Маяковський Володимир Володимирович (1893-1930)

Володимир Володимирович Маяковський народився 19 липня 1893 року в місті

Багдаді, що в тодішній Кутаїської губернії. Прославився як драматург, поет, кінорежисер і
кіносценарист, журналіст і художник. Маяковський став одним з найбільш відомих
радянських діячів мистецтва і символом епохи, а також представником школи футуризму.
З дитинства захоплювався творами М.Гоголя і Т.Шевченка. Вчився в г-зіях Кутаїсі (нині
місто в Грузії) та Москви, Моск. уч-щі живопису, скульптури та арх-ри (1911–14).
Він поет-бунтар, поет-оратор, поет-агітатор. Життя Маяковського було боротьбою
від початку до кінця: в політиці, в мистецтві і в любові. Його перший вірш – результат
боротьби, наслідок страждання: воно було написано у в’язниці (1909), куди він потрапив
за свої соціал-демократичні переконання. Він почав свій творчий шлях, захоплюючись
ідеалами революції, і закінчив його, смертельно розчарувавшись у всьому: все в ньому —
сплетіння протиріч, боротьба
Перші твори були надруковані в альманаху "Ляпас суспільному смаку", далі
виходять поеми "Хмарина в штанах", "Флейта-хребет" (1915), "Людина", "Війна і мир"
(1917), "150 000 000", "Володимир Ілліч Ленін" (1924). Створив 8 сценаріїв
для Всеукраїнського фотокіноуправління, за двома з яких були поставлені кінофільми:
"Троє" ("Діти") на Ялтинській кіностудії 1927 та "Декабрюхов и Октябрюхов" на Одес.
кіностудії (нині Одеська кіностудія художніх фільмів) 1928. У той же час Маяковський
пише багато віршів, агіток, співпрацює з газетами, подорожує країною з творчими
виступами. Поета захоплює ідея революційного оновлення, він вітає прогресивні зміни,
але не може пройти повз недоліки. Виникають його сатиричні драми "Клоп", "Баня", але
цензурна влада намагається їх не пропустити до глядача.
Останні роки життя Маяковський не знаходить підтримки серед літераторів, між поетом і
суспільством виростає стіна нерозуміння, що приводить його до смерті. Він пройшов
червоною ниткою через історію і мистецтво і залишив свій слід в наступних творах.
Неможливо написати вірш модерний, не пославшись на Маяковського.
Цікаві факти з життя Маяковського:
Маяковський все життя дуже сильно боявся мікробів і мив руки при кожному
зручному випадку. Фобія розвинулася після того, як батько поета помер в результаті
звичайного уколу голкою.
Маяковський любив азартні ігри і під час поїздок по Європі вважав за краще
проводити час за картковими столами.
Одна з версій причин смерті поета – невдала гра в російську рулетку.
Одного разу, програвшись в більярд, Маяковський розплатився довіреністю на
отримання гонорару за свою збірку віршів.
Текст вірша "Лиличке!" був використаний для створення пісні "Маяк" групою
"Сплін".
Художні особливості поезії Володимира Маяковського
Маяковський пильно вслухувався в пульс свого часу й постійно шукав нові поетичні
рішення, які б відповідали духу епохи великих змін
Його улюблений прийом — Метафора, особливо Гіперболічна, побудована на
перебільшенні. Наприклад, у поемі «Хмара в штанях» читаємо:
«И вот
горблюсь в окне,
плавлю лбом стекло окошечное.»
 Поет обіграє свій неабиякий ріст, силу почуттів передає за допомогою гіперболи: скло
плавиться під гарячим від любовного жару чолом героя. Нерідко Маяковський
використовував так звану Футуристичну метафору, що встановлює зв'язки між
найвіддаленими речами й предметами. Згадаєте вірш «А ви могли б?», у якому читачів
вражає метафоричний образ «флейти ринв».
Властивий Маяковському й футуристичний епатаж — шокування «добропорядної
публіки», коли поет уживає грубі, зухвалі, підкреслені образи або висловлення, як,
наприклад, у вірші «Нате!»: «я зарегочу й радісно плюну, плюну в особу вам…».
Часті в Маяковського й еліпси — пропуски значимих слів, що характерно для розмовної,
емоційної мови (зрівняєте назву вірша «Скрипка й трошки нервово», що, видимо,
повинне виглядати як «Скрипка [звучала смутно] і трошки нервово»). Подібні порушення
пояснюють негативною програмою футуристів: для них характерний декларативна
відмова від норм існуючої мови. Але руйнування для художників-авангардистів було
завжди актом творчим, для якого граматичні неправильності — не самоціль, а спосіб
народження нових змістів
Своєрідний і лексичний склад поезії Маяковського. Його добутки насичені розмовною
лексикою, неправильними й просторічними формами («нате», «хочете»). Особливістю
художнього миру поета є й часте вживання неологізмів («хмарочоси», «аероплан»,
«автомобілі»). Він і сам любив придумувати нові слова (громадье, медногорлий,
бесконечночасий, стихачество, пианинить, легендарь, бродвеище й багато хто інші).
Маяковського по праву вважають майстром римування. Переборюючи сформовані в поезії
традиції, він прагнув використовувати різні види рим:
Майже всі його рими відрізняються екзотичністю, тобто вони не знайомі читачеві, не
завжди навіть пізнавані як рима. Так, у вірші «Послухайте!» не відразу видна досить по-
слідовна перехресне римування, оскільки цей немаленький вірш складається всього із
чотирьох чотиривіршів, кожний рядок розбитий на сегменти за рахунок написання їх
«драбинкою».
Слід зазначити, що «драбинка» — це новаторство Маяковського. Воно виражалося в тім,
що поет розбивав віршовані рядки, кожне окреме слово ставало як би сходинкою (звідси й
назва — драбинка), що підказує читачеві зупинку, як би паузу для виділення змісту слова.
Звичайні розділові знаки здавалися поетові недостатніми. Це нововведення залишилося
незвичним дотепер, але воно виправдано, оскільки Маяковський уважав, що вірші
призначені не тільки для читання очами, але й для проголошення вголос. «Драбинка» —
це своєрідна підказка виконавцеві про темп читання, характері інтонації, місці пауз
Аналіз «А могли бы»
Насамперед впадає в око номінативний характер словника: мир тексту визначається
предметами. Вся іменна лексика вірша легко членується на дві групи: в одну ввійдуть
слова зі значеннями яскравості, незвичайності й нещоденності (фарба, океан, флейта,
ноктюрн); в іншу - побутова, речова, повсякденна лексика (блюдо холодцю, луска
бляшаної риби, ринви). За кожною із цих груп коштує традиційне осмислене у світлі
літературної антитези: "поетичне - непоетичне".
Але текст Маяковського не тільки викликає в пам'яті таку систему організації "миру слів"
цього тексту, але й спростовує її.
По-перше, вся система дієслів, що грає в поетичній картині роль зв'язувань між іменами-
поняттями, указує не на відгородженість "побутового" і "поетичного" полів значень, а на
їх слитость: це дієслова контакту: "прочитати", "показати" - або художньої дії: "зіграти". І
вони розкривають для "я" поетичні значення не поза, а в товщі побутових значень.
"Океан" як символ поезії знайдений у холодці, а в лусці бляшаної риби прочитані
"заклики нових губ" (поетизм "заклики" і не допускає речовинної конкретизації епітет
"новий" змушують сприймати "губи" як узагальнено-поетичний символ).
Нарешті, сам цей побут має характерна ознака: це не просто слова, що позначають
предмети. Це предмети, які не згадуються в традиційній поезії, але становлять звичайний
мир іншого мистецтва - живопису. Лексикон вірша в його побутовій частині - це інвентар
натюрморту, і навіть більш конкретно - натюрморту сезанновской школи. Не випадково
побут з'єднується із чисто мальовничими дієсловами: "змазати", "хлюпнути фарбу".
Повсякденний, тобто дійсний мир, - це мир прози, реальності й живопису, а умовної й
помилковий - традиційної поезії.
Аналіз Сплетник
Володимир Маяковський досить терпимо ставився до різних людських пороків. Однак
деякі з них все ж дратували поета, змушуючи його створювати вірші-пародії - уїдливі,
гострі, немов бритва, і дуже точно передають риси характеру людей. Їхні образи, як
правило, носили збірний характер, і прототипом головного героя могли стати відразу
кілька людей. Це сталося і з Петром Івановичем Сорокіним, якого Маяковський в 1928
році присвятив вірш «Сплетник», Людини з таким прізвищем в оточенні поета не було,
зате вистачало інших людей, чоловіків і жінок, які, за визначенням автора, постійно
норовили сунути свій ніс у його особисте життя.
Дійсно, взаємини Володимира Маяковського і Лілі Брік були приводом для постійних
пересудів. Причому, не тільки з боку обивателів. Відомо, що сестри поета постійно
підливали масла у вогонь і викривали коханців, але при цьому стежили буквально за
кожним їхнім кроком. Подібними звичками володіли і деякі друзі поета, які любили
бувати у нього в гостях, а після ділилися пікантними подробицями взаємовідносин між
подружжям Бриків і Маяковським.
Саме таким злостивцям і присвятив поет свого вірша, виставивши його головного героя
абсолютно безпринципним і надто цікавим людиною.Його Маяковський описує як
суб'єкта, який «в пристрасті холодний, як лід», але при цьому любить «такою собі
сережкою повисіти на телефоні» з метою дізнатися нову плітку, прикрасити її і донести до
відома інших.
Причому, абсолютно неважливо, хто буде його співрозмовником - сусіди, друзі або ж
випадкові знайомі. Він готовий з кожним з них поділитися новиною, яка в його виконанні
набуває гіпертрофований сенсаційний характер. Примітно, що улюбленою темою Петра
Сорокіна є не тільки любовні взаємини, а й політика. Хоча пліткувати щодо міжнародної
обстановки зовсім небезпечно, і герой вірша, ділячись новинами, стає «від страху
остроліцим».
Поки його співрозмовники вникають в сенс сказаного, пліткар помічає кожну дрібницю,
щоб потім радісно доповісти іншим про те, що він побачив в чужих будинках. Він не
гребує навіть зазирнути в каструлю, щоб дізнатися, з чого саме сусіди готують обід, і мріє
про те, щоб «був мир величезною замковою щілиною», через яку можна «без краю
дивитися - в чужі справи і ліжку».