СУТНІСТЬ НАТУРАЛЬНИХ ЧИСЕЛ

Селезньова Н.В., // ІПС НАНУ, м. Київ, Україна, starwinged@yandex.ru

Селезньова Н.П. // НТУУ «КПІ», м. Київ, Україна, nadijasel@gmail.com

«Одиниці природи є структурними і цілісність

всякої структури обумовлена внутрішнім зв’язком.
Ряд «золотих» чисел є кількісним рядом, основою
кількісних оцінок при описі реальних явищ ззовні.
Природа представляється людині в образах окремих
(одиничних) сингулярних об’єктів, тобто одиниць (1).
Але описувати структури цих одиниць (гармонію
світобудови) вона не здатна (не пристосована). Вона
не розкриває їх структурної будови, а маскує, ховає
її. Для опису гармонії призначається мова чисел,
породжена логікою дихотомії: в цьому випадку мова і
явище, яке ним описується, поєднуються гармонічно і
точно» [Шевелёв И.Ш., Марутаев М.А., Шмелёв И.П.
Золотое сечение: Три взгляда на природу гармонии,
с.124]

Поняття числа, найімовірніше, є другим абстрактним поняттям після

поняття бога, як вищої сили, за всю історію людства. І то деякі філософи
(Піфагор) вважали ці два поняття тотожними.
Взагалі усвідомлення числа як окремого об’єкту (а не як конкретної
характеристики), розуміння того, що п’ять камінців та п’ять оленів мають між
собою щось таке спільне, що не є спільним для камінця-та-оленя – можна
вважати народженням сучасної цивілізації.
При цьому питання «що є число, яка його сутність» – досі не має
однозначної відповіді. Точніше, під поняттям «число» можна розуміти досить
різні об’єкти.
В курсах вищої математики та в шкільному курсі математики, як правило,
взагалі не приділяється уваги поясненню терміна «натуральне число». Разом з
тим, є недопустимим обходити це поняття, бо воно є фундаментальним, і,
власне кажучи, весь курс викладання математики безпосередньо апелює до
цього поняття. Отже, спробуємо розібратись в означенні натурального числа.
В шкільній арифметиці «натуральні числа» подаються як дещо само собою
зрозуміле, базова конструкція, відома кожному, а їхні властивості виводяться
як очевидні із властивостей предметного світу – по суті через таке поняття як
«кількість» предметів (одне яблуко та ще одне яблуко – разом буде два яблука),
причому поняття кількості можна розуміти як у просторовому сенсі (на один
стіл поклали одне яблуко з одного боку і інше з іншого), так і у часовому
(сьогодні з’їли одне яблуко, і вчора з’їли одне яблуко – одночасно можна

1
спостерігати лише одне, але всього їх два). Таким чином, число стає способом
згортки просторово-часового континууму в точку.
Зокрема, поняття числа намагається означити Евклід у своїх «Початках»
(це вважається першим науковим означенням числа) так: одиниця є те, у
відповідності з чим кожна із існуючих речей називається однією. Число є
множина складена із одиниць. Цікаво зауважити, що за таким означенням
одиниця не є числом – що зрозуміло, якщо згадати, що давньогрецькі
математики були фактично геометрами, і числа вводили як «скільки разів один
відрізок вкладеться у довжину другого» – а отже ототожнювати перший
відрізок з числом 1 їм здавалось дивним.
Аналогічно Аристотель в Метафізиці описує процес породження чисел
так: «Діада» породжує число шляхом подвоєння «Єдиного», а потім створює
інші числа, додаючи до числа «два» і до інших чисел «Єдине». [4]. З
«подвоєнням» тут не виникає потреби додатково щось пояснювати – якщо
пам’ятати про геометричний спосіб мислення.
Елементарне аксіоматичне обґрунтування геометрії також призводить до
абстрактного поняття числа. Наприклад, якщо мова йде про проективну
площину, то одні лише аксіоми інцидентності (належності) призводять до
відповідної числової множини: її елементи – «числа» - це сутності, які
визначаються чисто геометрично: проективні координати точки або
перетворення деформації (розтягнення). Кожна точка і кожна пряма
визначається у вигляді відношення трьох чисел цієї множини ,
відповідно , таких, що відношення інцидентності визначається
рівнянням: . Навпаки, якщо застосувати цей алгебраїчний
вираз для визначення геометричних термінів, то кожна числова множина
призводить до відповідної проективної площини, що задовольняє аксіомі
інцидентності. Із аксіом інцидентності не випливає жодних обмежень на
числову множину, що відповідає проективній площині. Лише аксіоми порядку і
неперервності призводять до такої конкретизації, що геометрична система
чисел, яка відповідає проективній площині, може бути ототожнена з певною
числовою множиною. Загалом, можна сказати, що давні греки (Піфагорійці)
сприймали натуральні числа як об’єкти тісно пов’язані з проективною прямою
та площиною. Цей зв’язок стає очевидним, якщо згадати вчення про золотий
переріз, яким захоплювались Піфагорійці. Про це свідчить коментар Йогана
Кеплера: «Геометрія має два великих скарби: теорему Піфагора і ділення
відрізка у крайньому та середньому відношенні (Золотий переріз)»[4].
Поняття числа похідне з геометрії, було універсальним, яке не залежало
від його застосувань, його можна застосовувати до величин будь-якої природи,
а це є точкою зору давніх греків, які вважали, що « кожна сукупність об’єктів,
породжує свою, визначену на власній основі числову систему»[1]. Це
відбувається не тільки в геометрії, а і наприклад, в квантовій фізиці: фізичні
величини, які відносяться до деякої заданої фізичної структури самі по собі (а
не ті числові значення, які вони можуть набувати при різних її станах),

2
допускають згідно квантової фізики, додавання і не комутативний добуток, тим
самим утворюючи світ алгебраїчних величин, що відповідають цій структурі,
світ, який не можна розглядати як фрагмент певної числової множини.
Цікавим є зв’язок між множиною натуральних чисел та золотим перерізом.
Золотий переріз виникає як результат розв’язання такої геометричної задачі: на
відрізку потрібно знайти таку точку С, щоб , якщо позначити це

відношення через , то Більший

корінь отриманого рівняння позначимо через , тоді ряд натуральних

чисел може бути представлений через число :

Зараз науковці користуються іншим способом введення терміну –

«натуральне число». Тут вже число вважається самостійним об’єктом, в
загальному випадку ніяк не пов’язаним із простором, часом, спостереженнями,
та і людиною взагалі. Визначається такий об’єкт аксіоматично – тобто замість
того, щоб відповісти на питання про сутність, дається перелік властивостей
об’єкта, і стверджується що будь-який об’єкт, який задовольняє такому набору
властивостей – і є означуваний.
Для натуральних чисел таке означення було запропоновано в 1891 році
італійським математиком і логіком Пеано. Згідно його означення [2],
натуральними числами називаються елементи будь-якої не порожньої множини
з фіксованим елементом 1, в якій визначена операція (елемент
множини називають елементом, що безпосередньо слідує за ), що
задовольняє аксіоми:
1. : (елемент 1 не є наступним ні для якого елемента)
2. : якщо , то ; (елемент може бути наступним не
більше ніж за одним елементом)
3. така, що та - співпадає з .
На основі цих аксіом можна визначити на множині операції
«додавання» та «множення» наступним чином:
де та - довільні елементи з .
Нескладно показати, що для так введених операцій виконуються всі звичні
властивості (комутативність, асоціативність, дистрибутивність).
Такий аксіоматичний підхід до означення натурального числа є тісно
пов’язаним з поняттям проективного простору через певну систему аксіом [3].
Натуральні числа разом з операціями над ними складають центральне ядро
всієї математики і, отже, при викладанні як елементарної так і вищої
математики необхідно приділяти достатньо уваги цьому поняттю.

3
1. Вейль Г. Математическое мышление: - М.: Наука. Гл. Ред.. физ.-мат. Лит.,
1989. -400 с.
2. Математическая энциклопедия: Гл. Ред. Виноградов И.М.: т.4 М.:
Советская Энциклопедия, т.4, 1982.-1184 с.
3. Ефимов Н.В. Высшая геометрия: - М.: Наука Гл. Ред.. физ.-мат. Лит.,
1971. -576 с.
4. Scott A. Olsen, Неопределенная Двоица и Золотое Сечение: Раскрытие
Второго Принципа Платона. (Перевод, Предисловие и комментарии А.П.
Стахова) // «Академия Тринитаризма», М., Эл № 77-6567, публ.13531,
07.07.2006.