Наномедици́на 

— це медичне застосування нанотехнології.
Так само, як і традиційна медицина, вона включає в себе діагностику, лікування та
профілактику хвороби, тільки все це виконується молекулярними інструментами. Перехід
до нанорозмірів в медичному інструментарії має цілком логічне пояснення. Основний
об'єкт впливу сучасної медицини — це клітина, а часто — макромолекули (ДНК, білки,
рідше полісахариди). Але якщо розмір клітин 7-20 мкм, а діаметр подвійної спіралі ДНК
2,4 нм, то й інструменти для їх лагодження повинні бути того ж порядку, що і об'єкт,
тобто нанометрового діапазону
Медичні доповнення нанотехнологій сприяли виникненню нового наукового напрямку –
наномедицини. Вона охоплює такі розділи як стеження, виправлення, конструювання та
контроль над біологічними системами людини на молекулярному рівні за допомогою
розроблених нанопристроїв та наноматеріалів, що дозволяють виконувати операції від
діагностики та моніторингу до знищення патогенних мікроорганізмів, відновлення
пошкоджених органів, постачання необхідних речовин організму.

Діагностика

Діагностика in vivo. Впровадження нанотехнологічних підходів у практику медичної

діагностики дозволяє здійснювати раню діагностику захворювань, виявляти онкологічні,
ендокринні, серцево-судинні захворювання, вірусні та бактеріальні інфекції та покращити
продуктивність діагностикі, основаної на передачі візуальної інформації про молекулярні
структури – молекулярної фізіографії. Контрастна речовина для неї складається з
наночасток, з якими з’єднані компоненти, що візіалізуються, та певні антитіла, або які-
небудь інші молекули, що здатні відшукати ціль. Коли контрастна речовина вводиться в
кровоток, компоненти, що візіалізуються, попадають в хворі тканини. Після чого
лишається «зчитати» візіалізовану інформацію.

 Діагностика in vitro розвивається в двох напрямках: – використання наночасток як

маркерів біологічних молекул; – застосування іноваційних нанотехнологічних способів
вимірювання. Фірма Nanosphere із Іллинойса розробила нові діагностичні тести для
виявлення онкологічних захворювань, хвороби Альцгеймера та муковісцідоза. При цьому
заявлено, що останній буде коштувати в 10 разів дешевше теперішніх.
А сенсорні системи Cantilever и SPR вже зараз широко використовуються в медицині.
Перша суттєво спрощує діагностику. Друга дозволяє вимірювати взаємодію між
протеїнами або між протеїнами і ДНК в режимі реального часу.

У медичній нанодіагностиці широкого розповсюдження набули біологічні наносенсори з

напівпровідникових нанотранзисторів, керівні електроди яких виготовлені у вигляді
тонкої платформи із вмонтованими в неї нанодротиками діаметром декілька атомів. На
поверхню нанодротиків наносять білки-антитіла, які спроможні специфічно зв’язувати
білки-антигени або віруси. Міжмолекулярну взаємодію реєструють за рахунок зміни
електричної електропровідності керівного електрода. За допомогою такого транзистора
стає можливим аналізувати навіть поодинокі віруси.
Важливим напрямком є нанодіагностика онкологічних захворювань, де найбільш часто
застосовують метод нанодіагностики з використанням наносенсорів на основі
дендримерів або фулеренів. Виявлення ракових клітин ґрунтується на введені в лімфоцити
наносенсорів сферичної форми з флуоресцентним покриттям. Інтенсивність флуоресценції
відображає зміни, що відбуваються при імунній відповіді лімфоїдних клітин. Для
посилення чутливості наноімунотестів використовують кон’югати антитіл у вигляді
нанокапсул із золотим покриттям. Зондами в наночипах також можуть бути
олігонуклеотиди, фрагменти РНК та ДНК. Остання має пріоритетне застосування (частка
використання у наночипах одноланцюгової ДНК становить 94%). Використання ДНК-
чипів дозволяє виявити наявність відповідної послідовності ДНК вірусів, бактерій,
пухлинних клітин.
До нанодыагностики належать також аналіз поодиноких молекул на скануючих атомно-
силових та тунельних мікроскопах. Сканування п’єзоманіпулятором поверхні зразка дає
можливість зібрати точну інформацію про топографію макромолекули або комплексу
молекул та візуалізувати її. Перспективним напрямком Н. є застосування
напівпровідникових нанокристалів розміром 2–100 нм (quantum dots (Qds) — квантові
точки). 
У нанодіагностиці використовують також біологічний наночип — наноцитометр, здатний
на ранніх стадіях діагностувати лейкемію, рак передміхурової або молочної залози та інші
онкологічні захворювання.

Доставляння лікарських речовин

Нещодавно це була лише мрія, а зараз адресно доставляюти лікарські речовини в клітини-
мішені джерела розвитку патологічного процесу можна за допомогою наночастинок, які
стають своєрідними «кур’єрами» або «контейнерами». В якості останніх можуть бути
використани наночіпи – фосфоліпідні частинки, ліпосоми і фулерені

Вирізняють два напрями адресної доставки ліків: пасивний направлений транспорт

(полегшене подолання природних бар’єрів) та специфічна доставка (впізнавання
патологічної тканини) [10].
Наприклад, речовина куркумін має потужну протиракову дію, але його практично не
могли використовувати через погану розчинність у воді. Використання контейнера з
наночастинок дозволило дослідникам із Індії обійти це обмеження.

Нанорегенеративна медицина

Передбачається, що в терапії найбільш суттєві досягнення будуть мати місце в

регенеративній медицині та при вирішені проблем доставки препаратів
безпосередньо до місця хвороби, що дозволить збільшити їх ефективність та
мінімізувати побічну дію. Розробка наноматеріалів та медичних приладів на їх
основі для терапії захворювань охоплює практично всі напрями медицини
(кардіологія, неврологія, ендокринологія, пульмонологія, онкологія тощо).
Найбільш цікавими на наший погляд є нанопристрої, в яких передбачено перехід
від окремих елементів та їх зборки до включення в один прилад сенсорної, логіко-
аналітичної, пересувної та виконавчої функцій. Перший крок у цьому напрямі
зроблено – створено мікро-нано-електромеханічні системи (MEMS/NEMS). Вони
складаються з нанозонду (по аналогії з атомно-силовим мікроскопом), що
розміщається на одному чипі разом з нанонасосом, в  результаті чого формується
хімічна лабораторія (наноробот), на платівці площою 1 см 2 . Вже існують
аналізатори, що імітують функції носа та штучного язика для атестації харчових
продуктів.
Один з простих нанороботів, якого розробив в свій час Роберт Фрейтас отримав
назву «респіроцита» (штучна червона кров’яна клітина). Її розмір 1 мікрон в
діаметрі, виготовляється з 18 біліонів атомів вуглецю з кристалічною решіткою
алмазу, що створюють сферичну оболонку механізма. Поверхня кожного
респіроциту на 37% покрита 29100 молекулярними сортуючими роторами, які
взмозі нагнічувати або випускати гази у внутрішній резервуар. Коли наноробот
досягає альвеолярних капілярів парціальний тиск О 2  вище ніж СО 2  і бортовий
комп’ютер дає команду роторам нагнічувати кисень в резервуари і випускати
діоксид вуглецю. Коли пристрій визначить своє місце знаходження в тканинах з
дефіцитом кисню виникне зворотня процедура. По своїй суті респіроцит –
гідропневмоакумулятор, що може нагнітати у себе до 9 біліонів молекул кисню та
діоксиду вуглецю. Гази зберігаються під тиском 1000 атмосфер.

Респіроцит може транспортувати в 236 разів більше кисню ніж еритроцит,

заповнений гемоглобіном. Він більш ефективний завдяки виключної міцності
алмазоїда, що дозволяє утримувати в пристрої високий тиск. Розраховано, якщо
ввести 1 літр респіроцитів до кровотоку людини, можна буде затримати дихання на
4 години, знаходячись при цьому під водою.

Заслуговує певної уваги ще один різновид «механізованної крові» – механічних

фагоцитів або мікрофагоцитів (нанофагоцитів). Вони спроможні в майбутньому
виконувати різні функції в організмі – від етапу першого реагування в крові до
тканиних та органих. Їх загальна ціль – знищення патогенних мікроорганізмів в
організмі людини за схемою «перетрави та викинь». Розрахунки показали, що
мікрофагоцит може оптимально функціонувати, маючи сфероїдальну форму, що
складається з 610 біліонів точно розташованих атомів, а також 250 біліонів
молекула газу або води у випадку повного заповнення резервуарів. Розміри робота
– 3,4 мкм в діаметрі вздовш головної осі та 2,0 мкм вздовш перпендикулярної. Його
значний об’єм (12, 1056 мкм 3 ) дає можливість розмістити всередині наноробота два
порожніх резервуара об’ємом 4 мкм 3 . Нанопристрій споживає 100-200 піковат
енергії і при виконанні роботи може повністю «перетравити» мікробів, що
знаходяться у внутрішньому резервуарі зі швидкістю 2 мкм 3  за 30-секундний цикл.
Для надійності роботи наноробот спроектовано з десятикратним запасом міцності
по всім основним характеристикам. Маса порожнього приладу – 12,2 пікограма.

Протягом кожного циклу операції, що виконується нанороботом, патогені мікроби

прилипають до його поверхні завдяки спеціальним «приєднувальним гніздам».
Потім телескопічні наноманіпулятори, що виготовлені за принципом «руки робота»
транспортують мікроорганізми до вхідного отвору порта з наступним
переміщенням до спеціального резервуара об’ємом 2 мкм 3 . Після інтенсивного
роздріблення бактерій органічні залишки видавлюються поршнем в «дигестальний»
резервуар (2 мкм 3 ), де вони будуть перетравлені за допомогою запрограмованих 40
спеціально створених ферментів. Така процедура може повторюваться до шести
раз. Кінцевий результат перетравлення – прості складові (амінокислоти, гліцерин,
жирні кислоти, вода), які викидаються в кровоносну систему пацієнта.

Фармакологічні аспекти наномедицини 

Основна ідея цього напряму – наноматеріали, як лікарські засоби нового покоління
та контейнери для адресної доставки препаратів в біофазу дії (мішені). Що
стосується першої частини то її розвиток пов’язується з відкриттям фулерену (С 60 ).
Походження терміну «фулерен» завдячено американському архітектору Річарду
Фулеру, який створив напівсферичні архітектурні конструкції, що складалися з
п’яти – та шестикутників. Вважається, що молекула фулерена є органічною, а
кристал створений такими молекулами (фулеріт) є зв’язуючим ланцюгом між
органічною та неорганічною речовинами. Поряд із сфероїдальними вуглецевими
структурами в процесі синтезу утворюються також і циліндричні структури, так
звані нанотрубки та наночастинки. Більшість нанотрубок складаються з декількох
графітних шарів, вкладених один в один, або «надітих» на загальну вісь.

Про високий потенціал фулеренів, нанотрубок та наночастинок з графіту для

використання в біології та медицині вчені заговорили з моменту їх відкриття.
Перепоною для їх вивчення була розчинність, що заважало їх введенню в організм.
Для отримання водорозчинних форм в молекулу С 60  вводять функціональні групи
(наприклад, карбоксильну). Експерименти на тваринах показали, що фулерени та їх
споріднені сполуки відновлюють нормальні функції клітин після порушень, що
виникають внаслідок окисних процесів. Карбоксифулерен С 60  в клітинах гепатоми
(Нер 38) людини гальмує TGF-beta-індукований апоптоз за рахунок взаємодії
речовини з активними формами кисню, що утворюється в мембранах. Введення
людям цієї сполуки попереджує апоптоз, визваний ультрафіолетовим опроміненням
та захищає мононуклеарні клітини периферичної крові від окисдативного стресу.

Деякі похідні фулерена спроможні проникати через гематоенцефалічний бар’єр, в

зв’язку з чим можуть бути використанні при лікуванні нейродегенеративних
захворювань, наприклад, хвороби Паркінсона.

Карбоксіфулерен проявляє ефективну дію проти стрептококових інфекцій та

збільшує бактерицидну активність нейтрофілів. На мишах продемонстровано
зменшення смертності тварин від менінгіту, що був створений введенням E. coli.
Позитивно заряжені похідні фулерену гальмують також
ріст Mycobacteriumtuberculosis. Вважається, що антибактеріальна дія
карбоксифулерена пов’язана з його можливістю вбудовуватися в мембрани
бактерій.

Наведено приклади протипухлинної дії похідних фулерену. Так С 60  суттєво знижує

швидкість росту пухлинних клітин лінії Hela 33, а також клітин лімфоцитів людини
та епідермальної саркоми Нер-2 на стадії утворення мітотичного веретена.
Ліпосоми наповнені фулереном С 60  є активним агентом при терапії рака шийки
матки.

Ризики та шкідливі наслідки використання наноматеріалів 

Один із світових експертів в нанотоксикології Понтер Обердостер сказав «У

більшості випадків обіцяння наномедицини є не чим іншим як окозамилюванням».
І дійсно, деякі речі мають приваблений вигляд, але їх принцип роботи виявлено
тільки в організмі експериментальних тварин. Він вірить, що процеси регулювання,
які добре розвинуті у різних країнах світу, стануть на заваді небезпечності нових
матеріалів. Більш того, якщо дослідження токсичності наносполук проводити
тільки на здорових організмах (доклінічні або клінічні дослідження) небезпечна їх
дія може мати місце у людей з деякими вадами здоров’я (чутливими) і перевірка
цього вимагає окремих випробувань.
Окрім очевидних потенціальних ризиків для пацієнтів мають і інші. Це перш за все
утилізація відходів та забруднення довкілля при виготовленні наномедичних
приладів та матеріалів.
Найбільш інформативні відомості про негативний вплив на здоров’я людини
хімічних речовин можуть дати експерименти на тваринах та спостереження
проведені на людях, що виникають у деяких випадках. Використання
фізіологічних, біохімічних, гематологічних, патоморфологічних та деяких інших
методів в дослідах на тваринах дозволяє оцінити токсичні властивості сполук і з
вірогідною певністю прогнозувати ступінь безпеки на виробництві або в клінічній
практиці.