонасінних
рослин. Значна роль бактерій в біохімічних процесах моря. Як відомо, на
глибинах 150-200 м води Чорного моря насичуються сірководнем. У міру
збільшення глибини, концентрація цього газу у воді збільшується і на
глибині близько 1000 м досягає 6 мл/л.
Причиною утворення такої кількості сірководня являються бактерії
роду мікроспіра. Вони живуть в безкисневому середовищі і для
життєдіяльності використовують кисень, що отримується з сульфатів,
виділяючи при цьому вільний сірководень. Взагалі біохімічні процеси, що
протікають на морському дні різноманітні і складні, а мікроорганізми, що
мешкають в донному мулі активно беруть участь в цих процесах і кругообігу
азоту, сірки, вуглецю і фосфору.
 14

Саме тому з видаленням від берега кількість мікроорганізмів в

кисневому шарі Чорного моря зменшується, а в сірчано водневому -
збільшується, а біомаса бактерій в Чорному морі значно перевищує біомасу
рослинного і тваринного планктону.Завдяки біолюмінісцентній здатності
деяких пірофітових водоростей, спостерігається незвичайне явище свічення
моря. Ці водорості, які в Чорному морі виявлено 163 види, живуть у воді і на
піщаному дні і коли в серпні-вересні вони починають бурхливо розвиватися
(особливо ночесвітка). Вдень спостерігається "цвітіння моря", а вночі -
свічення. Світло має безліч відтінків, але частіше буває сріблясто-білим.
Особливо інтенсивно свічення буває в прибережній зоні і посилюється при
невеликому хвилюванні.Із зелених водоростей найбільш поширені морський
салат, ентероморфа і бріопсис. Ця водорості розміром до 15 см поширена
повсюдно і нагадує пташине перо.Бурі водорості мешкають в прибережній
зоні, ростуть до глибини 15-20 м і широко поширені в Чорному морі. Влітку
біля берега можна зустріти водорості диктіоту. Восени в прибережжі до
самого урізання води бурхливо розвивається бура водорості дилофус. З
великих бурих водоростей складної будови (аналогічних саргасовим),
назвемо світлолюбну цистозіру, що утворює на дні великі
чагарники.Покритосіменні представлені морською травою - зостерою. Під
час штормів хвилі відривають морську траву і викидають на берег, де вона
іноді розжарюється в значних кількостях[8, c.41].
Тваринний світ представлений багатьма безхребетними. З киш-
ковопорожнинних найчастіше зустрічаються медузи аурелія і коренерот.
Серед молюсків широко розповсюджені мідії, трапляються устриці, гребінці
тощо. Деякі з них мають промислове значення. З ракоподібних зустрічаються
краби (кам’яний, зелений тощо), різні види креветок.Серед риб (180 видів)
промислове значення мають бички, хамса, скумбрія, кефаль, оселедці,
камбала, пеламіда, ставрида. У Чорному морі спостерігаються масові міграції
риб.
 15

На початку літа риба з Середземного моря (хамса, скумбрія, тунець

тощо) і південної частини Чорного моря, де вона зимує, йде на відгодівлю в
північну частину моря і через Керченську протоку в Азовське море, а восени
— у зворотному напрямку.З великих ссавців поширені дельфіни —
білобочки, зрідка зустрічаються білочереві тюлені.
У складі 160 видів чорноморських риб промисловими в 50-х роках
вважалися камбала-калкан, кефаль ", білуга, сарган, оселедець, бички,
морський окунь, йорж, темний горбиль, султанка, атернна, кілька, ставрида,
хамса. Пройшло всього 40 років, і в числі промислових в Нині залишилися чи
не три останні види. Всі інші промислове значення з різних причин
втратили. 
Ставрида.  Широко поширена по всій прибережній зоні Чорного моря,
утворює ряд місцевих стад. Довжина рибки 10-17 см, вага 15-75 г, живе від
одного до трьох років. Нереститься з травня по серпень. Ікринок до 50 тисяч.
Харчується зоопланктоном і дрібною рибкою. 
 16

РОЗДІЛ 2
КУРОРТИ ЧОРНОГО МОРЯ

2.1 Іноземні курорти Чорного моря

Чорне море омиває берега багатьох країн, серед яких варто відмітити:
Україна, Росія, Грузія, Туреччина, Болгарія і Румунія. Розглянемо деякі з
курортів більш детально.
Агой. Агой — село в Туапсинському районі Краснодарського краю.
Населення — 1,8 тис. осіб (1999).
Розташовано на узбережжі Чорного моря в гирлі річки Агой, за 12 км
на північний захід від Туапсе на автомагістралі M27 Туапсе — Новоросійськ.
За 4 км вище за течією розташований аул Агуй-Шапсуг. На території села, у
долині річки розташовано військовий аеродром «Агой», що безпосередньо
примикає до моря. Пляж використовується для розвантаження військових
судів. Пляжі в Агої — рінь, автокемпінг «Агой», турбази «Волна»[10, c.85].
Між мисом Кадош і селищем Агой, за 4 км на північний захід від
міста Туапсе знаходяться скелі Кісєльова — гладкі прямовисні стіни
заввишки 43 м, у підніжжя яких розташований невеликий пляж. Скеля
отримала свою назву на честь художника О. О. Кісєльова. Скеля складена
 17

флішевимі породами — мергелями, пісковиками, вапняками, аргиллітамі. На

скелях укорінилася сосна піцундськая. Навколо налічується до 30 видів дерев
і чагарників, 7 видів ліан.
Албена. Албе́на (болг. Албена) — кліматичний курорт у Болгарії на
березі Чорного моря, розташований на південний схід від міста Добрич.
Піщаний пляж довжиною понад 5 км і шириною 150 м;
численні готелі, кемпінги, яхт-клуб.
Середні літні температури у межах 23—28 °С, опадів дуже мало,
температура морської води 20—24 °С.
Албена — один із найпопулярніших приморських курортів Болгарії,
центр відпочинку і туризму.
Ахалі-Атоні. Ахалі-Атоні, Афон-Ц'иц. Новий Афон — кліматичний
приморський передгірний курорт субтропічної зони Абхазії.
Розташований на Чорноморському узбережжі, за 18 км від Сухумі, на
висоті 50—800 м над р. м.
Пересічна річна т-ра +14,8°.
Морські купання. Купальний сезон — з травня до жовтня.
Показання: хвороби органів дихання нетуберкульозного характеру,
деякі захворювання нервової й серцево-судинної систем та ін.
У Новому Афоні є безліч визначних пам'яток, пам'яток природи й
історії:
 Новоафонський монастир і монастирський комплекс
 Грот і храм апостола Симона Кананіта в ущелині річки Псирцхі
 На вершині Іверської гори — руїни древнього храму
й Анакопійської фортеці (цитаделі)
 Під Іверською горою й у околицях Нового Афона є низка
карстових печер, зокрема відкрита у 1961 Новоафонська печера
 Приморський парк і системи ставків, що живляться водами річки
Псирцхі (відоме озеро з лебедями)
 Водоспад і електростанція, побудована у 1902 р.
 18

 Генуезька вежа — фрагмент укріплень Анакопії XI—XIII

століть[11,c.55].
Ефоріє. Ефоріє́ (рум. Eforie) — приморський кліматичний і грязьовий
курорт в Румунії, у поіті Констанца. Розташоване на березі Чорного моря в
Добруджі.

Рис. 2.1 Курорт Ефоріє на березі Чорного моря[11,c.55].

Південне передмістя м. Констанца за 13 км від нього. 9,3 тис.
мешканців (2002).
Сере
дня
темп
ерат
ура
літа
Середнятемпература
23 °C
зими 2 °C
Рис.2.2 Середня температура літа та зими в Ефоріє[11,c.55].
Літо дуже тепле (середня температура липня 23 °C), зима дуже м'яка
(середня температура січня 2 °C); опадів близько 400 мм в рік.
Сонцелікування, аеротерапія, морські купання (з середини червня до кінця
вересня); виноградолікування; грязелікування (грязь мула оз. Текіргіол, за 3
км від Ефоріє). Лікування захворювань органів руху і опори, шкіри,
гінекологічних, ендокринних, нервової системи і ін. Туризм. Санаторії,
удома відпочинку, водогрязелікарня, готелі, пансіонати і ін. В околицях
 19

Ефоріє грязьовий курорт Текиргел і за 25 км на південь — кліматичний

курорт Мангалія.
Золоті піски. Золоті піски (болг. Златни пясъци) — приморський
кліматичний курорт в Болгарії, на Чорному морі. Знаходиться за 18 км на
північний схід від Варни на території народного парку «Золоті піски».

Рис. 2.3 Болгарський курорт Золоті піски[11,c.55].

Освоєння курорту розпочалося у 1957 році. Назва Золоті
піски походить із стародавньої легенди, яка розповідає, як пірати закопали
великий скарб золота на узбережжі на північ від міста Варна. Земля
помстилася бандитам, перетворюючи золото на чудовий пісок. Зима на
курорті м'яка (середня температура січня 2 °C), літо дуже тепле (середня
температура липня 22,5 °C) і сонячне.
Щорічно випадає близько 430 мм опадів.
Піщаний пляж довжиною близько 4 км і шириною до 100 м.
Численні готелі, спортивні споруди. Один з найпопулярніших приморських
курортів Болгарії. Поблизу курорту монастир Аладжа (заснований в 4
столітті). Міжнародний туризм.
Шекветілі. Шекветілі (груз. შეკვეთილი) — селище і морський курорт
у Грузії, розташований на східному узбережжі Чорного моря, в гирлі річки
Натанебі, і відноситься до Озургетського муніципалітету (край Гурія). У
Шекветілі знаходиться популярний парк розваг Ціцінатела, великий критий
 20

майданчик Black Sea Arena, а також парк мініатюр: виставка масштабних

моделей архітектурних пам'яток Грузії під відкритим небом.
Шекветілі займає 5-кілометрову прибережну смугу, де переважає
сосновий ліс, на висоті двох метрів над рівнем моря. Він розташований на
півдорозі між морськими курортами Урекі і Кобулеті, в 21 км на схід
від Озургеті, головного міста Гурії[12, c.73].
Курортне селище перетинає автомагістраль S2, в ньому також
функціонує залізничний вокзал Натанебі
Констанца.Конста́нца (колишній Томис; рум. Constanţa, болг. Кюстенд
жа, грец. Κωνστάντια, тур. Köstence) — місто і головний порт Румунії, на
березі Чорного моря у Добруджі. Адміністративний центр повіту Констанца.
Місто з прилеглим курортним районом міжнародного значення
виділене у самостійну адміністративну одиницю. Населення міста 283,9 тис.
осіб (2011).
Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим
субтропічним кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою
температурою 22.2 °C (72 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою
температурою 1.1 °С (34 °F).

Таблиця 2.2

Клімат Констанци[12, c.75].

Показники Сі Лют Бер. Квіт Тра Че Лип Се Ве Ж Лис Г Рік
ч. . . в. рв. . рп. р. ов т. р
т. у
д.
Абсолютний 18 22 27 31 32 35 38 36 33 30 26 2 38
максимум, 0
Середній 3 3 7 12 18 23 25 25 21 16 10 5 14
максимум
Середня 1 1 5 10 15 20 22 21 18 13 7 3 11
температура
Середній -1 -1 2 6 12 16 18 18 15 10 3 0 8
мінімум
Абсолютний -18 -15 -12 -5 1 6 7 5 5 -4 -12 - -13
 21

мінімум 1
2
Норма 30 30 20 20 30 40 30 20 20 30 40 4 41
опадів, мм 0 0

Констанца — центр чорноморських курортів Румунії. На північ і

південь від Констанци на 50-кілометровій смузі узбережжя побудовані
курортні комплекси.
Найбільші з них — кліматичні приморські і грязьові
курорти Мамая і Ефорія.
Також тут побудовані історичний музей та музей народного мистецтва.
Кранево. Кра́нево (болг. Кранево, у
минулому — Екрене) — село в Болгарії в общині Балчик Добрицької області.

Рис. 2.4 Курорт Кранево (Болгарія)

Є курортом на березі Чорного моря. Населення — 1011 чол.

За даними перепису населення 2011 року у селі проживали 1034 особи.

Таблиця 2.3
Національний склад населення села Кранево[14, c.21]
Національність Кількість осіб Відсоток
Болгари 845 84.1
Турки 21 2.1
Не визначились 104 10.3
Всього відповіли 1005
 22

85+
80-84
75-79
70-74
65-69
60-64
55-59
50-54
45-49
40-44
35-39
30-34
25-29
20-24
15-19
10-14
5-9
0-4
0 20 40 60 80 100 120

Ряд 1

Рис. 2.5 Розподіл населення за віком у 2011 році[14, c.21]

1200

1000

800

600

400

200

0
1934 1946 1956 1965 1975 1985 1992 2001 2011

Ряд 1

Рис.2.6Динаміка населення[14, c.21]

Між Кранево та іншим курортом Албеною вздовж узбережжя

розташований мальовничий заповідник Балтата, а також відомий ще з
часів НРБ нудистський пляж. Узбережжя особливо користується
популярністю серед німецьких туристів, численні прибережні сезонні
заклади харчування мають німецькомовні меню та вивіски, а тераси завжди
 23

наповнені туристами різної національності до пізнього вечора, а інколи

навіть і до самого ранку.

2.2 Українські курорти Чорного моря

Береги Чорного і Азовського морів є природними межами українських
земель на півдні, в цих морях проходить південний кордон держави. Чорне
море є природним кордоном України з півдня, одночасно воно пов'язує її зі
світом. Цим шляхом від початку її історії проходили з півдня економічні,
політичні і культурні впливи; завдяки річкам, що течуть до Чорного моря
(Дунай, Дністер, Буг і насамперед Дніпро, а на східних межах України Дон),
вони могли легко сягати в глибину українських земель. Дніпро і Варязький
шлях були головними артеріями Київської держави, що сполучали Чорне і
Балтійське моря. Над Дніпром і його притоками лежить більшість
стародавніх міст Русі-України.
На північному узбережжі Чорного моря перехрещувалися впродовж
віків три напрями експансії.
 Народи, що жили в Україні (в IX сторіччі Київська держава),
хотіли дійти до Чорного моря.
 Середземноморські народи (греки, візантійці, італійці) хотіли
опанувати найбільше висунену на північ частину моря.
 Але на Північне Причорномор'я (у степову смугу) споконвіку
приходили орди кочовиків з Азії і намагалися відсунути від Чорного моря
народи, які жили на Причорномор'ї, і знищити колонії середземноморських
народів.
Так виникали конфлікти за володіння північними берегами Чорного
(також Азовського) морів, які тривали століттями. Це й було причиною, що
український народ здобув Чорне море як свою тривалу межу пізно:
остаточно тільки наприкінці XVIII сторіччя.
 24

Сучасну (етнічну) межу українського народу над Чорним морем можна

поділити на 4 відтинки:
 від гирла Дунаю до Криму,
 Крим (аж до Керченської протоки, що з'єднує Чорне з Азовським
морем),
 Кубань до Джубґи — в межах Росії,
 від Джубги до Гагр, куди доходить мішана російсько-
українська етнічна територія (вже зросійщена) [15, c.68].
Алу́пка (крим. Alupka) — місто в Україні, у складі Ялтинської міської
ради Автономної Республіки Крим.
Розташоване на Південному березі Криму (протяжність 4,5 км), за
17 км від Ялти, з якою має автобусне і морське сполучення.
З центром Криму та іншими населеними пунктами Алупка з'єднується
автотрасами Севастополь—Ялта—Сімферополь—Феодосія; міський
транспорт — один кільцевий маршрут автобуса. Відстань
до Сімферополя становить 100 км і проходить автошляхом E105, із яким
збігається М18.
Алупка — приморський кліматичний курорт Південного берега Криму,
розташований на південному схилі Кримських гір, біля підніжжя гори Ай-
Петрі. Тимчасово окуповане російськими військами (з 2014 р.).

Рис. 2.7 Курорт Чорного моря Алупка

Назва міста походить від грецького слова алепу, що в перекладі
означає лисиця.
 25

Клімат субтропічний середземноморський. Середня температура січня-

лютого +3 °C ..+4°С, серпня +24,6° С. Опадів 400 мм в рік, кількість
сонячних годин — 2 150 в рік, відносна вологість повітря 69 %. Купальний
сезон триває з березня по жовтень (середня температура води влітку +22 ..
+28° З).
Якнайдавніше поселення на місці сучасної Алупки датується 8 тис. до
н. е. Вперше згадується в письмових джерелах про Алупку відноситься до Х
ст. Поселення фігурує в ньому під назвою «Алубіка».
У XIV—XV ст. тут знаходився генуезький опорний пункт на
чорноморському узбережжі Лупіка.
Після опанування Криму Російською імперією (1783 р.), належала
князю Р. Потемкіну, з 1823 р.- перейшла у володіння графу М. Воронцову,
для якого тут був споруджений палац.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 955 осіб (572
чоловічої статі та 383 — жіночої), з яких 223 — православної віри, 716 —
магометанської.
На початку ХХ ст. Алупка стає популярним курортом, на території
якого виникло близько 200 приватних курортних об'єктів. У різні роки тут
лікувалися і відпочивали Федір Шаляпін, Максим Горький, Валерій
Брюсов, Іван Бунін, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Олександр
Кониський, Володимир Антонович, Тадей Рильський, Олександр
Кошиць, Сергій Рахманінов та інші[15, c.68].
У 1902 засноване «Товариство санаторію для дітей в Алупці» —
перший в Європі дитячий санаторій, нині Дитячий санаторій імені
Олександра Боброва.
Після громадянської війни в Алупці було організовано 22 здравниці. У
20-30-х рр. XX ст. планомірно створювалася інфраструктура населеного
пункту, будувалися курортні установи.
З 1938 р. Алупка — місто. До 1941 р. в місті функціонували 24
здравниці різного профілю, 3 різномовних школи, лікарня тощо. У 70-90-х
 26

рр. XX ст. на сході Алупки побудований пансіонат «Воронцов», а на

заході — «Південнобережний».

Таблиця 2.4
Національний склад Алупки за Всеукраїнським переписом населення
2001 р., у %[15, c.69].
Національність Кількість осіб %
Росіяни 5666 64.79
Українці 2378 21.19
Білоруси 159 1.82
Кримські татари 144 1.65
Вірмени 46 0.53
Інші національності 352 4.02
Разом 8745 100.00

Зараз у місті 13 укрупнених здравниць, серед них одна з найбільших

дитячих — санаторій, який носить ім'я свого засновника — професора О.
Боброва (лікують кістково-суглобовий і урологічний туберкульоз).
В Алупці — відділення винрадгоспу «Лівадія», виробничо-
демонстраційний комплекс ВО «Масандра» (цехи витримки міцних вин типу
«Мадера», «Портвейн червоний» і виробничо-дегустаційний), лісництво.
Діють 2 готелі, відділення двох банків.
Є 3 релігійних общини (мусульманська, православна та євангельських
християн-баптистів).
У місті — Алупкінський державний палацово-парковий музей-
заповідник; Алупкинський парк; музей заслуженого художника України Я.
Басова; музей і бюст уродженця міста, двічі Героя Радянського Союзу
льотчика Амет-Хан Султана; пам'ятник професору О. Боброву.
Алу́шта (крим. Aluşta) — місто в Україні республіканського
підпорядкування у складі Автономної Республіки Крим. Розташоване
в південній частині Кримського півострова на березі Чорного моря, у
долинах гірських річок Улу-Узень і Демерджі, оточене амфітеатром Головної
 27

гряди Кримських гір (з заходу над містом височить Бабуган-Яйла, на

північному заході — масив Чатир-Даг, на півночі Демерджі), за
48 км від Сімферополя (автошлях E105, із яким збігається М18) і за 32 км
від Ялти, з якими має автобусне і тролейбусне сполучення.

Рис. 2.8 Курорт Чорного моря Алушта[15, c.68].

Алушта — приморський кліматичний курорт Південного берегу
Криму, відомий з кінця 19 ст.
Курортна зона Алушти (від гори Аю-Даг до селища Привітне — 80 км
берегової смуги) містить 78 санаторно-курортних установ. Популярні —
«Крим», «Дубна», «Золотий колос», «Славутич», «Круча», «Алушта».
На цій території — 5 туристичних баз, багато готелів.
Клімат субтропічний середземноморського типу, посушливий, жаркий,
з м'якою зимою. Середня температура грудня — +2,8 °C, серпня — +23,8 °C.
Опадів 430 мм на рік, кількість годин сонячного сяйва — близько 2320 на рік,
найменша відносна вологість повітря в серпні — 63-68 %. Купальний сезон
триває з середини травня до середини жовтня, для дітей — з кінця червня до
кінця вересня (температура води близько 20 °C і більше).
Гурзу́ф (крим. Gurzuf) — селище міського типу в Україні, у
складі Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим. Курортне
селище розташоване на південному узбережжі Кримського півострова і
входить до складу Великої Ялти. Населення Гурзуфа становить близько 9
тисяч осіб. До категорії селищ міського типу Гурзуф був віднесений у 1929
році. З весни 2014 року окупований Росією.
 28

Рис.2.9 Курорт Чорного моря Гурзуф[15, c.68].

Походження назви достовірно не встановлене. Деякі дослідники
вважають, що воно походить від лат. Ursus «ведмідь», оскільки поряд із
містом розташована «Ведмідь-гора» — Аю-Даг). Інші вважають, що назва
Ґорзув, Ґорзувіти має таврське або гото-аланське коріння і розшифровують
його як «ґор дзакхь» — гірська долина, долина серед гір.
Поступово топонім «Горзувіти» трансформувався в Курсаїти, Ґорзовіум,
Юрзуф, Гурзуф.
Гурзуф розташований на південному березі Кримського півострова і
адміністративно входить до Ялтинської міської ради. Від Гурзуфа до Ялти по
шосе 16 км (автошлях E105), до Алушти — 19 км, до Сімферополя — 67 км,
до Севастополя — 92 км. Гурзуфська долина з півдня обмежена
берегом Чорного моря, зі сходу — горою Аю-Даг (570 м над рівнем моря), із
заходу — схилом Нікітської яйли, який закінчується мисом Мартьян, із
півночі — головною грядою Кримських гір. Територія Гурзуфської долини
становить приблизно 30 км². Акваторія Гурзуфського затоки тягнеться від
мису Аю-Даг на сході до мису Мартьян на заході. Між цими мисами відстань
по прямій становить 9 км, берегова ж лінія простяглася приблизно на 12 км.
Висота над рівнем моря — 67 м.
Клімат Гурзуфської долини — сухий, субтропічний, із помірно теплою
зимою і жарким, але не спекотним літом. Його відносять
до середземноморського типу, оскільки він дуже подібний на клімат
півдня Франції та півночі Італії.
 29

Середньорічна температура повітря +13,0 °C. Абсолютний мінімум

становить −15 °C, абсолютний максимум +39 °C. Зими як такої в Гурзуфі
немає. Вона швидше нагадує глибоку осінь середньої смуги Європи. На
формування клімату Гурзуфської долини істотним чином впливають два
фактори — наявність теплого незамерзаючого Чорного моря та близьке
розташування від берега порівняно високою головної гряди Кримських гір.
Влітку море охолоджує прибережне повітря, не даючи йому сильно
прогрітися, а взимку віддає йому тепло, яке накопичилося за літо.
Температура морської води на глибині постійна і становить +8 °C. Влітку
верхні шари води під дією сонячних променів прогріваються до +20 °C і
вище. Купальний сезон (а це той час року, коли температура морської води
піднімається до позначки + 18 °C і вище) триває 4 місяці — з червня по
жовтень, хоча в окремі роки тимчасові його межі розширюються з травня по
листопад. Так, у 1994 році він тривав практично до 1 листопада. З жовтня
температура морської води починає падати і до січня опускається до +8 °C. З
квітня морська вода знову прогрівається[15, c.68].
Для літа, особливо для липня-серпня, характерний невеликий добовий
перепад температури. Вночі у цей час року температура повітря часто не
опускається нижче +20 °C. У літні місяці практично відсутні опади. Річна
кількість опадів у Гурзуфі становить 400—600 мм. Найбільш дощова пора
року — кінець осені — перша половина зими, причому тривалих затяжних
дощів практично не буває. Незважаючи на переважання опадів у зимовий
період, посухи в районі Гурзуфської долини бувають рідше і коротше, ніж,
наприклад, у степовій частині Криму. Сніг випадає рідко.
Євпато́рія (крим. Kezlev) — портове і курортне місто на західному
узбережжі Кримського півострова на тимчасово окупованій території
України. Місто республіканського підпорядкування у складі Автономної
Республіки Крим. Євпаторія відома своїми термальними
джерелами, ропою, лікувальними грязями озера Мойнаки. Щорічно до
захоплення у березні 2014 року місто-курорт приймало у своїх здравницях
 30

більше 1 млн осіб. На території міста знаходиться 21

свердловина мінеральних вод. Також місто славиться численними
дрібнопіщаними пляжами, сприятливими природними умовами, і має статус
найбільшої дитячої оздоровниці. Цей край має багатовікову історію, багату
традиціями і унікальними пам'ятками старовини, адже за 25 століть свого
існування Євпаторія була і грецьким містом-колонією, і містом-державою,
і османським містом-фортецею, морським портом.
Південно-західна частина Євпаторії курортна, а східна зайнята старими
районами міста, з типовим «східним» переплетенням маленьких звивистих
вуличок, деяким будинкам на яких більше 300 років. Збереглися навіть
будівлі турецьких лазень XVI століття.
Євпаторія розташована у південно-західній частині степового Криму на
узбережжі Євпаторійської бухти мілководної Каламітської затоки Чорного
моря, на відстані 69 км на північний захід від столиці Автономної Республіки
Крим — міста Сімферополя (автошлях Р25). Площа Євпаторії становить
близько 65 км². Зі сходу та заходу місто оточене озерами-лиманами (Отар-
Мойнакським, Ялі-Мойнакським, Сасик-Сиваським).
Середня висота над рівнем моря становить 10 м. Протяжність Євпаторії
з півночі на південь — 4 км, із заходу на схід — 8 км.
У цілому клімат міста є помірно континентальним з м'якою зимою і
теплим (досить часто спекотним) літом.
Середньорічна температура повітря становить 11,5 °C, найнижча вона у
січні (0,5 °C), найвища — в липні (22,8 °C). Найнижча середньомісячна
температура повітря у січні (-7,2 °C) зафіксована у 1950 році, найвища
(7,9 °C) — у 1895 році. Найнижча середньомісячна температура в липні
(20,4 °C) спостерігалась у 1985 році, найвища (27,4 °C) — у 1938 році.
Абсолютний мінімум температури повітря (-28,5 °C) зафіксовано в
лютому 1911 року, абсолютний максимум (39,1 °C) — у серпні 1929 року.
В останні 100—120 років температура повітря в Євпаторії, як і в цілому
на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду
 31

середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,0 °C.

Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

Рис.2.10 Клімат Євпаторії[15, c.68].

У середньому за рік в Євпаторії випадає 404 мм атмосферних опадів,

найменше — у жовтні, найбільше — у грудні.
Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1918 році,
максимальна (625 мм) — в 1939 році. Максимальну добову кількість опадів
(91 мм) зафіксовано 5 серпня 1940 року. У середньому за рік у місті
спостерігається 102 дні з опадами; найменше їх (5) у серпні, найбільше
(13) — у грудні. Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша —
у грудні. Найбільшу повторюваність мають вітри зі сходу, найменшу — з
південного сходу і південного заходу.
Найбільша швидкість вітру — взимку, найменша — у травні та влітку.
З природних лікувальних ресурсів слід відзначити унікальні грязі
та ропу, морські та мінеральні води, повітря і сонце, пісок і цілющі рослини.
Піщані пляжі
У межах міста та в прилеглих місцях берегової лінії розташовані
численні дрібнопіщані пляжі. На схід від міста, в районі «Сонечко», пісок
пляжів крупніше, трапляються дрібні напівкоштовні камені. На захід від
міста тягнеться низка пансіонатів, санаторіїв і піонерських таборів.
Внаслідок неконтрольованого видобутку піску з дна моря і в озері Донузлав,
ширина пляжів в Євпаторії щорічно дуже сильно скорочується, дно
виявилося всипаним безліччю каменів.
 32

Лікувальні грязі та ропа. В околицях міста — на схід і на захід від

нього — розкидані озера-лимани Мойнаки, Отар-Мойнакське, Яли-
Мойнакське Сасик-Сиваське. Великою лікувальною силою володіють грязі і
вода цих озер, висококонцентрований соляний розчин — ропа. Озеро
Мойнакське в кінці 1990-х втратило свою цінність як родовище лікувальної
грязі в зв'язку з неконтрольованим скиданням у нього прісної води
з Північно-Кримського каналу.
Мінеральні води. Перше джерело євпаторійської мінеральної води було
відкрито комплексною гідрогеологічною експедицією на
території Мойнакської грязелікарні в 1959 році. Це вода хлоридно-натрієва з
температурою 39 °C. Пізніше джерела термальної мінеральної води було
відкрито на території санаторію Міністерства оборони України та
Центральної курортної поліклініки. По вулиці
Фрунзе знаходиться бювет євпаторійської мінеральної води.
Курортний розвиток Євпаторії розпочався ще в 60-х роках XIX
століття. Морські купання тут порівнювалися з каннськими. Не менше
значення мали цілющі грязі, якими славилися околиці Євпаторії; завдяки
цьому розвиток євпаторійського курорту відразу ж пішов у лікувальному
напрямку. В 1874 році військове відомство започаткувало тут так звану
«очну санаторну станцію», а в 1886 році лікарі Ходжаш і Цеценовський
відкрили Мойнакську грязелікарню, побудовану за проєктом архітектора
Бернардацці. Використання цілющих ресурсів Євпаторії ширилося з кожним
роком. Дуже скоро місто досягло значення другого,
після Ялти, всеросійського курорту. У 1905 році був відкритий кліматичний
«Приморський санаторій» — один з найбільших лікувальних
закладів Криму в той час. Ще через кілька років почали працювати санаторії
«Таласса» і «Геліос». Тоді ж закладалися основи розвитку дитячого
курортолікування. У місті була значна кількість приватних купалень, кілька
готелів, пансіонів і мебльованих кімнат.
 33

Найбільші успіхи в розвитку курорту припали на час, коли міським

головою був місцевий землевласник С. Дуван. Завдяки його старанням, в
західній частині Євпаторії, на великому пустирі, виросло нове місто з
приватних будинків і дач, побудованих в модному стилі «модерн». Євпаторія
обзавелася одним з найкращих на півдні Росії театром, бібліотекою,
розкішним рестораном-кафе «Бориваж». Головні вулиці були замощені і
шосовані. В 1914 році в Євпаторії був пущений трамвай, а в 1915 році місто
було сполучене залізницею з Сімферополем. 16 травня 1916 року Євпаторію
відвідала царська сім'я, яка засвідчила про справжній розквіт курорту.
У перші роки радянської влади всі санаторії, дачі, вілли та особняки
були націоналізовані і перетворені в лікувальні корпуси. Почалося
будівництво нових санаторіїв. На курорті працювали відомі лікарі —
А. Шенк, П. Медовіков, С. Трегубов. 
20 січня 1936 року Раднарком РРФСР прийняв постанову «Про
організацію в Євпаторії зразкового дитячого курорту».
Напередодні війни в Євпаторії налічувалося 36 здравниць, половина з
них мала дитячий профіль. Післявоєнне відновлення курорту і його
подальший розвиток повернуло місту статус Всесоюзної дитячої
оздоровниці. За часів незалежної України курорту Євпаторія
Указом Президента України було присвоєно статус Всеукраїнської дитячої
оздоровниці.
Зато́ка (тур. Bugaz) — селище міського типу Кароліно-Бугазької
сільської громади Білгород-Дністровського району Одеській області України.
Відстань до районного центру — Білгорода-Дністровського — 18 км
залізницею та 20 км автотрасою[15, c.70].
Південна частина селища розташована на вузькій піщаній Будацькій
косі, що відмежовує Чорне море від Будацького лиману, решта — на дещо
довшій Кароліно-Бугазькій косі між Чорним морем і Дністровським
лиманом. Відтак Центральний район селища лежить у тій частині області, яка
 34

повністю охоплює історичний регіон Буджак, а два інших — на північ —

розташовані на землях, які за Османської імперії називалися Єдісаном.
Затока поділена на три територіальні райони:
Лиманський (Платформа Лиманська, вулиці: Вокзальна, Проектована,
мікрорайони Новий, Чорноморський).
Сонячний (платформи Морська, Дружба, Сонячна; кооператив
Дружба).
Центральний (станція Бугаз, вулиці:
 Виноградна,
 Заріпова,
 Лиманська,
 Озерна,
 Приморська,
 Чорноморська,
 мікрорайон Райдужний).
Наявність піщаного пляжу шириною 50 метрів і завдовжки 5 кілометрів
та мілководдя зробило Затоку одним з популярних місць відпочинку
жителів України, Молдови (в тому числі Придністров'я), Білорусі. У Затоці
побудовані десятки баз відпочинку.
Вище перелічені курорти не є вичерпним переліком курортних зо
Чорного моря України[16, c.43].

2.3 Екологічні проблеми Чорного моря та узбережжя та шляхи їх

вирішення
Чорне море з басейном понад 2 млн. кв. км майже ізольоване від
Світового океану і його незадовільний екологічний стан зумовлений значним
перевищенням обсягу надходження забруднюючих речовин над
асиміляційною здатністю морських екосистем.
 35

Це призвело до бурхливого розвитку евтрофікаційних процесів,

значного забруднення (в тому числі мікробіологічного) морських вод, втрати
біологічних видів, скорочення обсягу рибних ресурсів, зниження якості
рекреаційних ресурсів, виникнення загрози здоров'ю населення.
Основними джерелами забруднення є стоки річок, стічні води з
точкових та дифузних берегових джерел, морські транспортні засоби[17,
c.18].
Найбільш поширеними і небезпечними забруднювачами морського
середовища є нафтопродукти, особливо в межах акваторій портів. В
Одеському, Іллічівському та Керченському портах вміст нафтопродуктів у
воді перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) в 1,5-2 рази, а
синтетичними поверхнево-активними речовинами - в 2-3 рази. Дія
забруднювачів наведена в табл. 2.4.
Таблиця 2.4
Токсичність забруднювачів на Чорне море[18, c.18].
Речовини Планктон Ракоподібні Молюски Риби
Мідь +++ +++ +++ +++
Цинк + ++ ++ ++
Свинець - І І ІІІ
Ртуть ++++ +++ +++ +++
Кадмій - ІІ ІІ ІІІІ
Хлор - ІІІ ІІ ІІІ
Родациди - ++ + ++++
Цианіди - ІІІ ІІ ІІІІ
Фтор - - + ++
Сульфіди - ++ + +++

Майже вся товща води Чорного моря насичена отруйним сірководнем,

крім тонкого поверхневого шару - близько 150-200 м від поверхні, насиченої
киснем. Тому можна вважати, що море має два шари - живий, у вигляді
порівняно тонкої плівки, і мертвий, насичений сірководнем. В результаті
відбувається отруєння всіх трофічних систем моря, що веде до руйнації
традиційних біогеноценозів.
 36

Для поліпшення стану Чорного моря в 1992 р. підписали та

ратифікували Бухарестську конвенцію шість причорноморських держав
(Болгарія, Грузія, Росія, Румунія, Угорщина, Україна). В 1993 р. міністри цих
країн підписали в Одесі декларацію про захист Чорного моря (Одеська
декларація), а в 1995 р. відбулася в Софії конференція "Довкілля для
Європи", на якій розглядали питання захисту природного середовища як всієї
Європи, так і Чорного моря, його узбережжя. Існує Екологічна програма по
Чорному морю (ББЕР), але не можна і тепер вважати, що проблеми Чорного
моря вирішені[19, c.49].

ВИСНОВКИ

Чорне море простягається із заходу на схід на 1 167 км, його найбільша

ширина 624 км. Загальна площа акваторії — понад 482 тис. квадратних
кілометрів. Море займає велику тектонічну западину, максимальна глибина
його становить 2 245 м. Довжина берегової лінії Чорного моря 4 090 км, в
межах України — 1 540 км. Кліматичні умови Чорного моря
характеризуються субтропічними рисами. Літо сухе і жарке, а зима волога і
тепла.
 37

В зимовий період над морем проходять середземноморські й

атлантичні циклони, з ними пов'язана дощова і туманна погода.
В літній період Чорне море знаходиться під впливом Азовського
антициклону, завдяки чому тут переважає безхмарна погода, грози та смерчі
є рідкісними явищами.
Один з найбільших курортних регіонів Євразії. Саме тому берег
Чорного моря всіяний курортними зонами, як в межах України так і по за її
межами, про що більш детально і було висвітлено в другому розділі роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Атлас. Географія. Материки і океани. 7 клас / ред. І. О. Європіна,

Н. О. Крижова, О. Ю. Король. — К. : ДНВП «Картографія», 2020. — 48 с.
2 Виноградов К. А. Очерки по истории отечественных
гидробиологических исследований на Черном море. Киев, 2008,432с.
3 Вортман Д. Я. Понт Евксинський // Енциклопедія історії
України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії
 38

України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. —

С. 418. — 520 с.
4 Ганусенко І. Боротьба східних слов'ян за вихід до Чорного моря.
К. 1966.
5 Греве В. Ресурси Чорного моря і їх охорона. Вісник AH УРСР. ч.
11. К. 1971.
6 Зайцев Ю. П. Введение в экологию Чёрного моря. Одесса: Эвен,
2006. - 224 с.
7 Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11
т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир
Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
8 Орлова І. Г. та ін. Гідрологічні та гідрохімічні показники стану
північно-західного шельфу Чорного моря: довід. посіб. — К. : КНТ, 2008. —
616 с. 
9 Черное море / Е. Ф. Шнюков, В. П. Цемко. — К. : Знание,
2005. — 249 с. 
10 Чорне море // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред.
кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія
ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. 
11 Чарльз Кінг. Історія Чорного моря. К. : Ніка-Центр, 2011. — 312
с. 
12 Шовгенів І. Чорне море. Гідрографічний нарис Чорного моря та
його басейну. — Б.м. (Мюнхен) : Український Чорноморський Інститут,
1941. — 95 с.
13 Шнюков Е. Ф. Газовый вулканизм Черного моря / Е. Ф. Шнюков,
В. П. Коболев, А. А. Пасынков ; отв. ред.: П. Ф. Гожик ; НАН Украины, Ин-т
геофизики, Таврический нац. ун-т им. В. И. Вернадского . — Киев: Логос,
2013 . — 383 с.
14 Dimitrov P., D. Dimitrov. 2004. The Black Sea The Flood and the
ancient myths. «Slavena». Varna, 291 p.
 39

15 Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A

Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7.
July/August 2007. 583рр.