Тема.

Україна в період перебудови

Критичне становище, у якому опинився СРСР у середині 80-х років, свідчило

про необхідність радикальних перетворень. На початку 1980-х рр. стало
очевидним, що радянська модель розвитку потребує змін. Її охопила
системна криза. Між тим Генеральний секретар ЦК КПРС Л. Брежнєв в
останні роки свого життя майже не опікувався державними справами. Замість
оновлення керівних кадрів було висунуто гасло стабільності кадрів, що
цілком відповідало інтересам партійно-державної номенклатури. Середній
вік вищого керівництва СРСР становив понад 70 років.
Після смерті Л. Брежнєва в листопаді 1982 р. розпочався перехідний період у
реорганізації вищого партійно-державного керівництва. Наступником Л.
Брежнєва став Юрій Андропов. Його нетривале керівництво запам’яталося
«закручуванням гайок»: спробою відновити трудову дисципліну, виконанням
планових показників, розгортанням боротьби проти проявів корупції у вищих
ешелонах влади (проте це не афішувалося), посиленням репресій проти
інакомислячих. Ходили чутки про його наміри розпочати реформи.
Після смерті Ю. Андропова його місце зайняв Костянтин Черненко. Період
його перебування при владі називають «міні-застоєм». У цей час було
згорнуто навіть незначні реформаторські починання його попередника. Різко
поглиблювалася недовіра населення до офіційної влади. Країна перебувала
на межі загальнополітичної кризи.
Серйозною проблемою для СРСР була війна в Афганістані. Усього через
Обмежений контингент радянських військ в Афганістані з 1979 до 1989 р.
пройшло 546 255 осіб, серед них 160 375 осіб з України. Загальні втрати
склали 14 453 особи. З України загинуло 3280 осіб, зникли безвісти 80 осіб.
Середньодобові витрати СРСР на війну в 1984 р. становили 4,3 млн руб., а в
1987 р. — уже 14,7 млн. Загалом утримання Обмеженого контингенту
коштувало понад 30 млрд дол.

Леоні́д Іллі́ч Бре́жнєв (19 грудня 1906 - 10 листопада 1982, )

Ю́рій Володимирович Андро́пов (2 червня1914 — 9 лютого 1984)

Костянти́н Усти́нович Черне́нко (11 вересня 1911 — 10 березня 1985 )

Михайло Сергійович Горбачов (. 2 березня 1931-30.08.2022)

На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС Горбачов уперше заявив про

«необхідність перебудови господарського механізму». Тому квітень 1985 р.
вважається початком перебудови в СРСР, хоч власне поняття «перебудова»
з’явилося значно пізніше.
Перебудо́ва— загальна назва сукупності політичних і економічних реформ,
що проводилися в СРСР у 1985–1991 роках.
Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері —
демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів
ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики
так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин із США та
демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських
цінностей і глобальних проблем.

Причини перебудови
Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму та ринкової
економіки, що зумовлювалось низкою факторів.
1. Науково-технічна відсталість країни порівняно з передовими західними
країнами, що дедалі поглиблювалась.
2. Уповільнення темпів економічного розвитку.
3. Низька якість більшості вітчизняних промислових товарів.
4. Неспроможність колгоспно-радгоспного ладу забезпечити країну
продуктами сільського господарства.
5. Вражаюча безгосподарність в усіх ланках народногосподарського
комплексу.
6. Нездатність режиму забезпечити більш-менш задовільний рівень життя
для своїх громадян.
7. Нескінченні дефіцити найнеобхідніших продуктів і товарів.
8. Нещадне переслідування владою будь-яких форм дисидентства,
інакомислення та опозиції.
9. Всевладдя партноменклатури.
10. Значне поширення корупції, соціальної апатії, пияцтва та інших
негараздів у радянському суспільстві.

Робота з документами
Леонід Кравчук, перший президент України
«Нам хотілося, щоб все це змінилося: цей консерватизм, щорічні похорони
генсека, щорічні виклики вночі писати від ЦК траурні документи… Все це
настільки вже обридло, настільки було неавторитетним, що коли було
проголошено перебудову й визначено основні її шляхи — насамперед
науково-технічний прогрес (це те, на чому найдовше у своїй доповіді
зосередився Горбачов: що нам потрібні нові технології, що ми не можемо
відставати від Заходу) — це було сприйнято більшою частиною пленуму на
«ура». …Основне значення перебудови полягало в тому, що вона відкрила
очі партійним керівникам, інтелігенції, політичній еліті на те, що ми відстали
від західних країн на 50–100 років».
Валентина Кирилова, директор видавництва Соломії Павличко «Основи»
«Я добре пам’ятаю той час. Це була моя остання студентська весна на
історичному факультеті. Ми не чекали жодних роз’яснень від викладачів
кафедри історії КПРС. Ми все давно розуміли, жадали змін, хотіли правди та
свободи. Або хоча б їхньої ілюзії. Курс на перебудову? Дайош перебудову!
Ми потребували зміни напрямку руху, ми втомилися рухатися в нікуди. Це
була надія».
Віктор Мусіяка
«Те, що прагнення радикальних змін, згодом названих «перебудовою»,
декларували перші особи країни, було для нас, звичайних членів партії, яким
і я, зокрема, був, знаковою подією. Назвав би це яскравим спалахом,
своєрідним осяянням, на жаль, нетривалим….
Адже в нас справді зародилася надія, зокрема на те, що не лише країна, а й
партія, її авангард, стане нарешті на новий, прогресивний шлях розвитку».
Сергій Шевчук
«Пригадую, як ми захоплювалися «раннім» Горбачовим, як збиралися біля
екранів телевізорів, коли він виступав із промовами, кожна з яких
розвінчувала великий міф. Слова були красивими, але за ними не виявилося
діла».

Що спільне у всіх цих висловах?

Основні напрями політики реформ М. Горбачова

1. Демократизація суспільства. Створення правової держави.
2. Гласність.
3. Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської
влади.
4. Утвердження багатопартійності.
5. Підготовка нового союзного договору.
6. Політика нового мислення у зовнішніх відносинах.
7. Підтримка демократичних революцій у Східній Європі.

 «антиалкогольна кампанія»
 Держприймання
 Боротьба з «нетрудовими доходами»
 «Індивідуальна трудова діяльність». Поява приватного підприємництва
 Закон «Про кооперацію»
 Введення госпрозрахунку
Етапи перебудови

Період перебудови мав декілька етапів.

І етап перебудови (квітень 1985 — січень 1987 р.)
У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на
прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його
елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення
науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову
управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної
політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю
діяльності, обґрунтовані кадрові зміни.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ «ПЕРЕБУДОВИ»

Період Подія
Березень 1985 —
січень 1987 р. Спроба надати «прискорення» радянській моделі розвитку
1987—1988 рр. Спроба запровадити ринкові механізми в радянську економічну
модель і надати більше владних повноважень Радам
1989—1990 рр. Стрімке руйнування радянської моделі. Розкол у таборі прибічників
«перебудови»
1991 р. Розпад СРСР

Гласність» — це політика партійно-радянського керівництва у сфері інформації в

умовах відсутності свободи преси, яка передбачала подання населенню ідеологічно
спрямованої дозованої інформації про злочини в історії СРСР і невинних жертв цих
злочинів. Також «гласність» мала створити уявлення про начебто відкритість
функціонування партійно-державних органів влади, відновити довіру до них
населення. «Гласність» знайшла свій вияв у бурхливому розквіті публіцистики,
поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії тощо. Усе це суттєво
вплинуло на свідомість народу, стало поштовхом до боротьби за демократію і
незалежність.

Таким чином, перші заходи з «перебудови» не виходили за межі традиційної системи

прийняття рішень і методів командно-адміністративного управління.

У травні 1985 р. прийнята постанова ЦК КПРС про заходи щодо подолання пияцтва та
алкоголізму, яка була покликана сприяти налагодженню трудової дисципліни.
Антиалкогольна кампанія призвела до зменшення на 20 % обсягу збору винограду. В
Україні було знищено 60 тис. га виноградників. Збитки господарств сягнули 900
млн руб. За 1985—1987 рр. збитки від зменшення продажу алкогольних напоїв
становили 13 млрд руб. Щороку бюджет УРСР через антиалкогольну кампанію
втрачав 10 млрд руб. Через зменшення виробництва алкогольних напоїв почали
ширитися самогоноваріння, спекуляція горілчаними виробами.

XXVII з’їзд КПРС, що відбувся в лютому 1986 р., підтвердив курс на «прискорення».
Було поставлено завдання за три наступні п’ятирічки створити виробничий потенціал,
що дорівнював би вже існуючому, подвоїти національний дохід за рахунок підвищення
продуктивності праці, запровадження досягнень НТР. Крім того, планувалося
вирішити соціальні проблеми: забезпечення житлом, продовольством, предметами
повсякденного вжитку тощо.
З’їзд також прийняв «нову редакцію» програми КПРС, із якої було усунуто завдання
побудови основ комунізму, проголошено курс на вдосконалення соціалізму. Саме тоді
М. Горбачов висунув два принципові гасла: «гласність» та «широка демократія», які
суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів.

Заміна керівних кадрів

Відразу ж після прийняття курсу «прискорення» почалися серйозні кадрові
зміни у вищому ешелоні влади. Колишні старі соратники Л. І. Брежнєва були
замінені новими керівними фігурами. Так Головою Ради міністрів
став М. І. Рижков (замість М. О. Тихонова), міністром закордонних справ був
призначений Е. А. Шеварнадзе (замістьА. А. Громико), першим секретарем
московського міськкому — Б. М. Єльцин (замість В. В. Гришина),
завідувачем відділу пропаганди ЦК КПРС — О. М. Яковлєв. Загалом до
початку 1987 року було замінено 70% членів Політбюро, 60% секретарів
обласних партійних організацій, 40% членів ЦК КПРС.

Володимир Притула, політолог, аналітик Кримського незалежного центру

політичних дослідників і журналістів
«На жаль, небажана об’єктивна реальність для України полягала в тому, що
при владі перебували люди, які були не готові до таких змін, які були
продуктом минулої епохи, й нічого іншого не можна було чекати, бо й
організаційно, і психологічно вона булла відгороджена від передових
світових тенденцій розвитку. Ми, на жаль, не Польща й не Чехія, де вже на
той час були й зачатки ринкового суспільства, й передова еліта, яка була
готова перехопити владу, а в нас просто нікому було цим займатися. Отже,
перехідний період у нас виявився значно складнішим, ніж у них».

«Антиалкогольна кампанія»
Одним з перших заходів перебудови стала так звана «антиалкогольна
кампанія». У травні 1985 року вийшла постановаЦентрального комітету
КПРС про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму, в якій пияцтво
називалося не тільки величезним соціальним злом, але і причиною багатьох
економічних проблем. Ідеологом «антиалкогольної кампанії» став Єгор
Лігачов. Передбачалося підвищення роздрібних цін і одночасно різке
скорочення виробництва лікеро-горілчаної продукції. Справа доходила
навіть до вирубки виноградників. По всій країні здійснювалася пропаганда
тверезого способу життя, організовувалися товариства тверезості. Підсумки
«антиалкогольної кампанії» були неоднозначними. Здійснення «боротьби з
пияцтвом» призвело за 2 роки до зниження виробництва вина і горілки в
країні вдвічі. Приблизно в 2,5 рази скоротилося і споживання алкогольної
продукції. З одного боку, при цьому росла тривалість життя та
народжуваність, скорочувалася смертність, знизився загальний рівень
злочинності. З іншого боку, «антиалкогольна кампанія» різко знизила
бюджетні надходження, створивши до того ж сильну соціальну напругу.
Почало зростати виробництво підпільних сурогатів та самогоноваріння,
стали набагато поширенішими наркоманія та токсикоманія. Це негативно
позначалося на здоров'ї населення. З 1985 по 1988 державний бюджет не
дорахувався близько 67 млрд рублів. У1988 році антиалкогольна кампанія
провалилась і була скасована.

Держприймання
Прагнучи підвищити якість продукції, влада у травні 1986 року ввела
«Держприймання»— це перевірка якості та прийом готової продукції
підприємства спеціальною державною комісією. До цього існували тільки
відділи технічного контролю (ВТК) підприємств, які підпорядковувались
адміністрації. Та й самим контролерам була невигідна «зайва» строгість при
виявленні браку: вони разом з робітниками та інженерами могли позбутися
премії через невиконання плану. «Держприймання» було окремим
відомством, його працівники не залежали від дирекції і не були матеріально
зацікавлені у виконанні плану. На початок 1987держприймання діяло на всіх
великих промислових підприємствах. Проте її ефективність виявилася значно
нижчою за очікувану. Виконання планів істотно знизилося, впали заробітки.
Керівництво підприємств поквапилося знайти контакт з новими
контролерами, які до того ж стояли на підприємствах на партійному обліку.
У результаті держприймання не проіснувало навіть двох років.

Боротьба з «нетрудовими доходами»

У травні 1986 р. було опубліковано Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів
СССР «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами».
Формально вона була спрямована проти ділків «тіньової економіки». На
практиці ж головними її жертвами виявилися колгоспники та городяни, що
вирощували фрукти й овочі на продаж, кустарі, вуличні торговці. У ряді
місць представники влади із захватом трощили теплиці на присадибних і
дачних ділянках.
«Індивідуальна трудова діяльність». Поява приватного підприємництва
1 травня 1987 набув чинності закон «Про індивідуальну трудову діяльність»,
згідно з яким допускалося індивідуальне підприємництво у сфері
виробництва товарів народного споживання і побутового обслуговування.
Найману працю («працівників за договором») дозволялося використовувати
лише на допоміжних роботах. Всього на початку 1987 індивідуальну трудову
діяльність вели 100 тис. осіб, на початку 1988 року — 300 тис. осіб, тобто
0,2% зайнятих. У 1989 році був опублікований закон «Про загальні засади
підприємництва в СРСР», який привів до появи приватного підприємництва.
Виникли соціальні групи, що володіють засобами виробництва.
Закон «Про кооперацію» 1988р.
У 1988 р. був опублікований закон «Про кооперацію»,
 право добровільного вступу в кооператив і вільного виходу з нього;
 участь в управлінні всіма справами кооперативу;
 самостійність колективного господарювання і незалежність кооперативу в
прийнятті рішень щодо виконання його статутних завдань;
 право отримувати готівкові доходи від кооперативної діяльності,
відповідні до кількості та якості праці.
Цей закон призвів до появи величезного числа різних кооперативів,
Кооперати́в — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними
особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення
спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх
економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Відрізнялися від приватних підприємств лише відсутністю найманої праці та
обов'язковістю колективних принципів побудови. Так, на початку 1987 року
в кооперативах працювали 15 тис. осіб, на початку 1988 р. — 150 тис. осіб, а
до літа 1988 р. — 200 тис. осіб. Згідно з законом про кооперацію, з'явилася
також можливість створення кооперативних банків. До 1 січня 1989 року в
країні діяв 41 комерційний банк, до середини року — 143. Найбільшого
розвитку кооперативи отримали в роздрібній торгівлі та громадському
харчуванні. Виникла мережа так званих «комерційних магазинів», власники
яких скуповували державні товари і перепродували їх за надвисокими
цінами. Однак в умовах черг у магазинах і дефіциту люди охоче
користувалися послугами кооперативів.
Введення госпрозрахунку
З січня 1988 вступив у силу Закон «Про державне підприємство
(об'єднання)», прийнятий у червні 1987 року. Згідно з ним, на промислових
підприємствах було введено принцип господарського розрахунку — право
підприємства самостійно витрачати свій прибуток, що залишається після
розрахунків з державою. Підприємства самостійно планували свою роботу,
виходячи з державних замовлень, контрактів, укладених з постачальниками
та споживачами. Вони могли тепер вести оптову торгівлю один з одним,
замість того, щоб «вибивати» поставки сировини, техніки та обладнання
через Держплан і Держпостач. Значно розширилося число підприємств, що
мали право самостійного виходу на зовнішній ринок.
Гласність
Головним засобом демократизації стала гласність- політика максимальної
відкритості діяльності державних установ і свободи інформації. Гласність у
період перебудови отримала такі прояви:
 припинення переслідування інакодумців і церкви;
 зняття цензури і дозвіл видання нових газет;
 допуск раніше заборонених книг:
М. Булгаков, «Собаче серце»,
 відображення раніше заборонених фільмів («Покаяння» — режисер Т.
Абуладзе);
 поява опозиційних літературних творів: (Ч. Айтматов, «Плаха»; В.
Дудинцев, «Білий одяг»; Д. Гранін, «Зубр»);
 розгортання на сторінках періодичних видань дискусій про вибір шляху
суспільного розвитку, видання опозиційних журналів:
«Новый мир» — редактори А. В. Луначарський і Ю. М. Стеклов,
«Огонёк» — редактори В. Коротич і В. Вигилянський,
«Знам'я» — редактор Г. Бакланов,
«Молода гвардія» — редактор А. Іванов;
 поява політичних передач (Погляд, П'яте Колесо, 12 поверх);
 широке обговорення нового урядового курсу на масових мітингах
громадян;
 поява політичних партій і рухів, опозиційних КПРС:
«Демократичний союз» (голова В. І. Новодворська) — перша
опозиційна партія в СРСР, заснована 8 травня1988 р.,
Демократична партія Росії (голова М. І. Травкін),
Ліберально-демократична партія (голова В. В. Жириновський),
заснована 13 грудня 1989,
національно-патріотичний фронт «Пам'ять», існував з 1987 року,
соціал-демократичні — Соціал-демократична партія Росії;
Скасування статті 6 Конституції СРСР 1977
Вже на перших засіданнях З'їзду народних депутатів більшість опозиції
наполягало на скасуванні 6-ої статті Конституції, в якій ішлося про керівну
роль КПРС у суспільстві. Паралельно відбувається процес падіння
авторитету партії в очах громадськості. Починається масовий вихід з неї в
основному рядових членів. У цій ситуації Пленум ЦК КПРС, що відбувся в
лютому 1990 р., прийняв рішення відмовитися від монополії партії на владу і
погодився на створення багатопартійної системи. У березні1990 р. III З'їзд
народних депутатів скасував 6 статтю Конституції СРСР. Існує думка, що
скасування 6-ої статті Конституції СРСР легалізувало створення інших
політичних партій та їх участь у виборах до представницьких органів влади.
Але існує також думка, що ця стаття носила доволі декларативний характер:
панування КПРС забезпечувалося існуючими адміністративними
механізмами,
Чорнобильська катастрофа
Непродумана надіндустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу,
інтенсивне спорудження численних штучних «морів» на Дніпрі доповнилося
в 70–80-ті роки будівництвом мережі атомних електростанцій у
безпосередній близькості від великих міст. На Україну, яка займала менше 3
% території СРСР,припадало майже 25 % всіх шкідливих виробництв. Серед
міст СРСР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п’яте було
розташоване в Україні.
Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія у ніч з 25 на 26 квітня
1986 р. на Чорнобильській АЕС. Аварія призвела до страхітливого
забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на
території України 30-кілометрової «зони відчуження», масового переселення
жителів із забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі
витрати України, яка мусила майже повністю взяти на себе справу ліквідації
катастрофи на електростанції, що підпорядковувалася свого часу союзному
відомству, становили в 1988–1990 рр. (у тодішньому масштабі цін) понад 20
млрд крб. Та це не вирішило проблеми, і ще тривалий час Україна
витрачатиме мільярди на ліквідацію наслідків Чорнобиля та соціальний
захист постраждалих внаслідок аварії.
Вибух 4-го енергоблоку ЧАЕС 26 квітня 1986 р. за своїми радіаційними
наслідками був еквівалентним 500 ядерним бомбам, скинутим на Хіросіму.
Від Ради Міністрів СРСР (Радянська Україна — 1986. — 1 травня)
«На Чорнобильській атомній електростанції тривають роботи з ліквідації
наслідків аварії, яка сталася. В результаті вжитих заходів за минулу добу
виділення радіоактивних речовин зменшилося, рівні радіації в районі АЕС і в
селищі станції знизилися.
Відповідно до здійснюваних спеціалістами за допомогою контрольної
апаратури вимірювань, реакція перебуває в заглушенному стані.
Розгорнуто роботи з очищення забруднених ділянок прилеглої місцевості, до
їх виконання залучено соціалізовані підрозділи, оснащені необхідною
сучасною технікою та ефективними засобами.
Деякі агентства на Заході поширюють чутки про те, що нібито при аварії на
АЕС загинули тисячі людей. Як уже повідомлялося, фактично загинуло 2
осіб, госпіталізовано всього 197, з них 49 залишили госпіталь після
обстеження. Робота підприємств, колгоспів, радгоспів і установ іде
нормально».
Партійне керівництво ретельно приховувало жахливі масштаби катастрофи.
Причому якщо М. Горбачов на ювілейних урочистих зборах у листопаді 1987
р. у своїй доповіді приділив незалежності України увагу і Чорнобильській
трагедії, то В. Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річчю
встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадав. Правда
про причини й трагічні наслідки катастрофи на повний голос зазвучала в
устах опозиції, яка негайно «виставила відповідний рахунок» Компартії
України та її уряду.
Щербицький у своєму оточенні напередодні першотравневої демонстрації
1986 р. жалівся: «Він [Горбачев — прим. авт.] мені сказав: якщо зірвеш
демонстрацію — виключимо з партії». Рішення про евакуацію та переселення
було прийняте урядовою комісією колишнього СРСР через 37 годин після
руйнації реактора на ЧАЕС. Згідно з офіційними даними, евакуація
населення тривала з 27 квітня до 16 серпня 1986 р.
Усього на першому етапі евакуації було виселено 81 населений пункт
Київської та Житомирської областей. Було відселено близько 90 тисяч осіб
(хоча існують дані про 115 тисяч відселених).
Наслідки катастрофи
Радіоактивна хмара, що утворилася внаслідок вибуху, досягла країн
Північної Європи. Радіоактивного опромінювання зазнали тисячі людей. На
території України було утворено 30-кілометрову «зону відчуження», з якої
було відселено всіх мешканців.
До початку 1990 року в Україні було дегазовано 3,5 млн га орної землі і 1,5
млн га лісу — 12 % території республіки.
Радіація забруднила 2 294 населених пункти. Зона відчуження ще й сьогодні
становить 2 600 км2.

Україна

Союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з УРСР близько 100

млрд руб., що було втричі більше, ніж республіканський річний бюджет.
Водночас республіки Прибалтики, Закавказзя, Середньої Азії увесь податок з
обороту залишали у місцевому бюджеті.

Маючи 2,7 % території СРСР, 18 % населення та 15,5 % основних

виробничих фондів, Україна 1988 р. виробляла 46,4 % залізної руди, 41,4 —
чавуну, 35 — сталі, готового прокату і труб, 25 — машин і устаткування, 35,6
— телевізорів, понад 50 — цукру й олії, 33 — овочів, 25 % картоплі, молока і
м’яса.
Отже, Україна мала непогані стартові умови для незалежного державного
існування.

Економіка республіки дедалі гостріше відчувала тиск низькоприбуткових і

збиткових видобувних галузей — вугільної, залізорудної, чорної металургії.
Інвестиції централізовано спрямовували переважно на забезпечення
прискореного розвитку атомної енергетики, оновлення військово-
промислового комплексу
Практично кожне українське підприємство мало розгалужені виробничі
зв’язки з партнерами в різних кінцях Радянського Союзу.
Наприклад, Львівському автобусному заводу комплектуючі деталі постачали
580 підприємств із 13 союзних і автономних республік.
Українська промисловість свідомо була поставлена у залежність від
імперської розподільчої системи.

Зважаючи на вигідне географічне розташування, наявність транспортних

артерій та робочої сили і ніби передчуваючи можливу суверенізацію
України, Москва «викачала» з республіки майже всі її природні багатства —
нафту, газ, ліс, руди, сірку, значну частину вугілля. Видобування щорічно
понад мільярд тонн корисних копалин супроводжувалося викиданням на
поверхню 2,5 млрд т гірничих порід, що погіршувало і так вкрай складну
екологічну ситуацію.

Розгортання страйкового руху

Із 1987 р. характерною стає форма протесту — колективне відмовляння від
роботи, страйк. 1989 р. страйкова боротьба робітників набула масового
характеру.
15 липня 1989 р. на шахті «Ясинуватська — Глибока» в Макіївці Донецької
області розпочався стихійний страйк. 17 липня страйк охопив уже кілька
шахт Макіївки. 18 липня до страйку приєдналися шахти Красноармійська,
Дзержинська, Шахтарська, Краснодону, Первомайська. 19 липня
застрайкували шахтарі Донецька і Г орлівки.
25 липня страйкувала більшість шахтарів України: 110 із 121 шахт Донецької
області, 52 із 93 шахт Луганської області, усі 11 шахт Західного Донбасу
таусі 20 шахт Львівсько-Волинського басейну. Загалом страйкувало до
півмільйона гірників. Спочатку події розгорталися стихійно, але дуже
швидко було організовано страйкові комітети.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.