МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Індивідуальне завдання №1
Варіант:8
З інформаційних технологій на тему:
Windows. Winrar

Виконав:
Студент 1 курсу МО-11
Малий Руслан Олегович

Київ 2021
 Запитання з WINRAR

2. Створення архіву

7. Багатотомний архів

12. Тестування архіву

Запитання з Wsndows

3. Типи програмного забеспечення

9. Опишіть призначення обєкту Робочий стол, дайте визначення?

15. З яких основних елементів складається вікно папки у Windows? Опишіть призначення
кожного з наведених елементів.

21. Що називається буфером обміну? Операції з буфером обміну?

27. Що називається ярликом? Способи створення ярликів.

 Відповіді з WINRAR

Створення архіву
Після правильної інсталяції програми-архіватора до контекстного меню файлів і папок
додаються команди роботи з архівами, які можна використовувати без запуску програми
—архіватора.
 
Для створення звичайного архіву потрібно:
1) викликати контекстне меню файла (групи файлів, папки);
2) вибрати для архіватора пункт меню Додати до архіву…;
3) установити у вікні Ім’я та параметри архіву значення властивостей архіву;
4) клацнути кнопку ОК.
Архів створиться в одній папці з вихідним файлом і матиме ім’я, зазначене користувачем
на кроці 3.
Програма 7—zip
Безкоштовна програма забезпечує роботу з архівними файлами типу 7z, ZIP, RAR та ін. 
Існують версії програми як для ОС сімейства Windows, так і для Linux.
  
Алгоритм створення архівного файлу:

1.  Запустити програму 7—zip (Пуск → Усі програми → 7-zip).

2. Зробити поточною папку, в якій розміщено файли, що потрібно заархівувати.

3. Виділити файли та вибрати кнопку  .

4. Установити у вікні Додати до архіву значення властивостей архіву.
5. Вибрати кнопку ОК.

Для додавання файлів до вже існуючого архіву потрібно на четвертому кроці

виконання алгоритму по створенню архіву вказати ім’я і шлях до архіву.
Для перегляду вмісту архівного файлу потрібно відкрити його у вікні провідника або
програми—архіватора.
  
Алгоритм видобування всіх файлів з архіву:

1. Запустити програму 7—zip.
2. Зробити поточною папку, в якій розміщено файл архіву, та вибрати його.

3. Вибрати кнопку  .
4. Указати шлях до папки, у яку буде виконано видобування, та інші значення
властивостей у вікні Видобути.
5. Вибрати кнопку ОК.

Алгоритм видобування окремих файлів з архіву:

1.  Запустити програму 7—zip.
2.  Виконати Файл → Відкрити.
3. Виділити файли і папки, які планується видобувати.

4. Вибрати кнопку   .
 5. Указати шлях до папки, у яку буде виконано видобування, у
вікні Копіювати.
6. Вибрати кнопку ОК.

Для видалення файлів з архіву потрібно відкрити файл архіву в програмі 7—

zip, виділити потрібні файли і вибрати кнопку   .

 
Для архівування даних у Linux Ubuntu можна використовувати програму 7—
zip, а також програму Менеджер архівів. У ході створення архівів може бути
обраний один з більш ніж 10 форматів архівних файлів, можна встановити
пароль доступу до архіву та розділити архів на кілька томів.

7. Багатотомний архів являє собою архів даних, який розбитий на кілька частин. Це дає
можливість скачування файлу по частинах, дані можна стиснути в різні розміри томів,
щоб забезпечити сумісність з накопичувачами.

1. Запустіть програму WinRar. Вона дозволить вам розділити файл великого розміру
на кілька частин, якщо вам необхідно залити файл на обмінник, а загальний розмір
файлу більше, ніж потрібно. Для цього натисніть правою кнопкою миші на файл,
виберіть команду «Додати архів». У вікні нового архіву введіть ім’я архіву,
виберіть тип створюваного архіву Rar, метод стиснення — «Звичайний». Якщо ви
хочете зробити багатотомний архів Winrar із зображень чи відеозаписів, вибирайте
пункт «Без стиснення».
2. Встановіть прапорці біля написів «Додати інформацію для відновлення» і
«Протестувати файли після упаковки», це дозволить вам бути впевненим у тому,
що створення багатотомного архіву пройшло без помилок. Далі в полі «Розділити
на томи» встановіть потрібний розмір тому. Зверніть увагу, розмір встановлюється
в байтах. Приміром, щоб отримати томи по 100 Мб, введіть значення 99614720
байт.
3. Далі клацніть по вкладці «Додатково». У полі «Інформація для відновлення»
встановіть значення від 3% до 5%, щоб створити архів з томів і уникнути
пошкодження архіву. Бо якщо буде пошкоджений один з томів, з архіву не можна
буде витягти жодного файлу. Далі можна встановити пароль, натиснувши
відповідну кнопку. Пароль знадобиться для розпакування файлів. Тому, якщо ви
створюєте архів з декількох томів для розміщення на публічному ресурсі, пароль
рекомендується встановити.
4. Встановіть програму 7zip, щоб зробити багатотомний архів у системі Linux. Для
цього відкрийте термінал і введіть команду $ sudo aptitude install p7zip-full. Для
створення багатотомного архіву за допомогою цієї програми, в терміналі введіть
команду, аналогічну даної: $ 7z a-v100m arch.7z 100 — розмір створюваного томи в
мегабайтах, а soft / — папка, яка архівується. В результаті даної команди будуть
створені томи архіву, розміром по 100 мегабайт. Щоб додати до багатотомного
архіву поточну дату, введіть $ tar-czvf — - exclude = www / gallery — exclude =
www / media ; — exclude = www / kom — exclude = ‘*. zip’. / Www / ; | split-b 1999m
-. / backup `date» +% Y-% m-% d «`. tar.gz.
12. Тестування архіву

Метод стиснення з регульованою втратою інформації. Даний тип стиснення

застосовується тільки для тих типів даних, для яких формальна втрата частини змісту не
приводить до значного зниження споживацьких властивостей. У першу чергу це
відноситься до мультимедійних даних: відео, музичні записи, малюнки. Методи стиснення
з втратою інформації звичайно забезпечують набагато вищий ступінь стиснення, ніж
зворотні методи, але їх не можна застосовувати до текстових документів, баз даних і, тим
більше, до програмного коду.

Характерними форматами стиснення з регульованою втратою інформації є:

      .jpg для графічних даних;

      .mpg для відеоданих;
      .мр3 для звукових даних.

Відповіді з WINDOWS

3. Види програмного забезпечення[

Виділяють три основних види: системне програмне забезпечення, пакети прикладних
програм та інструментарій технології програмування.
Системне програмне забезпечення являє собою сукупність програм і програмних
комплексів, що забезпечують роботу комп'ютера і комп'ютерних мереж. Системне
програмне забезпечення направлено:

 • на створення операційного середовища функціонування інших програм;

 • забезпечення надійної та ефективної роботи самого комп'ютера та
комп'ютерної мережі;
 • проведення діагностики і профілактики апаратури комп'ютера та
комп'ютерної мережі;
 • виконання допоміжних технологічних процесів (копіювання, архівування,
відновлення файлів програм і баз даних і т. д.).
Цей клас програмних продуктів тісно пов'язаний з комп'ютером і є його невіддільною
частиною.
Пакети прикладних програм є комплекс взаємопов'язаних програм для вирішення
функціональних завдань певного класу в конкретній предметній
області. Прикладне програмне забезпечення, або додатки, відноситься до найширшого
класу програмних продуктів, призначених безпосередньо для користувача.
Інструментарій технології програмування являє собою сукупність програм і
програмних засобів, що забезпечують технологію розробки, налагодження і впровадження
створюваних програмних продуктів.

9. При вмиканні комп'ютера, на якому встановлена операційна система Windows , на

екрані монітора з'явиться головне вікно, яке називають Робочим столом. На ньому
розташовані піктограми, ярлики, папки. Деякі піктограми, наприклад Мой компьютер,
Входящие, Сетевое окружение та інші установлюються в процесі інсталяції Windows.
Основні елементи Робочого столу:
1.  Об’єкт "Мой компьютер"
2.  Об’єкт "Корзина"
3.  Внизу Робочого столу у вигляді сірої полоски "Панель задач", що містить
кнопку "Пуск", яка відкриває Головне меню Windows. При запуску будь-якого додатку чи
відкритті папки на панелі завдань з’являється кнопка, яка представляє цей додаток чи
папку.
Головне меню системи має сім стандартних пунктів пунктів (команд). Команди головного
меню, які відмічені знаком ►, мають додаткові меню (підменю), що розкриваються
автоматично, коли на них наведена вказівка миші.
Программы  – використовують для відкриття допоміжного меню, яке містить програми
або групи програм, які встановлено на комп’ютері. Це меню обов’язково має програми
Проводник, Сеанс MS-DOS та групу програм Стандартные.
Документы – виводить на екран список останніх 15 документів, з якими працював
користувач. Якщо клацнути на потрібному документі, відбувається автоматичний запуск
додатку, яким він створювався, і його автоматичне завантаження в цей додаток.
Настройка – дозволяє проводити настройку самої ОС, змінити склад оперативних та
програмних засобів, змінювати режими роботи, керувати роботою принтерів, а також
проводити настройку панелі завдань.
Поиск – призначена для пошуку файлів і папок.
Справка дозволяє отримати широку довідкову інформацію з усіх питань роботи з
Windows.
Выполнить – дозволяє запустити будь-яку програму, яка не установлена в меню Windows.
Завершение работы – для перезавантаження та вимикання ПК.

15. Основні елементи вікон:

 Рядок заголовка – це смуга у верхній частині вікна, що містить ліворуч значок

програми і наступний за ним заголовок. Якщо цей рядок виділений інтенсивним
кольором, то вікно в даний момент є активним. Рядок заголовка можна
використовувати для керування вікном: переміщення вікна як цілого й
переключення між режимами розкритого й неповного вікна.
 Заголовок – напис у рядку заголовка, в якому зазначена назва додатка і, можливо,
назва активного документа, тобто документа, із яким у даний момент цей додаток
працює.
 Системне меню – це меню, що активізується клацанням лівої кнопки миші по
значку додатка, розташованому поруч із заголовком програми. Системне меню
необхідно при роботі з клавіатурою і дає, зокрема, можливість закрити або
перемістити вікно, не користаючись мишею. Викликати системне меню можна
натисканням клавіш Alt + Пробіл .
 Кнопки  керування вікном, розташовані праворуч від смуги заголовка, мають
наступні призначення: закрити вікно; розгорнути вікно на весь екран;

відновити вікно до колишнього розміру неповного екрана; згорнути вікно

на Панелі задач.

 Рядок меню – це смужка з пунктами меню, що служить для керування прикладною

програмою. Кожен пункт активізується клацанням мишею і розгортається в
спадаюче меню, що містить команди або пункти меню наступного рівня. Увійти в
 меню можна і за допомогою клавіатури: натисніть клавішу Alt і переміщуйтеся по
системі меню за допомогою клавіш керування курсором (←,→,↑,↓). Для різних
додатків діапазон меню дуже широкий, але практично в кожному меню Ви
зустрінете пункти Файл (File), Редагування (Edit) і Довідка (Help). Інші пункти
меню залежать від виду додатка і його призначення.
 Панель інструментів – це традиційна для Windows-додатків панель, що містить
кнопки з піктограмами різних інструментів. За допомогою цих кнопок
виконуються необхідні дії, вони дозволяють уникнути тривалих подорожей по
пунктах спадаючих меню. Якщо до піктограми підвести покажчик миші, то
спливає назва кнопки.
 Робоча область – це область, в якій виконується робота із самим додатком. Тут
з'являється зміст папок чи документів. Якщо в додатку можна відкрити кілька вікон
документів, то переміщення їх можливе тільки всередині робочої області додатка.
 Рядок стану – смужка в нижній частині екрана, в якій міститься корисна
інформація про поточний стан документа чи програми, про положення курсору чи
покажчика миші, пояснення пунктів меню, що спливають, інформація про хід
роботи у вигляді смугових індикаторів та ін.
 Смуги прокручування – це смуги, розташовані з правої і з нижньої сторони вікна,
що з'являються, коли зміст додатка не вміщується в робочій області вікна. Для
переміщення по робочій області Ви можете натискати на кнопки стрілок, а для
прискореного переміщення – клацати по проміжках між стрілками й повзунком, а
також перетаскувати мишею повзунок.
 Обрамлення вікна – це рельєфна рамка навколо вікна, коли воно має неповний
розмір. Потягнувши мишею за цю рамку чи за рельєфний куточок, можна змінити
розмір вікна.

21. Буфер обміну — проміжне сховище даних, що призначається для переносу або
копіювання між програмами або частинами однієї програми.
Програма може використовувати свій власний буфер обміну, доступний тільки в її середовищі,
або загальний, надаваний операційною системою чи іншим середовищем у
певному інтерфейсі.
Для роботи з буфером обміну в текстових та графічних інтерфейсах користувача на PC-
сумісних ПК (для клавіатури PC101 з розкладкою QWERTY) використовуються наступні
клавіатурні скорочення (гарячі клавіші):

 Скопіювати виділені об'єкти в буфер обміну:  Ctrl + C  або  Ctrl + Ins .

 Вирізати виділені об'єкти в буфер обміну (для
переміщення):  Ctrl + X  або  ⇧ Shift + Del .
 Вставити з буфера обміну:  Ctrl + V  або  ⇧ Shift + Ins .
Хоча ці комбінації і є найпоширеніші, деякі програми можуть використовувати й інші комбінації
клавіш. Наприклад в X Window System для копіювання в її інтегрований буфер обміну досить
лише виділити мишкою потрібну частину тексту, а для вставки досить натиснути середню
кнопку миші або ж одночасно ліву й праву кнопки (імітація середньої кнопки).

27. Ярлик - це спеціальний файл, який не має власного вмісту і призначений лише для
перенаправлення користувача на інший об'єкт (файл, папку, логічний розділ, сторінку
Інтернету тощо). Створити ярлик можна в будь-якому розділі файлової системи комп'ютера.
1. Для створення ярлика потрібно клацнути правою кнопкою миші по файлу, папці або
логічному розділі, для якого цей ярлик створюється, і в контекстному меню вибрати пункт
«Створити ярлик». Ярлик буде створено в тій же папці, що і об'єкт, на який він
посилається. Комп'ютером ярлику автоматично буде присвоєно назву «Ярлик + назва
об'єкта» або ж «Назва об'єкта + ярлик» (в залежності від версії Windows).

Користувач може перейменувати ярлик таким же способом, як і будь-який інший файл.

Ярлик можна перемістити або скопіювати в будь-який інший розділ (папку) файлової
системи.

2. Якщо необхідно створити ярлик на робочому столі, у контекстному меню об'єкта замість
пункту «Створити ярлик» потрібно вибрати «Відправити» - «Робочий стіл...». У цьому випадку
ярлик буде створено відразу на робочому столі.

3. Третій спосіб трохи складніший. Щоб його зрозуміти, давайте як приклад створимо
ярлик для логічного розділу «C» на робочому столі комп'ютера. Аналогічним чином ярлик
можна створити для будь-якого об'єкта у будь-якому розділі комп'ютера, крім розділу «Мій
комп'ютер» («Комп'ютер»).
Отже, для створення ярлика клацніть правою кнопкою миші по порожньому простору
робочого столу (або будь-якого іншого розділу), в контекстному меню виберіть
«Створити» - «Ярлик» Відкриється майстер створення ярлика, в якому поетапно потрібно
буде вводити необхідну інформацію. На першому етапі в полі "...розташування об'єкта"
необхідно вказати адресу об'єкта, на який буде посилатися ярлик. Якщо цей файл, папка
або логічний розділ знаходяться на комп'ютері, тиснемо кнопку «Огляд», що знаходиться
поруч з полем. Відкриється вікно провідника Windows (огляд файлів і папок), в якому
потрібно буде знайти і мишкою виділити потрібний об'єкт, після чого підтвердити вибір,
натиснувши кнопку «ОК» . У нашому випадку виділяємо "Локальний диск С", тиснемо
кнопку «ОК», потім кнопку «Далі».
На наступному етапі в полі «... ім'я ярлика» за допомогою клавіатури вводимо назву, яку
потрібно присвоїти майбутнього ярлику. Вона може бути будь-якою. Після цього
натискаємо кнопку «Готово». Створення ярлика завершено.