Таращанська гімназія

Тема< Хімічний склад і використання мінералів>

Виконав учень 8 класу

2023
Мінерал́ и — природні тверді речовини (хімічні сполуки кристалічної будови), що утворились
внаслідок прояву геологічних процесів в земній корі чи інших космічних тілах.

З 1958 року факт відкриття нового мінералу та його назву затверджує Комісія з питань нових
мінералів і їхніх назв Міжнародної мінералогічної асоціації (ІМА). На початок 2018 року
затверджено понад 5300 мінералів[3], щороку додається кілька десятків нових, однак лише 100–150
поширені.

Вивчає мінерали, їх походження та видове розмаїття наука мінералогія.

Визначення та класифікація мінералів

Вузьке розуміння поняття «мінерал» охоплює передусім типові (обов'язкові, прямі) природні
об'єкти, які є складовими частинами гірських порід і руд, і характеризуються однорідною
структурою та певним хімічним складом.

Наприклад, складові частини граніту є типовими мінералами: польовий

шпат мікроклін K(AlSi3O8), кварц SiO2, слюда мусковіт KAl2(AlSi3O10)(OH)2

Згідно з таким означенням речовини біологічного походження не належать до мінералів:

«Речовини біологічного походження — це хімічні сполуки, утворені внаслідок винятково
біологічних процесів, що не містять геологічного компоненту (наприклад, уроліти, кристали
солей щавелевої кислоти, мушлі морських молюсків тощо) та не є мінералами. Проте якщо сполука
утворена за участі деякого геологічного процесу, то вона може бути мінералом».

Не всі дослідники дотримуються цього правила винятку; зокрема Ловенстем (1981) стверджує, що

«живі організми здатні утворювати цілий ряд мінералів, чимало з яких не виникають
у біосфері неорганічним шляхом».

Таке розходження швидше стосується питання класифікації, ніж самого складу мінералу. Скіннер
(2005) вважає, що всі тверді тіла є потенційними мінералами та зараховує до них біомінерали,
тобто сполуки, утворені в процесі обміну речовин живих організмів. Таке включення речовин
біологічного походження вимагає розширення розуміння поняття «мінерал» як «елементу  чи
сполуки  аморфної  або кристалічної будови, утвореної внаслідок біогеохімічних процесів».

Поняття «мінерал» виникло давно й з того часу безперервно змінюється відповідно до зміни
змісту мінералогії. На початковому етапі її розвитку термін «мінерал» був синонімом терміна
«копалина» й охоплював власне мінерали (в сучасному розумінні), гірські
породи, руди та скам'янілості.
У 1765 році Нікола Лемері працею «Загальна хімія» розділив усі відомі на той час речовини
на мінеральні, рослинні та тваринні, а у 1820-х–30-х роках Берцеліус протиставив одну
одній органічну та неорганічну (мінеральну) хімію. Саме через таке побутове вживання
прикметника «мінеральний» (н-д, мінеральні води, солі, барвники) він не відповідає сучасному
науковому означенню мінералів.

Загальна характеристика

Нині мінералогія досягла такого консолідованого стану розвитку, що чітко окреслилося коло її

об'єктів дослідження, якими стали мінерали-кристали будь-якої форми. Отже, основна сутність
мінералу — кристалічний стан, обумовлений закономірним розташуванням будівельних частинок
(атомів, йонів, молекул) у просторі й підпорядкований законам симетрії. Відтак, некристалічні
(тверді) природні утворення (речовини з аморфним, метаміктним, інколи колоїдним станом) не є
мінералами. Їх рекомендовано віднести до іншої множини сполук — мінералоїдів. Однак останні є
повнокровними об'єктами мінералогії або суміжних наук, оскільки генетично й парагенетично
пов'язані з мінералами.

Нетрадиційними об'єктами дослідження в мінералогії є хімічні сполуки кристалічної структури, які

штучно отримує (синтезує) людина; сполуки, що виникають внаслідок перетворення, часто
довільного, техногенних продуктів — териконів шахт, відходів підприємств, атомних
електростанцій тощо, а також каміння, що утворюється в організмі людей, тварин, рослин. Всі ці
сполуки є назагал другорядними об'єктами мінералогії й їх доцільно відповідно називати так:
штучні мінерали, техногенні мінерали, біомінерали.

Мінерали існують в природі поодиноко у вигляді мінеральних індивидів (кристалів-

багатогранників або кристалів-зерен) або, що буває значно частіше, утворюють між собою
зростки агрегати (мономінеральні або полімінеральні). Останні переважають. Зростки бувають
закономірні та випадкові. Мінеральні індивіди складають всі камені (гірські породи, руди), тобто
складають весь мінеральний світ подібно індивідам-організмам, які складають світ тварин і
рослин. У природі існує величезна кількість мінеральних індивідів, які своїм існуванням фіксують
дискретність мінерального світу, є одиничними об'єктами мінералогії та являють собою конкретну
форму існування мінеральних видів.

Структура мінералів

Внутрішня будова мінералів визначається розміщенням і взаємозв’язком структурних одиниць

(атомів, йонів, молекул). Тип мінералу визначається структурним співвідношенням в мінералі між
аніоном (Х) і катіоном (А). Виділяють типи АХ1, АХ2, А2Х3, АХ3, А2Х і т.д.

В мінералах виділяють такі типи хімічного зв'язку : водневий зв’язок, йонний зв’язок (полярний,
гетерополярний, гетероатомний, електровалентний), ковалентний зв’язок (гомеополярний,
гомоатомний, атомний), металічний (обумовлений переміщенням валентних електронів металу по
всьому простору кристалічної ґратки, яка утворена позитивно зарядженими йонами),
молекулярний (Ван-дер-Ваальсівський або залишковий – обумовлений дисперсійним, індукційним
та орієнтаційним ефектами взаємодії молекул), донорно-акцепторний або координаційний
зв’язок, змішаний (включає різні типи хімічного зв’язку, характерний для мінералів з
комплексними аніонами) і проміжний зв’язки (найпоширеніший – проміжний між йонним і
ковалентним).

Мінерали у Сонячній системі

Через неоднорідність елементного складу Сонячної системи на момент формування планет існує

певна диференціація елементного, а отже й мінерального складу планет. Дальні планети збагачені
легкими елементами, внутрішні планети — важкими. Найпоширеніші мінерали на планетах земної
групи:


силікати та алюмосилікати магнію, заліза, кальцію, натрію, калію;

карбонати кальцію та магнію.
Поверхня планет земної групи вкрита гірськими породами, що утворені з польових
шпатів, піроксенів, олівінів. Відомо 85 видів мінералів, зібраних на поверхні Місяця та доставлених
на Землю американськими та радянськими експедиціями. На поверхні Марса відомі
виходи базальтових та андезитових лав, поклади титаномагнетиту, маггеміту, нонтроніту, сульфатів
заліза та магнію. У метеоритах, окрім олівінів, піроксенів, плагіоклазів, також дуже поширеними є
мінерали заліза, теніт та ферит. Загалом описано 175 мінералів у складі метеоритів. На поверхні
дальніх планет гігантів та карликових планет пояса Койпера встановлено існування лише легких
твердих фаз кристалічних вуглекисню CO2, води H2O, сірки S та метану CH4. Класифікація мінералів
Класифікація мінералів — розподіл мінералів на систематичні одиниці на основі їх спільних ознак
(зовнішніх, геологічних, хімічних, кристалографічних, геохімічних і кристалохімічних). В залежності
від того, яким ознакам надається перевага, класифікації мінералів поділяються на:


хімічні,

геохімічні,

геологічні,

кристалографічні,

кристалохімічні,

за зовнішніми ознаками.

Найсучаснішою є кристалохімічна класифікація, в основу якої покладено

взаємозв'язок між хімічним складом і будовою мінералів, а також їх
властивостями і морфологічними особливостями. За цими ознаками всі мінерали
поділяють на типи, класи, підкласи, відділи і групи.