Цитатна характеристика образу Чіпки

Дитинство

"Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде,

чорняве, головате,розумне.. . Тiльки якесь невеселе,
вовчкувате, тихе. " "Оце, було,Мотря чи Оришка
скаже: "Подай, Чiпко, води! " або - ножа, або -
веретено.. .
- то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть? " Отак
розпита? , повагом устане, повагом пiде, пiднiме й
повагом подасть... " "Дуже любив Чiпка казки слухати.
В казках його зроду розумна голова находила немалу
роботу. " "Та не такий же й Чiпка вдався, щоб його
можна було бiйкою спинити.
Спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до
бiйки, хоч як вона глибоко iнодi в серце впивалася,
до живих печiнок доходила.. . Ой, злий же вiн був
тодi! Ой, лютий! Вiн би змiг, - матерi очi видрав, або
сам собi що заподiяв, якби не баба... "

«Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду

розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була
йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлопець рівняв
казку до життя, а життя до казки – і само собі
міркувало, дивувалося…»

«Чіпка мав добру пам’ять: з неї ніколи не виходила

думка, що він “виродок”; він ніколи не забував
бабиної ради… Собі на лихо, рядом з добрими
думками, у малому серці ворушилося щось недобре,
невпокійне… розбуджене, воно не давало йому
забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку
помилку… І росло лихо в його серці – і виростало до
гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони…»

Дитяча жорстокість
– Стривай, Грицьку! Стривай! Не бий… Давай краще їм
голови поскручуємо!..”.Як схопить горобеня, як крутне
за головку… Не вспів оком моргнути, – в одній руці
зостався тулубець, в а другій – головка… Незабаром
горобенят не стало: валялися тільки одні головки та
тулубці…”.
Мотря про Чіпку «Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо! –
 жаліється Оришці: – Йому як що робити, то треба за
тиждень загадувати, щоб роздумався…»

Ставлення «Я, бабусю, буду добрий… я злого не робитиму, то й

до рідних Бог мене не поб'є».
«Грицьку! Поклонись матері…Скажи: хай мене
дожидає в гості, коли не сконає до того часу…»

Самохарактеристик «Ет, толкуй… Немає тепер у мене нічого – ані-ні!.. Що

а тепер я?.. Людський попихач, наймит?.. Пропало… все
пропало!.. І добро, і душа пропала… бо немає правди
на світі… Ав се люди, все люди… Вони в мене й батька
одняли, людоїди; вони мене ще змалку ненавиділи – з
іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались…
Я малим був, а все бачив… За чортеня щитали… Я
чорт.. е-е… Я чорт… над чортами чорт!»

«Отака ловись! – каже голова. – Був Чіпка, а став

Никифор Іванович... Що то значить – гроші»

Чіпка - бунтар "гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей

на хазяїна й робітника..."
“Чіпка все це чує, – і кожне слово, як гостра колючка,
коле його в серце… До свого горя приливає ще
людське; троюдить ним своє гаряче серце; розбуркує
старі думки… Злом пашить лице його; злом світять очі,
аж поблід від злості, аж руки трусяться…”.

“Куди не глянь, де не кинь – усюди кривда та й

кривда! Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб
куди заховатись від неї, втекти від неї; плутаєшся в
темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову
падаєш… не вихопиш тропи, куди йти: не знаходиш
місця, де б прихилитися…”.

"поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що

поділила людей на хазяїна й робітника..."

“Тепер та надія почорніла, як і його колись зелене та

золоте жито… Брови в його насупились; коло серця,
мов чорна гадина, обвився жаль”
 «— А все люди, все люди... Вони в мене й батька
одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи
— з іграшок прогонили, йшли повз хату,
одхрещувались...»

«Задумався Чіпка над долею батька і винуватив його

лише в тому, що він не вбив, не випалив панів, не
помстився їм.»

Чіпка - господар «Так і припадає до хазяйства. Рано встає, пізно лягає,

— та все в полі та в полі. Хоч не дуже радіє, та й не
журиться: за роботою ніколи. Сам на себе, на свою
працю всю надію покладає. Припадає до того поля,
наче закохався в його… Не тільки в будень — і в
свято…»

Недоля У Чіпки відібрали землю, він вперше напився горілки:

“…в голові – одна думка ганяється за другою… То йому
привиджується вдача: земля знову його; він такий
радий, і мати рада: не попустив свого! І Галя йому
любенько ввижається… Аж ось повіяло холодним
вітром з другого боку…

«Пропаща сила» "крива стежка" бунтарства і зробили Чіпку "пропащою

силою".

“Він став солодити свою душу гульнею та горілкою…

Без гульні йому нудно, сумно. Сновигає іноді по двору
від хати до воріт, від воріт до хати, хмурий, насуплений,
як з хреста знятий, — за цілий день від його слова не
почуєш… А прийде ввечері товариство, вродиться
боклаг — прощай, розуме! Наїдяться, нап’ються,
погуляють, — та й з двору…”

“А…….. — одно ґуля, з шинку до шинку сновигає, та

знай тягне з господи все, що тільки на очі навернеться.
Пропив уже кобилу, корову, овець, свиню, навіть усю
одежину. Зосталося тільки те, що на йому: латана
свитка, драні штани, та одним одна сорочка — чорна,
як у дьоготь вмочена. Босий, голий, без шапки, ходить
він по селу від шинку до шинку, день у день, ніч у ніч; а
перед світом, як домовик, іде в свою пустку… Нічого
нема!.. Тільки й зосталося, що в току стіжки
недомолоченого хліба… ”

«Чіпка пропив усе, залишились тільки стіни й побиті

вікна»

«Уже під осінь по шляху йшла ціла валка каторжан у

Сибір, Зупинилася в Пісках. Був там і Чіпка. Стояв
насуплений, кидав на людей, що обступили арештантів,
грізний погляд.»