Атлантичний океан

Яцицен
Вадудка
Алік
Атлантичний
океан ―

водний простір, другий

за величиною океан на
Землі після Тихого Назва пов’язана з давньогрецьким міфом про
океану. Атланта, титана, що тримає на своїх плечах
небесну сферу на заході Середземного моря. У
різний час окремі частини океану називали
«Західний океан», «Північне море», «Зовнішнє
море». Із середини 17 ст. «Атлантичний океан» ―
єдина назва, що застосовується до всієї акваторії.
Географічне положення Його площа — понад 91,7 млн км2. З півночі на
південь він простягнувся більше, ніж на 16 000
км. Із заходу на схід його ширина місцями
досягає 9000 км.

Західною межею Атлантичного океану є береги

Північної та Південної Америки, східною —
береги Євразії та Африки, південною —
Антарктиди. На сході межує з Індійським, на
заході — з Тихим, на півночі — з Північним
Льодовитим.
Берегова лінія Атлантичного океану в Північній півкулі
дуже порізана. Тут зосереджені його моря: Балтійське,
Північне, Середземне, Чорне, Карибське та інші, та
океанічні Біскайська, Гвінейська, Мексиканська затоки.
У Південній півкулі береги порізані мало: є лише одне
відкрите море Уедделла. Внутрішні та окраїнні моря,
затоки й протоки займають близько 16 % площі та 8,9
% об’єму океану.

Острови зосереджені переважно в північній частині.

Найбільші материкові острови: Велика Британія,
Ірландія, Ісландія, Ньюфаундленд, Великі Антильські
острови та інші; до вулканічних належать: Азорські
острови, Тристан-да-Кунья, Острів Святої Єлени, Малі
Антильські острови тощо.
 Рельєф дна
Рельєф дна океану складний. З півночі на південь Атлантичний океан
перетинає підняття, яке складається з трьох підводних хребтів: Рейк’янеса,
Північно-Атлантичного і Південно-Атлантичного. Рельєф дна шельфової
зони Атлантичного океану є продовженням рельєфу материків. Наприклад,
на шельфі Гренландії поширені давні форми рельєфу, створені
льодовиком. Численні затоплені річкові долини простежуються також на дні
океану. В Атлантиці мало підводних гір. Особливе місце посідає
Серединно-Атлантичний хребет, який перетинає океан із півночі на
південь. Майже через увесь серединно-океанічний хребет простягається
величезна поздовжня розколина земної кори ― рифт. Його глибина
досягає майже 2 км, ширина ― до 30 км. Він розчленований численними
поперечними розколинами, найглибша з яких ― близько 8 км. До них
тяжіють центри землетрусів та підводних вулканів, які часто височіють над
поверхнею океану.
 Клімат і води океану
Значна протяжність океану з півночі на південь
є причиною того, що він знаходиться майже в
усіх кліматичних поясах. Тому температура
води, а відповідно й інші природні особливості
в різних частинах океану дуже різняться.
Поблизу екватора температура поверхневого
шару води досягає +28...+29 °С, а поблизу
Антарктиди та Північного Льодовитого океану
знижується до -1,8 °С. Тут плаває крига та
велетенські айсберги, джерелами яких на
півдні є Антарктида, а на півночі —
Гренландія. Атлантичний океан є «кухнею
погоди» для усієї Європи, саме він робить її
природні умови комфортними для життя та
господарської діяльності людей.
На північ і південь від екватора в
тропічних широтах над океаном
сформувалися зони високого тиску.
Над екватором він низький. Тому
від тропіків у напрямку до екватора
тут дмуть вітри — пасати. На північ
і південь від тропіків у помірних
широтах вітри нерідко викликають
шторми. На північ від екватора
влітку й восени утворюються
циклони, які можуть
перетворюватися на могутні
урагани. Найчастіше вони
проносяться Мексиканською
затокою та Карибським морем.
 Клімат і води океану
В Атлантичному океані багато теплих і холодних
течій, швидкість яких досить значна і дорівнює 2-6
км/год. Це ніби величезні річки в океані завширшки
в сотні кілометрів. Місця, де проходять,
розгалужуються та зливаються потужні течії,
місять чимало нерозгаданих таємниць. Погодні
умови тут нестійкі, їх складно прогнозувати.
Швидкий рух величезних мас води, перемішування
холодних і теплих течій викликає різні явища
природи — вири, тумани, які стають причиною
катастроф. Особливо часті такі події в районі
відомого Бермудського трикутника. Це велика
територія Атлантичного океану, яка розташована
поблизу Північної Америки між узбережжям
Флориди та Бермудськими островами.
До недавнього часу вважали, що
океан на великих глибинах
завжди перебуває у відносному
спокої. Навіть течії мають
незначну швидкість. Лише
наприкінці 80-х рр. XX ст. поблизу
півострова Нова Шотландія
(Північна Америка) вчені вперше
зареєстрували підводний шторм.
Він відбувся на глибині 3 км і
підняв із дна океану величезні
хмари донних відкладів. Це
відкриття примусило вчених
переглянути усталені стереотипи
щодо глибинних вод Атлантики.
Рослинний та тваринний світ
В Атлантичному океані менше видів
органічного світу, але кількість окремих видів
риб і тварин тут більша, ніж в інших океанах.
Причина цього криється у поширенні
мілководних шельфових ділянок і збагачених
на кисень холодних течіях. До глибини 100
метрів у прибережній зоні океану ростуть
зелені, бурі та червоні водорості. Найбільше
вони поширені в помірній і холодній зонах.
На всій площі Атлантичного океану до
глибини 100 метрів поширені 200 видів
одноклітинних водоростей — фітопланктон.
По всій товщі води зустрічаються дрібні
ракоподібні та молюски — зоопланктон. Вони
є кормом для риб, китів тощо.
зелені водорості червоні водорості бурі водорості

фітопланктон зоопланктон
Рослинний та тваринний світ
У помірних і холодних водах водяться
тюлені, кити, тріска, оселедці, камбала.
Найтаємничішою рибою у світі є
європейський річковий вугор. Це риба з
європейських озер, які пов’язані протоками з
річками, що впадають у Атлантичний океан,
вирушає на нерест аж у Саргасове море.
Тисячі кілометрів долає вона річками,
озерами, морями й океаном. Досягнувши
Саргасового моря, вугри відкладають ікру, з
якої виводяться личинки (лептоцефали) на
глибині 1000 м. Ці личинки мігрують за
течією Гольфстріму назад до узбережжя
Європи 2-3 роки.
тюлень кит

тріска оселедець
вугор європейський
 палтус морський окунь

риба-меч кашалот
Рослинний та тваринний світ

У теплих водах Атлантичного океану чимало медуз, акул,

літаючих риб, морських черепах, кашалотів. Величезних
розмірів досягають і кальмари. Торпедоподібне тіло
дозволяє цим головоногим молюскам розвивати значну
швидкість або вистрибувати з води на велику висоту.
Природні ресурси органічного світу Атлантичного океану
дуже виснажені. Особливо це стосується промислових риб,
крабів, черепах тощо. Полювання на деякі види тварин
узагалі заборонене. Це стосується і знаменитих ламантинів
Атлантичного океану — єдиних травоїдних морських
ссавців. Ці створіння інколи сягають 5 м у довжину і важать
понад тонну. В минулому їх винищували через смачне та
поживне м'ясо.
дельфіни свиня

барракуда мурена
восьминог
Бермудський трикутник
Розташований Бермудський
трикутник в затоках Саргасового
моря, його основні 3 географічні
“точки” – це Сан-Хун і Пуерто-Ріко,
Бермудські острови, а також Маямі.
Загальна площа цієї території досить
значна і складає близько 1440000
квадратних метрів. Завдяки своєму
унікальному розташуванню дана
місцевість дуже погано піддається
навігаційним дослідженням і
контролю. Тут присутня величезна
кількість різноманітних мілин і
поглиблень, що підвищує ризик
появи потужного циклону й шторму.
Людство знає чимало випадків з практики, коли причиною
катастроф була особливість тутешньої природи. Найбільш
резонансні з них такі:
пропажа пасажирських літаків “Аврора Тюдор” та DC-3
“Дуглас”, що відбулися на початку 40-х років минулого
століття;
зникнення корабля “Циклоп”, що належав ВМС США. Дана
подія припала на березень 1918 року. Дивує те, що розміри
цього судна дуже значні – його довжина 165 метрів, а на
борту перебувало не менше 300 осіб;
у 1963 році ніби розчинився тут танкер Маrine Sulfur Queen,
керований бригадою, що складається з 39 добре навчених
своїм професійним навичкам моряків;
у 2017 році зник з радарів літак, що контактує з
авіадиспетчерами і Майамі, проте в подальшому його уламки
вдалося виявити.
Аналогічну місцевість цілком
обгрунтовано називають “Трикутник
Диявола”, адже тут відбуваються такі
загадкові для сучасної науки речі, як:
Зникнення уламків кораблів і літаків,
які зазнали аварії.
Загибель за останнє століття
близько 1000 людей.
Поява потойбічних сил або
інопланетян.
Виникнення сильних штормів, що
з’являються ніби нізвідки.
Вплив інтенсивних електромагнітних
коливань.
Існує також припущення, що людей
забирають інопланетні істоти для своїх
досліджень. Дійсно, тіла тих, хто тут
пропадав, рятувальники так і не
виявили, хоча була задіяна для їх
пошуку масштабна експедиція.
Варто також відзначити, що
Бермудський трикутник знаходиться в
самому епіцентрі так званої “Алеї
ураганів”, тобто вітри тут дійсно часом
піднімаються з небувалою силою.
Всі перераховані явища вкрай
негативно позначаються на людях,
тому в зону Бермудського трикутника
краще не потрапляти. Це не тільки
ризик для здоров’я, але і для життя.
енд.