1

Біосфера та системи Землі Лекція

https://youtu.be/7o1wPhCx6EA
https://youtu.be/yPt5Uvzfrd0
https://youtu.be/jXr7j6FFXTA
https://docs.google.com/presentation/d/1ZDJ_t9w5S_VJ_Xcg5DaY2Fkff6SRj99tthBhCZmfDmo/
edit#slide=id.p28
Біосфера (гр. bios — життя + sphaera — куля) — природна підсистема географічної оболонки, що
являє собою глобальну планетарну екосистему (населена живими організмами), яка охоплює нижні
шари атмосфери, всю гідросферу і верхній шар літосфери.
Біосфера (у сучасному розумінні) – своєрідна оболонка Землі, що містить усю сукупність живих
організмів і ту частину речовини планети, що знаходиться в безупинному обміні з цими організмами.
Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або
подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері, Європі, Титані і ймовірно інших малих планетах.
Термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875), називаючи ним окрему
оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський. У його
наукових працях термін "біосфера" вперше з'явився у 1911 p. У 1926 p. він видав книгу "Біосфера", в
якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої
речовини.
Межі біосфери: Біосфера охоплює атмосферу від рівня моря до висоти близько 20-25
км, гідросферу, та літосферу до глибини 3-11 км на суші й 0,5-1,0 км під дном океану. Товщина
біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на екваторі — 28 км. Маса біосфери — близько 0,05%
маси Землі.

Життя на планеті зародилося понад 3,5 млрд. років тому. Деякі види збереглися з архею до
наших днів (наприклад, синьо-зелені водорості), розвиток других ліній життя призвів до появи
складних форм живого (включаючи людину), розвиток третіх закінчився їх вимиранням. За всю
історію біосфери існувало приблизно 500 млн видів організмів, нині їх трохи більше 2 млн. видів: 0,5
млн. видів рослин, 1,5 млн видів тварин, 100 тис. видів грибів і бактерій.
Більшість організмів на Землі зосереджена в межах тонкого «прошарку» - там, де взаємодіють
повітря, води і гірські породи на земній поверхні – це так звана «плівка життя».
Існують 4 форми (царства) життя на Землі: рослини, тварини, гриби, мікроорганізми.
Теорії виникнення життя на Землі: божественна, космічна, еволюційна.
Флора – богиня рослинності і квітів у римській міфології.
Фауна – богиня тваринного світу у римській міфології.
 2
Органічний світ океану:
Планктон (з грец. - блукаючий) – дрібні рослини і тварини, що населяють товщу води і
переносяться хвилями і течіями – дрібні водорості, черв’ячки, рачки, креветки, медузи.
Нектон (з грец. - плаваючий) – морські тварини, які активно рухаються у воді – кити, дельфіни,
моржі, тюлені, восьминоги, різноманітні риби.
Бентос (з грец. - глибинний) – рослини і тварини, що оселилися на дні: водорості, корали, губки,
морські зірки, краби, червяки.
Помірні широти – найбільш продуктивні райони океану.
Тропічні широти – «блакитні пустелі» через підвищену температуру і солоність рослин і тварин
дуже мало.
Грунт
Грунт – верхній пухкий родючий шар
земної кори. Основна  властивість
ґрунту – родючість.
Гумус – органічна речовина ґрунту,
що утворюється з перегнилих решток
рослин.
Формула ґрунту: (гірські породи +
гумус + вода + повітря) *час = ґрунт. 
Найродючіші ґрунти – чорноземи.
Ґрунт - багатокомпонентна,
динамічна система, що включає гірські
породи, верхній природний шар земної
кори, техногенні утворення і
складається з твердих (тверді мінерали,
лід і органомінеральні структури),
рідких (водні розчини), газоподібних
(повітря, гази) і біологічних або живих
(макро- і мікроорганізмів) компонентів.
Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в ґрунті та товщини
шару ґрунту. Кращі чорноземи містять до 70—90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий).
1889 року Докучаєв підготував колекцію грунтів для Всесвітньої виставки в Парижі. Крім їх
зразків, вона включала відповідні карти, зображення розрізів, таблиці, діаграми тощо (В. Докучаєв.
«Краткий научный обзор почвенной коллекции, выставленной в
Париже»).
Звісно, відвідувачі дивилися на все те, як на багатства й досягнення
науки Російської імперії. Термін «Україна» не вживався.
Втім, варто додати, що в столиці Франції «як представник В.
Докучаєва» даною експозицію опікувався й демонстрував колекцію
українець, майбутній засновник вчення про біосферу Володимир
Вернадський. Колекція отримала золоту медаль, а Василя Докучаєва, як
організатора, було нагороджено орденом «За заслуги по землеробству». І
тільки після цього тріумфу Докучаєв з’їздив до Парижа, Берліна, Відня.
Чорнозем – ідеал, еталон досконалості в світі ґрунтів. Як символ
природних багатств великий кубоподібний моноліт чорнозему,
продемонстрований на Всесвітній виставці в Парижі, детально описав
П.В. Отоцький. В ньому зазначено, що зразок типового степового
чорнозему взято з Бобровського повіту Воронезької губернії, в цілинному
степу поблизу відомого Кам’яного степу.
За найпоширенішою версією, моноліт цього чорнозему після закриття
виставки був зданий у Міжнародне бюро мір і ваги в м. Севр поблизу
Парижа і зберігається там під скляним ковпаком. Однак достовірні дані з
Франції засвідчили, що ніякого зразка чорнозему в Міжнародному бюро
мір і ваги нема і не було. З’ясувалось, що після закриття Всесвітньої
 3
виставки різні інститути і наукові товариства подали прохання розрізати моноліт чорнозему на
частини і передати їх для використання в різні музеї і на виставки. Проте цього не сталося, його
вирішили зберегти цілим і на підставі жеребкування він дістався Сорбонні, де зберігався до 1968
року, коли у Франції відбулися студентські заворушення і під час облоги будівлі університету скляні
захисні стінки моноліту були розбиті, а експонат був зруйнований. Деякі великі його частини були
передані Національному агрономічному інститутові, де й зберігаються до цього часу.
Варто нагадати, що зразок чорнозему з Добровелич-ківського району Кіровоградської області
перебуває в Лабораторії земельних ресурсів Європи як «еталон чорнозему».

 
Грунт завтовшки 1-2 см утворюється приблизно 500 років
 4
ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

Географічна оболонка — комплексна оболонка

Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення
і взаємодії окремих геосфер — літосфери,
гідросфери, атмосфери і біосфери.
Верхня межа її проходить на висоті 50 км над
поверхнею Землі, нижня — під океанами на 5 км
нижче від їхнього дна.
Потужність географічної оболонки досягає 60-65
км.
Характерна особливість географічної оболонки
— наявність речовини в трьох агрегатних станах:
твердому, рідкому й газоподібному. Основні види
енергії, що зумовлюють розвиток географічної
оболонки, надходять від Сонця та пов'язані з
внутрішньою будовою Землі.

Географічній оболонці притаманні цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини

та енергії між складовими її частинами; нерівномірність розвитку в просторі й
часі, зокрема ритміка процесів і явищ (добова і сезонна), зумовлена головним чином
астрономічними і геофізичними факторами, безперервність розвитку.
Зональність – закономірна зміна природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів. У
горах спостерігається інша закономірність – висотна поясність – зміна природних компонентів з
висотою: від підніжжя до вершини.
Комплекс – (з латинської – поєднання, сукупність складників, що становлять єдине ціле).
Кожний природний комплекс (ПК) утворений із взаємопов’язаних природних
компонентів: гірських порід, повітря, води, ґрунтів, рослин і тварин.
 5
Географічна оболонка – найбільший природний комплекс, що охоплює всю земну кулю.
Географічні пояси – це найбільші
зональні природні комплекси, які
широкими смугами простягаються у
широтному напрямку і змінюють один
одного від екватора полюсів. Вони
різняться між собою кількістю тепла,
переважаючими повітряними масами і
пануючими вітрами.
Їх є 13: екваторіальний, два
субекваторіальних, два тропічних, два
субтропічних, два полярних,
субарктичний і субантарктичний,
арктичний і антарктичний.
Природні зони – території, що
виділяються різним співвідношенням
тепла і вологи в межах одного
географічного поясу.
Екологічні проблеми – проблеми, пов’язані з порушенням зв’язків у середовищі існування всього
живого.
Природні ресурси – багатства природи, які людина використовує в господарській діяльності.
Всі природні ресурси поділяють на дві групи: вичерпні і невичерпні.
Використання вичерпних природних ресурсів приводить до їх зменшення або повного зникнення.
Вичерпні ресурси можуть бути відновними і невідновними. Відновлювані ресурси здатні
самовідновлюватися за порівняно короткий час. До них належать вода, ґрунт, рослинність,
тваринний світ. Невідновлювані ресурси – це такі вичерпні ресурси, що не здатні до самовідновлення.
До них належать корисні копалини: нафта, газ, вугілля, рудні і нерудні корисні копалини.
До невичерпних природних ресурсів відносять сонячна енергія, енергія вітру, внутрішньоземне
тепло, енергія припливів. Вони вважаються невичерпними, тому що їх використання не призводить
до зменшення запасів.
6