Professional Documents
Culture Documents
Gruntu
Gruntu
1
Відбір і підготовка зразків ґрунту до аналізу
2
висушують. Скелетну частину ґрунту враховують при визначенні
гранулометричного складу.
Просіяний ґрунт знову перемішують, висипають на лист паперу, розрівнюють
тонким шаром і ділять на великі квадрати (4х4 см). Із квадратів рівномірно беруть
приблизно 10 г ґрунту для підготовки на валовий аналіз. Ґрунт, що залишився,
переносять знову до коробки або пакета і використовують для аналізів.
Методики підготовки зразків більш докладно буде викладено при проведенні
того чи іншого аналізу.
Лабораторна робота № 1
Назва фракцій
гранулометричних Розмір, мм
елементів
Каміння >3
Гравій 3-1
Пісок крупний 1-0,5
Пісок середній 0,5-025
Пісок дрібний 0,25-0,05
Пил крупний 0,05-0,01
Пил середній 0,01-0,005
Пил дрібний 0,005-0,001
Мул грубий 0,001-0,0005
Мул тонкий 0,0005-0,0001
Колоїди < 0,0001
Гранулометричний Ознаки
склад ґрунту Кульки Шнура Кільця
Пісок не утворюється не утворюється не утворюється
Супісок утворюється не утворюється не утворюється
Суглинок легкий утворюється утворюється не не утворюється
стійкий, розпадається
на частини
Суглинок середній утворюється утворюється з тріщинами і
переломами
Суглинок важкий утворюється утворюється з тріщинами при
надавлюванні
Глина утворюється утворюється без тріщин при
надавлюванні
Лабораторна робота 2
ВИЗНАЧЕННЯ ЩІЛЬНОСТІ ҐРУНТУ
Масу одиниці об'єму абсолютно сухого ґрунту в непорушеному стані називають
щільністю ґрунту (синоніми: об'ємна вага, питома вага скелету ґрунту), вимірюється в
г/см3, кг/л, т/м3.
Щільність мінеральних ґрунтів коливається в межах від 0,8 до 1,8 г/см3. Величина
щільності ґрунту залежить від:
• гранулометричного та мінералогічного складу. У легких за гранулометричним
складом ґрунтів щільність більша, ніж у більш важчих.
• вмісту гумусу. Ґрунти з великим вмістом гумусу мають щільність 1,2-1,4 г/см3,
безгумусні нижні горизонти характеризуються більш високою щільністю – 1,6-1,8 г/см3,
щільність староорних торф'яних ґрунтів – 0,2-0,4 г/см3.
7
• структурного стану. Піщані безструктурні ґрунти мають щільність завжди більшу,
ніж глинисті ґрунти з більшим вмістом гумусу і добре вираженою грудочкуватою або
зернистою структурою;
• обробітку ґрунту. Розпущення ґрунту (оранка, культивація, фрезування тощо)
знижують величину щільності, а коткування, полив, випадання атмосферних опадів,
прохід с/г техніки, випас худоби – збільшують.
Оптимальність щільності визначаються гранулометричним складом ґрунту (табл. 6)
та біологічними особливостями с/г культур.
8
аерації, збільшується об'єм неактивних пop, у яких вода практично недоступна
рослинам, знижується швидкість фільтрації.
Знання щільності необхідне для генетичного аналізу ґрунту, визначення запасів води,
поживних речовин, солей, розрахунків поливних та зрошуваних норм, пористості,
об'ємів земляних робіт.
Для визначення щільності ґрунту існують декілька методів і приладів, в основі
яких лежать різні принципи:
• буровий - взяття зразка в непорушеному стані за допомогою циліндра-бура певного
об'єму;
• ріжучого кільця або циліндра - зразки ґрунту відбираються за допомогою
металічних стаканів (кільця, циліндри) відомого об'єму, що вдавлюються в стінки
розрізу;
• фіксажний - застосування різних речовин (парафін, спермацет, бакеліт, деякі
смоли), що фіксують взятий зразок ґрунту. Об'єм зразка визначається кількістю
витісненої ним рідини або гідростатичним зважуванням;
• піщаний і вазеліновий - вимірювання об'єму зразка ґрунту за допомогою
сипучих або рідких речовин. Зразок ґрунту при цьому беруть буром або ножем без
збереження природного складу. Вагу зразка визначають зважуванням, а об'єм -
заповненням пустоти, що утворилась після взяття зразка, сипучою або рідкою
речовинами.
9
1 2 3 4 5 6 7
1.1. Беруть сухий, чистий бюкс. Номер, що знаходиться збоку або на дні бюкса,
заносять до табл. 7, кол. 1.
1.2. Зважують бюкс з точністю до 0,001 г (табл.7, кол. 2).
1.3. Зразок для визначення щільності ґрунту в непорушеному стані за допомогою
ножа закруглюють до форми, що нагадує картоплину середнього розміру. Ґрунт, що
зрізався із зразка, засипають у бюкс на ⅔ його об'єму або 20-30 г.
1.4. Після зважування (табл. 7, кол. 3) відкритий бюкс поміщають до сушильної
шафи на 4-6 годин при температурі 105-106°С для висушування до постійної маси.
1.5. Після висушування бюкс із ґрунтом охолоджують в ексикаторі і в
подальшому зважують (табл. 7, кол. 4).
1.6. Різниця між масами бюкса пустого і з ґрунтом після сушіння показує масу
сухого ґрунту (табл. 7, кол. 5).
1.7. Масу випаруваної вологи знаходимо як різницю між масами бюксу з ґрунтом
до сушіння і після сушіння (табл. 7, кол. 6).
1.8. Вологість ґрунту в вагових відсотках (табл. 7, кол. 7) розраховується за
формулою:
т1
Х 100 ,
т2
де:
X - вологість ґрунту, %;
m1- маса випаровуваної води, г;
m2- маса сухого ґрунту, г;
100 - перевідний коефіцієнт у відсотках.
Робочою таблицею цього розділу є табл. 8
8. Визначення щільності ґрунту
Вологість Маса, г Об'єм Щільність
ґрунту, % зразка, ґрунту,
см3 г/см
вологого сухого зразка з зразка з парафіном у воді
зразка зразка парафіном
на повітрі
10
1 2 3 4 5 6 7
100 с1
т ,
100 х
де:
m - маса сухого зразка ґрунту, г;
с1 - маса вологого зразка ґрунту, г;
х - вологість ґрунту, %;
100 - перевідний коефіцієнт у відсотках.
• об'єму зразка за формулою:
с 2 с1
v с 2 с3 ,
0,89
де:
v - об'єм зразка ґрунту, см3;
с1 - маса вологого зразка, г;
с2- маса зразка з парафіном на повітрі, г;
11
с3- маса зразка з парафіном у воді, г;
0,89 - об'ємна вага парафіну, г/см3;
• щільності ґрунту за формулою:
m
d ,
v
де:
d - щільність ґрунту, г/см3;
m - маса сухого зразка ґрунту, г;
v - об'єм зразка ґрунту, см3.
Щільність Оцінка
ґрунту,
г/см3
1,4-1,5; > 1,5 дуже щільний
1,3-1,4 щільний
1,2-1,3 ущільнений
1,0-1,2 оптимальний (культурна оранка)
<1,0 пухкий (надмірно пухкий)
Лабораторна робота 3
12
Наочно це можливо уявити наступним чином: якщо взяти сухий ґрунт і спресувати
його так, щоб не було пop, то якраз відношення маси ґрунту до маси води того ж об'єму і
є щільність твердої фази, або питома вага ґрунту.
Щільність твердої фази знаходиться в межах від 1,4 - 1,7 г/см3 - торф'яні ґрунти,
до 3,0 г/см3 – деякі скелетні ґрунти, червоноземи. У середньому щільність твердої фази
рівна – 2,50 - 2,65 г/см3. Величина щільності твердої фази ґрунту залежить від природи
складових частин: мінерали та органічна частина. Чим більше гумусу містить ґрунт, тим
менша щільність твердої фази. Так у чорнозему з вмістом гумусу 10,0% щільність
твердої фази ґрунту становить 2,4 г/см3, а при 2,3 % - 2,65 г/см3.
Величина щільності твердої фази не залежить від механічного обробітку ґрунту.
Величина щільності твердої фази ґрунту дає деяке уявлення про петрографічний
склад ґрунту і вказує на співвідношення мінеральної та органічної частин. Величину
щільності твердої фази використовують для розрахунків загальної пористості та при
виконанні гранулометричного аналізу ґрунту методом піпетки: розрахунок швидкості
падіння частинок за формулою Стокса.
13
10. Визначення щільності твердої фази ґрунту
c
D ,
m1 c m2
де:
D - щільність твердої фази ґрунту, г/см ;
с - наважка сухого ґрунту, г;
m1 - маса пікнометра з водою, г;
m2 - маса пікнометра з водою та ґрунтом, г.
14
Лабораторна робота 4
d
P 1 100 ,
D
де:
Р - загальна пористість, %;
d - щільність ґрунту, г/см3;
D - щільність твердої фази ґрунту, г/см3.
Pа. P d x ,
15
де:
Ра. - шпаруватість аерації, %;
d - щільність фунту, г/см3:
х - вологість фунту.
Добуток вологості (у вагових відсотках) і щільності ґрунту визначає об'єм пор,
заповнених на даний момент водою (вологість в об'ємних відсотках). Різниця між
загальною пористістю і вологістю в об'ємних відсотках визначає шпаруватість аерації.
Для якісної оцінки загальної пористості суглинкових і глинистих ґрунтів
Н.А.Качинським запропонована шкала (табл. 11).
Загальна Оцінка
пористість, %
>70 Надмірно пориста. Оранка пухка.
55 - 65 Відмінна. Культурний орний шар.
50-55 Задовільна для орного шару.
<50 Незадовільна для орного шару.
40-25 Занадто низька. Характерна для
ущільнених ілювіальних горизонтів.
16
безструктурному, співвідношення між якісним складом пop оптимальне, у
безструктурному ґрунті переважають або капілярні, або некапілярні пори;
• вмісту гумусу: чим більший вміст гумусу в ґрунті, тим краща його структура.
У виробничих умовах пористість регулюють заходами обробітку (розпушування
або ущільнення), внесенням органічних добрив, зрошенням тощо.
ВИСНОВОК. Наводять дані загальної пористості, шпаруватості аерації,
співвідношення між видами пop. Дають їм оцінку. У разі потреби вказують на заходи з
оптимізації показників.
Лабораторна робота 5
17
агрегатів: зв'язність і міцність. Під зв’язністю розуміється здатність агрегату протистояти
механічній дії, а під міцністю - здатність агрегату протистояти розмиванню водою.
Найбільш цінними є водостійкі агрегати розміром 1-4 мм.
Зв'язність ґрунту залежить від кількості мулуватих, особливо колоїдних частинок.
Міцність агрегату залежить тільки від якості перегною, вона зумовлена цементацією
гранулометричних елементів свіжоосадженим перегноєм. Агрегат може бути зв'язним, але
не міцним: якщо взяти грудочку сухої глини, його важко розруйнувати рукою, але, якщо
покласти в воду, він швидко розпадеться на складові – його гранулометричні елементи.
Структура ґрунту є одним із головних факторів його родючості. У структурному
ґрунті створюються оптимальні умови водного, повітряного і теплового режимів, що в
свою чергу зумовлює розвиток мікробіологічної активності, мобілізацію і доступність
поживних речовин.
Структурний ґрунт має високу пористість і вологоємність, він глибоко промочується
водою. Атмосферні опади, поливна вода повністю поглинаються фунтом, поверхневий
стік відсутній, виключені ерозійні процеси. У вологому структурному фунті завдяки
капілярам у середині агрегатів і пop аерації одночасно суміщаються анаеробні і
аеробні процеси.
У безструктурному розпиленому ґрунті важкого гранулометричного складу
створюється несприятливий фізичний режим. Вода і повітря в ньому є антагоністами.
Пористість і вологоємність незначні. Такий фунт погано поглинає вологу, стік по
поверхні призводить до ерозії. Навесні і восени в такому ґрунті пори повністю заповнені
водою, а повітря в ньому відсутнє. З підвищенням температури завдяки мілкопористості
відбуваються інтенсивне випаровування води і висушування фунту на велику глибину.
Після поливу або дощу поверхня безструктурного фунту запливає, різко підвищується
липкість. При висиханні такий ґрунт сильно ущільнюється, на поверхні утворюються
кірка, тріщини, що затрудняють ріст і розвиток рослин.
Основними факторами утворення водостійкої структури фунту є: високий вміст
гумусу, колоїдів, наявність у ГВК кальцію і магнію.
Метою структурно-агрегатного аналізу ґрунту є визначення кількісного і якісного
складу агрегатів. Аналіз складається з двох частин:
1. Сухого просіювання ґрунту;
2. Мокрого просіювання (просіювання ґрунту у воді).
18
Для визначення міцності структури використовується повітряно-сухий ґрунт
нерозтертого зразка.
Хід аналізу:
1. Сухе просіювання
12. Результати сухого просіювання ґрунту
2. Мокре просіювання
2.1. У чашу з середньою наважкою заливається вода до повного покриття і
19
витримується в такому стані протягом 1 години.
2.2. Після годинної витримки чаша зі структурними агрегатами переноситься у велику
посудину з водою, в якій занурений набір сит з отворами (верхнє – 1 мм, потім 0,5 і 0,25
мм). У воді чаша перевертається, і ґрунт попадає на верхнє сито.
2.3. Проводиться "мокре" просіювання ґрунту. Для цього набір сит у 10 разів швидше
опускають вниз і повільно підіймають вверх так, щоб верхнє сито не виступало на
поверхню води. Відбувається "просіювання" ґрунту струменем води.
2.4. Зібрані на ситах водостійкі агрегати декантацією переносяться в попередньо
зважені сухі чаші (табл. 13, кол. 2 і 3).
2.5. У подальшому кожна фракція водостійких структурних агрегатів висушується і
зважується, результати заносяться до табл. 13, кол. 4.
2.6. Маса водостійких агрегатів (табл. 13, кол. 5) розраховується як різниця між
масою чаші з сухими водостійкими агрегатами (табл. 13, кол. 4) і масою пустої чаші
(табл. 17, кол. 3).
2.7. Відсотковий вміст водостійких агрегатів (табл. 17, кол. 6) розраховують як
добуток 2 та добуток маси водостійких агрегатів (табл. 13, кол. 5).
2.8. Сума відсоткового вмісту водостійких агрегатів кожної фракції дає уявлення про
загальну водостійкість структури ґрунту (табл. 13, кол. 7).
13. Результати "мокрого" просіювання ґрунту
водостійкими
агрегатами, г
водостійких
водостійких
водостійких
фракцій, мм
агрегатів, %
агрегатів, %
Маса пустої
Маса чаші з
агрегатів, г
кількість
Загальна
№ чаші
сухими
Розмір
чаші,г
Вміст
Маса
1 2 3 4 5 6 7
<1
1-0,5
0,5-025
Лабораторна робота 6
21
Хоч кислотні властивості водних розчинів визначає іон гідроксонію Н30+,
прийнято вживати символ Н+ замість Н30+ і говорити про іон водню, а не про іон
гідроксонію.
Кислотність ґрунту зумовлюється іонами водню й алюмінію. При високій
кислотності пригнічується ріст і розвиток конюшини, конопель, буряків, пшениці,
люцерни, ячменю, капусти. Пригнічується також життєдіяльність нітрифікаторів і
амоніфікаторів та інших корисних мікроорганізмів.
Слабокислу реакцію мають чорноземи вилугувані, чорноземи опідзолені та
сірі лісові ґрунти, кислу чи сильнокислу — дерново-підзолисті ґрунти.
Розрізняють такі види кислотності: актуальну (або активну) і потенціальну.
Актуальна кислотність — це кислотність ґрунтового розчину, зумовлена
підвищеною концентрацією в ньому іонів водню порівняно з іонами гідроксилу. Ця
кислотність створюється вугільною кислотою (Н2С03), гідролітично кислими
солями і водорозчинними органічними кислотами, які виділяються при розкладанні
органічної речовини. Актуальна кислотність виражається величиною рН (від'ємний
десятковий логарифм концентрації іонів водню в розчині). Реакцію ґрунтового
розчину характеризують величиною рН водної витяжки.
Потенціальна кислотність зумовлена наявністю іонів водню та алюмінію в
твердій фазі ґрунту в поглинутому стані. Вона поділяється на обмінну та
гідролітичну кислотність. О б м і н н а кислотність ґрунту зумовлена обмінно-
поглинутими іонами водню й алюмінію, які можуть бути витіснені з ГВК катіонами
нейтральних солей. Ґрунти, які мають високу обмінну кислотність,
характеризуються особливо несприятливими властивостями. Крім того, обмінна
кислотність свідчить про значне збіднення ґрунту обмінними основами,
заміщеними відповідно до іонів водню та алюмінію. При внесенні на таких ґрунтах
калійних добрив, внаслідок поглинання іонів калію і витіснення іонів водню та
алюмінію із вбирного комплексу, може значно підвищитись кислотність ґрунту, що
негативно впливає на формування врожаю.
Особливо шкідливою є обмінна кислотність, зумовлена обмінним алюмінієм,
що токсичний для більшості культур. Найменш стійкі проти алюмінію рослини, в
яких він надходить до точок росту. При надлишку алюмінію затримується розвиток
кореневої системи, де в основному накопичується алюміній, знижується кількість
22
кореневих волосків, скорочується активна поверхня коренів, погіршується
надходження поживних речовин у рослини. Надлишок алюмінію в рослинах
порушує також обмін речовин, знижує продуктивність і якість врожаю.
Обмінна кислотність виражається в міліграм-еквівалентах на 100 г ґрунту і
величиною рН сольової витяжки. За показниками рН сольової витяжки визначають
ступінь кислотності ґрунту.
Г і д р о л і т и ч н а кислотність зумовлена менш рухливими іонами водню,
які важче заміщуються катіонами ґрунтового розчину, ніж ті, що характеризують
обмінну кислотність. Гідролітична кислотність виявляється при взаємодії ґрунту з
гідролітично лужним розчином солі СН3СООNа. При дії лужного розчину на
ґрунтовий комплекс витісняються іони водню Н+, міцніше зв'язані з ґрунтовим
комплексом, а тому їх виділяється значно більше, ніж при дії на ґрунт розчину
нейтральної солі.
Гідролітична кислотність характеризує повну кислотність ґрунту, оскільки
вона включає всю потенціальну й актуальну кислотність. Гідролітична кислотність
виражається в міліграм-еквівалентах на 100 г ґрунту. За гідролітичною кислотністю
визначають норму вапна для вапнування кислих ґрунтів.
Для характеристики всіх ґрунтів визначають рН водної витяжки. А для
ґрунтів, ненасичених основами, визначають рН сольової витяжки, обмінну і
гідролітичну кислотність; ці показники використовують для визначення потреби у
вапнуванні кислих ґрунтів. Найчастіше рН визначають за допомогою приладів рН-
метрів. При визначенні обмінної кислотності застосовують метод Соколова, а при
визначенні гідролітичної кислотності — метод Каппена.
24
Лабораторна робота 7
ВИЗНАЧЕННЯ ГІДРОЛІТИЧНОЇ КИСЛОТНОСТІ ЗА
МЕТОДОМ КАППЕНА
Суть методу. Гідролітичною називають кислотність, зумовлену
взаємодією ґрунту з розчином гідролітично лужної солі СН3СООNа. Як сіль сильної
основи і слабкої кислоти СН3СООН у водних розчинах гідролізує з утворенням
іонів ОН-. Реакція відбувається до утворення слабодисоційованої сполуки —
оцтової кислоти. Водень ГВК реагує з іонами ОН-, утворюючи воду, а натрій
заміщає водень. Це призводить до зміщення рівноваги гідролізу праворуч і
утворення додаткової кількості оцтової кислоти, яка еквівалентна натрію,
витраченому на витіснення водню:
СН3СООNа + Н20 = СН3СООН + Nа + + ОН¯;
[ГВК] H+ + Nа + + 20Н¯ = [ГВК] Na+ + 2Н20.
Кількість оцтової кислоти, що утворилася, визначають після титрування
лугом. Слід зазначити, що в умовах лужного середовища в розчин переходять не
тільки іони водню обмінної кислотності, а й іони водню, міцніше зв'язані з
колоїдним комплексом ґрунту. Тому гідролітична кислотність — це сума актуальної
й потенціальної кислотності. Експериментально встановлено, що при одноразовій
обробці ґрунту СН3СООNа іони водню витісняються не повністю. Величина
гідролітичної кислотності в 1,75 рази більша.
Результати визначення використовують при обчисленні величини ємності
вбирання кислих ґрунтів, для встановлення норм вапна при вапнуванні, при
визначенні ефективного використання фосфоритного борошна.
Реактиви. 1 н. розчин ацетату натрію (136 г СН3СООNа • ЗН20)
розчиняють у мірній літровій колбі і за допомогою води доводять до риски,
перемішують і перевіряють рН. Добутий реактив (беруть пробу 20 мл) від однієї
краплі фенолфталеїну має давати слабо-рожеве забарвлення, що відповідає рН 8,2.
Якщо забарвлення не з'являється, то до нього доливають 1 н. розчин NаОН доти,
поки від однієї краплі фенолфталеїну не з'явиться слабо-рожеве забарвлення. Якщо
приготовлений розчин інтенсивно забарвлений у рожевий колір, то до нього
25
додають 10%-й розчин СН3СООН доти, поки інтенсивно рожеве забарвлення не
перейде в слабо-рожеве. рН вихідного розчину доводять до величини 8,2, тому що
саме ця величина рН відповідає зміні забарвлення фенолфталеїну. рН 1н. розчину
СН3СООNа теоретично дорівнює 9,5. Приготовлений реактив можна зберігати не
більш, ніж три дні (1%-й розчин фенолфталеїну, 0,1 н. розчин NaOH).
Х і д а н а л і з у . 40 г ґрунту переносять у колбу місткістю 250—300 мл,
приливають 100 мл 1 н. розчину СН3СООNа.
Вміст колби збовтують 1 год і розчин фільтрують крізь сухий складчастий
фільтр (біла стрічка).
Перед фільтруванням вміст колби збовтують і переносять на фільтр якомога
більшу частину ґрунту. Перші каламутні порції фільтрату відкидають. Якщо
фільтрат і далі залишається каламутним, то його фільтрують знову крізь той самий
фільтр.
Піпеткою беруть 50 мл фільтрату і переносять у колбу на 200 мл, добавляють
2—3 краплі фенолфталеїну і титрують 0,1 н. розчином їдкого натру до слабо-
рожевого забарвлення, яке не зникає протягом 1 хв. Якщо фільтрат жовтий, то
титрування здійснюють у присутності «свідка» — заздалегідь відтитрованої проби.
Величину гідролітичної кислотності (Н) (в мг-екв на 100 г ґрунту)
обчислюють за формулою:
а 1,75 100
Н ,
m 10
де:
а — кількість точно 0,1 н. розчину NаОН, витраченого на титрування, мл;
1,75 — поправочний коефіцієнт на неповноту витіснення іонів водню при
одноразовій обробці ґрунту СНзСООNа;
100 — для перерахунку на 100 г ґрунту;
10 — для перерахунку кількості мілілітрів 0,1 н. розчину NаОН в мг-екв ( 1 мл 0,1
н . розчину NаОН відповідає 0,1 мг-екв іонів водню);
т — маса наважки ґрунту, г.
26
Лабораторна робота 8
Na2C03 > NaHC03 > NaCl > СаС12 > Na2S04 > MgCI2 >MgSO4
28
Потім підсумовують їх відсотковий вміст. За співвідношенням хлоридів,
сульфатів і гідрокарбонатів визначають тип засолення. Із табл. 16 видно, що ступінь
засолення залежить не тільки від кількості водорозчинних солей, але й від
співвідношення іонів, типу засолення.
При наявності сульфатного, хлоридно-сульфатного і хлоридного типів засолення
для діагностики можна використовувати співвідношення сухого залишку і хлору
(рис.1).
Ступінь засолення можна встановити на основі "сумарного ефекту" впливу
токсичних іонів. Токсичність тих або інших іонів виражають в еквівалентах хлору,
виходячи з наступних співвідношень: еквівалент Сl=0,1СО32- = ЗНСОз¯ = 6S042-. У
цьому випадку класифікація ґрунтів за ступенем засолення, з урахуванням
еквівалентної дії різних аніонів, має вигляд:
Згідно з даними І.П. Айдарова (1985) гранично допустимий вміст у водній витяжці -
Сl 0,1-0,03%, HCО3 < 0,08%.
Значення диференціації ґрунтів за ступенем засолення дуже актуальне в прикладному
відношенні, тому що вона дозволяє встановити можливість використання ґрунтів у
сільськогосподарському виробництві і необхідність застосування меліорацій.
1. Приготування водної витяжки
1.1. 40 г повітряно-сухого ґрунту, просіяного через сито з отворами в 1 мм,
переносять до конічної колби з 200 мл дистильованої води без С02.
1.2. Суспензія сколочується протягом 3 хвилин, після чого фільтрується через
щільний складчастий фільтр. Під час фільтрації на лійку необхідно перенести і ґрунт для
затримання колоїдних частинок, що проходять через фільтр. Перші порції фільтрату (30 -
29
40 мл) виливають знову на фільтр. Для проведення аналізу необхідно збирати тільки
прозорий фільтрат (мутний фільтрат знову виливається на фільтр).
Х
m2 m1 v1 100 ,
v2 c
де:
m2 - маса чаші з сухим залишком після випаровування, г;
m1- маса пустої чаші, г;
v1 - кількість води, взятої для приготування водної витяжки, мл (200);
v2 - об'єм витяжки, взятої для випаровування, мл (25);
с - наважка ґрунту, г (40);
100 - коефіцієнт для перерахунку в відсотки.
v N v1 100
Х ,
v2 c
де:
Х(нсоз) - загальна лужність, мг-екв/100 г ґрунту;
v - кількість 0,01 н. H2S04, яка пішла на титрування, мл:
30
N - нормальність титрованого розчину H2S04 (0,01);
v1 - кількість води, взятої для приготування водної витяжки, мл (200);
v2 - об'єм витяжки, взятої для титрування, мл (25);
с - наважка ґрунту, г (40);
100 - коефіцієнт для перерахунку на 100 г ґрунту.
Для розрахунку вмісту іонів НС03 у відсотках число мг-екв НС03 множать на 0,061,
тому що еквівалентна маса НС03 дорівнює 61, а мг-екв дорівнює 61/1000=0,061.
4. Визначення хлор-іону
4.1. У ту саму колбу, в якій визначалась лужність, прибавляють 1мл 10-%
розчину К2СIО4 і титрують 0,01 н. розчином AgN03 до появи червонуватого кольору. При
появі осаду кольору червоної цегли титрування припиняють.
4.2. Кількість хлор-іону розраховується за формулою:
v N v1 100
X ,
v2 c
де:
Х - кількість хлор-іону, мг-екв/100 г ґрунту;
v - кількість AgN03, яка пішла на титрування, мл;
N - нормальність AgN03 (0,01);
vr - кількість води, взятої для приготування водної витяжки, мл (200);
v2 - об'єм витяжки, взятої для титрування, мл (25);
с - наважка ґрунту, г (40);
100 - коефіцієнт для перерахунку на 100 г ґрунту.
Для розрахунку вмісту іонів СІ у відсотках число мг-екв СІ множать на 0,0355,
тому що еквівалентна маса СІ дорівнює 35,5, а мг-екв дорівнює 35,5/1000=0,0355.
5. Визначення сульфат-іону
5.1. Перед проведенням кількісного визначення сульфат-іону проводять якісний
аналіз. Для цього 10 мл водної витяжки, що взята в пробірку, підкислюють 2 краплинами
10% розчину НСІ, прибавляють приблизно 1 мл 1% розчину ВаС12 і нагрівають до
кипіння.
5.2. Якщо розчин не помутнів, то S042" відсутня; якщо помітне слабке
31
помутніння, то у водній витяжці присутня незначна кількість S042", яка відмічається в
результатах як "сліди"; якщо випадає осад, то необхідно провести кількісний аналіз.
32