ВІДПЛАТА

«Кожному по ділах його!»

- Кейн, пророк стародавньої Терри

Джек різко прокинувся, але навіть розплющивши очі – він бачив темноту. Схоже
було, що у нього на голові був мішок. Руки зв’язані за спиною. Шкірою спини він
відчував холод стільця, до якого був прикутий. Це значить, що одяг з нього також зняли.
Він не раз був у тюряжці, але такого із ним ще не бувало. «Що ж сталось?» - єдине, що
могло сформуватись у нього зараз у думках. Останнє, що він пам’ятав це Ван Саара який
стріляв в нього із плазми. Невже він у них у полоні?
Із спогадів, як в тумані пробивалось дещо інше…
Фігури у масивній броні, сильні руки, які різко підняли його і понесли кудись. Він
чув постріли і останнє, що він побачив до того, як на нього накинули мішок – як в упор
із болтеру застрелили Лошару. Ще один молодий хлопець, який загинув через нього.
Від злості він заскрипів зубами і мало не загарчав.
- О, ти прокинувся! – почувся Голос
- ЩО ТИ ЗРОБИВ ІЗ МОЇМИ ЛЮДЬМИ – заревів Джек
Удар. Удар. Ще удар. Це було достатньо чуттєво. Можливо на якусь мить він
навіть втратив свідомість. Але потім знову почув свого невидимого співрозмовника.
- Сподіваюсь це навчить тебе манерам – у Голосі відчувалась усмішка – якщо ж
ні, то цей пан може робити це весь день
«Що робити? Хто це? Як вибратись» - промайнуло у Джека в голові.
- Отже, ми дали тобі шанс, ми вклали в тебе кошти і що маємо натомість? Твоя
банда ледь не в гіршому стані, ніж була коли ти її створив. Ставлення до своїх – гірше
навіть, ніж у деяких Голіафів одне до одного!
Те як цей чоловік промовив «Голіафів» - було дуже дивно. Наче це була найгірша
лайка у світі – підмітив Джек. А співрозмовник тільки набирав обертів.
- Як це можливо серед дому Заліза?! Але ти керуєш як забажаєш, це зрозуміло.
Але не через те ти тут!
Джек напружився. Судячи по усім словам – це хтось із тих, хто надав йому шанс
декілька місяців тому. Але до цього – це були просто балачки, і, нарешті, уся ця
ситуація, уся ця розмова нарешті дійшла до чогось більш зрозумілого і матеріального.
Чолов’яга замовк. В’язень почув звук запальнички і, навіть крізь мішок на голові, відчув
запах Лхо. Настала тиша, яка переривалася на трескіт сигарети чи що там в біса курив
той чорт.
- Ну і через це, а? Ти знаєш, що Я із тобою зроблю?! – не витримав Джек
Скрип зліва ззаду. Удар такої сили, що аж у очах потемніло. Сидіти рівно стало
важко і з носу потекла кров. Він закашлявся.
- Зніми це з нього! Не вистачало, щоб він помер передчасно! – почувся знову
Голос
 Мішок різко зняли і світло осліпило Джека. Він дуже давно не бачив настільки
яскраво освітлених приміщень. Якщо замислитися – мабуть ніколи, насправді. Коли зір
повернувся – він оглянув кімнату. Вона була доволі гарно обставлена, але усі меблі і
підлога була застелена чимось, що нагадувало брезент. Джерело світла позаду Джека
була неймовірно яскравим і звідти тягнуло холодом. Перед ним, обпершись на стіл стояв
чоловік. Він не знав його, але судячи по дорогому одягу – це був піжон із верхніх рівнів.
Нічого такого, окрім одягу і нехарактерно, для жителів Андерхайву, здорової шкіри не
могло підказати Джекові хто саме перед ним. І тут він побачив на лацкані камзолу, а
потім і на поясі, акуратну, але дуже витончену прикрасу.
Металева рукавиця, що стискає залізний ланцюг.
Джек все зрозумів одразу – він зрозумів, що на нього було покладено дуже багато
надії і згадав, що роблять із тими, хто не виправдав ці надії.
- Бачу, що ти вже трохи розумієш, в якому ти становищі зараз – продовжив
співрозмовник Джека – моє ім’я тобі нічого не скаже, тому можеш називати мене
Відплата. Найгірше, що ти міг зробити – це вивести Слейда на слід наших партнерів із
зовнішніх світів. Але гірше, це те, що ти навіть не розумієш, до чого це могло привести
і скільки нам вартувало, щоб доклад Інквізиторам не потрапив до них.
Відплата затягнувся і дуже повільно видихнув. Видно було, як в нього пульсує
артерія на скроні. Вочевидь сума була занадто велика для покриття і нутро Джека
похолоділо.
- Ти мабуть не знає, що роблять Інквізитори із хайвами і навіть цілими планетами,
які забавляються із ксеноторгівлею. Наш Лорд Хелмавр зазвичай покриває наші
маленькі витівки за невеликий відсоток, але йому зараз абсолютно не до цього і ми
слідкувати за цим
Чолов’яга підвівся, загасив сигару і підійшов до Джека.
- Дуже шкода, що ти не впорався – сказав Відплата похлопавши в’язня по плечу і
пройшовши йому за спину - ми могли такого досягти в цьому секторі! Я ставив на тебе
дуже великі кошти, але зараз маю прийняти свою поразку і прибрати за собою
самостійно. Як усі Орлоки мають і робити.
Джек озирнувся наскільки дозволяв стілець і побачив те, що мало із жителів
Андерхайву міг побачити вживу – чисте синє небо і густі, жовто-зелені хмари, які
встилали горизонт. Він зрозумів, що знаходиться на самій вершині. Усвідомлення
вдарило його блискавкою.
- Сер, я …кхх
На його шию було накинуто гарроту.
Вона дуже глибоко впилася у горло. Він бачив як бризнула кров.
Не вистачає повітря, біль просто нестерпний.
У очах тьмяніє..
Коли останні судоми мерця припинилися Відплата забрав гарроту і передав її
помічникові – кремезному Огріну.
- Ось так і закінчилися Рейдери – промовив він дивлячись у вікно – ніколи не
любив вбивати своїх, але таке ставлення до братів по банді – неприпустимо. Як
вважаєш, Башка?
- Так, сер – лише і промовив Огр
- Приберись тут і передай нашим тіло цього і хай віддадуть на ферму –може хоч
так відіб’ємо витрати – посміхнувся чоловік – ще їх територія має відійти Слейдові як
хабар – так розпорядився Лорд Заліза