ТЕМА:

«ЯК УТВОРЮЄТЬСЯ ТОРФ, ВУГІЛЛЯ,

БУРШТИН?»

Кузьменко Артем 6-Б

 ПЛАН

Розділ І Теоретичний аналіз дослідження виникнення

торфу…………………………………………………………4
1.1. Поняття «торф» як природної копалини………4
1.2. Способи утворення торфу………………………5
1.3. Види торфу за способами утворення…………..6
Розділ ІІ Теоретичний аналіз дослідження виникнення
вугілля……………………………………………………….8
2.1. Поняття «вугілля» як природної копалини…….8
2.2. Способи утворення вугілля……………………..10
2.3. Види вугілля відповідно способів утворення….13
Розділ ІІІ Теоретичний аналіз дослідження виникнення
бурштину…………………………………………………...15
3.1. Поняття та ознаки «бурштину»…………………15
3.2. Особливості утворення бурштину……………...16
3.3. Різновиди бурштину відповідно способів
утворення……………………………………………………17
Висновки………………………………………………19
Список використаної літератури…………………….20
МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ:
З’ясувати поняття та особливості торфу, вугілля як природних
копалин. Зміст поняття бурштин та його види. Дослідили способи та порядок
утворення торфу, вугілля, бурштину.
Об’єкт дослідження: торф, вугілля, бурштин - природні копалини
України.
Предмет дослідження: утворення торфу, вугілля, бурштину.
 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВИНИКНЕННЯ ТОРФУ

1.1 ПОНЯТТЯ «ТОРФ» ЯК ПРИРОДНОЇ КОПАЛИНИ.

Торф — це корисна тверда пальна копалина, утворена шляхом
повільного і неповного розкладання в болотах, в умовах підвищеної
вологості і утрудненого доступу повітря, рослинних залишків: мохів,
очеретяних і осокових рослин, хвойних і листяних лісів.
За зовнішнім виглядом торф в природі являє собою волокнисту або
пластичну масу. Кінцевий продукт розкладання рослин в умовах підвищеної
вологості (гумус) надає торфу коричневе або чорне забарвлення.

Основними якісними показниками, що характеризують торф’яну

сировину, є ступінь розкладу, вологість, зольність, вміст поживних речовин.
Ступенем розкладання торфу, або його гуміфікацією, називається вміст у
ньому безструктурної маси – гумусу в процентному відношенні до всієї маси
торфу.
За цим показником торф’яні поклади поділяються на поклади низького
(до 20%), середнього (до 35%) і високого (більше 35%) ступеня розкладання.
 Вологістю торфу називається кількість води, виражена у
відсотках від загальної маси (відносна вологість) або в грамах на грам сухої
речовини (абсолютна вологість).
 Зольністю торфу називається кількість мінеральних складових
частин у відсотках до абсолютно сухої речовини торфу[1].
 1.2. СПОСОБИ УТВОРЕННЯ ТОРФУ.
Торфоутворення — неповне розкладення деревних, трав’яних рослин
та мохів під дією бактерій і грибів. Місце утворення торфу — торф’яні
болота як в долинах річок (заплави, тераси), так і на вододілах. Відбувається
процес торфоутворення здебільшого в долішньому шарі торфу.
Походження торфу пов’язано з накопиченням залишків відмерлої
рослинності, надземні органи якої розкладаються під впливом
мікроорганізмів у вологому середовищі при нестачі кисню.
До рослин, які відіграють основну роль в утворенні торфу, належать
зелені та білі (сфагнові) мохи, численні види осок, очерет, рогіз, лепеха,
хвощі, пухівки, верес, багно та ін. Підземні органи, які розташовані в
безкисневому середовищі, консервуються в ньому й утворюють волокнисті
частину торфу.
Щорічний приріст рослинного загалу, з якого утворюється торф,
коливається від 10 до 25 мм у рік і залежить від видів рослин, кліматичних
умов та типу боліт. Щорічний приріст торфу становить тільки 0,5-1 мм у рік.

Гумус, котрий зумовлює основні властивості торфу, надає йому

м’якості й кольору. Найважливішими показниками торфу є ступінь
розкладення та попільність.
 На відкритому повітрі рослинність після відмирання піддається
повільному окисленню або тлінню. Під час тління утворюються газоподібні
продукти (СО2), вода та невелика кількість золи. При обмеженому доступі
кисню рослинність повністю не розкладається і утворюється так званий
перегній. Зміна ж рослинних залишків з утворенням торфу може відбуватися
тільки у відносно більш глибоких частинах водоймищ без доступу кисню
повітря. Тут при розкладанні залишків основна роль належить
мікроорганізмам, так званим анаеробним бактеріям, здатним існувати у
безповітряному середовищі. Таким чином, процес формування торфу по суті
біохімічний і являє собою повільне та поступове окислення за рахунок кисню
самого рослинного матеріалу. При цьому кисень прагне перейти в СО2, а

водень – в СН4.

З розкладанням тканин рослин під водою завжди пов'язане утворення

органічних гумінових кислот, а сам процес розкладання має загальну
назву гуміфікації. Вугілля, яке утворюється з торфу, називають гумітами,
чи гумусовим
вугіллям.  Пі
сля утворення над торф'яником мінеральної покрівлі біохімічні процеси
поступово сповільнюються і починається дегідратація торфу (втрата води),
його ущільнення та зменшення кількості гумінових кислот. Зміна
елементного складу органічної маси зводиться в основному до зменшення
процентного вмісту кисню та збільшенню частки вуглецю. У сукупності всі
ці фактори і визначають поступовий перехід торфу в буре вугілля.

1.3. ВИДИ ТОРФУ ЗА СПОСОБАМИ УТВОРЕННЯ.

Розрізняють торф верховий, низинний і перехідний.

Вони залежать від виду торфу (його походження) і від ступеня
розкладання, тому під час використання їх в якості добрива необхідно знати,
з яким торфом доводиться мати справу.
Відмінності в торфу обумовлені походженням боліт, де залягає
торф. Верхові болота утворюються на рівній поверхні, нерідко – на вододілі.
Ці болота отримують тільки бідну живильними речовинами атмосферну воду
у вигляді дощів або снігу.
Через бідність харчування рослинність тут бідна. Верховий торф
виходить при розкладанні сосни, пухівки, багна, вересу і сфагнуму (білий
мох). Такий торф зазвичай має колір від світло-бурого до коричневого.
Найчастіше такі болота зустрічаються в північних країнах з недоліком тепла і
бідною рослинністю.
Низинні болота утворюються в понижених місцях рельєфу (берегами
струмків і річок, ярами), куди стікає вода, і в місцях виходу ґрунтових вод.
Стікаючи з піднесених місць, верхові і ґрунтові води шляхом розчиняють
поживні речовини і захоплюють їх.
Багатий мінеральний склад води цих боліт створює хороші умови для
рослинності. Низинний торф утворюється під час розкладання зелених мохів,
осоки, очерету, вейника, хвоща і деревних порід. Низинний торф, в
залежності від ступеня мінералізації, має темно-сірий, землистий або чорний
колір.
Перехідний торф займає проміжне положення між верхівковим і
низинним. На перехідних болотах ростуть сфагнові і зелені мохи, осока,
пухівка, багно та ін.
 РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВИНИКНЕННЯ ВУГІЛЛЯ
2.1. ПОНЯТТЯ «ВУГІЛЛЯ» ЯК ПРИРОДНОЇ КОПАЛИНИ.

Вугілля – один з найбільш розповсюджених видів корисних копалин.

Воно виявлено на всіх континентах земної кулі. Відомо близько 3000
вугільних родовищ і басейнів.

Викопне вугілля – тверда гірська порода, що утворилася із залишків

відмерлих рослин в результаті біохімічних, фізикохімічних та фізичних
перетворень. Крім органічних складових, у вугіллі завжди присутні
мінеральні домішки, вміст яких коливається в широких межах (від 1–2 до
50%).
Склад і властивості вугілля визначаються природою його матеріальної
речовини, тобто початкового рослинного матеріалу, епохою та умовами
протікання першої стадії вуглеутворення, а також метаморфізмом, тобто
змінами вугільної речовини, які пов'язані з подальшою історією їх
формування.
 Викопне вугілля в значній своїй частині утворювалось із залишків
рослинного світу минулих геологічних періодів при активній участі
мікроорганізмів. Разом з цим для його утворення була необхідною не тільки
наявність таких залишків, але й потрібні були певні умови, за яких ці
рослинні залишки змогли б накопичуватися у великих кількостях на значних
площах, зберігатися і в подальшому глибоко перетворюватися, в кінцевому
підсумку переходячи у викопне вугілля, горючі сланці або беручи участь в
утворенні нафтових родовищ.

2.2. СПОСОБИ УТВОРЕННЯ ВУГІЛЛЯ

Утворення вугілля відбувалось протягом багатьох геологічних періодів,

під час яких неодноразово змінювалися клімат і рельєф земної поверхні, а
отже, і рослинний світ. Відповідно створювалися сприятливі чи несприятливі
умови для утворення вугілля.
Пласти вугілля зустрічаються в осадових породах всіх геологічних
періодів, починаючи із силурійського, а залишки взагалі вуглистих речовин,
мабуть, органічного походження, відомі в значно більш давніх породах
докембрію.
Гумусо-сапропелітова природа і умови утворення вугілля пов'язані з
періодичним затопленням суші морем, через що в ньому виокремлюється
багато вугільних пластів, які утворилися в різний час (донецький басейн має
150 пластів).
Менше 20% відмерлої рослинності акумулюється у вигляді торфу,
середня швидкість акумуляції торфу становить 1 мм за рік, а з 1 м торфу
може утворитися до 20 см кам'яного вугілля.
На початок девонського періоду водорості в своєму еволюційному
розвитку зробили значний крок вперед, пристосувавшись до існування в
прибережній частині суші. Ця перша напівназемна рослинність – псилофіти
(без справжнього листя та коріння) – місцями давала значні зарості, з яких
згодом утворилось вже справжнє вугілля (родовища поблизу р. Барзас в
Кузнецькому басейні, вугілля Медвежого острова в Баренцовому морі).
Найбільш пишного розквіту наземна рослинність досягла в
кам'яновугільний період, коли на зміну псилофітам приходять безквіткові
(деревоподібні папороті, хвощі великих розмірів) та плаунові (каламіти,
лепідодендрони, сигілярії), які розмножувались спорами. Заселяючи низинні
береги прибережно-морських та континентальних водоймищ, ця рослинність
стала первинним матеріалом, з якого формувались такі великі вугільні
басейни, як Донецький, Кузнецький, Карагандинський, Підмосковний та
багато інших в різних районах земної кулі.

У подальшому у міру еволюції рослинного світу безквіткові поступово

витісняються голонасінними, які стали прообразом сучасних хвойних, –
кордаїтами. Панування кордаїтів почалося в юрський і нижньокрейдовий
періоди. У результаті мало місце утворення багатьох вугільних родовищ
Сибіру і Далекого Сходу (Кансько-Ачинський, Іркутський, Буреїнський

басейни).
У нижньокрейдовому періоді з'явилася ще більш досконала
рослинність з числа покритонасінних, вже близька до сучасної. Гігантські
дерева досягли 100 м висоти при діаметрі стовбурів до 15 м. Новий буйний
розквіт рослинного світу спостерігався в третинному періоді.
Таким чином, за час, який минув з появи органічного життя, на Землі
неодноразово виникали особливо сприятливі умови для розвитку рослинного
світу. У кам'яновугільний, пермський, юрський, крейдовий та третинний
періоди вони забезпечили утворення основної маси вугільних родовищ.
Треба відзначити, що для посиленого розвитку рослинного світу
необхідний насамперед сприятливий клімат, вплив якого відбивається не
тільки на рості рослин, але і на будові та складі флори. Так, рослини
кам'яновугільного періоду досягали великої висоти, мали товсте, м'яке,
велике листя та слабку кореневу систему. Річні кільця у них були відсутні.
Безперечно, що вони виростали в умовах теплого, вологого та рівномірного
клімату. Приблизно такий самий клімат був в юрський період і на початку
третинного.
Важливим фактором для вуглеутворення є характер рельєфу поверхні, від
якого залежать умови росту рослин і накопичення їх залишків. Накопичення
значної кількості рослинних залишків можливе тільки в областях зниженого
рельєфу, із заболоченими площами, які подібні сучасним торф'яникам. Окрім
того, рівнинно-низинний рельєф, особливо в прибережно-морських умовах,
сприяв існуванню рівномірного та вологого клімату, а тим самим сприяв
підсиленому зростанню та загальному розквіту рослинного світу[2].

2.3. ВИДИ ВУГІЛЛЯ ВІДПОВІДНО СПОСОБІВ УТВОРЕННЯ.

Вугілля в залежності від особливостей утворення буває:
- буре,
- кам’яне,
- антрацит.
Такий поділ фактично відображає стадії їх утворення. Під дією
температури і тиску торф ущільнюється, втрачає воду та леткі речовини
(кисень, водень), накопичуючи при цьому вуглець. Поступова зміна
органічної речовини породжує послідовний ряд горючих копалин: торф –
крихке буре вугілля – щільне буре вугілля – кам’яне вугілля – антрацит –
графіт[3].
 Буре вугілля, яке ще зберігає ясну будову деревини,
називають лігнітом, який є мов би проміжним утворенням між торфом і
бурим вугіллям.
В особливі групи виділяються так звані ліптобіоліти та сапропеліти –
вугілля, яке за первинною речовиною та умовами утворення відмінне від
гумусового вугілля.
До ліптобіолітів відносять вугілля, яке складається із залишків
найбільш стійких частин вищих рослин – спор, смоли, кутикули (шкірки),
пробкової тканини кори. Вони можуть накопичуватися на місці повного
розкладання менш стійких частин рослин, утворюючи самостійні прошарки
ліптобіолітів серед бурого чи кам'яного вугілля. В інших випадках – при
розмиві торф'яника – найбільш стійкі частини рослинної маси, які
переносяться водою, відкладаються в знижених зонах рельєфу і можуть
утворювати шар ліптобіолітів. Саме так, наприклад, утворюються скупчення
спорового, або «паперового» (яке складається з обривків кутикули), вугілля.
На дні водоймищ зі стоячою та малорухомою водою, як вже було
вказано, накопичуються залишки нижчих водоростей і планктон тваринних
мікроорганізмів. Коли вони розкладаються, то перетворюються в
безструктурну холодцеподібну масу – сапропель, чи гнилуватий мул. При
цьому білки і жири, якими багаті нижчі організми, перетворюються в жирні
кислоти – бітуми, тому і сам процес називають бітумінізацією. Сапропель є
головним вихідним матеріалом для сапропелевого вугілля – сапропелітів –
і горючих бітумінозних сланців.
Утворення кам'яного вугілля відбувається під впливом високої
температури і тиску. Пласти, які залягають нижче, мають більш високий
ступінь метаморфізму, ніж пласти, які залягають вище, коли вони повільно
занурюються в глибинні зони земної кулі[1].
 РОЗДІЛ ІІІ. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ
БУРШТИНУ
3.1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ «БУРШТИНУ»
Бурштин утворюється зі смоли давніх хвойних порід дерев. Назва
«бурштин» походить від нім. «berstein» («горючий камінь») - бурштин
справді горить, виділяючи смолисто-хвойний, на загал, приємний запах. До
України ця назва прийшла за посередництвом польської мови. Інша
західноєвропейська назва - ambre (смола) - була у вжитку за часів пізнього
Середньовіччя й Відродження. Давні греки називали цей камінь електроном
(як і світлий золото-срібний ювелірний сплав), а давні римляни - сукцинум
(від «succus» - «сік», звідси і наукова назва бурштину - сукциніт) [4, с. 16].

У давні часи бурштин вважали горючими сльозами сонця за загиблими.

І справді, сонячний камінь краплеподібної форми дуже схожий на застиглі
сльозинки. Існує дуже багато легенд про його походження, але, щоб там не
було, бурштин став найпершим самоцвітом, виділеним людиною з безлічі
незрівнянно цінніших побратимів.

3.2. ОСОБЛИВОСТІ УТВОРЕННЯ БУРШТИНУ

 Давньогрецький історик Пліній Старший був першим, хто всіляко
намагався довести, що поява бурштину викликана внаслідок органічних
процесів, а точніше - затвердіння живиці хвойних дерев. Потім, вже в XVIII
столітті, російський вчений Михайло Ломоносов продовжив дослідження про
причини виникнення бурштину, і надав незаперечні докази щодо його
рослинного походження.
Як же виникає бурштин? Передусім кора дерева пошкоджується:
відламується гілка, на стовбурі з’являється надріз або ж на дерево нападають
жуки-деревоточці. Щоб «залікувати» рану, на поверхню просочується в’язка
смола. Комахи або інші маленькі істоти, які, на жаль, потрапляють у смолу,
зрештою топляться у ній. На відміну від соку дерева, що складається з води й
поживних речовин, у склад смоли входять такі сполуки, як терпени, спирт і
складні ефіри. Ці хімічні сполуки, діють як сикативи та антибіотики. Вони
бальзамують «законсервованих» комах і рослини. За сприятливих умов у
навколишньому середовищі смола поволі твердне і перетворюється у
бурштин, зберігаючи своїх в’язнів непошкодженими протягом тисячоліть.
Перетворення викопної смоли на бурштин відбувається за участю
кисневмісних, збагачених калієм лужних мулових вод, які, взаємодіючи зі
смолою, сприяють міжмолекулярним перетворень у ній. Останні в кінцевому
підсумку призводять до утворення різних оксидних зв’язків і відщеплювання
бурштинової кислоти у вільному вигляді. При цьому смола полімеризується.
Виділяють п’ять етапів послідовного перетворення живиці в бурштин. На
другому етапі відбувалося поховання смоли в лісових ґрунтах. Воно
супроводжувалося низкою фізико-хімічних перетворень смоли, характер
яких значною мірою залежав від того, в які умови ця смола потрапляла. У
сухому, добре аерованому ґрунті смола перетворювалася за участю кисню.
Стійкість смоли підвищувалася, збільшувалася її твердість. У заболочених
ділянках, в анаеробній обстановці, смола зберігала свою крихкість. Третій
етап в утворені бурштину відзначений розмивом, перенесенням і
відкладенням викопних смол в водний басейн. Умови, сприятливі для
виникнення та накопичення бурштину, пов’язані з геохімічною і
гідродинамічною специфікою басейну. Перетворення смоли в бурштин йде
за участю кисневмісних, збагачених калієм лужних мулових вод, які при
взаємодії зі смолою сприяють появі в ній бурштинової кислоти та її ефірів.
На заключних стадіях цього процесу формується не тільки бурштин, а й
глауконіт – мінерал, який постійно супроводжує скупчення бурштину. У
підсумку описаних перетворень викопна смола помітно ущільнилась,
розчинність її зменшилася, твердість, температура плавлення і в’язкість
збільшилися. Малі молекули, що входять до складу викопної смоли,
об’єдналися в одну макромолекулу. Так сформувалося міцна
високомолекулярна сполука з властивостями сучасного бурштину[5].

3.3. РІЗНОВИДИ БУРШТИНУ ВІДПОВІДНО СПОСОБІВ

УТВОРЕННЯ
Бурштин від особливостей створення та хімічного складу можна
розділити на 2 категорії - внутрішньоствольні і наствольні.
Різновиди бурштину:
 Сукциніт - найбільш відомий і характерний з видів викопних смол,
що іменуються бурштином у прямому сенсі слова. (Що становить 98% усього
балтійського бурштину).
 Геданіт — восково-жовтого кольору
 Гессит — бурого кольору, непрозорий
 Статиеніт — чорного кольору, дуже крихкий
 Боккеіт — темний, непрозорий, пружний .
Знавці розрізняють близько двохсот вісімдесяти різновидів бурштину,
від «морського» до «земляного», який знаходять на Янтарному березі.
Прозорі («чисті») і матові самородки сортують, для того щоб виявити так
звані «бастарди», що поєднують в собі обидві ці властивості. Про
водянистопрозорих кажуть, що вони «кольору льоду», білувато-матові
камінчики називають «кістяними», - взагалі, відтінків бурштину нітрохи не
менше, ніж кольорів в спектрі. Причиною такого колірного різноманіття
зазвичай стають різні вкраплення, наприклад сірчаний колчедан або
водорості, які надають бурштину зеленуватий відтінок. Якщо всередині
самородка застигло безліч повітряних бульбашок, він набуває білий пінистий
колір. Деякі мінерали можуть навіть забезпечити бурштину особливий
сріблястий відлив[].
У бурштині нерідко знаходять включення, так звані «інклюзи» -
членистоногі комахи, які прилипли до краплі смоли, що не тонули в ній, а
перекривалися новими порціями смоли, внаслідок чого комаха гинула в
швидко застигаючій масі, що забезпечувало хороше збереження
найдрібніших деталей[6].
 ВИСНОВКИ
Дослідивши особливості створення торфу, вугілля та бурштину ми
прийшли до наступного:
1. Поклади торфу розташовані у заболочених місцевостях і поширені,
головним чином, у західних, північно-західних та північних областях
України, де виявлено понад 2500 родовищ торфу. Його запаси
оцінюються у понад 2,26 млрд т. Торфʼяники займають площу близько 10
тис км2. До рослин, які відіграють основну роль в утворенні торфу,
належать зелені (гіпнові) та білі (сфагнові) мохи, численні
види осок, очерет, аїр, рогоза; з
трав'янистих — хвощі, пухівки, шейхцерія, шабельник, бобівник.
Важливе місце в утворенні торфу посідають деревні породи
(береза, вільха, верба), та напівчагарникові (верес, буяхи, багульник та
ін.).
2. Значна частина викопного вугілля утворювалась із залишків рослинного
світу минулих геологічних періодів за активної участі мікроорганізмів.
Разом з цим для утворення вугілля була необхідною не тільки наявність
таких залишків, але й певні умови, за яких ці рослинні залишки змогли б
накопичуватися у великих кількостях на значних площах, зберігатися і в
подальшому глибоко перетворюватися, в кінцевому підсумку переходячи
у викопне вугілля, горючі сланці або беручи участь в утворенні нафтових
родовищ. Утворення вугілля відбувалось протягом багатьох геологічних
періодів, під час яких неодноразово змінювалися клімат і рельєф земної
поверхні, а отже, і рослинний світ. Відповідно створювалися сприятливі
чи несприятливі умови для утворення вугілля. Пласти вугілля
трапляються в осадових породах усіх геологічних періодів, починаючи із
силурійського, а залишки взагалі вуглистих речовин, мабуть органічного
походження, відомі в більш давніх породах докембрію.
3. В наші дні природне створення бурштину вже не відбувається, оскільки
стародавні сосни істотно відрізнялися від нинішніх. У ті часи ці дерева
були наповнені соком смоли - живицею, до складу якої входили смоляні
кислоти, скипидар і вода. При виникненні тріщин на деревах живиця
витікала, а завдяки теплому клімату скипидар і вода випаровувалися.
Останки смоли застигали на стовбурах та гілках дерев і з часом
тверднули. Минали роки, і навіть століття. Внаслідок різних природних
катаклізмів - бур, ураганів, повеней та інших - дерева ламалися, падали,
покривалися шарами землі, або йшли на дно морське. Скам'яніла смола
поступово перетворювалася в бурштин, який ми і знаходимо зараз у
вигляді бурульок, крапель та інших різноманітних, часом химерних форм

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 1
.Рудько Г. І. Техногенно-екологічна безпека геологічного
середовища (наукові та методичні основи) / Г. І. Рудько; Львів. нац. ун-т ім.
І.Франка. Л., 2001. 360 c.
2
.Плачкова С.Г. «Енергетика: історія, сучасність і майбутнє»/ Книга 1. «Від
вогню та води до електрики» http://energetika.in.ua/ua/books/book-1/part-2/section-
7/7-1/7-1-2
3
.Горючі корисні копалини: загальна характеристика.
http://ru.osvita.ua/vnz/reports/geograf/26290/
4
. Стороженко В.Ф. Експертиза ювелірних виробів під час розслідування
злочинів : Посібник / В. Ф. Стороженко, Г. О. Пономаренко. Харків : Вид-во
Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. 199 с.
5
. Бурштин. http://blog.himiya.in.ua/turnir/burshtyn.html
6
. Бурштин - об'єкт обробки, сучасний стан механізації і автоматизації
виготовлення прикрас з нього
http://ela.kpi.ua:8080/bitstream/123456789/23850/1/Gonchar_magistr.pdf